Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України

Зазначені чинники зумовлюють необхідність перегляду та напрацювання інноваційних підходів до подальшого розвитку та удосконалення СВВО, де чільне місце посідає технологізація освітнього процесу ВВНЗ та ВНП ЗВО.

Відповідно доХартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня 1997 року, майбутнє членство України в Альянсі потребує використання практичних механізмів наближення до цієї мети.

Перехід на стандарти НАТО для Збройних Сил України означає перехід на якісно новий рівень, остаточне позбавлення так званого пострадянського спадку. Це нова філософія військового будівництва, ефективність якої була доведена досвідом провідних країн світу.

Аналіз інноваційних педагогічних технологій в освітньому процесі ВВНЗ показує, що в практику формування професійної компетентності майбутніх військових необхідно впроваджувати технології, серед яких можна виділити: особистісно-орієнтоване навчання та виховання, громадянську освіту, профільне навчання, технологію групової навчальної діяльності, психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості військовослужбовця, інформаційні технології, здоров'я зберігаючі технології навчання, проективне навчання, теорію проблемного навчання, інтерактивні технології, технологію формування творчої особистості, технологію навчання як дослідження [72]. Вище перелічені інтерактивні педагогічні технології при впровадженні в освітній процес військового навчального закладу сприятимуть практичному формуванню нової особистості військового ЗСУ відповідно до стандартів підготовки військових в країнах членах НАТО [104].

Професія кадрового військового, командира - має на увазі володіння особливими якостями, а також комплексом відповідних знань, навичок і умінь, а також відповідної військової етики, ідеології [37;58; 109]. Узагальнюючи, можна сказати, що командири вчиться протягом усієї своєї кар'єри, прагнучи підтримувати свої професійні знання на належному рівні. Неважко виділити певні взаємопов'язані рольові функції і характеристики, властиві представникам командного складу і які відрізняють їх від фахівців будь-якого іншого профілю. Незалежно від займаної посади, командир - повинен проявляти прихильність військової етики, командні якості, приналежність військової професії і відчувати себе громадянином, знаходяться на службі у своєї країни [134]. До восьми основних характеристик командира відносять: борг, честь, відданість, готовність служити своїй країні, компетентність, колективізм, підпорядкування цивільним владі і зразкові організаторські здібності (командні якості) [74]. Якщо дивитися на командний склад з цих позицій, то він займає центральне місце в формуванні професійної армії.

Сучасна система військової освіти тісно пов'язана з тими суспільними умовами, в яких вона існує і формується. Вона виступає як своєрідний відбиток суспільних соціально-політичних відношень, їх єдності та протиріч.

При розробці запропонованих пропозицій щодо проекту організаційно-методичних рекомендацій «Організаційно-методичні засади розроблення та впровадження інноваційних педагогічних технологій і методів в освітню діяльність ВІ КНУ» були використані деякі припущення [88]. Перше з них полягає в тому, що навчання здійснюється в належній обстановці, і що опитування є невід'ємною частиною навчального процесу і досвіду навчаються. Друге припущення: управління навчальним процесом повинно бути максимально демократичним, з тим щоб навчаються володіли правом голосу при формуванні навчального плану і програми навчання на майбутнє. Крім того, успіх застосування даного навчального плану тісно пов'язаний з наявністю ефективної системи відбору і просування кадрів, а також загальної стратегії зростання і розвитку командного складу. При відсутності такої системи і стратегії дана програма не зможе виправдати покладених на неї надій.

Експериментальна програма підготовки за методикою НАТО знайомить курсантів (слухачів) з їх майбутньою професією на підставі поняття кадрового військового - командира. Це надає курсантам (слухачам) можливість зрозуміти основи тактики, військової підготовки, бойових дій і планування, без яких неможливе проведення будь-яких військових операцій.

Курсанти (слухачі) застосовують свої знання на практиці бойової підготовки. До кінця етапу підготовки випускники повинні стати технічно грамотними представниками військової професії [45]. Такі знання є фундаментом всіх вимог до подальшої військової підготовці, до формування командних якостей, до досвіду і до будь-яких видів діяльності, спрямованим на забезпечення вироблення військових навичок і командних якостей, оскільки він вводить поняття командира як основоположне для професії кадрового військового.

Цей розділ знайомить слухачів з професійної етикою, з історією та традиціями ВС відповідної країни, а також з уявленнями громадянського суспільства про військової професії [40]. Пропонована програма приділяє особливу увагу якостям, які необхідні, щоб стати справжнім командиром. Такий підхід передбачає формулювання, викладання, дотримання і засвоєння норм, які пронизують культуру ВС і є неодмінною умовою дисципліни і боєздатності.

Експериментальна програма підготовки за методикою НАТО має основою в компетентності - формування високого сучасного професіонала своєї справи. Література трактує термін «професіонал» як людину, яка обрала будь-яку діяльність своєю професією; спеціаліста своєї справи. Таке визначення саме по собі має суперечливий характер [85]. Кого слід вважати професіоналом: того, хто має диплом з даного фаху або того, хто досяг вершин майстерності з даного фаху? Тому суттєво важливо, коли акцент робиться на другому значенні: майстра своєї справи. Відповідно, «професіоналізм» визначається як глибинне оволодіння фахом, якісне виконання професійний задач, висока відповідність фаховим стандартам тощо [69]. Отже, професіоналізм - це характеристика особистості, яка володіє набором здібностей, знань, вмінь, навичок, необхідних для цілеспрямованої, предметної, результативної трудової діяльності. Тобто ця експериментальна програма формує «майстра» військової справи.

Ознайомлення курсантів з важливістю цих норм готує їх до ефективного функціонування як командирів військових підрозділів і військових керівників. Курсанти повинні вивчити і засвоїти строгі норми поведінки в інтелектуальної військової, фізичної, етичної та соціальної областях підготовки і розвитку [39]. Передбачається, що в міру набуття досвіду, курсанти будуть переходити від простого дотримання норм до подачі прикладу іншим, будуть впроваджувати ці норми в свідомість підлеглих і згодом самі їх встановлювати [60; 134].

Завдання навчання:

1) У забезпечення досягнення мети випускники повинні:

* вміти письмово і усно висловити сутність поняття командира і фізично; продемонструвати її в заключних вправах;

* в процесі вивчення основ військової науки продемонструвати професіоналізм в сфері базових військових навичок, необхідних командиру, а також розуміти можливості різних родів військ і загальну військову доктрину;

* постійно розвивати в собі розуміння процесу планування військових операцій на тактичному і оперативному рівні;

* демонструвати вищі досягнення в оволодінні військовими навичками. Майбутні командири, повинні продемонструвати вміння влучно стріляти, орієнтуватися на місцевості, готувати і видавати накази про бойові операції, що проводяться силами невеликих підрозділів;

* показати здатність вирішувати військові завдання в умовах сильного стресу, що моделюються при виконанні ряду заключних вправ.

2) По завершенні даного розділу кожен випускник повинен:

* продемонструвати відвагу, силу характеру, фізичну і психологічну стійкість і показати результати, необхідні для успішної служби в якості офіцера;

* володіти необхідними індивідуальними вміннями і навичками, продемонструвати бездоганне володіння особистим і груповим зброєю, навичками виживання на полі бою, навичками орієнтування на місцевості, а також морський і повітряної навігації, вміти забезпечувати зв'язок на тактичному рівні, бути фізично готовим до подолання бойових труднощів і вміти обслужити себе і забезпечити експлуатацію обладнання в польових умовах [152];

* бути вмілим і надійним бійцем підрозділу, здатним вирішувати основні завдання по тактиці бойових дій невеликих підрозділів, здійснювати заходи щодо забезпечення стабільності і безпеки, включаючи тактичні пересування і маневри;

* вміти вирішувати тактичні завдання на рівні роти, еквівалентному їй рівні і нижче, використовуючи принципи, що лежать в основі доктрини ведення бойових дій і забезпечення стабільності, а також ефективно здійснювати гендерний аналіз, застосовувати його результати і викладати плани;

* розуміти систему військових звань і командних інстанцій, завдання командного складу збройних сил, організаційну структуру своїх збройних сил і відповідного військового контингенту [20].

Курсантський вік - це головний період для розвитку основних соціогенних і професійних компетенцій людини, а саме:

1) формування професійних, світоглядних і громадських якостей майбутнього фахівця;

2) розвиток професійних здібностей як передумови подальшої самостійної професійної творчості;

3) ставлення інтелекту і стабілізація рис характеру;

4) перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій;

5) формування соціальних цінностей у зв'язку з професіоналізацією.

Врахування особливостей віку курсантів необхідно в процес навчання для того щоб сформувати в них лідерські якості командира [132].

Також враховуючи вище сказане запропоновано експериментальний Блок. Професія - командир.

Призначення даного блоку - почати обговорення поняття командира і особливостей особистості кожного курсанта в його майбутній соціально значимій професії кадрового військового, куди входять всі його характеристики як члена професійної спільноти. Найкраще, якщо блок буде розпочато з виступу ключового представника керівництва в якості запрошеного лектора або з основного доповіді, присвяченого початку навчального року [116]. Необхідно надати курсантам час на питання, звернені до виступаючого. На закінчення можна розділити курсантів на підгрупи, в яких вони обговорять почуту лекцію і співставлять почуте зі своїми ідеалами; в роботі кожної групи повинен брати участь викладач [88].

Теоретико-методологічні основи сучасноївійськової психології

Поняття “особистість” у військовій психології. Психологічна характеристика військовослужбовця. Психологічні теорії особистості. Основні фактори формування особистості військовослужбовця. Виховання як ведучий фактор формування особистості. Психологічна структура особистості військовослужбовця [38].

Пізнавальна сфера психіки військовослужбовця та її розвиток у військовій діяльності [32]. Поняття та природа відчуття, сприйняття, уявлення, пам'яті, мови, уваги, мислення. Особливості й види відчуття. Властивості сприйняття. Види уваги, її властивості, стійкість, концентрація, об'єм, розподіл, перемикання. Основні процеси пам'яті та їх сутність. Особливості прояву пам'яті у воїнів, командира. Мислення, його форми й операції. Сутність аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, узагальнення, конкретизації, класифікації, систематизації. Мова військовослужбовця та її особливості. Особливості прояву психічних пізнавальних процесів у різних видах військової діяльності.

Емоційно-вольова сфера особистості військовослужбовця та її загартовування в умовах військової служби. Характеристика емоцій людини. Емоції та почуття. Особливості й форми прояву емоцій у різних видах військової діяльності, у бойовій обстановці. Психічний стан. Вплив психічного стану на діяльність і поведінку військовослужбовців. Природа та виявлення жаху в бойовій обстановці. Паніка та заходи для її запобігання. Методика вивчення та врахування психічних станів підлеглих. Воля, її взаємозв'язок з іншими психічними процесами і властивостями людини. Вольові дії. Вольові якості й психологічні умови їх формування у військовослужбовців. Активізація волі в бойових умовах. Воля офіцера і її вплив на вольові вчинки [28].

Ведучі психічні властивості особистості військовослужбовця та їх вплив на формування провідних рис захисника Батьківщини.

Темперамент. Типи вищої нервової діяльності та темперамент. Класифікація темпераментів та їх психологічна характеристика. Методика виявлення та облік особливостей темпераментів у військовослужбовців у різних видах військової діяльності, в індивідуально-виховній роботі. Характер і темперамент. Характер і діяльність. Найважливіші риси характеру військовослужбовця. Пізнання, оцінка, облік характеру військовослужбовця в навчально-виховному процесі. Здібності. Задатки та здібності. Соціальна природа здібностей. Здібності та діяльність. Структура здібностей. Вивчення й облік здібностей військовослужбовців при підборі за фахом, при формуванні екіпажів та бойових обслуг. Розвиток здібностей у військовослужбовців у процесі військової діяльності.

Зміст понять "методологія", "методика" і "метод" психологічного дослідження. Класифікація основних методів психологічного дослідження особистості військовослужбовця. Процедура та технологія проведення психологічного дослідження. Етнічно-регіональні особливості військовослужбовців та їх врахування у вивченні та вихованні особового складу. Зміст практичної діяльності офіцерів-психологів щодо складання комплексної психологічної характеристики військовослужбовця [79].

3. Анотація навчальної дисципліни:

Навчальна дисципліна «Загальна та військова педагогіка» покликана забезпечити: опанування майбутніми офіцерами знаннями та уміннями із загальної та військової педагогіки, формування умінь та навичок творчого застосування набутих знань у майбутній професійній діяльності; формування в курсантів наукового уявлення про систему навчання та виховання в Збройних Силах України [111]; формування в майбутніх офіцерів творчого педагогічного мислення, вміння творчо аналізувати педагогічні ситуації та розв'язувати педагогічні проблеми у військовому середовищі; формування педагогічних умінь у курсантів щодо навчання і виховання особового складу підрозділу в умовах мирного та воєнного часу.

Навчальна дисципліна «Загальна та військова педагогіка» включає основні теми курсу, які охоплюють як теоретичні питання у галузі навчання та виховання, так і практичну підготовку.

Завдання (навчальні цілі) дисципліни:

Дисципліна спрямована на досягнення таких загальних компетентностей:

- Здатність до абстрактного, логічного та критичного мислення, аналізу і синтезу.

- Здатність застосовувати знання в професійній діяльності у стандартних та окремих нестандартних ситуаціях.

- Уміння планувати і організовувати свою професійну діяльність.

- Знання предмета та характеру професійної діяльності, природи етичних стандартів та здатність діяти на їх основі, враховуючи моральні, наукові, культурні цінності і досягнення суспільства, ґрунтуючись на розумінні історії та закономірностей розвитку суспільно-політичних процесів на державному та світовому рівні.

- Здатність спілкуватися державною та іноземною мовою як усно, так і письмово, у тому числі у професійній сфері.

- Навички збору та аналізу інформації з національних і міжнародних джерел, оцінка її достовірності, використання сучасних інформаційних технологій і баз даних.

- Здатність проведення досліджень, уміння точно формулювати та висловлювати свої позиції, належним чином їх обґрунтовувати, брати участь в аргументованій професійній дискусії.

-. Здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями у професійній сфері.

- Вміння працювати самостійно, проявляти добросовісність, дисциплінованість, пунктуальність та відповідальність, а також працювати у команді колег за фахом.

- Здатність аналізувати результати своєї діяльності та застосувати методи когнітивної та емоційної регуляції власної діяльності, фізичного та психічного стану.

Дисципліна спрямована на досягнення спеціальних (фахових) компетентностей:

- Здатність планувати, організовувати та проводити заходи психологічного забезпечення підготовки та застосування підрозділів Збройних Сил України.

- Здатність розробляти, організовувати та проводити заходи з психологічної підготовки особового складу підрозділу до виконання завдань за призначенням.

- Здатність здійснювати психологічну освіту (едукацію) різних категорій особового складу

- Здатність планувати, організовувати та проводити заходи психологічного супроводу різних категорій особового складу під час виконання підрозділом завдань за призначенням в різноманітних умовах обстановки.

Всі типи педагогічних технологій і методик націлені на розвиток особистісних якостей у курсантів, формування досвіду творчої діяльності, осмислення різних професійних, світоглядних, морально-етичних та інших важливих проблем. Специфіка педагогічних технологій навчання полягає в тому, що освітній процес організовується в логіці діяльності, що має особистісний сенс для курсанта. Технологія проектного навчання має розвиваючу цільову установку, проектує зміст освіти ізоморфно майбутньої службової діяльності, будується на суб'єкт-суб'єктній взаємодії учасників освітнього процесу, являє навчальний матеріал у вигляді системи пізнавальних і практичних завдань, мотиваційно забезпечує професійну військову підготовку, грунтуючись на суб'єктивному досвіді майбутніх військових фахівців.

3.1 Нормативно-правове забезпечення розроблення та впровадження інноваційних педагогічних технологій і методик в освітню діяльність ВВНЗ, ВНП ЗВО МО України

Интеревал 1

Правовою основою Концепції є такі законодавчі акти:

Закон України “Про освіту” від 5 вересня 2017 року № 2145-VІІІ;

Закон України: “Про вищу освіту” від 1 липня 2014 року від 1 липня 2014 року № 1556-VІІ;

Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 27 липня 2016 року № 385;

Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015;

Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015;

Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016;

Стратегічний оборонний бюлетень України, уведений в дію Указом Президента України від 06 червня 2016 року № 240/2016;

Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року, уведена в дію Указом Президента України від 22 березня 2017 року № 73/2017;

Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1341 “Про затвердження національної рамки кваліфікацій”;

Концепція розвитку національної інноваційної системи, схвалено розпорядженням Кабінету міністрів України від 17 червня 2009 року № 680;

Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 “Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти”;

Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2011 року № 1283 “Про затвердження Порядку проведення моніторингу та оцінки якості освіти”;

ДСТУ ISO 9000-2007 (Системи управління якістю. Основні положення та словник);

ДСТУ ISO 9004-2001 (Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності);

Наказ Міністерства освіти і науки України від 01 червня 2016 № 600 “Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти”;

Класифікація видів економічної діяльності: ДК 009:2010. - На заміну ДК 009:2005; Чинний від 2012-01-01. - (Національний класифікатор України);

Класифікатор професій : ДК 003:2010. - На заміну ДК 003:2005 ; Чинний від 2010-11-01. - (Національний класифікатор України);

Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. - К. : Ленвіт, 2006. - 35 с. ISBN 966-7043-96-7;

Національний освітній глосарій: вища освіта / 2-е вид., перероб. і доп. / авт.-уклад. В. М. Захарченко, С. А. Калашнікова, В. І. Луговий, А. В. Ставицький, Ю. М. Рашкевич, Ж. В. Таланова / За ред. В. Г. Кременя.- К. : ТОВ “Видавничий дім “Плеяди”, 2014. - 100 с. ISBN 978-966-2432-22-0;

Методичних рекомендацій з розроблення нормативних документів підготовки військових фахівців у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів України. (введені в дію наказом першого заступника Міністра оборони України від 16.04.2016 року).

Рекомендації ґрунтуються також на результатах аналізу вітчизняного і світового досвіду щодо функціонування і прогнозування розвитку вищої, вищої військової освіти та здійснення відповідного освітнього моніторингу у провіднихВВНЗ Збройних Сил України.

3.2 Основні поняття та їх визначення (глосарій)

3.2.1 Основні поняття, визначені в Законі України “Про Вищу освіту”

Автономія вищого навчального закладу - самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених Законом України “Про Вищу освіту” (п.1., ст.1., розділ І);

Акредитація освітньої програми - оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності вищого навчального закладу за цією програмою на предмет: відповідності стандарту вищої освіти; спроможності виконати вимоги стандарту та досягти заявлених у програмі результатів навчання; досягнення заявлених у програмі результатів навчання (п.4., ст.1., розділ І);

Вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти (п.5., ст.1., розділ І);

Вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання) - вищий навчальний заклад державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (п.6., ст.1., розділ І);

Галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка (п.8., ст.1., розділ І);

Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система (ЄКТС) - система трансферу і накопичення кредитів, що використовується в Європейському просторі вищої освіти з метою надання, визнання, підтвердження кваліфікацій та освітніх компонентів і сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти. Система ґрунтується на визначенні навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених результатів навчання, та обліковується у кредитах ЄКТС (п.9., ст.1., розділ І);

Здобувачі вищої освіти - особи, які навчаються у вищому навчальному закладі на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації (п.11., ст.1., розділ І);

Кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту (п.12., ст.1., розділ І);

Компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти (п.13., ст.1., розділ І).

Кредит Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі - кредит ЄКТС) - одиниця вимірювання обсягу навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених (очікуваних) результатів навчання. Обсяг одного кредиту ЄКТС становить 30 годин. Навантаження одного навчального року за денною формою навчання становить, як правило, 60 кредитів ЄКТС (п.13., ст.1., розділ І);

Освітня діяльність - діяльність вищих навчальних закладів, що провадиться з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та інших осіб (п.16., ст.1., розділ І);

Освітня (освітньо-професійна чи освітньо-наукова) програма - система освітніх компонентів на відповідному рівні вищої освіти в межах спеціальності, що визначає вимоги до рівня освіти осіб, які можуть розпочати навчання за цією програмою, перелік навчальних дисциплін і логічну послідовність їх вивчення, кількість кредитів ЄКТС, необхідних для виконання цієї програми, а також очікувані результати навчання (компетентності), якими повинен оволодіти здобувач відповідного ступеня вищої освіти (п.17., ст.1., розділ І);

Освітній процес - це інтелектуальна, творча діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у вищому навчальному закладі (науковій установі) через систему науково-методичних і педагогічних заходів та спрямована на передачу, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей у осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно розвиненої особистості (п.1., ст.47., розділ ІХ);

Результати навчання - сукупність знань, умінь, навичок, інших компетентностей, набутих особою у процесі навчання за певною освітньо-професійною, освітньо-науковою програмою, які можна ідентифікувати, кількісно оцінити та виміряти (п.19., ст.1., розділ І).

Рівні вищої освіти(п.1., ст.5., розділ ІІ):

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності;

перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов'язків за обраною спеціальністю;

другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності;

третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв'язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення;

науковий рівень вищої освіти відповідає дев'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв'язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення. (п.1., ст.5., розділ ІІ).

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: молодший бакалавр; бакалавр; магістр; доктор філософії; доктор наук.

Спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка (п.21., ст.1., розділ І).

Спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти (п.20., ст.1., розділ І).

Стандарт вищої освіти - це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності (п.1., ст.10., розділ ІІІ).

Стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:

обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

перелік компетентностей випускника;

нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

форми атестації здобувачів вищої освіти;

вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності) (п.3., ст.10., розділ ІІІ).

Ступені вищої освіти:

молодший бакалавр - це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої-професійної програми, обсяг якої становить 90-120 кредитів ЄКТС. Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти (п.3., ст.5., розділ ІІ);

бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра визначається вищим навчальним закладом. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти (п.4., ст.5., розділ ІІ);

магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра (п.5., ст.5., розділ ІІ);

доктор філософії - це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад'юнктурі).

Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою (ад'юнктурою), зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад'юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС (п.6., ст.5., розділ ІІ).

Доктор наук - це другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв'язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях.

Ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (п.7., ст.5., розділ ІІ).

Якість освітньої діяльності- рівень організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань (п.23., ст.1., розділ І).

Якість вищої освіти - рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти (п.22., ст.1., розділ І).

3.2.2 Основні поняття щодо технологізації підготовки військових фахівців у ВВНЗ

Гарантування якості вищої військової освіти - це порука та відповідальність закладів військової освіти щодо виконання державного замовлення з підготовки слухачів (курсантів) зі ступенем сформованості визначених компетентностей в кожного з них не нижче встановленого рівня.

Інноваційні педагогічні технології - комплексні процеси цілеспрямованогостворення в педагогічній теоріїі впровадження (поширення) в практику підготовки здобувачів освіти новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний освітній процес.

Інтерактивні технології - найбільш вживана складова інноваційного навчання, яке відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників освітнього процесу - колективне співнавчання, взаємонавчання, співпраця, що передбачає моделювання різноманітних життєвих ситуацій, їх спільне вирішення. де учасники освітнього процесу є рівноправними суб'єктами.

Компетентності та компетенції:

загальні компетентності- універсальні компетентності, що не залежать від предметної області, але важливі для успішної подальшої професійної та соціальної діяльності здобувача в різних галузях та для його особистісного розвитку;

інтегральна компетентність - узагальнений опис кваліфікаційного рівня, який виражає основні компетентнісні характеристики рівня щодо навчання та/або професійної діяльності;

компетентність військового фахівця - це інтегральний показник якості його підготовки, що характеризується ступенем здатності до самоосвіти, постійного професійного самовдосконалення, готовності до застосування здобутих знань, сформованих умінь, навичок, особистих якостей і ціннісних орієнтацій при виконанні службово-бойових функцій у військах (силах) в умовах мирного та воєнного часу на посаді призначення;

компетенції здобувача вищої військової освіти - це перелік вимог до якості його підготовки відповідно до стандартів вищої освіти, що характеризуються визначеною сукупністю знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій, інших професійно важливих якостей і мають бути реалізовані у ході освітньої та службової діяльності у ВВНЗ;

спеціальні (фахові,предметні) компетентності - компетентності, що залежать від предметної області, та є важливими для успішної професійної діяльності за певною спеціальністю.

Методика навчання- набір прийомів, способів, технік педагогічної діяльності, що використовуються в окремих складових освітнього процесу для реалізації поставлених навчальних завдань в межах певної технології навчання

Моніторинг у системі вищої військової освіти:

моніторинг якості вищої військової освіти - систематичне відслідковування рівня набутих здобувачем вищої військової освіти знань, умінь, навичок, інших професійно важливих якостей, що відображає його компетентність відповідно до стандартів вищої освіти з метою постійного удосконалення освітнього процесу;

моніторинг якості освітньої діяльності ВВНЗ - систематичне відслідковування рівня організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, внутрішніх та зовнішніх умов його протікання, що відповідають стандартам вищої освіти, забезпечують набуття здобувачами якісної вищої військової освіти та сприяють створенню нових знань.

Моніторинг якості підготовки військових фахівців- це складова системи управління якістю вищої військової освіти та освітньої діяльності, що формується на основі систематичного збору, обробки, аналізу, оцінювання, зберігання та оприлюднення інформації про стан освітнього процесу та його забезпечення з метою визначення відповідності отриманих результатів навчання освітнім стандартам та постійного удосконалення освітньої діяльності ВВНЗ.

Освітні стандарти у системі вищої військової освіти:

стандарт вищої військової освіти- це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих військових навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності.

стандарт освітньої діяльності у ВВНЗ - це сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого військового навчального закладу.

Освітня технологія(концепції освіти) - загальна стратегія розвитку освіти, єдиного освітнього простору і передбачає розв'язанні відповідних стратегічних завдань у сфері освіти.

Педагогічна технологія(ПТ) - тактика реалізації освітньої технології в освітньому процесі закладу освіти за наявності певних умов незалежно від конкретної навчальної дисципліни

Технологія (грець. “techne” - мистецтво, майстерність, вміння, і “logos” - вчення, наука), що має дати відповідь на запитання: “Як досягти запланованого результату діяльності (з використанням чого і якими засобами)?”.

Технологія навчання(ТН) - шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах певної дисципліни, теми, питання і в межах обраної педагогічної технології

3.4 Технологізація освітнього процесу: аналітичний огляд

Більшість досліджень з технологізації освітнього процесу пов'язують із впровадженням на Заході у другій половині ХХ ст. технічних засобів, що призвело до виникнення понять “технологія освіти”, “педагогічна технологія”, “технологія навчання”. Уже до середини 60-х рр. ХХ ст. поступово виділяються два напрями досліджень: традиційний - технологія як спосіб впровадження технічних засобів навчання (далі - ТЗН); інноваційний - технологія як спосіб побудови і реалізації освітнього процесу. Точкою відліку формування технологізованого підходу в освіті вважають діяльність англійського фахівця в галузі педагогічної психології Джеймса Саллі, який першим у 1886 р. використав поняття “педагогічна технологія”. Початок цілеспрямованого розроблення порушеної проблеми в історії зарубіжної педагогіки пов'язують з періодом технологічної революції в системі освіти США, що припадає на 30-ті рр. ХХ ст., коли в американській школі переходять від вербального до аудіовізуального навчання, відмовляються від традиційної класно-урочної системи на користь колективно-групових форм організації навчального процесу [12, с. 8]. Наступні етапи розвитку технологізації освіти історики зарубіжної педагогіки пов'язують із відомим американськими науковцями: Л.К. Ларсоном - “аудіовізуальна освіта” (50-ті рр.); Б. Скіннером “програмоване навчання” (середина 50-х -60-ті рр.); Дж. Фінном - “Проект технологічного розвитку”- “Technological Development Plan” - (початок 70-х рр.);

Подальше розроблення нових освітніх технологій було зумовлене інтенсивним розвитком техніки, появою перших персональних ЕОМ. У 1972 р. з'являється початкове визначення освітньої технології як “галузі, що просуває людське навчання через систематичну ідентифікацію, розвиток, організацію та використання цілого спектру навчальних ресурсів та через керування цими процесами”.

Згодом це визначення було уточнене і в 1977 р. запропонували офіційне тлумачення ключового терміна: “Освітня технологія - це комплексний, інтегрований процес, що охоплює людей, методику, ідеї, засоби та способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення, оцінювання і керування процесом розв'язання проблем, які стосуються всіх аспектів засвоєння людиною знань”. Таким чином, було зосереджено увагу на процесуальній частині освітньої технології, що має забезпечувати належне засвоєння змісту навчання як кінцевого результату технологізованої освіти. Значного поштовху подальшій технологізації навчального процесу надали технічні розробки кінця ХХ - початку ХХІ ст., пов'язані із впровадженням нових засобів оброблення, зберігання та передавання інформації. Масовий випуск комп'ютерів та їх подальше удосконалення, -зробили можливим їхнє застосування у навчальному процесі. В освітніх закладах Сполучених Штатів почали відкриватися комп'ютерні лабораторії та дисплейні класи.

Поява Інтернету вплинула на всі сфери людської діяльності, зокрема на освіту, - педагоги та учні одержали нове джерело отримання необхідної інформації”. Власне сам процес становлення технологізованого підходу в освіті історики педагогіки характеризують як перехід від “технології в освіті” до “технології освіти”, що охоплює чотири періоди: Перший період (40 - 50-ті рр. ХХ ст.) характеризується появою та впровадженням в освітній процес технічних засобів. Другий період (середина 50-х - 60-ті рр. ХХ ст.) відзначається розробленням ідеї програмованого навчання, проведенням дослідження з алгоритмізації навчального процесу. Третій період (70-ті рр. ХХ ст.) пов'язаний із модернізацією навчального обладнання і навчальних предметних середовищ, оновленим тлумаченням педагогічної технології як вивчення, розроблення та застосування принципів оптимізації навчальної діяльності на основі найновіших досягнень науки і техніки. На четвертий період (80-ті рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.) припадає створення й розвиток мережі комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів, розроблення програмованих, інтерактивних засобів навчання. Основні періоди розвитку технологізації представлено в таблиці (Таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 - Основні періоди розвитку технологізації освіти

Періоди розвитку, XX століття	Визначальні риси технології навчання
1	2
1-й період. 1940-1950 роки	Характеризується використанням у навчально-виховному процесі різноманітних технічних засобів отримання інформації, об'єднаних поняттям “аудіовізуальні засоби” - магнітофони, телевізори, радіоприймачі, програвачі, кінопроектори тощо. Саме з використанням різноманітних засобів навчання деякі педагоги пов'язували сподівання на радикальні зміни ефективності масового навчання.
2-й період. 1950-1960 роки	Теоретичною базою технологізації стала ідея програмованого навчання, яке передбачало розробку і впровадження спеціальних програм управління процесом засвоєння знань. Відповідно були розроблені аудіовізуальні засоби зворотного зв'язку, в школах впроваджувалися класи програмованого навчання, лінгафонні кабінети, навчальні машини, тренажери, засоби систематизування програм: програмовані підручники, дидактичні машини для контролю знань та ін. Особлива увага приділялася програмованому навчанню, однак було визнано, що своєрідна автоматизація навчання, надмірна апеляція до пам'яті можуть негативно впливати на розвиток творчого мислення та емоційної сфери особистості.
3-й період. 1970-і роки -середина 1990-х років	Характеризується розширенням бази педагогічної технології на ґрунті досягнень психолого-педагогічних наук - запроваджуються результати нових досліджень із психології навчання, теорії управління пізнавальною діяльністю учнів і студентів, наукової організації праці педагогів і студентів. Починаючи з 1970-х років, у зв'язку із впровадженням програмованого навчання, поняття “педагогічна технологія” активно упроваджується у науковий обіг і використовується педагогами-практиками. При тлумаченні цього терміну особливого значення набуває визначення навчальних цілей, послідовності кроків навчання і раціональних способів досягнення поставлених цілей. У цей період активізуються спроби упровадження проблемного навчання.
4-й період. середина 1990-х років - теперішній час	Створюються комп'ютерні аудиторії, центри дистанційного навчання. Збільшується кількість і поліпшується якість програмованих засобів навчання, широко використовуються інтерактивні системи. На основі системного аналізу педагоги-дослідники (В. П. Беспалько, B. C. Данюшенков, В. Ю. Питюков та ін.) схиляються до думки, що головне в педагогічній технології - це проектування процесу формування особистості студента Такий підхід має гарантувати педагогічний успіх незалежно від майстерності викладача За такого підходу, який можна визначити як дискусійний, педагогічна технологія виступає системою, складовими якої є учасники педагогічного процесу, система теорій, дій, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного забезпечення вирішення проблем, що охоплюють усі елементи засвоєння знань і формування практичних умінь. Сумніви педагогів і психологів викликає звуження комунікативного поля взаємодії викладача і того, хто навчається, що може негативно вплинути на формування гармонійно розвиненої особистості.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. Загальнопедагогічний рівень функціонування педагогічної технології. Загальнодидактична, загальновиховна технологія репрезентує цілісний освітній процес у країні, освітньому закладі, на певному рівні навчання, чи виховання. У такому вигляді педагогічна технологія тотожна педагогічній системі, оскільки вона містить сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів навчально-виховного процесу.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології. Йдеться про застосування педагогічної технології як окремої методики, тобто як сукупності методів і засобів реалізації певного змісту навчання та виховання в межах одного предмета, групи, в діяльності педагога.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології. Зорієнтована на цей рівень педагогічна технологія окремих частин навчально-виховного процесу, розв'язання окремих дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей тощо).

У зв'язку з цим правомірним є розмежування таких понять, як “освітня технологія”, “педагогічна технологія ”, “технологія навчання (виховання, управління) ”, оскільки кожне з них має свою ієрархію цілей, завдань, змісту.

Об'єднують освітню, педагогічну технологію, а також технологію навчання (виховання, управління) актуальні для певного історичного етапу освітні концепції, педагогічні парадигми (системи поглядів).

Освітня технологія. Вона відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. Призначення освітніх технологій полягає у розв'язанні стратегічних для системи освіти завдань: прогнозування розвитку освіти, проектування і планування цілей, результатів, основних етапів, способів, організаційних форм освітньо-виховного процесу. Такими освітніми технологіями є концепції освіти, освітні закони, освітні системи (Додаток А).

Педагогічна технологія. Відображає тактику реалізації освітніх технологій у навчально-виховному процесі за наявності певних умов.

Педагогічні технології акумулюють і виражають загальні ознаки та закономірності освітнього процесу незалежно від конкретного навчального предмета і функціонують у рамках педагогічної системі ВВНЗ (Додаток Б). Кожна конкретна педагогічна технологія відображає модель освітнього та управлінського процесів у навчальному закладі, об'єднує в собі їх зміст, форми і засоби. Вона може охоплювати й спеціалізовані технології, що застосовуються в інших галузях науки і практики - електронні, нові інформаційні технології, промислові, поліграфічні, валеологічні, тощо Середовищем реалізації педагогічної технології є технологічний процес (Додаток В).

Технологія навчання - поняття близьке, але не тотожне педагогічній технології, оскільки воно відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу (поняття) в межах певного предмету, теми, питання і в межах обраної технології. Технології навчання варіативні і близькі до часткових методик. Вони можуть називатися дидактичними. Їхнє завдання - максимально спростити організацію навчального процесу, зберігши його ефективність шляхом передачі творчих функцій викладача.

3.5 Інноваційні педагогічні технології

Одним із шляхів модернізації військової освіти України є впровадження в освітній процес ВВНЗ інноваційних педагогічних технологій і методик. Інновації (італ. іnnovatione - новизна, нововведення) - нові форми організації діяльності і управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства.[104-109]

Інтенсивний розвиток усіх галузей інформаційного суспільства, впровадження комп'ютерної техніки, інтернет-ресурів, телекомунікаційних засобів, інтерактивних форм міжособистісної взаємодії та спілкування зумовив необхідність кардинального перегляду традиційних підходів до організації освітнього процесу, розроблення та застосування принципово нових системних способів пошуку, опрацювання, засвоєння, зберігання й поширення знань, налагодження дієвих механізмів обміну інформацією, розширення каналів комунікації й передавання інформаційних ресурсів. У Концепції розвитку національної інноваційної системи України освіта визначена одним із провідних інститутів реалізації послідовної державної політики, спрямованої на активізацію інноваційних процесів, формування інноваційної культури суспільства, підвищення інноваційно-інтелектуального потенціалу країни, її конкурентоспроможності на світовому ринку технологій, наукових знань і трудових ресурсів. Забезпечення інноваційної спрямованості освіти має здійснюватися шляхом утворення інноваційних освітніх структур, реформування системи освіти з урахуванням вимог європейських стандартів і збереженням культурних та інтелектуальних національних традицій, упровадження навчальних програм, спрямованих на формування у молоді творчого мислення та позитивного ставлення до інновацій [18].

...