Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України

Специфікою педагогічної технології є те, що в її межах конструюється і здійснюється освітній процес із точно заданими цілями, досягнення яких має піддаватися чіткому опису і визначенню.

Як було визначено раніше, педагогічна технологія відображає модель освітнього та управлінського процесу у ВВНЗ. Виходячи з цього, педагогічна технологія розроблюється за кожною спеціальністю підготовки військових фахівців.

Середовищем реалізації педагогічної технології є технологічний процес підготовки військового фахівця з відповідної спеціальності та спеціалізації під яким розуміється система технологічних одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат.

Виходячи з цього, виникають і особливості розроблення та впровадження теоретичної моделі інноваційних педагогічних технологій в освітній процес вищих військових навчальних закладах освіти, які полягають у наступному:

а) теоретична модель інноваційних педагогічних технологій розробляється на основі моделі діяльності військового фахівця - випускника ВВНЗ за спеціальністю та спеціалізацією підготовки на первинних офіцерських посадах та компетентнісної моделі військового фахівця - випускника ВВНЗ за спеціальністю та спеціалізацією підготовки з відповідним освітнім рівнем (молодший бакалавр, бакалавр, магістр).

Під моделлю діяльності військового фахівця розуміється опис об'єкту, предмету та змісту його діяльності у вигляді сукупності професійних функцій, які ним виконуються на посадах призначення, типових завдань діяльності по кожній з них, вмінь щодо виконання типових завдань діяльності, видів і класів типових завдань діяльності, видів умінь і рівнів сформованості умінь по виконанню типових завдань діяльності (рис. 2.2).



Рисунок 2.2 - Узагальнена модель діяльності військового фахівця

Компетентнісна модель військового фахівця - випускника ВВНЗ - це комплексний опис сукупності компетентностей, якими повинен володіти випускник ВВНЗ у відповідній галузі знань, а також із спеціальності та спеціалізації підготовки за відповідним освітнім рівнем (молодший бакалавр, бакалавр, магістр) для виконання професійних функцій і типових завдань діяльності на відповідній посаді призначення у військах та інших структурах Збройних Сил України (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 - Узагальнена компетентнісна модель військового фахівця

Опис цих моделей наданий у остаточному звіті про науково-дослідну роботу “Тенденції та перспективи інноваційного розвитку системи військової освіти” (шифр “Перспектива-ВО”) [102].

Ці моделі у стислому вигляді відображені у освітньо-професійній програмі підготовки військового фахівця з відповідної спеціальності та спеціалізації підготовки;

б) теоретична модель інноваційних педагогічних технологій складається з різноманітних організаційних форм, вибір яких визначається цілями навчання (компетентностями), а також психолого-педагогічними вимогами до освітнього процесу;

в) підготовка військових фахівців у вищих військових навчальних закладах освіти здійснюється за різними галузями знань, термінами навчання, моделями діяльності та компетентнісними моделями військових фахівців, що унеможливлює розробку єдиної педагогічної технології підготовки військових фахівців. Тому, розроблені і впроваджені педагогічні технології за кожною спеціальністю та спеціалізацією підготовки;

г) інноваційні педагогічні технології розробляються з використанням модульної форми структурування змісту навчального матеріалу та організації освітнього процесу, що забезпечує необхідну гнучкість освітнього процесу і полегшує розробку навчальних планів і програм навчальних дисциплін, а також внесення змін у зміст та організацію підготовки, що викликані накопиченням та впровадженням досвіду ведення бойових дій в ході операції об'єднаних сил;

д) розробка і впровадження інноваційних педагогічних технологій здійснюється з урахуванням особливостей організації освітнього процесу а саме:особливостей розташування навчально-матеріальної бази у різних навчальних містечках; виконання здобувачами вищої освіти функціональних обов'язків, що пов'язані з несенням служби у відповідних нарядах.

е) дотримання принципу інтеграції освітнього процесу з наукою та практикою військ здійснюється на основі системно-діяльнісного і компетентнісного підходів, що передбачає постійний моніторинг змін, як у професійної галузі, тобто у відповідних військах, так і в науково-технічній сфері у відповідній галузі знань, за якою здійснюється підготовка військових фахівців;

ж) розробка і впровадження інноваційних педагогічних технологій здійснюється з визначенням етапів, необхідних для виконання технології, і визначенням умов, які забезпечують послідовність її здійснення. Виконання кожного етапу навчання (вивчення навчальної дисципліни, теми, модулю тощо) супроводжується діями, що забезпечують зворотний зв'язок (іспити, заліки, опитування, тести тощо);

и) впровадження інноваційних педагогічних технологій супроводжується забезпеченням засобами інформаційно-комунікаційних технологій:

1) створенням нових комп'ютерних класів;

2) оновленням та розробкою нових електронних навчальних матеріалів;

3) створенням електронної бібліотеки навчальних матеріалів та забезпеченням вільного доступу тих, хто вчиться і викладачів до розміщених у ній навчальних матеріалів;

4) забезпеченням освітнього процесу новим мультимедійними та інформаційними засобами;

5) реорганізацією сервісної служби та організацією її ефективної діяльності тощо;

к) при розробці та впровадженні технологій навчання в освітній процес враховуються також: особливості розробок наукових шкіл, що функціонують у системі військової освіти; використання досвіду впровадження технологій навчання військових фахівців у закордонних ВВНЗ, які відвідували викладачі і здобувачі вищої освіти; сукупність і послідовність процедур навчання, що входять до технологічного процесу базуються на внутрішній логіці навчання; активне впровадження в освітній процес інформаційно-комунікаційних технологій навчання (комп'ютерні тренажери, автоматизовані навчальні системи, навчальні фільми, мультімедіа-презентації, електронні посібники тощо) та максимальне використання активних методів навчання; в освітньому процесі педагогічні технології застосовуються в сукупності з іншими технологіями. Досвід ВВНЗ свідчить, що найбільш часто використовуються:

1) структурно-логічні технології - поетапна організація системи навчання, що забезпечує логічну послідовність постановки і вирішення дидактичних завдань на основі поетапного відбору їх змісту, форм, методів і засобів із урахуванням діагностування результатів;

2) інтеграційні технології - дидактичні системи, що забезпечують інтеграцію міжпредметних знань і вмінь, різноманітних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів (у т. ч. електронних);

3) професійно-ділові ігрові технології - дидактичні системи використання різноманітних “ігор”, під час проведення яких формуються вміння вирішувати завдання на основі вибору (ділові та рольові ігри, імітаційні вправи, індивідуальний тренінг, комп'ютерні програми);

4) тренінгові засоби - система діяльності для відпрацювання певних алгоритмів вирішення типових практичних завдань за допомогою комп'ютера (психологічні тренінги інтелектуального розвитку, спілкування, розв'язання управлінських завдань);

5) інформаційно-комп'ютерні технології, що реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі діалогу “людина-машина” за допомогою різноманітних навчальних програм (тренінгових, контролюючих, інформаційних тощо);

6) діалогово-комунікаційні технології - сукупність форм і методів навчання, заснованих на діалоговому мисленні у взаємодіючих дидактичних системах суб'єкт-суб'єктного рівня;

м) оцінка ефективності педагогічної технології здійснюється за критеріями, що розроблені групою авторів у [103] та наведені у табл. 2.2.

Таблиця 2.2 - Провідні критерії ефективності педагогічних технологій

Етапи	Критерії	Показники, характеристики, вимоги
Проектування педагогічної технології	1. Розподіл процесу підготовки	1.1. Перелік етапів, необхідних для виконання технології, і визначення умов, які забезпечують послідовність її здійснення
	2. Алгоритмічність	2.1. Однозначність виконання визначених у технології процедур. 2.2. Функціональна повнота (комплексність) в реалізації усіх функцій процесу навчання
	3. Технологічна послідовність	3.1. Сукупність і послідовність процедур та операцій, що входять до технологіч-ного процесу, мають базуватися на внутрішній логіці навчання. 3.2. Виконання кожного етапу чи операцій має супроводжуватися діями, що забезпечують зворотний зв'язок
	4. Управління процесом навчання	4.1. Вибір одиниць засвоєння. 4.2. Зіставлення реальних подій, операцій з еталоном (ідеальною моделлю). 4.3. Вибір способу корекції. 4.4. Ступінь досягнення мети
Функціону-вання педагогічної технології	5. Кількісний змістовий критерій	5.1. Цілісність відображення завдань навчання, виховання і розвитку особис-тості майбутнього фахівця у змісті навчання. 5.2. Структурна відповідність змісту нав-чання психолого-педагогічній концепції засвоєння змісту. 5.3. Гносеологічно правильне спів-відношення емпіричного і теоретичного, образного і понятійного, конкретного і абстрактного
	6. Якісний змістовий критерій	6.1. Інформативність навчального матеріалу (зіставлення елементів змісту навчальної програми з тими, які подаються викладачем за одиницю часу). 6.2. Засвоюваність навчального матеріалу (частка обсягу матеріалу, засвоєного тими, хто вчиться (за певний час), до обсягу матеріалу, поданого для оволодіння здобувачами вищої освіти за той же час)
	7. Ефективність методів і засобів навчання	7.1. Адекватність методів цілям і змісту навчального матеріалу. 7.2. Обґрунтованість вибору методів навчання у перцептивному, гностичному, логічному й інших аспектах. 7.3. Різноманітність виконання методів і варіативність прийомів навчання. 7.4. Відповідність методів навчання реальній матеріально-технічній базі та відведеному на навчальному часу. 7.5. Забезпечення принципу наочності і доступності навчання. 7.6. Відповідність засобів навчання дидактичним завданням, змісту і методам навчання. 7.7. Комплексність застосування засобів навчання. 7.8. Універсальність застосування і зручність експлуатації засобів навчання
Діагностування результатів педагогічної технології	8. Компетентність майбутнього фахівця	8.1. Якість знань. 8.1.1. Повнота знань. 8.1.2. Глибина знань. 8.1.3. Систематичність знань. 8.1.4. Системність знань. 8.1.5. Оперативність знань. 8.1.6. Гнучкість знань. 8.1.7. Конкретність знань. 8.2. Уміння і навички за результатами оволодіння певною навчальною дисципліною, змістовим модулем, темою. 8.3. Певні особистісні якості того, хто був задіяний до технології навчання. 8.4. Відповідальність, автономність як здатність самостійно виконувати завдання, розв'язувати завдання і проблеми й відповідати за свої результати

Система професійної підготовки майбутніх військових фахівців є складовими психодидактичного підходу. Робочим визначенням системи для нашого наукового дослідження теоретичних і методологічних основ конструювання цільових моделей професійної підготовки майбутніх військових фахівців виберемо наступне: система - це сукупність зв'язаних між собою елементів, що спільно виконують загальну функцію.

Таблиця 2.2Модель методології педагогічного системного підходу

Епістемологичний рівень системно-педагогічного дослідження	Акт пізнавальної діяльності	Пізнавальні процедури і методи
Онтологічний	Виділення педа-гогічного об'єкту, представлення його як органічного цілого, такого, що цілісно взаємодіє з середовищем	Визначення поняття «Педагогічна система», її якісної специфіки, виділення класу педагогічних систем у ряді інших систем, класифікація педагогічних систем
Гносеологічний	Заняття спеціальної дослідницької позиції, що дозволяє виділити в педагогічному об'єкті педагогічну систему як предмет пізнання	Визначення принципів вивчення і опису педагогічних систем, осмислення полісистемності, поліструктурності педагогічних систем, уточнення категорій системного підходу щодо галузі педагогіки, осмислення відносності і обмеженості системного опису педагогічного об'єкту, меж застосування системного підходу у педагогічної дійсності
Методологічний	а)формування методо-логічної програми як інваріантного алгоритму - процедур системного дослідження педагогічного об'єкту	Процедури, пов'язані з отриманням статичного «зрізу» системи, її «анатомії»: - представлення системи як частини метасистеми (вибір метасистеми пов'язаний з визначенням системоутворюючого чинника); - описання складу системи, тобто виділення автономних матеріальних елементів, необхідних і достатніх для утворення системи, таких, що не мають, але потенційно здатних утворювати інтеграційну системну якість - вказівка на точку зору, під яким розглядатиметься система (пов'язано з визначенням системоутворюючого зв'язку) Описання під цією точкою зору підсистемної структури системи: виділення підсистем як найдрібніших компонентів системи, що зберігають інтеграційну системну якість
		Процедури, пов'язані з отриманням динамічного опису системи, її «фізіології»: функціональне, генетичне, управлінське, прогностичне представлення системи (ці процедури можуть реалізовуватися тільки за умови застосування спеціальних методів, тобто вибудовування методики системного дослідження)
	б) вибудовування методики системного дослідження як сукупності спеціальних методів, прийомів і засобів, що дозволяють досліджувати педагогічний об'єкт як систему, методика, що повторює програму, без використання спеціальних методів
	Методика, пов'язана з інтерпретацією інших наукових методів і синтезом змістовних і формальних методів	Використання методів математики, кібернетики, моделювання і тому подібне як приватних, допоміжних, за умови педагогічної інтерпретації результатів їх застосування за допомогою змістовних методів
	Методика, що дозволяє детально здійснити окремі етапи системологічної програми	Системно-структурний, системно-морфологічний, системно-функціональний, системно-історичний, системно-кібернетичний, програмно-цільовий, системно-цільовий, системно-діяльний, системно-розумово-діяльний, системно-особовий, системно-оптимізаційний та ін.
	Методика, пов'язана з отриманням цілісного знання про цілісний об'єкт	Системно-цілісний підхід, комплексні дослідження та ін.
Праксеологічний	Методика, орієнтована на побудову «методо-логії практики» з метою цілісного перетворення реального цілісного педагогічного об'єкту	Процедури «перекладу» ідеальних системних схем і моделей, визначення умов їх практичного застосування, що дозволяють уникнути наївного реалізму (комплексний підхід, оптимізаційний підхід, концепції виховних систем, соціально-педагогічних і навчально-методичних комплексів та ін.)

При підготовці майбутніх військових фахівців за методикою країн-членів НАТО необхідним є використання в навчальному процесі рольових та ділових ігор, тому що це імітація реальної професійної діяльності військового.

Таким чином, в змісті знання з нормативно начальних дисциплін в процесі професійної підготовки майбутніх військових доцільно виділити десять елементів.

1. Теоретичне явище. Функцією теоретичних явищ, включених у викладі лекційного матеріалу, є те, що вони служать об'єктом навчального пізнання і засвоєння для курсантів. На їх базі здійснюється виховання і розвиток теоретико-методологічного засвоєння навчальної дисципліни.

2. Нормативно-правова база. Функція засвоєнні нормативно бази і Статутів Збройних сил полягає в пояснені економічних та соціальних наслідків від застосування військової зброї, прогнозі їх протікання, пошуку кількісних характеристик, виявлення закономірностей і можливих шляхів використання ефективних методів.

3. Науковий факт. Побудова правових теорій починається із збору наукових фактів. Їх функція в системі правового застосування полягає в тому, що вони служать експериментальною підставою для розвитку нормативно-законодавчої основи існування суспільства.

4. Гіпотеза (наукове припущення). Функція гіпотези полягає в тому, що вона дає пояснення конкретно встановленим фактам.

5. Ідеальний об'єкт (модель). Функція ідеальних об'єктів - абстрагування від неістотних властивостей явищ, що вивчаються, і концентрація уваги на істотних властивостях.

6. Закон (як правова категорія) - нормативно правовий акт вищого представницького органу державної законодавчої влади, який регулює найбільші важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення.

7. Практичне застосування. Функція - знаходження способів практичного застосування нормативно-правової бази з метою розвитку соціально-економічних відносин.

8. Завдання. Функція - моделювання в навчальних цілях явищ і ситуацій, що відбуваються в практичній діяльності юриста.

9. Прогнозування. Уявлення і описання подальших соцільно-економічних подій при застосуванні відповідного законодавства на практиці [71].

Ефективність професійної діяльності військовослужбовців визначається системою соціально-психологічних, природних, технічних, медико-біологічних, а також специфічних, які залежать від специфіки самої професії військовослужбовця, факторів і впливають на рівень працездатності офіцерів.

Особливою необхідною умовою формування сучасного військового фахівця як особистості є взаємозв'язані питання цілі виховання із закономірностями розвитку суспільства, тому що всебічний розвиток особистості військового є необхідною об`єктивністю розвитку збройних сил до викликів часу: науково-технічного прогресу та політичних реалій. Матеріальною основою діяльності збройних сил повинно стати високо розвинуте в науковому, технічному відношенні сучасне військове озброєння, але для цього потрібна відповідна людина із розвинутими здібностями, із розкритим технічним та інноваційним потенціалом для можливості управління такою військовою технікою.

І в цьому плані формування гармонійної, всебічно розвинутої особистості військового необхідно розглядати у якості ідеальної цілі, до якої прагне як суспільство так і школа і для досягнення якої вимагається відповідний рівень матеріальної і духовної підготовки. Виховна складова в освітньому процесі військового навчального закладу виражає історичну потребу суспільства у підготовці нового покоління військовослужбовців, яке здатне реалізувати визначальні суспільні функції по захисту національних інтересів та прагнень. Тому національна ідея повинна бути закладена ще в основі освітнього процесу військового навчального закладу при опануванні курсантами своєї військової спеціальності.

Специфіка вузівського військового навчання є в тому, що воно, на відміну від природніх форм пізнання, що склалися форм (гра, наукове пізнання та ін.), є штучно організованою формою, яка проходить під керівництвом викладача. Джерелом навчальної інформації є не тільки викладач, але і книги, засоби масової інформації, практичні та семінарські заняття; курсанти у вищому військовому навчальному закладі опановують професією і пізнають специфіку професійної праці офіцера в узагальненому і систематизованому вигляді [153].

Концепції модернізації освіти в різних країнах світу об'єднує процес зміни освітньої парадигми, під якою в наукознавстві розуміється початкова концептуальна модель (схема) постановки проблем і їх вирішення за допомогою певних засобів і методів. Нова освітня парадигма орієнтована на формування ключових компетенцій фахівця як результату освіти в сукупності його мотиваційно-ціннісних і когнітивних складових. В умовах змін, що прискорюються, в соціальній, політичній, правовій, економічній і виробничо-технічних сферах життя вищий навчальний заклад покликаний не тільки дати професійні знання, уміння і навики, але і сформувати ряд професійно значущих і соціально необхідних особистих якостей (компетенцій) фахівця. Серед останніх у військового офіцера можна назвати наступні: культура системного професійного мислення, комунікативна культура, уміння працювати в команді, толерантність, прагнення до самоосвіти і саморозвитку, відповідальність, організаторські і лідерські якості, стійкість до постійних змін соціального і природного середовища, гнучкість і креативність мислення, духовність, оптимальний стиль професійної поведінки, уміння представляти свої особові і професійні якості, культура здорового способу життя. Аналіз тенденцій розвитку вищої військової освіти в світі свідчить про те, що підвищення її якості і ефективності залежить не стільки від начальних планів і кількості аудиторних годин, скільки від особи викладача, здатного втілювати свої установки, знання, уміння і навички в творчий потенціал курсантів.

Сьогодні надзвичайно актуальне питання про підготовку таких викладачів, які здатні вибудовувати міждисциплінарні навчальні плани, вступати в продуктивну комунікацію з іншими викладачами, командуванням і курсантами, використовувати різні стилі педагогічної діяльності, постійно підвищувати свою кваліфікацію. Розвиток продуктивної навчальної діяльності, автономії особи і креативності, що вчиться, природно, вимагає, щоб викладач сам володів яскраво вираженою педагогічною індивідуальністю, креативністю, здібністю до гнучкої професійної поведінки, творчого пошуку і професійного самовдосконалення.

Необхідною умовою і засобом самовдосконалення особи викладача є його постійна рефлексія своєї професійної діяльності. Розвиток професійної рефлексії, адекватної самооцінки стає сьогодні одним з пріоритетних завдань професійної підготовки і підвищення кваліфікації викладачів, без вирішення якої навряд чи можлива будь яка істотна модернізація вищої військової освіти. Як інструмент вимірювання рівня сформованості професійно значущих якостей особи викладача, ключових компетенцій, розвитку його оцінної для рефлексії свідомості необхідно широко використовувати розроблені в педагогічній деонтології і психології діагностичні методики і технології.

Основним завданням педагогічної науки є вивчення педагогічної дійсності з метою накопичення і систематизації наукових знань для розуміння, пояснення і прогнозування процесів навчання, виховання, освіти і розвитку людської особи. Пізнаючи закономірності цих процесів, педагогіка вказує практиці найбільш раціональні шляхи і засоби педагогічної дії на особу, розробляє ефективні освітні технології і методики. Інше завдання педагогів-вчених полягає в дослідженні і обґрунтуванні освітніх цінностей і норм, на підставі яких повинні визначатися цілі і зміст педагогічної діяльності. У всі часи педагоги прагнули допомогти людям ставати краще, розвивати і реалізовувати властиві ним здібності з найбільшою користю для себе і для суспільства. З цих позицій педагогічні знання необхідні і військовим командирам в сучасних соціально-політичних реаліях, професійна діяльність яких постійно припускає взаємодію з іншими людьми. Виникає потреба у формуванні комунікативних здібностей майбутнього військового фахівця.

Комунікативні здібності - це індивідуально психологічні особливості особистості, що забезпечують ефективну взаємодію та адекватне взаєморозуміння між людьми в процесі навчання або виконання спільної діяльності. Комунікативні здібності дозволяють успішно вступати в контакт з іншими людьми, здійснювати комунікативну, організаторську, педагогічну та інші види діяльності; вони визначають якісні та кількісні характеристики обміну інформацією, сприйняття і розуміння іншої людини, вироблення стратегії взаємодії.

Для визначення рівня комунікативної компетентності і якості сформованості основних комунікативних умінь доцільно використовувати тест комунікативних умінь Міхельсона (Додаток ).

Головною метою вищої військової освіти сьогодні є сприяння становленню офіцера - національного патріота, високого професіонала своєї справи, що уміє самостійно ставити і вирішувати професійні проблеми.

При підготовці майбутнього офіцера-лідера необхідно звернути увагу на формування особистих якостей командира,а також на можливість їхнього впливу на управління підрозділом.

Кожний військовий командир (офіцер) для успішного управління підрозділом повинен мати таку обов'язкову якість як патріотизм [86]. Формування патріотизму в процесі навчання у ВВНЗ охоплюється системою із чотирьох складових підготовки:

- теоретична підготовка;

- професійно-бойова підготовка;

- морально-політичні

- психолого-педагогічна підготовка;

- психофізична підготовка.

На рис. 2.1. зображено основні педагогічні системи (види підготовки), що беруть участь у формуванні офіцера ЗСУ. Кожна з них має свою мету і завдання, конкретний зміст, засоби і методи. Оскільки професійна підготовка майбутніх офіцерів ЗСУ представляє інтеграційний процес формування тих самих чотирьох базових систем (теоретичної, психолого-педагогічної, психофізичної, практичної бойової підготовки), то специфічні цілі і завдання професійної у ВВНЗ підготовки, природно, повинні змінювати зміст, організаційні і процесуальні дидактичні принципи, методики формування професійних якостей, методи педагогічного вивчення оцінки професійної готовності офіцера ЗСУ [125].

Отже, кожна базова система у процесі професійної підготовки офіцера ЗСУ повинна вирішувати специфічні завдання такої підготовки, які ми називаємо аспектними.

Кожана складова професійної підготовки повинна забезпечити формування професіонала офіцера відповідно за напрямком підготовки в конкретній групі також і патріотизму як обов'язкової складової професіоналізму офіцера.

Рисунок2.1- Основні види підготовки майбутніх офіцерів ЗСУ

Морально-політичні якості

Головним завданням командирів (офіцерів) усіх рівнів є забезпечення рівня бойової готовності, необхідного для надійного захисту Батьківщини. Виконання цього почесного завдання можливе лише за умови, що командний склад буде відповідати високим вимогам, які до них ставляться. Особливо це стосується молодих офіцерів та їхніх майбутніх підлеглих молодших командирів. Оскільки їхній шлях командирської діяльності тільки-но розпочинається, а становлення як командира ще продовжується.

Відомо, що вимоги до командного складу постійно зростають. Адже впровадження новітніх засобів збройної боротьби та надходження до армії нової модернізованої бойової техніки й озброєння вимагають від командирів постійного удосконалення їхньої професійної підготовки. Крім того, зростання культурного рівня і технічної підготовки молоді, що призивається на військову службу, також вимагають від військових керівників удосконалення методів навчання та виховання особового складу підпорядкованих підрозділів. Усе це обумовлює формування у командирів високих морально-політичних та професійно-бойових якостей. Що стосується групи морально-політичних якостей, то вплив на їхнє формування чинять соціально-політичні зрушення, які мають місце в нашій державі. Тому найважливішим завданням з підготовки молодих командирів є формування у них політичної свідомості.

Формування особистості командира полягає не тільки в тому, щоб він надбав бойових якостей, тобто зробити з нього висококласного військового фахівця, але й виховати його переконаним, політично свідомим військовослужбовцем. Для цього необхідно формувати й розвивати політичну переконаність, яка складається з твердої віри в правоті своєї справи. Переконаність визначається надзвичайно стійкими мотивами діяльності особистості, які дуже потужно впливають на поведінку командира в найскладніших ситуаціях життя, служби, бою. Іншими словами, переконаність - це якісна характеристика людини. Переконаний командир за будь-яких обставин високо понесе прапор політичних ідеалів, пов'язаних з незалежністю та безпекою держави. Його дії будуть носити надзвичайну якість та послідовність, а прагнення досягти мети буде сильнішим за смерть.

Принциповість - це якість, в якій визначається вірність певним принципам. Інколи під принциповістю неправильно розуміють просту упертість, небажання виправити очевидну помилку, змінити невірний, хибний погляд на ті чи інші події військового життя або на поведінку підлеглих. Принциповість визначається високою вимогливістю до себе, справедливим відношенням до підлеглих, товаришів по колективу.

Принциповість передбачає стійкість переконань. Командир не може говорити сьогодні одне, а завтра інше. Принциповий командир ніколи і ні в чому не допустить послаблень, не піде на угоду з совістю, чесно визнає свої помилки і буде прагнути їх усунути. Він завжди ставитиме суспільні інтереси вище особистих. Переконаність командира свідчить про його політичну зрілість, означає, що його науковий світогляд перетвориться у глибокі особисті переконання, в активну життєву позицію.

Командир будь-якого рангу повинен бути взірцем моральності. Переконаність, ідейність людини знаходять прояв у його повсякденному житті, що приводить до появи відповідних моральних звичок. Безумовно, моральні звички потрібно виробляти, щоденно впливаючи на свідомість військовослужбовця, добиватися зміни його поведінки на краще, пробуджувати відчуття гідності та відповідальності перед військовим колективом за свої дії. Безмежна відданість Батьківщині викликає соціальну зрілість - прагнення та вміння робити висновки про справи і вчинки інших військовослужбовців та свої власні із суспільних позицій. Соціальна зрілість проявляється не тільки тоді, коли треба вибирати між життям та смертю. Вона потрібна командиру щоденно під час вирішення питань його службової діяльності. Командир, якому притаманна соціальна зрілість, завжди і всюди ефективно виконує свої службові обов'язки протягом служби. Моральні норми, уявлення, ідеали діють на найглибші психологічні механізми військовослужбовця. Вони сильно впливають на мотиви його дій. Мотиви дій нерозривно пов'язані з оцінками та самооцінками, які проводяться на підставі моральних вимог та ідеалів. Якби виконання моральних норм не супроводжувалося позитивною оцінкою людської поведінки, а порушення -негативною, вимоги моральності перетворилися б у добрі побажання, позбавлені будь-якої суспільної ролі. Оцінки перетворюють мораль у дуже важливий засіб соціального контролю за поведінкою військовослужбовця. Серед моральних почуттів командира виділяється своїм суспільним значенням відчуття обов'язку перед багатьма поколіннями людей, які створили матеріальні і духовні цінності, якими кожний з нас користується від народження до останніх днів життя. Вдячність людям старших поколінь, які віддавали свої сили і навіть своє життя за щастя нашої Вітчизни, є найяскравішим моральним почуттям командирів Збройних Cил. Зміст морального виховання полягає в тому, щоб перетворити суспільні моральні вимоги в особисті моральні цінності кожного.

Професійно-бойові якості

Командир будь-якого рівня повинен поєднувати в собі високі морально -політичні якості з відмінною професійно-бойовою підготовкою. Це поєднання йому потрібне для підтримання на необхідному рівні бойової готовності підрозділу та забезпечення військово-технічної переваги над ворогом. Для цього він повинен мати великий запас знань, умінь, навичок та бути компетентним у межах своїх повноважень. Що ж розуміють під компетентністю?

Компетентність - це здатність застосовувати на практиці набуті знання, уміння та навички, а також спроможність самостійно здобувати нові знання та відпрацьовувати нові уміння і навички, необхідність у яких викликана життям. Компетентність командира також визначає його здатність організовувати та забезпечувати бойові дії підрозділу та управляти ним під час бою. Компетентний командир відзначається розвинутим тактичним мисленням, глибокими знаннями закономірностей збройної боротьби; здатністю глибоко аналізувати та обмірковувати всі можливі варіанти бойового застосування підрозділу; умінням знаходити, підтримувати та втілювати у практику управління все нове, передове; знаннями та суворим виконанням вимог статутів, настанов, наказів, директив та інших керівних документів; умінням максимально використовувати зброю та техніку.

Необхідно враховувати, що сучасна війна розширить масштаби бойового використання сил та засобів, збільшить розмах бойових дій, які будуть супроводжуватися особливою напругою і швидкоплинністю. Все це накладає свій відбиток на форми і методи управління підрозділами в бою. Безумовно, центральне місце в управлінні військами належить командиру. Він повинен швидко орієнтуватися за будь - яких обставин, логічно мислити, чітко висловлювати свої рішення, а це можливо лише за умови, що командир є компетентним фахівцем.

Компетентний командир повинен мати високий рівень загальної культури та добре розвинуту командирську мову: ясну, чітку, лаконічну, енергійну та переконливу.

Дуже важливим фактором, що впливає на результат управлінської діяльності командира, є його дисциплінованість.

Дисциплінованість - це свідоме ставлення військово-службовця до законів, військового порядку, внутрішня переконаність у необхідності виконання вимог Військової присяги, статутів та моральних норм, уміння, навики та звички керувати своєю поведінкою за будь-яких обставин відповідно до цих вимог. Військова дисципліна - категорія державно-правова, вона передбачає суворе і точне дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених законодавством України та військовими статутами. В той же час дисципліна - моральна категорія. Це означає, що для виконання її вимог дуже важливе місце посідає глибоке усвідомлення військовослужбовцями свого обов'язку перед Вітчизною. З цієї нагоди можна навести слова відомого педагога-вихователя А.С. Макаренка: „Дисципліна виявляє себе не тоді, коли людина робить для себе що-небудь приємне, а тоді, коли людина робить що-небудь важке, несподіване, яке вимагає значної напруги. Це він виконує тому, що переконаний в необхідності та корисності цієї справи для всього колективу і для всього суспільства та держави ”.

Командирська воля - це вища спонукальна та розпорядлива форма регулювання діяльності військового керівника, яка забезпечує перехід від пізнання та переживання до практичного виконання обов'язків, до зміни дійсності у зв'язку з потребами, намірами та інтересами.

Воля пов'язана з усвідомленням її залежності від мети. Від того, яку мету перед собою ставить командир, яке значення має її досягнення для нього особисто, для військового колективу, в якому він служить, Збройних Сил та суспільства в цілому, залежить ступінь вольової напруги.

Характерною ознакою командирської волі є цілеспрямованість, тобто направленість дій командира на досягнення поставленої мети, підпорядкування їй усіх дій, думок, енергії. Вона характеризується, з одного боку, чіткою Характерною ознакою командирської волі є цілеспрямованість, тобто направленість дій командира на досягнення поставленої мети, підпорядкування їй усіх дій, думок, енергії. Вона характеризується, з одного боку, чіткою постановкою завдань, з іншого - реальною практичною діяльністю, яка спрямована на їхнє виконання. Саме це визначає здатність командира підпорядковувати свої дії та поведінку високим суспільно важливим цілям. За складних обставин цілеспрямованість дозволяє зосередитися на головному, не відвертаючи уваги на вирішення другорядних питань.

Для командирської волі характерними є ініціатива і самостійність, які свідчать про високу життєву позицію, віру у власні сили. Це має прояв через здатність узяти на себе всю повноту відповідальності за прийняті рішення, дії, вчинки. Ініціативний командир характеризується наполегливістю у справах, які корисні не тільки для нього особисто, але й для всього колективу.

Воля командира не можлива без працьовитості та наполегливості. Ці якості допомагають отриманого завдання. Дійсна наполегливість поєднується зі здоровим глуздом, всебічним розрахунком, умінням гнучко реагувати на зміни обстановки.

Ознаками командирської волі є витримка та самовладання. Ці прикмети виявляють себе у здатності командира побороти негативні емоції, які заважають досягненню мети. Витримка та самовладання - це якості волі, які визначають владу над собою та самоконтроль. Вони допомагають у випадках невдачі або несподіваної зміни обставин утриматися від неправильних дій та прийняти правильне рішення. Так само, як й інші вольові прикмети, вони ґрунтуються на стійкості переконань, звичках та почуттях військовослужбовця, на чіткому розумінні обставин, в яких він знаходиться.

Для ефективного виконання завдань, що стоять перед підрозділом, командир повинен мати організаторські здібності. Командир, що володіє такими якостями, за будь-яких обставин зможе організувати військовий підрозділ у цілому та кожного військовослужбовця окремо на виконання отриманого завдання як планового, так і несподіваного.

Військова діяльність за своєю складністю завжди вимагала від командирів та особового складу підрозділів максимального прояву творчих здібностей.

Творчість командира ґрунтується не тільки на знаннях законів збройної боротьби, тактики і техніки, але й на його здібностях здійснювати науковий підхід до вивчення явищ і процесів. Особливо збільшується значення творчих здібностей на сучасному рівні розвитку військової справи. Це визначається прискоренням темпів її розвитку, вдосконаленням, появою нових проблем, які вимагають творчого підходу до їхнього вирішення. Для цього командиру необхідно формувати та розвивати здібність помічати нові, передові тенденції [46].

2.2 Особливості розроблення і застосування теоретичної моделі інноваційних педагогічних технологій в освітньому процесі ВІ КНУ

Для комплексного підходу до застосування інноваційних педагогічних технологій розроблено і пропонується впровадити модель інноваційних педагогічних технологій із забезпечення якості підготовки військових фахівців ЗСУ (рис. 2.2) щодо адаптованої методики навчальних закладів провідних країн - членів НАТО (Див.Додаток А) .

1.Принцип громадянськості відображає соціальні аспекти навчання. У сучасній Україні його значущість є загальновизнана зі зміною державного статусу, необхідністю відродження почуття патріотизму, почуття Батьківщини, розвитку національної ідеї, характеру, ментальності, формування необхідних цінностей і напрацюванням концепції національної освіти. Цей принцип знаходить вираження в орієнтації змісту освіти на розвиток особистості, її духовності та соціальної зрілості, тісний зв'язок навчального процесу в підрозділах з життям країни і її Збройних Cил, з повсякденною практикою частин і підрозділів.

2. Принцип науковості навчання передбачає відповідність змісту освіти рівню розвитку сучасної науки і техніки, прогнозування розвитку тенденцій в науці, досвіду, який накопичений цивілізацією. Під час проведення занять, навчань він вимагає використання додаткового матеріалу, який містить у собі відомості про глобальні проблеми і сучасні досягнення у військовій сфері у світових масштабах.

Принцип науковості має відношення і до методів навчання: використання проблемних ситуацій, спеціального навчання, уміння спостерігати явища, фіксувати і аналізувати результати спостережень, вести наукову дискусію, доводити свою точку зору, працювати з навчальною та науковою літературою.Цей принцип передбачає розкриття причиново-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій, включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки. Він реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.

Із принципу науковості випливають такі вимоги:

- ознайомлювати з історією винаходів;

- об'єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;

- ознайомлювати з новими досягненнями;

- показувати перспективи розвитку науки;

- озброювати учнів методами науки;

- коригувати знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;

- пояснювати значення теорії для практики;

- розкривати внутрішні зв'язки і відношення, причиново-наслідкові зв'язки в процесах і явищах.

Рисунок 2.2- Модель інноваційних педагогічних технологій із забезпечення якості підготовки військових фахівців ЗСУ, щодо адаптованої методики навчальних закладів провідних країн - членів НАТО

Педагогічні принципи

1.Принцип громадянськості відображає соціальні аспекти навчання. У сучасній Україні його значущість є загальновизнана зі зміною державного статусу, необхід-ністю відродження почуття патріотизму, почуття Батьків-щини, розвитку національної ідеї, характеру, ментальності, формування необхідних цінностей і напрацюванням кон-цепції національної освіти. Цей принцип знаходить вира-ження в орієнтації змісту освіти на розвиток особистості, її духовності та соціальної зрілості, тісний зв'язок навчаль-ного процесу в підрозділах з життям країни і її Збройних Cил, з повсякденною практикою частин і підрозділів.

2. Принцип науковості навчання передбачає відповідність змісту освіти рівню розвитку сучасної науки і техніки, прогнозування розвитку тенденцій в науці, досвіду, який накопичений цивілізацією. Під час проведення занять, навчань він вимагає використання додаткового матеріалу, який містить у собі відомості про глобальні проблеми і сучасні досягнення у військовій сфері у світових масштабах.

Принцип науковості має відношення і до методів навчання: використання проблемних ситуацій, спеціального навчання, уміння спостерігати явища, фіксувати і аналізувати результати спостережень, вести наукову дискусію, доводити свою точку зору, працювати з навчальною та науковою літературою.

3. Принцип виховного навчання. Цей принцип передбачає формування в процесі навчання базової культури особистості воїна: моральної, правової, естетичної, фізичної, культури військової праці та життєдіяльності, спілкування.

4. Принцип відповідності вікових та індивідуальних особливостей слухачів передбачає реалізацію вікового й індивідуального підходів.

Принцип відповідності навчання віковим та індивідуальним особливостям вимагає, щоб зміст, форми і методи організації їх діяльності відповідали віковим етапам. Відповідно до цього принципу повинні враховуватись індивідуальні характеристики темпераменту, характеру, здібностей, волі і, що важливо у сучасних умовах, стать тих, хто виконує військовий обов'язок.

5. Принцип свідомості і творчої активності визначає позицію та ставлення воїнів до участі у військово-педагогічному процесі навчання.

Свідомість воїнів у навчанні - це розуміння ними сутності проблем, які вивчаються, переконаність у правильності та практичній цінності отриманих знань, їх позитивне ставлення до навчання. Свідомість надає навчанню виховного характеру і значною мірою сприяє формуванню у воїнів високих морально-психологічних та військово-професійних якостей особистості.

Активність слухачів у навчанні - це їх інтенсивна розумова діяльність і фізична підготовка в процесі навчання та використання знань, навичок і умінь.

Реалізації принципу свідомості та творчої активності сприяє використання різних форм самоуправління у навчальному процесі: від традиційних підходів до інноваційних рішень.

6. Принцип доступності навчання і високий рівень труднощів під час навчання вимагають врахування у його організації реальних можливостей слухачів, відмови від інтелектуальних, фізичних та емоційних переживань, які негативно впливають на фізичне та психічне здоров'я. У ньому повинен бути збережений рівень психічної напруги, який необхідний для підтримання у воїнів інтелектуального та енергетичного тонусу, активності та інтенсифікації навчальних та бойових дій, які пов'язані з переборенням навчальних труднощів.

Принцип уточнює основні педагогічні правила доступності та доцільності в навчанні:

1) вчити від відомого до невідомого;

2) від менш важкого до більш важкого;

3) від складного до більш складного.

Цей принцип передбачає побудову навчального процесу таким чином, щоб у воїна з'являлося бажання перебороти труднощі та пережити радість успіху, досягнення. Це допомагає йому зняти підвищену тривожність та невпевненість в можливості вирішення навчально-бойових завдань.

7. Принцип наочності є одним із найважливіших у процесі навчання. Із підвищенням абстрактності в навчанні необхідно використовувати різнівиди наочності:

- природну (предмети об'єктивної дійсності і дії з ними);

- експериментальну;

- образотворчу (картини, фото, малюнки, кінофільми, телепрограми);

- комп'ютерну та мультимедійну системи;

- звукову (магнітофонні записи);

- символічну і графічну (карти, графіки, формули, схеми);

- словесну (образні словесні описи подій, фактів, дій) з навичками їх

використання.

8. Принцип продуктивності професійної компетентності та надійності навчання, професійної спрямованості освіти.

Для вирішення службово-військових та навчально-пізнавальних завдань слухачам не просто потрібні знання, а цілісний комплекс взаємозв'язаних компонентів військово-професійної компетентності: знання; навички; уміння; військово-професійної позиції; психологічні якості; акмеологічні інваріанти (вища множинність знань) тощо.

Міцність навчання пов'язана зі створенням умов для надійного збереження у пам'яті необхідних для майбутньої військової діяльності знань. Проте, оскільки людська пам'ять не в змозі утримувати всю інформацію, командир повинен чітко визначити, що воїну потрібно запам'ятовувати міцно, а з чим лише досить ознайомитися.

Кожна людина під час навчання вирішує триєдине завдання, а саме: запам'ятовування, зберігання в пам'яті, відтворення предмета навчання в потрібний момент. Відповідно до цього існують заходи з активізації пам'яті на цих трьох етапах.

Вимоги щодо підготовки офіцерів ЗСУ відповідно стандартів країн кленів НАТО

2.1. Професіографічний профіль офіцера

- Особистісні якості командира

- Здібності військовослужбовця

- Професійно-бойові якості офіцера

- Загальні професійні вимоги офіцера ЗСУ

2.2. психологічний профіль офіцера ЗС Увідповідно до стандартів країн членів НАТО:

– кваліфікаційна професійна управлінська компетентність;

– нервово-психологічна стійкість і витримка;

– риси характеру: дисциплінованість, цілеспрямованість, урівноваженість, наполегливість, сміливість, рішучість, витривалість, кмітливість;

– реалізація принципів твердості і наполегливості при втіленні прийнятих рішень (планів) у життя;

– самовладання і вміння стримувати свої почуття;

– соціальна нормативність (відповідність моральних установок загальноприйнятим нормам поведінки і взаємовідносин з іншими людьми);

– професійна спрямованість до критичної самооцінки;

– лідерство як командира військового підрозділу;

– емоційна стійкість;

– військово-професійний інтерес;

– уміння розв'язати напружену психологічну ситуацію в процесі виконання своїх професійних обов'язків офіцера.

2.3. морально-політичний портрет офіцера:

– - розуміння, глибоке усвідомлення державної важливості своєї праці, особливого соціально-політичного і морально-психологічного навантаження;

– - служіння Батьківщині, своїй країні, народові, але не начальникові, не партії, не громадському руху;

– - висока готовність до самомобілізації і мобілізації підлеглих на подолання труднощів аж до самопожертви в ім'я народу, держави, країни;

– - високорозвинене почуття честі та гідності;

– - особиста відповідальність не тільки за своє життя, але й за життя підлеглих;

– - усвідомлення не тільки службової, але й моральної відповідальності за морально-психологічний клімат у військових підрозділах, частинах, органах військового управління;

– - недопущення самозаспокоєності, тому що це є початком кінця професійного і службового росту, призводить до зниження боєготовності і боєздатності підрозділів, частин, кораблів, з'єднань, об'єднань, Збройних Сил в цілому.

3. Організаційний компонент підготовки офіцера ЗСУ за стандартами країн членів НАТО

3.1. Педагогічні принципи

- громадської свідомості

- науковості

- виховного навчання

- свідомої творчості і активності

- відповідності вікових та індивідуальних особливостей

- доступності в навчанні, подолання труднощів під час навчання

- наочності

- продуктивності професійної компетентності та надійності навчання

- професійної спрямованості освіти

3.2.Організаціно - педагогічні умови

- методичне забезпечення

- наявність обладнання для підготовки до професійної діяльності

- обладнання тренувальних, тренажерних комплексів

- відповідний професорсько-викладацький та інструкторський склад

- бойова укомплектованість навчальних підрозділів

- забезпечення за нормативами освітнього процесу кредитом часу для навчання

- мотивація щодо навчання.

3.3 Професійні знання, навички вміння (відповідно до фахововї спеціальності військовослужбовця)

4. Практична організація підготовки (Системи підготовки)

4.1. теоретична підготовка

4.2. психолого-фізична підготовка

4.3. тренажерна-практична підготовка

4.4. підготовка наближена до реальної бойової діяльності

4.5. психологічна готовність.

Професійна надійність військовослужбовця - це інтегральна якісна характеристика властивостей особистості, що охоплює особистісну, мотиваційну та діяльнісну сфери і відображає потенційну можливість військовослужбовця здійснювати оперативнослужбову діяльність за будь-яких, у тому числі екстремальних, умов (див. рис. 2.3).

З'ясовано, що структуру професійної надійності військовослужбовців становить єдність таких компонентів: ціннісно-особистісного (професійно-особистісні якості, психологічна готовність до професійної діяльності, ціннісні орієнтації особистості, теоретичні знання); мотиваційно-функціонального (професійна мотивація, ставлення до професійної діяльності, відповідальність за власні дії, професійний обов'язок, патріотизм); діяльнісно-аналітичного (професійний досвід, фізична підготовленість, володіння зброєю та спецзасобами, аналіз власних дій, самостійність прийняття рішень).

Методологічними засадами сутності людського фактора військових формувань та його складників - морального духу і морально-психологічного стану особового складу, є такі положення:

· раціональний і чуттєвий рівні відображення психікою людини об'єктивної дійсності;

· раціональний і чуттєвий рівні психіки людини;

· раціональний і чуттєвий розподіл функцій півкуль головного мозку людини;

· структурні компоненти психіки людини (свідомість, несвідоме і надсвідоме);

· раціональна (мотиваційно-вольова), чуттєва (емоційна) та ейдетична форми свідомості людини;

· визначення структурним компонентом свідомості людини самосвідомості;

Рисунок 2.3 - Компоненти професійної надійністі військовослужбовця

· джерела свідомості людини;

· особливості структурних компонентів несвідомого у психіці людини і їх вплив на свідомість;

· суспільна природа свідомості людини; структура (компоненти) суспільної свідомості.

Організація процесу формування професійної надійності - досить складна проблема, бо вона торкається основних аспектів проблеми людського фактору. Людський фактор являє собою унікальне і складне питання, оскільки фокусує у собі соціально-політичні, морально-психологічні, економічні, медико-біологічні, морально-правові та інші напрями науково-технічного процесу та, тим самим, визначає проблеми професійної підготовки спеціалістів.

...