Протидія злочинності: проблеми теорії та практики

Спорт є діяльністю (як фізичною, так і інтелектуальною), що ґрунтується на лідерстві та змагальності, а не лише на фізичному розвитку.

Інше визначення спортивних правовідносин пропонує А. В. Сердюков, стверджуючи, що спортивні відносини орієнтовані на змагальну діяльність і (або) підготовку до неї (Serdiukov, 2010).

Поділяє такий погляд С. А. Юрлов, зазначаючи, що в словосполученнях щодо змагальної діяльності та підготовки до неї необхідно ставити сполучник «і», оскільки без змагань не може бути спорту. Ці два елементи не віддільні один від одного, адже змагання є реалізацією тренувальної діяльності. Автор також стверджує, що спортивними відносинами слід вважати суспільні відносини, урегульовані нормами спортивного права, що виникають з приводу здійснення тренувального процесу (діяльності) (підготовки до змагань) й участі в змаганнях (змагальної діяльності), а також інші (супутні) відносини, що випливають з останніх (Yurlov, 2014).

Слушною є позиція О. А. Шевченко, яка пропонує розглядати спортивні відносини у вузькому і широкому значеннях. У широкому значенні - це всі відносини, що складаються у сфері спорту. У вузькому - ті відносини, які виникають і наявні під час здійснення спортсменами (спортивними клубами) спортивно-змагальної діяльності, спрямованої на досягнення спортивних результатів, тобто безпосередньо спортивні відносини (Shevchenko, 2012).

З огляду на зазначене, варто акцентувати увагу, що правовим відносинам в аналізованій сфері притаманні такі специфічні ознаки:

- особливий суб'єктний склад (спортсмени, тренери, фізкультурно-спортивні об'єднання - спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, студентські спортивні клуби);

- норми, що регулюють ці правовідносини, є комплексними. Зокрема, до них належать норми декількох галузей права (цивільного, трудового, адміністративного, цивільного та господарського процесів тощо);

- чітка часова визначеність і динамічність. Спорт, порівняно з іншими сферами суспільного життя, має фіксовані часові межі. Наприклад, у циклічних видах спорту всі правові відносини підлаштовані під принцип чотирирічного циклу, тобто тренувального періоду від однієї Олімпіади до іншої. Таким чином, виникають особливі трудові відносини - між спортсменами, тренерами й іншими фахівцями; цивільні - між спортсменами та страховими компаніями;

- наявність особливих засобів захисту прав спортсменів та інших суб'єктів фізичної культури, специфічні заходи відповідальності за порушення спортивного законодавства і внутрішніх нормативних документів спортивних федерацій. Наприклад, засобом захисту спортсмена чи іншого суб'єкта спортивних відносин буде насамперед подання протесту на рішення суддівської колегії, мандатної комісії, усунення наявних розбіжностей або суперечок у внутрішніх (юрисдик- ційних) органах спортивної федерації або спортивному арбітражному суді (Уиг^, 2014).

- наявність спеціальних об'єктів, до яких, на думку С. В. Алексєєва, слід віднести фізичну культуру і фізичне виховання, масовий, професійний та аматорський спорт, імідж спортивної організації, авторитет людини (видатні постаті у сфері спорту тощо), спортивну промисловість, фізкультурно- оздоровчі, спортивні та спортивно-технічні споруди й інші об'єкти спорту;

- наявність державної спортивної політики, що передбачає безпосередню або опосередковану участь держави в цих правовідносинах;

- тісний зв'язок спортивних правовідносин з вимогами спортивної етики (соціальними нормами і правилами спортивної етики, а також заходами етичної та соціальної відповідальності) (Alekseev, 2013).

Варто також дослідити класифікацію елементів складу правовідносин, оскільки залежно від їх виду між суб'єктами правових відносин може виникати як горизонтальне (без будь-якого підпорядкування з боку учасників спортивної діяльності), так і вертикальне (між державою або уповноваженою особою та учасниками спортивного процесу) правове регулювання.

Поділяючи наукову позицію О. Данилевича, слід зазначити, що на підставі критерію походження регуляторів відносин можна виокремити:

1) правовідносини в межах аматорського спорту як реалізації права на заняття фізичною культурою і спортом, встановленого законом;

2) цивільні, трудові й адміністративні правовідносини у професійному спорті;

3) спортивні квазіправовідносини, тобто відносини, урегульовані актами олімпійських комітетів, спортивних федерацій та інших недержавних суб'єктів спортивних правовідносин, що не належать до нормативних правових актів, тобто «м'яке право» рат^ю^ 2010).

За структурою зв'язку об'єктів (ступенем індивідуалізації) спортивні правовідносини можна поділити на:

1) абсолютні (у яких визначено всіх учасників правовідносин);

2) відносні (індивідуалізовано лише одну сторону - уповноважених, наприклад, громадянин, який реалізує право на заняття спортом).

З огляду на комплексний характер спортивного права, правовідносини можна поділити на:

1) матеріальні - ті, що виникають задля реалізації особою права на спорт;

2) процесуальні правовідносини, що виникають унаслідок реалізації суб'єктом спортивних матеріальних правовідносин своєї правомочності на захист - звернення із заявою до відповідного дисциплінарного комітету чи арбітражного суду.

За характером регулятивних норм можна виокремити такі спортивні правовідносини:

1) приватні (наприклад, квазіправовідносини, хоча вони мають важливе суспільне значення);

2) публічні (наприклад, між різними державними органами, пов'язаними зі сферою спорту).

Серед спортивних правовідносин варто визначити ще й такі:

- залежно від функціонального призначення:

1) регулятивні (дозволяють або прямо прописують, як діяти. Наприклад, правила поведінки в спортзалі);

2) охоронні (забороняють робити те, унаслідок чого може статися правопорушення. Наприклад, заборона вживати допінгові речовини);

- за часом дії:

1) довгострокові (заняття у спортзалі або підготовка до тренувань);

2) короткострокові (Олімпійські ігри, змагання тощо);

- за кількістю суб'єктів;

- індивідуальні (коли особа самостійно або з тренером займається в спортзалі);

- колективні (групові заняття та підготовка до змагань команди).

Суб'єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи з відповідною пра- восуб'єктністю, а також держава. Їхню діяльність урегульовано нормами спортивного законодавства. Ґрунтовним видається погляд О. А. Моргунова, який зауважує, що зазначені суб'єкти можна поділити на види та підвиди:

1) фізичні особи з необмеженими можливостями;

2) фізичні особи з обмеженими можливостями.

У цих категоріях виокремлюють такі підвиди:

- фізичні особи, що є професійними спортсменами;

- фізичні особи, що є спортсменами- аматорами;

- фізичні особи, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту.

Юридичних осіб автор класифікує на такі види:

- суб'єкти публічної адміністрації;

- інші юридичні особи публічного права;

- юридичні особи приватного права (Morhunov, 2014).

Дослідниця М. А. Тіхонова вважає, що до першої групи належить, наприклад, Міністерство молоді та спорту України, діяльність якого поширюється на всю територію держави; на місцях управління фізичною культурою і спортом здійснюють спеціалізовані відділи в органах місцевих адміністрацій (Tikhonova, 2017).

До другої групи варто віднести центри олімпійської, параолімпійської підготовки, неприбуткові союзи залежно від виду спорту, освітні заклади та наукові організації у сфері спорту, спортивний арбітражний суд, міжнародні спортивні організації тощо.

До третьої належать комерційні проекти, що створені у формі акціонерного товариства.

Суб'єктів спортивних правовідносин слід також класифікувати за приналежністю громадян та іноземців до держави, оскільки у сфері професійного спорту поширеним явищем є перехід спортсмена в команду іншої країни (наприклад, футбол, баскетбол, Олімпійські ігри, коли особа виступає за іншу державу, тощо).

Дискусійною, на наше переконання, є думка деяких авторів (наприклад, С. В. Алєксєєва, А. П. Апарова), згідно з якою суб'єктами спортивних правовідносин можна вважати вболівальників. Оскільки процес уболівання за команду чи спортсмена не може бути спортивною діяльністю, а є лише виявом внутрішнього ставлення особи до спортивного процесу, який він споглядає.

Іншим елементом спортивних правовідносин є об'єкт, тобто те, з приводу чого вони виникають. Залежно від характеру та видів спортивних правовідносин, С. В. Алєксєєв виокремлює такі об'єкти:

1) матеріальні блага, які беруть участь у фізкультурно-спортивному обігу, зокрема фізкультурно-оздоровчі та спортивні товари (послуги), споруди й інші об'єкти спорту, спортивні призи і нагороди;

2) нематеріальні блага, пов'язані з фізичною культурою та спортом, наприклад, ділова репутація спортсмена або спортивної команди, клубу, зображення спортсмена, фірмове найменування спортивної організації, товарні знаки і знаки обслуговування (спортивна символіка), телевізійні права на спортивні заходи тощо;

3) дії суб'єктів спортивного права в різних сферах, а також фізкультурно-спортивні роботи і послуги, їх результати. Об'єктами спортивних правовідносин є дії як фізичні, так і юридичні;

4) продукти інтелектуальної діяльності, що належать до сфери фізичної культури і спорту, зокрема виключні права на них. Це можуть бути твори виконавчої творчості в спорті, нові технології, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції;

5) спортивна інформація, наприклад, статистичні дані про зміни параметрів, що відображають результативність виступів спортсменів на змаганнях, статистика травм і випадків професійних захворювань серед спортсменів, буклети;

6) спортивна промисловість, що є сукупністю промислових підприємств, які здійснюють виробництво продукції фізкультурно-спортивного призначення (Alekseev, 2013).

На противагу поглядам цього науковця, С. А. Юрлов й А. П. Апаров обстоюють доцільність виокремлення лише двох видів об'єктів спортивних правовідносин, а саме: нематеріальне благо (ділова репутація спортсмена чи клубу, спортивно-видовищні блага) та діяльність суб'єктів спорту (участь у змаганнях, тренуваннях, виконання умов трудового договору) (Aparov, 2017; Yurlov, 2014).

Запропонована дослідниками класифікація звужує перелік об'єктів спортивного права.

Ще одним структурним елементом спортивних правовідносин є їхній зміст, тобто сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів спортивної сфери. Із цього приводу влучно зауважує А. П. Апаров, що такі права й обов'язки визначають залежно від виду спорту (професійного чи індивідуального тренування) та правової врегульованості національними і міжнародними нормативними актами, зокрема «м'яким правом» (Aparov, 2017).

Також варто акцентувати увагу й на моменті виникнення, зміни чи припинення спортивних правовідносин - юридичному факті. Він може виникати на підставі норми закону або іншого нормативно-правового акта (реалізація державної спортивної політики), адміністративного акта (державна акредитація спортивних клубів) і договорів (надання спортивних послуг або підписання трудового договору між спортсменом та спортивним агентом).

На відміну від зазначеного (а це є фактами дії), юридичними фактами у сфері спортивних правовідносин можуть бути й ситуації, що не залежать від волі особи. До таких варто віднести зміну погодних умов і дискваліфікацію команди за різних обставин.

Висновки

За результатами здійсненого аналізу можемо дійти висновку, що:

- спортивними правовідносинами варто вважати вольові, урегульовані нормами спортивного права суспільні відносини, що виникають між суб'єктами цього права у процесі організації та безпосереднього проведення фізкультурно- оздоровчої та спортивної діяльності, здійснення цілеспрямованих фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів змагального характеру та знаходяться під охороною держави, а також спеціалізованих недержавних спортивних організацій.

Цим правовідносинам притаманна низка специфічних ознак: наявність особливого

суб'єктного складу; комплексність норм, що регулюють спортивні правовідносини; чітка часова визначеність і динамічність; наявність особливих засобів захисту прав суб'єктів спортивної сфери та специфічні заходи відповідальності за порушення відповідного законодавства; спеціальні об'єкти; сформована державна спортивна політика, що передбачає безпосередню або опосередковану участь держави в цих правовідносинах; тісний зв'язок спортивних правовідносин з вимогами спортивної етики;

- залежно від виду спортивних правовідносин (колективні, індивідуальні, матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні, приватні, публічні, адміністративні, трудові, довгострокові, короткострокові тощо) їх суб'єктів варто поділити на такі види: фізичні особи (з необмеженими й обмеженими можливостями, серед яких виокремлюють фізичних осіб, що є професійними спортсменами, спортсменами-аматорами, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту) і юридичні особи (суб'єкти публічної адміністрації, інші юридичні особи публічного права, юридичні особи приватного права). Дискусійним лишається питання щодо приналежності вболівальників до суб'єктів спортивних правовідносин;

- узагальнено, що об'єктами спортивних правовідносин слід вважати матеріальні та нематеріальні блага, дії суб'єктів спортивного права в різних сферах фізкультурно-спортивної роботи і послуг, продукти інтелектуальної діяльності, що належать до сфери фізичної культури і спорту, спортивну інформацію та промисловість;

- висвітлено особливості змісту спортивних правовідносин, які полягають у тому, що права й обов'язки їх суб'єктів встановлюють залежно від виду спорту та правової урегульованості національними та міжнародними нормативними актами, зокрема «м'яким правом» спортивних міжнародних організацій.

14. Транзит наркотиків територією України як передумова поширення наркобізнесу в Європі

Мета статті - проаналізувати аспекти контрабанди наркотиків територією України як передумову поширення наркобізнесу в Європі та заходи протидії цьому явищу. Для реалізації поставленої мети в статті виконано такі завдання: схарактеризовано стан наркотизації населення в Україні; визначено, якими наркотиками насичується ринок збуту в Україні через міжнародні канали; з'ясовано особливості взаємодії органів Національної поліції та Служби безпеки України щодо протидії контрабанді наркотиків; надано кримінально- правову характеристику злочину, передбаченого ст. 305 Кримінального кодексу України, - контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів; розглянуто динаміку викриття організованих наркоугруповань в Україні за 2018 рік; сформульовано визначення поняття ««наркобізнес», виокремлено його елементи; окреслено умови, що є сприятливими для контрабанди наркотиків через Україну; проаналізовано стан наркотизації населення Польщі як потужного виробника психотропних наркотиків у світі, з якою Україна має тісні відносини, спільний кордон і куди українці масово виїжджають на заробітки; запропоновано шляхи оптимізації діяльності правоохоронних органів у цьому напрямі. Перелічено види важких наркотиків, якими насичується ринок збуту цих засобів унаслідок контрабанди наркотиків міжнародними каналами. Відображено статистичні дані, що засвідчують наявність проблеми наркотизації в Україні, приклади практичної діяльності правоохоронних органів, вилучення в Україні значних партій контрабандних наркотиків. Увагу акцентовано на повноваженнях Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, взаємодії зі Службою безпеки України в цьому напрямі. Здійснено кримінально - правову характеристику злочину, передбаченого ст. 305 Кримінального кодексу України. Проаналізовано динаміку протидії злочинним угрупованням, що вчиняють злочини, пов'язані з наркотиками, за 2018 рік. Сформульовано визначення наркобізнесу та його елементів. Окреслено основні шляхи транспортування наркотичних засобів через Україну до Європи. Висвітлено способи та засоби транспортування наркотиків через державний кордон. Увагу акцентовано на рівні наркотизації населення в такій країні, як Польща, оскільки вона є одним з основних виробників психотропних речовин у світі й межує з Україною. Розглянуто характерні риси, притаманні організованим злочинним угрупованням, що вчиняють злочини, пов'язані з міжнародним наркобізнесом. Методологічну основу статті становить діалектичний підхід до аналізу ситуації в Україні та поза її межами. У роботі використано методи формальної логіки: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, абстрагування, а також статистичний і системно-структурний методи і метод прогнозування. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше в Україні досліджено контрабанду наркотиків через її кордони як передумову поширення наркобізнесу в Європі. Сформульовано теоретичні положення та практичні рекомендації для правоохоронних органів з протидії наркобізнесу, зокрема контрабанді наркотиків через територію України. У висновках констатовано, що для підвищення ефективності протидії наркобізнесу та контрабанді необхідно постійно враховувати зміни в законодавстві та володіти оперативною інформацією щодо злочинного середовища. Запропоновано шляхи оптимізації діяльності правоохоронних органів у цьому напрямі.

Ключові слова: контрабанда; наркотичні засоби; наркобізнес; перевезення; кур'єр; Національна поліція України; Служба безпеки України; організована злочинна група; статистика; міграція.

Вступ

Останніми роками в нашій державі виявлено тенденцію до збільшення кількості вилучених наркотиків, що надходять транзитом через Україну до країн Європи великими партіями. Це засвідчує зміцнення позицій наркобізнесу в Європі, посилення уваги наркоділків до України. Унаслідок цього рівень протидії наркотизації населення знижується, тому ситуація потребує наукового аналізу й обґрунтування.

Окреслену проблематику досліджували Д. М. Афонін, С. А. Гадайбоєв, Ю. А. Кричун, О. С. Кулінський, О. О. Лобер, С. М. Ляхін, Б. Момотенко, Д. І. Осипов, С. О. Сорока, А. Щербань та ін.

Мета і завдання дослідження

Мета статті - проаналізувати аспекти контрабанди наркотиків територією України як передумову поширення наркобізнесу в Європі та заходи протидії цьому явищу. Для реалізації поставленої мети в статті виконано такі завдання: схарактеризовано стан наркотизації населення в Україні; визначено, якими наркотиками насичується ринок збуту в Україні через міжнародні канали; з'ясовано особливості взаємодії органів Національної поліції та Служби безпеки України щодо протидії контрабанді наркотиків; надано кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 305 Кримінального кодексу України, - контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів; розглянуто динаміку викриття організованих наркоугру- повань в Україні за 2018 рік; сформульовано визначення поняття «наркобізнес», виокремлено його елементи; окреслено умови, що є сприятливими для контрабанди наркотиків через Україну; проаналізовано стан наркотизації населення Польщі як потужного виробника психотропних речовин у світі, з якою Україна має тісні відносини, спільний кордон і куди українці масово виїжджають на заробітки; запропоновано шляхи оптимізації діяльності правоохоронних органів у цьому напрямі.

Виклад основного матеріалу

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів є одним з основних джерел наповнення ринку наркотиками. Європа стала пріоритетним ринком для виробників і постачальників наркотиків. Саме тому в Україні, яка розташована на перехресті міжнародних транзитних маршрутів, незаконний обіг наркотичних засобів на регіональному, національному й міжнародному рівнях досягнув загрозливих масштабів, а пов'язана з ним міжнародна злочинна діяльність становить загрозу для безпеки держав. Частина транзитних наркотиків залишається в Україні (Soroka, 2012, p. 5). В нашій державі наркотизація поширилася на всі регіони та верстви населення. Протягом останніх десяти років кількість осіб, які допускають неме- дичне вживання наркотиків, збільшилася на третину. Непоодинокими є випадки зараження споживачів ін'єкційних наркотиків ВІЛ-інфекцією (Zhyvytsia, & Kazeka, 2017, р. 36). Від передозувань і хвороб, пов'язаних із наркотиками, померло майже 22 тис. осіб. Із загальної кількості осіб, що перебувають на обліку, понад 70 % становлять люди віком до 29 років (Savchenko, & Striltsiv, 2014, p. 5). В Україні 2017 року 346 тис. осіб уживали ін'єкційні наркотики, а, з огляду на поширення нових форм наркотичних засобів, кількість осіб, що залежні від наркотиків, значно більша ("Statystychni dam", 2019). Нині реальну загрозу для нашої держави становить транзит опію, героїну, кокаїну, синтетичних наркотичних засобів, які переправляють через територію України. Тому доцільно розглянути деякі приклади діяльності правоохоронних органів України з протидії цим явищам.

Зокрема, 3 липня 2018 року органи Національної поліції затримали організовану злочинну групу наркоторговців в аеропорту «Бориспіль», вилучили близько 6 кг кокаїну, які перевозили з Туреччини до України (на суму близько 30 млн грн) ("Natsionalna politsiia", 2019).

14 лютого 2019 року правоохоронці вилучили 20 кг психотропної речовини. Під час спільної спецоперації працівники Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції, Служби безпеки України та Головного слідчого управління під процесуальним керівництвом Генеральної прокуратури України вилучили в іноземця пакунки з 20 кг психотропної речовини рослинного походження, які фігурант одержав від знайомого з однієї з країн Африки. Окрім психотропів, було вилучено декілька паспортів на різних громадян і штампи іноземних посольств з ознаками підробки. Також фігурант мав кліше для виготовлення фальшивих грошових іноземних банкнот ("Ministerstvo vnutrishnikh sprav'', 2019).

21 березня 2019 року під час спільної операції Служби безпеки, Національної поліції та Державної прикордонної служби України було ліквідовано великий морський канал контрабанди наркотиків: у порту Одеси вилучено 257 кг кокаїну, який перевозили в контейнері з бананами з Еквадору через Україну до країн Європи ("Ministerstvo vnutrishnikh sprav'', 2019).

21 березня 2019 року було викрито та ліквідовано інший канал надходження кокаїну з Ізраїлю через Україну до країн Європи. Використовуючи авіаційний транспорт, наркокур'єри перевозили приховані в подвійних стінках власного багажу наркотики. Організаторами наркобізнесу були громадяни Ізраїлю та України. «Гонорар» кур'єрів становив від однієї до чотирьох тисяч доларів США за рейс. Для конспірації під час перевезення товару злочинці використовували різних наркокур'єрів: одні доставляли кокаїн з Панами в Україну, інші - з нашої країни до Ізраїлю ("Sluzhba bezpeky икгаіпу'', 2019).

30 березня 2019 року співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України й Управління служби безпеки України в Закарпатській області спільно з правоохоронними органами Румунії та Німеччини провели багатоетапну спецоперацію з викриття та ліквідації потужного міжнародного каналу контрабанди героїну до Європейського Союзу. Оперативники Служби безпеки України встановили, що один з активних учасників угруповання планує перемістити оптову партію героїну з облаштованих на прикордонній ділянці «транзитних баз» до Європи. Правоохоронці затримали наркокур'єра на Закарпатті напередодні його виїзду до ЄС. Під час санкціонованих обшуків за місцями тимчасового зберігання наркотиків правоохоронці вилучили понад 120 кг героїну. За цінами «чорного ринку» вартість виявленого «товару» становить майже 10 млн євро ("Sluzhba bezpeky икгаіпу", 2019).

Злочинці доволі часто діють необережно, нехтуючи правилами конспірації, тому значна сумарна вага наркотиків, які транспортують, за свідчує розгалуженість «контрабандних схем», а також те, що діяльність правоохоронних органів загалом не чинить істотного впливу на наркобіз- нес. Хоча контрабанда наркотиків належить до підслідності Служби безпеки України, однак у низці випадків виявляють і документують такі факти саме органи Національної поліції. В одному з розглянутих вище прикладів (вилучення кокаїну в аеропорту «Бориспіль» 3 липня 2018 року) злочини документували «в новому форматі» залучені працівники реформованого Департаменту протидії наркозлочинності спільно з детективами нещодавно створеного відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків Головного слідчого управління (''Мт^егБІУО vnutrishnikh sprav", 2019). До основних повноважень цього Департаменту належать такі: проведення оперативно-розшукових заходів з виявлення й документування тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, насамперед учинених злочинними групами наркоділків, які мають міжрегіональні та міждержавні зв'язки, передусім - в організованих формах.

Кримінальне законодавство іноземних країн у сфері відповідальності за контрабанду наркотиків різниться, проте спільною ознакою є визнання цього злочину таким, що становить значну небезпеку для суспільства (Кгу^ип, 2018, р. 188). Дії наркоділків кваліфікують переважно за відповідними частинами ст. 305, 307 КК України. З огляду на предмет дослідження, слід акцентувати увагу на ст. 305 КК України. Безпосереднім об'єктом злочину - контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, - є суспільні відносини, які регулюють установлений з метою забезпечення охорони здоров'я населення порядок переміщення зазначених предметів і речовин через митний кордон України. Об'єктивна сторона злочину передбачає діяння, а саме активні дії - переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу.



Здійснений аналіз стану протидії наркозлочинності за 12 місяців 2018 року виявив позитивну динаміку за одним з основних пріоритетних напрямів оперативно-службової діяльності Національної поліції України - викриття організованих наркоугруповань, зокрема з міжнародними зв'язками ("Мт^еге^о vnutrishnikh эрга^', 2019).

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 305) цього злочину є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, а також те, що предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори або сфальсифіковані наркотичні засоби у великих розмірах. Особливо кваліфіку ючими ознаками (ч. 3 ст. 305) є вчинення цього злочину організованою групою та в особливо великих розмірах.

На підставі кримінально-правової характеристики контрабанди наркотиків можна дійти висновків, що цей злочин має на меті отримання надприбутків. З огляду на зазначене, доцільно схарактеризувати поняття наркобізнесу як передумову розповсюдження наркотиків у Європі. Наркобізнес містить такі елементи:

- фінансове забезпечення процесу обігу наркотиків;

- забезпечення сировиною для виготовлення наркотиків (незаконне вирощування та культивування наркорослин, незаконне виготовлення й виробництво речовин, що використовують під час перероблення природної наркомісткої сировини або які є хімічною основою для подальшого безпосереднього виробництва (виготовлення) наркотиків, тобто прекурсорів);

- виробництво (виготовлення) наркотичних засобів і транспортування в інші регіони, країни з метою збуту;

- транспортування (використання транспортних засобів залізниці, морських суден, літаків, поштових перевезень, наркокур'єрів) нарковміс- ної сировини та прекурсорів до місць виробництва (виготовлення) наркотиків;

- реалізація оптових партій наркотичних засобів і розповсюдження в роздрібній мережі;

- маркетинг незаконно виготовлених наркотиків, тобто дії, спрямовані на прогнозування витрат й одержання прибутків від нелегальної діяльності;

- «відмивання» прибутків, отриманих від незаконного обігу наркотиків, тобто дії, спрямовані на легалізацію отриманих коштів, з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів.

Отже, незаконний наркобізнес - це дії окремих осіб (злочинців і злочинних угруповань), пов'язані з незаконним культивуванням наркоро- слин, незаконним виробництвом (виготовленням), транспортуванням, реалізацією, маркетингом наркотичних засобів, а також легалізацією коштів, отриманих від цієї протиправної діяльності, з метою отримання надприбутків (Nykyforchuk, 2010, р. 125).

Деякі вчені визначають, що контрабанда є самостійним видом тіньової економічної діяльності, оскільки механізм формування тіньових прибутків (надприбутків) під час контрабанди є специфічним, що зумовлено транснаціональним характером цієї діяльності (Раїатаг^ик, 2017, р. 174).

До 90-х років минулого століття територію нашої держави використовували злочинці лише для транзиту партій героїну, кокаїну, гашишу та інших наркотиків, вироблених у країнах «золотого трикутника» та «золотого півмісяця», а також

Афганістану й Пакистану. Нині в умовах формування вільних ринкових відносин міжнародні нар- коугруповання прагнуть використовувати зручне геополітичне розташування України для прокладання нових маршрутів (наркотрафіків).

Злочинні шляхи транспортування наркотичних засобів пролягають майже через усі суміжні з Україною держави.

Основними країнами постачання контрабандних наркотиків є: Польща, Угорщина, Молдова, Німеччина, Голландія, Панама, Колумбія.

У контексті дослідження слід акцентувати увагу на звіті Бюро міжнародного контролю за наркотиками США за 2018 рік стосовно України, у якому зауважено, що хоча Україна і не є великою країною-виробником наркотиків, вона розташована на декількох важливих маршрутах незаконного постачання наркотиків у Західну Європу, що робить її вразливою для транзиту наркотиків. Унаслідок наявності численних портів у Чорному й Азовському морях, великих річкових маршрутів, «пористості» північних і східних кордонів Україна стає привабливим маршрутом для наркоторгов- ців ринку заборонених наркотиків Європейського Союзу. Героїн перевозять через територію України, попередньо з Афганістану пройшовши шлях через Росію, Кавказ і Туреччину. Південноамериканський кокаїн переміщують через українські морські порти й аеропорти для внутрішнього використання та подальшого транзиту в країни ЄС. Також ідеться про те, що вживання синтетичних наркотиків і психотропних речовин, передусім симуляторів амфетамінного ряду, останніми роками в Україні стрімко зростає ("International Narcotics", 2018, р. 279). Таким чином, кількість наркотиків, що «осідає» в Україні внаслідок транзиту, щороку збільшується.

На нашу думку, контрабанді наркотиків між Україною та Європою сприяють міграційні процеси (міжнародна трудова міграція), що відбуваються в державі та світі (Hots, 2018). Так, згідно з даними Державної служби статистики України, унаслідок подій на Сході країни та фінансової кризи міграційне скорочення населення 2017 року становило 11 997 осіб (2014 року - 22 592 особи) ("Demohrafichna ta sotsialna statystyka", 2019). У процесі обміну досвідом з практичними працівниками оперативних підрозділів стало відомо, що значну кількість осіб, що виїжджають за кордон на заробітки, становлять безробітні, які вживають наркотичні засоби, і, навіть перебуваючи за кордоном, продовжують їх уживати. Певний відсоток з них згодом входить до організованих злочинних угруповань, що займаються наркобізнесом і здійснюють контрабанду наркотиків.

Одним із факторів, які позначаються на нар- коситуації та оперативній обстановці в Україні, є зростання обсягів контрабандних постачань синтетичних наркотичних засобів, насамперед стимуляторів амфетамінного ряду, з країн Західної Європи, зокрема з Польщі. Ця держава є одним зі світових лідерів з виробництва таких психотро- пів і межує з Україною. Останніми роками саме до Польщі на заробітки виїжджають українці (серед них і наркомани). Тому очевидно, що потік контрабандних наркотиків із цієї країни також посилиться. Розглянемо рівень наркотизації населення Польщі на підставі статистичних даних, розміщених на сайті Європейського центру моніторингу наркотиків і наркотичної залежності ("Poland country", 2018).

1. Уживання наркотиків молодими людьми віком 15-34 роки:

- канабіс - 9,8 % (чоловіки - 15,4 %, жінки - 3,7 %);

- інші наркотики: екстезі - 0,9 %, амфета- мін - 0,4 %, кокаїн - 0,4 %.

2. Споживачі опіоїдів, що становлять високу групу ризику, - 14 664 осіб.

3. Особи, які проходили лікування: канабіс - 30 %, амфетамін - 28 % (найвищий показник серед європейських країн), кокаїн - 2 %, героїн - 13 %, інші - 27 %.

4. Клієнти опіоїдної замісної терапії - 2564 осіб.

5. Роздано шприці через спеціальні програми - 53 028 штук.

6. Померли від передозування - близько 250-300 осіб на рік (починаючи з 2006 року).

7. Зафіксовано 31 008 порушень законодавства про наркотики.

8. Топ-5 вилучених наркотиків:

- канабіс трав'яний;

- амфетамін;

- кокаїн;

- екстезі;

- смола канабісу.

Статистичні дані засвідчують, що в Польщі найпоширенішими є наркотики, що завезені контрабандним шляхом (кокаїн, деякі сорти конопель). Кокаїн транспортують до Польщі через українські морські порти й аеропорти з Південної Америки. З Польщі до України потрапляють такі види наркотику, як амфетамін та екстезі (MDMA).

Організовані злочинні групи, що вчиняють на території Європи злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків, мають складну розгалужену структуру. До вчинення цих злочинів залучають фахівців з різних сфер діяльності, наприклад: висококваліфікованих слюсарів, теслярів - до обладнання спеціальних сховищ для наркотичних засобів з метою імпортування їх через державні кордони; фахівців з міжнародних перевезень і митних брокерів - для вибору оптимального маршруту перевезень та вантажу-прикриття; психологів - для вербування наркокур'єрів; юристів - для ухилення від кримінальної відповідальності; фізиків і хіміків - для виготовлення наркотичних засобів. Дрібні партії наркотиків контрабандою транспортують переважно в природних порожнинах тіла людини й особистому багажі пасажирів. Перевезення в такий спосіб застосовують злочинні групи з міжрегіональними та міжнародними зв'язками; перевізники-кур'єри (жаргонна назва «мули») перед тим, як проходити митний і прикордонний контролі, ковтають або ховають у порожнинах тіла запаяні упаковки (капсули) з наркотичними засобами. Попри те, що цей спосіб перевезення постійно вдосконалюють (виготовлення дрібних за розміром контейнерів, які «невидимі» для рентгенівських променів), рентгенівські знімки черевної порожнини є доволі ефективним засобом виявлення наркотиків і можуть мати доказове значення (Nykyforchuk, 2004, р. 108-111]. Поширеними є пересилання в незаконний спосіб наркотичних засобів міжнародними поштовими відправленнями через мережу Інтер- нет (Afonin, Osipov, & Prusak 2017, p. 135).

Виразною є тенденція до зниження конкуренції та налагодження співпраці між організованими злочинними групами (Karpenko, 2013, р. 23).

Дослідження дає підстави стверджувати, що кримінальні форми наркобізнесу постійно трансформуються. Дедалі активніше діють організовані, добре законспіровані злочинні групи, провідну роль у яких відіграють вихідці з країн Центральної та Середньої Азії. Використовуючи міжнародні зв'язки, реєструючи спільні іноземні фірми, ці особи організовують стійкі злочинні наркоугрупо- вання, активні учасники яких мають нелегальне становище (Nykyforchuk, 2010, р. 126).

Отже, злочинну діяльність, пов'язану з незаконним обігом наркотиків, проводять лише добре організовані злочинні угруповання з міжрегіональними (міжнародними) зв'язками, для яких наркобіз- нес є єдиним або головним видом злочинного промислу. Цим угрупованням властиві такі ознаки:

- високий рівень організованості, що передбачає сувору дисципліну, ієрархію, чіткий розподіл ролей (заготівники, виготовлювачі, перевізники й розповсюджувачі, охорона). Нових членів приймають лише після перевірки виконання ними доручень. Злочинну діяльність угруповання контролює організатор за допомогою силових блоків;

- володіння прийомами контррозвідувальної діяльності. Злочини вони вчиняють виключно конспіративно, групою, водночас, кожний співучасник знає лише того, з ким безпосередньо контактує;

- висока мобільність, наявність вогнепальної зброї, засобів зв'язку;

- відокремленість від діяльності інших злочинних груп, міжрегіональний (міжнародний) розподіл сфер злочинної діяльності, пов'язаної з наркобізнесом.

Наукова новизна

Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше в Україні досліджено проблему контрабанди наркотиків через її кордони як передумову поширення наркобізнесу в Європі. Сформульовано теоретичні положення та практичні рекомендації для правоохоронних органів з протидії наркобізнесу, зокрема контрабанді наркотиків через територію України.

Висновки

Реалії сьогодення ставлять перед правоохоронними органами України та інших держав складні питання, пов'язані з необхідністю розв'язання проблеми контрабанди наркотиків. Протидію наркобізнесу слід здійснювати комплексно, ураховуючи останні зміни в геополітичному просторі Європи, законодавстві всіх країн, а також усі обставини в міжнародному злочинному середовищі. З огляду на зазначене, можна запропонувати шляхи оптимізації діяльності правоохоронних органів у цьому напрямі.

1. Удосконалення міжнародного законодавства, що регулює протидію контрабанді, з урахуванням нових обставин (нових видів наркотиків і маршрутів їх транспортування).

2. Покращення взаємодії між правоохоронними органами України й інших країн (укладення нових двосторонніх договорів про співробітництво в контексті реалій сьогодення).

3. Забезпечення правоохоронних органів, що задіяні в протидії контрабанді, новітніми засобами техніки (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України 2019 року подає до Кабінету Міністрів України проект з виробництва спільно з французькою компанією близько 20 катерів для посилення охорони морських кордонів країни) (Міпізївгз^о vnutrishnikh sprav, 2019).

4. Обмін досвідом між відомствами як усередині країни, так і поза її межами (проведення офіційних зустрічей керівників, конференцій, спільних навчань).

5. Оптимізування систем пропуску через державний кордон і посилення митного контролю в аеропортах та морських портах України.

6. Підвищення якості оперативного супроводження у справах про контрабанду наркотиків та/або вчинення злочинів організованими нарко- угрупованнями, зокрема акцентування уваги на відпрацюванні затриманих за вчинення контрабанди наркотиків осіб органами Національної поліції та Служби безпеки України з метою викриття «контрабандних схем» і вилучення нових партій наркотиків.

15. Взаємодія підрозділів кримінальної поліції та органів досудового розслідування в документуванні кримінальних правопорушень

Мета статті - визначити поняття та сутність взаємодії підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування під час документування кримінальних правопорушень, а також окреслити проблемні питання щодо її здійснення. Методологія. У процесі дослідження використано наукові методи аналізу, індукції та дедукції. Теоретичним підґрунтям цієї публікації стали праці вітчизняних й іноземних учених, присвячені аспектам діяльності органів досудового розслідування та підрозділів кримінальної поліції, а також розгляду нормативно-правових актів, що регулюють їхню взаємодію. Наукова новизна публікації полягає в системному аналізі сутності взаємодії підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування під час документування кримінальних правопорушень. Висвітлено підстави, що обумовлюють здійснення взаємодії, її принципи, з'ясовано поняття фактичних даних як головного елементу взаємодії в межах обміну інформацією. Встановлено, що документування містить чимало смислових навантажень, які поєднуються в узгодженій діяльності, спрямованій на досягнення мети, виконання завдань або досягнення результату. Висновки. Документування як самостійний елемент доказування є недостатньо ефективним. Для того щоб притягнути винну особу до кримінальної відповідальності, результати документування мають бути «легалізованими» в кримінальному процесуальному праві шляхом проведення слідчих (розшукових) дій. Для ефективного забезпечення здійснення правосуддя необхідно застосовувати в комплексі оперативно-розшукове та кримінальне процесуальне, а також інші галузі права, що реалізується у взаємодії їх суб'єктів. На підставі здійсненого аналізу сформульовано авторське визначення взаємодії підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування під час документування кримінальних правопорушень.

Ключові слова: взаємодія; суб'єкт; кримінальна поліція; негласні слідчі (розшукові) дії; фактичні дані; документування.

Вступ

Взаємодія підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування є визнаною та поширеною інституцією в цивілізованому світі. Найвищих результатів у будь-якій діяльності можна досягти шляхом поєднання зусиль зацікавлених сторін, які мають спільну мету або завдання. За цих умов група (колективний суб'єкт взаємодії), яка утворилася, посилюється не лише кількісно завдяки людським і матеріально- технічним ресурсам, а й якісно - завдяки вузькій спеціалізації та професійним навичкам окремого учасника в певній сфері діяльності.

Посиленої уваги взаємодія підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування потребує під час документування кримінальних правопорушень. Зазначене пов'язано з тим, що воно супроводжується значною кількістю ризиків, зумовлених специфікою діяльності суб'єктів. Передусім це ризик розкриття державної таємниці, а саме щодо проведення оперативно- розшукових заходів і таємниці слідства. По-друге, проведення оперативно-розшукових заходів майже завжди передбачає обмеження конституційних прав людини. По-третє, небезпека для життя й здоров'я пов'язана з ризиками професійної діяльності працівника правоохоронних органів.

Тому дослідження проблеми взаємодії підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування під час документування кримінальних правопорушень залишається актуальним у контексті окреслених ризиків, а також важливим для виконання завдань кримінального правосуддя.

Мета і завдання дослідження

Метою статті є визначення поняття та сутності взаємодії підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування під час документування кримінальних правопорушень, а також окреслення проблемних питань щодо її здійснення.

Виклад основного матеріалу

Питання щодо взаємодії оперативних підрозділів з іншими суб'єктами оперативно- розшукової діяльності розглядали у своїх працях О. О. Аксьонов, P. ^ Бєлкін, Л. П. Буєва, Ю. І. Веселов, В. І. Василинчук, А. Ф. Возний, В. С. Гаркуша, К. К. Єрмаков, Д. Й. Никифорчук, Ю. Ю. Орлов, С. М. Піскун, М. А. Погорецький, О. М. Порубов, Л. Д. Удалова, С. С. Чернявський, В. П. Шеломенцев, В. Ю. Шепітько та ін. Попри ґрунтовність здійснених наукових досліджень, проблеми взаємодії підрозділів кримінальної поліції з органами досудового розслідування під час документування кримінальних правопорушень потребують системного вивчення та висвітлення.

Процес виявлення кримінальних правопорушень передбачає встановлення в навколишньому середовищі характерних змін, які можуть свідчити про підготовку або вчинення таких дій. Причому відомості про вчинений злочин або такий, що готується, можуть бути виявлені в місцях, на які не поширюється юрисдикція конкретного підрозділу кримінальної поліції. З огляду на специфіку організації діяльності вповноважених підрозділів кримінальної поліції, ведення пошукових заходів за межами об'єкта, який вони обслуговують, здебільшого є ускладненим.

Важливе значення в розв'язанні цієї проблеми має правильна організація взаємодії в процесі виявлення, припинення кримінальних правопорушень, оскільки вона надає можливість взаємного використання суб'єктів, що перебувають у розпорядженні, ресурсів у місцях проведення оперативно-розшукової діяльності.

Відповідно до вимог законів України «Про оперативно-розшукову діяльність» і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», оперативно-розшукову діяльність здійснюють оперативні підрозділи: Національної поліції, зокрема підрозділи кримінальної та спеціальної поліції; Державного бюро розслідувань; Служби безпеки України; Служби зовнішньої розвідки України; Державної прикордонної служби України; Управління державної охорони; органів доходів і зборів; органів та установ виконання покарань і слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України; розвідувального органу Міністерства оборони України; Національного антикорупційного бюро України.

Діяльність підрозділів кримінальної поліції спрямована на виявлення й отримання оперативно значущої інформації про підготовку або вчинення злочину, а також осіб, які їх готують, учиняють. Ефективність взаємодії з органами досудового розслідування забезпечують шляхом обміну цією інформацією, зокрема фактичними даними.

Фактичні дані - це достовірні відомості, здобуті вповноваженим оперативним підрозділом у встановленому законодавством порядку із застосуванням гласних і негласних сил, методів та засобів оперативно-розшукової діяльності, про ознаки протиправних дій окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачена КК України, а також розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав й організацій, що можуть бути підставою для відповідних висновків або прийняття рішень про припинення правопорушень і в інтересах кримінального судочинства (РоИогеІБкуі, & ЗИеІотепІБеу, 2010).

У сучасній криміналістичній літературі сформульовано декілька визначень поняття «взаємодія». Так, М. О. Селіванов зауважує, що взаємодія полягає в узгодженій діяльності щодо забезпечення успішного розкриття й розслідування злочинів кожною зі сторін у межах компетенції властивими їй засобами та методами (Selivanov, 2000, р. 47). На думку І. М. Сорокотягіна, взаємодія - це узгоджена діяльність процесуально незалежних учасників досудового розслідування, яка передбачає доцільне поєднання їхніх ділових й особистісних якостей і спрямована на ефективне розкриття та розслідування злочинів. Така взаємодія має ґрунтуватися на законі або підза- конних актах (Sorokotiagin, 1989, р. 56-62). Взаємодію О. М. Порубов визначає як співробітництво, що ґрунтується на спільності мети й організоване так, що дії слідчого та експерта взаємно узгоджуються для досягнення найефективнішого результату в здійсненні завдань кримінального судочинства (Porubov, 1998, р. 23-28). У підручнику «Криміналістика» (за редакцією Р. С. Бєлкіна) взаємодію потлумачено як узгоджену діяльність у процесі встановлення істини в кримінальній справі (Belkin, 1999, р. 56). В інших працях цього вченого взаємодію також визначено як одну з форм організації розслідування злочину, що передбачає співробітництво слідчого з органами дізнання (на той час), спеціалістами, експертами, яке ґрунтується на законодавчих підставах. Таке співробітництво погоджене за метою, місцем і часом (Belkin, 2000, р. 31). Визначення поняття «взаємодія», яке відображає позицію харківської школи криміналістів, сформулював В. Ю. Шепітько. Взаємодія, згідно з його дефініцією, - це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і зв'язок (Shepitko, 2001, р. 278).

Результати оперативно-розшукової діяльності за окремими категоріями корупційних злочинів стають підставою для відкриття кримінального провадження. Порушення під час проведення оперативно-розшукових заходів, а також порушення порядку представлення результатів опе- ративно-розшукової діяльності, що мають значення для досудового розслідування, може в майбутньому негативно позначитися на формуванні доказів у кримінальному провадженні (Komakhin, 2015, р. 400-401).

Водночас аналіз цих дефініцій дає підстави стверджувати, що термін «взаємодія» має різні смислові навантаження. Зазначене пов'язано зі складністю та багатозначністю терміна, а також різноманітністю аспектів його вивчення. Спільною рисою майже всіх проаналізованих визначень поняття «взаємодія» є те, що автори тлумачать взаємодію як узгоджену діяльність, спрямовану на реалізацію мети, виконання завдань або досягнення результату.

Тобто взаємодією слід вважати таку, що ґрунтується на законах і підзаконних нормативних актах, погоджену за цілями, місцем і часом діяльність незалежних один від одного підрозділів чи окремих працівників щодо поєднання можливостей, сил, методів і засобів, які наявні в їх розпорядженні для успішного проведення комплексу процесуальних, оперативно-розшукових, організаційно-технічних, профілактичних та інших заходів протидії злочинності.

Відповідно до Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 7 липня 2017 року № 575, взаємодія між підрозділами кримінальної поліції та органами досудового розслідування здійснюється в разі: надходження до органу, підрозділу поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагування на них; направлення оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування; створення слідчо-оперативних груп для досудового розслідування кримінальних правопорушень; отримання працівниками оперативного підрозділу органу, підрозділу поліції доручень слідчих про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій; проведення окремих слідчих (розшукових) дій і виконання заходів забезпечення кримінального провадження; зупинення досудового розслідування; на стадії судового розгляду кримінальних проваджень.

Повноцінною взаємодія є тоді, коли суб'єкт, наділений управлінськими повноваженнями, у процесі своєї діяльності ставиться до ієрархічно підлеглого утворення саме як до суб'єкта, не ігноруючи його суб'єктивних ознак. Оперативний підрозділ, що здійснює оперативно-розшукове документування, повинен мати можливість обирати спосіб документування залежно від конкретної оперативної обстановки.

...