Для реалізації принципу опори на базові потреби залежного добре може працювати практика волонтерства та взаємодопомоги, при яких залежні можуть, з одного боку, відчути себе потрібними, а з іншого при цьому реалізуються «нормальні» алоцентричні потреби людини.

При цьому важливо пам'ятати про ефект «вивченого безсилля» - залежний вже багато разів намагався реалізувати свої базові потреби у «нормальний» спосіб у житті, але терпів невдачу(у більшості випадків, через вживання, частково, через звичайного недоліку навичок самореалізації). Саме ефектом «вивченого безсилля» пояснюється факт, який відмічається дослідниками, що залежні визнають загальнолюдські цінності, але при цьому визнання носить декларативний характер, без реальної мотиваційної навантаженності (а не самою втратою цих цінностей). Для подолання цього ефекту потрібний аналіз минулих невдач у зв'язку із вживанням і відсутністю навичок, побудова реальних цілей і планів і аналіз можливості їх досягнення, поведінкові завдання. Важливо, відмітити, що окрім ефекту вивченого безсилля також проявлятимуться і дитячі заборони (дитячі психологічні травми, які блокують канали нормальної реалізації потреб та цінностей та розвитку особистості у цьому напрямку), роботу з якими необхідно відкласти на пізніші терміну «одужання» (від року і більше). Крім того, застосування цього принципу ефективне в мотиваційній роботі, коли залежному пропонується не просте припинення вживання (що, по суті, означає фрустрацію тих потреб, задоволення яких хоч частково давало вживання, що суб'єктивно часто виявляється набагато більш значиме усіх негативних наслідків вживання включаючи смерть і, природно, мотивуючим чинником бути не може), а можливість реалізації усього того, що давало вживання, в тверезому житті: «Ви хочете жити так, щоб вам не хотілося вживати, і ви були задоволені таким тверезим життям?».

На практиці принцип поступового «розкапсулювання» заблокованих потреб може здійснюватися через цикл самостійних письмових завдань, з їх подальшим опрацюванням переважно в групі (менш ефективний варіант

індивідуальної роботи). Цей процес повинен йти поступово і обережно(всього біля року), при максимальній психологічній підтримці і постійній конфронтації відчуттів провини і сорому. Так рекомендуються опрацьовуються наступні теми по втратам у житті через вживання: матеріальні втрати, робота та статус, відношення з родичами та близькими, здоров'я, психологічні втрати, час тощо. Робота з цими завданнями полягає у: самостійному аналізі втрат, проговорення перед групою (чи психологом), обговорення своїх переживань, при необхідності - спеціальні вправи для допомоги переживання заблокованих або тяжких емоцій, отримання зворотного зв'язку від групи або психологу. При проробці втрат, що завдало вживання, знімаються емоційні блоки на розвиток у цьому напрямку життя та задоволення цих потреб, та далі можлива робота по відбудові тверезих навиків задоволення цих потреб. Якщо не було проведено роботу по декапсуляції заблокованих потреб, робота по відбудові тверезих навиків їх задоволення може бути марною, так як буде блокована негативними афектами вини, безсилля, сорому тощо. (наприклад, роздуми плану: «навіщо мені навчатися як будувати нові відносини у сімї, якщо я наніс стільки горя і негідний цього…»).

Побудовану на запропонованих ціннісних принципах модель ІООР та відповідні практичні техніки було практично застосовано у Центрі амбулаторної реабілітації алкозалежних «Сенс» (м. Київ). При цьому реабілітаційну програму було побудовано у два етапи (3 та 9 місяців), що відповідають першому та другому етапам моделі ІООР. Надалі для проходження інших етапів одужання клієнтам було рекомендовано індивідуальну та групову психотерапевтичну роботу за межами реабілітації.

Роботу по ІООР моделі у центрі було запроваджено у 2013 році (до цього з 2006 року центр працював за мінесотською моделлю). Слід зазначити, що коли в центрі амбулаторної соціально-психологічної реабілітації алкозалежних було здійснено перехід з «морально орієнтованої» програми, заснованої на принципах «12 Кроків» (мінесотська модель), на особистісно орієнтовану програму, засновану на моделі ІООР, ефективність центру виросла більш ніж в два рази (при одному і тому ж складі фахівців). За два роки роботи (2013-2014) центру по програмі ІООР реабілітацію пройшло 40 осіб. З 26 осіб, що пройшло реабілітацію у 2013 році на початок 2015 достовірно тверезими залишалося 13 осіб (50%) (тоді як показники ефективності за цими параметрами найкращих центрів реабілітації, що працюють по мінесотській моделі не перевищує 30%).

Елементи ІООР підходу та впровадження запропонованих принципів було застосовано також у Київському обласному центрі ресоціалізації наркозалежної молоді «За право на життя!». На жаль, завдяки технічним та адміністративним перешкодам, ІООР модель у повній мірі застосувати у цьому центрі не було можливості. З іншого боку, була можливість суб'єктивного порівняння реакції клієнтів на спеціалістів, що використовували підхід ІООР, та на спеціалістів, що використовували морально-духовний мінесотський підхід. Безумовно переважну позитивну реакцію більшість клієнтів давали на ІООР підхід у роботі, особливо більш молоді клієнти (у віці від 20 до 25 років). Вони добре включалися у роботи та проявляли високу мотивацію до роботи саме в цій моделі. Клієнти, що мали вже досвід одужання у програмі «12 Кроків» та більш старші за віком (від 25 до 35 років) сприймали запропонований підхід більш холодно, але без відторгнення. За 2013-2014 у центрі цю модель (у частковому варіанті) було апробовано більш ніж на 50 клієнтів, переважним віком від 20 до 35 років. На жаль статистичного дослідження стану тверезості по закінченню реабілітації не проводилося.

Елементи запропонованого підходу було також використано колегами з Росії у Шахтинському філіалі державної бюджетної установи Ростовської області «Наркологічний диспансер». Цю модель роботи також було оцінено більш високо, ніж «12-кроків» орієнтовані.

Висновки. Усі сучасні моделі опису участі ціннісно-смислової сфери у синдромі залежності можна звести до двох основних типів: 1) «наркотичне ціннісне новоутворення»; 2) «наркотична перебудова ієрархії цінностей». В обох випадках ці моделі не можуть пояснити весь наявний емпіричний матеріал та буди достатньою методологічною платформою для побудови практичних програм.

Запропоновано модель функціонування ціннісно-смислової сфери, у якій: ядерна ціннісна структура залежних розглядається не з точки зору патологічної деформації, а з точки зору позбавлення конструктивних каналів задоволення та процесу інкапсуляції; зроблено акцент на патологічне спотворення інструментальної апарату задоволення потреб, завдяки чому людина не має можливості задовольнити природні потреби здоровим тверезим засобом.

Ціннісні принципи побудови психокорекційних програм роботи з залежностями, що випливають із запропонованої моделі: безумовне прийняття, робота з провинною та соромом, умови задоволення фрустрованих базових потреб, навчання конструктивним способам задоволення фрустрованих потреб, опора на базові потреби залежного, «розкапсулювання» заблокованих потреб. Ціннісні принципи реалізуються у практичних техніках роботи, що мають більш високу ефективність, ніж техніки, що випливають з морально-виховних моделей.

4. Психологічні механізми адаптації неповнолітніх з неадекватним образом Я

Особистість соціально дезадаптованих підлітків значно відрізняється ступенем розвитку самосвідомості та особливостями сприйняття образу Я від особистості соціально адаптованих підлітків.

Самосвідомість соціально дезадаптованих підлітків вирізняється невідповідністю самооцінки рівню домагань. Невпевнені у своїх інтелектуальних здібностях, вони водночас виявляють занадто високий рівень домагань, що можна простежити і в їх висловлюваннях, і в динаміці вибору складності завдань, залежно від успіху чи невдачі. Характерним показником є відмова цих підлітків продовжувати діяльність у разі найменших труднощів навіть за високої мотивації досягнення.

Конфліктність сприйняття образу Я (суперечність між високим рівнем домагань та низькою самооцінкою) відповідно до поглиблення девіантної поведінки підтверджує діагностичну роль цього показника.

Розглядаючи прийоми виявлення якостей, що входять в Образ власного Я підлітків, що навчаються у школі-інтернаті, (Н.П. Рязанова, 1981), дійшла висновків, що орієнтиром для наслідування є однолітки, або більш старші юнаки. У понятті Образу Я автор виділяє уявлення про себе, що базуються на усвідомленні як своїх реальних, так і бажаних якостей, що дозволяють ототожнити, співвіднести себе з певною групою людей. Зокрема дослідниця наголошує, що більшість підлітків віддали перевагу образу «хулігана» аніж «інтелектуального» однолітка, що пов'язано на її думку із мотивами орієнтації на якості «справжнього чоловіка» підлітків із неблагополучних сімей.

К.О. Абульханова-Славська (2001), звернувши увагу на таку психологічну особливість розвитку неповнолітнього, як відсутність адекватного уявлення про себе, доводить, що через це вони легко піддаються нав'язаному чи випадково знайденому зовнішньому зразку - іміджу хулігана, забіяки, циніка, тоді як спочатку ці риси зовсім не були властиві внутрішньому складу їхньої особистості. Особливо в підлітків стають популярні еталони цинічної поведінки, що засвоюються і привласнюються так легко саме тому, що не сформоване уявлення про себе, адекватне їхній особистості, через оцінки і ціннісні відносини оточуючих.

Тобто для соціально дезадаптованих неповнолітніх характерними є деформації ідентичності, серед яких розпад ідентичності та загроза її формуванню, або дифузія ідентичності. Вона полягає в нездатності «Я» підлітка сформувати ідентичність. Такі підлітки не можуть виробити свої цінності, цілі та ідеали, стикаючись із проблемами розвитку, та не можуть завершити психосоціальне самовизначення. Вони уникають адекватних і характерних для їх віку потреб і повертаються на більш ранній ступінь розвитку, який певною мірою виправдовує їх поведінку. Негативна ідентичність виявляється перш за все в неприйнятті всіх властивостей і ролей, які в нормі сприяють формуванню ідентичності (сімейні ролі, статево-рольові стереотипи тощо). Часто справа доходить до яскраво вираженої зневаги до всіх цінностей. Більш витончена форма - вихід негативної ідентичності, тобто орієнтація на зразки, ролі та властивості, які демонструвалися в ході розвитку підлітка як небажані або небезпечні.

Сутність кризи ідентичності складає серія соціальних та індивідуально- особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Якщо особистість не спроможна розв'язати ці завдання, у неї формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може відбуватися за такими основними лініями: 1) уникнення психологічної інтимності, тісних міжособистісних стосунків; 2) розмивання почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання та боязнь змін у житті; 3) розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси та зосередитися на будь-якій головній діяльності; 4) формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення та вибір негативних взірців наслідування.

Таким чином, становлення ідентичності як феномена самосвідомості пов'язане із задоволенням потреби особистості у самототожності. Реалізація цієї фундаментальної потреби є показником здорового існування особистості, оскільки забезпечує оволодіння індивідуальним та соціальним простором життєдіяльності, підтримує переживання безперервності особистості у процесі розвитку, виступає основою особистісного самовизначення та критерієм успішної соціальної адаптації.

Успішно адаптуватися - означає досягти такого стану взаємовідносин особистості та групи, коли «особистість без тривалих зовнішніх та внутрішніх конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої основні соціогенні потреби в повній мірі, йде назустріч тим рольовим очікуванням, котрі висуває до неї еталонна група, переживає стани самоствердження та вільного вираження своїх творчих здібностей» (А.А. Налчаджян, 2010).

Близьким до цього визначення є феномен психологічної межі, який розкриває механізм функціонування образу Я особистості у дослідженнях (Т.С. Леві, 2013). На думку автора, психологічна межа виражає стан «Я», що характеризується перш за все рівнем активності і вектором руху від себе, чи до себе. Вона формується у процесі усвідомлення людиною свого простору і його відстоювання, подолання симбіотичних відносин. Таке подолання означає набуття права на самовизначення, свободу, але разом із тим і відповідальність за себе. Межі мають бути досить гнучкими, щоб забезпечити психологічну рівновагу особистості в різноманітних умовах. Оптимальна межа дає можливість, право відмовлятися від небажаних впливів, виражати відкрито свої почуття, бути самим собою.

Психологічно здорова, зріла особистість володіє одночасно стійкими і динамічними межами Я, здатна гнучко будувати відносини з іншими і володіти якістю автономності. Побудова меж власного Я починається з самого народження і відбувається інтенсивно в ранньому дитинстві і продовжується все життя.

Серед функцій межі: самовираження себе у світі,стримування «контейнерування» внутрішньої енергії. Саме до принципу контейнерування слід звернутися з тим, щоб глибше зрозуміти природу психологічної межі та Я особистості, що дає змогу, на наш погляд, значно розширити можливості їх застосування для розуміння способів підвищення адапаційних ресурсів особистості неповнолітніх.

У психоаналітичній традиції термін контейнерування пов'язаний з іменем Вільфреда Біона. Контейнерування як здатність витримувати різні види психічної енергії, такі як емоції, напруження, інстинктивні імпульси тощо.

Порушення здатності контейнерувати пов'язана із викривленням ранніх відносин мати-дитина, але є й інше походження даної проблеми - шокова психічна травма, або посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Коли людина потрапляє в ситуацію загрози для свого життя (навіть, якщо лише вона її такою сприймає). У таких ситуаціях вивільняються інстинктивні енергії - лють, злість і інші. Навіть при найкращому внутрішньому «контейнері», отриманому у спадок від люблячих батьків, людина може не витримати інтенсивність психічної енергії такого високого рівня.

Звідси випливає принцип контейнерування, який характеризує певний тип відносин між психологом та соціально дезадаптованими неповнолітніми, за яких відбувається перетворення негативного досвіду останніх та прийняття його у результаті переробки у більш прийнятній формі. В основі таких відносин лежить здатність психолога до толерантності та переробки негативного досвіду девіантів і віднаходження нових смислових та життєстійких складових.

При корекції «Я» девіанта важливим є також інтерпретативний підхід, який характеризує сформований образ Я девіанта, що виникає у результаті особливостей сприйняття та інтерпретації ним соціокультурного досвіду.

В. А. Петровський (1992) зазначав, що в процесі розвитку дитини в неї з'являється потреба в саморегламентації, тобто встановленні нею своїх власних правил, норм, обмежень і заборон. На його думку, потреба в регламентації є мотивуючим чинником активності підлітка, а значить, служить одночасно причиною внесення обмежень, а з іншого - визначає джерело активності, спрямованої на їх подолання.

Таким чином, саморегламентація забезпечує як би «перехід» від орієнтації на батьківські норми і правила до власних, суб'єктних проявів.

Найважливішим, інтегральним завданням корекції Образу Я девіантів стає завдання прийняття себе як цілісної особистості, як суб'єкта, здатного до зрілої і цілеспрямованої активності. Підліток «знає» себе з оцінок оточуючих і бажаних (найчастіше, ілюзорних) уявлень про себе. Завдання полягає в пізнанні своєї істинної сутності.

Більш розлого психологічні механізми функціонування Образу Я у соціально дезадаптованих неповнолітніх та апробація на їх основі авторської техніки «Мішені» представлені у попередніх дослідженнях (А. М. Грись, 2013). Саме у них здійснено обґрунтування психологічних механізмів функціонування Образу Я соціально дезадаптованих неповнолітніх, які пережили психологічну травму, та як результат переживання негативних емоцій, відчуттів, переживань на основі яких формуються механізми психологічного захисту, неадекватні соціальні установки, цінності, риси характеру що детермінують дезадаптивну поведінку непоанолітніх.

Водночас в рамках попередніх наукових пошуків щодо системи роботи психолога з корекції Образу Я девіантів, яка представлена у вигляді моделі адаптації неповнолітніх до сучасного соціокультурного середовища менше уваги приділено розкриттю особливостей взаємозв'язку Образу Я і характеру та їх механізмів, які визначають певний тип девіантної поведінки.

Тому в рамках цього розділу монографії ми більш детально розкриємо деякі психологічні механізми та особливості взаємозв'язків у системі Образ Я і характер, що представлені окремим блоком створеної моделі адаптації девіантів до сучасного соціокультурного середовища (А.М. Грись, 2013).

Для розуміння структури характеру та психологічних механізмів його функціонування, необхідно звернутися до досліджень у цьому напрямку інших психічних процесів та функцій. Для прикладу можна взяти праці (М.М. Муканова, 1981), який вивчав психологічний механізм інтелекту, спираючись на праці Ж. Піаже. Він наголошував на принципі протиріч, що є важливим для розуміння природи мисленнєвих процесів. У цьому принципі автор виділяє два основні елементи: функцію і структуру. Причому, наголошується, що функція може бути спільною на всіх стадіях еволюції, в той час як структура змінюється.

Я.А. Пономарьов (1981), у контексті трактування психічного як однієї із структурних організацій життя вказує, що «...психологічний механізм інтелекту залишається впродовж віків незмінним, однак із повним успіхом забезпечує постійний розвиток інтелекту, який розуміється як конкретний апарат орієнтації людини у часі і просторі - склад і глибина знань більш пізніх епох безсумнівно багатше, ніж у їх попередників».

На думку (М.М. Муканова, 1981), термін «психологічний механізм інтелекту» близький до поняття «функція», яка трактується як пошук зв'язків і процес упорядкування образів у єдине ціле. Він вважає, що структура будучи найбільш змінним елементом мисленнєвої діяльності, по-перше складається із предметно-просторових образів, із знаків, або систем операцій, по-друге, із способів операцій. Під функцією або механізмом слід мати на увазі найбільш постійне утворення, яке виникнувши на зорі історії, забезпечує протікання інтелекту у різних сферах діяльності.

Як відомо, соціальна дезадаптація особистості неповнолітніх часто виявляється через певні специфічні властивості характеру в структурі Образу Я девіантів. Для більш глибшого розуміння особливостей взаємозв'язків між Образом Я і характером та усвідомленням їх ролі у забезпеченні адаптивних процесів слід звернутися до тих теорій характерологічного розвитку, які позиціонують своє бачення стосовно структури характеру та орієнтирів щодо роботи з дисгармонійними аспектами його функціонуванння. Зокрема (Стівен М. Джонсон, 2013) вважає, що та чи інша структура виникає на базі однієї із основних екзистенційних проблем. Причому, виключно важливим є перший досвід самостійного вирішення проблем, особливо досвід травматичний. Ранні спроби їх вирішення базуються на обмежених можливостях і недостатньому життєвому досвіді індивіда, внаслідок чого формуються ранні рішення, які мають здатність до «закостеніння», і їх дуже важко змінювати.

Провідні риси характеру - це особистісна стереотипна переробка природньої органічної реакції на фрустрацію оточенням інстинктивних потреб дитини. Згідно точки зору характерологічного розвитку, коли виникає блокування «імпульсу» потреб і, як наслідок, з'являються компроміси і інтерналізація, такі рішення жорстко закріплюються і не піддаються змінам, всупереч переживанням, які потенційно могли б їх змінити. В основі цього, наряду з іншими факторами, лежить той факт, що потреби особистості у відносинах виявились деяким чином задоволеними у цих блокадах і пристосувальних операціях, і ці дії були здійснені під тиском виключно болісної депривації. «Патогенні переконання», що є їх фундаментом і «сценарні рішення», зазвичай передбачають переконаність у тому, що відключення блокади і допущення потреб призведе до повторення досвіду болісного розчарування і депривації. Часто також зберігається упевненість, хай навіть і неусвідомлювана, у тому, що якщо не задовольняти потреби інших людей, можна опинитися покинутим. Інші поширені переконання наступні: «Мені нічого не потрібно. Всього цього я можу досягнути сам. Я знаходжу себе в самовіддачі і любові. Мої потреби надто великі і могли б пригнобити інших». Результатом такого неприроднього, незадоволеного, нелюдського життя, яке неможливо вести вічно, буває виняткова піддатливість особистості серйозним зривам. Часто це фізичні захворювання, або ж депресія. Поширеність фізичних хвороб пояснюється фактом хронічного незадоволення у багатьох сферах життя, і тим самим, підвищеною чутливістю до атак різного роду хвороб.

У своїй праці Психотерапия характера (С. М. Джонсон, 2013) описує ті характерологічні порушення, які перешкоджають розвитку стабільного відчуття власного Self. Автор відмічає, що для розвитку істинного Self необхідно бути в оточенні, яке заохочує до аутоекспресії повною мірою, точно і емпатично відображає експресію, а також у разі необхідності сприяє її оптимальній фрустрації. Симбіотична, нарцисична і мазохістична структури характеру по суті є результатом особистої історії, у якій дитину використовували для реалізації планів, намірів і потреб її опікунів. Внаслідок цього виникає плутанина в ідентичності, головні риси якої нав'язані зовні, сприймаються свідомо, залишаючись нездоровими, неприродніми і неповними. Разом з тим, природні форми вираження Self від яких дитину відучували, залишаються недорозвиненими і розпалюють внутрішній конфлікт. Травматичне стримування справжньої аутоекспресії викликає блокування розвитку, що зрештою вимагатиме розпізнавання і дозрівання.

У психотерапії симбіотичного характеру важливим є дозвіл на вираження природньої агресії, що є центральним моментом у процесі сепарації. У процесі роботи з клієнтом потрібно займатися природнім страхом, який з'являється у той момент, коли особистість починає відділятися від відносин і ідентифікацій, створених за принципом злиття.

Наведемо приклад структури симбіотичного характеру та орієнтрів щодо роботи з ним.

Етіологія: батьки блокують самоідентичність, здатність ризикувати і контролювати себе, проявляючи власні реакції страху і втечі, погрожуючи і караючи за ті вчинки, які служать створенню дистанції, визначенню відмінностей, демонстрації агресії і виробленню самостійно обраної ідентичності. Водночас перебільшене значення надається злиттю, емпатії, схожості і залежності від батьків. Це призводить до розвитку адаптованого self, визначеного іншими, що розвивається у результаті надмірного застосування інкорпоруючої інтроекції і некритичної ідентифікації. Формування ідентичності на основі більш зрілого процесу зміни шляхом асиміляції і акомодації є мінімальним.

Симптоматика: Недорозвиненість стабільного почуття ідентичності, концепції власного self і вчинків, що визначають неповторне self. Ідентичність, репрезентована у відносинах із близькими людьми, з якими особистість в своєму досвіді зливається. Така відсутність чітко визначених меж може призводити до заплутаності проблем відповідальності, до гіперчутливості до інвазії почуттів і думок, нав'язаних значущими людьми і, в разі функціонування на рівні borderline, до фактичних станів злиття. Схильність підкорятися домінуванню інших людей може викликати страх втрати автономії і повного розчинення власної особистості, що призводить до вибудовування жорсткої дистанції. У свою чергу, ці маневри породжують страх відкидання і позбавлення ідентичності ізоляції. Безліч інших симптомів слугують забезпеченню природніх реакцій злиття, або вираження опору проти нього, або ж, найчастіше, і першому і другому. Нерідко зустрічаються захисні функції, які виявляються, як захист від психологічних травм сім'ї, протягом багатьох поколінь. Часто має місце почуття провини за сепарацію, а також придушена агресія.

Когнітивний стиль: Стирання кордонів сприяє слабкій орієнтації в дійсності при розпізнаванні того, хто за що відповідає. У разі слабко функціонуючої особистості (напр. borderline), це призводить до зайвого приписування відповідальності і провини зовнішнім чинникам. На більш високому рівні особистісного функціонування це викликає надмірну відповідальність за інших, що породжує когнітивні помилки і почуття провини. Особистість цього типу має труднощі із розпізнаванням власних уподобань чи відраз, переконань, думок і т.п. За винятком найнижчого рівня структурного розвитку, ця агресія витісняється і проектується, що унеможливлює її використання.

Форми захисту: злиття, втеча, проекція, ідентифікація, вчинення тиску, маніпулювання, пошук зовнішніх причин, гіпервідповідальність, звернення проти себе, проективна ідентифікація, розщеплення.

Сценарні рішення і патогенні переконання: Я ніщо без тебе. Ти контролюєш мене, чи я цілком у тобі розчиняюсь. Я вдячний тобі за себе самого. Я відповідаю за тебе і / або ти відповідаєш за мене. Я не можу бути щасливий, якщо ти не будеш щасливий. Я не можу виносити відмінності між нами. Я також не можу прийняти і зрозуміти зайвої близькості. Моє щастя, успіх, окремо від тебе переживання будуть ранити тебе - вони неможливі через тебе. Твоє відділення, успіх або щастя, які не включають мене, будуть ранити мене - вони неможливі через мене. Я не зможу жити без тебе».

Репрезентація self: залежна від зв'язків з іншими, але в той же час неясна, наповнена різною мірою розмитими, позбавленими меж рисами. Базується на надмірній інкорпоративній інтроекції та ідентифікації. Незалежне self витіснене і розщеплене.

Репрезентації об'єкта і відносини з об'єктом: Інші сприймаються як об'єкти виключно важливі, з одночасним стиранням відмінностей між ними та self. Часто вони сприймаються як «поневолювачі» і залишають (розщеплення). Такі люди сприймаються іншими, як такі, що тиснуть і маніпулюють особливо на найнижчому рівні структурного розвитку.

Характеристика відчуттів: на найнижчому рівні структурного розвитку емоційна нестабільність виявляється в почуттях панічного страху стосовно покинутості або розчинення власної особистості. На більш високому рівні, як правило, має місце почуття провини, пов'язане з підвищеною відповідальністю за інших. Страх може викликати все, що може призвести до сепарації (наприклад розбіжність у думках, успіх, свобода від симптомів тощо).

Успіх терапії симбіотичного характеру ґрунтується на розриві обмежуючих зв'язків, що роблять залежною від інших саму особистість і її почуття ідентичності. Можна також використовувати агресію і ворожість у перенесенні, що переповнюють її, як і у випадку з добре функціонуючою особистостістю, пропонуючи виражати ці почуття і пропрацьовувати механізми самозаперечення, що використовуються для їх витіснення.

Ефективність психологічної допомоги також залежить від «розвінчування» механізмів витіснення, які застосовуються по відношенню до всього, що з'являється на основі справжнього, автономного почуття self. Справжнє self має виражатися і отримувати відповідну підтримку з тим, щоб відбувався процес його вибудовування; і тією мірою, якою не здійснилася ще необхідна інтерналізация пов'язаних із цим умінь (таких як самозаспокоєння, встановлення відповідних меж і т.п), необхідним є заохочення ініціативи та

підтримки. На найнижчому рівні розвитку его більш тривалий процес терапії, зосереджений на розвитку self. На вищому рівні розвитку існують вже деякі сфери істинного self, що вимагають досягнення істинної ідентичності, вивільнення неусвідомлюваного, заперечення надмірних обов'язків і відповідальності за інших, і, нарешті розвінчання невротичних компромісів - результату зречення від істинного self.

Метою цього блоку роботи в рамках розробленої програми корекції Образу Я соціально дезадаптованих неповнолітніх є найперше - створити сприятливу психологічну атмосферу через прийняття та повагу до клієнта, яка б сприяла його самовизначенню. Створення такої ситуації слугуватиме психологічним механізмом зміни самоприниження девіантів на співчуття та розуміння стосовно самого себе. Так як і в випадку будь-якої іншої герменевтичної інтервенції клієнт отримує задоволення від розуміння, і таким чином досягає певного контролю над проблемою. Терапевтична переорієнтація на розвиток дає ще більше. Для освоєння нових умінь і вибору відповідних інтервенцій можна використовувати її положення для виділення здібностей соціально дезадаптованих неповнолітніх, які ще не набуті, і проблем, які ще не вирішені, а потім знайти відповідний контекст їх реалізації із тим, щоб дати поштовх процесам навчання, які необхідні для розвитку особистості девіантів і вирішення їх проблем.

Психологічні механізми функціонування власного Я в рамках інтегративного підходу та розуміння структури особистості в клінічному процесі розкриває у своїй праці «Психоаналітична діагностика» (Ненсі Мак- Вільямс, 2001). Автор розкриває логіку побудови «діагностичної системи координат», яка включає два виміри:

1) рівень розвитку особистості, що визначає ступінь психологічного благополуччя чи порушень індивіда;

2) тип організації характеру, що надає кожній людині її унікальну неповторність та водночас об'єднує її з іншими представниками людського роду.

Тобто кожну людину можна описати як таку, що має певний рівень розвитку особистості (психотичний, межовий, невротичний), і тип організації характеру (істеричний, параноїдний, депресивний тощо).

Це означає, що окремій людині властивий певний паттерн імпульсів, тривог, захисних механізмів і об'єктних відносин, що у травмуючій ситуації, яка перевищує адаптаційні можливості індивіда, може зумовити декомпенсацію у вигляді певного розладу.

Суттєво новим у порівнянні із вітчизняними підходами є виділення у якості одного із типів структури характеру - дисоціативної (множинної) особистості. Автор розкриває також походження дисоціації як постійного прояву синдрому хронічного посттравматичного стресу.

Близькими до наших ідей у напрямку реконструкції неадекватного Образу Я особистості девіантів та розуміння механізмів його функціонування є теорія (М. Боуена, 2008), яка розглядає дві основні змінні: рівень тривоги і ступінь інтеграції Я. Мінлива, пов'язана із тривогою або емоційною напруженістю, має кілька параметрів: інтенсивність, тривалість тривоги і різні її типи.

Однак, як зазначає автор, набагато більше параметрів характеризує ступінь інтеграції або диференціації Я. Це центральна тема теорії Боуена. Всі організми тією чи іншою мірою здатні адаптуватися до гострої тривоги. Організм має вбудований механізм адаптації до коротких сплесків тривоги. Для визначення ступеня диференційованості Я особливо важливо враховувати прояви тривалої або хронічної тривоги. Якщо тривога досить низька, то майже будь-який організм здається нормальним, зважаючи на відсутність появи зовнішніх симптомів. Коли тривога зростає і зберігається протягом деякого проміжку часу, всередині організму або в системі його взаємовідносин розвивається напруженість, наслідком якої є дисфункції або захворювання. Стан тривоги може виявитися у фізіологічній симптоматиці або соматичному захворюванні, емоційній дисфункції, в соціальних хворобах, що виражається в імпульсивності, або у відході від соціальних контактів, а також у соціально неадекватній поведінці.

Поняття «диференціація Я» характеризує людей за ступенем злиття чи розділення емоційного та інтелектуального функціонування. Ця характеристика є універсальною. З її допомогою можна описати всіх людей в межах певного континууму. У нижній частині цього континууму розташовуються ті, у кого емоції та інтелект злиті настільки, що їх життя повністю кероване автоматизмами емоційної системи. Яким би інтелектом вони не володіли, емоційна система повністю над ними домінує. Ці люди менш гнучкі, менш адаптивні, більшою мірою емоційно залежні від оточуючих. Стрес легко призводить до дисфункції, від якої потім нелегко позбутися. Вони успадковують більшу частину всіх людських проблем. На іншому кінці континууму розташовуються ті, у кого інтелект та емоції досить диференційовані. Не можна повністю відокремити інтелектуальне функціонування від емоційного, але люди, у яких інтелектуальне функціонування зберігає відносну автономність в періоди стресу, більш гнучкі, більш адаптивні, більш незалежні від емоційного настрою їх оточення. Вони краще за інших справляються з життєвими стресами, їх життєвий шлях більш впорядкований і успішний, вони досить незалежні від життєвих проблем. Між цими двома крайнощами - нескінченна безліч змішаних типів емоційного та інтелектуального функціонування.

Згідно з гіпотезою (М. Боуена, 2008), емоційна система є частиною інстинктивних сил, які керують автоматичними функціями. Емоційна система працює з передбачуваними і добре відомими стимулами, які керують інстинктивною поведінкою усіх видів тварин. Чим більшою мірою життєдіяльність організму керується емоційною системою, тим більше вона слідує курсом будь-якої інстинктивної поведінки.

При високому рівні диференціації функціонування емоційної та інтелектуальної систем розрізняється більш чітко. Ті ж самі автоматичні емоційні процеси продовжують визначати інстинктивну поведінку, але інтелект достатньою мірою незалежний при вирішенні логічних завдань і прийнятті рішень, заснованих на розумному урахуванні вихідних обставин.

Життєвий стиль людей, що знаходяться на одному рівні диференціації, істотно відрізняється від життєвих стилів тих, хто знаходиться на інших рівнях диференціації.

Була запропонована шкала з поділками від 0 до 100, де 0 означає нижню точку прояву цього феномена, а 100 - гіпотетично найвищий ступінь досконалості, якого людина може досягти, якщо її еволюція піде в цьому напрямку. Щоб проілюструвати той факт, що люди відрізняються один від одного за параметром емоційно-інтелектуального функціонування, (М. Боуеном, 2008) було описано особистісні профілі людей, які потрапляють за шкалою диференціації Я в діапазони 0-25, 25-50, 50-75 і 75-100 балів. Ці профілі продовжують дивувати своєю точністю. Функціонування на різних рівнях диференціації можуть або дещо зміщуватися в ту чи іншу сторону, або все життя залишатися практично незмінними.

Інший важливий аспект уявлення про диференціацію Я - це виділення рівнів «твердого Я» і «псевдо-Я». У періоди емоційної близькості людей їх псевдо-Я зливаються один з одним, при цьому один втрачає своє Я, яке переходить до іншого і збільшує його Я. Тверде Я не бере участі в цьому акті злиття. У будь-якій конкретній ситуації воно каже: «Ось це я, я в це вірю, на цьому стою, це буду робити, а цього не буду». Тверде Я складається з чітко визначених уявлень, переконань і життєвих принципів. Вони потрапляють в Я з життєвого досвіду через процес інтелектуального міркування і в результаті ретельного відбору. Здійснюючи вибір, людина стає відповідальною за себе і за наслідки своїх дій. Кожне переконання, кожен життєвий принцип поєднується з усіма іншими, і тверде Я діятиме відповідно до своїх принципів навіть в наджорсткій і тривожній ситуації.

Псевдо-Я створюється під тиском емоцій і під тиском емоцій може бути модифіковано. Будь-яка емоційна одиниця, чи то сім'я, чи ціле співтовариство, здійснює тиск на членів своєї групи з метою підпорядкування ідеалам та принципам групи. Псевдо-Я складається з широкого кола принципів, вірувань, філософій і знань, які вважаються «правильними» і засвоюються тому, що цього вимагає група. Оскільки ці принципи набуваються під тиском, вони бувають випадковими і не узгоджуються один із одним, хоча індивід і не здогадується про їх суперечність. Псевдо-Я є придатком Я на відміну від твердого Я, яке входить в Я після ретельних логічних роздумів. Псевдо Я - це удаване Я. Воно формується для того, щоб відповідати оточенню. Воно складається з безлічі різнорідних принципів, які начебто знаходяться в гармонії з різними соціальними групами, установами, релігійними групами, при цьому Я не підозрює, що ці групи несумісні один з одним. Об'єднання груп відбувається швидше на основі систем відносин, ніж на основі принципів. Людина може «відчувати», що з деякими з цих груп «щось не так», але не віддавати собі в цьому звіту на рівні інтелекту. Тверде Я схоплює несумісність груп на рівні інтелекту, і рішення приєднатися до них або триматися осторонь - це результат інтелектуальногопроцесу, що складається в ретельному зважуванні всіх переваг і недоліків.

Псевдо-Я - це актор, воно може бути представлено багатьма різними Я. Список ролей великий. Воно може прикинутися більш важливим або менш важливим, більш сильним або слабким, більш привабливим менш привабливим, ніж насправді.

Для більшості людей нескладно визначити явне удавання, але, оскільки кожен з нас є актором тією чи іншою мірою, буває досить важко визначити тонке удавання. Разом із тим хороший актор може бути настільки реалістичним, що без детального знання особливостей функціонування емоційних систем і йому самому, і оточуючим його людям буває просто неможливо розмежувати тверде Я і псевдо-Я. Це твердження стосується психотерапевтів, фахівців з психічного здоров'я, і дослідників, які можуть спробувати визначити рівень диференціації у себе та інших.

Рівень твердого Я стабільний. Псевдо-Я нестабільне та реагує на безліч різних видів соціального тиску і стимулів. Псевдо-Я створюється за образом і

характером системи відносин, і воно є предметом обміну в системі відносин. Кількість твердого Я менше, а псевдо-Я набагато більше. У процес злиття залучено саме псевдо-Я, і саме воно безліччю способів віддає і запозичує, одержує, обмінює і розмінює частинки Я. При будь-якому обміні людина відриває і віддає частинку самого себе іншій людині, яка приростає рівно на ту ж величину. Кращим прикладом тут служить любов, коли кожен прагне бути таким, яким його хоче бачити інший і, в свою чергу, намагається змінити іншого. Це і є акторська гра і обмін своїми псевдо-Я.

Коли два Я зливаються в Ми, в якому один з партнерів домінує при прийнятті рішень, або бере на себе ініціативу. Домінуючий набуває додаток до свого Я за рахунок іншого, який стільки ж втрачає. Обмін своїми Я може бути короткочасним, або довготривалим. Запозичення та обміни Я можуть відбуватися автоматично всередині групи, коли емоційний процес завершується тим, що один із учасників взаємодії виявляється в позиції, що зменшує його Я, а інші набувають додаток до своїх Я. Такий обмін своїми псевдо-Я має форму автоматичного емоційного процесу, що виникає в результаті того, що люди постійно маніпулюють один одним, використовуючи слабкості життєвої позиції іншого. Ці обміни можуть бути короткостроковим, наприклад, коли критика з чиєїсь сторони надовго може вибити з нормального ритму життя. Це може бути також і тривалий процес, наприклад, коли один із подружжя з часом настільки втрачає своє Я, що взагалі перестає приймати будь-які рішення, за чим часто слідує колапс і знеособлення, дисфункція у вигляді психозу, або іншого психічного захворювання. Ці механізми набагато менш інтенсивні при високому ступені диференціації або низькому рівні тривожності. Проте процеси передачі та набуття Я в рамках емоційних стосунків настільки складні, а діапазон зрушень за рівнями настільки широкий, що оцінити функціональні рівні диференціації можна лише в процесі тривалого спостереження за індивідом впродовж життєвого шляху.

Особи з низьким рівнем диференціації живуть у світі, де домінують почуття, де неможливо відокремити переживання від фактів. Вони цілком орієнтовані на відносини. На пошук любові і схвалення з боку оточення і на утримання відносин на певному рівні гармонії у них витрачається стільки енергії, що її вже не залишається на інші життєво важливі цілі. Коли їм не вдається домогтися схвалення, вони можуть припинити будь-які соціальні контакти, або присвятити себе боротьбі з тією системою відносин, від якої їм не вдалося домогтися схвалення. Інтелектуальне функціонування у них заховано настільки глибоко, що вони не можуть сказати: «Я думаю, що ...» - або: «Я вважаю ...» У ситуаціях, де більш доречно було б висловити думку або переконання, вони кажуть: « Я відчуваю, що ... «. Вони вважають більш правдивим і щирим сказати:» Я відчуваю ... «, а вираження своєї думки вважають чимось нещирим, брехливим. Важливі життєві рішення вони приймають на основі відчуття, що так «буде правильно»; вони проводять своє життя в щоденній боротьбі за підтримання рівноваги у відносинах або за досягнення стану спокою та звільнення від тривоги. Вони не здатні до постановки довгострокових цілей, крім досить розмитих: «Хочу домогтися успіху, бути щасливим, мати хорошу роботу, відчувати себе захищеним». Вони стають залежні від своїх батьків, а потім шукають інших таких же залежних відносин, з яких вони черпають сили для свого функціонування. Ця група складається з людей, стурбованих збереженням гармонії в своїх залежних позиціях, людей, які переходять із кризи в кризу, і людей, які відмовилися від безуспішних спроб пристосуватися до життя.

Профіль особистості для середніх рівнів диференціації Я характеризує людей, які мають рівень диференціації в середньому діапазоні «від 25 до 50 балів». Вони мають початковий ступінь диференціації емоційної та інтелектуальної систем, при цьому значна частина Я виражає себе як псевдо-Я. Життя цих людей теж прямує емоційної системою, але їх життєві стилі більш гнучкі, ніж у що знаходяться на нижчих рівнях диференціації. Ця гнучкість дозволяє побачити більш чітку взаємодію емоційності та інтелекту. Свої почуття вони висловлюють більш відкрито, ніж група з низькою диференціацією. Їх життєва енергія в основному спрямована на оцінку того, що думають про них інші, на пошук друзів і схвалення з боку оточуючих, а не на цілеспрямовану діяльність. Самооцінка залежить від думки оточуючих. Вона може буквально злетіти від компліменту і різко знизитися від почутого критичного зауваження. Навчання в школі орієнтоване на засвоєння правил поведінки і на намагання зробити приємне вчителю, а не на засвоєння знань.

Успіху в суспільному житті вони намагаються досягти за рахунок догоди тим, хто реально може забезпечити їм певний статус в системі відносин, а не за рахунок конкретних результатів своєї діяльності. Їх псевдо-Я являє собою набір суперечливих принципів, вірувань, філософій та ідеологій. Їм бракує твердого Я, і вони зазвичай кажуть: «Я відчуваю, що ...», коли намагаються висловити філософію свого псевдо-Я. Вони уникають виразів типу: «Я вважаю, що ...», «Я впевнений», вдаючись до авторитету іншої особистість, або до апеляції з іншої галузі знання для утвердження своєї позиції.

Люди із середнім рівнем диференціації найбільш відкриті в прояві своїх почуттів. Орієнтація на відносини робить їх особливо чутливими до інших людей і забезпечує безпосередність при вираженні почуттів. Все своє життя вони прагнуть до ідеальних відносин і емоційної близькості з іншими людьми, до відкритого обміну переживаннями. Перебуваючи в безпосередній емоційній залежності від інших, вони здатні легко зрозуміти їх настрої, міміку і пози, і реагувати на все відкрито, діючи в експресивній або імпульсивної манері. Все своє життя вони прагнуть до ідеальних близьких взаєминам. Однак коли ідеальна близькість досягнута, це призводить до майже повного емоційного злиття, на яке вони реагують віддаленням і відторгненням, що може стимулювати наступний цикл зближення. Якщо близькості досягти не вдалося, вони можуть замикатися у собі впадати в депресію або почати шукати близькості в інших відносинах.

Якщо система взаємин не врівноважена, у них можуть виявлятися негативні симптоми і виникати життєві проблеми. Люди з цієї групи досить часто відчувають серйозні труднощі, включаючи повний спектр фізичних захворювань, емоційних розладів і соціальних дисфункцій. Для них характерні такі емоційні розлади як внутрішня невротизація, депресія, порушення характеру і поведінки. Вони вдаються до непомірного вживання алкоголю та медичних препаратів для зняття одномоментного занепокоєння. Соціальні відхилення в цій групі включають різноманітні види імпульсивного й безвідповідальної поведінки.

У людей, чий рівень за шкалою диференціації не перевищує 50 балів, емоційна система наказує інтелектуальній, що думати і що говорити, які рішення приймати в критичній ситуації. Їх інтелектуальна система досить розвинена для прийняття самостійних рішень.

Відомо, що емоційна система найчастіше дозволяє ефективно підтримувати спокійний рух по життєвому шляху, але в критичних ситуаціях автоматичні емоційні рішення можуть стати для людини джерелом довготривалих ускладнень. Інтелекту для його «верховенства» над емоційною системою потрібна певна дисципліна, але довгострокова вигода від того варта затрачених зусиль.

У цієї групи осіб тверде Я розвинене досить добре. У спокійні періоди вони вдаються до логічного мислення для формування своїх переконань, принципів, вірувань, які потім використовують для придушення емоційної системи в ситуаціях тривоги і паніки. Диференціація між емоціями і інтелектом має багато тонких градацій.

Подружжя в змозі відчувати всілякі прояви емоційної близькості без того, щоб один з них позбавлявся свого Я на користь іншого. Вони можуть зберігати автономність Я. Дружина може бути повноцінною жінкою, а чоловік - повноцінним чоловіком без нескінченних суперечок про переваги і недоліки тієї чи іншої соціальної і біологічної ролі. Подружжя з високим ступенем диференціації можуть дозволити своїм дітям розвивати свої власні Я, не виявляючи зайвої тривоги і не намагаючись сформувати дітей за своїм образом і подобою. Батьки і діти демонструють більше відповідальності за себе, не перекладаючи провину за свої невдачі на інших і не приписуючи іншим свої успіхи. Люди з вищим рівнем диференціації успішно функціонують як у взаємодії з іншими, так і наодинці - як того вимагає ситуація. Їх життя більш впорядковане, вони в змозі впоратися з більш широким спектром життєвих ситуацій, і їм вдається уникати досить багатьох життєвих труднощів і проблем.

Люди з достатньо високим рівнем диференціації власного Я мають більш сформоване тверде Я. Вони здатні до більш вільного життя, включаючи і емоційне життя в рамках емоційної системи. Вони можуть повністю занурюватися в емоційне життя, знаючи, що зможуть в будь-який момент використовувати своє логічне мислення і, в разі необхідності, вийти із ситуації. У них можуть бути періоди розслаблення, коли вони дозволяють автопілоту емоційної системи повністю керувати ними, але, якщо починає розвиватися несприятлива ситуація, вони можуть змінити її хід, заспокоїтися і уникнути життєвої кризи. Люди із вищим рівнем диференціації Я менш орієнтовані на взаємини і більш здатні до досягнення своїх власних цілей. Звичайно, вони віддають собі звіт в існуючій системі відносин, але свій життєвий шлях більшою мірою визначають самі, не покладаючись цілком на думку інших. Вони досить добре усвідомлюють відмінності між емоціями і інтелектом, їм вдається спокійно викладати свої погляди і переконання, не засуджуючи при цьому погляди інших людей. Вони більш точно оцінюють себе по відношенню до інших, не намагаючись прикидатися. У стосунках вони вибирають партнерів з подібним рівнем диференціації, оскільки відчувають емоційну несумісність з життєвим стилем людини, що перебуває на іншому рівні диференціації.

Здатність особистості аналізувати події, що відбуваються з нею, виокремлювати в них свою роль, оцінювати свої дії та дії оточуючих надає їй можливість зробити певні висновки, щоб більше не припускатися помилок, а обирати правильні орієнтири в житті. Саме в цьому полягає механізм набуття особистісної зрілості. Знижена здатність до інтеграції життєвого досвіду призводить до соціальної дезадаптації. Соціально дезадаптовані особи вкрай недостатньо аналізують свій життєвий досвід і зазвичай нездатні інтегрувати його як складову своєї картини світу. Це пов'язано із відсутністю відчуття себе суб'єктом своєї життєдіяльності, з несформованістю цілепокладання та функцій прогнозу. Зрозуміло, що особистість, яка не бере на себе відповідальність за події свого життя, не вважає за потрібне й аналізувати те, що відбувається з нею. Водночас, низька здатність до інтеграції власного життєвого досвіду перешкоджає особистісному зростанню, а отже, й унеможливлює підвищення ступеня соціальної адаптації (Психологічні критерії, 2010).

Розроблена нами програма психологічної корекції Образу Я девіантів базується на авторській техніці «Мішені» (А.М. Грись, 2013) та застосуванні на її ґрунті асоціативних методів роботи, які засновані на виявленні проекцій з наступною їх інтерпретацією. Ці методи у нашій роботі виступають як діагностичним, так і психотерапевтичним інструментом.

Вони характеризуються створенням експериментальної ситуації, що допускає множинність можливих інтерпретацій при сприйнятті її випробуваними. За кожною такою інтерпретацією вимальовується унікальна система особистісних смислів та особливостей когнітивного стилю суб'єкта. Важливо, щоб із множинності інтерпретацій, неповнолітній самостійно обирав варіанти дій та поведінки і усвідомлював їх наслідки. За таких умов роботи психолога з девіантами підвищується їх суб'єктність, яка виступає психологічним механізмом їх адаптації.

В найбільш узагальненому вигляді, алгоритм асоціативного підходу у роботі з соціально дезадаптованими неповнолітніми можна представити наступним чином:

1. Виявлення сутності проблеми чи явища у соціально дезадаптованих неповнолітніх;

2. Застосуваннякреативногометоду,наприклад,методувипадкових об'єктів:

а) взяти будь-яку (картку зі словами) книгу і випадковим чином вибрати із неї три слова (іменники);

б) визначити властивості об'єкта (відповідь на запитання: який?), або якісні властивості гештальта;

в) пропрацювати так само (пункти б і в) з двома іншими об'єктами.

3. Узагальнити виділені характеристики для майбутньої роботи з соціально дезадаптованими неповнолітніми і створити на основі цього узагальнення єдину концепцію.

4. Структурувати концепцію у вигляді схеми, моделі.

5. Створити, або підібрати тексти, процедури і вправи, що дають змогу реалізувати концепцію психологічної допомоги.