Нормативність як важлива ознака літературної мови

- переосмислення загальновживаних слів: особа - юридична особа, фізична особа; відповідальність - матеріальна відповідальність;

- запозичення з інших мов: баланс, сальдо, дебет;

- поєднання власне мовних слів та частин іншомовних слів: автобіографія, радіоприйма;.

- професійні слова: експрес, проводка, стаття;

- за допомогою власних назв: ом, герц, ват, рентген.

Основною рисою лексики ділових паперів є її стандартизованість, яка характеризується наявністю канцеляризмів, типізованих словосполучень, типових речень.

Канцеляризми - складні, громіздкі слова і фрази, іноді зі стійкою архаїчною структурою та характерними канцелярськими сполучниками й сполучними словами. За формою вони відповідають нормам літературної мови, тому слід обережно з ними поводитись, бо недоречне їх використання призводить до беззмістовності фрази, до неконкретності змісту. Наприклад: Зростаюча невідповідність зростанню продуктивності праці та наявності техніки; виконати планове завдання по лінії усіх показників; належить розробити заходи щодо усунення наявних недоліків; у справі підвищення кваліфікації на сьогоднішній день ми маємо.

Багато канцеляризмів трапляється в службовому листуванні. Деякі з них є уже архаїзмами і взагалі не застосовуються. Зверніть увагу на приклади правильного й неправильного застосування канцеляризмів.

Неправильно Правильно

Цим повідомляємо таке... Повідомляємо...

На Вашу відповідь листом від ... на Ваш лист №....

Підняти на належний рівень не застосовується

Прошу не відмовити у моєму проханні не застосовується

Маєте повідомити просимо повідомити

У подальшому повідомте повідомте

Долучити до справи додати до справи

У діловому мовленні широко використовуються типізовані словосполучення, які ще називають мовними штампами або мовними кліше, стійкими словосполученнями. Наприклад: встановити контроль; беручи до уваги; підбивати підсумки; відповідно до; згідно з... .

Типізовані словосполучення мають інформативно-необхідний характер, і в діловому тексті використання таких словосполучень доцільне і не свідчить про збіднілість лексичного запасу, а визначає характерні риси ділового стилю.

Розрізняють іменні та дієслівні стійкі словосполучення (в залежності від головного слова). Наприклад:

Іменні словосполучення: адміністративне стягнення; акти громадянського стану; акцизне оподаткування; бартерна угода; вибування основних фондів.

Дієслівні стійкі словосполучення: ввести до складу; впроваджувати у виробництво; висувати пропозицію; призначити на посаду; зобов'язати керівників.

У письмовій діловій мові функціонує унормована або книжна лексика. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні. Значне місце відведено словам з абстрактним значенням на -ання, -ення, -ство. -цтво: функціонування, протиставлення, використання, посередництво та ін.

Серед книжних слів є чимало таких, які характеризуються незначним відтінком книжності. Це дієслова на -увати, -ювати (використовувати, отримувати, узагальнювати, перевищувати, заповнювати); віддієслівні іменники (виконуючий, призначений, накреслений).

Слід також бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання недоречне. Якщо ж іншомовні слова увійшли до активного словника, тоді вони використовуються в окремих ділових паперах , що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Здебільшого це лексика з фінансової сфери: бюджет, авізо, сальдо тощо.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватись таких правил: а) не вживати у тексті іншомовні слова, коли є відповідник в українській мові; б) вживання іншомовного слова в діловодстві припустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках; в) не слід користуватися в одному й тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття.

Наведемо декілька прикладів слів іншомовного походження та їх українських відповідників, що часто вживаються у діловому мовленні і, на жаль, не завжди доречно.

апелювати - звертатися екстраординарний - особливий

аргумент - підстава, доказ координувати - погоджувати

брокер - посередник лімітувати - обмежувати

дебати - обговорення прерогатива - перевага

дефект - недолік, вада пріоритет - першість

домінувати - переважати фіксувати - записувати

Отже, дотримування норм слововживання сприяє правильному розумінню тексту, забезпечує точність та логічність мовлення, прискорює та полегшує обробку документа.

Тема 4. Морфологічні та орфографічні норми як чинник належного рівня культури мови

4.1 Морфологічна нормативність мови

Рівень культури мовлення фахівця значною мірою виявляє себе в морфології, де питання нормативності тієї чи іншої форми визначається досить точно. Ненормативність морфологічної форми є одним із найбільш грубих порушень у мові, тому незнання морфологічних норм свідчить про низький рівень освіченості мовця.

Складаючи текст документа, важливо не тільки доречно добирати слова, а й правильно утворювати та вживати їх форми (відмінок, рід, число, особу тощо). Неправильно утворена форма слова спричиняє граматичні помилки, і це утруднює розуміння змісту. Допущені в документі граматичні помилки не тільки свідчать про невисокий рівень грамотності й культури, а й створюють негативне враження про ділові якості суб'єктів ділових стосунків. Найчастіше граматичних помилок припускаються в тих документах, текст яких складається в довільній формі, на відносно низькому рівні стандартизації (автобіографія, діловий лист, рекламне оголошення, характеристика тощо).

В офіційно-діловому спілкуванні використовують форми кодифікованої писемної мови, оскільки тільки дотримання цих форм забезпечує точність передавання інформації.

Слід враховувати те, що, в мові наявна варіантність словозміни різних частин мови. Звичайно, переважна більшість слів змінюється за суворими правилами, які не припускають відхилень чи паралельних утворень. Водночас існують слова, які, змінюючись за своїми граматичними ознаками (родами, числами, відмінками, особами, часами тощо) можуть утворювати варіанти форм. Наприклад: директорові й директору, популярніший і більш популярний, п'яти і п'ятьох, на моєму і на моїм, визначатимем і визначатимемо, повідомлятиму і буду повідомляти і под. Дослідники вважають, що такі слова «досить обмежені за кількісним складом і розпорошені в різних стилях мови незначними вкрапленнями» [40:144]. Однак саме вони потребують розгляду, оскільки наявність нормативних варіантів ставить мовця перед проблемою вибору. Тому необхідно знати, чим саме один варіант відрізняється від іншого.

Існують варіанти рівноцінні за змістом і за сферою вживання (наприклад, відмінкові форми кількісних числівників: п'яти і п'ятьох, п'ятьма і п'ятьома). Є також варіанти, використання яких у тому чи іншому стилі з різних причин обмежене (наприклад, усічені форми прикметників та прикметникових займенників на зразок на зеленім, на моїм не вживаються в науковому та офіційно-діловому стилях мовлення).

Наявність варіантів граматичної форми вимагає від мовця в кожному конкретному випадку певного аналізу мовного контексту та стилю спілкування, що має базуватися на глибоких знаннях. Тому далі ми розглянемо найважливіші правила утворення граматичних форм та проаналізуємо варіанти, наявні в системі словозміни кожної частини мови, щоб попередити можливі помилки в їх уживанні.

4.2 Особливості творення та вживання словозмінних форм різних частин мови

Іменник є тією частиною мови, де досить часто можна спостерігати варіантність граматичних форм. Водночас виникає багато питань, пов'язаних із словозміною іменника, зокрема відмінюванням, норми якого нерідко порушуються.

У ділових паперах часто доводиться вживати назви професій, посад, звань. За традицією ці назви є іменниками чоловічого роду зокрема й тоді, коли такі слова позначають осіб жіночої статі: професор Задніпровська Р.І., працівник фірми Лісова А.О., бухгалтер Нови- цька С.Я. Таке вживання підкреслює соціальну роль людини, а не її стать.

В офіційних текстах слова, синтаксично залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються з цим найменуванням у чоловічому роді: дільничний лікар Петрова Л.І., черговий диспетчер Смілянська Н.В.. Якщо в реченні вказано прізвище особи, то означення узгоджується з назвою посади, а присудок - з прізвищем: дільничий лікар Новицька виявила, директор школи Ковалевська доповіла, черговий диспетчер Гайова дозволила.

Вживаючи відмінкові форми іменників, треба пам'ятати, що окремі з них можуть виступати у варіантах.

Так, можливі варіанти форми родового відмінка множини іменників першої відміни. Вони пов'язані з характером вставного голосного між двома останніми приголосними основи або в корені слова: сосон і сосен, крихт і крихот (крихіт), війн і воєн. Ці варіанти є рівноцінними для вживання. Поодинокі випадки варіантних форм іменників у родовому відмінку множини виявляються у можливості вживання нульового закінчення та закінчення -ів: губ і губів, легень і легенів. Варіанти форми можуть бути утворені від різних значень багатозначного іменника. Пор: нарада старост і заслати старостів; пройшов кілька верстов і походив з найнижчих верств суспільства.

Іменники чоловічого роду другої відміни однини в давальному відмінку мають варіанти закінчень: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю): працівникові і працівнику, будинкові і будинку. Такі варіанти є рівноцінними. Треба віддавати перевагу закінченню -ові (-еві, -єві) якщо іменник позначає істоту: директорові, керівникові, менеджерові, завідувачеві, водієві, гостеві, коневі. Такі ж закінчення мають чоловічі імена та прізвища, що належать до другої відміни: Дубові, Коваленкові, Головкові, Кущеві, Зайцеві, Гайдаєві, Петрові, Василеві, Андрієві. Слід звернути увагу на цю форму, оскільки вона часто трапляється в різноманітних документах (посвідченнях, довідках і под.). Коли в тексті стоять поряд прізвище, ім'я та по батькові в формі давального відмінка однини, рекомендують для уникнення одноманітності вживати різні закінчення, обравши для першого слова закінчення -ові, (-еві, -єві), а для наступних слів закінчення -у, (-ю): Петренкові Олександру Дмитровичу, Олександрові Дмитровичу Петренку, панові Богдану, добродієві Савчуку, письменникові Гончару, Василеві Петровичу.

Іменники чоловічого роду, що позначають неістоти, в давальному відмінку однини також можуть мати варіанти закінчень: -ові (-еві, -єві) і -у, -ю. Наприклад: лісові і лісу, комітетові і комітету, місяцеві і місяцю, краєві і краю.

Деякі іменники чоловічого роду в давальному відмінку мають тільки закінчення -у (-ю). Це пов'язано з тим, що закінчення -ові (-еві, -єві) можуть створювати разом із кінцевими звуками основ немилозвучний збіг або спричиняти до спотворення значення: острів - острову, рів - рову, Київ - Києву, Іванов - Іванову, Тушин - Тушину.

У географічних назвах з основою на г, к, х можливі варіанти закінчень -у та -і: у Владивостоку і у Владивостоці, в Единбургу і в Единбурзі, але тільки в Петербурзі. Дослідники рекомендують віддати перевагу закінченню -у, що дозволить уникнути чергування з, ц, с: у Цюриху, у Лейпцигу, у Люксембургу.

Таким чином, вживаючи відмінкові форми іменників, які можуть виступати у варіантах, слід зважати на традиції їх використання в окремих стилях мовлення. У випадку сумнівів щодо утворення тієї чи іншої відмінкової форми необхідно звертатися до словника.

Значні труднощі можуть виникати у зв'язку з відмінюванням числівників, зокрема кількісних. Системи відмінкових закінчень кількісних числівників наведено в підручниках та різноманітних посібниках з української мови, якими й треба користуватися в разі необхідності.

Відмінюючи складні кількісні числівники на -десят, слід пам'ятати, що змінюватися може лише друга частина: п'ятдесяти і п'ятдесятьох, п'ятдесятьма і п'ятдесятьома. Під впливом російської мови іноді можна зустріти неправильне утворення таких форм із зміненою першою частиною. Такому вживанню слід запобігти. У складних кількісних числівників на -сот змінюються обидві частини: двохсот, двомстам, п'ятисот, п'ятистам.

У складених кількісних числівниках відмінюються всі слова. Відмінюючи такі числівники, треба бути уважним, пам'ятаючи, що до їх складу можуть входити як прості, так і складні кількісні числівники, кожен із яких має свої особливості відмінювання. Наприклад: одній тисячі чотирьомстам вісімдесяти семи, однією тисячею чотирмастами вісімдесятьма сьома тощо.

Слід звернути увагу також на варіативні відмінкові форми числівників.

Числівники п'ять - двадцять, тридцять, п'ятдесят - вісімдесят мають варіативні форми непрямих відмінків: п'яти і п'ятьох, п'ятдесяти і п'ятдесятьох; п'яти і п'ятьом, п'ятдесяти і п'ятдесятьом; п'ятьма і п'ятьома, п'ятдесятьма і п'ятдесятьома. Ці варіанти рівноцінні, їх можна без обмежень вживати в будь-якому стилі мовлення. Так само можливі варіанти словозміни неозначено-кількісних числівників: кільканадцяти і кільканадцятьох, кількадесятьма і кількадесятьома. Подібні числівники внаслідок семантичної невизначеності числа не вживані в науковому та офіційно-діловому стилях, ознакою яких є точність та достовірність мовлення.

Відмінкові форми займенників також можуть виступити у варіантах. Так, у місцевому відмінку однини деякі іменникові займенники мають варіанти: на ньому і на нім, на кому і на кім, на чому і на чім. Такі ж варіанти спостерігаємо серед прикметникових займенників чоловічого роду: на моєму і на моїм, на якому і на якім, на кожному і на кожнім, на іншому і на іншім, на котрому і на котрім, на всьому і на всім, на тому і на тім і под. Ці форми розрізняють за сферою вживання. Форми типу на моїм, на кожнім можливі лише в розмовному та художньому стилях.

Також є займенники, що мають варіанти лише в називному відмінку однини: кожний - кожен, жодний - жоден (але: кожного, жодного, кожному, жодному тощо). Ці варіанти можна однаково використовувати в будь-якому стилі.

Вказівку на належність третій особі у множині передають займенником їх, який не відмінюється (їх твори, їх творами), та займенником їхній, який має всі форми словозміни (їхній дім, їхнього дому, їхня пасіка, їхньою пасікою, їхні діти, їхнім дітям). Ці варіанти є рівноцінними.

Вживаючи дієслова, слід звернути увагу на можливість варіантних форм у словозміні.

Дієслова недоконаного виду в майбутньому часі можуть утворювати прості форми (працюватиму, працюватимемо, виховуватиму, виховуватимемо) і складені форми (буду працювати, будемо працювати). За змістом ці форми рівноцінні, однак складені утворення частіше вживають в офіційно-діловому та науковому стилях, ніж відповідні їм прості.

У формі майбутнього часу першої особи множини можливі варіантні форми із закінченнями -емо та -ем: готуватимемо і готуватимем, носитимемо і носитимем. Ці варіанти розрізняються за сферами вживання: усічені форми з закінченням -ем використовують лише в розмовному стилі.

Існують також варіанти в формі третьої особи однини. За аналогією з формами дієслів першої дієвідміни поряд з нормативними варіантами ходить, носить у діалектах південно-східного наріччя зустрічаємо форми ходе, носе. Такі утворення, безумовно, перебувають за межами літературної норми.

Варіантними також можуть бути форми інфінітива: виконувати - виконувать, робити - робить. Ці варіанти нормативні, але в науковому та офіційно-діловому стилях вживають лише форми з суфіксом -ти: застосовувати, використовувати.

Вживаючи дієслова, варто звернути увагу на те, що звороти з пасивними дієсловами не властиві українській мові. Тому не можна вважати вдалими речення типу Досліди проводяться в запланованому режимі. Замість пасивного дієслова краще вжити особові форми активних дієслів або використати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то: Досліди проводять у запланованому режимі, Досліди проводимо в запланованому режимі або Досліди проведено в запланованому режимі. Під впливом російської мови звороти з пасивними дієсловами набули значного поширення в науковому стилі мовлення. Таких конструкцій слід уникати.

Свої особливості утворення та вживання мають також дієприкметники. Частина мовознавців вважає, що українська мова не знає ані активних дієприкметників на -чий, -(в)ший, ані пасивних на -мий. У мові є лише невелика кількість прикметників дієсловного походження з суфіксами -уч(-юч), -ач(-яч), -ущ(-ющ-), -ащ(-ящ-), -им-: балакучий, болючий, лежачий, терплячий, загребущий, роботящий, невгасимий. Такі слова повністю втратили дієслівні ознаки часу та виду й не можуть утворювати дієприкметниковий зворот.

Однак останнім часом мовознавці все ж схиляються до думки, що певною мірою активні дієприкметники в українській мові утворюються. Це активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -уч- (-юч-), -ач- (-яч-): виконуючий, керуючий, зростаючий, оновлюючий. Також зрідка утворюються активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -л-: посивілий, обважнілий, пожовклий. Проте слід зазначити, що хоча такі утворення в сучасній мові побутують, все ж частіше їх уживають у функції означення і практично зовсім не вживають у ролі головного компонента дієприкметникового звороту. Отже, можна сказати виконуючий обов'язки, керуючий відділом, пожовкле листя, але не можна вважати нормативними конструкції: працівник, виконуючий обов'язки; особа, керуюча відділом; листя, пожовкле від холоду. Подібну інформацію слід передавати підрядними реченнями: Працівник, який виконує обов'язки; Особа, що керує відділом і под.

В українській мові широко вживані дієслівні форми на -но, -то, які виконують роль присудка в безособовому реченні. Наприклад: За новим правописом в українському алфавіті відновлено літеру ґ. Видобуто мільйони тонн високоякісного вугілля. Такі конструкції становлять специфічну особливість українського синтаксису. Їх використовують, коли треба передати стан не як процес, а як результат, дію, що відбулася в минулому.

Правильний вибір доречної граматичної форми сприяє точності, логічності, виразності мовлення, прискорює процес обробки інформації, полегшує міжперсональне спілкування.

Тема 5. Синтаксичні та пунктуаційні норми як компонент формування мовної компетенції

5.1 Синтаксична нормативність мовлення

Важливим чинником високої культури мовлення є дотримання синтаксичних норм, що виявляє себе у правильній побудові синтаксичних конструкцій - словосполучень та речень. Досить часто ці норми порушують як в усному, так і в писемному мовленні. Типовою є така мовленнєва ситуація, коли мовець сумнівається у правильності побудови синтаксичної конструкції. Якщо нормативність морфологічної форми ми можемо перевірити за словником, то, будуючи словосполучення чи речення, ми змушені здебільшого покладатися на свій мовленнєвий досвід та практику використання таких синтаксичних конструкцій у текстах.

Як і в морфології, у сфері синтаксису можливі категоричні оцінки (правильно або неправильно). Так, наприклад, поза нормою, безумовно, перебувають словосполучення поїхати за документами (треба - поїхати по документи), по рішенню комісії (треба - за рішенням комісії), запобігти помилкам (треба - запобігти помилок). Водночас синтаксичні норми, у порівнянні з морфологічними, у більшості випадків гнучкіші, нерідко дозволяють ширший діапазон уживань. Тут можливі не лише категоричні оцінки, а й такі, що суворо не заперечують уживання іншого варіанту (краще, доцільніше, віддаємо перевагу). Так, наприклад, присудок може узгоджуватися з підметом, вираженим словосполученням кількісного значення, як в однині, так і в множині. Пор.: П'ятнадцять учнів не з'явилося і п'ятнадцять учнів не з'явилися. Певна різниця в змісті, який передають подібні речення, і зумовлює вибір того чи іншого варіанту.

Якщо в морфології нормативні варіанти можуть розрізнятися за сферою вживання чи хронологічними показниками, то нормативні варіанти синтаксичних конструкцій часто пов'язані з різними відтінками значення. Тому перед мовцем, який складає усний чи писемний текст, нерідко постає питання, який з варіантів обрати для більш точного вираження заданого змісту. У вирішенні цього питання велику роль відіграє індивідуальність мовця, його здатність до самооцінки, вміння проаналізувати свій комунікативний намір і визначити мовні засоби для його вираження.

У писемних текстах і в усному мовленні трапляються синтаксичні конструкції, які не викликають заперечень з погляду їх нормативності, але є неприйнятними для літературного вживання. Це буває внаслідок того, що такі конструкції не відповідають вимогам точності і логічності мовлення, оскільки припускають можливість неоднозначних тлумачень. Наприклад: Заступник повідомив директорові, що його референт не підготував необхідні для переговорів матеріали (чий референт - директора чи заступника?). Тому побудова словосполучень та речень вимагає від мовця з'ясування логічних зв'язків, присутніх у мовленнєвому контексті, здатності прогнозувати всі можливі тлумачення синтаксичних конструкцій. Таким чином, синтаксичну нормативність мовлення забезпечує дотримання цілого комплексу вимог, пов'язаних не лише з власне мовними чинниками, а й з певними відтінками змісту і тими логічними зв'язками, які мають бути відтворені у тексті.

Далі ми розглянемо найбільш частотні випадки порушення синтаксичних норм, а також найважливіші правила та варіанти побудови синтаксичних конструкцій.

5.2 Складні випадки побудови словосполучень

Будь-яке поширене речення містить у собі сполучення слів, які передають необхідну інформацію й побудовані за граматичними законами даної мови. Порушення синтаксичної норми в побудові словосполучень може бути пов'язано з різними причинами: недостатнє знання мови, низький монокультурний рівень, вплив російської мови тощо.

Одним із прикладів таких порушень є неправильне вживання форми залежного слова в дієслівних та прикметникових словосполученнях (типу: властивий для нього, характерний йому замість нормативного властивий йому, характерний для нього). У наведених прикладах прикметники близькі за значенням і водночас вимагають після себе неоднакових відмінків: властивий кому?, але характерний для кого? У ненормованому мовленні відбувається підміна однієї відмінкової форми іншою, внаслідок чого з'являються помилки. Треба добре пам'ятати, яких відмінків вимагають наведені дієслова:

Свідчити (про що?, а не що?)
відзначити (що? а не про що?)
завідувач (чого? а не чим?)
Довести (що? а не про що?)
сповнений (чого? а не чим?)
оснований (на чому? а не ким?)
опанувати (що? а не чим?)
доторкатися (до чого? а не чого?)

Помилки у побудові словосполучень можуть бути викликані впливом російської мови, внаслідок того що еквівалентні в обох мовах дієслова можуть вимагати неоднакових відмінкових форм залежного слова: благодарить кого?, але дякувати кому? Наводимо приклади словосполучень, які в українській і російській мовах мають різні форми залежного слова.

нуждаться в помощи	потребувати допомоги
нести потери	зазнавати втрат
причинить ущерб	завдати збитків
подражать взрослым	наслідувати дорослих
жениться на Ольге	одружитися з Ольгою
извинить его	вибачити йому
смеяться над ним	сміятися з нього
ухаживать за больным	доглядати хворого

Під впливом російської мови можуть бути неправильно побудовані і словосполучення з прийменниками. Так, наприклад, невиправдано часто подибуємо в українській мові словосполучення з прийменником по. В українській мові цей прийменник поєднується з іменником у місцевому відмінку і вживається в кількох значеннях. Це може бути значення місця, у такому разі прийменник поєднується з конкретним іменником, а дієслово передає значення руху: рухатися по поверхні, бігти по вулиці, повзти по стіні. Прийменник по може також ужитись у словосполученнях, що поясняють наявність певних стосунків між особами: родич по матері, знайомий по роботі, приятель по школі. Іменники в таких словосполученнях обмежені лексично: головне слово позначає особу, а залежне називає обставини, за яких виникли стосунки.

Прийменник по використовують у конструкціях, що позначають дію та предмет, на який спрямована дія: вдарити по м'ячу. У таких словосполученнях прийменник по може вживатись паралельно з іншими прийменниками: стріляти по ворогові - стріляти у ворога.

Нормативним є також уживання прийменника по в словосполученнях з розподільним значенням: дати дітям по цукерці, заплатити робітникам по п'ять гривень.

Вживається прийменник по і в конструкціях із значенням мети: піти по хліб, послати по лікаря, поїхати по гриби.

Також прийменник по можна вживати в словосполученнях, які позначають місце поширення діяльності: наказ по інституту, різьбяр по дереву.

У словосполученнях з іншими значеннями прийменник по вживають рідко й несистемно, до того ж іноді паралельно з іншими прийменниками: заходити по черзі, дістати по знайомству, передати по радіо, іти по слідах (слідами), по закінченні строку (після закінчення строку).

У російській мові прийменник по вживають набагато частіше: крім усіх перелічених значень, характерних для української мови, прийменник по може бути використаний у ряді інших словосполучень. Саме тому в ненормованому українському мовленні ми спостерігаємо типове для російської мови вживання прийменника по: працювати по сумісництву, по замовленню слухачів, заходи по вивченню та ін. Подібні порушення тим більш прикрі, що в українській мові існує досить багато еквівалентів російського прийменника по. Наведемо приклади українських словосполучень, що відповідають російським конструкціям з прийменником по:

работать по совместительству	працювати за сумісництвом
по заказу слушателей	на замовлення слухачів
мероприятия по изучению	заходи щодо вивчення
мероприятия по празднованию	заходи для святкування, заходи з нагоди святкування
по приказу директора	згідно з наказом директора
передать по наследству	передати у спадщину
по получению письма	після одержання листа
работа по ликвидации	робота з ліквідації
произошло по ошибке	сталося через помилку
пособие по математике	посібник з математики

Еквівалентними російським конструкціям з прийменником по можуть бути також словосполучення без прийменника з залежним словом у формі родового відмінка та орудного відмінка:

опыт по разработке	досвід розроблення
кампания по сбору подписей	кампанія збирання підписів
общество по охране животных	товариство охорони тварин
идти по берегу	іти берегом
идти по следам	іти слідами (по слідах)
богатый по содержанию	багатий змістом (за змістом)
старший по возрасту	старший віком (за віком)
по целым дням	цілими днями
работать по вечерам	працювати вечорами

Таким чином, прийменник по в українській мові має вужчий обсяг значень у порівнянні з російською мовою. Це слід враховувати, перекладаючи тексти з російської мови на українську, а також під час складання текстів українською мовою. Для того щоб уникнути порушень, треба правильно підібрати прийменник, який є еквівалентним російському прийменнику по.

Порушення синтаксичної норми виникають і в зв'язку з уживанням інших прийменників, зокрема, прийменника при.

Прийменник при в українській мові найчастіше вживають паралельно з прийменниками біля і коло для позначення місця: біля входу, коло входу, при вході. Також цей прийменник може передавати значення певного стосунку до кого-небудь, чого-небудь: комісія при Кабінеті Міністрів, перебувати при штабі. Сполучення з прийменником при можуть вказувати на наявність чогось у будь-кого або на присутність когось будь-де: бути при зброї, говорити при сторонніх. З допомогою прийменника при можна вказати на супутні обставини: при світлі лампи, при швидкості сто кілометрів. Прийменник при можна вживати для позначення часу виконання певної дії в обмеженому колі словосполучень: при першій появі, при нагоді, при виявленні дефектів, при оподаткуванні.

В інших значеннях та мовленнєвих контекстах прийменник при не вживається. Проте під впливом російської мови, де прийменник при має більший обсяг значень, спостерігаємо в українському мовленні ненормативне вживання цього прийменника, типове для російської мови: при вивченні цієї теми, при виконанні службових обов'язків, при житті Шевченка і под.

В українській мові є різноманітні можливості виразити той зміст, який у російській мові звичайно передають конструкціями з прийменником при. Якщо така конструкція має значення часу, то її можна перекласти з допомогою прийменникового сполучення під час, при изучении этой темы - під час вивчення цієї теми, можливе також використання підрядного речення часу: при изучении этой темы - коли вивчається ця тема; при изменении налоговой политики - коли змінюється податкова політика. Подібний зміст можна також передати з допомогою дієприслівникового звороту: при изучении этой темы - вивчаючи цю тему; при распределении средств - розподіляючи кошти. В деяких випадках, коли йдеться про певний проміжок часу, вживають конструкцію з прийменником за: при жизни Шевченко - за життя Шевченка. Конструкція з прийменником при може передавати значення умови. У такому разі її можна перекласти з допомогою прийменника за, сполучення за умови, а також підрядним реченням умови: при таких обстоятельствах - за таких обставин; коммерческая деятельность возможна при сохранении юридической самостоятельности предприятий - комерційна діяльність можлива за умови збереження юридичної самостійності підприємств - комерційна діяльність можлива, якщо зберігається юридична самостійність підприємств.

Як бачимо, в деяких випадках до російських конструкцій з прийменником при існує кілька українських відповідників. Це створює для мовця можливість вибору найдоречнішого варіанту та урізноманітнення викладу.

5.3 Попередження помилок у побудові речень

Порушення синтаксичних норм може з'являтися в різних за структурою реченнях. Слід звернути увагу на особливості зв'язку присудка з підметом.

Як відомо, в реченні присудок може узгоджуватися з підметом за ознаками роду, числа чи особи. Дотримання цього правила не пов'язане з труднощами, якщо підмет має хоча б одну з перелічених ознак: роду (громадянин подав заяву, громадянка подала заяву), числа (громадянин висловив, громадяни висловили), чи особи (я доручаю, ми доручаємо). Але буває так, що підмет у реченні не схарактеризований за названими ознаками. Коли підмет виражений словосполучепнням, з'являється питання, в якій формі має бути присудок - однини чи множини: П'ять чоловік з'явилось чи П'ять чоловік з'явились; Роботу виконувало двадцять працівників чи Роботу виконували двадцять працівників. Подібні питання часто виникають підчас укладання ділових паперів - звітів, протоколів, службових записок тощо. Існують правила, які регулюють уживання присудка в однині чи множині.

Якщо до складу підмета входить числівник один (один, двадцять один, сто один і под.), присудок ставиться у формі однини: На роботу вийшов двадцять один працівник. Слід зазначити, що в діловому тексті подібну інформацію можна передавати описово: На роботу вийшли працівники в кількості двадцяти одного. Описова конструкція є більш офіційною у порівнянні з попереднім варіантом.

До складу підмета можуть входити числівники два, три, чотири, обидва. У такому разі присудок ставиться у множині. Наприклад: Два учні написали заяви. Два підручники лежали на столі. Однина можлива лише у випадку вживання безособової конструкції з дієприкметником на -но, -то. Наприклад: Було присуджено дві перших премії.

До складу підмета можуть входити інші числівники, починаючи з п'ять. У такому разі присудок може стояти як в однині, так і в множині, що залежить від деяких особливостей значення підмета. Якщо підмет називає пасивні предмети, які виступають у вигляді нерозчленованої, цілісної групи, то присудок переважно ставиться в однині: П'ять учителів увійшло до складу комісії. Якщо підмет називає групу предметів, кожний з яких діє активно, то присудок ставиться переважно в формі множини: П'ять учнів написали роботу на «відмінно».

У наведених прикладах йдеться про дії, які виконують живі істоти, особи. Коли в ролі підмета виступають назви неживих предметів, також можливе вживання присудка як в однині, так і в множині. Наприклад: До школи під'їхало п'ять автобусів. До школи під'їхали п'ять автобусів.

Досить часто виникає потреба назвати приблизну, відносну або точно невизначену кількість предметів, що виконують певні дії. Таку інформацію передають слова типу більшість, меншість, частина, багато, кілька, решта і под., які сполучаються з іменником у формі родового відмінка множини: більшість студентів, решта вчителів. У таких випадках присудок уживають переважно в формі однини: Частина студентів навчається на «добре» та «відмінно». Більшість положень доповіді ілюструється вдалими прикладами.

Питання про те, у якій формі треба вживати присудок, з'являється і в тих випадках, коли до складу підмета входить займенник, не схарактеризований за ознакою числа: хто, ніхто, дехто. При такому підметі присудок ставиться в однині. Наприклад: Дехто з батьків несумлінно ставиться до своїх обов'язків. Ніхто з присутніх не зміг відповісти на поставлене запитання.

Перелічені правила не є надто категоричними, у кожному конкретному випадку вживання підмета з кількісним значенням слід зважати на особливості змісту, що передає речення, та лексичне оточення підмета.

Одним з найбільш поширених є відхилення в побудові речень з дієприслівниковими зворотами.

Дієприслівниковий зворот позначає другорядну дію, яка є супутньою щодо головної дії, вираженої власне реченням. Наприклад: Виконавши роботу, учні зібрали інструменти. Виконуючи роботу, учні користувались інструментами. Як бачимо, подібних реченнях дієприслівниковий зворот пов'язаний граматично й за змістом з наступним реченням, яке сполучається з цим зворотом. Щоб такий зв'язок мав нормативне мовне вираження, треба дотримуватися певних правил. Найголовніше з них таке: дієприслівник і дієслівна форма в реченні повинні називати дії, які виконує одна й та ж особа або предмет. Наприклад: Читаючи ці рядки, я відчуваю радість. У цьому реченні виконавець дії, вираженої дієприслівниковим зворотом, і виконавець дії, вираженої дієсловом у реченні, той самий - він позначений займенником я (я читаю рядки і я відчуваю радість).

Якщо це правило порушується, виникають неконкретні утворення типу: Читаючи ці рядки, радість переповнює мене (читаю я, але переповнює радість). Подібні речення можна відредагувати, замінивши дієприслівниковий зворот підрядним реченням умовно-часового змісту: Коли я читаю ці рядки, радість переповнює мене. Можливий інший шлях - трансформація речення з метою заміни підмета: Читаючи ці рядки, я відчуваю радість.

Ці правила побудови речень з дієприслівниковими зворотами слід застосувати у тих випадках, коли в реченні функціонує дієслівний присудок. Коли ж присудок іменний, дієприслівниковий зворот слід уживати обережно, оскільки такі конструкції не завжди відповідають нормі. Так, наприклад, видаються сумнівними щодо нормативності висловлювання типу: Закінчивши інститут, він був направлений на роботу в міліцію; Відтворивши в пам'яті ці події, він був щасливий. Краще в подібних випадках використати інші синтаксичні моделі: Після закінчення інституту він був сповнений бажання працювати; Відтворивши в пам'яті ці події, він відчув себе щасливим.

Досить складними є випадки, коли речення, до якого прилягає дієприслівниковий зворот, має однокласну будову, зокрема, коли в такому реченні відсутній підмет. Якщо речення означено-особове або неозначено-особове, поєднання його з дієприслівниковим зворотом відповідає нормі за умови дотримання сформульованого вище правила: Спостерігаючи схід сонця, ніби відчуваєш свою причетність до народження нового дня. Піднявши температуру до максимальної позначки, нагрівання припиняють. Якщо дієприслівниковий зворот приєднують до безособового речення, досить часто виникають ненормативні конструкції. наприклад: Розробляючи цей проект, мені було надано можливість попрацювати в лабораторії. Подібну інформацію слід передавати, використовуючи двоскладне речення: Розробляючи цей проект, я одержав можливість попрацювати в лабораторії. Можна також замість дієприслівникового звороту використати підрядне речення або прийменниково-відмінкову конструкцію: Коли я розробляв цей проект, мені було надано можливість попрацювати в лабораторії; Під час розроблення цього проекту мені було надано можливість попрацювати в лабораторії.

Таким чином, будуючи речення з дієприслівниковим зворотом, слід пам'ятати, що такі синтаксичні утворення відповідають літературній нормі за умови дотримання певних правил.

На рівні речення трапляються порушення норми, пов'язані з уживанням однорідних членів речення. Однорідні члени речення становлять собою перелік предметів, дій, ознак, кількісних характеристик тощо. Вони передбачають поєднання понять, що належать до одного логічного ряду. Тому, будуючи речення з однорідними членами, треба слідкувати за тим, щоб вони були однорідні за змістом і однаково поєднувались зі словом, до якого вони відносяться.

Помилки у реченнях з однорідними членами можуть бути різного характеру. Такі помилки можуть виникати внаслідок поєднання слів, що називають родові та видові поняття. Так, наприклад, не можна вважати нормативними речення типу: Бібліотека одержує газети, журнали, періодику. У цьому реченні в ряд перелічуваних предметів потрапили родова назва, що означає ширше поняття (періодика), і видові назви, що вкладаються в родове поняття як частина від цілого (газети й журнали - різновиди періодики). Відредагувати подібні речення можна з допомогою слів, які дозволяють виявити родовидові зв'язки: зокрема, у тому числі, серед них і под. Наприклад: Бібліотека одержує періодику, зокрема газети й журнали. Можливий і такий варіант: Бібліотека одержує газети, журнали, іншу періодику.

Також невдалим є ряд однорідних членів, до якого входять поняття, що в чомусь збігаються або перехрещуються: У ліквідації наслідків стихійного лиха брали участь робітники, працівники установ, населення (робітники та працівники установ - це теж населення, тому речення вимагає редагування).

Члени однорідного ряду слід виділяти на одній підставі, щоб вони складали співвідносні поняття, інакше виникає порушення логіки викладу: Учитель доцільно використовує технічні засоби навчання і різноманітні прийоми аналізу художнього тексту. Подібні утворення є невдалими ще й тому, що поєднання в них двох різних за змістом тез створює перешкоди для подальшого послідовного розвитку кожної з них.

У реченнях з однорідними членами можливе й таке порушення норми, як спільний додаток до однорідних членів, які керують різними відмінковими формами. Розглянемо таке речення: Завод освоїв і почав випуск нової продукції. У цьому реченні два однорідних присудки керують різними відмінками: освоїв кого? що? (знахідний відмінок) і почав випуск кого? чого? (родовий відмінок). Але речення побудоване таким чином, що словесно вираженою є лише форма родового відмінка - продукції. Тому ця форма, попри те, що нею керує тільки другий присудок, сприймається як залежна від обох присудків, як спільний додаток до них. Але оскільки перший присудок (освоїв) не може керувати родовим відмінком, у реченні наявне порушення синтаксичної норми. Нормативність подібних висловлювань забезпечується за умови, коли кожен з однорідних присудків має свою залежну словоформу: Завод освоїв нову продукцію і почав її випуск.

Отже, будуючи речення з однорідними членами, треба слідкувати за тим, щоб однорідні члени, які керують різними відмінками, сполучалися з відповідними словоформами.

Нерідко можна спостерігати ще одне порушення норми, пов'язане із уживанням однорідних членів, це - немотивований вибір сполучника. Найчастіше таке порушення викликане невиправданим використанням протиставного сполучника, у той час коли між членами однорідного ряду немає протиставного відношення. Наприклад: До цієї збірки входять короткі, але правдиві оповідання. Названі у реченні ознаки не співвідносні між собою за змістом (розмір оповідань не передбачає і не заперечує правдивості чи неправдивості їх). Тому подібні ознаки взагалі не варто включати в однорідний ряд і тим більше з'єднувати їх протиставленим сполучником.

Порушення синтаксичної норми може бути пов'язано з уживанням сполучників. Особливо уважно слід ставитися до конструювання речень з подвійними сурядними сполучниками (не тільки… а й, не тільки… але й, не лише… а й, не… а, не стільки… скільки, хоча… але і под.). Наприклад: Треба глибоко проаналізувати не тільки кількісні, а й насамперед якісні зміни. Мене дивує не стільки зміст вашої заяви, скільки інтонація, з якою ви її оголошуєте. Хоча нам не поталанило зустрітися з заступником міністра, але вдалося поговорити з депутатом.

Такі сполучники кваліфікують як градаційні, оскільки вони дозволяють виділити один з однорідних компонентів і посилити його вагу в тексті. Градаційні сполучники об'єднують однорідні члени в двочленну замкнену групу. Один з компонентів цієї групи (як правило, другий) є більш істотним, вагомим для передачі визначити, які саме компоненти зіставляються в межах однорідного ряду. Частини подвійного сполучника повинні стояти безпосередньо перед цими компонентами. Відхилення від цього правила призводить до спотворення змісту висловлювання і ускладнює правильне його розуміння.

У ненормативних конструкціях перша частина подвійного сполучника може бути зсунена вправо. Наприклад: Нова технологія дозволяє не тільки збільшити випуск продукції, а й значно здешевлює її. У цьому реченні інфінітив збільшити орієнтує на вживання інфінітива і після другої частини сполучника: дозволяє не тільки збільшити, а й здешевити. водночас особова форма дієслова після другої частини сполучника вимагає вживання особової форми дієслова й після першої частини. У такому разі перша частина сполучника ставиться перед особовою формою дієслова: не тільки дозволяє збільшити, ай здешевлює. Отже, речення з подібними синтаксичними порушеннями можуть бути відредаговані двома способами.

Перша частина сполучника в ненормативних конструкціях може бути зсунена вліво. Наприклад: Сільськогосподарська продукція не тільки забезпечує нашу область, а й інші регіони України. За змістом у цьому реченні як однорідні повинні виступати словоформи область і регіони. Але позиція першої частини подвійного сполучника вказує на особову форму дієслова (забезпечує) як на один з однорідних членів, що спонукає чекати вживання такої ж форми після другої частини сполучника. відредагований варіант речення виглядає так: Сільськогосподарська продукція забезпечує не тільки нашу область, а й інші регіони. Подібне порушення бачимо також у реченні: Це не стільки провина школи, скільки батьків. Відредагований варіант: Це провинна не стільки школи, скільки батьків.

Отже, вживання однорідних членів, з'єднаних градаційними сполучниками, вимагає від мовця уважного розгляду змісту речення, аналізу відношень, які складаються між членами однорідного ряду.

Як бачимо, в реченнях з однорідними членами можливі різноманітні відхилення від синтаксичної норми. Побудова таких речень передбачає усвідомлення тих логічних зв'язків, які існують між перелічуваними поняттями, а також володіння мовними засобами, з допомогою яких передаються ці зв'язки. Досить поширеними на рівні речення є й помилки, пов'язані з уживанням займенників. Займенник відіграє важливу роль у реченні, оскільки часто містить у своєму значенні посилання на попередній контекст, а отже, є засобом зв'язку між реченнями чи частинами речення. Наприклад: Будинок стояв на березі річки, поруч з ним квітував молодий сад. У цьому реченні займенникова форма з ним є посиленням на вжите у попередньому контексті слово будинок. Вживання займенника дозволяє уникнути небажаного повтору слова й тим самим урізноманітнити текст.

Порушення синтаксичної норми виникає у тому випадку, коли слово, на яке посилається займенник, у попередньому контексті фактично відсутнє, а замість нього вжито інше слово, найчастіше однокореневе. Наприклад: Ввічливість - найвизначніша риса японського національного характеру, вони завжди прагнуть до толерантності у стосунках. У цьому реченні займенник вони вказує на відсутнє у попередньому тексті слово японці. Хоча у цьому контексті є однокореневе слово японський, посилання не можна вважати коректним, оскільки слова японський та вони не співвідносяться за змістом. Відредагований варіант може бути таким: Ввічливість - найвизначніша національна риса японців. Вони завжди прагнуть до толерантності у стосунках.

Внаслідок ненормативного вживання займенника можуть з'являти-ся двозначні за змістом конструкції. Це буває в тому випадку, коли вживаються два іменники в тому ж числі та роді, що й займенник. Наприклад: Лікар пояснив хворому, наскільки важливим для нього є точно встановити діагноз.

Іноді в текстах доводиться спостерігати недоцільне вживання займенника це. Внаслідок високого рівня узагальнення змісту, цей займенник може вказувати на предмет, особу, дію, ознаку, а також цілу ситуацію або її фрагмент. Тому речення, яке включає займенник це, може тлумачитись неоднозначно. Розглянемо контекст: Письменник не раз згадував про те, як мати співала йому народні пісні. Це відбилося у його віршах. З цього контексту важко зрозуміти, що саме відбилося у віршах поета - його згадки чи спів матері. Відредагувати такі контексти можна шляхом заміни займенника це іменником. Така заміна дозволяє конкретизувати інформацію. Наприклад: Поет не раз згадував про те, як мати співала йому народні пісні. Ці спогади відбилися у його віршах. Поет не раз згадував про те, як мати співала йому народні пісні. Ці пісні звучать відлунням у його віршах. Як бачимо, подібні заміни іноді вимагають значної трансформації речення, що викликано потребами сполучуваності слів, бажанням уникнути тавтології тощо. Ми розглянули лише невелику частину тих порушень синтаксичної норми, які доводиться зустрічати в писемному мовленні. Складаючи текст, мовець повинен постійно пам'ятати про те, які саме відхилення від норми можливі в межах тих чи інших синтаксичних конструкцій, а також бачити шляхи подолання цих відхилень. Свідоме застосування поданих у цьому розділі рекомендацій допоможе попередити порушення у побудові словосполучень та речень, посприяє вдосконаленню мовленнєвої культури вчителя.

Модуль 2. Культура усної та писемної мови в її стильових різновидах

Тема 6. Художня література як основа формування культури мови особистості

6.1 Роль української літератури у формуванні української літературної мови

Художня література - це мистецтво слова, що відображає дійсність в художніх образах. Художній образ розуміють як єдність змісту і форми, як художню форму, що породжує зміст. Характерна риса літератури як мистецтва слова - звернення до чуттєвої сфери людини на відміну від науки, яка спрямована до розумової сфери, оскільки оперує теоретичними положеннями, категоріями, поняттями, намагаючись об'єктивно дослідити загальні закони буття, розвитку природи, суспільства. Література витворює образ, міф, діє на нашу психіку, йдучи від окремого до загального, а не навпаки. Таким чином, література, як і мистецтво в усіх різновидах, має справу не тільки зі сферою естетики та психології, а й постійно перебуває в силовому полі етики: прагне навернути наукові закони на добро чи на зло, правду чи кривду, користь чи шкоду людині, природі світові [72].

Художня література як одна з форм суспільної свідомості є важливим чинником становлення особистості, виконуючи такі функції: естетичну (дає змогу насолоджуватися художнім твором, формує наші уявлення про світ за допомогою системи художніх образів та узагальнень), пізнавальну (пізнання світу відбувається через емоції й почуття), інформаційну (засобом художнього слова повідомляє про історію, культуру певних епох), виховну (через сприймання впливає, а значить і виховує). Естетична, пізнавальна, виховна функції художнього слова виступають у комплексі, діючи на читача нерозчленовано, через конкретно-чуттєві образи [23].

Мова художньої літератури - важлива складова творення національної свідомості, національної мовної картини світу, оскільки письменник є не лише талановитим мовцем, а й активним творцем мови. Кожний письменник, за словами Івана Франка, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова. Хоч письменник і користується загальновживаною мовою, проте його індивідуальне світосприймання, психологія мовотворчості зумовлюють витворення особливого мовного світу.

Зважаючи на це, у лінгвостилістиці використовують поняття індивідуального стилю письменника. Ідіостиль письменника на тлі загальнонаціональної мови відображає його індивідуальне світобачення та світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське їх використання [22]. Художня мова кожного автора неповторна, вона вирізняє його серед інших митців. Письменник не тільки вибирає мовні засоби, він мислить ними й тому здатний витворювати у своїй уяві й викликати в уяві читача індивідуальні художні образи.

Досліджуючи індивідуальниий стиль письменника, з'ясовують:

1) роль митців у нормуванні та розвитку літературної мови;

2) реалізацію можливостей художнього стилю відповідно до естетичних задумів автора, збагачення виражальних засобів загальнонаціональної мови окремими письменниками;

3) естетичний потенціал мовних одиниць.

Індивідуальний стиль автора - це вияв мовних особливостей індивіда в поширеній і панівній типовій формі мовлення. Прикладами яскравої індивідуально-мовної манери письменника може слугувати поетичний стиль Павла Тичини, в якому відзначають оригінальну акустику та колористику, музичні ритми, експресивність, багатство тропів і фігур: Арфами, арфами - /Золотими, голосними обізвалися гаї / самодзвонними: / йде весна / запашна, / квітами-перлами / закосичена.

Іван Драч талановито й сміливо втілив свою індивідуальну асоціативно-поетичну мову в баладах і етюдах. Його стиль вражає своєю персоніфікацією, метафоричністю, асоціативністю: Захопило літо вересень в полон /Сонечко - в панамці, у брилі, в пілотці, /Небо вихорошується у ясній сорочці. /Ще ультрамаринове тчеться полотно, / Хоч в разках калинових луг горить давно.

...