Національна економіка

Прогнозування шкільної мережі розпочинають з визначення кількості необхідних класних кімнат за формулою:

К = Ч / (Н*3), (3.6.1.)

де Ч чисельність учнів;

Н наповненість класу;

3коефіцієнт змінності ро6оти школи.

Ефективність роботи закладів освіти значною мірою залежить від забезпечення педагогічними кадрами. Потребу в них визначають за контингентом учнів окремо по групах класів. По 1-4 класах вона відповідає кількості класів. Для 5-11 класів необхідну кількість педагогів визначають за формулою:



Ч = К*С/ В, (3.6.2.)

де К кількість класів в прогнозний період;

С -кількість педагогічних ставок на один клас;

В - кількість педагогічних ставок на одного вчителя.

Регулювання розвитку галузей культури передбачає вивчення умов формування суспільних потреб в культурному обслуговуванні, а також аналіз ресурсних можливостей їх задоволення.

Потре6у в об'єктах культури визначають за встановленими нормами (кількість місць на 1000 осіб). Розміщення закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного регіону.

Систему охорони здоров'я в містах та сільській місцевості треба розглядати як єдину систему регіону.

Для оцінки якості роботи закладів охорони здоров'я використовують такі показники:

тривалість перебування хворого в лікарні;

оборот ліжка;

рівень госпіталізації.

Потребу конкретного регіону в лікарняних ліжках можна розрахувати за формулою:

Л= Н*Г * П і(Д* 100), (3.6.3.)

де Н чисельність населення;

Г процент госпіталізації;

П середня кількість днів перебування хворого в лікарні;

Д тривалість використання ліжка протягом року.

3абезпеченість лікарняними ліжками в розрахунку на 10000 чол. відповідно дорівнює:



З = Л * 10000 / Н (3.6.4.)

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів установлюють на основі нормативів кількості відвідувань лікарень одним жителем за рік, загальної чисельності населення i даних про пропускну спроможність існуючої мережі амбулаторно-поліклінічних закладів.

Основними показниками функціонування санаторно-курортних, оздоровчих закладів i закладів відпочинку є кількість ліжок у санаторіях i місць у будинках відпочинку, пансіонатах i на туристичних базах.

КОНТРОЛЬНІЗАПИТАННЯ

У чому полягає суть поняття „господарський комплекс національної економіки"?

Перерахуйте основні підсистеми господарського комплексу України.

Що таке соціальна інфраструктура i які складові вона включає?

3 яких основних підсистем складається промисловий комплекс України?

Перерахуйте основні фактори, що впливають на структуру та діяльність суб'єктів агропромислового комплексу України?

Що становить собою побутове о6слуговуаання населення?

Які підсистемі можна виділити у сфері транспорту в Україні?

Визначте особливості розвитку галузі зв'язку в Україні.

Що представляє собою соціально-споживацький комплекс?

Охарактеризуйте сферу торгівлі та громадського харчування в Україні.

ТЕСТОВІЗАВДАННЯ

Технологічний підхід до виділення міжгалузевих комплексів передбачає:

а досконале вивчення технології виробництва товарів та послуг;

b групування галузей, які пов'язані між со6ою послідовністю переробки i використання загального матеріалу та однаковим призначенням продукції;

с розгляд міжгалузевого комплексу як групи галузей національного господарства, які поєднані спільною метою розвитку;

d технологічне вдосконалення виробництва;

e вивчення технологічних можливостей створення міжгалузевих комплексів.

2. У споживанні паливно-енергетичних ресурсів в Україні домінуюча роль належить:

a вугіллю;

b газу;

с нафті;

d торфу;

e іншим паливно-енергетичним ресурсам.

3. Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

a сировинний фактор, споживчий фактор, фактор трудових ресурсів та наукоємності;

b енергетичний i споживчий фактор;

c експортно-імпортний потенціал країни;

d екологічний фактор i фактор трудових ресурсів;

e близькість до родовищ залізної руди i водних ресурсів.

4. Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться в таких економічних районах:

a Придніпров'ї, Столичному i Північно-Східному;

b Донецькому, Причорноморському, Центральному;

c Прикарпатті, Придніпров'ї i Донецькому економічному районі;

d рівномірно розміщена по всіх економічних районах України;

е Донецькому i Придніпровському економічному районі.

5. До лісопромислового комплексу входять:

a лісова промисловість;

b лісозаготівельна промисловість;

6. Всі галузі, що входять до складу АПК об'єднують в такі сфери, або групи:

a рослинництво та тваринництво;

b рослинництво, тваринництво та переробні галузі АПК;

c фондоутворюючі галузі, сільське господарство та переробні галузі;

d переробні галузі та виробнича інфраструктура;

e фондоутворюючі галузі, сільське господарство, переробні галузі, виробнича інфраструктура.

7. В структурі посівів в Україні провідне місце займають:

a зернові культури;

b технічні культури;

c овочеві культури;

d бахчові культури;

e Україна характеризується рівномірним розподілом посівних площ між різними культурами.

8. Розміщення окремих підприємств харчової промисловості відбувається з урахуванням таких чинників:

Оскільки продукція є нетранспортабельна підприємства територіально орієнтуються на джерела відповідної сировини;

b Для якісного споживання підприємства територіально тяжіють до споживача;

Розміщення окремих підприємств має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактору;

d Підприємства в основному орієнтуються на транспортабельну сировину, місце переробки визначається рентними витратами;

Важливим фактором для розміщення е транспортна інфраструктура.

9. Регіональна відмінність роздрібного товарообігу в Україні зумовлена:

динамікою економічного розвитку регіону i структурою економіки;

b особливістю умов життєдіяльності населення;

статево-віковими відмінностями i рівнем освіти населення;

d середнім доходом на одного члена сім'ї;

всіма вище переліченими чинниками.

10. Основним показником регулювання розвитку загальноосвітніх шкіл є: контингент учнів;

b наявність викладацького складу;

загальна площа навчальних приміщень:

d розвиненість інфраструктури поселень (зокрема транспортної мережі).

всі вищевказані показники.



Розділ IV. Чинники розвитку національної економіки

Основні поняття i терміни

* Економічне зростання; * Екстенсивний тип економічного зростання

* Економічний розвиток;

* Інтенсивний тип економічного зростання * Показники економічного зростання;

* Способи економічного зростання;

* Моделі економічного зростання; * Чинники економічного зростання.

4.1 Економічне зростання як категорія національної економіки

У найзагальнішому вигляді розвиток визначається як необоротна, спрямована, якісна, закономірна зміна об'єктів 6удь-якої природи. Розвиток це рух, який призводить не лише до кількісних змін, а й породжує нову якість. Спрямованість розвитку характеризує його векторний характер. Розвиток породжується внутрішніми причинами, які відповідають природі о6'екта, а не суто зовнішніми обставинами, хоча й мають значний вплив на нього. Однак, рушійна сила розвитку будь-якого об'єкта лежить всередині нього самого. Причиною розвитку е внутрішні суперечності об'єкта.

За характером та швидкістю змін розрізняють два протилежних різновиди розвитку еволюція і революція.

Еволюція вид розвитку поступовим характером змін.

Революція стрімкий вид розвитку із раптовим переходом у нову якість. Ці види розвитку відрізняються механізмами дії закону переходу кількісних змін у якісні.

За направленістю виділяють два напрями процесів розвитку пpoгpeсивний та регресивний.

Прогрес це рух об'єкта, що розвивається, уперед, по висхідній траєкторії, від нижчого до вищого, від гіршого до кращого, від менш досконалого до більш досконалого.

Регрес рух об'єкта назад, по висхідній траєкторії, від вищого до нижчого, від кращого до гіршого, його деградація.

Динаміка економічних процесів проявляється в різних напрямах руху розвитку чи занепаду, які, в свою чергу, можуть мати різні форми.

Економічний розвиток це перехід від одного стану економіки до іншого, якій характеризується розширеним виробництвом нових товарів i послуг з використанням нових технологій. Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни.

Для оцінки цього рівня використовують систему показників, яка включає.:

валовий внутрішній продукт на душу населення;

показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на базі ВВП;

виробництво основних видів продукції на душу населення;

рівень та якість життя населення.

Інтегральним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку. Цей показник розраховується як середньозважена величина від індексів чотирьох показників очікуваної тривалості життя, рівня грамотності дорослого населення, рівня охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою, рівня виро6ництва реального ВВП на душу населення із врахуванням купівельної спроможності.

Співставлення індексу людського розвитку кожної країни із світовими показниками дає можливість визначити її порівняльний індекс та місце. Якщо цей індекс менший за 0,5, то країна має низький рівень людського розвитку; від 0,5 до 0,8 середній рівень; 0,8 i 6ільше високий. Україна за індексом людського розвитку (менше 0,8) входить до першої сотні країн світу.

3гідно «3віту ООН про людський розвиток 2005», Україна перемістилася з 70-го в 2004 р. на 78-е місце в 2005 р., посівши місце між Саудівською Аравією та Перу. У цей же час найкраща за цим показником пострадянська країна Естонія посідає 38 місце у світі, Росія 62, Білорусь 67. Лідерами рейтингу у 2005 році стали Норвегія, Ісландія, Австралія, Люксембург i Канада.

Однією 3 форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростання є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якісний характер змін. Категорії розвитку та економічного зростання співвідносяться як загальне i часткове. Поняття розвитку є більш ширшим та змістовнішим, оскільки характеризує здатність підвищувати якість життя за рахунок сукупності факторів, в тому числі i економічного зростання.

Економічне зростання може відбуватися i без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання.

Проблема економічного зростання є найважливішою про6лемою економічної теорії та практики на сучасному етапі.

Категорію економічного зростання досліджували економісти ще в XVIII-ХІХ ст. (Ж.Б.Сей, І. фон Тюнен та ін.), а в кінці 30-х років ХХ ст. вивчення цієї проблеми виділилось в окремий напрямок.

Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е.Домар i англієць Р.Харрод. Вивчення цього процесу у сучасній економічній теорії проходить за трьома основними напрямами.

Перший напрям це неокласичні теорії зростання, в основі яких лежать положення про ринкову саморегуляцію, розроблені А.Маршаллом i Л.Вальрасом. Провідним ідеологом цього напряму сьогодні вважають М.Фрідмена.

Другий напрям це неокейнсіанські теорії, які поєднують декілька течій (Д.Тобін, О.Сімомура, С.Фудзіно).

Третій напрям спирається на праці К.Маркса, Й.Шумпетера, Дж. Ст. Мілля.

У представників усіх напрямів немає чітких меж між теоріями зростання i теоріями рівноваги циклів i криз, проблемами відтворення, теорії i практики державного регулювання, що відображає зв'язок економічного зростання з багатьма іншими процесами економічного розвитку.

На сьогодні не існує єдиного тлумачення категорії економічного зростання. Суть економічного зростання визначається по-різному. Одні вчені визначають економічне зростання як з6ільшення загальною о6сягу валового національного продукту за певний період а6о як збільшення чистого національного продукту на душу населення. Інші дослідники вважають, що економічне зростання має місце тоді, коли разом із збільшенням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Деякі економісти ототожнюють економічне зростання 3 розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробyтy населення тощо). Однак переважає думка, що економічне зростання це такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно i якісно зростає суспільне виробництво.

Деякі трактування категорії "економічне зростання" наведено на рис.4.1.1.

Економічне зростання національної економіки це такий її розвиток, який призводить до з6ільшення реального національного доходу за певний період. Тому досягнення певного рівня економічного зростання є однією з головних макроекономічних цілей держави.

Ефективність 6удь-якої системи господарювання можна оцінювати на основі характеристик економічного зростання. Воно проявляється у збільшенні потенційного i реального обсягів продукції, доходу та 6агатства нації. Економічне зростання має певні якісні та кількісні характеристики. Його якісний характер відо6ражае реальний приріст сукупності споживчих вартостей та їх відповідність суспільним потребам. Кількісний характер економічного зростання знаходить свій вираз у рівнях та темпах розвитку національного господарства.

Зміст категорії економічного зростання можна виразити через оцінку змін основних макроекономічних показників.

Рис. 4.1.1. Деякі визначення категорії „ економічне зростання "

Оцінка змін економічного зростання, як правило, відображається відносними величинами індексів та темпів. Індекси показують співвідношення рівнів показників за певний період.

Індекс зростання це відношення приросту певного показника за звітний період до цього ж показника базового періоду Динаміка економічного зростання визначається його темпами.

Темп зростання показує кількісне зростання суспільного продукту.

Можна виділити два підходи до оцінки та розуміння змісту категорії економічного зростання на основі абсолютних i на основі питомих показників.

Перший підхід базується на абсолютних оцінках динаміки розвитку країни в цілому ї пов'язує економічне зростання із збільшенням реального валового внутрішнього продукту за певний період часу. Таке тлумачення цього поняття використовується при дослідженні макроекономічних проблем оцінки рівня розвитку країни, формування її бюджету тощо.

Явище економічного зростання за першим підходом до його розуміння графічно можна показати двома способами на основі кривої пропозиції та кривої виро6ницих можливостей (рис. 4.1.2, 4.1.3).

В класичному варіанті крива пропозиції відображає зв'язок між ціною (Р) i кількістю продукції (Q), яку виробник готовий виро6ити та продати за певного рівня цін. Економічне зростання супроводжується зростанням виробництва товарів i може бути відображене графічно переміщенням кривої пропозиції вправо (показано стрілкою) із положення SІ в положення S2



Рис.4.1.2. Економічне зростання як переміщення кривої пропозиції

Економічне зростання як з6ільшення кількості товарів i послуг, які створює національна економіка, може також бути відображене як зміна параметрів кривої виробничих можливостей (рис.4.1.3.).

Якщо припустити, що у відносно короткому періоді технологія та організація виробництва, обсяги та комбінація ресурсів незмінні, то кількість виро6ничих благ можна описати кривою виробничих можливостей АВ, яка характеризує обсяги співвідношень виробництва предметів споживання (Qk) та засо6ів виро6ництва (Qp). Вона може бути використана для характеристики варіантів виробничої комбінації ,удь-яких двох змінних (товарів). Крива АВ окреслює i відображає межу виробничих можливостей підприємств, будь-яка точка на ній показує конкретні о6сяги випуску засобів виробництва та предметів споживання (або того чи іншого товару) в певному співвідношенні із граничними абсолютними значеннями Q : Qki або Qp1 О. Неповне чи нераціональне використання ресурсів призведе до зменшення можливих обсягів виробництва. В той же час, збільшення обсягів виробництва понад теперішні виробничі можливості потребує кількісних чи якісних змін у застосовуваних ресурсах чи інших факторах впливу, тобто економічного зростання. Це буде характеризувати уже нові економічні можливості, які на графіку відображені кривою трансформації CD. Нарощування виробничих можливостей відбувається під впливом певних чинників економічного зростання, а її крива відображає взаємодію цих чинників.

Рис.4.1.3. Зображення економічного зростання як кривої виробничих можливостей

Другий підхід до розуміння економічного зростання базується на питомих оцінках динаміки розвитку країни з врахуванням кількості її населення i виражає його через зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Це дає можливість досліджувати соціально-економічні проблеми до6робуту, оцінки рівня життя тощо.

Якщо у певний період ВВТІ відтворюється у тих самих обсягах, що й у попередньому періоді, то це свідчить про нульове економічне зростання. Якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП скорочується, то відбулося від'ємне зростання, i якщо ВВП зріс, то має місце власне (додатне) зростання.

Економічне зростання перш за все проявляється у зростанні обсягів виробництва. Залежно від цілей економічного аналізу розміри виробництва можна виразити різними макроекономічними показниками - валовим внутрішнім продуктом (ВВП), валовим національним продуктом (ВНП), національним доходом (НД). Однак, основним показником національного виробництва е валовий внутрішній продукт (ВВП), на 6азі якого визначаються основні показники економічного зростання. При цьому оцінюється динаміка змін ВВП за певний період, як правило за рік, в цілому або на душу населення. Темпи економічного зростання розраховують відношенням абсолютного приросту ВВП до його початкового значення. до основних показників економічного зростання належать:

1. Індекс економічного зростання ВВП - розраховується як відношення ВВП звітного періоду до цього ж показника базового періоду i показує, у скільки разів він змінюється:

Ізр = ВВІІI/ ВВПО, (4.1.1.)

де Ізр - індекс економічного зростання;

ВВП1 - валовий внутрішній продукт звітного року, грн.;

ВВПО - валовий внутрішній продукт базового року, грн.

Темп економічного зростання (приросту) ВВІІ (Тпр) -визначається як відношення абсолютного приросту ВВП до його початкового значення i показує процентну зміну ВВП:

Тпр = [ (ВВП1 - ВВПО/ ВВПо ]*х 100, % (4.1.2.)

Темп приросту ВВП на душу населення - розраховується як відношення абсолютного приросту ВВП у розрахунку на душу населення до початкового значення цього показника:

Qki

Тпр/осіб =[(ВВП1/осібВВПо/осіб/ ВВПо/осіб] * 100 °/о (4.1.3.)

де Тпр/осі6 - темп економічного зростання у розрахунку на душу населення, %;

ВВПІ/осі6 - валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення даного періоду, грн.;

ВВПО%осіб валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення базового періоду, грн.

На величину цього показника впливає не тільки зміна обсягів ВВП, але й чисельності населення.

Економічне зростання економіки в цілому пов'язане із збільшенням річного обсягу виробництва товарів i послуг як в цілому, так i в окремих галузях. Тому економічне зростання можна визначити за показником валового національного продукту (ВНП) національного господарства а6о темпах зростання виробництва по окремих галузях виробництва в цілому i на душу населення.

Категорія економічного зростання відноситься до динамічних понять i відо6ражаеться різними динамічними характеристиками. Можна визначити декілька ознак, які дають можливість здійснити класифікацію окремих видів економічного зростання.

* 3а ознакою перервності змін виділяють безперервне та перервне економічне зростання.

За ознакою поступовості змін характеризують пропорційне i непропорційне економічне зростання.

За напрямком змін розрізняють власне (додатне) економічне зростання та спад (від'ємне економічне зростання).

За кількісною ознакою динаміки змін розрізняють економічне зростання з високими та низькими темпами.

Темпи економічного зростання найчастіше виступають основним критерієм економічного розвитку. Однак, високі темпи економічного зростання не завжди свідчать про прискорений економічний розвиток країни

І, навпаки, зниження темпів зростання а6о навіть нульові його темпи не означають припинення економічного розвитку.

Проте в основному темпи економічного зростання визначають динаміку всіх інших економічних показників. Тільки безперервне економічне зростання дає можливість країні зайняти передові позиції в світі.

На основі показника темпів економічного зростання можна зробити висновок, що сучасна ринкова економіка функціонує ефективніше, ніж економіка попередніх періодів (табл.4.1.1).

Таблиця 4.1.1 - Світові темпи економічного зростання

Періоди	Зростання випуску продукції на душу населення,о
Раннє Середньовіччя 500-1000 рр.	0
Пізнє Середньовіччя 1000-1700 рр.	0,1
Період торгового капіталізму 1700-1860 рр.	0,2 __
Епоха промислового капіталізму 1860-1980рр.	1,6

Динаміка розвитку національних економік, як і світової економіки, характеризується нестабільними темпами. Це підтверджується показниками їх середньорічних темпів зростання, наприклад, за останню третину ХХ ст. (1965-2000 рр. (табл. 4.3.2).

Таблиця 4.1.2 Середньорічні темпи зростання окремих груп країн

Країни за рівнем доходів	Приріст ВВП, %	Приріст ВВП на душу населення, %
Низького	4,1	1,8
Середнього	4,2	2,4
Високого	3,2	2,3
Увесь світ	3,3	1,6

Друга половина ХХ ст. характеризувалася високими темпами економічного зростання в Японії, Німеччині, скандинавських країнах, державах Північної Америки, нових індустріальних країнах та ін. Саме високі темпи економічного зростання в післявоєнний період вивели Японію та ФРН в число передових країн світу, а країни Південно-Східної Азії (Тайвань, Сінгапур, Південна Корея та ін.) в 70-90-х роках стали новими індустріальними країнами.

Темпи світового економічного зростання за останні 100 років за показником реального ВВП становили в середньому 3,2 %, що призводило до подвоєння національного багатства за кожні 22 роки. Темпи зростання у розрахунку на душу населення становили 1,6 %, що забезпечувало подвоєння цього показника кожні 39 років.

Економічне зростання у більшості країн світу складає декілька відсотків на рік. Так, за останні п'ять років темпи приросту реального ВВП у країнах Європейського Союзу становлять в середньому трохи більше 2 %.

Динаміка економічного зростання (спаду) в Україні характеризувалась наступними показниками (табл.4.3.3). Реальний обсяг виробництва почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов становлення незалежності, його падіння прискорилося. Наслідки економічної кризи 90-х років відкинули країну далеко назад. За період десятилітнього спаду о6сяг реального ВВП скоротився майже в 1,9 рази. Після тривалого спаду в 1990-х роках, починаючи 3 2000 року, в Україні спостерігаються позитивні щорічні темпи приросту реального ВВП.

Таблиця 4.1.3 - Динаміка ВВП України, у % до попереднього року

Роки	Зміна ВВП,%
1990	4,0
1991	8,7
1992	9,9
1993	-14,2
1994	22,9
1995	_ 12,2
1996	10,0
1997	3,0
1998	1,9
1999	0,2
2000	5,9
2001	9,2
2002	4,6
2003	5,0
2004	12,5
2005	2,6
2006	4,7

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджує досвід західних країн. Україна успадкувала адміністративно командну систему, зношені виробничі фонди, ірраціональну галузеву i виробничу структури. О6тяжливими обставинами стали сгри6коподібне підвищення цін на імпортні енергоносії, незавершеність виробничого циклу в національній економіці, розрив економічних відносин із сусідніми державами, значний військово-промисловий комплекс, катастрофічна екологічна ситуація, а також су6'єктивні прорахунки, непослідовність у переході до ринкових відносин, поява величезного тіньового сектору. Результат дії цих негативних факторів проявився в тому, що нині о6сяг національного виробництва становить трохи 6ільше як третину від рівня 1990р.

Темпи економічного зростання визначають динамічні параметри економічного розвитку країни, її місце та історичні перспективи на міжнародній арені. Забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним із найважливіших завдань національної економіки будь-якої країни світу. В той же час економічне зростання стало метою економічної політики урядів більшості розвинених країн. Все більше країн світу беруть на озброєння ідеологію економічного зростання, яка стає основою створення держав загального добро6уту.

За основним показником розвитку національної економіки ВВП на душу населення усі країни поділяють на розвинуті i країни, що розвиваються. На даний період до розвинутих відносять країни, у яких, зокрема, величина ВВП на душу населення перевищує 12 тис. дол. за рік.

Середньосвітове значення показника ВВП на душу населення в 5 разів менше ніж в США. Для подвоєння ВВП на душу населення в Україні при 5 % зростанні необхідно 14 років а при 7 о/о зростанні 10 років. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії 33, Індонезії 17, Південній Кореї 10 років. Що6 наблизитися до середньосвітового рівня за умови середнього темпу економічного зростання світової економіки в 1,6 %, Україні необхідно протягом 30 років підтримувати 7 о/о економічне зростання а6о подвоювати цей показник кожні 10 років. Навіть враховуючи від'ємний приріст населення України, вирішення цієї проблеми потребує втілення абсолютно нової економічної стратегії, яка потребує серйозної розробки та втілення в життя спільними зусиллями всього народу, що є надзвичайно складним завданням. При цьому забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним із найважливіших завдань макроекономічного регулювання.

Економічне життя суспільства супроводжується величезною кількістю та різноманітністю економічних процесів та явищ, пере6увае у постійному русі. Економіка зазнає певних кількісних та якісних змін. Змінюються продуктивні сили i виробничі відносини, як в цілому, так i за окремими видами. Економічне зростання ж означає поступальний рух економіки, її прогрес i розвиток.

Причинами економічного зростання виступають зв'язки між суспільним виробництвом i споживанням. Економічні потре6и людини породжують виробництво і самі породжуються ним.

Потре6и країн зростають у зв'язку з ростом чисельності населення. Так, тільки за останні 40 років чисельність населення світу збільшилася в два рази. Протягом останнього десятиліття щорічний приріст склав 6лизько 75 млн. чоловік, що рівнозначно появі на карті світу нової великої держави.

Одночасно 3 цим зростають, змінюються та урізноманітнюються в якісному відношенні потреби кожної людини. Поряд із традиційними потребами в їжі та воді, одязі, житлі зростають потреби в засобах пересування, спілкування, послугах по охороні здоров'я, освіті, відпочинку, виникають i нові потреби.

В умовах росту населення та його потреб національна економіка повинна забезпечувати безупинний приріст благ, необхідних для їх задоволення. Адже життєздатність економічної системи держави визначається ступенем задоволення потреб свого населення.

Економічне зростання основна форма розвитку передових країн світу. Забезпечення економічного зростання виступає однією з основних передумов зростання до6робуту населення. Підвищення рівня життя в державі вимагає більш швидкого росту національного доходу порівняно з ростом чисельності населення. Значення економічного зростання для країни проявляється у збільшених можливостях вирішення національних проблем, зокрема:

зростання реального продукту;

розв'язання соціально-економічних про6лем;

підвищення життєвого рівня населення;

задоволення нових потреб суспільства;

зміцнення зовнішньоекономічних позицій держави;

нарощування виробничої, технічної та фінансової бази для подальшого зростання тощо.

Економічне зростання, яке за6езпечуе збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення, е одним із факторів національної 6езпеки держави.

Підходи до перспектив економічного зростання. Існують два протилежні підходи щодо перспектив економічного зростання та проведення національної економічної політики країн.

Противники економічного зростання вважають, що у зв'язку з обмеженістю ресурсів та інтенсивним їх використанням, людство може вичерпати життєво важливі для процесу виро6ництва природні ресурси. Інтенсивний о6робіток землі перетворить її в пустелю. Скорочення запасів Світового океану, виру6ування лісів, збільшення відходів, забруднення довкілля, зменшення озонового шару, збільшення кількості техногенних i природних катастроф та інші негативні явища змінюють клімат планети. Це створює загрози екологічній системі й самому життю на Землі.

Крім того, існує певне побоювання серед людей відносно того, що нагромаджені ними професійні навички i досвід можуть виявитися застарілими, i вони не зможуть підвищувати свою професійну майстерність відповідно до вимог науково-технічного прогресу. Сукупність цих факторів, на думку частини політиків та вчених, е підставою для проведення політики уповільнення темпів економічного зростання i переходу до „нульового зростання".

Прихильники економічного зростання вважають, що це єдиний шлях за6езпечення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня населення. Збільшення виро6ництва товарів i послуг та доходів населення покращує освітнє та медичне обслуговування, подовжує середню тривалість життя, тощо. Науково-технічний прогрес, який е матеріальним носієм економічного зростання, призводить до з6ільшення розвіданих запасів ресурсів, створення нових замінників наявних ресурсів та нових джерел енергії тощо. Введення жорсткіших законодавчих обмежень та спеціальних податків сприятиме ефективнішому вирішенню екологічних про6лем.

Враховуючи всі фактори, можна зробити висновок, що економічне зростання не є, абсолютним благом. Воно потребує відповідного моніторингу, оцінки наслідків його впливу на всі суспільні явища та процеси. Однак, без відповідних темпів економічного зростання забезпечення добро6уту та благополуччя населення неможливе. Технічний та технологічний прогрес, відповідальна державна національна політика кожної країни та регулювання темпів економічного зростання є передумовами виведення людства на передові рубежі розвитку, надання економічному зростанню якісного та прогресивного характеру.

Світовий досвід показує, що стабільність економічного зростання можлива в довгостроковому періоді. В короткочасному періоді економічне зростання має циклічний характер.

Як відомо, період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення, називається економічним циклом.

Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Незважаючи на всі відмінності, при розгляді структури економічних циклів виділяють два статичних стани i два динамічних періоди, які можна представити окремими послідовними фазами: 1) пік, 2) спад, 3) дно, 4) піднесення (рис. 4.1.5.).

У процесі циклічних коливань обсягів виробництва економіка послідовно проходить чотири фази.

У піковій фазі циклу спостерігається найбільший рівень виро6ництва. В цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів i тому виробничі потужності най6ільш завантажені, а ціни, як правило, зростають.

Рис. 4.1.5. Циклічність екологічного раз витку

За піком настає фаза спаду, яка фіксується за умови скорочення обсягу виробництва тривалістю не менше півроку, більш тривалий період спаду називають депресію. Найвідомішою е Велика депресія 1929-1933 рр. у США, під час якої обсяг виробництва скоротився на третину, ціни знизились на 25 %, а рівень 6езробітгя досяг 24 %.

Депресія 1992-1999 рр. в Україні перевершила Велику депресію за тривалістю у два рази, за гли6иною економічного спаду у півтора рази.

Спад порушує економічне зростання. Всі наступні фази відновлюють його.

Дно, як наступна фаза економічного циклу, відображує найнижчу точку спаду (або депресії) i Може мати різну тривалість.

Піднесення фаза економічного циклу, протягом якої о6сяг виробництва спочатку відновлюється до попереднього ріння, а потім перевищує фазу пік попереднього циклу. Під час фази піднесення економічні процеси, притаманні спаду, розгортаються у протилежному напрямі. Підприємства намагаються використати інтенсивні чинники нарощування виробництва, що підносить економіку у пікову фазу.

Головними ознаками економічних циклів є їхня тривалість i причини виникнення. Виявлені най6ільш важливі економічні цикли:

короткострокові (цикли Китчина) тривалістю 3-5 років, основними причинами яких е з6урення на фінансових ринках;

середньострокові (цикли Джаглера i Кузнеця) тривалістю 10-20 років, джерелом яких е структурні зрушення в економіці та міжгалузеві переливи капіталу;

довгострокові (цикли Кондратьєва) тривалістю близько 50 років, що спричинені радикальними змінами в технологічній базі.

Циклічні коливання в економіці зумовлюються як Зовнішніми (війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, великомасшта6ні науково-технічні нововведення тощо), так i внутрішніми (нераціональна монетарна політика, нестабільність інвестицій, негнучкість цін i заробітної плати, коливання продуктивності праці, тощо) чинниками.

Економічне зростання є основною складовою економічної динаміки, яка визначає тенденції та траєкторії обсягів виробництва. Основною особливістю є її зростання на основі періодичного чергування з6ільшення та зменшення обсягів ВВП.

Для економічного зростання характерна циклічність періоди економічного піднесення чергуються 3 періодами економічного спаду. Кожен 3 цих періодів характеризується певними ознаками. Наприклад, у роки економічного спаду зростає безробіття, знижуються, як правило, ціни, зменшуються прибутки підприємств. У роки економічного піднесення все відбувається в протилежному напрямку. Хоча можливі інші комбінації основних наслідків розвитку економіки. Незважаючи на тимчасові відхилення та коливання, важливим є те, що в довгостроковому періоді зберігається загальна тенденція до зростання економіки.

Основні характеристики явища економічного зростання подано у табл. 4.1.4.

Таблиця 4.1.4 - Основні показники економічного зростання

Характерні ознаки	Характерні прояви
Причина	Зростання населення та його потре6
Значимість	Одна із макроекономічних цілей
Спосіб досягнення	Зростання національного продукту на душу населення
Показники оцінки	ВВП, ВВП, НД, обсяги виро6ництва по галузях
Абсолютні показники	Абсолютний приріст показників
Відносні показники	Коефіцієнт зростання, темп зростання, темп приросту на душу населення

4.2 Типи та способи економічного зростання

Економічне зростання залежить від багатьох чинників, їх кількісних та якісних характеристик. За ознакою сутнісного впливу на економічне зростання спостерігаються кількісний та якісний впливи факторів за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва (земля, праця, капітал) i підвищення рівня їхньої ефективності (продуктивності). Дія цих чинників Може забезпечувати нарощення економічного потенціалу i зростання сукупної пропозиції. У разі адекватного збільшення сукупного попиту економічне зростання із можливого переходить в реальне. Збільшення сукупного попиту реалізує спроможність економіки до зростання обсягів ВВП.

Залежно від ознаки характеру зростання виділяють різні його типи "екстенсивний", "інтенсивний" та "змішаний", які дають основну характеристику напрямку розвитку.

Екстенсивний тіn економічного зростання це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його факторів при незмінних їх якісних параметрах. Обсяги виробництва продукції зростають за рахунок збільшення чисельності ро6очої сили, обсягу інвестицій, використовуваних земельних та інших ресурсів. Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно характеризується незмінним співвідношення факторів та результатів виро6ництва, тобто не змінює середню продуктивність праці i відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виро6ництва землі, праці i капіталу, якісний i технічний рівні яких залишаються незмінними. Можливості такого розвитку пов'язані насамперед з наявністю вільних ресурсів та запасів. Екстенсивне зростання відбувається лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва при незмінній ефективності їхнього використання. Економічне зростання е виключно екстенсивним, коли обсяг виро6ництва збільшується прямо пропорційно збільшенню обсягів факторів виробництва.

Якщо зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, говорять про зростання економіки на виключно інтенсивній основі.

Інтенсивний тип економічного зростання розширення виробництва на основі якісного вдосконалення його факторів та організаційно-економічних відносин.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових i особистих факторів виробництва, підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин i механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо.

Економічне зростання називається інтенсивним, якщо воно характеризується випереджуючим зростання результатів порівняно з факторами виробництва, тобто коли збільшення національного доходу випереджає зростання кількості зайнятих у виробництві i продуктивність праці в країні підвищується. При цьому вихід кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів збільшується, жива та уречевлена праця економиться, якість продукції підвищується, ефективність виробництва зростає. У розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечує приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини припадає на підвищення продуктивності праці. Тому підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

Ефективність використання трудових ресурсів залежить від рівня, типів організації виробництва, методів та способів організації праці, стану освітньої i професійної підготовки працівників, їх відношення до виконуваної роботи, якості робочої сили тощо. При цьому 6лизько 60 % приросту продуктивності праці забезпечується за рахунок технічних факторів. Тому в умовах обмеженості ресурсів більш ефективним є інтенсивний тип економічного зростання на основі росту продуктивності праці і більш ефективного використання всіх факторів виробництва. Основою інтенсивного зростання є науково-технічний прогрес, а в наш час революційна форма його розвитку науково технічна революція.

Екстенсивне та інтенсивне зростання в абсолютно чистому вигляді на практиці не існує. Реально обсяг виробництва збільшується піц впливом сукупності факторів, що свідчить про змішаний тип економічного зростання. Наприклад, може відбуватися одночасно i приріст кількості діючої робочої сили, i підвищення її якості, розширення масшта6ів виро6ництва i удосконалення технічної бази виробничого процесу. Змішаний тип економічного зростання поєднує в собі ознаки двох попередніх типів зростання. Залежно від того, який спосіб збільшення виробництва благ переважає, говорять про «переважно екстенсивний» чи «переважно інтенсивний» типи економічного зростання. Віднесення до того чи іншого типу зростання здійснюється залежно від питомої ваги приросту виробництва, отриманого за рахунок якісних i кількісних змін його факторів.

За ознакою можливостей збільшення ВВП на душу населення можна виділити два спосо6и економічного зростання:

наближення сукупного попиту до сукупної потенційної пропозиції;

збільшення потенційної пропозиції.

Використання першого способу зростання обсягів виробництва (рис.4.2.4) не призводить до нарощування виробничого потенціалу економіки. Збільшення ВВП відбувається за рахунок стимуляції попиту, а потенційний ВВП, який описується кривою сукупної пропозиції SІ залишається незмінним. Крива сукупного попиту Di наближається до потенційної пропозиції i описується кривою D„ що i зумовлює збільшення ВВП від Уi до Уг. Однак, такий спосіб збільшення виробництва не можна віднести до економічного зростання.

Ціна, Р0 У1 У2 ВВП, У Рис.4.2.4. Економічне зростання на умовах наближення попиту до сукупної пропозиції При другому способі зростання обсягів виробництва відбувається за рахунок з6ільшення виро6ничого потенціалу, розширення масштабів економіки, а відтак i потенційного ВВП (рис.4.2.5.). Такий спосіб базується на економічному зростанні, при якому крива сукупної пропозиції SI трансформується в криву Sz. Обсяг виробництва збільшується від Уi до Уг, тобто пропорційно до зростання довгострокової сукупної пропозиції i потенційного ВВП. Це відбувається за умови відповідності динаміки сукупного попиту динаміці потенційного ВВП в довгостроковому періоді. Оскільки зростання сукупного попиту випереджає короткострокову сукупну пропозицію, то зростають i ціни, що створює мотивацію для з6ільшення потенційного ВВП.

Довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП при відповідному зростанні сукупного попиту розкриває сутність економічного зростання.

Рис.4.2.5. Економічне зростання на умовах зростання сукупної пропозиції

Поряд із типами та способами розро6ляютъся відповідні моделі економічного зростання, які показують конкретне співвідношення та роль задіяних факторів суспільного виробництва, а також його матеріальну основу. В екстенсивних моделях основою зростання є збільшення о6сягів традиційних ресурсів, то6то зростання їх кількісної визначеності. В моделях економічного зростання інтенсивного типу, на відміну від моделей екстенсивного типу, переважають якісні фактори впливу на кінцеві результати. Матеріальною основою економічного зростання в моделях інтенсивного типу є інновації, які забезпечують зростання якісної визначеності та підвищення ефективності використання залучених ресурсів.

Використання тієї чи іншої моделі залежить від рівня розвитку та інших можливостей i визначається окресленими цілями та прагненнями. Існування різних матеріальних основ у цих моделях породжує різні стимули в отриманні обсягів прибутку для окремих суб'єктів господарювання. Екстенсивна модель економічного зростання забезпечує отримання середнього прибутку, а інтенсивна відкриває можливості до отримання надприбутку, хоча й пов'язана з певним ризиком.

4.3 Фактори економічного зростання

В будь-якому суспільстві прагнення до розвитку невпинне. При цьому основною проблемою забезпечення економічного зростання є з'ясування чинників впливу i по6удова моделей та механізмів збільшення обсягів валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, який є критерієм економічного добробуту суспільства.

Всю різноманітність факторів, які :здійснюють вплив на економічне зростання, можна звести до наступних груп:

базисні фактори або фактори пропозиції;

фактори попиту;

фактори розподілу;

інституційні фактори;

соціальні фактори;

культурні фактори;

релігійні та інші фактори.

Різним етапам розвитку економіки відповідають різні чинники економічного зростання та їх структури і комбінації. Кожна країна використовує доступні їй фактори для свого розвитку із врахуванням національних особливостей. Для країн 3 низьким рівнем розвитку більш характернім є залучення ресурсних факторів економічного зростання, а для розвинутих інтелектуальних.

Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростання, безпосередньо діють i впливають на підприємства, виступають зі сторони пропозиції. До них відносять:

кількість та якість природних ресурсів;

кількість та якість трудових ресурсів;

обсяг капіталу країни;

технології;

інновації;

менеджмент.

Перелічені фактори є необхідними складовими для здійснення виробничого процесу, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції, створюють можливості для існування пропозиції товарів у країні взагалі. Збільшення кількості або покращення якості ресурсів, вдосконалення технології призводить до нарощування економічного потенціалу.

Природні ресурси це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат, тощо. Більшість країн світу відчувають нестачу природних ресурсів, що спонукає їх до залучення інших факторів економічного зростання. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі, які займають 68 % усіх земель країни. Якщо за площею Україна займає 40-е місце у світі, то за кількістю земельних ресурсів 21-е місце. Проте рівень їх використання значно поступається розвиненим країнам. Україна має близько 1 відсотка найродючіших сільськогосподарських угідь світу, однак земельний потенціал країни знижується наслідок нераціональної системи землекористування. Через зниження культури землеро6ства в Україні щороку втрачається від 0,6 до 1 тони гумусу з кожного гектара землі.

Україна має достатні мінеральні ресурси, серед яких значні запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, різноманітної сировини для будівельних матеріалів. Однак, є проблеми iз комплексним видобування ресурсів i вилученням з них усіх корисних елементів. Надра України містять 4,6% усіх розвіданих корисних копалин світу. Загалом за природно-ресурсним та соціально-економічним потенціалом наша держава посідає п'яте місце в Європі та восьме у світі, однак використовуються вони дуже неефективно.

Рекреаційні ресурси знаходяться на узбережжі Чорного та Азовського морів, а також у Карпатах.

Запаси ділової деревини незначні, оскільки рівень лісистості складає тільки 14,2% при середньо європейському значенні 24 % i е найменшим у Європі. Україна забезпечена технічними водними ресурсами, однак відчуває дефіцит води.

Трудові ресурси -кількість та якість робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці, інтелект є найголовнішим чинником економічного розвитку. В Україні чисельність зайнятого населення віком 15-70 років на початок 2006 року становила 20,7 млн. осіб, а чисельність безробітного населення працездатного віку 1,6 млн. осіб. Рівень зайнятості населення за методологією МОП становив 57,7%, а рівень безробіття 7,2 %.

Наявна в Україні екологічна криза порушує традиційну систему життєзабезпечення нації i є однією з найголовніших причин неухильної деградації українського суспільства. За рівнем життя, його тривалістю та рівнем освіти (індекс розвитку ООН) Україна серед інших держав світу посідає позицію у другій сотні: 1994 р. посідала 45-ту, 1997 р. 94-ту. За одним з найважливіших індикаторів людського розвитку очікуваною і тривалістю життя Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи. Зараз значення цього показника знизилося до 68,2 років.

Протягом 90-х років в Україні знижувався рівень народжуваності та одночасно відбувалося підвищення загальної смертності, обумовлене незадовільним харчуванням, побутовими умовами, станом медичної допомоги населенню, високим травматизмом на виробництві, погіршенням екологічної ситуації. В Україні несприятливий екологічний стан довкілля обумовлює зростання екологічної складової здоров'я до 60 70%. Нині смертність в Україні істотно перевищує народжуваність (на сотні тисяч щорічно).

В результаті комплексної дії несприятливих факторів наша держава займає перше місце в Європі за рівнем смертності i останнє за рівнем народжуваності. Природне скорочення населення 373 тис. на рік, але ці темпи дуже швидко зростають. 3гідно з прогнозами вчених-демографів, депопуляція населення триватиме й надалі.

Важливим чинником економічного зростання є підвищення продуктивності праці, яка служить основою для зростання заробітної плати та підвищення рівня життя працівників.

В свою чергу, продуктивність праці залежить від низки чинників, серед яких:

якість робочої сили, що визначається збільшенням частки висококваліфікованої ро6очої сили;

оновлення, модернізація, реконструкція застарілих основних засобів виробництва;

стан навколишнього природного середовища, забруднення якого вимагає великих затрат на його відновлення, що відволікає можливі інвестиції в розвиток технологій та інші складові економічного потенціалу.

Капітал як фактор економічного зростання може виступати в двох проявах -- натуральному i грошовому. Капітал як виробничі активи (будівлі, устаткування, машини i т.д.) у вигляді засобів та предметів праці обслуговує виробничий процес i є основою для нарощування виробництва. Капітал як грошові активи є передумовою залучення інших факторів виробництва. Річне нагромадження обсягів капіталу коливається в межах від 5 % національного доходу у сла6орозвинутих країнах до 25 % у багатих країнах, що створює різні можливості для економічного зростання.

Для України характерні низькі темпи нагромадження основного капіталу в економіці та незабезпеченість міжгалузевого перетоку капіталу у сектори економіки, що інтенсивно використовують інновації, хоча частка інвестицій в основний капітал поступово збільшується. Якщо у 2002 р. вона становила 16,5 % ВВП, то и 2005 зросла до 22,2%. Проте галузева структура інвестицій залишається вкрай недосконалою.

В сучасних умовах найважливішим фактором економічного зростання є використання технологій та інновацій. Передумовою цього виступає науково-технічний прогрес (НТІІ), який призводить до поступового удосконалення i використання у виробництві нової техніки i технологічних процесів. Поступові зміни накопичуються i стають основою революційних перетворень в техніці, технології, матеріалах. Основними напрямками цих перетворень є:

автоматизація виробництва, заміна машин принципово новими технічними системами, що змінюють положення i роль людини в процесі виро6ництва;

комп'ютеризація виробництва, яка перетворює інформатику в новий ресурс i елемент технологічного процесу;

відкриття i використання нових видів i джерел енергії -- атомної, термоядерної тощо;

створення i використання нових видів матеріалів, не існуючих у природі, із заздалегідь заданими властивостями;

відкриття i застосування нових "високих технологій" (хімічних, біологічних, лазерних тощо).

3астосування високих технологій підвищує технічний рівень ї якість продукції, економічність виробництва, зменшує витрати праці, матеріалів i засобів виробництва в розрахунку на одиницю продукції. 3'являеться можливість направити додаткові ресурси для покращення якості життя членів суспільства. Однак, різні країни по різному використовують цей чинник для забезпечення економічного зростання. Справа в тому, що можливості використання новітніх технологій виробництва тісно пов'язані з науково-технічною політикою держави, її економічним потенціалом i вимагають відповідного фінансування цієї сфери.

Уже багато років в Україні не виділяється достатньо коштів на розвиток науки, техніки та технологій, а наявні розробки та новинки не знаходять свого використання у господарській сфері.

Науково-технічний прогрес створює можливості для масового оновлення науково-технічного потенціалу за рахунок нововведень, яке i стає основним чинником економічного зростання на сучасному етапі. Тому розвиток інноваційної сфери економіки є одним з основних завдань, що сприяє розширенню виробництва. Все це потребує проведення відповідної державної політики щодо підтримки та регулювання інноваційних процесів, структурних змін, розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу.

...