Торговельна діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу (історико-економічний аспект)

Сесія ухвалила негайно знизити ціни на промислові товари. Рішення стосувалося як Вукопспілки, так і районних спілок та сільських первинних товариств. При цьому мірилом мала бути собівартість товарів у сталій грошовій валюті (див. табл. 2.3.1):

Таблиця 2.3.1

Дані про скидки на товари, затверджені ІV позачерговою

сесією Ради Вукопспілки 5 жовтня 1923 р.*

Вид товару	Скидки
Сукно Мануфактура Галантерея Посуд Залізні товари Бакалія Шкіряне взуття Паперові товари	40 % 25 % 25 % 25 % 23 % 16 % 15 % 10 %

* Складено на підставі: ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20.- Спр. 1743. - Арк. 143.

Ціни на промислові товари були знижені, в середньому, на 20 % у центрі й на 10-15 % на інших щаблях кооперативної системи. У результаті Вукопспілка зазнала серйозних збитків і впродовж 1923-1924 рр. працювала в основному на запозичені кошти. В аналогічному стані перебували 11 райспоживспілок. Більш-менш нормальна фінансова ситуація спостерігалася лише в 3-4 райспоживспілках [263, арк. 53 зв.].

Пленум ЦК КП/б/У (29-31 жовтня 1923 р.), проаналізувавши причини кризи збуту в результаті державної цінової політики, був змушений визнати, що «розходження цін на продукти промисловості і сільського господарства досягло катастрофічних розмірів і вимагає прийняття найрішучіших заходів щодо зниження цін на продукти промисловості». Пропонувалося досягти цього як шляхом максимальної чіткості виробничої калькуляції, так і шляхом упорядкування торгівлі, усунення зайвих організацій з процесу збуту [28, с. 278]. Тобто це був заклик, спрямований і до споживчої кооперації - терміново вжити ряд заходів щодо зниження цін.

Більшовицьце керівництво Вукопспілки не могло не виконати директиви Пленуму щодо перегляду і зниження кооперативних цін. Виступаючи на сторінках газети «Вісті ВУЦВК», голова правління ВУКС М.К. Вєтошкін визнав той факт, що кооператори допускають невиправдані накидки, тому ціни на промислові товари «все ще зависокі для села» [209]. Інформацію голови правління ВУКС, зокрема, підтверджували результати перевірки комісії, створеної Полтавським губкомом КП/б/У щодо вивчення стану кооперативної торгівлі на селі. Комісія виявила, що тільки ? сільських споживчих товариств задовольняють потреби своїх членів, оскільки накладні видатки, а відповідно і ціни в сільських крамницях занадто високі. У самій же Полтавській райспоживспілці вони досягали 32 % [264].

Виконуючи вказівку партійного керівництва з центру, місцеві партійні осередки взяли під свій пильний контроль процес зниження цін кооперативними організаціями. Так, в Одеському губкомі КП/б/У 2 листопада 1923 р. питання щодо зниження цін у споживчій кооперації обговорювалося на спільній нараді за участю комуністів-господарників, кооператорів та профспілкових працівників. Одночасно питання кооперативних цін, за розпорядженням губкому, широко висвітлювалось на сторінках періодичних видань [265, арк. 118]. Перевірка Чернігівської райспоживспілки кооперативною нарадою Чернігівського губкому КП/б/У виявила, що протягом жовтня-листопада 1923 р. кооператорам вдалося знизити ціни на 15 %, натомість закупівельні ціни на хліб підвищити на 40 коп. за пуд [266, арк. 4].

Порівняємо, як здійснювалось у період економічної кризи 1923 р. забезпечення робітничих та сільських кооперативів. Архівні документи переконують у тому, що, як у попередні роки, більше уваги приділяли робітничій кооперації. Першочерговим завданням, яке вирішувала споживча кооперація у період різкого погіршення економічної ситуації та цінового дисбалансу 1923 р., було безперебійне забезпечення робітників товарами широкого вжитку та продуктами харчування. На середину літа фінансова ситуація в робітничих кооперативах почала погіршуватися, відтак знову виникла потреба їх матеріально-фінансової підтримки. Спочатку керівництво Вукопспілки сподівалося на власні сили, надаючи короткотермінові кредити робкоопам. Зокрема, на три місяці (до 1 вересня 1923 р.) правління ВУКС виділило кредит на товари Херсонському робкоопу в розмірі 300 червінців [267, арк. 60].

Однак власних коштів та товарної маси у робітничої кооперації було не достатньо, щоб привернути увагу робітників і перешкодити їх зверненню до приватного торговця. Зважаючи на це і намагаючись активізувати торгівлю робкоопів, кооператори знову (всупереч кооперативними принципам не видавати товари в кредит) вдалися до розширення робітничого кредитування за рахунок державних і господарських органів. Робітничі кооперативи своїм споживачам у липні 1923 р. відпускали у кредит 78,1 % товарів, а у вересні - 84 % [268, арк. 160].

Великим робітничим кооперативам з метою поповнення товарних фондів дозволили самостійно здійснювали закупівельні операції. Наприклад, Київський Соробкооп у кінці червня 1923 р. підписав угоду з Центроспілкою на 10 вагонів солі для забезпечення міського населення Києва. Одночасно у Продсилікату було закуплено 5 вагонів віконного скла [269]. Тоді ж Київський Соробкооп з метою досягнення планомірного і рівномірного розподілу товарів серед робітничих кооперативів, а також обліку потреб робітників у необхідній кількості товарів запропонував первинним кооперативам щомісяця робити заявки торговому відділу Соробкоопу про кількість та асортимент необхідного товару [270].

Щоб зміцнити свій торговельний потенціал та розширити торговельні операції, деякі київські кооперативи влітку 1923 р. злилися у великі багатолавки, проте не завжди така практика призводила до зниження цін чи покращення якості продукції. Так, махорка на базарі коштувала 16 крб. за фунт, а в Соробкоопі - 24 коп., ситець у спекулянта можна було купити дешевше, ніж у Соробкоопі. Хоча м'ясо на один крб. коштувало дешевше, воно було гіршої якості, ніж у приватного торговця. Як бачимо, невирішених проблем у робітничому постачанні залишалося багато [271].

Улітку 1923 р., щоб не допустити збоїв у забезпеченні робітників великої промисловості, Уцеробкооп розробив спеціальний план забезпечення продовольством робітників промислових регіонів - Донбасу і Катеринославської губернії. Згідно з планом передбачалося взяти під контроль забезпечення 203 тис. 183 робітників. План чітко встановлював кількість робітників на першочергове обслуговування робкоопами конкретно по кожній губернії: Донецькій - 131 тис. 740 чоловік, включаючи Південсталь - 36 тис., Хімвугілля - 8 тис. 347 чоловік, Південний машинотрест - 13 тис. 100 чоловік. По Катеринославській губернії: Південсталь - 14 тис. Прикметно, що Уцеробкоопом навіть була встановлена місячна потреба одного робітника-їдця: пшеничного борошна - 1 пуд, житнього борошна - 20 фунтів, м'яса - 4 фунти, цукру - 1 фунт, солі - 2 фунти, крупи - 1 фунт, жирів - 2 фунти [272].

Проте виконання плану забезпечення робітників виявилося непростою справою в умовах зростання та дисбалансу цін на споживчому ринку. Зважаючи на цю обставину, для підтримки забезпечення робітників Донбасу президія правління Донецької губспоживспілки (Союздонбасейну) у липні 1923 р. звернулася до союзних органів з проханням надати фінансову та товарну допомогу. Зазначимо, що цим питанням особисто займався голова правління Центроспілки Л.М. Хінчук. Ним було дано розпорядження відділам Центроспілки про виділення Донбасу кредиту. За його ж сприяння постановою особливої комісії щодо кредитів при НКФ СРСР від 26 липня 1923 р. Союздонбасейну надавалось право обліку векселів через господарські органи на суму 100 тис. червінців. Крім цього готівкою була видана сума в 10 тис. червінців. Народний комісаріат фінансів СРСР виділив для забезпечення робітників Донбасу 7 млн. пудів хліба [273, арк. 18].

Позаяк існували серйозні проблеми із забезпеченням робітників Донбасу мануфактурою, Л.М. Хінчук сприяв вирішенню питання щодо закупівлі Вукопспілкою у Центроспілки за вигідними цінами 10 вагонів цієї продукції. Разом з цим було підписано угоду з Єгорово-Роменським трестом на 6 вагонів мануфактури. ВУКС уклала з Центроспілкою угоду щодо закупівлі взуття (6-7 тис. пар щомісяця). Також було закуплено у Центроспілки 200 тис. мішків, 10 тис. комплектів білизни. Недостатню кількість цукру в Донбасі поповнили шляхом закупівлі у Центроспілки 75 вагонів цієї продукції. Паралельно ВУКС придбала велику партію чаю [274, арк. 30]. Таким чином, частково забезпечення Донбасу взяла на себе Центроспілка.

17 серпня 1923 р. Президія правління ВУКС ініціювала влаштування кооперативних показових пунктів для покращення забезпечення робітників [275, арк. 122]. Зрозуміло, що подібне починання споживчої кооперації було підтримане на державному рівні. Не без сприяння керівництва республіки була створена Міжвідомча комісія у складі представників Уцеробкоопу, Української ради народного господарства, Укрбюро ВЦСПС, Наркоміфіну, яка розробила проект забезпечення робітників великих промислових центрів продуктами першої необхідності (Донбасу, Миколаєва, Катеринослава, Харкова, Шостки), а також транспортників (водників і залізничників) у кількості 775 чоловік. Комісія виділила показові райони, де мало проходити забезпечення робітників у повному обсязі, зокрема, це мали бути Миколаїв і в Донбасі - Юзівка. На робкоопи цих районів мали рівнятися інші кооперативні організації у справі забезпечення робітників. До речі, про досвід робітничих показових пунктів регулярно повідомляла одна з республіканських більшовицьких газет [276].

Без сумніву, така ініціатива створення показових робітничих пунктів передусім носила політичний характер, оскільки у період загострення фінансово-економічної кризи була спрямована на переконання населення в перевагах споживчої кооперації щодо забезпечення своїх членів.

Проте восени ситуація в Донбасі щодо забезпечення робітників у зв'язку з фінансово-економічною кризою та різким розходженням «ножиць» цін залишалась складною. Наприклад, у кінці жовтня 1923 р. у загальноторговельному балансі Донбасу на долю споживчої кооперації припадало 30 %, у той час, коли приватна торгівлі зайняла 68 %, на державну торгівлю припадало всього 2 %. Це означало, що споживча кооперація торгувала гірше за приватний капітал більш ніж

у двічі. ІV з'їзд уповноважених Союздонбасейну, який відкрився 31 жовтня 1923 р., відбувався під гаслом: «Звуження «ножиць» - першочергове завдання». Враховуючи наведені вище дані щодо питомої ваги торговельної галузі споживчої кооперації, він на перший план висунув завдання здешевлення товарів шляхом зменшення собівартості і накладних витрат [277].

З метою підтримки авторитету робітничої кооперації та залучення до неї якомога більшої кількості споживачів, до низки економічних заходів, укотре залучалися агітаційно-пропагандистські кампанії. Зокрема, газета «Всероссийская кочегарка» наголошувала на тому, що «кожний карбованець, відданий на ринок, створює удачу для спекулянта і шкодить пролетарській державі». Як приклад для наслідування, газета пропагувала досвід торгівлі Шахтинського робкоопу в Донбасі, через який робітники забезпечувалися товарами та продуктами на 90 %. Робкооп мав 12 магазинів, центральний склад, зсипний пункт і підсобне господарство з 600 десятинами землі [278].

Агітацію за переваги кооперації здійснювала і газета «Коммунист». Так, на початку жовтня 1923 р. вона повідомляла про успіхи проведення в Києві тижня робітничої кооперації: «Приватна торгівля починає програвати. Широкою хвилею повалив трудовий споживач в гостинно розкриті двері кооперації. Магазини Соробкоопу збільшили свою виручку в 3-4 рази проти звичайної, а великі універсальні магазини навіть у 8 разів» [279]. Так про успіхи робітничого забезпечення писала центральна більшовицька газета у період найбільшого загострення ситуації на споживчому ринку України, що припав на осінь 1923 р.

Отримавши фінансовому підтримку держави, робітнича кооперація України зуміла восени дещо стабілізувати свою торговельну діяльність. Відтак на кінець року закупівля товарів здійснювалася: у кооперації - 46 %, державних органів - 34,4 %, приватного торговця - 9 %. Кошти Уцеробкоопу в 1923 р. зросли в 11 разів, проте вони розподілялись так: банківський кредит - 38 %, кредит від кооперативних організацій - 32 %, кредит від державних органів - 14 %, власні кошти - близько 14 %. При цьому Уцеробкооп кредитував 95 тис. 648 робітників республіки [280, арк. 19-20]. Розподіл проданих робкоопам промислових товарів щодо асортименту був такий: на мануфактуру припадало 85 %, взяття - 5 %, галантерею - 5 %, шкіряні товари - 2 %, бакалійні товари - 1,5 %, готовий одяг - 1,5 %, [281, арк. 2-3].

Різні джерела дають досить суперечливу інформацію про місце робкоопів у забезпеченні потреб робітників. За даними газети «Коммунист», на кінець 1923 р. 40 % робітників Донбасу купували продукти харчування та промислові товари у робітничій кооперації [282]. У звіті Уцеробкоопу до ЦК КП(б)У за 1923-1924 р. ішлося про охоплення робітничою кооперацією зарплатні робітників Донбасу, Миколаєва і Запоріжжя на 70 %, Харкова - 60 %, Катеринослава - 45 %, а в цілому по республіці на 45-50 % [283, арк. 53]. Зовсім інші цифри називає голова Київського Комвнуторгу В. Введенський. Критично оцінюючи здобутки робітничої кооперації, він указує на охоплення нею 15-20 % робітничого бюджету, у Києві не більше 25 %, а в провінційних містах лише 9 %. За підрахунками одного з керівників Вукопспілки О.Б. Генкіна, у 1923-1924 р. робкоопи України реалізували товарів на суму 29 крб. 65 коп. з розрахунку на одного пайовика в рік, значно поступаючись загальносоюзним показникам [284, с. 53].

Проаналізуємо забезпечення споживчою кооперацією потреб селян у досліджуваний період. З кінця 1922 р. до літа 1923 р. на фоні загальної стабілізації економіки простежувалася певна тенденція до зростання торговельної діяльності райспоживспілок та сільських товариств. За цей період середній оборот райспоживспілки зріс у 7 разів, а оборот сільського споживчого товариства - у 5 разів [285, арк. 16], що свідчило про потенційну можливість кооперації потіснити приватника. Щоб поповнити свої товарні запаси, споживчі кооперативи дещо активізували закупівлі. У січні 1923 р. питома вага закупівель сільських кооперативів виглядала так: у кооперації - 32,7 % товарів, державних органів - 9,3 %, проте основні закупівлі припадали на приватного власника - 54 %. У вересні того ж року картина суттєво змінилася: у закупівлях сільських товариств на кооперацію вже припадало 75,5 %, державні органи - 3,1 % і на приватного торговця - 19,2 % [286, с. 7]. Тобто, гроші від закупівель переважно залишалися в кооперації, однак і це не змогло тоді суттєво активізувати сільську торгівлю.

Фінансовослабким сільським споживчим товариствам було дуже складно конкурувати з приватним капіталом. Крім цього, розгортанню торгівлі на селі заважала низька купівельна спроможність селянства, високі накладні витрати, слабкість та дорожнеча торгового апарату, недостатній асортимент товарів тощо. Потрібно було терміново скоротити накладні й організаційні витрати і зменшити до мінімуму кількість торгових ступенів. Як відзначала у червні 1923 р. газета «Правда», приватний торговець забезпечував село на 80 %. Така ситуація викликала занепокоєння керівництва країни. Відтак газета закликала кооператорів: «Усю нашу увагу, весь наш комерційний досвід, весь наш політичний темперамент кинути на ваги кооперації, де лежать поки що малі 20 %, безперестанку борючись із приватним торговцем на селі» [287].

Криза збуту промислових товарів хворобливо позначилася на сільській споживчій кооперації. Коштів для закупівлі товарів катастрофічно не вистачало. Для первинних споживчих товариств практично був відсутній кредит. Непоодинокими були випадки, коли кредитором товариства виступала одна людина. Наприклад, ревізія Овідієопольського єдиного споживчого товариства (ЄСТ) Одеської області показала: головним кредитором виявився один член правління сільського споживчого товариства, який проводив всі закупівлі товарів, до того ж у приватного торговця [288, арк. 88].

У результаті багатоступеневості промислові товари доходили до сільського споживча з великими надвишками. Зважаючи на це, частими були випадки, коли ціни у споживчих товариствах були вищими за ціни місцевого ринку. Відтак селяни обминали сільські крамниці.

З літа 1923 р. у зв'язку з ускладненням загальної фінансово-економічної ситуації торгівля споживчої кооперації на селі почала скорочуватися. Кількість сільських споживчих товариств зменшилася. Якщо на 1 січня 1923 р. на Україні було 5 887 сільських товариств, то на 1 січня 1924 р. їх залишилося 4 268. Передусім закривалися ті товариства, у яких не було власних коштів та надходжень пайових внесків [289, с. 15]. Ілюстрацією у даному випадку може слугувати ситуація в Ізюмській райспоживспілці на Харківщині. Вона мала 67 сільських товариств, з яких протягом 1923 р. припинили своє існування 33, тобто 50 %. Слабкість закритих товариств пояснювалася відсутністю обігових коштів. Пайові внески вдалося зібрати не більше 10 %. Торговельну діяльність сільські товариства здійснювали виключно в кредит, який надавала райспоживспілка. Не рідкістю були випадки арештів голів сільських товариств за несплату податків [290, с. 12].

Ситуація у більш потужній Харківській райспоживспілці була не краща. У районі її діяльності протягом 1923 р. перебувало 314 формально існуючих сільських кооперативів, з яких на кінець року залишилося 156, тобто менше половини [291, с. 8]. Із закриттям споживчих товариств відповідно зменшилося число торговельних закладів, а відтак посилювалася приватна торгівля.

В осінні місяці року завжди існувало пожвавлення торговельного обігу, а в 1923 р. - навпаки - спостерігалося його зменшення. Пересічно на одне сільське товариство продаж становив у липні 762 крб., серпні - 760 крб., вересні - 564 крб., тобто за три місяці він зменшився на 26 % [103, с. 27].

Разом із розпочатим державою зниженням оптових цін на промислову продукцію на місцях розгорнулася робота щодо впорядкування ціноутворення товарів широкого вжитку у роздрібній торгівлі. Не випадково на ІV позачерговій сесії Ради Вукопспілки (жовтень 1923 р.), щоб остаточно не втратити сільського пайовика, ухвалили негайно знизити ціни на промислові товари. Сільські споживчі товариства терміново мали знизити ціни на товари першої необхідності, які виділялись спеціально під хлібозаготівлі, не менше як на 20 % [292]. Без сумніву, це було не лише економічне, але й політичне рішення, адже того року на Україні розпочалась широкомасштабна експортна хлібозаготівельна кампанія. Відтак предметом особливої турботи партійних, державних та кооперативних органів було залучення до споживчої кооперації сільських пайовиків.

Як у випадку з робітничою кооперацією, держава робила спроби агітаційними заходами активізувати сільську торгівлю, показати її переваги над приватним сектором. Помітним кроком у практиці агітації селян за переваги споживчої кооперації стало запровадження 1923 р. святкування в Україні Міжнародного дня кооперації в першу суботу липня. Однак за браком коштів помітного зростання чисельності сільських пайовиків тоді не сталося. Відповідно отримати додаткові кошти за рахунок пайових внесків селян не вдалося. Селяни ще не відчули на собі суттєві переваги сільської кооперації над приватним торговцем, у якого можна було купити більшість потрібних товарів. Проте це був початок широкомасштабної кооперативної пропаганди на державному рівні.

У жовтні, коли «ножиці» цін найбільше вдарили по селянинові, редакція газети «Вісті ВУЦВК» спільно з Вукопспілкою оголосили конкурс на кращий сільський споживчий кооператив. Щоб підкреслити державний рівень конкурсу, його жюрі очолив голова ВУЦВК Г.І. Петровський. Досвід кращих сільських кооперативів у забезпеченні селян промисловими товарами популяризувався на сторінках газет і журналів. Наводимо одне з газетних повідомлень того часу: «Глобинське ЄСТ Кременчуцької округи має крамницю і організує чайну-їдальню. Крамниця має приємний охайний вигляд. Кооператив повністю задовольняє потреби населення і треба бачити, з якою певністю і повагою відноситься воно до виставлених цін. Одержати в крамниці можна все, починаючи від мануфактури і кінчаючи кнопками і дьогтем» [293]. Безперечно, таких показових торговельних закладів на селі у той період налічувалося одиниці. У цілому ж сільська кооперація ледве протидіяла економічним негараздам. Однак влада всіляко намагалася приховати справжню ситуацію, щоб відволікати селян від приватного торговця і зробити членом споживчого товариства

Як засвідчують архівні документи, агітаційна кампанія за сільську кооперацію не принесла помітних результатів. Забезпечення селян промисловими товарами і надалі відбувалося вкрай незадовільно. Зважаючи на це, газета «Коммунист» у середині листопада 1923 р. зазначала: «Агітація повинна бути не словесна, а ділова, селянин має впевнитися, що йому вигідно бути пайовиком єдиного споживчого товариства» [294].

Селянство не влаштовували не лише високі ціни на фабрично-заводські товари, але і вузький їх асортимент або взагалі відсутність потрібного товару. Так, 8 грудня 1923 р. Полтавський губпарком КП/б/У, розглянувши питання про торгівлю на селі, підкреслив, що місцеві кооперативні товариства затоварені парфумами, пудрою, туалетним милом. Зазначалося, що кооператори зберігають у себе товари на тисячі червінців, яких чекають селяни, однак не дають їх у кредит, хоча б на три місяці. «Приватний торговець нашої кооперації не боїться, бо той товар, який має кооперація, у більшості своїй не придатний для села, так як 80 % його, що надходить з центру, припадає на попільниці». Щоб проконтролювати сільську торгівлю з метою виявлення цін та асортименту товарів, губпартком вирішив створити спеціальну комісію, яка мала протягом трьох днів запропонувати заходи щодо оптимізації діяльності сільських кооперативів [295, арк. 70]. Без сумніву, це було втручання у внутрішні справи кооперації.

Попри надання державою певної податкової пільги сільським товариствам, у результаті слабкості фінансової бази і через ряд допущених помилок споживча кооперація не змогла суттєво потіснити приватну торгівлю на селі, яка і надалі залишалася основним постачальником селян. Як аргумент, наводимо дані по Полтавській райспоживспілці. До кінця 1923 р. на Полтавщині функціонувало 8097 приватних торговельних закладів за наявності 745 кооперативних і 318 державних. У загальній кількості закладів торгівлі на кооперативні припадало 8,1 % і в загальному товарообороті губернії торгівля споживчої кооперації займала 10,3 %, тоді коли на приватну торгівлю припадало 84,1 % і решта 5,5 % - на державну [296, с. 208]. Не кращою була ситуація і в сільській кооперації інших райспоживспілок.

За середньостатистичними даними, в 1923-1924 р. на одного члена споживчої кооперації на селі припадало товарів на суму 4 крб. 38 коп. [284, с. 53]. Повідомлення з місць малюють ще безрадіснішу картину. Аналіз оборотів єдиних споживчих товариств Київщини показує, що на душу населення охопленого нами району припадало товарів на 36 коп. на рік [297, с. 14]. Коростеньська споживча кооперація відпускала своїм пайовикам товарів менше ніж на 2 крб. на рік. У цілому, селу діставалася лише третина всіх торговельних оборотів споживчої кооперації. Хоча порівняно з попереднім 1922-1923 р. мережа сільських кооперативних крамниць збільшилася майже вдвічі й становила 2,6 тис. одиниць, вона не могла на рівних конкурувати з 23 тис. приватних торговельних закладів, навіть якщо врахувати, що обороти одного кооперативного підприємства в роздрібі в 4 рази перевищували обороти приватних крамниць [298, с. 58].

Без сумніву, постачання кооперативними товариствами сільських жителів було у значно гіршому стані, ніж у робітничій кооперації. За середньостатичними даними, в 1923 р. робітнича кооперація охоплювала 54 % потреб робітників, а в Донбасі - 60-65 % [299, с. 13]. Тоді ж на селі відчувався різкий спад кооперативної торгівлі. Так, у 1922-1923 рр. товарооборот сільської споживчої кооперації становив 29 млн. крб. проти 15 млн. у 1921-1922 р., зменшившись у 1,9 рази [299, с. 11]. Питома вага споживчої кооперації у задоволення споживчого попиту сільського населення в 1922-1923 р. становила всього 18 % [299, с. 12].

Отже, криза збуту товарів стала великим випробуванням для всіх ланок споживчої кооперації - від сільського товариства до ВУКС. За архівними даними, маємо таку картину на кінець 1923 р. У дещо кращому становищі перебувала Вукопспілка. Її загальний оборот із продажу за другу половину 1923 р. становив 1 млн. 50 тис. червінців. За видами товарів ця сума розподілялася так: мануфактура - 38,8 % (400 тис. червінців), відповідно бакалія - 29,6 % (300 тис.), залізні товари - 13,6 % (150 тис.), шкіряно-взуттєві товари - 8,6 % (100 тис.), галантерея - 7,0 % (75 тис.), посуд - 1,5 % (15 тис.), паперові товари - 0,9 % (10 тис.) [300, арк. 51]. Покупцями Вукопспілки були: споживча кооперація - 70,2 % товарообороту, державні органи - 17,5 %, кооперація інших видів - 3,7 %, різні заклади - 4,2 %, приватні особи - 4,4 %. Варто відзначити, що в торговельному обороті Вукопспілки продукція власних підприємств тоді складала понад 16 % [301, арк. 26-28].

У торговельній діяльності ВУКС, райспоживспілок та споживчих товариств існувало ряд суттєвих недоліків, які меншою мірою залежали від економічної ситуації в країні, проте справляли негативний вплив на результати її роботи в період кризи. Ідеться про високі накладні витрати. Так, витрати на утримання складу центральної контори Вукопспілки склали за І половину 1923 р. 4,1 % до обороту, відповідно витрати райспоживспілок - 6-6,9 % [302, арк. 81]. Замість того, щоб максимально скоротити витрати на утримання особового складу апарату ВУКС, райспоживспілок, губробкоопів та споживчих товариств, навпаки, збільшили кількість службовців. Зокрема, штати апарату ВУКС протягом січня - вересня 1923 р. збільшилися з 320 до 465 чоловік, тобто на 45 % [303, арк. 82].

У цілому, протягом 1923 р. значення споживчої кооперації у побудові соціалістичної економіки в контексті ленінської статті «Про кооперацію», яка стала програмним документом, помітно зросло. У цьому документі наголошувалось на тому, що кооперація є найбільш доступним і зрозумілим для селянства шляхом переходу від дрібного одноосібного селянського господарства до великого виробництва, засобом боротьби з приватним торговельним капіталом. Саме таким визначенням ролі кооперації пояснюється посилена увага партійно-держаної еліти до кооперативних організацій як потенційних конкурентів приватної торгівлі.

Однак у 1923 р. суттєво потіснити приватний сектор торгівлі, на що розраховували більшовики, споживчій кооперації не вдалося. Торговельна діяльність споживчої кооперації республіки проходила в складних умовах, викликаних як об'єктивними причинами (дисбаланс цін на промислові та сільськогосподарські товари, низька купівельна спроможність селянства), так і суб'єктивними (вузький асортимент, високі накидки, великі організаційні витрати, затовареність складів тощо).

Криза збуту та різке підвищення цін на продукцію промисловості в 1923 р., особливо у другій половині року, боляче вдарило по споживчій кооперації. Ці об'єктивні причини виявили значні недоліки в її торговельній роботі: недостатню прилаштованість кооперативних організацій до нових умов, слабкий зв'язок із місцевим ринком, розподільчі навички, які збереглися від «воєнного комунізму», роздутий апарат, що залишився від попереднього періоду продрозкладки, коли забезпечення за картками вимагало великої кількості обліковців і контролерів і коли міська споживча кооперація перебувала на кошторисному державному фінансуванні. Щоб покращити своє фінансове становище, споживча кооперація проводила лінію на підвищення торговельних націнок, проте це знесилювало її в боротьбі з приватним торговим капіталом.

Державою була вжита низка заходів, щоб забезпечити безперебійне постачання передусім робітників промислових центрів, проте сільська кооперація переживала важкі часи. Переслідуючи завдання витіснення зі споживчого ринку приватника, кооператори були змушені шукати власні шляхи виходу з фінансово-товарної кризи. Щоб остаточно не втратити сільських пайовиків восени 1923 р., у період найбільшого загострення кризи збуту, керівництву споживчої кооперації довелося піти на зниження роздрібних цін. Зменшення кооперативними організаціями цін на промтовари, що почалося з жовтня - листопада, продовжувалося й наступного року. При цьому всі втрати покривалися з власних коштів споживчої кооперації.

Висновки до розділу

Таким чином, розглядаючи початковий період непу, слід пам'ятати, що була зроблена спроба економічної модернізації суспільства, яка ґрунтувалась на марксистських засадах. Запроваджуючи в 1921 р. нову економічну політику, радянська влада зовсім не планувала відновити торгово-грошові відносини та елементи ринку. Партія робила свідому ставку на ліквідацію товарно-грошових відносин, відміну грошей. Тому не випадково від самого початку непу більшовики пішли на політико-економічний експеримент, оголосивши в директивному порядку безгрошовий продуктообмін. На початку 1920-х рр. натуральний товарообмін став однією з основних проблем непу. Спочатку товарообмін був головним двигуном нової економічної політики. При цьому стримуючим фактором у налагодженні торгівлі виступала теза про недоцільність використання товарно-грошових відносин в умовах соціалістичного будівництва, спрощене розуміння ринкових зв'язків, невміння своєчасно зорієнтуватися в суті поставлених завдань, відсутність прогнозованих висновків щодо вдосконалення форм товарообороту.

Вирішальна роль посередника в організації натурального товарообміну між містом і селом керівництвом країни відводилась споживчій кооперації. У тих конкретних умовах практика продуктообміну відіграла певну позитивну роль, сприяючи проведенню єдиної державної політики у сфері розподілу матеріальних засобів. Товарообмін став ніби містком, переходом від розподільної системи громадянської війни до товарно-грошових відносин, торгівлі. Він дозволив суттєво обмежити стихію розвитку ринкових відносин, планомірніше розгорнути боротьбу з приватним капіталом.

Разом з тим перший рік непу характеризує повсякденне директивне керівництво органів влади товарообмінними операціями споживчої кооперації, необґрунтований дріб'язковий контроль, перестрахування тощо. Держава присвоїла собі право дозволяти чи забороняти натуральний товарообмін, визначати кількість товарообмінних пунктів, встановлювати товарні еквіваленти. Восени 1921 р., зрозумівши невдачу запровадженого товарообмінного експерименту, більшовики вирішили від нього відмовитися і повернутися до традиційних товарно-грошових відносин між робітничим класом і селянством. При цьому знову ж таки ставку робили на споживчу кооперацію як посередника між промисловістю і сільськогосподарським виробництвом.

У контексті державної політики переходу до товарно-грошових відносин споживча кооперація, починаючи з кінця 1921 р., розпочала відродження своєї торговельної діяльності. Через різні об'єктивні причини (голод, відсутність твердої валюти, слабка фінансова база, низька купівельна спроможність населення) торговельні операції кооперативних організацій спочатку мали надзвичайно обмежений характер. Виконуючи директиви партійних та державних органів, кооперативні організації протягом 1922 р. з метою завоювання внутрішнього ринку розгорнули роботу щодо пошуку джерел фінансування і поступової стабілізації своєї торговельної галузі.

З метою пошуку власних джерел фінансування торговельної галузі кооператори розпочали реформу організаційної структури споживчої кооперації, яка допомогла спростити громіздкий апарат, зменшити організаційні витрати і вивільнені кошти спрямувати на розвиток торгівлі. Крім цього, реформа щодо створення райспоживспілок дозволила ширше охопити торговельною мережею різні регіони України. Суттєву роль у відродженні торговельної діяльності організацій споживчої кооперації відігравало поповнення товарних ресурсів та розширення їх асортименту. За державної підтримки та власної господарської ініціативи на початок 1923 р. кооператорам вдалося дещо оптимізувати торговельні операції і стабілізувати фінансовий стан системи. Більш помітними були досягнення кооператорів в оптовій торгівлі. Проте у цілому торговельна галузь споживчої кооперації України на початок 1923 р. усе ще переживала складні часи.

Протягом 1923 р. торговельна діяльність споживчої кооперації проходила за умов погіршення умов розрахунків з промисловістю. Вукопспілка та організації системи відчували труднощі у збуті товарів через незбалансованість попиту і пропозиції, різке розходження цін на промислові товари і сільськогосподарські продукти. Порівняно з довоєнним періодом ціни на промислові товари виросли в декілька разів, а ціни на зерно, фураж, інші продукти значно знизилися. Хоча в 1923 р. натуральний податок було замінено грошовим і селяни могли вільно реалізувати свої продукти, виручених коштів не вистачало, щоб придбати потрібні промислові товари. Криза збуту промислових товарів призвела до затоварювання підприємств торгівлі споживчої кооперації.

Без державної допомоги споживчій кооперації вийти з кризової ситуації було надзвичайно складно. Для підтримки торговельної галузі споживчої кооперації керівництвом УСРР вживалися як економічні, так і організаційні та пропагандистські заходи. Держава надала споживчій кооперації певні кредити, пільги, сприяла налагодженню її взаєморозрахунків з державними підприємствами, що виробляли промислові товари, намагалась регулювати цінову політику. Як показала практика господарювання 1923 р., фінансова допомога держави споживчій кооперації була необхідна, оскільки Вукопспілка та її місцеві організації виявилася не готовими до змін цінової політики. Проте ця допомога одночасно посилювала одержавлення системи споживчої кооперації.

Підсумовуючи, слід зазначити, що у вказаний період споживча кооперація ще не закінчила свою відбудову. Для того, щоб оптимізувати торговельну галузь, отриманих кооператорами державних кредитів було не достатньо. Залучення коштів населення до кооперативних організацій відбувалося надто повільно. Саме тому з особливою гостротою протягом другої половини 1923 р. у споживчій кооперацій постала проблема переходу на добровільне членство, і в кінці грудня цей процес врешті був розпочатий. Цей перехід мав сприяти не лише значному зростанню кількості пайовиків, але й залученню додаткових коштів населення для покращення фінансового стану кооперативних організацій та активізації їх торговельної діяльності. Лише ставши фінансово незалежною, споживча кооперація могла розраховувати на активізацію торгівельних операцій з метою кращого задоволення потреб пайовиків та завоювання ринку.

Література до розділу

1. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / С.В. Кульчицький. - К. Основи, 1996. - С. 204.

2. Service Robert. Lenin: A biography / R. Service. - Cambridge, Met: Harvard Univ.Press, 2000. - С. 425.

3. Десятый сьезд РКП/б/ 8-16 марта 1921 г. Резолюция «О кооперации» // Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК / Далі - КПСС в резолюциях…/. / 1898-1986 /. - Т. 2. - 1917-1922. - 9 изд., доп. и испр. - М.: Политиздат, 1983. - С. 372.

4. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам / Сборник документов. В 5-ти томах / 1917-1967 /. - Т. 1. - 1917-1928 гг. - М.: Политиздат, 1967. - С. 212-214.

5. Пиріг О.А. Неп: більшовицька політика імпровізації / О.А. Пиріг. - К.: Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2001. - С. 204.

6. Центральний державний архів громадських об'єднань України (Далі - ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 849. - Арк. 31.

7. Збірник указів УСРР. - Харків: Б.в., 1921. - № 5. - Ст. 164.

8. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины (Далі - СУ Украины). - Х.: Из-во НК юстиции УССР, 1921. - № 7. - С. 198.

9. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (Далі - ЦДАВО України). - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 46. - Арк.18.

10. ЦДАВО України. Ф.2.- Оп. 2. - Спр. 46. - Арк. 13.

11. ЦДАВО України. - Ф.2. - Оп. 2. - Спр. 33. - Арк. 102.

12. Ленин В.И. Приветствие сьезду уполномоченных Центросоюза // Полн. собр. соч. - Т. 44. - С. 70.

13. Ленин В.И. План доклада о новой экономической политике на VІІ Московской губпартконференции // Полн. собр. соч. - Т. 44. - С. 471.

14. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 635. - Арк. 105.

15. Вісті ВУЦВК. - 1921. - 10 квітня.

16. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 131. - Арк. 49.

17. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 635. - Арк. 108.

18. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 11. - Арк. 157.

19. ЦДАВО України. - Ф. 296.- Оп. 1. - Спр. 59. - Арк. 129.

20. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 2. - Спр. 434. - Арк. 3.

21. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 11. - Арк. 67.

22. Операции по товарообмену // Коммунист. - 1921. - 5 мая.

23. Товарообмен и кооперация в Донбассе // Всероссийская кочегарка (г. Донецк). - 1921. - 3 июня.

24. Більшовик. Видання Київського губернського комітету КП/б/У. - 1921. - 7 червня.

25. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 635. - Арк. 57.

26. Вместе ради будущего. 170 лет потребительской кооперации России / Отв. ред. В.С. Гавричкин. - М.: Издательский дом Центросоюза, 2001. - С. 91.

27. Вісті ВУЦВК. - 1921. - 19 квітня.

28. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК / Далі - Компартия Украины в резолюциях…/. В 2-х томах. - Т. 1. - 1918-1941. - К.: Политиздат Украины, 1976. - С. 151-152.

29. СУ Украины. - 1921. - № 9. - С. 299.

30. Обухов Н. О попытках введения прямого товарообмена в начале 20-х годов / Н.О. Обухов // Экономические науки. - 1989. - № 4. - С. 94.

31. Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг. / В.В. Лантух. - Харьков: Основа, 1992. - С.18.

32. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1228. - Арк. 5.

33. СУ Украины. - 1921. - № 10. - Ст. 282. - С. 330-331.

34. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 33. - Арк. 193.

35. Ленин В.И. Полн. соб. соч. - Т. 44. - С. 207.

36. Вісті ВУЦВК. - 1921. - 5 травня.

37. Вісті ВУЦВК. - 1921. - 21 травня.

38. Потребительская кооперация на Украине за пять лет. 1918-1922. - Харьков: Изд-во Вукоопспилки, 1923. - С. 7.

39. Пумплянский Л.М. Новый кризис кооперации / Л.М. Пумплянский // Производсоюз. - 1922. - № 1-4. - С. 13.

40. СУ Украины. - 1921. - № 11. - Ст. 313. - С. 361.

41. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.6. - Спр. 14. - Арк. 88.

42. Полтавський кооператор. - 1922. - № 11.- С. 10.

43. Державний архів Полтавської області. - Ф. Р-9032. - Оп. 1. - Спр. 22. - Арк. 71.

44. Державний архів Одеської області. - Ф. Р-3. - Оп. 1. - Спр. 247. - Арк. 192.

45. Бранденбургский Я. Коммунисты и кооперация / Я. Бранденбургский // Правда. - 1921. - 2 липня.

46. Пролетарий. - 1921. - 16 июня.

47. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-1. - Оп. 1. - Спр. 649. - Арк. 54.

48. Товарообмен с деревней // Пролетарий. - 1921. - 16 июня.

49. Кооператор. Бюллетень Николаевского кооперативного союза. - 1921. - 14 июня.

50. Нежный Н. Месяц товарооборота / Н. Нежный // Известия Одесского губисполкома, губкома КП/б/У и губпрофсовета. - 1921. - 14 июля.

51. СУ Украины. - 1921. - № 12. - С. 395-396.

52. СУ Украины. - 1921. - № 13. - С. 429.

53. Договоры с рабочими организациями // Коммунист. - 1921. - 22 июня.

54. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 20. - Спр. 851. - Арк. 4.

55. Российский государственный архив экономики (Далі - РГАЭ). - Ф. 484. - Оп. 1. - Д. 242. - Л. 66 об.

56. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-90. - Оп. 1. - Спр. 93. - Арк. 14.

57. Правда. - 1921. - 16 липня.

58. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 319. - Арк. 4.

59. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 544. - Арк. 43.

60. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 544. - Арк. 113.

61. Аліман М.В. Споживча кооперація Полтавщини у 20-ті роки ХХ століття: Текст лекції / М.В. Аліман. - Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2006. - С. 22.

62. Вісті ВУЦВК. - 1921. - 10 липня.

63. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 131. - Арк. 162.

64. ЦДАВО України. - Ф.296. - Оп.1. - Спр. 3. - Арк. 15.

65. Бюллетень народного комиссариата по продовольствию. - Харьков: Б.и., 1922. - Июнь. - № 19. - С. 5.

66. ЦДАВО України. - Ф. 2.- Оп. 2.- Спр. 33.- Арк. 290.

67. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 453. - Арк. 4-6.

68. ЦДАВО України. Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 454. - Арк. 34.

69. Гетьман Г.А. Кооперативная торговля: развитие, проблемы, перспективы (на материалах Украинской ССР) / Г.А. Гетьман. - Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете, 1985. - С. 48-49.

70. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 415. - Арк. 342.

71. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-90. - Оп. 1. - Спр. 93. - Арк. 41.

72. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 86. - Арк. 73.

73. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 2. - Спр. 364. - Арк. 172.

74. СУ Украины. - 1921. - № 21. - Ст. 611. - С. 726.

75. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 59. - Арк. 83.

76. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-89. - Оп. 1. - Спр. 437. - Арк. 4.

77. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 461. - Арк. 8-9.

78. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 412. - Арк. 49.

79. РГАЭ. - Ф. 484. - Оп. 1. - Спр. 242. - Арк. 67.

80. Вісті ВУЦВК. - 1921. - 21 жовтня.

81. СУ Украины. - 1921. - № 16. - Ст. 482. - С. 554.

82. Державний архів Чернігівської області. - Ф. Р-15. - Оп. 1. - Спр. 124. - Арк. 60.

83. Кооперативный бюллетень Вукоопспилки. - 1921. - 3 ноября.

84. Бухарин Н.И. Избранные произведения. - М.: Политиздат, 1988. - С. 199.

85. СУ Украины. - 1921. - № 21. - Ст. 594. - С. 706-707.

86. СУ Украины. - 1921. - № 21. - Ст. 598. - С. 710.

87. СУ Украины. - 1921. - № 22. - Ст. 631. - С. 750-751.

88. СУ Украины. - 1921. - № 25. - Ст. 738. - С. 860-862.

89. СУ Украины. - 1921. - № 26. - Ст. 763. - С. 904-905.

90. СУ Украины. - 1921. - № 26. - Ст. 788. - С. 928-937.

91. Марочко В.І. Модернізація українського суспільства перехідного періоду 1920-30-х рр.: історико-теоретичний аспект // Український селянин. - 2003. - № 7. - С. 146.

92. Малышев С. Торговля - серьезнейший обьект внимания и изучения / С. Малышев // Правда. - 1922. - 12 січня.

93. СУ Украины. - 1922. - № 1. - Ст. 4. - С. 3-4.

94. СУ Украины. - 1922. - № 1. - Ст. 35.- С. 31-32.

95. СУ Украины. - 1922. - № 6. - Ст. 92. - С. 103.

96. СУ Украины. - 1922. - № 12. - Ст. 204. - С. 202.

97. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 2. - Спр. 435. - Арк. 6.

98. ЦДАВО України. - Ф.1. - Оп. 2. - Спр. 435. - Арк. 18.

99. Кооперативные сделки // Промышленность и торговля. - 1922. - № 2. - С. 19.

100. Кооперация. В Вукопспилке // Коммунист. - 1922. - 22 июля.

101. Державний архів Чернігівської області. - Ф. Р-1583. - Оп. 2. - Спр. 7. - Арк. 18.

102. Державний архів Чернігівської області. - Ф. Р-1583. - Оп. 2. - Спр. 7. - Арк. 70.

103. Попов М. Вукопспілка в житті української кооперації. До10-річчя існування Вукопспілки / М. Попов // Кооперативне будівництво. - 1930. - № 11-12. - С. 26.

104. СУ Украины. - 1922. - № 35. - Ст. 547. - С. 583.

105. Сіденко С.Г. Споживча кооперація України / С.Г. Сіденко, М.Д. Лепехов, Ф.М. Майборода та ін. - К.: Політвидав України, 1965. - С. 44.

106. Споживча кооперація Української РСР. 1917-1967. - К.: «Экономика», 1967. - С. 43.

107. Ленин В.И. Полн. собр. соч. - Т. 45. - С. 73.

108. Чубар В.Я. Заповіт Леніна / В.Я. Чубар // Вибрані статті і промови. - К.: Політвидав України, 1972. - С. 177.

109. Квірінг Е.І. Ленін і селянство / Е.І. Квірінг. - Харків, 1925. - С. 22.

110. Державний архів Одеської області. - Ф. Р-3. - Оп. 1. - Спр. 374. - Арк. 3.

111. СУ Украины. - 1921. - № 17. - Ст. 517. - С. 587.

112. СУ Украины. - 1921. - № 16. - Ст. 476. - С. 550-551.

113. СУ Украины. - 1922. - № 11. - Ст. 187. - С. 185.

114. СУ Украины. - 1922. - № 12. - Ст. 213. - С. 208-209.

115. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України (Далі - ЗУ України). - Харків: Вид-во НК юстиції УСРР, - 1922.- Ч. 22. - Ст. 356. - С. 381-382.

116. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. Спр. 484. - Арк. 36.

117. СУ Украины. - 1922. - № 37. - Ст. 556. - С. 595.

118. СУ Украины. - 1922. - № 53. - Ст. 753. - С. 1000-1001.

119. СУ Украины. - 1921. - № 22. - Ст. 631. - С. 750-751.

120. ЦДАВО України - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 22. - Арк. 127.

121. СУ Украины. - 1922. - № 34. - Ст. 528. - С. 555.

122. Бюлетень Київської філії Вукопспілки. - 1922. - № 3. - С. 25.

123. ЦДАВО України - Ф. 337. - Оп.1. - Спр. 3492. - Арк. 36.

124. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1893. - Арк. 61.

125. Кооперация в СССР за 10 лет. - М.: Б.и., 1928. - С. 213.

126. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2077. - Арк. 98.

127. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 1974. - Арк. 17.

128. Вісті ВУЦВК. - 1922. - 16 листопада.

129. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 1974. - Арк. 22.

130. Витанович І. Історія українського кооперативного руху / І. Витанович. - Нью-Йорк: Товариство Української кооперації, 1964. - С. 282.

131. ЦДАВО України. - Ф. 35. - Оп. 2. - Спр. 36. - Арк. 11 зв.

132. Хлеб, обувь, одежда рабочим // Коммунист. - 1922. - 22 октября.

133. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1017. - Арк. 113.

134. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 20. - Спр. 1017. - Арк. 118.

135. Державний архів Київської області. - Ф. Р-111. - Оп. 1. - Спр. 379. - Арк. 53.

136. Рабочая Украина. Приложение к газете «Коммунист». - 1922. - 12 декабря.

137. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1902. - Арк. 26-27 зв.

138. Коммунист. - 1923. - 1 мая.

139. Коммунист. - 1923. - 18 февраля.

140. Державний архів Київської області. - Ф. Р-708. - Оп. 1. - Спр. 423. - Арк. 28.

141. Кожаный П. Рабочая кооперация и профсоюзы / П. Кожаный. - М.: Труд и книга, 1925. - С. 104.

142. Вісті ВУЦВК. - 1922. - 7 жовтня.

143. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства РСФСР. - М.: Издание Народного Комиссариата Юстиции, 1921. - № 69. - Ст. 550.

144. Сборник постановлений и распоряжений ВУЦИК Советов VІ созыва. - Харьков, 1923. - С. 138.

145. Пиріг О. Місце грошової реформи 1922-1924 рр. у здійсненні нової економічної політики / О. Пиріг // Український історичний журнал. - 2000. - № 3. - С. 100.

146. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні / П. Височанський. - Харків: Червоний шлях, 1925. - С. 47.

147. СУ Украины. - 1921. - № 25.- Ст. 738. - С. 860.

148. Державний архів Полтавської області. - Ф. Р-3872. - Оп. 1. - Спр. 791. - Арк. 73.

149. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр. 1665. - Арк. 91.

150. Бюллетень 6-й губернской конференции Полтавской организации КП/б/У. - Полтава, 1922. - Январь. - С. 4.

151. СУ Украины. - 1922. - № 24.- Ст. 386. - С. 411-412.

152. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1665. - Арк. 91.

153. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 484. - Арк. 71.

154. Свищев Ф.И. Положение госторговли на Украине к концу 1923 г. / Ф.И. Свищев // Торговля Украины в 1923 г. Труды Госплана УССР. - Харьков, 1927. - С. 72-73.

155. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 484. - Арк. 70.

156. Десять років існування Полтавської райспілки (1910-1925). - Полтава, 1926. - С. 42.

157. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1150. - Арк. 77.

158. ЦДАВО України. - Ф. 218. - Оп. 1. - Спр. 65. - Арк. 97.

159. Торговые операции райспилки // Голос труда. Ежедневная газета Полтавского губисполкома и губкома КП/б/У. - 1922. - 10, 24 ноября.

160. Торговельне життя // Вісті ВУЦВК. - 1922. - 18 жовтня.

161. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 1075. - Арк. 2.

162. ЦДАВО України. - Ф. 218. - Оп. 1. - Спр. 20. - Арк. 2.

163. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 1. - Спр. 1427. - Арк. 4.

164. Бюллетень комитета Киевской контрактовой ярмарки. - 1923. - 15 февраля - 1 апреля.

165. Предварительные итоги работы ВУКС на Крещенской ярмарке // Бюллетень Вукопспилки. - 1923. - № 9-10. - С. 10-11.

166. СУ Украины. - 1922. - № 35.- Ст. 547. - С. 583.

167. ЦДАВО України. - Ф. 296. - Оп. 2. - Спр. 1083. - Арк. 155.

168. Кооперативный бюллетень Вукоопспилки. - 1922. - 7 сентября.

169. Второе собрание уполномоченных Всеукраинского кооперативного союза «Вукоопспилка» 4-8 декабря 1922 г. Стенографический отчет. Резолюции. - Харьков: Вукоопспилка, 1922. - С. 34-36.

170. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1004. - Арк. 30.

171. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 20. - Спр. 435. - Арк. 22.

172. Итоги хозяйственного строительства УССР за 1923-1924 г. - Харьков: Издательство «Украинский Экономист», 1925. - С. 79.

173. СУ Украины. - 1922. - № 19. - Ст. 302. - С. 329-330.

174. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1896. - Арк. 7.

175. Деятельность Донецкой губернской парторганизации за 1922 год // Известия ЦК КП/б/У. - 1923. - № 15-16. - С. 45.

176. Отчет Полтавского губернского Исполнительного Комитета 1922 г. - Полтава: Типография им. Октябрьской революции, 1922. - С. 385.

177. Донецкий кооператор. - 1923. - № 6. - С. 9.

178. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1208. - Арк. 31 а.

179. Вісті ВУЦВК. - 1922. - 1 листопада.

180. Голос труда (г. Полтава). - 1922. - 23 ноября.

181. Продовольственная газета. - 1922. - 30 марта.

182. Десять років споживчої кооперації УРСР (1920-1930). - Харків: Вукопспілка, 1930. - С. 32.

183. Донецкий кооператор. - 1922. - № 5. - С. 13.

184. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Cпр. 1665. - Арк. 25.

185. ЦДАВО України. - Ф. 337. - Оп. 1. - Спр. 745. - Арк. 55.

186. Майбутнє належить кооперації // Вісті ВУЦВК. - 1923. - 23 березня.

187. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1668. - Арк. 12.

188. Рух цін на Україні в 1922 р. - Харків: Б.в., 1924. - С. 12-13.

189. Кооперативний бюлетень Вукопспілки. - 1923. - № 13-14. - С. 2-4.

190. Стоклицкий А. Больше внимания кооперации! / А. Стоклицкий // Известия. Орган Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов рабочих, крестьянских, казачьих и красноармейских депутатов и Московского Совета рабочих и красноармейских депутатов. - 1923. - 31 мая.

191. Украинский экономист. Ежедневная газета Экономического совещания УССР. - 1923. - 22 сентября.

192. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-1. - Оп. 1. - Спр. 937. - Арк. 16.

193. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф. Р-1. - Оп. 1. - Спр. 958. - Арк.4.

194. Державний архів Одеської області. - Ф. Р-3. - Оп. 1. - Спр. 687. - Арк. 15.

195. Державний архів Одеської області. - Ф. Р-3. - Оп. 1. - Спр. 576. - Арк. 118.

196. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1665. - Арк. 38.

197. Державний архів Полтавської області. - Ф. Р-1503. - Оп. 1. - Спр. 224. - Арк. 314.

198. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-1. - Оп. 1. - Спр. 961. - Арк. 57.

199. Державний архів Одеської області. - Ф. Р-3. - Оп. 1. - Спр. 688. - Арк. 39.

200. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр. 926. - Арк. 27.

...