Торговельна діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу (історико-економічний аспект)

Газета «Вісті ВУЦВК» повідомляла про стан справ у Харківському ЦРК, якому вдалося з березня до травня 1924 р. не лише значно знизити ціни, але й удвічі збільшити товарооборот. Тим самим, підкреслювало видання, Харківський ЦРК «завоював вже зараз до половини бюджету робітників» [116]. А газета «Пролетарій» звертала увагу на досягнення новоствореного робкоопу на Деребчинському цукрозаводі Подільської губернії, який всього за півтора місяці своєї роботи знизив ціни на 10 % нижче за ринкові. Це прияло тому, що членами цього кооперативу були не лише заводські робітники, але й селяни навколишніх сіл. Цікавою в контексті боротьби за ринок видається назва самої статті «Кооперативний ляпас приватному ринку» [117].

У цілому в результаті виконання партійно-радянських директив робітнича кооперація, за даними ВУЦВК, протягом першої половини 1924 р. змогла знизити роздрібні ціни як на продукти харчування, так і товари першої необхідності, зокрема хліб, сіль, яловичину, масло тваринне і рослинне, цукор, чай, цвяхи, мило, гас тощо [118, арк. 2].

Однак досягнуті результати політики зниження цін не задовольняли керівництво УСРР. Про це йшлося на торговельній нараді робкоопів, що проходила з 20 по 24 червня 1924 р. Було наголошено на тому, що робкоопи повинні добиватися таких результатів, щоб ціни на товари були постійно нижчими за середньоринкові, як того вимагала влада. Досягти цього пропонувалося кількома шляхами: отримання пільг від господарських органів, максимальне здешевлення апарату та його раціоналізація, суттєве зниження накладних витрат. Нарада підкреслила необхідність усунення такої практики, коли в різних магазинах одного і того ж кооперативу на одні і ті ж товари встановлюються різні ціни. В умовах уже існуючої твердої валюти заборонялося проводити часті переоцінки. Обов'язковою умовою діяльності робкоопів визнавалася наявність на видному місці кооперативного прейскуранту цін [119, с. 16].

У зв'язку із скрутним фінансовим становищем набагато складніше проходила робота щодо зниження цін у райспоживспілках та сільській кооперації. Ураховуючи напруженість ситуації, місцеві партійно-державні органи були змушені вживати заходи з метою матеріальної підтримки місцевої кооперації. Так, 27 березня Чернігівський губком партії вирішив звернутися до ЦК КП/б/У з проханням відпустити місцевій райспоживспілці безтерміновий і безвідсотковий кредит сумою 15 тис. крб. для покриття збитків, понесених нею в ході кампанії зниження цін ще восени 1923 р. [120, арк. 169].

Як засвідчують архівні документи, фінансової підтримки держави у період зниження цін потребували і більш потужні райспоживспілки. Так, за рішенням кооперативної наради Криворізького райкому партії навесні була надана допомога місцевій райспоживспілці. Отримані кошти допомогли не лише знизити ціни на товари широкого вжитку, але й розширити їх асортимент. 5 липня 1924 р., заслухавши інформацію райспілки, засідання Криворізької кооператнаради констатувало, що «ціни в споживчих товариствах треба визнати нормальними і нижче від ринкових» [121, арк. 47].

Органи влади на місцях, виконуючи вказівки центру, зобов'язували кооператорів систематично шукати шляхи зниження цін, тим самим переконуючи населення у перевагах споживчої кооперації. У ряді випадків давалися розпорядження, як потрібно це зробити. Наприклад, велика президія Полтавського окружного виконавчого комітету 16 травня 1924 р. поставила перед райспоживспілкою конкретне завдання - провести здешевлення товарів за рахунок зниження націнок не менше як на 15 %. Від сільських рад виконавчий комітет вимагав частіше слухати звіти кооперативних організацій щодо зниження цін, щоб «члену-пайовику наочно бачити захист його інтересів кооперацією» [122, арк. 252].

Слід окремо наголосити на заходах райспоживспілок щодо здешевлення мануфактури. Складність цієї справи полягала в тому, що в Україні існував великий попит на неї, задовольнити який кооператорам було непросто. У травні 1924 р., маючи мізерні запаси мануфактури, райспоживспілки задовольнили потребу населення на 25 %, а в червні - лише на 10 % [123, арк. 7].

Зниження цін на мануфактуру розпочалося з середини 1924 р., проте показники по райспілках відрізнялися, що переважно залежало від їх фінансового стану та домовленостей з державною промисловістю. Наприклад, Житомирська райспоживспілка знизила ціни на вовняні тканини на 10 %. Дніпробузькій райспоживспілці, щоб не втратити пайовиків, довелося знизили ціни на закуплені товари Камвольного тресту на 10 % і Моссукна на 12 %. Запорізька райспілка здешевила не лише мануфактуру (на 10-15 %), сукняні товари (на 18 %), але й на шкіряні товари (на 12 %), на які також існував великий попит споживачів [107, с. 40].

Без сумніву, найбільше потребували зниження цін на промислові товари селяни. Хоча з кінця 1923 р. почалося зниження відпускних цін на промтовари, проте на периферії, особливо на селі, у приватних крамницях і у рознощиків вони залишалися на попередньому рівні або зменшувалися дуже повільно. З цього приводу газета «Правда» зазначала, що приватні торговці забезпечували селян виробами державної промисловості, роблячи, як і раніше, високі націнки, у результаті чого, «у селах «ножиці» розкривають свою пащу навіть тоді, коли в місті про них стали вже забувати» [124].

Завдання, поставлене перед споживчою кооперацією, полягало в тому, щоб вона не лише зуміла здешевити промислові товари, але й постачала їх безпосередньо до селянина, оскільки всі вигоди від зниження державних і кооперативних цін намагалися використати приватні посередники. З цього приводу один із керівників центрального апарату Вукопспілки А.І. Кельмансон на сторінках «Кооперативного бюллетеня» підкреслював: «Наше завдання - щоб у кожному селі була кооперативна крамниця, де селянин зможе купити сіль, гас, оселедець, сірники, махорку за цінами, не вищими за ринкові. Дешеві сіль і гас в кожному селі - ось те завдання, від розв'язання якого залежить оцінка селянством правильності політики радянської влади [125, с. 4].

Наводимо анкетні дані щодо обстеження стану торгівлі в Макарівському споживчому товаристві Макарівського району Київської округи, проведене місцевими органами влади весною 1924 р. За період з 1 жовтня 1923 по 1 квітня 1924 р. число пайовиків зросло з 72 до 127 чоловік, відповідно сума пайових внесків збільшилася з 41 крб. 45 коп. до 81 крб. 46 коп. Разом з цим кооперація виділила товариству кредит у сумі 3 тис. крб. Ужиті заходи дозволили макарівським кооператорам збільшити товарооборот, що, в свою чергу, сприяло зниженню цін. У кооперативі сіль коштувала 3 коп., а у приватного торговця - 6 коп.; відповідно гас - 6 і 9 коп.; цигарки - 16 і 30 коп.

Як результат - оборот приватних крамниць значно зменшився [126, арк. 287-288].

Виконуючи розпорядження влади, споживчі товариства вже в перші місяці 1924 р. продавали ходові товари на селі в середньому на 6-9 % дешевше, ніж приватний торговець, а у травні ці показники складали 11-14 %. Це дало підставу голові правління Центроспілки Л.М. Хінчуку у травні 1924 р. на сторінках газети «Правда» зробити наступний висновок: «позиції кооперації по відношенню до приватної торгівлі значно посилились» [127].

На 1 серпня 1924 р., якщо прийняти ціни приватника за 100 %, роздрібна ціна торгівлі споживчої кооперації складала у великих промислових містах 80 %, у невеликих містах - від 86 до 91 %, а в селах - 87 % [128, с. 43].

Зазначимо, що місцеві партійні та державні органи регулярно інформували центр про успіхи проведених під їх керівництвом кампаній із зниження цін у сільській кооперації. Для прикладу наводимо витяг із політзвіту Чернігівського окрпарткому за липень 1924 р. У ньому підкреслювалося, що «кинуте гасло «всі на боротьбу з приватним спекулянтом» принесло досить вагомі результати. Приватний ринок починає значно звужуватися, не маючи змоги протидіяти систематичному зниженню кооперативних цін» [129, арк. 37].

Наступним кроком держави на шляху посилення впливу держави на ціноутворення у споживчій кооперації були рішення Пленуму ЦК КП/б/У (липень 1924 р.). В ухваленій ним резолюції «Про доповідь щодо роботи споживкооперації» підкреслювалося певне посилення впливу державних органів на регулювання цін на предмети першої необхідності. Цей факт розглядався як необхідна допомога держави споживчій кооперації у боротьбі з приватним ринком, яку і надалі потрібно було поглибити [3, с. 318].

Пропагуючи ідеї Пленуму про необхідність подальшого зниження цін у споживчій кооперації, газета «Вісті ВУЦВК» закликала кооператорів продавати пайовикам товари зі знижкою до 5 % на бакалійні товари і до 10 % на мануфактуру та взуття. Це мало спонукати населення вступати до споживчої кооперації і відвертати їх від приватного ринку [130].

Певний вплив на хід зниження цін у споживчій кооперації мали восени 1924 р. переговори двох регулюючих цю справу міністерств - НКВТ СРСР і НКВТ УСРР. Сторони констатували наявність непогодженості у планах ввезення промислових товарів на Україну, а також той факт, що робота щодо зниження цін на промислові товари проводилася союзним Наркомвнуторгом у повному відриві від роботи Наркомвнуторгу УСРР [131, с. 95].

Виступаючи в листопаді 1924 р. на Всеукраїнському з'їзді профспілок, член правління Вукопспілки А.І. Кельмансон відзначив, що успішне проведення політики зниження роздрібних цін у споживчій кооперації стало можливим не лише завдяки політиці регулюючих державних органів, але й заходам самих кооперативних організацій, зокрема зниженню націнок, накладних витрат та збільшенню оборотів. Це дало можливість кооператорам розширити свій вплив на ринок. Як переконливий аргумент, представник центрального апарату ВУКС навів співвідношення ринкових і кооперативних цін, яке існувало на той період у Катеринославі: цукор-пісок - різниця 11 % на користь споживчої кооперації, відповідно олія - 18 %, чорний хліб - 25 %, борошно житнє - 27 %, пшоно - 60 %, мило - 18 %, ситець - 20 %. Подібна тенденція тоді спостерігалася майже в усіх робкоопах та ЦРК [132, с. 4]. Наприклад, Щербинівський рудник, що в Донбасі, у листопаді 1924 р. провівши закупівлю великої партії товарів широкого споживання та продуктів, продавав їх робітникам на 20-25 % нижче за ринкові ціни. Зокрема, картоплю, яку заготували в обсязі 70 тис. пудів, продавали на 20 % дешевше, ніж на ринку [133].

За союзними статистичними даними 1920-х рр., на товари, які користувалися найбільшим попитом сільського споживача (ситець, гас, цукор-пісок та сірники), на 1 жовтня 1924 р. вдалося знизити на ціни таким чином, що вони в середньому були на 6-17 % нижчими, ніж у приватника [134, с. 183].

Без сумніву, досягнуті до кінця 1924 р. результати зниження цін пояснювались і систематично здійснюваною кооператорами практикою зниження націнок та торговельних витрат. На цей факт звертав увагу відомий дослідник та теоретик кооперативного руху В.М. Целларіус. Якщо націнки в сільських кооперативах складали в 1923-1924 рр. 19 %, то в 1924-1925 рр. - 17,5 %. Аналогічний рух торговельних витрат за ті самі роки: 15 % і 11,5 %. У робітничо-міській кооперації пересічно рух націнок у 1923-1924 рр. становив 20 %, у 1924-1925 рр. - 13 %. Рух торговельних витрат за ті ж роки: 15-16 % і 11-12 %. Завдяки такій політиці споживча кооперація з весни до кінця 1924 р. змогла тримати свої ціни у цілому на 10 % нижчими від цін приватного ринку [54, с. 17].

Проте недоліків у ході проведення кооператорами боротьби за ринок шляхом зниження цін спостерігалося немало. Одним із них була велика різниця в кооперативних цінах. Так, у Харківському ЦРК вартість десятка коробок сірників складала 14 коп., фунта гречаної крупи - 4 коп., фунта мармурового мила - 16 коп., фунта рису - 11 коп. На відстані 30 верст від Харкова картина була вже інша, бо ті ж товари продавали у сільських кооперативах за такими цінами: сірники - 20 коп., гречана крупа - 7 коп., мармурове мило - 20 коп., рис - 15 коп. Іноді різниця в цінах становила 25-75 %. Звичайно, що витрати з доставки товарів не могли так вплинули на встановлені кооператорами націнки. У результаті селяни зверталися до приватного торговця [135, с. 6].

Були випадки, коли надто активна діяльність кооператорів у боротьбі з приватними цінами оберталася негативним боком. Наприклад, Покровське споживче товариство Запорізької райспоживспілки восени 1924 р. продавало гас по 6 коп. за фунт, а приватний торговець - по 8 коп. Товариство швидко розпродало свій гас і, не маючи запасів, витратило час на закупівлю нового. У цей період приватний торговець, користуючись моментом, почав продавати гас по 12 коп. за фунт [136, с. 42].

Іноді змагання за ціни між кооператорами і приватною торгівлею нагадувало звичайну азартну гру. Зокрема, на ярмарку у Сновську, що на Чернігівщині, кооперативи повели атаку на приватну торгівлю шляхом зниження цін. Приватні торговці були змушені включитись у конкурентне змагання і також знизили ціни. Тоді кооператори, за розпорядженнями Чернігівської райспоживспілки, ще більше знизили ціни, змусивши приватних торговців зробити те ж саме. Так тривало до того часу, поки нарешті останні не покинули ярмарок [137, с. 41]. Зрозуміло, що таке змагання визначалося не лише економічними, але й політичними мотивами - виконати настанови влади.

Стабілізація економіки та хороший врожай 1924 р. збільшили купівельну спроможність населення, передусім селянства. Відповідно збільшився попит на промислову продукцію, який промисловість не могла своєчасно задовольнити. Товарний голод, що давався взнаки у 1925 р., призвів до чергового підвищення цін на товари в роздрібній торгівлі. Переважання попиту на промислові товари над їх пропозицією в умовах збереження порівняно низьких цін у державній і кооперативній сферах товарообігу супроводжувалося нагнітанням ажіотажу і розквітом спекуляції на ринку. Це пояснювалося тим, що збільшилась кількість посередників. Усі вони прагнули наживатися на своєму посередництві, а в результаті зростали ціни на товари і споживачі були змушені виплачувати різницю зі своїх кишень.

Спостерігалися випадки, коли і кооперативні «торговці» не утримувалися перед можливістю швидко і легко покращити фінансові справи своєї організації і робили на товари високі націнки. Наприклад, подекуди націнки на мануфактуру складали від 27 до 50 %. Траплялося, що націнка доходила до 100 % [138, с. 12]. Без сумніву, політика високих націнок деяких кооперативних організацій давала підставу приватним торговцям ще вище піднімати ціни на промислові товари. Така ситуація на споживчому ринку не могла не хвилювати керівництво країни.

ХІV конференції РКП/б/, що проходила у квітні 1925 р., ухвалила резолюцію «Про кооперацію», в якій суттєве місце було відведено споживчій кооперації [1, с. 378-381]. Наголошувалося на тому, що споживча кооперація має продавати товари за цінами, які б сприяли зниженню середніх ринкових цін, а для цього потрібно боротися за зменшення різниці між оптовими та роздрібними цінами. Конференція підкреслила, що здійснення беззбитковості торгівельної галузі споживчої кооперації при одночасному проведенні зниження цін може бути досягнуто передусім шляхом скорочення накладних витрат. Пропонувалося його здійснити за рахунок скорочення працівників кооперативного апарату.

Пленум ЦК КП/б/У (січень 1925 р.), проаналізувавши ситуацію з цінами на промислові товари, ухвалив резолюцію «Про торговельну політику і кооперацію». Було вказано на основні недоліки в роботі кооперативних організацій, зокрема неврегульованість попиту і пропозиції, нерівномірний географічний розподіл товарів, розбіжність у цінах тощо. Наголошувалося на тому, що вищевказані помилки у торгівлі споживчої кооперації призводять до спекуляції та посилення приватного торговця [1, с. 332-333].

Торгівельна діяльність кооперації і, зокрема, її центрального органу Вукопспілки, стала предметом обговорення на 3 пленумі ЦКК КП(б)У в лютому 1925 р. Серед недоліків торговельної роботи Вукопспілки були названі великі обсяги (до 65 %) складських операцій, які призводили до значного подорожчання товару й уповільнення його просування до споживача. З огляду на вказані недоліки ухвалили рішення: - «…пропонувати Президії ЦКК вирішити питання стосовно подальшої діяльності ВУКСу». Зрозуміло, що йшлося про посилення партійно-державного впливу та контролю на процес ціноутворення у споживчій кооперації [139, арк. 13-13 зв.].

Кооперативна нарада при ЦК КП/б/У (квітень 1925 р.), проаналізувавши ситуацію з цінами в робітничій кооперації, наголосила на тому, що, організаційні витрати робкоопів високі, іноді навіть досягають 13-15 %, що, в свою чергу, потребує суттєвого зниження [140, арк. 30].

Ряд важливих рішень щодо подальшої діяльності споживчої кооперації прийняла ВУЦВК. Так, 4-а сесія ВУЦВК 19 лютого 1925 р. головним завданням у галузі державного регулювання цін визнала зниження роздрібних цін, позаяк їх зменшення відставало від темпу зниження оптових цін. З метою зниження роздрібних цін у кооперації пропонувалося посилити раціоналізацію торговельного апарату та скорочення всіх накладних видатків [141, с. 251].

Місцеві партійні та державні органи, керуючись вищеназваними директивами, у свою чергу, вимагали від кооперативних організацій продавати товари з урахуванням середніх цін ринку. Проте, як засвідчують архівні документи, точної визначеності у питанні, мають бути кооперативні ціни на рівні середньоринкових чи нижче за них, не існувало. Наприклад, бюро Одеського губкому КП/б/У 10 червня 1925 р. дало розпорядження місцевому ЦРК встановити орієнтовні ціни на товари, щоб вони були не нижчими за середньоринкові [142, арк. 109]. Кооператкомісія при Чернігівському губкомі КП/б/У 14 травня 1925 р. поставила перед сільською споживчою кооперацією завдання - здійснювати продаж товарів за цінами, нижчими за ринкові, відповідно дотримуючись націнки не більше 10 % на їх собівартість [143, арк. 121-122]. Цією комісією навіть давалися конкретні вказівки окремим споживчим товариствам. Так, Дмитрівському споживчому товариству належало знизити націнку на неходові товари, а також скоротити торговельні витрати з 14,8 % до 10-12 % [144, арк. 12]. Після обговорення питання про шляхи подальшого зниження цін на промислові товари рішення про необхідність зменшення накладних витрат у сільській торгівлі 2 квітня 1925 р. ухвалила президія Хорольського районного виконавчого комітету на Полтавщині. Для посилення регулювання цієї справи було вирішено направити на село здібних інструкторів з числа комуністів [145, арк. 66].

Вагоміші результати щодо зниження роздрібних цін, як і в попередньому році, досягли у робітничій кооперації. Наводимо переконливий приклад. Так, на 2 квітня 1925 р. у Катеринославському ЦРК фунт сірого хліба коштував на одну третину дешевше, ніж на ринку, відповідно білий хліб - на одну чверть, дрібна сіль - на 16 %, олія - на 5 %, гас - на 30 %, мануфактура - на 15 %, сірники - на 6 % [146, арк. 2]. Заслуговує на увагу і досвід робітничої кооперації Кременчука, де місцевий ЦРК відкрив власну взуттєву майстерню, що забезпечувала населення взуттям, на 30 % дешевшим від ринкових цін [147].

У цілому по всій системі споживчої кооперації на 1 жовтня 1925 р. співвідношення кооперативних і приватних цін було таке: метр ситцю коштував у споживчій кооперації 103,7 крб., а на приватному ринку - 112,6 крб.; відповідно метр сукна - 98,9: 104,4; пара чобіт - 116,6: 126,3; фунт цвяхів - 84,5: 93,8; фунт мила - 100,5: 102,6 [18, с. 14]. Як бачимо з наведених статистичних даних, на товари першої необхідності споживча кооперація витримувала певну різницю у бік зниження, що, без сумніву, привертало увагу населення.

Однак зниження цін у кооперації, у тому числі й робітничій, супроводжувалося рядом проблем. Залишалося невирішеним питання забезпечення робітників дешевою м'ясною продукцією. Беручи до уваги високі ціни на м'ясо в містах, 2-а сесія ВУЦВК ІХ скликання, що проходила 23 жовтня 1925 р., визнала за потрібне асигнувати кошти держави на зміцнення ролі державної і кооперативної торгівлі у справі постачання робітників промислових центрів м'ясом за цінами, нижчими від приватних. Разом з цим сесія наголосила на необхідності встановити суворіші норми кримінальної відповідальності за зловмисну спекуляцію товарами першої необхідності, зокрема м'ясом та мануфактурою [148, с. 1198].

Робітничій кооперації не вдалося радикально вирішити проблему щодо зниження накладних витрат. Так, у звіті Катеринославського губкому партії, зробленого на 1 листопада 1925 р., зазначалося, що навіть за умови розширення товарообороту Катеринославського ЦРК накладні витрати становили 14 % до обороту [149, арк. 38].

Високими залишалися націнки та накладні витрати в сільській торгівлі. На цьому в жовтні 1925 р. у газеті «Правда» акцентував секретар ЦК КП/б/У Е.І. Квірінг. Зокрема, він критикував споживчу кооперацію за те, що вона доводила товар до селянина з великими накидками, у ряді випадків перепродавала його приватним торговцям [150]. Наприклад, ціни на взуття і мануфактуру в кооперативних магазинах Великого Токмака, що входили до Запорізької райспоживспілки, восени були значно вищими, ніж у приватного торговця [151]. Місцевою владою були виявлені недоліки в роботі щодо зниження цін споживчої кооперації містечка Опішня на Полтавщині. Так, 23 листопада 1925 р. президія Опішнянського райвиконкому ухвалила рішення вимагати від місцевої споживчої кооперації зменшення націнок на товар, які іноді доходили до 15-20 % [152, арк. 283].

Восени 1925 р. спостерігалась нова хвиля загострення товарного голоду у зв'язку з недостатністю промислових товарів, яка супроводжувалася ажіотажем та посиленням спекуляції на найбільш ходові товари. З огляду на цю обставину, 11 листопада 1925 р. на засіданні НКВТ УСРР було заслухано доповідь відділу торгової інспекції про регулювання роздрібних цін кооперативної і державної торгівлі. Ішлося про необхідність посилення регулюючого впливу держави на політику цін. Було визнано за необхідне, щоб місцеві наради органів влади, до складу яких входили представники державних та кооперативних торговельних організацій, встановили граничні надбавки на найбільш ходові мануфактурні, шкіряні й металеві товари. Встановлені Наркомвнуторгом УСРР типові накидки на товари мали враховуватися окрвиконкомами й окрвнуторгами для визначення ними граничних цін на місцях. При цьому підкреслимо, що підвищення цін у державній торгівлі та споживчій кооперації було можливим лише згідно з дозволом НКВТ [153].

З огляду на проблеми ціноутворення на споживчому ринку, викликані недостатністю товарів, дев'ятий з'їзд КП/б/У (грудень 1925 р.) наголосив на тому, що для усунення явищ товарного голоду та боротьби з приватним торговцем державній торгівлі та споживчій кооперації потрібно передусім враховувати інтереси робітника та селянина, не допускаючи зростання цін на хліб та промтовари [3, с. 352]. Як один із виходів з даної ситуації, торговельним організаціям, зокрема споживчій кооперації, пропонувалося з метою збереження реальної зарплати робітників у періоди ажіотажу на ринку добиватися стійкості цін на продукти харчування [3, с. 354-355]. З'їзд підкреслив, що вкрай потрібне посилення регулюючого впливу держави за комерційною діяльністю кооперативних організацій, спрямування їх торговельних операцій на боротьбу «із стихійним проявом приватновласницьких елементів» [3, с. 378-379].

Як бачимо, у кінці 1925 р. цінова політика залишалася полем не лише економічної, але й політичної гострої конкурентної боротьби усуспільненої торгівлі з приватним торговцем. Відтак керівництво УСРР, відповідно до рішень ІХ з'їзду КП/б/У, ухвалило посилити регулюючий вплив держави на процеси ціноутворення як у державній торгівлі, так і в системі споживчої кооперації.

Підсумовуючи викладений матеріал, можна констатувати, що протягом 1924-1925 рр. важливе місце в удосконаленні торговельної діяльності споживчої кооперації посідало питання зниження цін та націнок. Завдяки проведеній спільними зусиллями кооператорів за підтримки держави ціноутворюючій політиці відбулася певна активізація торговельної діяльності споживчої кооперації і відповідно послаблення позицій приватної торгівлі. Здійснюючи політику зниження цін, кооперативні організації зуміли потіснити приватний капітал не лише з оптового, а що більш важливо - з роздрібного товарообороту. Поступово торговельна галузь споживчої кооперації витісняла приватну торгівлю насамперед завдяки нижчим цінам. На кінець 1925 р. ціни в магазинах споживчої кооперації у середньому були на 9-11 % нижчими, ніж у приватного торговця [154].

Таким чином, населення отримувало велику економію від різниці між цінами кооперативної і приватної торгівлі. За статистичними даними СРСР, що були опубліковані ще в 1920-ті рр., економія населення від різниці цін споживчої кооперації порівняно з цінами приватної торгівлі була такою: в 1924-1925 рр. по ЦРК і міських кооперативах вона складала по промтоварах - 93,74 млн. крб., по сільськогосподарським продуктах - 32,17 млн. крб. Щодо сільських споживчих товариств дані наступні: по промтоварах економія складала 78, 65 млн. крб., а по сільськогосподарським продуктах - 18,76 млн. крб. [155, с. 239]. Без сумніву, ці дані свідчать про те, що виконання поставленого владою завдання щодо витіснення з ринку приватної торгівлі шляхом зниження цін у кооперативному секторі активізувалося. Однак навіть за підтримки та одночасного контролю з боку держави протягом 1924-1925 рр. вирішити повністю завдання зниження цін у споживчій кооперації не вдалося.

3.4. Посилення ролі споживчої кооперації в товарообороті УСРР у 1924-1925 рр.

Задля розвитку державної промисловості та встановлення економічних зв'язків між містом і селом, на думку керівників партійних і державних органів, треба було весь ринковий товарообіг підпорядкувати державі та споживчій кооперації. Відтак протягом 1924-1925 рр. відбулася активізація торговельної діяльності споживчої кооперації, вона зміцнила свої позиції на ринку, потіснивши приватну торгівлю. Проголошений на ХІІІ з'їзді РКП/б/ (травень 1924 р.) курс «нової торговельної політики» (посилення державного регулювання ринку) передбачав не лише сприяння, але й поглиблення регулюючого впливу держави на торговельну діяльність споживчої кооперації, яка фактично почала перетворюватися на одну з державних структур у системі товарообороту республіки.

Помітним кроком у цьому напрямку стало рішення Пленуму ЦК РКП/б/ (березень-квітень 1924 р.) про створення самостійного Наркомату внутрішньої торгівлі, який наділявся «правом регламентації всієї торгівлі і керівною участю у визначенні торгової політики всіх організацій» [1, с. 197-198]. Передбачалося, що всі партійні та радянські органи будуть надавати споживчій кооперації максимальне сприяння у боротьбі з приватною торгівлею, а отже, зміцнювати свій вплив на торговельні операції [1, с. 200]. Пленум зобов'язав секретаріат ЦК РКП/б/ дати директивні вказівки місцевим партійним органам акцентувати увагу на споживчій кооперації шляхом створення й активізації роботи кооперативних комісій і нарад при губкомах партії [1, с. 201-203].

Згідно з постановою 2-ї сесії ВУЦВК від 17 квітня 1924 р. «Про внутрішню торгівлю» з метою «максимального охоплення й регулювання ринку» був створений Наркомат внутрішньої торгівлі УСРР, основним завданням якого мала бути підтримка державної торгівлі та споживчої кооперації і витіснення приватної торгівлі [156, с. 490].

Зазначимо, що з організацією НКВТ УСРР посилився тиск влади на місцеві кооперативні організації. Безпосередньо через цей наркомат керівництво республіки проводило розпорядження різних державних та господарських структур з метою регулювання торгівельних операцій споживчих товариств та їх спілок. Зокрема, 29 вересня 1924 р. Українська економічна рада доручила йому розробити директивні вказівки щодо номенклатури товарів, якими мали торгувати місцеві торговельні заклади споживчої кооперації [157, с. 8].

У рішеннях ХІІІ з'їзду РКП/б/ (травень 1924 р.) підкреслювалося, що регулювання торгівлі з боку держави є головним завданням на наступний період. На найвищих рівнях партійних органів та органів влади йшлося про рішучий і різкий перехід до державного регулювання товарообороту на всіх його стадіях. Оскільки було вирішено активізувати торговельну роботу кооперації у боротьбі проти приватної торгівлі, наголошувалося на необхідності забезпечення її господарниками-комуністами, під керівництвом яких кооперативні організації мали виконувати партійно-державні завдання створення соціалістичної економіки [3, с. 233]. Як бачимо, проголошення « нової торговельної політики» передбачало посилення одержавлення кооперативних організацій, які мали виконувати соціально-економічні проекти більшовиків щодо завоювання споживчого ринку.

Однак ряд рішень ХІІІ з'їзду РКП/б/ не отримали підтримки кооператорів України. Викликала непорозуміння та заперечення заборона з'їзду здійснювати торгівлю предметами розкоші. З огляду на це торговельна нарада робітничих кооперативів, що проходила у червні 1924 р., ухвалила рішення підняти питання про перегляд списку предметів розкоші, який, на думку представників робкоопів України, був «надто формально складений Народним комісаріатом фінансів». Зокрема, учасники наради робкоопів категорично не погоджувалися з тим, що до предметів розкоші потрапили такі товари, як какао та туалетне мило [158, с. 14].

Про посилення державного впливу на торговельну галузь споживчої кооперації України свідчать рішення Пленуму ЦК КП/б/У (липень 1924 р.). У резолюції Пленуму «По доповіді про роботу споживкооперації» було окреслено ряд заходів для активізації її торговельної роботи та регулювання з боку влади. Розпорядження Пленуму полягало в тому, щоб Вукопспілка та Уцеробкооп розробили спільний план торговельної діяльності. Без сумніву, така вимога, з одного боку, мала зміцнити господарський потенціал споживчої кооперації та покращити узгодження дій робітничої та загальногромадянської кооперації, а з другого - полегшити державний контроль за діями кооперативних центрів. Зазначимо, що крім цього Пленумом також було ухвалено рішення налагодити громадський контроль за торговельною роботою споживчої кооперації на місцях [3, с. 319]. Тобто, до регулювання та контролю за кооперативними організаціями планувалося залучати безпосередньо самих членів кооперативів.

Прагнення посилити вплив на розгортання торговельних операцій споживчої кооперації спонукало керівництво УСРР удосконалити форми керівництва нею. Саме цим пояснюється створення при ЦК КП/б/У і відповідно при місцевих партійних комітетах спеціальних комісій із розгляду торговельної діяльності споживчої кооперації, які контролювали складання і виконання планів товарообороту, аналізували позитивні і негативні моменти торговельної політики. Вплив цих комісій на торговельну діяльність кооперативних організацій відчули вже на початку 1924 р. Так, на засідання комісії при ЦК КП/б/У 8 лютого 1924 р. був запрошений голова правління Вукопспілки М.К. Вєтошкін, який мав доповідати про план торговельної політики споживчої кооперації як на найближчий час, так і на перспективу. Результатом обговорення стало рішення комісії рекомендувати Вукопспілці зосередитись передусім на комісійній торгівлі, тобто на отриманні коштів від реалізації товарів промисловості та інших державних структур. Водночас комерційні торговельні операції ВУКС була зобов'язана мінімізувати [159, арк. 1].

Тоді ж комісія з торгівлі при ЦК КП/б/У зобов'язала споживчі товариства довести обіговість коштів до 30 днів, а фінансово слабким товариствам намагатися прискорити обертання коштів до 21 дня [160, арк. 65]. До компетенції комісії входило не лише ухвалення того чи іншого рішення щодо торговельної діяльності кооперації, але і їх перевірка. Без сумніву, подібні рішення свідчили про директивне втручання партійного керівництва у справи налагодження техніки торгівлі як керівного центру споживчої кооперації, так і місцевих споживчих товариств.

Регулювання та контроль за кооперацією здійснювали кооперативно-торговельні наради місцевих партійних органів. Так, до плану кооперативно-торговельної наради Одеського губкому партії на січень - березень 1925 р. входило обговорення таких питань: стан споживчої кооперації та приватної торгівлі на селі, місткість ринку і ціни, робота комісій робітничого контролю і крамничних комісій тощо [161, арк. 23].

Практично всі питання техніки торгівлі на місцях відстежувалися владою. Для контролю за місцевою кооперацією партійним керівництвом республіки була розроблена спеціальна програма обстеження сільського споживчого кооперативу. Зокрема, перевірялася торговельна та фінансова робота єдиних споживчих товариств. Партійним керівництвом УСРР пропонувалося місцевим партійним осередкам перевіряти асортимент, торговельні обороти на місцях, причини переважання окремих товарів, місткість місцевого ринку, заходи щодо зацікавленості споживачів у товарах споживчої кооперації, тобто складові елементи технічної сторони торгівлі, що було свідченням ігнорування з боку влади кооперативних принципів самоуправління [162, арк. 74.].

Поступово збільшувалася кількість звітів, цифрових даних про торговельну діяльність, які мали подавати місцеві кооперативні спілки до партійних та державних органів. Це переконує в тому, що позначилася тенденція до посилення бюрократизму. Директивний стиль керівництва більшовиків вплинув на методи керівництва в самій торговельній галузі споживчої кооперації від Вукопспілки до сільського товариства, де партійну лінію намагалися проводили її керівники - переважно комуністи. Не випадково Криворізька кооперативно-торговельна нарада 11 травня 1925 р. вказавши місцевій райспоживспілці на необхідність термінового усунення неходових товарів, водночас вирішила направити в правління спілки комуністів-господарників для прискорення вирішення проблеми [163, арк. 44].

Інструментом партійно-державного впливу на споживчу кооперацію стало систематичне проведення в Україні, починаючи з весни 1924 р., з'їздів працівників промисловості, торгівлі і транспорту, ініційованих Політбюро ЦК КП/б/У. Директиви влади щодо перспективи розвитку торгівлі на цих зібраннях намагалися лобіювати комуністичні фракції. Так, у травні 1924 р. комуністична фракція 2-го з'їзду працівників промисловості, торгівлі і транспорту УСРР запропонувала обговорити питання про шляхи оздоровлення та активізації торговельної галузі споживчої кооперації [164, арк. 50].

Про посилення втручання держави в торговельну діяльність різних форм власності свідчить спільна постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 27 червня 1924 р. «Про торгівлю», яка містила спеціальну інструкцію [165, с. 325-328]. Місцевим виконавчим комітетам надавалося право видавати постанови, які регулювали порядок і час торгівлі у магазинах, на базарах і ярмарках. Згідно з урядовими розпорядженнями, торгувати у дні пролетарських свят заборонялося. Лише з дозволу місцевих виконкомів можна було в ці дні здійснювати торгівлю, до того ж за скороченим графіком.

Ціла низка державних органів мали посилити свій нагляд за торгівлею, у тому числі споживчою кооперацією. Таке право отримали органи міліції, санітарні органи, фінансові структури, митниця, Інспекція праці, Перевірна палата мір і ваги. Постанова та інструкція до неї зафіксували рішення щодо обмеження у продажу спиртних напоїв. Торгувати виноградним вином, пивом і спиртними напоями закладам торгівлі дозволялося тільки з дозволу адміністративного відділу відповідного губернського або окружного виконкому. Здійснювати торгівлю спиртними напоями на прикордонній митній смузі всім без винятку торговельним організаціям заборонялося. Зауважимо, що положення даної постанови безпосередньо стосувалися торговельних закладів споживчої кооперації.

Протягом 1925 р. спостерігалося посилення втручання партійних та державних органів у господарські справи кооперативних організацій. Пленум ЦК КП/б/У (січень 1925 р.) ухвалив резолюцію «Про торговельну політику і кооперацію», у якій наголошувалося на необхідності посилення плановості в торговельно-фінансовій роботі кооперації. Крім цього, акцентувалося на посиленні ревізійних функцій безпосередньо самих кооперативних об'єднань, зокрема, спостереженні за використанням за прямим призначенням отриманих кредитів. Зазначимо, що в рішеннях Пленуму йшлося про притягнення до адміністративної відповідальності за безгосподарне ведення справ [3, с. 334-335]. Отже, регулюючий вплив держави на торговельну діяльність споживчої кооперації ставав усе відчутнішим.

Кооперативна нарада при ЦК КП/б/У протягом 1925 р. ще більше посилила контроль за діяльністю споживчої кооперації. Об'єктом постійного контролю цієї наради були як фінансовий стан, так і результати торговельної діяльності кооперативних організацій. Зокрема, своїм рішенням від 29 січня 1925 р. кооперативна нарада при ЦК КП/б/У зобов'язала правління ВУКС створити спеціальні комісії у складі кооператорів-комуністів для виїзду в райспоживспілки для ознайомлення зі справами на місцях. У фінансово слабкі райспоживспілки правління Вукопспілки мало направляти так званих «червоних інструкторів», на яких покладалося завдання активізувати торгівлю на місцях [166, арк. 19].

Місцеві партійні органи, наслідуючи директивний стиль республіканського керівництва, намагалися підпорядкувати торговельну діяльність споживчої кооперації плановим органам на місцях. Наприклад, у циркулярі Одеського губкому партії окрпарткомам від 4 червня 1925 р. наголошувалося на необхідності більшої погодженості роботи кооперативно-торговельних нарад з плановими комісіями окрвиконкомів і окрвнуторгів для того, щоб питання фінансування і кредитування споживчої кооперації та інших торговельних організацій обов'язково проходили і регулювалися в окружних планових комісіях [167, арк. 280].

Архівні документи засвідчують, що одночасно вплив на сільські споживчі товариства намагалися здійснювати кооперативно-торговельні комісії партійних органів та місцеві відділення НКВТ. Це підтверджує резолюція про стан низової споживчої кооперації Харківської губернії, ухвалена кооперативно-торговельною комісією Харківського губпарткому КП/б/У 22 травня 1925 р. за доповіддю губвнуторгу. Згідно з положеннями резолюції, окрпарткомам через сільські партійні комітети пропонувалося посилити партійне керівництво сільськими споживчими товариствами. Зокрема, місцеві партійні осередки мали вплинути на вирішення в сільській кооперації таких питань, як збільшення швидкості обертання товарів до 20-25 днів замість існуючих 45, зниження торговельних витрат у межах 10-12 % до обороту тощо [168, арк. 68].

Державні органи, намагаючись усіляко активізувати кооперацію на місцях, давали вказівки щодо технічних аспектів торговельних операцій, що, без сумніву, було порушенням кооперативної демократії. Наприклад, у резолюції губернської кооперативної наради щодо роботи райспоживспілок та районних сільських спілок на Київщині, яка проходила у вересні 1925 р., було визначено необхідний термін обороту товарної маси районної ланки кооперації - не більше п'яти тижнів [169, арк. 34]. Без сумніву, подібне директивне рішення свідчило про пряме адміністративне втручання влади у справи споживчої кооперації.

Активізація торговельних операцій та поставлене більшовиками завдання якомога швидше витіснити приватну торгівлю з ринку спонукала правління Вукопспілки створити відділ, який мав опікуватися питанням координації торговельної діяльності споживчої кооперації. Відтак 2 червня 1925 р. на засіданні правління ВУКС ухвалили «Положення про торговий відділ Вукопспілки». У ньому зазначалося: «Торговий відділ веде всю торговельну роботу ВУКС у цілому і є її представником у планових організаціях і центральних закладах з усіх питань, які пов'язані з торговельною діяльністю» [170, арк. 214-215]. Створення торгового відділу Вукопспілки свідчило не лише про розширення торговельних операцій споживчої кооперації та полегшення узгодження дій із державними структурами, але й про посилення їх підпорядкування народногосподарським планам. Через нього керівництву республіки було досить зручно контролювати торговельні операції споживчої кооперації і давати відповідні розпорядження щодо боротьби з приватною торгівлею.

Щоб посилити контроль за результатами торговельних операцій усіх закладів торгівлі, 21 вересня 1925 р. ВУЦВК і РНК УСРР видали спільну постанову «Про обов'язкову звітність торговельних підприємств» [171, с. 850-851]. Органи державної статистики отримали право вимагати від торговельних підприємств обов'язкову звітність. Відтак організації споживчої кооперації, що мали торговельні заклади, були зобов'язані подавати органам державної статистики на їхні вимоги і періодичні, і неперіодичні відомості про торговельну роботу: картки піврічного обліку торговельних обігів на кожен із належних їм торговельних закладів - не пізніше як 15 листопада і 15 травня кожного звітного року; щомісячні - не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця; квартальні - не пізніше 1,5 місяця після закінчення відповідного кварталу; річні - не пізніше 3 місяців після закінчення звітного року. Форми звітів і відомостей встановлювало Центральне статистичне управління за погодженням із Державною плановою комісією. Отже, сприяючи споживчій кооперації у забезпеченні їй пільгових умов діяльності порівняно з приватною торгівлею, більшовики водночас прагнули створити розгалужену систему контролюючих та регулюючих заходів щодо її торговельної діяльності.

Певний вплив на торговельну галузь споживчої кооперації мала широкомасштабна агітаційна робота партійно-державних керівних органів України. З метою агітації за переваги торговельного обслуговування населення правління Вукопспілки, виконуючи розпорядження влади, на своєму засіданні 9 лютого 1925 р. визначило показові кооперативні одиниці, роботу яких мали зробити репрезентативною для інших кооперативних організацій і населення. Такими виявилися Запорізька, Сталінська, Ніжинська і Тульчинська райспоживспілки; Горлівський, Миколаївський, Харківський, Полтавський робкоопи; 3 споживчі товариства - (по одному у Полтавській, Вінницькій та Одеській губерніях) [172, арк. 38]. Отже, названі показові кооперативні організації, які охоплювали практично всі регіони України, повинні були продемонструвати переваги над приватним торговцем як у промислових центрах, так і в сільській місцевості.

Для активізації торговельної діяльності споживчої кооперації та пропаганди її переваг над приватною торгівлею керівництво УСРР ініціювало проведення агітаційних кампаній. Так, 25 лютого 1925 р. вийшла постанова ВУЦВК «Про Всеукраїнський конкурс споживчої кооперації», що мав проходити з 1 березня по 1 травня 1925 р. Про зацікавленість керівництва республіки у цьому заході свідчить той факт, що із особливого запасного фонду уряду УСРР на його проведення виділили 10 тис. крб. Були визначені премії для кращих споживчих товариств: а) для сільських - 1 перша грошова премія у розмірі 1 250 крб., 3 других - відповідно по 625 крб., 6 третіх - по 450 крб.; для робітничої кооперації - 1 перша - 1 250 крб., 2 других - по 625 крб., 3 третіх - по 425 крб. Результати конкурсу і досвід торговельної діяльності кращих робкоопів та сільських товариств широко рекламувала газета «Вісті ВУЦВК» [173, с. 104-105]. Як бачимо, конкурс мав зацікавити і членів кооперативів, і самих продавців, і некооперовану частину населення.

За ініціативи місцевих органів влади проходили конкурси на кращого продавця у споживчій кооперації, метою яких було поширити досвід кращих кооперативних торговельних закладів і тим самим відвернути увагу населення від приватних крамниць. Наприклад, у травні 1924 р. Запорізький ЦРК за участю місцевої преси провів конкурс на кращого продавця робітничої кооперації. Відповідно результати конкурсу широко пропагувалися на сторінках місцевих газет [174, с. 24]. Згідно з рішенням Чернігівської губкооператнаради від 4 листопада 1924 р. був оголошений конкурс на кращий сільський споживчий кооператив. Для підтримки заходу Чернігівське бюро губкому КП/б/У виділило 1 тис. крб. для нагородження преміями кращих продавців [175, арк. 25].

Керівництво республіки спонукало кооперативні організації всіма наявними засобами пропагувати переваги кооперативної торгівлі. Наводимо дані про досвід проведення агітаційних акцій кооператорами Київщини. Наприклад, Петровський робкооп у Києві, який обслуговував околиці - Петрівку і Куренівку, у лютому 1925 р. оголосив двотижневик боротьби з приватним торговцем. Для цього членам кооперативу на всі товари була надана скидка у розмірі 7-10 % вартості товару [176]. З метою агітації за переваги кооперативної торгівлі перед приватною Київський ЦРК створив у клубах та на підприємствах кооперативні куточки, де увагу відвідувачів привертали діаграми динаміки торговельної галузі кооперації та порівняльні таблиці цін споживчої кооперації і приватного ринку [177].

Щоб посилити громадський контроль та спостереження за торговельною діяльністю кооперативних організацій, до цієї справи більшовики залучали активістів споживчих товариств. Пропонуємо зміст звернення до пайовиків Горлівського робітничого кооперативу: «Члене кооперативу, ти - господар кооперативу, покращуй кооперативне господарство: сплачуй акуратно пай, купуй товар лише в кооперативній крамниці, відвідуй загальні збори, цікався справами кооперативу, вимагай звітів від уповноважених, указуй правлінню на недоліки в роботі, сприяй роботі ревізійної та крамничної комісії, залучай до кооперації нових членів. Цим ти допомагаєш знизити накладні витрати, здешевити товари, усунути крадіжки і розтрати, зміцнити кооперативний капітал, витіснити приватного торговця з ринку» [178].

Органи влади на місцях не заперечували проти створення так званих крамничних комісій із числа пайовиків, метою яких було відстеження та перевірка якості торговельного обслуговування організаціями споживчої кооперації. У ряді випадків більшовики безпосередньо ініціювали створення подібних комісій, прагнучи через них впливати на стан справ у споживчій кооперації. Так, у червні 1925 р. Чернігівський губком КП/б/У розробив і ухвалив «Положення про крамничні комісії» [179, арк. 33].

Без сумніву, крамничні комісії принесли помітну користь, оскільки допомагали виявляти недоліки торговельної роботи кооперативних організацій, брали участь у розцінці товарів, ліквідували недоліки в обслуговуванні пайовиків, допомагали усувати такі проблеми як нестача товарів, зростання цін, спекуляція тощо. Водночас підтримка владою діяльності крамничних комісій свідчила про намагання держави розширити контроль за роботою споживчої кооперації силами безпосередньо самих членів кооперативів. Не випадково газета «Пролетарий» у жовтні 1925 р., звертаючись до членів споживчої кооперації, закликала посилити контроль за її роботою шляхом створення крамничних комісій [180].

Рішення дев'ятого з'їзду КП/б/У (грудень 1925 р.) переконують у тому, що навіть за умови активізації та стабілізації торговельної діяльності споживчої кооперації вплив держави не ослабнув, а, навпаки, посилився. Зокрема, в документах з'їзду підкреслювалося, що такі моменти як зростання товарообороту, явища товарного голоду, боротьба з приватною торгівлею та інші висувають завдання посилення регулюючої роботи держави в галузі торгівлі, зростання на ринку ролі державних та кооперативних органів [1, с. 352]. Крім цього, зміцнення впливу більшовиків на торговельну галузь споживчої кооперації пояснювалося необхідністю її залучення до виконання планів соціалістичного будівництва. Відтак було вирішено посилити планові засади в господарській діяльності кооперативних організацій. Зокрема, в матеріалах з'їзду підкреслювалося: «Треба визнати, що у нас ця ланка планової роботи найбільш слабко розвинена та вимагає посиленої уваги [3, с. 378].

Таким чином, протягом 1924-1925 р. за сприяння держави відбулася активізація торговельної діяльності споживчої кооперації. Разом з цим накреслилася тенденція до ширшого залучення більшовиками споживчої кооперації до виконання загальнодержавних планів. Активізація ролі споживчої кооперації на ринку водночас супроводжувалося наростанням впливу на неї з боку влади, адже «нова торговельна політика», проголошена в 1924 р., передбачала посилення державного регулювання торговельними операціями кооперативних організацій - від Вукопспілки до місцевих товариств. Посилення регулюючого та контролюючого впливу партійно-державного керівництва УСРР на торговельну галузь кооперації супроводжувалося необґрунтованою опікою, адмініструванням, систематичним втручанням у господарські справи організацій, хоча і пояснювалося це нагальною необхідністю витіснення приватного торговця з ринку споживчих послуг та покращення якості обслуговування пайовиків.

У цілому в умовах «нової торговельної політики» за сприяння держави та завдяки власній, хоча й обмеженій владою господарській ініціативі кооперативні організації змогли вийти з економічної кризи 1923 р. та зміцнити свої позиції на споживчому ринку. При цьому зазначимо, що досягнення помітних показників торговельної діяльності споживчої кооперації республіки відбувалося в гострій конкурентній боротьбі з приватним сектором торгівлі та в умовах посилення регулюючого впливу партійно-державних органів.

Проаналізуємо показники торговельної діяльності споживчої кооперації протягом 1924-1925 рр. Передусім відбулося суттєве зростання торговельної мережі кооперативної системи, що свідчить про наростання темпів її діяльності. Відтворення реальної картини кількісних змін торговельної мережі споживчої кооперації потребує достовірної інформації, яка, на жаль, відсутня. Різні джерела подають дані про торговельні заклади споживчої кооперації з помітною різницею, що певною мірою ускладнює аналіз кількісних змін. Не випадково в серпні 1925 р. на нараді при економічному управлінні Наркомторгу УСРР зазначалося: «…торговельної статистики, як органічно-цілісного комплексу, у нас ще немає» [181, арк.197].

Згідно з постановою ВУЦВК від 2 жовтня 1924 р. «Про торговельний реєстр» до нього належало вносити всі кооперативні організації, що здійснювали торгівлю [182, с. 729]. При цьому зауважимо, що до закладів кооперативної торгівлі потрапляли торговельні підприємства різних видів кооперації, включаючи споживчу, сільськогосподарську та кустарно-промислову. Тому при визначенні кількості торговельних закладів власне споживчої кооперації можлива похибка. Відтак статистичні дані, які ілюструють зростання торговельної мережі споживчої кооперації, в цілому реально відображають загальну тенденцію її розвитку, але ніяк не можуть претендувати на абсолютну точність.