Адміністративні послуги у сфері внутрішніх справ

Згідно з положеннями статті 9 Закону України “Про адміністративні послуги” такі послуги можна класифікувати за можливими способами їх отримання на: 1) послуги, що надаються уповноваженими суб'єктами безпосередньо; 2) послуги, що надаються через центри надання адміністративних послуг; 3) послуги, що надаються через Єдиний державний портал адміністративних послуг (тобто в електронній формі з використанням мережі Інтернет) [136].

З урахуванням вимог щодо необхідності стандартизації та регламентації надання кожної адміністративної послуги, доцільно розділити такі послуги на регламентовані (які передбачають наявність адміністративного регламенту) і нерегламентовані; стандартизовані (які передбачають наявність стандарту якості і комфортності надання послуги) і не стандартизовані.

Нарешті, наведемо класифікацію, яка, як ми вважаємо, має велике значення при складанні реєстрів адміністративних послуг, і, відповідно, представляє найбільший практичний інтерес. У відповідності з нею публічні послуги можна розділити на види залежно від галузі їх надання:

1) послуги у сфері землекористування. До них можна віднести послуги з надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам з державної і муніципальної власності, по постановці земельних ділянок на державний кадастровий облік, реєстрації прав на земельні ділянки;

2) послуги в галузі природокористування, наприклад, державна експертиза запасів корисних копалин, геологічної, економічної та екологічної інформації про ділянки надр, що надаються в користування та ін.;

3) послуги в галузі підприємницької діяльності, наприклад, державна реєстрація юридичних осіб та індивідуальних підприємців, видача дозволів (ліцензій) на здійснення певних видів діяльності;

4) послуги в галузі соціальних відносин (соціальні послуги). До цього виду адміністративних послуг слід віднести прийняте компетентним органом рішення про надання адресної допомоги, як-от: призначення пенсії, надання субсидії, виплата одноразової допомоги при народженні дитини тощо;

5) послуги в інших суспільних сферах, зокрема: у сфері економіки, в соціально-культурній сфері, у сфері безпеки й оборони, у правоохоронній сфері, в міграційній сфері та ін.

Упорядкування системи адміністративних послуг - основний напрям наближення влади до пересічного громадянина, задоволення його потреб, захисту прав та свобод. З метою ведення обліку таких послуг, удосконалення процедури їх надання на платній і безоплатній основі, забезпечення відкритого і безоплатного доступу до інформації про цей напрям діяльності органів публічної влади в Україні запроваджено Реєстр адміністративних послуг, порядок ведення якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 57 [177]. Відповідно до цього Реєстру, який формується і ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, розглянутий нами вище розподіл адміністративних послуг за суб'єктами їх надання можна розширити. Тоді адміністративні послуги органів публічної влади України відповідно до адміністративно-територіального поділу країни можна класифікувати на ті, що надаються: 1) центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами, їх територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління; 2) органами влади Автономної Республіки Крим (їх структурними підрозділами), в тому числі місцевими райдержадміністраціями, та органами місцевого самоврядування (їх виконавчими органами) в Автономній Республіці Крим; 3) облдержадміністраціями та райдержадміністраціями у відповідній області (їх структурними підрозділами), а також органами місцевого самоврядування (їх виконавчими органами) у відповідній області; 4) Київською та Севастопольською міськдержадміністраціями та районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями (їх структурними підрозділами), а також органами місцевого самоврядування (їх виконавчими органами) у мм. Києві та Севастополі.

Статтею 17 Закону України “Про адміністративні послуги” передбачено запровадження Єдиного державного порталу адміністративних послуг (http://poslugy.gov.ua/), порядок ведення якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2013 р. № 13 [176]. На Єдиному державному порталі адміністративних послуг (далі - Портал), який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні й доступ суб'єктів звернення до якого забезпечується з використанням мережі Інтернет, розподіл адміністративних послуг за суб'єктами їх надання ще більше деталізується. Тут адміністративні послуги органів публічної влади України за цим критерієм поділяються на ті, що надаються: 1) центральними органами виконавчої влади (як-от, Міністерство внутрішніх справ України, Антимонопольний комітет України, Пенсійний фонд України та інші - всього 24 суб'єкти) та їх територіальними органами; 2) державними колегіальними органами (зокрема, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та інші - всього 4 суб'єкти) та їх територіальними органами; 3) іншими центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами: 3.1) державними агентствами (всього 15 суб'єктів); 3.2) державними інспекціями (всього 12 суб'єктів); 3.3) державними службами (всього 26 суб'єктів); 4) органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим (всього 30 суб'єктів) та їх структурними підрозділами; 5) місцевими органами виконавчої влади: 5.1) 14 райдержадміністраціями (їх структурними підрозділами) в Автономній Республіці Крим та 10 органами місцевого самоврядування (їх виконавчими органами) в Автономній Республіці Крим; 5.2) Київською міською радою, Київською міськдержадміністрацією та її 16 структурними підрозділами, 10 районними у м. Києві держадміністраціями (їх структурними підрозділами), а також 12 територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади в м. Києві; 5.3) Севастопольською міською радою, Севастопольською міськдержадміністрацією та її 14 структурними підрозділами, а також 4 районними у м. Севастополь держадміністраціями (їх структурними підрозділами). Як бачимо, Портал не позбавлений недоліків, оскільки в ньому поки що не передбачено розміщення адміністративних послуг, що надаються облдержадміністраціями та райдержадміністраціями у відповідній області (їх структурними підрозділами), а також органами місцевого самоврядування (їх виконавчими органами) у відповідній області (за винятком мм. Київ та Севастополь). Разом з тим, на Порталі передбачено розміщення послуг, що надаються в кожному із центрів надання адміністративних послуг (далі - ЦНАП), тобто в постійно діючому робочому органі або структурному підрозділі виконавчого органу міської, селищної ради або Київської, Севастопольської міської державної адміністрації, районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації.

На Порталі передбачено також розміщення реєстру адміністративних послуг, в якому послуги класифікуються за ознакою суб'єктів, які їх отримують, а саме: 1) послуги, що отримують юридичні особи; 2) послуги, що отримують суб'єкти господарювання; 3) послуги, що отримують фізичні особи; 4) послуги, що отримують іноземні громадяни.

Таким чином, комплексне дослідження правової природи і специфічних ознак адміністративних послуг, що їх ідентифікують, дозволяє класифікувати адміністративні послуги за певними критеріями, більшість з яких розглянуто нами вище.

На підставі зазначеного вище нами пропонується узагальнена класифікація адміністративних послуг (Таблиця 1.3.1).

Таблиця 1.3.1. Узагальнена класифікація адміністративних послуг.

Така класифікація видається необхідною в умовах інтенсивного розвитку законодавства України, що регулює правовідносини, пов'язані з наданням адміністративних послуг.

Прийняття Верховною Радою України 6 вересня 2012 року Закону України “Про адміністративні послуги” й ряду інших нормативних правових актів, що визначають правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг, підвищує актуальність пошуку науково обґрунтованих критеріїв і способів класифікації таких послуг. У той же час, наукова діяльність вітчизняних правознавців щодо встановлення критеріїв публічних послуг знаходиться на початковій стадії цього складного, і, як видається, важливого процесу. Вирішення завдання щодо чіткої класифікації таких послуг дозволить подолати існуючі безсистемність і суперечливість в роботі законодавця щодо подальшого розвитку правового механізму регулювання державних, муніципальних та інших видів послуг у різних сферах життєдіяльності суспільства.

1.4. Принципи надання адміністративних послуг

Дотримання прав і свобод людини в Україні органічно поєднане з поняттям правової держави та прогресивним надбанням людства у сфері державотворення. Тому, ефективність гарантій основних прав і свобод людини залежить від рівня розвитку правових принципів, інститутів права та демократії, стану економіки, правотворчої атмосфери в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення тощо.

У загальному розумінні термін “принцип” (від лат. principum - першопочаток, основа) означає основне вихідне положення, засади якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму і т. ін.; особливість, покладену в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось; переконання, норму, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці, канон [32, с. 941].

Принципи як поняття теорії відбивають в системі державного управління закономірності, відносини та взаємозв'язки поміж його елементами. Це специфічне поняття, в якому міститься не стільки сама закономірність, відношення та взаємозв'язок, скільки наше знання про них. Принципи є об'єктивними за природою і змістом, але за своїм виразом, оформленням і закріпленням (у тому числі в нормах права) є фактом свідомості. Вони являють собою прояв об'єктивних законів функціонування та розвитку суспільства у суб'єктивній формі, у суспільній свідомості [20, с. 124-125].

Відповідно до статті 4 Закону України “Про адміністративні послуги” сучасна державна політика у сфері надання адміністративних послуг базується на принципах:

1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності (комплексний принцип);

2) стабільності;

3) рівності перед законом;

4) відкритості та прозорості;

5) оперативності та своєчасності;

6) доступності інформації про надання адміністративних послуг;

7) захищеності персональних даних;

8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання адміністративних послуг;

9) неупередженості та справедливості;

10) доступності та зручності для суб'єктів звернень [136].

Відразу зауважимо, що наведені принципи державної політики у сфері надання адміністративних послуг сформовані на основі правових положень Основного Закону України, що встановлюють ключові принципи діяльності органів публічної влади (це, зокрема, статті 3, 19 та 92 Конституції України).

Розглядаючи перший із принципів діяльності органів державної влади у сфері надання адміністративних послуг - принцип верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності, нам необхідно наголосити, що цей принцип носить комплексний характер. Тобто взагалі тут можна говорити про три взаємопов'язані та взаємообумовлені принципи: 1) верховенства права; 2) законності; 3) юридичної визначеності.

Принцип верховенства права є одним з найважливіших принципів у діяльності органів влади, загалом, та у сфері надання адміністративних послуг, зокрема. Він належить до числа конституційних принципів. Так, зокрема, Україна проголошується як правова держава й відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визначається та діє принцип верховенства права [92].

Цей принцип означає панування права у життєдіяльності громадянського суспільства й у функціонуванні держави. Йдеться про визначальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій [93, с. 41-42].

Зазначений конституційний принцип повною мірою проявляється у його меті - утвердження такого правопорядку, який обмежує розсуд державної, передусім виконавчої, влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми [81].

Принцип верховенства права може бути розкрито лише за умови дотримання специфічних гносеологічних позицій щодо права: по-перше, повинно мати місце розрізнення права і закону; по-друге, право варто розглядати не як акт державної влади, а як соціальний феномен, пов'язаний з такими категоріями, як справедливість, свобода, рівність, гуманізм; по-третє, право має розглядатися у нерозривній зв'язці з правами людини [82].

Щодо сфери надання адміністративних послуг цей принцип означає підпорядкування діяльності держави та її інститутів правам людини, пріоритетність прав та свобод людини і громадянина, справедливість і гуманізм у діяльності суб'єктів надання адміністративних послуг.

Принцип верховенства права передбачає, що правова система повинна бути справедливою і діяти однаково для всіх, особливо при наданні адміністративних послуг органами публічної влади, оскільки, це стосується пріоритету прав та свобод людини і громадянина, істини та гуманізму у діяльності вказаних органів. Він має визначальне не лише ідеологічне, а й практичне значення.

Принцип верховенства права не рівнозначній принципу верховенства закону. Відмінність між ними пов'язана з нетотожністю права і закону. Адже принцип верховенства закону є більш конкретним, але навіть закон може бути не правовим за процедурою його прийняття або за своїм змістом. Верховенство закону означає передусім верховенство правового закону, тому що не кожний закон є правовим. Відповідність змісту закону праву є ще однією ознакою принципу верховенства права, важливою рисою правової держави.

Органи публічної влади при наданні адміністративних послуг повинні керуватися принципом верховенства права, який зобов'язує їх не сліпо виконувати вимоги нормативного акту, а зважати на відповідність цього акта вищим за юридичною силою нормам права. Принцип верховенства права також означає, що публічна влада не тільки творить право, а й обмежена у творенні права.

Найбільш різнобічне тлумачення принципу верховенства права дається у рішеннях Європейського суду з прав людини, який діє на основі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої урядами держав - членів Ради Європи в м. Рим 4 листопада 1950 року відповідно до Загальної декларації прав людини. Саме Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону [64]. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним для заінтересованої особи, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість не створювати труднощів особі, а самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування по відношенню до себе. По-третє, закон не повинен суперечити принципу верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень.

При цьому, захистом від свавілля з боку суб'єктів надання адміністративних послуг є, щонайменше, контроль за діяльністю посадових осіб, які організовують надання адміністративних послуг та взаємодіють з іншими органами публічної влади щодо надання таких послуг, а також контроль наявності достатніх та ефективних гарантій проти зловживань та корупції з боку посадових осіб.

При розгляді принципу законності слід зазначити, що він також має загальний характер, що випливає з ч. 2 ст. 6 Конституції України в якій вказано: “Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України”. Крім того у ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [92].

При цьому, варто наголосити, що Конституція України, як Основний Закон держави, має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй [92].

Принцип законності полягає, зокрема, в тому, що суб'єкти надання адміністративних послуг повинні здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, тобто суворо і неухильно виконувати ці закони.

Принцип законності є одним з чинників демократичного державного устрою, який визначає рівність усіх учасників суспільних відносин перед законом у ході здійснення адміністративних процедур з надання адміністративних послуг - як-то суб'єктів надання адміністративних послуг, так і суб'єктів звернення за їх отриманням.

Щодо сфери надання адміністративних послуг принцип законності найбільш чітко виражено у статті 5 Закону України “Про адміністративні послуги” (Основні вимоги до регулювання надання адміністративних послуг), за якою виключно законами встановлюються підстави для одержання адміністративної послуги; суб'єкт надання послуг та відповідні його повноваження; перелік та вимоги до документів для отримання послуги; платність або безоплатність послуги; граничний строк надання; перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги; перелік адміністративних послуг, що надаються в державі [136].

Отже, принцип законності в наданні адміністративних послуг - це здійснення всіх правових форм діяльності суб'єктами надання адміністративних послуг із використанням закону, при суворому і неухильному його дотриманні, виконанні з урахуванням інших нормативних правових актів (як-от, указів, постанов тощо), що регулюють сферу надання адміністративних послуг на основі й у відповідності з нормами права, природними правами та обов'язками людини і громадянина.

Ще однією складовою вказаного вище комплексного принципу є юридична визначеність (англ. legal certainty) - один з основних принципів адміністративного права, відповідно до якого всі суб'єкти права (зокрема, суб'єкт надання адміністративних послуги та суб'єкт звернення за отриманням цих послуг) повинні керуватися у своїх діях нормативними правовими приписами. Цей принцип іноді іменують юридичною безпекою, юридичною стабільністю, передбаченістю та процедурною справедливістю.

Відповідно до цього принципу суб'єкти звернення за адміністративною послугою повинні мати змогу планувати свої дії з упевненістю, що знають про їх правові наслідки. Цей принцип вимагає, зокрема, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, простими, точними, чіткими і несуперечливими. Застосування нормативно-правових актів суб'єктами надання адміністративних послуг повинне бути передбачуваним для суб'єктів звернення. По-перше, така передбачуваність збільшує автономію суб'єкта звернення по відношенню до суб'єкта надання адміністративної послуги, що врешті-решт забезпечує її свободу. По-друге, передбачуваність є раціональною засадою організації будь-якої нормативно-правової системи.

Принцип юридичної визначеності, передбачає дотримання принципу остаточності рішення, під яким розуміється недопустимість повторного розгляду вже розглянутої заяви (звернення) та матеріалів щодо надання адміністративних послуг. Повноваження суб'єктів надання адміністративних послуг переглядати рішення щодо надання адміністративних послуг повинні використовуватися тільки для виправлення адміністративних помилок, а не для заміни рішень щодо надання послуг.

Вказаний принцип покликаний захищати права людини так само, як і загальний (публічний) інтерес, сприяти покращенню якості у процесі розгляду та прийняття рішень і, нарешті, у забезпеченні надійності у діяльності суб'єктів надання адміністративних послуг.

Юридична визначеність є однією з умов ефективної дії принципу верховенства права, а забезпечення реалізації вимог принципу юридичної визначеності у його широкому розумінні є запорукою не лише ефективних реалізації та захисту прав людини, а й значного вдосконалення державного механізму у сфері надання адміністративних послуг.

Розглядаючи наступний принцип діяльності органів публічної влади у сфері надання адміністративних послуг - принцип стабільності, слід розуміти його як незмінність, збереження певного напряму політики держави у сфері надання адміністративних послуг, яка повинна сприяти врегулюванню процесу розвитку системи надання адміністративних послуг.

Варто сказати, що слово стабільність (від лат. stabilis - сталий) означає сталість, тривкість, незмінність, тривале збереження певного стану [267, с. 35].

Цей принцип ґрунтується на стабільності державної політики стосовно організаційно-правового регулювання сфери надання послуг, дотримання визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, які змінюються поступово, еволюційним шляхом. Це дає змогу: по-перше, суб'єктам звернення за отриманням адміністративних послуг мати сталі інтереси, створювати певні перспективи у своїй діяльності; по-друге, стабільність державної політики має велике значення щодо наданих повноважень органів публічної влади, що здійснюють надання адміністративних послуг.

У сфері надання адміністративних послуг принцип стабільності забезпечується, зокрема, вимогами статті 5 зазначеного вище Закону щодо встановлення вимог до регулювання відносин з надання адміністративних послуг - виключно законом [136].

При наданні органами публічної влади адміністративних послуг суб'єктам звернення особливого значення набуває принцип рівності перед законом, який носить загальний характер та закріплений у ст. 24 Конституції України, в якій вказано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом [92].

Принцип рівності громадян перед законом є однією з найзагальніших умов існування сучасних правових систем. Його закріплення вважається неабияким здобутком суспільства, зумовленим об'єктивно існуючими імперативами цивілізації. Передусім, поява цього принципу пов'язана з розробкою правової доктрини, а пізніше й теорій соціальної держави та громадянського суспільства.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, оскільки права людини належать їй від народження, є невідчужуваними, тому немає людей із більшим чи меншим обсягом прав - всі люди від природи наділені одними і тими правами [92].

Сучасне адміністративне право вимагає однакового ставлення посадових осіб органів публічної влади до суб'єктів звернення - фізичних чи юридичних осіб - щодо надання адміністративних послуг і дозволяє справедливу диференціацію правового регулювання лише в окремих питаннях.

Як влучно зауважують іноземні спеціалісти, законодавче регулювання адміністративних процедур дає можливість зменшити стратегічно слабке становище людини перед органами влади, або, інакше кажучи, завдяки правовому зв'язуванню та покладенню на публічну адміністрацію обов'язків перед громадянином вдається врівноважити сторони та компенсувати відносну слабкість особи у відносинах з державою [105, с. 25].

Хоча, звичайно, суб'єкти надання адміністративних послуг наділені владними повноваженнями і тому, насамперед, від них залежить як буде вирішено справу, проте саме суб'єкт звернення отримує реальні важелі впливу на вирішення цієї справи. Принцип рівності перед законом означає також рівність різних фізичних та юридичних осіб приватного права, які звернулися за отриманням послуги перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмеження прав суб'єктів звернення з боку органів публічної влади при отриманні адміністративної послуги за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Саме ці ознаки рівності перед законом закріплено і в ч. 2 ст. 24 Конституції України [92].

Дотримання принципу відкритості та прозорості в діяльності суб'єктів надання адміністративних послуг є невід'ємною характеристикою здійснення ефективного управління і обов'язковою умовою реформування держави шляхом демократичного розвитку.

Прозорість у європейському праві стосується переважно доступу громадян до офіційних документів. Підвищення рівня відкритості та прозорості в діяльності органів публічної влади сприятиме забезпеченню достовірності, оперативності й повноти інформації щодо надання адміністративних послуг та прийняття управлінських рішень, які зачіпають права та інтереси суб'єктів звернення за отриманням адміністративної послуги. Крім того, відкритість і прозорість у діяльності суб'єктів надання адміністративних послуг здатні не тільки нівелювати напруження в суспільстві, пов'язане з неадекватними діями виконавчих органів влади, найбільш повно та якісно ураховувати потреби фізичних та юридичних осіб, які звертаються за отриманням адміністративних послуг, а й суттєво підвищити ефективність публічного управління.

Відповідно до принципу, що розглядається, ч. 11 ст. 9 Закону України “Про адміністративні послуги” передбачено забезпечення суб'єктом надання адміністративних послуг вільного доступу до своїх приміщень, в яких здійснюється прийом суб'єктів звернень, у тому числі забезпечення належних умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями [136].

Принцип відкритості та прозорості передбачає також наявність та доступність необхідної для отримання адміністративної послуги інформації, зокрема: на офіційних веб-сайтах органів влади в мережі Інтернет, в тому числі, щодо процедури надання адміністративної послуги; щодо документів, які потрібно подати суб'єкту звернення для надання адміністративної послуги; щодо зразків заповнення документів, розміру та порядку оплати адміністративної послуги; щодо посадових осіб, уповноважених надавати адміністративні послуги тощо.

Цей принцип також означає можливість отримання інформації через функціонування системи електронної міжвідомчої взаємодії державних органів, а також через Єдиний державний портал адміністративних послуг з використанням мережі Інтернет та цілодобової Урядової телефонної довідки про адміністративні послуги [222].

Крім того, принцип відкритості й прозорості надання послуг є основним у роботі центрів надання адміністративних послуг, адже ця вимога дозволяє ефективно реалізовувати принцип “єдиного вікна” та зменшує корупційні ризики в діяльності органів публічної влади.

Отже, принцип відкритості та прозорості діяльності суб'єктів надання адміністративних послуг слід розуміти як можливість взаємодії органів публічної влади із суб'єктами звернення за отриманням адміністративних послуг при формуванні і реалізації державної політики щодо надання таких послуг, впливу в межах чинного законодавства на прийняття рішення суб'єктів надання адміністративних послуг, доступу громадян до повної, об'єктивної й достовірної інформації. Цей принцип передбачає також відкритість процедур надання адміністративних послуг для зовнішніх перевірок з будь-яких питань у відповідності із чинним законодавством.

Принцип оперативності та своєчасності означає, перш за все швидкість і чіткість прийняття управлінських рішень посадовими особами органів публічної влади щодо надання адміністративних послуг суб'єктам звернення, а також оновлення нормативно-правових актів в умовах постійного розвитку системи надання адміністративних послуг.

Указаний принцип вимагає від суб'єктів надання адміністративних послуг постійного оновлення правового механізму щодо надання адміністративних послуг, швидкого реагування на нові тенденції суспільних відносин і необхідність надання їм формальної визначеності. У правотворчому процесі цей принцип забезпечує також своєчасне скасування нормативно-правових актів, що застаріли чи суперечать чинному законодавству, створюють юридичні колізії у сфері надання адміністративних послуг.

Проявом принципу оперативності та своєчасності є встановлення правовими нормами строків вчинення дій суб'єктами правових відносин, якими є посадові особи органів публічної влади, що надають адміністративні послуги та розглядають адміністративну справу впродовж розумного строку, тобто у найкоротший строк, достатній для її вирішення, з дотриманням вимог, установлених Законом України “Про адміністративні послуги”, - інакше кажучи, своєчасно до настання обставин, за яких буде втрачено сенс у прийнятті відповідного адміністративного акту.

Строк надання адміністративної послуги органами публічної влади є одним із найвразливіших елементів принципу оперативності та своєчасності щодо адміністративної процедури із розгляду та прийняття адміністративного акту про надання таких послуг суб'єктам звернення.

Наступним принципом діяльності органів публічної влади у сфері надання адміністративних послуг є принцип доступності інформації про надання адміністративних послуг.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про інформацію”, під інформацією про товар (роботу, послугу) слід розуміти відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги). При цьому, згідно зі ст. 2 цього ж Закону, основними принципами інформаційних відносин, зокрема, є: гарантованість права на інформацію, її достовірність, повнота, відкритість та доступність, свобода обміну інформацією, правомірність її одержання, використання, поширення, зберігання та захисту, захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя [194].

Щодо сфери надання адміністративних послуг принцип доступності інформації означає достовірність, повноту і своєчасність подання органами публічної влади відомостей про адміністративні послуги та порядок їх надання, а також іншої важливої суб'єктів звернення відповідної інформації, зокрема щодо порядку функціонування суб'єктів надання адміністративних послуг.

Цей принцип виражається не лише у якості інформації та спрямованості її змісту, але і в її доступності якомога ширшому колу заінтересованих суб'єктів, охоплюючи й осіб з обмеженими можливостями та приналежних до мовних меншин, а також інші міноритарні чи потенційно вразливі соціальні групи [117, с. 91].

Принцип, що розглядається, означає також і можливість отримання суб'єктами звернення інформації про адміністративні послуги різними способами. Так, відповідно до ст. 6 Закону України “Про адміністративні послуги”, отримання суб'єктами звернення інформації про адміністративні послуги та порядок їх надання, забезпечується шляхом надання їм безоплатного доступу до Реєстру адміністративних послуг, розміщеного на Урядовому порталі, функціонування цілодобової Урядової телефонної довідки та інформування таких суб'єктів через засоби масової інформації [136].

З точки зору доступності інформації про надання адміністративних послуг особливо важливими є спеціальні приписи Закону України “Про адміністративні послуги” щодо інформаційної картки, що розробляється та затверджується на кожну адміністративну послугу і розміщується суб'єктом її надання на його офіційному веб-сайті та у місці здійснення прийому суб'єктів звернень (частина 2 ст. 8 Закону).

Для практичної реалізації принципу доступності інформації про надання адміністративних послуг передбачені норми Закону України “Про адміністративні послуги”, які визначають функціонування специфічних інформаційних ресурсів у сфері адміністративних послуг - Реєстру адміністративних послуг (ст. 16 Закону ) і Єдиного державного порталу адміністративних послуг (ст. 17 Закону).

Однією з цілей формування та ведення Реєстру адміністративних послуг визначено забезпечення відкритого і безоплатного доступу до інформації про адміністративні послуги (пункт 2 частини 1 ст. 16 Закону). Порядок ведення цього реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 57 [136].

Одним із визначальних принципів державної політики у сфері надання адміністративних послуг є принцип захищеності персональних даних. Його ще можна назвати загальноправовим, оскільки правовою основою цього принципу є Конституція України, ч. 2 ст. 32 якої проголошує: “Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини” [92].

Також п. 3 ч. 9 ст. 9 Закону України “Про адміністративні послуги” визначає, що суб'єкт надання адміністративної послуги, підприємства, установи або організації, що належать до сфери його управління, які володіють документами або інформацією, необхідними для надання адміністративної послуги, зобов'язані відповідно до закону забезпечити зберігання та захист інформації, отриманої в результаті надання адміністративної послуги [136].

Слід зауважити, що конфіденційною (від лат. сonfidential - довіра) є інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні чи юридичні особи, й які є предметом їх професійного, ділового, виробничого, комерційного та іншого інтересу [283, с. 332].

Конфіденційною є інформація про особу тобто її персональні дані. Порядок доступу, система захисту та рівень конфіденційності відповідних відомостей визначається законодавством або власником цих відомостей.

У Законі України “Про захист персональних даних” від 1 червня 2010 р. № 2297-VІ визначено: персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована [187].

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII основними персональними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, релігійна приналежність, стан здоров'я, адреса, дата і місце народження [194].

Під терміном “захищеність” стосовно сфери суспільних відносин, що розглядається, розуміється підтримка дисципліни доступу, яка виключає несанкціоноване отримання інформації [120, с. 216].

Отже, розглядаючи принцип захищеності персональних даних у сфері надання адміністративних послуг, слід зазначити, що суб'єкти надання адміністративних послуг повинні дотримуватися положень Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 р., яка ратифікована Законом України від 6 липня 2010 р. № 2438-VІ [214]. Остільки, відповідно до вказаної Конвенції, суб'єкти надання адміністративних послуг повинні забезпечувати для кожної фізичної особи, незалежно від її громадянства або місця проживання, дотримання її прав й основоположних свобод, зокрема, права на недоторканість приватного життя, у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що її стосуються.

Слід зауважити, що при наданні адміністративних послуг саме і використовують персональні данні про суб'єктів звернення. У ході використання цих персональних даних, що піддаються автоматизованій обробці, мають забезпечуватися наступні вимоги щодо них: a) отримуватися та оброблятися сумлінно та законно; б) зберігатися для визначених і законних цілей та не використовуватися в спосіб, не сумісний із цими цілями; в) бути адекватними, відповідними та ненадмірними стосовно цілей, для яких вони зберігаються; г) бути точними та в разі необхідності оновлюватися; д) зберігатись у формі, яка дозволяє ідентифікацію суб'єктів даних не довше, ніж це необхідно для мети, з якою такі дані зберігаються [214].