Психологічні механізми адаптації девіантів до сучасного соціокультурного середовища

Відсутність послідовності й системності в профілактичній, психокорекцій роботі, спрямованості на її специфічні патологічні підструктури особистості зменшує її ефективність. Крім того, у більшості досліджень чітко не визначені мета, зміст, обсяг, інтенсивність, послідовність профілактичних та психокорекційних втручань.

Аналіз стану реабілітації хворих на наркоманію показує, що в зарубіжній практиці застосування методів лікування наркозалежних засобами мистецтва має значний потенціал і навіть переваги в порівнянні з іншими психотерапевтичними підходами ( O.A. Parsons, W.R. Lebel, R.P. Mattick, N. Heather). Так, ще в 1970 році І.У. Фокль, Т.В. Келлер вказували на недостатню ефективність у застосуванні деяких традиційних форм психотерапії, а особливо тих, які припускають підвищену конфронтаційність, пов'язуючи це з підвищеною уразливістю даних пацієнтів в міжособових контактах та ригідними формами захисту. І.У. Фокль, Т.В. Келлер підкреслюють цінність методів мистецтва як таких, що можуть здійснювати процес лікування більш м'яким і щадним чином.

Е. Адельман і Л. Кастрикон вказують на одну із особливостей наркозалежних - соціальну ізоляцію і підкреслюють цінність мистецтвотерапії як засобу її подолання, оскільки вона надає пацієнтам можливість використовувати символічні засоби комунікації в якості більш психологічно безпечних у порівнянні з мовою. На основі досліду символічної комунікації учасники групових занять можуть в подальшому розвивати інші форми контакту один з одним. Символічна комунікація може бути альтернативною формою спілкування в тих випадках, коли словесна взаємодія є утрудненою або коли пацієнту перешкоджають виражені психологічні бар'єри, які, до речі, є характерними для осіб з залежністю від психоактивних речовин.

В загальному перегляді сучасних методів психотерапії залежностей Т. Кентопер відмічає цінність засобів мистецтва, що дозволяють подолати захисні механізми у вигляді заперечення проблем, інтелектуалізації і подавлення складних переживань. Н. Альберт-Пулео також вказує на складність в контролі над складними емоціями і схильність до імпульсивного відреагування. Він вважає, що мистецтво, арт-терапія може допомагати таким особам в якості символічної експресії поступово дистанціюватися від подібних почуттів і навчитись їх контролювати.

На основі аналізу літературних джерел Р.В. Мур приходить до висновку, що терапія мистецтвом боже бути одним із найбільш ефективних методів лікування наркотичної залежності, оскільки забезпечує можливість подолання характерних для наркоманів емоційних, когнітивних, поведінкових порушень, таких як самотність, низька самооцінка, нездатність до відкритого та щирого вираження почуттів, їх безконтрольне відреагування.

Проведене дослідження Д. Мєоні показало, що методи використання мистецтва з метою оптимізації психічного стану та профілактики наркозалежності можна представити як три основні категорії: 1) мистецтво як форма художньої дії, орієнтованої на зміну мотивації інтересів, розвиток творчого початку, виховання, формування соціальних навичок; 2) мистецтво як сцілююча практика, колив процесі творчої активності забезпечується відреагування емоцій, мається на увазі катарсис, відволікання та інші ефекти, психотерапевтичне відношення при цьому не має важливого значення; 3) терапія мистецтвом як варіант психотерапії, що обумовлює побудову психотерапевтичних відношень, а також створення клієнтом художньої продукції, що виступає засобом символічної транзакції між клієнтом і психотерапевтом; така продукція аналізується та обговорюється.

Психосоціальні стратегії лікування залежностей в нашій країні тільки починають розвиватися, тому потребують ретельних досліджень. Особливої актуальності набуває визначення напрямів, принципів побудови психокорекційних програм, створення ефективних програм попередження вживання наркотиків. На сьогоднішній день ці питання у вітчизняних дослідженнях практично не розроблені. Узагальнюючи наявний теоретичний матеріал, ми впевнились в тому, що вивчення психологічних засад оптимізації психічного стану особистості засобами музики наркозалежними особами потребує розгляду великої сукупності аспектів, відображених у різних наукових дисциплінах, підходах та теоріях.

Здійснюючи узагальнення позицій інших авторів і власних припущень, ми вважаємо, що актуальність обраної нами теми дослідження визначають наступні обставини: нагальна потреба суспільства в ефективних методах оптимізації психічного стану особистості засобами музики, необхідність розвитку оптимізації, недостатня теоретична розробленість даної проблеми у напрямках та галузях сучасної психології, потреба визначення ефективних методів попередження рецидивів вживання наркотиків наркозалежними особами засобами мистецтва, відсутність професійного діагностичного інструментарію, валідного досліджуваному феномену.

На етапі теоретико-методологічного осмислення теми наукового дослідження, ми з'ясували, що в основі гармонійного ладу музики лежать співвідношення частот музичних звуків, або музичні інтервали.

В музичній акустиці і теорії музики інтервали поділяють на консонанси та дисонанси у відповідності з частотами тонів, що входять певний музичний інтервал. В. Хелер і Р. Девідсон (2012) дослідили участь передніх відділів кори у визначенні «знаку» емоції, згідно якої позитивні переживання пов'язуються з діяльністю передніх відділів лівої, а негативні - передніх відділів правої півкулі. Згідно інформаційної теорії П.В. Сімонова, підвищення активації правої лобної частини пов'язане з переживанням негативних емоцій. У дослідженнях В.Б. Стрелец показано, що активація правої лобної частини пов'язана з регуляцією негативних емоцій. Дана активація відповідає описаному феномену тета-ритму, який пов'язаний із інтерналізацією уваги людини та суб'єктивною вираженістю переживання відчуття внутрішньої гармонії людини. Тета-ритм - це біоритм, який фіксується в корі головного мозку людини (число коливань в секунду), це зв'язок музичної ритмічної пульсації з біотоками мозку людини, який в даному випадку відповідає 4-7 коливаням в секунду.

За характером хвилі, її частити, величині амплітуди можна встановити, а ми припускаємо, що і впливати, на певні особливості поведінки людини.

Нами також було встановлено, що умовою «включення» психологічних механізмів катарсису при сприйнятті музичних творів є відповідність обраної для прослуховування музики актуальним неусвідомленим потребам людини. З'ясовано, що емоційний стан відображає ступінь задоволеності актуальної потреби. Г.В. Воронін встановив, що у людини існує внутрішня «музична установка», виникнення якої залежить від потреби людини, що є актуальною та об'єктивною ситуації задоволення цієї потреби. Відповідно логічно припустити, що індивід надаватиме перевагу тій музиці, яка відповідає його емоційному стану.

Рівень актуальних потреб як стверджує венгерський психолог А. Лозончі, можна коригувати, пропонуючи прослухати музику і залежить він від віку, рівня інтелекту, роду занять особи.

Відповідно до кожного з етапів музично-перцептивного процесу нами було виділено наступні фактори: домінуючий фактор, соціально-психологічний фактор, індивідуально-психологічний фактор, властивість музичного твору. Так, домінуючим факором, що визначає характер установки на сприйняття тієї чи тієї музики є ладові та жанрові зразки.

Соціально-психологічний фактор (існує певна залежність між катаклізмами, що відбуваються в нашому житті і зміною музичних смаків. Дефіцит емоцій все частіше проявляється в музиці, виникає музика яка не збагачує емоційну сферу людини, а здатна на її спрощення, викликаючи при цьому стан біологічної задоволеності або/чи агресивності.

Індивідуально-психологічний фактор. Темп (швидко-повільно) співвідноситься зтемпом психічної активності, а лад (мінор-мажор) зі стабільністю- нестабільністю людини.

Емоції є завжди результатом деякої взаємодії. Відчуття і емоції, які виникають як результат дії музики, мають певну розгорнуту процесуальну характеристику «спілкування» з музикою. Цей процес завжди емоційно забарвлений і має особову інтерпретацію особливостей музики як закодованого повідомлення. Ритм і темп, взяті самі по собі, передають головним чином міру активності міра психологічної напруги даної емоції.

Мова образів є способом відкриття людиною в музиці для себе особливо значимого сенсу. Це стає можливим завдяки аналогічності, резонансності не лише семантики музичної мови і семантичних несвідомих структур людини, але й асоційованих біографічних образних репрезентацій з музичними творами.

Вплив музики на людську поведінку з очевидністю простежується від початків історії людства. Протягом усієї історії життя людини доповнювалося і зазнавало впливу музики, якій приписувався ряд функцій. Музика була і залишається засобом невербального спілкування, а також інструментом, що допомагає керувати і контролювати поведінку групи осіб чи окремого індивіда.

Музика сприяє встановленню і зміцненню міжособистісних зв'язків, адаптації індивіда до середовища, в якому він перебуває. З іншого боку, музика являє собою стимул, що збагачує процеси сприймання, пізнання (мислення), мовлення, научіння і запам'ятовування, а також покращити моторику, усім цим підвищуючи креативність і здатність адаптуватися до змін. Використовуючи різні типи музики, можна змоделювати різні психічні стани, що, у свою чергу, відіб'ється на здатності до психічної, рухової і пізнавальної діяльності. Механізм такого впливу музики пов'язаний із діяльністю центральної нервової системи людини.

У процесі прослуховування музичних стимулів у різних системах передачі сигналів у мозку відбуваються певні зміни. Наприклад, прослуховування неприємних звуків сприяє підвищенню секреції серотоніну - гормону, що має безпосередній стосунок до агресивності чи депресії.

Виділяють два основні типи музики за її впливом на поведінку і стан людини, а саме, заспокійливу музику, що характеризується правильністю ритму, передбачуваністю динаміки й гармонійністю звучання, і музику стимулюючу, що підвищує енергійність людини, спонукає до діяльності і збуджує емоційність.

Якщо в нашій країні музична психологія зовсім недавно (на межі 70-80-х рр. минулого століття) набула офіційного статусу як навчальний предмет, що викладається в середніх та вищих музичних закладах, то музикотерапія, яка має значно давнішу історію свого становлення і розвитку, вже з 17 століття є предметом наукового вивчення і пояснення. Широкі експериментальні дослідження терапевтичного впливу музики на людину почали проводитися вже в 19 столітті. ЇЇ практикували С.С. Корсаков, В.М. Бехтєрєв і інші відомі вчені на теренах колишнього Радянського Союзу. Хоча і музична психологія в загальноісторичному плані має своє глибоке коріння, яке сягає часів Піфагора, Аристотеля, а також епохи китайської натурфілософії, представленої в літературній пам'ятці «Люйші чуньцю» - ІІІ ст. до н.е., однак її визнання як самостійної галузі наукової психології можна датувати 1963 роком з часу виходу в світ книги німецького дослідника А. Веллєка «Музична психологія і музична естетика». В останній три десятиліття її розвитку значний внесок у зміст музичної психології як науки і навчальної дисципліни зробили Є.В.Назайкінський, В.В.Медушевський, Г.М.Тарасов, Л.Л.Бочкарьов і інші. Серед основних дослідницьких напрямків цієї галузі психологічних знань називають психологію музичного сприймання, психологію музичної творчості, психологію музичного навчання тощо. Специфіка сприймання музики досліджувалась як з психофізіологічного, акустичного боку (тонпсихологія, атомізм, асоціативізм, гештальтпсихологія тощо), з естетико-психологічного, соціально-психологічного боку в зіставленні з виконавською, композиторською, педагогічною та іншими типами музичної діяльності.

Зокрема, сприймання музики стало об'єктом психологічного дослідження приблизно з середини ХІХ сторіччя. Саме в цей час було здійснено численні дослідження, присвячені кількісним показникам слуху, вимірюванню діапазонів і граничних характеристик його чутливості, які давали допоміжний матеріал для з'ясування зв'язку сприймання музики з біофізіологічними властивостями слухового органа. Ці дослідження стали підґрунтям для виокремлення музичної психології в специфічну наукову дисципліну, структура якої зумовлена розвитком загальної психології, проблематикою теорії музики та науково технічною експериментальною базою.

Людину з моменту народження оточують різноманітні періодичні процеси - коливання, поштовхи, хвилі, випромінювання, - тобто процеси, що володіють більш менш регулярною повторюваністю окремих елементів або поєднань, - ритмів в широкому сенсі слова.

Емоції є завжди результатом деякої взаємодії. Відчуття і емоції, які виникають як результат дії музики, мають певну розгорнуту процесуальну характеристику «спілкування» з музикою. Цей процес завжди емоційно забарвлений і має особову інтерпретацію особливостей музики як закодованого повідомлення. Ритм і темп, взяті самі по собі, передають головним чином міру активності міра психологічної напруги даної емоції. Функції, пов'язані з позитивними емоціями, передбачають високу міру ритмічності. Що ж до болю, боротьби, страждання, страху - взагалі негативних емоцій, то вони частіше викликають порушення ритміки організму. Музичні емоції виникають певною мірою в результаті тих же вітальних, соматичних «систем задоволення і незадоволення». Ні здатність розрізняти музичні звуки, ні здатність їх відтворювати не має прямого зв'язку із здатністю емоційно реагувати на музику. Для насолоди і страждання, загрози і страху, впевненості і невпевненості, заперечення і твердження - для всіх цих станів багатої, багатовимірної шкали емоційних стосунків існують свої емоційно-акустичні музичні матриці. Музика може побудити людину відчути натхнення і прилив життєвих сил. Дослідження, проведені в царині евристичної психології, показують що багато хто з письменників, художників, поетів задумували та писали свої твори під час прослуховування музики або після.

Так діє музика Бетховена, який, переживши періоди стресу, болі, відчаю, знайшов в ній не лише натхнення, але і силу, і віру... (бурі в перших частинах його сонат закінчуються тріумфом і спокоєм). Так діє музика Моцарта і Вівальді, а для багатьох такою є музика сучасних груп Pink Floyd, Queen, Nazareth, а також виконавців Kitaro, Jean Michel Jarre і Richard Clayderman.

Мова образів є способом відкриття людиною в музиці для себе особливо значимого сенсу. Це стає можливим завдяки аналогічності, резонансності не лише семантики музичної мови і семантичних несвідомих структур людини, але й асоційованих біографічних образних репрезентацій з музичними творами. У цьому сенсі музичний твір є зручним інструментом для дослідження особистості слухача, який, вкладає в тлумачення місту твору певний сенс, тим самим говорить і про себе, про свої внутрішні пристрасті.

Тут мова йде про закономірності апперцепції, тобто вплив минулого досвіду. Кожна людина пов'язує музику з певними настроями в подіях зі свого минулого досвіду. Марш Мендельсона має не лише свій внутрішній музичний зміст, але і є музичним культурним образом, який ми до всього ще і «проживаємо» під час прослуховування як особливо значимий.

Несвідомі образи пам'яті, які інколи не можемо відрефлексувати до кінця, вступаючи в резонанс з музикою, посилюються і тим самим стають доступними для усвідомлення. Так діє механізм виникнення особливо значимого сенсу. Музика, будучи образною семантичною матрицею, дозволяє нам відкрити себе в собі, інколи темні і незвідані закутки нашої душі, непоправні втрати юності і ностальгію, сакральні мріяння, спогади про майбутнє.

Музика може нагадати, навіщо людина живе на цій землі, наспівати мотив про смерть і безсмертне. Музика це часто дорога до себе. Семантика музичного переживання - це ті образи, що оживають в індивідуальній свідомості. Що стосується символьної структури музики, то вона більш відбивається в архетипічному конструкті колективного несвідомого - узагальнених протосценаріях глибинних архаїчних шарів психічного.

Карл Густав Юнг вважав музику воротами, через які можна проникнути в колективне несвідоме, що нагадує «психічні осіданнями» незліченних переживань архетипічних образів. Всі найпотужніші ідеї людства зводяться до архетипів. Юнг говорив про те, що музика має справу з таким глибоким архетипічним матеріалом, що навіть ті, хто виконує її, не до кінця розуміють цього.

Архетипи - символьні узагальнення дуже великого і глибинного узагальнення. Але якщо проаналізувати музику з точки зору її архетипічної тематики, то можна сказати в музиці можуть бути відтворені тематичні протосценарії - настрої (немовляти, воїна, мудреця, коханого, блазня тощо).

Не менш продуктивними способами символічного вмісту музики аналіз музичного сприйняття з комунікативними архетипами. Комунікативні архетіпи є не менш древніми, чим емоції - радість, гнів або печаль - стереотипи, «вічні зразки» людської комунікації. Існують чотири головні види спілкування між людьми, чотири комунікативних архетипа (Д.І. Кирнарськая). Перший - це взаємодію лідера і натовпу, начальника і підлеглого, вищого і нижчого; другий - це звернення нижчого до вищого, коли перший волає, просить, сподівається, а його співбесідник слухає і вирішує; третій тип соціальної комунікації - спілкування рівних з рівними, і тому воно найбільш природнє і легке; четвертий - спілкування з самим собою, зі своєю душею. Комунікативні архетипи диктують певний емоційний тонус, інтермодальний характер, що має, зорову, моторно-рухову і слухову модальності, і перебувають в нерозривній єдності.

Комунікативні архетипи вбирають в себе узагальнені конструкти, що відображають в звуці сенс спілкування, його просторові, м'язово-моторні і інтонаційні характеристики. Інтонаційний слух, перш за все, розпізнає комунікативний архетип через інтонаційний профіль, загальний характер руху, через його просторову якість. Прадавні архетипи «заклику до чогось» відносилися до заклинань жерців, до прадавніх військових і мисливських ритуалів. Архетип «заклику до чогось» має популярний різновид, відзначає Кирнарськая, де лідер спілкується з натовпом не як полководець з армією солдатів, але як тамада на весіллі говорить з гостями або соліст вар'єте мовою жестів спілкується з глядачем. Вміст такого спілкування - це підбадьорювання, спроба запалити, повести за собою. До цього різновиду архетипу «заклику до чогось» відносяться легкі жанри від побутових пісень до оперети і мюзиклу.

Другий комунікативний архетип ближчий до прохання. Традиційні ритуали мають безліч подібних ситуацій. До них відносяться випрошування нареченої у батьків, оплакування померлих, яке є проханням загоєння душевних ран на землі і про упокій душі. Соціальний сенс архетипу «пробачення» - це спілкування нижчого з вищим: тепер уже не сильний лідер говорить із слухняним натовпом, а особа підпорядкована комусь, що відчуває свою залежність, звертається до того, в кому вона бачить виконання своїх бажань. Всі ліричні види спілкування, всі любовні питання і благання належать комунікативному архетипу «прохання». У цьому вигляді спілкування інтонаційний контур частіше хвилястий - той, що просить - невпевнений, і його невпевненість відбивається в неминучих голосових коливаннях, і оскільки відчуття його велике і щире ці хвилі вельми великі з явними підйомами і спадами. М'язово-моторна складова архетипу «прохання» опирається на поклоніння, нахил голови і всього корпусу - інтонаційний профіль, відповідає базисній формі прохання. На комунікативний архетип «пробачення» спирається вся лірична музика, від оперно-симфонічної і камерної до джазової і поп-музики.

Третій вид соціальної взаємодії заснований на рівності учасників комунікації. Цей вигляд комунікації - як пояснює автор, сліди дитячої невинності, осереддя простодушної веселості, прояв абсолютної свободи думки і дії, коли немає внутрішнього, зовнішнього тиску і напруги.

Цей комунікативний архетип Д.І. Кирнарськая визначає як архетип гри. Вона стверджує, що її інтонаційний почерк злегка метушливий, але не настирливий, інтонація може нагадати пташине цвіркотання і м'язово-моторний архетип гри частіше колоподібний. До музичного втілення гри відноситься вкрай жвава і легка віртуозна музика.

Останній комунікативний архетип, сліди якого ведуть до традиційних культур старовини, це архетип медитації. Він пов'язаний із станом самоти зануреної в себе, з сокровенними роздумами. Архетип медитації - це спілкування з самим собою.

Комунікативний архетип медитації сходить до прадавнього жанру колискової пісні, коли людина, що співає як би спілкується з сама з собою, зі своїм кращим «я», втіленому в немовляті. Темп медитації спокійний і розмірний, тілесно-моторний її еквівалент - це блукання, вагання. Це замкнутий простір думки, де кожен крок хоч і веде у Всесвіт, але сполучається лише з сусіднім кроком, і вся дорога проглядається і є видимою крізь низку майбутніх кроків.

Комунікативному архетипу медитації належать музичні твори, що тяжіють до роздуму і відчуття. Комунікативні архетипи є фундаментальним психологічним словником слухових образів, своєрідних слухових мислеформ, на які спирається і з яких виросла вся музична культура.

Зупинимось детальніше і над тими завданнями, які психолог ставитиме при застосуванні музики з корекційною метою на особистість.

1. Завданням психолога є створення відповідних сприятливих умов для особистісних змін. Основна увага психолога зосереджується на особистості підлітка. Психолог повинен опиратися на реальні потреби, реальні сили особистості, на ті можливості та ресурси, які на сьогоднішній день вона може використовувати, оскільки не можливо очікувати багато від перших зустрічей, коли особистість ще не «проникла ся» вірою в себе. Провідною ідеєю виступає не корекція, а навчання. Особистості надається можливість навчитися адекватно взаємодіяти з соціумом.

В основу психокорекційної програми необхідно покласти симптоматичний підхід. Симптоматичний підхід полягає у роботі психолога безпосередньо з симптомом, який він спостерігає на даний момент, не заглядаючи в минуле, і не намагаючись з'ясувати історію даного симптому. Свою увагу психолог зосереджує саме на роботу з даним симптомом, яка, в свою чергу, націлена на його трансформацію або ліквідацію в майбутньому.

Завданням психокорекційного етапу є зміна світогляду, зниження рівні агресивності, та інші позитивні особистісні перевтілення відповідно до індивідуальності кожного. Уже це передбачає психологом різних методик впливу на особистість, серед яких є музикотерапія. Слід зазначити, що проведення сеансів психологічного впливу має бути адаптованим до даної категорії, відповідати принципам системності й екологічності.

2. Закріплення позитивних змін, сформованих соціально-корисних навичок і стереотипів поведінки.

3. Установлення позитивних соціальних зв'язків, пошук зв'язків самореалізації. Успішність реалізації данних етапів залежить від розуміння психологом копінг-стратегій поведінки засуджених, тобто таких моделей поведінки, які свідомо чи не усвідомлено використовує людина для опанування собою в психотравмуючих, стесових,складних чи кризових ситуаціях.

Особу можна розглядати як таку, що на шляху свого формування та становлення «розгубилася». Цю розгубленість треба трактувати як відсутність інформації про власні можливості, які можна використовувати на шляху саморозвитку та становлення особистості.

Будь-які здобутки, нові чи старі, мають вирішальне значення для формування позитивних настанов щодо власних можливостей, але вони повинні спочатку пройти випробування на придатність і життєвість саме в цьому суспільстві, тобто відповідність соціальним нормам.

Психокорекційна ж робота з хворими на наркоманію має складний характер, а психокорекційні підходи мають певні особливості. Свою специфіку має робота з оптимізації психічного стану особистості засобами музики. У зв'язку з цим, була розроблена музична програма, яка є засобом здійснення психокорекції наркозалежних осіб.

Модель оптимізації психічного стану засобами музики як технологія роботи з девіантами має три ключові складові:

1.Попереднє навчання. 2.Основний процес. 3.Посткорекційне навчання.

У ході розробки моделі оптимізації психічного стану засобами музики як технології роботи з девіантами ми наголошуємо на важливих її ключових аспектах, а саме:

1. При вивченні теоретико-методологічних аспектів використання засобів мистецтва ми з'ясували, що наркозалежні особи відрізняються своєю емоційною сферою. Специфіка емоційної сфери таких осіб полягає в наступному: маятник емоцій, не диференційованість емоцій, порушення здатності до емпатії, недорозвинення моральних почуттів. Вимушене регулювання емоцій та почуттів протягом тривалого часу викликає страх перед виникненням реальних почуттів у наркоманів. Саме емоційні стани людини в минулому часто призводять до поновлення вживання наркотичних речовин. Всі згадані моменти необхідно враховувати при дослідженні та розробці психологічних сеансів корекції емоційних станів засобами мистецтва.

2. Нами виділено низку засобів музичного впливу, які планується враховувати при доборі музичного твору. Відбір музичних творів - найважливіша і обов'язкова умова корисного застосування музики - полягає в тому, щоб музичні твори, які плануємо застосовувати - подобалися, адже чим більше музика подобається, тим вірогідніша тенденція до її позитивного впливу на психічний стан і функціональну діяльність організму, відповідно і вище робоча активність. Дане твердження може діяти і навпаки: музика, що не подобається сприятиме посиленню негативних емоцій, додатковому стомленню, зниженню активності.

2.1. Часовий елемент - ритм і темп, як вираження руху. В нашому випадку з соціально дезадаптованими наркозалежними особами цікавими представляються синкопальні ритми, наприклад, сучасного джазу, які ще в більшій мірі допомагають звільнитися людині від стереотипії і в мисленні, і в емоціях, і в прийнятті рішення. З метою здійснення релаксації та розслаблення зажатої м'язової системи ми плануємо використовувати «розмиті» ритмічні структури і уповільнений темп ( 54 восьмих на хвилину), що дасть нам можливість повільного, плавного переходу з одного стану в інший.

Використовуватимемо ритм постійний, без різких переходів і без твердого позначення.

2.2. Звуковий елемент. Мелодія є основним засобом впливу через свою незвичність, своєрідність інтонаційної виразності. Мелодія, як і словесне вираження складу переживань особи, є сприймаючою формою висловлювання. Гармонія - послідовна закономірність побудови акордів, (формула класичної гармонії на мові музикантів така: Т-S-D-T), що супроводжують мелодію і допомагають ясно виділити смисл і контекст музичного висловлювання. Одна і таж мелодія, наприклад, в мажорній і мінорній тональності може викликати різне враження.

А) Встановлено ( Lecourt E. Moglichkeit der Entspannugsbungen. - Stuttgart: Gustav Fisher Verlad, 1977), що існує стійкий зв'язок між тональністю виконання музичного твору і темами переживань. Наприклад, D-Dur частіше за все асоціюється з радістю, піднесеними почуттями (« Ода к радости» Баха), а Des - Dur - з емоціями закоханості («Утешение» Ліста).

Б) Сонорика - психоакустичні властивості тембрів. Так, звучання струнних інструментів стійко асоціюється в особи з «серцевою прив'язаністю» та іншими темами інтимно-особистісного характеру, звучання кларнету - з темами духовної спорідненості, миролюбства, братства.

В) Діапазон частот. В нашому кандидатському дослідженні за допомогою психофізіологічного апаратурного комплексу «Хист», сумісної розробки Інституту психології імені Г.С, Костюка, Академії педагогічних наук України, кафедри акустики і акустоелектроніки Національного технічного університету «КПІ» і ДП «Телеком-пневматік» ми довели, що особистісні особливості людини виявляються в швидкості сприймання акустичних сигналів різних частотних діапазонів. Експериментальним шляхом нами підтверджено, що акустичні сигнали з частотою 3-6 кГц справляють стимулюючий вплив на людину [ 1 ].

Не всі люди є наркоманами, але всі наркомани є людьми.

Даний експеримент покликаний перевірити наше припущення, що акустичні сигнали з частотою від 130-1200 герц будуть справляти стимулюючий вплив на наркозалежних осіб.

Г) Сила звуку. Менше 40 дб.

2.3 Динаміка. В нашому випадку, при здійсненні відбору музичного твору «динаміка» означає не скільки технічні аспекти виконання, такі як, pianno, forte тощо., а більш паралельний, що розходиться, бореться і.т.д. рух тем, мотивів, драматургію мелодії. Якщо відштовхуватися від формули М. Бахтіна, що в музичному творі «людина або більше своєї долі або менше своєї людяності», то нездійсненне, наприклад, відчуття щастя, звільнення від гніту залежності, може бути певною особливою і цінною реальністю. Звідси - особистість, що стає більше своєї долі, потенціал її втілюється в музичному переживанні як особливий вид втілення. Психодинаміка музичного переживаня - це неприливна суміш реальності з можливостями.

2.4. Форма. Принцип розміщення, всередині якого розвиваються за певними законами ритм, звучання і динаміка музичного твору. Використовуватимемо Остінато - прості, повторюючи методії.

Перед процедурою підбору музичного твору ми плануємо розробити і провести спеціальну анкету для відбору музичних творів

3. Проведення попереднього навчання осіб з девіантною поведінкою з застосуванням засобів музики.

На цьому етапі проводиться:

3.1. Інтерв'ю. Перша зустріч з хворим проводиться в перший день відвідування ним лікувальної установи. Пацієнт може прийти самостійно, проте частіше - у супроводі рідних чи близьких йому людей. Тому фахівець має поговорити з хворим і з тими особами, які його супроводжують.

Рекомендується спочатку організувати спільну розмову, а потім - окремо з хворим та його близькими.

Під час спільної розмови треба з'ясувати причини, що спонукали хворого звернутися до фахівців. Слід визначити, яку позицію в прийнятті такого рішення займає сам пацієнт, а яку - його родичі. Розглядається загальна картина захворювання, збирається анамнез, відомості про самопочуття хворого, його загальний стан. Коли контакт встановлено і отримано загальну інформацію, слід продовжити розмову окремо з хворим та його близькими.

Під час розмови з хворим сам на сам, слід з'ясувати його власні цілі та мотиви звернення до лікування. Це може бути бажання зняти абстинентні прояви, зменшити дозу хімічної речовини, отримати можливість знову відчути стан ейфорії, відновити сили організму та інше. Починати проводити з цією категорією хворих активну психотерапевтичну та психокорекційну роботу на даному етапі недоцільно. Необхідно організувати інформаційно-підготовчу роботу. Пацієнти, як правило, мають потребу в отриманні необхідних знань. Обговорення з ними проблем, з якими найчастіше стикаються хворі на наркоманію та алкоголізм, може стати приводом, щоб хворі замислилися про свої власні проблеми. А ознайомлення пацієнтів з формами роботи, що їх пропонують у лікувальній установі, дасть їм можливість самостійно оцінити необхідність своєї участі в них. Слід зауважити, що на цьому етапі надто інтенсивний тиск на хворого може мати зворотній ефект - опір лікуванню. Тому психокорекційні впливи мають бути дозованими і враховувати ресурси пацієнта.

З тими хворими, які погоджуються працювати з психологом, проводять психодіагностичну роботу, мета якої на даному етапі - здійснити поглиблений аналіз мотивів, які спонукали почати лікування. З'ясовують такі питання: чому хворий хоче відмовитися від наркотиків, що на думку хворого зміниться у його житті, якщо він перестане їх застосовувати та ін.

Метою підготовчого етапу психокорекційної роботи є формування у залежного пацієнта установки на лікування і підготовка його до активної участі в роботі психокорекційної групи.

Одним із найважливіших завдань на цьому етапі є встановлення у хворих рівню мотиваційної готовності до змін. Це необхідно для розуміння того, в яких психокорекційних та психотерапевтичних впливах хворі мають потребу.

3.2. Навчання пацієнта принципам релаксації та музичної розрядки, створюється установка і готовність пацієнта відчути «музичне переживання». Здійснення психодіагностики емоційного стану.

Під час прослуховування музики подібне діє на подібне і тим самим обумовлює глибокий вплив на схильність до музичного. Засоби «музичної мови» є багатозначніше слів, тому одна і таж характерна мелодія може викликати різні переживання у однієї і тієї ж людини, в залежності від ситуації прослуховування.

Самим головним ресурсом людини є її здібність до навчання та засвоєння нового для себе. Завдання показати шляхи здійснення музичного мислення: показати особі, що вона здатна впізнавати і запам'ятовувати мелодії, відчувати різницю між мажором і мінором («ладовим почуттям» за Тепловим), дисонансом і консонансом (Дисонамнс від лат. dissono - нестройне звучання - співзвуччя, що сприймається на слух, як негармонійне, незлитне. До дисонасів відносять великі і й малі секунди та септими), відрізняти тембри музичних інструментів, розрізнювати «музичний час», тобто вміти розкладати музику на такти, періоди, сприймати сильну і слабку долі, синкопи тощо. завдяки цим здібностям будь-яка людина, якщо в неї немає патології слухової системи, може відчувати музичне переживання

Ми припускаємо, що програма, активації засобами музики, має складатися в основному зі спортивних, народних або естрадно - танцювальних мелодій з близькими і зрозумілими для наркозалежних темами, з чітким і ясним ритмічним малюнком, що є відповідним до ритмічних особливостей виконуваних вправ. Така музика спонукатиме підсвідомо "укладати" певні структурні елементи вправ, що обмежені музичним мотивом, музичною фразою або музичною пропозицією.

Динамічні відтінки цілеспрямованого підбору музики (наростання або ослаблення гучності, плавність або переривчастість звучання тощо. ) мимоволі регулює ступінь напруження і розслаблення працюючих м'язів, характер наростання або послаблення м'язових зусиль, плавність або поривчастість виконуваних при цьому рухових дій.

Для більш ефективного вирішення типових завдань активації, особливості підбору для стимуляції емоційного стану музичний матеріал повинен характеризуватися яскравістю і логічністю структурних побудов, зрідка повільним, а частіше помірним і жвавим рухом, переважно короткими музичними фразами, чітким поділом на мотиви. У ході власного опрацювання літературних джерел ми дотримуємося думки з цього приводу таких авторів, як Дмитрієва Л.Г., Дубровін І.В., Зімін О.М., Ліфиць І.В., Холодов Ж.К.

За роки зловживання наркотиками життя залежної особи переміщується в напряму тих звичок, ситуацій, форм поведінки, що сприяли зловживанню чи підтримували його. Якщо пацієнт починає одужувати, для нього дуже важливо змінити хворобливі звички, відмовитися від тих ситуацій, людей, речей, форм поведінки, які можуть сприяти поверненню хвороби. Але відмова від старих звичок спрацює тільки тоді, коли вони будуть замінені новими. Тому метою занять з використанням засобів мистецтва є допомога пацієнту усвідомити фактори ризику, які представляють для нього загрозу в плані повернення до зловживання і знайти альтернативні форми поведінки.

Отже, теоретично встановлено, що використання музики дозволить наркозалежним особам символічно (метафорично), на рівні почуттів створити модель виходу зі стану напруги та пережити «розрядку» як реальний, такий що відчувається фізично, процес. Музика виступатиме в даному випадку як засіб входження у новий психологічний простір через музичне переживання і як засіб вибору оптимального курсу проходження через обмеження, стереотипи мислення, що заважають наркозалежним особам пережити новий позитивний досвід.

Для вирішення завдань дослідження розроблено програму досліджень, реалізація якої передбачає використання комплексу взаємопов'язаних методів, а саме:

1 Теоретичні методи (аналіз психологічних доробків з досліджуваної проблеми, методи теоретичного моделювання).

2 Емпіричні методи (анкетування, психодіагностичні методики, метод експертних оцінок, самоаналіз, констатувальний і формувальний експерименти тощо).

У цій системі маємо на увазі скористатися, зокрема, низкою психодіагностичних методик за допомогою яких можна опосередковано виявити психологічні особливості наркозалежних осіб за психологічними властивостями, які їх забезпечують. Мета та завдання дослідження зумовили необхідність використання комплексу методів. Найінформативнішими на наш погляд є такі: оцінка балансу нервових процесів на моделі перцептивного варіанту просторово-часової екстраполяції без оберненого зв'язку; тест кольорових виборів; модифікований варіант методики « самопочуття - активність - настрій» (САН) за А. Леоновою (4-факторна модель); методика

«Шкала станів»; методика визначення провідних механізмів психологічного захисту; «Особистісний опитувальний Леонгарда-Шмішека»; для вивчення мотивації зловживання наркотичними речовинами "Методика оцінки мотивів вживання наркотиків". Даний опитувальник містить у собі твердження, які відображають 3 групи мотивів вживання хімічної речовини. Перша група - особистісні, персонально значущі мотиви. Друга група - патологічні мотиви, які проявляються на клінічному рівні у формі хворобливого потягу до наркотичної речовини. Остання група містить в собі соціально-психологічні мотиви.

На першому етапі досліджувані письмово відповідатимуть на запитання опитувальника. Досліджуваним пропонується оцінити кожне твердження в балах. На другому етапі необхідно обговорити свої відповіді з психологом. Результати дослідження опрацьовуватимемо по кожній шкалі окремо. Сума балів за кожною шкалою відображатиме напруженість мотивації певного типу.

Для виявлення об'єктивних показників функціонального стану досліджуваних методика вимірювання артеріального тиску та пульсу за допомогою автоматичного приладу. З діагностичною метою слід використовувати цикл групових занять, основною метою яких є виявлення психологічних характеристик особистості, що сховані за захисними установками.

Для дослідження суб'єктивної оцінки частоти, інтенсивності, особливостей прояву емоційних станів, для виявлення їх динаміки авторські методики: «Щоденник спостереження за емоціями», Анкета «Визначення пріоритету музичного впливу з метою оптимізації психічного стану».

Дослідження проводитиметься за вказаними методиками з використанням апаратурно-програмного психодіагностичного комплексу «Мультипсихометр», призначеного для комплексної оцінки рівня розвитку широкого спектру професійно важливих якостей, психологічних і психофізіологічних властивостей та характеристик функціонального стану за результатами виконання тестових завдань та їх комбінацій.

Як відомо, старший підлітковий та юнацький вік є дуже важливим у житті людини. У цей період формуються основні психологічні підструктури особистості, людина засвоює форми дорослої поведінки. Як показали наші дослідження, особистий розвиток хворого на наркоманію зупиняється з початком формування залежності. Особа, що починає зловживати, не набуває позитивного життєвого досвіду, який сприяв би успішній адаптації у суспільстві. Як правило, наркоману дуже складно визначити втрати, яких він зазнав у зв`язку зі зловживанням, оскільки в його житті було дуже мало досягнень. У поведінці наркомана переважають інфантильні прояви. Для хворого характерна повна відсутність сенсу життя і бачення майбутнього без наркотиків.

Слід відмітити, що при роботі з підлітками доцільно використовувати обидва варіанти музикотерапії: активну і рецептивну. Активна широко використовується з метою зміцнення групи і ефективності групової взаємодії.

Рецептивну музикотерапію доцільно використовувати для вирішення конкретних завдань, наприклад, оптимізації спілкування членів групи, створення довірливої емпатійної атмосфери у групі, зниження емоційного дискомфорту.

Досліджено, що підлітки з інтрапсихічними конфліктами віддають перевагу тихій, спокійній плавній та мелодичній музиці. Вона сприяє зниженню тривожності, страху, підвищенню настрою, особливо на початкових етапах спілкування. Позитивний вплив музикотерапії проявляється також у посиленні активності підлітка, його емоціональності. Активний вплив на підлітка з емоціональними проблемами, особливо з проблемами у міжособистісному спілкуванні, має ритмічна музика.

Музикотерапія складається із творчої і рецептивної діяльності, що пов'язана зі сферою емоційних, етичних й естетичних відчуттів, пізнанням та спрямованістю інтересів особистості. Музика як один із видів мистецтва справляє величезний емоційний вплив на людину, незалежно від її віку, освіти, професії, соціальної і національної приналежності. Музика перебуває на вищому щаблі естетичних цінностей.

Крім універсальних властивостей, музичне мистецтво має специфічні й унікальні можливості цілеспрямованого впливу в бажаному напрямі. Музикотерапію застосовують як індивідуально, так і на групових заняттях. Зазвичай її сполучають з іншими методами в комплексній психотерапії разом із фітотерапією, ароматерапією тощо. Вважаємо за доцільне навести конкретні форми роботи, застосовувані в музикотерапії:

рухове розслаблення і злиття з ритмом музики на основі музично-рухових ігор і вправ, гри на музичних інструментах;

психічна й соматична релаксація під час слухання музики;

вокальні вправи-співи;

музичне малювання;

пантоміма, рухова драматизація під музику;

дихальні вправи з музичним супроводом.

У проходженні процесу коригування найбільш вагомими є наступні кроки. Перший: складання позитивної установки на якісну музику, вироблення стереотипу задоволення музикою. Другий: фантазування у музиці із динамічно-руховим, графічним чи вербальним відтворенням. Третій: введення у світ музичної семантики, починаючи від елементарних поспівок і позамузичних понять.

Динаміка коригування розвивається за наступними стадіями: встановлення стереотипу задоволення музикою; порушення даного стереотипу; співставлення різного емоційно-семантичного навантаження творів із варіантами єдиної тематичної ситуації; співставлення різного емоційно-семантичного навантаження творів із варіантами різних тематичних ситуацій.

Методи коригування - через співпереживання, через асоціації, через динамічно-руховий стереотип. Кожна із форм роботи є показником проходження процесу коригування та спрямована до головної мети.

Ритміко-мелодичні вправи сприяють як організації групи, так і самоорганізації кожної дитини. Розвиток музично-ритмічного чуття є вагомим фактором у подальшому зближенні з емоційним світом музики. Малювання, тобто графічне реагування, є дуже важливим для дітей з бідним афективним словником. Воно особливо необхідне на перших заняттях як шлях до усвідомлення емоцій та відчуття їх у музиці. Пізніше подібні емоції будуть викликатися безпосередньо музичним впливом.

Психогімнастичні етюди й ігри - на розвиток уваги, пам'яті, чуттів, жестів, міміки та пантоміміки, вираження основних емоцій тощо - це активна розрядка, шанс проявити емоції, які, можливо, не завжди доступні у реальному житті, та виплеснути в ігровій ситуації свої негативні емоції.

У творчих вправах, що проходять у вокальній творчості етапами від окремих фраз до цілих пісеньок, в інструментальній - від знаходження елементарних поспівок до опанування певних видів бурдонів, ритмічного супровіду до фортепіанного твору, - найбільш яскраво проявляється динаміка процесу коригування, пов'язана як із загальним зближенням дитини з музичним мистецтвом, так і зі становленням творчої свободи дитячої особистості.

Найчастіше в лікувальній практиці використовується рецептивна музикотерапія з орієнтацією на комунікативні завдання. Пацієнти в групі прослуховують спеціально підібрані музичні твори, а потім обговорюють власні переживання, спогади, думки, асоціації, фантазії (часто проективного характеру), що виникають у них в ході прослуховування. На одному занятті прослуховують, як правило, 3 твори або більш-менш закінчених уривка (кожен по 10-15 хвилин). Програми музичних творів будуються на основі поступової зміни настрою, динаміки і темпу з урахуванням їх різної емоційного навантаження.

Перший твір має формувати певну атмосферу для всього заняття, проявляти настрій пацієнтів, налагоджувати контакти і вводити в музичне заняття, готувати до подальшого прослуховування. Це спокійне твір, що відрізняється розслаблюючу дію.

Другий твір - динамічне, драматичне, напружене, несе основне навантаження, його функція полягає в стимулюванні інтенсивності емоцій, спогадів, асоціацій проективного характеру з власного життя пацієнта. Після його прослуховування в групі приділяється значно більше часу для обговорення переживань, спогадів, думок, асоціацій, що виникають у пацієнтів.

Третій твір має зняти напругу, створити атмосферу спокою. Воно може бути спокійним, релаксуючим або, навпаки, енергійним, що дає заряд бадьорості, оптимізму, енергії.

Визначення національної специфіки музики, форм прояву в музиці історичних подій, життєвих ситуацій, характерів людей, відображення станів природи (емоційно-образного змісту музичних творів). Характеристика та порівняння жанрів (сюїта, рапсодія, реквієм тощо) стосовно відображення ними життєвих образів. Виконання народних та композиторських пісень, які розкривають основні завдання теми. Розвиток вокально хорових навичок. Інтерпретація прослуханих та виконаних музичних творів - вираження власного емоційного ставлення до музики, яка відображає різноманітні явища життя, у формі висловлювань, діалогу та через виконання. Засвоєння основних понять і термінів: хоровий концерт, реквієм, рапсодія, сюїта, романс. Формування особистої потреби у спілкуванні з найкращими зразками музичного мистецтва. Усвідомлення значення та ролі музичного мистецтва у збагаченні особистого світогляду та духовності.

Орієнтовний матеріал для сприймання:

Українські народні пісні «За городом качки пливуть», «Віють вітри», Й.С. Бах. Жарт із сюїти № 2, українська народна пісня «Ой під вишнею» (в обробці тріо Мареничів), М. Римський-Корсаков. Опера «Снігуронька» (фрагменти), М. Вериківський. Сюїта «Веснянка», В.А.Моцарт. Рондо з «Маленької нічної музики», «Lacrimoza» з «Реквієма», Г. Свиридов. «Час, уперед!», К Сен-Санс. Концерт №2 для ф-но з оркестром (ч.3), К.Дебюссі. «Gradus ad Parnassum» із сюїти «Дитячий куточок», М.Глінка. Романс «Я пам'ятаю мить чарівну», В. Сильвестров. «Тихі пісні», І. Шамо. «Веснянка», Й. Штраус. Вальс «На прекрасному голубому Дунаї», М.Колесса. «Коломийка» з «Української сюїти»,

«Троїсті музики», Д. Бортнянський. Хоровий концерт №24, М.Лисенко. Рапсодія №2.

Варіативний матеріал для сприймання:

Є.Станкович. Симфонія «Я стверджуюсь» (Фінал), В.Сокальський. Сюїта для фортепіано, Р.Шуман. «Лісові сцени», В. Сильвестров. «Три п'єси», І.Шамо. «Донецька кадриль», Т.Петриненко. «Пісня про пісню», Й. Брамс. Угорський танець ре мінор.

Орієнтовний матеріал для виконання:

О.Жилінський. «Веселкова пісня», українська народна пісня «Од Києва до Лубен», О.Зацепін. «Ти чуєш, море?», І. Шамо. «Україно, любов моя», Г.Гладков. «Тихий марш», О.Злотник. «Цвіт землі», коломийки, О. Янушкевич. «Я малюю мрію».

Варіативний матеріал для виконання:

А. Житкевич. «Музика землі», О. Суботіна. «Україна -- дивосвіт», В. Соловйов-Сєдой. «Балада про солдата», українська народна пісня «Та й орав мужик край дороги.

Музичні тренінги широко використовуються і є ефективною формою проведення занять у сучасних умовах. Під час занять учасники тренінгової групи відкривають невідомі творчі здібності, навчаються навичкам саморегуляції, а також вирішують багато тілесних та психологічних проблем, які заважають спілкуванню та самовираженню.

Отже, при музикотерапії необхідно визначити ставлення пацієнта ставлення до окремих видів ритму. У проходженні процесу коригування найбільш вагомими є певні кроки. Перший: складання позитивної установки на якісну музику, вироблення стереотипу задоволення музикою. Другий: фантазування у музиці із динамічно-руховим, графічним чи вербальним відтворенням. Третій: введення у світ музичної семантики, починаючи від елементарних поспівок і позамузичних понять.

Механізми терапевтичного ефекту впливу музики на девіанта:

1. Комунікативний ефект. Біль і різні порушення, особливо «емоційні» не просто виразити і точно сказати про них. Музика в таких випадках створює комунікативну ілюзію «Розділеного страждання», або «передачі хвороби».

А) Соціалізація страждання. Прослуховування музики асоціюється з соціальною дією (ритуали святкування), може з'явитися під час прослуховування музики ілюзія присутності інших людей, що заставлятиме особу більш терпимо відноситися до прояву хвороби. («невроз не витримує двох»)

В) Відрада. Емоційне заспокоєння, зникнення симптомів тривоги, виникає ілюзія вербалізації - звуковисотна структура мелодичних синтагм сприймається як мова, але інша.

2. Зсув локуса контролю.

Відволікання уваги - механізм звільнення від больових відчуттів і інших «фіксацій», що заважають особі природно розслабити м'язи. В літературі такий ефект називають «опен фокус» - зсув уваги з обмеженої і ілюзорної області досвіду на сприйняття всього, що відбувається в середи особи і ззовні.

2. Психофізіологічні ефекти. Поглиблене дихання, зміна відчуття часу.

Психологічні механізми емоційного впливу музики з метою оптимізації психічного стану девіантів:

1. Після проходження детоксикації в реабілітаційному центрі наркозалежна особа, як правило, знаходиться в психічному стані депресії, апатії чи напруженості що є в свою чергу перепоною до позитивних зрушень у подальшій психокорекційний роботі.

2. Притаманні наркозалежній особі психічні стани можливо корегувати методами музикотерапії, внаслідок чого може виникати реакція символічної експресії поступового дистанціювання від подібних почуттів і здійснюватиметься випрацювання навичок їх контролю.

3. Психологічна корекція методами музикотерапії можлива за умови з'ясування психологічних механізмів. Можливим психологічним механізмом емоційного впливу музики на наркозалежну особу є структурність музичної форми, адже музична форма, очевидно передає емоційним процесам слухача ту необхідну для завершення переживання сегментацію досвіду, розкладаючи «комплекс» переживань на частини, які особа може сприймати без негативного блокування.

4. Наступний психологічний механізм емоційного впливу музики на наркозалежну особу є психологічний механізм з'єднання, який поєднує розрізнені частини переживання наркозалежної особи, породжує необхідні асоціації та зв'язки між ними та перетворює даний процес в цілісний смисловий стан. Під час прослуховування музики подібне діє на подібне і тим самим обумовлює глибокий вплив на схильність до музичного. Засоби «музичної мови» є багатозначніше слів, тому одна і таж характерна мелодія може викликати різні переживання у однієї і тієї ж людини, в залежності від ситуації прослуховування. Данні сеанси з використанням музики дозволять соціально-дезадаптованим символічно (метафорично), на рівні почуттів або образності створитимодель виходу зі стану напруги та пережити «розрядку» безпосередньо як реальний, такий що відчувається фізично, процес. Музика виступатиме в даному випадку як «запрошення» війти в новий психологічний простір (музичне переживання) і «навігатор» - засіб орієнтації і вибору оптимального курсу проходження через обмеження, стереотипи мислення, які заважають наркозалежним особам пережити новий досвід.