Основи філософії

Мовна комунікація, її особливості та роль у спілкуванні.

Єдність і багатоманітність мов. Природні і штучні мови. Метамова та її сутність. Формалізовані мови. Машинна мова. Нездоланність природної мови.

Запропоновані теми не обмежують творчих можливостей викладача, який має право вносити безліч варіантів власного бачення курсу філософії.

СЛОВНИК ПЕРСОНАЛІЙ

*АДОРНО ТЕОДОР (1903-1969) - німецький філософ і соціолог мистецтва ліворадикальної орієнтації, один з видатних представників Франкфуртської школи. Основні твори: «Філософія нової музики» (1949), «Негативна діалектика» (1966).

*АНСЕАЬМ КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ (1033-1109) - теолог і філософ, намагався раціонально обґрунтувати догмати християнства.

* АРІСТОТЕЛЬ (384-322 до н. е.) - давньогрецький філософ і вчений, засновник таких наук, як логіка, метафізика, політологія, поетика тощо. Головна філософська праця - «Метафізика».

*БАХТІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (1895-1975) - російський філолог, літературознавець, теоретик мистецтва, фахівець у галузі теорії пізнання, культурології. Основний філософсько-естетичний твір - «Естетика словесної творчості» (1979).

*БЕКОН ФРЕНСІС (1561-1626) - англійський філософ, засновник матеріалізму та експериментальної науки Нового часу; займав високий державний пост лорда-канцлера. Автор трактату «Новий Органон» (1620).

*БЕРГСОН АНРІ (1859-1941) - французький філософ, представник інтуїтивізму і філософії життя. Основні твори: «Матерія і пам'ять» (1896), «Вступ до метафізики» (1903), «Творча еволюція» (1907).

* БЕРДЯЕВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1874-1948) - засновник вітчизняного екзистенціалізму, релігійний філософ і публіцист. Основні твори: «Смисл творчості» (1916), «Світогляд Достоєвського» (1923), «Російська ідея» (1946), «Самопізнання» (1949).

*БЕРКЛІ ДЖОРДЖ (1685-1753) - англійський філософ, суб'єктивний ідеаліст, протягом майже двадцяти років - єпископ в Ірландії. Основні твори: «Досвід нової теорії зору» (1709), «Трактат про начала людського знання» (1710), «Три розмови між Гіласом і Філонусом» (1713).

* БУЛГАКОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1871-1944) - російський релігійний філософ, богослов, економіст. Основні твори: «Філософія господарства» (1912), «Про боголюдство. Трилогія» (1933-1945), «Філософія імені» (1953).

* ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ (1863-1945) -український природодослідник і мислитель, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології. Основні твори: «Початок і вічність життя» (1922), «Біосфера» (1926), «Нариси геохімії» (1927).

* ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН (між 1545-1550 - бл. 1620) - український письменник, критик, сатирик, мислитель. Філософське світосприйняття ґрунтувалося на текстах Святого письма, творах представників східної патристики. Виступав полум'яним захисником православ'я. Основні твори: «Книжка», «Розвінчання диявола-миродержця», «Послання до всіх взагалі в Лядській землі живучих», «Позорище мисленнєве» та ін.

* ВІТГЕНШТЕЙН ЛЮДВІГ (1889-1951) - австрійський філософ і логік, один із засновників аналітичної філософії. Основні твори: «Логіко-філософський трактат» (1921), «Філософські дослідження» (1953).

* ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053-1125) - державний і політичний діяч Київської Русі, мислитель, один із родоначальників християнського гуманізму. Автор «Повчання Володимира Мономаха», яке стало не тільки духовним заповітом його дітям і нащадкам, а й взірцем утвердження ідеалу князівського правління, що найбільш відповідало інтересам єдності Русі.

* ГАЙДЕГГЕР МАРТІН (1889-1976) - німецький філософ, один з основоположників німецького екзистенціалізму. Основна праця - «Буття і час» (1927).

* ГЕГЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕАЬМ ФРІДРІХ (1770-1831) - німецький філософ, об'єктивний ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець оригінальної філософської системи. Основні твори: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812-1816), «Енциклопедія філософських наук» (1817), «Філософія права» (1821).

*ГЕЛЬВЕЦІЙ КЛОД АДРІАН (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, послідовник сенсуалізму Локка. Основні твори: «Про розум» (1758), «Про людину» (1769).

*ГЕРАКЛІТ ЕФЕСЬКИЙ (бл. 544 - бл. 483 до н. е.) - давньогрецький філософ, вважав вогонь першоелементом світу (космосу). Твір «Про природу», що дійшов до нас у фрагментах, славився в давнину глибиною, претензією на пророцтво і загадковістю викладу, за що сучасники прозвали Геракліта «Темним».

*ТІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ (бл. 1600-1683) - культурний і церковний діяч, історик, філософ. Народився в Пруссії. Вступив до Києво-Могилянської академії, потім на кошти П. Могили вчився в Польщі та в Англії. Після повернення був обраний професором філософії Києво-Могилянської академії, а в 1646 р. -її ректором. З 1650 р. - ігумен київських Кирилівського та Миколаївського монастирів, з 1656 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври. Автор праць «Про істинну віру», «Стара віра», «Мир з богом чоловіку», «Праця з загальної філософії» та ін.

* ГОББС ТОМАС (1588-1679) - англійський філософ-матеріаліст і сучасник англійської буржуазної революції, під час якої емігрував у Париж, де написав свої головні твори - «Філософські елементи вчення про громадянина» (1642) і «Левіафан» (1651). У вченні про суспільство захищає теорію суспільного договору, що лежить в основі становлення держави.

*ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ (1813-- 1889) - український і російський філософ, представник української академічної філософії. Свої погляди називав теїстичними, а саму філософію розглядав як умоглядну моральну науку. Основні твори: «Критичний погляд на філософію І. Канта», «Філософський лексикон» (в 4 т.), «Огляд системи Гегеля».

*ГУССЕРЛЬ ЕДМУНД (1859-1938) - німецький філософ, засновник феноменології. Основні твори: «Філософія арифметики» (1894), «Логічні дослідження» (1901).

* ДЕКАРТ РЕНЕ (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог. Родоначальник раціоналізму в європейській філософії. Основні твори: «Розмірковування про метод» (1637), «Начала філософії» (1644).

* ДЕМОКРІТ ІЗ АБДЕРА (бл. 460 - бл. 370 до н. е.) - давньогрецький філософ-матеріаліст, перший енциклопедист серед греків. Визнавав два начала - атоми і порожнечу; вважається одним з родоначальників атомістики.

* ДІДРО ДЕНІ (1713-1784) - французький філософ, просвітник, керівник - засновник та редактор «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел», письменник, критик мистецтва. Основні твори: «Думки до пояснення природи» (1754), «Розмова д'Аламбера з Дідро» (1769), «Філософські обґрунтування матерії і руху» (1770), «Елементи фізіології» (1774-1780).

* ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ (1833-1911) - німецький філософ, психолог та історик культури. Провідний представник філософії життя, засновник філософської герменевтики. Основні твори: «Вступ до наук про дух», «Критика історичного розуму» (1883), «Описова психологія» (1896), «Виникнення герменевтики» (1900) та ін.

* ДРОГОБИЧ ЮРІЙ (бл. 1450-1494) - український вчений, доктор медицини і філософії, представник раннього гуманізму в Україні. Освіту здобув у Краківському та Болонському університетах. З 1487 р. - професор медицини та астрономії Краківського університету. Праці Дрогобича були відомі в багатьох країнах Європи.

* ДЮРКГЕЙМ ЕМІЛЬ (1858-1917) - французький соціолог і філософ, родоначальник французької соціологічної школи. Основні твори: «Про розподіл суспільної праці» (1893), «Самогубство» (1897), «Елементарні форми релігійного життя» (1912).

* ЕНГЕЛЬС ФРІДРІХ (1820-1895) - німецький вчений і громадський діяч, родоначальник марксизму як цілісної соціально-економічної концепції. Особистий друг і помічник К. Маркса, співавтор багатьох праць з теорії комунізму і критики капіталізму. Основні твори: «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії» (1886), «Анти-Дюрінг» (1878), «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884), «Діалектика природи» (1873-1882).

* ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ (1469-1536) - гуманіст епохи Відродження, голова «північних гуманістів», філолог, письменник. Родом з Роттердама. Автор «Похвали Глупоті» - сатири, що висміює звичаї та пороки сучасного йому суспільства. Відіграв велику роль у підготовці Реформації, але не прийняв її. Ворог релігійного фанатизму. Не протиставляє віру і знання, оскільки знання слугує зміцненню віри, розумінню Святого письма.

* ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ (XI ст.) - давньоруський письменник, перший Київський митрополит з русичів. Перший відомий нам давньоруський книжник і мислитель, який зробив своїм предметом розмірковування про долю людства, спробував розглянути основні тенденції і рушійні сили історії. Його погляди знайшли відображення у праці «Слово про закон і благодать» - першій пам'ятці вітчизняної культури мислення.

* КАМЮ АЛЬБЕР (1913-1960) - французький письменник і філософ, представник атеїстичного екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії 1957 р. Основні твори: «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтуюча людина» (1951) та ін.

* КАНТ ІММАНУЇЛ (1724-1804) - німецький філософ і вчений, родоначальник німецького класичного ідеалізму. Основні твори: «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності судження» (1790).

*КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (1717-1795) - український церковний діяч, філософ, визначний мислитель XVIII ст. Керував кафедрою філософії в Києво-Могилянській академії, читав курс загальної філософії, був професором богослов'я і ректором академії. Праці: «Воскресіння мертвих» і 80 промов та проповідей, які майже всі опубліковані.

* КОНТ ОГЮСТ (1798-1857) - французький філософ, один з основоположників позитивізму і соціології. Основні твори: «Курс позитивної філософії» (1830-1842), «Система позитивної політики» (1851-1854).

* КОНФУЦІЙ (бл. 551-479 до н. е.) - давньокитайський філософ і педагог, засновник конфуціанства. Суть його вчення викладено в книзі «Лунь юй» («Бесіди та судження»). Концепція людяності в уявленні Конфуція - це система декількох найважливіших ідей: відданість імператору, вірність обов'язку, повага синів.

* КУЛЬЧИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1895-1980) - український філософ, громадський і культурно-освітній діяч української діаспори. Вивчав філософію у Львівському університеті і в Сорбонні, був професором філософії і психології Українського Вільного Університету в Мюнхені. Автор 130 статей і монографій з психології, етнографії, антропології, філософії, педагогіки, літературознавства, германістики. Писав англійською, німецькою, французькою, українською мовами.

* ЛОКК ДЖОН (1632-1704) - англійський філософ-матеріаліст, діяльність якого належить до епохи Реставрації в Англії. Він взяв участь у боротьбі партій Англії як філософ, економіст і політичний письменник. Основна праця - «Досвід про людський розум» (1690).

* ЛОСЄВ ОЛЕКСІЙ ФЕДОРОВИЧ (1893-1988) - філософ, філолог, автор ряду фундаментальних праць з античної естетики, логіки, мовознавства, перекладач філософської і художньої літератури зі стародавніх мов. Основні твори: «Ерос у Платона» (1916), «Античний космос і сучасна наука» (1927), «Діалектика художньої форми» (1927), «Діалектика міфу» (1930), «Антична міфологія в її історичному розвитку» (1957), «Історія античної естетики» (1963-1980), «Володимир Соловйов та його час» (1990) (вийшла посмертно).

* МАМАРДАШВІЛІ МЕРАБ КОСТЯНТИНОВИЧ (1930-1990) - грузинський і російський філософ, спеціаліст з мета-філософії, теорії пізнання, методології науки, історії філософії. Основні твори: «Класичний і некласичний ідеали раціональності» (1984), «Як я розумію філософію» (1990).

* МАРІТЕН ЖАК (1882-1973) - французький філософ-неотоміст. Основні твори: «Інтегральний гуманізм» (1936), «Символ віри» (1941).

* МАРКС КАРЛ (1818-1883) - німецький соціолог, філософ, економіст, основоположник марксизму. Основні твори: «Капітал» (1867-1894), «Злиденність філософії» (1847), «Святе сімейство» (1844-1845), «Німецька ідеологія» (1845-1846) та ін.

* МОГИЛА ПЕТРО (1596-1647) - український церковний, політичний, культурно-освітній діяч, реформатор, Київський митрополит з 1632 р. Створив Київський колегіум (1632), відкрив колегію в Кремінці (1636), слов'яно-греко-латинську академію в Яссах (1640). Дбав про розвиток Києво-Печерської лаврської друкарні, сам підготував 20 творів церковно-теологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру. Все своє майно, кошти, бібліотеку заповів академії.

* МОНТЕНЬ МІШЕЛЬ (1533-1592) - французький філософ-гуманіст. Головний твір - «Досліди» (1580-1588).

* НІЦШЕ ФРІДРІХ (1844-1900) - німецький філософ, професор філології в Базелі (Швейцарія), культуролог, етик. Основні твори: «Так казав Заратустра» (1883-1884), «По той бік добра і зла» (1886), «Воля до влади» (1906).

* НОВИЦЬКИЙ ОРЕСТ МАРКОВИЧ (1806-1884) - український філософ, перший професор філософії Київського університету. Автор праць: «Про дорікання, які роблять філософії...», «Керівництво до логіки», «Поступовий розвиток давніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань».

*ОРТЕГА-І-ГАСЕТ ХОСЕ (1883-1955) - іспанський філософ, соціолог, культуролог. Основні твори: «Дегуманізація мистецтва» (1925), «Повстання мас» (1929-1930). '

*ПАСКАЛЬ БЛЕЗ (1623-1662) - французький релігійний філософ, письменник, вчений, один з основоположників науки Нового часу, що стояв біля витоків теорії ймовірностей, диференціального числення, творець гідростатики і т. д. Однак стверджував перевагу віри над розумом. Основна філософська праця - «Думки».

*ПІФАГОР САМОСЬКИЙ (бл 570 - бл. 500 до н. е.) - давньогрецький філософ, релігійний і політичний діяч, засновник піфагореїзму.

*ПЛАТОН (428-347 до н. е.) - давньогрецький філософ, політолог, учень Сократа, засновник об'єктивного ідеалізму. Основні твори: текст промови «Апологія Сократа», 25 достовірно ідентифікованих діалогів, «Держава», «Закони».

*ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (1681-1736) - український і російський церковний та громадський діяч, письменник, учений, філософ. Найосвіченіша людина того часу в Росії. Радник Петра І з питань освіти й церкви, глава «вченої дружини» царя.

*РАССЕЛ БЕРТРАН (1872-1970) - англійський філософ-позитивіст, логік, громадський діяч. У книзі «Чому я не християнин» вказав на страх як на основу релігії, вважав науку засобом самоствердження людини.

*САКОВИЧ КАСІЯН (бл. 1578-1647) - український письменник, культурно-освітній діяч, філософ. Освіту здобув у Замойській академії і Краківському університеті. Основні твори: «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини...», «Трактат про душу».

* САРТР ЖАН-ПОЛЬ (1905-1980) - французький філософ і письменник, голова французького атеїстичного екзистенціалізму. Філософські погляди суперечливі. Основні твори: «Уява» (1936), «Буття і ніщо» (1943), «Екзистенціалізм -це гуманізм» (1946), «Критика діалектичного розуму» (1960), «Ситуації» (1947-1964).

* СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ САВОВИЧ (1722-1794) - видатний український філософ, поет, просвітитель. Найвидатніші серед праць - «Сад божественних пісень», «Байки Харківські», «Нарцис», «Асхань», «Алфавіт світу», «Жона Лотова», «Потоп зміїн» та ін.

* СОКРАТ (бл. 469-399 до н. е.) - давньогрецький філософ, вчення якого повернуло мислителів від матеріалістичного натуралізму до ідеалізму. Жив і навчав в Афінах, де його слухали численні учні - Платон, Антісфен, Арістіпп, Евклід з Мегари. Про вчення Сократа, який принципово нічого не писав, можна судити зі свідчень Платона і Арістотеля. Будова світу, фізична природа речей - таємниця; пізнати ми можемо тільки самих себе. Найвище завдання знання - практичне, це мистецтво жити.

* СОЛОВЙОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ (1853-1900) -російський релігійний філософ-містик. У своїх працях «Читання про боголюдство» (1877-1881), «Виправдання добра» (1897-1899) та ін. намагався створити всеохоплююче філософсько-богословське вчення - «метафізику всеєдності».

* СОРОКІН ПИТИРИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1889-1968) - російський психолог і соціолог, активний учасник Лютневої революції 1917 р. в Росії, емігрант з 1922 р. Жив у США, був названий «американським соціологом № 1»; автор оригінальної концепції соціальної культури. Основна праця, видана в Росії, - книга «Людина. Цивілізація. Суспільство» (1992).

* СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ (1820-1903) - англійський філософ і соціолог, один з родоначальників позитивізму. Основна праця -«Система синтетичної філософії» (1862-1896).

* СПІНОЗА БЕНЕДИКТ (1632-1677) - нідерландський філософ, пантеїст. Основні твори: «Богословсько-політичний трактат» (1670), «Етика» (1677).

* ТАРД ГАБРІЄЛЬ (1843-1904) - французький соціолог і криміналіст, один з основоположників соціальної психології. Основні твори: «Закони наслідування» (1890), «Соціальна логіка» (1894).

*ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН, П'ЄР (1881-1955) - французький вчений-палеонтолог, філософ, теолог. Прагнув зняти протилежність науки і релігії. Католицька церква засудила вчення як модерністське, але його еволюціоністська теорія набула поширення. Головна праця - «Феномен людини» (1956).

*ТЕРТУЛАІАН КВІНТ СЕПТИЛІЙ ФЛОРЕНС (бл. 160 -після 220) - християнський апологет, прихильник концепції «чистої» віри.

* ТОМА АКВІНСЬКИЙ (1225-1274) - католицький теолог, намагався обґрунтувати християнське віровчення з філософської точки зору. У 1323 р. його було визнано святим Папа Лев XII в енцикліці у 1879 р. назвав філософську систему Аквінського «єдиною істинною філософією католицизму».

* ТРУБЕЦЬКОЙ ЄВГЕНІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1863-1920) - російський філософ, громадський діяч, активний учасник релігійно-філософського товариства пам'яті В. Соловйова. Головна книга - «Сенс життя» (1918).

* ТРУБЕЦЬКОЙ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1862-1905) -російський філософ, громадський діяч, публіцист. Основні твори: «Про природу людської свідомості» (1890), «Основи ідеалізму» (1896), «Вчення про Логос і його історію». У 1905 р. його було обрано ректором Московського університету.

* ФЕДОРОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (1828-1903) - російський мислитель, представник релігійно-філософського напрямку космізму. Основна праця - «Філософія загальної справи» (1903).

*ФЕЙЄРБАХ ЛЮДВІГ (1804-1872) - німецький філософ-матеріаліст і атеїст. Основні твори: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основи філософії майбутнього» (1843).

* ФІХТЕ ЙОГ АНН ГОТЛІБ (1762-1814) - німецький філософ, другий за часом після Канта діяч німецького класичного ідеалізму. Основна робота - «Науковчення» (1794).

*ФЛОРЕНСЬКИЙ ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1882-1943) - російський релігійний філософ, вчений, богослов. Основна робота - «Історія нової філософії» (1897-1907).

*ФРАНК СЕМЕН ЛЮДВІГОВИЧ (1877-1950) - російський релігійний філософ, послідовник В. С. Соловйова, учасник збірника «Віхи»; емігрував у 1922 р. У філософії розвивав ідеї всеєдності й боголюдства. Основні твори: «Сенс життя» (1926), «Нарис методології суспільних наук» (1922), «Світло в темряві» (1949), «Реальність і людина» (1950).

*ФРЕЙД ЗІГМУНД (1856-1939) - австрійський лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу і фрейдизму. Основні твори: «Тлумачення сновидінь» (1900), «Психопатологія повсякденного життя» (1904), «Тотем і табу» (1913), «Я і Воно» (1923).

*ФРОММ ЕРІХ (1900-1980) - німецько-американський філософ, соціолог і психолог, один з провідних представників неофрейдизму. Основні твори: «Втеча від свободи» (1941), «Психоаналіз і релігія» (1950), «Революція надії» (1964).

* ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (1894-1977) - український філолог, філософ, історик філософії. Освіту здобував у Петербурзі, Києві, Німеччині. Працював в українських і німецьких університетах, був одним з організаторів Української вільної академії в Аугсбурзі, професором філософії Українського Вільного університету в Мюнхені. Автор понад 900 наукових праць з різних галузей знання.

* ЮМ ДЕВІД (1711-1776) - англійський філософ-ідеаліст, психолог, історик. Завдання знання вбачав не в осягненні буття самого по собі, а в здатності бути керівництвом для практичного життя. Єдиний об'єкт пізнання, який може бути доведено, за Юмом, - це об'єкти математики, решту можна осягнути лише з досвіду, а оскільки досвід індивідуальний, то й знання індивідуальні: суб'єктивні. Основні твори: «Трактат про людську природу» (1739-1740), «Дослідження про людський розум» (1748).

* ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961) - швейцарський психоаналітик, психіатр, культуролог. Засновник аналітичної психології. Основні твори: «Метаморфози і символи лібідо» (1912), «Трансцендентна функція» (1916), «Дійсність душі» (1934) та ін.

* ЮРКЕВИЧ ПАМФИЛ ДАНИЛОВИЧ (1826-1874) - український філософ, видатний представник української академічної філософії. Безпосередній вчитель В. С. Соловйова. Написав ряд глибоких праць з історії філософії, духовності.

* ЯСПЕРС КАРА (1883-1969) - німецький філософ-екзистенціаліст. Основні твори: «Розум і екзистенція» (1935), «Філософія» (1932), «Атомна бомба і майбутнє людства» (1958), «Сенс і призначення історії» (1949).

СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ

А

*АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) - те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першооснова світу. Звідси - «абсолютна ідея», абсолютна монархія тощо.

*АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto - відокремлюю) - один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивостей.

*АБСУРД (лат. absurdus - безглуздий, нісенітний) - твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею.

*АГНОСТИЦИЗМ (грец. непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін «агностицизм» запровадив у 1869 р. англійський дослідник природи Т. Г. Гекслі.

*АДЕКВАТНИЙ - лат. - відповідний, рівний, еквівалентний.

*АКСІОЛОГІЯ (гр. ахіа - цінність і ...логія) - вчення про цінності. Аксіологічний підхід - ціннісний підхід.

*АКСІОМА (грец. ахіота - загальноприйняте, безперечне) - у широкому розумінні безумовне положення, яке не викликає сумнівів. У вузькому розумінні - твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших тверджень (теорем) цієї теорії.

*АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidentia - випадковість) - випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

* АЛОГІЗМ - міркування, що порушує закони логічного мислення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.

* АЛЬТЕРНАТИВА (лат. alternare - чергуватися, вагатися) -необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

* АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter - інший) - моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших.

* АНАЛОГІЯ (грец. analogia - відповідність, подібність, схожість) - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.

* АНАМНЕЗИС (грец. anamnesis - пригадування) - термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному.

* АНІГІЛЯЦІЯ (лат. ad - до і nihil - ніщо) - взаємодія елементарних частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки.

* АНІМІЗМ (лат. апіта, animus - душа, дух) - віра в існування душі як надприродного носія життя людини.

* АНТАГОНІЗМ (грец. antagonisma - суперечка, боротьба) -одна з форм суперечностей, яка характеризується гострою непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій.

* АНТЕЇЗМ - світоглядно-ментальна риса української філософії. Термін походить від давньогрецького міфічного персонажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв'язку з матір'ю-землею.

* АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (лат. anti... - проти і clericalis - церковний) - система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви підпорядкувати собі економічне, політичне і духовне життя суспільства.

*АНТИНОМІЯ (грец. antinomia - суперечність у законі) - суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведене в певній системі.

*АНТИТЕЗА (грец. antithesis - протиставлення, суперечність) -1) у логіці - судження, що суперечить тезі. Антитеза є необхідною складовою частиною непрямого доведення; 2) у філософії Г. В. Ф. Гегеля - другий з трьох ступенів тріади.

*АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. антропос - людина і генезис - походження) - процес історико-еволюційного виникнення й розвитку людини як суспільної істоти, діалектично нерозривно пов'язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови.

* АНТРОПОЛОГІЗМ (грец. антропос - людина і логізм - судження) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін «антропологізм» запровадив А Фейербах

*АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. антропос - людина і morphe -вигляд, форма) - наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини.

* АНТРОПОСОФІЯ (грец. антропос - людина і софія - мудрість) -релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.

* АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. антропос - людина і лат. centrum - осереддя, центр) - принцип деяких релігійно-ідеалістичних вчень, за яким людина нібито є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

*АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos - захисний, виправданий) - галузь християнського богослов'я, що обґрунтовує віровчення християнства.

*АПОРІЯ (грец. aporia - безвихідь) - утруднення у вирішенні проблеми, пов'язаної з суперечністю між даними спостереження і спробами мисленого аналізу їх.

*АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori - з наступного) - філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду.

*АПРІОРІ (лат. a priori - з попереднього) - філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові.

*АРТЕФАКТ (лат.) - штучний факт, результат людського творення.

*АРХЕ (грец. arche - початок, походження) - термін давньогрецької філософії: 1) відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.

*АРХЕТИП (грец. arche - початок і typos - образ) - в аналітичній психології термін, що ним позначають «первісні уявлення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колективного несвідомого - це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події.

*АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) - моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

*АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - поєднання) - у психології зв'язок, який утворюється при певних умовах між двома або більше психічними утвореннями (відчуттями, сприйняттями, уявленнями, ідеями тощо); дія цього зв'язку полягає в тому, що з'явлення одного члена асоціації приводить до появи іншого (інших).

*АТАРАКСІЯ (грец. ataraxia - спокій, незворушність) - поняття давньогрецької етики про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.

* АТЕЇЗМ (грец. atheon -- безбожність) - система ідей, поглядів, переконань, що заперечують існування Бога.

* АТРИБУТ (лат. attribute - надаю, наділяю) - необхідна, суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані мислитися.

* АФЕКТ (лат. affectus -- хвилювання, пристрасть) - сильне короткочасне емоційне переживання.

Б

*БЛАГО -- поняття, яким позначають усе, що має для людини позитивне значення. Залежно від здатності речей та явищ задовольняти різні потреби людини розрізняють блага матеріальні (засоби виробництва, їжа, одяг тощо) і духовні (свобода, істина, краса, добро та ін.).

* БОГ - надприродна всемогутня істота, головний об'єкт релігійної віри і поклоніння. У розвинених релігіях Бог завжди виступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї певні блага, просити про втручання в події.

* БУТТЯ - філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від видимого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.

В

* ВЕРИФІКАЦІЯ (лат. verus - істинний і facio - роблю) - встановлення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної перевірки.

* ВІРОГІДНІСТЬ - форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні.

* ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas - воля) - 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяльність, що керується лише суб'єктивними бажаннями та рішеннями.

Г

* ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) - філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.

* ГЕНЕЗИС (грец. genesis - виникнення, зародження) -поняття, що виражає як момент походження, виникнення предметів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку.

* ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermeneutike -- мистецтво тлумачення): 1) у класичній філології - вчення про інтерпретацію рукописних і друкованих давніх текстів; 2) у сучасній філософії - метод тлумачення культурно-історичних явищ, який протиставляється об'єктивному, традиційно-науковому методу.

* ГІЛОЗОІЗМ (грец. hyle - речовина, матерія і zoo - життя) - філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст.

*ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і ...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.

* ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) - у широкому значенні - історично змінна система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні - культурний рух епохи Відродження.

Д

* ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviation - відхилення) -поведінка, яка відхиляється від норми.

* ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio - виведення) - перехід від загального до окремого. Дедукція має значення методу дослідження, при якому окреме пізнається на основі знання загальної закономірності.

* ДЕЇЗМ (лат. Deus - Бог) - принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.

* ДЕКОНСТРУКЦІЯ - особлива стратегія стосовно тексту, яка включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його реконструкцію.

* ДЕМАГОГІЯ (грец. demagogic/. - букв. - керівництво народом) - засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману нездійсненними обіцянками, популярними гаслами, навмисним викривленням фактів.

* ДЕМІУРГ (грец demiurgos - ремісник, творець) - в ідеалістичній філософії творче начало, творець Всесвіту, в теології - Бог.

* ДЕМОКРАТІЯ (грец. demokratia - народовладдя) - форма державного устрою, що характеризується наявністю представницьких установ і участю народу в управлінні державою.

* ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) - філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.

* ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio - визначення) - логічне визначення змісту якогось поняття.

* ДИСКУРС (лат. discursus - міркування, доказ) - поняття, яке означає промову, виступ, міркування.

* ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursus - міркування, доказ, аргумент) - той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований.

* ДИХОТОМІЯ (грец. dichotomia - поділ надвоє) - тип поділу понять, коли виділяються два видових поняття, причому до змісту одного з них включено ознаку, яка є запереченням відповідної ознаки іншого поняття.

* ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) - 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасному розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення.

* ДІАЛОГ (грец. dialogos - розмова, бесіда) - форма мовно-мислительної комунікації, в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з'ясувати спільні точки взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності.

* ДОГМАТИЗМ (грец dogma - думка, вчення, положення) - спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма. Догматизмові властиві некритичне беззмістовне мислення за шаблонами, оперування готовими, раз назавжди виробленими формулами.

*ДУАЛІЗМ (лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального і матеріального.

*ДУХ - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб'єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в ціле-покладанні та творчій діяльності.

*ДУША - термін, яким позначається психіка, внутрішній світ людини. Душа в релігії розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі і ніби є основою, джерелом психічних явищ. У новоєвропейській філософії термін «душа» став вживатися для визначення внутрішнього світу людини, її самосвідомості.

Е

*ЕВДЕМОНІЗМ (грец. eudaimonia - щастя) - етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя; особистого - індивідуалістичний Е., або суспільного - соціальний Е. Близький до гедонізму.

*ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio -- розгортання) - поступовий розвиток предмета. У широкому розумінні, частіше у природознавстві, термін «еволюція» застосовують для визначення змін, розвитку взагалі й позначають ним не лише кількість зміни, а й весь процес розвитку в цілому.

*ЕВРИСТИКА (грец. heurisko - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння. Під терміном «евристика» розуміється наука, що вивчає творчу діяльність.

*ЕГАЛІТАРИЗМ (франц. egaliti - рівність) - різновид утопічного соціалізму, що обстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.

*ЕГОЇЗМ (лат. ego - я) - морально-етичний принцип, що полягає у нехтуванні інтересами суспільства та інших людей заради особистих інтересів.

*ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

*ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) - термін давньогрецької філософії. Платон використовував його в різноманітних значеннях, зокрема як синонім терміну «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель використовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією.

* ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С. К'єркегор.

* ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні - механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичуються з протилежних концепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами.

* ЕМАНАЦІЯ (лат. emanatio - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходження нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсального непорушного начала.

* ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) - напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

* ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. entelecheia - здійсненість) - у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало.

* ЕПОХА (грец. epoche - зупинка, затримка) - якісно своєрідний і відносно тривалий період історії, що виділяється на основі певних об'єктивних ознак.

Є

* ЄВГЕНІКА (грец. eugenes - родовитий, знатний) - термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини.

З

* ЗНЯТТЯ - одна з центральних категорій філософії Г. В. Ф. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось.

І

*ІДЕАЛ (франц. ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

* ІДЕАЛІЗМ (грец. idea -- вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним.

*ІДЕОЛОГІЯ (від грец. idea і ...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп.

* ІДЕЯ (грец idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

* ІЛЮЗІЯ (лат. illusio - обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необґрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості.

* ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens - властивий, притаманний чомусь) - внутрішньо притаманне, на противагу трансцендентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища.

* ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - владний, наказовий) - вимога, наказ, закон. У І. Канта - загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).

* ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. indeterminatus -- невизначений, необмежений) - філософське вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними.

* ІНДИВІДУАЛІЗМ (франц. individualisme, від лат. individuum - неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки людини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, протиставляються колективові та суспільству.

* ІНДУКЦІЯ (лат. inductio - наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

* ІНСТИНКТ (лат. instinctus - спонука, потяг) - багатоступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.

* ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (лат. instrumentum - знаряддя) - філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що постійно змінюється; різновид прагматизму.

* ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. intelligibilis - пізнаваний, мислимий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням.

* ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio - прагнення, намір) - термін схоластичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

* ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб'єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, неопозитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох суб'єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб'єктів, а не об'єктів.

* ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ - термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо-і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодерністської чуттєвості.

* ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

* ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor -- уважно дивлюсь) - спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

* ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis - ущільнення, основа, сутність) - термін античної філософії, вперше вжитий у значенні одиничного реального буття. У патристиці «іпостась» розуміється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У ХІХ-ХХ ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особистості як свободи по відношенню до природи.

*ІРОНІЯ (грец еігопеіа - удаване незнання, прихований глум) -естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловленому чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.

* ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

*ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому виявляється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.

*ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного відношення, при якому пізнаваний образ суб'єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об'єкта.

* ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному історичному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх існування.

К

* КАЛОКАГАТІЯ (грец. прекрасне і хороший) - поняття античної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внутрішнього, краси і добра як умову досконалості людини.

* КАНОН (грец. kanon - правило, норма) - у мистецтві - сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком.

* КАРМА (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях.

* КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, математика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius - Картезій, звідси і назва).

* КАТАРСИС (грец. katarsis - очищення) - термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позначення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій філософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрастей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впливом мистецтва.

* КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - наказовий) - термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою поведінку відповідно до законів. Умовою категоричного імперативу є свобода волі.

* КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й загальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

* КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. clericalis - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті суспільства.

* КОМУНІКАЦІЯ (лат. communicatio, від соmmunісо -- раджуся, спілкуюся) - спілкування, зв'язок.

* КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (лат. conventio - угода, договір) - філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення».

* КОНТЕКСТ (лат. contextus - сплетіння, зв'язок) - форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини.

* КОНФОРМІЗМ (лат. conformis - подібний, відповідний) - пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил співжиття.

* КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) - напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійсності.

* КРЕАТИВНИЙ (лат. creatio - створення) - творчий, здібний до творчості.

* КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.

* КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності.

* КУЛЬТ (лат. cultus -- вшанування, поклоніння) -- сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

Л

* ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання.

* ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) - термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам.

* ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, котра прагне у всьому знайти порядок і смисл, відшукати першопричину або просто нав'язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини.

М

* МАГІЯ (грец. mageia - ворожба, чаклунство) - різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя.

* МАЄВТИКА (повивальна майстерність) - пізнавальний метод, що його виробив Сократ, який порівнював свою діяльність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повитухи (акушерки).

* МАКСИМА (лат. maxima - основне правило, принцип) -узагальнююче правило, зразок.

* МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) - протилежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними.

* МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленого зосередження.

* МЕТАФІЗИКА (грец. meta та physika - «після фізики») - 1) в історії філософії термін вживається для позначення філософських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.

* МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пізнання) - спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта.

* МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і грец. логос - вчення) - 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.

* МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) - у широкому розумінні - визнання надприродної сутності явищ; у вузькому - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

* МІФ (грец. mifhos - слово, оповідь, переказ) - 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності. М. є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідношення людини і природи, людини і суспільства; 2) вигадка.

* МІФОЛОГІЯ (грец. міф - оповідь, переказ і логос - вчення) -1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені в системі міфів; 3) наука про міфи.

* МОДЕРНІЗМ (франц. modemisme, від moderne - новітній, сучасний) - 1) загальна назва формалістичних течій у мистецтві XX ст., яким притаманні заперечення реалізму, утвердження суб'єктивного в художній творчості, відмова від спадщини художньої класики; 2) церковно-богословські напрями в сучасних релігіях, які прагнуть пристосувати ідеологію, культуру, організаційну структуру церкви до існуючих соціально-економічних цінностей і духовних умов життя суспільства.

* МОДУС (лат. modus - міра, спосіб) - властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута - невід'ємної властивості предмета у всіх його станах.

*МОНАДА (грец. monas - одиниця, неподільне) - основне поняття філософської системи Г. В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ.

*МОНІЗМ (грец. monos - один, єдиний) - протилежний дуалізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу.

* МУДРІСТЬ - позатеоретична форма світоглядного філософського осмислення дійсності і розв'язання практичних питань на основі життєвого досвіду і розуму.

Н

* НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття.

* НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura - природа і філософія) - система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.

* НЕОПЛАТОНІЗМ - містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III--V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії.

* НЕОПОЗИТИВІЗМ - один з основних напрямів західноєвропейської філософії XX ст. Сформувався на основі вихідних принципів позитивізму та емпіріокритицизму.

* НЕСВІДОМЕ - певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання.

* НІГІЛІЗМ (лат. nihil - ніщо, нічого) - заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.

* НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non - ні і conformis - подібний, відповідний) - прагнення будь-якою ціною суперечити думці більшості і діяти протилежним чином, не рахуючись ні з чим.

...