Протидія злочинності: проблеми теорії та практики
Правове регулювання використання спеціальних знань, умінь і навичок у кримінальному провадженні. Наукова еліта в умовах формування електронного врядування. Законодавче врегулювання правозастосування. Юридична конструкція спортивних правовідносин.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.03.2020 |
| Размер файла | 713,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Крім того, Конституційний Суд України вирішив, що, з огляду на положення ст. 10 Конституції та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, зокрема в навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова; у державних та комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою, відповідно до положень Конституції України, зокрема ч. 5 ст. 53, і законів України, у навчальному процесі можуть застосовувати та вивчати мови національних меншин (РІБИеппіа, 1999).
Оскільки, згідно з ч. 3 ст. 150 Конституції України, Конституційний Суд України з питань, що належать до його повноважень, ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, вони є остаточними й оскарженню не підлягають, то мовна політика на підставі конституційних засад, проголошених Конституцією України, через зазначене рішення отримала, як вважають провідні вчені й відомі політики, важливе підтвердження та потужну підтримку, проте лише теоретичну, а практичні заходи реалізовано недостатньо.
Другою подією стали парламентські слухання «Про функціонування української мови в Україні» від 12 березня 2003 року, що одна з важливих і актуальних, на наше переконання, форм реалізації мовної політики в Україні за резонансом у суспільстві, у яких, крім народних депутатів, взяли участь знані в Україні вчені, керівники установ, політологи, соціологи, очільники політичних партій і громадських організацій, на яких було критично оцінено питання функціонування й розвитку української державної мови, висловлено чимало слушних пропозицій щодо їх поліпшення (Haliuk, 2003).
У схвалених постановою Верховної Ради України від 22 травня 2003 року Рекомендаціях парламентських слухань зазначено, що на дванадцятому році незалежності українська мова як державна в Україні не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя. Мовна ситуація засвідчує, що лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного та незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо - необхідні механізми реалізації положень Конституції України щодо функціонування української мови, а також урегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення відповідних законів.
Вважаючи, що державна мовна політика в Україні має відповідати конституційним нормам, положенням відповідних міжнародно-правових зобов'язань України та стратегії державотворення; ураховуючи необхідність розроблення послідовного та виваженого підходу до розв'язання мовних проблем, недопущення політичних спекуляцій і міжетнічних конфліктів; констатуючи важливість збереження стабільності в державі; усвідомлюючи, що застосування мов у державі має стати чинником єднання, а не розбрату, - учасники парламентських слухань рекомендували, зокрема: створити в структурі центральних органів виконавчої влади центральний орган виконавчої влади з питань мовної політики, створити консультативно-дорадчу раду з питань мовної політики, підзвітну Президентові України, включивши до її складу провідних фахівців - представників галузевих інститутів Національної академії наук України; Верховній Раді України відкласти ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до прийняття Верховною Радою України закону України про розвиток і застосування мов в Україні, яким буде передбачено реальний механізм захисту й утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя та запровадити з 2004 року щорічні парламентські слухання, присвячені розвитку та функціонуванню української мови в Україні. Важливі й украй необхідні для вирішення питань реалізації мовної політики в Україні, на наш погляд, заходи було рекомендовано здійснити Кабінету Міністрів України (Наїіик, 2003).
На жаль, минуло шістнадцять років після парламентських слухань (від 12 березня 2003 року), однак державна мова в Україні все- таки не набула очікуваного й бажаного поширення в усіх сферах суспільного життя, оскільки важливі рекомендації щодо її функціонування органи держави проігнорували.
Зокрема, так і не було створено в структурі центральних органів виконавчої влади центрального органу виконавчої влади з питань мовної політики. Не підтримала Верховна Рада України положення щодо перенесення ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Парламент ратифікував Хартію вже 15 травня 2003 року (2акол, 2003), тобто через два місяці після парламентських слухань, а парламентські слухання так і залишилися єдиним впливовим механізмом у посиленні ефективності здійснення мовної політики в Україні, хоча крайня необхідність у їх проведенні поставала, на наш погляд, неодноразово.
Зрештою, на початку 2017 року майже одночасно реєструють у Верховній Раді України три законопроекти щодо правового регулювання питань про державну українську мову й мови національних меншин: законопроект № 5556 «Про мови в Україні» тридцяти трьох народних депутатів України; законопроект № 5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» семи народних депутатів України та законопроект № 5670 «Про державну мову» тридцяти трьох народних депутатів України.
Улітку 2018 року було зареєстровано законопроект № 8550 «Про загальні засади та принципи реалізації мовної політики в Україні» народного депутата України Є. Мураєва.
Навіть побіжний аналіз цих законопроектів якісно виокремлював законопроект № 5670. Він, на наш погляд, ґрунтується на аналізі зазначених вище рекомендацій парламентських слухань, а також проектів концепцій державної мовної політики 2006, 2007, 2010 років, остання з яких була схвалена Указом Президента України. Законопроект № 5670 «Про державну мову» передбачає, на нашу думку, всі ті положення, на яких акцентували впродовж чверті століття провідні вчені України та які ефективно сприятимуть як реалізації вимог Конституції України, так і положень Висновку Венеціанської комісії «За демократію через право» щодо того, що особливі умови, які склалися в Україні, вимагають належних гарантій для збереження державної мови як інструмента єднання суспільства, і рекомендаціям цієї Комісії «українському законодавчому органові віднайти прийнятні способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів для зміцнення її ролі в українському суспільстві».
4 жовтня 2018 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні законопроект № 5670-д «Про державну мову» (той самий № 5670, але суттєво доопрацьований). На перший погляд здавалося, що Українська держава долучилася до широкого кола цивілізованих країн світу, що мають у своєму законодавчому полі закон про державну мову.
Водночас слід ураховувати, що законопроект № 5670-д прийнято з умовою його об'єднання із законопроектом № 5556 «Про мови в Україні». Аналіз законопроекту № 5670-д засвідчив, що прихильників такого об'єднання чимало як у Верховній Раді України, так і серед учених-юристів, інших категорій громадян, окремих політичних сил й організацій. Зокрема, відомий в Україні юрист І. Б. Усенко, здійснивши аналіз зареєстрованих за останні два роки у Верховній Раді України мовних законопроектів й виокремивши законопроект № 5670-д як «беззаперечний фаворит серед поданих законопроектів», дійшов висновку щодо його концептуальної неприйнятності та суттєвих юридичних недоліків (^єп^, 2017). Концептуальна неприйнятність полягає, передусім, у тому, що законопроект № 5670-д передбачає регулювання виключно державної мови в Україні, а не регулювання мов в Україні, тобто державної мови й мов національних меншин.
Вважаємо, що законопроект № 5670-д треба приймати як закон без умови його об'єднання з будь-яким іншим з поданих законопроектів. Про- голосоване в першому читанні об'єднання законопроектів, тобто фактично підготовку закону про мови в Україні чи закону про мовну політику в Україні, може затягнути процес прийняття мовного закону ще на роки, оскільки потребуватиме широкого й глибокого використання одного з найважливіших міжнародно-правових актів, що регулює застосування мов і встановлює основоположні принципи збереження та розвитку національних мов, - Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, підписаної 5 листопада 1992 року в м. Страсбурзі (Франція) державами - членами Ради Європи (^єп^, 2018). Проте до окремих положень Хартії (Yevropeiska khartiia, 2006) і Закону України про її ратифікацію від 15 травня 2003 року висловили серйозні зауваження деякі політики та науковці України, зокрема В. А. Василенко, В.І. Маляренко, Л. Т. Масен- ко та ін. З-поміж цих зауважень виокремимо лише одне - чинний український текст Хартії є перекладом з російської мови і спотворює окремі вимоги Хартії щодо забезпечення мовних прав меншин. Для прийняття закону про мови необхідно здійснити переклад Хартії українською мовою з мов оригіналу (англійська чи французька) і повторно її ратифікувати, однак це потребує часу.
Крім того, слід зауважити про деякі деталі прийняття Закону України про ратифікацію Хартії. Уперше він був прийнятий 24 грудня 1999 року (через десять днів!) після рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України. Проте 54 народні депутати України звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням визнати цей Закон таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України констатував, що прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року» 24 грудня 1999 року підписав Голова Верховної Ради України (мабуть, за історію незалежної України це був єдиний такий випадок!), і 30 грудня 1999 року його опубліковано в газеті «Голос України» (№ 244). Тобто зазначений Закон було підписано й офіційно оприлюднено з порушенням положень ст. 94 Конституції України.
Конституційний Суд України 12 липня 2000 року прийняв рішення № 9-рп, яким визнав цей Закон таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) і таким, що втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення ^^єпп^, 2000).
Повторно Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» було прийнято 15 травня 2003 року ^^п, 2003). Згідно зі ст. 2 цього Закону, положення Хартії застосовують до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.
Зауважимо, що суть Європейської хартії, на думку деяких учених і політиків, яку ми поділяємо, полягає в захисті мов, яким загрожує зникнення.
Оскільки в кількох проектах закону про регіональні мови, які виносили на розгляд Верховної Ради України, пропонували до регіональних мов на певній території віднести ті, носії яких становлять 10 і більше відсотків від загальної кількості населення, то шанси потрапити до регіональних мов в Україні мали би російська і, можливо, ще одна-дві мови. Фактично ратифікація Хартії в Україні стала б, зазначають І. О. Кресін і
В. А. Явір, механізмом просування мови, найпоширенішої та розвиненої в Україні (Kresina, & Yavir, 2008). Є підстави вважати, продовжують вони, що проголосований у такому вигляді закон про ратифікацію цього міжнародного документа був спрямований на посилення позиції російської мови, порівняно з українською. Ані парламент, ані ініціатори законопроекту не вдалися до детального аналізу мовної карти України. Вони автоматично класифікували регіональні або мінори- тарні мови як мови меншин, що населяють Україну. Прикметно, що закон про ратифікацію зрівнює зазначені 13 мов, хоча всі вони мають різний рівень розвитку й застосування. Більшість мов із цього переліку, зокрема білоруська, болгарська, молдавська, німецька, польська,
російська, румунська, словацька й угорська, не потребують посилення заходів підтримки, оскільки є офіційними у своїх державах. Тому їм у жодному разі не загрожує зникнення з мовної карти Європи.
Парадоксальною є ситуація, коли в переліку мов, які підпадають під дію Хартії, опиняються мови найчисельніших меншин. Насправді захисту потребують мови корінних і нечисельних народів - деякими з них розмовляє у світі лише кілька десятків людей. Саме вони внаслідок застосування в Україні Хартії, відповідно до прийнятого закону про її ратифікацію, можуть
Наукова
На підставі аналізу схвалених постановою Верховної Ради України 22 травня 2003 року парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні», окремих рішень Конституційного Суду України, законів України про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин доведено, що прийняття
цілком зникнути з мовної палітри Європи. Це караїмська, кримчацька, ромська мови. Вони не захищені жодним офіційним статусом, оскільки народи, які ними послуговуються, нечисельні й не мають власних державних або автономних територіальних утворень (Kresina, & Yavir, 2008).
Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 року створив, на нашу думку, нові можливості для політичних спекуляцій у мовному питанні, які й надалі провокують нестабільність у країні.
6. Міжнародний досвід
Вознюк А. А. - доктор юридичних наук, доцент, завідувач наукової лабораторії з проблем протидії злочинності навчально-наукового інституту № 1 Національної академії внутрішніх справ, м. Київ; ОКОЮ: https://orcid.org/0000-0002-3352-5626
Удосконалення обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, у контексті реалізації положень Стамбульської конвенції
Метою статті є аналіз нововведень щодо обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, зумовлених реалізацєю положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11 травня 2011 року. Проаналізовано актуальні проблеми тлумачення та застосування відповідних обставин, а також надано пропозиції щодо їх розв'язання. Дослідження ґрунтується на наукових працях українських й іноземних учених, положеннях Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11 травня 2011 року, Кримінального кодексу України, судовій практиці та враховує досвід окремих зарубіжних країн. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній запропоновано по-новому тлумачити п. 7 ч. 1 ст. 66 кК України, висловлено рекомендацію з удосконалення п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України (у контексті статевої приналежності), а також пропозиції щодо надання суду права залежно від характеру вчиненого злочину не визнати обставини, передбачені в п. 6, 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України такими, що обтяжують покарання. За результатами здійсненого дослідження сформульовано висновки щодо: 1) визнання обставиною, що пом'якшує покарання, учинення злочину за наявності системного характеру жорстокого або такого, що принижує честь і гідність особи, поводження з боку потерпілого за відсутності впливу сильного душевного хвилювання; 2) доцільності заміни в КК України терміна «системно» на «систематично» і закріплення його офіційного визначення в примітці до ст. 78 КК України; 3) неохоплення п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України (вчинення злочину на ґрунті статевої приналежності) випадків учинення злочинів на ґрунті сексуальної орієнтації; 4) потреби уточнити й узгодити термінологію п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, а також узгодити її з іншими положеннями закону про кримінальну відповідальність; 5) надання суду права залежно від характеру вчиненого злочину не визнати передбачені в п. 6, 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України обставини такими, що обтяжують покарання, мотивуючи своє рішення у вироку.
Ключові слова: домашнє насильство; Стамбульська конвенція; злочин; обтяження покарання; пом'якшення покарання; гендер; статева приналежність; дитина; малолітня дитина; неповнолітній.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11 травня 2011 року (далі - Стамбульська конвенція) є новим, надзвичайно важливим і водночас одним з найбільш прогресивних міжнародних інструментів протидії не лише насильству щодо жінок, а й усім виявам домашнього насильства.
Цінність цього документа є беззаперечною, на чому неодноразово наголошували фахівці різних галузей знань (Grans, 2018; Allwood, 2016; Ronagh, & McQuigg, 2012; McQuigg, 2017; Fagerlund, Kaariainen, & Ellonen, 2018). Однак привертають увагу й на окремі проблеми реалізації її положень, з якими стикнулися законодавці та правозастосувачі в різних країнах.
У межах реалізації положень зазначеної вище Конвенції 6 грудня 2017 року було внесено відповідні зміни до закону про кримінальну відповідальність (Zakon, 2017). Нові положення, що набрали чинності 11 січня 2019 року, стосувалися обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Попри те, що від початку їх застосування минуло небагато часу, у правозастосовних органів виникли (та надалі можуть виникати) проблеми з тлумаченням і подальшим застосуванням відповідних кримінально-правових норм. Отже, актуальним є аналіз нових обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, закріплених у КК України.
Якщо в теорії кримінального права України більшість обставин, що обтяжують покарання, досліджено в працях А. В. Андрушка, П. С. Берзіна,
І. А. Вартилецької, В. К. Грищук, О. О. Дудорова, Т. І. Іванюк, О. О. Кваші, Є. О. Письменського,
І. М. Федорчук, М. І. Хавронюка, то нові обставини, а також ті, що зазнали суттєвих змін, ще потребують ретельного аналізу.
Мета і завдання дослідження
Метою статті є аналіз нововведень щодо обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, зумовлених реалізацією положень Конвенції
Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11 травня 2011 року.
Виклад основного матеріалу
Зазначені вище зміни полягають у вдосконаленні окремих обставин, які пом'якшують (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України) та обтяжують (п. 3, 6 ч. 1 ст. 67 КК України) покарання, а також запровадженні нової обставини, що обтяжує покарання (п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України).
1. Пункт 7 ч. 1 ст. 66 КК України викладено в новій редакції: «вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого».
Найбільш незрозумілим є положення про системний характер поводження: про яке поводження йдеться (жорстоке, таке, що принижує честь і гідність особи, або будь-яке із зазначених) і чи повинно таке поводження бути пов'язане із впливом сильного душевного хвилювання.
Аналіз п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України дає підстави виокремити принаймні два варіанти тлумачення його змісту. Перший полягає в тому, що стан сильного душевного хвилювання стосується всіх видів поводження. За цих умов зазначена обставина може мати такі варіанти: 1) учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням з боку потерпілого; 2) учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного таким, що принижує честь і гідність особи, поводженням з боку потерпілого. Жорстоке або таке, що принижує честь і гідність особи, поводження може бути як разовим, так і систематичним. Схоже тлумачення цієї обставини пропонує М. І. Хавронюк [Dudorov, & Khavroniuk, 2019, p. 28].
Відповідно до другого варіанта нововведення можна тлумачити дещо по-іншому, виокремивши в цій обставині принаймні дві складові:
1) учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного: а) жорстоким; б) таким, що принижує честь і гідність особи поводженням; в) жорстоким і одночасно таким, що принижує честь і гідність особи поводженням з боку потерпілого. Таке поводження може бути як разовим, так і систематичним;
2) учинення злочину за наявності системного характеру жорстокого або такого, що принижує честь і гідність особи, поводження з боку потерпілого.
Саме в останньому випадку необов'язковим є сильне душевне хвилювання, яке зазвичай пов'язують із фізіологічним афектом. Представники
Касаційного кримінального суду Верховного Суду стверджують, що стан сильного душевного хвилювання як емоційний процес означений раптовістю, неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю (Postanova, 2019). А якщо системний характер жорстокого поводження з особою не викликав сильного душевного хвилювання, однак був тією рушійною силою, яка спонукала особу до вчинення злочину? Злочин може бути реакцією на жорстоке або таке, що принижує честь і гідність особи, поводження з боку потерпілого, яке не завжди викликає стан сильного душевного хвилювання, зокрема афекту. З цього питання слушною є позиція М. І. Хавронюка, на думку якого іншими видами стану сильного душевного хвилювання (крім афекту) є такі емоційні стани, як стрес, гнів, страх, тривога, фрустрація та релігійний екстаз, якщо вони досягли такої сили, що змогли зменшити здатність людини усвідомлювати власні діяння та (або) керувати ними (Dudorov, & Khavronik, 2019, p. 28). Водночас жорстоке або таке, що принижує честь і гідність особи, поводження з боку потерпілого не завжди може вплинути на здатність людини усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними. Однак така протиправна поведінка може бути приводом для вчинення злочину з метою припинення відповідних протиправних дій, помститися за них. Хіба це не слід визнати обставиною, що пом'якшує покарання?
Очевидним є те, що ці дії доцільно визнавати обставиною, яка пом'якшує покарання, у будь- якому випадку. Слід зауважити, що ще на етапі розроблення вказаного законопроекту позиції щодо окресленого положення були неоднозначними. Представники Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності позитивними аспектами законопроекту визнали те, що до обставин, які пом'якшують покарання, зараховано факт застосування сили особою, що сама була жертвою, відносно людини, яка стала кривдником (Vysnovok, 2016а). Протилежну позицію з цього приводу висловили фахівці Головного науково-експертного управління, які таке положення визнають вкрай сумнівним через недоречність пом'якшення відповідальності й покарання за холоднокровне вчинення заздалегідь обдуманого злочину (Vysnovok, 2016Ь).
Однак з останнім твердженням складно погодитися, адже вчинений за умов системного характеру жорстокого або такого, що принижує честь і гідність особи, поводження з боку потерпілого злочин може бути своєрідною «необхідною обороною», яка сягає за межі обставини, що виключає злочинність діяння, передбаченого ст. 36 КК України.
Таким чином, перший варіант тлумачення п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України є дещо обмеженим, а тому викликає сумніви, які, вочевидь, слід тлумачити на користь особи, що вчинила злочин. З огляду на зазначене, найбільш логічним є другий варіант визначення цієї обставини, що пом'якшує покарання.
Можливість різних форм вияву цієї обставини та їх комбінацій дає підстави стверджувати, що суд у кожному конкретному випадку має враховувати міру впливу всіх характеристик цієї обставини на призначуване покарання. Адже може йтися про ситуацію, коли, наприклад, злочин учинено під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного таким, що принижує честь і гідність особи, поводженням, яке наявне було лише один раз; і зовсім іншим буде випадок, за якого тотожний злочин з дуже схожими ознаками й обставинами учинено під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного систематичним жорстоким і одночасно таким, що принижує честь і гідність особи, поводженням з боку потерпілого.
Слід з'ясувати, що означає і в чому полягає системний характер відповідного поводження. Адже до цього в статтях КК України вживали термін «систематично» (наприклад, у ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 120 КК України). Терміни, зафіксовані в законі про кримінальну відповідальність, мають бути формально визначеними, однозначними, чіткими й доцільними. У Кодекс не слід вводити зайві терміни, які позначають тотожні поняття, оскільки це призводить до переобтяження закону, захаращення його зайвими положеннями, плутанини в тлумаченні кримінально-правових норм.
Крім того, тлумачення ознаки «системність» є проблемним вже з огляду на те, що три та більше актів відповідної поведінки можуть відбуватися як протягом одного чи декількох днів, так і більших проміжків часу.
Таким чином, у КК України термін «системно» слід замінити на «систематично», зафіксувавши його визначення в примітці до тієї статті, де про нього вперше згадують, тобто в примітці до ст. 78 КК України.
2. Наступною новелою стало доповнення п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України такою обставиною, як учинення злочину на ґрунті статевої приналежності. Статевою приналежність слід вважати, передусім, віднесення людини до чоловіка чи жінки. Хоча нині у світі активно обговорюють питання, що стосуються «третьої статі» (Littlewood, 2002; Lacombe, 2008; Loughlin, 2018; McGoldrick, 2019). До третьої статі зараховують людей, які не ідентифікують себе як чоловіки чи жінки (Vassileva, 2018).
Учинення злочинів на ґрунті статевої приналежності найчастіше буде пов'язане саме з третьою статтю, оскільки окремі члени суспільства активно налаштовані проти осіб, які не відносять себе ні до чоловіків, ні до жінок, оскільки така поведінка підриває засади сімейного життя, негативно впливає на молодь.
Таким чином, про зазначену обставину може йтися лише тоді, коли особа вчиняє злочин у зв'язку з несприйняттям чи негативним ставленням до певної статі (чоловічої, жіночої чи третьої статі). Водночас ця обставина не стосується випадків учинення злочинів на ґрунті сексуальної орієнтації, яку визначають як сексуальний потяг до чоловіків, жінок чи до обох або як потяг до представників однієї статі, обох статей чи іншої статі (Bailey, 2016).
Нововведена обставина не охоплює випадки вчинення злочину у зв'язку з належністю особи до певної сексуальної орієнтації (гетеросексуа- льної, гомосексуальної, бісексуальної тощо). Однак тлумачення цієї ознаки за певних обставин є дещо сумнівним. Так, О. О. Дудоров та Є. О. Письменський слушно зауважують, що вчинення злочину на ґрунті статевої приналежності наявне в разі вчинення злочину з огляду на негативне ставлення до представників певної статі. Однак сумнівним є переконання вчених, згідно з яким суть відповідної мотивації полягає в тому, що особа вчиняє злочин, керуючись особистим упередженим ставленням до потерпілого, який належить до сексуальних меншин [Boiko et al., 2018, p. 190]. Адже термін «сексуальні меншини» здебільшого пов'язаний не з віднесенням особи до третьої статті, а з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.
Отже, зазначена обставина пов'язана виключно з негативним ставленням до потерпілого, який належать до певної статті (чоловіка, жінки чи третьої статі).
Однак чи існує в нас проблема щодо вчинення злочинів на ґрунті статевої приналежності? На нашу думку, актуальнішим є питання вчинення злочинів на ґрунті нетрадиційної сексуальної орієнтації. До речі, у КК Голландії криміналізовано різні діяння, спрямовані на дискримінацію людей за статтю, гетеросексуальною та гомосексуальною орієнтацією.
Зазначене дає змогу стверджувати, що норму сформульовано некоректно. Її слід було б принаймні викласти в дещо в іншій редакції.
Коментуючи цю обставину, М. І. Хавронюк стверджує, що поняття «вчинення злочину на ґрунті статевої приналежності» (п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України) не є тотожним поняттю «вчинення злочину за гендерною ознакою». На його думку, український законодавець має на увазі саме «гендер», але через неоднозначність вказує в законі на статеву приналежність (Dudorov, & Khavroniuk, 2019, p. 34).
Натомість за значенням категорія «тендер» суттєво відрізняється від понять «сексуальна орієнтація» та «статева приналежність». У п. «с» ст. 3 Стамбульської конвенції «тендер» визначено як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків (Legal, 2015). Хоча й на його недосконалості наголошували вчені (Agnello, 2014).
3. Дещо уточнено й положення п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, який викладено в такій редакції: «вчинення злочину щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення злочину щодо малолітньої дитини або в присутності дитини». Аналізуючи це положення, варто зауважити, що законодавець визнає обставиною, яка обтяжує покарання, учинення злочину щодо низки категорій осіб: 1) особи похилого віку; 2) особи з інвалідністю; 3) особи, яка перебуває в безпорадному стані; 4) особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство; 5) особи, яка має вади розумового розвитку; 6) малолітньої дитини. Водночас ця обставина охоплює вчинення злочину в присутності дитини.
В окремих ситуаціях можливим є поєднання декількох таких обставин, наприклад, учинення злочину щодо особи похилого віку, яка страждає на психічний розлад. У зв'язку з цим під час призначення покарання слід ураховувати всі ознаки й особливості зазначених обставин у кожному кримінальному провадженні.
Натомість ретельний аналіз зазначених обставин свідчить про дещо неоднозначну позицію законодавця в разі вчинення злочину в присутності дитини. Адже в п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України йдеться як про малолітню дитину, так і про дитину. Загальновідомо, що малолітньою дитиною є особа, яка не досягла 14-річного віку, а дитиною - особа, яка не досягла 18-річного віку. Проте законодавець чомусь оперує поняттям «дитина», а не «неповнолітній», як це представлено в більшості статей КК України. Чи, можливо, зазначене положення слід тлумачити обмежено та розуміти під ним лише малолітніх дітей.
Дитина, у присутності якої вчиняють злочин, є передусім його очевидцем. Водночас постає питання: якщо таку особу втягнуто в учинення злочину чи вона є його співучасником, чи буде тоді наявна вказана обставина. Очевидно, що ні, оскільки в разі вчинення злочину з використанням малолітнього слід ураховувати п. 9 ч. 1 ст. 67 КК України.
Водночас будь-яке вчинення злочину в присутності неповнолітньої особи потенційно небезпечне тим, що така особа бачить приклад дорослого, може перейняти в нього певний досвід, а якщо злочин вчиняється відносно близьких дитині осіб, то ще й зазнати додаткових страждань.
Слід ураховувати, що вчинення не всіх злочинів у присутності дитини означене підвищеним ступенем суспільної небезпеки, а значення окремих дій вона взагалі може не усвідомлювати. Наприклад, якщо особа умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження під час перевищення меж необхідної оборони або в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця в присутності сторонньої дитини. Чи доцільно в таких ситуаціях обов'язково визнавати вчинення цього злочину з відповідною обставиною, що обтяжує покарання? Дитина може стати й випадковим очевидцем необережних злочинів, зокрема необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження.
4. До обставин, що обтяжують покарання, додано нову - вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах (п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України).
Якщо із сімейними відносинами більш-менш все зрозуміло, оскільки їх регулює Сімейний кодекс України, то встановити наявність близьких відносин набагато складніше. М. І. Хавронюк для з'ясування змісту цього терміна пропонує застосувати визначення близьких осіб у ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» через його практичну досконалість (Dudorov, & Мауготик, 2019, р. 69-70). Однак чи правильним є такий підхід? Його перевага полягає в тому, що поняття близьких осіб закріплено на рівні закону. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, близькі особи - особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у ч. 1 ст. 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких із суб'єктом не мають характеру сімейних), зокрема особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка
перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб'єкта. Аналіз наведеного визначення дає підстави виокремити таку категорію, як особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права й обов'язки з відповідним суб'єктом. Категорія близьких осіб має такі три обов'язкові ознаки: 1) спільне проживання;
2) спільний побут; 3) взаємні права та обов'язки з відповідним суб'єктом. Однак це визначення більше стосується родичів і членів сім'ї. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України, осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права й обов'язки з відповідним суб'єктом, відносять до близьких родичів і членів сім'ї.
Таким чином, тлумачення поняття близьких осіб, наведене в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, не охоплює всіх осіб, з якими особа, що вчинила злочин, перебуває в близьких відносинах. Наприклад, найближчі друзі суб'єкта, з якими в нього існує спільний побут у формі спільного відпочинку, харчування, спілкування тощо, крім
Наукова
Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній запропоновано по-новому тлумачити п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України; висловлено рекомендацію щодо вдосконалення п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України (у контексті статевої приналежності); сформульо- спільного проживання, не можуть належати до близьких осіб. З огляду на це, тлумачення терміна «близькі відносини», яке запропонував М. І. Хавронюк, виглядає дещо обмеженим та може призвести до труднощів у застосуванні відповідної норми на практиці.
Не за всі злочини, учинені за наявності цієї обставини, варто обтяжувати покарання. Вивчаючи досвід Данії, GREVIO (Група експертів боротьби з насильством щодо жінок та насильством у сім'ї) встановила, що в зазначеній країні той факт, що винуватець сексуального злочину був партнером (колишнім партнером), зазвичай сприймають як обставину, яка пом'якшує, а не обтяжує покарання («Give us respect», 2019).
Таким чином, до ч. 2 ст. 67 КК України слід внести відповідні зміни й надати суду право залежно від характеру вчиненого злочину не визнавати передбачені в п. 6, 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України обставини такими, що обтяжують покарання, мотивуючи своє рішення у вироку.
Підбиваючи підсумки проведеного дослідження, варто сформулювати низку висновків.
1. Учинення злочину за наявності системного характеру жорстокого або такого, що принижує честь і гідність особи, поводження з боку потерпілого як обставина, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України), може бути наявною й без впливу сильного душевного хвилювання.
2. У КК України термін «системно» слід замінити на «систематично» і закріпити його офіційне визначення в примітці до статті, у якій про нього вперше згадується, - ст. 78 КК України.
3. Про вчинення злочину на ґрунті статевої приналежності (п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України) йдеться лише тоді, коли особа вчиняє злочин у зв'язку з несприйняттям чи негативним відношенням до певної статі (чоловіка, жінки чи третьої статі). Водночас ця обставина не охоплює випадки вчинення злочинів на ґрунті сексуальної орієнтації.
4. У п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України слід узгодити термінологію, оскільки в одній частині цього законодавчого положення йдеться про дитину, а в іншій - про малолітню дитину. Окрім того, необхідно визначитися, який термін слід застосовувати в КК України - «неповнолітній» чи «дитина».
5. Варто надати суду право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати передбачені в п. 6, 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України обставини такими, що обтяжують покарання, мотивуючи своє рішення у вироку.
REFERENCES
Boiko, A.M., Brych, L.P., & Dudorov, O.O. (et al.). (2018). Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and Practical Commentary of the Criminal Code of Ukraine]. M.l. Melnyk, M.l. Khavroniuk (Ed.) (10th ed., rev.). Kyiv: Dakor [in Ukrainian].
Dudorov, O.O., & Khavroniuk, M.I. (2019). Vidpovidalnist za domashnie nasylstvo i nasylstvo za oznakoiu stati (naukovo-praktychnyi komentar novel Kryminalnoho kodeksu Ukrainy) [Responsibility for domestic violence and violence on the basis of gender (scientific and practical commentary on novelties of the Criminal Code of Ukraine). M.I. Khavroniuk (Ed.). Kyiv: Vaite [in Ukrainian].
Fagerlund, M., Kaariainen, J., & Ellonen, N. (2018). Recording of offences on police domestic violence call outs. International Journal of Comparative and Applied Criminal Justice, 42(2-3), 119-137.
Vozniuk, A.A. (2018). Kryminalna vidpovidalnist za stvorennia zlochynnykh obiednan ta uchast u nykh [Criminal liability for the creation and participation of criminal organizations]. Kyiv: Maslakov [in Ukrainian].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, О. О. Дудоров та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. 10-те вид., переробл. та доповн. Київ : Дакор, 2018. 1360 с.
Дудоров О. О., Хавронюк М. І. Відповідальність за домашнє насильство і насильство за ознакою статі (науково- практичний коментар новел Кримінального кодексу України) / за ред. М. І. Хавронюка. Київ : Ваіте, 2019. 288 с.
Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами : Закон України від 6 груд. 2017 р. № 2227-VIII.
Vozniuk A. - Doctor of Law, Associate Professor, Head of the Scientific Laboratory on Problems Counteracting of Crime of the Educational and Research Institute No. 1 of the National Academy of Internal Affairs, Kyiv, Ukraine;
Improvement of Circumstances that Mitigate and Impose Penalties in the context of the Implementation of the Istanbul Convention
The purpose of the article is the analysis of innovations concerning the circumstances commuting and aggravating a penalty, caused by implementation of provisions of the Convention of the Council of Europe on prevention of violence against women and domestic violence and fight against these phenomena of May 11, 2011. The article analizes the actual problems of the interpretation and application of the relevant circumstances as well as suggestions for their solution. The research is based on scientific works of the Ukrainian and foreign scientists and also provisions of the Convention of the Council of Europe on prevention of violence against women and domestic violence and fight against these phenomena of May 11, 2011, the Criminal code of Ukraine, to judicial practice and considers experience of certain foreign countries. The scientific novelty of the article is offering a new to interpretation of Paragraph 7 Part 1 Article 66 of Ukrainian Constitution, is stated the recommendation concerning improvement of Paragraph 3 Part 1 Article 67 of Ukrainian Constitution (in the context of sex) and also offers on rendering court of the right depending on the nature of the committed crime not to recognize the circumstances provided in Paragraphs 6, 6-1 Part 1 Article 67 by Ukrainian Constitution such aggravating punishment are formulated. By results of the conducted research conclusions relatively are formulated: 1) recognition of a circumstance that mitigates the punishment, the commission of a crime in the presence of a systemic nature of the cruel or degrading person's honor and dignity, the treatment of the victim in the absence of influence of strong emotional anxiety; 2) the expediency of replacing the term «systematically» in the Criminal Code of Ukraine «systematically» and providing its legal definition in the note to Article 78 of the Criminal Code of Ukraine; 3) non-inclination of Item 3 of Part 1 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine (committing a crime on the basis of sexual attachment) cases of crimes committed on the basis of sexual orientation; 4) the need to clarify and harmonize the terminology of clause 6 part 1 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine, as well as bring it in line with other provisions of the law on criminal liability; 5) granting the court the right, depending on the nature of the crime, not to recognize the circumstances envisaged in Paragraphs 6, 6-1 Part 1 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine, impose penalties, motivating their decision in a sentence.
Keywords: domestic violence; Istanbul Convention; crime; circumstances that impose a punishment; circumstances that mitigate punishment; gender; sexual affiliation; child; young child; minor.
Hrebeniuk M. - Ph.D in Law, Associate Professor, Head of the Interagency Scientific and Research Centre on Problems of Combating Organized Crime under National Security and Defense Council of Ukraine, Kyiv, Ukraine;
Cherniak A. - Doctor of Law, Chief Researcher Fellow of the Interagency Scientific and Research Centre on Problems of Combating Organized Crime under the National Security and Defense Council of Ukraine, Kyiv, Ukraine;
Countering the Use of Leading Sectors of Digital Economy by Organized Crime: European Experience
The digital economy on a global scale is developing at a fast pace and acts as an accelerator of innovation, competitiveness and economic growth in the world. Most of the advanced countries of the world, such as the USA, Canada, Japan, and Germany are developing the digital economy and introducing digital technologies in their societies as a strategic goal, which in the future should be the driving force of innovation development, including for the Ukrainian economy. The purpose of the article is to highlight the European experience of preventing and countering organized crime in the digital economy, carrying out an analysis of the novels of modern legislation. The theoretical basis and scientific issues of the chosen scientific direction were considered in the fundamental works of such scholars as: V. M. Butuzov, M. O. Budakov, S. V. Demediuk, V. V. Markov, A. I. Marushchak. Law enforcement agencies should have the tools, methods and experience to combat the criminal misuse of encryption and anonymity methods. To prevent criminals from using encryption and anonymization methods, law enforcement agencies should retrain personnel, and not only employees of units engaged in combating cybercrime, and also have at their disposal the necessary software and hardware systems. In addition, law enforcement officers should be provided with the necessary software tools that allow the use of cyber tools to investigate not only particularly complex, but also any crimes in digital format. Conclusions. Currently, the main task for which the digital economy is aimed is the introduction of digital technologies in industrial production, education, medicine and other fields. It's common knowledge that the sectors of the economy that use digital technology are developing faster and better. Spheres of human activity, including education, medicine, transport, agriculture, are being modernized thanks to digital technologies, becoming much more efficient and creating new value and quality. Indeed, the continuous development of digital technologies is also one of the reasons for the increase in the scale of the shadow economy, since along with the development of modern technologies, new opportunities for the growth of «digital crime» are emerging. Assessing the impact of the «digital economy» on the national and world economy, as well as inevitably on the entire social sphere, is very important, given the growing problems of the spread of transnational crime in the virtual space, which is also being modernized on a permanent basis. The basis of the development of the digital economy is the blockchain technology, which finds its application in various fields. Describing the state of organized crime in the economic sphere, it is advisable to allocate it in a separate category for the study of crime in the sphere of the «digital economy». Evaluation of the impact of the digital economy on the national and world economy allows us to state that the continuous modernization of crime remains relevant, which is constantly being improved as part of the active continuous electronicization and digitalization of society. Another factor that should be considered when countering crimes in the «digital economy» is the enormous victimization rate.
Keywords: counteraction; organized crime; digital economy; European experience; innovations; law enforcement agencies; victimization.
Introduction
An important component of the formation of an information society is the use of the capabilities of modern ICT to create information, new modern knowledge, goods and electronic services, effective information exchange, while promoting the stable development of the country. ICT application in the conditions of intensive development of market relations remains one of the important elements of good governance. Over the past decade considerable attention has been paid in empirical economics to testing for the existence of relationships in levels between variables. In the main, this analysis has been based on the use of integration techniques.
Financial stability within the framework of the global financial crisis has become a common topic for researchers and practitioners (Stoica & Ihnatov, 2016). The development of the digital economy in Ukraine consists in creating market incentives, shaping the needs for using digital technologies, products and services among Ukrainian industrial sectors, spheres of life, business and society for their efficiency, competitiveness and national development, growth of high-tech production and wellbeing of the population. That is, digital transformation is a process that must be one of the priorities for modern development.
Selected for the study of scientific issues, from different points of view studied by many scholars. Special attention is paid to the chosen issues in the legislation of the leading European countries. The study of the state of scientific development of the problems of cooperation and interaction of the competent authorities of different countries in counteracting the use of organized crime by leading sectors of the digital economy was highlighted by domestic scientists.
Selected for the study of scientific issues from different points of view has been studied by many scientists. Certain aspects of this scientific direction were considered in the fundamental works of such scientists as: V. M. Butuzov, M. O. Budakov,
S. V. Demediuk, V. V. Markov, A. I. Marushchak, Yu. Ye. Maksymenko, O. V. Orlov, S. M. Rohozin, V. S. Tsymbaliuk etc.
The purpose
The purpose of the article is to highlight the European experience of preventing and countering
organized crime in the digital economy, carrying out an analysis of the novels of modern legislation.
Objectives of the study
A generalization of the existing research results on selected topics and its coverage, taking into account the best practices of the latest European legislation on combating the use of organized crime by the leading sectors of the digital economy, which simultaneously indicates the relevance and timeliness of the scientific research carried out by the authors of the scientific paper.
Presentation of the main material
Commonly used both in the world and in the European Union (EU) countries, the definition of «digital economy» is interpreted as electronic commerce, carried out with the help of modern information and communication technologies. In particular, the Bank of England looks at the management models of the monetary system from the position of the dynamic blockchain development. In Estonia, blockchain is also being actively introduced into the banking system, and besides - into the health care system and state registration of business activities. Australia Post intends to use the blockchain to store the digital identification data of its customers. In Switzerland and the United Kingdom, a favorable environment has been created for the development of the latest technologies «FinTech» using «regulatory sandboxes» (modes of limited use of products in the absence of appropriate financial legislation).
In 2018, a revolutionary idea of creating a common digital market was documented in the European Union: 22 countries signed a joint declaration on the creation of a European blockchain partnership ("YeS pratsiuie"). This European project involves the exchange of information and technology between states and the private sector. This declaration is based on three main principles: unhindered access to digital products and services; creating an adequate environment for the dynamic development of network and digital technologies; taking advantage of the digital market as an important potential for accelerating economic growth.
Information and telecommunication networks can also be used to commit economic crimes related to the acquisition and sale of certain items, including counterfeit money, securities, bank cards, as well as data from existing bank cards. However, in this case, the use of the Internet or other information and telecommunication networks is one of the possible methods of committing relevant crimes. For example, the data of valid bank payment cards allows you to make purchases in online stores without using a special PIN code. On the Internet, for sale are actively offered bilateral images of bank cards, as well as their PIN codes, in the presence of which you can make a fake counterpart of such cards and use it to pay for goods in regular stores ("European Cybercrime").
...Подобные документы
Розглядаються питання визначення суб’єктів, які здійснюють функцію захисту у кримінальному провадженні. Досліджуються проблеми встановлення початкового моменту появи таких суб’єктів у провадженні та моменту припинення здійснення ними функції захисту.
статья [24,9 K], добавлен 19.09.2017Особливості формування організаційно-правових засад налагодження і здійснення правоохоронними органами України взаємодії з Європолом та Євроюстом у сфері протидії корупції та організованій злочинності. Аналіз основних принципів належного врядування.
статья [21,9 K], добавлен 18.08.2017Проблемні питання врегулювання подолання протидії розслідуванню злочинів. Недоліки у чинному кримінальному законодавстві щодо подолання протидії розслідуванню злочинів. Пропозиції його удосконалення з метою належного використання норм матеріального права.
статья [21,5 K], добавлен 19.09.2017Поняття експертизи в кримінальному провадженні, її види. Система судово-експертних установ в Україні. Підготовка матеріалів і формулювання питань експерту. Види зразків і тактика їх отримання для проведення експертизи. Оцінка і використання висновку.
курсовая работа [53,5 K], добавлен 05.11.2013Поняття та принципи попередження злочинності. Форми координаційної діяльності правоохоронних органів. Профілактичні заходи попереджувальної злочинності. Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види. Спеціалізовані суб’єкти даної діяльності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.02.2011Розробка теоретичних засад кримінально-правової охорони порядку одержання доказів у кримінальному провадженні та вироблення пропозицій щодо вдосконалення правозастосовної практики. Аналіз об’єктивних ознак злочинів проти порядку одержання доказів.
диссертация [1,9 M], добавлен 23.03.2019Правовий статус нотаріуса як обов'язкового суб'єкта нотаріальних процесуальних правовідносин, його порівняльний аналіз із статусом судді в цивільному процесі. Понятійний апарат щодо процесуальних прав та обов'язків нотаріуса, їх законодавче закріплення.
статья [31,7 K], добавлен 14.08.2013Поняття права спільної власності. Правове регулювання права спільної часткової власності. Правове регулювання права спільної сумісної власності. Правове врегулювання здійснюється Законом "Про власність", Кодексом про шлюб та сім'ю, Цивільним кодексом.
курсовая работа [23,5 K], добавлен 26.06.2003Значення надр у житті суспільства. Існуючі теоретичні концепції та позиції науковців стосовно використування надр, захист прав і законних інтересів суб’єктів правовідносин надрокористування. Особливості правового регулювання використання та охорони надр.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 07.06.2010Аналіз і характеристика поняття "суддівський розсуд" у кримінальному праві, що є правозастосовною інтелектуально-вольовою діяльністю судді, яка є передбаченою законодавством мірою свободи вибору одного з варіантів рішення в кримінальному провадженні.
статья [22,7 K], добавлен 17.08.2017Загальне поняття торгівельних марок та правове регулювання їх використання. Проблеми правового регулювання торгівельних марок та об’єктів інтелектуальної власності в інтернеті. Проблеми юридичного розмежування понять "торгівельна марка" і "доменне ім’я".
курсовая работа [220,9 K], добавлен 19.04.2019Вдосконалення механізму правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів адміністративного припинення при охороні громадського порядку.
диссертация [104,2 K], добавлен 26.05.2003Визначення і характеристика водних ресурсів як об'єктів правової охорони. Аналіз проблеми використання вод низької якості з джерел водопостачання. Правове регулювання пріоритету питного водопостачання. Відповідальність за порушення водного законодавства.
контрольная работа [36,1 K], добавлен 27.01.2012Функції теорії держави та права. Теорії походження держав. Правовий статус особи і громадянина. Класифікація органів держави. Характеристика держав за формою правління. Право та інші соціальні норми. Види правовідносин. Юридична відповідальність.
шпаргалка [119,0 K], добавлен 16.11.2010Поняття захисника. Особи, які мають право виступати у цій якості в кримінальному судочинстві. Правове становище захисника. Процесуальний порядок допуску захисника до участі в кримінальній справі. Зміст юридичної допомоги.
реферат [22,7 K], добавлен 03.08.2007Поняття, предмет і юридична природа правового регулювання. Соціальна суть і основні ознаки правової поведінки. Засоби, способи і механізм правого регулювання. Характеристика елементів системи правого регулювання і його значення в правовому суспільстві.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 14.11.2014Аналіз процесуальних прав потерпілого, особливостей їх нормативної регламентації та практики застосування. Забезпечення інтересів потерпілого в кримінальному провадженні. Способи збирання доказів стороною захисту. Прогалини правового регулювання.
статья [27,0 K], добавлен 11.09.2017Висвітлення особливостей мотивування слідчим рішення про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Перелік питань, що підлягають вирішенню в цих процесуальних рішеннях, їх закріплення в Кримінальному процесуальному кодексі.
статья [18,3 K], добавлен 14.08.2017Застосування до неповнолітнього підозрюваного запобіжного заходу. Затримання та тримання під вартою. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря в допиті неповнолітнього підозрюваного. Участь захисника у кримінальному провадженні.
курсовая работа [29,1 K], добавлен 16.05.2013На основі аналізу історичних, теоретичних, практичних та законодавчих аспектів дослідження розуміння поняття та процедури становлення і розвитку гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого при їх обмеженні у чинному кримінальному провадженні.
диссертация [1,3 M], добавлен 23.03.2019
