Торговельна діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу (історико-економічний аспект)

Протягом 1924-1925 р. відчутно зросла мережа торговельних закладів робітничої кооперації, оскільки влада передусім намагалась задовольняти потреби великих міст та промислових центрів. До того ж відсоток кооперування та розмір паїв у робітничій кооперації був значно вищий, ніж у сільській кооперації, що, у свою чергу, сприяло кількісному зростанню кооперативних крамниць. Так, на 1 січня 1925 р. торговельна мережа Харківського ЦРК становила 227 одиниць, що порівняно з попереднім роком дало зростання на 206,7 % [183]. Робітнича кооперація Запоріжжя з лютого 1924 р. до лютого 1925 р. збільшила кількість магазинів з 3 до 25. Натомість накладні витрати знизилися майже вдвічі [184]. Торговельна мережа робітничої кооперації зростала не тільки кількісно, але й якісно. Наприклад, кооператив «Горняк» Горлівської робітничої кооперації на 1 жовтня 1925 р. мав торговельну мережу, до якої входили: 1 великий універмаг, 7 універсальних магазинів, 4 спеціальних магазинів, 3 невеликі крамниці, 7 ларьків, 1 центральний склад. Усього налічувалося 23 торговельні одиниці [185, с. 2].

Якщо у цілому в робітничій кооперації, за даними Уцеробкоопу, на 1 жовтня 1924 р. було 1 976 торговельних одиниць, то на 1 жовтня 1925 р. їх було вже 2 561, тобто за рік відбулося зростання на 585 одиниць або на 29,6 % [83, с. 11].

У 1960-х рр. з інтервалом у два роки вийшли два дослідження з історії споживчої кооперації України, однак їх дані щодо кількості торговельних закладів дещо різняться. Так, за даними колективної монографії (1965 р.) на кінець 1924-1925 р. у цілому по системі споживчої кооперації УСРР було 10898 торговельних закладів, з них 7 679 на селі [186, с. 48].

Дещо інші показники про кількість торговельних закладів робітничої кооперації порівняно із сільською споживчою кооперацією запропоновані в іншому виданні (1967 р.). Роздрібна торговельна мережа споживчої кооперації на Україні збільшилася з 6 455 підприємств на 1 жовтня 1923 р. до 10 782 підприємств на 1 жовтня 1925 р., тобто в 1,7 рази, при цьому кількість торговельних підприємств робітничо-міських кооперативів за цей час зросла в 3,8 рази, а сільських споживчих товариств - у 1,4 рази. На 1 жовтня 1925 р. 2857 торговельних підприємств налічувалось у робітничо-міських кооперативах і 7 679 - у сільських споживчих товариствах. Проте річний оборот пересічно на один магазин робітничо-міського кооперативу становив 108,3 тис. крб., а сільського - 19,4 тис. крб., тобто у п'ять разів менше. Відставання розвитку торговельної мережі на селі призвело до того, що один магазин сільського споживчого товариства у 1924-1925 рр. обслуговував у середньому 2 799 жителів, а робітничо-міського кооперативу - 1 824 жителі [187, с. 42-43].

С. Зарудний до загальної кількості торговельних підприємств включав не лише дані робітничої та сільської кооперації, але й дані транспортних споживчих товариств. Якщо на 1 жовтня 1924 р. в Україні всього налічувався 9 131 магазин споживчої кооперації, то на 1 жовтня 1925 р. їх було вже 10 769. При цьому відзначимо, що динаміка торговельних закладів протягом зазначеного року була така: у робітничій кооперації - з 1 976 до 2 856; у сільській - з 6 964 до 7 679; у транспортній - із 191 до 234 одиниць [188, с. 35].

За даними В.М. Целларіуса, у 1924 р. у робітничій кооперації на один кооператив припадало 4,5 магазини, а у сільській - 1,2. На 1 липня 1925 р. на один робітничий кооператив вже припадало 8,4 магазини, тоді як показники по сільській кооперації не змінилися. Ці дані свідчать про розвиток у місті багатокрамничної системи і про перевагу однокрамничної на селі [54, с. 7-8].

Тенденцію до зростання торговельної мережі робітничої кооперації також підтверджують дані дослідження Я. Перетця. Так, на 1 жовтня 1924 р. одна крамниця робітничо-міської кооперації обслуговувала 271 пайовика, а на 1 жовтня 1925 р. - 216, тобто збільшення числа торговельних закладів призвело до зменшення навантаження на один торговельний заклад. Щодо сільської споживчої кооперації показники були такі: на 1 жовтня 1924 р. одна сільська крамниця задовольняла потреби 124 пайовиків, а на 1 жовтня 1925 р. - 135. Тобто збільшення кількості сільських крамниць дещо відставало від зростання темпів кооперування сільського населення [189, с. 6-7].

Різняться дані джерел щодо місця і ролі споживчої кооперації у задоволенні потреб населення в продуктах харчування та промислових товарах. Наприклад, навесні 1924 р. робкоопи Харкова охоплювали 50 % бюджету робітників [190]. Таким самим був у той період відсоток охоплення робітничою кооперацією зарплати робітників у Донбасі. Миколаївський робкооп забезпечував потреби робітників на 55-60 %. У цілому по Україні на середину 1924 р. задоволення споживчою кооперацією бюджету робітників складало 32 % [191].

У Києві робітнича кооперація охоплювала бюджет робітника-арсенальця на 80 %, на артилерійському складі - до 70 %, на першій взуттєвій фабриці - понад 50 %. Газета «Рабочий кооператор» у березні 1924 р. про роль споживчої кооперації в забезпечення споживчих потреб робітників фабрики писала: «Кооперацією наші робітники у цілому задоволені. З 400 робітників фабрики ні один не йде до приватного магазину, а купляє виключно в кооперації» [192].

За даними О.П. Пиріг, потреби робітників у продуктах харчування та промислових товарах у 1924 р. робітнича кооперація задовольняла у межах від 60 до 80 % заробітної плати [98, с. 124].

Високі показники охоплення робітничою коопераціє потреб робітників та членів їх сімей зафіксовані у дослідженні М. Агуфа, здійсненому в середині 1920-х рр. Наприклад, на 1 жовтня 1924 р. Чистяківський робкооп у Донбасі забезпечив заробітну плату робітників на 61,6 %, відповідно Грищинський - на 75 %, Алмазнянський - на 81,5 %, Колжанський - на 82 %. Тоді ж у промислових містах середній відсоток охоплення робкоопами зарплати робітників становив 45-60 %, зокрема, по Нікополю - 46,5 %, Артемівську та Кременчуку - 50 %, Запоріжжю та Полтаві - 60 % [193, с. 75-76].

Зовсім інші дані про забезпечення споживчою кооперацією робітників називав голова Київського комвнуторгу В. Введенський у виступі на пленумі губвиконкому 5 червня 1924 р. Критично оцінюючи діяльність робітничої кооперації, він указував на охоплення нею 15-20 % робітничого бюджету: у Києві - не більше 25 %, а в провінційних містечках - лише на 9 %. У торговельних операціях робітничих кооперативів, за переконанням деяких авторів, переважали промислові товари. Згідно з їх дослідженнями, постачання робітників продуктами харчування робкоопами налагоджено не було. Потреби населення у м'ясі, молоці, овочах споживча кооперація забезпечувала лише на 5 %, головним постачальником цих товарів на ринок, як і раніше, залишався приватник [194, с. 53]. З даних звіту Полтавського робітничо-міського споживчого товариства за січень 1924 р. дізнаємося про забезпечення ним лише 15 % потреб пайовиків [195, арк. 4].

Керівництво республіки всіляко прагнуло відстежувати процес охоплення споживчою кооперацією потреб робітників і впливати на цей процес. Так, Пленум ЦК КП/б/У (липень 1924 р.), вказавши на певне посилення зростання споживчої кооперації у місті і на селі (охоплення робітничою кооперацією до 50 % членів профспілок і сільською - близько 10 % селянських дворів), визнав ці результати незадовільними і такими, що потребують термінового вирішення. Вважалося, що споживча кооперація недостатньо забезпечує потреби робітничого класу у продуктах харчування і промислових товарах і тим самим погано бореться з приватною торгівлею [3, с. 318].

Проблеми охоплення споживчою кооперацією потреб робітників великих промислових центрів неодноразово вирішувалося шляхом директивного втручання з боку вищих партійних органів. Наприклад, питання про необхідність збільшення відсотка обслуговування споживчою кооперацією робітників Катеринославського ЦРК обговорювали в Політбюро ЦК КП/б/У 8 листопада 1924 р. З огляду на те, що 30,5 % охоплення кооперацією потреб робітників Катеринослава було визнано незадовільним. Політбюро ЦК КП/б/У зобов'язало ЦРК у найближчі 3 місяці довести показники до 60 %, тобто збільшити вдвічі забезпечення членів цього кооперативу [196, арк. 47].

Охоплення робкоопами зарплати в Донбасі у 1925 р. дало коливання у різні місяці максимум - 69 %, мінімум - 56 % і в інших робітничих кооперативах промислових міст максимум - 62 %, мінімум - 41 % [197, арк. 47]. Наприклад, Єнакіївський робкооп «Зоря» в Донбасі забезпечував зарплату в розмірі 64 % [198]. У ряді робкоопів інших промислових центрів відсоток охоплення бюджету робітників споживчою кооперацією суттєво зріс. Так, наприклад, у 1925-1926 рр. Катеринославським ЦРК його довели до 75 % [199].

У значно гіршому стані перебувало постачання товарами через споживчу кооперацію сільських жителів. Слід зауважити, що в жовтні 1923 р. роль споживчої кооперації в забезпеченні селянства була незначною - всього 3 %, а в червні 1924 р. - приблизно 28 % [200].

На малий відсоток задоволення споживчою кооперацією потреб селянських мас звернув увагу ХІІІ з'їзд РКП/б/ (травень 1924 р.). У рішеннях з'їзду наголошувалося на тому, що потрібно максимально залучити до споживчої кооперації селянство, з тим, щоб більшу частину своїх коштів вони віддавали не приватникові, а сільському кооперативу за доброякісні і дешеві продукти споживання та промислові товари [1, с. 237]. Пленум ЦК КП/б/, що проходив у січні 1925 р., також звернув увагу на недостатнє обслуговування потреб селян споживчими товариствами [3, с. 332-333].

Показники охоплення потреб селян кооперацією протягом 1924-1925 рр. суттєво відрізняються. За даними більшовицької преси, у 1924 р. споживча кооперація забезпечувала від 28 до 31 % селянського бюджету, а на весну 1925 р. цей показник досяг 48 % [201]. За іншими даними, протягом 1924-1925 р. робітники через систему своїх товариств одержували товарів на 51 крб. 22 коп. у рік, а селяни - лише на 7 крб. 9 коп. [194, с. 53]. З огляду на це видається досить сумнівним твердження офіційних органів про забезпечення споживчою кооперацією в 1924-1925 р. платіжного попиту села на 50-60 % [202, арк. 57]. Думається, що більш реалістичну оцінку торговельної діяльності споживчої кооперації на селі дав Є. Дешко, коли зазначав, що в 1924-1925 рр. селяни забезпечували у кооперативах свої потреби на 29,5 %, тоді як робітники-пайовики у своїх кооперативах купували товарів на 46,7 % заробітної плати [203, с. 18].

Переконливим показником активізації торговельної діяльності споживчої кооперації у 1924-1925 рр. був її товарооборот, який щорічно збільшувався. Якщо у 1923-1924 р. товарооборот споживчої кооперації України з продажу складав 208,5 млн. крб., то в 1924-1925 р. - 577,8 млн. крб., тобто зріс майже у 2,8 рази [155, с. 235]. Оборот одного споживчого товариства в 1921 р. у середньому дорівнював 1 796 крб., а в 1924-1925 р. - 27 238 крб., тобто збільшився у 15 разів [204, с. 172].

Роздрібний товарооборот споживчої кооперації УСРР у 1924-1925 рр. становив 42 020,4 тис. крб., тобто зріс порівняно з 1922-1923 рр. у 6,4 рази. [187, с. 43]. Загальний товарооборот споживчої кооперації УСРР протягом 1924-1925 рр. склав 461 198,1 тис. крб., у тому числі на селі - 17 383,2 тис. крб. [186, с. 48]. Особливо помітним було зростання товарообороту кооперативних центрів - ВУКС та Уцеробкоопу. ІІІ з'їзд уповноважених Вукопспілки (січень 1925 р.), розглянувши результати торговельної діяльності споживчої кооперації за попередній рік, зазначив, що товарооборот Вукопспілки збільшився майже у 2 рази [65, с. 11], а Уцеробкоопу - в 3 рази [205, арк. 16].

Однак зауважимо, що торговельна робота деяких райспоживспілок, зважаючи на складний фінансовий стан та проведені кампанії щодо зниження цін, залишалася збитковою. Так, на 1 жовтня 1924 р. збиток райспоживспілок досягав 1 454,5 тис. крб. [84, с. 7].

Не піддавалися жодним порівнянням обсяги торговельних оборотів низових ланок споживчої кооперації міста й села. Тоді як одне робітниче товариство в середньому за рік продавало товару на суму 865 тис. крб., то сільське споживче товариство - лише на 29 тис. крб. [209, с. 18]. Диспропорція в розподілі товарів між містом і селом не тільки не зникла, а ще більше загострилася. З початком товарного голоду в 1924 р. невідповідність у виробництві товарів для міста й села була разючою. За підсумками 1924-1925 р. на 5 млн. міського населення вся промисловість України виробляла товарів на суму 616 млн. крб., а на 22 млн. сільських жителів - лише 523 млн. крб. [206, с. 39].

Втім слід констатувати, що величина торговельного обороту на одного пайовика зростала. Кращі показники були у робітничій кооперації: зокрема, на одного пайовика Харківського ЦРК у 1924 р. припадало 18 крб. торговельного обороту; у Вінницькому ЦРК зростання становило з 19 до 60 крб., відповідно у Горлівському робкоопі - з 7 до 18 крб., у Золотоніському - з 9 до 13 крб. У різних райспоживспілках розмір торговельного обороту був різним: у Павлоградській райспілці на одного пайовика він зріс із 50 коп. до 1 крб., у Золотоніській - з 2 до 4 крб., у Бердичевській - з 3 до 6 крб. [207].

Прикметно, що протягом 1924-1925 р. зростання товарообороту сприяло збільшенню власних коштів споживчої кооперації. Передусім це було характерно для робітничої кооперації. Наводимо декілька прикладів. Завдяки збільшенню вкладу власних коштів товарооборот Київського ЦРК зріс із 0,5 до 21,5 млн. крб. щомісяця. У свою чергу, це позначилося на збільшенні відсотка охоплення бюджету робітників - відповідно з 25 % до 60 % [208]. Проскурівський ЦРК на Поділлі досяг таких показників: щоденно через 10 магазинів у середньому проходило 1 тис. покупців, унаслідок чого відбулося суттєве зростання товарообороту. Відтак ЦРК вдалося покрити дефіцит за 1923 р. і за 1924-1925 рр. отримати до 4 тис. крб. доходів, необхідних для подальшої активізації торговельної діяльності [209]. Більш вагомі результати мав Запорізький ЦРК, якому у результаті зростання товарообороту протягом 1924-1925 рр. вдалося отримати 40 тис. крб. доходів [210].

Однак керівництво республіки вважало, що темпи зростання кооперативного товарообороту не відповідають потребі витіснення приватної торгівлі. Так, Пленум ЦК КП/б/У, що відбувся у січні 1925 р., звернув увагу на необхідність збільшення товарообороту кооперативних організацій як важливого засобу у боротьбі за ринок [3, с. 334-335]. На виконання цієї директиви Пленуму сьома сесія Ради Вукопспілки (червень 1925 р.) ухвалила рішення про необхідність суттєвого зростання торговельних оборотів споживчих товариств та їх спілок [211].

Протягом 1924-1925 рр. за рахунок активізації торговельної діяльності зросла питома вага споживчої кооперації в товарообороті республіки. Наводимо дані, які на нашу думку, відображають загальну тенденцію до зростання питомої ваги кооперативних організацій, у тому числі УСРР, в оптовому товарообороті країни. Оптовий оборот споживчої кооперації СРСР в абсолютному вираженні з 1923-1924 рр. до 1925-1926 рр. зріс у 4,6 рази, збільшившись із 15 % у 1923-1924 р. до 26 % у 1925-1926 р. [212, с. 238]. За твердженням Я.А. Кістанова, у 1923-1924 рр. питома вага державної торгівлі у роздрібному товарообороті СРСР становила 15,7 %, кооперативної - 26,6 % (у тому числі споживчої кооперації - 22 %) і приватної - 57,7 %; відповідно у 1925-1926 рр. - державна торгівля становила 13,2 %, кооперативна - 44,5 % (у тому числі споживча кооперація - 35 %) і приватна - 42,3 %) [212, с. 239].

Щодо показників питомої ваги споживчої кооперації в роздрібному товарообороті України у ряді джерел існують певні відмінності, які водночас переконують у її зростанні. Наводимо дані резолюції 4-а сесії ВУЦВК від 19 лютого 1925 р. «Про внутрішню торгівлю УСРР», яка акцентувала на збільшенні питомої ваги споживчої кооперації в товарообороті республіки. Якщо протягом 1922-1923 рр. державна торгівля і споживча кооперація разом у роздрібному товарообороті УСРР мали 36,6 %, а приватна - 63,4 %, то в 1923-1924 рр. державна торгівля і споживча кооперація охопили вже 51,2 %, а приватна знизилася до 48,8 % [213, с. 249].

Існують такі дані: у роздрібному товарообороті питома вага споживчої кооперації УСРР зросла з 10,3 % в 1922-1923 рр. до 30,6 % у 1924-1925 р. Натомість частка приватної торгівлі за період із 1922-1923 до 1924-1925 рр. скоротилася з 75,3 до 46,1 % [187, с. 43]. За іншими джерелами, у роздрібному товарообороті республіки за 1923-1924 рр. питома вага державної торгівлі становила 14,3 %, споживчої кооперації - 20,4 % і приватної торгівлі - 65,8 %; відповідно у 1925-1926 рр. ці показники були такі - 13,8 %, 38,9 % і 47,3 % [214, с. 351]. Як бачимо, за вказаний проміжок часу тенденція до зростання питомої ваги в роздрібному товарообороті республіки була характерна лише для споживчої кооперації.

Заслуговують на увагу дані дослідження В.М. Целларіуса, який зазначав, що за період від 1921 до 1925 рр. питома вага споживчої кооперації в загальному товарообороті України зросла з 8 до 22 % [54, с. 15]. Слід показати місце споживчої кооперації УСРР в союзному товарообороті. Якщо у цілому державна, кооперативна та приватна торгівля України займали 20-25 % у товарообороті СРСР, то частка безпосередньо споживчої кооперації становила у 1922-1923 рр. - 12 %, 1923-1924 рр. - 17 % і у 1924-1925 рр. - 18 % [54, с. 21]. На думку, В.М. Целларіуса, ці показники були дещо нижчими від питомої ваги російської споживчої кооперації в союзному товарообороті.

Тенденцію до зростання питомої ваги споживчої кооперації в товарообороті УСРР не відкидали і зарубіжні дослідники кооперативного руху. Зокрема, І. Витанович зауважував, що у 1925-1926 рр. частка споживчої кооперації у загальноукраїнському товарообороті становила 32 % [215, с. 281].

Зростання питомої ваги споживчої кооперації в загальному товарообороті України протягом 1924-1925 рр. дало підставу Є. Дешко констатувати: «Отже, кооперація, найбільше споживча, не дає приватним торговцям дуже вбиватися в силу, багатішати, а, навпаки, сама, удосконалюючи свою роботу, міцніючи й розвиваючись, потроху заступає місце приватних торговців» [203, с. 30]. Проте на кінець 1925 р. приватна торгівля все ще посідала значне місце в роздрібному товарообороті республіки.

Одним із чинників, який впливав на зростання ролі споживчої кооперації в загальному товарообороті республіки, був асортимент товарів. Партійно-державне керівництво республіки добре усвідомлювало, що кооператори зможуть перемогти приватну торгівлю не лише шляхом зниження цін, але й завдяки розширенню асортименту та покращенню якості товарів. Оскільки протягом 1924-1925 рр. існував товарний голод на промислові товари, це ускладнювало вирішення проблеми.

Як засвідчила практика, державна опіка та коригування асортименту товарів лише обмежували самостійність кооперативних організацій, зокрема при укладанні генеральних договорів споживчої кооперації з промисловими підприємствами. Щоб привернути увагу населення до споживчих товариств і задовольнити їх потреби у товарах, яких украй бракувало, Пленум ЦК РКП/б/ (березень - квітень 1924 р.) запропонував споживчій кооперації розширити посередницькі операції між промисловістю і споживачем, обмеживши її вузьким колом найбільш ходових товарів [1, с. 203]. Як бачимо, у даному разі про розширення асортименту товарів не йшлося.

Крім цього зазначимо, що генеральні договори з промисловістю хоча і давали споживчій кооперації гарантії забезпечення її товарами, але водночас призводили до так званого примусового асортименту. Тобто товари, які не користувалися попитом на ринку і реалізувалися споживачам за збитковонизькими цінами, разом з дефіцитними товарами оформлялися через генеральні договори промислових підприємств і кооперації й постачалися в її мережу. Відтак асортимент та якість ряду товарів, які споживча кооперація була зобов'язана реалізувати через свою мережу, дуже часто не відповідали потребам споживачів.

У квітні 1924 р. 2-а сесія ВУЦВК запропонувала НКВТ надати організаціям споживчої кооперації переваги перед іншими торговельними організаціями у питаннях асортименту. Наголошувалося на тому, що торговельні обороти споживчої кооперації та її здатність потіснити приватну торгівлю багато в чому визначаються наявним асортиментом товарів широкого вжитку. Однак було підкреслено, що добір кооперативними організаціями основного асортименту та кількості товарів має бути продуманий і виключати предмети розкоші [3, с. 496].

Виконуючи розпорядження влади, керівництво системи давало розпорядження місцевим організаціям щодо визначення асортименту товарів, тим самим обмежуючи їх економічну самостійність. Хоча на сторінках кооперативних видань і зазначалося, що «сільський кооператив вже зараз стає тією організацією, яка рахується із селянськими потребами і починає їх задовольняти» [125, с. 1], насправді було не зовсім так. Наприклад, 16 березня 1924 р. правління ВУКС направило на місця циркулярний лист, яким зобов'язували райспоживспілки звернути увагу на врахування асортименту товарів, що мав надійти до сільських кооперативів. Директива містила попередження щодо невеликих сільських товариств, а саме: не пропонувати їм широкий вибір товарів, зважаючи на обмежені фінансові можливості. Відтак райспоживспілкам пропонувалося забезпечувати сільські товариства передусім товарами повсякденного споживання неширокого асортименту, зокрема бакалійними, галантерейними та залізними товарами [216, с. 2].

Нарада голів райспоживспілок, ЦРК і робкоопів України, яка проходила 10-12 жовтня 1924 р., також ухвалила рішення щодо асортименту товарів. Зокрема, райспоживспілки мали проводити торгівлю винятково товарами ходового селянського асортименту. Фінансово слабкі районні споживспілки повинні були обмежуватися продажем товарів, які швидко і легко реалізувалися. Водночас обов'язковою для всіх райспоживспілок визнали торгівлю товарами масового споживання: сіллю, гасом, сірниками, махоркою й оселедцями [217, арк. 4].

Споживчі товариства та їх спілки на місцях припускалися ряду помилок щодо визначення асортименту товарів, що, у свою чергу, спричиняло низьку ефективність торговельної роботи споживчої кооперації. Здебільшого сільські споживчі товариства робили оптові закупівлі 2-3 найбільш ходових предметів, не враховуючи попит на інші товари [218, арк. 85]. Досить відверто про серйозні порушення в торговельній роботі кооперативних організацій сказав у своєму виступі на інструкторській нараді 25 травня 1925 р. голова правління Вукопспілки О.Б. Генкін: «Ми знаємо випадки, коли який-небудь голова чи представник кооперативу, потрапляючи у велике місто, 50-70 % своїх коштів заганяв у вапно замість того, щоб дати потрібний споживачам товар. Відомі випадки розбазарювання кооперативних коштів шляхом нічим не виправданого кредитування кооперативними працівниками своїх родичів, самих себе чи свого начальства» [219, арк. 15].

Зазначимо, що в усіх прорахунках щодо вузького асортименту і відповідно недостатнього рівня забезпечення населення потрібними товарами державні органи прагнули звинуватити самих кооператорів. Наркомторг УСРР у офіційному зверненні до РНК і ЦК КП/б/У від 28 лютого 1925 р. відзначив, що практика примусового асортименту є досить поширеною в Україні. Указувалося, зокрема, що місцеві кооперативні організації абсолютно позбавлені будь-якого вибору асортименту товарів, оскільки генеральні договори укладалися центральними органами кооперації, часто без консультацій із місцевої торговельною мережею і без урахування її інтересів [220, арк.12].

Регулюючий вплив на ситуацію намагався посилити ЦК КП/б/У, який у кінці лютого 1925 р. ухвалив директиву кооперативним центрам - ВУКС і райспоживспілкам узяти курс на ліквідацію примусового асортименту при відпусканні товарів місцевим товариствам [221, арк. 23].

Керівництво споживчої кооперації, у свою чергу, посилило контроль за асортиментом та якістю товарів у кооперативних організаціях. При заслуханні систематичних звітів на правлінні ВУКС протягом 1925 р. місцевим кооперативним організаціям указували на певні прорахунки в їх торговельній роботі. Так, 26 лютого 1925 р. на засіданні правління Вукопспілки Луганську райспоживспілку зобов'язали ретельно переглянути наявність товарів і вжити заходи щодо ліквідації неходових речей [222, арк. 47]. На засіданні правління ВУКС 25 квітня 1925 р., заслухавши звіт Запорізької райспоживспілки, було рекомендовано привести асортимент товарів на складах у відповідність із попитом на них сільських товариств [223, арк. 134].

ХІV конференції РКП/б/, що проходила у квітні 1925 р., наголосила на тому, що вкрай потрібно підбір товарів у споживчій кооперації привести в повну відповідність із потребами широких мас населення. Для цього, по-перше, державна промисловість мала терміново ліквідувати систему примусового асортименту кооперації. По-друге, пропонувалося залучати до визначення асортименту товарів у кооперативній торгівлі безпосередньо самих членів споживчих товариств [1, с. 381].

Однак протягом 1924-1925 рр. споживчій кооперації не вдалося кардинально вирішити проблему покращення асортименту товарів. Без сумніву, кращим був асортимент товарів у робітничо-міських кооперативах, у сільських товариствах він залишався дуже вузьким. Проте навіть у ряді робкоопів проблема асортименту залишалася не вирішеною. Зокрема, існувала гостра проблема із забезпеченням пайовиків цукром та махоркою. Подібна картина спостерігалась у магазинах Луганського робкоопу, де не було необхідного вибору товарів. Вузький асортимент товарів характеризував кооперативні магазини Великого Токмака, які отримували продукцію від Запорізького ЦРК. Артемівський ЦРК у Донбасі мав 6 магазинів, але протягом кількох місяців там були відсутні товари першої необхідності, включаючи гас, олію, сірники тощо [224].

Торговельна нарада робкоопів України, що проходила в червні 1924 р., зазначила, що робітничі кооперативи не досягли нормальної структури асортименту і ряд із них посилено працює з одними товарами на збиток іншим. Було зазначено, що в асортименті більшості робкоопів відсутні м'ясо і паливо, овочеві та молочні продукти. Зважаючи на цей факт, підкреслювалося, що «неповнота асортименту змушує покупця звертатися не лише по продукти, яких не вистачає в кооперативі, але й цілком по всю покупку в приватні магазини, які, хоча і в невеликій кількості, мають увесь до дрібниць необхідний покупцю набір» [225, с. 15]. Тобто, проблема асортименту товарів, від якого суттєво залежала активізація торговельної діяльності робкоопів, потребувала серйозної уваги.

Водночас офіційна позиція керівництва споживчої кооперації щодо вирішення проблеми асортименту в робітничій кооперації була більш оптимістичною. Так, виступаючи на Всеукраїнському з'їзді профспілок у листопаді 1924 р., член правління Вукопспілки А.І. Кельмансон наголосив, що «асортимент робкоопів значно наблизився до потреб споживача-робітника». При цьому підкреслювалося, що харчові продукти і бакалія, які в січні займали від 30 до 40 % обороту робкоопів, надалі посіли до 50 % обороту (по Харківському ЦРК - 61 %), продаж мануфактури, навпаки, знизився - з 50 % до 30 % обороту [226, с. 3].

У цілому кооперативні організації продовжували закупляти не продукти першої необхідності, а предмети другорядного значення. Постійно відчувалася гостра нестача окремих товарів. У ряді випадків продавці нав'язували пайовикам неходові товари. Непродумана, дилетантська політика підбору асортименту товарів оберталася затоваренням складів нікому не потрібними речами, сповільнювала обіг коштів, на відсутність яких так скаржилася споживча кооперація.

Зростання масштабів торговельної діяльності споживчої кооперації протягом 1924-1925 рр. певною мірою визначалося раціоналізацією товаропровідних каналів. Держава намагалася впливати на питання вдосконалення техніки торгівлі. Так, 2-а сесія ВУЦВК (квітень 1924 р.) підкреслила необхідність спрощення та здешевлення вартості кооперативного апарату, усунення зайвих інстанцій у процесі просування товару до споживача, збільшення пропускної здатності торговельних закладів і складів споживчої кооперації. Від споживчої кооперації вимагали максимально прискорити терміни товарообігу товарів, а також усунути технічні та організаційні перешкоди, які затримували просування товару від виробника до споживача. Також сесія звернула увагу на доставку продуктів харчування, їх санітарний стан та якість [3, с.496].

Водночас проблеми, з якими зіткнулася кооперація в торговельній роботі, змусили кооператорів, окрім іншого, також зайнятися питанням культури обслуговування. Так, у постанові ВУЦВК та РНК від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу з дорожнечею» наголошувалося на ролі продавців у залученні населення до кооперативних крамниць, а також на культурі та оперативності обслуговування споживачів [227, с. 172-173]. Керуючись рішеннями ХІІІ з'їзду РКП/б, восьма конференція КП/б/У, що відбулася у травні 1924 р., поставила перед споживчою кооперацією завдання не лише покращення якості товарів, але і підвищення культури торгівлі [3, с. 298].

Виконуючи директиви керівних органів влади, правління Вукопспілки протягом весни 1924 р. розіслало ряд циркулярів місцевим товариствам, де вперше було поставлене питання про роль продавця у справі залучення споживачів. Зокрема, підкреслювалося, що «покупець піде тільки до тієї крамниці, котра запропонує йому більше зручностей і вигоди». Наголошувалося на тому, що кооператори повинні «не лише відпускати товар, але й бути помічником покупцеві у його покупках, не забуваючи, що не покупець для нас, а ми для покупця» [131, с. 106]. У документі вказувалося і на необхідність введення книг для заяв і скарг та про інформування покупців щодо вжитих заходів. Це давало великий поштовх до покращення спілкування продавців з покупцями.

З метою зацікавленості службовців магазинів споживчої кооперації у розвитку торговельних оборотів проходили конкурси на кращого продавця в кооперативному магазині і відповідно їх преміювання. Наприклад, правлінням Сталінського робкоопу в Донбасі було встановлено преміювання на таких підставах: премія видавалася в тому разі, коли обороти крамниці перевищували встановлену мінімальну суму [228].

Місцеві органи влади систематично відстежували рівень культури обслуговування населення у споживчій кооперації, оскільки від цього суттєво залежала боротьба з приватним торговцем. Так, 2 серпня 1924 р. бюро Полтавського губкому партії глибоко проаналізувало стан споживчої кооперації у Золотоніській окрузі, з'ясувавши ряд недоліків, у тому числі низьку культуру обслуговування. Зокрема, зазначалося, що у неділю кооперативні магазини були закриті, тоді як приватні крамниці продовжували працювати. Аналогічні недоліки були виявлені у роботі споживчої кооперації Красноградської округи [229, с. 65].

Про порушення правил торгівлі та низьку культуру обслуговування покупців систематично повідомлялося на сторінках періодичних видань з метою їх викриття та усунення. Наприклад, газета «Пролетарий» повідомляла, що кооператив «Червоний хімік» у Лисичанську не мав потрібного вибору товарів. До того ж продавці кооперативу грубо поводилися з покупцями. У результаті робітники його обходили і купляли товари у приватних торгівців. Від цього знизились обороти кооперативу. Газета закликала зробити «посилену стряску» такому підприємству [230].

Заважали розгортанню торговельної діяльності споживчої кооперації і такі проблеми: розтрати, зловживання, крадіжки, грошові та товарні недорахунки, які навіть за умови державного контролю постійно зростали. Наприклад, у 1923-1924 рр. розтрати в системі споживчої кооперації становили 284 тис. крб., а в 1924-1925 р. - 491 тис. крб. [231, арк. 76].

Епідемія розтрат захопила, зокрема, робітничу кооперацію. Вони набрали масового характеру і негативно впливали та торговельну діяльність магазинів Одеського ЦРК. До боротьби з цим явищем підключилося не лише керівництво ЦРК, але й профспілки та губпрокуратура міста [232]. У Житомирському ЦРК були виявлені розтрати у 34 магазинах. Їх сума складала майже чверть усього капіталу ЦРК. Такі явища шкодили господарській роботі і викликали недовіру з боку споживачів. За ініціативи місцевих органів влади було вирішено притягти до відповідальності 50 чоловік, винних у розтратах [233]. Коли перевірка виявила такі недоліки в робітничому кооперативі «Вуглекоп» у Кадіївці на 14 тис. крб., то було вирішено запровадити колективну відповідальність службовців за продукти [234]. Цілий ряд зловживань службового персоналу було розкрито у роботі Варваропольського робкоопу «Труд» у Донбасі. Халатне ставлення до торговельної роботи з боку правління призвело до великих недостач та розтрат. Новий склад правління притягнув розтратників до відповідальності [235].

Питання боротьби з розтратами та крадіжками у споживчій кооперації, виявлення причин, пошуки шляхів їх усунення стали своєрідним «черговим» питанням різних нарад, темою багатьох статей у періодичних виданнях тих років. Так, у квітні 1925 р. на нараді в прокуратурі республіки обговорювалися заходи боротьби із систематичними крадіжками в магазинах споживчої кооперації та державної торгівлі. Підкреслювалося, що збитки від крадіжок досягають 30-50 % загальної вартості товарів в усіх магазинах. Для боротьби з цим злом було запропоновано посилити діяльність інституту ревізорів, які б шляхом перевірок правильності відпуску товарів сприяли утриманню продавців від здійснення крадіжок [131, с. 116].

Аналогічна нарада відбулася в червні 1925 р. у Харкові під егідою профспілки торговельних закладів і працівників прилавку. Причиною недостач на нараді були названі поганий облік у магазинах, відсутність або низька кваліфікація продавців і завідувачів магазинами, відсутність точної норми усушки чи утруски товарів. Нарада визнала, що у «нас не на всі 100 % чесні», а тому облік повинен проводитися кожні три місяці, а не через 9 місяців. Старі працівники торгівлі вважали, що покращення матеріального становища працівників прилавку унеможливлює крадіжки [131, с. 117].

Президія Всеукраїнського союзу професійних спілок (ВУСПС) у червні 1925 р. виступила проти введення кругової поруки (колективної матеріальної відповідальності), оскільки це могло посилити безвідповідальність продавців. Тому керівництво профспілок УСРР висловилося за встановлення персональної матеріальної відповідальності [236, с. 17-19]. Однак і проголошення персональної відповідальності не внесло суттєвого перелому у боротьбу з розтратами, у тому числі і в споживчій кооперації.

Підсумовуючи вище сказане, можна констатувати, що завдяки системі державних заходів і власній господарській ініціативі споживча кооперація України поступово посилила свої позиції на ринку. Якщо на початку 1920-х рр. споживча кооперація не витримувала конкуренції з приватником, то з 1924 р. стало помітним зміцнення її позицій. Однак при цьому зазначимо, що завдання більшовиків завоювати ринок виконувалося з труднощами. Так, кооперативним організаціям не вистачало готівки. Торговельній мережі споживчої кооперації бракувало розгалуженості. Магазини, ларьки та ятки діяли у містах, набагато менше їх торгувало у селах. Значними були накладні витрати, оскільки товар до кооперативної мережі проходив тривалий час. Часто покупцям пропонували неходовий товар. Ряд партійно-радянських рішень, які визначали державну торговельну політику, слід визнати помилковими щодо споживчої кооперації: їй заборонялося комерційне підприємництво, оптова торгівля товарами широкого вжитку, продаж предметів розкоші. У боротьбі за ринок усе це заважало розвитку споживчій кооперації.

Висновки до розділу

Отже, протягом 1924-1925 рр. у цілому відбулася активізація торговельної діяльності споживчої кооперації України. Кооператори за підтримки держави та за рахунок власної господарської підприємливості певною мірою посилили свої позиції на споживчому ринку, потіснивши приватну торгівлю. Водночас Проголошений на ХІІІ з'їзді РКП/б/ (травень 1924 р.) курс «нової торговельної політики» (посилення державного регулювання ринку) передбачав не лише сприяння, але й поглиблення регулюючого впливу держави на торговельну діяльність споживчої кооперації.

Протягом 1924-1925 рр. споживча кооперація України, систематично отримуючи податкові пільги від держави, змогла поступово вийти з кризового стану й активізувати свої торговельні операції та розширити масштаби обслуговування населення. Зрозуміло, що робилося це не лише з економічних, а й з політичних мотивів. Держава прагнула якомога швидше витіснити приватну торгівлю зі споживчого ринку. Оскільки кооперативні організації залишалися ще фінансовослабкими, побороти приватника було справою нелегкою, саме тому більшовики пішли на фінансову підтримку споживчої кооперації. При цьому держава намагалася систематично втручатися в процес кредитування споживчої кооперації, визначаючи їй кредиторів, розміри кредитів, кредитні ставки, терміни погашення боргів тощо.

Відносини між споживчою кооперацією України і державною промисловістю встановлювались у формі генеральних договорів, які забезпечували проведення основної маси продукції державної промисловості через кооперативні організації. Ці домовленості давали гарантію здачі-приймання протягом передбаченого терміну певної кількості товарів на встановлених умовах оплати. Вони створювали стійкість у взаємовідносинах державної промисловості і споживчої кооперації за сприятливих для останньої умов. Подібні взаємовідносини за підтримки влади гарантували широке забезпечення споживчої кооперації товарами і її кредитування з боку промисловості, що, у свою чергу, піднімало значення споживчої кооперації в народному господарстві. Крім цього, генеральні договори дозволяли споживчій кооперації, перехопивши посередництво між виробником і споживачем, значною мірою потіснити приватний капітал. Відстежуючи практику укладання генеральних договорів між споживчою кооперацією і промисловістю, держава тим самим посилила свій вплив на регулювання процесу проходження товару від виробника до пайовика.

Керівництво УСРР добре усвідомлювало, що при нестачі продуктів споживання та промислових товарів приватні торговці могли б надзвичайно високо підняти ціни, якби не було торгівельної галузі споживчої кооперації. Адже ціноутворення, яке проводили кооперативні організації, примушувало приватних торговців продавати товари, хоч і дорожче за кооперативні ціни, але за цінами, близькими до них. Проте, навіть підтримуючи торговельну діяльність споживчої кооперації, більшовики прагнули впливати та контролювати процес її ціноутворення. Контролюючи, регулюючи та запроваджуючи типові ціни та націнки на товари першої необхідності, держава тим самим втручалась у процес ціноутворення на споживчому ринку. Без сумніву, заручником такої політики стала споживча кооперація, яка була змушена побороти приватну торгівлю шляхом зниження своїх цін, іноді навіть на збиток собі.

Слід підкреслити, що попри підтримку та тиск з боку партійних та радянських органів протягом 1924-1925 рр. вирішити державне завдання суттєвого зниження цін у торговельних закладах споживчої кооперації не вдалося. Це пояснюється рядом причин: безсистемністю в галузі встановлення кооперативних цін, недостатньою врегульованістю відносин між державною промисловістю та кооперацією, високими націнками та витратами на покриття організаційних операцій процесу товаропросування від виробника до споживача. Природно, що високі ціни на націнки в кооперативних магазинах негативно впливали на рівень купівельної спроможності як робітників, так і сільських пайовиків. Тобто завоювати роздрібний ринок шляхом зниження цін протягом 1924-1925 рр. споживчій кооперації України не вдалося.

Проте не варто відкидати, що солідні фінансові субсидії і політика максимального сприяння її розвитку з боку держави забезпечили активізацію торговельної діяльності споживчої кооперації. Споживча кооперація поступово витісняла приватну торгівлю з її позицій. Відтак почали закриватися приватні магазини. Наприклад, Волинський ЦРК отримав від приватних торговців ряд заяв, у яких вони пропонували передати споживчій кооперації свої магазини і товари, а самі погоджувалися працювати рядовими продавцями [237].

Водночас у торговельній галузі споживчої кооперації України залишався ряд невирішених проблем, які стосувалися безперебійного постачання населення промисловими товарами та продуктами харчування, зниження цін та націнок, розширення асортименту тощо. Відтак на кінець 1925 р. кооперація ще не змогла, як того вимагали партійно-радянські директиви, посісти монопольне становище на споживчому ринку. Цю проблему кооператори мали вирішити найближчим часом, оскільки вона була зафіксована в народногосподарських планах держави, які споживча кооперація зобов'язувалася ретельно виконувати.

Література до розділу

1. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК (далі - КПСС в резолюциях…) / 1898-1986 /. - Т. 3. - 1922-1925. - 9-е узд., доп. и испр. - М.: Политиздат, 1984. - C. 232.

2. Известия ЦИК и ВЦИК. - 1924. - № 14. - 21 мая.

3. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК / Далі - Компартия Украины в резолюциях… /. В 2-х томах. - Т. 1. - 1918-1941. - К.: Политиздат Украины, 1976. - С. 320.

4. Итоги хозяйственного строительства УССР за 1923/24 г. - Харьков: Б.и., 1925. - С. 85.

5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 337. - Оп. 1. - Спр. 3492. - Арк. 36.

6. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1893. - Арк. 61.

7. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2077. - Арк. 98.

8. Кооперация в СССР за 10 лет. - М.: Изд-во Центросоюза, 1928. - С. 213.

9. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины (далі - СУ Украины). - Харьков: Изд-во НК юстиции УССР, 1924. - № 8. - С. 173.

10. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України (далі - ЗУ України). - Харків: Вид-во НК юстиції УСРР, - 1924. - № 21-22. - Ст. 187. - С. 490.

11. ЗУ України. - 1924. - № 21-22. - Ст. 188. - С. 492-494.

12. ЦДАВО України. - Ф. 271. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 164-165.

13. ЦДАВО Украни. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 20. - Арк. 141.

14. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1900. - Арк. 23.

15. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 3. - Спр. 1096. - Арк. 50.

16. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1899. - Арк. 15-17.

17. Всеукраїнська торговельна нарада споживчої кооперації // Вісті ВУЦВК. - 1924. - 9 липня.

18. Состояние товарооборота на Украине / Материалы к докладу Наркомторга УССР на ІІІ сессии ВУЦИК. - Харьков: Книгоспилка, 1926. - С. 21.

19. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 6.- Спр. 1326. - Арк. 19.

20. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1899. - Арк. 71-72.

21. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1898. - Арк. 120.

22. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 6.- Спр. 1326. - Арк. 2.

23. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1899. - Арк. 7.

24. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1898. - Арк. 23.

25. ЦДАВО України. - Ф. 2.- Оп. 4. - Спр. 730. - Арк. 30.

26. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Арк. 764. - Арк. 41.

27. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 12.

28. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2088. - Арк. 32.

29. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 90.

30. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 64.

31. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 82.

32. Экономическая жизнь. - 1925. - 16 мая.

33. ЦДАВО України. - Ф. 271. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 161.

34. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2077. - Арк. 19.

35. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2077. - Арк. 28 зв.

36. О снижении цен и снабжении рынков // Правда. - 1924. - 2 марта.

37. Донецкий кооператор. - 1924. - № 10. - С. 9.

38. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1899. - Арк. 440.

39. Гай Т. Как работают наши кооперативы / Т. Гай // Пролетарий. - 1924. - 2 февраля.

40. Кооперация // Коммунист. - 1924. - 11 мая.

41. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1828. - Арк. 213.

42. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1902.- Арк. 2.

43. ЦДАВО України. - Ф. 271. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 172.

44. Пролетарий. - 1925. - 28 февраля.

45. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 30.

46. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2086. - Арк. 122.

47. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2091. - Арк. 70.

48. Как кредитовать рабочего - товарами или деньгами? // Пролетарий. - 1925. - 30 октября.

49. И.Н. Как проводить кредитование / Н.И. // Пролетарий. - 1925. - 6 октября.

50. Тельвнит. Макеевцы довольны своим кооперативом / Тельвнит // Пролетарий. - 1925. - 16 декабря.

51. Підсумки сесії Ради Вукоопспілки // Вісті ВУЦВК. - 1925. - 27 червня.

52. Генкин А.Б. Итоги 8-й сессии Совета ВУКС / А.Б. Генкин // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 6.- С. 3.

53. ЦДАГО України. - Ф. 35. - Оп. 3. - Спр. 272. - Арк. 71.

54. Целларіус В. Сучасна українська кооперація (її стан та розвиток) / В. Целларіус. - Харків: Книгоспілка, 1926. - С. 20.

55. Вместе ради будущего. 170 лет потребительской кооперации России / под. ред. В.С. Гавричкина. - М.: Издательский дом Центросоюза, 2001. - С. 101.

56. ЗУ України. - 1924. - № 21-22. - Ст. 188. - С. 494.

57. Ган Н. Товарная интервенция в Донбассе / Н. Ган // Донецкий кооператор. - 1924. - № 9. - С. 9.

58. Бюллетень VІІІ Всеукраинской конференции Коммунистической партии (большевиков) Украины. Стенограмма. 12-17 мая 1924 г. - Харьков: Типография ЦК КП/б/У «Коммунист», 1924. - С. 146.

59. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 22. - Арк. 292.

60. ЦДАВО України. - Ф. 31. - Оп. 2. - Спр. 273. - Арк. 102.

61. Вопросы лесного рынка. - М.: Изд-во Совета труда и обороны СССР, 1926. - С. 22.

62. Нефтяной синдикат СССР «Нефтесиндикат». Товарный отчет за 1924/25 операц. год. - М.: Московский рабочий, 1926. - С. 280.

63. Дмитренко В.П. Торговая политика советского государства после перехода к нэпу 1921-1924 гг. / В.П. Дмитренко. - М.: Наука, 1971. - С. 188.

64. Фомицький В. Торговельна політика кооперації / В. Фомицький // Вісті ВУЦВК. - 1924. - 30 вересня.

65. Всеукраїнська центральна спілка «Вукоопспілка». Доповідь ревізійної комісії ІV зборам уповноважених про роботу Вукоопспілки за 1924-1925 рік. - Харків: Вид-во Вукоопспілки, 1926. - С. 90.

66. Внутренняя торговля СССР и ее регулирование в 1924/25 г. Материалы к ХІV сьезду РКП/б/. - М.: Б.и, 1925. - С. 8.

67. Народное хозяйство СССР в І полугодии 1924/25 г.: Обзор коньюнктурного Совета Госплана. - М.: Изд-во Совета труда и обороны СССР, 1925. - С. 303-304.

68. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 764. - Арк. 60.

69. Вісті ВУЦВК. - 1924. - 15 листопада.

70. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 894. - Арк. 710.

71. Экономическая жизнь. - 1925. - 16 мая.

72. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1900. - Арк. 24.

73. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 240.

74. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1899. - Арк. 52-53.

75. Генеральные договоры во взаимоотношениях государственной промышленности и потребкооперации. - М.: Б.и., 1928. - С. 34.

76. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2084. - Арк. 12.

77. Дзержинский Ф.Э. Избранные произведения. 3-е изд. - Т. 2. / Ф.Э. Дзержинский. - М.: Политиздат, 1977. - С. 247-249.

78. Пролетарий. - 1925. - 20 ноября.

79. ЦДАВО України. - Ф. 3. - Оп. 3. - Спр. 359. - Арк. 13,16.

80. Свищев Ф.И. Регулирование товарооборота / Ф.И. Свищев. - Харьков: Б.и., 1926. - С. 96.

81. Сарабьянов В. Основные проблемы нэпа (План, регулирование стихии) / В. Сарабьянов. - М.-Л.: Госуд. изд-во, 1926. - С. 61.

82. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 850. - Арк. 7.

83. Краткий отчет Всеукраинского Центрального рабочего кооперативного комитета «Уцерабкооп» за 1924-1925 операционный год. - Харьков: Изд-во «Харьковская школа печатного дела имени А.В. Бачинского», 1926. - С. 35-37.

84. Краткий отчет Вукоопспилки за 1924-25 год. - Харьков: Изд-во Вукоопспилки, 1926. - С. 5.

85. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 6.- Спр. 1326. - Арк. 16.

86. Сесія Ради Вукоопспілки // Вісті ВУЦВК. - 1925. - 23 червня.

87. Споживча кооперація і реалізація промислової продукції // Вісті ВУЦВК. - 1925. - 23 вересня.

88. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2094. - Арк. 105.

89. Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 12-13. - С. 4.

90. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. - Т. 1. - М.: Политиздат, 1957. - С. 455.

91. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В 5-ти томах / 1917-1967 гг. /. - Т. 1. - 1917-1928. - М.: Политиздат, 1967. - С. 401.

92. ЗУ України. - 1924. - № 8. - Ст. 72. - С. 172-173.

93. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1823. - Арк. 30.

94. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1878. - Арк. 50.

95. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1878. - Арк.15-16.

96. Кооператив «Красный химик» на правильном пути // Всесоюзная кочегарка. - 1924. - 6 января.

97. Ус В. Кооператив приблизился к рабочим / В. Ус // Кочегарка. - 1924. - 18 января.

98. Пиріг О.А. Ринок і торгівля України (історичний аспект) / О.А. Пиріг. - К.: Б.в., 1996. - С. 124.

99. ЦДАГО України. - Ф. 3. - Оп. 1. - Спр. 1872. - Арк. 19.

100. Всесоюзная кочегарка. - 1925. - 18 апреля.

101. Кооперативная хроника // Кооперативный бюллетень. - 1924. - № 26. - С. 43.

102. Экономическая жизнь. - 1924. - 10 мая.

103. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1975. - Арк. 57.

104. Державний архів Чернігівської області. - Ф. Р- 8477. - Оп. 3. - Спр. 158. - Арк. 162.

105. Кожаный П. Рабочая кооперация и профсоюзы / П. Кожаный. - М.: Труд и книга, 1925. - С. 94.

106. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 22. - Арк. 20.

107. Снижение цен и кооперация // Кооперативный бюллетень. - 1924. - № 13. - С. 38.

108. Снижение цен и кооперация // Кооперативный бюллетень. - 1924. - № 13. - С. 39.

109. Коммунист. - 1924. - 29 июня.

110. Бард Л. Лучшая агитация за кооператив / Л. Бард // Пролетарий. - 1924. - 6 мая.

111. Кооперативная хроника. Кооперация и мясной рынок // Кооперативный бюллетень. - 1924. - № 39. - С. 45.

112. Кооперативная хроника // Бюллетень Вукоопспилки. - 1924. - № 20. - С. 22.

113. Б. Кооперация к услугам курортных больных / Б. // Пролетарий. - 1924. - 14 мая.

114. Червинский. Надо поставить работу рабкопа / Червинский // Бюллетень Вукоопспилки. - 1924. - № 33-34. - С. 33.

115. Державний архів Полтавської області. - Ф. Р-7. - Оп. 1. - Спр. 73. - Арк. 76.

116. С.Р. Неп і боротьба за ринок / С.Р. // Вісті ВУЦВК. - 1924. - 25 травня.

117. Брандт. Кооперативная пощечина частому рынку / Брандт // Пролетарий. - 1924. - 15 марта.

...