Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України

Повною мірою це стосується трансформаційних змін у вищій військовій освіті, що потребує постійного ретельного вивчення та науково-практичного обґрунтування питань щодо дисемінації кращого досвіду інноваційної освітньої діяльності, змісту інтерактивних технологій навчання, специфіки їх використання у вищих військових навчальних закладах, у тому числі, таких як: проектні технології; модульно-ретингові технології; технології дистанційного навчання, онлайн-технології; практико-орієнтовні технології; особистісно-орієнтовні технології; технології розвивального навчання тощо.

Таким чином виникла гостра потреба в інноваційних технологіях навчання, під якими слід розуміти системні способи організації освітнього процесу, що ґрунтуються на використанні операційних прийомів побудови навчання та структурування інформації, впровадженні комп'ютерної техніки, інтернет-ресурів, електронних баз даних, засобів телекомунікації, застосуванні інтеракції між суб'єктами навчальної взаємодії.

Процес навчання сучасної людини не завершується у навчальному закладі. Він стає неперервним. Система неперервної освіти - не декларація, це нагальна потреба кожної людини. Тому вже на даний час виникла необхідність не лише в очному навчанні, але й у дистанційному, на основі сучасних нових інформаційних технологій.

Під новими інформаційними технологіями (НІТ) розуміють сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп'ютерів і комп'ютерних комунікацій.

Впровадження НІТ передбачає підготовку фахівця до повноцінного життя і діяльності в умовах інформаційного суспільства, комплексну перебудову педагогічного процесу, підвищення його якості та ефективності за допомогою таких новацій:

Медіатизація (процес удосконалення засобів збирання, збереження і поширення інформації).

Комп'ютеризація (процес удосконалення засобів пошуку та обробки інформації).

Інтелектуалізація (процес розвитку здібностей сприйняття і продукування інформації).

НІТ поділяються на мультимедійні, тобто побудовані на поєднанні спеціальних апаратних засобів і програмного забезпечення, що забезпечує більш якісний рівень сприйняття й обробки інформації - текстової, графічної, звукової, анімаційної, телевізійної тощо, та телекомунікаційні (робота в комп'ютерних мережах дозволяє здійснювати спільні наукові проекти, автоматизувати управління навчальним процесом). До телекомунікаційних технологій відносять також Інтернет-технології, які відкривають необмежені можливості для користування електронними ресурсами (е-бібліотеки, віртуальні експозиції музеїв, е-бази даних тощо) і засобами телекомунікації (різноманітні мережі зв'язку і передавання даних - глобальна, регіональні та локальні). У сучасних дослідженнях виокремлюють декілька Інтернет-технологій:

WWW (від англ. World Wide Web - Всесвітня Павутина) - технологія роботи в мережі з гіпертекстами;

FTP (від англ. File Transfer Protocol - протокол передавання файлів) - технологія передавання по мережі файлів довільного формату;

IRC (від англ. Internet Relay Chat - почергова розмова в мережі) - технологія ведення переговорів у реальному масштабі часу, що дає можливість спілкуватись в онлайн-режимі;

E-mail - електронна пошта, яка дозволяє безкоштовно користуватись функціями відправлення і прийому електронної кореспонденції.

В умовах подальшої інформатизації освітнього простору зростає роль телекомунікаційних технологій, які, а словами сучасних дослідників, “надають навчанню найширші можливості, зокрема: оперативне передавання на різні відстані інформації будь-якого обсягу і вигляду; інтерактивність і оперативний зворотний зв'язок; доступ до різних джерел інформації; організацію спільних телекомунікаційних проектів; запит інформації з будь-якого питання через систему електронних конференцій”. До однієї з важливих складових технологізації освітнього процесу відносять інтерактивні технології навчання.

Інтерактивність є центральним моментом у соціальному аспекті освіти, і має бути первинною метою будь-якого освітнього процесу, тим зворотнім зв'язком між здобувачем освіти і викладачем, що конче необхідний для розвитку і покращення освітньої діяльності.

До основних принципів інтерактивного навчання відносять такі:

принцип діалогічної взаємодії;

принцип кооперації та співробітництва;

принцип активно-рольової і тренінгової організації навчання.

Серед основних методичних настанов щодо впровадження інтерактивного навчання слід виокремити такі:

відсутність будь-якої жорсткої регламентації;

неприйнятність неконструктивних форм ведення дискусії, будь-якої критики;

толерантність у сприйнятті альтернативних позицій (думок, поглядів);

партнерський характер відносин;

налаштування всіх учасників на діалог, взаєморозуміння, взаємодію, співпрацю, досягнення спільного успіху як основну мету освітньої діяльності;

прозорість, відкритість, колективність в обговоренні навчальних питань, демократизм у виробленні загальних рішень;

врахування цільової аудиторії, рівня готовності учасників до інтерактивної взаємодії.

Використання інтерактивних технологій в освітньому процесі ВВНЗ передбачає вирішення таких завдань:

розвиток критичного і креативного мислення курсантів (слухачів);

відпрацювання майбутніми військовими фахівцями практичних умінь розв'язання різноманітних проблем;

набуття досвіду міжособистісної взаємодії та комунікації;

формування культури ділового спілкування. [4].

У сучасній педагогічній науці використовують таку класифікацію інтерактивних технологій:

Технології кооперованого навчання (навчання в “малих групах”) - “Два - чотири - всі разом”, “Синтез думок”, “Спільний проект”, “Карусель”, “Коло ідей”, “Акваріум”;

Технології колективно-групового навчання - “Мікрофон”, “Незакінчені речення”, “Мозковий штурм”, “Навчаючи - вчуся”, “Дерево рішень”, кейс-технологія;

Технології ігрового навчання - рольова гра, ділова гра, імітаційна гра;

Комунікативно-діалогові технології - ПРЕС, “Обери позицію”, “Зміни позицію”, дискусія, дебати, конференція та ін.

Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інноваційні, треба пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не розглядатимуть її як цілісну систему в єдності її компонентів і взаємозв'язків. [4].

Під технологією кооперованого навчання розуміється системний метод організації в малих групах (від 3-х до 6-ти осіб) навчально-пізнавальної діяльності курсантів (слухачів), об'єднаних спільною освітньою метою.

У сучасній педагогічній науці та вузівській практиці викладання застосовуються різноманітні технології кооперованого навчання:

Технологія “Два - чотири - всі разом”

Використовується у процесі вивчення навчальних питань проблемного характеру, а їх вирішення передбачає групове обговорення й обмін думками.

На початковому етапі навчальній групі повідомляється певний матеріал (словесні методи, пояснювально-ілюстративний метод), за яким викладач формулює проблемне питання (проблемний метод). Потім курсанти (слухачі) самостійно об'єднуються в пари з метою експрес-обговорення (1-2 хв.) та вироблення спільного розуміння суті проблеми, причин, які її викликали, а також ухвалення загального рішення (методи бесіди, аналізу, узагальнення, моделювання).

Поступово коло учасників обговорення розширюється: пари об'єднуються в четвірки і т.д., залежно від кількості осіб у навчальній групі.

Завершується робота колективним обговоренням проблеми і пропонованих варіантів її розв'язання (метод бесіди).

Технологія “Карусель”

Звернення до цієї технології передбачається на етапах перевірки засвоєного матеріалу, поглибленого вивчення навчальних питань, їх інтенсивного обговорення, генерування нових ідей і підходів до вирішення проблем у малих групах. На думку сучасних дослідників, спектр застосування технології “Карусель” є надзвичайно широким: “для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій; для збирання інформації з певної теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад, термінів); для розвитку вмінь аргументувати власну позицію”.

Практична реалізація технології “Карусель” передбачає об'єднання курсантів (слухачів) у дві міні-групи (з однаковою кількістю учасників, але не більше 6-ти осіб у кожній), які умовно називають група “консультантів” і група “співрозмовників”.

Група “консультантів” утворює внутрішнє коло, її учасники розташовуються спиною до центру й обличчям до зовнішнього кола, яке утворює група “співрозмовників” .

Внутрішнє коло є нерухомим, а тому “консультанти” не міняють своїх місць. Зовнішнє коло рухається по часовій стрільці згідно визначеного регламенту або сигналу ведучого. Викладач (або ведучий) формулює проблемне запитання (словесні методи, проблемний метод) і пропонує обговорити його в парах протягом визначеного часу (не більше 2-х хв.). Після цього учасники із зовнішнього кола пересаджуються на наступний стілець, щоб продовжити обговорення, але вже у процесі спілкування з новим консультантом. Таким чином протягом 12 хв. здійснюється обмін думками, кожен учасник отримує можливість збагатись новими поглядами і думками стосовно вирішення порушеної проблеми. Завершується обговорення аналізом запропонованих рішень та їх узагальненням (словесні методи, аналіз, синтез).

За умови проведення контрольного опитування “консультанти” заздалегідь готують картки із записаними на них запитаннями (не менше 18 і не більше 30 - по 3-5 запитань на кожного опитуваного учасника), а потім ставлять ці запитання “співрозмовникам” (словесні методи). Якщо відповідь є правильною, опитуваний отримує картку. Наприкінці підводяться підсумки, визначається переможець за кількістю отриманих карток.

Технологія “Діалог”

Застосовується з метою спільного пошуку курсантами (слухачами) узгодженого рішення за порушеною проблемою, що передбачає генерування ідей, обмін думками, обґрунтування власної позиції, дискусію, знаходження компромісних варіантів.

На початку роботи викладач формулює проблему, визначає групу експертів з найбільш підготовлених курсантів (слухачів), пропонує іншим об'єднатись у робочі міні-групи для виконання завдання протягом визначеного ним часу (5-10 хв.). Група експертів розробляє власний варіант розв'язання завдання, стежить за роботою міні-груп і контролює час, після завершення якого відбувається заслуховування делегатів від кожної міні-групи. Експерти визначають спільні погляди і підходи, оприлюднюють узагальнену відповідь на поставлене завдання.

Організація міжособистісної взаємодії за технологією “Діалог” спирається на рольову поведінку учасників, а тому передбачає визначення переліку основних ролей, основних функцій, правил спілкування і поведінки.

На завершальному етапі застосування технології “Діалог” під час фронтальної бесіди відбувається колективне обговорення, уточнення й доповнення загального рішення.

Технологія “Синтез думок”

За початковим етапом організації роботи навчальної групи ця технологія майже нічим не відрізняється від попередньої: викладач формулює проблемне запитання або ставить проблемне завдання, визначає групу експертів, формує міні-групи за принципом добровільності. Після опрацювання поставленого завдання і вироблення рішень (пропозицій) останні передаються спікером до іншої міні-групи з метою їх обговорення та доопрацювання (принцип проблемного ланцюжка). Опрацьовані таким чином рішення (пропозиції) узагальнюються спікерами і передаються експертам, які зіставляють їх із власним варіантом, готують загальний звіт, який на завершальному етапі обговорюється всією групою.

Технологія “Спільний проект”

Початковий етап фактично нічим не відрізняється від “Діалогу” і “Синтезу думок”, за винятком того, що міні-групи отримують диференційовані завдання, які передбачають висвітлення різних аспектів порушеної проблеми. Кожна міні-група генерує ідеї і подає пропозиції експертам. На основі звітів доповідачів розробляється спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

Технологія “Коло ідей”

Технологія “Коло ідей” має на меті розв'язання гострих суперечливих питань, відпрацювання низки ідей та залучення всіх курсантів (слухачів) до різнорівневого обговорення порушених проблем. Технологія передбачає постановку спільного для всіх міні-груп завдання, яке складається з декількох позицій. У міні-групах відбувається протягом встановленого часу (5-7 хв.) генерування ідей, пов'язаних з вирішенням поставленого завдання. Доповідачі від кожної міні-групи в логічній послідовності, попередньо визначеній викладачем (узгодженій спікерами), презентують відпрацьовані рішення за окремою позицією.

На заключному етапі відбувається узагальнення викладачем пропонованих рішень, складається загальний список (рейтинг) висловлених ідей (пропозицій).

Технологія “Акваріум”

Курсанти (слухачі) самостійно об'єднуються в міні-групи та отримують від викладача завдання. Одна з міні-груп розташовується в центрі навчальної аудиторії, проводить прилюдне обговорення проблемного питання, готується до групової дискусії за наперед визначеними викладачем завданнями:

сформулюйте суть проблеми, з'ясуйте причини її виникнення;

обговоріть можливі шляхи і способи вирішення порушеної проблеми;

визначте спільне й відмінне у висловлених поглядах;

оберіть одну з найбільш обґрунтованих і підготуйтесь до її відстоювання у процесі дискусії.

Після завершення роботи протягом 3-5 хвилин міні-група оприлюднює власні варіанти вирішення проблемного питання і проводить їх обговорення на загал. Усі сторонні спостерігачі не втручаються в хід дискусії, якою завершується робота міні-групи.

Після завершення дискусії учасники міні-групи займають свої місця в аудиторії, а викладач формулює всій групі такі запитання:

-- Чи поділяєте ви висловлені під час дискусії думки? Які саме?

-- Наскільки вони були аргументованими?

-- Яка з представлених позицій, на вашу думку, виявилася найбільш переконливою?

На бесіду відводиться не більше 2-3 хв. Після цього місце в «акваріумі» займає інша міні-група й обговорює наступну ситуацію.

Наприкінці викладач підбиває підсумки, пропонує обговорити досягнення кожної міні-групи і загальні результати.

Технологія “Мікрофон”

Особливість цієї технології полягає в її спрямованості на розвиток умінь курсантів (слухачів) брати активну участь у колективному обговоренні проблем; відкрито, лаконічно й точно висловлювати власні думки; виступати перед цільовою аудиторією. Практична реалізація технології “Мікрофон” потребує від учасників міжособистісної навчальної взаємодії наявності таких важливих якостей, як зібраність, точність, конкретність, лаконізм, комунікабельність, креативність, імпровізаційність тощо.

Як і будь-яка інша технологія навчання, “Мікрофон” спирається на чітко визначений алгоритм дій викладача і його вихованців:

Викладач формулює перед навчальною групою проблемне запитання і пропонує кожному висловити власні думки з приводу порушеної проблеми, можливих шляхів її розв'язання.

Перед початком виступів курсантів (слухачів) визначаються основні правила:

право на виступ переходить лише до того, хто в порядку черги отримав уявний мікрофон;

під час виступу ніхто не має права переривати того, хто говорить, задавати йому запитання, робити критичні зауваження або щось підказувати, наводити на певні судження (висновки);

виступи не коментуються і не оцінюються.

Послідовність виступів визначається шляхом жеребкування.

Викладач (ведучій) передає уявний мікрофон (ручку, олівець тощо) тому з курсантів (слухачів), хто отримав право на перше висловлювання, інструктує всіх присутніх про порядок виступу та регламент (не більше 1 хв.).

Кожен вихід до мікрофону завершується словами “Виступ закінчив. Дякую за увагу!”.

На заключному етапі викладач узагальнює висловлені під час виступів думки (пропозиції), підбиває підсумки проведеної роботи.

Технологія “Незакінчені речення”

На початковому етапі використання цієї технології викладач визначає проблемне питання для колективного обговорення, обирає організаційний спосіб його проведення (коло ідей, уявний мікрофон). Після цього він формулює незакінчені речення і пропонує курсантам (слухачам) побудувати власні виступи шляхом розгортання та завершення пропонованих речень. Наприклад, “актуальність порушеної проблеми обумовлена тим, що…”, “серед імовірних причин виникнення викладеної проблемної ситуації слід виокремити такі, як…”, “до найбільш прийнятних способів вирішення проблемного питання (конфліктної ситуації), на нашу думку, належать такі, як…” та ін.

Технологія “Незакінчені речення” відзначається своїм розвивальним характером і спрямована на відпрацювання майбутніми військовими фахівцями загальнонавчальних комунікативних умінь: долати мовні штампи, увиразнювати власне ділове мовлення; логічно і грамотно будувати висловлювання за пропонованою темою.

Технологія “Мозковий штурм”

Одна з найпоширеніших у вузівській практиці викладання інтерактивних технологій колективно-групового навчання, сутність якої полягає у генеруванні нових ідей, пошуку різноманітних шляхів і підходів до розв'язання складної проблеми.

Мета “мозкового штурму” полягає в тому, щоб зібрати максимальну кількість ідей (поглядів, думок, пропозицій) щодо порушеної проблеми від усіх учасників навчальної взаємодії протягом обмеженого періоду часу. Виокремлюємо декілька організаційних етапів упровадження цієї технології в освітню практику:

викладач окреслює проблему і запрошує всіх членів групи взяти участь в її колективному обміркуванні;

сформульовану проблему записують на дошці (папері) або виводять на екрани моніторів ЕОМ, інших електронних засобів збереження (передавання) інформації;

курсанти (слухачі) висловлюють у визначеній послідовності власні ідеї, які одразу фіксуються і накопичуються в порядку їх надходження;

після припинення генерування ідей проводиться поглиблене їх вивчення (аналіз, синтез, інтерпретація);

селекція й ранжування ідей, відбір найоптимальніших варіантів вирішення порушеної проблеми.

Для успішного застосування технології “Мозковий штурм” учені радять дотримуватись певних правил поведінки, а саме:

намагання зібрати якомога більше ідей щодо розв'язання завдання або проблеми;

активізація уяви: не відкидайте жодної ідеї лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

висловлення скільки завгодно ідей або розвиток ідей інших учасників;

уникнення обговорення, критики висловлень інших, оцінювання запропонованих ідей”.

Технологія “Навчаючи - вчуся”

Технологія “Навчаючи - вчуся” відзначається широким спектром свого практичного застосування: при викладенні невеликого за обсягом навчального матеріалу, під час узагальнення набутих знань, у процесі повторення засвоєного. Найважливішою перевагою цієї технології є те, що вона ґрунтується на взаємонавчанні, що значно підвищує продуктивність організації навчально-пізнавальної діяльності курсантів (слухачів).

На початковому етапі відбувається репродуктивне засвоєння певного навчального змісту, який заздалегідь оформлюється викладачем у вигляді індивідуальних карток, електронних файлів, міні-кейсів тощо. Після проведення контрольної перевірки з використанням методів опитування, тестування, бесіди курсантам (слухачам), які успішно пройшли випробування, надається право продовжити роботу шляхом викладення інформації одногрупникам. За умови результативного опанування наступних блоків інформації, успішного консультування товаришів курсант (слухач) отримує додаткові бали, набуває нового статусу “консультанта”, “провідного консультанта”, “тьютора”.

Завдання викладача полягає в тому, щоб протягом відведеного часу налагодити дієву багатоканальну міжособистісну комунікацію, забезпечити максимально широку і продуктивну взаємодію вихованців для отримання якомога повної інформації.

Технологія “Ажурна пилка”

Технологія спрямована на засвоєння значних обсягів навчальної інформації за невеликий проміжок часу, стимулює розвиток у курсантів (слухачів) здатності до співпраці, взаємонавчання, міжособистісної комунікації.

Як і попередня технологія, “Ажурна пилка” передбачає відпрацювання викладачем навчальних завдань, побудованих за принципами диференціювання, наступності та взаємодоповнювальності, які містять необхідні посилання на джерельну базу (підручники, посібники, монографії, статті, карти, інтернет-ресурси тощо). Організаційний етап передбачає об'єднання курсантів (слухачів) у дві групи - “домашню” й “експертну”, що має здійснюватись у певній послідовності. Спочатку створюються “домашні” групи (по 3-5 осіб у кожній), кількість яких залежить від наповнення академічної групи, але не може бути меншою, ніж 3 (від 9 до 15 осіб). Кожна “домашня” група обирає свій колір (наприклад, жовтий, блакитний і зелений). “Експертні” групи формуються за принципом делегованого представництва з кожної “домашньої” групи 1 “експерта”.

Після вирішення організаційних питань і проведення інформаційної роботи викладач пропонує “домашнім” групам вивчити пропонований навчальний матеріал (залежно від обсягу інформації - від 5 до 10-15 хв.), підготуватись до обміну набутими знаннями з іншими групами (по 3-5 хв. на кожного учасника групи).

На наступному етапі представники “домашніх” груп розподіляються на “експертні” групи, в яких вони виконуватимуть роль експертів з окремої теми (опрацьованого навчального матеріалу).

Кожна “експертна” група отримує завдання заслухати виступи (повідомлення, звіти), переглянути презентації всіх представників “домашніх” груп, проаналізувати матеріали, провести їх експертну оцінку за визначений час (протягом 25-30 хв.).

Про підсумки проведеної роботи “експерти” повідомляють власні “домашні” групи (до 3 хв.), отримують завдання узагальнити отримані знання, підготувати письмовий звіт за результатами колективно-групового навчання.

Технологія “Дерево рішень”

З метою відпрацювання вмінь ґрунтовно вивчати проблеми, виявляти їх причини, виробляти на основі засвоєних алгоритмів різноманітні варіанти вирішення цих проблем, прогнозувати наслідки реалізації пропонованих рішень звертаються до технології “Дерево рішень”.

Процесуальна частина технології “Дерево рішень” складається з таких операцій і дій суб'єктів навчальної взаємодії:

Викладач обирає певну проблему, формулює на її основі проблемне запитання (завдання). Проблема викладається у формі історії з життя або професійної діяльності офіцера (військового колективу), есе, офіційного документу (протоколу, рапорту, доповідної записки, слідчих показів) тощо.

Курсанти (слухачі) вивчають необхідну для аналітичного осмислення проблеми джерельну базу, готують виписки, проводять інтерв'ювання експертів, узагальнюють напрацьовану інформацію.

На наступному етапі проводиться фронтальне обговорення алгоритму відпрацювання можливих варіантів рішення навчальної проблеми за принципом “дерева рішень”.

Під час основного етапу майбутні військові фахівці генерують ідеї, пропонують шляхи і способи вирішення проблеми за допомогою “мозкового штурму”. Викладач заохочує активність вихованців, створює сприятливі умови для обміну думками, висуненню різноманітних гіпотез. Спільна діяльність усіх учасників має бути спрямована на пошук якомога більшої кількості різноманітних ідей, пов'язаних із розв'язанням порушеної проблеми.

Для узагальнення та практичного відпрацювання запропонованих рішень курсанти (слухачі) об'єднуються в міні-групи й отримують завдання скласти узагальнюючу схему.

На заключному етапі колективно-групового навчання за технологією “Дерево рішень” проводиться обговорення пропонованих ідей і підходів до розв'язання порушеної проблеми, розглядаються можливості обрання спільного рішення.

Технологія ситуативного аналізу

Однією з інтерактивних технологій, що набула значної популярності у вишах Великої Британії та США, є технологія ситуативного аналізу, більш відома під назвою кейс-метод (сase study). Уперше кейс був застосований у 1870 р. викладачами школи права Гарвардського університету (Harvard Law School), а вже у 20-х рр. наступного століття він набув поширення при викладанні управлінських дисциплін у Гарвардській бізнес-школі (Harvard Business School), добре відомої своїми інноваціями. Протягом багатьох десятиліть університетські фундатори кейсового навчання напрацьовували матеріали щодо використання кейсів при викладанні юридичних наук і бізнес-дисциплін, розробляли відповідну методику. Тільки у 60-х рр. була створена спеціальна програма Гарвардської школи, призначена для підготовки викладачів до практичного застосування кейс стади. В Україні кейсове навчання починає впроваджуватись лише з другої половини 90-х рр. ХХ ст.

Свідченням високої продуктивності застосування кейсів у вузівській практиці викладання виступають такі кількісні показники: у Гарвардській школі бізнесу майже 90 % навчального часу відводиться на вивчення конкретних кейсів, Баварська школа бізнесу організовує вивчення 75 % усіх освітніх програм на основі кейс стаді.

Актуальність упровадження кейсів у систему вищої професійної освіти обумовлена її компетентнісною спрямованістю, зорієнтованістю на підготовку фахівців, яким притаманні аналітизм, критичне мислення, креативність, гнучкість у розв'язанні проблемних питань.

Проблеми застосування кейсів у вищій школі перш за все пов'язані з поверховим розумінням їх сутності та призначення. Найчастіше спостерігається спрощення кейс-технології, яку підміняють “прикладами із життя”, а навчальна дискусія перетворюється на розмову “про життя”. Крім того, окремі дослідники одночасно вживають поняття “кейс-метод”, “кейс-підхід”, “кейс-технологія”, що не сприяє усвідомленню суті досліджуваного явища.

Сутність кейс-технології полягає у зверненні до конкретних випадків (ситуацій, історій, тексти яких називаються “кейсами”) з життя або професійної діяльності для спільного аналізу, обговорення та вироблення студентами (курсантами, слухачами) рішень із певного розділу дисципліни. Ключовими поняттями кейс-технології є “ситуація”, “аналіз” і похідне від них “аналіз ситуації”. Під терміном “ситуація” в кейс-технології мається на увазі певний стан, що відзначається суперечливістю і високим ступенем нестабільності. Ситуації існують у відкритих системах, мають тенденцію змінюватись, і ці зміни залежать від діяльності суб'єктів. Ситуації діють там, де відсутня жорстка детермінація поведінки, де панують плюралізм, конкуренція і право вибору, самовизначеність учасників ситуації. Поняття “аналіз” використовується для називання поглибленого вивчення чогось шляхом виділення частин цілого, наукове дослідження. Різноманітні види аналізу (системний, кореляційний, факторний, статистичний тощо) можуть входити до кейс-технологій, що значно розширює їхні можливості.

Традиційна структура кейсу складається з нормативних (обов'язкових) і факультативних (необов'язкових) елементів.

Цінність кейсу полягає в тому, що він одночасно не тільки відображає практичну проблему, але й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при її вирішенні; вдало поєднує навчальні, виховні, розвивальні, дослідницькі завдання, що повною мірою відображає сучасну компетентні сну спрямованість вищої військової освіти, її фундаментальний, інноваційний характер.

З урахуванням змістового наповнення, виду отримання та оброблення інформації, процесу ухвалення рішення, розв'язання проблеми й оцінювання рішень виокремлюють чотири варіанта кейсу:

“Case - Study” (навчальний кейс). Цей варіант відзначається більшим обсягом матеріалу, оскільки крім опису випадку надається весь інформаційний матеріал. Основний акцент робиться на аналітичне осмислення проблеми і прийняття рішення.

“Case - Problem” (проблемний кейс). При цьому варіанті в описі випадку експліцитно називаються проблеми. Таким чином курсантам (слухачам) залишається більше часу на розроблення варіантів рішення та їх детальне обговорення.

“Case - Incident” (прецендентний кейс). У центрі уваги знаходиться процес отримання інформації. Саме тому випадок найчастіше відображається не в повному обсязі, а з пропусками, які курсанти (слухачі) мають самостійно заповнити, щоб перейти до пошуку варіантів рішення.

“Stated - Problem” (кейс з оголошеною проблемою). Характерною ознакою цього варіанта є надання готових рішень та їх обґрунтування. Завдання курсантів (слухачів) полягає перш за все в ознайомленні із процесом ухвалення рішень на практиці, у критичному оцінюванні та розробленні альтернативних рішень.

Крім “вербальних кейсів” у навчанні за кейсовою технологією використовуються кейси у вигляді таблиць, діаграм, символів, фотографій, малюнків, карикатур, сценаріїв рольових і ділових ігор тощо. За допомогою звукозаписів, фільмів і відеозаписів вивчення випадку набуває характеру прямої трансляції з місця подій. Події записуються там, де вони відбуваються; учасники з їхніми поглядами та оцінками постають перед глядачами (слухачами, курсантами) через відеозапис або інтерв'ю.

Кейс, побудований на аналітичному осмисленні й розробленні рішень на основі конкретного випадку, повинен відповідати певним вимогам:

випадок має бути наближений до реалій конкретно-практичної діяльності та оформлений таким чином, щоб забезпечити безпосередній зв'язок з наявними у курсантів (слухачів) знаннями, уміннями, досвідом, майбутніми професійними ситуаціями;

випадок повинен надавати можливість його інтерпретації з позиції безпосередніх учасників;

випадок має містити проблеми та конфлікти;

випадок має відповідати рівню особистісного розвитку курсантів (слухачів) на певному етапі їх навчання;

випадок повинен відповідати принципам множинності, варіативності та змінності варіантів рішення.

Для ефективного використання кейсу необхідно створювати відповідні умови, зокрема забезпечення достатньо високої складності пізнавальних проблем, які потрібно вирішувати курсантам (слухачам); відпрацювання викладачем системи запитань щодо пізнавальної проблеми, які спонукають до пошуку істини; створення в аудиторії атмосфери психологічного комфорту, яка має сприяти вільному висловлюванню думок; відведення спеціального часу на осмислення способів вирішення проблеми.

Технології ігрового навчання

Технології ігрового навчання слід розглядати як системний метод організації спільної діяльності викладача і курсантів (слухачів), який забезпечує єдність процесуальних (операції, дії), інструментальних (методи, прийоми, види, форми і засоби) складових військово-педагогічного процесу для цілеспрямованого досягнення запланованих результатів.

До технології ігрового навчання входить така система методів:

метод інсценування;

метод драматизації;

метод ділової гри.

Окремі дослідники виокремлюють метод рольової гри (або метод розігрування ролей), що є недостатньо обґрунтованим, адже присвоєння курсантом (слухачем) певної ролі, відпрацювання рольової поведінки, творче її втілення у власній ігровій діяльності виступають провідними ознаками технології ігрового навчання в цілому, а не окремих її елементів.

Інсценування є одним з ігрових методів навчання, побудований на розігруванні пропонованих сцен (сценаріїв) за чітко визначеним сценарним (постановочним) планом. Метод інсценування відзначається чітко вираженим виконавським характером, спрямований на художнє втілення певної ситуації (події) за допомогою сценічно-ігрових прийомів і засобів.

Драматизація - це ігровий метод навчання, який передбачає програвання проблемної ситуації (події) з наданням їй на певному - зазвичай кульмінаційному - етапі розвитку надзвичайного, зворушливого або приголомшливого характеру. На відміну від інсценування метод драматизації надає виконавцям можливості для рольової активності, творчої імпровізації всіх виконавців.

Ділова гра становить собою ігровий метод навчання, основа мета якого полягає у відпрацюванні різноманітних умінь, способів діяльності, у накопиченні (поглибленні) досвіду спілкування та взаємодії шляхом розігрування змодельованих професійних ситуацій (подій). Серед основних видів ділової гри, які активно використовуються в освітньому процесі ВВНЗ, слід виокремити воєнні та спортивні.

Практичне застосування ігрової технології потребує чіткого уявлення про процесуальну її частину, дотримання основних етапів організації ігрової діяльності:

підготовчий етап (постановка проблеми; вивчення проблемної ситуації, інструкцій, настанов і рекомендацій, сценарію; розподіл ролей, їх опрацювання);

етап проведення гри;

заключний етап (аналіз, обговорення та оцінювання результатів гри).

Підготовчий етап передбачає визначення теми, мети та основних правил гри; опрацювання конкретних завдань, обговорення організаційних питань; визначення посадових осіб, ролі яких виконуватимуться під час гри; розподіл ролей; моделювання ігрових ситуації на основі пропонованих матеріалів; отримання та опрацювання учасникам гри документів і матеріалів, необхідних для розв'язання дидактичної проблеми.

На етапі проведення гри цілеспрямовано й послідовно реалізується сценарний план, всі учасники, задіяні в її проведенні, виконують покладені на них завдання. Слушною є пропозиція ускладнювати вихідну ігрову ситуацію, змінювати умови, послідовність, час, характер розвитку сценарних подій з метою визначення здатності учасників гри належним чином реагувати на зміни в оперативній обстановці, корегування власні дій на основі експрес-аналізу оперативних даних та ухвалення оптимального рішення.

Під час заключного етапу проводиться ґрунтовний аналіз гри в цілому і діяльності всіх її учасників, обговорення й оцінювання отриманих результатів.

Комунікативно-діалогові технології

Комунікативно-діалогові технології - це окрема група інтерактивних технологій навчання, яка забезпечує відпрацювання вмінь брати участь у дискусії, накопичення досвіду полемічного спілкування у процесі міжособистісної навчальної взаємодії викладача і курсантів (слухачів). до цієї групи відносять технології прес, “обери позицію”, “зміни позицію”, дискусію, дебати, конференцію та ін.

Технологія прес

У сучасній науці поняття “прес” не отримало однозначного тлумачення, оскільки під ним одночасно розуміють і “невеличку технологію”, і метод для вирішення цієї термінологічної неузгодженості маємо з'ясувати, на реалізацію якої мети спрямований прес, на які способи взаємопов'язаної діяльності викладача і курсантів (слухачів) він спирається.

Використання “прес” передбачається, як правило, на завершальному етапі вивчення програмової теми (розділу) для “обговорення дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється” оскільки звернення до прес пояснюється необхідністю сформувати в тих, хто навчається, здатності виробляти і формулювати аргументи, висловлювати власні думки з дискусійних питань, досягати при цьому стислості, виразності та переконливості, то навряд чи можна досягти такої глобальної мети за допомогою одного методу. для цього знадобиться система методів: словесних (слово, розповідь, бесіда), проблемного й дослідницького методів, інтерактивних (гра, тренінг) тощо.

Алгоритм застосування технології прес включає декілька етапів: на початковому етапі викладач формулює проблему, пропонує курсантам (слухачам) обговорити її в парах. відбувається активний обмін думками, варіантами рішення проблеми (методи бесіди, аналізу, узагальнення, моделювання). після цього кожен отримує можливість висловити власну думку, пояснити власну позицію (виступ розпочинається такими словами: “я вважаю, що...”);

на другому етапі курсанти (слухачі) мають пояснити причину появи висловленої думки, розкрити її доказове підґрунтя (виступ відкривається таким зворотом: “тому, що...”);

третій етап передбачає наведення курсантами (слухачами) прикладів, додаткових фактів, аргументів на підтримку власної позиції (виступ розпочинається словом “наприклад, ...”);

четвертий етап спрямований на узагальнення курсантами (слухачами) своєї думки та формулювання висновку (виступ відкривається такими словами: “отже, … таким чином…”).

Технологія “обери позицію”

З метою формування дискусійних умінь на практичних заняттях доцільно застосовувати технологію “обери позицію”. Спочатку викладач не тільки формулює проблему, але й виявляє діаметрально протилежні погляди на причини її виникнення, шляхи і способи розв'язання, наводить аргументи сторін “за” і “проти”.

Наступним кроком на шляху практичної реалізації технології має стати залучення курсантів (слухачів) до обговорення в парах (або в “малих групах”) порушеної проблеми та вироблення власних поглядів, умотивоване обрання певної позиції. методично невірним по відношенню до учасників дискусії є обов'язковість обрання однієї із двох протилежних позицій (“за” і “проти”), визначених викладачем, оскільки залежно від характеру проблемного питання вірогідними і бажаними з огляду на необхідність досягнення суттєвих розвивальних зрушень в інтерактивному навчанні є альтернативні рішення.

Після виявлення кожним курсантом (слухачем) своєї позиції відбувається їх об'єднання у групи (наприклад, “за” (“прихильники”)”, “проти” (“противники”), “альтернативна позиція”), де триває робота над виробленням цілісної, ґрунтовної системи аргументів та підготовка до її подальшої презентації.

Протягом визначеного викладачем часу представники груп висвітлюють власну позицію, наводять доказову базу, висловлюють напрацьовані пропозиції щодо вирішення досліджуваної проблеми. на завершення цього етапу викладач звертається до всіх курсантів (слухачів) і пропонує остаточно визначитись у своїх поглядах, зробити вибір. у разі зміни кимось власної позиції йому пропонується пояснити причини, навести аргументи.

Завершується заняття вільними виступами курсантів (слухачів), прилюдним обговоренням “сильних” і “слабких” сторін у представлених позиціях, наведених аргументах тощо.

Завдяки застосуванню технології “обери позицію” курсанти (слухачі) набувають необхідного досвіду обговорення складних проблем, привчаються уважно розглядати протилежні думки, аналізувати їх доказову базу, обирати власну позицію та обґрунтовувати власне рішення.

Технологія “зміни позицію”

Ця технологія, як і попередні, складається з різноманітних методів: словесних (слово, розповідь, бесіда), проблемного й дослідницького, інтерактивних методів (гра, тренінг) тощо. звернення до неї зумовлюється потребою у прилюдному обговоренні дискусійних питань і передбачає розвиток умінь цілісного осмислення проблеми, докладної аргументації власної позиції, активного публічного обговорення проблемних питань, генерування ідей і рішень, узагальнення пропозицій, вироблення спільного рішення.

Як і за попередніх технологій (“два - чотири - всі разом”, “прес”, “обери позицію”) викладач формулює всій групі проблему, пропонує обговорити її в парах. після цього курсанти (слухачі) обмінюються між собою поглядами, обирають власну позицію і виходять на обговорення проблеми в четвірках (методи бесіди, аналізу, узагальнення).

Робота в четвірках передбачає обмін думками між усіма учасниками пар, які дотримуються протилежних поглядів і прагнуть переконливо довести власну позицію своїм опонентам. завдання кожного курсанта (слухача) полягає в уважному вивченні протилежної позиції, осмисленні доказової бази.

Під час основної частини пари міняються позиціями і мусять за стислий час ґрунтовно викласти опоненту інші погляди та підходи до вирішення проблеми, продемонструвати при цьому впевненість, переконливість і тактовність.

Завершується основна частина зачитуванням ключових аргументів, наведених сторонами, їх зіставленням і подальшим обговоренням.

На заключному етапі четвірки звітують про хід і підсумки проведеного обговорення, оприлюднюють найсильніші аргументи сторін, пропонують у разі знаходження консенсусу спільні рішення.

Технологія дискусії

Під дискусією в аспекті технологізованого підходу до навчання розуміють широке публічне обговорення актуальних проблем з метою набуття досвіду обміну думками, критичної рефлексії та ведення конструктивної полеміки. під час дискусії курсанти (слухачі) отримують можливість практично застосувати засвоєні знання, використати їх у процесі формулювання й обґрунтування власних поглядів на порушену проблему, вміння захищати свою позицію, дотримуючись при цьому основних правил ведення полеміки, здатність конструктивно сприйняти контраргументи і підійти до розгляду проблеми з протилежних позицій.

Технологічна карта дискусії складається із сукупності організаційних етапів, послідовних дій викладача і курсантів (слухачів):

1. Планування дискусії.

викладач пропонує тему для дискусії, що відзначається проблемним характером і передбачає поляризацію позицій курсантів (слухачів). однією з таких актуальних для ЗС України тем є залучення різних релігійних конфесій, церков до створення капеланської служби, надання священникам права брати активну участь у вихованні військовослужбовців, здійснювати морально-психологічне забезпечення діяльності військ (сил). для проведення дискусії може бути запропонована тема в такому формулюванні: “що становить собою впровадження інституту капеланів у ЗС України: модну новацію, черговий політичний перформенс чи продуманий крок на шляху реформування виховної роботи в українській армії?”.

Важливим завданням підготовчого етапу проведення дискусії є розроблення плану, на основі якого курсанти (слухачі) мають отримати інформацію про перелік основних питань, що розглядатимуться, самостійно підготуватись до публічного обговорення (опрацювання основних джерел, підготовка тез, пошук аргументів, відпрацювання контраргументів тощо). неприйнятним вважаємо методичний “експромт” складання плану дискусії за заздалегідь пропонованою темою безпосередньо на початку обговорення, адже в такому разі викладач не забезпечить умови для чіткого спрямування всіх учасників на розгляд конкретних питань (аспектів) порушеної проблеми. останнє може призвести до нівелювання дискусії, зниження її рівня до побутової суперечки “на злобу дня”.

2. Проведення дискусії.

на цьому етапі колективно визначаються загальні правила, порядок і характер ведення дискусії. орієнтовний перелік правил може бути сформульований у вигляді “кодексу честі сучасного військового диспутанта (полеміста)”:

я володію залізною витримкою, терпінням, щоб говорити по черзі, дотримуючись встановленого регламенту;

я завжди прагну висловлюватись лаконічно, по суті питання, дотримуючись при цьому правил і норм сучасної української літературної мови;

я ніколи не перебиваю того, хто говорить, вислуховую його до кінця;

я налаштований на конструктивний діалог і критикую ідеї, а не особу, яка виступає їх носієм;

я з повагою ставлюсь до всіх заявлених позицій та висловлених думок;

я уникаю дидактизму, категоричності в судженнях;

я завжди прагну бути не лише принциповим, але і толерантним, відкритим і доброзичливим у спілкуванні.

3. Оцінювання підсумків дискусії.

На підсумковому етапі всі учасники стисло висловлюють власне враження від проведеного обміну думками, визначають власні досягнення і перспективи подальшого вирішення порушеної проблеми.

У сучасній педагогічній практиці використовуються різноманітні форми проведення дискусії, зокрема, ігрова. остання також має різний формат: дискусія у стилі телевізійного ток-шоу; дискусія-перевтілення в образи відомих державних і політичних діячів, воєначальників, науковців; дискусія-імпровізація та ін.

Технологія дебатів

Технологія дебатів є найскладнішим системним способом обговорення дискусійних проблем, що відзначаються гострим полемічним характером. звернення до неї є доречним за умов наявності сприятливого психологічного клімату у військовому колективі, сформованості у курсантів (слухачів) навичок співпраці у групі, прилюдних виступів, участі в колективному обговоренні проблем. крім того, важливого значення набуває наявний у майбутніх військових фахівців досвід спостереження за дебатуванням, знання основних правил поводження під час прилюдних дебатів, що є передумовою застосування комунікативно-діалогових технологій навчання.

Структура проведення дебатів вміщує такі етапи:

підготовчий етап (повідомлення теми, об'єднання у групи, розподіл обов'язків, основних ролей, вироблення загальних правил дебатування, орієнтування в проблемі та накопичення необхідної інформації, аналітична робота);

проведення дебатів (актуалізація проблеми, окреслення основних позицій, відрекомендування сформованих груп, формулювання правил ведення дебатів, визначення регламенту, проведення дебатів у відповідності до встановлених правил і норм);

заключний етап (прикінцевий обмін думками, підведення підсумків, оцінювання власних здобутків).

Результативність технологізованого військово-педагогічного процесу залежить у першу чергу від злагодженості й послідовності дій його учасників, від здатності кожного суб'єкта навчальної взаємодії чітко визначати власну позицію по відношенню до тих проблем, які розглядаються під час навчання, сформованості вмінь висловлювати й відстоювати свої думки, сприймати інші погляди, брати участь у публічному обговоренні проблемних питань, виробленні спільних рішень. пріоритетність визначених цілей для підготовки майбутніх військових фахівців засвідчує провідну роль комунікативно-діалогових технологій у системі сучасної військової освіти.

Таким чином, в умовах впровадження інноваційних педагогічних технологій і методик в освітню діяльність ВВНЗ, ВНП ЗВО МО України процес підготовки військового фахівця повинен бути інтегрований як деяка стратегія, яка реалізується на основі ряду принципів: фундаменталізація педагогічної освіти; відкритість, варіантність, динамічність змін у змісті, формах і методах підготовки майбутнього офіцера; орієнтація на творчу діяльність; співробітництво і співтворчість у спільній діяльності курсанта і викладача. Основою цієї стратегії виступає більш широке застосування інноваційних технологій в поєднанні з традиційними. Особливе місце в підготовці курсанта до професійної діяльності займає його самостійна робота із застосуванням різноманітних інноваційних методів.

Висновки

Ефективність професійної діяльності військовослужбовців визначається системою соціально-психологічних, природних, технічних, медико-біологічних, а також специфічних, які залежать від специфіки самої професії військовослужбовця, факторів, і котрі впливають на рівень працездатності офіцерів. Професійна діяльність військовослужбовця пов'язана з використанням зброї, що відносить цю діяльність до групи підвищеного ризику, вимагає детального вивчення умов, які впливають на рівень ефективності діяльності військовослужбовців і насамперед це стосується психологічного клімату військового підрозділу.

Перехід на стандарти НАТО для Збройних Сил України означає перехід на якісно новий рівень, остаточне позбавлення так званого пострадянського спадку. Це нова філософія військового будівництва, ефективність якої була доведена досвідом провідних країн світу.

Аналіз інноваційних педагогічних технологій, за методикою підготовки військових країн НАТО, при впровадженні в освітньому процесі ВВНЗ України показує реальні позитивні поліпшення в професійній підготовці військових ЗСУ. Практика формування професійної компетентності майбутніх військових доводить необхідність впроваджувати інноваційні технології, які грунтуються на досвіді підготовки військових в країнах членах НАТО технології, серед яких можна виділити: особистісно-орієнтоване навчання та виховання, громадянську освіту, профільне навчання, технологію групової навчальної діяльності, психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості військовослужбовця, інформаційні технології, здоров'я зберігаючі технології навчання, проективне навчання, теорію проблемного навчання, інтерактивні технології, технологію формування творчої особистості, технологію навчання як дослідження.

Експериментальна програма підготовки за методикою НАТО знайомить курсантів (слухачів) з їх майбутньою професією на підставі поняття кадрового військового - командира. Це надає курсантам (слухачам) можливість зрозуміти основи тактики, військової підготовки, бойових дій і планування, без яких неможливе проведення будь-яких військових операцій.

Зауважуючи відмінності, що склалися у системах військової освіти в Україні, та країнах членах НАТО, представляється можливим виділити новітні інноваційні педагогічні технології які можна залучити для підготовки військовослужбовців Збройних сил України з урахуванням досвіду та критерії підготовки військових в країнах членах НАТО. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває проблема поглиблення та розширення наукового супроводження розвитку системи підготовки військових фахівців різних ланок військового управління, зокрема в процесі наукової роботи було з'ясовано такі питання:

- теорія, методологія, практика розвитку сучасних тенденцій процесу технологізації в педагогічній науці;

- теоретичних основ сучасних тенденцій розвитку процесу технологізації в педагогічній науці;

- практики технологізації педагогічних процесів на прикладі методики підготовки та проведення групових і практичних занять у ВВНЗ та військових підрозділах;

- практики методики складання плану-конспекту для проведення занять із тактичної, спеціальної та технічної підготовки;

- теоретико-практичних основ роботи щодо вивчення науково-практичної та спеціальної літератури по підготовці до заняття, формулювання навчальних питань з навчальної і виховної мети;

- складання плану-конспекту для проведення тактико-стройового заняття та методика відпрацювання навчальних питань;

- теорії та практики сучасних тенденцій процесу технологізації концепції навчання військовослужбовців;

- наукового дефінітивного аналізу «Інноваційні педагогічні технології та методики» в сучасних умовах становлення військової освіти відповідно до стандартів країн членів НАТО;

- теорії рольового навчання в контексті інноваційних педагогічних технологій у вищій військовій освіті;

- методики практики впровадження дидактичних (рольових) ігор як інноваційної педагогічної технології в контексті якості вищої військової освіти в Україні відповідно до стандартів практики військової підготовки в країнах членах НАТО;

- основних принципів проектування і розроблення інноваційних педагогічних технологій і методик в освітній процес вищих військових навчальних закладів країн-членів НАТО: аналітичний огляд.

Основний зміст роботи.

У першому розділі здійснюється аналіз технологій навчання, які класифікуються за домінуванням цілей і розв'язуванням завдань при застосовуванні інтерактивних форм організації освітнього процесу у ВВНЗ, тому що це домінуючі методи, які наближують освітній процес до реальної військової служби та ефективні при груповій формі навчання; розроблено систему принципів навчання військовослужбовців: розвиваючий і виховний характер навчання військовослужбовців; науковість змісту і методів навчання; принцип практичної направленості підготовки військовослужбовців; мотивація навчальної діяльності; системність та послідовність навчання; свідомість, творча активність та самостійність тих, хто навчається; наочність навчання; колективізм та індивідуальний підхід у навчанні; демократизація навчання; доступність та дохідливість викладання; оптимізація навчання; гуманізація та гуманітаризація навчання; ефективність навчання, міцність засвоєння знань, формування навичок і вмінь.

...