5. Формувати у клієнта прагнення розвивати самоконтроль і засвоїти навички прояву негативних емоцій соціально прийнятним способом.

6. Заохочувати клієнта до позитивних зрушень в особистісному зростанні, тобто підтримувати у нього прагнення до самовдосконалення.

Фахівець має з повагою ставитися до проявів культурних, національних, релігійних, світоглядних, статевих та інших відмінностей, бути чутливим до цінностей, прийнятих у сімейному і культурному оточенні людини, знати культурні відмінності й уміти застосовувати ці знання на практиці.

Розглянемо принципи й завдання психокорекційної роботи з соціально дезадаптованими особами

Психологічна корекція - метод комплексного психологічного впливу на мету, мотиви поведінки суб'єкта, на його особистість в цілому, а також на розвиток певних психічних функцій: пам'яті, уваги, мислення. Основним завданням є компенсація порушень у функціонуванні психічних процесів, виправлення особистісних дисгармоній, допомога у засвоєнні нових позитивних навичок поведінки, спілкування тощо. Психокорекційна робота включає такі основні види, як індивідуальна та групова психологічна корекція, психотренінг, робота із сім'єю.

Роботу психокорекційної групи, тобто групову психокорекцію, можна розцінювати як самостійний напрям групової роботи лише в тому сенсі, що вона розглядає клієнта в соціально-психологічному плані, в контексті його стосунків і взаємодій з оточуючими, розсуваючи тим самим межі корекційного процесу і концентруючись не тільки на клієнті та його внутрішньоособистісній проблематиці, але й на суб'єкті в сукупності його реальних стосунків і взаємодій з навколишнім світом.

Залежно від досвіду психолога, місця та умов праці, контингенту використовуються різні методи та методики психологічної корекції. Використання недостатньо усвідомлених, тобто теоретично не осмислених, не співвіднесених з особливостями клієнтів та невміло спрогнозованих за наслідками, погано засвоєних та не відпрацьованих прийомів і технік є порушенням етичних принципів кодексу психолога. У даній книзі ми наводимо найбільш «екологічні» методи, тобто такі, які не можуть призвести до загострення суперечностей між позитивними змінами в особистісному розвитку та умовами життя дитини (якщо вони залишаються такими самими, як були).

Слід використовувати лише досконало засвоєні та відпрацьовані прийоми та техніки, щоб не зашкодити клієнтові своїми невмілими діями.

Етичні принципи роботи психолога відображені у відповідних кодексах. Ми розглянемо ці принципи стосовно особливості їхнього застосування в роботі з соціально дезадаптованими особами загалом і неповнолітніми зокрема.

Принцип добровільності. Психолог має працювати з клієнтом тільки за його згоди. Дітей це стосується так само, як і дорослих. Процес самовдосконалення, особистісне зростання не може відбуватися примусово. Водночас у ряді закладів, наприклад, реабілітаційних центрах або виправних колоніях, люди перебувають примусово. Це, однак, не означає, що принцип добровільності може бути порушений. Просто фахівець має більш досконало провести презентацію, щоб зацікавити майбутніх клієнтів роботою зі самовдосконалення і переконати в необхідності психокорекції. Працюючи в таких групах, ведучий має ставитися до позбавлених волі так само, як і до звичайних добровільних учасників. Ув'язнені повинні знати, що вони мають такі самі права і обов'язки, що й члени групи, які проходять психокорекцію, перебуваючи на волі.

Принцип поінформованості. Перед тим, як прийняти рішення про участь у психокорекційній роботі, клієнти мають отримати інформацію про цілі й задачі цієї діяльності, про те, що очікується від них, від психолога, а в разі групової роботи - від інших членів групи. Отримавши повну інформацію, вони можуть погодитися або відмовитися від участі у психокорекційних заняттях. Якщо йдеться про неповнолітніх, то слід зважати на те, що дитині важко зрозуміти, що таке психокорекція і чого від неї можна очікувати. Завдання психолога - пояснити дитині всі суттєві моменти в зрозумілій їй формі та показати привабливість цих занять і користь від них.

Оскільки неповнолітні не мають права приймати самостійні рішення, то для участі дитини в психокорекційній роботі потрібно отримати згоду її батьків. У спеціальних навчально-виховних закладах, у яких психокорекція розглядається як складова частина обов'язкової програми виховання та навчання, згода батьків не потрібна. Зауважимо, що психологу слід з'ясувати, чи є потреба отримання згоди обох батьків (особливо якщо батьки проживають окремо). Залучення дитини до психокорекційних занять без згоди обох батьків може мати негативні наслідки.

Починаючи з підліткового віку, бажано укласти з клієнтом угоду про цілікоригуючої роботи та методи перевірки її результатів.

Мета укладання угоди - пояснити кожний етап плану з корекції поведінки та отримати від клієнта згоду на таку роботу. Угода допомагає дотримувати чіткі правила, у ній визначені наслідки тієї чи іншої поведінки та обумовлюється відповідальність за ті чи інші вчинки. Чітко сформульовані умови угоди є одним з факторів їх виконання.

Укладання угод - спосіб уточнити індивідуальні плани кожного з членів психокорекційної групи, а також можливість аналізувати його успіхи під час роботи.

Принцип конфіденційності. Одним з найважливіших принципів коригуючої роботи як з дорослими, так і з дітьми є конфіденційність. Конфіденційність - найважливіша умова психокорекційної роботи. Відвертість і саморозкриття можливі тільки в тому разі, коли люди впевнені у власній безпеці. Усе, що розповідає дитина психологові в ході бесіди, не може бути повідомлене педагогам і навіть батькам дитини. Водночас слід пояснити учасникам, що конфіденційність може бути порушена у тих украй рідких випадках, коли є загроза життю та здоров'ю оточуючих. Психолог має право винести інформацію за межі психокорекційних занять, якщо:

· хтось з членів групи планує нанести або вже наносить своїми діями шкоду собі, іншим людям або оточуючому середовищу (наприклад, підліток повідомляє про підготовку вбивства, вибуху, підпалу тощо);

· хтось з учасників повідомить про жорстоке поводження з ним або з іншими;

· правоохоронні органи вимагають матеріали або відомості про членів групи в разі скоєння ними правопорушення.

Якщо ж інформація торкається здоров'я самого підлітка (ймовірність ВІЛ-інфікування, венерична хвороба, вживання наркотиків тощо), бажано разом з підлітком прийти на консультацію до лікаря відповідного профілю, або, по можливості, переконати підлітка самостійно піти до лікаря чи розповісти про те, що трапилося, батькам. Отже, слід бути готовим до того, що в ході психокорекції можуть з'ясуватися непередбачені обставини, які потребують консультації інших спеціалістів. Наприклад, дитина може раптом виказати серйозні наміри покінчити життя самогубством. У такому випадку необхідно спочатку самостійно терміново з'ясувати реальність такої загрози, повідомити про це батькам і направити дитину до психіатра. Якщо дівчинка-підліток зізнається, що вона «можливо, вагітна», слід переконати її повідомити про це батьків та пройти медичне обстеження. Крім того, їй може знадобитися допомога психолога, який спеціалізується на роботі з вагітними підлітками.

Принцип незасудження та прийняття. Реалізація цього принципу починається із встановлення відповідного довірливо-ділового стилю спілкування. Він відрізняється від системи стосунків «учитель-учень», «обстежуваний-психолог» більшою емоційною близькістю партнерів (завдяки використанню технік приєднання), що сприяє більшій свободі самовираження, створює атмосферу безпеки та захищеності дитини. Цьому можуть сприяти й суто технічні моменти: устаткування кабінету, розташування стільців по колу, позаурочний час роботи тощо. Особливо значущим є вибір стилю спілкування, якщо йдеться про групову психокорекційну роботу.

Авторитарний стиль полягає у повному контролі над змістом, метою і процесом психокорекційного заняття. Аналогом є урок в класі, де вчитель говорить, а кожний учень слухає його, працюючи незалежно від інших. Взаємодія між учнями класу не передбачається. Спілкування зводиться до запитань і відповідей, при цьому вчитель оцінює лише ступінь засвоєння інформації. Цей стиль є звичним для тих, хто здійснює педагогічну діяльність.

Фасилітуючий стиль керівництва передбачає рівну відповідальність учасників спілкування за все, що відбувається на психокорекційних заняттях.

Ведучий групи пропонує тему заняття і задає початковий стиль обговорення і взаємодії, але поступово усувається від безпосереднього керівництва групою, залишаючи учасникам можливість самостійно будувати взаємодію, обирати ті чи інші актуальні для них аспекти тематики, що вивчається. Основна функція ведучого - стежити за безпекою та довірливістю атмосфери в групі, а відповідальність за те, що відбувається в групі під час роботи, поступово передається всім її учасникам.

Роботу з групами, обмеженими в часі, краще розпочинати в більш авторитарному стилі. Це допоможе визначити групові норми та швидше перейти власне до роботи. З розвитком ситуації можна пом'якшувати стиль ведення.

Загалом, саме фасилітуючий стиль ведення занять є сприятливим для створення відчуття безпеки й захищеності. Зрозуміло, що обов'язковою умовою для реалізації принципу незасудження й прийняття є емпатійна позиція психолога (який виступає ведучим групи) та застосування ним відповідних прийомів і технік спілкування.

Принцип зворотного зв'язку. Зворотний зв'язок - це своєрідне дзеркало, яке дає можливість людям зрозуміти, якими їх бачать інші. Наприклад, запрошення в спортивну команду - висока оцінка атлетичних якостей дитини; двійка з математики - оцінка ступеню засвоєння матеріалу. Зворотний зв'язок включає оцінку інформації (позитивну чи негативну) та зміст, що має поведінковий (опис поведінки) та емоційний (опис відчуттів людини, яка надає зворотний зв'язок) аспекти. Зворотний зв'язок може мати усну чи письмову форми, може бути висловлений одразу або через деякий час, відкрито, тобто особисто учаснику занять, чи опосередковано.

У психокорекційній роботі з дітьми зворотний зв'язок використовують, щоб допомогти дітям зрозуміти, як їх сприймають інші; надати інформацію, яка допоможе навчитися більш ефективним способам взаємодії; надати можливість змінити свою поведінку, котра є джерелом проблем у стосунках з іншими;

спонукати дітей до того, щоб запитати психолога й отримати від нього допомогу і рекомендації з приводу їхніх проблем.

Підлітки цілком можуть зрозуміти, чому їхня поведінка не подобається іншим, отже, інформація, доведена до них належним чином і в належний час, допоможе їм зробити правильні висновки з безпосереднього вербального зворотного зв'язку. Наприклад, один підліток може сказати іншому: «Павло, ти постійно запізнюєшся на заняття, і тому нам складно розбитися на пари для виконання вправ». У результаті Павло усвідомлює, що його запізнення впливають на решту учасників групи, і має взяти відповідальність за свою поведінку - або змінити її і приходити на заняття вчасно, або, незважаючи на незадоволення інших, продовжувати запізнюватися, чим наражатися на відторгнення групи.

Принцип дотримання меж розвивальних стосунків. Психолог є тією людиною для клієнта, яка забезпечує процес її самовдосконалення, проте, незважаючи на близький емоційний контакт, що виникає в ході психокорекційної роботи, стосунки між ними не є міжособистісними. Це пояснюється тим, що тільки клієнт розкриває себе як особистість Відповідно до цього принципу, виключаються будь-які ситуації спілкування психолога з клієнтом, крім консультативно-коригуючої роботи. Тому неприпустимим є проведення такої роботи вчителями, родичами або друзями батьків дитини. Якщо йдеться про дорослих, то розвивальні стосунки не повинні поєднуватися з міжособистісними, а спілкування з клієнтом поза межами психокорекційного середовища (спільне проведення дозвілля тощо) є неприпустимим. У разі взаємного бажання клієнта і психолога встановити міжособистісні стосунки слід порекомендувати клієнтові звернутися по психокорекційну допомогу до іншого психолога.

Психокорекційна робота покликана допомогти девіантам змінити їхнє життя. Тому важливим є не тільки зміст і форма самих занять, а й діяльність клієнта поза ними. Для роботи між заняттями використовують домашні завдання, призначені для того, щоб:

закріпити навички, набуті на заняттях, і навчитися використовувати їх у реальному житті;

навчитися контролювати свою поведінку і позитивно ставитися до роботи над собою;

набути впевненості у власних силах (тобто зрозуміти, що можна самостійно працювати над своїми проблемами так само успішно, як і на заняттях);

навчитися ставити перед собою власні цілі та приймати самостійні рішення;

прогнозувати результати своїх дій та нести відповідальність за їх наслідки.

Зміст домашнього завдання психолог і клієнт обговорюють разом. Зазвичай робота полягає у виконанні ряду когнітивних, поведінкових, емоційних вправ, які пов'язані між собою й становлять єдиний комплекс.

Наприклад, дитина із заниженою самооцінкою, виконуючи завдання на розвиток пізнавальних процесів, має відстежувати, наскільки часто вона негативно оцінює свої можливості, і намагатися зменшити кількість таких суджень про себе. Наступний крок полягає в заміні негативних тверджень щодо себе на позитивні. Далі слід перейти до інших завдань цього комплексу: завдань, пов'язаних з емоційною сферою (наприклад, двічі на день висловлювати комусь своє приязне ставлення або симпатію); завдань, спрямовані на зміну поведінки (наприклад, регулярно виконувати домашнє завдання і давати його на перевірку вчителю). Домашні завдання мають відповідати потребам клієнта і бути досить гнучкими, аби він міг їх адаптувати під свою ситуацію. Наприклад, якщо завдання вимагає кожного дня казати комусь щось хороше, то людина може сама обрати, кому саме.

На зустрічах з психологом або під час роботи групи клієнт має розповідати про результати своєї роботи.

У застосуванні домашнього завдання як складової психокорекційної роботи психолог має дотримувати певну послідовність.

1. Пояснити важливість домашньої роботи, після чого запропонувати клієнту самостійно визначити, для чого йому потрібно виконувати домашні завдання саме в його конкретній ситуації.

2. Чітко пояснити, що потрібно робити. Домашня робота обов'язково має співвідноситися із змістом заняття. Так, якщо заняття призначені для позбавлення від куріння, то домашні завдання спрямовані на тренування навичок відмови: «Коли хтось запропонує мені закурити, я маю відповісти: «Це не для мого чудового організму» і піти».

3. Визначити разом з клієнтом обсяг і частоту повторень вправ домашнього завдання, зважаючи на його реальні можливості. Наприклад:

«Слухати записи для релаксації один раз на день».

4. Запропонувати клієнту оформити завдання в письмовому вигляді, щоб підключити до свідомої регуляції ще й м'язовий контроль (приклад бланка для оформлення завдання наведено в кінці розділу).

5. Нагадати клієнту, щоб він приніс заповнений бланк на наступне заняття.

6. Обговорити результати виконання домашнього завдання. Можна використовувати такі опірні запитання:

· Що дізнався клієнт про себе під час виконання домашнього завдання?

· Що відчув, виконавши домашню роботу - задоволення, гордість, полегшення?

· Чого навчився після виконання домашнього завдання?

· Над чим йому ще треба попрацювати?

Після обговорення виконання домашніх завдань потрібно, незалежно від результату, обов'язково похвалити клієнта навіть за найменші успіхи, навіть за те, що він тільки намагався зробити те, що планував.

Індивідуальна психокорекція може спиратися на різні теоретичні підходи: ігрової терапії, психодрами, раціонально-роз'яснювальної терапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування та ін.

У роботі з девіантами часто застосовується групова психологічна корекція, теоретичні засади якої розробляли багато вчених-психологів, зокрема, Н.Рудестам, Д.Смід, Д.Карвасарський, С.Ледер та ін.

Психокорекційна група - це мала група з трьох-восьми осіб, яких об'єднує мета - усунути девіації в поведінці, використовуючи для цього методи емоційно насиченого міжособистісного спілкування, саморозкриття, особистісного зростання. У ході групової психокорекції учасники усвідомлюють свої помилки в міжособистісній взаємодії, вчаться нових форм взаємодії, а надалі відчувають позитивні зміни, які з ними відбуваються в даний момент і в даному місці.

Завдання групової соціально-психологічної корекції полягає в тому, щоб клієнт розкрив, проаналізував, усвідомив та опрацював свої проблеми, скоригував неадекватні ставлення до себе та оточуючих, хибні настанови, емоційні та поведінкові стереотипи. Для реалізації цих завдань клієнту потрібно:

· здобути знання про особистість людини, процес взаємодії людей, рушійні сили цієї взаємодії, оволодіти прийомами ефективного спілкування завдяки коментарям ведучого;

· набути вмінь і навичок спілкування - у парній взаємодії, у ході вправ у складі всієї групи, при активному слуханні тощо;

· скоригувати комунікативні настанови, зокрема: партнерство - замість взаємодії з позиції сили; щирість - замість маніпуляції, прихильність - замість уникання спілкування; асертивність - замість підкорення тощо;

· сформувати адекватне сприйняття себе та інших у ситуації спілкування;

· забезпечити особистісне зростання (нейтралізація негативних особистісних новоутворень, вирішення екзистенційних проблем тощо).

Для виконання цих завдань ведучий психокорекційної групи повинен:

· створити в групі умови для розкриття клієнтами своїх проблем і прояву емоцій в атмосфері взаємного прийняття, безпеки, підтримки та захисту;

· підтримувати в групі встановлені спільно з учасниками правила та норми, гнучко використовувати директивні й недирективні техніки впливу;

· заохочувати членів групи до відкритого прояву почуттів, стереотипів поведінки, до висловлювання ціннісних настанов, своїх особистісних ставлень для їх обговорення та аналізу.

Групова психокорекція не становить самостійного напряму психокорекції, а є лише її специфічною формою. Основним інструментом впливу тут виступає група (що відображено у назві - соціально-психологічна), на відміну від індивідуальної психокорекції, де таким інструментом є тільки психолог. Специфіка групової психокорекції полягає в цілеспрямованому використанні в корекційних цілях групової динаміки, тобто всієї сукупності стосунків і взаємодій, які виникають між учасниками групи з психологом включно.

Треба розрізняти звичайну групову роботу, коли учасників об'єднує спільна діяльність або прийняття спільного рішення, від психологічних груп взагалі та психокорекційних зокрема. Оргкомітети, робочі наради, дискусійні клуби, група дітей або підлітків, які організовують якийсь масовий захід, працюють над спільним проектом тощо, не є психологічними групами, оскільки їх мета - виконання конкретного завдання, а не вплив на особистість.

Першим (тобто найменш глибоким) рівнем за ступенем впливу на особистість є групи тематичного тренінгу. Такі групи зазвичай формуються в закладах системи освіти або в молодіжних і дитячих центрах і вирішують проблеми, характерні для цих категорій. Найчастіше метою роботи такого роду груп є профілактика можливих психологічних проблем і відхилень. Членам групи надається інформація з конкретних проблем і допомога в прийнятті ефективних рішень і засвоєнні адекватного стилю поведінки. Фактично це - різновид інтерактивного навчання з елементами тренінгу. Ведучий такої групи має звертати увагу на створення в групі атмосфери згуртованості та довіри, що є умовою формування соціальних навичок і особистісного зростання учасників. Наприклад, групи тренінгу із формування відповідальної статевої поведінки для старшокласників; групи для молодших школярів, призначені для розвитку моральної сфери; група підлітків, які вирішують проблеми професійної орієнтації; групи, спрямовані на профілактику адиктивної поведінки тощо. Зазвичай групи тематичного тренінгу охоплюють досить велику кількість учасників (15-25 осіб).

Для дітей із порушеннями функціонування пізнавальної сфери, зниженою розумовою працездатністю, мінімальними мозковими дисфункціями, затримками психічного розвитку організують групи психотренінгу. Заняття можуть проводитися індивідуально або в невеликих групах (3-6 осіб). Основну вікову групу становлять діти від 6 до 10 років. Тривалість заняття - 25 - 45 хв. Мета діяльності груп психотренінгу - розвиток пізнавальної сфери, тренування пізнавальних процесів. На заняттях використовують спеціальні вправи на розвиток пам'яті, уваги, мислення тощо. Елементи змагання, гри під час спільної діяльності дітей надають заняттям привабливості, цікавості. Зазвичай групи для занять організовують у школі, що дає можливість включати окремі вправи у хід звичайного уроку та застосовувати їх у роботі вдома з батьками. Як роздаткові матеріали використовуються альбоми типу «Розвивайте розум дітей».

Соціально-психологічний тренінг - це практика психологічного впливу, заснована на активних методах групової роботи. Тренінг, що передбачає більш глибокий вплив на особистість, спрямований на оволодіння членами групи певними соціально-психологічними знаннями, розвиток комунікативних здібностей, рефлексивних навичок, здатності аналізувати ситуацію, поведінку, стани як інших членів групи, так і власні, уміння адекватно сприймати себе і оточуючих. Водночас випрацьовуються і коригуються норми особистої поведінки й міжособистісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися в різних умовах і різних групах. Загальна мета соціально-психологічного тренінгу - підвищити рівень компетентності в сфері спілкування завдяки спеціально організованим міжособистісним стосункам усередині групи. Усі проблеми вирішуються в процесі взаємодії, спільних переживань і спільного обговорення того, що відбувається в групі «тут і зараз». У таких групах порушують звичайні за змістом, проте складні для учасників життєві питання, вирішення яких потребує специфічних навичок і досвіду (наприклад, проблеми розлучення батьків, стосунки з дорослими та однолітками, навички спілкування, нормалізація самооцінки, ситуації нетрагічних втрат). Зазвичай такі групи створюються у соціальних службах для молоді, позашкільних закладах, психологічних центрах.

Тематичний тренінг і психотренінг можна більш чітко розмежувати з соціально-психологічним тренінгом та груповою психотерапією за допомогою понять «зміст» і «процес». Поняття «зміст» розкриває сутність актуальних для групи проблем, які учасники обговорюють під час роботи. Зміст важливий як основа, як первинний матеріал, що його використовують у груповій роботі для переосмислення і конструктивної зміни індивідуальних психологічних установок і поведінки. Змістом може бути і інформація, і спосіб поведінки, і практичні навички. Проте робота в групах, орієнтованих на зміст, відбувається скоріше за принципом «там і тоді», ніж «тут і зараз».

Поняття «процес» належить до сфери міжособистісних стосунків учасників групи. Важливим є не те, що обговорюється, а те, що відбувається між учасниками, і яке значення це має в контексті загального розвитку групи. Ведучий просить членів групи звертати увагу передусім на особливості їх спілкування одне з одним і на власні відчуття. Іншими словами, процес - це все те, що стосується думок, почуттів і поведінки учасників безпосередньо на занятті. Така зосередженість на процесі, на ситуації «тут і зараз» допомагає учасникам навчатися більш відкрито висловлювати власні почуття і відгукуватися на відчуття інших, глибше розуміти себе і співрозмовників, приймати й підтримувати одне одного.

Групи тематичного тренінгу та психотренінг орієнтовані на зміст. Соціально-психологічні тренінгові групи та психотерапевтичні групи орієнтовані на процес.

Для психолога, який веде тренінги (тобто ведучого) важливо вміти керувати одночасно і змістом, і процесом та завжди бути готовим до переходу від змістовної частини обговорення до роботи безпосередньо зі стосунками в групі.

Психотерапевтична група виступає як модель реального життя, де клієнт встановлює такі самі стосунки, виявляє такі самі настанови, цінності, способи емоційного реагування та поведінкові реакції. Атмосфера доброзичливості та взаємного прийняття, за якої кожний учасник має можливість проявити себе, а також ефективна система зворотного зв'язку допомагає клієнтам більш адекватно і глибоко зрозуміти самих себе, побачити власні неадекватні ставлення і настанови, емоційні поведінкові стереотипи, які проявляються в міжособистісній взаємодії, та змінити їх.

Відповідно до завдань психологічної корекції психолог обирає для клієнта певний тип групових занять. Отже, психокорекційним може бути будь-який з різновидів групової роботи, про який йшлося вище.

Ефективність корекційної роботи визначається відповідністю заходів соціально-психологічної допомоги типу соціальної дезадаптації. Відповідно до різновиду девіантної поведінки застосовуються певні прийоми і форми роботи.

Ресоціалізація включає соціальну, педагогічну та психологічну корекцію соціально дезадаптованої поведінки і передбачає такі заходи:

1) визначення причин і факторів порушень суспільних вимог (норм і законів), їх одиничність чи рецидивність;

2) визначення ставлення людини до соціальних норм, вимог і власної поведінки;

3) визначення типу соціальної дезадаптації;

4) соціально-психологічний прогноз подальшого життєвого шляху особи з девіантною поведінкою.

5) визначення стимулів, що мають бути застосовані з метою корекції, та необхідних санкцій, що передбачені у разі відмови девіанта дотримуватися соціальних норм;

6) використання державних інституцій, установ, закладів, що здійснюють корекцію.

2. Психологічні механізми формування адаптивних моделей прийняття рішення у соціально дезадаптованих неповнолітніх