Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України

Програмне забезпечення дозволяє інструктору створювати та редагувати вправи зі стрільби різної складності, а також користуватися готовими вправами згідно з Курсом стрільб зі стрілецької зброї і бойових машин.

Програмна складова складається з окремих програмних модулів, які надають можливість користувачу здійснити налаштування ТРЕНАЖЕРА Т1, створювати та запускати вправи стрільб;

- для усіх спеціальностей:

клас правил та основ безпеки руху, оснащений 15 комп'ютерами з локальною оптико-волоконною мережею з доступом до мережі Інтернет (швидкість - 100 Мбіт/с), та забезпечений пакетами ліцензійних програмних продуктів “Тест-клас”, за допомогою яких курсанти навчаються правилам та безпеці дорожнього руху.

Крім того, в науково-дослідному центрі ВІКНУ:

- розроблено пристрій криптографічного перетворення цифрової інформації в мережі Інтернет з використанням керованого, випадкового, нелінійного і адаптивного елемента (БА-05);

- розроблено програмний комплекс “Polyglot” для вивчення іноземних мов, на основі методу сурдомашинного прочитування;

- розгорнуто програмний комплекс “Moodle” для проведення дистанційного навчання та самостійної підготовки. Доступ до навчально-методичних матеріалів здійснюється за логіном і паролем як з локальної комп'ютерної мережі ВІКНУ, так і через мережу Інтернет.

2.3 Пропозиції щодо удосконалення системи підготовки військових фахівців на основі розробленої теоретичної моделі інноваційних педагогічних технологій у ВІ КНУ

Розглянемо основні складові ситеми підготовки військових фахівців.

Підготовка керівника до конкретного заняття

Підготовка керівника до конкретного заняття передбачає:

- з'ясування та формулювання теми заняття;

- визначення навчальної та виховної мети;

- добір літератури та визначення навчального матеріалу до теми;

- визначення структури обраної форми заняття;

- визначення методики і педагогічних прийомів на усі фази заняття;

- підготовку дидактичних засобів та наочних посібників;

- визначення форми контролю та оцінювання знань, умінь і навичок тих, хто навчається;

- раціональний розподіл часу на всіх етапах заняття;

- визначення місця керівника заняття для демонстрування й опитування в рамках заняття;

- складання плану або плану-конспекту заняття;

- перевірку готовності помічників (якщо потрібно) та слухачів до заняття.

Під час підготовки до конкретного заняття його керівник повинен враховувати:

- провідні мотиви, інтереси воїнів до даного предмета, їхнє особисте

ставлення до занять, що проводить саме цей керівник;

- рівень, який характеризує уміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці та сумлінність під час самостійної роботи;

- активність тих, хто навчається на занятті, їхню увагу і дисциплінованість;

- здібності кожного, його потенційні можливості та уміння застосовувати знання на практиці;

- можливості використання ТЗН та наочних посібників за даною темою і в даному навчальному класі;

- свою працездатність та санітарно-гігієнічні умови місця та навчального обладнання, які будуть використовуватися для проведення заняття.

Будь-яке заняття розпочинається зі вступної частини. В ній керівник заняття вирішує два завдання, а саме:

- забезпечення нормальної зовнішньої обстановки для спільної роботи керівника і тих хто навчається;

- створення психологічного настрою слухачів на плідну навчальну працю.

До основних моментів попередньої організації заняття відносять:

- обов'язкове взаємне вітання керівника заняття і слухачів;

- перевірку наявності слухачів, матеріального забезпечення та зовнішнього стану приміщення;

- перевірку готовності навчальних місць, зовнішнього вигляду слухачів та обов'язкове попередження про виконання заходів безпеки;

- доведення актуальності теми заняття та мобілізацію уваги з боку слухачів.

В ході основної частини заняття його керівник повинен звертати увагу на дотримання загальних правил щодо пояснення навчального матеріалу,формування умінь і навичок, запровадження активних форм організаціїнавчальної праці та підтримки на необхідному рівні навчальної дисципліни.

Під час пояснення навчального матеріалу керівник заняття повинен дотримуватися таких правил:

- продумати та визначити своє місце під час пояснення матеріалу, щоб було всім видно і чути, що показує та розповідає керівник заняття (можна сидіти,якщо це не вплине на результативність заняття);

- без необхідності (наприклад, якщо це не контроль або надання допомоги) не ходити по класу;

- говорити гучно, але не кричати, пояснення повинні бути чіткими та зрозумілими;

- темп викладання матеріалу - розмірений, а мова - доступна, з необхідним науковим рівнем (який відповідав би підготовці слухачів);

- виділяти головне в матеріалі, не захоплюватись другорядним;

- дотримуватися послідовності викладання;

- своєчасно використовувати ілюстративний матеріал, стежити за правильністю та акуратністю записів на класній дошці.

Сутність будь-якого заняття полягає в наданні слухачам знань, на основі яких формуються уміння та навички. Підготовка до будь-якого заняття повинна передбачати ретельне обмірковування та визначення його керівником напрямків дій зі стимулювання слухачів до результативного оволодіння знаннями, уміннями і навичками військового фахівця. Існує багато прийомів, способів для вирішення цього завдання, але всі вони реалізуються через вплив на свідомість слухачів та напружену розумову працю керівника заняття.

До основних напрямків дій керівника можна віднести:

- активне та наполегливе керування пізнавальною діяльністю слухачів іздотриманням при цьому основних принципів навчання;

- постійний пошук творчих, нестандартних підходів під час розв'язування.

Міцність навчання пов'язана зі створенням умов для надійного збереження у пам'яті необхідних для майбутньої військової діяльності знань. Проте, оскільки людська пам'ять не в змозі утримувати всю інформацію, командир повинен чітковизначити, що воїну потрібно запам'ятовувати міцно, а з чим лише досить ознайомитися.

Кожна людина під час навчання вирішує триєдине завдання, а саме: запам'ятовування, зберігання в пам'яті, відтворення предмета навчання впотрібний момент. Відповідно до цього існують заходи з активізації пам'яті на цих трьох етапах.

Запам'ятовування навчального матеріалу:

Навчальний матеріал повинен викладатися переконливо і доступно.

Вивчення матеріалу здійснювати відповідно до схеми:

- зрозуміти, про що йде мова;

- усвідомити основний зміст;

- з'ясувати логіку сприйняття матеріалу;

- запам'ятати об'єкт навчання.

Для кращого запам'ятовування навчального матеріалу керівник може

використовувати особисті якості слухачів, тобто:

- почуття обов'язку,

- відповідальність за результати навчання;

- почуття важливості даного матеріалу для майбутньої професії офіцера.

Зосереджувати увагу на головній частині об'єкта навчання. Постійно контролювати рівень засвоєння матеріалу методом відтворення.

Зберігання навчального матеріалу в пам'яті.

Організація вивчення навчального матеріалу повинна забезпечити йогоглибоке запам'ятовування.

Елементи повторення матеріалу потрібно включати в усі подальші заняття і самостійну роботу.

Керівник постійно повинен вимагати від слухачів відповідального ставлення до одержання знань та показувати їх практичне значення для майбутньої професії.

Відтворення навчального матеріалу:

Відтворення матеріалу - це теж дія, яка спрямована на закріплення знань у пам'яті. Вона реалізується в співбесідах з товаришами на тему отриманих знань: на семінарах, заліках, іспитах, консультаціях та інструктажах до наступних занять.

Керівник заняття мусить постійно звертатися до відтворення одержаних знань підлеглими з метою їх закріплення. Відтворення може бути усним, письмовим або змішаним.

Схема заняття повинна передбачати постійне навантаження, яке складається із запам'ятовування навчального матеріалу та відтворення отриманої інформації.

Для збереження знань потрібно повторювати матеріал з моменту одержання якомога частіше. Перше відтворення повинно здійснитися при сприйманні нового матеріалу, друге - не пізніше другої доби.

Активні методи навчання базуються на експериментально встановлених фактах про те, що в пам'яті людини відбивається до 90% того, що він робить, до50% того, що він бачить, і лише 10% того, що чує.

Важливим у цьому питанні є підвищення рівня компетентностей викладача. Зміна ролі викладача та характеру його праці в умовах інформаційного суспільства змушує по-новому подивитися на проблеми розвитку особистості педагога, модернізації його професійних знань та вдосконалення методичної майстерності. Такі елементи його професійно-педагогічної культури, як постійне прагнення до підвищення якості своєї діяльності, результативності методів навчання й виховання, роботи з самоосвіти та самовдосконалення, розглядаються сьогодні не просто як досягнення окремих педагогів, а як вимоги до професійної компетентності [139]. Основною складовою в структурі професійної компетентності викладача є ефективність формування компетентностей в тих, хто навчається. Підґрунтям зазначеного формування є постійне професійне самовдосконалення, накопичення викладачем відповідних знань і досвіду комунікативної взаємодії щодо їх актуалізації та передачі знань тим, хто навчається.

Ефективним інструментарієм формування компетентностей військового фахівця в ході освітньої діяльності у ВВНЗ, яким має досконало володіти викладач вищого військового навчального закладу, є педагогічна технологія. Педагогічна технологія, як упорядкована взаємодія учасників навчально-виховного процесу, має забезпечувати якість підготовки військових фахівців. Основними складовими зазначеної взаємодії, що несе в собі особистісно-орієнтований характер, є такі: організаційно-проектувальна, комунікативно-перетворювальна, діагностично-моніторингова, аналітично-коригувальна. Відтак, професійна компетентність викладача вищого військового навчального закладу, як інтегральний показник якості його підготовки, містить цілу низку взаємопов'язаних компетенцій, реалізація яких у педагогічній практиці має забезпечити досягнення визначеного рівня сформованості певних компетентностей в тих, хто навчається - слухачів (курсантів). Розгляду основних компетенцій викладача вищого навчального закладу присвячено низку публікацій [54, 68,148]. До основних з них варто віднести такі: науково-дослідницьку; соціально-економічну; загальновійськову, військово-спеціальну; психолого-педагогічну; організаційно-управлінську, правову; інформаційно-комунікативну; морально-етичну. Розглянемо зміст кожної з них [148].

Соціально-економічна компетентність (загальна ерудиція) вимагає від педагога розуміння глобальних цивілізаційних процесів, що відбуваються у світі та закономірностей розвитку і функціонування сучасного суспільства; знань основ політології, соціології, психології, економіки, менеджменту, філософії, всесвітньої історії, історії України та воєнного мистецтва, екології, релігієзнавства, основ світової культури, що мають знаходити своє відображення у педагогічній діяльності викладача.

Загальновійськова, військово-спеціальна компетентність включає знання загальновійськової тактики, бойових статутів за видами Збройних Сил України, настанов родів військ та спеціальних військ за спеціальністю, статутів Збройних Сил України; знання тактико-технічних характеристик сучасних видів озброєння, військової техніки та бойових можливостей військових підрозділів, частин, з'єднань своїх військ і військ противника; уміння вести робочу карту, володіння штабною культурою; виконання нормативів з вогневої та фізичної підготовки; стройову підтягнутість.

Психолого-педагогічна компетентність є базовим компонентом професійної компетентності викладача, що передбачає ґрунтовні знання з педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності; володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання та інше.

Організаційно-управлінська, правова компетентність вимагає від викладача додержання вимог законів України, статуту та правил внутрішнього розпорядку ВВНЗ; знання основних положень Стратегії національної безпеки і оборони, Воєнної доктрини України, Державної програми реформування і розвитку Збройних Сил України; знання вимог нормативних документів з організації навчально-виховного процесу (НВП), змісту освітньо-професійних (освітньо-наукових) програм, засобів діагностики якості освіти, програм навчальних дисциплін і тематичних планів, ролі та місця навчальної дисципліни в НВП; уміння управляти процесом якості підготовки військових фахівців, планувати навчальний процес зі своєї навчальної дисципліни з урахуванням змісту інших дисциплін; забезпечення захисту інформації, що становить державну таємницю тощо.

Інформаційно-комунікативна компетентність передбачає сформованість у викладача таких навичок: знаходження (отримання) інформації з різних джерел, її перетворення в інформаційний продукт; уміння ясно, чітко та лаконічно висловлювати думку, доносити певну інформацію, відстоювати власну точку зору, переконувати, аргументувати; уміння вислуховувати співрозмовника, сприймати іншу точку зору, уникати конфліктів; уміння налагоджувати взаємодію з колегами, узгоджувати свої дії з іншими особами, спілкуватися в екстремальних ситуаціях; уміння користуватися ПЕОМ; знання іншої мови та інше.

Морально-етична компетентність вимагає від педагога дотримання ним норм педагогічної етики, моралі; володіння методиками виховання в процесі навчання; сформованість мовно-етикетної культури; поважного ставлення до гідності осіб постійного та перемінного складу ВВНЗ; виховання слухачів (курсантів) у дусі українського патріотизму, поваги до Конституції України, готовності до захисту недоторканості і територіальної цілісності України тощо.

Науково-дослідницька компетентність викладача передбачає володіння методологією наукового пошуку; ведення наукових досліджень, впровадження їх результатів у військах (силах) та у навчальний процес; залучення курсантів (слухачів) до науково-дослідної роботи; науковий аналіз й узагальнення власного педагогічного досвіду; публікацію результатів наукових досліджень у фахових збірниках; участь у наукових (науково-методичних) конференціях, семінарах тощо.

Для усвідомлення кожним викладачем рівня сформованості своєї професійної компетентності цей рівень має певним чином оцінюватися і визнаватися [51]. Джерелами подібного оцінювання можуть бути такі з них: систематичний формальний рейтинг у тих, хто навчається; оцінка керівника; рейтинг серед колег; участь викладача в робочих семінарах; залишкові знання слухачів (курсантів); результати іспитів; відгуки на випускників, самооцінка. З метою оцінювання рівня сформованості низки професійних компетентностей викладачів та пошуку шляхів для їх вдосконалення серед викладачів Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка було проведено соціологічне опитування.

В соціологічному опитуванні взяли участь 33 викладача, які знаходяться у штаті Військового інституту, з них мають науково-педагогічний стаж: до 2-х років - 7 осіб; від 2-х до 5-ти років - 1 особа; від 5-ти до 10-ти років - 4 особи; від 10-ти до 15-ти років - 7 осіб; від 15-ти до 20-ти років - 8 осіб; більше 20 років - 6 осіб (див. рис.2.4). Слід звернути увагу на досить високу професійну підготовку зазначених науково-педагогічних працівників, а саме - 17 осіб мають науковий ступень, 13 осіб - вчене звання, 12 осіб - педагогічну освіту. Серед тих, хто обпитувався, мають тактичний рівень військової освіти - 14 осіб; оперативно-тактичний рівень - 14 осіб, не мають професійної військової освіти - 5 осіб.

Інтегрування Військового інституту до складу Київського національного університету визначає специфіку формування складу науково-педагогічних працівників інституту, так із загальної чисельності викладачів, які взяли участь в проведенні опитування, 16 осіб викладають військово-спеціальні навчальні дисципліни, 12 осіб - соціально-гуманітарні навчальні дисципліни, 5 осіб - загальновійськові навчальні дисципліни і тільки 2 особи - загальнонаукові навчальні дисципліни. До викладання загальнонаукових навчальних дисциплін широко залучаються викладачі університету.

Рисунок 2.4 - Розподіл чисельності викладачів, які взяли участь в опитуванні, за науково-педагогічним стажем

Соціологічне опитування викладачів включало низку загальних питань, що дозволяють визначити актуальні підходи до розвитку їх фахової компетентності.

Питання 1. Оцініть Ваше ставлення до роботи зкурсантами.

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.5): одержую повне задоволення від роботи зкурсантами - 17 осіб (51,5%); робота з ними скоріше подобається, ніж не подобається - 15 осіб (45,5%); робота з ними скоріше не подобається, ніж подобається - 1 особа (3,0%); робота з ними зовсім не подобається - 0 осіб (0%).



Рисунок 2.5 - Рівень задоволеності роботою з курсантами

Питання 2. Як часто Ви відчуваєте потребу у самовдосконаленні, як педагог?

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.6): постійно відчуваю - 14 осіб (42,4%); часто відчуваю - 10 осіб (30,3%); іноді відчуваю - 9 осіб (27,3%); не відчуваю - 0 осіб (0%).

Рисунок 2.6 - Рівень відчуття потреби у самовдосконаленні, як педагога

Питання 3. У чому Ви вбачаєте свою основну місію як педагога?

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.7): у передачі курсантам знань - 16 осіб (48,5%); у формуванні в курсантів навичок та вмінь - 15 осіб (45,5%); у спонуканні курсантів до самоосвіти та саморозвитку - 16 осіб (48,5%); у формуванні в курсантів здатності до застосування ЗУН в їх практичній діяльності - 14 осіб (42,4%); у розвитку курсантів як творчих особистостей - 10 осіб (30,3%); у здійсненні контролю якості освіти - 1 особа (3,0 %); у формуванні в курсантів громадянських якостей - 5 осіб (15,2 %); інша відповідь - 1 особа (3,0 %).

Рисунок 2.7 - Бачення своєї основної місії, як педагога

Питання 4. Яким чином Ви організовуєте самоосвіту?

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.8):вивчаю фахову літературу - 28 осіб (84,5%); відвідую наукові семінари, конференції; вивчаю зарубіжний досвід - 19 осіб (57,6%); відвідую різноманітні навчальні курси - 13 осіб (31,4%); відвідую лекції провідних вчених - 6 осіб (18,2%); не відчуваю потреби до самоосвіти - 0 осіб (0%); на самоосвіту не вистачає часу - 4 особи (12,1%); інша відповідь - 1 особа (3,0 %).

Рисунок 2.8 - Організація викладачами самоосвіти

Питання 5. Як Ви оцінюєте свою підготовку до педагогічної діяльності?

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.9, 2.10):

1) з дисципліни викладання - від 3,0 до 3,5 балів - 1 особа (3,0%); від 3,5 до 4,0 балів - 3 особи (9,1%); від 4,0 до 4,5 балів - 12 осіб (36,4%); від 4,5 до 5,0 балів - 17 осіб (51,5%), середній бал - 4, 33.

2) з теорії освіти - від 3,0 до 3,5 балів - 1 особа (3,0%); від 3,5 до 4,0 балів - 9 осіб (27,3%); від 4,0 до 4,5 балів - 13 осіб (39,4%); від 4,5 до 5,0 балів - 10 осіб (30,3%); середній бал - 4,12.

3) з методики викладання - від 3,0 до 3,5 балів - 0 осіб (0%); від 3,5 до 4,0 балів - 4 особи (12,1%); від 4,0 до 4,5 балів - 15 осіб (45,5%); від 4,5 до 5,0 балів - 14 осіб (42,4%); середній бал - 4, 27.

4) з суб'єкт-суб'єктної взаємодії - від 3,0 до 3,5 балів - 2 особи (6,1%); від 3,5 до 4,0 балів - 4 особи (12,1%); від 4,0 до 4,5 балів - 16 осіб (48,5%); від 4,5 до 5,0 балів - 11 осіб (33,3%); середній бал - 4, 25.

5) з проведення виховної роботи - від 3,0 до 3,5 балів - 2 особи (6,1%); від 3,5 до 4,0 балів - 8 осіб (24,2%); від 4,0 до 4,5 балів - 15 осіб (45,5%); від 4,5 до 5,0 балів - 8 осіб (24,2%); середній бал - 4, 18.

6) з організації своєї діяльності - від 3,0 до 3,5 балів - 1 особа (3,0%); від 3,5 до 4,0 балів - 6 осіб (18,2%); від 4,0 до 4,5 балів - 14 осіб (42,4%); від 4,5 до 5,0 балів - 12 осіб (36,4%); середній бал - 4, 21.

7) з педагогічного діагностування - від 3,0 до 3,5 балів - 3 особи (9,1%); від 3,5 до 4,0 балів - 11 осіб (33,3%); від 4,0 до 4,5 балів - 10 осіб (30,3%); від 4,5 до 5,0 балів - 9 осіб (27,3%); середній бал - 4, 03.

8) з наукових досліджень - від 3,0 до 3,5 балів - 7 осіб (21,3%); від 3,5 до 4,0 балів - 4 особи (12,1%); від 4,0 до 4,5 балів - 14 осіб (42,4%); від 4,5 до 5,0 балів - 8 осіб (24,2%); середній бал - 3,89.

Рисунок 2.9 - Оцінка викладачів своєї підготовки до проведення педагогічної діяльності

Рисунок 2.10 - Середній бал оцінці викладачів своєї підготовки до проведення педагогічної діяльності

Питання 6. В якій мірі Ви зацікавлені в отриманні додаткових знань з таких педагогічних проблем?

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.11, 2.12, 2.13):

1) Сучасні педагогічні теорії, концепції - дуже зацікавлений - 10 осіб (30,3%); скоріш зацікавлений, чим ні - 17 осіб (51,5%); мені це у принципі знайоме - 6 осіб (18,2%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

2) Педагогічна система ВВНЗ як цілісне утворення - дуже зацікавлений - 6 осіб (18,2%); скоріш зацікавлений, чим ні - 18 осіб (54,5%); мені це у принципі знайоме - 8 осіб (24,2%); зовсім не цікаво - 1 особа (3,0%).

3) Педагогічна концепція гарантування якості підготовки курсантів - дуже зацікавлений - 8 осіб (24,2%); скоріш зацікавлений, чим ні - 15 осіб (45,5%); мені це у принципі знайоме - 8 осіб (24,2%); зовсім не цікаво - 2 особи (6,1%).

4) Сутність і зміст понять «якість освіти», «якість освітньої діяльності» - дуже зацікавлений - 3 особи (9,1%); скоріш зацікавлений, чим ні - 16 осіб (48,4%); мені це у принципі знайоме - 12 осіб (36,4%); зовсім не цікаво - 2 особи (6,1%).

5) Діагностування якості освіти - дуже зацікавлений - 13 осіб (39,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 14 осіб (48,4%); мені це у принципі знайоме - 5 осіб (15,2%); зовсім не цікаво - 1 особа (3,0%).

6) Педагогічна кваліметрія(кількісне оцінювання якості освіти на критеріальній основі) - дуже зацікавлений - 11 осіб (33,3%); скоріш зацікавлений, чим ні - 13 осіб (38,4%); мені це у принципі знайоме - 5 осіб (15,2%); зовсім не цікаво - 1 особа (3,0%).

7) Моніторинг якості освіти та освітньої діяльності - дуже зацікавлений - 5 осіб (15,2%); скоріш зацікавлений, чим ні - 19 осіб (57,5%); мені це у принципі знайоме - 6 осіб (18,2%); зовсім не цікаво - 3 особи (9,1%).

8) Вітчизняний інноваційний педагогічний досвід щодо якості підготовки курсантів ВВНЗ - дуже зацікавлений - 14 осіб (42,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 15 осіб (45,5%); мені це у принципі знайоме - 4 особи (12,1%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

9) Досвід країн-членів НАТО щодо підготовки військових фахівців - дуже зацікавлений - 18 осіб (54,5%); скоріш зацікавлений, чим ні - 9 осіб (27,3%); мені це у принципі знайоме - 6 осіб (18,2%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

10) Практичне застосування інтерактивних методів навчання - дуже зацікавлений - 15 осіб (45,5%); скоріш зацікавлений, чим ні - 11 осіб (33,3%); мені це у принципі знайоме - 7 осіб (21,7%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

11) Проектування проблемних ситуацій - дуже зацікавлений - 14 осіб (42,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 15 осіб (45,5%); мені це у принципі знайоме - 4 особи (12,1 %); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

12) Упровадження компетентнісного підходу - дуже зацікавлений - 12 осіб (36,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 13 осіб (39,4%); мені це у принципі знайоме - 2 особи (6,1%); зовсім не цікаво - 6 осіб (18,1%).

13) Підвищення мотивації курсантів до навчання - дуже зацікавлений - 18 осіб (54,5%); скоріш зацікавлений, чим ні - 12 осіб (36,4%); мені це у принципі знайоме - 3 особи (9,1%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

14) Інформатизація педагогічного процесу - дуже зацікавлений - 14 осіб (42,4%); скоріш зацікавлений, чим ні -14 осіб (42,4%); мені це у принципі знайоме - 5 осіб (15,2%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

15) Організація зворотного зв'язку із випускниками - дуже зацікавлений - 12 осіб (36,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 13 осіб (39,4%); мені це у принципі знайоме - 5 осіб (15,1%); зовсім не цікаво - 3 особи (9,1%).

16) Визначення індивідуально-психологічних особливостей курсантів - дуже зацікавлений - 5 осіб (15,5%); скоріш зацікавлений, чим ні - 19 осіб (57,6%); мені це у принципі знайоме - 7 осіб (21,2%); зовсім не цікаво - 2 особи (6,1%).

17) Упровадження міждисциплінарного підходу - дуже зацікавлений - 9 осіб (27,3%); скоріш зацікавлений, чим ні - 16 осіб (48,5%); мені це у принципі знайоме - 5 осіб (15,1%); зовсім не цікаво - 3 особи (9,1%).

18) Основи дистанційного навчання - дуже зацікавлений - 7 осіб (21,2%); скоріш зацікавлений, чим ні - 15 осіб (45,5%); мені це у принципі знайоме - 9 осіб (27,3%); зовсім не цікаво - 2 особи (6,1%).

19) Активізація пізнавальної діяльності курсантів - дуже зацікавлений - 13 осіб (39,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 12 осіб (36,4%); мені це у принципі знайоме - 4 особи (12,1%); зовсім не цікаво - 4 особи (12,1%).

20) Компетентнісна модель науково-педагогічного працівника ВВНЗ - дуже зацікавлений - 9 осіб (27,3%); скоріш зацікавлений, чим ні - 17 осіб (51,5%); мені це у принципі знайоме - 4 особи (12,1%); зовсім не цікаво - 3 особи (9,1%).

21) Компетентнісна модель випускника ВВНЗ - дуже зацікавлений - 7 осіб (21,7%); скоріш зацікавлений, чим ні - 16 осіб (48,5%); мені це у принципі знайоме - 6 осіб (18,2%); зовсім не цікаво - 4 особи (12,1%).

22) Рейтинг викладача - дуже зацікавлений - 17 осіб (51,5%); скоріш зацікавлений, чим ні - 8 осіб (24,2%); мені це у принципі знайоме - 8 осіб (24,3%); зовсім не цікаво - 0 осіб

23) Рейтинг курсанта - дуже зацікавлений - 16 осіб (48,5%); скоріш зацікавлений, чим ні - 7 осіб (21,2%); мені це у принципі знайоме - 10 осіб (30,3%); зовсім не цікаво - 0 осіб (00,0%).

24) Формування в курсантів громадянських якостей - дуже зацікавлений - 11 осіб (33,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 18 осіб (54,5%); мені це у принципі знайоме - 3 особи (9,1%); зовсім не цікаво - 1 особа (30,0%).

25) Формування в курсантів якостей творчої особистості - дуже зацікавлений - 12 осіб (36,4%); скоріш зацікавлений, чим ні - 15 осіб (45,5%); мені це у принципі знайоме - 5 осіб (15,1%); зовсім не цікаво - 1 особа (3,0%).

Рисунок 2.11 - Оцінка зацікавленості викладачів в отриманні додаткових знань

Рисунок 2.12 - Оцінка зацікавленості викладачів в отриманні додаткових знань (продовження)



Рисунок 2.13 - Оцінка зацікавленості викладачів в отриманні додаткових знань (продовження)

Питання 7. В якій мірі Вас задовольняють умови щодо успішності здійснення Вами освітньої діяльності (міра задоволеності відображена у балах)?

Відповіді науково-педагогічних працівників (див. рис. 2.14, 2.15):

1) Рівень вмотивованості курсантів до навчання у ВВНЗ - «5» - 5 осіб (18,2%); «4» - 14 осіб (42,4%); «3» - 10 осіб (30,3%); «2» - 3 особи (9,1%);середній бал - 3,71.

2)Морально-психологічний клімат на кафедрі - «5» - 13 осіб (39,4%); «4» - 17 осіб (51,5%); «3» - 3 особа (9,1%); «2» - 0 осіб (00,0%); середній бал - 4,30.

3)Морально-психологічний клімат у ВВНЗ - «5» - 5 осіб (15,1%); «4» - 15 осіб (45,5%); «3» - 9 осіб (27,3%); «2» - 4 осіб (12,1%); середній бал - 3,63.

4)Навчально-методичні умови - «5» - 6 осіб (18,2%); «4» - 12 осіб (36,4%); «3» -14 осіб (42,4%); «2» -1 особа (3,0%); середній бал - 3,70.

5)Науково-інноваційні умови - «5» - 5 осіб (15,1%); «4» - 9 осіб (27,3%); «3» - 16 осіб (48,5%); «2» -3 особи (9,1%);середній бал - 3,48.

6)Адміністративно-розпорядчі умови на кафедрі - «5» - 8 осіб (24,2%); «4» - 16 осіб (48,5%); «3» - 8 осіб (24,3%); «2» - 1 особа (3,0%); середній бал - 3,93.

7)Адміністративно-розпорядчі умови у ВВНЗ - «5» - 7 осіб (21,2%); «4» - 12 осіб (36,4%); «3» - 11 осіб (33,3%); «2» - 3 особи (9,1%); середній бал -3,69.

8)Інформаційні умови - «5» - 6 осіб (18,2%); «4» - 14 осіб (42,4%); «3» - 12 осіб (36,4%); «2» - 1 особа (3,0%); середній бал - 3,76.

9)Матеріально-технічні умови (база) - «5» - 8 осіб (24,2%); «4» - 14 осіб (42,4%); «3» - 7 осіб (21,3%); «2» - 4 особи (12,1%); середній бал - 3,79.

10) Санітарно-гігієнічні умови - «5» - 7 осіб (21,2%); «4» - 19 осіб (57,6%); «3» - 7 осіб (21,2%); «2» - 0 осіб (00,0%); середній бал - 4,0.

11) Естетичні умови - «5» - 8 осіб (24,2%); «4» - 16 осіб (48,5%); «3» - 9 осіб (27,3%); «2» - 0 осіб (00,0%); середній бал - 3,97.

Порушені у даному дослідженні питання - це як стан «знання про незнання» певних інтересів, кількісних та якісних змін, причин, інших характеристик явищ чи процесів.При цьому соціологічне дослідження не вирішує проблеми, а лише виявляє їх на основі отриманих точних, об'єктивних даних і надає змогу розкрити, спрогнозувати майбутній розвиток ситуації, що є підґрунтям для подальшого прийняття управлінських рішень фахівцями відповідних напрямів з метою покращення становища та усунення недоліків.



Рисунок 2.14 - Рівень задовільності викладачів умовами щодо успішності здійснення освітньої діяльності

Рисунок 2.15 - Середній бал рівня задовільності викладачів умовами щодо успішності здійснення освітньої діяльності

На наш погляд, в сучасних умовах з метою подальшого розвитку професійної компетентності викладачів Військового інституту доцільно:

зосередити увагу на професійному становленні молодих викладачів, які мають стаж науково-викладацької роботи до 5 років;

направити на курси підвищення кваліфікації до Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського науково-педагогічних працівників, які не підвищували свою педагогічну кваліфікацію протягом останніх п'яти років;

провести додаткові заняття з викладацьким складом з питань щодо: застосування підсумків наукових досліджень під час впровадження освітньої діяльності; педагогічного діагностування; теорії освіти; проведення виховної роботи з курсантами;

під час проведення додаткових занять розглянути навчальні питання щодо: досвіду країн членів НАТО при підготовки військових фахівців; педагогічної кваліметрії та діагностуванні якості освіти; підвищення мотивації курсантів до навчання та активізації їх пізнавальної діяльності; інформатизації навчального процесу; застосування інтерактивних методів навчання; формування та використання рейтингів викладача і курсанта під час організації освітньої діяльності;

вжити додаткових заходів щодо покращення: науково-інноваційних умов; морально-психологічного клімату та адміністративно-роспорядчих умов у Військовому інституті; інформаційних та матеріально-технічних умов, а також підвищення рівня вмотивованості курсантів до навчання.

Сьогоднішній період у розвитку країни характеризується серйозними структурними і організаційними змінами у сфері державотворення та військового будівництва, у тому числі у системі військової освіти (СВО). Характерною відмінною ознакою функціонування СВО на сучасному етапі є те, що вона виступає водночас і інструментом, і об'єктом реформування Збройних Сил України.

Власне розвиток СВО є складовою та одним із пріоритетних напрямів у розбудові Збройних Сил України, оскільки від професійної підготовки офіцерських кадрів, їх відданості Вітчизні і спроможності виконати військовий обов'язок у найвищому ступені залежить боєготовність та боєздатність військ.

Система військової освіти повинна забезпечити підготовку військових фахівців із високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професійної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби, прийняття оптимальних рішень у нестандартних умовах за всіма спеціальностями і спеціалізаціями, що визначають рівень боєздатності та боєготовності Збройних Сил.

Рішення цього завдання багато в чому залежить від якості педагогічних технологій, що існують у ВВНЗ, реалізації інноваційних педагогічних технологій в освітньому процесі.

Розроблена теоретична модель інноваційних педагогічних технологій, в основі якої є компетентнісний підхід до підготовки військових фахівців з вищою освітою, потребує важливих змін у системі їхньої підготовки. Зміни повинні відбуватися в:

- цінностях, цілях та результатах навчання і виховання (від засвоєння знань, умінь, навичок - до формування системи компетентностей військового фахівця);

- змісті навчання (від предметної абстрактної теоретичної інформації, мало пов'язаної із практикою - до формування компетентностей, необхідних для виконання посадових обов'язків на системній основі);

- педагогічній діяльності науково-педагогічних працівників (від монологічного викладання навчального матеріалу - до педагогіки творчого співробітництва і діалогу викладача і здобувача вищої військової освіти);

- навчальній діяльності здобувачів вищої військової освіти (від репродуктивної діяльності, пасивного запам'ятовування навчальної інформації - до творчої діяльності);

- технологічному забезпеченні освітнього процесу (від традиційних методів - до інноваційних педагогічних технологій, які реалізують принципи сумісної діяльності викладача і здобувача вищої військової освіти, єдності пізнавальної, дослідної і майбутньої професійної діяльності).

Удосконалення системи підготовки військових фахівців у ВВНЗ на основі розробленої теоретичної моделі інноваційних педагогічних технологій, професіограм (паспортів штатних посад), моделей діяльності військових фахівців, компетентнісних моделей військових фахівців з урахуванням стандартів підготовки повинно відбуватись:

а) при формуванні концептуального компоненту відповідно до моделі інноваційної педагогічної технології необхідно чітко розрізнювати дві складові будь-якого виду освіти - навчання і власне освіта. При цьому навчання є як першою фазою освіти, так і доповнює освіту на наступних етапах її отримання. Мета навчання - навчити конкретним операціям, діям (обслуговування, експлуатація, бойове застосування озброєння і військової техніки, командування підрозділом тощо). Мета освіти - розширення кругозору, розвинути інтелект, навчити самостійно отримувати наступні знання і навички, тобто самостійно мислити та творчо працювати;

б) у змістовому компоненті моделі доцільно провести скорочення кількості навчальних дисциплін, особливо в навчальному плані підготовки магістра (сьогодні на 1 рік планується вивчення 18 дисциплін. Крім того, в цей період проводиться стажування протягом 1 місяця і підготовка дипломної роботи - 1 місяць).

Істотним недоліком освітніх стандартів, у порівнянні із зарубіжними освітніми програмами, є “багатопредметність”, що знижує якість фундаментальної підготовки. Наприклад, навчальні плани підготовки бакалавра містять 44 дисципліни і 18 дисциплін - навчальний план підготовки магістра. Тобто, за 5 років вивчається 62 навчальні дисципліни. Це в середньому 7 дисциплін у семестр, тоді як у зарубіжних ЗВО в одному семестрі вивчається не більше 5 дисциплін. Так, загальна кількість дисциплін, що вивчаються в США, складає від 32 до 40 за чотири роки, у Франції - 30-32 за три роки, в Германії - від 25 до 30 за три роки, у Великобританії - 12-14 обов'язкових дисциплін за три роки;

в) у процесуальному компоненті моделі доцільно передбачити впровадження активних методів навчання (аналіз конкретних (конфліктних) ситуацій, методу інцидентів, методів імітації колективної професійної діяльності, розігрування ролей, методу “мозкової атаки”, або “мозкового штурму”, комп'ютерного командно-штабного навчання тощо), орієнтованих на особистість курсанта, на його активну участь у саморозвитку, отримання якісних знань, професійних умінь, творче вирішення конкретних проблем.

Активні методи навчання дозволяють:

1) розвивати мислення здобувачів вищої військової освіти;

2) сприяють їх залученню до вирішення проблем, максимально наближених до реальних ситуацій;

3) розширюють і поглиблюють професійні знання, розвивають практичні навички та вміння;

4) сприяють активізації навчального процесу, спонукають здобувачів вищої військової освіти до творчої участі в ньому і забезпечують розвиток і саморозвиток особистості на основі виявлення його індивідуальних особливостей і здібностей;

5) сприяють розвитку вміння рефлексувати, що допомагає здобувачам вищої військової освіти знайти індивідуальний стиль професійної діяльності, дозволяє досягти адекватної професійно-особистісної самооцінки, прогнозувати і аналізувати результати своєї діяльності, підвищує рівень самоорганізації;

г) у процесуальному компоненті моделі доцільне впровадження змішаної моделі навчання, тобто використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у стаціонарному навчанні із застосуванням елементів асинхронного та синхронного дистанційного навчання. Практикується як елемент стаціонарного навчання при проведенні аудиторних занять і в самостійній роботі здобувачів вищої військової освіти. Змішане навчання використовує різноманітні методи, як традиційні, так і інтерактивні - лекційні, лабораторні, комп'ютерні презентації, комп'ютерне навчання і навчання через Інтернет. Ці методи використовуються як окремо, так і в поєднанні один з одним.

Змішане навчання допускає збереження загальних принципів побудови традиційного навчального процесу. Ідея застосування елементів асинхронного і синхронного дистанційного навчання при змішаному навчанні полягає в тому, що певну частину навчальних дисциплін (або дисципліни) здобувачі вищої військової освіти освоюють у традиційних формах навчання (стаціонарній або заочній тощо), а іншу частину дисциплін (або дисципліни) - за технологіями мережевого навчання. Співвідношення частин визначається готовністю ВВНЗ у цілому до подібної побудови навчального процесу, а також бажанням і технічними можливостями курсантів. Такий підхід має назву “гнучкого навчання” (flexible learning).

Порівняльну характеристику дистанційного і змішаного навчання наведено у табл. 2.3;

Таблиця 2.3 - Порівняльна характеристика дистанційного і змішаного навчання

№ з/п	Дистанційне навчання	Змішане навчання
1	2	3
1.	однобічне спілкування	двостороннє спілкування
2.	той, хто вчиться, пасивний, не діє, є стороннім спостерігачем	той, хто вчиться, активний, діяльний, залучений у навчальний процес
3.	структура курсу прихована від того, хто вчиться	той, хто вчиться, ознайомлений зі структурою курсу
4.	той, хто вчиться, працює самостійно	той, хто вчиться, перебуває під керівництвом
5.	той, хто вчиться, майже не застосовує знання та уміння	той, хто вчиться, застосовує набуті знання і навички
6.	завдання надаються тільки наприкінці глави	завдання і вправи розміщенні по всьому тексту
7.	текст поділений на глави і великі розділи	текст поділений на невеликі розділи
8.	контрольних завдань не передбачено	передбачені контрольні завдання
9.	той, хто вчиться, не може отримати відгук про результати своєї роботи	той, хто вчиться, отримує відгуки про результати своєї роботи

д) системне об'єднання освітнього процесу і наукових досліджень, у якому реалізується найважливіший принцип “освіта на основі науки”, є однією з необхідних умов досягнення високої якості підготовки фахівців. Шляхами такого об'єднання повинні бути:

1) створення стандартів вищої військової освіти, підручників, навчальних посібників та інших науково-методичних засобів з урахуванням новітніх досягнень науки, техніки та технологій;

2) участь провідних науковців в освітньому процесі і навпаки участь науково-педагогічних працівників у науковій роботі;

3) організація та проведення наукових, науково-практичних конференцій, семінарів, олімпіад, конкурсів тощо;

4) залучення досвідчених наукових працівників у якості керівників дипломних робіт курсантів тощо;

е) шляхом підвищення фундаментальності освіти, що передбачає, перш за все, орієнтацію освіти на вивчення основних законів природи і суспільства, а також природи і власне призначення людини. Такий підхід дозволить військовим фахівцям знаходити та приймати відповідальні рішення в умовах невизначеності, в критичних та стресових ситуаціях.

Збільшення обсягу практичної складової навчальних дисциплін також повинно здійснюватись на основі фундаментальності.

Доцільно створення фундаментальних навчальних курсів, багато в чому якісно відмінних по структурі від традиційних курсів своєю спрямованістю на універсальні і узагальнені знання, на формування загальної культури і на розвиток мислення, їх узгодження аж до утворення єдиних міжкафедральних циклів. Фундаментальна освіта має бути, перш за все, цілісним, для чого окремі дисципліни повинні розглядатися не як сукупність традиційних автономних курсів, а інтегруватися в єдині цикли дисциплін, об'єднані загальною цільовою функцією і міждисциплінарними зв'язками.

Основою фундаменталізації повинно бути створення такої системи і структури освіти, пріоритетом якої є не прагматичні, вузькоспеціалізовані знання, а методологічно важливі, довготривалі та інваріантні знання, що сприяють цілісному сприйняттю наукової картини навколишнього світу, інтелектуальному розвитку особи та її адаптації в швидко змінних соціально-економічних і технологічних умовах;

ж) розробка і впровадження інноваційних педагогічних технологій в освітній процес потребують додаткових вимог до викладачів ВВНЗ.

Загальними вимогами до викладача вищої школи є:

1) професійна компетентність, що базується на спеціальній науковій, практичній та психолого-педагогічній підготовці;

2) загальнокультурна та гуманітарна компетентність, що містить знання основ світової культури, гуманістичних особистісних якостей, відповідальності за результати власної діяльності, мотивації до самовдосконалення;

3) креативність, що передбачає сформованість нестандартного мислення, володіння інноваційною стратегією і тактикою, гнучка адаптація до змін змісту та умов професійної діяльності;

4) комунікативна компетентність, що містить розвинуту мову, володіння іноземними мовами, сучасними засобами зв'язку та основами комп'ютерної грамотності, вміння складати службові документи тощо;

5) соціально-економічна компетентність, що передбачає володіння основами сучасної економіки, основ екології та права.

Комплексним показником, який характеризує якість виконання науково-педагогічним працівником його функцій, є професіоналізм.

Професіоналізм педагога вищої школи полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь:

1) спеціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання);

2) психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей тих, хто вчиться, і власних особистісних рис, закономірностей сприймання, тими, хто вчиться, змісту навчання);

3) методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до тих, хто вчиться);

4) організаційних (володіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керувати діяльністю тих, хто вчиться).

Виходячи з цього, доцільно на курсах підвищення кваліфікації ввести окремий розділ щодо вивчення методики розробки і механізмів впровадження інноваційних педагогічних технологій в освітній процес.

Підбір викладачів для реалізації інноваційних педагогічних технологій в освітньому процесі з підготовки військових фахівців за відповідними спеціальностями і спеціалізаціями повинен здійснюватися на основі рейтингової оцінки кожного викладача ВВНЗ;

и) впровадження інноваційних педагогічних технологій в освітній процес залежить і від контингенту тих, хто бажає вчитися у ВВНЗ, що обумовлює високі вимоги до якості набору на навчання та удосконалення процесу формування кадрового замовлення для ВВНЗ;

к) у системі контролю якості навчання, що передбачає:

1) запровадження щосеместрового анкетування здобувачів вищої військової освіти, спрямованого на з'ясування якості викладання конкретними викладачами навчального матеріалу та його сприйняття тими, хто вчиться. За результатами контролю вживатимуться заходи щодо покращення рівня викладання. Крім того, анкетування доцільно проводити за підсумками вивчення дисципліни, навчального року;

2) забезпечення кожного здобувача вищої військової освіти ноутбуком або іншим мобільним гаджетом для користування на строк навчання у ВВНЗ із комплексом дидактичних матеріалів (електронний посібник, дистанційний курс навчальної дисципліни) за кожною навчальною дисципліною, яка не має грифу обмеження доступу інформації;

л) у вихованні військових фахівців:

1) орієнтація на пошану до історії, традицій і ритуалів;

2) формування лідерських якостей, патріотизму;

3) забезпечення престижності навчання, стимулювання мотиваційної сфери.

Особлива роль належить формуванню професійно важливих якостей майбутніх офіцерських кадрів і, перш за все, лідерських. Для цього необхідна розробка та впровадження спеціальних програм розвитку особистісних та лідерських якостей здобувача вищої військової освіти.

З метою набуття лідерських якостей, командних і методичних навичок доцільно впровадження практики залучення здобувачів вищої військової освіти старших курсів до керівництва підрозділами молодших курсів (насамперед, першого).

Базовий принцип забезпечення якості вищої військової освіти в контексті Болонського процесу - це самостійна, творча робота слухача і творча активність науково-педагогічних працівників, запровадження новітніх освітніх технологій і забезпечення умов для активної навчальної діяльності слухачів. Даний принцип потребує зміни стереотипів поведінки всіх учасників освітнього процесу. Тому головним змістом діяльності ВНЗ має стати формування інноваційного освітнього середовища з орієнтацією на індивідуалізацію навчання, запровадження інформаційної культури і новітніх технологій, збільшення обсягів самостійної роботи в умовах сучасного науково-методичного забезпечення. Ці та інші чинники є основою подальшого вдосконалення системи підготовки офіцерських кадрів та адаптації її до стандартів НАТО та європейських стандартів.

3. Пропозиції щодо проекту організаційно-методичних рекомендацій “організаційно-методичні засади розроблення та впровадження інноваційних педагогічних технологій і методик в освітню діяльність ВВНЗ, ВНП ЗВО МО УКРАЇНИ”

В аналітичній доповіді ЮНЕСКО “Сталий розвиток після 2015 року” зазначено, що у нову інформаційну епоху саме вища освіта має стати основоположним елементом у напрямі прогресу, а інновації у різних сферах суспільної діяльності мають містити в собі високий динамізм, швидку зміну знань, інформації, технологій [1].

Закон України “Про вищу освіту” серед основних завдань вищих навчальних закладів (ВНЗ) передбачає “забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі освітньої, наукової та інноваційної діяльності” [3].

У Концепція розвитку національної інноваційної системи одним з основних шляхів щодо забезпечення інноваційної спрямованості освіти визначено “реформування системи освіти з урахуванням вимог європейських стандартів і збереженням культурних та інтелектуальних національних традицій, посилення взаємодії освіти і науки” [18].

Крім того, більшість законодавчих документів, національних програм стосовно вищої освіти наголошують на недопущенні зниження якості освіти, падінні рівня знань, моральному старінні методів і методик навчання.

Освіта є одним із головних факторів розвитку держави і суспільства, що дає поштовх до стратегічного вирішення завдань і забезпечення системного реформування національної вищої школи, адекватної процесам модернізації та інтеграції її до європейського економічного, культурного, інформаційного простору. Військова освіта інтегрована з державною системою освіти і функціонує на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази. Військова освіта повинна забезпечувати підготовку військових фахівців із високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професіональної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби. Система військової освіти має сприяти відтворенню кадрового потенціалу ЗС України, створювати необхідні передумови для гарантованого та якісного комплектування Збройних Сил України особовим складом, спроможним професійно виконувати завдання за призначенням в умовах мирного та воєнного часу.

Організаційно-методичні рекомендації розроблення та впровадження інноваційних педагогічних технологій і методик (далі - ОМР) в освітню діяльність вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ, ВНП ЗВО) ґрунтуються на загально-концептуальних підходах щодо модернізації вищої військової освіти, нарощуванні її інноваційного потенціалу, інтеграції в європейський та світовий військово-освітній і правовий простір з урахуванням досвіду підготовки військових фахівців країн-членів НАТО.

Модернізації вищої військової освіти є однією з пріоритетних проблем на шляху подальшого розвитку Збройних Сил України. Її актуальність зумовлена низкою зовнішніх і внутрішніх чинників, найбільш важливими серед яких є такі:

продовження військової агресії Російської Федерації на сході України із комплексним застосуванням усіх компонентів гібридної війни;

прискорення соціальних процесів, пов'язаних із світовоюглобалізацією: зростаючими взаємозв'язками і взаємозалежностями національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодіями людини й навколишнього середовища;

прояв нових суспільних потреб (державно-правових, політичних, економічних, культурно-освітніх) в умовах імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС;

проголошення стратегічного курсу України на вступ до НАТО та необхідність узгодження українського та європейського законодавства;

бурхливі зміни в інформатизації суспільства, актуалізація потреби щодо нарощування обсягів і оновлення змісту інформаційно-освітнього середовища ВВНЗ та ВНП ЗВО;

введення демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави;

структурна та організаційна недосконалість системи вищої військової освіти (далі - СВВО), її невідповідність темпам розвитку Збройних Сил України (далі - ЗС України);

неефективність прогнозування пріоритетних напрямів розвитку СВВО в середньостроковій перспективі у змінюваному освітньому середовищі в контексті забезпечення національної безпеки України;

посилення тенденції гуманізації освітнього процесу та гуманітаризації змісту освіти, поява нових навчальних дисциплін та стрімке виникнення потреби у викладачах нової генерації, які б могли забезпечити творчий, інноваційний підхід до реалізації цих тенденцій;

необхідність вдосконалення традиційного освітнього процесу (модернізація, модифікація, раціоналізація);

недієвість системи відповідальності вищих військових навчальних закладів щодо гарантування якості підготовки військових фахівців.

...