Психологічні механізми адаптації девіантів до сучасного соціокультурного середовища
Вивчення психологічних механізмів формування адаптивних моделей прийняття рішення у соціально дезадаптованих неповнолітніх. Характеристика особливостей психокорекційного сугестивного впливу, як складової адаптації неповнолітніх з девіантною поведінкою.
| Рубрика | Психология |
| Вид | монография |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.02.2016 |
| Размер файла | 298,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розроблена система психокорекційних заходів, спрямованих на виправлення й розвиток механізмів емпатії та приведення до вікових норм. Завданнями групових розвивально-корекційних занять були:
? створення атмосфери відкритості, довіри у взаємовідносинах між учасниками, заохочення до вільного самовираження;
? усвідомлення дітьми проблем у спілкуванні та усунення емоційного дискомфорту учасників;
? засвоєння нових знань про спілкування, умінь та навичок взаємодії в малих групах;
? поліпшення соціальних здатностей до співчуття, співпереживання, кооперації;
? напрацювання уміння сприймати психологічний стан людини;
? формування навичок саморегуляції та схильності до управління власними емоціями в емпатогенних ситуаціях;
? сприяння формуванню визнання цінності іншої людини та настанов на позитивне ставлення до них;
? розвиток емоційності,сенситивності,моральності, здатності до рефлексії у низькоемпатійних школярів;
? вироблення позитивного самоставлення,впевненості в собі, почуття власної гідності;
? зниження кількості внутрішніх протиріч, тривожності та агресивності молодших школярів;
Враховуючи вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, в роботі найбільше нами застосовувались різноманітні форми казкотерпії, що доповнювалися техніками ігрової та арт-терапії, психодрами, модифікованих розстановок та іншими варіантами «роботи з полем» та метафорою. В ході групових занять використовувалися такі види роботи з казкою:
1. Розповідь:
а) Розповідь групі нової або відомої казки від третьої особи. б) розповідь казки всією групою
в) розповідають казки від імені різних героїв
2. Казкова лялькова терапія та драматизація казок.
Драматизація, під час якої діти вживаються в образи своїх героїв, глибше пізнають їх стан та почуття, в яких розкривається значущість внутрішнього світу іншої особистості та надаються взірці для формування власного ставлення до іншої людини.
Перед драматизацією необхідно проаналізувати з дітьми характери героїв казки з морально-етичної сторони, що буде виховувати у дітей навички контролю, критичного ставлення до поведінки інших. Важливим моментом в цій роботі є усвідомлення учнем того, що він не буде поганим героєм, а буде грати роль поганого героя. І щоб ця робота проходила з позитивними емоціями та приносила радість, повинні бути глядачі. З нашої точки зору, прекрасним матеріалом для роботи з дітьми молодшого шкільного віку є українські народні казки («Коза-Дереза», «Рукавичка», «Кривенька качечка», «Лисичка-сестричка та Вовчик-братик», «Солом'яний бичок», «Три бажання», «Івасик Телесик»,
«Летючий корабель» та ін.) а також авторські казки В.О. Сухомлинського. Обов'язковою умовою формування емпатії є організація групових форм між особової взаємодії з подальшим аналізом і рефлексивним обговоренням почуттів і дій всіх учасників групи (В.О. Сухомлинський,1978).
Важливим аспектом цієї роботи вважаємо поєднання групових та індивідуальних занять з учнями.
Алгоритм роботи з учнем, як у формі індивідуальної роботи так і групової складається з таких основних етапів:
1) Актуалізація негативного емоційного стану;
2) Усвідомлення переживань;
3) Відпрацювання деструктивних емоцій;
4) Перевірка емоційного стану;
5) Відновлення саморегуляції;
6) Розвиток емпатії
Для відновлення балансу емпатії з іншими особистісними механізмами у молодших школярів в роботі перевага надавалася розвитку та відновленню таких його складових: знання моральних норм та потреба у дотриманні їх; здатність сприйняти емоційний стан іншої людини; досвід особистих переживань в емпатогенній ситуації; відкритість до власних переживань; уміння керувати власною поведінкою; навички виражати почуття у в соціально прийнятних формах; вміння реально допомогти іншій людині.
Експериментальна робота проводилася в початковій школі Таращанського НВК «Гімназія «Ерудит» ? ЗОШ І ступеня» м. Таращі Київської області протягом 2014р. з учнями 3-4 класів.
На першому етапі роботи здійснювався відбір учнів, які потребували психокорекційного впливу. З допомогою діагностичних методик: метод спостереження, метод експертних оцінок, «Ситуації» було відібрано учнів з проблемами шкільної адаптації. Таких дітей виявлено у 3-4 класах навчального закладу близько 30% від загальної кількості учнів, а саме 62 учні. На думку вчителів діти мали проблеми з навчанням та поведінкою.
Опитування дітей показало, що в опитаних учнів рівень розвитку емпатії відрізняється від норми: він або зависокий, а частіше - низький. Зв'язок рівня емпатії з успішністю адаптації молодших школярів перевірявся з допомогою кореляційного аналізу. Порівняння вибірок проводилось нами з допомогою універсального коефіцієнта Фішера, і засвідчує за даною ознакою статистично значимий результат: ц емп. = 3,94; ц емп. > ц кр. (p<0,01).
Для високоемпатійних дітей з труднощами соціальної адаптації притаманні такі поведінкові прояви: недовірливий, має лише одного друга, надто тривожний, щоб бути неслухняним, пасивний, турбується про те, щоб бути на боці більшості, занадто сором'язливий, щоб про щось попросити, в'ялий, тупий погляд, невиразна мова тощо. Високий рівень розвитку емпатії у групі непристосованих позитивно корелює з характеристиками, поєднаними у такі синдроми (за картою Стотта) як: недовіра до нових людей, речей, ситуацій (p<0,02); тривожність стосовно дорослих (p<0,04); депресія (p<0,01); тривога стосовно дітей (p<0,02); невротичні симптоми (p<0,04); хвороби й органічні порушення (p<0,05);
Низький рівень найчастіше пов'язаний з такою поведінкою: тримає дистанцію з дорослими, байдужий, недружелюбний недоброзичливий, здатен на дурні витівки в групі однолітків, псує суспільне майно, агресивний, нетерплячий та ін., згрупованими у такі синдроми: відхід у себе (p<0,03); ворожість стосовно дорослих (p<0,05); недолік соціальної нормальності (p<0,04); ворожість до дітей (p<0,02); емоційне напруження (p<0,05). Аналіз зв'язків рівня емпатії із синдромами: фізичні дефекти, сексуальний розвиток; розумова відсталість у нашому дослідженні статистично значимих показників не засвідчив.
З метою перевірки припущення, що неоптимальний рівень емпатії свідчить про дизбаланс її компонентів, учні були опитані за методикою С.Б Борисенко «Незакінчені речення», адаптованою І.М. Коган. Методика дає можливість визначити рівень розвитку таких компонентів емпатії:
особистісної рефлексії, моральної свідомості, спрямованості на інших людей та емоційної ідентифікації. В Таблиці 4 Отримані представлені результати виміру рівня розвитку кожного компонента.
Таблиця 4 Розподіл сформованості компонентів за рівнями емпатії
|
складові Рівні |
особистісної рефлексії |
спрямованості на інших людей |
рівень моральної свідомості |
емоційної ідентифікації |
|
|
високий |
16,3 б |
10,6 б |
46,8 б |
46,6 б |
|
|
середній |
18,4 б |
28,9 б |
37,5 б |
31,8 б |
|
|
низький |
5,3 б |
10,5 б |
15,7 б |
31,6 б |
З метою перевірки припущення, що емпатія функціонує цілісністний механізм, вивчалась існування зв'язків між її компонентами. Наявність зв'язку перевірялася з допомогою визначення критерія Спірмена RS. Перевірка показала існування значної кореляції між всіма компонентами емпатії як у соціальноадаптованих: RS=1,01; RSемп.>RSкр. при (p=0.01) між спрямованістю на інших людей та поведінкою, мотивованою моральною свідомістю, RS=1,16; RSемп.>RSкр. при (p=0.01) між поведінкою, мотивованою моральною свідомістю та особистісною рефлексією, RS=2,13; RSемп.>RSкр. при (p=0.01) між спрямованістю на інших людей та між особистісною рефлексією та емоційною ідентифікацією, RS=2; RSемп.>RSкр. при (p=0.01) між спрямованістю на інших людей та емоційною ідентифікацією.
Виявлена також значна кореляція: між спрямованістю на інших людей та емоційною ідентифікацією RS=2,06, отже RSемп.>RSкр. при (p=0.01), між поведінкою, мотивованою моральною свідомістю і спрямованістю на інших людей, RS=2,14, отже Rемп.>Rкр. при (p=0.01); між спрямованістю на інших людей та емоційною ідентифікацією RS=2,06, отже RSемп.>RSкр. при (p=0.01); між особистісною рефлексією та емоційною ідентифікацією RS=2,03, отже RSемп.>RSкр. при (p=0.01) між особистісною рефлексією та поведінкою, мотивованою моральною свідомістю RS=2,63 RSемп.>RSкр. при (p=0.01).
Це явище можна пояснити високим рівнем егоцентризму, притаманного дітям молодшого шкільного віку. Даний результат підкріплює твердження, що організація навчання, гальмує розвиток спрямованості дітей на інших людей. Впливає також нинішнє виховання розумного егоїста ? успішної, сильної, амбіційної особистоті в контексті загальноприйнятих суспільних тенденцій. Такими своїх дітей хочуть бачити батьки і часто свідомо створюють умови для формування вказаних властивостей. В житті дезадаптованих дітей ці умови виникають самі собою.
Важливі доповнення про особливості спрямованості емпатії дають за результати опитування методикою «Ситуації». Якщо у пристосованих дітей спрямованість розподіляється таким чином: частіше співчувають одноліткам, потім об'єктам природи та дорослим (Рябовол, 2008). То їх ровесники з труднощами адаптації більше схильні співчувати дорослим, потім об'єктам природи і в останню чергу ? своїм ровесникам.
Результати діагностики підтвердили наше при припущення, що для допомоги в подоланні труднощів соціальної адаптації молодшим школярам необхідна системна психокорекцій на робота.
Наступним кроком психокорекції стала індивідуальна робота з 14 учнями, що мали найбільші проблеми зі слів вчителів та нашим спостереженням за їх поведінкою. Обстеження за методикою «Ситуації» показало, що 11 дітей з цієї групи виявились низько емпатійними (у двох рівень емпатії відповідав віковій нормі) і ця особливість суттєво впливала на їх стосунки з однокласниками та ставлення до зауважень вчителів.
Подальша робота виявила також і порушення у взаєминах з батьками та дорослими, що заміняють їх. Індивідуальна робота вводилась з метою налагодити контакт з дитиною, адаптувати її до психокорекційної роботи в групі ровесників. Емоційне прийняття стало важливим чинником для початку вказаної роботи, наступним важливим кроком було формування стилю спілкування з кожною окремою дитиною. Для встановлення довірливих стосунків між психологом та дитиною, на основі яких вже можна вибудовувати психологічні межі та спосіб впливу, важливо було віднайти ту основну потребу, яка була знехтуваною задля виживання в результаті психологічної травми в ранньому дитинстві.
Подальша корекційно-відновлювальна робота проводилася у груповій формі. Зустрічі відбувались двічі на тиждень з кожною групою та тривали до 50 хв. кожна. Експериментальна група складалася із 30 учнів, контрольна - з 29.
Експериментальна група молодших школярів була поділена на три підгрупи по 10 осіб, оскільки включення більшої кількості дітей у підгрупу зменшує продуктивність корекційного впливу.
Якісний та кількісний аналіз, здійснений нами по закінченню психолого-педагогічного експерименту, виявив позитивні зміни характерних особливостей кожного з механізмів емпатії. Впровадження у експериментальних групах розробленої системи виховних заходів вплинуло на динаміку розвитку емпатії молодших школярів порівняно з показниками контрольної групи.
Висновки. Узагальнюючи вище сказане, ми можемо зазначити, що останнім часом збільшилась кількість дітей, які мають порушення у фізичному та соціальному здоров'ї, особливо духовної або психічної його складових. Саме для такого контингенту, дітей із труднощами пристосування до соціального середовища, одним із найефективніших методів як профілактики, так подолання негативних явищ є системна і комплексна корекційно-розвивальна робота, що проводиться в кілька етапів в індивідуальній та груповій формах.
Зміст корекційної роботи, на нашу думку, полягає в забезпеченні системи впливів на окремих школярів через вплив на шкільне середовище. Для здійснення зазначених впливів необхідна така організація шкільного середовища, яка включає: оптимізацію стосунків в шкільному соціальному середовищі на всіх рівнях; залучення дорослих і дітей до єдиного процесу, який дозволяє обмін досвідом і створює безпечне середовище для всіх учасників; сприяння задоволенню основних соціальних потреб кожного учня;
Більшість дітей початкової школи з труднощами соціального пристосування достатньо добре піддається психолого-педагогічному впливу, якщо педагоги та психолог виступають в ролі фасилітаторів, а казкотерапія у поєднанні з ігровою терапією та іншими інтерактивнивними методами, завдяки своїй природності різноманітності форм та актуальності для злагодженого психологічного розвитку дітей молодшого шкільного віку є надійним та ефективним методом психологічного супроводу учнів початкових класів.
Важливою умовою психолого-педагогічної корекції емпатії дезадаптованих школярів є поєднання зусиль шкільного психолога, вчителя та батьків (за умови провідної функції шкільного психолога). А налагодження спілкування з батьками чи особами, що заміняють їх, тільки з їхньою допомогою дитина здатна віднайти достатньо ресурсів для відновлення після психологічної травми та успішно долає труднощі соціальної адаптації.
7. Гармонізація емоційної сфери неповнолітніх як умова їх соціальної адаптації
У сучасних соціальних умовах виняткового значення набуває проблема адаптації дітей і підлітків з девіантною поведінкою. Адаптаційний процес обумовлює специфічні форми роботи фахівців, що висуває до останніх особливі, більш складні вимоги. У реабілітаційній практиці фахівець змушений вирішувати завдання, що вимагають чималих педагогічних та психологічних зусиль: освоєння нових форм і методів викладання та виховання, пошуки ефективних шляхів корекції та реабілітації вихованців, реалізація гуманістичної парадигми поряд із виправними заходами. У таких умовах особливого значення набуває проблема визначення взаємозв'язку між реаліями сучасного соціокультурного середовища та особистісним змістом поведінки соціально дезадаптованих неповнолітніх, розкриття основних проблем та суперечностей розвитку особистості девіантних підлітків, що дасть можливість розробити підходи до зміни їх ставлення до суспільно значущих цінностей та формування соціально схвалюваної поведінки. Тому пошук шляхів адаптації девіантів до сучасного соціокультурного середовища є нагальною проблемою сьогодення. Її вирішення гальмується через те, що не ведеться робота з особистістю в цілому. Докладаються зусилля для корекції поведінки підлітка, а не вдосконалення особливостей його особистості, зокрема емоційної сфери, що заважає повноцінній адаптації.
За даними Державної пенітенціарної служби України, на сьогодні, на другому місці, по різновидам злочинності, знаходяться злочини проти життя і здоров'я людини. Майже 40% неповнолітніх засуджених, серед тих хто знаходяться в виховних колоніях, причетні до умисних вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування. Зрозуміло, що ці різновиди злочинності тісно пов'язані з емоційними переживаннями людини. Нажаль, при розгляді таких злочинів мало уваги приділяється саме емоційному стану особи, яка вчинила злочин, хоча мотивами в зазначених злочинах є як незадовільні міжособистісні стосунки, так і особистісні особливості самого злочинця. Зокрема, наявність комплексу неповноцінності спричинює таке відчуття як заздрість. Завищена самооцінка є детермінантою неповаги до інших людей, презирства до них. В свою чергу, виникнення негативних почуттів дає асоціальні, а то і кримінальні поведінкові прояви. Почуття образи викликає бажання помститися, почуття ворожості приводить до агресивних вчинків. Отже, особливості емоційної сфери неповнолітнього засудженого чинять вагомий вплив на скоєння ним злочину і при адаптації підлітка це потрібно враховувати, що надає особливої актуальності проблемі її гармонізації.
Як відомо, емоції беруть участь в процесі психічного розвитку від самого початку до самого кінця в якості найважливішого компоненту, тому особливості розвитку емоційної сфери не можуть не вплинути на процес становлення і функціонування особистості, організацію її поведінки. Емоції й почуття, виконуючи різні функції, являють собою невід'ємну складову керування поведінкою людини, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Розуміння механізмів керування поведінкою вимагає й розуміння принципів функціонування емоційної та почуттєвої сфери людини, її ролі в цьому керуванні. Порушення емоційної регуляції безпосередньо призводить до розладів адаптації, соціально-психологічної деформації особистості.
Визначення основних категорій емоцій нашого дослідження обґрунтовано вже визначеними категоріями емоцій. Так, Дж.Б. Уотсон виокремлює три основні категорії емоцій: страх, гнів, любов (Хрестоматія, 1992). А.Є. Ольшаннікова (1983) і П.В. Сімонов (1970) також виокремлюють три основні категорії емоцій: радість, страх, гнів (пізніше А.Є. Ольшанніковою включено четверту категорію - смуток). Р.С. Вудвортс і Г. Шлосберг розглядають шість загальноутворюючих категорій емоцій: 1) любов, щастя, радість; 2) здивування; 3) страх, страждання; 4) гнів, рішучість; 5) відраза; 6) презирство. К.Є. Ізард (1999) виокремлює десять основних категорій емоцій: інтерес, радість, здивування, горе, гнів, відраза, презирство, страх, сором, провини. П. Екман виокремлює сім основних категорій емоцій: радість, здивування, страх, печаль, гнів, відраза, презирство.
В нашому дослідженні ми, спираючись на класифікацію Вудвортса- Шлосберга (Woodworth, 1955) і дослідження А.І. Макеєвої (1980), будемо розглядати шість основних категорій емоцій: радість, здивування, страх, печаль, гнів, презирство.
Пошук шляхів гармонізації емоційної сфери девіантів, з метою корекції їх поведінки, передбачає побудову моделі емоційного конструкту особистості. Під емоційним конструктом ми розуміємо комплекс певних складових емоційної сфери, вплив на які є рушійним чинником для зміни поведінки. На основі теоретичного аналізу нами було виокремлено наступні складові емоційного конструкту особистості: імпресивний компонент, експресивний компонент, рефлексія, емпатія, модальність переживання.
Поняття гармонії емоційної сфери особистості, розглядається як певна динамічна рівновага, стійке емоційне самопочуття благополуччя, емоційного комфорту, яке визначається її емоціями, переживаннями та почуттями, що залежать від зовнішньої та внутрішньої психологічної ситуації особистості, її загального психічного стану, що виявляється в таких особистісних характеристиках девіантів як акцентуації характеру, особистісна тривожність, агресивність, емоційна нестабільність та нестійкість, імпульсивність, складність випрацювати стійкі форми емоційного реагування в ситуації фрустрації тощо. Під емоційним самопочуттям розуміється суб'єктивна самооцінка особистістю свого емоційного стану.
Умовами ефективної адаптації девіантів до сучасного соціокультурного середовища є їх здатність передбачати наслідки власної поведінки і подальші вчинки своїх однолітків, виходячи з розуміння почуттів, думок, намірів учасників комунікації. Водночас феномен усвідомлення емоцій, невербальної експресії та імпресивних здібностей девіантів, вивчено недостатньо. Підлітки з девіантною поведінкою недостатньо розуміють смисл невербальних реакцій учасників взаємодії, не аналізують мовну експресію в залежності від контексту ситуації, зазнають труднощів в аналізі ситуації. В.П. Ульянова (2008) відмічає наявність взаємозв'язку між невключенням процесу рефлексії і невпевненістю, напруженістю, неврівноваженістю, тривожністю підлітків-правопорушників, в умовах необхідності аналізу стандартної ситуації соціальної взаємодії, в якій достатньо точно визначені правила соціальної поведінки. Характерними особистісними властивостями неповнолітніх засуджених є стереотипність реагування на соціальні стимули, низька стресостійкість, тривожність і напруженість в соціальних контактах, низька критичність і здатність до рефлексії (Є.А. Щербаков, 2009).
Н.В. Греса (2008) визначила психологічні чинники усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями. Стверджується, що психологічними чинниками, що детермінують усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями є насамперед здатність до саморозуміння та розуміння інших, емпатія.
Зрозуміло, що побудова довірчих стосунків передбачає наявність емпатії. О.А. Кокуєв (2003) доводить, що при побудові довірчих стосунків неповнолітнім злочинцем, на перший план виходять питання значущості і корисності іншої людини. Вступаючи у відносини з людьми, неповнолітній злочинець не відчуває до них справжньої довіри, так як не вважає їх безпечними для себе. Він також не вважає їх і насправді цінними (значущими) для себе. У випадку прояву довіри до інших, цінність (значущість) цих інших буде розумітися неповнолітнім злочинцем як корисність цих людей.
Л.В. Петрушина (2007), досліджуючи емпатію неповнолітніх засуджених жіночої статі, показала, що чим вище в них рівень розвитку емпатії, тим нижче агресивність і ворожість; тим більш адекватно вони усвідомлюють реальну значимість подій свого життя; тим вище їх емоційна стійкість, моральність, товариськість; тим нижче їх домінантність; тим менш вони ригідні, фрустровані.
Розглядаючи гендерний аспект варто відзначити, що в структурі злочинності неповнолітніх засуджених-дівчат майже 60% злочинів насильницької спрямованості (А.X. Степанюк, 2006). Дівчата «випереджають» хлопців за скоєнням тяжких та особливо тяжких злочинів. Зокрема, відсоток дівчат (серед загальної кількості неповнолітніх засуджених-дівчат), якими було скоєно умисне вбивство, становить майже 13% (проти 6% у хлопців). Злочинність дівчат більш пов'язана з «відреагуванням почуттів», тоді як неповнолітні засуджені-хлопці більш орієнтовні на отримання користі від злочину. Інший аспект впливу емоційно-почуттєвої сфери на скоєння злочину, можна простежити на прикладі засуджених дорослих жінок. Зокрема, 42% цих жінок перебувають у місцях позбавлення волі за виготовлення, зберігання і продаж наркотичних речовин (Н.Ю. Максимова, 2001). Скоєння цих злочинів відбувається, в своїй більшості, через позитивне емоційне ставлення жінки до чоловіка, який безпосередньо керує цим процесом.
Роль емоційної сфери в становленні особистості неповнолітніх простежується також і в процесі відбування покарання. Перебуваючи в місцях позбавлення волі, неповнолітні засуджені переживають такі стани: очікування і хвилювання, пригніченості, безнадійності, туги і нудьги, апатії, страху і тривожності, агресивності, самозаспокоєння, самовиправдання, надії (П.В. Вівчар, 1998). Дослідження Н.Ю. Максимової (2001) показали, що переважними почуттями є негативні, зокрема 96% опитуваних вказало на такі почуття як смуток, туга, гнів, агресія.
В умовах соціальної ізоляції відбуваються типові зміни психічних станів неповнолітніх засуджених (В.Ф. Пирожков, 2001). Сукупність психічних станів, які переживає неповнолітній, утворюють певні синдроми. Для неповнолітніх, які знаходяться в умовах ізоляції є характерним фрустраційний синдром, викликаний руйнуванням життєвих планів і який супроводжується почуттями безнадійності, приреченості, незахищеності, відчаю. Наголошено, що стан безнадійності постійно перемежовується зі станом надії. Сукупність станів пов'язаних з очікуванням важливих для особистості неповнолітнього засудженого подій (отримання листа чи посилки, побачення, конфлікту між групами, звільнення і т. ін.) відноситься до синдрому очікування. Сюди входять наступні стани: тривоги, страху (боязні), нетерпіння. Типовим станом неповнолітніх засуджених є туга (за домом, рідними, друзями, колишнім способом життя). Синдром туги включає підвищену збудливість і роздратованість, сум, дискомфорт. Підкреслено, що стан суму настільки тяжкий для неповнолітніх засуджених, що вони його пов'язують з якимось чудовиськом, яке терзає людину. Туга зазвичай поєднується з нудьгою і далі може перейти в стан апатії. Зауважено, що подальший розвиток стану пригніченості особистості неповнолітнього засудженого може привести до ряду пограничних станів, депресій. Також, у зв'язку з активацією механізмів самовиправдання спостерігається тенденція ослаблення почуття винуватості і наростання хибної переконаності у своєї невинуватості.
Головною метою нашої роботи стало дослідження індивідуально-психологічних особливостей емоційної сфери підлітка, і визначення на їх основі, шляхів гармонізації емоційного самопочуття.
Вибірка Базою дослідження були: Мелітопольська виховна колонія (Запорізька область) для неповнолітніх засуджених-дівчат, Центр соціально-психологічної реабілітації дітей №1 Служби у справах дітей КМДА, м. Київ, Центр гармонії сім'ї, м. Одеса. Було відібрано дві групи підлітків. Контрольну групу склали дівчата, які знаходяться у виховній колонії для неповнолітніх засуджених. Досліджуваними нормативної вибірки були 40 дівчат-підлітків того ж самого віку.
На основі наших попередніх досліджень, було визначено методики діагностики компонентів емоційного конструкту особистості. Методики були спрямовані на вивчення емоційного словника підлітків і особливостей сприйняття підлітками емоцій іншої людини. Для дослідження емоційного словника застосовувалася методика, яка ставила перед підлітками завдання підібрати синоніми до емоцій дослідження - «радість», «здивування», «страх», «печаль», «гнів», «презирство». Для дослідження особливостей сприйняття емоцій іншої людини було використано методику, яку розроблено Н.С. Курек (2001). Досліджувані визначали стан іншої людини за 20 малюнками поз і жестів, на яких було зображено зазначені вище емоції. Для визначення особливостей емоційної сфери використовувались: методика «Самооцінка емоційних станів» за Г. Айзенком, методика діагностики емоційності за В. М. Русаловим, самооціночний тест «Характеристика емоційності» за Є. П. Ільїним, чотирьохмодальносний емоційний опитувальник за Л. А. Рабиновичем, характерологічний опитувальник за К. Леонгардом, тест-опитувальник «Дослідження ситуаційної та особистісної тривожності» за Спілбергером- Ханіним.
Результати проведеного дослідження обсягу емоційного словника підлітків показали, що найбільший показник правильно наданих слів-синонімів, серед неповнолітніх засуджених, дорівнював 66,7% (проти 80% в нормативній вибірці). Показники решти засуджених підлітків були в межах від 16,7% до 58,3%. При цьому, три чверті неповнолітніх засуджених дівчат правильно добрали синоніми не менш як у 50% випадків. Кількість правильно наданих слів-синонімів, відповідно до кожної з зазначених нами емоцій, підлітками, які перебувають в виховній колонії для неповнолітніх засуджених порівняно з їх законослухняними однолітками, представлено в таблиці 5.
Таблиця 5 Порівняння кількості правильно наданих підлітками слів-синонімів до емоцій дослідження
|
Емоції |
Підлітки в колонії (%) |
Нормативна вибірка (%) |
|
|
Радість |
53,8 |
65,2 |
|
|
Здивування |
0 |
6,6 |
|
|
Страх |
40 |
42 |
|
|
Печаль |
75 |
55 |
|
|
Гнів |
83,8 |
51,1 |
|
|
Презирство |
37,5 |
30,5 |
Як бачимо, найбільший відсоток правильно підібраних слів-синонімів виявився до емоції «гнів» і склав 83,8% у засуджених дівчат проти 51,1% у дівчат з нормативної вибірки. Натомість, щодо емоції «здивування», дівчата з колонії не надали жодної правильної відповіді, щоправда і їх законослухняні однолітки впоралися з цим завданням всього на 6,6%. Окремо відзначимо емоції «печаль» і «презирство», до яких неповнолітнім засудженим також вдалося підібрати більшу кількість слів-синонімів ніж їх законослухняним одноліткам (75% і 37,5% проти відповідно 55% і 30,5%).
Вважаємо,що неповнолітні засуджені частіше стикаються з «атмосферою» гніву, печалі, презирства, що зумовлює більш повне усвідомлення цих емоцій, на відміну від їх законослухняних однолітків, і дає можливість застосувати більшу палітру слів-синонімів для охарактеризування зазначених станів.
Для перевірки достовірності відмінностей між отриманими даними, щодо двох груп підлітків, було використано U критерій Манна-Уітні. Достовірність відмінностей даних не підтверджено.
В той же час, в групі неповнолітніх засуджених, мала місце неправильна ідентифікація емоцій. Наприклад, у відповідь на завдання добрати синонім до емоції «страх» було надано слово «байдужість», у відповідь на завдання добрати синонім до емоції «печаль» було надано слово «любов». На нашу думку це пояснюється тим, що коли людині бракує слів для характеристики тої чи іншої емоції, то йде пошук ситуацій, в яких цю емоцію було актуалізовано. В результаті, у свідомості дівчат, замість добору слів-синонімів йде добір причин в ситуаціях, де мав місце прояв заданої нами емоції. Найбільш актуальна причина, в даному випадку, і замінює слово-синонім, яке насправді потрібно було б віднайти підлітку. Вважаємо, що сама причина підлітком обирається несвідомо і характеризує найбільш значущу для нього зону, серед тих, де задана нами емоція виявляла себе. Так емоція «страх», для деяких з неповнолітніх засуджених, виявилася, в першу чергу, пов'язаною з зоною «байдужість». Це означає, що вони найбільш небезпечним для себе відчувають таке ставлення, при якому ними нехтують і не помічають. Це добре знайомо саме цим підліткам, які, в своїй більшості, з самого раннього дитинства зазнавали такого чи подібного ставлення до себе. Емоція «печаль» виявилася пов'язаною з зоною «любов». Напевно, в життєвому досвіді цих підлітків була нещаслива любов.
На нашу думку, наслідком неправильної ідентифікації емоцій є те, що підліток може несвідомо ігнорувати власні негативні емоції, тобто не «впізнавати» їх, що призводить до накопичення і необхідності виразу цих емоцій в поведінці, як способу зняття напруги. Одним з таких способів можуть бути агресивні дії проти іншої людини, від нецензурних слів в його адресу до скоєння тяжкого та особливо тяжкого злочину.
Результати проведеного дослідження розпізнавання підлітками емоцій іншої людини за 20 малюнками поз і жестів показали, що найбільший показник розпізнавання, серед неповнолітніх засуджених, дорівнював 52,5% (проти 77,5% в нормативній вибірці). Показники решти засуджених підлітків були в межах від 11% до 48,5%. При цьому, майже 40% неповнолітніх засуджених дівчат правильно розпізнали емоції більш ніж в третині випадків. На відміну від цього, в нормативній вибірці, 84% дівчат правильно розпізнали емоції більш ніж в третині випадків.
Середній показник розпізнавання емоцій іншої людини за її жестами і позами, для неповнолітніх засуджених, склав 33,2%.
Ступінь розпізнавання емоцій, відповідно до їх змісту, по кожній з груп підлітків представлено в таблиці 6.
Таблиця 6 Порівняння результатів розпізнавання підлітками емоцій іншої людини за невербальною експресією
|
Емоції |
Підлітки в колонії (%) |
Нормативна вибірка (%) |
|
|
Радість |
31,8 |
47,4 |
|
|
Здивування |
20,8 |
47,9 |
|
|
Страх |
25,8 |
35,9 |
|
|
Печаль |
39,6 |
50,2 |
|
|
Гнів |
55,4 |
60,8 |
|
|
Презирство |
27,1 |
47,3 |
Виходячи із представлених даних, найбільший відсоток розпізнавання в обох групах підлітків припадає на емоцію «гнів» - 55,4% правильних відповідей у неповнолітніх засуджених проти 60,8% у їх законослухняних однолітків. Найважчою для ідентифікації виявилася, у неповнолітніх засуджених емоція «здивування» - 20,8% правильних відповідей, а в нормативній вибірці емоція «страх» - 35,9% правильних відповідей.
Отримані дані, стосовно неповнолітніх засуджених, мають високий ступень кореляції з результатами, які одержано щодо дослідження обсягу емоційного словника, де саме емоції «гнів» та «здивування» виявилися такими, які було, відповідно, найлегше та найважче охарактеризувати.
Програму корекції було апробовано в Мелітопольська виховній колонії для неповнолітніх засуджених-дівчат в рамках роботи психотерапевтичної групи, яка працювала на засадах клієнт-центрованого підходу (за К. Роджерсом) та використанням методів арт-терапії.
Група була побудована на принципах добровільності, поінформованості, конфіденційності, принципі незасудження та прийняття, принципі зворотного зв'язку, принципі дотримання меж розвивальних стосунків. Група була закритою (без можливості добору нових учасників). Зустрічі відбувались 2 рази на тиждень. Тривалість одної зустрічі - 2 години. Було проведено 21 зустріч. Загальна тривалість роботи групи - 42 години.
Завдання роботи групи були визначені наступним чином:
· зняття емоційного дикомфорту, корекція тривожності;
· вираз за допомогою малювання емоцій та переживань, які складно вербалізувати,
· розширення сприйняття підлітками емоцій іншої людини;
· розвиток ідентифікації емоцій, робота над збагачуванням емоційного словника підлітків;
· відстеження процесу передачі почуттів (способи вираження суб'єктивного переживання емоцій підлітками).
Процес самоаналізу часто відбувався через обговорення власного ставлення до подій або інших засуджених. Як правило це відбувалося наступним чином: учасники починали говорити про події за межами групи (з позицію сторонніх спостерігачів), а згодом, за участі ведучого, зміщували фокус уваги на власний досвід, що пов'язаний з таким ж або подібними подіями, проговорювали власне ставлення до цих подій. В якості прикладу можна навести розмову учасників про адаптацію до умов колонії однієї з нових вихованок (ця вихованка не була учасником групи), що згодом перейшло у розмову про власні особливості такої адаптації. Можна стверджувати, що в цій та подібних ситуаціях учасники групи розпочинали з «розпускання пліток», а закінчували аналізом власного досвіду.
Процес самоаналізу також здійснювався шляхом обговорення учасницями власних якостей і страхів, , але, все одно, незмінно розпочинався з «іншої людини». Дійсно, впродовж всієї групи практично кожний діалог розпочинався з розмов про «інших», часто навіть тих, хто не були членами групи. Задача ведучого була перевести цей діалог в «поле групи», повернути учасників до самих себе в руслі бесіди, що відбувається.
Одною зі складових програми корекції було визначення впливу мистецтва на розвиток емоційної сфери. На двох зустрічах, дівчатам було запропоновано прослухати, на кожній, по одному музичному фрагменту з подальшим обговоренням. Завдання для групи було наступне. Який настрій передає музика? Які почуття у Вас виникли впродовж прослуховування музики? Що Вам захотілося зробити після прослуховування музики?
Ці фрагменти передавали абсолютно різний настрій, але кожний з них підняв на поверхню, в учасників, відповідний пласт спогадів, асоціацій, образів, що і стало предметом групового обговорення.
Першим фрагментом була «Маленька нічна серенада» Моцарта. Серед інших образів, які виникли у дівчат, були наступні: образ слухача опери, диригента, дівчини в шикарній сукні, яка опинилася на балу, відвідувача бібліотеки, який з захопленням читає цікаву книгу, домохазяйки, яка прибирає квартиру. Дівчата щиро раділи цим образам. Загалом, була весела, радісна, легка атмосфера. Завдяки такому настрою підвищилася готовність дівчат до групової взаємодії, відбулося подальше саморозкриття дівчат і ми змогли доторкнутися до важливих тем. Вже пізніше, аналізуючи те, що відбулося, ми прийшли до висновку, що музика передала красу до якої хотілося тягнутися, виникла потреба відповідати цій красі. Музика підштовхувала до того, щоб стати краще. За результатами опитування учасників - це виявилась найефективніша група з-поміж всіх інших.
Другим фрагментом була «Місячна соната» Бетховена. Цей фрагмент викликав цілком протилежну реакцію учасників. Треба зауважити, що сам день видався похмурим і дощовим і це посилило ефект від прослуховування цієї музики. Після прослуховування буквально кожна з дівчат почала згадувати і проговорювати, що саме, її привело сюди, в колонію для неповнолітніх правопорушниць. Настрій цієї групи передавав печаль, смуток, нудьгу, відчай, розчарування. Ця музика викликала почуття жалю у дівчат і була своєрідним голосом совісті для них. Пізніше, на наступній групі, одна з дівчат зізналась, що ця група надала їй натхнення та сил написати письмо мамі і проговорити відчуття, до яких вона до того і не мислила доторкнутися.
В щоденниках учасників, найчастіше зустрічались емоція «радість» - 26%. Менш за все було представлено емоцію «страх» - 4%. Найвагоміші серед інших емоцій було розподілено наступним чином: «здивування» - 14%, «печаль» - 11%, «презирство» - 10%, «гнів» - 9%.
Після апробування зазначеної програми корекції з учасниками групи знову було проведено відповідні тестові методики.
Крім вивчення особливостей функціонування емоційної сфери, здійснювався моніторинг ставлення учасників до того, що відбувалося в ході роботи. В кінці кожного третього заняття проводилося опитування учасників з приводу того, наскільки їм було комфортно, цікаво і корисно перебувати «сьогодні на групі». Показник за критерієм «комфортно», склав 74%, «цікаво» - 78%, «корисно» - 90%. При цьому, за час роботи групи, комфортно і цікаво менш ніж на 50%, почувала себе одна з восьми дівчат. Користь від групи, за результатами опитування, отримали всі учасники групи. Треба зауважити, що дві зустрічі, де було запропоновано прослуховування музики, отримали з одного боку найвищу (Моцарт), а з другого - практично найнижчу оцінку (Бетховен) за всіма трьома показниками. І хоча з останньої зустрічі дівчата уходили приголомшені, на наступній групі всі зізналися, що хоча було тяжко, але ефект виявився колосальним.
У результаті такої групової взаємодії, за відгуками самих учасниць, вони набули можливості наблизитись одна до одної, між ними виникли більш щирі, більш теплі стосунки. Дівчатами було звернуто увагу на вагомість моральної підтримки від інших учасниць групи. Учасниці також відзначили, що група об'єднала їх і посприяла налагодженню спілкування не тільки тут, а і за межами «кола». Дівчата наголосили, що стали більш відкритими у спілкуванні з іншими вихованками, за межами групи, і персоналом колонії.
Психологом і вихователем колонії було виявлено наступні зміни, які відбулися з учасницями впродовж функціонування групи: дівчата стали більше спілкуватися з персоналом, стали більш відкритими, щирими, вдумливими, відповідальними. Цікавим було зауваження вихователя колонії стосовно одної з дівчат, що приймала участь в роботі групи. За її словами, образ бойової, безшабашної дівчини, лідера тепер доповнився ще одною гранню - тендітної дівчинки, яка дуже переймається думкою оточуючих про себе. Проведена робота дає підстави зробити висновки, що висунута гіпотеза про позитивну роль розвитку емоційної сфери у процесі ресоціалізації підтвердилась. Допомагаючи дівчатам усвідомлювати і виражати власні негативні почуття, ми, таким чином, зменшуємо рівень напруженості і «звільняємо місце» для позитивних переживань.
Застосування групової клієнт-центрованої психотерапії є важливою складовою процесу адаптації неповнолітніх засуджених до сучасного соціокультурного середовища. У рамках роботи групи було досягнуто більшої відкритості, щирості, вдумливості, більш позитивного сприйняття світу учасницями групи, що є необхідною умовою для здійснення подальших виховних впливів. Наявність емпатійного розуміння і позитивне ставлення ведучого до учасниць, тобто, безумовне прийняття, сприяло їх прагненню до рефлексії, самоаналізу та особистісного зростання, що і призвело до зазначених змін в поведінці. Корекційним механізмом арт-терапії є те, що гармонізація емоціної сфери відбувається в обхід функцій контролю і усвідомлення, через що підліток стає меньш тривожним і вразливим, отримуючи позитивні емоції і переживання від результатів своєї активності.
Висновки. Особливості емоційної сфери злочинців є важливим фактором що визначає різновид скоєних ними злочинів. В разі злочинів, які мають насильницьку спрямованість, відхилення у функціонуванні емоційної сфери підлітка є вагомим чинником цих дій. Вивчення компонентів емоційного конструкту особистості показало, що є відмінності в функціонуванні емоційної сфери неповнолітніх засуджених і їх законослухняних однолітків. Виявлено достовірні відмінності стосовно імпресивного компоненту емоційного конструкту особистості. У неповнолітніх засуджених дівчат, порівняно з їх законослухняними однолітками, спостерігається дефіцит сприйняття емоцій іншої людини - зниження точності розпізнання емоцій по жестам і позам, посилення схильності до її неемоційної інтерпретації, велика кількість помилкових відповідей. Відсутність розуміння підлітком емоційного стану іншої людини, порушення процесу рефлексії, емпатії, низький рівень розвитку почуття довіри, суттєво обмежує його можливості щодо саморозуміння та розуміння інших людей, що, в свою чергу, гальмує процес адаптації підлітка до сучасного соціокультурного середовища. З'ясовано, що ступінь гармонізації емоційної сфери особистості визначається емоціями, переживаннями та почуттями, що залежать від зовнішньої та внутрішньої психологічної ситуації особистості, її загального психічного стану. Апробовано програму, яка передбачає визначення особливостей емоційного самопочуття підлітків та особистісних характеристик, що мають на нього вплив; ключових характеристик емоційних переживань та почуттів як напряму психотерапевтичних інтервенцій; методів роботи практичного психолога, що спрямовані на зниження тривожності, імпульсивності, відпрацювання гніву, покращення емоційного самопочуття, відновлення довіри та взаємодії.
8. Психокорекційний сугестивний вплив як складова адаптації неповнолітніх з девіантною поведінкою
Соціально небажані відхилення в поведінці неповнолітніх є однією із нагальних проблем сучасного суспільства. Особливо небезпечні ситуації, коли різноманітні девіації поведінки досягають рівня асоціальних і антисоціальних. У зв'язку з цим вельми актуальним є розробка нових ефективних методів психологічного впливу, з метою корекції соціально неприйнятних форм поведінки.
Одним із найбільш перспективних та науково обґрунтованих напрямків психокорекційної та психотерапевтичної допомоги девіантамє когнітивна психотерапія.Згідно базових положень когнітивної психотерапії, емоціональні та поведінкові проблеми є наслідком порушень когнітивних процесів. Думки, які заважають людині долати різноманітні життєві ситуації та викликають неадекватні емоційні реакції називають дезадаптивними або дисфункціональними. Дезадаптивні думки базуються на більш глибинних когнітивних утвореннях, які представляють собою дезадаптивні переконання, настанови, всілякі вірування, в тому числі і особисті міфи.
У добре адаптованих людей, когнітивні стратегії сприйняття реальності відрізняються гнучкістю і здатністю змінюватися відповідно до нового досвіду. Коли здатність гнучко пристосовуватися до безперервних змін у середовищі порушується, починають виникати всілякі ригідні дезадаптивні думки і переконання, які, рано чи пізно, призводять до тих чи інших девіацій поведінки. У найбільш загальному вигляді цей процес виглядає наступним чином: провокаційна конфліктогенна ситуація - дезадаптивні когнітивні процеси - неадекватна емоційна реакція - девіації поведінки.
Більшість дезадаптивних когнітивних утворень (схем) формується вже в дитячому віці. Саме тому вкрай важливо починати їхню психологічну корекцію якомога раніше (Н.Ю. Максимова, 2011). Найбільш детально процедуру корекції дезадаптивних когнітивних схем розроблено у когнітивно- біхевіоральнійпсихотерапії і представлено в роботах A. Beck (1990), A.Freeman(1990), A. Ellis (1993), N. Epstein (1988), D. Baucom (1988).А.Б. Холмогорової (2000), Н.Г. Гаранян (2000) та інш. Психокорекційний вплив, як правило, реалізується у чотири етапи: 1. ідентифікація дезадаптивних думок; 2. віддаленняабо виклик сумніву; 3. перевірка дезадаптивних думок на достовірність; 4. заміна дезадаптивних думок на адаптивні.
У когнітивній психотерапії клієнта навчають виявляти та своєчасно корегувати дезадаптивні думки. Одними з головних інструментів впливу психотерапевта є переконання. Процес переконання, найчастіше, здійснюється шляхом зіткнення суперечливих несумісних думок, та вибудовування низки логічно узгоджених суджень, які призводять до перегляду колишніх поглядів на ті чи інші явища життя і формуванню нових, більш адаптивних. Нажаль, такої форми психокорекційного впливу, як правило недостатньо для роботи з дітьми, що мають стійкі відхилення у поведінці. В першу чергу, це пов'язано з відсутністю у більшості девіантів необхідного досвіду і навичок логічного мислення, а також здатності утримувати увагу на нецікавій для них темі. Крім того, дезадаптивні думки характеризуються «автоматичністю», слабкою усвідомленістю, «его-синтоністю» та стійкістю. Все це не дозволяє реалізовувати переконання в повній мірі. Крім того, багато девіантів, свідомо чи ні, пручається психологічним та педагогічним впливам аж до відкритих проявів негативізму. У такий ситуації більш прийнятною формою психокорекційного впливу є сугестія або навіювання. Навіювання дозволяє обминути свідомий опір і досягати бажаних змін з мінімальним рівнем конфронтації і у відносно короткі терміни (Л. Шерток, 1992).
Ефективність психокорекційного навіювання зумовлена й тим, що більша частина дезадаптивних когнітивних схем засвоюється дітьми некритично та несвідомо, тобто за механізмом сугестії. А в цьому випадку, для їхньої корекції потрібно використовувати схожі механізми впливу.
У вітчизняній сугестивній психотерапії та психокорекції використовується переважно імперативне навіювання коли клієнт знаходиться у стані гіпнотичного трансу (В.Е. Рожнов (1985), Б.Д. Буль (1990), И.Е. Вольперт (1972), А.П. Слободяник (1983), М.Е. Бурно (2006), Р.Д. Тукаев (2007)).При реалізації навіювання найчастіше використовується принцип «теза-антитеза», наприклад, «відчуваю гнів (страх) - не відчуваю гнів (страх)», «не вірю у свої сили і можливості - вірю у свої сили і можливості» і т.п. Таким чином дезадаптивні думки поступово витісняються прямо протилежними. Також, часто використовується навіювання конкретної програми емоційних та поведінкових реакцій або складних програм дій. При директивному навіюванні вся сугестивна інформація має завершений та «готовий до використання» вигляд. У такій формі сугестивної роботи практично відсутня будь яка ініціатива збоку сугеренда (особи, на яку спрямовано сугестивний вплив). Крім того, у більшості випадків психокорекційна робота здійснюється коли сугеренд знаходиться у гіпнотичному трансі.
Аналіз теоретичних та емпіричних досліджень проблеми сугестивної психокорекції девіантної поведінки неповнолітніх дає можливість виявити низку проблем, а саме:
1. У вітчизняній сугестивній психокорекції та психотерапії недостатньо розкрито потенціал сугестивного впливу у стані неспання;
2. При реалізації психокорекційноїсугестії використовується переважно імперативне навіювання. Недирективна форма навіювання розглядається лишеяк допоміжна, що суттєво звужує можливості використання сугестивної психокорекції.
3. Увага психологів зосереджена, у першу чергу, на проблемах технології самепроцесу навіювання. Зміст сугестивних вербальних формул обмежений переважно: 1.навіюванням позитивного емоційного фону, відчуттівта почуттів, симптоматичними та патогенетичними навіюваннями (психотерапевтичний комплекс сугестивної інформації); 2. навіюванням моральних принципів, правил та соціально прийнятних
форм поведінки (психокорекційний комплекс сугестивної інформації). Практично не використовується інші форми навіювання, наприклад,конфронтаційного, яке дозволяє змінювати стиль переробки потенційноконфліктогенної інформації, руйнує дезадаптивні переконання і запобігає розвитку небезпечних девіацій поведінки.
4. Недостатньо представлено сучасні технології супроводу девіантів по завершенню психокорекційних сесій.
5. Інтерпретація результатів психокорекційного сугестивного впливу у фахових публікаціях здійснюється переважно за класичним лінійним принципом, що не відповідає стандартам сучасного постнекласичного етапу розвитку науки.
6. Відсутній комплексний підхід при реалізації сугестивної психокорекції.
Навіювання, має фрагментарний характер і спрямовано, переважно, на ліквідаціюконкретних проявів девіантної поведінки.
Наявність усіх цих невирішених питань дає змогу стверджувати, що теоретична розробка та емпіричне обґрунтування комплексного підходу при реалізації психокорекційногосугестивного впливу на неповнолітніх з девіантною поведінкою є актуальним напрямком наукових досліджень і відповідає запитам сучасної практичної психології.
В період з 2012 р. по 2015 р. було проведено ряд теоретичних та експериментальних досліджень з метою розробити комплексну програму психокорекційного сугестивного впливу на неповнолітніх з девіантною поведінкою (І.Ф. Манілов, 2014). В завдання досліджень входило:
1. Визначити принципи та особливості реалізації традиційної сугестивної психокорекції девіантної поведінки неповнолітніх.
2. З'ясувати можливості використання конфронтаційної сугестії для корекції дезадаптивних когнітивних утворень девіантів.
3. Визначити базові принципи та адаптивні когнітивні стилі переробки інформації, які дозволяють корегувати специфічні дисфункціональні когнітивні утворення неповнолітніх з девіантною поведінкою.
4. З'ясувати умови за яких можливо впливати на рівень навіюваності девіантів з метою реалізації психокорекційних процедур.
5. Розробити практичні рекомендації для реалізації комплексної сугестивної психологічної корекції девіантної поведінки неповнолітніх.
Теоретико-методологічну базу проведених досліджень склали: положення системного підходу у дослідженні особистості та розгляд людини як суб'єкта власної жіттєдіяльності (Виготський Л.С., Рубінштейн С.Л., Леонтьєв О.М., Ананьєв Б.Г., Костюк Г.С.); теорія адиктивної поведінки неповнолітніх (Максимова Н.Ю., Юр'єва Л.М.); рефлекторна теорія психофізіологічних явищ, вчення про гіпноз та визначення сугестивності як пристосувальної та адаптивної форми психічного реагування індивіда (Бєхтєрєв В.М., Павлов І.П., Платонов К.І., Буль П.І., Рожнов В.Є., Асатиани М.М., Стрельчук И.В., Варшавский К.М., Карвасарский Б.Д., Захаров О.І., Тукаєв Р.Д.); загальні теоретичні положення когнітивної психології (Міллер Д., Брунер Д., Найсер У., Саймон Г., Ньюелл А., Прибрам К., Величковский Б.); базові положення когнітивно-поведінкової психотерапії (A. Beck, A. Ellis, N. Epstein, C. Perris, D. Meichenbaum, S. Seligmen, H.M. Warwick, A.J. Rush, G.D. Pinard, R.M. Hirsehfeld, M.T. Shea, J.C. Coyne, I.H. Gotlieb); теорія настановлення (Узнадзе Д.М., Прангішвілі О.С., Норакідзе В.Г.); концепція функціональної системи П.К. Анохіна; положення психоаналізу та гештальттерапії про механізми психологічного захисту (Фрейд З., Фрейд А., Перлз Ф.С.); положення теорії самоорганізації і коеволюції складних систем (Пригожин И., Хакен Г., Малинецкий Г.Г., Курдюмов С.П., Князева Е.Н.).
...Подобные документы
Специфіка соціальної роботи з дітьми. Проблеми дітей з девіантною поведінкою та їх психологічні особливості. Корекційно-виховна діяльність молодіжного центру "Розвиток", соціальні технології профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх.
дипломная работа [114,7 K], добавлен 16.05.2013Проблеми суїциду в соціально-психологічних концепціях особистості. Роль соціальної напруженості та екстремальної ситуації в генезисі самогубства. Соціально-психологічні детермінанти, причини, особливості та ознаки суїцидальної поведінки неповнолітніх.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 13.10.2012Теоретичні проблеми адаптації в період переживання життєвих криз. Дослідження особистості на життєвому шляху. Методика емпіричного дослідження соціально-психологічних факторів адаптації в період життєвих криз. Свобода ставлення до скрутних обставин.
курсовая работа [100,2 K], добавлен 28.12.2012Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомних сім'ях. Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей. Інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації.
дипломная работа [519,3 K], добавлен 19.08.2015Особливості прояву депресивного стану у неповнолітніх. Фактори виникнення депресії у підлітків та її подолання. Емпіричне вивчення особливостей мотивації агресивної поведінки неповнолітніх. Організація та методи дослідження, інтерпретація результатів.
курсовая работа [143,8 K], добавлен 08.06.2015Аналіз питання адаптаційної здатності особистості. Сутність психологічної та соціально-психологічної адаптації, їх місце у професійному становленні майбутнього фахівця. Модель адаптації майбутнього медичного працівника до умов професійної діяльності.
статья [292,0 K], добавлен 05.10.2017Психологічні особливості профілактики злочинності. Стан та причини злочинності неповнолітніх, особливості соціалізації та формування особистості неповнолітнього правопорушника. Узагальнений психологічний портрет особистості неповнолітнього злочинця.
презентация [47,4 K], добавлен 03.06.2019Насильство над дітьми та його види. Механізми психологічної адаптації дитини до тривалого сексуального насильства. Значення тренінгу в соціально-психологічній адаптації дитини, що постраждала від сексуального насильства. Арт-терапія в роботі з дітьми.
творческая работа [29,3 K], добавлен 29.11.2010Оцінка поведінкової норми. Види та суб'єкти девіантної поведінки. Клінічні прояви відхилень від норми. Соціальна дезадаптація як причина протиправної поведінки неповнолітніх. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою.
реферат [22,3 K], добавлен 15.06.2009Вивчення психологічного феномену стресу, його значення в професійній діяльності працівників колекторної компанії. Проблема адаптації до професійного стресу. Рекомендації щодо уникнення стресових ситуацій в процесі діяльності колекторської компанії.
дипломная работа [619,4 K], добавлен 15.10.2013Характеристика впливу психологічних особливостей спортивної діяльності на психологічну сферу людини. Вивчення методів впливу на загальне внутрішнє самопочуття спортсмена в різні періоди його життєдіяльності. Особливості емоційних переживань в спорті.
дипломная работа [108,0 K], добавлен 05.01.2011Вивчення психологічних аспектів девіантної поведінки. Класифікація вікових непатологічних ситуаційно-особистісних реакцій підлітків: емансипації, групування з однолітками, захоплення і зумовлених формуванням самосвідомості та сексуальними потягами.
курсовая работа [27,5 K], добавлен 14.12.2011Характеристика студентських груп та основні види адаптаційних бар’єрів, особливості реалізації даних процесів. Загальна характеристика, опис, аналіз і вивчення отриманих результатів дослідження бар’єрів соціальної адаптації у студентському середовищі.
курсовая работа [53,0 K], добавлен 19.08.2014Дослідження соціально-психологічних особливостей феномену суїциду. Вивчення причин, мотивів, функцій суїцидальних умислів особистості, форм та факторів, що впливають на самогубство. Аналіз особистісних криз у студентів та рис, властивих суїцидентам.
статья [21,4 K], добавлен 07.11.2017Теоретичний аналіз сутності та етапів соціалізації, яка означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища. Особливості формування соціально-психологічної компетентності у дітей дошкільного віку.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 05.03.2011Основні мотиви, що можуть виникати у робітника в процесі праці. Найважливіші чинники для підтримання мотивації. Аналітично-факторна оцінка соціально-психологічних факторів впливу на продуктивність праці.
курсовая работа [28,3 K], добавлен 26.06.2015Характеристика психологічних особливостей підліткового періоду. Міжособистісні стосунки підлітків. Методика психокорекційної роботи щодо формування у молодих підлітків адапційних механізмів взаємодії у міжособистісних стосунках та навчальної діяльності.
курсовая работа [282,8 K], добавлен 13.01.2010Теоретичні основи дослідження ціннісних орієнтацій старших підлітків як детермінанта вибору стиля поведінки у конфліктній ситуації. Тренінгова програма зниження прояву агресивності у неповнолітніх. Вивчення психологічних особливостей старших школярів.
дипломная работа [98,2 K], добавлен 21.06.2011Основні завдання розвитку в молодшому підлітковому віці (10-11 років). Перехід з початкової школи в середню - важливий етап у житті дитини. Психологічні причини дезадаптації учнів 5-х класів. Діагностика рівня адаптації учнів до нових умов навчання.
реферат [26,1 K], добавлен 26.11.2010Аналіз досліджень з проблеми адаптації до професійного стресу. Специфіка професійної діяльності працівників колекторської компанії. Емпіричне дослідження та рекомендації щодо уникнення стресових ситуація в процесі діяльності колекторської компанії.
дипломная работа [373,7 K], добавлен 14.07.2013
