Торговельна діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу (історико-економічний аспект)

Прагнучи якомога швидше витіснити приватника з оптового ринку, десята сесія Ради Вукопспілки (жовтень 1926 р.) ухвалила рішення добиватися перед урядовими структурами підтримки, яка мала посилити товарне навантаження споживчої кооперації за рахунок забезпечення інтересів кооперативних організацій у взаємозв'язках із державною промисловістю [10, с. 16].

Проте державне сприяння споживчій кооперації щодо завоювання оптового ринку через розширення системи генеральних договорів водночас супроводжувалася посиленням контролю як за виробником, так і реалізатором промислової продукції. Зокрема, перша Всеукраїнська конференція КП/б/У (17-21 жовтня 1926 р.) поставила перед кооперацією ряд завдань, у тому числі знизити витрати в усіх ланках торговельної мережі, забезпечити правильне маневрування товарними масами, що надходили від державної промисловості, з метою недопущення ажіотажу в одних районах і завалів товарів у інших [2, с. 441].

Конкретними кроками на шляху контролю за продажем кооперативним організаціям товарів з боку державної промисловості та їх реалізацією населенню був ряд постанов регулюючих органів щодо націнок на товари. Зупинимося на кількох із них. Так, постанова Української економічної ради від 23 жовтня 1926 р. «Про граничні націнки на текстильні товари» зазначала, що в оптовій торгівлі при продажу текстильних тканин Вукопспілці та Уцеробсекції державна промисловість має дотримуватися пересічної націнки 3,5 % з тим, щоб націнки на інших стадіях продажу не перевищували таких розмірів: у дрібнооптовій торгівлі - 4,5 %; роздрібній торгівлі на селі - 26 %; роздрібній торгівлі в містах - 22 % [52, с. 628-630].

Постанова УЕР від 31 жовтня 1926 р. «Про зміни та доповнення постанови Наркомторгу УСРР від 3 вересня 1926 р. «Про граничні націнки на калоші» допускала націнку кооперативних центрів на цю продукцію у промислових містах та в транспортній споживчій кооперації на залізниці - 12 %, в інших містах - 14 %. Для сільської місцевості при реалізації калош кооператори мали дотримуватися націнки в розмірі не більше 16 % [53, с. 631].

9 лютого 1926 р. УЕР ухвалила постанову «Про зміну та доповнення до постанови Наркомторгу УСРР від 3 червня 1926 р. «Про граничні націнки на шкіряні товари». Ішлося про те, що при продажу взуття Всесоюзним шкіряним синдикатом Вукопспілці націнка має бути не більше 3 %, а при продажу взуття в роздріб у містах крайня націнка безпосередньо кооперативних організацій мала становити не більше 24 % і на селі не більше 27 % [54, с. 632-633]. Отже, під контролем держави перебували як відпускні оптові ціни державних промислових підприємств, так і роздрібні ціни споживчої кооперації. При цьому зазначимо, що організації споживчої кооперації не мали права встановлювати націнки до відпускних цін державної промисловості за вказані у постановах.

Держава прагнула всіляко регулювати генеральні договори споживчої кооперації з харчовими трестами. Постанова Народного комісаріату торгівлі УСРР від 2 лютого 1927 р. затвердила відпускні ціни Олійтресту України на соняшникову олію та граничні ціни для споживчої кооперації на місцях, зокрема, для міських кооперативів вона мала становити 52 коп., а на селі - 55 коп. за кілограм. [55, арк. 84]. Для робітничої споживчої кооперації влада вимагала від державної промисловості робити більші скидки при укладенні генеральних договорів і відпуску продуктів харчування. Так, НК торгівлі УСРР 2 листопада 1927 р. добився від Олійтресту того, що робітничі споживчі кооперативи на підставі генеральних договорів зможуть закупляти олію по 46 коп. за кілограм [56, арк. 122].

З огляду на те, що на цукор залишався великий попит, згідно з рішенням Наркомторгу СРСР від 23 вересня 1927 р., були чітко визначені скидки у розмірі 6-7 % на оптові закупівлі продукції Цукротресту споживчою кооперацією. Водночас оптова скидка для державної торгівлі становила 0,5 % [57, арк. 22]. Без сумніву, подібні переваги кооперативним організаціям надавали генеральні договори. Разом з тим втручання в оптові ціни державної промисловості та визначення націнок кооперативними організаціями було проявом ігнорування владою економічних законів ринкової економіки та доказом адміністративного втручання в їх господарські справи.

Практика генеральних договорів споживчої кооперації з державною промисловістю протягом 1926-1928 рр. супроводжувалася встановленням попередніх замовлень, що посилювало вплив кооперації на виробництво у справі прилаштування його до потреб споживача. Так, лютневий Пленум ЦК ВКП/б/ у 1927 р. підкреслив, що споживча кооперація на основі вивчення споживчого попиту «повинна переходити до системи попередніх замовлень на виробництво товарів, що їх вимагає ринок, допомагаючи цим пристосуванню промисловості до змін на ринку і даючи можливість промисловості при складанні виробничих програм своєчасно враховувати всі показники ринку» [1, с. 146].

Перехід до системи попередніх замовлень був уперше здійснений щодо текстильних товарів, яких постійно бракувало і які систематично користувалися попитом споживачів, а потім попередні замовлення були поширені і на інші товари широкого вжитку. Наприклад, протягом 1927-1928 рр. на основі попередніх вимог споживчої кооперації державна силікатна промисловість довела виробництво фаянсу, якого вимагав ринок, до 50 % загальної маси фарфоро-фаянсової продукції, тоді, як у 1925-1926 рр. питома вага фаянсу складала 32 %, а в 1926-1927 рр. - 33 % всієї продукції, що виробляла ця галузь [51, с. 259].

Без сумніву, попередні замовлення кооперативних організацій, з одного боку, сприяли безперебійному забезпеченню пайовиків промисловими товарами, а з другого, гарантували державній промисловості постійні замовлення з урахуванням попиту на ту чи іншу продукцію. Протягом досліджуваного періоду відбулося суттєве зростання питомої ваги генеральних договорів споживчої кооперації з державною промисловістю, в основу яких були покладені попередні замовлення кооперативних організацій (див. додаток Б). Наведені дані стосуються всієї системи споживчої кооперації СРСР, однак свідчать про загальну тенденцію до зростання питомої ваги генеральних договорів щодо окремих галузей промисловості, що цілком відображає ситуацію у споживчій кооперації України.

Отже, протягом 1926-1927 рр. найбільше зростання питомої ваги генеральних та типових договорів відбулося у тих галузях промисловості, які випускали дефіцитні товари чи продукти харчування, зокрема в текстильній, гумовій, шкіряній, цукровій, соляній.

Грудневий (1927 р.) Пленум ВКП/б/ схвалив практику генеральних договорів споживчої кооперації з державою промисловістю з урахуванням попередніх замовлень. Зокрема, в рішеннях пленуму зазначалося: «Кооперація має перетворитися в найбільш дешевий і раціональний апарат руху товарів від виробника до споживача. …вона повинна сприяти обліку споживчого попиту населення і планомірному покриттю цього попиту шляхом своєчасного подання промисловості заявок через систему замовлень» [1, с. 286].

Одночасно з розвитком системи генеральних договорів та зміцненням у зв'язку з цим значення Вукопспілки як планово-організаційного центру споживчої кооперації України протягом 1926-1928 рр. відбулося розширення кола великих кооперативних організацій, передусім райспоживспілок, ЦРК, міських споживчих товариств. Їх участь у генеральних договорах була більш помітна щодо Тексильсиндикату, Шкірсиндикату, Цукротресту, Продсилікату.

Розширення системи генеральних договорів мало призвести до певного скорочення оптової мережі державних організацій і сприяти, з одного боку, посиленню оптової торгівлі споживчої кооперації, а з другого, розвитку транзиту. Пленум ЦК ВКП/б/ (лютий 1927 р.) наголосив на необхідності проведення ряду заходів щодо раціоналізації товаропровідної мережі. Зокрема, в рішеннях пленуму було наголошено на тому, що потрібно скоротити рух товарів від виробника до споживача на основі максимального використання транзитних відправок товару і скорочення проміжних ланок [1, с. 146].

Питання щодо вдосконалення взаємозв'язків споживчої кооперації і державної промисловості було в центрі уваги одинадцятої надзвичайної сесії Ради Вукопспілки 19-22 лютого 1926 р. Наголошувалося на необхідності розширення практики генеральних договорів та своєчасних розрахунків між двома системами, а також удосконалення транзиту, зокрема раціоналізації шляхів товаропросування [38, с. 1-2]. Зміни шляхів у просуванні товарів, які споживча кооперація отримувала згідно з генеральними договорами від державної промисловості, відбиті в табл. 4.2.1.

Отже, протягом 1926-1928 рр. питома вага товарів, які надходили до організацій споживчої кооперації безпосередньо з фабрик чи заводів на основі генеральних договорів, зросла з 40,3 до 55 %. Натомість питома вага товарів, що постачалися центральними базами державних трестів та синдикатів, зменшилася з 42,2 до 39,1 %, а також місцевими відділеннями трестів та синдикатів - з 17,5 до 5,9 %. У свою чергу, це супроводжувалося зростанням товарної маси, яка проходила тільки одну або дві складські ланки споживчої кооперації. Так, у 1926-1927 рр. через одну ланку споживчої кооперації проходило 18,2 % усіх товарів, отриманих безпосередньо з фабрик чи заводів, у 1928-1929 р. - 32 %; через дві ланки в 1926-1927 рр. проходило 21,2 % усіх товарів, отриманих від виробника, а в 1928-1929 рр. - 32,5 % [58, с. 26]. Ці зміни в товаропросуванні мали позитивне значення з точки зору прискорення обертання промислових товарів і зниження рівня витрат кооперативних організацій, до чого й прагнуло партійно-радянське керівництво країни.

Таблиця 4.2.1

Способи отримання споживчою кооперацією СРСР товарів від державної промисловості за період з 1926 по 1928 рр. (у % до загального отримання)*

* Складено на підставі: Потребительская кооперация СССР - основные показатели. - М.: Издание Центросоюза, 1929. - С. 26.

Практика генеральних договорів була для споживчої кооперації зручною формою регулярного поповнення її товарними ресурсами з метою запобігання тривалої нестачі товарів. Зважаючи на це, керівництво УСРР на Х Всеукраїнському з'їзді Рад у квітні 1927 р. вказало на необхідність встановлення регулярного завезення із різних регіонів СРСР на Україну товарів широкого вжитку відповідно до її економічної ролі в союзній економіці. Було висловлено думку, що розширення системи генеральних договорів споживчої кооперації з підприємствами різних галузей промисловості, що знаходились як в Україні, так і за її межами, сприятиме налагодженню безперебійного постачання промисловими товарами передусім сировинних, районів. Особливу увагу з'їзд надав надходженню шляхом виконання генеральних договорів дефіцитних промислових товарів до хлібозаготівельних районів [59, с. 611-612].

Однак зазначимо, що у ряді випадків державна промисловість своєчасно не виконувала умови генеральних договорів перед кооперативними організаціями. Так, конференція крамничних комісій та осередків на Чернігівщині у вересні 1927 р. виявила, що генеральні договори Чернігівського ЦРК з трестами та синдикатами становили 33,7 % усіх закупівель, проте виконувалися ними лише на 70 % [60, арк. 97].

Значення генеральних договорів споживчої кооперації з державною промисловістю посилювалося тим, що вони сприяли суттєвому витісненню приватного торговця з оптового ринку. Однак при цьому ХV з'їзд ВКП /б/ (грудень 1927 р.) підкреслював, що під час усунення приватного торговця не має виникати перебоїв у забезпеченні ринку [1, с. 286]. Об'єднаний пленум ЦК та ЦКК ВКП/б/ (квітень 1928 р.) зобов'язав державні промислові підприємства та кооперативні організації не допустити влітку сезонного скорочення випуску та продажу промислових товарів, які чекало селянство, а відтак вони мали утворити спеціальний резерв найбільш ходових промислових товарів для маневрування у розпал хлібозаготівельної кампанії [1, с. 321].

У результаті поглиблення взаємозв'язків кооперативних організацій України з державною промисловістю протягом 1927-1928 рр. частка оборотів, охоплених генеральними договорами, зросла щодо мануфактури з 70 % до 80 %, металевих виробів з 50 % до 70 %, солі з 75 % до 88 %, шкіряних виробів та взуття з 36 % до 60 % [61]. Відповідно споживча кооперація забезпечувала споживачів продукцією промисловості, зокрема текстилем, цукром, сіллю, гасом приблизно на 70-80 %. Генеральні договори дали можливість кооперативним організаціям задовольняти попит міського населення на промислові товари на 66 %, а сільського - на 49,1 % [62, с. 165]. На 1 жовтня 1928 р. 82,9 % усієї продукції до Вукопспілки надходило через систему генеральних договорів, що давало можливість органам влади та управління контролювати не лише процес виробництва промислових товарів, але й їх продаж [63, арк. 8].

Отже, протягом 1926-1928 рр. розширення оптових операцій споживчої кооперації було тісно пов'язане з удосконаленням системи генеральних договорів з підприємствами державної промисловості. Ці договори сприяли забезпеченню планомірного зв'язку виробництва товарів з потребами ринку, оскільки промисловість намагалася враховувати попередні замовлення споживчої кооперації на ті чи інші товари. До того ж генеральні договори забезпечували проведення основної маси продукції державної промисловості через споживчу кооперацію і сприяли витісненню приватного торговця з оптового ринку.

Зменшення проміжних ланок завдяки отриманню товарів кооперативними організаціями безпосередньо з фабрик чи заводів, прискорення та спрощення їх доставки споживачам теж було результатом удосконалення генеральних договорів. Відтак протягом 1926-1928 рр. приватна торгівля втратила свої позиції на оптовому ринку в масштабі всієї країни з 3,3 % до 1,3 %. Певне зменшення було характерне і для державної торгівлі - з 46,9 до 41,6 %. Натомість питома вага споживчої кооперації СРСР на оптовому ринку зросла з 27,4 до 29,3 % [58, с. 26].

Завдання, поставлене керівництвом країни перед споживчою кооперацією щодо завоювання оптового ринку, практично було виконане. Завдяки генеральним договорам більшовики могли регулювати господарські взаємозв'язки споживчої кооперації з промисловими підприємствами, а значить, і процес товаропросування від виробника продукції безпосередньо до споживача. Система генеральних договорів певною мірою влаштовувала кооперативні організації, оскільки гарантувала безперебійне поповнення товарних надходжень. Водночас ці договори змушували організації споживчої кооперації діяти у суворо визначених межах, погоджуючись на чітко визначені терміни, асортимент, порядок і місце приймання товарів, що обмежувало і гальмувало їх господарську самостійність. Крім цього, слід зазначити, що генеральні договори заважали промисловості реалізувати продукцію, оскільки розрахунки споживчої кооперації за отримані товари здійснювалися несвоєчасно, що не могло не викликати незадоволення керівників підприємств-виробників.

4.3 Державна політика зниження цін у споживчій кооперації

Невід'ємною частиною комплексу заходів держави щодо регулювання споживчого ринку у другій половині 1920-х рр. була цінова політика. Історія її здійснення протягом 1926-1928 рр. переконує в тому, що більшовики шляхом втручання у процес ціноутворення прагнули остаточно витіснити приватного торговця з роздрібної торгівлі, водночас сприяючи споживчій кооперації зайняти монопольне становище на ринку. Разом з тим, державні кампанії зниження цін у споживчій кооперації свідчили про спробу більшовиків обмежити її господарську самостійність та перетворити в залежну від влади соціально-економічну структуру, покликану передусім виконувати партійно-урядові директиви.

Слід зазначити, що протягом 1926-1928 рр. різко зріс попит на промислові товари, випуск яких відставав від потреб ринку. Відтак підвищилися роздрібні ціни на продукцію державної промисловості, що супроводжувалось ажіотажем і розквітом спекуляції на приватному ринку. Завдяки системі генеральних договорів із державною промисловістю споживчій кооперації вдалося практично витіснити приватного торговця з оптового ринку. Проте роздрібну торгівлю потрібно було ще завойовувати. У зв'язку з цим держава прагнула посилити регулювання споживчого ринку, запроваджуючи, зокрема, механізм проведення систематичних кампаній щодо зниження цін.

Їх організацію у державній та кооперативній торгівлі більшовики пояснювали недосконалістю цінової політики, передусім високими націнками на товари державної промисловості. Так, здійснена Наркомторгом УСРР згідно з урядовими розпорядженнями на початку 1926 р. перевірка виявила, що націнки та ціни у споживчій кооперації надто високі, відповідно високі її торговельні послуги, що не відповідало планам держави стосовно завоювання роздрібного ринку. Розрахунки Наркомторгу засвідчували, що пайовики значно переплачували кооперативам за промислові товари та продукти харчування. Націнка на ціну товару безпосередньо від промислового виробника становила для Вукопспілки 4,1 %, для районних споживчих товариств - 11,6 %, робітничо-міських товариств - 20,6 % і сільських споживчих товариств - 21,3 %. Як бачимо, у найбільш невигідному становищі виявився сільський споживач, адже він переплачував кооперації за її торговельні послуги 37 % до відпускної ціни виробників товарів. У дещо кращому становищі перебували робітничо-міські споживчі кооперативи, оскільки вони були більш фінансово спроможні, а відтак могли закупляти товари безпосередньо у Вукопспілки, минаючи районні спілки [16, с. 25].

У зв'язку з відривом роздрібних цін від оптових питання організації ринку і боротьби за зниження роздрібних цін набувало виняткової ваги. Зважаючи на посилення товарного голоду на споживчому ринку та необхідність виконання державних завдань щодо витіснення приватного сектора з роздрібної торгівлі, керівництву споживчої кооперації України доводилося тримати питання роздрібних цін під постійним контролем. Варто зазначити, що більш фінансово спроможні місцеві кооперативні організації навіть в умовах загострення товарного голоду на початку 1926 р. намагалися проводити роботу щодо зниження цін. Зокрема, 3-е зібрання уповноважених Чернігівського ЦРК у лютому 1926 р. вирішило вжити належних заходів, щоб витрати торгівлі не перевищували 10 % обігу, а націнки на товари були не більші 15 %. Зниження націнок та цін планувалося досягти шляхом зменшення терміну обороту товарів [64, арк. 7 зв.].

На початку 1926 р. у контексті нестачі промислових товарів загострилася ситуація з цінами на хліб. Керівництво республіки було занепокоєне тим, що ціни на хліб у споживчої кооперації часто перевищували рівень цін на вільному ринку. Зважаючи на цю обставину, Народний комісаріат внутрішньої торгівлі УСРР, виконуючи вказівки влади, посилив контроль за цінами продажу хлібної продукції передусім робітникам. Розпорядженням від 16 січня 1926 р. НКВТ України зобов'язав Вукопспілку врегулювати ціни на хліб. Водночас директива містила попередження, що організації, які дезорганізовують ринок непомірно високими цінами продажу хліба, будуть притягатися до кримінальної відповідальності як за спекуляцію. Зазначимо, що про всі випадки продажу кооперативними організаціями хліба за високими цінами окружні внуторги мали повідомляти НКВТ України [65, арк. 314]. Отже, з початку 1926 р. держава посилила свій вплив на політику цін у споживчій кооперації, передусім на найбільш ходові товари та продукти харчування. Без сумніву, це робилося для того, щоб якомога швидше завоювати роздрібний ринок і тим самим максимально охопити задоволення потреб населення.

Питання зниження роздрібних цін у споживчій кооперації стало предметом обговорення на пленумі ЦК КП/б/У (29 березня - 1 квітня 1926 р.). Особлива увага була зосереджена на вирішенні проблеми розриву між роздрібними й оптовими цінами в державній та кооперативній торгівлі. Наголошувалося на тому, що так звані «ножиці цін» на 1 березня 1926 р. зійшлися на дуже високому рівні. Це вимагало, як визнав пленум, термінового вирішення завдання боротьби за зниження цін, особливо роздрібних. Планували добитися зниження цін не лише силами Наркомпроду, але і місцевих органів, насамперед споживчої кооперації. Пленум радив з метою зниження роздрібних цін ліквідувати такі недоліки роботи кооперативних організацій, як недостатня гнучкість торговельного апарату та високі організаційні витрати [2, с. 420]. Добитися рішучого зниження роздрібних цін - таке завдання перед торговельними організаціями поставив пленум ЦК ВКП/б/, що проходив у квітні 1926 р. Споживчій кооперації пропонувалося зробити це передусім за рахунок скорочення накладних витрат у торговельному обороті [1, с. 15-16].

Рішення партійних форумів щодо зниження роздрібних цін у споживчій кооперації були покладені в основу роботи ІV з'їзду уповноважених Вукопспілки (квітень 1926 р.). У промові голови правління ВУКС О.Б. Генкіна йшлося про те, що кооператори підтримують директиви союзного та республіканського партійно-радянського керівництва щодо необхідності формування політики і практики регулювання роздрібних цін в організаціях споживчої кооперації як із боку держави, так і кооперативних організацій [46, с. 4]. Така позиція свідчила про те, що кооперативні організації поступово потрапляли під контроль радянської влади і були змушені підпорядковуватися її рішенням.

Партійні директиви щодо зниження кооперативних цін були доповнені рішеннями органів влади. Так, на засіданні 3 сесії ВУЦВК ІХ скликання 31 травня 1926 р. зазначалося, що не лише приватний сектор, але й кооперація піддалася ажіотажу на споживчому ринку, викликаному браком товарів першої необхідності. Відтак діяльність кооперативних організацій щодо підвищення роздрібних цін отримала негативну оцінку сесії. Споживчій кооперації було висунуто серйозне звинувачення у втраті громадсько-господарського авторитету і спробах зірвати зусилля держави планово організувати товарооборот [66, с. 602]. Сесія ВУЦВК ухвалила рішення, спрямовані на «боротьбу з ринковою стихією й зменшення високих для робітничо-селянського споживача роздрібних цін». Досягти цього передбачалося шляхом зменшення накладних та торговельних витрат і націнок, збільшення планового постачання споживчій кооперації за рахунок поліпшення й удосконалення практики генеральних договорів. На органи державної влади й управління покладався обов'язок забезпечення широкої гласності щодо проведення кампаній зниження кооперативних цін, залучення населення до участі в них. Осторонь цієї кампанії не залишалися ні партійні органи, ні кооперативні організації, які мали розгорнути відповідну пропагандистську роботу й агітацію в засобах масової інформації [67, с. 604-605].

З огляду на рішення сесії, керівництво Вукопспілки визнало, що «націнки, і звідсіль роздрібні ціни в споживчій кооперації були таки величенькі» [68, с. 33]. Відтак постійним гаслом кооперативних видань став заклик до боротьби організацій споживчої кооперації з високими роздрібними цінами. Систематично в періодичних виданнях виступав голова правління Вукопспілки О.Б. Генкін, закликаючи до боротьби з високими роздрібними цінами [69, с. 5].

Партійно-радянське керівництво республіки з метою посилення адміністративного контролю за проведенням кампанії зниження цін у кооперативній торгівлі поклало на Народний комісаріат торгівлі УСРР обов'язок систематичного контролю за тим, щоб споживча кооперація дотримувалася встановлених державним регулюванням націнок на товари. При цьому НКВТ УСРР дозволялося вживати до кооперативних організацій - порушників встановлених державою норм судовий, адміністративний та економічний вплив, включаючи обмеження та припинення їх товаропостачання [70, с. 605].

Підтвердженням посилення впливу НК внутрішньої торгівлі на ціни споживчої кооперації є його директива Вукопспілці від 1 квітня 1926 р. Ішлося про ціни на залізо, якого тоді вкрай бракувало в Україні. Для недопущення підвищення цін на залізо НКВТ встановив для ВУКС ціну на цю продукцію, яка зі знижкою становила 19 крб. 60 коп. за пачку. У свою чергу, Вукопспілка зобов'язувалася дотримуватись визначеної НКВТ ціни при продажі заліза кооперативним організаціям. Націнки районних споживспілок також були чітко регламентовані, складаючи не більше 15 коп. за пачку заліза. Зауважимо, що окружним внуторгам надавалося право контролю за дотриманням кооперативними організаціями умов відпуску імпортного покрівельного заліза за встановленими цінами [71, арк. 367].

Про посилення впливу держави на споживчу кооперацію свідчить і той факт, що до контролю за цінами на місцях НКВТ УСРР почали залучати органи Державного політичного управління (ДПУ). Зокрема, у секретній інформації начальника окружного відділу Полтавського ДПУ до НКВТ від 24 травня 1926 р. містилися дані про динаміку цін на гречку в Миргороді та Лубнах за період від 15 по 23 травня 1927 р. [72, арк. 26]. Як бачимо, контроль держави за кооперативними цінами набирав системного характеру, оскільки навіть тижневі зміни цін перебували під неухильним контролем більшовиків.

Улітку 1926 р. боротьба за зменшення роздрібних цін у державній та кооперативній торгівлі активізувалася. Поштовхом до цього стала постанова РПО СРСР від 2 липня 1926 р., яка зобов'язала торговельні організації зменшити роздрібні ціни на дефіцитний товар на 10 % до 1 серпня порівняно з цінами на 1 травня того ж року. Виконуючи цю постанову, правління Вукопспілки звернулося з листом до всіх споживчих товариств та їх спілок, у якому зазначалося: «За наших умов кооперативна практика мусить ґрунтуватись на безпосередніх інтересах народного господарства в цілому. Отже, політику кооперативного нагромадження неодмінно слід погоджувати з інтересами й вимогами народногосподарського будівництва, зменшуючи роздрібні ціни і забезпечуючи потрібну економію в бюджеті робітничо-селянського споживача, а не в бік кооперативного нагромадження, як такого, хоч воно і є суспільне нагромадження кооперованих мас» [68, с. 33]. Як бачимо, директива не лише зобов'язувала кооператорів терміново провести кампанію зниження цін, але й визначала терміни її проведення та відсоток зниження, що свідчило про посилення втручання держави в господарські справи кооперації та підпорядкування її виконанню народногосподарських планів.

Слід зауважити, що у той період зниження роздрібних цін у споживчій кооперації України проходило зі значними ускладненнями. Центральні органи влади зобов'язали керівництво Вукопспілки посилити контроль за результатами зниження цін місцевими кооперативними організаціями. Перевірка виконання постанови РПО СРСР від 2 липня 1926 р., проведена правлінням Вукопспілки, встановила результати кампанії зниження цін за період з 1 травня по 1 серпня 1926 р. (див. табл. 4.3.1).

Отже, постанову виконали лише сільські товариства щодо мануфактури, а на решту товарів ціни на 10 % не були зменшені. Це свідчить про недостатність товарів, на які існував попит, і відповідно про високі націнки на них.

Таблиця 4.3.1

З зменшення роздрібних цін споживчою кооперацією України(дані на 1 серпня у % до 1 травня 1926 р.*

* Складено на підставі: Попов М. Вукопспілка у житті української кооперації / М. Попов // Кооперативне будівництво. - 1930. - № 11-12. - С. 33.

Конкретні результати здешевлення товарів іноді оцінити важко, оскільки на початку кампанії різні організації і міста України мали різний рівень цін. Так, у Харкові після 10 % зниження макарони коштували 45 коп. за кілограм, а в Артемівську без будь-якого зниження - 40 коп., у Полтаві після зниження на 4 % - 48 коп., а в Одесі після

50-відсоткового зниження - 38 коп. [73, арк. 24]. Зниження цін у споживчій кооперації здійснювалося виключно за рахунок зменшення прибутків торговельних організацій і супроводжувалося ще більшим зубожінням ринку, здобувши негативну оцінку пересічних споживачів. Збереглися свідчення жителів села Красно-Кам'янки Кременчуцького округу: «Після того, як розпочалася кампанія зниження роздрібних цін, цілий ряд продуктів першої необхідності й дешевих товарів як-то ситець і т.п. взагалі відсутні в кооперативній системі, в той час, як у приватника є всі види товарів у достатній кількості й будь-якого асортименту, але ціни приватником накручуються до неможливості» [74, арк. 131]. Без сумніву, директивне тримісячне зниження цін не могло суттєво покращити забезпечення членів споживчої кооперації товарами та продуктами першої необхідності.

Зрозуміло, що подібні результати роботи кооперативних організації щодо зниження цін викликали занепокоєння керівництва країни. На цьому наголошувалось у постанові ЦК ВКП/б/ від 16 серпня 1926 р. «Про взаємовідносини державної промисловості і споживчої кооперації» [47, с. 536-537]. Зокрема йшлося про те, що робота кооперативних центрів, включаючи Центроспілку, обласні та районні спілки, у справі боротьби за зниження цін і жорсткого проведення економічно обґрунтованих націнок на товари варто визнати недостатньою.

Аналогічну позицію зайняла Перша Всеукраїнська конференція КП/б/У (жовтень 1926 р.), яка звернула увагу на необхідність термінового вирішення торговельними організаціями, зокрема споживчою кооперацією, проблеми зниження роздрібних цін як на продукти промисловості, так і сільського господарства [2, с. 441].

Десята сесія Ради Вукопспілки, яка проходила у жовтні 1926 р., розглянула підсумки кампанії щодо зниження цін у споживчій кооперації та, враховуючи критичні зауваження і директиви союзного та республіканського керівництва, накреслила ряд подальших заходів. Вона ухвалила резолюцію стосовно доповіді голови правління ВУКС О.Б. Генкіна «Про підсумки кампанії щодо зниження цін у кооперації і політику кооперативних цін». Ця резолюція вимагала від усіх кооперативних організацій посилити роботу щодо зниження роздрібних цін. При цьому підкреслювалося, що механічне зниження націнок у кооперації не вирішує повністю проблему зниження цін, відтак сесія запропонувала постійну увагу приділяти раціоналізації торговельного апарату та методів роботи системи споживчої кооперації. Завдання зниження цін також пронизувало резолюцію сесії «Господарський план ВУКС на 1926-1927 рр.». Правлінню Вукопспілки доручили терміново переглянути націнки на товари у бік їх подальшого зменшення. Також ухвалили знизити витрати на складські операції на 15 %, що мало помітно вплинути на зниження роздрібних цін на промислові товари [10, с. 17].

Лютневий (1927 р.) пленум ЦК ВКП/б/ наголосив на необхідності проведення низки заходів з метою зменшення як відпускних цін товаровиробників, так і роздрібних цін закладів торгівлі. Перед державною торгівлею та споживчою кооперацією було поставлене завдання до 1 червня 1927 р. досягти зниження роздрібних цін не менше, ніж на 10 % порівняно з 1 січня того ж року [1, с. 144]. Пленум підкреслив не лише господарське, але й політичне значення цієї акції: «У проблемі цін схрещуються всі економічні, а значить, і політичні проблеми радянської держави. Встановлення правильних взаємин селянства й робітничого класу, забезпечення взаємозв'язаного й взаємообумовленого розвитку сільського господарства й промисловості, розподіл національного прибутку і зв'язані з ним питання індустріалізації СРСР, економічне й політичне зміцнення робітничого класу, забезпечення реальної заробітної плати, зміцнення червінця і, кінець-кінцем, планомірне посилення соціалістичних елементів народного господарства - все це упирається в проблему цін» [1, c. 138].

Отже, зниження роздрібних цін було визнано більшовиками загальнодержавною проблемою, від розв'язання якої залежало створення соціалістичної економіки. Зрозуміло, що така постановка питання вела до посилення контролю з боку держави за проведенням кооперативними організаціями роботи щодо зниження цін на товари та продукти, яких тоді бракувало на ринку.

На виконання директив пленуму РПО СРСР 17 лютого 1927 р. видала постанову, згідно з якою промисловість і торгівля (державна і кооперативна) були зобов'язані до 1 червня знизити роздрібні ціни на всі без винятку промислові товари на 10 % порівняно з січнем того ж року [75, арк. 15].

Підкреслимо: лютневий Пленум ЦК ВКП/б/ посилив регулярність розгляду партійними форумами питання про зниження цін у споживчій кооперації. Відтак об'єднаний Пленум ЦК і ЦКК КП/б/У (26 лютого - 3 березня 1927 р.), у свою чергу, вказав на ряд недоліків у торговельній діяльності споживчої кооперації України, зокрема щодо недостатнього зниження роздрібних цін. За визначенням Пленуму, причиною високих роздрібних цін у споживчій кооперації було недостатнє спрощення та покращення роботи кооперативного апарату. Було ухвалено рішення про обов'язкове виконання всіма торговельними організаціями завдань щодо зниження цін. Пленум особливо наголосив на необхідності рішучого усунення наявної в торговельному апараті, зокрема споживчій кооперації, тенденції проти проведення політики зниження цін [2, с. 456]. Щоб посилити контроль за зниженням цін, місцеві партійні осередки мали регулярно відстежувати хід та результати цієї роботи в кооперативних організаціях. Тож не випадково протягом лютого - березня 1927 р. відбулися пленуми окружних партійних комітетів у Дніпропетровську, Одесі, Києві, Запоріжжі, Лубнах, Харкові та інших містах, на яких затвердили заходи щодо виконання вказівок більшовицької партії [76].

З огляду на вищевказані партійно-урядові розпорядження, 19-22 лютого 1927 р. правління Вукопспілки скликало ХІ надзвичайну сесію Ради, щоб обговорити практичні заходи зі зниження роздрібних цін. Сесія підкреслила, що питання зниження цін на промислові товари на найближчий час є центральною справою всієї економічної політики радянського уряду, яка має велике значення для промисловості й торговельної системи. З метою зниження цін сесія ухвалила ряд заходів, з-поміж яких: введення спеціального індексу кооперативних цін шляхом офіційного оформлення цього індексу розпорядженням уряду; перегляд і пристосування розрахункових відносин з промисловістю до дійсних можливостей та ресурсів кооперації; перегляд і пристосування асортименту товарів до споживачів ринку; раціоналізація процесу товаропросування тощо. Крім цього сесією були встановлені нові норми націнок, витрат і прибутків для всіх ланок споживчої системи для того, щоб гарантувати зменшення цін на промтовари на 10 %. Зокрема, по Вукопспілці крайня націнка на всі товари не мала перевищувати 1,5 %; норма торговельних витрат - 1,25 %, норма прибутку - 0,25 %. Разом з тим було встановлено граничні націнки на товари Уцеробкоопу, великих ЦРК, невеликих робітничих кооперативів, сільських товариств. Сесія закликала всіх кооперативних працівників та пайовиків до активної участі у проведенні кампанії зниження цін. Президії та правлінню Вукопспілки було доручено виробити низку контрольних заходів щодо зниження цін на місцях. Правління ВУКС отримало повноваження вживати заходи організаційного, господарського й громадського впливу до тих кооперативних організацій, які ухилятимуться від виконання рішень сесії або їх затримуватимуть [38, с. 1-2].

Виконуючи рішення лютневого Пленуму ЦК ВКП/б/ та ХІ надзвичайної сесії ради ВУКС, організації споживчої кооперації України посилили роботу зі скорочення рівня витрат обігу, зменшення торгових націнок і зниження на цій основі роздрібних цін на товари широкого вжитку. Для вивчення товаропровідної мережі та розробки необхідних заходів щодо зниження цін у споживчій кооперації правління Вукопспілки 16 березня 1927 р. направило в різні регіони України 18 співробітників центрального кооперативного апарату, включаючи 4 членів правління [77, арк. 23].

На сторінках кооперативних та інших періодичних видань правління Вукопспілки регулярно повідомляло про хід та результати кампанії щодо зниження цін у кооперативних організаціях різного рівня [10, с. 46-58]. Без сумніву, певні здобутки у плані директивного зниження цін споживчою кооперацією протягом березня були досягнуті. Цей факт поспішила засвідчила більшовицька газета «Комуніст», коли на початку квітня 1927 р. констатувала, що «по всій Україні завдання щодо зниження цін в основному виконуються» [78].

Місцеві кооперативні організації, виконуючи урядові розпорядження, були змушені активізувати роботу щодо зниження цін. У деяких випадках кооператори під тиском контролю органів влади та керівництва системи прагнули відзначитися. Так, президія Чернігівського ЦРК 29 березня 1927 р., розглянувши питання про зниження ціни на тютюн та сірники, ухвалили рішення: до директивної знижки Наркомторгу УСРР у 10 % встановити ще й свою знижку у розмірі 5 % [79, арк. 63].

Активізувався контроль за ціновою політикою споживчої кооперації з боку державних силових структур. Наприклад, нарада при Полтавській окружній прокуратурі 4 квітня 1927 р. аналізувала інформацію про хід кампанії зниження цін у місцевих організаціях кооперації. За результатами перевірки в Полтаві та Червонограді констатували, що спілки споживчих товариств виконують директиви про зниження цін, ігнорування цієї політики з боку кооперативних організацій не спостерігається. Водночас було вказано на таку хибу: зниження цін кооператори здійснили лише на неходовий товар, а на найбільш ходовий, особливо на асортимент товарів для села, зниження майже не було [80, арк. 24].

У ряді випадків перевірка Полтавської окружної прокуратури виявила грубі порушення виконання урядових рішень щодо цін. Зокрема, недоліки зі зниження цін були зафіксовані в транспортній споживчій кооперації. Ішлося про те, що споживчим товариствам на залізниці відпускали мануфактури лише 50 % потреби робітників за цінами, які були набагато вищі, ніж у міських товариствах [81, арк. 15]. Отже, у цілому зниження цін у споживчій кооперації відбувалося надто складно і не так оптимістично, як про це писав друкований орган більшовиків на початку квітня.

Певним поштовхом до посилення роботи кооператорів щодо зниження цін стали рішення Х Всеукраїнського з'їзду рад від 13 квітня 1927 р. Він визнав, що кооперативні роздрібні ціни на товари були ще зависокі. З'їзд зобов'язав всі торговельні організації, зокрема споживчу кооперацію, закінчити не пізніше як 1 червня 1927 р. 10-відсоткове зниження цін на промислові товари [82, с. 324]. Зауважимо: робота щодо зниження цін у кооперативних організаціях мала здійснюватися не тільки шляхом зменшення промислової собівартості та торговельних витрат товарів, але й по лінії загального впорядкування всієї товаропостачальної мережі [83, с. 325]. Тобто всі питання товаропросування та продажу товару від промисловості до пайовика держава прагнула відстежувати та регулювати.

На виконання рішень Х з'їзду рад ВУЦВК зобов'язала Раднарком УСРР дати директиву всім торговельним організаціям, включаючи споживчу кооперацію, не лише провести зниження цін до 1 червня 1927 р., але водночас проконтролювати, щоб при цьому відбувалося покращення якості промислових товарів та розширення їх асортименту, які могли б задовольнити зростаючі потреби населення і відвернути їх від приватного ринку [84, арк. 52]. Як бачимо, влада вимагала від кооператорів не лише проводити систематичне зниження роздрібних цін, але й покращувати асортимент товарів. Без сумніву, на той час це було надто складною справою, з огляду на те, що товарів широкого вжитку бракувало.

Проаналізуємо, що було зроблено споживчою кооперацією протягом травня 1927 р. у плані зниження цін. Наводимо зведені дані про хід кампанії щодо зниження цін на території Роменського округу (Полтавщина) станом на 5 травня 1927 р., які надійшли на ім'я начальника 3-го відділення Державного політуправління УСРР. Зазначалося, що зниження цін кооперативними організаціями остаточно закінчено. При цьому споживчі товариства в місті та на селі припускалися порушень, перевищуючи встановлені націнки на ціну у розмірі 10-15 %. Це особливо стосувалося текстильних товарів. Зниження цін на більш фінансово потужних кооперативних організаціях не позначилося. Сільські кооперативи, навпаки, після зниження цін торгували збитково. Це пояснювалося тим, що маломіцні товариства не мали ходового товару. У селі Бірки Синівського району, зазначалося в документі, зниження цін було проведено на всі товари, крім риби і заліза, ціни на які не перевищували норму. У документі підкреслювалося, що населення села Засулля, де переважали незаможні мешканці, виказувало повне задоволення здешевленням фабричних товарів, зокрема мануфактури. З цього приводу незаможник Іван Чорноріг у сільраді сказав, що «вже можна, заробивши в селі 7-8 крб., купити необхідний одяг». Жителі села Ціпки Веприцького району, особливо бідняки, не настільки були задоволені зниженням цін, як заможні селяни. Відчувалося їх бажання додатково здешевити промислові товари для того, щоб цілком ліквідувати розходження цін між сільгосппродуктами і фабрикатами [85, арк. 26].

28 травня 1927 р. на засіданні ради уповноважених Чернігівського ЦРК узагальнювали результати зниження цін за період з 1 січня по 1 червня, які були досягнуті шляхом раціоналізації торговельного апарату та торговельної мережі. Загальна знижка на товари, як того вимагала урядова директива, становила 10 %, проте відпускні ціни промисловості були високі, тому проведене кооператорами зниження не дало належного ефекту [86, арк. 10]. Через місяць, 25 червня, у Чернігівському ЦРК удруге повернулися до аналізу підсумків кампанії зниження цін. На цей раз до обговорення були залучені і члени крамничних комісій, що свідчило про прагнення держави через активістів споживчих товариств впливати на ціни. Нарада ЦРК відзначила, що досягнуте зниження цін на 10 % було проведене передусім за рахунок раціоналізації торговельного апарату і торговельної мережі. Зокрема, було закрито 8 нерентабельних торговельних закладів, проведено скорочення штатів (з 33 до 25 продавців), зменшено витрати на пакування матеріалу [87, арк. 12]. Як бачимо, для виконання партійно-урядових директив Чернігівський ЦРК намагався максимально використати всі можливості, лише б знизити ціни.

Червоноградська райспоживспілка, що на Полтавщині, повідомляла Полтавському управлінню Уповнаркомторгу УСРР від 17 травня 1927 р., що згідно з директивами центру проведено зниження цін на всі товари. Здешевлення найбільш ходового товару - мануфактури становило 10 %, із них 5 % припадало на трести і 5 % - на райспоживспілки. Проведене зниження становило 1-2 коп. на метр ситцю, у результаті його ціна віднині складала 25-26 коп. [88, арк. 38]. На той час це мало неабияке значення для дефіцитного товару. Відповідно до перевірки окружним відділом ДПУ Полтавського ЦРК від 4 травня 1927 р. було встановлено, що йому вдалося знизити ціни на ряд товарів. Це стало можливим передусім завдяки зниженню націнок на собівартість товарів, зокрема галантереї, взуття, солі, цукру, лаврового листя, гасу. У середньому націнки на промислові товари та продукти ЦРК складали 12,5 %, що не виходило за межі встановленої НКВТ УСРР норми [89, арк. 46].

Разом з тим недостатньою була визнана робота кооператорів Зіньківщини щодо проведення кампанії зниження цін. 12 травня 1927 р. начальник Полтавського окружного відділу ДПУ повідомляв місцевому прокуророві та уповноваженому НКВТ України про те, що в Зіньківському районі зниження цін у кооперативних організаціях здійснювалося слабо, а іноді зовсім не проводилося. Окружний відділ ДПУ пропонував вище вказаним органам та посадовим особам ужити відповідні заходи [90, арк. 31]. 27 травня 1927 р. Полтавський окружний відділ ДПУ доводив до відома уповноваженого Наркомторгу УСРР про незадовільні результати зниження цін у Карлівському робітничому кооперативі «Цукровик». Наголошувалося на тому, що робітничий кооператив замість зниження, навпаки, збільшив націнки на промислові товари. Якщо у грудні 1926 р. вони становили 13,58 %, то в травні 1927 р. досягли 19,2%. Відтак окружний відділ ДПУ підкреслив необхідність термінового застосування відповідних заходів впливу на кооператив, включаючи переобрання складу правління та обмеження надходження товарів [91, арк. 94].

Як засвідчують дані Ради праці й оборони СРСР, партійно-державне завдання зниження цін у державній та кооперативній торгівлі на 10 % на 1 червня 1927 р. у цілому було виконано. При цьому зауважимо, що споживча кооперація за свій рахунок знизила ціни близько 6 % (з 10 %), а решта зниження припадала на промисловість. Слід ураховувати, що споживча кооперація, згідно з вказівками органів влади, була зобов'язана встановлювати такі націнки на ціни, які б лише покривали її торговельні витрати та давали незначний відсоток прибутку на обігові кошти. Без сумніву, при недостачі необхідних промислових товарів та продуктів харчування приватні торговці могли б надзвичайно високо підняти ціни на них, якби не було кооперативної торгівлі. Зниження відпускних цін промисловими підприємствами та роздрібних цін споживчою кооперацією змусило й приватного торговця здешевлювати і продавати товар хоч і дорожче, ніж споживча кооперація, проте за цінами, близькими до них. Відтак за період із 1 січня по 1 червня 1927 р. це зниження у приватній торгівлі складало більше ніж 6 % [28, с. 30].

На початку липня 1927 р. правління Вукопспілки звітувало перед Наркомвнуторгом УСРР про те, що вся система споживчої кооперації у заплановані терміни до 1 червня у цілому провела зменшення роздрібних цін на 10 %, у деяких випадках навіть із перевищенням у сільських товариствах (див. додаток В). У свою чергу, Наркомвнуторг мав підставу доповідати перед Раднаркомом України про успішне виконання директиви РПО СРСР від 17 лютого 1927 р. щодо зниження цін у закладах державної та кооперативної торгівлі. Зокрема, здешевлення промислової продукції в містах коливалося від 8,6 % до 10,4 %, у сільській місцевості воно становило 9,5 %.

Разом з тим зазначимо, що кампанії зниження цін у споживчій кооперації, які проходили в короткі терміни, мали ряд негативних моментів. Вони супроводжувалися значним скороченням доходів торговельних організацій, погіршенням якості й асортименту промислової продукції. У цей період посилились тиск на кооперативні організації, тенденції до їх одержавлення. У ході виконання директиви щодо зниження цін за її невиконання до судової відповідальності було притягнуто 643 кооперативні організації [92, арк. 24].

Без сумніву, проведене зниження цін у споживчій кооперації допомогло населенню заощадити значні суми. На підрахунками Наркомторгу СРСР, у результаті члени споживчої кооперації всієї країни мали до 1 червня 1927 р. економії 120 млн. крб., відповідно на 1 жовтня - 350 млн. крб. Пайовики споживчих товариств України протягом 1927 р. заощадили 52 млн. крб. [19, с. 38]. Слід зауважити, що здешевлення промислових товарів водночас визначило підвищення цін на сільськогосподарські продукти, бо ціни на останні лишалися без змін. Відтак за ту ж кількість жита чи пшениці селянин тепер міг купити більше промислових товарів.

До продовження роботи щодо зниження роздрібних цін у кооперативних організаціях закликали партійні форуми, які проходили після першочервневого зниження. Так, Пленум ЦК КП/б/У (червень 1927 р.) наголошував на тому, що потрібно продовжити кампанії зниження цін у кооперації і відповідно зберегти тенденцію до пожвавлення торговельних операцій, що виникла на цій основі [2, с. 473]. Об'єднаний Пленум ЦК і ЦКК ВКП/б/ (29 липня - 9 серпня 1927 р.). вимагав від кооператорів не лише максимально охопити овочевий і м'ясний ринки, тим самим усунувши з нього приватного торговця, але й терміново провести зниження цін на ці важливі продукти харчування робітників [2, с. 193].

Певні досягнення кампанії зниження цін відзначила 2-а сесія ВУЦВК Х скликання, що відбулася 12 жовтня 1927 р. Наголошувалося на тому, що проведені споживчою кооперацією акції дозволили відновити відносну рівновагу між попитом та пропозицією товарів. Сесія прийняла постанову «Про зниження роздрібних цін, перспективи торгу, реалізацію врожаю, хлібозаготівлю та постачання промисловими товарами». Віднині зниження цін на промислові товари органами влади все частіше розглядалося у контексті державних хлібозаготівель. Тобто питання зниження роздрібних цін у споживчій кооперації все більше набувало політичного забарвлення. Прикметно, що, закликаючи до продовження зниження роздрібних цін, сесія наголосила на необхідності посилення плановості в розподілі товарних мас [93, с. 1030].

Десятий з'їзд КП/б/У (листопад 1927 р.) як напрям до зниження цін на промислові товари та подолання ще наявного розриву між цінами на промислові товари та сільськогосподарську продукцію запропонував посилити зниження торговельних витрат та здешевлення торговельного апарату [2, с. 516]. ХV з'їзд ВКП/б/, який відбувся у грудні 1927 р., наголосив на тому, що потрібно у споживчій кооперації посилити планові засади, які, в свою чергу, мають сприяти боротьбі за зниження цін і усуненню оптово-роздрібних «ножиць» [1, с. 286].

Відтак протягом 1928 р. питання зниження цін було одним із головних у діяльності Вукопспілки та її місцевих організацій. Ситуація на споживчому ринку України ускладнювалася тим, що в умовах гострого товарного голоду спостерігалися випадки спекуляції та високих націнок на товари, перепродаж кооператорами товарів, призначених сільському пайовику. Відповідно НК внутрішньої торгівлі УСРР 7 січня 1928 р. направив розпорядження усім окружним прокурорам притягати до кримінальної відповідальності керівників та членів правління кооперативних організацій, що використовували промислові товари не за призначенням або підвищували ціну на них [94, арк. 24].

Кооператорам доводилося діяти в таких умовах, коли на низку товарів регулятивні органи визначали або тверді роздрібні ціни, або твердий розмір націнок на відпускні ціни трестів. Ціни на ті товари, які не підлягали державному регулюванню, у жодному разі не мали перевищувати пересічно-ринкові. Виконуючи розпорядження органів влади, споживча кооперація здійснювала зниження цін шляхом здешевлення торговельного апарату, зменшення організаційних витрат та націнок, скорочення штатів, введення нових технологій виробництва, розширення кількості та асортименту товару тощо.

Ураховуючи ускладнення на товарному ринку, викликані обмеженим випуском необхідної продукції державною промисловістю, керівництво республіки вимагало від кооператорів передусім задовольняти потреби робітників промислових центрів, знижуючи при цьому націнки на товари та самі ціни. З цієї причини протягом 1928 р. більш відчутною щодо зниження цін була робота робітничої кооперації. Наприклад, в інтересах робітників керівництво Уцеробкоопу на початку року ухвалило рішення: на ціну, встановлену Наркомторгом УСРР з Гумовим трестом, робітничим кооперативам додатково провести зниження цін на калоші у розмірі 9,9 % [95, арк. 54].