Пейзажний образ в австралійській поезії ХХ століття: лінгвокогнітивний та лінгвосинергетичний аспекти

Третій етап полягає у реконструкції етноконцептів, які становлять концептуальний вимір пейзажного образу. Аналіз мовного матеріалу передбачає застосування методики поетико-когнітивного аналізу (В. Г. Ніконова) у напряму концепт - концептуальна схема - смисл, яка включає також семантичний, компонентний й концептуальний аналізи, що спрямовані на реконструкцію концептуальних схем (метафоричних, метонімічних, оксиморонних), які вербалізують етноконцепти. Останні віддзеркалюють особливості основних факторів австралійської культури: історичних, етнічних, психологічних тощо.

Для моделювання етноконцептів використовуємо методику їхнього пошарового аналізу [79; 162; 281]. Спочатку шляхом семантичного й компонентного аналізу виділяємо ключову лексему, що слугує іменем відповідного концепту (bush, paddock, salt, drover, city, home, house) (предметно-почуттєвий шар). На наступному етапі шляхом концептуального аналізу реконструюємо та систематизуємо концептуальні схеми, що становлять когнітивну основу пейзажного образу і репрезентують аналізовані етноконцепти (образно-асоціативний шар); і останній крок передбачає визначення структури етноконцепту та виділення його ознак, що реалізуються в різних видах пейзажних образів (смисловий шар). Взаємодію етноконцептів розглядаємо у рамках дихотомії СВІЙ :: ЧУЖИЙ, що уможливлює розкриття своєрідності відображення австралійського природи у свідомості етносу.

Виявлення нових образів місто-хаос та місто-космос, відбувається за теорією концептуальної інтеграції або блендінгу, проекції ознак увідних просторів (місто, хаос, космос) на новий, інтегрований простір, в якому виникає емергентне значення або бленд [430; 431; 550]. Так, бленд МІСТО-КОСМОС виникає у результаті: 1) злиття ознак притаманних космосу (порядок, стрункість, впорядкованість, упорядкована гармонійна система) та місту (рух, система, зв'язок); 2) доповнення, завдяки чому етноконцепт CITY набуває ознак організованість, гармонійність, музичність, збалансованість; 3) та їх опрацювання. У такий спосіб вхідні ментальні простори вербально втілені у тексті, а підказки для їх реконструкції містяться у словесних поетичних образах.

Четвертий етап дослідження орієнтований на вилучення смислу пейзажного образу природи через аналіз семантики номінативних одиниць, які його експлікують, шляхом опису лінгвокогнітивних і лінгвосинергетичних операцій і процедур втілення концептуальних схем образів у словесну тканину тексту. При дослідженні фонетичних засобів створення пейзажного образу в поетичних текстах ми беремо до уваги досягнення у сфері фоносемантичних та лінгвосинергетичних розвідок, які допомагають нам описати механізм взаємодії звукової оболонки словесного поетичного образу з його значенням та породження множинності інтерпретацій пейзажного образу. Методику аналізу у термінах образ-схем [481; 484; 485; 275] застосовано для конструювання тривимірного простору в пейзажному образі, ґрунтуючись на топологічних та просторово-моторних образ-схемах. Опертя на теорію іконічності та метод позиційного аналізу, розробленого у рамках лінгвосинергетики, сприяє вивченню послідовного розгортання пейзажного образу, збудження ним низки образів та здійснення емоційного впливу, що залежить від способу його синтаксичної організації.

П'ятий етап розвідки присвячено типології пейзажних образів. Спершу проводимо концептуальний аналіз словесних поетичних образів і виявляємо напрям мапування (прямий, непрямий), вид мапування (аналогове, субститутивне, контрастивне, наративне) й тип словесного поетичного образу (архетипний, стереотипний, новий), потім визначаємо принцип осмислення навколишнього світу (антропоморфний, антропоцентричний, антропокосмічний) на основі об'єктивації в поетичному тексті домінантних концептів (ПРИРОДА, ЛЮДИНА), навколо яких розгортаються всі інші концепти та формуються образи.

Прикладом застосування комплексної методики до аналізу пейзажного образу може слугувати інтерпретація вірша С. Беннетт “Still Life with Folded-Wing”:

Risen to morning's orchestration -

The flame tremolo of lorikeet,

The siren of black cockatoo.

In my field-watcher's eye

The sunflower splash is

Juxtaposed by desert rim and space.

Totemic rock-wallaby, still

As sphinx, studies time's needle:

Around her white grasses wave.

Knuckle bones lie in wait

Amid the turquoise hue;

A spiriting mandate.

What nebulous prophecy cups

The dawn star down? Whose

Shadow's cross-stitched the sun?

There is question and reply.

I hoist my swag

And … think on this -

Walk backwards into early light.

(Bennet SSLFW, el. ref.)

Передконцетуальну площину пейзажного образу в аналізованому віршованому тексті формують архетипи Світло, Вогонь, Дух, Життя та Смерть, що актуалізуються відповідними номінативними одиницями morning, flame, rock-wallaby, time, black, knuckle bones. Невловима містичність, одухотворення простору та емоційне піднесення відчуваються завдяки концептуальним імплікаціям, що містяться в образ-схемах архетипів. Так, імплікативними концептуальними ознаками архетипів Світло, Вогонь та Дух є прагнення до піднесеного, до пізнання суті буття та істини. Архетипи Життя та Смерть, імплікуючи простір та час, що пов'язані із творенням, руйнуванням та відродженням, розгортаються у концептуальні метафори ЖИТТЯ Є ЦИКЛ, СМЕРТЬ Є ВІДРОДЖЕННЯ, що на текстовому рівні також відтворюється рамковою конструкцією - вірш починається із зображення ранку, як символу початку життя, і закінчується відображенням ранкового світла, активуючи базовий концепт ЦИКЛ: “Risen to morning's orchestration” ? “Walk backwards into early light”.

Духовне піднесення та насолода актуалізуються не лише за допомогою імплікативних смислів архетипів, а й через залучення синестезійних образів: “morning's orchestration”, “The flame tremolo of lorikeet”, “The siren of black cockatoo”, - які побудовані шляхом мапування зорових та слухових відчуттів. Тобто образ сполоханих птахів (папуг та какаду) у небі змальовується через емоційне ставлення поета до контрастивного зорового образу (flame, black), який осмислюється крізь призму звуків tremolo, siren. Алітерація orchestration, tremolo викликає подібний емоційний відгук у читача, що зумовлено позицією звука /r/ після глухого /t/, котрий призводить до коливання повітря вперед і назад і створює відчуття повторювального руху, тим самим поглиблюючи синестезію. У такий спосіб відтворюється звук тремтіння крил птахів. Читач поринає у світ звуків та кольорів завдяки злиттю звукової оболонки і значення лексичних одиниць через лінгвосинергетичний процес біфуркації, який спочатку веде до розгалуження, а потім взаємонакладання емоцій і відчуттів, створюючи новий стан - приналежність природній гармонії.

Номінативна одиниця rise (дієслово спрямованого руху уверх) у першому рядку одразу активує базову концептуальну схему ДОБРЕ Є ВГОРУ, визначаючи шлях та вибудовуючи вертикальну та горизонтальну просторові вісі розгортання пейзажу. Погляд читача спрямовується від землі, як нульової точки відліку, до неба, куди здійнялись папуги лорі та какаду (об'єкт фокалізації). Наступні рядки: “In my field-watcher's eye / The sunflower splash is / Juxtaposed by desert rim and space”, - об'єктивують фокалізатора, який є статичним і здійснює оглядовий тур, розширюючи межі сприйняття пейзажу, що іконічно відтворено за допомогою прийому анжамбеман. Поперемінно у його фокус потрапляють птахи, пустеля, кенгуру і небо. У читача перед очима вибудовується широкий простір. Зміна ракурсу фокалізації у другій строфі змушує читача сприймати пейзаж у двох реальностях. У першій строфі зображується дійсність, що відповідає актуальному світу. Поява людини у другій строфі, яка відображає та пропускає пейзаж через її власний внутрішній світ, змінює сприйняття реальності, пейзаж перевтілюється у вигаданий, в якому поєднуються фізичний, реальний і логічно можливий світи.

Кожна строфа аналізованого віршу є синтаксично завершеною і відтворює окремий мікрообраз. Еліптичні речення, паратаксис, нарощування обумовлюють рамковий спосіб синтаксичної організації пейзажу, що змушує читача шукати приховані зв'язки між образами. Розгортання ускладненого пейзажного образу природи здійснюється за допомогою методу “монтажу” та завдяки лінгвосинергетичній процедурі взаємонакладання, які забезпечують об'єднання розрізнених образів у єдине ціле, в результаті чого конструюється новий світ.

В архетипному словесному поетичному образі: “Totemic rock-wallaby, still / As sphinx, studies time's needle: / Around her white grasses wave”, - шляхом наративного мапування втілюються міфологічні уявлення аборигенів про навколишній світ. Так, номінативні одиниці totemic, rock-wallaby активують у реципієнта знання про сакральний та культурний світ аборигенів, а саме про наскальне мистецтво, що відображає культурну тематику, яка відноситься до заснування кланів, їх прав на землю та їх відношення до тотемних істот, які існували за часів Творення [489, c. 65]. За рахунок персоніфікації кенгуру rock-wallaby (що увиразнюється у використанні займенника жін. роду - her), яка споглядає та намагається втримати часовий біг time's needle, відбувається злиття міфологічного часу Творення та сучасного способу життя. Звідси кенгуру є архетипним символом смерті та життя і набуває ознак креативного атрактора, одночасно стаючи точкою біфуркації, породжуючи різноманітні образи і смисли.

Звідси невипадково людина у поетичному тексті представлена метафтонімічно (метафора field-watcher + метонімія де око стоїть замість людина), оскільки людське тіло, а саме очі, стають медіатором та порталом, що балансує між двома світами, одночасно віддзеркалюючи й поглинаючи простір і ,пов'язані з цим простором, історичні події й уявлення, що сприяли розвитку людини та розумінню нею навколишнього світу. У такий спосіб активуються етноархетип Розвиток, імплікуючи ознаки руху вперед. У підґрунті словесного поетичного образу лежить концептуальна метафора ЖИТТЯ Є ЗНАННЯ, реконструйовану через аналіз семантики номінативних одиниць.

Концептуальний аналіз словесного поетичного образу:“What nebulous prophecy cups/ The dawn star down? Whose / Shadow's cross-stitched the sun?”, спираючись на лінгвокогнітивну операції аналогового та субститутивного мапування, сприяє виокремленню концептуальних метафор СМЕРТЬ Є ТІНЬ (ІСТОТА), ЖИТТЯ Є СВІТЛО, СМЕРТЬ Є ЗГАСАННЯ СВІТЛА. Семантика номінативних одиниць shadow, down активізує появу архетипу Смерть, образ-схема якого містить концептуальну імплікацію згасання енергії. Номінативна одиниця dawn star на теренах австралійської поезії отримує нового позначення. Так, вранішня зірка Венера, яку можна спостерігати вранці, символізує для аборигенів час коли можна поспілкуватися з рідними, що померли [407; 553; 515]. У такий спосіб, лексична одиниця dawn star актуалізує одночасну появу концептів СМЕРТЬ і ЖИТТЯ і стає символом етноархетипу Дух-Творець, який імплікує концептуальні ознаки творення, одухотворення, мудрості. Узагальнений зміст словесного поетичного образу усвідомлюється через реконструкцію концептуальних метафор ЖИТТЯ Є СВІТЛО, СМЕРТЬ Є ЗГАСАННЯ СВІТЛА, ЖИТТЯ І СМЕРТЬ Є ЦИКЛ.

Смерть приймається спокійно, без остраху і жалю, що втілено у поетичному тексті також за допомогою градації шуму - від галасливого tremolo, siren до тихого still та зміни яскравих кольорів the sunflower splash на заспокійливі та нейтральні white, turquoise hue. Таке коливання ритму, тобто зміна кольорової палітри та звукового фону приводить до емоційного резонансу, що підкріплюється не тільки описово, а й за допомогою алітерації Risen… orchestration.. tremolo, lorikeet.. siren, sunflower splash… still .. sphinx, studies time's. В останньому рядку відбувається зміна ракурсу фокалізації зі статичного на динамічний, що характеризує зміну відношення оповідача (фокалізатора) до смерті: від простого споглядання до рішучих дій “Walk backwards into early light”.

Узагальнений смисл тексту виявляється шляхом розширення та модифікації концептуальних метафор, що лежать в основі аналізованого поетичного тексту. У такий спосіб отримуємо концептуальні метафори ЛЮДИНА Є ВТІЛЕННЯМ РОЗВИТКУ ТА ЧАСТИНОЮ ПРИРОДИ, СМЕРТЬ Є НОВЕ ЖИТТЯ У ПРИРОДІ, ЖИТТЯ Є ЦИКЛ, які структурують концептуальний вимір пейзажного образу, що репрезентує космологічний тип. Отже, смисл наведеного вище віршу полягає в тому, що людина є частиною природного світу, несе відповідальність за нього, народжується, живе та помирає, для того щоб знову повернутися до нього. Таке розуміння смислу пейзажного образу є можливим завдяки атракторам, а саме питальним реченням та порівнянням, які зумовлюють його адекватну інтерпретацію.

Висновки до розділу 2

1. Пейзажний образ є засобом передачі певної соціокультурної інформації. Вивчення лінгвокогнітивних механізмів формування пейзажного образу в поетичному творі сприяє розкриттю особливостей концептуалізації і категоризації знань про світ та їх художнього втілення. Лінгвосинергетичний підхід дозволяє розкрити креативне мислення австралійських поетів і прослідкувати процес породження смислу в пейзажі.

2. Виявлення засобів і механізмів творення пейзажного образу є головним завданням нашої дисертаційної роботи, яке ми вирішуєм, застосовуючи комплексну методику дослідження. Інтегрований підхід поєднує низку операцій та процедур спрямованих на висвітлення лінгвокогнітивних і лінгвосинергетичних аспектів пейзажного образу. До лінгвокогнітивних операцій відносимо мапування (аналогове, субститутивне, контрастивне, синестезійне, наративне, тощо), яке супроводжується процедурами розширення, перспективізації, інтертекстуалізації, редукції, нарощування тощо. Лінгвосинергетичні операції кон'юнкції та диз'юнкції супроводжуються процедурами взаємонакладання та рекурсії. Лінгвокогнітивні та лінгвосинергетичні механізми формування пейзажного образу діють одночасно, перші відбуваються на категоріальному рівні, це ментальні операції (раціональне мислення), останні - на передкатегоріальному рівні, це так звані операції передкатегоризації (R. Tsur), які пов'язані з ірраціональним мисленням.

3.Дослідження пейзажного образу передбачає реконструкцію (етно)архетипних образ-схем, які є його передконцептуальним підгрунттям. Сигналами наявності (етно)архетипів виступають архетипні символи, втілені в словесних поетичних образах. У творенні передконцептуальної площини пейзажного образу задіяні як лінгвокогнітивні операції (симуляції, бісоціації та емпатії), так і лінгвосинергетичні операції та процедури. Інтерпретацію “внутрішньої форми” або імплікативних ознак, що лежать в основі формування пейзажного образу здійснюємо за допомогою методики експлікації архетипних значень, ознак й імплікацій архетипів та їх символів. Трансвимірний перехід забезпечує зміну структур мислення від позасвідомих (архетипів, етноархетипів) до свідомих (концептів, етноконцептів).

4. Концептуальний вимір пейзажного образу структурований етноконцептами, формування яких відбувається у процесі смислового розгортання тексту. Моделювання етноконцептів BUSH, PADDOCK, CITY, HOME/HOUSE здійснюється шляхом методики їхнього пошарового аналізу. Поетико-когнітивний аналіз спрямований на реконструкцію концептуальних схем, що лежать у підґрунті словесних поетичних образів, які вербалізують етноконцепти. Дослідження ментальних просторів є інструментом для пояснення лінгвокогнітивних механізмів формування пейзажного образу.

5. До лінгвосинергетичних процесів відносимо біфуркацію і трансвимірний перехід, який розуміємо як поступовий перехід від синкретичного сприйняття інформації про світ через синтез до її аналітичної обробки. Вивчення вербальної іпостасі пейзажного образу дозволяє нам розкрити конструювання тривимірного простору в пейзажі та прослідкувати його послідовне розгортання, збудження ним низки образів та здійснення емоційного впливу, що залежить від способу його синтаксичної організації. Реконструкція вербального рівня композиційно-смислової організації пейзажного образу здійснюється через аналіз семантики ключових слів.

РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ПЕЙЗАЖОГО ОБРАЗУ В АВСТРАЛІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ЛІНГВОСИНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМІРИ

Пейзажний образ досліджуємо у двох вимірах: лінгвокогнітивному та лінгвосинергетичному. Комплексний підхід дозволяє простежити формування пейзажного образу на передкатегоріальному та категоріальному рівнях, що пов'язано із взаємодією раціонального та ірраціонального начал в лінгвокреативній діяльності автора і читача у процесі породження й інтерпретації поетичного тексту.

3.1 Передконцептуальна площина пейзажного образу в поетичному тексті

Людина у житті оперує знаннями про світ, які акумулюються у певну базу даних, що передаються із покоління в покоління. У такий спосіб первинні знання формують базові орієнтири людини - це архетипні знання, які належать до сфери несвідомого. Хоча пейзаж включає у себе всі природні характеристики, він є образом світу, що виникає у свідомості або у глибинах позасвідомих психічних процесів, і тому відображає безпосередній зв'язок людини з природою. З давніх-давен уявлення про навколишній світ ґрунтувалось на ідеї діалектики чотирьох стихій, чотирьох першоелементів Буття - води, вогню, землі та повітря. На сьогоднішній день простежується антропологічний зв'язок із семіотикою стихій: “тіло людини складається із чотирьох елементів - води (кров та тілесні рідини), землі (скелет), повітря (дихання) й вогню ((тваринне) тепло). Виникає постійний взаємообмін між внутрішнім вираженням цих елементів та їх зовнішніми аспектами” [350, с. 44-45]. Свідомо або несвідомо ці основні природні стихії є об'єктами пізнання, яким приписують вагомість, вони є імпліцитно або експліцитно присутніми у поетичному тексті, зокрема у пейзажному образі, з ними пов'язують “символічні переосмислення” [262]. У передконцептуальній площині пейзажного образу, вважаємо, втілені первісні знання й уявлення людини про першоелементи буття, про природу, викликані її емоційним досвідом і збережені у колективному позасвідомому (термін К.Юнга), архетипах.

Архетип несе в собі ті позасвідомі знання, які змінюються і стають свідомими і сприйнятими, під впливом того індивідуального знання, на поверхні якого вони виникають [398]. Звідси, архетип отримує зміст лише тоді коли стає свідомим і збагачується факторами людського досвіду.

На думку К. Юнга, людська психіка являє собою цілісну (рівноважну) динамічну єдність свідомих і несвідомих процесів. Архетип означає лише ту частину психічного змісту, яка ще не пройшла свідомої обробки і є “праформою”, безпосередньою психічною даністю, яка здатна впливати на внутрішній світ людини [397, с. 102]. Інтуїція, що притаманна митцям поетичного слова, перевершує свідомий розум і надає поетам можливість схоплювати та відчувати ці “праформи”, які спливають у свідомості незалежно від їхньої волі. У такий спосіб відбувається інтуїтивне осяяння, зникнення суб'єктно-об'єктних відносин, що приводить до єдності раціонального та ірраціонального [там само]. Так, лінгвокреативна діяльність автора й інтерпретативна, евристична діяльність читача спираються на уяву, інтуїцію, автоматичні позасвідомі операції поетичного мислення, що мають більш ірраціональне, аніж раціональне начало. Виникнення глибинних смислів у поетичному тексті є синергетичним процесом самоорганізації смислів, який спирається на первинні структурні форми знання, архетипи, що існують у колективному позасвідомому (К. Юнг)

Виходячи із досліджень когнітивних поетологів (R. Tsur, M. Turner, Л. І. Бєлєхова), довербальна площина пейзажного образу формується концептуальними імплікаціями архетипу й концептуальними ознаками, що містить базовий концепт. Концептуальні імплікації - це відчуття та уявлення активовані у свідомості читача архетипами, які мають словесне втілення у поетичному тексті. Семантичний опис схемних образів архетипів базується на дескрипції архетипів і їх символів, шляхом вилучення інформації із енциклопедичних та лінгвістичних джерел. У семантиці номінативних одиниць пейзажного образу експлікуються концептуальні ознаки, натомість концептуальні імплікації не отримують експліцитного вираження, вони лише викликають ефект дифузних емоцій (термін Р. Цура). Таким чином відбувається “розпорошення емоційності в поетичному тексті” [217, с. 82]. Це приводить до того, що десь в глибинах психіки (“in the back of one's mind”) [548, c. 284] виникає не завжди вловима емоційна атмосфера, яка вислизає від кристалізації й категоризації [548], а втім резонує з читацьким сприйняттям [84, c. 381]. Саме явище емоційного резонансу останнім часом привернуло увагу когнітивістів і потрапило у “фокус когнітивних досліджень художнього тексту” [87, с. 20-21; 88]. Так, зазначається що в художньому сприйнятті спрацьовують як підсилювальна, інтенсифікуюча функція резонансу, так і його настроювальна функція [88, с. 72-73].

Природа емоційного резонансу “визначається сукупною дією множинних смислових і структурних флуктуацій у межах текстового простору, які впливають на читацьке сприйняття, збуджуючи відповідні емоції. Такі флуктуації охоплюють словесну образність і символіку, фоносемантику тексту, його синтаксичний архітектонічний і композиційний ритм, конфігурації тематично поєднаної лексики, асоціативні ряди тощо, вписані в текст ємні візуальні чи потенційно акустичні іконічні образи й діаграми” [там само, с. 74].

Емоційний резонанс в пейзажному образі викликаний звичним сприйняттям природи та його втіленням у поетичному тексті, де ритм, образи, текстові аномалії та інше змушують по-новому (ефект новизни) побачити навколишній світ, де розкриваються та резонують первісні та сучасні знання, тому що пейзажний образ доповнює обмежені можливості раціональних форм повідомлення і пробуджує відповідний або близький емоційний резонанс у читача [298]. У такий спосіб емоційний резонанс пов'язаний з передкатегоріальною обробкою інформації, впливає на позасвідомі процеси і сприяє самопородженню смислів, як нової якості системи (у термінах Г.Хакена). Смислопородження відбувається якщо є відгук реципієнта на смисловий сигнал [368, с. 34-35], а саме на імплікативні ознаки архетипів, сигналами в тексті яких є архетипні символи, і на вписані у текст очевидні чи приховані зорові, мелодійні чи інші сенсорні образи, які є причиною появи емоційного резонансу[86, 37-38].

Проілюструємо опис передконцептуальної площини на прикладі вірша Лаенела Фогаті “A LIE”:

Way out in the valleys and

mountain ranges of light

You came quiet in roaring tide

in the sunset lagoon

How softly whispers the river

and streams in endless waters

THOSE

can't tell a lie.

(Fogarty MP, el. ref.)

У підґрунті наведеного пейзажного образу лежить архетип Світло, об'єктивований номінативною одиницею light та архетип Вода, що активується через архетипні символи ріка та лагуна. Архетип Світло містить такі імплікації: відчуття радості, натхнення, сподівання на краще. Ось чому словесний поетичний образ: “Way out in the valleys and / mountain ranges of light” - через номінативні одиниці “way out” - “вихід”, “light” -“світло” викликає у свідомості читача асоціації з ідіомою “the light at the end of the tunnel” у значенні “бачити світло в кінці тунелю”, тобто знайти вихід зі складного становища, активуючи архетип Вічного Мандрівника. Останній реалізується в аналізованому поетичному тексті в образі ліричного героя “You came quiet in roaring tide / in the sunset lagoon”. Образ ліричного героя, побудований за допомогою антитези, розгортається в образ колоністів, шляхом синтезу декількох образів та смислів через поступовий перехід, а саме прихід чужинців у пошуках щастя й найкращого життя та їх вторгнення у природний баланс, що встановився між землею, місцем проживання та автохтонними жителями, активуючи етноархетип Трікстер.

Архетип Вода, залежно від номінативних одиниць, що його активують, імплікує динамізм (roaring tide), спокій (lagoon), плинність (whispers the river), рух (streams). Персоніфікація образу ріки “softly whispers the river”, зміна його атрибутивних ознак від спокою до руху та залучення прийомів алітерації, асонансу й паронімічної атракції “How softly whispers the river and streams in endless waters” сприяють емоційному відгуку у читача, змушують його співпереживати, відчувати єдність та цілісність природних процесів.

Концептуальні ознаки зв'язку, єдності є складниками концепту ГАРМОНІЯ та базового концепту БАЛАНС. Сила та велич природи та її істина у гармонійному існуванні всіх компонентів. Графічне виділення узагальнюючого займенника “THOSE” - “всі ті” свідчить про відокремленість світу людини від світу природи, використання those замість these підсилює відчуття безодні, яка роз'єднує два світи СВІЙ (світ аборигенів) і ЧУЖИЙ (світ прибульців). Звідси, базовий концепт БАЛАНС та ГАРМОНІЯ набувають ознак порушення зв'язку та цілісності. За допомогою концептуальних імплікацій архетипів, що лежать в основі аналізованого віршу, вилучаємо смисл: істина життя полягає у гармонійному співіснуванні природи і людини, у шанобливому ставленні до землі, на якій вона проживає, нерозуміння та порушення законів природи призводить до втрати зв'язку із землею. Отже, у підґрунті наведеного поетичного тексту лежить етноархетип Дух Землі (Spirit Country) архетипним сиволом в аналізованому поетичному тексті якого стають природні об'єкти у сукупності (річка, гори, лагуна, долина), імплікуючи ознаки зв'язку, балансу та істинності.

Історично склалося так, що на території австралійського континенту існують і взаємовпливають декілька культур: європейська (ірландці, британці), американська та культура аборигенів. У ХХ столітті відбувається самоідентифікація як окремих поетів, так і австралійської поезії в цілому. Накопиченні знання вбудовуються у поетичну тканину, тому цікавим видається саме аналіз передконцептуальної іпостасі пейзажу, де яскраво відстежується взаємовплив первісних уявлень про природу.

Наприклад, у поетичному уривку Етел Тернер “Oh, If That Rainbow Up There” втілено міф про Веселкового змія, в образі якого об'єднуються уявлення про дух води, змія-чудовисько, магічний кристал, що використовується чаклунами. Веселка асоціюється з дощем і магією родючості. Окрім того, Веселковий змій часто виступає як могутній першопредок “батько”, його роздратування може призвести до природних катаклізм, таких як повінь та землетрус. Деякі племена уявляють Веселкового змія у вигляді “леді”, що наділена силою і яка відпочиває у тихих водах (waterways) після своїх подорожей. Її подорожі - це частина шляху творення (creation pathway) [572, с. 453; 628, el.ref; 363, с. 74-100; 174, с. 139; 527]:

Oh, if that rainbow up there,

Just for a moment would reach,

Through the wet slope of the air

Here where I stand on the beach.

Here where the waves wash the strand

Swing itself lovingly low,

Let me catch fast with one hand,

Climb its frail rigging and go!

(Turner AAV, 267-268)

У наведеному фрагменті поетичного тексту номінативна одиниця “rainbow” містить у собі міфологему, яка “фіксує синтагматичний план розвитку архетипного образу і функціонує як відсилання до міфу, ремінісценція чи уламок останнього” [384, с. 38]. А саме, веселка виступає символом психологічного архетипу Регенерація, ключовими концептуальними імплікаціями якого є відродження, реінкарнація, циклічність. В аналізованому віршованому уривку сказане втілюється у словесному поетичному образі: “climb its frail rigging and go”, - де у семантиці лексичних одиниць присутні семи згасання, тендітності (frail) та втрати, подорожі й смерті (go). У такий спосіб, веселка постає архетипним символ Життя та Смерті і об'єктивує етноархетип Дух Землі в австралійській поезії, оскільки актуалізує міф про Веселкового змія, імплікуючи прагнення вгору. Звідси смисл наведеного фрагменту поетичного тексту полягає у пошуку істини та свободи від мирських пут, що є можливим лише у світі першопредків-духів.

У семантиці віршованого тексту Леса Марі “Узбережжя” (“Shorelines”) через прийом персоніфікації відбито архетипні ознаки першоелементів світу - Води, Землі та Повітря: “Here are three kingdoms, earth and lake and sky/ Meeting and mingling, softening at their edges,/ The sky earth-grey, the fields absorbing salt-damp,/ The river absorbing earth, sky-withered sedges” (Murray S, el. ref.). Завдяки своїм властивостям: води - поглинати, віддзеркалювати, землі - приймати, повітря - сприймати, - із трьох королівств створюється одне ціле - це світ, що існує в людині: “A world of balanced kingdoms / In each of us, and each in such a world” (Murray S, el. ref.). Коли людина саме стане втіленням природи, тоді виникне баланс між світом і природою. Людина тоді пізнає природу, коли пізнає себе. Так, передконцептуальною іпостассю пейзажу в наведеному вірші стає архетип - Самість та етноархетип Дух Землі, концептуальними імплікаціями яких є гармонія, збалансованість, цілісність, зв'язок, активованих номінативними одиницями “meeting”, “mingling”, “absorbing”, “balanced” та репрезентованим у поетичному тексті архетипними символами людина (us), земля (earth, field, salt), небо (sky), озеро (lake) у єднанні. Останні у свою чергу активують базовий концепт ГАРМОНІЯ (БАЛАНС) - єдність людини та природи. Актуалізація архетипів Земля та Вода відбувається за допомогою архетипних символів, що несуть різні концептуальні імплікації: озеро - спокій (статичність) та річка - рух (динамічність), земля - рух (обертається), поле - спокій, - тобто співіснування космосу і хаосу, які упорядковують один інший. Окрім того, підґрунтям словесного поетичного образу “A world of balanced kingdoms / In each of us, and each in such a world” (Murray S, el. ref.) виступає базовий концепт царини джерела ВМІСТИЛИЩЕ, який актуалізує в образі концептуальну ознаку вміщення всередину, втілену вербально в прийменнику in. Концептуальні ознаки базових концептів БАЛАНС, ВМІСТИЛИЩЕ та імплікативні ознаки етноархетипу Дух Землі взаємонакладаються і відбувається смислопородження: людина є невід?ємною частиною природи, оскільки все у світі взаємопов?язано. Узагальнений зміст аналізованого пейзажного образу структуровано базовими концептуальними схемами ПРИРОДА Є ВМІСТИЛИЩЕМ ЛЮДИНИ і ЛЮДИНА Є ВМІСТИЛИЩЕМ ПРИРОДИ.

Інтерпретаційно-текстовий та архетипний аналіз пейзажного образу в австралійських поетичних текстах виявив, що архетип Смерть, архетип Темрява та архетип Вогонь є невід'ємно пов'язаними між собою. Концептуальні імплікації руйнування, відродження, страх, смерть архетипів Вогонь, Смерть, Темрява схрещуються та переплітаються, що яскраво відтворено, на наш погляд, у вірші “Mountain Bushfire” К. С. Макензі:

Full moon. The brazen eye of midnight scans

the black and swollen mountains oozing fire

high over the indifference of the sleeping plains

hazed with the perfumed smoke of death and fear

under the radiant zenith. It is not far

from here to the wild flags of havoc flying

out of the doomed and bannered trees before

the west wind, hilarious hunter plying

nets and whips of flame, the trumpet playing

a ghastly fanfare.

(Mackenzie MB, el. ref.)

Передконцептуальною іпостассю наведеного вірша є архетипи Вогонь (smoke - дим, zenith - зеніт, radiant - сяючий), Смерть (death - смерть, sleeping - сплячий, fear - страх, ghastly - жахливий), Темрява (midnight - північ, black - чорний), які активуються відповідними номінативними одиницями й у художньому мовленні отримують позначення через архетипні символи: місяць, дим, сон, труба (смерть); північ, страх, чорний колір (темрява); мідяний колір, сонце, полум'я, спека, західний вітер (вогонь). У свою чергу, завдяки атрибутивному мапуванню імплікативних ознак архетипів Вогонь - знищення, Темрява - смерть, руйнування, на споріднені ознаки базового концепту СМЕРТЬ реконструюємо концептуальну схему ВОГОНЬ Є ЯСКРАВЕ ЗГАСАННЯ, СМЕРТЬ. Іншими словами, вогонь спалює все і призводить до смерті, попелу, після яскравого сяяння наступає темрява і спустошеність, що веде до смерті. Окрім того, активація архетипу Вогонь зумовлена заголовком поетичного тексту, який містить лексичну одиницю “bushfire”.

В основі словесного поетичного образу: “hilarious hunter plying nets and whips of flame”, - лежить етноархетип Трікстер, як той, хто застосовує нечесні методи з метою досягти бажаного, а саме вітер як мисливець розставляє пастки для язиків полум'я, стаючи причиною пожеж на австралійському континенті, приносячи із собою смерть. Етноархетип Трікстер, що містить концептуальну імплікацію загострення ситуації (конфлікт), символом якого виступає вітер, репрезентований вербально у лексичних одиницях “wild”, “flags”, “west wind”, “hunter”, “trumpet”. Підґрунтям наведеного віршованого тексту виступає базовий концепт ОРІЄНТАЦІЯ, актуалізуючи в образі концептуальну ознаку упорядкованого природного простору, втілену словесно у прийменниках over, under, out та прислівнику high. Концептуальні імплікації етноархетипу Трікстер, архетипів Вогонь, Темрява, Смерть створюють емоційне напруження і разом з концептуальними ознаками базового концепту ОРІЄНТАЦІЯ зумовлюють розгортання смислу поетичного тексту, який полягає у не можливості зупинити природні процеси та прийнятті своєї долі, оскільки все у світі народжується і вмирає.

В австралійській поезії архетип Смерть має подвійне прочитання. Так, у вірші Р. Робінсона “Гуртовики” (Robinson D, el. ref.) у підґрунті словесного поетичного образа: “far, where the morning star has shone / and paled above, their tracks are gone”, - лежить архетипна схема СМЕРТЬ Є КІНЕЦЬ ШЛЯХУ. Образ-схема архетипу смерть містить концептуальні імплікації згасання енергії, відчуття спустошеності, кінець та ключовими концептами виступають СТРАХ, РУЙНУВАННЯ [43, с. 236]. В аналізованому словесному поетичному образі об'єктивовані лише деякі імплікації, а саме: згасання енергії та кінець, актуалізованих номінативними одиницями pale, tracks are gone. У свою чергу, згідно зі стародавніми уявленнями аборигенного населення, австралійські “люди давності” закінчують своє життя, перевтілюючись у різні об'єкти природи [238, с. 175], тобто вони перероджуються і набувають іншого життя. Звідси у підґрунті наведеного фрагменту пейзажного образу окрім архетипу Смерть лежить етноархетип Метаморфоза, який імплікує ознаки перетворення та перевтілення. Номінативна одиниця morning star є архетипним символом етноархетипу Дух-Творець згідно з міфологічними уявленнями аборигенів про вранішню зірку як місце знаходження Великих Творців і як знак, що сповіщує про можливість зустрічі з померлими родичами [407, el. ref.; 553; 515]. У такий спосіб, образ-схема архетипу Смерть в пейзажному образі набуває нових концептуальних імплікацій циклічність, реінкарнація, а образ-схему етноархетипу Метаморфози, як формат репрезентації знань, можна представитити як набір імплікативних ознак народження життя, перехід до смерті, переродження й відродження. Амбівалентність архетипу Смерть пояснюється наявністю у художній свідомості контрарних понять. Так, коловорот життя у природі осмислюється через базовий концепт ЦИКЛ та імплікативні ознаки етноархетипу Метаморфоза, а саме перетворення, переродження. Звідси, циклічність життя характерна для первісних уявлень австралійців втілюється у концептуальній схемі СМЕРТЬ Є НОВЕ ЖИТТЯ У ПРИРОДІ.

Лінгвокогнітивний аналіз фактичного матеріалу, а саме віршованих текстів руристичного та урбаністичного пейзажів, виявив різні етноархетипи, які лежать у підґрунті пейзажних образів. Це зумовлено тим, що в урбаністичному пейзажі, на відміну від руристичного, більше зображується неорганічний світ “образи мертвого механізму, які є неприродними та нелюдськими, оскільки не одухотворяють природу” [361, с. 124]. Тому, спираючись на теорію Н.Фрая, перший можна назвати демонічним, останній - апокаліптичним.

Для урбаністичного пейзажу домінантними є етноархетип Лабіринт і етноархетип Темрява. У підґрунті словесного поетичного образу: “The traffic in George Street is banked up for half a mile / and drained of motion” (Murray AOR, el. ref), - лежить базовий концепт ОРІЄНТАЦІЯ (ПОЗАДУ - ПОПЕРЕДУ) та етноархетип Лабіринт, який активується номінативними одиницями traffic -транспортний рух, motion - рух. Образ-схема етноархетипу Лабіринт містить концептуальні імплікації глухого кута, кінець, а базовий концепт ОРІЄНТАЦІЯ актуалізує в образі концептуальну ознаку руху вперед або убік. Смисл словесного поетичного образу вилучаємо за допомогою осмислення базових концептів та архетипів. Активація етноархетипу Лабіринт веде до наступних когнітивних операцій з активізації знань про нього, тобто вибір тих концептуальних ознак, що відповідають номінативним одиницям traffic, banked up, mile , а саме рух, відсутність руху, розтягнення, що призводять до дратування, виснаження, втоми та розгубленості.

Передконцептуальною основою наступного уривку поетичного тексту Дж. Лемана “П'ЯТЬ ДНІВ ПОТОМУ” виступає етноархетип Темрява та базовий концепт ВМІСТИЛИЩЕ: “The city is a wave of black stars breaking/ In violet abysses, clouds of gasoline./ Pads of rouge, scent bottles, eyelash brushes / Are mummified in the dressing table. / They travel nightmare elevators up / And down with flimsy shift fanned by ozone,/ In an empty building, buttons pressed by no one.” (Lehmann APS, 109). Концептуальні імплікації образ-схеми етноархетипу Темрява хаос, безодня актуалізуються номінативними одиницями з негативними емотивними семами: abyss - безодня, mummify - муміфікувати, nightmare - жахи, empty - порожній, no one - ніхто. У такий спосіб, етноархетип Темрява окрім архетипних символів колодязь, прірва [див 43, с. 233] набуває у рамках урбаністичного пейзажу ще декількох, а саме мумія, пустота, страхіття. Архетипним символами етноархетипу Темрява в аналізованому фрагмені поетичного тексту постають empty building, black, mummy. Останні вербалізують етноконцепт ДУХОВНА ПОРОЖНЕЧА, експлікуючи концептуальну ознаку спустошеність.

Появу базового концепту ВМІСТИЛИЩЕ активує архетипний символ безодня, оскільки слово abyss - прірва, глибочінь набуває ознаки виміру, до того ж актуалізація в образі концептуальної ознаки вміщення всередину відбувається за допомогою прийменника in. Лексичні одиниці abyss, nightmare, elevator, down та номінативні одиниці gasoline, ozone, що містять семи небезпеки [617], актуалізують сюжет про підземне царство Аїд, який на вербальному рівні представлений життям міста як вмістилищем загублених душ. У такий спосіб, за допомогою взаємонакладання імлікативних ознак етноархетипу Темрява та концептуальних ознак базового концепту ВМІСТИЛИЩЕ й етноконцепту ДУХОВНА ПОРОЖНЕЧА вилучаємо смисл аналізованого вірша про небезпечне життя у місті, що приводить до духовного занепаду, деградації, внутрішньому дисбалансу та порожнечі.

На теренах міського життя, пов'язаного із одвічним рухом та поспіхом кудись, розвивається відчуття безплідності життя, що приводить до перегляду цінностей та пошуку іншої реальності. Так, у підґрунті поетичного тексту К. Слесора “City Nightfall” лежать етноархетипи Дух Землі, Вічний Мандрівник та Море. У словесному поетичному образі: “So night, like earth, receives this poisoned city, / Charging its air with beauty, coasting its lanterns / With mains of darkness, till the leprous clay / Dissolves, and pavements drift away, / And there is only the quiet noise of planets feeding.” (Slessor SP, 37), - архетип Море активується номінативними одиницями coast -лінія берегу, main - поет. море, океан, drift away - мляво текти. До того ж, образ-схема архетипу Море містить концептуальні імплікації стихії, безмежності, безодні, символами якого у мовленні стають ніч, темрява. Підґрунтям словесного поетичного образу “and pavements drift away” є етноархетип Вічний Мандрівник, словесні знаки якого розпорошується по всьому текстові, оскільки містять концептуальні імплікації подорожі, пошуку іншої реальності і у наведеному поетичному уривку його архетипними символами стають тротуари і планети. Огидне, бездушне життя у місті репрезентовано номінативними одиницями poison, leprous, clay, об'єктивуючи етноконцепт Духовна Порожнеча, концептуальним ознаками якого є спустошеність та деградація. Лише нічний спокій та сон здатні перевтілити бездуховне у духовне, поглинаючи все місто та переносячи душі у Час Сновидінь (Dreaming). Етноархетип Метаморфоза, імплікуючи перетворення, і базовий концепт ЗВ'ЯЗОК, вербально втілений в прийменнику with, актуалізують в образі концептуальну ознаку зв'язку компонентів природного та людського світів. Концептуальні імплікації архетипів Море і Вічний Мандрівник активують архетипний сюжет про подорож до Центру, де останній - це дещо сакральне, територія абсолютної реальності, в якій знаходяться її інші символи - дерево життя, безсмертя і джерело молодості. Шлях до нього небезпечний, оскільки є переходом від мирського життя до сакрального, від ефемерного та ілюзорного до реальності та вічності [392, с. 32-34]. У такий спосіб, смисл наведеного фрагменту віршованого тексту полягає у тому, що лише природа здатна відкрити шлях до самопізнання та законів буття і для міських мешканців цей шлях можливий лише через сон.

Отже, довербальна площина формування пейзажного образу є ланцюжок: архетип - образ-схема архетипу та образ-схема базового концепту - концептуальні імплікації та концептуальні ознаки, дію лінгвосинергетичного механізму якого можна показати у вигляді формули:

? = Х1 (X + ХZ) ?? Y1 (Y + YZ)

де ? - передконцептуальна іпостась пейзажного образу; Х1 - образ-схема архетипу; X - архетип; ХZ - концептуальні імплікації, що містить архетип; ?? ? знак трансвимірного переходу, що веде до взаємонакладання смислів; Y1 - образ-схема базового концепту; Y - базовий концепт; YZ - концептуальні ознаки, актуалізовані базовим концептом.

Отже, процес самоорганізації смислу спирається на первинні структурні форми знання, архетипи, що існують у колективному позасвідомому. Через осмислення архетипів та базових концептів, які є джерелом глибинного смислу поетичного тексту, відбувається матеріальне формування передконцептуальної площини пейзажного образу, перехід до нової концептуальної площини супроводжується зміною структур мислення від архетипів (позасвідоме), етноархетипів до концептів і етноконцептів(свідомі).

У результаті інтелектуального осягнення світу як цілісності відбувається зрощення архетипного знання зі знанням, набутим кожним творчим індивідом, його народом і культурою. Проте набуваючи великої кількості нових деталей, “первісний образ” зберігає свою базову схему. Звідси, передконцептуальна іпостась пейзажного образу - це скарбниця минулого досвіду, “нижня свідомість”, що вибухово витискується на поверхню, створюючи нові образи, ситуації та смисли.

3.2 Концептуальна площина пейзажного образу

Для експлікації концептуальних механізмів формування пейзажного образу в австралійській поезії ХХ століття звернімося до реконструкції концептів, вербалізованих у художньому творі. Концептуальна площина пейзажного образу постає його когнітивним кодом, в якому сконцентровані різноманітні змістові можливості вираження буття, репрезентовані у свідомості людини її концептуальною системою. Остання - це система знань про світ, що відображає досвід людини [565, с. 94], динамічне мисленнєве утворення, в якому синтезується чуттєво-оцінна й предметно-пізнавальна діяльність людини [187, с. 51-52, 63]. Концептуальна площина пейзажного образу ширша й глибша за вербальну та довербальну, оскільки базується на них й охоплює останні. Так, концептуальна іпостась постає як внутрішньоформний образ [43, с. 150-152], який є цілісним, інтегрує в собі різні концептуальні ознаки сутностей словесного поетичного образу, має властивість розгортатись і через який здійснюється акт пізнання. “Концепт народжується як образ, а потім у свідомості людини, яка отримує певний досвід, абстрагується до різних понять та розумінь” [250, с. 168].

Концептуальний простір австралійської поезії розуміємо як системну взаємодію концептів (універсальних та етноконцептів), актуалізованих у поетичних текстах. Вони мають багатошарову структуру, основними з яких є: предметно-почуттєвий шар або універсально-поняттєва площина (поняттєвий компонент), образно-асоціативний (перцептивно-образний компонент) та смисловий шар (ціннісний компонент) [59, с. 25?38; 164, с. 27?29; 281, с. 20-30; 251, с. 3]. Поняттєвий компонент відтворює ознакову та дефініційну структуру концепту, відображає фактуальну інформацію [281, с. 21-23]. Перцептивно-образний компонент містить інформацію конотативного та асоціативного типу, відбиваючи образну реалізацію концепту. Він формується на основі узагальненого образу, деякого гештальту, в якому містяться індивідуальний досвід і колективні знання [281, с. 23- 27; 250, с. 237]. Ціннісний компонент - найсуттєвіша іпостась концепту, оскільки відображає відношення до нього і базується на актуальності та оцінюванні [281, с. 27-30; 164, с. 27].

Взаємодію концептів розглядаємо у рамках дихотомії свій :: чужий. Ця дихотомія постає головним орієнтиром людини, як у її зовнішньому, так і у внутрішньому світі, оскільки забезпечує усвідомлення людського Я та належить до універсалій людського мислення [280, с. 15]. Залежно від усвідомлення людиною того, що є для неї рідним, знайомим, близьким, зрозумілим, як у просторово-часовому континуумі, так і у її зовнішньому та внутрішньому світі, розподіляємо концепти по шкалі “свого” та те, що незрозуміле, викликає страх, невизначене, по шкалі “чужого”. Кордон - лінія зіткнення свого і чужого, дозволяє фіксувати співвідношення між двома полюсами дихотомії, а його розмитість уможливлює перехід однієї сфери до іншої, що приводить до змін у сприйнятті свого та чужого [там само, с. 6]. Розмежування концептів у термінах дихотомії допоможе краще зрозуміти різноманітність та своєрідність відображення австралійського пейзажу у свідомості етносу, а також дослідити взаємопроникнення та взаємовплив культур на ціннісні орієнтири австралійського народу.

В пейзажних образах відтворюється ландшафт з флорою та фауною притаманними австралійській дійсності. Інтерпретаційно-текстовий аналіз семантики аналізованих австралійських текстів ХХ століття уможливив виявлення як універсальних концептів HARMONY, NATURE, HUMAN та ін., так і етноконцептів BUSH / БУШ, PADDOCK/ ПАДДОК, STOCKMAN/ DROVER/ ГУРТОВИК, SWAGMAN/СВЕГМЕН, CITY / МІСТО, HOME/HOUSE/ДІМ та ін. Етноконцепти відображають етнокультурні уявлення та етнічне світобачення, етнокультурне осмислення часу, простору і маркують національну мовну картину світу. Універсальні концепти (HARMONY, NATURE, HUMAN та ін.) віддзеркалюють універсальний для всього людства спосіб осмислення оточуючогo світу.

Етноконцепти австралійської лінгвокультури (BUSH, PADDOCK, STOCKMAN/ DROVER, SWAGMAN, CITY, HOME/HOUSE) репрезентують концепти з етнокультурною специфікою, відтворюючи пізнання навколишнього світу австралійцями, зміст яких передається вербально або невербально від покоління до покоління. Результатом розгортання етноконцептів у поетичному тексті стають різноманітні концептуальні схеми (метафоричні, метонімічні, оксимороні), які лежать в основі формування різних видів пейзажного образу, в яких реалізуються концептуальні ознаки відповідних етноконцептів. Етноконцепт розуміємо як багатовимірне ментальне утворення [163], етно-соціо-психо-лінгво-культурну одиницю [281] образно-асоціативний шар якої містить етнокультурні знання про навколишнє середовище, в яких відображається етнокультурне осмислення простору і часу [320].

Поділ Австралії на урбаністичну (urban) та сільську/руристичну (rural) є притаманним не лише для поезії, але й для австралійського суспільства у цілому [475]. Звернення до урбаністичного й руристичного (сільського або буш в австралійській термінології) пейзажу зумовлено історичними подіями (існування на одній території аборигенного населення та переселенців) і тенденціями літературного розвитку - полемікою між Беотією (Boeotian knowledge - Les Murray) та Афіною (Athenian - P.Porter) [477; 478; 512, c. 45-64; 464, xxviii]. Афіни символізують щось нове, грубе та комерційне, такий спосіб мислення, що відповідає за раціоналізм - урбаністичність, натомість Беотія - це уява, мрія, натхнення; це місце обрядовості та родового спадку - буш по-австралійські [490; 512, c. 55; 425, c. 43].

3.2.1 Руристичний пейзажний образ. У широкому узагальнючому розумінні руристичним визначають все, що не відноситься до урбаністичного [629; 535; 536], більш детальніше - це не користування землею (сільськогосподарські роботи), а характер, те що характеризує ландшафт, як наприклад, погорби, які перемежовуються з екзотичною і рідною флорою та фауною, безмежність, безформність, природний вигляд, якому притаманним є хаос [535; 536; 454]. Так, руристичними, у нашому дослідженні, визначаємо образи, в яких відтворюються широкі відкриті простори, аутбек (outback), буш, природні зони, ліси, національні парки, гори, річки, міські окраїни, сільські (руристичні) житлові райони, тобто не тільки рельєф або землекористування, а їх суміш.

Відтак, основою концептуального простору руристичного пейзажного образу є універсально-поняттєва або базисна площина, що охоплює концептуальні смисли логіко-поняттєвого шару етноконцептів BUSH, PADDOCK, SALT та ін., що входять до концептосфери субконцепту RURAL універсального концепту NATURE, реалізуючи національну неповторність пейзажного образу. Поняттєва площина етноконцепів дозволяє усвідомити концептуальні ознаки, тобто смисл та структуру субконцепту, які зумовлюють його подальше розгортання в поетичному тексті. Архетипний шар становить підґрунтя етноконцептів, входить до універсально-поняттєвої площини і структурований імплікативними ознаками архетипів, архетипних образів, символів, що асоціюються з етноконцептами.

Лінгвокогнітивний аналіз етноконцепту BUSH було доволі чітко проведено І. Маляренко, тому нас цікавить особливості його втілення саме у руристичному пейзажному образі й актуалізація в рамках одихотомії свій :: чужий. За даними тлумачних словників до семантичної структури лексеми bush входять семи руристичний, той що протиставляється урбаністичному життю; або традиційне, що належить аборигенам, ідентифікує справжнього австралійця, внутрішня частина країни і протиставляються європейському та міському [5, с. 36, 62; 253, с. 128; 292, с.125; 558; 597; 598; 599; 600; 601; 602; 616, c. 199]. Виходячи з положень когнітивної лінгвістики про те, що аналіз семантичної структури слова уможливлює визначення його концептуальних складників [59, с. 31], виділяємо у складі етноконцепту BUSH / БУШ такі його компоненти: “простір”, “місцевість без поселень”, “дика рослинність”, “ліс”, “сільський уклад життя”. Окрім того, цікавим виявляється процес номінації, оскільки саме в ньому простежується відмежування та встановлення території свого та чужого: так внутрішні райони - центральна частина материка (bush, scrub) - у мові трактуються по відношенню до населеної, обжитої, цивілізованої частини країни і позначаються не прийменником in, а out - outback (чуже) [253, с. 169]. Таким чином, все що знаходиться поза межами цивілізації є чужим. Прослідкуємо, як розгортається руристичний пейзажний образ і якими додатковими складниками наповнюється етноконцепт BUSH у поетичному тексті.