Протидія злочинності: проблеми теорії та практики

Бараш Є. Ю. - доктор юридичних наук, професор, начальник Інституту кримінально-виконавчої служби, м. Київ;

Кримінологічні ознаки «професійної» злочинності: соціально-правове дослідження

Питання «професійної» злочинності є складним і багатоаспектним, з огляду на що протидія їй передбачає розроблення єдиного підходу та суттєвого реформування не лише кримінального та кримінально - виконавчого законодавства, а й власне вектора санкційної політики держави з каральної на корекційну, здійснення комплексних соціально-правових досліджень. Метою статті є всебічний розгляд питань, пов'язаних із «професійною» злочинністю, зокрема впливом на неї призначеного покарання; узагальнення інформації про кримінологічні ознаки цього виду злочинності та формулювання на підставі отриманих результатів пропозицій щодо профілактики й попередження цього протиправного явища. Методологічною основою дослідження є сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних методів та способів наукового пізнання, застосування яких дало змогу всебічно проаналізувати аспекти порушеної проблематики, що стосуються становлення, розвитку та запобігання професійній злочинності. Теоретичний базис дослідження становлять Конституція України, Кримінальний і Кримінально-виконавчий кодекси України, Закон України «Про пробацію», чинні законодавчі й підзаконні нормативно-правові акти, проекти нормативних актів, що регулюють відносини у сфері виконання й відбування кримінальних покарань, а також наукові статті з окресленої тематики. Використання аналітичного методу сприяло аналізу результатів анкетування осіб, які вчинили злочини з ознаками злочинного професіоналізму. Метод статистичного аналізу дав змогу детально дослідити результати анкетування; юридично-компаративістичний метод - порівняти їх за певними критеріями; метод правового прогнозування - продовжити дослідження цього питання в контексті отриманих результатів, імплементувати в законодавство отримані висновки задля профілактики й попередження професійної злочинності. Наукова новизна полягає в здійсненні ґрунтовного аналізу кримінологічних ознак «професійної» злочинності, розробленні пропозицій щодо запобігання цьому протиправному явищу, альтернативних видів покарань і розвитку пробації, зокрема реалізації заходів спеціального попередження, а також шляхів нейтралізації злочинних традицій у місцях позбавлення волі. Висновки. Проведене дослідження дало змогу констатувати доцільність: застосовування покарання у виді позбавлення волі як виключного виду кримінального покарання; послідовного здійснення заходів спеціального попередження, які є компетенцією адміністрації установ виконання покарань; створення належних умов для ефективного функціонування пенітенціарної пробації; забезпечення ефективного державного управління сферою виконання покарань і пробації; практичної реалізації заохочувальних інструментів у кримінальному праві.

Ключові слова: злочинність; «професійна» злочинність; злочинний промисел; кримінальна кваліфікація; кримінальна субкультура; установа виконання покарань; пробація.

Вступ

Дослідження сучасних науковців свідчать про те, що нині однією з найбільш реальних загроз для безпеки громадян, суспільства й держави є злочинність. Через низку об'єктивних і суб'єктивних причин кримінальна ситуація в Україні сягла критичного рівня. Різко збільшилися масштаби злочинності, спостерігається зростання рівня агресивності, зухвалості й небезпечності злочинних діянь, посилюється «професіоналізм» та організованість злочинності. Більшість учинених суспільно небезпечних діянь є тяжкими й особливо тяжкими. Набули поширення випадки викрадення громадян, умисних убивств, спричинення тяжкої шкоди здоров'ю, бандитизм та інші небезпечні злочини (Mozol, 2017, р. 117). Зокрема, ідеться про злочини з ознаками злочинного «професіоналізму», які, порівняно з іншими злочинами, становлять більшу загрозу для соціальної безпеки. Звісно, юридично всі злочини зазвичай визначають як правопорушення, тобто дію або бездіяльність, які заборонені законом та за вчинення яких суд може призначити покарання. Однак окремі дослідники стверджують, що найважливішим фактором учинення злочину є не лише зосередження уваги на конкретній злочинній поведінці, а й усвідомлення основних злочинних атрибутів, специфічних ознак професійної злочинної діяльності, проти- поставлення себе особам, які раніше вчиняли злочин, та усвідомлення наслідків, яких зазнає громадськість. Звісно, кожен вид злочинного діяння має індивідуальні, негативні організаційні та соціальні наслідки (Tastan, 2019, р. 27-32).

Крім того, складні економічні, політичні й гло- балізаційні процеси, якими означене сьогодення, спричиняють появу нових видів організованих угруповань професійних злочинців і видів злочинного промислу. Таким чином, криміногенна ситуація, що склалася в Україні з огляду на нестабільну політичну ситуацію та несприятливе соціально- економічне становище, становить суттєву загрозу для національної безпеки нашої держави. Одним з основних чинників виникнення окресленої проблеми є таке негативне соціальне явище, як професійна злочинність у всіх формах її вияву (Тгопко, & Dyba, 2018, р. 71). Крім того, професійна злочинність останнім часом виходить на новий рівень у контексті суспільного ставлення. Протягом ХХ століття дослідження злочинності «білих комірців» і професіоналів дали змогу визначити певні типологічні детермінанти їх поведінки.

Термін «злочинність білих комірців» є широко вживаним, ним позначають низку видів злочинної діяльності. Сучасні ЗМІ позиціонують так званих професійних злочинців як еліту з позиції соціального класу й типу злочинців. Кіно- і телевізійні зображення демонструють складну форму

Мета і завдан

Публікація має на меті всебічне вивчення основних питань, пов'язаних із професійною злочинністю, на підставі проведеного соціологічного дослідження (анкетування) осіб, які вчинили злочини, що мають ознаки злочинного професіоналізму.

Поставлена мета передбачає виконання низки завдань, серед яких:

1) теоретичне обґрунтування окремих аспектів професійної злочинності, злочинного професіоналізму в структурі злочинності загалом;

злочинності, яка ґрунтується на підступності й маніпуляціях із жертвами. Імідж професійного злочинця «білого комірця», «професійного мисливця» та їхніх жертв у популярній культурі однаково виокремлюють і спонукають суспільство до формування переконання про моральну прийнятність такого образу (Holmes, 2017).

Нині відбувається зміна акцентів: основне завдання пенітенціарної системи полягає в тому, щоб повернути засудженого як людину, яка відбула покарання, до нормального життя (Lytvynov, 20і8). З огляду на це, перед державними органами України та науковою спільнотою постає низка питань, що пов'язані з напрямами протидії професійній злочинності. Слушною є думка вчених-кримінологів щодо необхідності створення єдиної стратегії протидії професійної злочинності як компоненту стратегії національної безпеки України. Зазначене вище зумовлює актуальність теми, спонукає науковців і практиків до наукових досліджень з окресленої проблематики. дослідження

2) соціологічне дослідження (анкетування) осіб, які вчинили злочини, що мають ознаки злочинного професіоналізму;

3) визначення на основі отриманих результатів основних ознак і детермінант «професійної» злочинності;

4) розроблення системи профілактики та попередження професійної злочинності.

Виклад основного матеріалу

Питання вивчення кримінологічних ознак професійної злочинності є актуальним як для науковців-кримінологів, так і для представників правоохоронних органів, Державної кримінально- виконавчої служби. Означеній проблематиці присвячено праці низки зарубіжних учених, серед яких М. Л. Бенсон, П. Грабоскі, Д. В. Каменський, Р. Квінні, В. Обер, Д. Я. Пастернак, Б. К. Пейн, Е. Х. Сатерленд, С. С. Сімпсон, Р. Томасік. У вітчизняній науковій літературі окремі питання актуалізованої тематики розглянуто в наукових доробках таких учених, як І. М. Даньшин, О. А. Герцензон, О. І. Гуров.

У кримінологічній літературі зазначено, що вперше у світі «професійну» злочинність як самостійний вид злочинності було зафіксовано 1897 року на Гейдельбергському з'їзді Міжнародного союзу криміналістів (Scott, 2008). На з'їзді оприлюднили таку класифікацію правопорушників: 1) злочинці випадкові, епізодичні; 2) злочинці, які виявили нестійкість у поведінці або декілька разів вчиняли злочини; 3) злочинці злісні, або «професійні». Але оперувати поняттям «професійні злочинці» почали набагато раніше. Після опублікування праці Ч. Ломброзо «Злочинець» 1876 року, де автор виклав свою теорію природженого злочинця, набуло актуальності питання вивчення особи злочинця. Відомий італійський учений Е. Феррі класифікував злочинців за такими категоріями: 1) божевільний; 2) випадковий;

3) природжений злочинець (злодій, шахрай);

4) пристрасний; 5) злочинець з набутою звичкою.

Становлення концепції професійного злочинця в США тривало протягом другої половини ХХ століття. Американський кримінолог Едвін Сатерленд 1937 року оприлюднив працю «Професійний злодій», де описав характерні риси особи «професійного» злочинця, його світосприйняття, ставлення до суспільства загалом. Автор наголосив на тому, що кримінальна професія є таким самим різновидом діяльності, як й інші юридично прийнятні, що потребують певних навичок і вмінь та передаються майбутнім поколінням (Holmes, 2019). Теорію «професійного» злочинця гостро критикували. Деякі вчені вважали, що злочинця такого типу взагалі не існує.

У своїй праці «Здібний злочинець» Джон Мек (Mack, 1972) стверджував, що злочинці, які займаються кримінальним промислом постійно, не є статистично значущою категорією. Замість терміна «професійний злочинець» він запропонував категорію «здібний злочинець» (особа, яка займається злочинною діяльністю на постійній основі та для якої ця діяльність визначає спосіб її життя). Також науковець стверджував, що четверо з п'яти таких злочинців уникають кримінальної відповідальності (Mack, 1972).

Водночас питання щодо існування професійної злочинності як окремого виду злочинності донині залишається дискусійним. Протягом останніх років дослідження з питань організованої злочинності ґрунтуються на засобах масової інформації, арештах і статистичних даних прокуратури, а відсоток досліджень, що спираються на оцінку правових фактів та практичних соціально- правових досліджень, є незначним (Denley, & Ariel, 2019). Це суттєво ускладнює дослідження окресленої проблематики.

По-перше, не існує однозначного тлумачення поняття «професійна злочинність», або «злочинний професіоналізм». На нашу думку, на сьогодні найбільш точним терміном, що окреслює поняття професійної злочинності, є визначення її як відносно самостійного виду стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, маючи відповідні спеціальні навички, знання й уміння, займаються кримінальним промислом зі здобування основного або додаткового доходу, підтримуючи водночас зв'язок з антисоціальним середовищем, наближеним до їхньої орієнтації, установок і субкультури (Minna, 2018).

По-друге, питанню дослідження професійної злочинності приділяють недостатньо уваги, попри те, що саме цей вид протиправної діяльності, з огляду на підготовленість її суб'єктів, призводить до тяжчих наслідків, ніж звичайна злочинність. Кримінальний професіоналізм передбачає орієнтування на тривалу злочинну діяльність, а існування професійного злочинного середовища є підґрунтям для його відтворення та розвитку. Професійна злочинність постає своєрідним ядром злочинності, оскільки її суб'єкти належать до категорії осіб, які усвідомлено протиставляють себе усталеним моральним цінностям і правопорядку, завдаючи істотної шкоди суспільству. Професійна злочинність безпосередньо впливає на відтворення первинної злочинності, ускладнюючи кримінальну ситуацію в країні (Button, Shepherd, & Blackbourn, 2018) Зазначене виявляється, передусім, у недостатній кількості наукових праць з питань протидії професійній злочинності. Оскільки професійна злочинність є самостійним видом, який потребує кримінологічного вивчення, професійного підходу в протидії, потрібно наголосити, що нині відсутні статистичні дані, ґрунтовні наукові дослідження такого виду злочинності, що зумовлює труднощі у встановленні її ознак і рис. Більшість соціологічних досліджень щодо встановлення кримінологічних ознак професійної злочинності припадають на 1980--1990-ті роки ХХ століття. Визначення кількості професійних злочинців суттєво ускладнюється через надзвичайно високий рівень латентності.

Деякі уявлення про її стан можна отримати з аналізу показників рецидивної злочинності. За останні десять років питома вага рецидивної злочинності в Україні зросла з 11,6 % 2008 року до 21,1 % 2018 року. Найбільшу питому вагу в структурі рецидивних злочинів мають злочини проти власності (65,3 %), злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (14,5 %) і злочини проти життя та здоров'я особи (9,8 %)

(Kolodiazhnyi, 2018, р. 21-29). Зростання рівня рецидивної злочинності опосередковано може свідчити і про збільшення професійної злочинності.

Якісні характеристики професійної злочинності дають змогу встановити її характерні риси порівняно з іншими видами злочинності, розробити ефективні заходи щодо запобігання їй. Одним з можливих варіантів цієї профілактики є практична реалізація заохочувальних інструментів у кримінальному праві. У такому має йтися навіть не про заохочення, а про стимулювання. Відповідно, норми варто вважати саме стимулюючими, адже винний, учинивши злочин (за певних обставин), отримує право на так звану реабілітацію, своєрідне державне вибачення. Він усвідомлює, що навіть попри його суспільно небезпечну поведінку він ще має шанс уникнути наслідків кримінальної відповідальності. Утім для цього від нього вимагатимуть учинення певних дій на користь суспільства, зокрема шляхом нейтралізації небезпеки, що виникла, забезпечення непорушності конституційного ладу, повернення на шлях дотримання прав і свобод людини, компенсації шкоди тощо. Нині аналогічні пропозиції озвучили авторитетний британський пенолог, професор Оксфордського університету, колишній член і голова урядової Ради з розроблення рекомендацій із призначення кримінальних покарань у судах Англії та Уельса Ендрю Ешворт, який опублікував нарис-памфлет з провокаційною назвою «Скасувати тюремне ув'язнення за злочини проти власності?». Основна теза Ешворта є такою: ненасильницькі злочини не повинні каратися в'язницею. Учений передусім пропонує зробити позбавлення волі недоступним покаранням за «чисті» злочини проти власності (наприклад, крадіжку, шахрайство), зберігши можливість тюремного ув'язнення для діянь, пов'язаних з насильством (розбій, вимагання) або посяганням на інші особисті права. На думку Ешворта, кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі за самою своєю природою непропорційно майновим злочинам. Причому він зазначає, що в жодному разі не обстоює послаблення захисту права власності й жертв майнових зазіхань.

На підтримку своєї тези професор Ешворт наводить численні аргументи, у тому числі кримінологічні властивості (зокрема, відсутність достовірних емпіричних даних про кореляції між рівнем злочинності і ступенем суворості санкцій). Головне, однак, інше: позбавлення волі завжди буде занадто суворим і явно непропорційною відповіддю на порушення права власності (Еshvort, 2017). Тому, на нашу думку, як для злочинців, що ще не отримали статус професіоналів, так і для «профі» можливе застосування цього заходу стимулювання залежно від притаманних їм ознак і ступеня тяжкості вчиненого злочину.

З'ясування цих ознак передбачає поглиблене вивчення характеристик особи, яка вчинила злочини, що мають ознаки злочинного професіоналізму, тобто стійкого та продуманого, організаційно підготовленого соціального паразитизму. Він дає змогу якісно приховати сліди злочину, уникнути кримінальної відповідальності й мати постійний матеріальний дохід (Lyzohub, 2018).

З метою отримання якісної соціологічної інформації щодо ознак і детермінантів «професійної» злочинності ми провели анкетування засуджених осіб, які відбувають покарання у виправних колоніях. Опитування мало добровільний характер. Реципієнтами стали 607 засуджених із 24 установ виконання покарань.

В анкетуванні брали участь засуджені із Житомирської, Київської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Дніпропетровської, Львівської, Волинської, Рівненської, Черкаської, Тернопільської областей з 24 установ виконання покарань (Житомирська УВП № 8, Бориспільська ВК № 119, Бердичівська ВК № 70, Сокирянська ВК № 67, Райківецька ВК № 78, Замкова ВК № 58, Літинська ВК № 123, Білоцерківська ВК № 35, Стрижавська ВК № 81, Дніпровська ВК № 89, Лича- ківська ВК № 30, Житомирська ВК № 4, Коростян- ська ВК № 71, Райківська ВК № 73, Маневицька ВК № 42, Катеринівська ВК № 46, Черкаська ВК № 62, Старобабанівська ВК № 92, Ладижинська ВК № 39, Вінницька ВК № 86, Крижопільський ВЦ № 113, Шепетівська ВК № 98, Городищенська ВК № 96, Збаразька ВК № 63).

Злочинами, які вчиняють професійні злочинці, традиційно вважають крадіжки, шахрайства, викрадення транспортних засобів, убивства на замовлення, розповсюдження наркотичних засобів тощо. Тому анкетування проводилось серед осіб, які неодноразово вчиняли злочини проти власності (ст. 185 КК України «Крадіжка» - 195 осіб; ст. 186 КК України «Грабіж» - 121 особа; ст. 187 КК України «Розбій» - 98 осіб; ст. 190 «Шахрайство» - 24 особи), проти життя та здоров'я особи (ст. 115 КК України «Умисне вбивство» - 81 особа; ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження» - 29 осіб), проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 289 КК України «Незаконне заволодіння транспортним засобом» - 28 осіб), у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення (ст. 309 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту» - 26 осіб; ст. 307 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» - 19 осіб), проти громадської безпеки (ст. 257 КК України «Бандитизм» - 4 особи; ст. 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» - 4 особи).

Професійні злочинці розпочинають свою діяльність зазвичай у підлітковому віці. Цей факт підтверджують і зібрані даними. Так, більшість опитаних засуджених зазначили, що розпочали вчиняти злочини у віці до 20 років (53 %), у віці з 20 до 25 років - розпочала скоювати злочини 221 особа (36 %), з 25 до 30 років - 36 осіб (6 %),

3 30 до 40 років - 29 осіб (5 %), з 40 до 50 років -

4 особи (1 %).

«Злочинна» спеціалізація не залежить від освітнього рівня. Чимало неосвічених злочинців майстерно здійснюють підготовку, учинення та приховування злочинів. Опитування засвідчило, що 48 % осіб мали середню освіту, 37 % - середню спеціальну, 11 % - неповну середню, а 4,7 % - вищу освіту.

Діяльність професійних злочинців потребує наявності спеціальних знань, умінь і навичок. «Кримінальну» кваліфікацію вони набувають як на власному досвіді, так і під час спілкування з особами, які вже вдавалися до таких діянь. Більшість опитаних (46 %) відповіли, що навички й уміння, які застосовували під час учинення злочинів, отримали самостійно (так звані самоучки); 29 % осіб зазначили, що отримали ці навички «на вулиці», завдяки спілкуванню з однолітками; 15 % респондентів повідомили, що отримали їх від друзів і знайомих (переважно від раніше засуджених); 5,6 % опитаних зауважили, що отримали вищезазначені навички та вміння в освітніх закладах (школах та інтернатах); 4,9 % осіб відповіли, що набули завдяки перегляду телепередач і кінофільмів.

У місцях позбавлення волі наявні передумови для створення, розвитку та підтримання «професійної» злочинності. У виправних колоніях злочинці об'єднуються за різними критеріями: спільні інтереси та погляди, знайомства, зв'язки на волі тощо. На питання «Чи є, на Вашу думку, місця позбавлення волі місцями, у яких можна підвищити свою “злочинну кваліфікацію”?» більшість опитаних осіб відповіли ствердно (76 %), і лише 24 % респондентів надали негативну відповідь.

Суттєву роль у становленні професійного злочинця відіграє наявність кримінальної субку- льтури в місцях позбавлення волі. Адже зв'язок із кримінальним середовищем здійснюється саме через неї. На питання «Під час відбуття покарання Ви стикалися з елементами кримінальної суб- культури в місцях позбавлення волі (тюремна “прописка”, поділ людей на “касти” тощо)?» 66 % опитаних відповіли «так», а 34 % - «ні». Водночас на питання «Від кого Ви вперше довідалися про норми та правила кримінальної субкульту- ри?» переважна більшість респондентів (50 %) відповіли, що вперше отримали таку інформацію в місцях позбавлення волі, від засуджених (коли вперше відбували покарання); 18 % - у СІЗО (ІТТ); 22 % - від знайомих, друзів та членів сім'ї «на волі» (здебільшого від таких, що раніше відбували покарання); 4 % - з телепередач і кінофільмів; 2 % - від працівників міліції (поліції). Натомість 3,7 % опитаних повідомили, що не пам'ятають, де вперше отримали таку інформацію.

Наукова

Наукова новизна полягає в здійсненні ґрунтовного аналізу кримінологічних ознак «професійної» злочинності, розробленні пропозицій щодо запобігання цьому протиправному явищу,

Однією з основних ознак кримінального професіоналізму вважають учинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел). На питання «Чи мали Ви до засудження постійне місце роботи?» 64 % осіб відповіли, що не мали, а 36 % осіб зазначили, що були працевлаштовані. Тобто для більшості засуджених дохід від злочинної діяльності був основним засобом існування. Водночас професійні злочинці, перебуваючи на волі, працевлаштовуються для того, щоб приховати свою причетність до злочинного світу та істинну «кваліфікацію» (Makarenko, 2018).

Отже, отримані результати свідчать, що найчастіше в структурі професійної злочинності вчиняють злочини корисливого спрямування. Розпочинається «професійна» кримінальна діяльність у підлітковому віці. Рівень освіти на злочинну кваліфікацію не впливає. Перші знання, навички й уміння злочинці набувають самостійно, а вже закріплюють і вдосконалюють їх у місцях позбавлення волі. Одним із детермінантів професійної злочинності слід вважати кримінальну субкультуру, яка відіграє суттєву роль у тюремному середовищі.

Новизна зокрема реалізації заходів спеціального попередження, а також шляхів нейтралізації злочинних традицій у місцях позбавлення волі.

Академік Іван Дзюба в передмові до перевидання свого суспільно значущого публіцистичного трактату «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1998) констатував: «Не хочеться більше говорити про українську мову. Печаль. Стидоба. І часто - безнадія...» (Dziuba, 2005).

І справді, попри жалюгідний стан української мови в нашій країні на момент постання її як незалежної держави, досі (а минуло вже понад 27 років!) не вдалося прийняти закон про всебічний розвиток української мови як державної. Не можна вважати таким Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року (Zakon, 2012), оскільки за своїм змістом він, на наш погляд, був спрямований не на розвиток української державної мови, а на забезпечення подальшого захисту російської мови в Україні. 23 лютого 2014 року Верховна Рада України його скасувала (за законопроектом, поданим ще 2012 року), а 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав його таким, що не відповідає Конституції України (зрозуміло, що конституційне подання народних депутатів України надійшло до Конституційного Суду тоді, коли зазначений Закон ще був чинним).

Нагальність проблеми інтерпретації сучасного українського законодавства та політики у сфері використання мови засвідчує наявність численних публікацій у наукових виданнях як вітчизняного, так і міжнародного рівнів. Наприклад, І. Ковалинська (Kovalynska, 2018) аналізує питання використання державної мови та мови меншин у навчальних закладах країни. Дослідник Б. Боурінг розглядає проблему державної мовної політики в політико-історичному контексті (Bowring, 2011). Натомість Т. Приступенко у своїх дослідженнях презентує результати ретроспективного огляду мовної політики в Україні, аналізує законопроекти, що безпосередньо чи опосередковано стосуються питань національної, державної мови, її функціонування в суспільстві, передусім у засобах масової інформації, а також здійснює спробу визначити основні напрями державної мовної політики (Рі^ирепко, 2018).

Водночас П. Гриценко висвітлює роль української мови в процесі державотворення останніх двадцяти років, доводить складність

Мета, завдан

Мета статті полягає в тому, щоб на підставі характеристики мовної політики в Україні як недостатньо ефективної та обставин прийняття Верховною Радою України законопроекту процесів мовної ідентифікації українців (Нг^епко, 2018). Загальні положення мовної політики у сфері нормування та кодифікації стали предметом дослідження О. Селивестрової (БеІІуегБІоуа, 2015).

Попри наявність численних напрацювань у цій сфері, нині бракує осмислення провадження державної вітчизняної політики сьогодення, зокрема проблемних аспектів прийняття законопроекту № 5670-д «Про державну мову».

№ 5670-д у першому читанні обґрунтувати можливість його прийняття як закону без умови об'єднання з іншими законопроектами в частині, яка стосується порядку застосування інших мов.

Виклад основного матеріалуЗа роки незалежності України відбулися дві значущі події, коли суспільство сподівалося на закріплення законодавчого механізму функціонування та всебічного розвитку української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України та його ефективну реалізацію.