Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України

Рисунок1.1 - Змішана модель навчання

Змішане навчання - це навчання, в межах якого слухач одержує знання, очно і самостійно онлайн, воно передбачає створення комфортного освітнього інформаційного середовища, системи комунікацій, що доставляють необхідну інформацію.

Розглянемо моделі змішаного навчання Н. Бахарун, А. Портер (рис.1.2):

1. Модель «Ротація аудиторії».

2. Модель «Гнучка».

3. Модель «Самоосвіта».

4. Модель «Онлайн-орієнтована».

5. Модель «Онлайн-лабораторія».

6. Модель «Очно-орієнтована».

Рисунок 1.2. - Модель змішаного навчання за Бахаруном та Портером

Розглянемо моделі змішаного навчання Н. Бахаруна, А. Портера

Зазначимо, що в моделі «Ротація» гармонічно поєднуються традиційні методи очного навчання з електронним і дистанційним навчанням.

Розглянемо такі види ротацій (рис.1.3):

1. Зміна робочих зон (TheStationRotationModel).

2. Перевернутийклас (The Flipped Classroom Model).

3. Автономнагрупа (The Lab Rotation Model).

4. Індивідуальнатраєкторія (The Individual-Rotation Model).

Рисунок 1.3. - Види ротацій в змішаній моделі навчання

Процес реформи сучасної освіти України передбачає забезпечення якісної предметної підготовки фахівців в умовах зменшення аудиторного навантаження і збільшення інформації. Один із шляхів щодо вирішення цієї проблеми полягає у впровадженні нових, більш ефективних методів і технологій навчання. До яких відносять електронне навчання (e-learning), дистанційні освітні технології.

В умовах розвивального навчання необхідно домогтися максимальної активності курсантів, що забезпечується інтерактивними методами навчання. На відміну від активних методів, інтерактивні орієнтовані на більш широку взаємодію курсантів не тільки з викладачем, між собою та на домінуванні активності курсантів у процесі навчання.

Для розв'язання навчальних завдань викладач застосовує такі інтерактивні форми:

· кейс-технології;· «круглий стіл»;· дебати;· ділові ігри;· case-study;· тренінги;· відео конференції;· «мозковий штурм»;· фокус-групи;· рольові ігри;· групові дискусії;· метод проектів.

У діяльності сучасного педагога особливе місце посідає вміння організувати мережні співтовариства, тобто використовувати можливості сервісу Web 2.0, Web 3.0, технологій організації навчання: e-learning (електронне навчання), m-learning (мобільне навчання), b-learning (змішане навчання), f-learning (перевернуте навчання), u-learning (всепроникаюче навчання) у своїй професійній діяльності. З них найбільш поширеними і вживаними в навчальному процесі є блоги, Веб-квести, Блог-квести і технологія Вікі-Вікі.

Можна виділити декілька напрямів використання блогів, Веб-квестів, Блог-квестів і технології Вікі-Вікі в освіті.

1. Публікація, редагування й анотування навчально-методичних і наукових матеріалів.

2. Майданчик для наукових дискусій (можливість організації різних наукових форумів, проектів, дискусій та ін.).

3. Можливість для консультацій курсантів із викладачами або викладачів між собою, а також між курсантами різних ЗВО і регіонів.

4. Платформа для створення дистанційного навчання.

5. Колективна робота над творчими проектами курсантів з різних ЗВО.

6. Неформальне спілкування між викладачами; викладачами і суспільством; викладачами і курсантами; між курсантами і педагогічими співтовариствами.

7. Колективна робота над цифровими освітніми ресурсами.

8. Моніторинг самостійної (позааудиторної) роботи курсантів.

9. Платформа для реалізації мережної дослідницької діяльності курсантів.

Розглянемо деякі технології здійснення змішаного або гібридного навчання.

Ця технологія виникла у 2000 р. Розробниками її стали професори Джонатан Бергман, Аарон Семсон (США) та професори, доктор математичних наук Крістіан Шпаннегел ь(Хайдельбергський університет, Німеччина) й ЮргенХандке (Магдебурзький університет, Німеччина).

Ця технологія активно використовується в навчальних закладах різного типу США, Канади, Німеччини, Австрії.

Дозволяє організувати віртуальні групи - середовище, в якому формується живий навчальний процес, з використанням корпоративної мережі навчального закладу та Інтернет.

Віртуальний клас дозволяє курсантам і викладачам проводити заняття і спілкуватися в режимі реального часу.

Компанія Google запустила сервіс «клас» для викладачів у всьому світі. GoogleClassroom - поштовий сервіс, що входить до безкоштовних сервісів GoogleAppsдля освіти. Він інтегрований з іншими сервісами: «Диск», «You Tube», «Документи» і gmail.

Вивчення закордонного досвіду використання технологій «перевернутого навчання»: Німеччина «Dasumgedrehte Klassenzimmer», «FlippedClassroom» - США, Канада, Австрія, Німеччина з метою вдосконалення процесу навчання в школі і вищих навчальних закладах свідчить про те, що ця модель як одна з технологій змішаного навчання (blended learning) використовується в навчальних закладах усіх типів.

Використання технологій Веб 2.0, Веб 3.0дозволило усунути такий важливий недолік як безпосередній контакт із викладачем, тобто використання соціальної мережі «Facebook», «Skype», електронної пошти, Блогів, Веб-квестів та ін.

Отже, використання вищезазначених сервісів у навчальному процесі ЗВО є ефективним засобом підвищення якості навчання слухачів, забезпечує сучасний підхід до формування професійної компетентності майбутніх фахівців. Легкодоступність і збереження завдань, значно спрощує витрати часу на їх створення, редагування, відстеження, сприяє творчому підходу до їх виконання, а також формуванню навичок самостійного навчання впродовж усього життя.

Найщиріші прагнення щось змінити розбиваються об сутність системи: в її основі психологічні процеси, які покликані формувати людину із заданими властивостями. Чого очікує учень від школи? Задоволення пізнавальних інтересів, можливості самоствердження, самореалізації. Принаймні до того часу, як дитина пішла до школи, вона була суб'єктом власної діяльності: сама обирала гру, учасників, місце, час тощо. Але в школі... На що зорієнтований учитель? На обов'язкове виконання програми. Яка визначає не тільки однаковий зміст, обсяг, а й навіть темп засвоєння інформації та способи її обробки. Таким чином, маємо невідповідність психологічних установок, які неминуче породжують конфлікт. Він існував завжди. Але в останні десятиліття набув ознак системності.

Крім того, ще всередині минулого століття на Заході забили тривогу: учень не готовий до життя в новому суспільстві. Він, винесли присуд менеджери великих компаній, не здатний сам учитися, не вміє працювати з інформацією (шукати її, обробляти, переводити з однієї знакової системи в іншу). "Технології завтрашнього дня, - пише О. Тоффлер, - потребують не мільйонів... людей, готових працювати в унісон на безконечно монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком... а людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється. Світ заговорив про компетентності як спроможність особистості застосовувати засвоєні знання й набуті уміння у нестандартних ситуаціях, "готовність і уміння діяти", здатність до саморозвитку" [50, с. 6].

Однак компетентності,- зазначає О. Савченко, - складно формувати, а складніше вимірювати, але без цього якісна шкільна освіта у XXI столітті неможлива[128; 129]. Значить, потрібно крок за кроком переборюючи власну інертність і неготовність освітнього середовища до сприйняття інновацій, долати шлях від орієнтації на предметні знання до оволодіння надпредметними уміннями, формуючи, так чином, в учня внутрішню готовність прийняття рішень, застосування набутих знань у будь-яких ситуаціях. І головною дійовою особою у цьому процесі стає учень. "Освіта XXI століття, - це освіта для людини. ЇЇ стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни" [34, c. 6].

Забезпечити реалізацію цих вимог повинна особистісно-орієнтована освіта. Спектр методик і технологій, що складають її зміст досить широкий: вальдорфська педагогіка, технологія саморозвивального навчання Г. Селевка, дальтон-технологія, колективний спосіб навчання (О. Рівін, В. Дяченко), ігрові технології, методика Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання, проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М. Гузика, адаптивна система навчання А. Границької, технології проблемного навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване розвивальне навчання І. Якиманської, школа «діалогу культур», інтерактивні технології та деякі інші.

Особистісно-орієнтована освіта базується на таких засадах:

* дитина в школі - повноцінна особистість;

* метою освіти є становлення особистості;

* педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації;

* учень є суб'єктом навчальної діяльності;

* талановитою є кожна дитина;

* в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості;

* навчання на основі успіху, відмова від примушування.

Таким чином, можемо виділити спільні ознаки методик і технологій, які забезпечують реалізацію принципів особистісно-орієнтовіаної освіти:

1) своєю метою вони проголошують розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;

2) створюються умови для реалізації та самореалізації особистості;

3) забезпечується суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту, засобів, методів, форм навчання);

4) навчання будується на принципах варіативності;

5) кінцевим продуктом є не лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування компетентностей;

Ключовими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є: опора вчителя на суб'єктний досвід учня (на відміну від "суб'єктивний", який передбачає, що десь існує ще й об'єктивний, тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників навчального пронесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання).

Крім технологій особистісно-орієнтованого навчання виділяють наступні групи педагогічних технологій: традиційні, педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів; педагогічні технології на основі підвищення ефективності управління та організації навчального процесу; педагогічні технології на основі дидактичного удосконалення та реконструюванні матеріалу; окремі предметні педагогічні технології; альтернативні, та вроджені педагогічні технології; педагогічні технології розвиваючого навчання та педагогічні технології авторських шкіл.

Нижче дамо характеристику окремим технологіям з вище перерахованих груп.

Групові (колективні) технології застосовувалися ще в середні віки. Ідеї взаємного навчання закладено ще бел-ланкастерській системі. Сучасна технологія розроблена і апробована О. Рівином (КСН), В. Дяченко (ГСН).

Групова (колективна) технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і мобільною.

Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах (колективна) дає найбільший ефект у засвоєнні знань.

Відкриті школи. Центри дослідної роботи в початковій і частково середній ланці освіти. Ці школи набули значного поширення на Заході. Їхньою особливістю є те, що значну частину часу діти проводять за межами навчального закладу. Вчитель завжди серед дітей: радить, підбадьорює, контролює. Діти перебувають у постійному контакті з "командою" педагогів, до кожного з яких учень може звернутися за допомогою. Учні в класі поділені за рівнями: "сильні", "середні", "слабкі", "відстаючі". Угрупування за рівнями здійснюється лише щодо навчання з основних предметів. Учні, які досягли успіху з будь-якого предмета, можуть вивчати курс старшого класу.

Технології індивідуалізації процесу навчання. (А. Границька, В. Шадріков) - організація навчально-виховного процесу, при якій вибір педагогічних засобів та темпу навчання враховує індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їх здібностей та сформованого досвіду. Його основне призначення полягає в тому, щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів в існуючій системі організації навчання. Індивідуальне навчання - форма, модель організації навчального процесу при якому: 1) вчитель взаємодіє лише з одним учнем; 2) один учень взаємодіє лише із засобами навчання (книги, комп'ютер тощо). Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи та темпи навчальної діяльності дитини до його особливостей, слідкувати за кожною дією та операцією при вирішенні конкретних завдань, за його рухом від незнання до знання, вносити вчасно необхідні корективи в діяльність як учня, так і вчителя. В сучасній вітчизняній педагогічній практиці та теорії найбільш суттєвими прикладами технологій індивідуалізації навчання є:

* проектний метод;

* технологія продуктивного навчання;

* технологія індивідуального навчання І. Унт;

* адаптивна система навчання А. Границької;

* навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В. Шадрікова.

Ігрові технології навчання (Й. Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).

Сьогодні віддають перевагу терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.

Види ігор:

* навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

* пізнавальні, виховні, розвиваючі;

* репродуктивні, продуктивні, творчі.

Інтерактивне навчання. В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактив (від анг. взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок а вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.

Інтерактивне навчання - це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв'язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.

Інтегровані технології (П. Ерднієв) - припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.

Мультимедійні технології пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням (будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, тобто можливості бачити, чути, читати.

Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Формами мережевої комунікації є:

* електронна пошта - призначається для обміну інформацією між суб'єктами зв'язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання;

* телеконференція - дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.

Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором.

Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання, їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі й вихователі. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні технології.

Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими заслугами, закриваючи очі на кардинальні зміни у світі, прирікаючи своїх учнів (і власних дітей) на життєвий неуспіх, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій. Гарно про це сказав І. Підласий: "Можна бездумно тужити за втраченими ідеалами, скаржитись на падіння духовності та вихованості, втрату людяності й моральності, загалом на життя і зовсім незвичну школу, але хід подій вже не повернути. Погрожувати поїздові, що стрімко віддаляється від перону, дозволено лише дітям"[99].

Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання.

Розбудова української держави спрямовує зусилля фахівців на розробку інноваційних технологій, які мають забезпечити інтенсифікацію освітніх процесів; диференціацію навчання з метою якнайповнішого розвитку особистості; удосконалення управління освітою; поліпшення стану науково-методичного забезпечення діяльності навчальних закладів [78; 131]. Значний внесок у розробку методології і теорії поняття педагогічної технології зроблений В. Безпалько, Б. Лихачовим, М. Кларіним, В. Монаховим, Г. Селевко та іншими. Проблему педагогічної інноватики розглядали такі вчені як О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В.Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та інші. Однак питанням, що стосуються широкого втілення в процес фізичного виховання інноваційних засобів фізичної культури, приділяється не достатньо уваги. З огляду на це, наше дослідження є актуальним. Мета полягає у теоретичному дослідженні особливостей впровадження інноваційних технологій на заняттях з фізичної культури. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: обґрунтувати доцільність впровадження інноваційних технологій навчання на заняттях фізичною культурою. Одним із найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання [78]. Поняттям “інновація” позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності педагога і учня [124]. Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами:

1. Розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу.

2. Виховання особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, що потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання.

3. Змінився характер ставлення педагогів до факту засвоєння і застосування педагогічних новацій, що набуває дослідницько-пошукового характеру [56;147]. Модернізація системи освіти пов'язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально- виховного процесу. Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему.

У своїх працях В. Кукушкіна [124] зазначає, що інноваційні педагогічні технології повинні містити наступні критерії технологічності: концептуальність, системність, можливість управління, ефективність, відтворюваність, візуалізація. Сучасне суспільство нерозривно пов'язане з процесом інформатизації. Відбувається повсюдне впровадження комп'ютерних технологій. При цьому одним із пріоритетних напрямків процесу інформатизації сучасного суспільства є інформатизація освіти. Ця тенденція відповідає зміненим цілям освіти, які потребують відновлення методів, засобів і форм організації навчання [131]. Отже, одним із пріоритетних напрямків роботи є підвищення якості освіти через використання інформаційних технологій на уроках і позакласних заняттях поряд з традиційними формами навчання. Найбільш популярними областями застосування інформаційних технологій у навчанні є отримання нових знань, контроль і самоосвіта [56;147]. Як визначають вчені (І.Г. Максименко [78], В.І. Шандригось [147], О.П. Митчик [82], О.В. Скалій [131] та ін.), комп'ютерні технології у фізичній культурі на сьогоднішній день не набули широкого науково-обґрунтованого застосування. Існуючі комп'ютерні програми допомагають педагогам у вирішенні проблеми індивідуального підходу, але носять більше нормативно-статистичний характер, ніж практичний.

Електронна презентація містить великий теоретичний матеріал для вивчення теоретико-методичних знань. У навчальних презентаціях слід обмежити текстову інформацію до мінімуму, замінивши її схемами, діаграмами, рисунками, фотографіями, анімаціями, фрагментами фільмів, що стосуються безпосередньо змісту заняття [56]. Заняття з використанням електронних презентацій та комп'ютерних тестів вимагає дотримання певних дидактичних принципів і науково-методичних положень, сформульованих у традиційній дидактиці, які наповнюються новим змістом при використанні інформаційних технологій [94]. Електронні презентації на заняттях призначені для вирішення ряду педагогічних завдань. Їх використання дозволяє нам значно підвищити продуктивність навчання, так як одночасно задіяні зоровий і слуховий канали сприйняття. Наявність конспектів у вигляді тематичних електронних презентацій надає можливість організації самостійної роботи з подібного роду ресурсами.

Дана інформаційна технологія навчання є методичною системою, що дозволяє розглядати курсанта не як об'єкт, а як суб'єкт навчання, а комп'ютер - як засіб навчання. Практично незаперечним є факт, що дизайн презентацій здійснює значний вплив на мотивацію, швидкість сприйняття матеріалу, стомлюваність, робить матеріал більш прийнятним і доступним [124]. Використання комп'ютерних тестів на заняттях дозволяє об'єктивно оцінити теоретичні знання курсантів. Традиційні тести найсприятливіші для контролю, так як є виключно об'єктивним його способом. У комп'ютеризованому вигляді можливий варіант самонавчання, що йде в 2-4 рази швидше, ніж при традиційному колективному розборі результатів тестування. Використання комп'ютерних тестів на теоретичних заняттях дає можливість: - здійснювати реальну індивідуалізацію та диференціацію навчання; - вносити обґрунтовані зміни в процес викладання; - достовірно оцінювати якість навчання і керувати ним.

Зазначимо, що використання комп'ютерних тестів на теоретичних заняттях з фізичної культури дає можливість: здійснювати реальну індивідуалізацію та диференціацію навчання; вносити обґрунтовані зміни в процес викладання; достовірно оцінювати якість навчання і керувати ним. Отже, доцільність впровадження технологій навчання у ВВНЗ навчальних закладах доведено в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних фахівців. Інноваційні технології мають багатофункціональне призначення і можуть виконувати в процесі навчання різні дидактичні функції, що надає реальну можливість впровадження і використання комп'ютерної техніки в навчальний процес ВВНЗ. Для підвищення ефективності навчального процессу у ВВНЗ з метою досягнення курсантами запланованих рівнів теоретичної, технічної та фізичної підготовленості рекомендуємо використання апаратно-програмних й технічних комп'ютерних засобів навчання.

1.3 Інноваційні педагогічні технології та методики в контексті якості вищої освіти

Реформа вищої школи націлює на використання всіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Проблема пошуку нових, ефективних форм, методів, методик і технологій навчання й виховання існувала завжди, але, незважаючи на «вік», ця проблема залишається актуальною й сьогодні. Традиційна педагогіка не завжди сприяє розвитку продуктивного мислення курсантів (студентів), а віддає перевагу репродуктивному мисленню. Сучасна дидактична теорія бачить своє найважливіше завдання в тому, щоб залучити курсантів до узагальненого й систематизованого досвіду людства, тобто пріоритетної ролі набуває отримання теоретичних знань у змісті навчання, в орієнтації на засвоєння основ наук. Як правило, традиційна педагогіка керується в основному принципом індивідуалізації в навчанні, тобто виконує функцію підготовки курсантів до майбутньої індивідуальної діяльності в рамках певної дисципліни або спеціальності. Тому у процесі традиційного навчання курсантів (студентів) не зможе придбати необхідних умінь і навичок для того, щоб приймати колективні рішення, узгоджувати свої інтереси з інтересами колективу в досягненні загальних цілей.

В останнє десятиріччя у вищій освіті великого значення набуває пошук нових або реконструкція старих, добре відомих педагогічній науці методів навчання, що найбільшою мірою забезпечували б активність курсантів у навчальному процесі. Зокрема, ділова гра (дидактична, ситуативно-рольова, проблемно-рольова, дискусійна, творча, навчальна), метод занурення, випереджувального навчання, мікровідкриттів, синектики (побудований на застосування аналогій і асоціацій), мозкового штурму, ситуативний, інтерактивний тощо [120]. Необхідність введення методів активного навчання (МАН), зокрема ігрових, у навчальний процес висвітлюється в науково-методичній літературі та публікаціях багатьох науковців другої половини ХХ й початку ХХІ століть. Розробкою ігрових форм і методів навчання іноземної мови займалися: А.А Деркач, С.Д. Щербак, Т.І. Олійник, Г.О. Китайгородська, Г.М. Тер-Саакянц, Н.П. Красовська, О.І. Вишневський та ін.

Поняття та класифікація рольових ігор.На сучасному етапі розвитку методики вивчення окремих дисциплін основний акцент робиться на розвитку особистісно орієнтованого (інтерактивного) та комунікативного підходів. Підвищення ефективності навчання є одним із головних завдань сьогодення. Необхідно відзначити, що для успішного активного засвоєння курсантами (студентами) знань, умінь, навичок придатні не всі форми педагогічного інструментарію, а лише ті, які в поєднанні з традиційними, з одного боку, створювали б дидактичні й психологічні умови для спонукання до самостійної творчої й розумової діяльності, а з іншого боку - моделювали б предметний і соціальний зміст майбутньої професійної діяльності курсантів (студентів). Таким вимогам відповідає активне навчання, відмінна риса якого полягає в можливості моделювання процесу майбутньої професійної діяльності курсантів (студентів) з метою придбання ними професійних умінь і навичок уже в процесі аудиторної навчальної діяльності.

Ефективність навчання значною мірою залежить від зацікавленості курсантів (студентів), мотивації, яка стимулює їхню активну діяльність. Важливе значення для досягнення поставленої цілі має воля. Будь-яка гра вимагає дотримання певних правил та винахідливого їх використання. У процесі виконання рольових ігор створюються оптимальні умови для розвитку творчого мислення. Відповідно до піраміди засвоєння знань, розробленої американськими вченими у 80-х роках ХХ століття, 75 % інформації засвоюється через навчання дидактичними іграми.

У педагогічній літературі подано декілька визначень поняття «рольова гра».

Рольова гра - це групова форма навчання, у процесі якої використовується рольова структура ведення заняття, тобто набір ролей, які регламентують діяльність і поведінку курсантів. Рольова гра відіграє важливу роль в активізації навчально-виховного процесу. Це досягається активізацією пізнавально-оцінювальної та практичної діяльності учасників заняття, певною організацією їх взаємодії та спілкування.

Рольова гра- форма навчання, що передбачає розподіл ролей, переробку інформації й підготовку матеріалу відповідно до запропонованого сценарію. Вона стає усе більш популярною при навчанні кандидатів на керівні посади, тому що рольові ігри ефективні для вироблення навичок міжособистісного спілкування. Під час рольової гри відтворюються реальні робочі ситуації, мета - домогтися розв'язання поставленого завдання. Програвання ролей дозволяє учасникам краще зрозуміти мотиви поведінки того співробітника, чия роль програється, допомагає побачити типові помилки, вибрати правильну модель поведінки в запропонованій ситуації.

Рольова гра - це моделювання ситуації, де учасникам пропонується зіграти роль певної людини у знайомих обставинах чи ситуаціях. Сценарій часто вигадується, або використовуються реальні ситуації, з якими учасник може стикнутися у повсякденному житті [21].

Рольова гра - це ефективна навчальна методика, але вона має бути добре продумана і організована, щоб забезпечити позитивний вплив на учасників.

Рольова гра - простий спосіб пізнання людиною навколишньої дійсності, один із найдоступніших шляхів до оволодіння знаннями, уміннями, навичками.

Гра поряд із працею й навчанням - один з основних видів діяльності людини, дивний феномен нашого існування. Гра як феномен культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок.

У людській практиці рольова гра виконує такі функції:

- розважальну (це основна функція гри - розважити, надихнути, викликати інтерес);

- комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

- самореалізації у грі;

- терапевтична: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

- діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

- функцію корекції: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників;

- міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;

- соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм.

У структуру рольової гри як діяльності органічно входить з'ясування мети, планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, у яких особистість цілком реалізує себе як суб'єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреби в самоствердженні, самореалізації.

У структуру гри як процесу входять:

а) ролі, узяті на себе граючими;

б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

в) ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;

г) реальні відносини між граючими;

д) сюжет (зміст) - дійсність, умовно відтворена в грі.

Значення рольової гри неможливо вичерпати й оцінити розважальними можливостями. У тім і складається її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у модель людських відносин і проявів у праці.

Ідея використання рольової поведінки на уроці одержала підтримку з боку теорії ролей, розробленої соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якій людина живе, виступає стосовно неї як первинна соціалізація, у ній вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Відповідно, при оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування необхідно відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв'язку соціологи говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різною: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок та ін. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольової гри.

Психологами встановлено, що в рольовій грі насамперед розвивається уява, увага й образне мислення дітей. Крім того, розвиток уяви є дуже важливим сам по собі, адже без нього неможлива навіть найпростіша людська діяльність [121].

Рольова гра подібна виставі в театрі. Це виконання слухачами ролей, заданих певними ситуаціями, які вимагають використання особливої поведінки та відповідної лексики. Гра забезпечує невимушену обстановку, в якій слухачі є настільки винахідливими і жвавими, наскільки це можливо. Група слухачів, яка успішно виконує рольову гру, дуже схожа на групу маленьких дітей, яка грається у лікарів, школу, батьків тощо. Вони підсвідомо творять свою власну реальність. Таким чином, вони експериментують, використовуючи свої знання про реальний світ, і водночас розвивають здатність взаємодіяти з іншими людьми. Ця діяльність є захоплюючою.

О.М. Діанова, Л.Х. Костіна на основі огляду зарубіжної методичної літератури наголошують на таких особливостях рольової гри:

* рольова гра - це навчання в дії. Вона сприяє підвищенню якості навчання;

* рольова гра вимагає повної віддачі від учасників, їх реакції як вербальними, так і невербальними засобами в заданій ситуації.

Суть рольової гри як способу навчання невербальному спілкуванню полягає в тому, що певне комунікативне завдання вирішується учасниками в процесі імпровізованого розігрування ситуації. У процесі підготовчого етапу задаються основні питання для обговорення, повторюється розділ курсу, присвячений використанню невербальних засобів спілкування (абетка жестів, відкриті й закриті жести, пози, жести недовіри, розташування тощо). Невербальна виразність - одна зі складових успішного педагогічного процесу. У рольовій грі використовується:

* загальний запас знань і вмінь;

* рольова гра є мотивувальною, оскільки містить елемент гри й непередбачуваність розв'язки. Курсанти (студенти) бачать можливість застосування ситуації, що програється в рольовій грі, у реальному житті;

* рольова гра несе в собі елемент несподіванки («момент шоку»). У процесі рольової гри учасники повинні уважно слухати один одного, швидко думати й адекватно реагувати на репліки своїх товаришів;

* протягом рольової гри відбувається емоційний підйом;

* рольова гра має переваги перед іншими прийомами й методами навчання, тому що в ній беруть участь всі учасники, і вона дає можливість легше виразити свою думку, знаходячись «під маскою» діючої особи.

У сучасній психолого-педагогічній науці існують різні класифікації рольових ігор.

Однією з можливих є класифікація за типом використовуваних завдань та ролей. Відповідно до неї розрізняють навчально-рольові та ділові ігри. Основне призначення навчально-рольової гри полягає в тому, щоб забезпечити всебічний і глибокий аналіз тієї чи іншої проблеми, використовуючи так звані навчальні ролі. Ділова гра спрямована на те, щоб, імітуючи реальні ділові (професійні, побутові тощо) ситуації, виконуючи «справжні», а не «навчальні» ролі, курсанти набували умінь та навичок, необхідних для виконання різних видів практичної діяльності.

Рольові ігри поділяються на дві категорії:

* спонтанні (імпровізаційні), в яких відсутня розгорнута фабула, моделюються прості ситуації, тренер-ведучий цілком покладається на імпровізаційні здатності учасників. Такі ігри не вимагають тривалої попередньої підготовки й можуть моделюватися в ході навчання залежно від труднощів, що виявляються у спілкуванні;

* сюжетні (сценарні), які проводяться за попередньо розробленим сценарієм, мають розгорнуті інструкції для всіх учасників з описом їх предметних і навіть міжособистісних позицій. Такі ігри засновані на завданнях, які тренер-ведучий ставить перед собою заздалегідь, плануючи весь навчально-тренувальний цикл. У них моделюються складні ситуації, закладається механізм розгортання тривалих комунікативних процесів.

П.М. Щербань пропонує класифікацію навчально-педагогічних ігор у вигляді піраміди, в основі якої знаходяться рольові ігри, мозкова атака та ігрове проектування, які звужуються до імітаційних та ситуаційних ігор, на вершині піраміди знаходяться організаційно-ділові ігри. Гра є основною формою вияву активності слухача, засобом пізнання навколишнього світу. Організаційною одиницею рольової гри є ситуація, що «розігрується». Вона розгортається в процесі заняття як окремий сюжет. В основу такого сюжету може бути покладена навчальна або реальна життєва проблема, встановлюється необхідний і достатній набір ролей (учасників ситуації), які розподіляються між учасниками. Кожен слухач, учасник гри, повинен виконати певну роль, дотримуючись рольових приписів від педагога-керівника заняття протягом усієї гри.

Рольові ігри, на думку Ю.Н. Ємельянова, аналогічні методам аналізу проблемних ситуацій за своїми психологічними параметрами (мотивації, участі інтелектуальних ресурсів, емоційному забарвленню). На відміну від спонтанного обговорення, прийнятого в дискусійних методах, що супроводжується суб'єктивною оцінкою викладача, операційні ігри мають сценарій, у який закладений алгоритм «правильності» і «неправильності» прийнятого рішення. В.І. Чупрасова, спираючись на визначення активних методів навчання як методів, що сприяють організації пізнавальної діяльності слухачів, пропонує таку класифікацію методів активного навчання:

а) комунікативні методи (групові дискусії, лекції, проблемні ситуації);

б) ігрові методи (дидактичні ігри, рольові, ділові ігри);

в) конструктивні (проблемне навчання, програмоване навчання);

г) корекційні методи (аутотренінг, грова психотерапія,

психодраматична корекція).

Дидактичні ігри можуть характеризуватися навчальними цілями й завданнями, формою проведення, способом організації, ступенем складності, кількісним складом учасників:

- за кількісним складом учасників гри їх розділяють на індивідуальні, парні, групові, колективні. І якщо перші націлені тільки на спілкування з текстом (письмовим або звуковим), то три наступні, крім спілкування з текстом, на спілкування з партнерами (крім тексту);

- за характером і формою проведення виділяють предметні ігри, рухливі з вербальним компонентом, ігри-змагання, інтелектуальні (тести, ребуси, кросворди, чайнворди тощо), взаємодії (комунікативні);

- за способом організації ігри бувають комп'ютерні, письмові, на дошках;

- за ступенем складності виконуваних дій (або композиційної побудови, сюжету) виділяють прості й складні ігри, моноситуаційні й поліситуаційні;

- за тривалістю проведення - нетривалі й тривалі.

Рольова гра є одним з тих унікальних методів навчання, що допомагає слухачам справлятися з невизначеністю. Рольова гра ставить їх у ситуацію, що включає ті ж обмеження, мотивацію, що існують у реальному світі, її можна використовувати в багатьох навчальних ситуаціях, у процесі вивчення багатьох навчальних дисциплін.

Рольова гра має такі можливості й характеристики:

1. Рольова гра - модель спілкування. Вона припускає імітування дійсності в її найбільш істотних рисах: як і в самому житті, мовна й немовна поведінка партнерів тісно переплітається.

2. Рольова гра припускає посилення особистісної причетності до всього, що відбувається. Слухач входить у ситуацію, хоча й не через своє «Я», але через «Я» відповідної ролі. Це позитивно позначається на результаті, і, як підсумок, на засвоєнні дисципліни.

3. Рольова гра сприяє розширенню асоціативної бази у процесі засвоєння матеріалу.

4. Рольова гра сприяє формуванню навчального співробітництва й партнерства. Тобто рольова гра - це організаційна форма, що сприяє створенню згуртованого колективу. Вона має виховне значення.

5. Рольова гра, у якій заохочується всяка вигадка, відкриває більші можливості для винахідливості, що визначає її освітнє й розвиваюче значення.

За допомогою рольової гри слухачі мають змогу:

* набути досвіду використання певних навичок в ігровій ситуації;

* проаналізувати альтернативні способи дій, ідеї, запропоновані для виконання завдання гри, змінити ситуацію на краще;

* відпрацювати на практиці певні види поведінки в безпечному середовищі перед тим, як застосовувати їх у реальному житті;

* набути впевненості у своїх силах під час практичних дій або репетиції певної події;

* закріпити засвоєний матеріал шляхом забезпечення зворотного зв'язку;

* додати до навчального процесу елемент розваги.

Для підвищення емоційної напруги учасників у гру вводяться ролі опонентів, критиків, а іноді й провокаторів. Слухачі, що не беруть участі в рольовій грі, виступають у ролі спостерігачів, не заважаючи виконавцям порадами, схваленням або несхваленням. На закінчення гри проводиться її обговорення. Учасники повинні самі оцінити підсумки гри, власні дії, дії інших учасників, визначити ті проблеми й труднощі, які вони зазнавали під час гри. Потім важливо з'ясувати, як ігрова ситуація сприймалася спостерігачами, що, на їхню думку, було зроблено добре, що можна було зробити краще або по-іншому. Для досягнення максимальної користі від цього способу навчання дуже важливий досвід тренера-ведучого, який не тільки створює клімат, що сприяє активній участі слухачів у грі, але й підтримує учасників ситуації, що розігрується.

Етапи рольової гри. Рольова гра відбувається у кілька етапів. Спочатку викладач повідомляє тему, мету, інформує учасників про зміст кожної ролі, після чого створюються рольові групи. Далі відбувається опановування ролей і з'ясування суті проблемного питання чи ситуації. Протягом наступного етапу учасники гри готуються до обговорення проблеми чи програвання ситуації, тобто виробляють спільну думку щодо питань, які їм належить опрацювати на занятті, або виробляють зумовлену певною роллю стратегію поведінки у конфлікті. У міру готовності курсантів починається етап обговорення проблеми або програвання «реальної» ситуації. Послідовно слово мають різні рольові групи, які висловлюють свою позицію щодо аналізованої проблеми, або ж моделюють виконання необхідних дій. Упродовж гри викладач-ведучий визначає смислову лінію аналізу теоретичної проблеми або практичної ситуації, порушує додаткові питання та ставить завдання. Він заохочує всіх курсантів до гри в атмосфері доброзичливості, взаємодопомоги, рівноправності. Педагог завершує заняття підбиттям підсумків, наголошуючи на змісті та реалізованості психологічно-методичного задуму.

Моделюючи ситуацію як засіб навчання, викладач повинен враховувати різні фактори: рівень підготовленості слухачів, тему і мету занять, конкретні обставини.

Складовими компонентами рольової гри є:

* розподіл ролей між учасниками;

* система взаємодії учасників;

* наявність (або створення) конфліктних ситуацій, різних точок зору йінтересів серед суб'єктів навчання;

* підтримка емоційної напруги протягом усієї гри;

* створення гнучкої системи оцінки діяльності всіх учасників гри.

Рольові ігри рекомендується використовувати у випадках, коли:

Необхідно сформувати або удосконалити навички ефективної комунікації і міжособистісної взаємодії.

Є потреба закріпити на практиці способи дій, які можуть стати у нагоді при виконанні службових обов'язків, у побуті.

Необхідно переграти ситуацію, яку не вдалося владнати у реальних умовах.

Рольові ігри сприяють «програванню ролей», що дає змогу побачити працівника не просто в міжособистісній взаємодії у групі, а у процесі виконання ним певної соціальної ролі. Рольова гра також досить часто використовується для формування психологічних навичок у сфері комунікації.

Рольова гра є одним з унікальних методів навчання, що допомагає слухачам подолати невизначеність, тому її використання є дуже важливим у процесі вивчення дисциплін. Рольова гра має багато можливостей і характеристик, оскільки вона є моделлю спілкування, припускає посилення особистісної причетності учасників до всього, що відбувається, сприяє розширенню асоціативної бази у процесі засвоєння навчального матеріалу, сприяє формуванню навчального співробітництва й партнерства.

Отже,рольова гра - це спосіб розширення досвіду учасників тренінгу шляхом представлення їм неочікуваної ситуації, в якій пропонується прийняти роль будь-кого з учасників і потім опрацювати спосіб, який дозволяє довести цю ситуацію до гідного завершення.

Для того, щоб отримати максимальну користь від рольової гри, ситуації, що пропонуються, мають бути якомога ближчими до реальності. Необхідно виділити час для підготовки короткого опису задіяних персонажів і переконатись, що створені умови гри максимально відповідають специфіці основної діяльності учасників.

Інструкція до рольової гри має детально описувати всі аспекти ситуації. Разом з тим, ця інструкція не повинна ставити жорстких меж, що перешкоджають учасникам зіграти свої ролі у відповідності з власними уявленнями про те, як необхідно діяти в таких випадках.

Задача, до розв'язку якої прагнуть члени групи, які є учасниками рольової гри, - створення моделі поведінки, характерної в повсякденному житті для реальних людей. Саме поведінка, а не виявлення талантів учасників, буде основою дискусії, яка буде слідувати далі. Група має спостерігати за змістом кожної сцени, що розігрується. Тим, хто не приймає участі в грі, потрібно запропонувати виступити спостерігачами і записувати особливості поведінки учасників.

Спостереження можуть стати більш корисними, якщо зробити відеозапис рольової гри і у випадку необхідності, використовувати його для забезпечення зворотного зв'язку або індивідуальних консультацій.

Практичні поради по проведенню рольових ігор у ВВНЗ відповідно до стандартів підготовки військових фахівців у держав учасниць НАТО:

1. Чітко розробити план.

Грамотне проведення рольової гри приносить неоціненну користь її учасникам. Подібні вправи потрібно використовувати в середині курсу, коли група здатна подолати опір, який може виникати на початку тренінгу.

2. Використовувати рольові ігри коректно.

Ефективність рольової гри обумовлена її життєвістю і новизною переживань. Це означає, що цей метод потрібно використовувати обережно. Якщо проводити його дуже часто, то він може знецінитись.

3. Створювати невеликі групи.

Великі групи можна розділити на декілька малих, де мають бути свої спостерігачі, набори рольових ігор та інструкції. Час в таких випадках розраховується так, щоб всі члени малих груп змогли обговорити результати діяльності своїх колективів в загальному колі.

4. Застосовувати рольові ігри творчо.

Поєднувати рольові ігри з іншими методами навчання. Краще всього будувати процес так, щоб після теоретичної частини йшла рольова гра, яка дає можливість на практиці застосовувати щойно вивчені принципи.

Існує ще один варіант рольової гри - інвертована гра. За допомогою цього методу і переваг можна досягнути глибокої оцінки проблем інших людей. Це досягається наступним чином: в ході гри ведучий пропонує учасникам зупинитись і помінятись ролями, уявивши ситуацію з протилежної точки зору. З такої позиції, яка часто буде протирічити переконанням і звичайному способу дій учасників.

Переваги рольових ігор:

1. Набутий досвід зберігається надовго.

Навчання через дію» - один із самих ефективних способів навчання і набуття досвіду. Власні переживання запам'ятовуються яскраво і зберігаються тривалий час.

2. Задоволення

У більшості випадків рольова гра пропонує безболісний і приємний спосіб засвоєння знань і навичок.

3. Виникнення розуміння того, як поводяться інші люди.

Рольова гра дозволяє учасникам зрозуміти, як почувають себе люди, які опиняються в різних ситуаціях. Це може сприяти розвитку вміння оцінювати, передбачати поведінку інших людей, що важко було б досягнути яким-небудь іншим шляхом.

4. Сприятливі умови.

Використання рольової гри має елемент ризику, який відноситься до можливих способів реагування групи, а не впливу гри на неї. Рольова гра надає учасникам можливість засвоїти або закріпити різноманітні моделі поведінки, за допомогою сприятливих умов, створених на тренінговому занятті.

Недоліки рольових ігор

1. Штучність.

Суть успішної рольової гри - створення ситуації, яка наближена до реальної настільки, наскільки дозволяють умови. Якщо група відчуває, що сценарій гри є нереалістичним, або не враховує деяких деталей практичної діяльності, цінність гри буде втрачена і цілі навчання не будуть досягнуті.

2. Можливість легковажного ставлення зі сторони учасників.

Якщо мета вправи повністю не роз'яснена і не зроблений акцент на важливості демонстрації поведінки (а не на акторських здібностях), існує небезпека, що рольова гра буде сприйматись як втіха. Наявність серйозних цілей вправи не заважає людям отримувати задоволення від участі в ній і забезпечує радість від взаємодії з ситуацією і виходом з неї.

...