Фінанси

Фінансове планування містить такі елементи: цілі (новаторські, розв'язання проблеми, звичайні робочі обов'язки, вдосконалення), програми (цільові комплексні, робочі), нормативи і норми (державні, регіональні, місцеві, галузеві, суб'єкта господарювання), правила і процедури.

Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах у ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві - забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку - досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого - на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.

Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Отже, фінансове планування представляє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників з забезпечення розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищенню ефективності його фінансової діяльності у майбутньому періоді.

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

- забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності;

- врахування інтересів підприємства, акціонерів та інших інвесторів при розподілі прибутку;

- визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

- установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;

- забезпечення виконання зобов'язань підприємств перед бюджетом і державними цільовими фондами, банками та іншими кредиторами;

- виявлення внутрішньогосподарських резервів та мобілізація всіх видів ресурсів з метою збільшення прибутку від звичайної діяльності, зростання інших доходів, включаючи і позареалізаційні;

- забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.

Умови ринкової економіки вимагають від підприємств якісного фінансового планування, оскільки вони відповідають за всі негативні наслідки і прорахунки розроблених планів.

Широке здійснення фінансового планування в сучасних економічних умовах обмежується:

- високим рівнем невизначеності на ринку, яка пов'язана з тривалими глобальними змінами у всіх сферах суспільного життя (непередбаченість їх ускладнює фінансове планування);

- відсутністю ефективної нормативно-правової бази у сфері внутріфірмового фінансового планування. Для державних підприємств така правова основа впроваджена з 2001 року, для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер;

- обмеженістю фінансових можливостей у більшості підприємств для залучення висококваліфікованих спеціалістів з метою виконання складних фінансових розрахунків. Особливо це стосується малих і середніх підприємств, в яких потреба у фінансовому плануванні є гострішою, ресурси ще більш обмежені і на їх діяльність значно впливає зовнішнє середовище.

Значення фінансового планування для підприємств полягає у:

- втіленні розроблених цілей у форму конкретних фінансових показників;

- забезпеченні фінансовими ресурсами закладених у виробничому плані економічних пропорцій розвитку;

- визначенні з його допомогою можливості життєздатності проекту підприємства за умов конкуренції;

- залученні фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.

Фінансове планування дає змогу підприємству визначити:

- розмір грошових коштів, що може мати підприємство в своєму розпорядженні;

- джерела їх надходження;

- відповідність фінансових ресурсів обсягу накреслених завдань;

- частину коштів, яка має бути перерахована у бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;

- механізм розподілу та використання прибутку на підприємстві;

- ступінь забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У процесі фінансового планування використовуються різні методи: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; моделювання.

Зміст балансового методу полягає у тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає у том, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Цими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає у розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

- максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

- економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

- економія поточних витрат;

- мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

- максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім вже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Отже, фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Тести

Тест 1. Державне регулювання підприємницької діяльності в умовах ринку здійснюється через:

1) податкову та фінансово-кредитну політику;

2) бюджетну політику;

3) фіскальну політику;

4) дискреційну політику;

5) політику кредитної рестрикції.

Тест 2. Капітальні витрати підприємства це:

1) витрати, пов'язані із основною діяльністю з випуску продукції, виконанню робіт, наданню послуг, їх ще називають собівартістю продукції;

2) витрати по розширеному відтворенню на підприємстві;

3) витрати, пов'язані з інвестуванням вільних коштів у цінні папери, депозити, статутні фонди змішаних підприємств;

4) витрати по простому відтворенні на підприємстві;

5) витрати на збут та адміністративні витрати.

Тест 3. Джерелом фінансування фінансових витрат є:

1) чистий прибуток;

2) амортизаційний фонд;

3) фонд економічного стимулювання;

4) валовий прибуток;

5) чиста виручка (дохід) від реалізації продукції.

Тест 4. Некомерційні організації і установи належать до:

1) виробничої сфери економіки;

2) фінансової сфери економіки;

3) невиробничої сфери економіки;

4) кредитної сфери економіки;

5) бюджетної сфери економіки.

Тест 5. Функціонування профспілкових організацій забезпечується за рахунок :

а) вступних і членських внесків її членів;

б) доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

в) благодійних внесків;

г) коштів, що надходять від власників або уповноважених ними органів за колективними договорами;

д) бюджетних коштів.

1) а), б), г), д);

2) а), в), г), д);

3) б), в), г), д);

4) а), б), в), г);

5) б), г), д).

Тест 6. Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:

1) запаси і товарно-матеріальні цінності;

2) дебіторська заборгованість;

3) грошові кошти та їх еквіваленти;

4) амортизаційні відрахування;

5) основні засоби.

Тест 7. Мінімальний розмір статутного капіталу для товариств з обмеженою відповідальністю повинен бути:

1) не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства;

2) не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства;

3) не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства;

4) не менше суми, еквівалентної 10 млн євро;

5) не менше суми, еквівалентної 250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства;

Тест 8. До складу фінансових ресурсів, що формуються за рахунок власних і прирівняних до них коштів у вигляді надходжень включають:

1) валовий і чистий прибуток, прибуток від основної діяльності;

2) прибуток від іншої операційної діяльності;

3) кредитні інвестиції;

4) стійкі пасиви;

5) страхові відшкодування.

Тест 9. До складу фінансових ресурсів, що мобілізуються на фінансовому ринку включають:

1) кредитні інвестиції;

2) цільові внески членів трудового колективу;

3) фінансові ресурси, які надійшли від об'єднань;

4) бюджетні субсидії;

5) цільові надходження.

Тест 10. Джерелами фінансування некомерційних організацій є:

1) власні та прирівненні до них кошти;

2) власні та позичкові кошти;

3) державні кошти;

4) власні та прирівненні до нихз кошти, а також державні кошти;

5) залучені, державні, власні кошти.

Тест 11. Під роялті розуміють:

1) платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку;

2) дохід, який сплачується позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна;

3) платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау);

4) грошова або натуральна допомога, яка надається за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів, юридичним і фізичним особам;

5) форма фінансової допомоги на фінансування певного проекту, яка може бути надана в період економічної кризи і підлягає поверненню внаслідок порушення її цільового використання.

Тест 12. Розмір підприємства впливає на:

1) кількість функцій фінансової служби;

2) ступінь складності функцій фінансової служби;

3) рівень виконання функцій фінансової служби;

4) якість реалізації функцій фінансової служби;

5) відношення управлінців до фінансової роботи.

Тест 13. На підприємствах малого бізнесу в країнах Західної Європи та США складанням бухгалтерської, фінансової та податкової звітності займається (за відповідну плату):

1) саме підприємство;

2) бухгалтер-сумісник;

3) фінансист-сумісник;

4) спеціалізовані консалтингові чи аудиторські фірми;

5) відділ по роботі з корпоративними клієнтами обслуговуючого банку.

Тест 14. Фінансова комісія в корпорації підзвітна:

1) керівнику підприємства;

2) спостережній раді;

3) загальним зборам власників;

4) директору-розпоряднику;

5) раді директорів.

Тест 15. Функції фінансової служби підприємства такі:

1) фінансово-кредитне планування;

2) фінансування витрат на виробництво, капітальних вкладень і інших витрат;

3) пошуки шляхів збільшення грошових надходжень;

4) забезпечення збереження і оборотності оборотних засобів;

5) організація і вдосконалення форм грошових розрахунків.

Тест 16. Система фінансового планування на підприємстві включає в себе:

1) чотири основні підсистеми;

2) дві основні підсистеми;

3) п'ять основних підсистем;

4) сім основних підсистем;

5) три основні підсистеми.

Тест 17. Оперативне фінансове планування необхідне підприємству для;

1) розробки фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності;

2) розробки конкретних фінансових планів як правило на 1 рік;

3) контролю за фактичним надходженням коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану;

4) контролю за станом кредиторської та дебіторської заборгованості;

5) встановлення оптимального співвідношення між власними й позиченими коштами.

Тест 18. У процесі фінансового планування використовуються такі методи:

а) балансовий;

б) нормативний;

в) розрахунково-аналітичний;

г) оптимізації планових рішень;

д) моделювання;

е) динамічних рядів.

1) а), в), г), д);

2) г), д), е);

3) а), б), в);

4) а), б), в), г), д);

5) б), в), г), д), е).

Тест 19. Суть нормативного способу фінансового планування полягає:

1) у тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів;

2) у визначенні планових показників на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді;

3) у розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший;

4) у тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття;

5) у математичному описі факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів.

Тест 20. До елементу фінансового планування «цілі» належать:

1) цільові комплексні програми;

2) державні нормативи;

3) звичайні робочі обов'язки;

4) правила;

5) процедури.

Література до теми

1. Балабанов И.Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта / И.Т.Балабанов. - 2-е изд., доп. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 208 с.

2. Господарський кодекс України: за станом на 30 квіт. 2009 р. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

3. Кириленко О.П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): навч. посіб. / О.П.Кириленко. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 259 с.

4. Коробов М. Финансовое планирование на предприятии / М.Коробов. - [2-е изд.]. - Х.: Консультант, 2003. - 118 с.

5. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування / Г.О.Крамаренко. - Київ, ЦУЛ, 2003. - 224 с.

6. Логачова С.С. Визначення ефективності некомерційної організації / С.С.Логачова // Економіка. Менеджмент. Підприємство. 3б. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. -2006. - № 15. - С. 199-209.

7. Логачова С.С. Особенности классификации некоммерческих организаций / С.С.Логачова // Економіка. Менеджмент. Підприємство. 3б. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - 2000. - № 2.- С. 164-168.

8. Логачова С.С. Особливості управління некомерційною організацією / С.С.Логачова // Простір і час сучасної науки, 3-4 жовт. 2006: тези доп. -Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конф. - К.: ТК МЕГАНОМ. - 2006. - С. 22-23.

9. Логачова С.С. Ресурси як складник організаційної спроможності некомерційних недержавних організацій, що сприяють діяльності суб'єктів малого підприємництва / С.С.Логачова // Економіка. Менеджмент. Підприємство. 3б. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - 2007. - № 4.- С. 174-180.

10. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства: підручник / О.О.Орлов. - К.: Скарби, 2002. - 336 с.

11. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16.09.97. № 531/97-ВР. - Чинний з 16.09.97 // Голос України. - 1997. - 15 жовт.

12. Путівник для НПО. - Славутич: Струм-Славутич, 2004. - 68 с. - (МГО «Лабораторія малого бізнесу»).

13. Стецюк П.А. Економічна суть фінансових ресурсів / П.А. Стецюк // Фінанси України. - 2007. - № 1. - С.129-132.

14. Фінанси підприємств: підручник / [керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін]. - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

15. Хруцкий В.Е., Сизова Т.В., Гамаюнов В.В. Внутрифирменное бюджетирование: настольная книга по постановке финансового планирования. / В.Е.Хруцкий, Т.В.Сизова, В.В.Гамаюнов. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 400с.

16. Шекова Е.Л. Экономика и менеджмент некоммерческих организаций: учеб. пособ. / Е.Л.Шекова. - СПб, 2005. - 154 с.

РОЗДІЛ 12

ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

12.1 Домогосподарство як економічна категорія та суб'єкт фінансових відносин.

12.2 Бюджет та бюджетні обмеження домашнього господарства.

12.3 Доходи домогосподарств, їх формування та розподіл.

12.4 Витрати та заощадження домашнього господарства

12.1 Домогосподарство як економічна категорія та суб'єкт фінансових відносин.

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування. А створення сприятливих умов господарювання для кожного домогосподарства - є одним із важливих завдань для будь - якої держави, в тому числі й України.

Зважаючи на глибокі корені в менталітеті українського народу до ведення домашнього господарства, держава має створити відповідне правове поле для успішного процвітання домогосподарств.

Тлумачення поняття ''домогосподарство'' згідно словника законодавчих термінів по - суті - співпадають (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

Законодавчі підходи до трактування поняття ''домогосподарство''

Джерело	Визначення
ЗАКОН УКРАЇНИ ''Про Всеукраїнський перепис населення'' (ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ст.1) м. Київ, 19 жовтня 2000 року N 2058-III	Сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ''Про Стратегію подолання бідності'' (Стратегія, розд.Визначення термінів) м.Київ, 15 серпня 2001 року N 637/2001	Сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо). В сучасних умовах поняття ''домогосподарство'' та ''сім'я'' дуже близькі. Частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними стосунками, становить 0,61 відсотка загальної кількості домогосподарств. У окремих випадках домогосподарство може бути представлено однією особою.
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ ІНСТРУКЦІЯ обліковцям щодо перепису худоби у домашніх господарствах у міських населених пунктах за станом на 1 січня 2006 року (п.1.6) 07.07.2005 N 169	Сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують свої кошти та витрачають їх. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояків, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Одинак, який не має родини, також вважається окремим домогосподарством. Якщо у даному будинку, квартирі або іншому житловому приміщенні живуть дві або більше родини, які ведуть самостійне господарство, то кожна з цих родин записується як окреме домогосподарство.
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ НАКАЗ ''Про затвердження Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін'' (Методологічні положення, розд.2) 14.11.2006 N 519	Сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Домогосподарство може складатися з однієї особи.
За рекомендаціями ООН	Особа або група осіб, об'єднаних з метою забезпечення всього необхідного для життя

В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками:

-- по - перше, домогосподарства беруть активну участь у кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право користуватись і розпоряджатись ресурсами, укладати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізовувати вироблювану продукцію, виходячи з власних інтересів;

-- по - друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них;

-- по - третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

-- по - четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Таким чином, домогосподарства як суб'єкти ринкових відносин проявляють три основних види економічної діяльності: пропонують чинники виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують [17, с.330].

Грошові відносини домогосподарства можуть виникати з [4, с.12]:

1) державою, а саме з:

- органами державного управління з різного роду платежів (візовий збір, державне мито, таможений збір, транспортні платежі і т.н.);

- органами податкової служби при внесенні податків, зборів та інших платежів;

- органами місцевого самоврядування при приватизації житла, земельної ділянки та інших об'єктів, при сплаті адміністративних штрафів, при оплаті орендної плати за землю і тлі.;

2) приватними фірмами, а саме з:

- банківською системою при отриманні і погашенні кредитів, купівлі-продажу валюти і цінних паперів, при депозитних строкових вкладах, участі в лотереях і т.п.;

- страховими товариствами (компаніями) з усіх видів страхування;

- недержавними пенсійними фондами по вкладах і отриманню пенсій і виплат;

- фінансовими і фінансово-кредитними господарюючими субєктами (інвестиційні фонди, ломбарди, кредитні спілки та ін.), при здійсненні трастових операцій, заставних операцій, селінгу, купівлі-продажу цінних паперів, участі в розиграші лотерей і т.п.;

- з приватними фірмами при виплаті заробітної плати, дивідендів з акцій, пайових часток, орендної плати за землю і т.п.;

- з громадянами при виплаті орендної плати за землю, за найм квартири, при спадкуванні і даруванні майна, купівлі-продажу об'єктів рухомої і нерухомої власності.

В основу вивчення структури домогосподарств покладено їх поділ за типами, складом і розмірами. Щоб оцінити вплив різних факторів на розміри та структуру домогосподарств, зазначений поділ можна поєднувати з групуванням членів домогосподарств за соціально-демографічними ознаками (віком, шлюбним станом, кількістю дітей, економічною активністю, зайнятістю і т. ін.).

Таблиця 12.2

Класифікація домашніх господарств

Класифікаційна ознака	Вид домогосподарства	Підхід до ідентифікації виду
За організаційною структурою	Індивідуальні	Згідно з рекомендаціями ООН для переписів населення, поняття індивідуальне домогосподарство грунтується на побутовому укладі, в рамках якого окремі особи або їх групи забезпечують себе всім необхідним для життя, у першу чергу -- харчуванням. Індивідуальні домогосподарства можуть складатися з однієї або кількох осіб, що проживають сумісно, об'єднують повністю або частково свої доходи й ведуть спільне господарство. На відміну від сім'ї, відносні спорідненості або свояцтва між членами одного індивідуального домогосподарства не обов'язкові. Останні можуть об'єднувати, крім родичів, ще й прислугу, пожильців та інших неродичів. Наприклад, до індивідуальних домогосподарств, згідно програми перепису, зараховувались і безпритульні; як окремі самостійні індивідуальні домогосподарства переписувалися особи, які у той час постійно проживали у гуртожитках, пансіонатах та інших подібних установах.
	Приватні (звичайні)	Групи людей, які мають спільне житло, як правило поєднанні кровними зв'язками, ведуть спільний бюджет.
	Колективні (групові)	Групи людей, які мають спільне житло та спільно харчуються, але не мають індивідуальних бюджетів і спільних споживчих витрат. Ці групи людей, як правило, не пов'язані між собою і родинними стосунками. Такі домогоспбдарства утворюють, наприклад, особи, котрі постійно проживають у будинках-інтернатах для старих та інвалідів, у дитячих будинках, інших установах соціального забезпечення, релігійних установах, казармах військових частин тощо.
За складом	Сімейні	Господарства, основою яких є сім'я. Вони можуть складатися з однієї або кількох сімей.
	Несімейні	Господарства, які складаються із самотніх осіб, а також із родичів, які не утворюють сім'ю (брат і сестра, бабуся та онука і т. ін.), або не родичів.
За повнотою	Повні	Господарства, які містять у своєму складі принаймні одну шлюбну пару.
	Не повні	Господарства, які утворені одним із батьків з дітьми.
За ступенем складності сімейної структури	Прості	Господарства, що складаються з батьків і їхніх дітей
	Складні	Господарства, що охоплюють декілька кровноспоріднених простих сімей. Вони можуть нараховувати до 10 - 15 осіб
	Розширені	Перехідний тип між простими і складними домогосподарствами. Це господарства, які складаються з однієї подружньї пари та окремих ближніх або дальних родичів.
За місцем проживання	Міські	Робітничі сімейні господарства, сім'ї службовців та інтелегенції
	Сільські	Селянські сімейні господарства, сім'ї заробітчан та інтелегенції. Передусім це селянські фермерські господарства, деякі види ремісничих господарств, особисті підсобні господарства.
За розміром	Малі	Одноосібні господарства та ті, що складаються зі шлюбної пари.
	Середні	Шлюбна пара з дітьми
	Великі	Переважно трипоколінні сім'ї
За видами діяльності	Домогосподарства, що займаються приватним бізнесом	Господарства, що займаються торгівлею, надомним бізнесом, “човникарством'', комп'ютерним бізнесом
	Домогосподарства, не зайняті приватним бізнесом	Домогосподарства, члени яких зайняті на підприємствах, в організаціях та установах
За рівнем споживання	Забезпечення	Господарства у яких рівень сімейних доходів вищий за прожитковий мінімум
	Малозабезпеченні (бідні)	Господарства у яких рівень сімейних доходів нищий за прожитковий мінімум.
	Незабезпеченні (злиденні)	Крайнім проявом бідності є злиденність. У цю групу віднесені ті домогосподарства, які можуть забезпечити собі тільки фізіологічний мінімум, тобто такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини не допустиме.

Багатством домогосподарства являється сукупність усіх благ яким володіє сім'я (рис.12.2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.12.2. Багатство домогосподарства[4, с.7]

Чинники, що впливають на добробут домогосподарства:

1. Демографічні (чисельність і темпи приросту населення, віковий склад населення та ін.).

2. Економічні (рівень реальних доходів населення взагалі і сім'ї, зокрема, рівень розвитку системи охорони здоров'я і медичного обслуговування, наявність робочих місць, які дозволяють використовувати жіночу і підліткову працю, кількість ро бочих місць з неповним робочим днем або пільговими умовами праці для підлітків і неповнолітніх).

3. Політичні (політика уряду, органів законодавчої державної влади, профспілок по відношенню до сім'ї);

4. Культурні (кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей; система чинних в суспільстві правових, моральних норм тощо);

5. Екологічні умови (природно-географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості і санітарно-гігієнічних умов життєдіяльності, ступінь забрудненості довкілля).

12.2 Бюджет та бюджетні обмеження домашнього господарства

Бюджет домашнього господарства (сім'ї) - це формування доходів сім'ї та їх використання, узгодження доходів і витрат. Отже, цей бюджет можна розглядати як фінансовий план, який сумує доходи і виграти за певний проміжок часу. Коли бюджет показує, що витрати дорівнюють доходам, його називають збалансованим. Якщо очікувані витрати перевищують величину очікуваних надходжень, то говорять, що цей бюджет має дефіцит. Бюджет, в якому доходи перевищують витрати, буде мати позитивний залишок.

Бюджет сім'ї характеризує рівень життя населення, його соціально - економічний статус, підприємницьку активність, освіту та ін.

Хоча існує стільки способів складати бюджет, скільки людей використовує його. Для ведення своїх справ, за звичаєм цей процес включає три основні фази: постановку фінансових цілей, оцінку доходів і планування витрат [4, с.14].

Для того щоб ефективно збалансувати бюджет необхідно розумно і передбачливо вести домашнє господарство. Це знаходить вияв у необхідності здійснення систематичних записів, які допоможуть дотримуватися запланованого бюджету. Бюджет має складатися так, щоб сума доходу дорівнювала сумі витрат. Складений за таким принципом план дасть змогу уникнути боргів. Існує важлива проблема, яка виникає в процесі бюджетування - чим скромніший бюджет, тим більша небезпека порушити його рівновагу. Однак навіть найскромніший бюджет повинен включати деяку суму коштів на непередбаченні та сезонні витрати, які б в один місяць були б непосильним тягарем. Правильно складений бюджет перш за все повинен враховувати постійні платежі (плата за квартиру, радіо, дитячий садочок, навчання) та платежі сума за які мне постійна (плата за газ, електроенергію, телефон).

Для ефективного процесу планування доходів та витрат домогосподарствам доцільно вести домашню касову книгу макет якої наведений у таблиці 3.

Для ведення такого виду обліку непотрібні спеціальні знання з бухгалтерії. Регулярне ведення такої касової книги дасть змогу бачити реальну ситуацію стану сімейного бюджету.

Бюджет сім'ї знаходиться в полі зору і держави, яка повинна дбати про гарантований прожитковий мінімум своїх громадян. Тому законодавчо встановлюються мінімальний і раціональний споживчі бюджети сім'ї.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання житгсвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності. Він визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя (складається, наприклад, система "споживчих кошиків" для різних статево-вікових груп).

Таблиця 12.3

Щоденне зведення доходів та витрат

Дата	Доходи	Витрати
	Залишок на початок дня	Залишок на кінець дня	Найменування витрат	Кількість	Сума витрат
01.04.09			Продукти Хліб Млоко Овочі … Інші витрати …
Всьго

Розраховується також оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину і структуру . споживання матеріальних і нематеріальних благ, які забезпечують найповніше і розумне задоволення потреб людини. Він використовується для оцінки фактичного рівня споживання, для прогнозування загального обсягу виробництва і споживання благ[4, с.16].

Метою виробництва є задоволення потреб споживачів у певних товарах і послугах, але інтереси суб'єктів ринкових відносин при цьому не співпадають, оскільки кожен прагне отримати вигоду для себе. Яким чином узгоджуються їх інтереси і звідки фірми знають про товари, в яких домогосподарство має потребу? Як, врешті - решт, домогосподарства вибирають необхідний для них набір благ за умови, що купити всі товари вони не можуть, оскільки існує проблема обмеженості ресурсу -- доходу?

Ці проблеми розглядає теорія споживання, яка досліджує вподобання індивідів на основі їх власних потреб, аналізує, як домогосподарство вибирає той або інший товар, в якій кількості воно може його купити, враховуючи обмежений бюджет споживача і прагнення максимізувати власну вигоду.

Для того щоб споживач міг розподілити свої кошти для задоволення потреб між різними потребами, йому потрібна певна загальна основа для їх співставлення. З цією метою економісти ввели поняття корисності. У XVIII ст. це поняття почали використовувати дослідники математичної ймовірності. У 1738 р. швейцарський математик Д. Бернуллі зазначив, що люди поводяться так, що гроші, які вони можуть виграти у чесному парі, коштують для них менше, ніж гроші, які вони можуть програти. Це означає, що вони не схильні до ризику і кожен наступний долар майна приносить їм менший приріст реальної корисності.

У гуманітарні науки поняття корисності було введено англійським філософом, соціологом, юристом Є. Бентамом, який заснував утилітаризм -- напрям у соціальній філософії (від лат. utilitas -- користь, вигода). ''Під принципом користі, -- писав учений, -- розуміють той принцип, що схвалює або не схвалює будь - яку дію, залежно від того, чи прагне вона (як нам здається) збільшити або зменшити щастя тієї особи, про інтерес якої йде мова, або, кажучи те ж саме іншими словами, сприяти або перешкоджати цьому щастю''. Згідно з теорією Є. Бентама, максимізація корисності і є психологічним принципом поведінки людей, яким вони керуються, намагаючись уникнути страждань і збільшити задоволення або щастя. Він вважав, що суспільство, в тому числі і законодавство, повинно ґрунтуватися на цьому принципі, щоб забезпечувати ''найбільше щастя для найбільшої кількості індивідів''. На той час погляди Є. Бентама були досить прогресивними. Вчений вважав, що соціальну й економічну політику потрібно спрямовувати на досягнення певних практичних результатів, тоді як попередні підходи грунтувалися на традиційній або релігійній доктринах. І нині ці ідеї актуальні, тому що багато політиків захищають свої законодавчі пропозиції за допомогою утилітарних уявлень про те, що може бути найкращим для найбільшої кількості людей [33].

Прийнявши утилітарну доктрину корисності, економісти мали нагоду створити теорію поведінки споживача, засновану на гіпотезі про можливість співставлення корисностей різноманітних благ. Вважали, що при заданих цінах споживач прагне так розподілити свої кошти на купівлю товарів, щоб максимізувати очікуване задоволення або задоволення від їх споживання. При цьому він керується особистими смаками й уявленнями.

Представник неокласичного напряму політичної економії В. Джевонс розвинув концепцію корисності Є. Бентама. Він розглядав економічну теорію як ''обчислення задоволення і болю'' і показав, як раціональні індивіди можуть обґрунтувати свої споживчі рішення додатковою або граничною корисністю кожного товару. Більшість утилітаристів XIX ст. вважали, що корисність є психічною реальністю, яку можна прямо і кількісно виміряти.

Визначена у такий спосіб корисність має суто особистий, суб'єктивний характер. Французький філософ Е. де Кондильяк зазначав: ''Отже, з міркувань про корисність речей складається їх цінність, і залежно від цих міркувань вона підвищується або знижується... Але якби почали вважати цінність ознакою невідносною, невіддільною від речей і незалежною від міркувань, то це поняття стало б лише джерелом поганих роздумів''.

Економісти неодноразово намагалися відмовитися від терміна ''корисність'', який має оцінний характер, знайти йому кращий відповідник. Російський економіст Н. Бунге пропонував використовувати поняття ''придатність''. ''Потреба у наркотичних засобах, -- писав він, -- незаперечна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для тих, хто палить, -- вони тільки придатні як речовина для сп'яніння''. Італійський економіст і соціолог В. Парето запропонував замінити термін ''корисність'' неологізмом ''ophelimite'', що означає відповідність між речами та бажаннями. Французький економіст Ш. Жид пропонував використовувати термін ''бажаність'', вважаючи, що ця категорія ''не передбачає існування у бажань моральних або аморальних ознак, розумних або нерозсудливих''. На підтримку терміна ''бажаність'' висловлювався і відомий американський економіст і статистик І. Фішер, зазначаючи перевагу антоніма ''небажаність'' порівняно з ''некорисністю''. Але термін ''корисність'' пережив своїх критиків і вживається й досі [16].

Домогосподарству як одному з суб'єктів економіки належить вагоме значення в системі економічних відносин. Економічне значення цього суб'єкта визначається такими чинниками:

- задоволення потреб домогосподарств у матеріальних і нематеріальних благах є природною метою виробництва. Попит домогосподарств - один з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага;

- домогосподарства як власники чинників виробництва передають їх діловим одиницям (фірмам), які ефективно поєднують їх;

- частина доходу, що не використовується домогосподарствами впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Чинники, що визначають домогосподарство як споживача:

1. Домогосподарство є економічним суб'єктом і задовольняє свої потреби як ціле, тобто не береться до уваги його внутрішня структура, і воно ототожнюється з поняттям "індивід".

2. Припускають, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу послуг, чинників виробництва або перерозподілу між членами суспільства, якщо воно не має у власності чинники виробництва, і повністю використовує їх для поточного споживання не роблячи заощаджень.

3. Домогосподарство може споживати, купуючи на ринку, усі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором економіки (припускається, що ці блага єнескінченно подільними), за наявності повної інформації щодо їхніх споживчих якостей.

4. Не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на обсяг його поточного споживання а саме: вкладення частини доходів у запаси споживчих благ, збільшення або зменшення майна, отримання кредиту на споживчі цілі тощо.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору. Йому треба розподілити наявні доходи між різними благами, якими задовольняються його потреби.

При цьому треба мати на увазі, що можливості вибору домогосподарств не є необмеженими. Зовнішніми і внутрішніми чинниками, що обмежують можливість вибору, є рівень і структура виробництва, структура потреб певного домогосподарства, рівень насичення деяких з них (досить швидко насичуються потреби в основних продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не мають межі насичення); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки більшість благ надається лише в обмін на гроші; рівень ринкових цін на які домогосподарство не може впливати.

Сукупність наборів благ, доступних за таких обмежень домогосподарству, і є тим простором, де воно може мати свободу дій, здійснюючи свій споживчий вибір.

Рівень доходу домогосподарства та ринкових цін на певний момент є чинниками, які з фінансового боку встановлюють межу задоволення потреб, тобто утворюють те, що називають бюджетним обмеженням.

Оскільки, виходячи з попередньо сформульованих припущень, увесь дохід домогосподарства витрачається на поточне споживання, бюджетне обмеження можна записати у такому вигляді:

М = р₁х₁+р₂х₂+…+р_nх_{n ,}

де М - отриманий за певний період дохід;

р_1, р_2, р_n - ціни споживчих благ;

х_1, х_2, х_n - кьлькість придбаних на ринку благ.

Сукупність споживчихнаборів, які можна придбати за наявного бюджетного обмеження називають фінансово можливими.

На бюджетне обмеження (сукупність споживчих наборів, доступних для реалізації) впливають такі фактори:

1) величина доходу М, який людина може витратити на придбання споживчих благ. Чим більший доход, тим більші можливості має домогосподарство для реалізації своїх планів споживання.

2) Ціни благ. Зростання цін зменшує споживчі можливості, а зниження - збільшує.

Є також непрямі чинники, які впливають на величину доходу. Наприклад, оподаткування доходу (податок з доходів фізичних осіб) веде до зменшення доходу у розпорядженні людини; запровадження акцизів на товари - до підвищення їхніх цін.

12.3. Доходи домогосподарств, їх формування та розподіл

У ринковій економіці кожне домогосподарство володіє певними економічними ресурсами і використовує їх ефективно з метою одержання доходу як засобу свого існування [13, с.7].

Сімейний дохід -- сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.

Дохід домогосподарства -- це загальна сума грошей, яку отримала особа або родина протягом певного періоду (як правило, за рік) [17, с.333]. Головним джерелом доходів домогосподарств є заробітна плата, доходи від власності; доходи від особистого підсобного господарства; доходи від індивідуальної трудової діяльності; державні трансфертні платежі (пенсії, допомога з безробіття, стипендії, безплатні послуги в галузі охорони здоров'я, освіти та ін.); доходи з інших джерел (спадщина тощо).

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту -- забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну -- сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну -- формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоровя. Норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум є важливим соціально - економічним нормативом для визначення:

-- розмірів мінімальної заробітної плати;

-- мінімальної пенсії за віком;

-- допомоги багатодітним сім'ям;

-- виплат безробітним;

-- стипендій та інших соціальних, виплат;

-- величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

-- державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання -- забезпечених та малозабезпечених. Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме. Фізіологічний мінімум -- межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання -- малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних), (рис. 12.3).

Рис. 12.3. Розподіл населення за рівнем споживання

Розрізняють номінальні й реальні доходи домогосподарств. Номінальні доходи -- це сума грошових доходів, які одержують домогосподарства. Реальні доходи -- це кількість різних споживчих благ (товарів та послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи. їх рівень залежить від: номінальних доходів, рівня цін не споживчі блага, величини податків та інших обов'язкових платежів. Отже, реальні доходи домогосподарств залежать прямо пропорційно від величини грошового (номінального) доходу і обернено пропорційно від рівня цін [17, с.230].

Отже, сукупний дохід домогосподарства -- це сума доходів, які воно отримує з різних джерел у грошовій чи натуральній формах. Він на повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижче ніж вартість набору необхідних споживчих благ (товарів та послуг), розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпечення населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат та пільг.

Доходна частина бюджету домашнього господарства є базою для витрат сім'ї. Але не весь сукупний дохід може бути витрачений, бо сім'я має відносини з різного роду обов'язковими відрахуваннями (податки, відрахування в пенсійний фонд і т.п.), які встановлює держава. Після цих відрахувань домашнє господарство фактично може витрачати чистий дохід (рис.12.4) [4, с.17].

Рис.12. 4. Формування чистого доходу домогосподарств

За джерелами походження сукупний дохід поділяється на первинні та вторинні доходи (рис. 12.5).

Рис.12.5. Формування сукупного доходу домогосподарства [19]

Сукупний дохід домашнього господарства за характером доходів, що його формують, може включати: власні, невласні, легальні, нелегальні, з ризиком, без ризику (рис.12.6).

Рис.12.6. Джерела надходжень грошових засобів у бюджет домогосподарства

Власні джерела доходів базуються на власній праці членів сім'ї, або від використання власності:

а) доходи, які мають трудове походження: оплата праці, доходи від підприємницької діяльності, фермерства, підсобного господарства, індивідуальної трудової діяльності, у тому числі на дому (друкування, виконання комп'ютерних замовлень, в'язання тощо);

б) доходи від продажу, передачу у користування:

-- виробничих факторів (праця, капітал, земля): процент, дивіденд, рента;

-- об'єктів інтелектуальної власності -- винагорода (грошова, негрошова);

-- від передачі в оренду майна - орендний доход;

в) доходи від акцій, виграшів по облігаціях державної позики і лотореях, процент від вкладів у банках, з ощадних сертифікатів, виграші в різних конкурсах, змаганнях;

г) доходи, за якими не стоїть певна виконана робота (трансфертні доходи): пенсії, субсидії, допомога по вагітності, з нагоди народження дитини, багатодітним сім'ям, безробітним.

Невласні джерела -- позика, кредит.

Легальні доходи утворюються при дотриманні законів держави і добросовісних звичаїв суспільства.

Нелегальні доходи отримуються від тіньової економіки, шахрайства.

Доходи без ризику. До доходів, отримання яких відбувається без ризику, відносять заробітну плату, гонорар, державні пенсії, стипендію, допомогу, орендний доход.

До ризикованих доходів відносять ті, отримання і розмір яких пов'язані з ризиком: доход від підприємницької діяльності, дивіденди, доходи від спекулятивних операцій. Ризиковані доходи стосуються, перш за все, з грою. Швидко розбагатіти можливо, якщо грати в казино, в лоторею, з курсовою вартістю акцій, з валютними курсами і т.н.

Еластичність доходу домашнього господарства

Дохід домогосподарства змінюється, що дає йому можливість збільшувати купівлю благ. Темпи цього збільшення можуть бути значними або незначними. В таких випадках говорять про еластичність доходу. Так звана еластичність доходу (Ед) показує, якою мірою кількість товару, яка користується попитом, залежить від змін доходу. Еластичність доходу можна визначити за формулою:

Ед=?Q / ?Д

де ?Q - зміна у відсотках кількості товару, яка користується попитом;

?Д - зміна у відсотках доходу.

Залежно від того, про які товари йдеться - низькоякісні чи високоякісні - результати бувають різні. Скажімо, якщо це звичайні продукти харчування, попит на які є завжди, то зростання доходів у приватних домашніх господарствах вплине на кількість продуктів, що користуються попитом, лише незначною мірою.

Коли ми візьмемо товари не підвищеного попиту, тобто ті, які не конче необхідні для життя (і переходять до розряду предметів розкошу), то побачимо, що зростання доходів дуже впливає на їх кількість, яка користується попитом.

Внаслідок зростання доходів уже більше домашніх господарств можуть дозволити собі придбати якийсь предмет розкошу, і в них з'являється відповідний попит

...