Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України

Опис

Навчальний предмет «Професія кадрового військовослужбовця» - один з трьох основних, що пов'язаний з одним з «стовпів» типового навчального плану воєнно-професійної підготовки сержантського складу. Професія кадрового військовослужбовця - це найважливіший фундамент поетапної та послідовної військової підготовки сержантського складу та навчання їх командирським навичкам. Предмет представлений в чотирьох блоках: «Місце сержантського складу в професії кадрового військовослужбовця», «Взаємовідносини сержантів і офіцерів», «Військова історія і спадщина» та «Сучасні військові операції». Кожен блок дається на трьох рівнях: початковому, проміжному і просунутому. Передбачається, що в міру просування курсантів від одного рівня до іншого вони прийдуть шлях від елементарного розуміння фундаментальних концепцій - як все влаштовано - до глибшого розуміння на високому рівні більш складних принципів - чому все так влаштовано. Очікується, що від дотримання професійних норм курсанти перейдуть до навчання цим нормам і забезпечення їх дотримання, а на найвищому рівні - участі у встановленні професійних норм.

Проміжний рівень (OR6/7) є перехідним періодом в підготовці командирів. На даному рівні сержантський склад має значний досвід служби молодшого командира і тепер повинен взяти на себе більше обов'язків. Чотири блоки проміжного рівня спираються на цей досвід і на концепції, представлені на початковому рівні, щоб виробити більш широке розуміння ролі командира сержантського складу в професії кадрового військовослужбовця і підготувати сержантський склад до більш комплексним ситуацій, які вимагають командирських якостей.

Завдання і результати навчання

1. Для досягненню загальної мети сержанти на проміжному рівні:

* уособлюють собою професійних військовослужбовців, демонструючи цінності, якості та етичну поведінку, що характеризують досвідченого командира сержантського складу;

* демонструють відмінне володіння військовими навичками, які потрібні досвідченому командиру сержантського складу;

* при виконанні посадових обов'язків виявляють добре розуміння того, як встановлюються і застосовуються воєнно-професійні норми і забезпечується їх дотримання;

* виявляють здатність вирішувати військові проблеми під час великого стресу;

* демонструють відвагу, твердість характеру, фізичну і морально-психологічну витривалість, а також цінності, необхідні для успішної служби в сержантському складі.

2. Кожен військовослужбовець сержантського складу на проміжному рівні:

* розуміє відмінні риси професії і зокрема важливість військового етосу як основи професійного сержантського складу;

* знає характер взаємин між сержантами і офіцерами та яким чином ці взаємини змінюються в міру зростання відповідальності;

* описує вплив технологічного розвитку на ведення воєн, з ранніх часів до сьогоднішнього дня;

* пояснює значення культурної обізнаності при проведенні багатонаціональних військових операцій.

Блок 1.1 Місце сержантського складу в професії кадрового військовослужбовця

Опис

Мета даного навчального блоку - підготувати активного командира з числа осіб сержантського складу, який проходить військову службу в партнерстві з офіцерським складом, втілюючи, підтримуючи і стверджуючи етос професії військовослужбовця. Очікується, що в міру кар'єрного просування сержантів від одного рівня до іншого у них розвивається і проявляється інтелектуальна здатність до розуміння різних військових, фізичних, етичних і соціальних областей, складових професії кадрового військовослужбовця.

На проміжному рівні сержантський склад приділяє основну увагу наступним питанням: зв'язок між професіоналізмом і бойовою ефективністю; професійні обов'язки сержантського складу з підготовки військовослужбовців до ведення дій в умовах, пов'язаних зі стресом; підтримання добробуту особового складу.

Завдання і результати навчання

1) Пояснити, як відмінні риси професії впливають на військові обов'язки, процедури і норми.

2) Проаналізувати та обговорити значення професіоналізму для всього спектра завдань з підготовки, управління та керівництва, покладених на сержантський склад.

3) Пояснити, яким чином бойова ефективність і бойовий дух залежать від військового етосу.

4) Пояснити, чому етос повинен ставитися над особистими інтересами.

Довідкова література

· Blau, P.M., and W.R. Scott. Formal Organisations: A Comparative Approach (pp 60-63). San Francisco CA: Chandler Publishing Co, 1962. (П.М. Блау и У.Р. Скотт. «Формальные организации: сравнительный подход» (с. 60-63). СанФранциско (Калифорния), «Чандлер паблишинг Ко.», 1962).

· Duty with Honour: The Profession of Arms in Canada. Kingston, ON: Canadian Forces Leadership Institute, 2009. («Долг с честью: профессия кадрового военного в Канаде». Кингстон (Онтарио), Институт руководства ВС Канады, 2009). http://www.cda.forces.gc.ca/cfpdssppfc/english/-documents/Duty-with-HonourThe- Profession-of-Arms-in-Canada-2009-e.pdf

· U.S. Army White Paper. The Profession of Arms. (Белая книга ВС США «Профессия кадрового военного»).

· Values and Standards of the British Army, January 2008. («Ценности и нормы ВС Великобритании», январь 2008). http://www.army.mod.uk/-documents/general/v_s_ of_the_british_army.pdf.

Модуль 1.1.1 Місце сержантського складу в професії кадрового військовослужбовця: відмінні риси професії кадрового військовослужбовця

Опис

На якій підставі професія кадрового військовослужбовця вважається професією? В даному модулі сержантський склад на проміжному рівні, спираючись на набутий досвід і отримані раніше знання, розширює своє розуміння концепції професійного сержантського складу. У модулі розглядаються характерні риси будь-якої професії, в тому числі: спеціалізовані знання; потреба у внутрішньому етичному кодексі; професійні норми, що визначають мінімальні очікування; механізми саморегулювання, що дозволяють виправляти проступки; готовність вчитися все життя. Потім в модулі розглядається питання, яким чином ці професійні характеристики визначаються на мові військових обов'язків, процедур і норм.

Завдання і результати навчання

1) Описати (визначити) відмінні риси професії.

2) Пояснити, яким чином відмінні риси професії знаходять своє вираження у військових обов'язки, процедурах і нормах.

3) Порівняти (зіставити) професійні цінності офіцерів і сержантів.

4) Обговорити значення професіоналізму для всього спектра завдань з підготовки, управління та керівництва, покладених на сержантський склад.

Питання для розгляду

a. Чи існує відмінність між професійними нормами та військовими нормами?

б. Як підтримуються професійні військові норми?

в. Яку роль відіграє професійна військова освіта в створенні і підтримці професії?

г. Яку роль відіграють одиночне і групове навчання в підтримці професії?

Методика навчання і оцінка

Завдання і результати навчання досягаються в такий спосіб: лекції старшого сержантського складу та інших доповідачів за конкретними темам; самостійні заняття і пошук довідкових матеріалів; обговорення в невеликих групах, засновані за можливості на досвіді групи.

Довідкова література

· Bland, Douglas L. (ed). Backbone of the Army: Non-Commissioned Officers in the Future Army. Kingston, ON: Queen's University, 2000. (Дуглас Л. Блэнд. «Хребет армии: сержантский состав в будущей армии». Кингстон (Онтарио), Королевский Университет, 2000).

· Canadian Officership in the 21st Century: Officership 2020. Kingston, ON: Canadian Defence Academy, 2001. («Канадский офицерский состав в ХХI веке: офицерский состав 2020». Кингстон (Онтарио), Оборонная академия Канады, 2001). http://www.cda-acd.forces.gc.ca/cfpds-sppfc/english/documents/_e.pdf.

· Duty with Honour: The Profession of Arms in Canada. Kingston, ON: Canadian Forces Leadership Institute, 2009. («Долг с честью: профессия кадрового военного в Канаде». Кингстон (Онтарио), Институт руководства ВС Канады, 2009). http://www.cda.forces.gc.ca/ cfpdssppfc/english/documents-/Duty-with-Honour-The-Profession-of-Arms-in-Canada-2009-e.pdf.

· NCM Corps 2020. The Canadian Forces Non Commissioned Member in the 21st Century. Kingston, ON: Canadian Defence Academy, 2002. (Сержантский состав 2020. «Военнослужащий сержантского состава ВС Канады в ХХI веке». Кингстон (Онтарио), Оборонная академия Канады, 2002). http://www.forces.gc.ca/cfpdssppfc/english/documents/ncm-corps-2020-eng.pdf.

· Values and Standards of the British Army, January 2008. («Ценности и нормы ВС Великобритании», январь 2008). http://www.army.mod.uk/-documents/general/v_s_ of_the_british_army.pdf.

Модуль 1.1.2 Військовий етос: етос і ефективність

Опис

Військовий дух принципово важливий для забезпечення ефективності будь-яких збройних сил. В даному модулі сержантський склад на проміжному рівні, спираючись на набутий досвід і отримані раніше знання, розширює своє розуміння взаємозв'язку військового етосу і ефективності бойового застосування. Боєздатність і бойова міць обумовлені настійною пред'явленням більш високих вимог до дисципліни, хоробрості, лояльності і морально-етичним якостям, ніж до цивільних осіб.З іншого боку, перевищення повноважень і зловживання підриває злагодженість групи (відділення). Сержантський склад знайомиться з важливістю дотримання інституційних норм, які можуть відрізнятися від особистих переваг. У зв'язку з цим даний модуль призначений для того, щоб командири проміжного рівня проявляли військовий етос і прищеплювали його підлеглим і колегам.

Завдання і результати навчання

1) Пояснити, яким чином ефективність бойового застосування і бойовий дух залежать від міцного військового етосу.

2) Обговорити, чому перевищення повноважень і зловживання суперечать військовому етосу.

3) Обговорити способи просування і зміцнення військового етосу.

4) Пояснити, чому етос повинен бути вищими за особисті інтереси.

Питання для розгляду

a. Як професія кадрового військовослужбовця визначає військовий етос і навпаки?

б. Чи є принцип необмеженої відповідальності в період конфліктів частиною військового етосу або правовою вимогою, або і тим, і іншим військовослужбовця

в. Чи є військовий етос універсальним?

Методика навчання і оцінка

Завдання і результати навчання досягаються в такий спосіб: лекції старшого сержантського складу та інших доповідачів за конкретними темам; самостійні заняття і пошук довідкових матеріалів; обговорення в невеликих групах, засновані за можливості на досвіді групи.

Довідкова література

· Duty with Honour: The Profession of Arms in Canada. Kingston, ON: Canadian Forces Leadership Institute, 2009. («Долг с честью: профессия кадрового военного в Канаде». Кингстон (Онтарио), Институт руководства ВС Канады, 2009). http://www.cda.forces.gc.ca/cfpdssppfc/english/documents.

· Values and Standards of the British Army, January 2008. («Ценности и нормы ВС Великобритании», январь 2008). http://www.army.mod.uk/-documents/general/v_s_ of_the_british_army.pdf.

Слід зазначити - переваги використання результатів навчання для викладачів та курсантів з точки зору зрозумілості, ефективності викладання і навчання, проектування навчальних програм та оцінювання підтверджені в літературі [2, 5, 11]. Основною перевагою є те, що мислення представлено в ній у структурованій і доступній для практиків формі. Ті викладачі, які користуються рекомендаціями з складання питань, безумовно, краще вирішують завдання щодо формування навиків мислення у тих, хто навчається, ніж ті викладачі, які це не використовують.

Таксономії відіграють велику роль при проектуванні та розробленні інноваційних педагогічних технологій і методик, які впроваджені в освітній процес вищих військових навчальних закладів країн-членів НАТО. Вони важливі тому, що дозволяють вірно ставити цілі в навчанні, вірно формулювати проблеми та ставити завдання курсантам, визначати оціночні інструменти, що адекватні цілям.

2. Теоретична модель інноваційних педагогічних технологій із забезпечення якості підготовки військових фахівців у ВВНЗ, ВНП ЗВО МО України, що адаптована до стандартів освітньої діяльності навчальних закладів провідних країн-членів НАТО

Сучасна траєкторія трансформації освіти - це посилення особистісного виміру в педагогічній практиці та науці. Орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти - це ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття. Гармонійно розвинена особистість має стати головною метою і змістом всієї системи освіти [92].

Освіта є такою галуззю соціальної сфери, де стійкий розвиток інноваційної діяльності має розглядатися як процес відтворення людського капіталу на розширеній та інноваційній основі, що, на думку багатьох західних економістів, дає більший дохід державі та працедавцям, ніж використання матеріального капіталу [93].

Механізми інноваційного розвитку сучасної вищої освіти ґрунтуються на таких концептуальних положеннях як:

- культивування інтересу до нововведень;

- створення творчої атмосфери, соціокультурних та економічних умов для сприйняття і дієвості нововведень у ВНЗ;

- накопичення інноваційних ідей у постійно діючих пошукових та експериментальних освітніх середовищах;

- інтеграція найбільш перспективних інноваційних проектів у реально діючі педагогічні системи.

2.1 Теоретична модель інноваційних педагогічних технологій із забезпечення якості підготовки військових фахівців у ВВНЗ, ВНП ЗВО МО України як цілісна система: структурні елементи моделі, їх змістове наповнення та міжелементні зв'язки

Слово “модель” походить від латинського “modulus”, що означає міра, мірило, зразок, норма. У найбільш поширеному сенсі під словом “модель” розуміють певний образ об'єкту (зокрема, умовний чи уявний), що цікавить, дослідника або, навпаки, прообраз деякого об'єкта чи системи об'єктів.

Модель - це відображення у схемі, формулі, зразку тощо характерних ознак об'єкта, який досліджується. Вона є спрощеною конкретною життєвою (управлінською) ситуацією, іншими словами, у моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо. Теоретична модель інноваційних педагогічних технологій із забезпечення якості підготовки військових фахівців у ВВНЗ, ВНП ВНЗ МО (далі - Модель) України має розглядатися як цілісна система. Зазначена Модель є складовою структури більш високого рівня - моделі технології військової освіти, що, в свою чергу, ґрунтується на положеннях Концепції військової освіти в Україні, Державної програми розвитку Збройних Сил України, інших нормативно-правових актах.

Концепція військової освіти в Україні (далі - Концепція) є систематизованим викладом сучасних поглядів на ефективне функціонування військової освіти у найближчий час та прогнозування пріоритетних напрямів її розвитку в середньостроковій перспективі у змінюваному освітньому середовищі. Концепція ґрунтується на результатах моніторингу та аналізу світових тенденцій в освітній сфері, сучасного стану національної системи освіти та військової освіти, проблем та стримуючих чинників її функціонування і причин їх виникнення. У Концепції розглядаються певні аспекти щодо здатності системи військової освіти накопичувати внутрішні ресурси для оперативного реагування на ймовірні нові виклики світового співтовариства, суспільства, держави, особистості.

Державна програма розвитку Збройних Сил України розробляється, зазвичай, на середньострокову перспективу. Так, у Державній програмі розвитку Збройних Сил України на 2018-2022 рр. з поміж інших цілей визначено оперативну ціль 5.2. - “Удосконалення системи військової освіти та підготовки кадрів” [94], у якій представлено такі завдання:

Завдання 5.2.1. Підвищення ефективності системи військової освіти за рахунок удосконалення навчально-матеріальної бази, практичного спрямування навчання, впровадження в навчальний процес передових методик підготовки збройних сил держав - членів НАТО

Завдання 5.2.2. Приведення змісту освіти та якості підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації військових фахівців у відповідність із потребами сил оборони з урахуванням досвіду антитерористичної операції, бойових дій та міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки, у тому числі з питань тактичної медицини та надання першої медичної допомоги

Завдання 5.2.3. Забезпечення вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів сучасними і перспективними зразками озброєння та військової техніки, тренажерами та навчально-тренувальними комплексами

Завдання 5.2.4. Продовження оптимізації мережі вищих військових навчальних закладів (науково-навчальних центрів),

Завдання 5.2.5. Підвищення рівня професійної підготовки посадових осіб органів військового управління, їх відповідальності за прийняття управлінських рішень

Завдання 5.2.6. Інтенсифікація участі представників сил оборони у міжнародних навчаннях, тренувальних місіях, тренінгах, освітніх програмах, консультаціях,

Завдання 5.2.7. Підвищення ефективності підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів для якісного забезпечення наукової, науково-технічної та освітньої діяльності у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів та науково-дослідних установах

Завдання 5.2.8. Продовження підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу за кошти державного бюджету за військово-обліковими спеціальностями, що визначають боєздатність підрозділів та військових частин Збройних Сил України

Завдання 5.2.9. Реалізація положення Концепції дистанційного навчання у Збройних Силах України щодо створення організаційно-штатних структур та розроблення завдань Наукового центру дистанційного навчання Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та підрозділів дистанційного навчання на базі вищих військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів) (військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів) за цією формою навчання

Завдання 5.2.10. Надання військовослужбовцям військової служби за контрактом, які обіймають сержантські та старшинські посади, права отримання безкоштовної вищої освіти за спорідненою цивільною спеціальністю з подальшим просуванням по службі та присвоєнням первинних офіцерських звань після підписання другого контракту

Завдання 5.2.11. Продовження подальшого розвитку мовної підготовки та системи вивчення

Виконання представлених завдань спрямовано на набуття системою військової освіти практичного спрямування навчання, сприятиме впровадженню в освітній процес передових методик підготовки збройних сил держав - членів НАТО, а також технологій дистанційного навчання, забезпеченню військових навчальних закладів сучасними і перспективними зразками озброєння та військової техніки, тренажерами та навчально-тренувальними комплексами. Державна програма розвитку Збройних Сил України є системоутворюючим компонентом моделі технології військової освіти що чинить вплив на формування структури всіх інших елементів та встановлення взаємозв'язків між ними (Рисунок 1.), а саме:

державне замовлення на підготовку військових фахівців;

політика гарантування якості підготовки військових фахівців;

внутрішнє забезпечення якості освітньої діяльності та якості освіти:

зовнішні та внутрішні умови функціонування системи військової освіти;

педагогічна система ВВНЗ (Додаток В), де центральне місце посідають педагогічні технології;

управління освітньою діяльністю ВВНЗ.

Рисунок 1 Модель технології військової освіти

У даній роботі об'єктом, який досліджується, є технологізація військової освіти, а предметом - інноваційна педагогічна технологія.

Модель педагогічної технології являє собою інтегративну модель освітнього процесу з чітко визначеними цілями, спроектованими на досягнення мети, діагностикою поточних і кінцевих результатів, розбивкою

освітнього процесу на окремі компоненти, неухильне виконання певних навчальних дій в умовах оперативного зворотного зв'язку [95].

На основі досліджень теоретико-методологічних засад проектування і розроблення інноваційних педагогічних технологій та методик щодо освітньої діяльності провідних вищих і вищих військових навчальних закладів країн-членів НАТО та аналізу матеріалів, що характеризують педагогічні технології модель інноваційних педагогічних технологій можна представити у вигляді, що наведений на рис. 2.1 [95, 96, 97,98].

На вхід моделі надходять вимоги нормативних документів щодо організації освітнього процесу, освітньої технології (цілі, завдання військової освіти та її організація, тобто стратегія розвитку військової освіти), що прийнята у Збройних Силах України, вимоги до якості підготовки випускників (рівня сформованості компетентностей), вимоги до науково-педагогічних працівників ВВНЗ (спроможності провадити освітній процес), а також вимоги стандартів освіти, у тому числі і військової. Це вихідні дані для формування педагогічної технології підготовки військового фахівця за відповідною спеціальністю.

Назва технології має відображати принципову ідею застосованої технології, віддзеркалювати основний напрямок модернізації освітнього процесу.

Структура моделі інноваційної педагогічної технології складається з трьох основних компонентів - концептуального, змістового і процесуального.

Концептуальний компонент відображає “ідеологію” проектування та впровадження педагогічної технології і являє собою систему знань про інструменти досягнення цілей, про ефективність навчання, яке включає знання з цілісності процесу, його змісту, методів, прийомів, організаційних форм, дидактичних засобів, знання з управління і організації навчальної діяльності, а також знання про індивідуальні особливості особистостей і їх прояв у діяльності, знання з рефлексії і саморефлексії, з педагогічного проектування, вимог до професійної компетентності викладача та стандарту вищої освіти

Рисунок 2.1 - Модель інноваційної педагогічної технології



Рисунок 2.1, аркуш 2

Тобто, концептуальний компонент містить теоретичне обґрунтування, вибір стратегії та провідну ідею реалізації інноваційної педагогічної технології в освітньому процесі та наукові (філософські, психологічні, дидактичні, соціально-педагогічні) основи досягнення цілей.

Теоретичне обґрунтування інноваційної педагогічної технології включає:

- діагностичне цілепокладання;

- аналіз майбутньої діяльності тих, хто вчиться;

- мету навчання, характер завдань, особливості тих, хто вчиться;

- вибір адекватної цілям і умовам конкретної педагогічної технології, гіпотези її реалізації.

Концептуальний компонент розглядається з позиції новизни (інноваційності), альтернативності, гуманізму та демократизму, сучасності.

Стратегічну (загальну) мету педагогічної технології підготовки військових фахівців з відповідної спеціальності можна представити як взаємозв'язок дидактичних, розвиваючих, виховних, психологічних, соціальних орієнтирів, що спрямовані на формування готовності до професійної діяльності.

Провідна ідея педагогічної технології виражається в термінах підготовки до визначеної професійної діяльності, визначається досить точно окресленим колом компетенцій, рівнем розвитку майстерності, об'єктами, на яких вона проявляється, досвідом.

Провідні принципи педагогічної технології:

а) принцип науковості вимагає, щоб процеси навчального пізнання вибудовувалися на основі принципів, методів та засобів науки, в основу яких покладена експериментальна діяльність та реалізовувались через такі правила (за Н. Мойсеюк) [99]:

1) впроваджувати в навчання найновіші досягнення педагогіки, психології, методики, передового педагогічного досвіду;

2) розкривати логіку навчальної дисципліни яка забезпечує з перших кроків його вивчення надійне підґрунтя для засвоєння нових наукових понять;

3) систематично інформувати тих, хто вчиться, про нові досягнення в науці, техніці, культурі, пов'язувати їх із попередньо сформованою системою наукових знань;

4) застосовувати найновішу наукову термінологію, бути в курсі новітніх наукових досягнень із своєї дисципліни;

5) розкривати генезис наукового знання, послідовно реалізувати вимоги історизму в навчанні;

6) не обходити спірних наукових проблем, на основі їх організовувати дискусії;

б) принцип індивідуального і диференційованого підходу спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного доповнення, на особистісно індивідуальну орієнтацію навчання, визначення індивідуальної траєкторії розвитку того, хто вчиться;

в) принцип зв'язку теорії з практикою вимагає підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, але й перспектив розвитку науки.

Принципи педагогічних інноваційних технологій утворюють певну систему.

Системний підхід - метод наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем [71]; є методологічним знаряддям вивчення інтеграції, точніше - інтегрованих об'єктів та інтегрованих залежностей і взаємодій [150]. Системний підхід орієнтує на виявлення типів зв'язку елементів структури такого складного об'єкта, як педагогічний процес у вищому навчальному закладі, що функціонує за внутрішніми, притаманними йому законами.

Системний підхід сприяє цілісному погляду на проблеми військової освіти і дозволяє розглядати її, по-перше, як інваріантний етап неперервної підготовки військовослужбовців, що здійснюється під час навчання курсантів у вищих військових навчальних закладах, по-друге, - забезпечити єдність і цілісність усіх складових компонентів змісту та процесу базової військової підготовки.

Стратегією національної безпеки України [107] визначені такі основні цілі: мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО. Досягнення поставлених цілей, - відзначається в Стратегії, - потребує якісно нової державної політики, спрямованої на ефективний захист національних інтересів, комплексне реформування системи забезпечення національної безпеки та створення ефективного сектору безпеки і оборони України [15]. Необхідною та невід'ємною складовою сектору безпеки і оборони держави є система військової освіти (СВО) - основне джерело підготовки та комплектування ЗС України інших військових формувань офіцерськими кадрами. В контексті викладеного ВВНЗ повинні забезпечувати підготовку фахівців з високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професійної культури, чому, в першу чергу, має сприяти застосування системного підходу в організації та методиці військово-педагогічного процесу - у підготовки військових фахівців усіх ступенів освіти та ланок управління.

Педагогічний словник пропонує таке визначення поняття «системний підхід», це - комплексне вивчення об'єкта як єдиного цілого з позиції взаємозв'язку всіх його елементів, вивчення кожного елементу системи в загальному процесі функціонування та розвитку, вплив загальносистемних якостей на кожний елемент цілого [65, с.52].

Системний аналіз, який є необхідною складовою системного підходу, це - сукупність методичних засобів, що використовуються для підготовки та обґрунтування рішень зі складних питань економічного, наукового, соціального, політичного, технічного і військового характеру. Він спирається на системний підхід, а також на низку математичних дисциплін і сучасних методів управління. Основна процедура - побудова узагальненої моделі, що відображає взаємозв'язки реальної ситуації; технічна основа системного аналізу - обчислювальна техніка та інформаційні системи. Системний аналіз виконує важливу роль у процесі планування і управління під час розроблення і прийняття управлінських рішень у межах теми або наукового напряму [31].

Актуальність системного підходу у військовій освіті викликана такими чинниками:

- введенням в дію нових нормативно-правових актів з безпекової та оборонної політики держави, курсом на досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами країн - членів НАТО, проведенням ООС;

- зміною форм і видів збройної боротьби;

- розробленням нових поколінь озброєння та військової техніки, комплексною, модульною їх побудовою, особливостями функціонування, бойового застосування, експлуатації й обслуговування;

- інформатизацією, комп'ютеризацією та автоматизацією всіх сфер військової діяльності;

- зміною підходів до інтеграції з цивільною освітою;

- можливостями динамічного програмування та моделювання будь-яких процесів, дій, ситуацій, зростанням достовірності прогностичних даних для прийняття різних рішень на основі здобуття потрібної для цього інформації сучасними засобами спостереження, зв'язку та розвідки;

- актуальністю переходу від інформаційно-знаннєвої моделі підготовки фахівців до компетентнісної;

- необхідністю перегляду змісту освіти, формування його на засадах системності;

- запровадженням інформаційних, інноваційних технологій і засобів навчання, інтегрованих навчальних середовищ, адекватних змісту освіти, спрямованих на формування та розвиток у військових фахівців системи компетентностей;

- переглядом поглядів на структуру, терміни та етапи теоретичної та практичної підготовки військових фахівців у ВВНЗ і навчальних центрах;

- необхідністю покращення контрольно-діагностичних процедур і матеріально-технічного забезпечення підготовки військових фахівців.

Перехід до нових дидактичних засад в підготовці військових фахівців має передбачати:

* коригування цільових установок (пріоритет загальних цілей над тими, що реалізуються у ВВНЗ за відповідними спеціальностями, з урахуванням національних інтересів і національної безпеки;

* офіцерські кадри повинні усвідомлено підходити до всіх політичних, воєнно-економічних, дипломатичних і інших державних рішень, що мають проектуватися та запроваджуватися в навчальному процесі);

* оптимізацію інтеграційних процесів військової освіти з цивільною освітою в напрямах перегляду співвідношення нормативної та варіативної складових стандартів вищої військової освіти, військово-професійної спрямованості підготовки фахівців у ВВНЗ;

* удосконалення структури та змісту підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, приведення його у відповідність з досвідом бойової та оперативної підготовки військ (сил), їх застосування у миротворчих операціях, локальних конфліктах і війнах, з психолого-фізіологічними можливостями тих, хто навчається;

* розроблення принципово нового покоління вимог до випускників, ОПП, засобів діагностики якості підготовки військових фахівців;

* теоретико-прикладна підготовка військових фахівців у ВВНЗ, застосування інформаційно-комунікаційних, інноваційних технологій, інтегрованих навчальних середовищ, тренажерів тощо;

* практична підготовка військових фахівців у навчальних центрах, військових частинах за посадовим призначенням (спеціальністю, кваліфікацією, паспортом посади) на діючому озброєнні та військовій техніці в умовах, наближених до бойових;

* застосування особистісно орієнтованих технологій у підготовці військових фахівців; підвищення ефективності інноваційної діяльності в усіх складових військово-педагогічного процесу;

* достатність матеріально-технічного, фінансового та навчально-методичного забезпечення.

У змістовому компоненті моделі педагогічної технології можна виділити:

- дидактичну складову частину, що являє собою оптимальне поєднання змісту, методів, прийомів, організаційних форм і засобів найбільш адекватних дидактичному процесу з орієнтацією на тих, вчиться, з їх індивідуальними особливостями і вихідним рівнем їх актуальних знань, умінь та компетенцій;

- діагностичну складову частину, що являє систему форм, методів та засобів визначення якості підготовки кожного з тих, хто вчиться. Також вона включає фактори професіоналізму викладача, індивідуальні особливості і рівні підготовленості тих, хто вчиться. Вона суттєво впливає на вибір змісту навчального матеріалу, на вибір компонентів досягнення цілей навчання, на управління процесом навчання.

Основними елементами змістового компоненту моделі педагогічної технології є:

- цілі педагогічної технології - загальні та часткові. Гарантоване досягнення поставлених цілей відбувається за рахунок оперативного зворотного зв'язку і корекції, що пронизує весь процес навчання;

- організаційні форми навчання. Основними формами навчальних занять у ВВНЗ є:індивідуальна, групова, колективна, стаціонарна, заочна, дистанційна, аудиторна, позааудиторна тощо

- методи навчальної діяльності. Вибір методів спрямований на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мовлення, розкриття суб'єктивного досвіду кожного, залучення до різноманітних видів діяльності. Організація роботи передбачає використання як традиційних, так й інноваційних методів, які дозволяють сформувати у майбутніх військових фахівців готовність до виконання професійних функцій. Основна вимога до вибору - активна і творча спрямованість методу.

Змістовий компонент моделі педагогічної технології - це система знань із досягнення передбачених цілей, яка включає зміст навчання, методи, організаційні форми, прийоми, дидактичні засоби, а також фактор компетентності викладача і фактор індивідуальних особливостей тих, хто вчиться та вихідного рівня їх підготовленості.

Зміст навчального матеріалу повинен забезпечити підготовку військового фахівця до професійної діяльності за спеціальністю та спеціалізацією підготовки.

У сучасній педагогіці обґрунтовані чотири основних елементи змісту освіти [101]:

- інформація, яка підлягає засвоєнню, тобто перетворенню в знання. Знання - це цілісна система відомостей, які накопичені людством. У навчанні повинні бути засвоєні основні поняття, терміни, факти повсякденної дійсності і науки, її закони, теорії, які містять систему наукових знань, знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій, оцінні знання, тобто такі, що характеризують суспільне, особистісне значення для людини матеріалу, який вивчається;

- способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійснення відомих способів діяльності, який утілюється в уміннях і навичках суб'єкта, який засвоїв цей досвід. Уміння - свідоме оволодіння сукупністю певних навчальних операцій (способів здійснення дій). Навички - усталені способи діяльності, автоматизовані вміння. Уміння і навички - це способи діяльності на основі набутих знань. На основі знань, умінь та навичок формуються компетенції;

- досвід творчої діяльності, тобто діяльності, у результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове завдяки специфічним процедурам - самостійному перенесенню раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію, знаходження оригінального розв'язання проблеми в умовах, коли відомі інші, виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об'єкта. Вважається, що найбільша трудність відкриття полягає не стільки у проведенні необхідних спостережень, експериментів для одержання нових фактів, скільки у зміні традиційних підходів до їх тлумачення - відкриття принципово нового способу розв'язання проблеми, бачення альтернативних варіантів вирішення проблем, комбінування раніше відомих способів у новий;

- досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них і полягає у формуванні ставлення суб'єкта до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І поки таке ставлення не сформульоване, немає можливості говорити про вихованість.

Важливим елементом змістового компоненту є засоби навчання, що об'єднують сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію освітнього процесу.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомогою якого той, хто вчиться, відновлює в пам'яті, повторює та закріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи. Інші засоби навчання виконують різноманітні функції - заміняють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.), конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал). Також засоби навчання є прямими об'єктами вивчення, дослідження (техніка, прилади, хімічні речовини тощо), виступають “посередниками” між тим, хто вчиться, і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або утруднене (препарати, моделі тощо), формують навчальні та професійні уміння та навички (прилади, інструменти та ін.). Інколи засоби навчання є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, технічні креслення, графіки, діаграми тощо).

Необхідними інструментами, що сприяють успішному засвоєнню знань, є технічні засоби навчання. До них належать - дидактична техніка (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп'ютери), екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти тощо), фонопосібники (магнітофонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі).

Інформаційні технічні засоби навчання з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділяють на аудіальні та візуальні. Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто таких, коли показ зображення супроводжується текстом, а звуковий ряд - відповідними ілюстраціями.

Не менш важливою складовою змістового компоненту є діагностика.

Контроль (оцінювання) є невід'ємним елементом педагогічної технології. Контроль забезпечує зворотний зв'язок з педагогами щодо ефективності, організації та проведення освітнього процесу та зворотний зв'язок з тими, хто вчиться, як мотивування до активної пізнавальної діяльності.

Під час застосування контрольних заходів повинні виконуватися вимоги European Credit Transfer System - ECTS.

Найважливішими принципами оцінювання є:

- плановість - аналіз і оцінювання мають здійснюватися не стихійно, а з дотриманням певного плану;

- систематичність і системність - конкретизація запланованих результатів навчання, оцінювання має відповідати структурним компонентам змісту вивченого матеріалу, проводитись на всіх етапах освітнього процесу із використанням різноманітних методів оцінювання;

- об'єктивність - оцінювання спирається на науково обґрунтовані критерії визначення успішності, параметри дослідження рівня навченості, виконується кваліфікованими спеціалістами, базується на засадах гуманізму і демократизму;

- диференційованість - оцінювання має враховувати індивідуальні можливості тих, хто вчиться, - рівень навченості, інтелектуальні здібності;

- відкритість (наочність) - оцінювання проводиться за однаковими критеріями для всієї групи оцінюваних.

Важливі етапи розробки процедури оцінювання включають:

- визначення мети і очікуваних результатів навчання;

- вибір критеріїв оцінювання результатів діяльності;

- вибір способу оцінювання;

- вибір шкали оцінювання;

- шляхи доведення до тих, хто вчиться, очікувань викладача.

У ВВНЗ (ВНП ЗВО) використовуються такі види контролю, як вхідний, поточний, самоконтроль, модульний (рубіжний), семестровий, підсумковий.

Згідно з наказом Міністерства оборони України від 20.07.2015 № 346 “Про затвердження Положення про особливості організації освітнього процесу у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів України” визначено, що форми проведення поточного контролю та критерії оцінки рівня знань під час його проведення визначаються відповідною кафедрою.

Модульний контроль може проводитись у формі усного опитування, контрольної роботи, тестування тощо.

Семестровий контроль проводиться відповідно до навчального плану у вигляді диференційованого заліку або екзамену. Форма проведення семестрового контролю (усна, письмова, комбінована, тестування тощо), зміст і структура контрольних завдань, екзаменаційних білетів та критерії оцінювання визначаються робочою програмою навчальної дисципліни та рішенням відповідної кафедри.

Розглянемо основні системоутворюючі дидактичні аспекти військово-педагогічного процесу ВВНЗ, що мають сприяти підвищенню якості підготовки військових фахівців, розв'язанню викладених вище суперечностей.

1. Забезпечення реального та дієвого функціонування в системі військової освіти за спрямованістю всіх видів підготовки персоналу (допризовна підготовка юнаків в ліцеях, школах, професійно-технічних училищах, Товаристві сприяння обороні України; підготовка солдат, сержантів, молодших спеціалістів у військах, навчальних центрах; підготовка офіцерських кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і ланок управління, офіцерів запасу, наукових і науково-педагогічних кадрів у ВВНЗ, науково-дослідних установах; професійна (командирська) підготовка персоналу в штабах, закладах, установах, військах тощо; курсова підготовка) [107, 112]. В Таблиці 2.1 наведено аналіз методології дослідження системного підходу у військовій освіті.

Таблиця 2.1 Підсумковий аналіз методології дослідження системного підходу у військовій освіті

Напрямки розробки системного підходу (І.В.Блауберг, В.Н.Садовський, Е.Г.Юдін)	Епістемологічний рівень	Акт пізнавальної діяльності	Проблеми, які розроблюються на цьому епістелогічному рівні
Філософські аспекти системного підходу	Онтологічний	Виділення об`єкта пізнання, його представлення як «органічного цілого»	Онтологічне визначення поняття «система», класифікація системних об`єктів, ізоморфізм, ізофукціоналізм, ізоволюціонізм систем
	Гнесологічний	Виділення предмету пізнання, його уявлення у вигляді системи	Гнесологічне визначення поняття «система», принципи вивчення та опис системи, основні категорії системного підходу, відносність та обмеженість поняття «система», полісистемність. поліструктурність
Системна логіка та методологія	Методологічний (загальнонауковий)	Розбудова програми дослідження предмета системи	Визначення формальних норм, логіки, алгоритму системного дослідження, створення методики системного дослідження
Спеціально-наукові системні концепції	Методологічний (конкретно-науковий)	Конкретизація програми дослідження предмету: а)як системи визначеного об'єкту; б)як унікальної системи	Визначення специфіки системних об`єктів різної природи і відповідної специфіки методів системного дослідження, розробка додатків системного підходу у конкретних галузях науки
	Праксеологічний	Проектування і конструювання реальної системи у конкретних умовах на основі отрманих у результаті системного дослідження знань про неї	Визначення стратегії практико-орієнтованого системного дослідження. Методика проектування і конструювання реальних систем в визначених умовах

2. Вживання комплексних заходів щодо покращення відбору кандидатів на навчання у ВВНЗ та конкурсних показників. Обидва зазначені фактори не є втішними, хоча, слід відзначити, є тенденція та надія на їх покращення, Не відіграють, на жаль, в цьому процесі провідної ролі військові ліцеї і ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Вочевидь, що без якісного стану та кількісного складу контингенту вступників до ВВНЗ проблему підготовки висококваліфікованих військових фахівців для ЗС України не вирішити [111]. Що ж до причин такого стану, то їх досить багато, але визначальною є незадовільний стан соціальних гарантій проходження служби офіцерським складом.

3. Перегляд підходів та принципів інтеграції військової освіти з цивільною. Інтеграційні процеси вищої військової і цивільної освіти реалізується переважно на засадах стандартизації з достатньо суттєвим пріоритетом нормативної складової змісту навчання (65 % - виконання вимог освітніх стандартів за цивільними галузями знань) над варіативною (35 % - професійно-орієнтована, військово-спеціальна підготовка). Необхідність виконання не обґрунтованої (відносно військових фахівців) нормативної складової державних освітніх стандартів як умова отримання загальнодержавного диплома про освіту з відповідних цивільних галузей знань призвела до погіршення військово-професійної спрямованості навчально-виховного процесу, скороченням кількості годин на тактичну, тактико-спеціальну, військово-технічну підготовку майбутніх випускників ВВНЗ, зниження рівня їх підготовленості до виконання функцій за визначеними вимогами та ОПП, кваліфікаціями, компетенціями, посадовими призначеннями. Жорстко детермінований підхід до виконання нормативної складової державних освітніх стандартів в межах цивільних напрямів порушує принцип спеціалізації освіти взагалі та військової, - зокрема і не може сприяти якісній підготовці військових фахівців. При цьому в ході військово- педагогічного процесу головна увага має приділятися виробленню в майбутніх офіцерів активності, лідерських якостей, творчого підходу, гнучкості мислення, навичок критичного аналізу, вмінь узагальнювати інформацію, морально-психологічної витримки в критичних ситуаціях, готовності взяти на себе відповідальність за прийняте рішення, забезпечити його виконання [104].

4. Зміна поглядів на формування моделі військового фахівця, структури, змісту, термінів навчання, теоретичної та практичної підготовки. Модель фахівця - це опис того, до чого має бути придатним спеціаліст, до виконання яких функцій підготовлений, якими компетенціями володіє. З викладеного випливає, по-перше, - компетентність виступає системоутворюючим фактором моделі фахівця, по-друге, - модель фахівця є системоутворюючим фактором формування змісту освіти, форм і технологій його реалізації у підготовці військових фахівців.

В компетентнісній моделі фахівця цілі освіти пов'язуються як з об'єктами та предметами військової служби з виконанням конкретних функцій, так і з міждисциплінарними інтегрованими вимогами до результату військово-педагогічного процесу. При цьому мета навчання полягає не лише в тому, щоб озброїти майбутнього фахівця знаннями, вміннями, навичками, надати професійну кваліфікацію, а й в тому, щоб він набув інтегрованих компетенцій, потенційних можливостей діяти творчо, з високою ефективністю в будь-яких нестандартних, ризиконебезпечних умовах і ситуаціях.

Зауважимо, що це досить складна задача, яка не має простих рішень. Складність, у першу чергу, зумовлюється наявністю блоків компетенцій, їх множиною, комплексним характером формування в умовах в основному предметного навчання, відсутністю дієвих технологій системної реалізації змісту підготовки фахівців і діагностичного інструментарію. В урахуванням викладеного пропонується здійснювати підготовку військових фахівців тактичного рівня за такими схемами: - зі ступенем вищої освіти «молодший бакалавр» (командний та інженерний напрями) протягом 2,5 років у ВВНЗ, 2-3 місяців у навчальних центрах видів (родів) ЗС України з наступним призначенням на штатні посади у військових частинах та підрозділах ЗС України; - зі ступенем вищої освіти «бакалавр» (командний та інженерний напрями) протягом 4 років у ВВНЗ; 2-4 місяців - у навчальних центрах видів (родів) ЗС України з наступним призначенням на штатні посади у військових частинах та підрозділах ЗС України. Що стосується військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, на наш погляд, в них є доцільною підготовка військових фахівців за окремими спеціальностями, спорідненими з військовими, також зі ступенем вищої освіти «бакалавр» з подальшим проходженням допідготовки в навчальних центрах (військах, штабах, службах тощо) і служби у військах. На нашу думку, у ВВНЗ, ВНП ЗВО потрібно розширювати підготовку офіцерів кадру та запасу, а також допідготовку випускників цивільних ЗВО зі ступенем вищої освіти «бакалавр», які бажають служити у ЗС України. Подальша система отримання вищої освіти зі ступенем «магістр», «доктор філософії» зазначеними вище військовими фахівцями зі ступенями вищої освіти «молодший бакалавр», «бакалавр» може бути реалізована в Національному університеті оборони України, ВВНЗ, ВНП ЗВО, цивільних ВНЗ, ад'юнктурах, докторантурах на основі вступних іспитів і конкурсів.

5. Запровадження інноваційних педагогічних технологій з такими структурними складовими: проективна, процесуальна, діагностично-моніторингова, коригувальна, що дасть можливість: - здійснити системний, комплексний підхід до організації педагогічного процесу, досягти синхронності та злагодженості всіх його елементів і, як наслідок; - підвищити його ефективність; - поліпшити управління педагогічним процесом, його планування та прогнозування кінцевого результату; - забезпечити адаптацію педагогічного процесу до психологічних, фізіологічних та індивідуальних особливостей курсантів (слухачів); - краще використати можливості інформатизації освіти; - використати на практиці сучасні досягнення педагогіки, психології, дидактики, кібернетики, інформатики, теорії систем та ін.; - здійснити гуманізацію педагогічного процесу, його особистісно-орієнтовану спрямованість; - досягти мети навчання кожним курсантом (слухачем).

6. Створення в системі військової освіти ієрархічної структури з моніторингових досліджень військово-освітнього процесу (органи управління - ВВНЗ). Моніторинг є складовою управління якістю освіти і представляє собою систему періодичного відстеження, аналізу перебігу освітнього процесу (з використанням інформативних показників і сучасних освітніх технологій) й розроблення пропозицій з його коригування. Моніторинг має стати дієвим інструментом опосередкованого та безпосереднього впливу на якість військової освіти. Опосередкований вплив пов'язаний з тим, що моніторинг забезпечує управління інформацією, необхідною для прийняття рішень, а безпосередній вплив здійснюють вже заходи з їх виконання.

7. Удосконалення системи фінансування ВВНЗ шляхом визначення таких кошторисних джерел: державного бюджету; надання додаткових освітніх та інших послуг; здійснення економічної діяльності, регламентованої державою; виконаних науково-педагогічними працівниками інноваційних досліджень, дослідно-конструкторських робіт; підготовка курсантів за контрактом та офіцерів запасу тощо (Див. табл. 2.2.).

Модель методології педагогічного системного підходу розроблена на основі аналізу системологічного досвіду педагогів даного періоду і корелює як з моделлю загальнонаукового системного підходу, так і з моделлю сучасної методології педагогіки [122]. Дослідження сучасних пошуків в області розробки методології системного підходу дозволить уточнити і розвинути дану модель, проте в рамках завдань справжнього дослідження вона цілісно відображає результати зусиль вітчизняних педагогів кінця 60-х - 80-х років ХХ століття по формуванню логіки, методологічної програми і методики системно-педагогічного дослідження.

...