Нормативність як важлива ознака літературної мови

1) концептуально змінюються поняття у пізнавальному процесі: замість сфери «Планове народне господарство» провідною в українській економічні термінології стала сфера «Ринкова економіка»;

2) відбулася системна перебудова економічної термінології: замість термінів народне господарство, соціалістичне виробництво, госпрозрахунок, капіталістична експлуатація ядро терміносистеми стали займати терміни ринкові відносини, акція, купівля-продаж, прибуток, ризик, попит, інфляція, безробіття. Слова менеджер, бізнес-план, маркетинг перестали в словниках іншомовних слів трактувати як атрибути капіталістичних країн;

3) різко зросла частотність вживання у мовленні таких економвчних термінів, як ціна, клієнт, акціонер, акціонерне товариство, приватизація, торги та ін.;

4) значна кількість економічних термінів перейшла з активного словникового складу до пасивного (п'ятирічка, госпрозрахунок, колгосп, соціалістичне змагання тощо) і, навпаки, з пасивного - до активного (фермер, біржа, акція, земельний наділ, банкрутство, банкрут);

5) значно розширився спектр лексико-граматичної сполучуваності багатьох економічних термінів з термінами інших галузей та загальновживаними словами, наприклад: температура ринку, коливання цін, вексельний курс, банківська таємниця, цінова буря, фінансова криза, протест векселя, стомленість ринку, формат переговорів та ін.;

6) з'явилася велика кількість нових економічних термінів, переважно запозичених з англійської мови: маркетинг, лізинг, спот, траймрейнт, спред, флет, демпінг, хайринг; українська мова не встигає їх засвоювати.

Виразною є тенденція до зростання термінів-інтернаціоналізмів (аваль, ажіо, стагфляція, вальвація, ретроцесія). Певну систематизую-чу роль у запозичених термінах відіграють “інтернаціональні терміноелементи” - суфікси, які розподіляють ці терміни семантичні групи, наприклад: суф.-ер (значення особи за родом діяльності): менеджер, брокер, ділер, андерайтер, копірайтер, іміджмейкер, мерчендайзер; суфікси -инг, -інг, -ація, (-яція), (значення процесу): факторинг, консалтинг, інжиніринг, кліринг, пролангація, дефляція, реквізиція, девальвація тощо [16].

Багато запозичених економісних термінів мають невідмінювану граматичну форму, зокрема у банківській сфері, наприклад: ажіо, авізо, альпарі, банго, ембарго, інкасо, камбіо, лоро, ностро, манко, франко, сальдо, сторно та ін. Важливо правилтно узгоджувати з цими словами означення та дієслова - присудки, наприклад: документальне інкасо, дебетове сальдо тощо.

Точність терміна зумовлюється і дотриманням орфографічних і морфологічних норм. Наприклад, потрібно передусім правльно писати вживані сьогодні терміни, наприклад:агентство, субсидія, дивіденд, ноу-хау, завнішньоторговельний, розрахунково-грошовий, ф'черські операції, кон'юнктура ринку, тратта, нетто, брутто, рантьє та ін., ставити правильно відмінкову форму, акредитиву, банку, бюджету, кредиту, фонду, надлишку, договору, продажу, торгу, дивіденду, кадастру, але векселя, буклета, активатора, цінника, лихваря, відсотка, брокера, аудитора (Р.в. однини); гривень, статей, галузей, бандеролей, аліментів, коштів, фінансів, ярмарків (Р.в. множини) та ін.

Українська економічна термінологія перебуває у процесі відпрацювання та розвитку [51].

8.3 Особливості творення наукових текстів

У науковій літературі існує чимало визначень поняття „текст”. Так, за „Лингвистическим энциклопедическим словарем”, текст - це „об'єднана смисловим зв'язком послідовність знакових одиниць, основними рисами якої є зв'язність і цілісність”.

Термін текст у сучасному мовознавстві позначає кілька неоднакових мовних явищ: 1) реально висловлене (написане) речення або сукупність речень (включаючи відрізок усного чи писемного мовлення будь-якої довжини, аж до цілого літературного твору), що можуть, зокрема служити матеріалом для спостереження фактів даної мови; 2) уся сукупність актів мовлення, створених колективом носіїв цієї мови; 3) текст - водночас і процес вирішення екстралінгвіс-тичних завдань мовними засобами, і продукт цього вирішення; 4) текст - це об'єднана смисловим зв'язком послідовність одиниць мовлення: висловлень, абзаців, розділів та ін.

Таким чином, науковий текст як явище мовної та позамовної дійсності - складний феномен, який виконує різноманітні функції: бере участь у комунікації, допомагає зберігати і передавати інформацію в просторі і часі, фіксує психічне життя індивідів, є продуктом конкретної історичної епохи, формою існування культури, віддзеркаленням певних соціокультурних традицій тощо.

Структура наукового тексту значною мірою зумовлюється приналежністю до певної галузі науки. Структура тексту з економіки буде суттєво відрізнятися від структури тексту з фізики або математики. Текст належить, переважно до писемної форми мови, а його усна форма (лекція, наприклад) є утворенням вторинним.

Наукові тексти поділяють за способами передачі інформації, що в них міститься.

Більшість дослідників за викладом змісту інформації в тексті розрізняють п'ять способів викладу: опис, оповідь, роздум, доведення та узагальнення, повідомлення. За допомогою опису ми отримуємо можливість подати цілісне уявлення предмета, його склад або частину предмета (у їх статичному стані) через уявлення його індивідуальних або видових характеристик. Причому зовсім не обов'язково називати тільки суттєві ознаки, важливо також, щоб це були відмінні ознаки, які виділяють предмет з низки однорідних, суміжних.

Для наукового опису характерний максимально повний, вичерпний перелік ознак об'єкта. Чим систематичніший та детальніший опис, тим повніше він слугує пізнанню предмета.

Таким чином, опис - це спосіб викладу, який є характеристикою предметів, явищ (їх частин) у статичному стані, який здійснюється через перелік їх індивідуальних або видових якостей, кількісних ознак, структурних або функціональних особливостей, що створюють повне уявлення про ці предмети чи явища. Наприклад „ Бухгалтерський облік - це процес виявлення, виміру, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання і передачі інформації про діяльність підприємства внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття рішення. Його основними рисами є: документальність, загальність і точність”.

Бухгалтерський облік - головний вид господарського обліку, який повинні вести всі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від організаційно-правових норм та форм власності, а також представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (у подальшому - підприємства).

Завдання оповіді - зафіксувати, подати окремі етапи (стадії) такого формування, зміни від початкової стадії до якогось кінцевого стану. Тут ми вже маємо справу не з переліком сукупності якихось стійких ознак предметів, як при описі, а з фіксацією окремих станів, що змінюються (або стадій), поданого як процес, подія.

Особливості оповіді як способу викладу проявляються, насамперед, у формальній організації тексту. Існує три різновиди, три структурних варіанти текстів.

Перший різновид оповіді - тексти, що містять біографічну довідку про відомого вченого або повідомлення про якусь подію (з'їзд, наукову конференцію тощо). Спеціально відзначаються окремі події як стадії процесу, що змінюють одна одну, і кожна така стадія є частиною цілого. Зв'язність тексту базується на двох основних моментах його структурної організації: 1) події слідують чітко у хронологічній послідовності, їх не можна пересувати в межах тексту, не порушуючи його зв'язності; 2) кожна складова (речення) має один і той же логічний суб'єкт, у ньому мова йдеться про факти життя однієї і тієї ж особи. Кожна зі складових займає рівноправне положення відносно до цілого тексту.

Наприклад: „Дмитро Іванович Менделєєв народився у місті Тобольську. Після закінчення гімназії він вступив до Петербурзького педагогічного інституту. Тут Д.І. Менделєєв з великим зацікавленням вивчає хімію і виконує перші наукові роботи.

У 1857 році Менделєєв закінчив інститут із золотою медаллю і два роки працював учителем. У 1859 році він захистив дисертацію на тему „Про питому вагу” і виїхав за кордон у наукове відрядження. Після повернення в Росію Д.І. Менделєєва обрали професором Петербурзького технологічного інституту, а через два роки - професором Петербурзького університету, в якому він 23 роки здійснював наукову й педагогічну діяльність.

У 1869 році Д.І. Менделєєв відкрив періодичний закон, на підставі якого була створена періодична система елементів. У цей період Д.І. Менделєєв досліджував розчини, багато зробив для розвитку техніки точних вимірів, у теорій плавання в повітрі та в хімічній технології (ідея підземної газифікації вугілля, застосування кисню у виробничих процесах раціональної переробки нафти, кам'яного вугілля та залізних руд).”

Другий різновид оповіді - тексти, загальний зміст яких можна схарактеризувати як процес впливу на об'єкт з метою його зміни.

За структурою ці тексти однотипні. Зв'язок між реченнями спирається на: 1) загальний суб'єкт дії, 2) загальний об'єкт впливу, 3) часове слідування впливу. Наприклад: „ Первинні документи й облікові регістри можуть бути вилученими у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, визначених законами. Посадова особа підприємства має право у присутності представників органів, що здійснюють вилучення, зробити копії документів, що вилучаються. Обов'язковим у такому випадку є складання реєстру документів і реєстрів, що вилучаються”.

Третій різновид оповіді - тексти, в яких об'єктом розгляду може виступати процес, що відбувається у природі, або такий, що властивий виробничій діяльності (тобто технологічний процес), у послідовних природних стадіях його протікання. Наприклад: „Проводиться інвентаризація спеціальною комісією, яка призначається керівником підприємства, до якої обов'язково входить головний (старший) бухгалтер. Проводиться вона за кожним місцем зберігання цінностей з обов'язковою присутністю матеріально-відповідальної особи.

Проведення інвентаризації відбувається таким чином:

1) підготовку, під час якої оформляються і обліковуються цінності, що надійшли останнім часом, відбувається їх сортування й складування;

2) „зняття залишків”, тобто виявлення, підрахунок, зважування, обмірювання й опис матеріальних цінностей і коштів, а також коштів у розрахунках (стан дебіторської та кредиторської заборгованості). Дані про виявлені і підраховані цінності заносяться у спеціальні інвентаризаційні описи, які підписують усі члени комісії;

3) оцінювання залишків й зіставлення їх з даними бухгалтер-ського обліку, що досягається через складання злічувальних відомостей, де виявляються надлишки та нестача коштів;

4) виявлення причин відхилень від облікових даних і прийняття відповідних управлінських рішень;

Усі висновки, пропозиції і рішення інвентаризаційної комісії оформлюють протоколом, який затверджує керівник підприємства”.

Такі тексти мають чітку структуру. Усі складові частини тексту (речення) мають визначене місце в системі через тісний зв'язок між компонентами. Ця особливість фіксується у характері логічних зв'язків між складовими тексту (реченнями), які мають вигляд послідовного ланцюжка.

Роздум - особливий спосіб викладу. „Роздум - повідомлення у формі суворо логічного розгортання доведення будь-якого положення, теорії, думки - характерна й розповсюджена форма викладу в науковій сфері” [46: 94].

Завданнями (метою) при роздумі можуть бути такі: 1) повідомити нове, раніше не відоме знання про об'єкт, що досліджується; 2) для того, щоб читач (слухач) переконався у достовірності цього знання, показати хід, процес його отримання. Логічні операції висновків (якщо вони проведені безпомилково) покликані переконати читача в істинності цього знання, прийняти його за дійсно наукове; 3) подаючи процес логічного висновку, розкрити той інструмент, той метод, який може бути використаний у подальшому для отримання нових знань про різні об'єкти, тобто озброїти читача методом дослідження (пізнання).

Роздум завжди доводиться. Отже, роздум - це спосіб викладу, за допомогою якого передається процес отримання нового знання і повідомляється саме це знання (його результат) у формі логічного висновку, тобто у формі окремого висновку (повного або згорнутого) або ланцюга взаємопов'язаних висновків.

Структура визначається формою висновків і зв'язком між реченнями, що складають текст. Роздуми бувають чотирьох видів.

Доведення - це такий спосіб викладу, через який підтверджується (або заперечується) істинність знань людини про світ, який мав характер гіпотез або не перевірених практикою суджень. За допомогою доведення передається процес переходу від гіпотетичного, передбачуваного знання про будь-який з матеріальних об'єктів до дійсного знання про нього. Це логічна операція, яка полягає в тому, що із певної послідовності тверджень, які є завжди істинними, на основі правил для висновків отримують нове істинне твердження. Таким чином, різниця між цими двома операціями полягає в тому, що виведення базується як на істинних, так і гіпотетичних, а доведення - тільки на істинних твердженнях.

Будь-яке доведення будується як зв'язний текст, який складається з таких обов'язкових компонентів: тези (гіпотези, яку треба довести чи заперечити), аргументів (підстав, бази доведення: множину суджень, що констатують факти, положення, аксіоми тощо), демонстрації (операції висновків, сукупність аргументів для виведення з бази) і висновку. Теза - це думка, положення (знання про об'єкт), істинність яку треба довести. Аргумент (підстава, привід) - це або: а) думки, істинність яких уже перевірена і доведена і які тому можуть лягти в обґрунтування істинності або хибності висловленого положення; б) сукупність фактів, що відносяться до тези (в тому числі й експериментальних даних), подій, які стають найбільш вірним і передбачуваним доведенням.

Спосіб доведення (демонстрація) - це той шлях, яким доводиться істинність (або хибність) тези при спиранні на вихідні дані.

Наукова композиція відповідно до будови доведення може набувати однієї з трьох форм: 1) індуктивну (опис бази доведення; сукупність висновків; формулювання тези); 2) дедуктивну (формування тези; опис бази доведення; сукупність висновків); 3) індуктивно-дедуктивну (короткий виклад тези доведення; опис бази доведення; сукупність висновків; розширений виклад тези доведення).

Наукову композицію може мати як увесь твір, так і його фрагменти. На рівні речень наукова композиція визначається будовою висновку.

Однією з основних вимог до речення в науковому стилі є вимога місткості, тобто здатності виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. При цьому речення повинне бути достатньою мірою цілісним і передавати інформацію не збіднено, а в усій складності залежностей і зв'язків, наявних у позамовній дійсності.

Так, з метою пов'язування компонентів думки використовується ряд займенників, які своєю роллю в реченні наближаються до сполучників, а іноді в них переходять. Це такі займенники, як цей, той, такий, а також займенникові слова даний, відомий, відповідний та ін.

У простому реченні для встановлення різних відношень між однорідними членами ряду використовуються парні сполучники типу не тільки ... але й; якщо не ... то; як ...так та ін. Зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів часто виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, отже, таким чином та ін. З цією ж метою вживаються конструкції з словами незважаючи на ...; у світлі ...; завдяки ... з боку ... та ін.

Узагальнюючі слова у науковій мові, як правило, вказують на найближче родове поняття, види якого є об'єктом перерахування. Місце узагальнюючого слова у науковому стилі - перед однорідним рядом (при цьому, як правило, однорідні члени поєднані безсполучниковим зв'язком). Наприклад: „Враховуючи природно-економічні умови, а також напрямок розвитку садівництва, вся територія України поділена на такі плодові зони: Полісся, східний Лісостеп, західний Лісостеп, Наддніпрянщина, західний і центральний Степ, Донбас, південний Степ, Прикарпаття, Закарпаття, Крим”(підручник).

Різні типи складносурядних та складнопідрядних речень дають надзвичайно багаті можливості для вираження зв'язків між компонентами складного цілого. Така особливість характерна конструкціям наукової мови; в ній використовується найбільша кількість синтаксичних засобів, якими можна передавати різноманітні логічні відношення.

Складносурядні речення характеризуються тим, що дають змогу зображувати всю багатоманітність явищ дійсності, їх комплексний характер і взаємопов'язаність, виражаючи водночас цілу гаму модальних відтінків.

У науковому стилі ці речення використовуються найчастіше тоді, коли є необхідність передати повідомлення, частини якого лежать у тій самій смисловій площині. Наприклад: Існує тісний зв'язок історії господарства з історичними науками, насамперед з загальною історією, яка певну увагу приділяє й історії економіки, і у свою чергу економічна історія не може обійти найважливіші події загальної історії, оскільки зрозуміти економічний розвиток суспільства, не враховуючи ідеології, політики та інших факторів, неможливо.

Для цього типу складних речень характерні сполучники і, а, але, позбавлені будь-яких додаткових відтінків. Ті дуже загальні й широкі відношення, які забезпечуються сурядним сполучниковим зв'язком, не задовольняють вимог наукового тексту, тому тут спостерігається намагання звузити, уточнити відтінок значення цих відношень, зробити їх однозначними. Здійснюється це завдання за рахунок вживання прислівників, часток та різних комплексів сполучникового типу (і тому, а тому; водночас, а водночас, але водночас та ін.). Наприклад: Господарська діяльність підприємства складається з окремих процесів (виробництво й надання послуг, матеріально-технічне забезпечення, реалізація тощо), які здійснюються за допомогою певних господарських ресурсів (основних фондів, матеріалів, коштів), що складають їх матеріальну основу, водночас ці процеси складаються з окремих господарських операцій (купівля-продаж, витрати предметів праці, нарахування заробітної плати тощо), основним змістом яких є зміна у структурі активів і зобов'язань підприємства, а також зміна однієї їх форми на іншу.

Складнопідрядні речення в науковому стилі характеризуються досить високим ступенем стандартизації (склад службових слів обмежений, кількість типів речень уніфікована і закріплена за певними текстовими ситуаціями). Так причиново-наслідкові зв'язки здійснюються конструкціями зі сполучниками оскільки, бо, тому що, через те що; у математичних текстах стабільними є конструкції зі сполучниками нехай - тоді та ін. Наприклад: Оскільки кожна господарська операція стосується як мінімум двох об'єктів обліку, то методом відображення цих операцій в обліку слугує подвійний запис. Тобто, рахунки і подвійний запис використовується з метою поточного групування даних про об'єкти бухгалтерського обліку.

Зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого, як правило, сполучникові, а склад сполучників значно різнорідніший, ніж у інших стилях мови (ось деякі з них: через те що, завдяки тому що, між тим як, після того як, як тільки, перш ніж та ін). Простежується тут така залежність: чим частіше зустрічається в тексті певний тип речення, тим сильніше діє традиція у доборі сполучника чи сполучуваного слова, тим обмеженіші можливості вибору. І навпаки: якщо якийсь тип речення використовується рідко, то й сполучники у ньому можуть бути найрізноманітніші. У науковому стилі перевага віддається тим типам підрядних речень, які містять відносні слова, бо вони уточнюють стосунки між частинами складного цілого. Так, поширеною означальною конструкцією в науковому силі мови є підрядне означальне зі сполучником який. Наприклад: Кожна відображена в бухгалтерському обліку операція повинна бути попередньо зареєстрована в документах, які є єдиним джерелом даних бухгалтерського обліку. Основою первинного відображення об'єктів бухгалтерського обліку є документація, яка дає змогу організувати суцільне і безперервне спостереження за кругообігом коштів.

Важливу композиційну роль у науковому стилі відіграють питальні конструкції. За питанням, звичайно йде тут розгорнута відповідь; інколи це цілий абзац. Буває, що з останнього речення цього абзаца-відповіді виростає нове запитання, до якого приєднується новий абзац-відповідь (дуже широко цей спосіб синтаксичної організації матеріалу застосовується у мові підручників, посібників, лекцій). Наприклад: „Чи можна сказати, що продуктивні сили дають вичерпну характеристику виробництва? Ми могли б сказати це, якби кожна людина самостійно і незалежно від інших людей виробляла необхідні продукти...” Цей абзац закінчується реченням: „І засоби праці, і виробничий досвід, і продукти праці - результат спільної діяльності людей, в процесі якої вони неминуче вступають між собою у виробничі відносини” Наступний абзац починається питанням: „Що ж являють собою виробничі відносини?” (підручник).

Загалом у логізованій, інтелектуальній мові використовуються не ті структури, які відбивають готовий стан речей, а ті, в яких більше елементів інтерпретації дійсності. Тому серед сурядних вибираються не єднальні і протиставні, а наслідкові конструкції, а в підрядних - переважно причинові і наслідкові.

8.4 Письмові роботи наукового стилю

У вищому навчальному закладі студенти виконують різноманітні види письмових робіт наукового характеру. Це реферати, курсові та дипломні роботи, наукові статті, рецензії тощо.

Реферат - одна з поширених форм наукової роботи, над якою доводиться працювати і учням, і студентам, і викладачам, і серйозним ученим. Будь-яка праця науково-дослідницького характеру може включити реферативну частину, яка містить критичний огляд наукової літератури, виклад змісту концепцій та їх аналіз тощо. Така реферативна частина обов'язково є в курсових і дипломних роботах. Головна вимога до неї - не вдаватись до плагіату, тобто не видавати чиїсь думки, міркування, висновки за свої. Тому в реферативних частинах роботи слід зазначити авторів концепцій, робити точні посилання і т. ін.

Реферат може існувати і як окрема робота, що являє собою стислий виклад книги чи іншого першоджерела з метою фіксування інформації.

Існують різні види рефератів. За кількістю реферованих першоджерел виділяють реферати монографічні, які складають за однією працею, і оглядові, які передають зміст кількох праць на одну тему. За повнотою викладу реферати бувають інформативні (реферати-конспекти), які в узагальненому вигляді подають усі основні положення праці, ілюстративний матеріал, а також найважливішу аргументацію, та індикативні (реферати-резюме), в які не включають другорядні відомості, а передають лише найважливіше.

За укладачами реферати поділяються на реферати, складені авторами (наприклад, автореферати дисертацій, дипломних робіт), і реферати, складені неавторами (укладачами їх можуть бути спеціалісти з даної галузі знань).

Реферат може бути не лише джерелом інформації про нову літературу, а й самостійним різновидом навчальної роботи в школі чи вузі. Це може бути письмова робота або зроблена за нею доповідь. У такому випадку визначається тема, яку студент розкриває на основі вивчення кількох наукових праць. Пишучи реферат, автор аналізує зміст цих праць, що дозволяє роздобути всю інформацію стосовно обраної теми і систематизувати її, передати інформацію в повному обсязі і водночас не дублювати загальновідомої інформації, яка заважає зосередитися на головному (історія питання, посилення, за винятком тих, які є предметом обговорення в рефераті або які необхідні для встановлення пріоритету). Слід сконцентрувати увагу на тому, що є новим у реферованих джерелах.

Як і більшість наукових текстів, реферат складається зі вступу, головної частини, висновків, списку використаної літератури. У вступі необхідно прокоментувати тему реферата: визначити її місце у проблематиці науки, обґрунтувати актуальність, сформулювати мету роботи. В основній частині викладають головні положення теми, вилучені з прореферованих праць. Слід прагнути до якомога повнішого розкриття теми, показу різних її аспектів. У висновках роблять короткий підсумок, вказують напрямки практичного застосування описаної інформації.

Курсова робота являє собою закінчене наукове дослідження, яке, на відміну від реферата, відзначається самостійністю і містить елемент наукової новизни. Крім ознайомлення з науковою літературою, курсова робота передбачає збір матеріалу для дослідження, спостереження над ним, обробку результатів спостережень, їх опис, виявлення певних зв'язків між предметами і явищами, пояснення цих зв'язків. За обсягом це невелика робота, здебільшого 30 - 40 сторінок рукописного тексту. У курсовій роботі досліджують окрему вузьку проблему, яка не одержала повного висвітлення в науковій літературі або була досліджена на іншому матеріалі. Недостатня вивченість проблеми забезпечує її актуальність, а також надає студентові можливість самостійного пошуку. Під час виконання курсової роботи студент повинен вивчити наукову літературу, розглянути та оцінити наукові концепції, визначити своє ставлення до них.

Курсова робота, як і більшість наукових праць, складається з таких частин: вступ, головна частина, висновки, список наукової літератури. У роботах переважно з мовознавства та літературознавства може бути список використаних джерел (художня література, словники). У курсових роботах можливий додаток (таблиці, схеми, списки слів тощо). Зміст частин курсової роботи у загальному вигляді той же, що й у дипломних роботах, він розглядається нижче.

Виконання дипломної роботи та її захист - це заключний і найбільш відповідальний етап на шляху підготовки майбутнього фахівця, остаточний підсумок його навчання у вузі.

Дипломна робота являє собою закінчене самостійно виконане наукове дослідження, яке відзначається науковою новизною і має практичне значення. Тема дипломної роботи повинна бути актуальною, відповідати сучасному стану вивченості тієї чи іншої проблеми, а також відкрити для студента можливості самостійного наукового пошуку. Дипломна робота виконується під керівництвом кваліфікованого викладача, який консультує студента, допомагає скласти план роботи, орієнтує студента в наукових концепціях, напрямках та методиці дослідження.

Велике значення для успішного виконання дипломної роботи має вибір теми. Як показує досвід, більш глибокими є дослідження, розпочаті студентами ще на початкових курсах. Найкращим є варіант, коли проблематика курсової роботи знаходить своє продовження в дипломному дослідженні. Отже, студентові ще на першому курсі варто визначити свої наукові зацікавлення. А для цього треба бути активним у науковій діяльності - знайомитись з науковою літературою, працювати в гуртках, лабораторії, брати участь у наукових конференціях, консультуватися з викладачами.

Після обрання теми треба ознайомитися з науковою літературою, де розглядаються питання, пов'язані з обраною темою. Це дасть змогу скласти попередній план дипломної роботи, сформулювати її мету та завдання. Після цього здійснюється цілеспрямований відбір матеріалу та визначаються напрямки його дослідження. Одночасно продовжується детальне вивчення наукової літератури, особливо робіт, що висвітлюють вузькоспеціальні питання. Поступово накопичується матеріал, з'ясовуються можливості його систематизації.

Досліджуваний матеріал треба виписувати на картки так, щоб одна картка містила одну одиницю дослідження або один показник з дослідження. Таким чином записаний матеріал можна наочно класифікувати, поєднувати з картками, на яких зроблено виписки тощо. Доцільно організована робота полегшує процес дослідження, дозволяє зекономити час.

Під час спостережень над досліджуваним матеріалом та опрацювання наукової літератури у студента з'являються власні думки, можливі несподівані результати, виникають і питання. Все це слід обов'язково записувати і розглядати як робочі матеріали до дипломної роботи. З них власне і виходить найцінніша частина роботи - самостійне оригінальне дослідження, нові, ще ніде не описані спостереження і ніяким не сформульовані висновки. Тому опрацювання відібраного матеріалу, його осмислення та опис - це творчий процес, який, звичайно, базується на знаннях, здобутих студентом протягом усього часу навчання та безпосередньої роботи над дипломним дослідженням.

Досить складним у виготовленні дипломної роботи є етап написання тексту. Поширений недолік - це непослідовність опису, порушення логіки викладу. Робота повинна мати добре продуману систему тверджень, доведення яких складає більшу частину змісту. Ці твердження студент підкріплює посиланнями на опубліковані праці або, навпаки, висловлює міркування, які можуть суперечити усталеним поглядам, аргументуючи при цьому свою думку. Письмовий виклад цих міркувань та тверджень потребує від студента відповідної мовної підготовки, вміння логічно, точно, стисло, граматично правильно передати зміст.

Особливу увагу слід звернути на термінологію, якою оперує досліджувана галузь науки. Термін дозволяє важливо вживати терміни відповідно до їх значення. Помилковою є думка, що велика кількість термінів у роботі підвищує рівень науковості. Термінів має бути стільки, скільки необхідно для повного викладу та забезпечення його точності. У процесі дослідження слід визначити для себе обсяг того термінологічного апарату, який є достатнім для роботи. Перенасиченість роботи термінами є такою ж вадою, як і їх недостатність.

Обсяг дипломної роботи суворо не регламентується. Звичайно він становить з гуманітарних дисциплін 7 - 100 сторінок машинописного тексту, з точних наук обсяг може бути меншим. Структура дипломної роботи така: титульний лист, зміст, вступ, головна частина, висновки, список використаної літератури, а також у разі потреби - додаток. Рекомендують дотримуватися таких пропорцій між частинами дипломної роботи: вступ - до 10%, головна частина - 80 - 85%, висновки - 5 - 10% обсягу тексту.

Вступ допомагає розкрити задум роботи, визначити місце даної теми у проблематиці відповідної галузі знань. У вступі слід обґрунтувати актуальність обраної теми, зробити короткий огляд літератури чи аналіз наукових концепцій, точно сформулювати мету і завдання роботи, вказати методи дослідження.

Головна частина роботи складається з кількох розділів. У ній здійснюють опис досліджуваного матеріалу під кутом зору мети та завдань роботи, з'ясовують закономірності існування, розвитку чи функціонування явищ, що стали об'єктом дослідження. Ці закономірності ілюструють прикладами, наводять систему аргументації тверджень.

У висновках підсумовують одержані результати. Це має бути синтез усього матеріалу дипломної роботи, у висновках автор повинен піднятися на новий рівень узагальнення. Висновки мають бути обґрунтованими і не суперечити загальному розвитку міркувань автора.

Список літератури вміщують у кінці роботи. До нього обов'язково включають цитовані і згадувані в дипломній роботі джерела, а також ті видання, з якими дипломник ознайомився і які мають прямий стосунок до теми роботи.

У додаток можуть бути включені таблиці, схеми, список досліджених об'єктів, якщо він становить окрему наукову цінність, розрахунки тощо.

Ці рекомендації є загальними для дипломних робіт з усіх дисциплін. Звичайно, роботи з певної галузі знань мають свою специфіку, яка виявляється і в самому процесі дослідження, і в змісті роботи та особливостях її оформлення.

Під час навчання у вузі та в подальшій професійній діяльності студент і дипломований фахівець можуть займатися серйозною науковою роботою, результати якої знайдуть своє втілення в науковій статті. Наукова стаття - це найбільш поширений жанр наукового стилю мовлення. Вона являє собою порівняно невелику за обсягом письмову роботу (10 - 15 сторінок машинопису), у якій розглядається, як правило, одна наукова проблема. Наукова стаття - це обов'язково оригінальне дослідження, яке містить нову інформацію стосовно зазначеної проблеми. Це може бути аналіз ще ніде не описаного матеріалу, розгляд відомого матеріалу в іншому аспекті або міркування автора щодо тих чи інших питань науки. Наукова стаття може містити невелику реферативну частину, якщо йдеться про стан вивчення проблеми.

Написання наукової статті можливе за умови глибокої компетентності автора у відповідній галузі знань. Крім того автор повинен усвідомлювати потрібність свого дослідження і необхідність ознайомлення з ним певного кола фахівців. Автор несе відповідальність за достовірність інформації, її оригінальність, об'єктивність своїх оцінок. Крім морально-етичного чинника, тут відіграє свою роль ще й те, що опублікована стаття може стати джерелом інформації для інших дослідників, отже, ця інформація повинна відзначатися науковою новизною.

Наукова стаття вимагає від автора всебічного вивчення та осмислення певних наукових положень, внаслідок чого він їх або підтримує, або піддає сумніву. Тому наукова стаття у більшості випадків буває не випадковою, а з'являється як фрагмент глибокої і системної наукової роботи.

Композиція наукової статті багато в чому залежить від галузі науки та тих традицій опису дослідження, які в ній склались. Але є такі структурні елементи, які необхідні в науковій роботі з будь-якої галузі знань. Це обґрунтування актуальності наукового дослідження, визначення об'єкту, що аналізується, та методів його дослідження, опис процесу дослідження (можливе висунення гіпотези), опис результатів (доведення чи спростування гіпотези), формування висновків.

Беручи до уваги невеликий обсяг статті, автор повинен чітко визначити об'єкт дослідження та систему завдань і, якщо є потреба, обмежити їх. Якщо опис об'єкту та його аналіз займають надто багато місця, то краще частину матеріалу залишити для іншої статті.

Матеріали наукового дослідження можуть бути покладені в основу наукової доповіді, яка може бути прочитана на будь-якому зібранні фахівців - науковій конференції, симпозіумі, семінарі тощо.

Текст наукової доповіді - це особливий жанр писемного мовлення. Специфіка його обумовлена тим, що доповідь - це різновид усного мовлення, отже, складаючи текст, треба враховувати, що сприймання на слух має свої особливості. Текст повинен чітко ділитися на частини, що відбивають логіку міркування. Речення мають бути прозорі за будовою - прості або складні з невеликою кількістю частин (не більше 2 - 3 одиниць). Краще не зловживати дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами. Без зайвої потреби не варто загромаджувати речення однорідними членами. У текст наукової доповіді, як правило, не включають громіздкі переліки позицій, оскільки слухачеві досить важко втримати їх у пам'яті. Ілюстративний матеріал добирають з урахуванням можливостей його сприймання. Цифрові дані, якщо це не на шкоду змістові, краще подавати не в абсолютних, а у відносних вимірах (відсотки, порівняльні величини тощо). Складаючи текст доповіді, слід також продумати, які засоби активізації аудиторії та підтримання контакту з нею можна використати.

Окремим різновидом писемних робіт є тези наукової доповіді. Поширеною є практика, коли до наукової конференції готують наукову доповідь, а публікуються лише тези цієї доповіді. Отже, тези - це не тільки спосіб опрацювання книги, а й особливий жанр наукового твору. Складаючи тези доповіді, слід визначити найважливіші її положення, висновки, результати дослідження. Беручи до уваги невеликий обсяг тез, ці положення мають бути сформульовані стисло, чітко, і водночас вони повинні якомога повніше віддзеркалювати зміст. Тези можуть мати загальноприйняту композицію - вступ, головна частина, висновок, а також можуть бути складені як перелік основних положень. У тезах здебільшого відсутній ілюстративний матеріал, цифрові дані, таблиці, цитування тощо. Між окремими положеннями не обов'язкові текстові переходи, елементи міжфразового зв'язку, але ці положення повинні відбивати логіку дослідження, хід міркувань автора. Така вимога зумовлена тим, що головна мета, з якою публікуються тези, - ще до прочитання наукової доповіді в загальному вигляді ознайомити слухачів з авторською концепцією чи особливостями дослідження. Тому тези доповідей, як правило, готують і видають до початку наукової конференції.

У науковій та навчальній роботі досить часто виникає потреба написати рецензію. Рецензія - це відгук, критична оцінка того чи іншого різновиду творчої роботи: наукової праці, художнього твору, вистави, кінофільму тощо. Рецензії доводиться писати науковцям, студентам, критикам, фахівцям з будь-якої галузі науки чи виробництва. Звичайно, за рецензування повинен братися лише той, хто достатньо глибоко обізнаний з проблематикою рецензованого твору і спроможний дати йому об'єктивну оцінку.

Існують певні вимоги до композиції відгуку. Спочатку подають загальну кваліфікацію теми чи проблеми, яка є предметом рецензованого твору ("У роботі розглядається питання…", "Робота присвячена аналізові…" тощо). Визначають також коло проблем, до яких належить розглядуване в роботі питання або його місце в певній науковій системі. Важливим елементом рецензії є визначення актуальності теми, її важливості для науки, виробництва чи інших сфер життя. У багатьох випадках актуальність теми не тільки констатують, а ще й обґрунтовують. Далі в рецензії міститься стислий виклад змісту роботи або окремих її питань. Такий виклад має бути аналітичним, спрямованим на те, щоб виявити найцінніші здобутки роботи і водночас визначити спірні моменти, можливість альтернативних рішень, певні недоліки. У цій частині рецензії можливі й елементи полеміки рецензента з автором, зокрема, у значних за обсягом рецензіях, наприклад, на дисертацію. Недоліки роботи можуть бути вказані у цій аналітичній частині рецензії або перелічені окремо, якщо є необхідність чітко їх назвати. Слід звернути увагу на те, що недоліки роботи мають бути сформульовані точно і обов'язково у коректній формі. Після цього в рецензії дають загальну оцінку роботи ("Робота відповідає вимогам…", "Дослідження проведено на належному рівні…", "Робота заслуговує високої оцінки…", "Робота потребує доопрацювання…" тощо).

Таким чином, письмові роботи, які виконують у середній та вищій школі, можуть мати навчальний характер і можуть бути виконані на рівні самостійного наукового дослідження. В обох випадках вони вимагають від виконавця не тільки глибоких фахових знань, а й відповідної мовної підготовки та практичних навичок, необхідних для письмового закріплення результатів наукової діяльності.

Наукова робота повинна бути правильно оформлена. Правильність оформлення стосується рубрикації, опису бібліографічного апарату, способів введення ілюстративного матеріалу (схеми, таблиці, малюнки, алгоритми, графіки тощо), дотримання стандартних розмірів (береги, кількість рядків на аркуші, кількість знаків у рядку тощо). Подібну інформацію може дати будь-яка добре оформлена книга, якщо ретельно проаналізувати способи її оформлення.

Існує система стандартів на оформлення посилань та списку літератури. Розглянемо ці правила.

У наукових роботах використовують два види посилань - внутрішньотекстові та підрядкові.

Внутрішньотекстові посилання прості в оформленні, займають мало місця, однак у цьому випадку цитата відірвана від вихідних даних джерела, яке поміщено в загальному бібліографічному списку в кінці роботи. Застосувати їх краще, коли в роботі велика кількість цитат. Внутрішньотекстове посилання наводиться відразу за цитатою: у квадратних дужках вказують номер бібліографічної позиції цитованого видання за списком використаної літератури, якщо потрібно, номер тома та сторінку.

Підрядкові посилання наводяться внизу, під основним текстом і відділяються від нього горизонтальною лінією. Вони більш складні в оформленні, але зручні під час читання роботи. Посилання позначаються цифрами, нумерація посилань може бути наскрізною для всієї роботи, а також посторінковою. У підрядкових посиланнях наводяться тільки основні елементи бібліографічного опису цитованого джерела.

У кінці наукової роботи оформляється список використаної літератури, або бібліографія. У переважній більшості випадків порядок розміщення джерел - алфавітний. Якщо автор з певних причин вважає за доцільне дотримуватися іншого порядку (систематичного, тематичного, хронологічного), це має бути обумовлено в роботі. Літературу іноземними мовами розміщують в алфавітному порядку після повного списку вітчизняних видань. Кожне джерело має свій порядковий номер, весь список літератури має єдину наскрізну нумерацію.

Бібліографічний опис джерела складається з кількох розміщених у певній послідовності елементів. Існують відмінності в оформленні бібліографічного опису книги та складової частини книги, збірника, періодичного видання тощо (наприклад, статті).

У повному бібліографічному описі книги такими елементами є прізвище та ініціали автора (авторів), назва книги, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Інколи можуть опускатися назва видавництва та кількість сторінок. Між елементами опису ставлять загальноприйняті умовні розділові знаки.

Наводимо приклади повного бібліографічного опису книг.

Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. - Київ: Вища шк.., 2001. - 606 с.

У бібліографічному описі статті містяться такі елементи: прізвище та ініціали автора (авторів), назва статті, назва збірника, журнала, газети, іншого видання, рік видання, номер (випуск), сторінки.

Наводимо приклади бібліографічного опису статті.

Прадід Ю.І. Юридична лінгвістика як наука і навчальна дисципліна //Право України. - 2002. - №7. - С. 106 - 109.

Гайдук А.Б. Основні напрямки розвитку туристичного ринку в Карпатському регіоні // Менеджмент та підприємство в Україні: етапи становлення та проблеми розвитку. - 1999. - №5. - С. 7 - 9.

Дотримання загальноприйнятих правил оформлення бібліографіч-ного апарату свідчить про високий мовнокультурний рівень автора та якість наукової роботи [80].

8.5 Компресія як форма опрацювання наукового тексту

Якість писемного мовлення (передавання інформації в письмовій формі за законами раціональної та ефективної організації мисленнєво-мовленнєвого процесу) безпосередньо залежить від сформованості психологічних механізмів осмислення (усвідомлення), випереджувально-го синтезу та пам'яті.

Навчитися оптимально організовувати та скеровувати свою мисленнєво-мовленнєву діяльність при роботі з письмовим чи усним джерелом наукової інформації з подальшим її узагальненням та “згортанням” (компресією) до рівня плану, конспекту, анотації, реферату, тез можна, дотримуючись певних правил.

Щоб скласти якісний план, слід пам'ятати, що існують такі види планів: номінативний (складається з називних речень), питальний (складаються питання до головної інформації кожного фрагмета тексту), тезовий.

Перш ніж приступити до складання плану, слід прочитати заголовок і спрогнозувати проблему тексту. Пам'ятайте: початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обгрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами. Читайте уважно весь текст, працюючи над кожним абзацем і визначаючи опорні (ключові) слова, словосполучення та речення, тобто ті, що містять основну інформацію. Потім прочитайте текст ще раз і розподіліть його на структурно-змістові частини (фрагменти). Структурно-змістова частина може бути еквівалентною абзацу, кільком абзацам, частині абзацу, окремому реченню. Наступний крок - вилучіть основну інформацію з кожного фрагмента тексту. Сформулюйте питання до головної інформації кожного фрагмента тексту. Запишіть питання, які виявляють проблематику тексту, за тим порядком, що відповідає логіці тексту, - і ви матимете орієнтовний питальний план тексту. Перевірте, чи пов'язане кожне наступне запитання з попереднім. У разі необхідності уточніть питання - і ви матимете остаточний варіант питального плану тексту. Сформулюйте відповіді на всі питання плану - і ви матимете варіант тезового плану тексту. Тези - це не план і не сам виклад тексту, а його стисло сформульовані положення, твердження, ідеї; зв'язок між тезами - лише логічний. Складаючи тези, орієнтуйтеся на те, що теховий план найчастіше містить 5 - 6 тез; 1 - вступна теза; 2 - 4(5) - основний тезовий зміст джерела; 5(6) - заключна теза.

Трансформуючи двоскладні (є склад підмета і склад присудка) речення тезового плану в односкладні номінативні (є склад підмета) - і ви матимете номінативний план. У номінативних (називних) реченнях головний член (підмет) виражено іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Наступний крок - редагування плану. Перевірте: а) чи всі пункти плану є рівнозначними за обсягом думки? Якщо один із пунктів плану є більшим за обсягом, поділіть його ще на кілька пунктів. Пункти з меншим обсягом думки об'єднайте так, щоб вони були майже рівнозначні за обсягом; б) чи всі головні проблеми тексту джерела відбито у плані? Якщо ви вважаєте за необхідне виокремити додаткову інформацію, оформіть її у вигляді пункту плану - і ви матимете складний (докладний, деталізований, розгорнутий) план; в) чи відповідає логіка плану логіці тексту джерела? г) чи немає граматичних, стилістичних та інших мовних помилок? Цінність плану полягає в тому, що він допомагає найбільш стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу лише на найголовнішій, найсуттєвішій його інформації.

Конспектування наукового тексту - складний мисленнєво-мовленнєвий процес, мета якого - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі конспекту. Це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспекти бувають стислі та докладні (розгорнуті, деталізовані). Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) конспект включає також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення текту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо. Читаючи вперше текст, визначте основну інформацію абзаців, ключові слова, словосполучення, речення. Потім розподіліть текст на структурно-змістові частини, зазначте в кожному фрагменті головну і неголовну (додаткову) інформацію, здійсніть прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту. Для цього: 1) визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію, яку передаватимете дослівними формулюваннями з тексту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант; 2) об'єднайте прості речення у складні; 3) коректно спростіть складні (довгі) конструкції; 4) вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти; 5) вилучіть речення з надлишковою інформацією, а також побіжні висловлювання та міркування; 6) передайте інформацію (де це є можливим і доцільним) у вигляді таблиць, діаграм, схем, графіків тощо.

Логічно об'єднавши відібраний і трансформований матеріал (за допомогою різних засобів організації зв'язного тексту), запишіть його і преконайтесь, що підготували саме конспект. При конспектуванні доцільно скористатися скороченим записом слів. Можна зазначити в конспекті основну, найважливішу інформацію, використовуючи такі прийомі, як підкреслення (у т.ч. різними кольорами), позначки (окличні й питаьні знаки) на берегах (полях) тощо. Доречним буде й самоконтроль, з'ясувавши: чи всю головну інформацію тексту-джерела відбито в конспекті; чи є логічним за побудовою конспект; чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові і фактичні дані; чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсутні орфографічнв, лексичні, граматичні та стилістичні помилки). При конспектувані доцільно використовувати достатні береги в зошиті для фіксації власної думки з приводу прочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запитань, зауважень тощо.

Реферування - це такий складний процес аналітико-синтетичної переробкти наукового джерела (або джерел), результатом якої стає реферат (нім. Referat, від лат. refero - доповідаю) - короткий виклад (в усній або письмовій формі) наукової праці, вчення, змісту джерела (або джерел) із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей.

Реферат як самостійний і поширений жанр наукової літератури, окрім загальних закономірностей наукового стилю, має особливості, характерні саме для нього (на відміну від інших жанрів цього стилю), що зумовлено функцією реферату, його інформативним призначенням.

Сутність реферату - це короткий виклад (за умови достатності інформативної повноти) основного змісту джерела (джерел), повідомлення нової проблемної інформації, що міститься в ньому, або доповідь за певною темою, підготовлена в результаті самостійного опрацювання кількох джерел. Композиційно текст реферату переважно складається з трьох логічно пов'язаних частин: вступної, основної (описової), заключної.

Алгоритм написання реферату

1. Визначення мети й особливостей реферату.

2. Формулювання чітко й точно теми реферату, усвідомивши межі теми, з якої добиратиметься та узагальнюватиметься наукова інформація.

3. Опрацювання оглядовим читанням відібраних наукових джерел і визначення поміж них базового за змістом, тобто того, в якому тему розкрито найглибше та повніше.

4. Опрацювання реферативним читанням (спочатку ознайомчо-пошуковим, а потім суцільним) базового джерела, звертаючи увагу на курсив.

5. Складання плану базового джерела.

6. Читання всіх джерел (по черзі) і знаходження в кожному нову (відповідно до базового джерела) інформацію за темою оглядового реферату.

7. Деталізація плану базового джерела пунктами й підпунктами (дає можливість одержати загальний план кількох наукових джерел за визначеною темою, тобто план реферату-огляду).

8. Систематизація відібраного матеріалу відповідно до загального плану реферату та його структурної схеми.

9. Порівняння наукової позиції авторів статей (спільне, подібне, відмінне), застосовані ними методи дослідження, одержані результати, висновки.

10. Використання різних видів мовних трансформацій (перефра-зування, узагальнення, абстрагування тощо) та лексичних засобів організації зв'язного тексту і підготовка письмового реферату.

Наприклад, Колективна монографія складається з семи розділів і присвячена аналізу (чого?)… Висвітлюючи (які?) … питання, автори підкреслюють (що?)… Актуальне питання (про що?) … досліджується комплексно, а саме: … Автори залучають додаткові матеріали (про що?) … Також побіжно розв'язують такі актуальні питання, як (що?) …