Правове регулювання господарської діяльності малих та середніх підприємств

- дерегулювання підприємницької діяльності, періодичне оцінювання та планомірне скорочення регуляторних витрат суб'єктів МСП на виконання положень регуляторних актів;

- подальша децентралізація владних повноважень, максимальне делегування повноважень із видачі документів дозвільного характеру, ліцензій та надання інших адміністративних послуг із центрального на місцевий рівень (область, місто, район);

- створення сприятливих умов для розвитку господарської кооперації суб'єктів великого, малого й середнього підприємництва, у тому числі шляхом формування мережі центрів субконтрактації;

- формування мережі електронних допоміжних послуг, спрямованих на підтримку громадян, що започатковують власну справу, новостворених підприємств, суб'єктів МСП.

Разом із тим негативними елементами запропонованого переліку напрямів є виключення такого передбаченого проєктом Закону № 1256 напряму, як «впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб'єктами МСП новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг)». Позитивним у названому Законопроєкті є виокремлення основних напрямів політики ( у порівнянні з ч. 2 ст. 5 Закону «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»). Такі суперечності в законодавчому закріпленні спонукають дослідити наукові концептуальні погляди й проблеми систематизації напрямів, засобів розвитку та підтримки МСП.

У контексті сказаного зауважимо, що більшість існуючих наукових досліджень, положень нормативно-правового регулювання функціонування МСП й формування державної правової політики в цій сфері спрямована на розкриття і визначення таких економіко-правових категорій, як: напрями, принципи, засоби, державна підтримка, інноваційна, інвестиційна політика. Крім того, класифікація і зміст цих категорій відображається по-різному, відповідно до мети наукового дослідження чи прийняття певного акта.

Перелічені напрями виокремлюються для МСП і при економічному аналізі, у процесі якого ними стають: реформування системи оподаткування, удосконалення регуляторної політики, впровадження інституційних механізмів, оновлення кредитування малого бізнесу, державна підтримка бізнесу¹. Однак, як відмічають науковці, частіш за все дії органів влади непослідовні, фрагментарні та часто взаємно суперечливі, що свідчать про фактичну відсутність у країні систематизованої державної політики щодо малого й середнього підприємництваПивоваров М. Г. Стратегія розвитку малого підприємництва як складової національної економіки: автореф. дис. ... д-ра екон. наук: 08.00.03. Запоріжжя. 2011. 37 с. С. 11. Скорик Г. І., Тревого О. І. Проблеми державної підтримки малого бізнесу та шляхи їх вирішення. Економіка. 2016. № 7. С. 96-101. С. 97.. До того ж до досліджуваних напрямів як окремий вид додатково відносять державну допомогу. На думку Т В. Некрасової, державна допомога суб'єктам господарювання - фінансове, організаційне та інше сприяння, що здійснюється суб'єктам господарювання спеціально уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування з метою досягнення відповідних економічних і соціальних цілей, а також забезпечення сталого розвитку економічної та/або соціальної сфери¹. У свою чергу, В. В. Федорченко зазначає, що державна підтримка малого підприємництва у всіх економічно розвинених державах - це створення державою організаційно-правових і фінансово-економічних умов для розвитку підприємницьких структурНекрасова Т. В. Надання державної допомоги суб'єктам господарювання: сучасний стан і перспективи правового регулювання: монографія. Донецьк: НОУ- ЛІДЖ, 2010. 216 с. С. 27, 28. Федорченко В. В. Удосконалення механізму формування державної політики підтримки розвитку малого підприємництва. Інвестиції: практика та досвід. 2014. № 7. С. 185-187. С. 185.. На переконання З. С. Варналія, під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а з другого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатноВарналій З. С. Мале підприємництво: основи теорії і практики: монографія. Київ: Знання, 2007. 302 с.. Я. В. Петруненко до ознак державної підтримки відносить надання фінансової підтримки суб'єкту господарювання індивідуально або на підставі цільових програм на підставі відповідних критеріївПетруненко Я. Поняття державної підтримки суб'єктів господарювання як засобу забезпечення ефективного використання бюджетних коштів. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 6. С. 110-115. С. 114..

На наш погляд, для системного викладення співвідношення напрямів державної політики і засобів державного регулювання, державну підтримку малих і середніх підприємств необхідно визнати окремою формою будь-якого напряму державної політики у сфері розвитку МСП. Як наслідок, ці форми складаються із будь-якої сукупності засобів, а на нижчих структурних рівнях - з інструментів.

У цьому аспекті необхідно підкреслити, що вчені-юристи також оперують поняттям форми стосовно державної допомоги. Так, Н. Са- ніахметова відмежовує державне регулювання й державну підтримку підприємництва, визначаючи, що це - дві різні форми державного впливу на економікуСаніахметова Н. Поняття державного регулювання підприємництва. Українське комерційне право. 2005. № 6. С. 10-17. С. 14., при цьому державне регулювання допускає використання щодо суб'єктів підприємницької діяльності примусового механізму, а альтернативною формою є сприяння й заохочення підприємництва¹.

Натомість науковці-економісти державну підтримку МСП розглядають як сукупність, по-перше, напряму державного регулювання через формування правових, економічних та організаційних умов підприємництва і, по-друге, напряму стимулювання, використання матеріальних і фінансових ресурсів у сфері МСПСаніахметова Н. Поняття державного регулювання підприємництва. Українське комерційне право. 2005. № 6. С. 17. Кміть В. М., Падура А. В. Державна підтримка суб'єктів малого підприємництва. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. Випуск 7, частина 2. С. 14. С. 14-17. Інший підхід до державної підтримки МСП ґрунтується на визначенні систематичного впливу з боку держави шляхом бюджетного фінансуванняПоліщук Г. О. Державна підтримка розвитку малого підприємництва: вітчизняний та зарубіжний досвід. Актуальні проблеми державного управління. 2017. № 1 (51). С. 2-9. С. 8., або узгодження нормативно-правової, інформаційної, маркетингової, кадрової, науково-технічної та морально-психологічної підтрим- киБезугла Л. С. Державна підтримка малого та середнього бізнесу за допомогою організаційно-маркетингових заходів. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=3479.. Інфраструктурний аспект державної підтримки функціонально передбачає створення державних організаційно-правових і фінансово-економічних умов для розвитку підприємницьких структур, а державні програми фінансової допомоги МСП повинні враховувати стан бюджетної, кредитно-фінансової систем, соціально-політичний рівень населенняПоліщук Г. О. Державна підтримка розвитку малого підприємництва: вітчизняний та зарубіжний досвід. Актуальні проблеми державного управління. 2017. № 1 (51). С. 2-9 С. 4.. Аналіз наведених поглядів науковців у сферах економіки, державного управління свідчить саме про необхідність закріпити в нормативно-правових актах єдине співвідношення напряму, форми й засобу.

Для чіткого розуміння державної допомоги варто звернутися до Європейського законодавства, вивчити, як це поняття закріплюється в ньому, задля адаптації законодавства України і виконання умов Угоди про асоціацію.

Так, відповідно до ст. 267 Угоди про асоціацію Україна протягом 3 років з дати набрання чинності цією Угодою має, зокрема, прийняти національне законодавство про державну допомогу й створити незалежний у своїй діяльності орган, який матиме повноваження, необхідні для застосування у повному обсязі статті 262 цієї Угоди. На виконання цього 01.07.2014 р. був прийнятий Закон України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання (далі -Закон «Про ДДСГ»), а таким органом став Антимонопольний комітет України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ДДСГ» державна допомога це підтримка суб'єктів господарювання у певній формі за рахунок місцевих та державних ресурсів, що призводить до спотворення чи загрожує спотворенням економічної конкуренції, при цьому створюючи переваги для виробництва визначених видів товарів чи провадження таких видів господарської діяльності, тобто є уніфікованою формою за будь-якими напрямами державної політики.

На наш погляд, якщо розглядати наведені вище погляди науковців з позицій цієї Угоди, то можна констатувати, що вони виходять за межі поняття «державна допомога», наданого в Законі України «Про ДДСГ», і прийнятих критеріїв оцінки допустимості державної допомоги суб'єктам господарювання для забезпечення розвитку регіонів і підтримки середнього та малого підприємництва, затверджених Постановою КМУ від 7 лютого 2018 р. N° 57, хоча частково відповідають меті й принципам державної політики у сфері розвитку малого й середнього підприємництва в Україні, закріплених в Законі України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні».

Сучасний підхід щодо регулювання державної допомоги суб'єктам господарювання змінює принципи політики в цій сфері, переводячи відносини у сфері державної допомоги з площини економічних засобів господарсько-правового впливу на господарську діяльність у площину антиконкурентного законодавства й захисту конкуренції. З огляду на те, що в Законі відсутні правові принципи побудови такої моделі державної допомоги, то можна визначити самостійно як науково-теоретичні принципи такі основні положення:

1) державна допомога здійснюється за рахунок ресурсів держави й місцевих ресурсів;

2) державна допомога в будь-якому випадку спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції;

3) законність державної допомоги підтверджується тільки визнанням Антимонопольним комітетом України її допустимості для конкуренції;

4) виключно Законом України «Про ДДСГ» встановлюються винятки і випадки звільнення від проходження процедури допустимості;

5) критерії оцінки допустимості допомоги для підтримки МСП встановлюються КМУ;

6) підтримка МСП є провідною для забезпечення сприяння соціально-економічному розвитку регіонів, тому такі цілі підтримки мають максимально наближені критерії.

Таким чином, фактично Антимонопольний комітет України у зв'язку з виконанням певних функцій у сфері надання державної допомоги стає спеціальним провідним органом регулювання господарської діяльності поряд із Мінекономіки, Державною регуляторною службою й органами місцевого самоврядування у сфері підприємництва, у тому числі діяльності МСП.

У статті 3 Закону України «Про ДДСГ» перераховуються сфери діяльності, які передбачають надання державної підтримки і які звільняються від повідомлення стосовно програм державної допомоги й узгодження її АМКУ. До них належать:

1) сфера сільськогосподарського виробництва та рибальства;

2) інвестування в об'єкти інфраструктури із застосуванням процедур державних закупівель, наданням послуг, що становлять загальний економічний інтерес;

3) проекти, що реалізуються Українським культурним фондом у порядку, встановленому Законом України «Про Український культурний фонд»;

4) проекти, що реалізуються Українським інститутом книги у порядку, встановленому Законом України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні»;

5) проекти, що реалізуються Українським молодіжним фондом, у порядку, встановленому Законом України «Про основні засади молодіжної політики»;

6) державне стимулювання керуючих компаній, ініціаторів створення - суб'єктів господарювання та учасників індустріальних парків згідно із Законом України «Про індустріальні парки».

Як ми бачимо, Закон України «Про ДДСГ» визначає, що його дія не поширюється на програми, згідно з якими надається допомога саме у сфері інвестування в об'єкти інфраструктури із застосуванням процедури державних закупівель. Якщо суб'єкт господарювання провадить свою діяльність без застосування процедури державних закупівель, то для нього державна допомога буде надаватися в загальному порядку.

Для діяльності МСП особливе значення мають конкретизація об'єктів інфраструктури МСП і види діяльності в сільськогосподарській сфері як однієї із ключових сфер діяльності МСП. Зауважимо, що проблеми щодо об'єктів інфраструктури ми розглянемо в подальшому, а питання підтримки сільського господарства - у наступному розділі цього дослідження.

Повертаючись до висвітлення окресленого питання, вкажемо, що з прийняттям цього Закону виникли певні неузгодженості у регулюванні державної підтримки МСП, що здійснювалося відповідно до Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», бо ним не передбачалося будь-яких узгоджень з АМКУ

Виходячи з наведеного, для подальшого дослідження необхідно передусім встановити співвідношення понять «державна підтримка МСП» і «державна допомога МСП» через їх функціональне призначення.

Зупинимося на понятті «державна підтримка» і напрямках сприяння розвитку й підтримки МСП як визначальних для механізму правового регулювання МСП. За характером підтримки (наявністю прямої матеріальної підтримки або шляхом створення за рахунок державних коштів інфраструктури для функціонування МСП без прямої адресної підтримки) існує можливість поділити форми державної політики.

Частиною 1 статті 15 Закону № 4618 визначено, що елементи державної підтримки іменуються як види державної підтримки. Проте нормами прямої дії цього Закону вказані форми послідовно не регулюються. Свідченням цього є те, що у ст. 16 Закону № 4618 напрям фінансової підтримки розкрито декларативно, через перерахування видів такої підтримки. Напряму інформаційної підтримки присвячена ст. 18 цього Закону № 4618, але в ній не закріплені зобов'язання відповідних органів державної влади й місцевого самоврядування щодо надання такої інформації. Напрям консультативної підтримки знайшов відображення у ст. 19 Закону № 4618, однак у ній не наведено визначення суб'єктів надання даної підтримки. Посилаючись на ст. 16 Закону «Про РДП МСП», науковці відмічають, що в цій статті фактично вказані напрями діяльності органів місцевого самоврядування у сфері підтримки МСП, але це має концептуальний характер, без наявності законодавчого й матеріально-фінансового підґрунтя на рівні органів місцевого самоврядування¹.

Такі суперечності й прогалини у регулюванні свідчать необхідність застосування категорії «форма» до елементів державної підтримки, які можуть бути наповнені будь-якими засобами й інструментами залежно від рівня бюджету або компетенції органу державної влади чи місцевого самоврядування, що можливо також підтвердити.

У різні періоди існування нашої держави були спроби створити інфраструктурну підтримку МСП. Так, із затвердженням 21 травня 2009 р. постанови КМУ про порядок реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб'єктів малого й середнього підприємництва, яка була чинною до 28.11.2012 р., підтримка МСП на регіональному рівні фактично передбачала створення об'єктів інфраструктури їх підтримки, до яких належали бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, технопарки, фонди підтримки підприємництва, фінансові установи, інноваційні та інвестиційні фонди і компанії, консультаційні центри, об'єднання підприємців та Баймуратов М. О. Місцеве самоврядування та його роль в становленні малого та середнього підприємництва: монографія. Суми: Університетська книга, 2011. 210 с. С. 125. інші організації та їх реєстрацію. На жаль, у подальшому ці кроки не були зроблені. Звісно, наявна прогалина фактично підтверджує відсутність системного підходу до вирішення окресленої проблеми. На це зверталася увага і в Національній доповіді Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні»¹. Так, у згаданій доповіді наголошувалося, що на початок 2009 р. в Україні функціонували такі об'єкти інфраструктури підтримки підприємництва: 465 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 40 технопарків, 790 лізингових центрів, 277 фондів підтримки підприємництва, 3233 інформаційно-консультативних установи. Станом на 01.01.2010 року на території України діяло 449 бізнес-центрів, 71 бізнес-інкубатор, 41 технологічний парк, 808 лізингових центрів, 262 фонди підтримки підприємництва, з яких 109 - регіональні, 32 - створені УФІ II І. 3119 інформаційно-консультативних установи, 1720 громадських об'єднань суб'єктів підприємництва, 688 координаційних рад з питань підприємництва тощо. Як бачимо, формування мережі об'єктів інфраструктури демонструвало їх кількісне зменшення з часом. Станом на 01.01.2019 року на території України діяло 386 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 86 технологічних парків, 541 лізинговий центр, 168 фондів підтримки підприємництва, 3603 інформаційно-консультативних установи, 4361 громадське об'єднання суб'єктів підприємництва, 519 координаційних рад з питань підприємництва тощоПро стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 2010 р. URL: www.dkrp.gov.ua/files/c19f3.doc. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 2010 р. URL: www.dkrp.gov.ua/files/c19f3.doc.. Нинішній стан формування мережі об'єктів інфраструктури свідчить про їх кількісне падіння, крім інформаційно-консультативних установ і громадських об'єднань підприємців.

Незважаючи на недоліки і прогалини, на сучасному етапі при розроблені державної політики у сфері регулювання діяльності МСП щодо розвитку окремих елементів інфраструктури підтримки МСП акцентується на створенні правових умов для формування інфраструктури інноваційного розвитку МСП й удосконаленні законодавства в інноваційній сфері, розвитку інфраструктури підтримки малого інноваційного бізнесу, розробці та затвердженні регіональних інноваційних стратегій.

Наведене цілком виправдано, бо державна політика розвитку інфраструктури інноваційного малого підприємництва реалізується через вжиття заходів, передбачених регіональними та державними програмами, в рамках яких постійно планується розширення мережи об'єктів інфраструктури з надання різноманітних консультативно-інформаційних, фінансових, кадрових послуг, що відповідає потребам підприємців, але, на жаль, ці завдання не виконуються.

Задля розвитку інноваційної інфраструктури підтримки малого підприємництва були розроблені Державна цільова економічна програма «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 20092013 роки, затверджена постановою КМУ від 14.05.2008 р. № 447UA. ZAKON. Державна цільова економічна програма «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки, затверджена постановою КМУ від 14.05.2008 р. № 447. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447-2008-H., і Стратегія розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, схвалена розпорядженням КМУ від 10 липня 2019 р. № 526UA. ZAKON. Стратегія розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, схвалена розпорядженням КМУ від 10.07.2019 р. № 526. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/526-2019-р#top..

Аналіз положень згаданих стратегій, програм, у тому числі щодо розвитку національної інноваційної системи, свідчить про невиконання завдань розвитку інфраструктури підтримки МСП, у тому числі інноваційних малих і середніх підприємств.

Для порівняння, у проєкті Закону «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 04.12.2014 р. № 1256 державна підтримка малого й середнього підприємництва визначалася як комплекс заходів державної прямої і непрямої підтримки суб'єктів малого й середнього підприємництва, що спрямовані на компенсацію перешкод, які їм, на відміну від інших суб'єктів господарювання, необхідно долати на шляху доступу до ресурсів для їх започаткування, діяльності й розвитку в умовах ринкових відносин. У той же час згідно із Законом Республіки Білорусь «Про державну підтримку малого і середнього підприємництва» № 148-3 від 01. 07. 2010 р. підтримка малого і середнього підприємництва - це вжиття державними органами та іншими організаціями правових, економічних, соціальних, інформаційних, консультаційних, освітніх, організаційних та інших заходів зі створення сприятливих умов для розвитку суб'єктів малого й середнього підприємництва й суб'єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва.

Правильно відмічено, що необхідно визначити найбільш уразливі галузі господарства, а також ті, які потребують підтримки з боку держави¹, що дозволяє нам звернути увагу на міжгалузеву категорію МСП, які також вимагають компенсаційної підтримки для рівного з великими підприємствами доступу до ресурсів.

Виходячи з того, що існують відмінні трактування, ми в дослідженні будемо спиратися на легальне визначення державної підтримки, наведеної в Законі № 4618, а її складові будемо вважати формами державної політики у сфері регулювання діяльності МСП і додатково враховувати інші нормативно-правові акти. Разом із тим у зв'язку із закріпленням умов державної підтримки підприємств в Законі України «Про ДДСГ» необхідно коригувати перелік її елементів для визначення їх системного зв'язку.

Серед наукових визначень державної підтримки МСП заслуговує на увагу надане І. В. Трушем, який пропонує її розуміти як напрями діяльності державних органів влади, спрямованих на покращення умов реалізації права людини на підприємницьку діяльність, що гарантоване діючим законодавством, створення політичних, правових, економічних, соціальних, інформаційних та інших умов для його існування й розвиткуПоповенко Н. С., Ганенко О. В. Державна підтримка розвитку малого бізнесу в Україні. Економіка:реалії часу. 2012. № 1. С. 126-132. URL: http://economics.opu.ua/ files/archive/2012/No1/126-132.pdf . С. 137. Труш І. В. Господарсько-правове забезпечення державної підтримки малого підприємництва в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04. Донецьк. 2005. 19 с. С. 8.. Складений вченим перелік напрямів державної підтримки малого підприємництва відповідає основним напрямам, які передбачалися у ст. 5 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-Ш (який втратив чинність на підставі Закону від 22.03.2012 р. № 4618-VI), але доповнений такими: кодифікація нормативно-правової бази та її комплексне, системне удосконаленням; створення цілісної системи органів державної підтримки малого підприємництва; проведення державної регуляторної політики; удосконалення порядку реєстрації і ліцензування суб'єктів малого підприємництва¹. Спираючись на проведений системний аналіз положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», М. О. Баймуратов і В. І. Андрєєв відмічають, що діяльність органів місцевого самоврядування з підтримки малого й середнього підприємництва не знайшла свого повного і комплексного відображення, як і закріплена вона серед їх компетенцій, а основна організаційна діяльність у цій сфері регулюється незначною кількістю норм, здійснюється здебільшого в явочний спосіб (самостійно), а також створюються певні форми співробітництва з підприємцями в інтересах громадянТруш І. В. Господарсько-правове забезпечення державної підтримки малого підприємництва в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04. Донецьк. 2005. 19 с. С. 9. Баймуратов М. О. Місцеве самоврядування та його роль в становленні малого та середнього підприємництва: монографія. Суми: Університетська книга, 2011. 210 с. С. 149-151..

Більшість країн Європи мале підприємництво визнає як одну з головних умов стабільного розвитку економіки. Так, в Європейській хартії малих підприємств, ухваленій у 2000 р.Європейська хартія місцевого самоврядування. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/994 036., мале підприємництво розуміється як основа економіки. Крім того, малі підприємства є основою для робочих місць та платформою для бізнесових ідей, а отже, їх слід розглядати як одну з основних рушійних сил інновацій, зайнятості, а також соціальної та локальної інтеграції до Європи. Перелічене виступає підставою для створення найсприятливішого середовища для малого бізнесу й підприємництва згідно з нормативно-правовими актами ЄС.

Визначальним моментом у регулюванні діяльності малих і середніх підприємств є їх започаткування, здійснення пов'язаних із цим господарсько-адміністративних відносин і супровід новостворених підприємств на перших етапах після започаткування і забезпечення бізнес-середовища для них. У контексті сказаного зауважимо, що однією з основних проблем, яка виникає на початку створення МСП і яка, враховуючи останні зміни в законодавстві, залишається предметом наукових пошуків і потребує свого вирішення, є їх державна реєстрація.

У той же час саме державна реєстрація господарської діяльності - це передумова реалізації права на її здійснення. Як зауважує Ж. О. Іонова, основним призначенням державної реєстрації має бути первинна легітимація учасників господарського обігу в цілому, яка складається з трьох елементів: 1) державного обігу суб'єктів підприємницької діяльності; 2) збору публічно-достовірних даних про їх правове, майнове й організаційне становище; 3) здійснення контролю за законністю виникнення, зміни і припинення правового статусу підприємця¹. Саме беручи це до уваги, Верховна Рада України наприкінці листопада 2015 р. прийняла Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 26.11.2015 року (далі - Закон № 835)Ионова Ж. А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства. Государство и право. 1997. № 5. С. 46-50. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-IV. Офіційний вісник України. Офіційне видання від 04.07.2003-2003 р., № 25, стор. 12, стаття 1172, код акта 25419/2003., який в новій редакції кардинально змінив правила реєстрації бізнесу в Україні. Принагідно нагадати, що питання державної реєстрації МСП урегульовано системою нормативно-правових актів, а саме: ГК України, Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Законом «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва», Порядком державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 09.02.2016 р.

№ 359/5. Принципи започаткування МСП частково розглядаються і в такому міжнародному документі, як Європейська хартія малих підприємств, що була ухвалена у 2000 році. Україна імплементувала принципи й положення Європейської хартії малих підприємств відповідно до доручення КМУ від 10 квітня 2006 року № 9378/3/1-06 і на пропозицію представництва України при ЄС від 10 квітня 2006 року № 3111/16-202/1-872. Із метою подальшого розвитку МСП в Україні та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств КМУ 2 липня 2008 р. ухвалив Постанову «Про запровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств» за № 587Про запровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств: Постанова КМУ від 02.07.2008 р. № 587. Офіційний вісник України. 2008. № 49. Ст. 1577., якою запроваджено згадані принципи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 835 державна реєстрація юридичних осіб - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення фізичної особи статусу підприємця, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, про юридичну особу й фізичну осо- бу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 1 Закону № 835 державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань здійснюють державна реєстраційна служба, спеціально акредитовані суб'єкти, виконавчі органи міських, селищних рад та нотаріуси. Реєстрація здійснюється відносно організаційно-правової форми юридичної особи, тоді як на форму діяльності такого суб'єкта господарювання, як МСП та його особливості увага не звертається.

На думку І. Труша, реєстраційна процедура - це порядок дій, визначений діючим законодавством, вчинених органами державної реєстрації задля фіксації юридичних фактів, щодо виникнення, припинення або зміни статусу суб'єктів підприємницької діяльностіТруш І. В. Удосконалювати реєстраційну діяльність. Право України. 2001. № 7. С.44-47. С.44, 45..

О. О. Квасніцька зазначає, що державною реєстрацією суб'єктів господарювання є засвідчення моменту їх створення або припинення, та є засобом реалізації права на підприємницьку діяльність¹.

Правильно відмічено В. І. Марковим, що державна реєстрація підприємця підтверджує введення суб'єкта господарювання в сферу правових відносин і забезпечує державну підтримкуКвасніцька О. О. Правове регулювання державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Донецьк. 2006. 19 с. С. 7 Марков В. І. Створення та реєстрація суб'єктів підприємництва недержавного сектору економіки: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Донецьк. 2004. 20 с. С. 11.

Ми цілком погоджуємося з наведеними позиціями та вважаємо, що інформація про статус МСП є обов'язковою умовою здійснення підприємницької діяльності певними суб'єктами господарювання для реалізації свого правового статусу, тому підлягає внесенню до державного реєстру.

У Законі N° 835 знайшло відображення багато нюансів, раніше відсутніх у законодавстві. У той же час згідно з п. 1 розділу II Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 09.02.2016 р. № 359/5 (далі - Порядок № 359/5)Порядок державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи: наказ від 09.02.2016 р. № 359/5. Офіційний вісник України. 2016. № 10. Ст. 471. , державна реєстрація проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації, нотаріуса. Заява й документи для державної реєстрації можуть подаватися в паперовій або електронній формі, крім випадків державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку із зміною керівника юридичної особи, розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) або розміру частки кожного із засновників (учасників), а також інших випадків, передбачених законами.

Відповідно до норм названого Закону № 835 першим помітним покращенням є надання повноважень із реєстрації підприємств нотаріусам і суб'єктам, які не є службовими особами місцевих органів влади. Проте залишається неврегульованим питання щодо надання кваліфікованих консультацій для майбутніх підприємців.

При поданні документів суб'єкт господарювання, який планує провадити господарську діяльність як МСП, може це відображати у своїх установчих документах. Разом із тим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація про заснування малих і середніх підприємств не фіксується, але питання про її внесення може вирішуватися двома шляхами: 1) надати засновникам право вносити інформацію про наявність ознак мікро-, малого й середнього підприємства у статуті з внесенням її до реєстраційних карток; 2) автоматичне відображення в реєстрі умов про малі й середні підприємства на підставі реєстрації в органах державної фіскальної служби України.

На наш погляд, невід'ємною частиною надання послуг з електронної реєстрації є введення он-лайн консультування з цього питання суб'єктів МСП, як і інших споживачів цих послуг. Це дозволить зменшити операційні витрати по пошуку осіб, які надають посередницькі послуги з цих питань.

Серед трьох названих вище органів (суб'єктів), які здійснюють державну реєстрацію, на наш погляд, органи місцевого самоврядування, при яких існують державні реєстратори, із метою підтримки МСП повинні надавати безкоштовні адміністративні послуги для МСП у частині допомоги здійснення реєстраційних дій.

Другим покращенням, на нашу думку, є започаткування процедури реєстрації бізнесу онлайн¹. Мін'юст створив сайт, де можна подати документи на реєстрацію в он-лайн режимі. Згідно з п. 1-2 розділу IV Порядку N° 359/5 заява у електронній формі формується заявником за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру на порталі електронних сервісів з обов'язковим поданням до неї копій оригіналів документів у електронному вигляді для державної реєстрації, шляхом сканування або оригіналів таких електронних документів. Заява та документи для державної реєстрації в електронній формі подаються з власним електронним цифровим підписом заявника. Коритін Д. С. Правові проблеми державної реєстрації малих та середніх підприємств в Україні. Право та інновації. 2016. № 3 (15). С. 24.

Третім покращенням можна визнати введення нового суб'єкта державної реєстрації підприємців. Крім нотаріусів і місцевих органів, як про це вже йшлося, бізнес реєструватимуть і акредитовані суб'єкти. Мова йде про державні чи комунальні підприємства, які виконуватимуть функції державних реєстраторів, - фронт-офіси. Виходячи з п. 1-2 розділу III Порядку № 359/5 державна реєстрація може проводитися за заявою заявника шляхом звернення до фронт-офісів, що забезпечують прийняття й видачу відповідно до цього Порядку документів під час державної реєстрації. В результаті чого уповноважена особа вчиняє усі необхідні дії щодо прийняття й видачі документів для державної реєстрації, передбачені цим Порядком, і здійснення яких покладається на уповноважену особу суб'єкта державної реєстрації, нотаріуса. Згідно з п. 2 розділу I Порядку № 359/5 фронт-офіс - це центр надання адміністративних послуг, утворений відповідно до Закону України «Про адміністративні послуги», акредитований суб'єкт, повноваженнями якого є виключно забезпечення прийняття та видачі документів під час державної реєстрації.

Четверте покращення є реалізація на практиці принципу екстериторіальності при реєстрації суб'єктів господарювання. Тобто майбутній підприємець може звернутися до будь-якого нотаріуса або державного реєстратора, незалежно від свого місця реєстрації або майбутнього місцезнаходження юридичної особи. Пункт 5 розділу І Порядку № 359/5 передбачає, що державна реєстрація проводиться будь-яким суб'єктом державної реєстрації в межах повноважень, визначених Законом, незалежно від місцезнаходження юридичної особи (крім громадських формувань) або місця проживання фізичної особи-підприємця.

Разом із тим фіксація в законодавстві можливості реалізації принципу екстериторіальності при реєстрації суб'єктів господарювання потребує наступного кроку, а саме введення спрощеного представництва та управління МСП - секретарського обслуговування МСП за місцем реєстрації. Це дозволить знизити операційні витрати МСП на штатні одиниці, що не беруть участі у виробничому процесі.

П'ятим покращенням є переведення державних реєстраторів під керівництво органів місцевого самоврядування. Зроблено це законодавцем для того, щоб позбавити бюрократизації послуги з реєстрації і прискорити удосконалення їх надання.

Отже, підводячи підсумки, необхідно зазначити, що з 01.01.2016 р. вести господарську діяльність юридичним особам стало простіше, але даний Закон передбачає однакову процедуру державної реєстрації для всіх суб'єктів господарювання, не виокремлюючи малі й середні підприємства, для яких ще додатково необхідна консультативна підтримка.

Наведений приклад щодо легітимації МСП - це не винятковий засіб підтримки МСП для українського законодавства, оскільки ці та інші засоби є звичними для ЄС.

Так, 13 січня 2016 року на своєму засіданні уряд прийняв рішення про підписання Угоди з Європейським Союзом і про участь України в програмі ЄС «Конкурентоспроможність підприємств малого та середнього бізнесу (COSME) (2014 року - 2020)». Аналіз Регламенту Ради (ЄС) № 1287/2013 про розробку програми щодо конкурентоздатності малих і середніх підприємств (cosme) (2014-2020) від 11 грудня 2013 р. (Regulation (EU) No 1287/2013 of the European Parliament and of the Council of 11 December 2013 establishing a Programme for the Competitiveness of Enterprises and small and medium-sized enterprises (COSME) (2014-2020)) Regulation (EU) No 1287/2013 of the European Parliament and of the Council of December 2013 establishing a Programme for the Competitiveness of Enterprises and small and medium-sized enterprises (COSME) (2014-2020) and repealing Decision No 1639/2006/EC Text with EEA relevance. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ TXT/?qid=1490890887128&uri=CELEX:32013R1287. дозволяє відмітити, що в ЄС пріоритетними можливо вважати такі напрямки сприяння МСП, як: 1) галузева підтримка МСП; 2) удосконалення легітимації та її спрощення для МСП, яка буде запроваджуватися шляхом полегшення процедури створення МСП; 3) спрощення доступу до фінансування, надання фінансової підтримки для підприємців-початківців. Політика розвитку сільського господарства в країнах ЄС передбачає подолання цілого ряду економічних, екологічних і соціальних проблем ХХІ століття. COSME є програмою ЄС з бюджетом у розмірі 2,3 млрд євро, кошти якої використовуються для створення сприятливих умов малим і середнім підприємництвам. Приєднання України до програми мало на меті розвиток українського підприємницького середовища й консультативних і аналітичних послуг, пов'язаних з експортно-імпортною діяльністю підприємств, розширенням торговельно-економічних зв'язків, приведення українського законодавства у сфері малого й середнього підприємництва до європейських стандартів, а також створення умов для популяризації підприємництва і формування культури бізнесу.

Звісно, такий крок цілком логічний, бо на тлі загальної кризи економіки нашої держави підприємства агропромислового комплексу переживають не найкращі часи, крім тих, що здійснюють експортні види діяльності. Разом із тим сільськогосподарська діяльність в Україні - це одна з найбільш перспективних галузей господарства, яка розвивається досить стрімко і з кожним роком збільшує свої потужності. Чималу роль у такому розвитку відіграють малі й середні фермерські господарства, які частіше за все функціонують як підприємства.

З метою створення сприятливих умов для сільського господарства необхідно прискорити розвиток малого підприємства. Проте нині багато аспектів розвитку малого бізнесу у сільському господарстві потребують подальшого дослідження. Пряма фінансова допомога, звільнення від імпортного або експортного мита, спрощена система кредитування МСП та пільгове оподаткування - це лише окремі засоби, використання яких дозволить відродити сільське господарство і на яких слід у першу чергу акцентувати в правовому регулюванні.

Вивченням окремих проблем розвитку й підтримки інфраструктури малих і середніх підприємств у сфері сільського господарства з боку держави займалися О. В. Алейнікова, О. В. Гафурова, І. В. Кушнір, Н. М. Левченко, В. В. Липчук, С. В. Майстро, І. П. Сафонов, С. І. Сиволоцька та ін. Проте застосування засобів підтримки МСП і розвитку інфраструктури МСП у сільському господарстві вимагає ґрунтовного дослідження.

На думку правників О. В. Гафурової, С. І. Сиволоцької, система заходів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, включаючи фермерські господарства, має багатосторонній характер, адже реалізується в різних напрямах¹. У юридичній літературі існують декілька підходів до класифікації загальних для всіх суб'єктів засобів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, але не наводиться поділ окремо для МСП. Так, І. П. Сафонов виокремлює такі напрями державної підтримки: а) в галузі матеріально-технічного забезпечення аграрних товаровиробників; б) державна підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників через державне регулювання цін на сільськогосподарську продукцію; в) шляхом здійснення державних заставних закупівель; г) через механізми кредитування й надання дотацій аграрним товаровиробникам; ґ) шляхом реалізації особливої податкової політики в аграрній сфері; д) шляхом забезпечення страхування ризиків аграрного виробництваГафурова О. В. Державна підтримка фермерських господарств в Україні та Європейському Союзі: правові аспекти: монографія. Київ: Компринт, 2017. 335 с. С. 66. Сафонов І. П. Правова регламентація державної підтримки аграрних товаровиробників: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06. Харків: 2007. 20 с. С. 10..

До суб'єктів господарювання у сфері сільського виробництв, які потребують державної підтримки, відносять: сільськогосподарський кооператив (сільськогосподарський виробничий та обслуговуючий кооперативи), фермерське господарство, колективне сільськогосподарське підприємство. Одним із чинників успішного розвитку зазначених вище суб'єктів є забезпечення їх відповідною державною підтримкою, тому що сільське виробництво - це один із найбільш ризикованих видів підприємницької діяльності, що зумовлено низкою факторів, а саме: сезонність виробництва, велика залежність від кліматичних і погодних умов, тривалий період обороту капіталу, складність у придбанні й заміні технологій. Тому стає зрозумілим, що мінімізувати ризики у цій сфері можна лише шляхом забезпечення підтримки з боку держави.

Крім того, через певні особливості ведення сільського господарства можливості МСП у цій сфері в частині фінансового забезпечення підприємницької діяльності дещо обмежені порівняно з іншими галузями економіки¹. Насамперед, таке відбувається через труднощі одержання в користування земель сільськогосподарського призначення й доступу до фінансового ресурсу, що становить цей сектор у нерівні умови функціонування на ринку і є стримуючим фактором розвитку підприємницької діяльності на селі в формах МСП. Більшість МСП обмежена в багатьох ресурсах, а саме: земельних, фінансових, людських, інфраструктурних. МСП не має ресурсів на всі виробничі затрати, а саме на технологічну підтримку, інноваційні розробки, інформаційне забезпечення та інші ресурсно-виробничі напрямки діяльності великих аграрних підприємств. У зв'язку з цим виникають питання, у тому числі й щодо належного забезпечення активами МСП та їх використання в кредитних операціях як забезпечення.

Розглянемо спроможність застосування загальних засобів підтримки працюючих у сфері сільського господарства МСП. Передусім вкажемо, що МСП у цій сфері досить гостро відчувають труднощі з доступом до кредитних ресурсів, оскільки банки, враховуючи ризикованість і специфіку галузі, висувають високі для них вимоги щодо забезпечення, які не в змозі виконати більшість підприємств, що обмежує їх фінансові можливості й не стимулює до здійснення підприємницької діяльності. Тому питання банківського кредиту в системі фінансового забезпечення малого і середнього підприємства залишається досить гострим і болючим сьогодні, оскільки, незважаючи на особливість і перспективність розвитку сільського господарства в економіці країни, його ризиковість змушує банки неохоче і обережно вступати в кредитні відносини з такими підприємствами.

Крім того, переважно здійснюється кредитування тих суб'єктів, які провадять діяльність у високорентабельних підгалузях сільського господарства. Так, ProCredit Bank надає кредити сільськогосподарським підприємствам, якщо: 1) сільськогосподарська діяльність здійснюється, як мінімум, один виробничий цикл, але не менше 12 місяців; 2) сільськогосподарські підприємства мають стабільний фінансовий стан і кредитоспроможність; 3) кількість працюючих складає не Коритін Д. С. Окремі господарсько-правові засоби підтримки малих та середніх підприємств в сільськогосподарській галузі. Науковий вісник публічного та приватного права. 2017. № 1. С. 65-70. С. 66. більше 250 чоловік; 4) валовий річний дохід від реалізації товарів не більше 5 млн євро.

Виходить, що, якщо підприємство новостворене і перебуває на етапі, коли найбільше потребує додаткового фінансування, то претендувати на банківський кредит воно не може. У той же час більшість малих підприємств не має стабільного фінансового стану з огляду на специфіку сільського господарства, йдеться про те, що вони не в змозі передбачити майбутній результат, саме тому комерційні банки не зацікавлені у кредитуванні підприємств малого й середнього бізнесу в сільському секторі, як наслідок, більшість підприємств залишається поза сферою інтересів комерційних банків.

Таким чином, відсутність безпосереднього доступу до дешевих кредитних коштів і недосконалість законодавчої бази, що регулює відносини учасників цього ринку, є основними стримуючими факторами, які пов'язані між собою.

Наступний засіб господарського регулювання МСП у сільськогосподарській сфері - це державна інвестиційна підтримка. На даний час сільське господарство знаходиться на стадії адаптації до нових реалій і подальших змін із точки зору динаміки ринку, ринкової політики, споживчого попиту, що, звісно, позначається на МСП, які займаються сільським господарством. Беручи до уваги ці тенденції, необхідно заохочувати і підтримувати спрощення існуючих механізмів підтримки розвитку сільських районів. Регламент Ради (ЄС) № 1305/2013 від 17 грудня 2013 р. про підтримку розвитку села від Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села (Council Regulation on support for rural development by the European Agricultural Fund for Rural Development (EAFRD) and repealing Council Regulation (EC) No 1698/2005) у ст. 5 вказує 6 пріоритетів для розвитку сільських місцевостей, більшість яких передбачає підтримку МСП, фермерів, у тому числі в трансфері знань та інновацій: 1) передача знань та інновацій; 2) життєздатність і конкурентоспроможність ферми; 3) організація продовольчого ланцюга і управління ризиками; 4) відновлення, збереження і поліпшення екосистем; 5) ресурсое- фективність, стійка до клімату економіка; 6) соціальна інтеграція та економічний розвиток. При цьому поняття МСП застосовується і до малих і середніх підприємств відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1303/2013, що встановлює загальні положення про Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Фонд єдності, Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських районів і Європейський Фонд морського і рибного господарства (Regulation (EU) No 1303/2013 of the European Parliament and of the Council of 17 December 2013 laying down common provisions on the European Regional Development Fund, the European Social Fund, the Cohesion Fund, the European Agricultural Fund for Rural Development and the European Maritime and Fisheries Fund and laying down general provisions on the European Regional Development Fund, the European Social Fund, the Cohesion Fund and the European Maritime and Fisheries Fund)¹, і Рекомендацій Комісії ЄС № 2003/361/ЄС щодо визначення мікро-, малих та середніх підприємств (Commission Recommendation of 6 May 2003 concerning the definition of micro, small and medium-sized enterprises).

Разом із тим необхідно враховувати й те, що, закріплюючи пряму підтримку фермерів у Регламенті (ЄС) 1307/2013 щодо встановлення правил для прямих платежів фермерам за схемами підтримки в рамках спільної сільськогосподарської політики (Regulation (EU) No 1307/2013 of the European Parliament and of the Council of 17 December 2013 establishing rules for direct payments to farmers under support schemes within the framework of the common agricultural policy), при визначенні поняття «фермер» законодавство ЄС не відокремлює фізичних і юридичних осіб.

Розглянемо на прикладі кредитно-інвестиційної підтримки, звернувши передусім увагу на законодавство ЄС. Так, ст. 17 Регламенту UA.EUR-LEX. Regulation (EU) No 1303/2013 of the European Parliament and of the Council of 17 December 2013 laying down common provisions on the European Regional Development Fund, the European Social Fund, the Cohesion Fund, the European Agricultural Fund for Rural Development and the European Maritime and Fisheries Fund and laying down general provisions on the European Regional Development Fund, the European Social Fund, the Cohesion Fund and the European Maritime and Fisheries Fund. URL:https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A32013R1303.

Ради (ЄС) № 1305/2013 передбачає, що підтримка інвестиціями повинна сприяти ефективності і раціоналізації переробки і збуту сільськогосподарської продукції і тим самим підвищенню конкурентоспроможності. Така підтримка здійснюється з метою: 1) підвищення загальної продуктивності та стійкості агрохолдингу; 2) поліпшення або удосконалення збуту або процедури обробки; 3) покращення інфраструктури, пов'язаної з розвитком, модернізацією сільського господарства; 4) для захисту навколишнього середовища. Підтримка надаватиметься тим особам, економічна доцільність яких буде доведена і які дотримуються мінімальних стандартів, що стосуються охорони навколишнього середовища, а інвестиції повинні сприяти поліпшенню становища основного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Регламенту ЄС № 1306/2013 від 17 грудня 2013 року з питань фінансування, управління та моніторингу єдиної сільськогосподарської політики витрат на МСП у сфері сільського господарства (Regulation (EU) No 1306/2013 of the European Parliament and of the Council of 17 December 2013 on the financing, management and monitoring of the common agricultural policy)¹ розвиток сільської місцевості фінансуються за рахунок двох фондів: Європейського сільськогосподарського фонду для розвитку сільських районів (The European Agricultural Fund for Rural Development (далі - EAFRD)) і Європейського фонду гарантування сільського господарства (The European Agricultural Guarantee Fund (далі - EAGF). У ст. 3, 4 глави I розділу II цього Регламенту передбачено перелік витрат, які фінансуються за рахунок того чи іншого фонду. Так EAGF фінансує такі витрати, які здійснюються відповідно до законодавства ЄС, а саме: а) заходи регулювання і підтримки сільськогосподарських ринків; б) прямі виплати; в) на інформацію і заходи просування сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку і в третіх країнах; г) просування сільськогосподарської продукції; д) заходи, вжиті відповідно до законодавства ЄС, для забезпечення збереження, характеристики, Regulation (EU) No 1306/2013 of the European Parliament and of the Council of 17 December 2013 on the financing, management and monitoring of the common agricultural policy. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/ALL/?uri=CELE- X%3A32013R1306. збору і використання генетичних ресурсів у сільському господарстві; є) створення і технічне обслуговування сільськогосподарських бухгалтерських інформаційних систем. EARFD повинен фінансувати програми розвитку сільських районів, які виконуються відповідно до законодавства ЄС про підтримку розвитку сільського господарства.