Аналіз результатів досліджень зпроблеми психологічної корекції девіантної поведінки неповнолітніх показав, що необхідно розробити такий метод сугестивного впливу, який дозволив би: 1. Здійснювати навіювання переважно у стані неспання, що дозволить проводити сугестію не тільки гіпнотерапевтам, але й звичайним психологам; 2. Навіювати ідеї, які не є прямою антитезою дезадаптивних думок, на перший погляд не суперечать їм але згодом поволі розхитують та руйнують будь які дезадаптивні схеми; 3.

Створити ситуацію, коли альтернативні адаптивні думки сприйматимуться сугерендом начебто його власні, а не такі, що були нав'язаними ззовні. Тобто необхідно дати сугеренду можливість відчувати себе активним учасником психокорекційного процесу.

Усім цім вимогам цілком відповідає метод конфронтаційної сугестії (автор - Манілов І.Ф.). В процесі психокорекційної роботи сугеренду навіюють думки, ідеї, які є логічно несумісними з попередніми дезадаптивними. Внаслідок цього зіткнення виникає феномен когнітивного дисонансу з подальшим витискуванням або корекцією дезадаптиної думки.

Для успішної реалізації такого психокорекційного навіювання необхідно навіювати начебто нейтральні ідеї, які, на перший погляд, збігаються з основними світоглядними настановами сугеренда та не викликають у нього негативного емоційного відгуку і супротиву, однак змістовно суперечать дезадаптивним думкам та переконанням. Ідеї повинні бути загальновідомими і, по можливості, самоочевидними, не суперечити науковим фактам та індивідуальному життєвому досвіду сугеренда.

Як показали експериментальні дослідження автора (І.Ф. Манілов, 2011, 2014), психологічну корекцію девіантної поведінки доцільно здійснювати за допомогою навіювання, насамперед, загальних світоглядних принципів - безперервної мінливості, взаємозв'язку, відносності, які є основою подальшого процесу руйнування ригідних дезадаптивних когнітивних схем.

На основі методу конфронтаційної сугестії було розроблено загальну методику комплексного психокорекційного сугестивного впливу на неповнолітніх з девіантною поведінкою. Методика пройшла апробацію на базі Психологічних консультацій Шевченківського та Харківського районів м. Києва. У психокорекційній роботі брало участь 124 неповнолітніх підліткового та юнацького віку. Кожен девіант проходив від 20 до 40 психокорекційних занять.

Результати психологічної корекції оцінювались за такими показниками: ставлення до себе; ставлення до інших; розвиток цілепокладання та функції прогнозу; формування навичок саморегуляції; успішність у навчанні; стосунки зоточуючими. Загальна оцінка результатів включала: оцінку психолога (психологів), який проводив психокорекційну роботу; оцінку девіанта (усний звіт та щоденники); оцінку інших людей (батьків, родичів, педагогів).

За результатами дослідження, у 87 девіантів було зафіксовано суттєве покращення по основним діагностичним показникам. У 32-х - спостерігалося покращення лише по окремим показникам. У 5 левіантів, помітного покращення виявлено не було.

Як було зазначено раніше, головною складовою комплексної методики психокорекційного сугестивного впливу на неповнолітніх с девіантною поведінкою є метод конфронтаційного навіювання. Для кожної вікової групи девіантів він має певні особливості реалізації. Представлений далі варіант методики розрахований на девіантів підліткового та юнацького віку.

Умови реалізації комплексної методики психокорекційного сугестивного впливу. Психокорекційне навіювання здійснюється у 7 етапів. Індивідуальних зустрічей при повній реалізації програми сугестивного впливу має бути не менше 20. Тривалість одного заняття - 1 година. Навіювання здійснюється, переважно, у стані неспання.

Далі наведено послідовність дій при реалізаціїпсихокорекційних процедур.

Перший етап психокорекційної роботи - це встановлення робочого альянсу з девіантом та збір інформації. Цей етап є вирішальним для всієї подальшої роботи. В умовах загальноосвітніх шкіл, девіант попадає до психолога, як правило, завдяки ініціативі педагогів, рідше батьків або осіб, що їх замінюють і, лише у виняткових випадках, діти звертаються за допомогою самостійно. Таким чином, вже на самому початку зустрічі принцип добровільності порушений, а тому, встановлення повноцінного контакту істотно ускладнене. У такий ситуації необхідно зменшити емоційне напруження девіантаі рівень його негативізму. Для цього можна використати прийом несподіваних запитань, які не мають безпосереднього відношення до

предмету зустрічі і подальшої роботи. Девіант очікує почути вже знайомі запитання і претензії, а несподівано стикається з чимось іншим, до чого не готовий. Звичні форми реагування для подібної ситуації не підходять. Питання на зразок «чи є в їдальні свіжі булочки?» або «де тут поблизу можна поповнити телефонний рахунок?», зазвичай, збивають з пантелику. Девіантготовий почути звинувачення або хоча би з'ясовувати обставини ситуації, яка склалася в школі і вдома. Замість цього з ним доброзичливо розмовляють на цілком нейтральні теми. Подібний прийом помітно знижує рівень підозрілості і недовіри.

Слід зазначити, що педагоги, мимоволі виступають в ролі «караючої інстанції». Ситуація посилюється повсюдно використовуваними в школах та притулках для неповнолітніх директивними наказовими методами впливу. Психологові, насамперед, необхідно дистанціюватися від образів «мудрого, суворого і караючого вчителя», доктора який «лікує психів» і, само собою, відразу відмовитися від ролі батька, який готовий узяти на себе відповідальність за життя дитини. Пряме повідомлення про це вже на першій зустрічі не лише доречно, але і необхідне.

Увага, поки що незрозумілої загадкової дорослої людини, зазвичай, інтригує дитину, викликає у неї цікавість і бажання продовжувати спілкування. У неповнолітніх девіантів, як правило, досвід спілкування на рівних з дорослим або відсутній, або украй незначний. Особливо для нього є незвичними ситуації, коли його впродовж тривалого часу зацікавлено слухають. Будь який вільний монолог дозволяє підготуватися до подальшого конструктивного діалогу.

На етапі встановлення емоційного контакту корисно використовувати вербальні конструкції, якими зазвичай користується девіант. Розмова «однією мовою» дозволяє вибудовувати довірчі стосунки. В той же час, техніку «віддзеркалення» по позі, міміці і жестам потрібно використовувати дуже обережно. Найчастіше вона викликає або настороженість, або надмірну фамільярність в спілкуванні. На перших порах, для ефективнішої реалізації навіювання краще підтримувати дистанцію між психологом та девіантом. «Ми з тобою дуже різні, але чудово розуміємо один одного» - ось головний лейтмотив психокорекцій них зустрічей.

На перших зустрічах відбувається також збір основної інформації про індивідуально-особистісні особливості девіантна та його життєву ситуацію. Недоцільно на початку роботи використовувати стандартизовані психодіагностичні методики. Вони займають невиправдано багато часу, а отримані результати, все одно потрібно ретельно перевіряти. Крім того, багато девіантів відносяться до психологічних тестів з певною насторогою. Розкрившись перед незнайомою людиною, дитина стає більш уразливою. Розуміючи це, вона прагне захистити себе від будь-яких настирливих спроб «зазирнути в душу». Використання тестів є виправданим лише у разі, коли сам девіант наполягає «протестувати» його. Всю необхідну інформацію слід збирати непомітно, в процесі невимушеної бесіди.

Важливим етапом психокорекції є з'ясування сімейної і шкільної ситуації девіанта. Нерідкі випадки, коли психокорекційний сугестивний вплив слід направляти не на девіанта, а на його найближче оточення, зокрема батьків та вчителів. Необхідно, по можливості, виключити негативну дію парентогеній і дидактогеній.

Наступний важливий момент - уточнення «картини світу» девіанта. Це поняття включає основні уявлення про те, яким представляється дитині навколишній світ: оцінки всіляких явищ життя, зокрема стосунків між людьми, різноманітні погляди та переконання, тощо. Мова не йде про те, щоб «пізнати людину». Зробити це неможливо. Досить з'ясувати, що дитина вважає найбільш важливим і корисним у своєму житті, чого бажає досягти, що для неї «добре і погано», «правильно - неправильно», «можливо і неможливо». Все це необхідно для виявлення обмежуючих переконань девіанта, які заважають йому засвоювати і реалізовувати соціально прийнятні форми поведінки.

Коли часу для роботи достатньо, найбільш вдалий стиль поведінки психолога - це безумовне прийняття, емпатичність і конгруентність («тріада Роджерса»). Природність поведінки, відсутність оцінок, вміння поглянути на проблему очима дитини - все це дозволяє встановити добрий емоційний контакт і спрямувати роботу в конструктивне русло. У той же час «тріада Роджерса» не є універсальною стратегією при роботі з девіантами. Коли час лімітовано можна використовувати спеціальні техніки сугестивного впливу, наприклад, прийом контрастного спілкування. У цьому випадку психолог, спочатку поводиться підкреслено директивно і потім несподівано змінює стиль взаємодії на м'який приймаючий. Такі різкі переходи зменшують сугестивний бар'єр і, на якийсь час, підвищують рівень навіюваності дитини. У цей момент проводиться навіювання віри в перспективність подальшої спільної роботи, а також надійність, щирість і добрі наміри психолога. Найбільш проста форма сугестії - це короткі вербальні формули, на кшталт: «Ти бачиш, що я з тобою щирий!», «Ти і сам відчуваєш, що мені можна довіряти!», «У нас з тобою одна мета!», «Удвох нам буде легше вирішити твої проблеми!» і т.п. Сприйнятливість до сугестивної інформації підвищується коли дитина перебуває у розслабленому стані або збентежена. Іноді, перед психокорекційним навіюванням доцільно спровокувати підвищення рівня ситуативної тривоги сугеренда.

При зборі інформації, крім зазначеного раніше, необхідно також з'ясувати: 1. основні дезадаптивні переконання; 2. уявлення про те, яким девіант бачить себе зараз і яким бажає стати у майбутньому («образ-Я» нинішній і «образ-Я» майбутній); 3. особливості індивідуальної сугестивності девіанта.

Головні дезадаптивні переконання виявляються в процесі діалогу. Основні теми розмови - це відношення до себе та оточуючих, а також міркування стосовно проблем, які дошкуляють. Ознакою дезадаптивних думок є категоричність, «універсальність», а також відсутність виважених аргументів, що доводять їхню істинність. Ось приклади деяких переконань типових для девіантів підліткового та юнацького віку: «Світ ворожий і небезпечний. Від людей не можна очікувати нічого доброго, а тому потрібно завжди бути напоготові відбити напад. Люди небезпечні, злі і я повинен вміти захищатися. Я нікому не потрібен, мене ніхто не любить і я нікого не зобов'язаний любити. У цьому світі хто сильніший, той і правий. Якщо люди мене бояться, значить поважають. Ніхто не повинен бачити мого страху, а тому, коли страшно, потрібно нападати першим. Доброзичливість, чуйність, ніжність - все це для слабаків, а їх всі зневажають. Нікому не можна довіряти. Навколо тільки одні зрадники і лише пацани з моєї компанії завжди будуть вірними і надійними. Усі дорослі брешуть і лицемірять. Якщо вони доброзичливі зі мною, значить, чогось від мене хочуть. Всі мої слова, рано чи пізно, будуть використані проти мене. Будь-які спроби змінити себе - марна трата часу. Скільки б я не старався, нічого не вийде, а через те не потрібно навіть робити спроби. Сміливість - це здатність порушувати усі соціальні норми не відчуваючи страху покарання. Я маю повне право зневажати і ненавидіти цей брехливий світ, і т.п.». Ці, та будь які інші дезадаптивні переконання стають надалі «мішенню» психокорекційного сугестивного впливу.

Вкрай важливою є інформація і про те, яким девіант бачить себе зараз і яким бажає стати у майбутньому. На етапі збору цієї інформації неприпустимо давати будь які оцінки почутому. Потрібно лише максимально конкретизувати всі ці уявлення і стиснути їх до коротких ключових формулювань. Навіть, якщо образ бажаного майбутнього є соціально неприйнятним, неможна піддавати його критиці. Все це є первинним матеріалом для майбутньої роботи.

Особливості сугестивності та її рівень визначаються за допомогою стандартних тест-проб різної сенсорної модальності. Наприклад, це може бути: навіювання певних запахів у склянках; навіювання неможливості розірвати зчеплені пальці рук; «тест хитання»; навіювання певних звуків, що надходять з «пристрою»; навіювання зображення геометричних фігур на чистому аркуші паперу; навіювання тепла в певній ділянці черева і т.п.

Якщо є потреба у більш детальному вивченні сприйнятливості дитини до навіювання, можна використати стандартний комплекс із 15 тест-проб на сугестивність у зоровому, слуховому, нюховому, рухово-кінестетичній та шкірному сенсорних каналах, який подано у кінці розділу.

Другий етап психокорекційної роботи - це навіювання базових світоглядних принципів - безперервної мінливості, взаємозв'язку, відносності. Навіювання маскується під логічно обґрунтоване інформаційне повідомлення. Світоглядні принципи презентуються як найбільш загальні «закони природи», універсальність яких самоочевидна.

Найбільший психокорекційний потенціал має принцип безперервної мінливості. Основна його ідея - світ перебуває в постійному русі. Все безперервно змінюється і зупинити цей процес неможливо. Нічого не можна досягти, раз і назавжди, а тому зміни, це основа життя, а готовність до них - запорука адаптивності. Ідея постійної мінливості світу є ключовою для формування гнучкого мислення, здатного долати постійно виникаючи протиріччя і парадокси буття.

Спроби донести цю ідею в традиційній академічній манері, навряд чи стануть успішними. Лише невелика частина інтелектуально підготовлених девіантів здатна зануритися в історію питання і зробити необхідні висновки. Навіювання ідеї безперервної мінливості потрібно проводити в експресивній манері, наводячи девіанту всілякі різнопланові факти, не даючи можливості знайти вагомі контраргументи. Після кожного чергового блоку сугестивної інформації робляться висновки про те, що все у живій та неживій природі постійно змінюється і кожну мить світ оновлюється. Необхідно постійно пропонувати дитині знайти таке явище, на яке не поширюється принцип безперервності. Подібне завдання дається і додому з тим, щоб обговорити результати на наступній зустрічі. Не важливо, буде це завдання виконано чи ні. Головне, щоб у дитини поступово склалося переконання в абсолютній універсальності принципу, і вона прийняла його як «об'єктивний закон», який практично не має винятків.

Під принцип безперервної мінливості бажано створити який-небудь персональний сенсорно-полімодальний образ, який буде асоціюватися у дитини з чимось дуже особистим. Наприклад, це може бути спогад про плавання влітку в річці. Самі по собі ігри у воді, заняття для більшості дітей приємне, а тому, подібний образ буде насичений позитивними переживаннями. Крім того, тут легко підключити почуття різної сенсорної модальності: візуальні - яскраві картинки прибережної зелені, кольорів неба і води, різнобарвного одягу людей; слухові - шум вітру і річки, людські голоси, щебет птахів; шкірні - прохолода води, м'якість і теплота піску, пружність землі; нюхові - запахи річки, квітів, дерев і т.п. До цього сенсорно-полімодального образу прив'язується ідея постійної мінливості. Адже кожного разу річка нова і не можна двічі вступити в одну й ту ж саму воду. Постійно відбувається оновлення клітин нашого тіла, а тому ми весь час оновлюється, і те ж саме відбувається з іншими людьми, тваринами і рослинами. Безперервно змінюється склад повітря і рельєф місцевості. Змінюється рівень шумів, запахів, температури, тобто все постійно змінюється. Всі ці ідеї, прикріплені до конкретного індивідуально значущого образу, перетворюються вже в стійке переконання, що світ безперервно змінюється.

Формулювання принципу безперервної мінливості потрібно звести до максимально короткої фрази на кшталт «Все змінюється!» Або будь-якої іншої, яка припаде дитині до душі і буде однозначно пов'язана з персональним сенсорно-полімодальний образом постійних невпинних змін. Далі, час від часу, ця фраза повторюється психологом для закріплення умовно-рефлекторного зв'язку. Ідея постійної мінливості світу повинна стати для девіанта самоочевидною. Тільки тоді вона стане надійним захистом від дезадаптивного ригідного мислення. Там де мінливість стає очевидністю, не залишається місця догмам.

Наступний важливий світоглядний принцип, це принцип взаємозв'язку. В основу його покладена ідея єдності світу. Всі об'єкти і явища, в тій чи іншій мірі, пов'язані між собою і впливають одне на одне. Сила цього взаємовпливу різна. Іноді, певні впливи помітно переважають і тоді іншими можна знехтувати. Так роблять, коли виділяють ту чи іншу систему об'єктів, наприклад, індивідуальну свідомість людини, сім'ю, колектив, етнос і т.п.

Повністю закритих ізольованих систем не існує, а тому можливості «системного підходу» досить обмежені. Розуміння принципової «відкритості» будь-якої системи є основою гнучкості в оцінках тих чи інших життєвих ситуацій. Будь-які категоричні судження на кшталт: «Це сталося тому-то або причиною цього явища є те-то» - завжди є лише припущенням, версією.

Навіювання ідеї взаємозв'язку починається з розлогих міркувань на тему «все пов'язано з усім». Народження нової зірки у далекій галактиці або спалахи на Сонці впливають на всіх істот, що проживають на планеті Земля; виверження вулкана в Південній Америці впливає на клімат в Україні; їжа, яку ми їмо, впливає на наше самопочуття; емоційний стан іншої людини впливає на наш настрій і тощо. Будь-який вчинок людини обумовлений безліччю причин і не можна все звести до чогось одного. Наприклад, спалах на Сонці хоча і впливає на живі істоти Землі, але не тільки він причина їхніх змін. Таким чином, усі надмірно прості причинно-наслідкові зв'язки беруться під сумнів. Зрештою, у девіанта повинно скластися тверде переконання, що на його життя впливає безліч речей та обставин і не можна все різноманіття життя пояснити кількома «причинами».

Ще один важливий світоглядний принцип - принцип відносності. Якщо всі об'єкти і явища взаємопов'язані, то будь-яка точка відліку, будь-яка система координат умовні. Немає нічого абсолютного. Немає абсолютно правильного і неправильного, доброго і поганого. У зв'язку з цим, жоден вибір, жодне рішення не може бути однозначно вдалим чи невдалим. Оцінка будь-якого вчинку залежить від обраного критерію. На зміну простому імперативному твердженню про те, що «добре» і що «погано», приходе аналіз і аргументований вибір в категоріях «корисно» - «шкідливо».

Навіювання принципу відносності, це наведення у завуальованій формі різнопланових фактів з яких випливає умовність будь-яких оцінок і суджень. Можна говорити про теорію відносності Альберта Ейнштейна або відносність поняття «великий зріст» для в'єтнамця і норвежця, відносність почуття «ситий - голодний» і відносність поняття «сильна людина». При навіювання принципу відносності важливо уникати крайнощів. Повна відмова від будь-якої системи оцінок призводить до зростання фонової тривоги і дезорієнтація в існуючих соціальних нормах.

З принципу відносності випливає загальновідоме положення - «карта не територія». Слід розрізняти наші уявлення про світ і сам світ. Уявлення про світ або «карти» кожної людини індивідуальні і неповторні. Спільне між окремими «картами» свідчить про їх схожості, але не ідентичності! Передати іншій людині своє бачення світу неможливо. Можна лише сприяти збагаченню її розумового і поведінкового репертуару.

Освітній рівень девіанта не є вирішальним чинником успішної реалізації навіювань. Навіть при невисокому рівні інтелектуального розвитку девіанта, суттєвих проблем, як правило, не виникає. Виняток становлять лише діти з ознаками недоумкуватості, або ті, що знаходяться у стані надмірного афективного збудження.

Третій етап психокорекційної роботи - перевірка дезадаптивних переконань на істинність та універсальність. Тут, в першу чергу, враховується, які саме способи мислення призвели до появи дезадаптивних ідей. У роботі з девіантами частіше зустрічаються:

1. Довільні умовиводи - недостатньо обґрунтовані висновки, що вступають у протиріччя з реальними фактами;

2. Селективне абстрагування - акцент робиться на тих фактах, які найбільш узгоджуються з уявленнями дитини про світ. В результаті виникає феномен надмірної генералізації, тобто висновок з одного або декількох ізольованих епізодів, перетворюється на загальне правило;

3. Поляризоване мислення - судження побудовані на крайностях, «або чорне, або біле». Сюди ж можна віднести перебільшення-применшення важливості тих чи інших подій життя;

4. Персоніфікація - схильність все приймати на свій рахунок навіть особисто нейтральні події.

Опрацювання таких смислових спотворень при класичному когнітивному підході включає аналіз ймовірності найгіршого сценарію розвитку подій, доведення ідеї до крайності або абсурдності, перегляд особистої відповідальності за дії та результати, зменшення крайнощів за рахунок градуювання оцінок тощо.

Дієвою формою психокорекційного впливу є використання вербальних прийомів, які було розроблено в рамках трансформаційної граматики. Деякі з цих прийомів представлено в книгах по нейролінгвістичному програмуванню. Для практичного психолога, насамперед, інтерес представляє виявлення і опрацьовування логіко-семантичних помилок, які приводять до смислових спотворень і помилкових узагальнень (Р. Дилтс, 2000).

Робота з мовою змушує девіантна більш конкретніше висловлюватися по тих або інших питаннях, а це, у свою чергу, призводить до зміни ставлення до усього сказаного. Психокорекційний ефект виявляється вже на етапі відновлення, так званої «глибинної структури», яка є максимально повною вербальною репрезентацією певної ідеї, переконання або простого повідомлення.

Для ілюстрації стандартної техніки опрацьовування логіко-семантичних помилок, далі наведено фрагмент психокорекційної бесіди психолога (П) з девіантом (Д) (з коментарями):

Д.: Навколо завжди лише одна зрада! («Зрада» - номіналізація, тобто процес перетворився на подію. «Завжди» -квантор спільності або надмірне, невиправдане узагальнення. Відсутні референтні індекси, незрозуміло до кого саме відноситься твердження.)

П. (питання, які було використані в процесі бесіди):

1. Ти хочеш сказати, що люди тебе зраджують? (Подія знову перетворюється на процес);

2. Хто саме тебе зрадив? (Уточнення, відновлення референтних індексів. З'ясовується, хто конкретно вчинив зраду);

3. Чи є серед людей, що оточують тебе, такі, хто жодного разу тебе не зрадив? (Пошук винятків, для роботи з кванторами спільності);

4. Яким чином тебе зрадили, що ти під цим розумієш? (З'ясовується, що саме Д. вважає за зраду. Це необхідно для подальшої роботи з «логічними рівнями» повідомлень і перетворенням «зради» із злочину, в ситуативне обумовлений і слабо усвідомлюваний проступок).

Робота з обмежуючими переконаннями дуже копітка, тривала і вимагає спеціальної підготовки. У процесі «розхитування» базових переконань у девіантна з'являється і починає зростати стан розгубленості. Зникає упевненість в правильності власних поглядів і доцільності колишніх звичних форм реагування в тих або інших життєвих ситуаціях. Порушується психологічна рівновага, а з нею і підвищується рівень тривоги. Стан розгубленості є нетривалим і цей час необхідно максимально використовувати для реалізації психокорекційного сугестивного впливу, зокрема, конфронтаційної сугестії.

Конфронтаційна сугестія доповнює і розширює можливості психокорекційного впливу і дає змогу посилити у девіанта стан когнітивного дисонансу. Дезадаптивні думки завжди ригідні, статичні, «остаточні» і тому несумісні з ідеями безперервної мінливості, взаємозв'язку, відносності. Саме тому, навіяні раніше і доведені до самоочевидності базові світоглядні принципи стають саме тими конкуруючими переконаннями, що поступово розхитують і руйнують дезадаптивні когнітивні схеми. В результаті зіткнення, частіше перемагає більш універсальне і перевірене досвідом переконання. Все що йому суперечить, мимоволі піддається сумніву, а в ідеалі і повному перегляду. Необхідно проводити перевірку на сумісність з базовими світоглядними принципами кожної дезадаптивної думки окремо. Кожне переконання яке має ознаки дезадаптивного повинно пройти верифікацію в процесі діалогу. Психолог вказує на невідповідності але остаточні висновки робить сама дитина.

Наявність протиріччя ще не означає, що девіант повністю відмовиться від колишніх дезадаптивних переконань. Особливо складна ситуація, коли на дезадаптивних думках будуються основні уявлення дитини про світ. Просто прибрати їх не можна тому що порожнеча вимагає заповнення, інакше можливо повернення до колишніх дисфункціональних думок. Саме тому замість дезадаптивних ідей необхідно запропонувати більш адаптивні і, само собою, соціально прийнятні.

Четвертий етап психокорекційної роботи - сугестивне інформування девіанта про альтернативні форми поведінкового реагування, а також більш реалістичні та адаптивні погляди на життя. За основу береться майбутній привабливий для дитини «образ-Я». Поступово крок за кроком здійснюється корекція бажаного «образу-Я» з метою надання йому соціально прийнятних рис і реалістичності. Кінцевий образ повинен бути яскравим, емоційно насиченим. Тільки так можна мотивувати дитину до майбутніх змін.

Основне джерело інформації при формуванні майбутнього «образу-Я», це історії про інших людей (реально існуючих або вигаданих!). Ключові ідеї вбудовуються в оповідання і ретельно маскуються, або подаються у вигляді психотерапевтичних метафор. Обов'язково здійснюється перевірка на узгодженість нових ідей з базовими світоглядними принципами. У разі виникнення протиріч, необхідно проводити корегування «образу результату». При вдалій реалізації навіювання, у девіанта повинно виникнути враження, начебто він самостійно створив майбутній «образ-Я». Ніби це цілком його творіння, а психолог лише свідок даної події.

Коли бажаний «образ-Я» остаточно сформований, проводиться навіювання ідеї необхідності подальшої спеціальної психологічної роботи. У найбільш загальному вигляді вербальна формула навіювання виглядає таким чином: «Всі психологічні заняття, всі вправи та завдання, які ти будеш виконувати сам або з групою інших хлопців та дівчат, допоможуть тобі досягти бажаного результату!». Далі йде уточнення та перерахування більш конкретних завдань, наприклад, підвищити успішність у шкільній діяльності, ліквідувати конфлікт з викладачами або батьками, спокійно реагувати на провокації однолітків тощо.

П'ятий етап психокорекційної роботи - це безпосередня реалізація різноманітних психокорекційних заходів з метою формування у девіантна позитивного ставлення до себе, розвитку функції прогнозу та цілепокладання, опануванню емоційних реакцій та почуттів, формуванню асертивної поведінки і таке інше. Чи буде дитина займатися ігровою терапією, психодрамою або соціально-психологічним тренінгом - не важливо. Головне, у неї має бути сформовано переконання, що всі психологічні заняття сприятимуть досягненню бажаної мети. Дитина може ліпити, малювати, танцювати, ходити в туристичні походи, обговорювати з іншими дітьми свої проблеми в психокорекційних групах і займатися будь-якою іншою діяльністю. Важливо не те, що конкретно вона робить, а її абсолютна впевненість у корисності та результативності цієї діяльності.

Обов'язковою частиною загальної психокорекційної роботи є навчання навичкам позитивної переробки інформації. Необхідно довести до автоматизму здатність девіанта позитивно тлумачити будь-яку подію. Навіть найбільш фруструюча ситуація може служити ресурсом для позитивних змін.

Шостий етап психокорекційної роботи - навіювання віри в свої сили і здатність самостійно вирішувати власні проблеми, а також створення «сугестивного стимулятора змін».

«Сугестивний стимулятор змін» - це, найчастіше, якийсь конкретний предмет малих розмірів, що втілює у собі мету, до якої дитина прагне. Даний предмет має особливий символічний зміст і підбирається суто індивідуально. Найкраще, коли дитина сама його майструє, а потім здійснює певний «ритуал освячення». «Стимулятор» знаходиться у дитини і постійно нагадує їй про плани на майбутнє та підживлює постійну готовність діяти.

Протягом психокорекційної роботи сугеренду імперативно напряму чи опосередковано навіюється:

1. Впевненість у власних силах, можливостях і творчому потенціалі;

2. Необхідність гнучкого підходу до оцінок людей і ситуацій, небезпека будь-якого догматизму, терпимість до прояву «інакомислення»;

3. Ідея наявності позитивного ресурсу у будь-якій життєвій ситуації, навіть вкрай негативної;

4. Обмеженість та ущербність будь-яких утриманських сподівань, а також необхідність прийняття повної відповідальності за власні рішення;

5. Бажаність і виправданість зусиль на ведення «здорового способу життя».

Сьомий етап психокорекційної роботи - сугестивний супровід. Протягом року дитина з'являється у психолога один-два рази на місяць. Під час зустрічі проводиться оцінка її психічного стану. Обговорюються всі емоційно значущі події в житті, які відбулися з часу останньої зустрічі. Обов'язково здійснюється додаткова активізація основних сугестивних настанов за допомогою ключових вербальних формул навіювання. У першу чергу йдеться про базові світоглядні принципи та майбутній бажаний «образ-Я». У разі необхідності оновлюється «Сугестивний стимулятор змін».

У найбільш загальному вигляді програма психокорекційного сугестивного впливу виглядає наступним чином:

1. Встановлення емоційного контакту з девіантом та збір інформації про його: дезадаптивні думки та переконання; уявлення про те, яким він бачить себе зараз і яким бажає стати в майбутньому («образ-Я» нинішній і «образ-Я» майбутній); особливості індивідуальної сугестивності. (2-3 заняття)

2. Навіювання базових світоглядних принципів безперервної мінливості, взаємозв'язку, відносності. (2-3 заняття)

3. Перевірка дезадаптивних думок та переконань на вірогідність і універсальність шляхом конфронтації з базовими світоглядними принципами. (3-5 занять)

4. Сугестивне інформування девіанта про альтернативні форми емоційного реагування та поведінки, а також реалістичні та адаптивні погляди на життя. Формування бажаного майбутнього «образу-Я». (1-2 заняття)

5. Реалізація різноманітних психокорекційних заходів на тлі навіювання їх специфічної цільової спрямованості. Навчання навичкам позитивної переробки інформації. (10-15 занять)

6. Навіювання віри в свої сили і здатність самостійно вирішувати будь-які проблеми, вибір «Сугестивного стимулятора змін». (2 заняття)

7. Сугестивне супровід дитини. (1-2 рази на місяць протягом року)

П'ятий етап сугестивної психокорекційної роботи може проводитися як в індивідуальній, так і у груповій формі. Всі інші - в індивідуальній.

Стандартний комплекс оцінки індивідуальної навіюваності неповнолітніх девіантівскладається із 15 тест-проб на сугестивність зорової, слухової, нюхової, рухово-кінестетичної та шкірної сенсорнихмодальностей. (Комплекс розроблено спільно з Т.В. Юдєєвою!)Кожна з тест-проб на сугестивність при відповідній позитивній реакції оцінюється в 3 бали, при не дуже вираженій реакції - 2 бали, при ваганні, невпевненості та перевищенні часового ліміту - 1 бал. У разі повної відсутності навіюваних реакцій відповідь оцінюється в 0 балів. Максимальна кількість балів за всіма тест-пробами - 45.

Проба 1 (зорова) - навіювання зорового образу, який не співпадає з реальним зображенням.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор показує досліджуваному одну з картинок ТАТ (Тематичної Апперцепції Тест), на якому було зображено не зовсім чіткий силует дівчини, яка скоріше піднімається по сходах, а ніж спускається по них. Запитуючи досліджуваного про те, хто спускається по сходах (хлопець або дівчина) психологінтонацією виділяє слово «хлопець». Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд впевнено повідомляє, що сходами спускається хлопець, тест-пробу оцінюють в 3 бали. У разі вагань і недостатньо упевненої відповіді тест-пробу оцінюють в 2 бали. Якщо досліджуваний, при відповіді, перевищує часовий ліміт, результат оцінюють в 1 бал. У разі коли досліджуваний стверджує, що дівчина піднімається по сходах, результат тест-проби оцінюють в 0 балів.

Проба 2 (зорова) - навіювання зображення неіснуючих геометричних фігур.

Особливості реалізації тест-проби. На початку тест-проби експериментатор показує досліджуваному аркуш сірого паперу з нечітким зображенням геометричних фігур. Після того, як досліджуваний визначає місце знаходження та кількість зображених геометричних фігур на папері, пробу повторюють, але показують такий самий аркуш паперу вже без зображення. Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд повідомляє про те, що бачить зображені геометричні фігури на чистому аркуші паперу та встановлює їхню кількість, результат проби оцінюють в 3 бали. За умов не дуже вираженої реакції, тест-пробу оцінюють в 2 бали. При ваганні досліджуваного та перевищенні часового ліміту, пробу оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний стверджує, що зовсім не бачить зображення геометричних фігур на чистому аркуші паперу, пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 3 (зорова) - навіювання різниці у довжині однакових ліній.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор, демонструє картки з зображеними на них відрізками, пропонує досліджуваному вказати на більшу за довжиною лінію. Якщо досліджуваний, після відповідного навіювання, в усіх пробах з однаковими лініями вказує на різницю у довжині, а в пробах з різними відрізками вказує на їхню тотожність, то тест-пробу оцінюють в 3 бали. Якщо лише у половині проб - результат оцінюють в 2 бали. При постійному ваганні, невпевненості та перевищенні часового ліміту, результат оцінюють в 1 бал. У разі повної відсутності навіюваного ефекту тест-пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 4 (нюхова) - навіювання неіснуючих запахів у склянках.

Особливості реалізації тест-проби. На першому етапі тест-проби експериментатор пред'являє досліджуваному дві склянки з реальним запахом ліків в одній з них. Після того, як досліджуваний відреагував на запах, пробу повторюють, але вже з чистими склянками, які не містять жодних запахів. Якщо досліджуваний підтверджує наявність запаху ліків у одній із обраних склянок, то тест-пробу оцінюють в 3 бали. За умов меншого прояву позитивного результату, пробу оцінюють в 2 бали. При сумнівах, ваганні та перевищенні часового ліміту, результат тест-проби оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний заперечує наявність запаху ліків взагалі (в жодній зі склянок), пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 5 (нюхова) - навіювання неіснуючих запахів парфум.

Особливості реалізації тест-проби. На початку тест-проби експериментатор пред'являє досліджуваному дві сторінки рекламного каталогу з реальним запахом парфум. Після того, як досліджуваний відреагував на дійсно існуючий запах, тест-пробу повторюють, але пред'являють сторінки, які вже не містять жодних нюхових подразників. Якщо досліджуваний стверджує про наявність запаху парфум на одній із обраних сторінок рекламного каталогу, то тест-пробу оцінюють в 3 бали. При не дуже вираженій позитивній реакції досліджуваного, пробу оцінюють в 2 бали. У разі вагань або не впевненої відповіді, результат тест-проби оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний заперечує наявність запаху парфум на жодній із сторінок, пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 6 (нюхова) - навіювання неіснуючого запаху кольорової рідини.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор, у присутності досліджуваного, відкриває пляшку з забарвленою у темний колір рідиною та з виглядом легкої огиди демонстративно відвертає голову у бік. В пляшці знаходиться рідина, яка не містить в собі жодних неприємних нюхових подразників. Якщо протягом 10-15 секунд досліджуваний повідомляє експериментатора про те, що відчуває різкий неприємний запах, результат тест- проби оцінюється в 3 бали. За умов не дуже впевненого підтвердження навіюваного відчуття, пробу оцінюють в 2 бали. Якщо досліджуваний вагається та перевищує часовий ліміт відповіді, тест-пробу оцінюють в 1 бал. За відсутності будь-якої реакції на навіювання нюхових відчуттів, результат тест- проби оцінюють в 0 балів.

Проба 7 (слухова) - навіювання неіснуючого звуку з мушлі.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор пропонує досліджуваному по черзі прикладати до вуха однакові морські мушлі та встановити в одній із них появу звукового сигналу, схожого на звичайне «потріскування». Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд повідомляє про те, що чує звуковий сигнал схожий на «потріскування» в одній із мушель, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. При не дуже вираженій позитивній реакції досліджуваного, тест-пробу оцінюють в 2 бали. У разі вагань або не впевненої відповіді тест-пробу оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний стверджує, що не чув звукового сигналу з жодної мушлі, пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 8 (слухова) - навіювання неіснуючого звуку, що надходить з пристрою.

Особливості реалізації тест-проби. На першому етапі тест-проби експериментатор пропонує досліджуваному повернутися обличчям до стіни і відмічати появу звукового сигналу. Спочатку, за допомогою радіопристрою дійсно подається слабкий звуковий сигнал. Після того, як досліджуваний визначає наявність звукового сигналу, тест-пробу повторюють, але сигналу вже не подають. Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд повідомляє про те, що чує звуковий сигнал, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. При не дуже вираженій позитивній реакції, тест-пробу оцінюють в 2 бали. У разі вагань або невпевненої відповіді тест-пробу оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний стверджує, що не чує звукового сигналу, пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 9 (слухова) - навіювання слухових ілюзій.

Загальна характеристика тест-проби. Досліджуваному пропонують встановити зміст звукового сигналу, який нібито надходить зі спеціального пристрою.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор в присутності досліджуваного вмикає пристрій з якого надходить слабкий звуковий сигнал (шум морської хвилі). На фоні даного сигналу досліджуваному пропонують встановити наявність нібито існуючого іншого звукового сигналу, наприклад, якогось слова. Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд повідомляє про те, що через шум чує окремі слова, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. Якщо досліджуваний повідомляє про те, що чує якісь слова, але не може впевнено розібрати зміст почутого, тест-пробу оцінюють в 2 бали. У разі помітних вагань та перевищені часового ліміту відповіді, тест-пробу оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний стверджує, що зовсім не чує звукового сигналу, пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 10 (шкірна) - навіювання різниці у температурі однакових склянок.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор пред'являє досліджуваному дві склянки з однаковою кількістю рідини в кожній і з фактично однаковою температурою, та пропонує обрати ту з них, яка є більш теплішою. Якщо досліджуваний за даною ознакою без вагань обирає одну з двох склянок, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. За наявності деяких сумнівів та перевищенні часового ліміту очікування відповіді, пробу оцінюють в 2 бали. При значних сумнівах та ваганнях досліджуваного, тест-пробу оцінюють в 1 бал. У разі повної відсутності навіюваної реакції, відповідь оцінюють в 0 балів.

Проба 11 (шкірна) - навіювання тепла в епігастральній ділянці живота.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор пропонує досліджуваному зручно сісти в крісло та розслабитися. Після чого, експериментатор рукою торкається до плеча досліджуваного та навіює, що протягом 5-10 секунд той відчує тепло в епігастральній ділянці живота. Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд повідомляє про те, що відчуває тепло в животі, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. За умов не дуже впевненого підтвердження навіюваного відчуття тепла, пробу оцінюють в 2 бали. Якщо досліджуваний при відповіді вагається та перевищує часовий ліміт, результат оцінюють в 1 бал. У разі повної відсутності навіюваної реакції, пробу оцінюють в 0 балів.

Проба 12 (шкірна) - навіювання різної пружності однакових предметів.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор пред'являє досліджуваному дві зовсім однакові за пружністю іграшкові кеглі, які зроблено з тканини та паралону, і пропонує обрати одну з них, яка є більш м'якою. Якщо досліджуваний за даною ознакою без вагань обирає один із двох іграшкових предметів, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. За умов дещо меншого прояву позитивного результату та перевищенні часового ліміту відповіді, пробу оцінюють в 2 бали. При сумнівах та ваганнях у відповідях досліджуваного, тест-пробу оцінюють в 1 бал. Якщо досліджуваний стверджує, що обидва предмети є однаковими за пружністю, відповідь оцінюють в 0 балів.

Проба 13 (рухово-кінестетична) - навіювання відчуття тяжіння у руці.

Особливості реалізації тест-проби. Досліджуваному пропонують покласти руку на власне коліно і протягом 5-10 секунд уважно дивитися на неї. Після чого, експериментатор навіює, що протягом декількох секунд виникне відчуття тяжіння в руці. Якщо досліджуваний вказує на те, що відчуває в руці значне тяжіння, результат тест-проби оцінюється в 3 бали. При не дуже вираженій реакції і не впевненому підтвердженні навіюваного відчуття, тест- пробу оцінюють в 2 бали. У разі вагань та перевищенні часового ліміту, пробу оцінюють в 1 бал. Якщо при спробі експериментатора підняти руку досліджуваного не виникає жодної протидії і досліджуваний вказує на повну відсутність навіюваного відчуття, результат тест-проби оцінюють в 0 балів.

Проба 14 (рухово-кінестетична) - навіювання неможливості розірвати зчеплені пальці рук.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор пропонує досліджуваному, який сидить у кріслі, сильно зчепити пальці рук. Далі досліджуваному навіюють, що поступово пальці його рук почнуть зчіплюватися настільки сильно, що їх буде неможливо розірвати. Якщо досліджуваний протягом 10-15 секунд повідомляє про те, що він не може розірвати зчеплені пальці, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. При не дуже вираженій позитивній реакції, тест-пробу оцінюють в 2 бали. При сумнівах, невпевненості та перевищенні часового ліміту, пробу оцінюють в 1 бал. За умов повної відсутності навіюваної реакції у досліджуваного, результат проби оцінюють в 0 балів.

Проба 15 (рухово-кінестетична) - навіювання рухово-кінестетичних ілюзій.

Особливості реалізації тест-проби. Експериментатор пропонує досліджуваному, який стоїть з закритими очима, уявити, що той їде у поїзді та поруч нього відкрите вікно, з якого дме вітер. Після чого, експериментатор стверджує, що, в даний момент, досліджуваного поступово починає хитати вперед-назад. Якщо, протягом 10-15 секунд, досліджуваного дійсно починає хитатися, результат тест-проби оцінюють в 3 бали. При не дуже вираженій позитивній реакції досліджуваного, тест-пробу оцінюють в 2 бали. Якщо значно перевищено часовий ліміт відповіді, пробу оцінюють в 1 бал. У разі повної відсутності навіюваної реакції, відповідь досліджуваного оцінюють в 0 балів.

До реалізації тест-проб досліджуваних не інформують щодо реальної мети експерименту. Тестування презентується як психолого-педагогічне дослідження їхньої сенсорної чутливості для подальшої психокорекційної роботи. Для зменшення конформних, а також негативістичних реакцій, треба максимально знизити імперативність інструкцій. Це досягається за рахунок спеціальних психологічних прийомів. Слід зазначити, що використання спеціальних заходів при реалізації тест-проб на сугестивність, істотно зменшувало імовірність реакції досліджуваного на випадковий, «шумовий», реально існуючий подразник (сторонній звук, запах і т.п.). При виконанні шкірних і рухово-кінестетичних тест-проб, увагу досліджуваного звертають на нібито природний, рефлекторний характер виникаючої реакції, що не залежить від волі експериментатора. Інструкції вимовляються трохи монотонним, але упевненим і рівним голосом, що також дозволяє звести до мінімуму їхню директивність і тим самим зменшити кількість протестних реакцій. Проведена уніфікація процедури тестування дозволяє вирівнювати інтенсивність сугестивного впливу на різних досліджуваних і зменшити вплив індивідуально-особистісних рис експериментатора на результати тест-проб на сугестивність.

Висновки. Розроблено принципи психологічної корекції поведінки девіантів за допомогою сугестивного впливу, а саме методом конфронтаційної сугестії. Основою даного методу є гетерогенне навіювання думок та ідей, які є логічно несумісними з будь-якими дезадаптивними когнітивними утвореннями.

Процедура комплексного психокорекційного сугестивного впливу складається з наступних частин: встановлення психотерапевтичного контакту з девіантом та блокування його негативізму на адресу оточуючих; збір інформації про індивідуально-особистісні особливості девіанта; виявлення дезадаптивних думок та переконань; навіювання загальних світоглядних принципів безперервної мінливості, взаємозв'язку та відносності;поступове «розхитування» обмежуючих дезадаптивних думок та переконань; приховане інформування девіантна про соціально прийнятні цілі та формування настанови на можливість їх досягнення; створення зрозумілого і бажаного для девіантна «персонального образу результату», або конкретної кінцевої мети; формування настанови на те, що всі психокорекційні завдання наближають до бажаної мети; підвищення віри дитини в себе і свої сили за допомогою непрямого навіювання; формування позитивного стилю мислення; створення настанови на автономність і самостійність в ситуації прийняття важливих рішень; ситуативна підтримка дитини, коли в її житті трапляються несподівані психологічно травмуючи перешкоди.

Наведена методика психокорекційного сугестивного впливу може використовуватися як самостійно, так і в комплексі з іншими психокорекційними заходами. Найбільш перспективним є шлях по'єднання прийомів навіювання з різними техніками поведінкової психологічної корекції.

9. Психологічні механізми оптимізації психічного стану засобами музики як технологія роботи з девіантами

Тенденція до відхилення від загальноприйнятих правил поведінки має давню історію, вона з'явилася одночасно з зародженням людства. Надалі поняття про дозволене і недозволене змінювалися, складалися інші правила. Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Динамізм соціальних процесів у період трансформації, кризова ситуація в багатьох сферах громадського життя, аномічний стан українського суспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінкових формах, які відхиляються від норм.

У зв'язку з цим проведення заходів, спрямованих на запобігання, оптимізацію психічного стану особистості, розробка ефективних стратегій подолання залежностей молодої людини є надзвичайно актуальними.

На сьогоднішній день в багатьох країнах світу використовуються лікувально-реабілітаційні підходи, що базуються на різних принципах та методологіях. Очевидним є тенденція до взаємодоповнення психологічних, медичних, педагогічних та соціотерапевтичних заходів з метою більш ефективного попередження та лікування залежності особистості. Проте, психодіагностичні, психокореційні, психотерапевтичні методи, якими користуються спеціалісти, працюючи з наркозалежними, запозичені з інших галузей психології, психіатрії, психотерапії часто не відповідають специфіці розладів, характерних саме для залежності. Це призводить до неефективності психотерапевтичних та психокорекційних втручань.

З урахуванням стійкого характеру аномальних психологічних установок, що характерні для наркотично залежних, відсутність психотропних засобів, які здатні здійснювати суттєвий вплив на такі установки, найбільш перспективним представляється нам розробка немедикаментозних підходів до оптимізації психічних станів наркозалежних засобами музики. Пріоритет психологічного, особистісного у захворюванні потребує переносу акцентів у комплексному лікуванні наркоманій з методів біологічної терапії на методи психологічної корекції. Огляд патогенетичних концепцій залежної поведінки ( В.Ю. Зав'ялов, Б.С. Братусь, І.М. Пятницька, М. Гедель, Д. Гет, С.І. Табачніков, E.N. Carrol, Kohn, G.E. Barnes, В.М. Синицький) дає можливість проаналізувати феномен залежності від наркотичних речовин, та виявити його варіабельність і динамічність.

Останнім часом значний інтерес в Україні і за кордоном викликають методи терапії мистецтвом, засновані на лікувальному застосуванні засобів художньої творчості та інших форм творчого самовираження. Наша країна вже має досвід використання таких методів з залежними особами, даний досвід свідчить про неабиякі можливості в досягненні стійких ремісій і вирішення комплексу задач, пов'язаних з ресоціалізацією в минулому наркозалежних.

Більшість досліджень, присвячених особистості залежних, спрямована на визначення характерологічних рис, емоційних станів, особливостей само сприйняття та самооцінки, що зумовлюють формування залежності чи є її наслідком ( Т. Станкушев, В.Ю. Зав'ялов, К.Л. Мілютіна, Л.К, Шайдукова, І.Г. Кузнецов, Н.С. Марковська, В.М, Блейхер, Т.М. Дмитрієва, B.B. Hewett, G.B. Vaillant, G.E. Barnes, D.L. Alkon, P. Fedele, А. Дурандіна, Н.А. Сирота, А.Є. Лічко); проблема вольової регуляції діяльності (А.Ц. Пуні, А.Я. Чебикін, Л.А. Кітаєв-Смик, С.І. Хохлов); дослідження структури особистості (Б.Г. Ананьев, С.Д. Максименко, В.С. Мерлін, А.В. Фурман); процес саморегуляції особистості ( Л.І. Анциферова, Е.П. Ільїн, Д.А. Леонтьєв, А.О. Прохоров та ін.).

Не дивлячись на різноманіття робіт з даної проблематики, недостатньо вивченим залишається питання оптимізації психічного стану наркозалежними особами. Відсутні теоретико-експериментальні дані щодо застосування різних за своєю методологією засобів профілактики методами арт-терапії, їх взаємодія з метою посилення ефекту на рівні психічного стану особи, їх динаміка.

На сьогоднішній день в науці представлено достатню кількість психологічних способів впливу на особистість засобами творчості. Так, широко використовується музикотерапія (В.М. Бехтерев, І.М. Догель, В.В. Медушевський, В.І. Петрушин, И.М. Сеченов, І.Р. Тарханов), імаго терапія (І.Е. Вольпер, Н.С. Говоров); казкотерапія ( Г.А. Азовчева, С.Т. Посохова, Д.Ю. Соколов, Т.Д. Зінкевич-Евстигнеєва); бібліотерапія ( В.М. Бехтерев, В.В. Закусов, Н.В. Нагорна, А.Г.Панов, К.К. Платонов); аутогенне тренування ( А.Б. Леонова, Н.Н. Петров, Е. Шварц, І.Г. Шульц) та інші.

...