Нормативність як важлива ознака літературної мови

- інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

- доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);

- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

- висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;

- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер.

Основні мовні засоби:

- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

-уживання суспільно-політичних та соціально-економічних термінів, (електорат, багатопартійність, привпатизація тощо);

- використання бататозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів (політична еліта, епохальний вибір тощо), експресивних сталих словосполучень (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифраз (чорне золото - вугілля, нафта, легені планети - ліси та ін.);

- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і підйом);

- із морфологічних засобів часто використовуються іншомовні суфікси: -іст, -ист, -атор, -акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний) та ін.;

- синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних, спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками т. ін.;

- ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні заголовки.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ - засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, полі-тикні доповіді, нариси тощо);

в) есе (короткі нариси вишуканої форми);

г) науково-публіцистичний підстиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Офіційно-діловий стиль (ОДС) обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків. Розрізняють три його підстилі: канцелярсько-діловий або адміністративно-канцелярський, дипломатичний і юридичний (законодавчий).

ОДС має такі ознаки:

- стислість, компактність викладу, економне використання мовних засобів (прошу надати матеріальну допомогу, під час ревізії виявлено таке тощо);

- високий рівень стандартизації мовних засобів: для кожного виду документа існує певний набір стандартних мовних кліше;

- тенденцію до стилістичної однорідності тексту, до використання тільки нейтральних і книжних слів;

- широке використання виробничої термінології, номенклатурних назв, наявність особливої лексики і фразеології, вживання в тексті складноскорочених слів (Мінпаливенерго - Міністерство палива і енергетики, облдержадміністрація - обласна державна адміністрація, Кабмін - Кабінет міністрів тощо), абревіатур (ХТЗ - Харківський тракторний завод, ХАТОБ - Харківський академічний театр опери та балету, ХНЕУ - Харківський національний економічний університет, МіМ - менеджмент і маркетинг тощо);

- вживання складноскорочених іменників (профком - працівники профкому, бухгалтерія - працівники бухгалтерії);

- часте використання віддієслівних іменників (обстеження, розгляд, надання, порушення тощо);

- використання інфінітива припису, теперішнього припису, майбутнього умовного (ірреального) (підключити, виконати, зробити перевірку, здійснити технічний нагляд тощо);

- розповідний характер викладу, використання номінативних речень з переліком;

- прямий порядок слів у реченні як переважний принцип його побудови;

- майже повну відсутність емоційно-експресивних мовленнєвих засобів;

- слабку індивідуалізацію стилю.

Художній стиль. До особливостей функціонально-стильової єдності “мова художньої літератури” належать такі:

- художньо-образна концентрація як основна загальна специфічна стильова риса;

- широке використання зображувально-виражальних засобів;

- виявлення творчої індивідуальності автора;

- використання зі стилістичною метою для створення місцевого колориту, для мовної характеристики персонажа діалектизмів, жаргонізмів, професіоналізмів, просторічних слів;

- використання образних засобів мови - звукової організації мовлення, експресивно-стилістичного забарвлення слова;

- використання в художньому тексті двоплановості слова, яке є номінативно-комунікативною одиницею й водночас засобом створення художньої яскравості, створення образу [13:26-27].

Розмовний стиль обслуговує невимушене спілкування у побуті, сім'ї, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, живого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Розмовний стиль функціонує у двох формах: неформальне й формальне спілкування. Неформальне спілкування - нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Формальне спілкування зумовлене соціальними функціями мовців (керівник - підлеглий на виробництві, в офісі), отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхньому спілкуванню властивий найчастіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

- безпосередня участь у спілкуванні;

- спонтанність мовлення, усна форма спілкування;

- неофіційність стосунків між мовцями (неформальний), невимушеність спілкування;

- використання позамовних засобів (ситуація, поза, рухи, міміка, жести);

- використання позалексичних засобів (логічні наголоси, інтонація, паузи, тембр голосу, темп мовлення, ритм тощо).

Основні мовні засоби:

- широке використання розмовно-побутової лексики і фразеології, емоційно-експресивної лексики;

- суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості) - ноженята, оленятко, голівка, шибайголова;

- часте використання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо- попоїсти, пона- понабиралися, поза-позашляховик, позападали (очі));

- специфічні діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки, фразеологізми (автомобіль - тачка, транвай - трамвай);

- заміна термінів розмовними словами (електропоїзд - електричка, бетонна дорога - бетонка);

- переважання простих речень;

- використання вставних слів різних видів, розривання речень вставними конструкціями;

- уживання слів-звертань, слів-речень;

- повтори слів;

- використання приєднальних конструкцій.

Розмовний стиль має два підстилі: розмовно-побутовий і розмовно-офіційний.

Сфера вживання - побутові стосунки, неофіційне спілкування у професійному середовищі.

Норми розмовного стилю встановлюються не «граматиками», як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією - їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Українське розмовне живе мовлення було і є одним з основних джерел стилістичного збагачення художнього стилю і всієї української літературної мови.

Конфесійний стиль. Дослідники останнім часом виокремлюють конфесійний стиль, що обслуговує сферу релігійних стосунків, релігійні потреби суспільства. Це стиль перекладної та оригінальної літератури. Конфесійний стиль як окремий функціональний різновид української мови останнім часом відновлюється й посідає відповідне місце. Найвиразніше характеризує конфесійні тексти їхній лексичний склад. Серед лексико-семантичних груп цього стилю типовими є:

- слова для найменування Бога та явищ потойбічного світу (Небесний Отець, Божий Син, Святий Дух, Спаситель, Царство Небесне, Царство Боже, рай, вічне життя, небеса);

- слова для найменування стосунків людини й Бога (вірувати, молитися, заповіді, воскресіння, покаяння, праведні, грішні, благолать).

Характерними ознаками лексики конфесійного стилю є:

- велика сконцентрованість стилістично маркованих одиниць (конфесійної лексики);

- широке використання старослов'янізмів;

Для синтаксису конфесійного стилю характерні такі ознаки:

- інверсійний порядок слів, який підкреслює урочисту піднесеність мови;

- повтори слів, словосполучень, речень, за допомогою яких наголошується та чи інша думка.

Мова культових творів, що апелює до душевних переживань людини, дуже образна, вона багата на такі засоби:

- епітети, повтори, метафори, алегорії, символи, загалом слова та вислови з переносним значенням. [6, 20, 83].Функціональні стилі не є замкненими системами, між ними існує взаємодія та взаємовпливи. Навіть найбільш специфічні засоби якогось стилю можуть використовуватися в іншому стилі. Межі між стилями рухомі [65}.

Українську лексику зі стилістичного погляду традиційно поділяють на: а) стилістично нейтральну (міжстильову, загальновживану) і б) стилістично забарвлену (стилістично марковану, стилістично позначену [6, 65, 79].Стилістично нейтральну лексику використовують у всіх стилях. Стилістично забарвлена лексика характерна для одного або декількох стилів. У будь-якому конкретному тексті переважає стилістично нейтральна лексика [6] і лише невелика група стилістично забарвлених слів дозволяє нам говорити про те, що цей текст написано певним стилем. Отже, стилістично забарвлена лексика є одним із стилеутворювальних елементів.

У межах стилістично забарвленої лексики виокремлюють декілька груп слів, серед яких:

- ділову лексику: заява, довідка, доручення, квартплата, розпорядження, кошторис;

- науково-термінологічну лексику аналіз, аналогія, парадигма, дебет, податок, аргумент, логістика;

- професійно-виробничу лексику: електорозварювання, розраху-нок, звітність, боронування, мартен;

- розмовну і просторічну лексику: розпозіхатися, свинство, роззява тощо.

Термін - спеціальне слово, яке вживають для точного найменування певного поняття з якої-небудь галузі знань. Термінологічна лексика має забезпечувати точність у передаванні різних спеціальних понять, а тому будь-яка образність або двозначність неприпустимі.

Канцеляризм - слово з офіційно-ділового стилю, яке потрапило в не властивий йому контекст (наприклад, у публіцистичний). Треба розрізняти канцеляризми (поза офіційно-діловим текстом) і ділову лексику: довідка, ухвала, згідно із записом у протоколі, розпорядження, дердбюджет. Використання канцеляризмів є небажаним, якщо воно не виправдане певною стилістичною настановою.

Більшість слів сучасної української мови позначають якесь одне явище, поняття чи предмет, але існують й багатозначні (полісемічні) слова. Це такі слова, які мають два або більше значень (урок - навчальне завдання в школі, урок - певний досвід, отриманий внаслідок якоїсь події). В офіційно-діловому та науковому стилях, які “вимагають максимально точного позначення понять” [13:38] слова здебільшого вживають тільки в прямому значенні. Конкретне стилістичне значення полісемічної лексики визначається її сполученням з іншими словами, тобто в контексті, або ж увиразнюється певною ситуацією мовлення. Правильно побудований контекст усуває багатозначність у сприйманні слова, не створює двозначності” [22:157].Наприклад: Газета “Сільські вісті звернулась до парламенту з проханням затвердити закон про тимчасові слідчі комісії у новій редакції. Пошук нової редакції для газети триває;

Пароніми (від грецької para - біля і onоma - ім'я) - слова, близькі за звучанням, але різні за значенням. Наприклад: уява - уявлення, покажчик - показник, економний - економічний.

Звукова близькість паронімів спричиняє помилки в їх використанні. Уживання паронімів у діловому тексті без певної стилістичної настанови є виявом незнання справжнього значення слова: Я про це уяви (замість уявлення) не маю. Мій електронний адрес (замість адреса).

Причиною помилок є й нерозуміння міжмовних паронімів, близьких також до міжмовних омонімів: рос. уромдливый - укр. уродлимвий, рос. ликовать - укр. лікувати, рос. дурной - укр. дурний.

Синоніми - (від грецької synonymos - однойменний) - це слова, що позначають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються семантичними відтінками або емоційно-експресивним забарвленням, або тим і тим водночас.

Синоніми сучасної української мови за характером додаткових значень можна поділити на три основні групи:

1) семантичні синоніми. Їх особливість полягає в тому, що вони, позначаючи те саме поняття, різняться між собою додатковими значеннєвими відтінками (вік - століття - сторіччя; батьківщина - вітчизна; основний - головний - історичний - суттєвий - кардинальнимй);

2) стилістичні синоніми мають емоційно-експресивне забар-влення. Вони поділяються на дві групи: а) синоніми з такого ряду, в якому з нейтральним словом синонімізуються позитивно чи негативно забарвлені емоційні слова: підстава -рація - сенс - глузд - резон; кущ - корч - купина; б) усі синоніми одного ряду є емоційно забарвленими й протиставляються один одному тільки мірою та особливостями емоційності: незграбний - неповороткий - вайлуватий - тюхтіюватий - вахлуватий; п'янкий - хмільний. лексикографічний звукосполучення фразеологічний компресія

3) Семантично-стилістичні синоніми розрізняються значеннє-вими відтінками, семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням (зразок - взірець; ікона - образ).

Семантичні синоніми поділяють на синоніми загальновживані (суміш - мішанина - суржик), поширені в розмовному стилі. Синоніми, що вживаються в певному функціональному стилі (прогрес - поступ - хода - піднесення) використовують в урочистому мовленні (публіцистичне, поетичне мовлення).

Явище лексичної синонімії безпосередньо пов'язане з полісемією. Тому в синонімічні ряди об'єднуються не просто слова в усій повноті їх семантики, а лише мінімальні спільні значення слів (чернець - монах; ворона - гава; парус - вітрило; талісман - амулет).

В українській мові є так звані контекстуальні синоніми. Наприклад, синонімізуються слова яскравий, виразний, талановитий, вдалий, майстерний, високохудожній, якщо вони є означенням до іменника твір.

В українській мові є слова цілком ідентичні за своїм лексичним значенням. Такі слова належать переважно до нейтральної лексики: родина - сім'я; процент - відсоток; борошно - мука; галстук - краватка; чемодан - валіза; майдан - площа. Їх називають абсолютними синонімами, або лексичними дуплетами. Абсолютні синоніми виникають в українській мові різними шляхами; вони утворюються внаслідок:

- взаємодії літературної мови й діалектного мовлення (цуценя - щеня);

- взаємоді української мови з іншими мовами (тираж - наклад; аеродром - летовище; фотографія - світлина; особливість - специфіка; форвард - нападник; воротар - голкіпер).

Досить поширені абсолютні синоніми серед термінологічної лексики: фактор - чинник; хвороботворний - патогенний; восьмигранник - октаедр.

7.3 З історії становлення стилів

Основні стилі української літературної мови сформувалися протягом XVI-XIX ст.

На матеріалі XVI-XVIII ст. дослідники виділяють три стильові різновиди староукраїнської літературної мови: нейтральний, урочистий та знижений бурлескнотравестійний.

За суспільною функцією мови в XIV-XVIII ст. виділяли офіційно-діловий стиль і конфесійний стиль, а в XVI-XVIIIст. ще й науковий, публіцистичний і художній стилі. Проте порівняно з новою українською літературною мовою ці стилі мали значну відмінність у жанрових характеристиках, що зумовлене відмиранням одних і утвердженням інших жанрів, а також різний статус жанрів усередині певного стилю [62].

Офіційно-діловий стиль представлений жанром офіційного листування та урядового управління (листами, грамотами XIV-XVст.). З XVI ст., а особливо з кінця XVII ст. цей жанр збагачується новими видами документів: універсалами, наказами, інструкціями, тощо. Дипломатичний жанр представлений з середини XVII ст. переважно листуванням гетьманських канцелярій. З кінця XV ст. розвивається юридичний жанр, що регулювався Литовським статутом 1588 р.: актові книги, купчі записи, духівниці, описи майна, супліки-скарги, судові акти тощо. Для офіційно-ділового стилю характерні усталені початки і кінцівки, стандартна структура тексту, послідовно відтворювані формули з однотипною лексикою книжними граматичними формами, складним синтаксисом. Троте в «неофіційній» частині пам'яток широко засвідчується жива народна мова, особливо в юридичному та епістолярному жанрах. Про епістолярний стиль свідчать пам'ятки переважно другої половини XVII-XVIII ст., які близькі за мовою до офіційного листування.

У конфесійному стилі староукраїнської мови реалізувалася ритуальна функція мови. Він представлений такими канонічними творами християнського віровчення, як Біблія, Псалтир, Євангеліє, Апостол та Апокаліпсис, стиль яких практично незмінний протягом тисячоліть, а також творами літургійного призначення. Мова конфесійного стилю майже до кінця XV ст. була словяноруською, з тим чи тими живомовними елементами, переважно фонетичними. Проте в XVI ст. з настанням доби Відродження та поглиблення процесу демократизації літературної мови, конфесійні твори починають інтенсивно перекладатися «простою мовою».

Науковий стиль зародився ще в Київській Русі переважно на основі перекладних творів: науково-природничих («Фізіолога», «Шестоднева» Іонна Екзарха, «Християнської топографії» Козьми Індикоплевста чи Індикоплова) та історичних (хронік Іоанна Малали, Георгія Амартола, Георгія Синкела). У XIV-XV ст. та пізніше його поповнили логіко-філософські трактати, фізико-математичні, астронімічні твори тощо. У XVI ст. у науковому стилі виразно посилюється живомовний струмінь, особливо в історичній літературі (хронографах), у жанрі передмов, післямов, посвят та ін. З кінця XVI ст. розвивається жанр граматичної, лінгвістичної літератури (граматики, тлумачні і перекладні словники). Переважно на живій розмовній основі функціонував науково-практичний жанр (лікарські і господарські порадники, календарі, травники, місяцелови тощо). Мовні особливості наукового стилю випливали з потреби забезпечити логічність, доказовість, точність, об'єктивність викладу. Найвиразніші мовні риси - наявність абстрактної лексики, термінів, перевага іменників, ускладнений синтаксис.

Публіцистичний стиль з давньоруського періоду і майже до середини XVI ст. знайшов вияв переважно в жанрі слів і повчань з виразним полемічним струменем, з XVI ст. - з виразним жимовомним компонентом. Близьким до нього був жанр учительних євангелій (XVI-XVIIст.). З «Історії о єдном папі риском» (середина XVI ст.) починається характерний для української лтературної мови полемічний жанр, породжений умовами міжрелігійної боротьби: це твори Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Івана Вишенського, Стефана Зизанія, Христофора Філалета, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Захарія Копистенського, Михайла Андрелли та ін. (друга половина XVI-XVII ст.). За мовною функцією наближалися до публіцистики твори ораторсько-проповідного жанру, особливо в другій половині XVI - першій половині XVIII ст.: Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазаря Барановича, Йоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Варлама Ясинського, Стефана Яворського, Данила Туптала (Дмитрія Ростовського), Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Більшість творів названих жанрів писалася «простою мовою», почасти також церковнослов'янською з елементами української. Мова їх образна, експресивна, насичена перефразами, суспільно, емоційно-оцінною лексикою, неологізмами, глибоко метафорична. У синтаксисі - перевага складних структур, наявність інверсій, повторів, риторичних питань, риторичних звертань та ін.

Численними текстами засвідчений літописно-мемуарний жанр (Острозький, Львівський та Хмельницький літописи XVI - першої половини XVII ст., літописи Самовидця 1702, Григорія Граб'янки 1710, Самійла Величка 1720 та ін.

З другої половини XVI ст. розвивається українське віршування: епіграми, емблеми, вірш, передмови, історичні вірші, вірші Івана Величковського, Климентія Зіновіїва кінець XVII ст. Жива народна мова найповніше проникла в лірично-пісенні твори, сатирично-гумористичні вірші, вірш оповідання. З XVII ст. виникає багата драматична література. Слов'яноруською і почасти «простою мовою» пишуться шкільні драми Феофана Прокоповича (зокрема «Владимир», 1705), Митрофана Довгалекського (1736-37), «Воскресеніе мертвыхъ…» Георгія Кониського (1747) та ін. Інтермедії, що додавалися до цих та ін. драм, а також діалоги, вірші-орації тощо звичайно писалися живою народною мовою. Художні твори, особливо живою народною, або «простою», мовою, підготувати ґрунт для переходу до нової української літературної мови.

Тема 8. Науковий стиль української літературної мови як основа формування культури мови фвхівця. Форми репрезентації студентських наукових досліджень. Запис бібліографії

8.1 Загальна характеристика наукового стилю

Науковий стиль є одним з функціональних стилів української літературної мови, який обслуговує науку, техніку, виробництво, і як інші її стилі, - категорія історична. Він формувався і розвивався під впливом таких чинників, як загальний стан науки і наукових знань в Україні, як ступінь розвитку літературної мови, а також під впливом мовної практики визначних майстрів - письменників і вчених, громадських діячів і діячів культури, - які зверталися до рідної мови у своїх наукових, історичних, економічних, літературно-критичних та інших творах. Стиль кращих письменників, як говорить Е. Сепір, „вільно й економно виконує те ж, що властиво виконувати мові, якою вони пишуть”[69].

Проте на різних етапах становлення й розвитку наукового стилю української мови роль цих чинників була неоднакова.

Науковий стиль „був би неможливий, якби багато вчених, і насамперед найбільш видатні, його не творили, - пише Р.О. Будагов. - Але, виникнувши на певному етапі розвитку культури народу і його літературної мови, науковий стиль набуває певних рис спільності й стійкості, подальший рух яких починає визначатися „масовою науковою продукцією”. Тепер науковий стиль не „повертається” щоразу то в бік Менделєєва, то в бік Ключевського. Манера викладу таких видатних учених, безумовно, має певний вплив на науковий стиль. Але такий стиль, набуваючи певних ознак, уже не може ототожнюватися з індивідуальною манерою окремих видатних майстрів” [10].

Мова як „інструмент мислення” в науці перебуває у прямій залежності від того, наскільки давньою, усталеною й перевіреною об'єктивними критеріями є система понять у цій науці. Американський фізик Д. Роллер писав з цього приводу: „ Досвідчений фізик, мабуть, не турбується про питання наукової термінології, поки він має справу із старими й добре усталеними галузями своєї науки. Інша річ, коли ця галузь науки порівняно нова чи ускладнюється й швидко розвивається у науково-дослідних центрах різних частин світу” [64].

У цьому висловленні термін „мова науки” позначає мовні засоби, вживані для оформлення наукового тексту. Проте термін „мова науки” вживається ще й на позначення ширшого за обсягом поняття.

Науковий стиль української літературної мови сьогодні - це не лише сукупність текстів, написаних нехай навіть видатними вченими й фаховими стилістами; це ще й величезний потік майже „безіменної” інформації (у вигляді реферативних журналів, повідомлень, каталогів, інструкцій, оглядів, проспектів), яка визначається досить високим ступенем стандартизації і яка, своєю чергою, й означає основні риси наукового стилю.

В основу функціонального принципу визначення стилю покладено специфіку функціонування мови у тій чи іншій суспільній сфері людської діяльності.

У кожній сфері спілкування на мову впливають певні, більш чи менш постійні й важливі, позамовні чинники, які значною мірою формують функціональний стиль. У нехудожній мові ці чинники визначаються так: мета й завдання спілкування, суспільна сфера спілкування, зміст його, форма (усна, писемна; діалогічна, монологічна), умови й обставини спілкування (аудиторія, соціальні та індивідуальні особливості учасників спілкування, емоційна настанова та ін.), використання технічних засобів спілкування та ін.

Найважливішими рисами наукового стилю є узагальнений характер і підкреслена логічність викладу. Типовими для наукового мовлення є змістова точність (однозначність), відсутність образності, об'єктивність викладу, певна сухість і строгість. Особливості прояву цих рис можуть змінюватися залежно від жанру, теми, форми й ситуації спілкування, авторської індивідуальності та інших чинників.

Основні стильові риси наукового мовлення виражаються через характер наукового тексту. Це проявляється перш за все в тому, що майже кожне слово виступає тут як позначення загального поняття чи абстрактного предмета, напр.: Логістика - наука управління матеріальними потоками від первинного джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, що пов'язані із товарорухом, і віднесеними до них потоками інформації. Характерно, що конкретна лексика виступає для позначення загальних понять, напр., До сфери транспорту входить велика кількість видів послуг, пов'язаних із розподілом товарів між виробником і споживачами. Сучасний склад промислового підприємства - це складна інженерна споруда, що має велику кількість взаємопов'язаних елементів. Абстрактно-узагальнений характер мовлення підкреслюється за допомогою спеціальних лексичних одиниць (звичайно, регулярно, завжди, кожний, всякий), і граматичних засобів: неозначено-особових речень, пасивних конструкцій, напр., (Виділяють такі контактні групи... Виконується конкретизація напрямів удосконалення).

Підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-популярний, навчально-науковий, науково-технічний. Вони реалізуються через такі жанри: стаття, монографія, дисертація, лекція, автореферат, курсова робота. Відзначаються ясністю, логічністю, однозначністю, об'єктивністю, докладністю.

Основні риси і жанрова різноманітність зумовлюють підбір таких мовних одиниць: книжна лексика, складносурядні і складнопідрядні речення, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, вставні структури.

Визначальна риса наукового тексту - поділ на абзаци, рубрики, відсутність відкрито вираженої емоційності, тенденції до стандартності мовного оформлення, висока частотність використання термінології, монологічний характер письмових текстів.

У словниковому складі української мови є слова і звороти стилістично немарковані (непозначені), вживані в усіх сферах мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто такі, що мають більш або менш обмежену сферу вживання, а також чіткі ознаки належності до певного стилю.

Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну, і лексику вузького стилістичного призначення.

Загальновживана лексика використовується в усіх сферах мовного спілкування. Це слова, що називають загальновідомі предмети, явища, якості, дії; ними однаково послуговуються в усіх стилях і формах мови, вони не викликають уявлення ні про вужчу сферу спілкування, ні про якусь історичну епоху, ні про певне професійне чи соціальне середовище.

Переосмислюючись нейтральні слова набувають певного стилістичного забарвлення. З одного боку, вони термінологізуються і закріплюються за науковою, публіцистичною чи діловою мовою. З іншого боку при переосмисленні у такого слова можуть з'явитися додаткові емоційно-експресивні відтінки. Слова загальновживаної лексики можуть поповнювати собою склад професіоналізмів. Наприклад, огірок - назва рослини і міна; яструбок - птах і винищувач; кукурузник - кукурудзяний хліб і літак „У-2”; проводка - електрична і бухгалтерська операція; шапка - головний убір і загальна назва документа.

На стилістичну характеристику слова впливає постійне або переважне вживання його в певному функціональному стилі.

Виходячи з цього, можна твердити, що в наукових текстах слова мають нульове стилістичне забарвлення й усі образні та інші значення слів дуже обмежені суворими вимогами вторинності їх прояву і небажані. Склад лексики наукового тексту: загальновживана лексика І термінологія (у межах термінології: міжгалузева й галузева термінологія). Основними ознаками загальновживаної лексики наукового тексту вважають такі:

1) тенденція до уточнення значення загальновживаного слова через відсікання в нього другорядних, переносних і контекстуальних значень, асоціативних, експресивних та естетичних зв'язків, наявних у цього слова в інших функціональних стилях;

2) контекст у науковому стилі діє на загальновживане слово лише в одному напрямі - в напрямі реалізації вказаного вище значення слова;

3) кількісний склад загальновживаних слів наукового стилю, порівняно з іншими стилями, значно обмеженіший, не кажучи вже про семантичну обмеженість, а також значно менші словотворчі можливості: відсутність цілого ряду суфіксальних і префіксальних утворень з виразним емоційно-експресивним значенням та ін.;

4) у науковому тексті загальновживана лексика, як правило, складає величину відому; її можна наперед передбачити;

5) загальновживана лексика, постійно вживаючись поряд з термі-нами у різного типу вільних словосполученнях, залежить значною мірою від цих термінів; тому при зміні термінів певної системи змінюється й частина загальновживаних слів (особливо це стосується тих загальновживаних слів, які відзначаються високою сполучуваністю з цими термінами).

Досить важливий компонент лексичного складу сучасної української літературної мови складають іншомовні слова. У науковому стилі вони часто виступають як терміни або входять до словосполучень термінологічного типу як їх складники.

Однією з основних вимог до речення в науковому стилі є вимога місткості, тобто здатності виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. При цьому речення повинне бути достатньою мірою цілісним і передавати інформацію не збіднено, а в усій складності залежностей і зв'язків, наявних у позамовній дійсності.

Так, з метою пов'язування компонентів думки використовується деякі займенників, які своєю роллю в реченні наближаються до сполучників, а іноді в них переходять. Це такі займенники, як цей, той, такий, а також займенникові слова відомий, відповідний та ін.

У простому реченні для встановлення різних відношень між однорідними членами ряду використовуються парні сполучники типу не тільки ... але й; якщо не ... то; як ...так та ін. Зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів часто виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, отже, таким чином та ін. З цією ж метою вживаються конструкції зі словами незважаючи на ...; завдяки ... з боку ... та ін.

Науковий текст будується, в основному, з простих поширених речень (кількість їх у середньому на 20% перевищує кількість складних речень). У межах простих речень переважають формально повні їх варіанти, особливо якщо це перші речення абзаців.

Іменний характер наукового стилю є фактом загальновизнаним. Збільшення кількості іменників за рахунок дієслова в науковому стилі, супроводжуване послабленням семантики дієслова, його ролі в передачі інформації, пояснюється прагненням точності називання об'єктів, а також намаганням вмістити необхідну інформацію в межі найпростішої синтаксичної конструкції.

Переважання іменників проявляється і в тому, що означення, виражені прикметником, поступаються перед означеннями, вираженими непрямим відмінком іменника (температурні зміни - зміни температури). Типова риса наукового тексту - перевага іменних конструкцій над дієслівними і пов'язана з цим велика кількість прийменниково-іменникових конструкцій і віддієслівних іменників - веде за собою другу його типову рису - значний обсяг речень (порівняно з обсягом їх в інших стилях).

Модальність простого речення наукового стилю визначається так: абсолютна перевага розповідної модальності, абстрактно-узагальнювальний характер умовної і незначна кількість речень з питальною модальністю (переважно це питання і відповіді).

Розповідна модальність має два основні вияви: як активна і як пасивна конструкція. Пасивні конструкції тут займають досить помітне місце саме через те, що вони можуть подавати процес у вигляді готового факту, в той час як активні конструкції - перебіг створення діячем певного факту, наприклад: „ Вперше .... були виявлені 1892 року ...” Широко вживаються в наукових текстах і односкладні речення (особливо тоді, коли треба уникнути називання першої особи):”Для зменшення впливу зворотного електронного струму в розрядну камеру введено пластину з ..... ”.

Не менш яскраво характеризує цей стиль широке вживання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. Наприклад: „Не виписуючи детально окремі характери, Яновський зумів дати прекрасний....”

Науковий стиль характеризується не тільки помітною перевагою іменників над дієсловами, але, до певної міри, і низькою семантичною виразністю використовуваних дієслів, пропуск яких, як правило, не порушує смислової єдності фрази. Тому випадки пропуску дієслів призводять до розвитку еліптичних конструкцій типу вилучення з обігу (замість вилучити з обігу), розвиток у напрямі (замість розвиватися у напрямі).

У вищому навчальному закладі студенти виконують різноманітні види письмових робіт наукового характеру. Це реферати, курсові та дипломні роботи, наукові статті, рецензії тощо.

8.2 Сучасний стан вивчення наукової термінології

Термінологія - система термінів наукової і фахової мови, що є ядром фахового словникового запасу. Терміни складають визначену, закріплену частину фахової лексики, для якої властиві: однозначність, визначеність, точність. У зв'язку з цим для термінології характерна тенденція до нормованого вживання, на відміну від загальнонародної мови, норми якої можуть лише дискриптивно фіксуватися, а не призначатися прискриптивно.

О. Ахманова визначає термінологію як сукупність термінів визначеної ділянки виробництва, сфери діяльності чи галузі науки, яка пов'язує особливий шар лексики, що найшвидше піддається регулюванню і впорядкуванню. Беручи до уваги цю специфіку, можна стверджувати, що терміни є особливим типом лексем, оскільки вони складаються не історично, поступово, і не відповідають за своїм значенням повсякденному досвіду знань, а утверджуються через дефініцію.

Термінологія як наука виникла в 30-ті роки ХХ ст. У міжнародній практиці основою термінологічної нормалізації є науково затверджені результати. Термінологічна нормалізація складається як узагальнення з наукової термінологічної роботи, із термінологічних установок (термінологій, окремих визначень понять з дефініціями) і формального акту проголошення цих стверджень нормою. Нормалізація термінології служить раціоналізації, при якій ідеться про те, щоб уникнути можливості сприймання або стверджування, що поняття пробуджує фальшиве уявлення, що використовується багато визначень до одного поняття або багато понять для позначення одного терміна; що в обіг пускається або неправильно сформульоване позначення, або те, що з часом стало застаріле.

Термінологія піддається інтернаціональному впливу. Однак і тут діє специфіка розвитку загальнонародної мови. Якщо загальновживане слово набуває рис терміна, то воно термінологізується. А внаслідок ретермінологізації така лексема відходить від терміносистеми і потрапляє в лексичну, знову стає елементом загальнонародної мови з тенденцією до полісемії, до експресивності зміни значення.

Терміни бувають загальнонаукові, які з однаковим значенням вживаються в багатьох галузях (аналіз, синтез, аргумент, категорія, розвиток), і галузеві, що вживаються тільки в одній галузі (лізинг, франчайзинг, маркетинг, акциз, ваучер, кредит, дебет, сальдо, рецесія - в економічній галузі). Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то відповідно до цього видозмінюється і його значення.

У центрі фахових мов стоять ті терміни, які дають означення ідеально точно, отже, вони не повинні бути перехідними і багатозначними. Вони є елементами термінологічної системи і підлягають термінологізації. Фахові слова зведені в термінологічні ієрархічні сходинки, які організують фахові слова субординативно через релятивне підпорядкування ознак понять. Кожен термін затверджується через дефініцію (визначення). При цьому і в логіці як науці, і в науковій теорії розрізняють два види дефініцій: номінальна дефініція і реальна дефініція. У номінальній дефініції значення визначається приєднанням синонімів або синонімічних виразів. Реальна дефініція спирається на конкретні денотати й намагається відтворити найсуттєвіше.

Потреба нормування різногалузевих терміносистем виникла в Україні ще в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. Науковці намагалися визначити межі галузевих терміносистем, уточнити значення термінів, вивчити явище синонімії в термінології. Актуальною є вона й для термінологічної науки сьогодні.

Сучасний стан української термінологічної лексикографії свідчить, що вона перебуває на стадії становлення. Як зауважує, К. Городенська «Уніфікація терміносистем відбувається на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному, морфологічному та правописному рівнях, що передбачає приведення термінології до існуючих у мові лексичних норм та словотвірних типів, де, в першу чергу, орієнтуються на вимоги, які висуваються до наукового терміна - відповідність його змісту позначуваному науковому поняттю» [17: 23].

Через тривале панування російської мови у сфері науки, у багатьох випадках немає одного рівнозначного українського відповідника російському терміну в різних фахових підсистемах. Тому на лексичному рівні порушення норм найчастіше спричинені:

а) уживанням русизмів, кальок лексичних або лексико-семантичних, наприклад: внутріторговельний баланс замість внутрішньоторго-вельний; рос. денежные средства - укр. грошові кошти, замість кошти; поставка замість постава, постачання; в розстрочку замість на виплат; виручка замість виторг ; недоїмка замість недоплата; надбавка замість надвишок; вексельна мітка замість вексельна позначка та ін.

б) зловживанням іншомовних термінів за наявності українських, наприклад: бартер, еквайр, еквайринг, тендер, ремітент, евальвація та ін.

Українські термінологи (С. Денисенко, О. Лисенко, Т. Кияк, І.Кочан, Т. Панько, С. Симоненко та ін.) розглядають запозичення в термінології як природний процес, властивий усім мовам. Він зумовлений зокрема й прагненням українських науковців увійти в європейську мовну спільноту, мати єдиний термінологічний фонд.

Однак незважаючи на те, що українська мова частково асимілює чужі слова, велика кількість англіцизмів створює загрозу для зрозумілості національної терміносистеми і часто негативно впливає на якість засвоєння термінів у навчальному процесі. Існує думка, що необмежене вживання англіцизмів - це данина моді. Що такі терміни, як дистриб'ютор і дилер в українській мові зайві, оскільки на позначення тих самих понять вона має слова база та продавець (або посередник). Так само зайвими є слова ексклюзивний (винятковий), превентивний (попереджувальний, запобіжний), калькуляція (обчислення), опція (вибір), прес-реліз (довідка для преси) тощо [67].

Зважаючи на те, що запозичення в термінології є об'єктивний і неминучий фактор її еволюції, варто пам'ятати, що вони доцільні тільки в тому випадку, коли відповідають життєвим потребам і не порушують національної специфіки терміносистеми [62: 6].

Характерною рисою сучасного періоду, яка свідчить про незавершеність нормалізації терміносистем і зокрема, економічної, є наявність синонімічних варіантів багатьох термінів. Такі явища можна спостерігати в сучасних лексикографічних працях. Наприклад, російській терміносполуці галлопирующая инфляция в українській мові можуть відповідати такі: галопуюча (ВЗОСССУМ), галопівна (обвальна, невпинна, нестримна) інфляція; рос. неустойка - укр. неустойка, неустійка, невстійка, недодержка, недотримка, штраф, забезпека; рос. оборотные средства - оборотні кошти й обігові кошти; рос. баснословные цены - укр. нечувані (небувалі) ціни; рос. беглый обзор - укр. побіжний (поверховий) огляд; рос. векселедержатель - укр. векселевласник (векселеотримувач); рос. издержки - укр. витрати, затрати, кошти; рос. кредитор - укр. кредитор, позикодавець, позичкодавець та ін.

Найчастіше це стосується термінів, виражених різними формами дієприкметників. У російській мові цей тип термінологічної номінації є продуктивним, в українській - через обмежене вживання активних дієприкметників використовують різноманітні синонімічні форми, наприклад: входящий денежный поток - вхідний грошовий потік; вялотекущие инвестиционные прцессы - повільні інвестиційні процеси, запоминающее устройство - запам'ятовувальний пристрій (запам'ятовувач), ведущие экономисты - провідні економісти, колеблющийся курс цен - мінливий (хиткий, нестійкий) курс цін.

Унормування терміносистем на словотвірному рівні пов'язане також зі словотвірною варіантністю (без прибільшень - без перебільшень, категоріальний - категорійний , благодійний - благотворний завідуючий - завідувач, бальна система - балова система, банк довгострокових вкладів - вкладень, зовнішньоторговий обіг - зовнішньоторговельний). Варіантні словотворчі засоби, як зазначає К.Г. Городенська, - взаємозамінні, семантично й функціонально тотожні афікси, пов'язані паритетними, а не конкурентними зв'язками. Це зумовлює їх взаємодію, унаслідок якої один з них закріплюється як нормативний, а інші виходять з ужитку або використовуються лише в певному стилі [17: 3].

Найчастіше це стосується термінів, виражених різними формами дієприкметників. У російській мові цей тип термінологічної номінації є продуктивним, в українській - через обмежене вживання активних дієприкметників використовують різноманітні синонімічні форми, наприклад: входящий денежный поток - вхідний грошовий потік; вялотекущие инвестиционные прцессы - повільні інвестиційні процеси.

Важливою ознакою сучасного процесу термінотворення та вживання термінів, за спостереженнями мовознавців, є також невисока мовна культура, яка виявляється: 1) у перенасиченні тексту малозрозумілими й зайвими термінами; 2) у невиправданому залученні термінів з інших, навіть не суміжних наук; 3) у вигадуванні нових назв для явищ і понять, що вже мають узвичаєні терміни. Ці три тенденції, на думку П.О.Селігея, серйозно перешкоджають науковій комунікації й викликають тривогу за сьогоднішній і завтрашній стан української термінології [68: 48].

У суспільствознавчих (економіка, соціологія, мовознавство) і деяких природничих науках часом вдаються до суто зовнішнього наслідування точних наук, застосовуючи математичну символіку та інші форми й методи (аксіоматичну побудову, систему дефініцій, логічну формалізацію). Щоб уникнути псевдоматиматизації, фахівці радять застосовувати математичний апарат лише в тому разі, якщо зв'язки між явищами досить складні й не виявляються безпосередньо шляхом роздумів, оскільки для гуманітарних і суспільствознавчих наук кількісний підхід лишається допоміжним, а не головним та визначальним [68: 52].

Як зауважує Л.Боярова, важливо сьогодні спиратися на традиції термінотворення мовознавців 20-х років ХХ століття, які акцентували увагу на тому, що, програмуючи якісні зміни у вітчизняному термінофонді, треба переглянути, як терміни у словниках відбивають зміст номінованих ними понять, та дати точнішу назву цим поняттям, тобто відшукати українське слово, що відповідало б досягненням та розвиткові сучасної науки і техніки. При цьому варто зважати на те, щоб термін був зручний і морфологічно придатний до легкого словотворення похідних від нього; що синоніми в термінології важливі, але там, де маємо елементи технічної мови, у номенклатурі ж бажано залишати одну мовну одиницю на позначення поняття. Продуктивною в цьому напрямі роботи може бути співпраця фахівців у певній галузі науки і філологів [9: 37-38].

Отже, продовжуючи роботу з унормування українських терміносистем, варто зважати на такі тенденції сучасного періоду:

- урахування традицій терміновживання попередніх десятиліть;

- активізацію власне українських термінів;

- орієнтацію на інтернаціональну термінологію;

- використання іншомовних термінів без відповідної адаптації (спред, свінг);

- наявність синонімічних одиниць, що свідчить про пошук найбільш вдалої номінації.

Зважаючи на вищезазначене, можна стверджувати про нестабільність у сучасній термінології і, зокрема в терміносистемі на позначення назв економічних понять, що свідчить про необхідність її подальшого лінгвістичного та логіко-поняттєвого внормування й стандартизації.

Терміни поділяються на загальнонаукові та вузькоспеціальні. Загальнонаукові терміни - це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ніякого спеціального змісту не мають (ідея, гіпотеза, процес, формула, аналіз, синтез, закон, документ, охорона). Використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті.

Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад, юридичної: правовідносини, юридична особа, речовий доказ, неправдиве свідчення, законопроект, свідок; економічної: інвестиційні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто, над компенсація тощо. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:

- однокомпонентні терміни, наприклад: валюта, бюджет, файл, товарообіг, підприємництво, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

- двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: швидкість запису, норма вартості, частини мови, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або прикметник + іменник, наприклад: нормативний акт, матеріальна відповідальність, земельна рента, приватна власність, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;

- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники; прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикметник + іменник + іменник, наприклад: типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, вартісна будова капіталуЮ валютні фонди підприємств; іменник + прикметник + іменник, наприклад: речення ускладненого типу, відтворення грошового капіталу, вартість робочого місця, плинність робочої сили, податок на цінні папери, податок на додану вартість; іменник + іменник + іменник, наприклад: інвентаризація в установах банків, кругооборот коштів підприємств, управління просуванням товару;

- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад, фонд оплати праці підприємства, попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг, резерв коштів на непередбачені роботи та витрати.

За статистикою понад 70% термінів у різних терміносистемах - це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність, відтворюються в готовому вигляді.

У межах кожного стилю наявний багатий запас фразеологічних одиниць, що є суттєвим показником їх розвитку і вдосконалення.

Міжстильовими звуться такі фразеологізми, які вживаються в усіх стилях мови і мають так звану „нульову стилістичну характеристику” (дотримувати слова, у такому випадку, гра слів, час від часу). Перехід стійких словосполучень з різних вузьких сфер у загальновживану фразеологію відбувається на основі виникнення у них переносних значень, внаслідок чого утворюються своєрідні пари словосполучень - з прямим значення, без емоційного забарвлення та образності і з переносним значенням. Так, наприклад у мові оркестрантів існує словосполучення „перша скрипка” (відповідно - „партія першої скрипки”). Це вислів перейшов у загальнонародну мову (переважно у формі „грати першу скрипку”) у значенні „бути у чомусь першим”, ”диктувати свою волю”.

У науковій мові стійкі словосполучення розподіляються на загальнонаукові і вузькотермінологічні, спеціальні.

Загальнонаукові обслуговують усі галузі науки (більшою чи меншою мірою), часом виходять за межі наукового стилю, потрапляють у науково-популярні, науково-публіцистичні і навіть газетно-інформаційні тексти. Сюди належать різного типу наукові формулювання, узвгвльнені формули законів, основних наукових положень та ін. Наприклад: річ у собі і річ для себе, суспільне буття визначає свідомість; перехід кількісних змін у якісні; протилежність між містом і селом. Є серед загальнонаукової фразеології і така, що своїми функціями наближається до висловів ділової мови (зробити аналіз, поставити експеримент, сформулювати закон, скласти бібліографію). Термінологічна спеціальна фразеологія може бути метафоричною за своїм походженням; проте образність у таких випадках втрачається, значення її перестає сприйматися як переносне ( непряма мова, скласти технічний мінімум, закрити дужки, шуми в серці, адамове яблуко, мічені атоми тощо).

Термінолексика - «каркасний словник» мови будь-якої спеціальності. Знання економічної термінології - умова високої професійності економісті різних профілів. Будь-яка термінологічна система є дуже мобільною з погляду реагування на ті чи інші соціально-економічні та політичні зміни. Українська економічна термінологія становить чутливу, динамічну, широко розгалужену терміносферу, що, з одного боку, перебуває під упливом загально мовних тенденцій, а з іншого - має свої специфічні особливості. Незалежна Україна впевнено просувається до ринкових відносин. З'явилися такі явища, як підприємництво, вільний обіг товарів, грошей і цінних паперів, приватизація, створення комерційних банків тощо. У зв'язку з цим стали активно розвиватися біржова, фінансово-кредитна, комерційна, банківська підсистеми економічної термінології. В останні роки ХХ століття почали діяти такі активні процеси:

...