Нормативність як важлива ознака літературної мови

4. У сфері прикметника слід звернути увагу на наголошування непохідних двоскладових прикметників. Значна частина їх уживається з наголосом на закінченні: бліди?й, мали?й, нови?й, нудни?й, пісни?й, ряби?й, рясни?й, стічни?й, стари?й, тісни?й, товсти?й, черстви?й. Під впливом російської мови подібні прикметники іноді наголошують неправильно. Водночас є чимало двоскладових непохідних прикметників, які мають наголос на корені: бо?сий, во?гкий, ко?сий, ти?хий, ці?лий.

Виникає питання й щодо наголошування ступенів порівняння прикметників. Якщо форми вищого ступеня походять від три- і багатоскла-дових прикметників, що мають наголос на корені або суфіксі, вони зберігають цей наголос: бурхли?вий -- бурхли?віший, вразли?вий -- вразли?віший, вродли?вий -- вродли?віший, ласкави?й -- ласка?віший, докла?дний -- докла?дніший, хоро?брий -- хоро?бріший. Водночас є форми, утворені від трискладових прикметників з кореневим наголошенням, у яких наголос переходить на суфікс: весе?лий -- веселі?ший, гаря?чий -- гаряч?іший, краси?вий -- красиві?ший, розу?мний -- розумні?ший, ціка?вий -- цікаві?ший, черво?ний -- червоні?ший.

5. Кількісні числівники одина?дцять, чотирна?дцять наголошуються, як і інші слова даного типу. Цей наголос зберігають однокореневі збірні числівники: одина?дцятеро, чотирна?дцятеро. Якщо ці числівники виступають компонентом складного слова, то основний наголос падає на другу складову частину, а побічний -- наголошує компонент на-: одина?дцятикла?сник, чотирна?дцятиповерхо?вий.

Кількісні числівники шістдеся?т, сімдеся?т, вісімдеся?т мають наголос на другому компоненті, наголошування на першому складі ненормативне.

Відмінюючи кількісні числівники, слід звернути увагу на те, що числівники на -дцять і -десят мають наголошені закінчення -ох, -ом, -ма і -ома: одинадцятьо?х, одинадцятьо?м, одинадцятьма?, одинадцятьома?.

Числівник один (одна, одне, одно) може входити до складу стійких сполук, в яких можна спостерігати переміщення наголосу на перший склад числівника: всі до о?дного, одне? до о?дного, один за о?дним, один по о?дному, одне о?дному, одні ?о?дним, ні о?дного, ні о?дному, один о?дного, одна о?дну, одно о?дне, один за о?дного, одна за о?дну, одно? за о?дне, один з о?дним, одна? з о?дною, але: зрозумів з одного? слова.

Порядковий числівник другий не змінює наголосу у відмінкових формах: дру?гого, дру?гому.

6. Особові займенники я, ти. він (вона, воно) без прийменників у відмінкових формах мають наголос на закінченні: зустрічав мене? (тебе?, його?, її), дарував мені ?(тобі?, йому?). З таким же наголосом у відмінкових формах функціонує зворотний займенник себе: лаяв себе?, дарував собі?. Наголошування на корені, характерне для говірок західних областей України, не є нормативним. Коли форми родового та знахідного відмінка вживаються з прийменником, наголос переміщається на перший склад: у ме?не, яро те?бе, на се?бе.

Займенники чий, яки?й, котри?й в усіх відмінкових формах мають наголошене закінчення: чийо?го сина, чийо?му учневі, яко?го числа, котро?го з них, котра? година, котрі ?з присутніх і т. д.

Слід звернути увагу на займенник ніякий, наголос якого не змінюється у відмінкових формах: нія?кого, нія?кому, нія?ким, ні з я?ким, ні на я?кому і т. д.

7. У сфері дієслова досить часто виникають проблеми з наголошуванням особових та часових форм. Треба звернути увагу на дієслова з основою на приголосний, які мають наголошений елемент -ти: везти?, вести?, плести?, завезти?, привести?, переплести? і т. ін. В особових формах та в формі минулого часу такі дієслова мають наголос на останньому складі: веду?, веде?ш, веду?ть, ведемо?, ведете?, вела?, вели? і т. д. Наголошення на корені ненормативне.

Потребують уваги і префіксальні похідні від дієслова іти. У формі першої особи однини простого майбутнього часу і наказового способу вони мають наголошене закінчення: відійду?, перейду?, обійду?, зайду? і т. д., відійди?, перейди?, обійди?, зайди? і т. д. У всіх інших особових формах наголос падає на основу (частіше на префікс): віді?йдеш, віді?йдете, пере?йдеш, пере?йдете, за?йдемо, обі?йдемо і т. д. У формах минулого часу -- наголос на закінченні або на суфіксі: відійшла?, відійшли?, відійшо?в і т. д.

Ми розглянули лише деякі закономірності наголошування слів, які належать до самостійних частин мови, акцентуючи на тих випадках, коли можливі порушення. Якщо з'являються питання стосовно наголошування слів чи граматичних форм, слід звертатися до спеціальних праць та нормативних словників.

В українській мові досить частотним є варіативне наголошування в межах норми. Існують варіанти наголошування в усіх формах одного й того ж слова. Наприклад: огляда?ч і огля?дач, оглядача? і огля?дача, оглядаче?ві і огля?дачеві, оглядаче?м і огля?дачем; господа?рка і госпо?дарка, господа?рки і госпо?дарки, господа?рці і госпо?дарці, господа?рку і госпо?дарку, господа?ркою і госпо?даркою. Буває й так, що варіанти наголосу можливі лише в деяких формах слова. Наприклад: ви?шні, ви?шень і више?нь, ви?шням, ви?шнями, на ви?шнях; го?сті, госте?й, го?стям і гостя?м, го?стями і гостя?ми, гі?стьми і гістьми?, у го?стях і у гостя?х.

Варіанти нормативного наголошування можуть розрізнятися за ознакою частотності вживання. Так, з-поміж варіантів кри?хти і крихти?, ку?пки і купки? частіше вживають форми з наголошеним коренем. Нормативні словники обов'язково фіксують варіативне наголошування, подаючи першим частотніший варіант, тобто той, якому слід віддавати перевагу.

Розглянемо деякі випадки варіативного наголошування граматичних форм в українській мові.

Як зазначалося вище, двоскладові іменники жіночого роду на -к(а) в формі множини здебільшого мають наголос на закінченні. Водночас є слова з варіативним наголошенням у відмінкових формах множини: ложки?, ложо?к, ложка?м, ложка?ми і ло?жки, ло?жок, ло?жкам, ло?жками. Ця група слів досить чисельна: балки? і ба?лки, бу?дки і будки?, вудки? і ву?дки, риски? і ри?ски, цятки? і ця?тки, чайки? і ча?йки. Як бачимо, на першому місці зазначений варіант з наголошеним закінченням. Подібну варіантність спостерігаємо і серед трискладових іменників: пам'ятки? і па?м'ятки, коробки? і коро?бки, але: ко?панки і копанки?.

Варіантне наголошування може мати значна група іменників чоловічого роду: апостро?ф і апо?строф, ва?хтер і вахте?р, дебаркаде?р і дебарка?дер, догляда?ч і догля?дач, доповіда?ч і допові?дач, користува?ч і кори?стувач, нагляда?ч і нагля?дач, позива?ч і пози?вач, призовни?к і призо?вник і т. д.

Слід звернути увагу на варіантне наголошування іменників середнього роду: межи?пліччя і межиплі?ччя, межи?річчя і межирі?ччя, межи?гір'я і межигі?р'я.

У сфері прикметника словники фіксують варіантне наголошування в словах: чима?лий і чимали?й, про?стий і прости?й, ясни?й і я?сний, неясни?й і нея?сний.

Варіантне акцентування можуть мати і прикметники з суфіксом -ов(ий), утворені від іменників: пухови?й і пухо?вий, заго?новий і загоно?вий, ко?рковий і корко?вий, гілкови?й і гілко?вий, затишни?й і (рідше) зати?шний, пружни?й і пру?жний, пе?рвісний і перві?сний, гомілко?вий і гомі?лковий, подарунко?вий і подару?нковий, світа?нковий і світанко?вий, книжко?вий і книжкови?й, на?фтовий і нафтови?й, сли?вовий і сливови?й, волошко?вий і воло?шковий, військо?вий і військови?й, загальновійсько?вий і загальновійськови?й, дніпро?вий і дніпрови?й, дністро?вий і дністрови?й і т. ін.

Досить багато є прикметників з суфіксом -н(ий), які мають варіанти наголосу. Такі прикметники можуть бути утворені від іменників та дієслів: колі?сний і колісни?й, допомі?жний і допоміжни?й, дошку?льний і дошкульни?й, жа?дібний і жад?ібний, жа?лібний і жалібни?й, мандрівни?й і мандрі?вний, призо?вний і призовни?й. Якщо прикметники з суфіксом -н(ий) утворені від іменників з варіантним наголошуванням, такі прикметники здебільшого зберігають варіанти наголосів: вугі?льний і ву?гільний, пота?шний і по?ташний, тра?пезний і трапе?зний і т. д.

Варіанти наголосу можуть мати і прикметники з суфіксом -ан-(-ян-): весняни?й і весня?ний, вощани?й і вощани?й, во?вняний і вовня?ний, морк-вя?ний і морквяни?й, баво?вниковий і бавовнико?вий, капу?стяний і капус-тя?ний, карто?пляний і картопля?ний, кахля?ний і кахляни?й, пові?тряний і повітря?ний і т. ін.

Чимала група дієслів в українській мові має варіанти наголосу, які зберігаються в особових та часових формах: ніякові?ти і ні?яковіти, си?віти і сиві?ти, плі?снявіти і плісняві?ти, ста?ріти і старі?ти, че?рствіти і черстві?ти і т. ін.

Як бачимо, слова з варіантним наголошуванням складають значний прошарок української лексики. Ці слова належать до різних частин мови, мають різну морфемну будову, можуть мати варіанти наголосу в усіх формах словозміни і лише в деяких з них. Усе це вимагає від мовця уважного ставлення до наголосу, постійної роботи над удосконаленням свого мовлення.

2.5 Засоби милозвучності української мови

В українській мові існують певні правила, за якими поєднуються звуки в мовленнєвому потоці. Ці правила спрямовані на те, щоб полегшити вимову для того, хто говорить, і сприймання для того, хто слухає. Українська мова уникає насамперед збігу голосних звуків. Тому ми говоримо ріка й озеро (а не ріка і озеро), були в Олега (а не були у Олега). Небажаним також є важкий збіг приголосних. Тому ми говоримо використовують у промисловості (а не використовують в промисловості), запишеш усе (а не запишеш все). Дотримання правил поєднання голосних та приголосних звуків забезпечує милозвучність мовлення.

Видатний письменник В. І. Самійленко зазначає: «Відомо було досі, що мова вкраїнська своєю доброзвучністю посідає одне з перших місць між усіма європейськими мовами. Цю думку легко пояснити фактами фонетики. Наша мова (в основному своєму діалекті) має тільки чисті, виразні голосівки (vocalis) а, е, і, и, о, у. Глухих і невиразних голосівок, таких, як, наприклад англійські голосівки, або як німецьке о або французькі eu, un, on, зовсім не має. Вона не любить поєднання шелестівок (consonans), яке тяжко вимовити… Вона має кілька засобів до урівноваження вокалізму з консонантизмом, себто кількості голосівок з шелестівками, в цілях більшої евфонічності, засобів, цілком аналогічних мові італійській». Цю думку ілюструють зроблені мовознавцями підрахунки: в українській мові один приголосний між двома голосними зустрічається в середньому вдвічі частіше, ніж ужиті підряд два приголосні, тоді як збіги голосних і сполучення більш як двох приголосних підряд за своєю частотністю не виходять за межі кількох відсотків. На межі слів по можливості усувається як збіг голосних, так і збіг приголосних, тобто ті випадки збігів, які порушують тенденцію до рівномірності консонантів і вокалів у потоці мовлення.

Формальним вираженням милозвучності української мови є передусім чергування голосних і приголосних звуків у потоці мовлення. Такого чергування українська мова досягає завдяки розвиненій системі варіантів різноманітних мовних елементів, які чергуються: прийменників (у -- в, з -- зі -- із, над -- наді, під -- піді, перед -- переді), сполучників (і -- й), часток (би -- б, же -- ж), префіксів (від- -- віді-, над- -- наді-, об- -- обі-, під- -- піді-. в- -- у-); постфіксів (-ся -- -сь), початкових та кінцевих звуків у словах (ужити -- вжити, іти -- йти, знову -- знов). Вживання того чи іншого варіанта визначається його звуковим оточенням.

Розглянемо засоби милозвучності української мови.

1. Чергування у -- в

У вживається після приголосних, для того щоб уникнути їх збігу: приніс у кошику, слід уживати.

Також у вживається на початку речення перед приголосним: У кабінеті фізики. Учора відбулася нарада. У 1997 році. У Японії.

В вживається між голосними, щоб уникнути збігу голосних: знайшли в автомобілі, запитали в автора.

На початку речення перед голосним також уживається прийменник в: В Україні. В олімпіаді брали участь.

У позиції після голосного перед приголосним можливе вживання обох звуків: у швидшому темпі мовлення вживають в, у повільнішому -- у: написала в листі -- написала у листі, система вдосконалення -- система удосконалення.

2. Чергування і -- й

Сполучник і вживається на початку речення: / ви прийдете? І обстежувати доведеться?

Після приголосних також уживається варіант і: ліс і поле, хліб і олія, сніг іде. У таких випадках можливе вживання синонімічного сполучника та: ліс та поле, хліб та олія.

Сполучник й уживається між голосними: клени й акаці; ріки й озера; не тільки у статтях, а й у монографії. Можливе вживання синонімічного сполучника та: клени та акації, ріки та озера.

У позиції після голосного перед приголосним можливе вживання обох варіантів: дощі ідуть -- дощі йдуть, газети і журнали -- газети й журнали.

Однак сполучник й не вживається, коли зіставляються поняття: конкурс «Бабусі і онуки», дні і ночі.

3. Чергування часток би -- б, же -- ж.

Частки, що закінчуються на голосний, уживаються після приголосних: сказав би, сказав же, він би, він же.

Частки, що складаються з приголосного звука, вживаються після голосних: сказала б, сказала ж, вона б, вона ж.

4. Чергування прийменників з -- зі -- із.

Прийменник з може мати форми зі, із. Варіант зі вживають, коли наступне слово починається зі збігу приголосних: зі мною, зі школи. Варіант із уживають між приголосними, коли в наступному слові наявний збіг: пив із джерела, дістав із скрині.

В інших випадках уживають прийменник з: приїхав з міста, приїхала з міста. Зрідка вживається прийменник зо: разів зо два.

5. Чергування прийменників над -- наді, під -- піді, перед -- переді, у -- уві та аналогічних префіксів.

Варіанти, що містять голосний, вживаються у випадку збігу приголосних у наступному слові: наді мною, піді мною, переді мною, уві сні.

В інших випадках уживають варіанти без кінцевого голосного: над полем, під дахом, перед вами.

Подібним чином уживаються префікси. Пор.: відкинути -- відібрати, надкусити -- надібрати, обгорнути -- обігріти, підшити -- підірвати, усунути -- увійти.

6. Чергування постфіксів ся--сь.

Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними -- на -сь: навчалася в університеті, дивлюсь у воду.

Отже, чергування голосних і приголосних звуків, яке відображає тенденцію до рівномірної послідовності їх уживання в мовленнєвому потоці, усвідомлюється носіями мови як милозвучність. Дотримання правил милозвучності є обов'язковою умовою грамотного, досконалого мовлення. Слід постійно звертати увагу на те, як використовують засоби милозвучності письменники, публіцисти, науковці, всі ті, хто володіє взірцевим мовленням.

Питання для самоконтролю

1. Що таке мовна норма?

2. Схарактеризуйте типи мовних норм.

3. Що таке орфоепія?

4. Розкажіть про особливості вимови голосних звуків української мови.

5. Розкажіть про особливості вимови приголосних звуків української мови.

6. Схарактеризуйте вимову приголосних звуків у звукосполученнях.

7. Розкажіть про словесний наголос.

8. Як ви розумієте поняття „рухомість українського наголосу”?

9. Схарактеризуйте закономірності наголошування слів, що належать до самостійних частин мови?

10. Як ви розумієте варіативне наголошування?

11. Завдяки чому українська мова досягає милозвучності?

12. Що є обов'язковою умовою грамотного, досконалого мовлення?

Тема 3. Лексичний склад української літературної мови. Лексична норма як компонент формування мовної компетенції

3.1 Лексика з огляду на її походження

Лексика (від грец. lexikos - «словниковий») - це словниковий склад мови. Словниковий склад мови становлять усі слова, які в ній вживаються, і з якими пов'язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку. Лексика - найбільш рухомий елемент мовної системи. Одні слова виходять з ужитку, інші з'являються як питомі чи запозичені.

Перебуваючи у стані постійних змін, словниковий склад відбиває ті зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Так, лише на зламі тисячоліть невпізнано змінилася економічна лексика: комп'ютер, менеджер, бізнес, інформатика, ажіо, дистриб'ютор та ін.

Водночас в активному складі сучасної української літературної мови рідко вживані слова: колективізація, жупан, неп, сардак та ін., оскільки зникли поняття, що називали ці слова.

До словникового складу української мови належать слова з різним лексичним значенням, слова, різні за походженням, фонетичним складом, морфемною будовою, з різними граматичними властивостями.

Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.

Словниковий склад української літературної мови формувався протягом тривалого історичного періоду. Лексика сучасної української мови не однорідна за походженням.

Виділяють корінну лексику і запозичену лексику.

Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90 % від загальної кількості слів.

До корінної лексики належать:

- індоєвропеїзми - слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду; вони вживаються в усіх мовах, що належать до індоєвропейської мовної сім'ї: мати, брат, сестра, дім, око;

Спільнослов'янська лексика - слова, що виникли в період спільнослов'янcької мовної єдності й невідомі іншим групам індоєвропейських мов; спільнослов'янські слова слов'яни успадкували із спільнослов'янської мови-основи, яка існувала до V-VI ст. нашої ери, коли слов'яни становили єдиний народ. Кількісно ця група не перевищує 2000 слів, але є найдавнішою і становить важливий шар лексики. Спільнослов'янські слова означають назви понять, що охоплюють усі важливі галузі життя та діяльності людини. Найдавніші серед них і найбільш стала частина словникового складу української мови ті, що означають:

- назви родинних зв'язків: мати, дочка, брат, сестра, тато, свекор;

- назви частин людського тіла: око, мозок, вухо, череп, ніс, ясна, язик, лікоть;

- назви диких і свійських тварин, птахів, риб, комах і продуктів тваринництва: ведмідь, віл, кінь, пес, змія, птах, соловей, окунь, плітка, комар, жук;

- назви багатьох рослин: дерево, дуб, береза, ясен;

- назви житла, господарських занять і страв: кузня, стайня, вікно, піч, пліт, борона, відро, вила, ніж, шило, коровай, кисіль, пиво, мука, борошно, тісто;

- назви небесних світил, часу і явищ природи, основних дій і процесів: небо, зоря, буря, вихор, потік, киснути, читати, писати, варити, гоїти;

- назви основних якостей: розумний, мурий, гідний, хитрий, здоровий, сліпий, кислий, солодкий, дурний.

Спільносхіднослов'янська лексика - слова, які виникли в період виділення східноослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мовної єдності:

- батько, дядько, племінник;

- собака, кішка, жайворонок, снігур;

– гречка, смородина, хвощ;

– зовсім, тепер, спасибі та ін.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і становлять її специфіку. Це кількісно найбагатший і найрізноманітніший пласт корінної лексики, який утворює загальновживані слова різних тематичних груп: назви страв, напоїв, одягу, взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика:

- вареник, борщ, паляниця, млинець, юшка;

- штани, спідниця, черевик, чобіт, хустка, сорочка;

- соняшник, суниця, шовковиця, гай, хурделиця, мрія, надія, поступ;

– власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, іспит, освіта;

– мрія, поступ, довір'я, виховання, кисень, водень, іспит, підручник, підприємство, промисловість.

Як її розпізнати? За фонетичними і граматичними ознаками:

- [о], [е] у відкритих складах чергуються з [і] в закритому: село - сільський, розкошувати - розкіш;

- [е] змінюється на [о] після шиплячих та [й]: женити-жонатий, шість-шести;

- іменниковий суфікс -ин(а): дитина, година, хвилина;

- іменниковий суфікс -ин(и): оглядини, заручини;

- іменниковий суфікс -инин(а): мішанина, біганина;

- іменниковий суфікс -щин, -ччин: козаччина, Київщина;

- іменниковий суфікс -анн, -аль: зростання, скрипаль.

Слова з префіксами:

- су: сузір'я, суміш, сув'язь;

- між: міжвіконня, міжгір'я;

- прі: прірва, прізвище;

- прийменники: біля, від, посеред, поміж;

- сполучники: але, немов, проте, якщо.

Запозичення з інших мов займають близько 10 % усього її словникового складу. Процес їх засвоєння відбувається внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. З часом запозичення з інших мов пристосовуються до фонетичних і граматичних законів української мови, тобто відбувається їх освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити відмінність між корінними і запозиченим словом, особливо із слов'янських мов. Запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Запозичені слова збільшують виражальні властивості і придатність до спілкування в суспільстві; вони з часом втрачають свій іншомовний характер, підлягаючи законам фонетики; морфології української мови. Це особливо стосується найдавніших запозичень.

- З грецької: лавр, мак, м'ята, ангел, патріарх, алфавіт, кафедра, Софія, вишня, телефон, Андрій, Василь, Олександр, Олена.

- Слова латинського походження: коляда, фортуна, Марко, Павло, Юлія, аргумент, дедукція, контакт, мотор, конституція, республіка, соціалізм, адвокат, нотаріус, прокуратура.

- Слова запозичені з тюркських скандинавських та угро-фінських мов: оселедець, Ігор, ябеда, сани, аркан, кавун, каракуль, балик, халва, чабан, лапша, табун.

Лексичні запозичення з нових західноєвропейських мов:

- з німецької: верстат, шайба, бухгалтер, штраф, солдат, бинт, лазарет, мольберт, масштаб, бутерброд, флейта, кеглі;

- з французької: парламент, атака, антракт, екіпаж, костюм, сюжет, бульйон, політика, шосе, пальто, пудра, партизан, паска, шик.

- англійські запозичення: блюмінг, тунель, мітинг, бокс, футбол, яхта, трамвай, старт, кекс, джем, ром, плед;

- італійські запозичення: акорд, дует, арка, нетто, аварія, бензин, опера, банк;

- голландські запозичення: шлюпка, картуз, каюта, матрос, гавань.

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні морфологічні ознаки.

Грецизми, наприклад, мають характерні [а], [о] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення кс, пс: псевдонім, лексика; ад, ид, ід: олімпіада, панахида, піраміда.

Різновидом запозичень є кальки - слово чи вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, у яких значуща частина буквально перекладена: відмінник - отличник, співробітник - сотрудник. Калькування - процес творення нових слів, словосполучень, фразеологізмів, при якому засвоюється лише значення та принцип організації іншомовної одиниці, що передається зособами (морфемами, словами) даної мови (УМЕ, 2001: 227). Залежно від того, яким чином здійснюється калькування (є словоутворенням, новим використанням старого слова, чи фразеологічною одиницею) і що воно створює (слово, нове значення давнього слова, фразеологізм), розрізняють словотворче, семантичне і фразеологічне калькування. Словотворче калькування є найважливішим питанням теорії калькування і має назву ще структурно-семантичне калькування, тобто зразком для створення словотворчої кальки є структура слова, яке калькується, і калька переймає його значення.

Калькування є одним із способів збагачення словникового складу, однак у багатьох випадках воно стає причиною порушень на лексичному рівні. Під впливом російської мови в українській іноді зявляються такі ненормативні кальки: доброякісний (високоякісний, добротний), вищестоящий (вищий), гранична точність (виняткова, надзвичайна точність) співсталяти (зіставляти), співробітничати (співпрацювати), за виключенням (окрім), приймати участь (брати участь), приймати міри (вживати заходів), дане питання (це питання), губити власність (втрачати власність), роздивлятися закон у першому читанні (розглядати закон у першому читанні) та ін.

Калькування, що значно поширилося в українській мові в умовах запровадження в Україні російсько-української двомовності, стало причиною появи в українській мові значних семантичних видозмін інтерференційного характеру: знаходитися (бути, перебувати, бути розташованим, міститися), не дивлячись (незважаючи на), дякуючи (завдяки), ясно (зрозуміло), вірно (правильно), відмічати (відзначати), познайомитися (ознайомитися).

Вживання таких кальок з російської є невиправданим, оскільки призводить до нівелювання мовної системи.

3.2 Стилістична диференціація лексики української мови

Лексика виступає одним із мовних засобів, що характеризують певний стиль мови - різновид літературної мови, який визначається сферою її функціонування. Для кожної сфери характерні свої лексичні засоби.

У зв'язку з цим уживана в мові лексика поділяється на стилістичні групи. Виділяють лексику стилістично нейтральну (загальновжи-вану) і стилістично забарвлену.

До стилістично нейтральної лексики належать слова, які є назвами основних понять, пов'язаних з щоденним життям членів мовного колективу:

предметів дійсності: земля, поле, степ, річка;

явищ природи: вітер, дощ, мороз;

людей за статтю та родинними стосунками: чоловік, жінка, мати, батько, дядько, брат;

предметів побуту, страв, одягу, взуття: будинок, стіл, хліб, вареники, рушник, хустка, сорочка, шапка, черевики;

дій і станів: думати, радіти, сміятися, боротися;

кольорів: зелений, чорний, червоний, жовтий;

почуттів і станів людини: хвилювання, сон, стурбованість, радість.

Стилістично нейтральна лексика є найчисленнішою, найрізноманіт-нішою за складом і найбільш мінливою. Вона збагачується за рахунок переходу слів з різних стилістичних груп: інженер, агроном, курси, план, електроніка, завод та ін.

Стилістично нейтральні слова вживаються в усіх стилях мовлення, а стилістично забарвлені - лише в окремих стилях. Стилістично нейтральна, або міжстильова лексика охоплює також назви органів людського тіла: рука, нога, живіт; будівель та їхніх частин: сарай, двері, вікно, кватирка, будинок; меблів: ліжко, диван, стілець; страв: борщ, печеня; рослин: дуб, пшениця, яблуня, порічка, бузок, трава; тварин: кішка, собака, вівця, кінь, лисиця, заєць; кольорів: червоний, рожевий, синій; місця й часу: там, десь, сьогодні, завтра; способу дії: жваво, повільно, примусово. До нейтральної лексики належить більшість числівників: десять, один, три; займенники: я, ти, свій, наш; сполучники: але, проте, а; прийменники: над, в, за, про тощо.

Слова вужчого стилістичного призначення пов'язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Серед слів, співвідносних з окремими функціональними стилями розрізняють лексику розмовну, експресивно-забарвлену, книжну. Сюди належать просторічна лексика, терміни, професіоналізми, жаргонізми, діалектизми.

До книжної лексики відносять слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові: кольчуга, лучник; поетичні слова: блакить, золотокосий. Книжна лексика переважає в писемному варіанті. Між книжною й загальновживаною лексикою немає чіткої межі. З розвитком науки і культури, підвищенням освітнього рівня народу слова, колись книжні, стають нейтральними: реактор, газ тощо.

До розмовної лексики належать слова, що надають мовленню розмовного забарвлення: завидющий, гуп, репетувати, гультяй, крутій, мастак.

Розмовній лексиці властива стилістична зниженість, обмеженість вживання за розмовно-побутовим мовленням. Розмовна лексика буває: 1) власне розмовна: білоручка, автовокзал, товарняк, усячина, гальорка, читалка,

2) розмовно-знижена: злющий, загребущий, зубатий, горлохват, дармоїд;

3) згрубіла, яка виражає справжнє зниження стилю: розмазня, розпатякувати, гультяй, голодранець;

4) вульгаризми: гавкати, гадина, дуля.

Книжна лексика властива писемному мовленню, теж не є стилістично однорідною. Забарвлення книжності властиве цій групі.

1) Власне книжна

Суспільно політична: суспільство, держава, партія, Верховна рада, сесія.

2) Виробничо-професійна, складається зі слів, які називають професії, посади, виробничі процеси, знаряддя праці.

Кожна галузь характеризується своєю виробничо-професійною лексикою, зокрема педагогічна: аудиторія, лекція, викладач, професор, декан, стипендія, студент.

Слова чи звороти, властиві мовленню людей певної галузі виробництва називаються професіоналізмами. Ці слова ніби деталізують загальновідомі назви. До них належать назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професійні вислови. Іноді професіоналізми використовують замість термінів (для спрощення спілкування), або там, де термінологія ще не усталена. Більшість професіоналізмів є словами загальновживаної мови, вжитими в переносному значенні: вікно, мишка, кошик, буфер, прапорець, вірус, ярлик, каталог, меню, прапорець, буфер (з мови комп'ютерників). Виробничо-професійна лексика збагачується у процесі розвитку суспільства, мови, внаслідок змін, що відбуваються в суспільстві.

Професіоналізми мало поширені в літературній мові. Однак вони є багатим джерелом для творення термінів.

3.3 Лексичне та фразеологічне багатство української мови. Багатозначність слів. Вияви синонімії, омонімії, паронімії, антонімії в різностильових текстах

Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. Лексика української літературної мови надзвичайно багата. Одинадцятитомний Словник української мови містить 135 тис. слів, але і він не охоплює всього словникового багатства української літературної мови. У Великому тлумачному словнику української мови близько 250 тис. слів та словосполучень (Київ, 2007). Крім загальновживаної лексики, у Словнику наводиться основна термінологія (номенклатура) сучасної науки і техніки, а також слова, що визначають явища і реалії виробничого, культурного життя та побуту українського народу. Словник допомагає студентам і фахівцям правильно розуміти й уживати слова в наукових та літературних текстах.

Слово - мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова називати поняття дає можливість користуватися невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв'язку слова і поняття - запорука успішного оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловити думки, добираючи відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового мислення виражається в словах-термінах.

У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється - розширюється або звужується. Але в кожний історичний період семантична структура слова є величиною постійною, оскільки інакше неможливо було б порозумітися.

Насамперед слід пам'ятати про багатозначність (полісемію) слів. Під нею слід розуміти здатність слова вживатися з кількома значеннями, що виникли у процесі розвитку первинного значення. Це легко виявити, звернувши увагу на слово в реченні. Розвиток багатозначності відбувається на основі схожості, суміжності, багатофункціональності. Наприклад, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набувають значень «сукупність заходів», «находження чого-небудь суцільною масою». Кабінетові Міністрів України та Національному банку України необхідно розробити та запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадного та інших банків.

У Великому тлумачному словнику зафіксовано такі основні значення слова вода: 1. Прозора, безбарвна рідина, що становить найпростішу хімічну сполуку Гідрогену з Оксигеном; напій або розчин якоїсь речовини; непотрібні беззмістовні фрази у викладі матеріалу; багатослів'я. 2. Водна маса джерел, озер, річок, морів, океанів. 3. Лікувальні мінеральні джерела, а також курорт із таких джерел. Однак мовознавець Ю. Шевельов виокремлює одинадцять значень цього слова. Кожне із значень багатозначного слова реалізується в контексті:

1) Вода вся важка, мов свічадо тьмяне, ворона в ряску й слизька - «речовина, що характеризується формулою Н2О».

2) Без води - дерева опускають віти, без води - умирають степи (книж.) - «те ж, а також дощ - атмосферні опади».

3) Вдарила одна хвиля, її штовхнула друга, підкинула, повернула, посудина пішла під воду (Ян.) - «морська поверхня».

4) Я люблю подорожувати водою «водоймище, море, озеро, річка».

5) Осінь жовтогаряча пливла, як вінок, із голови знятий і пущений за водою - «течія річки».

6) Вода й камінь довбає (прик.) - «краплі, що стікають згори».

7) Він лікується мінеральною водою - (лікувальний засіб, що має складніший склад за Н2О).

8) Діамант найчистішої води - «справжній, непідробний блиск дорогоцінного каменя».

9) У цій доповіді багато води - «слова, фрази позбавлені конкретного змісту».

10) Увесь день Божий сидить та ґави ловить і за холодну воду не візьметься (Вовч.) (річ, що не вимагає зусиль).

11) Раптом впали кола на тихі води дзеркал і брязнули з дзвоном на поміст скалками обличчя, що там містилось - (поверхню дзеркал).

Якщо в І групі слів 1-7 ми мали справу з різними сторонами поняття, то в 8-11 йдеться про схожість інших предметів з різними сторонами первісного поняття, тобто це вже значення переносні. Здатність слова вживання у переносних значеннях теж належить до його полісемії.

Усі значення полісемантичного слова між собою пов'язані, хоч можна розрізнити ступені зв'язку: деякі переносні значення розташовуються найближче до прямого, інші - віддаленіші.

Полісемія має велике значення в житті мови. Якби не полісемія, словник мови мусив би збільшитися в десятки разів. Вона дає змогу вживати слово образно. Сонце море сонця ллє (Олександр Олесь) [ ].

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію і синекдоху. Метафора (від грецьк. мetaphorв - перенесення) - це тип переносного вживання слова, що ґрунтується на подібності ознак. Найчастіше використовуються метафоричні перенесення ознак, властивостей предметів на істоти, і навпаки. Наприклад: Тепер не коле вже мене стерня, Я - на хребті осідланого слова. Дзвенить залізна рима як підкова. Прудкий скакун думки наздоганя (Д. Павличко). На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: «зоря надій», «хмара думок», «хвиля радості», «море любові», «людського серця мова».

Метонімія (від грецьк. мetonimia - перейменування) - це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв'язку. Може переноситися, наприклад, назва приміщення - на людей у ньому (Харківський національний економічний університет відсвяткував 75-річчя); назва заходу - на її учасників (Конференція виробила ухвалу); ім'я автора - на його книги (Прочитали Сковороду) тощо.

Синекдоха (від грецьк. sinekdochз - співпереймання) - тип перенесення назви частини на назви цілого, і навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру - загальніша і конкретніша від назви: Ґринджолами мовчазно кожух проїхав (Драй-Хмара); Двадцять разів я вам говорив про це (тобто багато разів). Синекдоха використовується як мовний художній засіб, однак рідше, ніж метафора і метонімія.

Система понять усвідомлена народом і закріплена у значеннях слів, характеризується національною своєрідністю. Багатство лексики виявляється не лише в різноманітності лексичних груп, а і в обсязі семантики.

Від багатозначності слід відрізняти омоніми - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням. Їхні значення нічим не пов'язані між собою: Ключ дверей, ключ журавлів, музичний ключ.

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії. Проте за своїм змістом і походженням це різні явища. Кожне переносне значення багатозначного слова так чи інакше пов'язане з його первинним значенням. Омоніми семантичної близькості не мають: бал - «оцінка», бал - «вечір із танцями».

Варто пам'ятати, що омонімія легко усувається контекстом: Такий виднокруг мій, вузький мені світ. Раз у два тижні в містечко чуть світ. Омонімія некорисна, бо може приводити до двозначності. Тому деякі з омонімів поступово виходять з ужитку «розважати» - бавити, «розважати» - розмірковувати. Не шкідливі омоніми, які належать до цілком різних сфер життя: жовтяниця - хвороба, рослина. Мій зір до зір дістане (Пач.). Біля самісіньких дверей, і справді, сорокопуда варті, зайшли воїни на варті.

До різновидів омонімів належать омофони - слова, що мають однакове звучання, але різне написання: Ігор - ігор, Роман - роман, греби - гриби, кленок - клинок. До них належать й синтаксичні омоніми: сон це - сонце, доволі - до волі.

Омоформи - мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: три - дієслово, три - числівник, шию (від шити), шию (від шия), варта «сторожа», варта (від вартий).

Омографи - слова, що однаково пишуться, але вимовляються по-різному (мають різний наголос): темпло, теплом, приклад - приклад, дорога - дорога.

Близькими до омонімів є схожі за звучанням, але різні за значенням слова - пароніми. Відрізняються кількома звуками, які належать до суфіксів або до префіксів, інколи також і наголосом: дослідний і дослідницький. Перше слово має значення. «Який стосується досліду, пов'язаний з ним» - дослідна ділянка, лабораторія. Друге має значення «який стосується дослідника належить йому»: Це явище має дослідницький інтерес; зарозумілий «поводиться гордовито, самовпевнено, пихато», зрозумілий «доступний для сприймання. Тому варто дбати про правильне використання таких слів. У цьому допоможуть Є.Д.Чак «Складні випадки слововживання» [78], «Словник паронімів української мови» Д.Г. Гринчишина і О.А. Сербенської (Київ, 1986).

Неточне слововживання часто відбувається через незнання синонімів або невміле користування ними.

Синоніми - це слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але різняться відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (іноді тим і тим водночас): горизонт, обрій, небосхил, небокрай, крайнебо, видноколо; міцний, сильний, дружний; говорити, казати, мовити, промовляти, балакати, базікати, теревенити.

Синоніми об'єднуються за спільним основним значенням, утіленим у семантиці стрижневого слова, або домінанти ряду, наприклад: іти - прямувати, крокувати, чимчикувати, шкандибати, ступати - домінанта - іти, оскільки вживана у будь-якому стилі мовлення. До складу синонімічного ряду можуть входити слова, різні за походженням (питомі українські, запозичені, літературні діалекти), за емоційно-експресивним забарвленням, за сферою вживання, проте всі вони об'єднані спільним основним значенням, передають одне поняття.

Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно поповнюватися новими словами, втрачати застарілі слова, перегруповуватися: велетенський, гігантський, грандіозний, колосальний.

Фразеологізм - стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і є семантично цілісною одиницею. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і є частиною її лексики.

Фразеологізм складається не менше як з двох слів - компонентів: брати за душу, збити з пантелику, як на сповіді, багатіти думкою, як сніг на голову. Своїм лексичним значенням фразеологізми рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі - почуватися щасливим, права рука - найближчий помічник, робити з мухи вола - перебільшувати.

Виділяють такі типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні

Фразеологічні зрощення - одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване: байдики бити - ледарювати, собаку з'їсти - мати досвід, глек розбити - посваритися.

Фразеологічні єдності - одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значення їхніх компонентів: грати першу скрипку - бути головним, чужими руками жар загрібати - використовувати когось, пускати повз вуха - не звертати уваги.

Фразеологічні сполучення - одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значення їхніх компонентів: надати слово, покласти край, подавати надію, узяти верх, ласкаво просимо.

Варто пам'ятати, що фразеологічні одиниці мови є суто національним специфічним явищем, властивим тільки цій мові, що не перекладається іншою мовою. Тому одне і те ж поняття часто виражається в українській і російській мовах різними фразеологічними зворотами.

Фразеологізми не створюються з окремих слів під час мовлення, а відтворюються в пам'яті в готовому вигляді, тому вони характеризуються постійною структурою. Зміна лексичного складу і граматичної форми компонентів фразеологічної одиниці призводить до порушення її образності, до втрати експресивності. Механічне калькування може також призводити до втрати фразеологічного значення, до дефразеологізації.

Перекладаючи фразеологізми, варто брати до уваги відмінності в лексико-семантичній структурі слів-еквівалентів обох мов, оскільки “фразеологія виростає з лексикології і тисячами ниток пов'язана з останньою, що виявляється в конструюванні плану вираження, системних зв'язках, семантико-структурних взаємопереходах” [74:155].

3.4 Лексична нормативність мови з огляду на сфери використання

Норми слововживання в офіційно-діловому стилі такі ж, як і в усій українській літературній мові, а саме: слово повинно вживатись з урахуванням його лексичного значення, стилістичного забарвлення та лексичної сполучуваності.

У ділових текстах лексичні помилки є найпоширенішим видом порушень мовленнєвих норм. Розглянемо деякі з них: Створення нормативної бази для організації власників житла. Слово організація у цьому випадку використано без урахування його лексичного значення, тому що в словнику це слово має два значення: 1) організованість, внутрішня дисципліна; 2) суспільне об`єднання або державна установа. „Нормативна база” створюється для того, щоб власники житла „організувались”, а для того, щоб вони „з'явились”, доречним було б використати віддієслівний іменник „поява”.

Відчутні порушення лексичних норм у стійких словосполученнях та термінованих словосполученнях. Наприклад: Розробити і затвердити положення про порядок передачі житлових споруд та інших елементів нерухомості.

Слово „елемент” - компонент, складова частина чогось або будь-чого. Наприклад: елемент документа; елемент періодичної системи Мендєлєєва; елемент суспільства.

Існує терміноване словосполучення - „об'єкт нерухомості”. У наведеному реченні відбулось подвійне порушення: по-перше, некоректно поданий термін, внаслідок чого в тексті він не представлений, а по-друге, слово „елемент” використано без урахування лексичного значення і правил лексичного співвідношення.

Такі помилки, на жаль, трапляються у текстах документів: приймати нові підходи, тоді як „приймати” можна рішення, резолюції, а нові підходи слід шукати. Ще наведемо приклад: „Угода набуває чинності з моменту її підписання і буде чинною, поки не буде припинена будь-якою із сторін”. Угода не може бути припиненою, вона може бути укладеною і розірваною, а припиняються договірні стосунки.

Дуже часто в арбітражних (господарських) судах розглядаються позови, в яких конфліктні ситуації виникають саме через двозначність слова або через недбало складену фразу у тексті угоди. Для того, щоб правильно визначити лексичне значення того чи іншого слова, слід звертатись до тлумачних словників.

Для ділового мовлення важливе значення має таке явище, як синонімія, яка покликана якнайточніше відтворювати відтінки людської думки.

Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до помилок. Уміле використання синонімів робить текст досконалішим, тому, добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати і лексичний відтінок у їх значенні, і стильову належність. Наприклад:

приміщення - кімната, квартира, зал;

документи - ділові папери, першоджерела;

думка - твердження, ідея, задум;

будівля - сарай, будинок, кіоск;

рішення - вирішення, ухвала, постанова, вирок;

підприємство - фірма, концерн, холдинг, синдикат.

Більшість слів-синонімів неважко розрізнити за значенням:

Робітник - працівник - співробітник. „Робітник” - людина фізичної праці; „працівник” - людина розумової праці; „співробітник” - колега по роботі. Але деякі слова-синоніми примушують замислитись щодо тотожності значень, наприклад: замісник - заступник. „Замісник” - людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов`язки на місті відсутнього керівника. „Заступник” - офіційна назва постійної посади працівника, що працює водночас з керівником.

Останнім часом у сфері економіки, політики, інформаційних технологій активно використовується англомовна лексика, яка виступає в ролі термінів. Наприклад: ф'ючерсні кредити, консалтинг, франчайзинг, корпорація, лізинг, диверсифікація, ріелтер, тендер, оффшор і багато інших. Однак навіть ці слова, що використовуються досить часто і які постійно на слуху, не завжди використовуються коректно.

Сьогодні часто менеджером називають рекламного агента, страхового агента, продавця. Однак менеджер - це управлінець, директор, адміністратор, найманий професіональний управлінець, який не є власником фірми .

Таким же чином „розмивається” лексичне значення слів „презентація” та „бізнес-план” . Слово „презентація” часто замінює слово „відкриття”, а „бізнес-план” - план господарської діяльності чи план заходів.

У документі кожне слово має бути вмотивованим: не слід змішувати значення слів, наприклад, підписка і передплата; іноземний - іншомовний - закордонний; є - являється тощо. Бо такі слова, утворюючи словосполучення, мають різну семантику:

Підписка про невиїзд - передплата на газети й журнали

Уві сні мені часто являється - наполеглива праця є запорукою

бабуся успіху

іноземний гість - іншомовне слово - закордонний паспорт

Незнання або неточне знання лексичного значення слова є причиною таких помилок, як невміння розрізнити слова - пароніми. Так, скажімо, важко розрізнити значення прикметників, що мають спільний корінь: споживчий - споживний - споживацький.

У цьому випадку кожне слово має своє значення: споживчий - який служить для задоволення потреб споживання (споживчий ринок); споживний - той, що придатний для споживання, їстівний (споживні речовини); споживацький - властивий тому, хто прагне задовольнити власні потреби (споживацькі інтереси).

Більшість слів сучасної української мови є загальновживаними. Ними користуються в усіх сферах життя і діяльності. Значно менше слів вузькоспеціальних, які вживаються окремими групами людей у різних галузях народного господарства, науки, культури. Ще менше слів або словосполучень, що властиві мовленню людей певної професії. Такі слова називаються професіоналізмами. Професіоналізми часто поряд із загальновживаним значенням позначають назви понять певної галузі виробництва, роду занять тощо. Наприклад:

шапка - загальний заголовок документа;

пара - навчальне заняття у вищій школі;

платіжка - платіжна відомість;

бігунець - обхідний лист;

кадровик - працівник відділу кадрів.

У тексті документа не рекомендують використовувати професіоналізми, які вживаються в особливому, специфічному значенні, характерному для певної професійної сфери.

Значна частина професіоналізмів з часом стає термінами, однак деякі з них не набувають загального поширення й літературного унормування. Професіоналізми є одним із найважливіших джерел творення термінів.

І терміни, і професіоналізми покликані визначити поняття певної галузі виробництва, культури, науки тощо. Але якщо мета професіоналізмів - спростити спілкування, то терміни відіграють роль передачі досвіду в процесі спільної діяльності, забезпечують передачу інформації в тексті ділового документа. Значення термінів розкривається в тексті. Серед термінологічної лексики є низка слів, якими послуговуються представники різних галузей: аргумент, теорія, фактор, справа, стимул. Але найчастіше терміни використовуються в обмеженій сфері мовлення. Наприклад, в адміністративно-діловій сфері: циркуляр, ухвала, формуляр, реквізит, штамп, протокол тощо. При укладанні документів використання нестандартних термінів не бажане , оскільки вони утруднюють не тільки складання, а й розуміння ділових паперів.

Усі терміни мають низку характерних ознак:

а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної системи). Наприклад: податок на додану вартість, розрахунковий рахунок, диверсифікація продукції;

б) наявність дефініції (визначення) у більшості термінів, наприклад: вексель - цінний папір, що містить безумовне грошове зобов`язання про сплату певній особі певної суми в певний строк; дебітор - боржник (юридична чи фізична особа), що має грошову заборгованість підприємству, організації, установі; диспонент - уповноважений у справах фірми

Терміни не мають емоційного забарвлення й не можуть мати синонімів. Джерела творення термінів можуть бути різні:

...