Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років

До перекладів з перської літератури. Перську поезію перекладав видатний український сходознавець Агатангел Кримський, зокрема, в Києві 1922 р. вийшла друком збірка східної поезії у перекладах Кримського «Пальмове гілля» (Частина 3). Там само 1924 р. була опублікована збірка «Гафіз та його пісні», яка містила 17 перекладів українською мовою і 20 перекладів російською мовою, виконаних А. Кримським з перського і таджицького поета Гафіза (бл.1325 - 1389 чи 1390), якого називають народним співцем. Гафіз - літературний псевдонім Мохаммеда Шамседдіна або Шамс ад-діна Мухаммада.

Далі подаємо наступний фрагмент із незакінченого нарису М. Н. Москаленка «Переклади 1920-30-х років», присвячений перекладам з давніх літератур у Західній Україні, в якому залучені до розгляду також публікації у періодичних виданнях [70]. Усі примітки до тексту нарису належать автору - М. Н. Москаленку. Зберігаємо особливості авторських посилань.

Михайло Москаленко. Переклади з давніх літератур у Західній Україні (фрагмент із нарису)

У 1920-х - 1930-х роках на західноукраїнських землях з'явилася також низка перекладів із літератур Середніх віків, Відродження та пізніших культурних епох. Звертання перекладачів до літератур Сходу було радше спорадичним: так, В'ячеслав Заїкін переклав з турецької касиду Іси Месихі «Привіт весні» («Наш світ», 1924, № 7/8), а з перської - вірш Джалаледдіна Румі (1207-1273, перський поет-містик, який заснував орден танцюючих дервішів. - Л.К.) «Розмова закоханих» (там само, № 13/14). У перекладі Степана Левинського побачила світ поема «Годжокі. (Хатина буддійського відлюдника)» японського письменника ХІІ-ХШ ст. Камо-но Темея (найбільш відомого за збірку короткої прози в жанрі дзуйхіцу «Записки з келії». - Л.К.) («Ми», 1934, № 2). Окремі корейські казки для дітей перекладав Василь Левицький («Світ дитини», 1925, № 4), японські - Іван Самінський та Богдан Заклинський (там само, 1930, № 5; 1936, № 10). Зразки китайської воєнної лірики VIII ст., вірші Лі Бо (701-762, видатний китайський поет танськой епохи: VII-X ст. - Л.К.) переклав Святослав Гординський («Ми», 1936, № 6). Були й інші, хоч і нечисленні, «східні» переклади, але говорити про системність праці тлумачів у сходознавчій царині, мабуть, не доводиться. Натомість літературам Західної Європи, природно, приділялося набагато більше уваги. Так, Юрій Шкрумеляк надрукував у своєму перекладі «Батьківський заповіт» - уривок із старонорвезької «Саги про лицаря Фрідйофа» («Дзвони, 1931, № 4/5). Уривок із староісландської «Старшої Едди», «Виправа по молот» («Вістник», 1939, т. 1) переклав Юрій Клен (Освальд Бургардт, 1891-1947), і це тлумачення, хоч і зроблене за проміжним німецьким текстом, було першим після І. Франка зверненням до письменства давньої Ісландії. З творами давніх літератур Скандинавії певним чином циклізуються і два переклади «Слова о полку Ігоревім», що майже одночасно побачили світ у Львові. Перший з названих перекладів («Слово про Ігорів похід. Український лицарський епос княжих часів» (Львів, 1936) належить Миколі Матіїву-Мельнику (1890-1947), українському письменникові й педагогу, учасникові Визвольних змагань, що був у лавах Українських січових стрільців, а згодом воював у складі Української Галицької армії. Перекладач вдавався до різних ритмічних схем у різних частинах твору: «Заспів» формально нагадує ритміку українських дум, інші частини перекладено

12-складовим хореєм із цезурою, бачимо тут і речитатив, і фрагменти прозового переказу, що було зумовлене, найімовірніше, навчальним характером цього видання. Другий переклад («Слово про Ігорів похід. Український героїчний епос кінця XII ст. - Львів, 1936) належить Святославові Гординському, і ця праця тлумача дає підстави історикам літератури віднести її до найкращих перекладів «Слова», створених на західно-українських землях: «Мова його перекладу бездоганна: українські еквіваленти тлумачених лексем максимально наближені до давньоруських оригіналів, збережено також певну частину архаїзмів, але вони естетично осмислені, не випадають зі стилю загального мовного потоку». Бегунов Ю. К., Пинчук С. П. Гординский Святослав Ярославович. - У кн.: Энциклопедия «Слова о полку Игореве». - Том 2. - Санкт-Петербург: Изд-во «Дмитрий Буланин», 1995. - С. 43. У різних розділах поеми перекладач вдавався до різних віршованих розмірів, від чотиристопного хорею до колядкового десятискладовика та коломийкового вірша, що до певної міри позначилося на цілісності загального враження. Разом з тим Св. Гординському пощастило вдало відтворити фольклорні елементи «Слова», що увиразнює досить високі літературні якості перекладу.

До тлумачень з італійської середньовічної поезії належить вірш Франциска Ассізького «Благословенний» («Діло», 1924, № 6), що його переклав Олесь Бабій (1897-1975): також і цю перекладацьку роботу можна розглядати як продовження зусиль Івана Франка, першого українського тлумача поезій італійського богослова.

1934 р. у Львові вийшов друком трактат відомого італійського письменника та історика доби Відродження Нікколо Макіавеллі «Володар» (переклав Михайло Островерха). Зверталися львівські перекладачі міжвоєнного двадцятиліття і до творчості Вільяма Шекспіра. Зокрема, у часописі «Літературно-Науковий Вістник» (1927, т. 92), а відтак і окремою книжкою (Львів, 1927) вийшов «Сон літньої ночі» в перекладі Ярослава Гординського (1882-1939), - на думку Г. Кочура, ця робота «цілком добросовісна, особливими поетичними достоїнствами не відзначається». Кочур Г. Шекспир на Украине // Мастерство перевода. 1966 / Редкол.: К. Чуковский (глав. ред.) ... Г. Кочур. - М., 1968. - С. 26-59. - С. 46. Крім того, Ярослав Гординський переклав ще три Шекспірові твори: «Бурю», «Венецького купця» та «Річарда III», але надруковані вони не були. Також не вийшли друком «Отелло» і «Гамлет», що їх переклав відомий згодом вчений, педагог і письменник Михайло Рудницький (1882-1975), у міжвоєнне двадцятиріччя - плідний тлумач, про якого ще буде мова далі. Поява перекладів із французької класики була радше спорадичною: один сонет Луїзи Лабе («Ми», 1934, № 2) відтворила Наталя Лівицька-Холодна (1902-2005), комедію Мольєра «Чудодійний лікар» - Олекса Скалозуб (Коломия, 1934), окремі байки Лафонтена - Юрій Шкрумеляк («Світ дитини», 1928, № 7; 1931, № 1). Інакше кажучи, хоч література минулих століть і не проходила повз увагу західноукраїнських тлумачів, - як правило, не вона перебувала в центрі перекладацьких інтересів міжвоєнного двадцятиріччя. Важливішим для української культури - саме в цей історичний момент - перекладачі цієї частини України вважали по можливості активне залучення у вітчизняний літературний контекст найактуальніших, наймодерніших явищ світового письменства - тобто передусім європейської та американської літератури XIX - перших десятиріч XX століть. До того ж, хоч які несприятливі були умови для культурної діяльності в рамках, встановлених польським окупаційним режимом, відносна свобода літературної, зокрема й перекладацької праці до вересня 1939 року все ж зберігалася.

З РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У радянській Україні з кінця 1920-х років динаміка виходу друком перекладних видань виявляє значне переважання російської та російськомовної літератури. З усіх російськомовних письменників найбільш перекладеним, улюбленим, «своїм» був Микола Гоголь, хоч за кількістю окремих видань його випереджає Олександр Пушкін. Повість «Сорочинський ярмарок» перекладали Митрусь (Дмитро Соловей) (Полтава, 1920), Антон Харченко (Харків, 1929), втретє переклад вийшов без вказівки на перекладача за редакцією Івана Ханенка (Харків-Київ, 1934), оповідання «Страшна помста» видавалось у перекладі Вадима Щербаківського (Полтава, 1920) та Антона Харченка (Харків, 1929), оповідання «Загублена грамота» перекладали Герман Клейф (Миколаїв, 1922), Андрій Ніковський - під назвою «Згублена грамота» (Харків, 1929), у виданні 1936 р. з назвою «Втрачена грамота» (Київ-Харків: «Держлітвидав УСРР») та його перевиданні там само, того ж року ім'я перекладача вже не вказувалося. Історична повість «Тарас Бульба» видавалась у перекладі Володимира Супранівського (Коломия, 1924), Миколи Садовського (Київ, 1928), А. Василька (справж. - Андрій Ніковський) (Харків, 1930), а також 1937 року - вже без імені перекладача (Київ-Одеса: «Молодий більшовик», 1937). Комедію «Одруження» перекладала Олена Пчілка (Львів, 1926), а її окреме видання 1938 р. вже не удостоїло перекладача згадки його імені (Київ: «Мистецтво»). Комедію «Ревізор» перекладали Іван Брик (Львів, 1927), Антон Хуторян (Київ-Харків, 1936), а в окремому виданні 1935 р. зазначалося лише ім'я редактора - Зінаїди Йоффе (Харків: «Художня література»). Оповідання «Вечір проти Івана Купала» перекладав Дмитро Ревуцький (Харків, 1929), оповідання «Зачароване місце» - Сергій Титаренко (Харків, 1929), воно ж вийшло 1935 р. лише із зазначенням імені редактора - А. Хуторяна (Київ-Харків: «Держлітвидав УСРР»), оповідання «Іван Федорович Шпонка та їхня тітонька» перекладав Микола Зеров (Харків, 1929), чий переклад 1936 р. («Іван Федорович Шпонка та його тітонька») вийшов у видавництві «Держлітвидав УСРР» без імені перекладача. Оповідання «Майська ніч» перекладав Максим Рильський (Харків, 1929), повторний переклад за редакцією Івана Ханенка вийшов 1934 р. («Майська ніч, або Утоплениця»), у третьому ж виданні («Майська ніч, або Утоплена»), здійсненому 1935 р. згаданим вище видавництвом, вже не було вказівки ні на перекладача, ні на редактора. Максим Рильський перекладав і оповідання «Ніч проти Різдва» (Харків, 1929), яке 1934 р. вийшло у видавництві «Література і мистецтво» без імені перекладача («Ніч перед Різдвом»). Повість «Вій» окремо виходила двічі: в перекладі Антона Харченка (Харків-Київ, 1930) та в редакції Зінаїди Йоффе (Київ-Харків, 1935). Протягом 1929-1932 рр. виходить чотиритомник творів Миколи Гоголя в загальній редакції Івана Лакизи та Павла Филиповича, за стилістичною редакцією Андрія Ніковського, Миколи Зерова, Антона Харченка (Харків: «Книгоспілка»). У згаданому видавництві 1930 року окремо друкувалась збірка «Миргород». Того-таки року київське видавництво «Маса» опублікувало «Оповідання» Гоголя в перекладі Степана Васильченка, видавництво «Книгоспілка» (Харків-Київ) - «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» у перекладі Максима Рильського, яку було перевидано там само

1934 р., а також повість «Старосвітські поміщики», яку переклав Сергій Вільховий (Титаренко) і яка також була видана 1934 р. у видавництві «Література і мистецтво» за редакцією Івана Ханенка. Тоді-таки, там само вийшов переклад комедії «Мертві душі» за редакцією Валер'яна Підмогильного та з передмовою

Л. Каменєва. 1935 р. у видавництві «Держлітвидав УСРР» було опубліковано «Вибрані твори» письменника за редакцією

А. Хуторяна, Ф. Гавриша, І.М. Щербака, загальним обсягом 682 с. Того ж року двічі видавалися «Вечори на хуторі біля Диканьки»: у «Держлітвидаві УСРР» та у «Книгоспілці» (під назвою «Вечори на хуторі під Диканькою»). В обох виданнях імені перекладача не вказувалося. Оповідання «Шинель» окремо з'явилося 1935 р. за редакцією Зінаїди Йоффе у харківському видавництві «Література і мистецтво», оповідання «Ніс» - 1936 р. в «Держлітвидаві УСРР». Обидва - без вказівки на імена перекладачів.

Як уже зазначено, з російських поетів-класиків найчастіше й найбільше перекладали Олександра Пушкіна. 1927 року в Харківському видавництві «Книгоспілка» вийшов однотомник «Вибраних творів» поета за редакцією Павла Филиповича загальним обсягом 256 с. Тут уперше друкувались переклади Максима Рильського: «Поволі рідшає хмарок рідкий туман…», «Кинджал», «Я пережив свої бажання…», «Прикмети», «Аріон», «Три джерела», «Кавказ», «Елегія», «Рум'яний критику…», «Бенкет у чуму», а також поезія «Труд» у перекладі Миколи Зерова. Друге видання, доповнене і перероблене, «Вибраних творів» Пушкіна за редакцією Павла Филиповича виходить у тому ж видавництві 1930 р. загальним обсягом 376 с. У ньому вперше оприлюднені переклади Максима Рильського «Чи серед вулиць гомінливих…», «Сонет», «Я пам'ятник собі…», «Мідний вершник». У цьому ж виданні знаходимо такі переклади Миколи Зерова: поезії «До…», «Лист у Сибір», «Що в імені тобі моїм?», «До вельможі», «Я пам'ятник собі…» (у примітках), повість «Постріл»; «Сцена біля фонтану» з віршованої трагедії «Борис Годунов». Того ж 1930 р. окремо видавалися: «Казка про попа і наймита його Балду» в перекладі Миколи Вороного (Харків-Київ: «ДВУ»), «Капітанська дочка» в перекладі Антона Харченка, «Мідний вершник (Петербурзька повість)» у перекладі Максима Рильського (обидві книжки - в харківському видавництві «Книгоспілка», а «Мідний вершник» був перевиданий 1936 р.). Повторний переклад «Казки про попа і наймита його Балду» вийшов у «Держлітвидаві УСРР» 1936 р. у виконанні Максима Рильського і був перевиданий 1938 р. «Казку про царя Салтана» в середині 1930-х рр. перекладав Павло Тичина, проте цей переклад був уперше опублікований у 12-томнику творів П. Тичини 1986 р. (т. 5, кн. 1). Окреме видання «Казок» Пушкіна в перекладі Максима Рильського («Казка про попа і наймита його балду» та «Казка про золотого півника») і Бориса Петрушевського здійснило видавництво «Дитвидав УСРР» 1934 р., перевидано «Казки» 1936 р. Того самого року окремо вийшли «Казка про золотого півника» в перекладі Максима Рильського («Держлітвидав УСРР») і «Казка про мертву царівну та про сімох богатирів» у перекладі Бориса Петрушевського (обидві книжки - в «Держлітвидаві УСРР»). «Гавриліада» окремим виданням з'явилась у Харкові 1932 р. в перекладі Євгена Дроб'язка. 1937 р. вперше з'являється двотомник «Вибраних творів» Пушкіна («Держлітвидав УРСР УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка; до 1937 року мала назву Українська Соціялістична Радянська Республіка (УСРР).»). Том 1 - 413 с. (тут уперше надруковані переклади Павла Тичини: «Зимовий вечір»; «Біси»; «Обвал»; «В мене з вечора Леїла…»; серед перекладів Максима Рильського: «Поволі рідшає хмарок легкий туман…», «Я пережив свої бажання…», «Кинджал», «До Овідія», «Ознаки», «Аріон», «Три джерела», «Спомин»; «Чи серед вулиць гомінливих…», «Сонет («Суворий Дант…»), «Елегія», «Рум'яний критику…», «Я пам'ятник собі…», «Мідний вершник»; переклади Леоніда Первомайського: «Під небом голубим…», «В Сибір», «Ворон ворону навстріч…», «Знов одвідав я…», а також вісім поетичних перекладів Миколи Чернявського; крім того, до тому увійшли казки: «Казка про царя Салтана, сина його славного і могутнього богатиря Ґвідона Салтановича та про красну царівну Лебедицю», «Казка про рибака та рибку», «Казка про мертву царівну та про сімох богатирів» у перекладі Бориса Петрушевського, «Казка про попа і наймита його Балду», «Казка про золотого півника» у перекладі Максима Рильського). Том 2 - 679 с. (тут містяться такі переклади: Миколи Зерова - трагедії «Борис Годунов» (переклад підписав своїм ім'ям Б. Петрушевський), Максима Рильського - роману у віршах «Євгеній Онєгін»). Того-таки 1937 року з'явилося найбільше окремих видань творів Пушкіна, зосібна, у перекладі Бориса Ткаченка: «Вибрана проза» (Київ-Херсон: «Молодий більшовик»), повісті «Дубровський», «Пікова дама», оповідання «Метелиця», «Панна-селянка», «Станційний доглядач», «Постріл», «Трунар» (Київ-Харків: «Держлітвидав УРСР»); поема «Брати-розбійники» в перекладі Юрія Карського, роман у віршах «Євгеній Онєгін» у перекладі Максима Рильського, поеми «Кавказький бранець» і «Цигани» в перекладі Володимира Сосюри, драма «Камінний гість» у перекладі Миколи Терещенка, драма «Моцарт і Сальєрі» в перекладі Миколи Бажана, поема «Полтава» в перекладі Сави Голованівського, драма «Русалка» в перекладі Володимира Свідзинського, поема «Руслан і Людмила» в перекладі Миколи Булатовича, «Казка про царя Салтана» - лібрето до опери М. А. Римського-Корсакова за О. С. Пушкіним - у перекладі Павла Тичини (всі перелічені переклади вийшли друком у «Держлітвидаві УРСР»). А от 1938 р. з'явилася лише «Казка про рибака та рибку» в перекладі Наталі Забіли (Харків: «Дитвидав УРСР»).

Із творів Михайла Лермонтова окремо було видано «Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника і відважного купця Калашникова» у перекладі Бориса Петрушевського в «Держлітвидаві УСРР» 1936 р.

У 1920-22 рр. Павло Тичина перекладав драматичну поему Олександра Блока «Троянда й хрест». Блоківську баладу революції - поему «Дванадцять» - було видано у Львові 1923 р. в перекладі Василя Бобинського. Того ж року Павло Тичина зробив кілька перекладів з російських поетів ХІХ ст., зокрема, переклав вірш «Подивився стрімчак дідуган…» Якова Полонського (сучасника Тараса Шевченка, який зустрічався з великим українським поетом на літературних читаннях) та вірш «Море» письменника, поета, перекладача Дмитра Цертелєва.

«Антологія російської поезії в українських перекладах» (за редакцією Бориса Якубського) з'явилась обсягом 283 с. в харківському «ДВУ» 1925 р. В антології вміщено переклади Павла Тичини з Якова Полонського («Вечір», «Розламану башту, оселю орла…»), Івана Сурикова («Ясний місяць-серпик»), Ліодора Пальміна («Requiem»), Івана Буніна («Тирса»), а також переклади Максима Рильського з Афанасія Фета («В борні житейській згубивши надію»), Олександра Блока («Грішити в п'янім божевіллі…», «Яка жага безумна - жить…»). Того-таки року в Києві вийшов збірник поезій Валерія Брюсова, де містилися переклади Миколи Зерова (14 віршів), Максима Рильського (13 віршів), Павла Филиповича (13 віршів).

Прозові твори класичної російської літератури доволі повно заявлені в українських перекладах, над якими працювали десятки різних літераторів. Так, твори Льва Толстого перекладали: повість «Хаджі-Мурат» - Борис Ткаченко («ДВУ», 1924), перевидання 1936 р.; повість «Дитинство, хлоп'яцтво і юнацтво» - М. Агнівцев («Книгоспілка», 1930); повість «Козаки» - Гнат Хоткевич («Рух», 1930); роман «Анна Кареніна», кн. 1 (1935), оповідання «Ранок поміщика», кн. 1 (1935), оповідання «Ранок поміщика» та «Хазяїн і робітник» (1936), роман «Війна і мир»,

т. 1-2 (1937) - Олексій Варавва (усі переклади опубліковані в «Держлітвидаві УРСР»); «Севастопольські оповідання» - Антон Харченко («Держлітвидав УСРР», 1936); оповідання «Кавказький полонений» - Іван Сенченко («Дитвидав УСРР», 1936), перевидання 1937 р.

Творчість Івана Тургенєва широко представлена в перекладах, включно з їхніми варіантами. Так, «Записки мисливця» перекладали С. Назаренко (Київ-Відень-Львів: «Чайка», 1924), Михайль Семенко (Харків: «Книгоспілка», 1930), а у виданні «Записок мисливця» 1935 р. («Держлітвидав УСРР»), обсягом 410 с., вказівка на перекладача/ів оминається. Оповідання «Муму» публікували харківські видавництва «ДВУ» (в перекладі Максима Рильського, 1928) та «Література і мистецтво» (в перекладі Володимира Штангея, 1934), харківсько-одеське видавництво «Дитвидав УСРР» (за редакцією Валер'яна Підмогильного, 1934). Роман «Батьки і діти» виходив у харківських видавництвах «Космос» (переклад К. Сеник, за редакцією Миколи Зерова, 1929) і «Художня література» (без згадки про перекладача, 1935). Останнє видавництво того ж таки 1935 р. оприлюднило «Вибрані твори» письменника загальним обсягом 154 с. Окремо друкувався «Бєжин луг» («ДВУ», 1930) - за редакцією Максима Рильського, перекладач зазначений під криптонімом П. П-р. Роман «Рудін» перекладали В. Давиденко (Київ-Одеса, 1935) і

А. Єзерницький (Київ-Харків, 1937). Романи «Дворянське гніздо» і «Напередодні» (обидва - Київ-Харків: «Держлітвидав УСРР», 1936) переклав Володимир Свідзинський. Роман «Напередодні» було перевидано того самого року. А наступного, 1937 р. в названому видавництві з'явилися «Вибрані твори» Тургенєва загальним обсягом 651 с. (у цьому виданні роман «Напередодні», оповідання та повісті «Три портрети», «Муму», «Ася», «Степовий король Лір», «Весняні води», «Пунін і Бабурін» публікувалися в перекладі Володимира Свідзинського).

Антон Чехов - улюблений українськими читачами письменник. Добре відоме радянським дітям оповідання «Каштанка» вийшло друком у Києві 1923 р. в перекладі Сергія Єфремова, згодом воно двічі перевидавалося (1928 і 1929 рр.), також окремо публікувалося разом з оповіданням «Ванька» в перекладі Бориса Ткаченка (Харків-Одеса: «Дитвидав УСРР», 1935). Уперше збірка «Оповідань» письменника побачила світ 1923 р. у перекладі Олеся Бабія (Київ-Львів: «Русалка»). 1935 р. вийшло видання «Оповідань» Чехова за редакцією Зінаїди Йоффе (Харків: «Художня література»). 1937 р. теж були видані «Оповідання» Чехова, без вказівки на персоналії перекладачів чи редакторів, солідним обсягом - 401 с. (Київ-Харків: «Держлітвидав УРСР»). 1930 р. в харківсько-київському видавництві «Книгоспілка» з'явились «Вибрані твори» письменника у 2 томах за редакцією В. Іванушкіна та М. Рильського: Т.1. «Оповідання» (загальний обсяг 270 с.); перекладачі: Борис Антоненко-Давидович, С. Вільховий (Титаренко), Наталя Горова та ін.; Т.2. «Оповідання» (загальний обсяг 236 с.); перекладачі: Борис Антоненко-Давидович, Микола Зеров, Леонід Пахаревський, В. Михальчук, Іван Рильський, Дмитро Тась, Антон Марченко. Того-таки року вийшли «Комедії» Чехова в перекладі В. Буряченка (Харків-Одеса: «ДВУ»), повість «Мужики» в перекладі Григорія Піддубного (Харків: «Рух»), повість «Палата № 6» у перекладі Бориса Антоненка-Давидовича (Харків-Київ: «Книгоспілка»). Остання також з'явилась окремим виданням 1934 р. в харківському видавництві «Література і мистецтво», де через рік вийшло друком оповідання «Людина в футлярі» - обидва твори в перекладі Пилипа Капельгородського. У 1936 р. харківсько-київське видавництво «Держлітвидав УСРР» двічі видавало однотомники «Вибраних творів» Чехова: 1) за редакцією В. Іванушкіна, обсягом 596 с. і 2) без зазначення перекладача/ів чи редактора, обсягом 516 с. Комедію «Вишневий сад» окремо було видано 1940 р. в перекладі Михайла Калиновича.

1923 р. в київському «Державному видавництві України» з'явилося тритомне видання «Творів» Володимира Короленка за редакцією Сергія Єфремова (т. 1 - 393 с., т. 2 - 406 с., т. 3 -

378 с.). 1929 р. в тому ж видавництві вийшли «Вибрані твори для дітей» В. Короленка (упорядник Сергій Єфремов), обсягом 270 с. А 1936 р. в «Держлітвидаві УСРР» вийшли друком три томи з «Вибраних творів» письменника в 6-ти томах: перекладачі творів до першого тому, обсягом 482 с., - Федір Гавриш та Іван Ханенко, твори до другого тому, обсягом 510 с., переклав Федір Гавриш, до третього тому, обсягом 402 с., - Іван Ханенко.

Окреме видання «Творів» іншого російського письменника українського походження - Всеволода Гаршина (переклад - Оксана Гордон) - побачило світ 1935 р. в «Держлітвидаві УСРР», обсягом 324 с.

«Вибрані оповідання» Дмитра Маміна-Сибіряка в перекладі Павла Іванова опубліковано 1928 р. (Харків: «ДВУ») і перевидано 1931 р. «Вибрані оповідання» письменника також публікувалися 1937 р. в перекладі Миколи Дукина (Харків-Одеса: «Дитвидав УРСР»).

Повість «Олеся» Олександра Купріна в перекладі Михайла Качеровського вийшла в харківському видавництві «Книгоспілка» 1929 р. Тоді ж там було оприлюднено «Вибрані твори» Миколи Лєскова в перекладі Степана Васильченка й Михайла Зерова, загальним обсягом 188 с., оповідання Івана Буніна «Добродій з Сан-Франціско». Роком пізніше в Києві вийшли оповідання Купріна «З вулиці» в перекладі Богдана Рильського.

Двічі видавалися «Нариси бурси» Миколи Помяловського - одного з перших і найвизначніших російських письменників радикальної дрібної буржуазії 1860-х рр.: у перекладі Марусі Полтавки, за редакцією Миколи Зерова (Харків: «Космос», 1929) та в перекладі Степана Ковганюка (Київ-Одеса: «Молодий більшовик», 1935).

Михайло Салтиков-Щедрін представлений перекладами «Історії одного міста» - перекладач З. Білоусов, за редакцією Миколи Зерова (Харків: «Книгоспілка», 1930), «Повістю про те, як один мужик двох генералів прогодував» - перекладач Володимир Свідзинський (Харків: «Дитвидав УРСР», 1938), романом «Пани Головльови» - перекладач Оксана Стешенко (Київ: «Держлітвидав УРСР», 1939).

Звеличені радянським літературознавством твори Олександра Островського - комедію «Бідність не порок» і драму «Гроза» перекладав Антон Харченко (Київ-Харків: «Держлітвидав УСРР», 1936). Драма «Гроза» в перекладі Євгена Дроб'язка також вийшла друком 1939 р. у київському видавництві «Мистецтво». «Вибрані п'єси» драматурга окремо публікувались 1936 р. в «Держлітвидаві УСРР», загальним обсягом 370 с. У 1930-х рр. Павло Тичина перекладав фраґменти з весняної казки «Снігуронька» (найповніша публікація - у 12-томнику творів Павла Тичини, виданому 1986 р.: т. 5, кн. 1).

1936 р. зазвучали українською відразу кілька базових творів радянського канону класичної російської літератури: «Що робити?» Миколи Чернишевського - перекладач Микола Дукин

(К.-Харків: «Держлітвидав УСРР»), комедія «Горе з розуму» Олександра Грибоєдова - перекладач Анатоль Волкович (Київ-Харків: «Держлітвидав УСРР», роман «Обломов» Івана Гончарова - перекладач Степан Ковганюк (Київ-Одеса: «Молодий більшовик»).

Казку Петра Єршова «Горбоконик» переклав Максим Рильський. Уперше цей переклад було видано 1938 р. в харківському «Дитвидаві УРСР» і перевидано 1940 р.

Поему Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре» переклала Марія Пригара для київського видавництва «Молодий більшовик», у якому її було опубліковано 1938 р.

З радянських письменників найбільшу популярність мав Максим Горький, пісню якого «Сонце сходить і заходить…» із п'єси «На дні» Павло Тичина переклав у 1921-1922 рр., започаткувавши перекладацьку горькіану, котра була продовжена 1928 р., коли у Харкові вийшла повість «Мати» в перекладі відомого письменника, поета і редактора Олексія Варавви, за редакцією Сергія Пилипенка. Цей переклад перевидавався 1933, 1936, 1938, 1939, 1940 рр. Того самого 1928 р. в перекладі Михайла Лебединця й за редакцією Сергія Пилипенка була опублікована повість «Мої університети». А її повторний переклад 1933 р. здійснили Марія Пилинська та Іван Дніпровський; наступного, 1934 р., переклад «Моїх університетів» був виданий тим самим харківським видавництвом «Література і мистецтво» лишень у виконанні Марії Пилинської. Того ж таки 1928 р. у Харкові вийшов і переклад повісті «Хома Гордєєв», що належав Л. Кардиналовській, за редакцією С. Пилипенка, і який було перевидано 1935 р. Оповідання Горького «Гривеник» і «Страсті-мордасті» вийшли окремим виданням у Харкові 1929 р., їх переклав Микола Вороний. 1932 р. в харківському видавництві «Література і мистецтво» з'явилися «Вибрані твори» письменника в перекладі Сергія Титаренка загальним обсягом 224 с. «Казки про Італію» (редактор перекладу Ф. Гавриш) окремо друкувалися 1934 р., тоді побачили світ і фраґменти з «Казок про Італію» в перекладі Володимира Свідзинського, які в цьому-таки перекладі увійшли до «Вибраних творів» М. Горького у 2 тт., виданих у Харкові «Держлітвидавом УСРР» 1936 р. Роман «Діло Артамонових» у перекладі Євгена Плужника був опублікований у Харкові видавництвом «Література і мистецтво» 1934 р. Наступний, 1935 р. відзначився виходом трьох окремих видань перекладів: повісті «Дитинство» (перекладач Борис Ткаченко), оповідань під назвою «Мальва» (перекладач Максим Рильський) і повісті

«В людях» (перекладач Іван Сенченко), яка була перевидана 1937 р. А 1936 р. окремо вийшло оповідання «Кирилка» в перекладі Прохора Воронина (псевдонім Олексія (Олекси) Петровича Варавви). П'єса «Вороги» в перекладі Михайла Калиновича побачила світ у київському видавництві «Мистецтво» 1939 р.

Наприкінці 1920 - на початку 1930-х рр. у перекладі Прохора Воронина в різних харківських видавництвах вийшли друком кілька окремих видань оповідань російських письменників: «Сполучені світи» П. Дудорова, «Шахтар Левчук (оповідання з минулого Донбасу)» Л. Томського (1929), «Родина Шумахерів» Олександра Дроздова, «Оповідання Наталі Степанівни» Івана Новикова (1930), збірка оповідань «Земля радянська» (1931).

Окрім іншого, Прохор Воронин інтерпретував для українського читача пригодницьку російськомовну прозу нині забутих тогочасних авторів, як-от повісті В. Дубаса «В сильвасах Бразилії. Пригоди трьох молодих пролетарів» (Харків: «Книгоспілка», 1929) та

Н. Галкіна «Тенемі» (Харків-Одеса: «Молодий більшовик», 1932).

Частина актуальних для тогочасної дійсності пропаґандистських творів сьогодні практично забулася разом з іменами їхніх авторів. Деякі твори були популярними лише короткий час, як-от рання п'єса письменника-фантаста Володимира Кіршона «Рейки гудуть» (переклад - Майк Йогансен), видана в Харкові 1929 р., або роман лівофронтівця і футуриста, харківського поета Гро Вакара (справжнє ім'я Олександр Сорока) «Поїзди підуть на Париж», виданий у перекладі 1932 р. (перекладач не вказаний, тож, найімовірніше, - в автоперекладі). Одначе крім відверто аґітаційної продукції, такої як п'єса на 1 дію «Марат» Антона Амнуеля, переклад - В.К. (Полтава, 1921) чи п'єса «Перша кінна» Всеволода Вишневського, переклад - Петро Дятлів (Харків, 1932), романів «геніального Остапа Бендера від літератури» Миколи Островського: «Як гартувалася сталь» (Харків, 1934; перевидання 1935 і 1937 рр.) та «Народжені бурею» (Київ-Одеса, 1937; перевидання 1938 і 1939 рр.), обидва - в перекладі Олексія Варавви; в перекладі Степана Ковганюка роман «Народжені бурею» побачив світ у «Дитвидаві УРСР» 1940 р., - у цей період в українських перекладах з'являються і високохудожні та просто вартісні твори російської літератури. Зокрема, символістська проза Леоніда Андрєєва «"Червоний сміх" та інші оповідання» (переклала Л. Єгорова, за редакцією Максима Рильського. - Харків, 1929), популярні пригодницькі повісті для юнацтва письменника та перекладача Миколи Чуковського «Капітан Джемс Кук» (переклала М. Вишнівська), «Ляперузові мандри» (переклав О. Варлам), - обидва видання: Харків, 1930; повторний переклад повісті «Капітан Джемс Кук» (переклав А. Ходько. - Харків-Одеса, 1935), знаменитий завдяки майбутній кінопостановці роман письменника-фантаста Олександра Бєляєва «Людина-амфібія», переклад - Л.Є. Вовчик (Харків, 1930), роман видатного представника романтичного реалізму Олександра Гріна «Скарби африканських гір», переклад - Богдан Рильський (Харків-Київ, 1930), твори для дітей талановитого письменника Віталія Біанкі: повість «Одинець», переклад - Оксана Стешенко (Харків-Київ, 1929 р.; перевидання 1931 р.), оповідання «Скажена пташка», переклад - Микола Вороний (Харків: «ДВУ», 1929, 30 с.), «За шулікою» та «Марко-розбишака» (Харків: «Книгоспілка», 1930 р.; обидва видання в перекладі Василя Вражливого).

Російськомовну гумористичну прозу гідно представляють переклади творів Іллі Ільфа і Євгенія Петрова: роману «Дванадцять стільців», перекладач - Марія Пилинська (Харків-Київ, 342 с.) та фейлетонів за назвою «Директивний бантик», перекладач - Василь Чечвянський (Харків, 60 с.) 1934 р.; роману «Золоте теля» (Київ-Харків, 346 с.) у 1935 р.

Історико-біографічна проза відомого вченого, літературознавця, критика і перекладача Юрія Тинянова представлена романами «Кухля», переклад - Степан Ковганюк, переклад віршів - Марія Пригара («Держвидав УСРР», 1936; перевидання 1937 р.) і «Пушкін», переклад - Микола Дукин («Держлітвидав УРСР», 1937).

Російська радянська проза і драматургія широко відтворена в українських перекладах. Досить згадати, що культова епопея Олександра Серафимовича «Залізний потік», уперше видана в перекладі Михайла Щербака 1927 р. (Харків: «ДВУ»), пізніше перевидавалася шість разів: 1930, 1932, 1933, 1935, 1936 і 1937 рр.

Звертає на себе увагу масштабність видань радянських класиків. Із творів Олексія Толстого двічі видавалася повість «Гадюка»: 1930 р. «Книгоспілкою» в перекладі Богдана Рильського з підзагаловком «Оповідання про одну дівчину» і 1935 р. «Держлітвидавом УСРР» з підзаголовком «Повість про одну дівчину» (переклад -

А. Сурова); цього ж, 1935 року роман у двох томах «Петро Перший» теж двічі видавався: «Держлітвидавом УСРР» в перекладі Бориса Ткаченка (книги 1, 2) і «Дитвидавом УСРР» в перекладі Степана Ковганюка (книга 1); 1937 р. у «Дитвидаві УРСР» видали «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно» (перекладач - Микита Годованець), який наступного року був перевиданий.

«Тихий Дон» Михайла Шолохова (переклад - Семен Кац, за редакцією Євгена Плужника) двічі публікувався у видавництві «Література і мистецтво»: 1931 р. вийшли книга 1 (308 с.) і книга 2 (314 с.), протягом 1932-1934 рр. - книга 1 (1932 р. - 268 с.), книга 2 (1932 р. - 268 с.) і книга 3 (1934 р. - 442 с.). А 1935 р. в «Держлітвидаві УСРР» усі три книги роману (в цьому ж перекладі) знову з'явились друком (кн. 1 - 420 с., кн. 2 - 414 с., кн. 3 - 454 с.). «Підняту цілину» перекладали Євген Касяненко («Література і мистецтво», 1934, 378 с.; перевидання 1935 р.) і Степан Ковганюк («Дитвидав УРСР», 240 с.).

Серед перекладених авторів - і Борис Лавреньов, чиє «Вибране» переклав Володимир Свідзинський («Держлітвидав УСРР», 1936, 474 с.), - до речі, Лавреньов згодом став двічі лауреатом Сталінської премії: 1946-го і 1950-го рр., - і майбутній академік АН СРСР (1958) Костянтин Федін, чий роман у 2 книгах «Викрадення Європи» вийшов у харківському видавництві «Художня література» 1935-1936 рр. (Кн. 1. - 256 с.; Кн. 2. - 288 с.), переклад Федора Гавриша. Канон радянської літератури в українському озвученні базувався й на таких добре відомих іменах, як Ілля Еренбург, Валентин Катаєв, Микола Тихонов. Так, 1924 р. Іван Дніпровський переклав оповідання Еренбурга «Комунарова люлька» (Харків: «ДВУ»), 1934 р. Зінаїда Йоффе переклала роман «День другий» (Харків: «ЛіМ»), 1936 р. Оксана Гордон переклада ще один роман Еренбурга - «Не переводячи подиху» (Київ-Харків: «Держлітвидав УСРР»). П'єса Валентина Катаєва «Квадратура кола» вийшла 1929 р. в перекладі Майка Йогансена (Харків: «Рух»), роман «Біліє парус одинокий» - 1937 р. в перекладі Степана Ковганюка (Київ-Одеса, «Молодий більшовик»). Повість Миколи Тихонова «Вамбері» 1929 р. переклав Михайль Семенко (Харків: «Книгоспілка»), повість «Війна» цього самого автора переклав 1933 р. Іван Дніпровський (Харків: «ЛіМ»).

З радянських поетів найбільшу увагу українських читачів привертала до себе творчість Володимира Маяковського, окремі видання перекладів з якого розпочав 1932 р. Мечислав Гаско феєричною комедією «Блощиця» (Харків: «Гарт»), 1936 р. вийшло «Вибране» Маяковського в перекладі Миколи Бажана та ін., обсягом 223 с. (Київ-Одеса: «Молодий більшовик»), 1937 р. була видана невеличка збірка віршів за назвою «Ким бути?» в перекладі Марії Пригари (Харків-Одеса: «Дитвидав УРСР»), 1939 р. - збірочка віршів «Що погано, а що добре» в перекладі Юрія Корецького (Харків: «Дитвидав УРСР»), 1940 р. з'являється друком найповніший том «Вибраного (1914-1930)», обсягом 372 с., перекладачі - М. Бажан, В. Собко, Г. Коваленко, Є. Дроб'язко, М. Терещенко, В. Грунічев, Л. Горіловський, Ю. Яновський, М. Шеремет, П. Усенко, Т. Масенко, О. Новицький, А. Малишко, С. Голованівський, К. Герасименко, Є. Фомін, І. Гончаренко, Л. Дмитренко, М. Шпак, С. Крижанівський, М. Пригара; за редакцією Миколи Бажана (Київ: «Держлітвидав УРСР»), там само і того ж року виходять окремо «Вибрані вірші» поета, обсягом 128 с.

Багато перекладів з відомого поета Миколи (Ніколая) Ушакова зробили Марко Вороний і Максим Рильський. 1928 р. київське видавництво «Культура» опублікувало дві невеличкі, однакового обсягу збірки віршів поета під назвами «Влітку» та «У полі на волі» в перекладі Марка Вороного, 1931 р. в його-таки перекладі й у тому самому видавництві вийшло друком віршоване оповідання «Швидкий поїзд», 1939 р. київський «Держлітвидав УРСР» підготував «Вибрані поезії» Ушакова, обсягом 152 с., за редакцією Максима Рильського, авторству якого в цьому виданні належать 10 перекладів (серед перекладачів був і Павло Тичина, який переклав вірш «Шота Руставелі»).

Марку Вороному також належать переклади трьох віршів Сергія Шервінського (письменника, перекладача з античної й середньовічної арабської поезії, європейських та східних літератур) - «Квач», «Кури сплять» і «Халабудка», які були видані кожен окремо 1929 р. в зазначеному видавництві «Культура».

Окремі твори Григорія Петнікова, якого сучасники називали другим після Велимира Хлєбнікова «Председателем Земного Шара», неодноразово перекладав українською Майк Йогансен. 1934 р. в харківському видавництві «Література і мистецтво» вийшли «Вибрані поезії» Петнікова (серед перекладачів - Володимир Свідзинський, якому тут належать 7 перекладів).

Улюблені дитячі вірші Корнія Чуковського виходили в кількох перекладах. Так, вірш «Мийдодір» перекладали Сергій Пилипенко і Тетяна Кардиналовська (Харків, 1929), Максим Рильський (Харків-Одеса: «Дитвидав УСРР», 1934; перевидання 1935 р.), збірки віршів «Лімпопо» і «Плутанина» - Наталя Забіла (там само, 1934 і 1935 рр. відповідно), «Муху-цокотуху» - Марія Пригара (там само, 1936; перевидання 1938 р.). Збірку дитячих віршів Самуїла Маршака «Містер Твістер» переклав Максим Рильський (там само, 1935), віршоване оповідання Маршака «Війна з Дніпром» - Павло Тичина (там само, 1937).

Ура-революційна поезія Дем'яна Бідного вийшла за назвою «Колись і тепер» у перекладі Миколи Терещенка (Харків: «Червоний шлях», 1924).

ПЕРЕКЛАДИ РОСІЙСЬКОМОВНИХ ТВОРІВ

УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Не залишаються осторонь і російськомовні твори українських письменників. Микола Хвильовий (під псевдонімом Ю. Уманець) переклав оповідання Анатоля Свидницького («Гаврусь та Катруся», «На похоронах», «Жебраки», «Пачковози», «Нерозгаданий злочинець», «Туди й назад», «Хоч з мосту та в воду», «Колишній побут православного духовенства»), які 1927 р. опублікувала «Книгоспілка», зі вступною статтею і примітками Миколи Зерова. В тому ж видавництві 1928 р. вийшла повість-бувальщина з другої половини XVII віку «Чернігівка» Миколи Костомарова у перекладі Бориса Грінченка. Того самого року львівське видавництво «Просвіта» видало роман у двох частинах Василя Наріжного «Бурсак» у перекладі Володимира Дорошенка. Роман «Пан Халявський» Григорія Квітки-Основ'яненка вийшов у харківському видавництві «Український робітник» 1929 р. в перекладі Прохора Воронина. Того-таки року в київському видавництві «Сяйво» з'явилась друком повість із народних переказів «Огняний змій» Пантелеймона Куліша в перекладі Миколи Зерова.

З БІЛОРУСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Кінець 1920-поч.1930-х років позначився яскравим спалахом перекладів з білоруської літератури. 1929 р. в Харкові вийшов друком альманах «Нова Білорусь» за редакцією Сергія Пилипенка, куди були включені твори 30 білоруських письменників (перекладачі - П. Тичина, В. Сосюра, С. Пилипенко, І. Кулик, Т. Масенко, А. Панів та ін.).

Окремими виданнями з'явилися твори класиків білоруської літератури та білоруських радянських письменників. Так, збірку віршів видатного поета, прозаїка, перекладача, літературного критика і публіциста Максима Богдановича під назвою «Вінок» підготував до друку Михайло Драй-Хмара (Харків: «ДВУ», 1929). Збірку творів народного письменника Білорусі Кіндрата Крапіви під назвою «Крапівині байки» переклав Сергій Пилипенко (там само, 1928 р.; перевидання 1930 р.), його-таки п'єсу «Кінець дружби», опубліковану в Харкові 1936 р., переклав Павло Нечай (справж. - Кирило Космін). Там само, того самого року в перекладах Павла Нечая були опубліковані твори кількох білоруських радянських драматургів: п'єса «Батьківщина» Кузьми Чорного (справж. Микола Карлович Романовський), комедія «Наші козирі» А. Троєцького, п'єса «Весняної ночі» актора, режисера, народного артиста БРСР (1940) Євстигнея Мировича.

На поч. 1930-х рр. найбільше публікувалося перекладів з радянських письменників, зокрема, 1930 р. в перекладі Степана Ковганюка у видавництві «Молодий більшовик» виходить повість «Жнива» Василя Коваля, 1931 р. видавництво «Література і мистецтво» публікує збірку оповідань «Вересневі ночі» Кузьми Чорного (справж. Микола Карлович Романовський) у перекладі рідного брата Павла Тичини Івана Григоровича Тичини (1888-1969), який більше займався перекладацькою діяльністю після Другої світової війни, 1932 р. в тому-таки видавництві з'являється п'єса «Міст» А. Романовича в перекладі Андрія Дудки (справж. Олексій Варавва).

Поет, драматург, публіцист, видатний діяч білоруського Відродження початку ХХ ст., академік АН БРСР (1928) і АН УРСР (1929) Янка Купала (Іван Домінікович Луцевич) став відомий широкому українському читачеві з відносно пізніх окремих видань, здійснених «Держлітвидавом» 1936 р. (це поема «Над рікою Оресою», переклав Терень Масенко) і 1937 р., коли з'явилися «Вибрані твори (1905-1936)» Янки Купали за редакцією Тереня Масенка, загальним обсягом 284 с. (зокрема, тут опубліковано переклади Володимира Свідзинського: віршів «Пісня і сила» та «На смерть Степана Булата»).

1929 р. в харківському видавництві «Український робітник» у перекладах Л. Кардиналовської з'явились окремі видання творів білоруського радянського письменника, поета, лексикографа Змитрока Бядулі (справж. Самуїл Юхимович Плавник): два оповідання «Лявониха і Симониха» та «Одного разу в неділю», а також історична повість «Соловей». Того-таки року, там само в перекладі Л. Кардиналовської публікується оповідання під назвою «Галя» талановитого радянського поета і письменника, чиї основні твори були присвячені становленню народу в новий період, - Михася Чарота (справж. Міхаіл Сымоновіч Кудзелька), який 1923 р. організував і пізніше керував літературним об'єднанням «Маладняк» (розпалося 1928 р.), а наприкінці 1930-х був арештований і розстріляний. 1930 року Л. Кардиналовська підготувала переклади для двох видань творів радянського прозаїка, автора оповідань та романів, зокрема, роману «Перевясло» (1932), присвяченого колективізації, - Михася Зарецького (справж. Михайло Юхимович Косенков): роман «Стежки-доріжки» («ДВУ») та оповідання під назвою «42 документи» («Український робітник»). 1932 р. в перекладі Л. Кардиналовської видавництвом «Молодий більшовик» був опублікований роман «Амок» радянського письменника Янки Мавра (справж. Іван Михайлович Федоров).

Інший білоруський радянський письменник і громадський діяч, поет, прозаїк, драматург, публіцист і критик, голова першого Радянського уряду Білорусі (1919), академік АН БРСР (1928), автор роману про колективізацію «Перегуди» (1932) - Тішка Гартний (справж. Дмитро Федорович Жілуновіч), чиє життя трагічно обірвалося 1937 р. в психіатричній лікарні, представлений окремими виданнями своїх оповідань у перекладі Сергія Пилипенка (оповідання «Страйколам» видав «Український робітник», 1929; перевидання 1932 р.) та Олександра Сороки (оповідання «Тріски на хвилях» видала «Книгоспілка», 1930; оповідання «Господар» видано у «ЛіМі», 1932). Останній також виступив перекладачем для харківської «Книгоспілки» збірки оповідань білоруського письменника М. Нікановича під назвою «У вирі життя».

З ЄВРЕЙСЬКОЇ (ЇДИШ-МОВНОЇ) ЛІТЕРАТУРИ

В Україні 1920-30-х років стрімко розвивається єврейська література національною мовою їдиш. Проте були й українські російськомовні письменники єврейського походження, зокрема, Яків Кальницький, чию повість «Чокрак (Син полку)» переклав з російської Прохор Воронин («Молодий більшовик», 1931).

1923 р. в Києві з'являється перша перекладна антологія єврейської поезії, хоч і незначного обсягу (лише 30 сторінок), укладена Василем Атаманюком: «Нова єврейська поезія». З кінця 1920-х рр. стрімко зростає відсоткова частка перекладів з єврейської літератури, що в цей період активно формувалася мовою їдиш, з якої перекладались як високохудожні твори, так і політичні аґітки. Перекладами з їдиш широко представлені класики єврейської літератури, як-от Іцхок Лейбуш Перец («Народні оповідання». Перекл. Микола Зеров і Олександр Гер, 1920; «Бонця Швайг» (опов.), 1931; «Пісня ткачів» (опов.), 1931. Обидва видання перекл. Ефраїм Райцин), уродженець Білорусі, основоположник класичної літератури їдишу Менделе Мохер Сфорім, який писав також під псевдонімом Ш.-Я. Абрамович («Перстень щастя» (повість). Перекл. Діодор Бобир та Л. Володимиров, 1928; «Долина сліз». (Ч. 2 «Персня щастя»). Перекл. Гершбін та Малоченко, 1928; «Мандри Веньяміна Третього», 1934; «Фишка Кривий», 1936; «Вибране», 1940. Усі три видання в перекл. Ефраїма Райцина), народжений в українському місті Переяслав Полтавської губернії єврейський народний письменник Шолом-Алейхем («Мій перший роман» (вибрані оповідання). Перекл. Ефраїм Райцин, 1928; «Потоп» (роман). Перекл. Гершбін та Малоченко, 1928; Комедії, 1929; в перекладі Ефраїма Райцина з'явилися друком: «Вибрані твори», 1930; «Адель». Із циклу «Тев'є-молочар», 1930; «Велика удача» (опов.), 1930; «Виграшний квиток» (опов.), 1930; «Вітайте, ми вже в Америці» (опов.), 1930; «Гімназія» (опов.), 1930; «Пісня пісень (Юнацький роман)», 1930; «Сімдесят п'ять тисяч» (опов.). Перекл. А. Стоянівський, 1930; двотомник «Вибраних творів» (Т.1. повість «Тев'є та його доньки»; Т.2. Оповідання «Лихі пригоди Менахем-Менделя»), 1932; «Вибрані твори» Шолом-Алейхема у форматі одного тому, але різного обсягу видавалися 1939 і 1940 рр., обидва в перекладі Ефраїма Райцина), визначний єврейський поет, уродженець українського міста Коростишів і найкращий перекладач української класики мовою їдиш Давид Гофштейн («Вибрані поезії», 1938. Це видання містило, зокрема, 5 перекладів М. Рильського і було перевидане 1939 р.)

Серед єврейських радянських письменників, відомих українцям з перекладів, зокрема, засновник єврейської радянської поезії, уродженець Житомирщини Ошер Шварцман, який воював добровольцем у Червоній Армії й 1919 р. загинув у сутичці з поляками («Поезії», 1938; у цьому виданні 14 перекладів належать Павлу Тичині), глава єврейського імпресіонізму і зачинатель т.зв. київського періоду в єврейській літературі белетрист Давид Бергельсон («По всьому» (роман). Перекл. Н. Ротерштейн, 1928; «Бурхливі дні» (опов.). Перекл. А. Покровський, 1930; «Над Дніпром» (роман). Перекл. Марко Зісман, 1936), прозаїк і драматург Марк Даніель, чиї твори, просякнуті духом революційного романтизму, входили до репертуару єврейських радянських театрів, перекладалися українською та російською мовами, а одна пісня, створена Даніелем для власної п'єси, була перекладена російською мовою і набула всесоюзної популярності під назвою «Орленок» («На порозі» (маленький роман). Перекл. Ефраїм Райцин, 1930; «Чотири дні (Юліс)» (героїч. трагедія в 3 актах). Перекл. Зінаїда Йоффе, 1934; «Зямка-копач» (п'єса). Перекл. З. Йоффе та Матвій Талалаєвський, 1934; «Винахідник і комедіант» (п'єса). Перекл. Матвій Талалаєвський, 1937; «П'єси», 1937).

Окремими виданнями виходили і переклади малознаних сьогодні єврейських літераторів, таких як прозаїк Мойше Тайтш («Смерть товариша Вулі» (роман). За ред. Євгена Плужника, 1932), драматург, казкар і поет Михайло Пінчевський («Поезії». Перекл. Арон Копштейн, 1936), ба й зовсім забутих, як-от

І. Вайсенберґ («Вибрані твори». Перекл. Й. М. Квітко, 1931).

В Україні народилися та мешкали в той період десятки талановитих їдиш-мовних літераторів, твори яких оперативно перекладались українською і друкувались окремими виданнями. Серед них поет і перекладач Матвій Талалаєвський («Весняна присяга» (поезії), 1935), письменниця, казкарка, поетеса Хана Левіна («На сонячній стороні» (вірші), 1935; «Тайна» (вірші). Перекл. Марія Пригара, 1938), визначний поет Лев Квітко, відомий головним чином завдяки своїм дитячим віршам («Найкраще ім'я», 1929; «Панац» (опов.), 1930. Обидва видання в перекладі Володимира Сосюри; «Два товариші» (повість). Перекл. Ефраїм Райцин, 1932. Цей твір було двічі перевидано: під уточненою назвою «Два товариші (Лям і Петрик)» (повість). Перекл. Зінаїда Йоффе, 1935, «Лям і Петрик» (повість). Перекл. Ефраїм Райцин, 1936; «Скрипонька» (вірш). Перекл. Павло Тичина, 1933; «Коли я виросту» (вірш), 1937; «Колискова» (вірш), 1938. Обидва вірші переклала Наталя Забіла; «Поросятка» (вірш). Перекл. Павло Тичина, 1938), поет і радянський громадський діяч Іцик Фефер («Лірика». Перекл. Марія Пригара, 1934; «Скарб». Вибрані поезії в перекладах українських поетів [М. Бажан, М. Зісман, Л. Первомайський, М. Пригара, М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина], 1937, зокрема, популярний вірш «Дай руку, кохана!» в цьому виданні подається у перекл. М. Рильського; «Джерела» (поезії). Львів, 1940), прозаїк і драматург Абрам Каган («Уламки» (опов.). Перекл. Ефраїм Райцин, 1930; «Енергія» (п'єса). Перекл. Зінаїда Йоффе, 1932), єврейський радянський письменник Ністер (справж. П. М. Каганович), чия перекладна збірка оповідань, цікавих відтвореним у них символістським сприйняттям революційної дійсності, вийшла під назвою «З моїх скарбів» за редакцією Олександра Фінкеля (1930), письменник і журналіст Гершл Орлянд, автор роману «Греблі» (пер. 1930), в якому він використав свої спогади, коли 1926 р. працював меліоратором на Волині, та повісті «Агломерат» (пер. 1936), темою якої є соціально-економічні перетворення життя євреїв України (обидва твори переклав Ефраїм Райцин), талановитий літератор-їдишист, журналіст і перекладач Сальвадор (Бецалел) Боржес (уродж. Бецалел Бородін), який під час Першої світової війни був інтернований з Волині в Європу, звідти перебрався до Бразилії і став журналістом та письменником, але за участь у революційній діяльності мав залишити Бразилію й повернувся в Європу, а з 1935 р. жив у Біробіджані («Зойк окупованої Волині» (повість). Перекл. Ефраїм Райцин, 1931. - Ч. 1.), вихованець дитячого будинку прозаїк Файвл Сіто, який багато писав про безпритульних, а його стиль відзначався патетичністю та гумором («Дитбудинок № 40» (опов.). Перекл. Ефраїм Райцин, 1932; «Оце ми» (повість), 1934. Обидва твори переклав Ефраїм Райцин; «Безсмертя» (повість). Перекл. Олена Пархомовська, 1938), прозаїк Еля Шехтман (романи «На вістрі», 1934, «Зорані межі», 1937. Обидва в перекладі Зінаїди Йоффе), режисер театру і кіно школи Леся Курбаса Нехем'є Шмаїн («Гість» (п'єса). Перекл. З. Мессін, 1938), відомий письменник Григорій Полянкер («Шойл з Бапілля. Повість про людей одного містечка», 1939; «Шмая розбійник» (опов.), 1940. Обидва видання в перекладі Олени Пархомовської).

Однак більшість із перекладених у 1930-ті роки творів радянських єврейських письменників-уродженців України мають швидше історико-соціальну, ніж художню цінність. Зокрема, проза таких авторів, як Петро Альтман («Позиції» (повість). Перекл. Ефраїм Райцин, 1934) Ноте (Нойях) Лур'є («Степ кличе» (роман). Перекл. Ефраїм Райцин, 1934; «Звичайне життя» (збірка оповідань). Перекл. Марко Зісман та Я. Вишневецький, б/р; «Новели». Перекл. Семен Кац, 1931, 1938), Меєр Альбертон («Біробіджан». [Подорожні враження], 1930; «У шахту» (опов.), 1930; «Шахта "BIS"» (опов.), 1932. Усі видання в перекладі Зінаїди Йоффе), поети Ханан Вайнерман («До праці» (поезії). Перекл. Панько Педа, 1932), Матвій Гарцман («Поезії та балади», 1940).