Інновації в маркетингу промислового підприємства

Тож до яких із двох утворень можна віднести Україну -- до розвинених чи до країн, що розвиваються? Упродовж двадцяти останніх років західні мас-медіа намагаються нас переконати, що до другої. Та й ми самі в цьому винні. Ну як можна віднести до розвинених країну, де протягом 20 років своїми силами знищують освіту, впроваджуючи недолугі так звані болонські установи, гуманізуючи у вищій школі все й вся на шкоду фундаментальним та прикладним спеціальним знанням, і науку, фінансуючи її на порядок менше, ніж за радянських часів чи в економічно розвинених країнах (на момент написання статті віце-прем'єр С. І. Тигіпко під час ексклюзивного інтерв'ю сказав: “В освіті потрібні кардинальні реформи”; тобто протягом 20 років над працівниками вищої школи знущалися марно?). Як можна було понівечити проектно-конструкторсько-технологічні, науково-дослідні та дослідні інститути (таких тільки медичного напрямку за радянських часів було в Україні більше півсотні). З іншого боку, як можна назвати країну, що ще нещодавно випускала балістичні ракети, літаки, пароплави, сучасну на той час військову техніку та ще двадцять років тому входила за обсягами виробництва до десятки найпотужніших у світі, такою, що розвивається? Створення наприкінці 70-х років минулого століття виробничих та науково-виробничих об'єднань було провісником кластеризації економіки. Тоді промислові підприємства, що належали до харчової, легкої та подібних галузей і місією яких було виконання плану, який практично збігався із держзамовленням, було реформовано у так звані виробничі об'єднання з метою насичення ринку товарами широкого вжитку, що було прообразом споживчого маркетингу на державному рівні. А із підприємств-виробників промислової, зокрема виробничо-технічної продукції (засобів виробництва), створилися науково-виробничі, проектно-виробничі та виробничі об'єднання, метою яких було швидше й ефективніше впровадження нових ідей, конструкторських розробок та новітніх технологій у виробництво. Такі підходи забезпечили єдиноначальність і персональну відповідальність за кінцевий виробничий продукт. Тобто, узагальнюючи останні тенденції глобалізації ринкової економіки у світі та вітчизняний досвід планової, можна визначити концепцію кластеризації як систему поглядів на окремугалузь як на замкнений цикл розробка>виробництво>реалізація того чи іншого виду промислової чи сільськогосподарської продукції.

Ураховуючи це, розглянемо можливість кластеризації економіки на регіональному рівні. Відповідно до вищенаведеного за допомогою маркетингових досліджень необхідно виявити економічні інтереси суб'єктів регіональної економічної діяльності, сукупність яких з'являється в процесі створення кластерної системи як форми суспільного поділу праці й реалізації завдань коопераційного співробітництва цих суб'єктів. На сьогодні у світовій економіці існує багато підходів щодо класифікації кластерів, складність чого полягає у великій їх кількості та різноманітності. Відповідно до [8] на регіональному рівні можна виділити такі види кластерів(табл. 3.5).



Таблиця 3.5 Класифікація регіональних кластерів

Групи класифікації	Види кластерів у групі
Галузева належність	- внутрішньогалузеві; - міжгалузеві
Характер зв'язків	- науково-технічні; - виробничі; - економічні
Географічне охоплення	- макрокластери; - мезокластери; - мікрокластери
Вид діяльності	- промислові; - аграрні; - будівничі; - освітні; - туристичні тощо

Кожен із поданих у табл. 3.5 економічних кластерів має визнача-тися як сукупність економічних об'єктів, об'єднаних матеріальними, фінансовими та інформаційними потоками на основі взаємодії та вирішування власних інтересів кожного в рамках кооперації та спеціалізації виробництв, переваги яких полягають у можливості кожного з учасників кластера якнайкраще розподілити свої певною мірою обмежені ресурси. Основні історико-географічні чинники кластерних об'єднань регіонів України можна простежити в табл.3.6.

Наведені в табл. 3.6 узагальнення показують лише потенційні можливості й зовсім не заперечують створення кластерів певного типу в неспецифічних для цього регіонів умовах. Оскільки на сьогодні не існує типової методики створення кластерних структур в Україні й вони створюються або відповідно до об'єднань часів планової економіки, або на манер іноземних без належного економіко-математичного та організаційного обґрунтування чи взагалі стихійно,



Таблиця 3.6. Приорітети кластерних об'єднань у регіонах України

Напрямок діяльності можливого кластера	Пріоритетні території охоплення	Найбільш перспективні області для розвитку
Гірничодобувний	Донбас, Придніпров'я	Дніпропетровська, Донецька, Луганська
Металургійний	Донбас, Придніпров'я	Дніпропетровська, Донецька, Запорізька
Машинобудівний	Донбас, Придніпров'я, Поділля, Слобожанщина	Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, м. Київ, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська
Хімічний	Донбас, Придніпров'я, Слобожанщина	Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Сумська
Суднобудівний	Причорномор'я	АР Крим, Миколаївська, Одеська, м.Севастополь
Приладобудування та електроніка	Поділля, Придніпров'я, Причорномор'я, Слобожанщина	Вінницька, м. Київ, АР Крим, м.Севастополь, Харківська, Хмельницька,
Деревообробки	Прикарпаття (Галичина, Закарпаття, Буковина), Полісся (із Волинню включно), Слобожанщина	Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Полтавська, Сумська, Чернігівська
Народних промислів	Прикарпаття, Слобожанщина	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Полтавська, Чернівецька
Оздоровлення та туризму	Прикарпаття, Причорномор'я	Закарпатська, Івано-Франківська, АР Крим, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, м.Севастополь, Чернівецька
Рибно-господарський	Придніпров'я, Причорномор'я,	Запорізька, АР Крим, Миколаївська, Одеська, м. Севастополь, Херсонська
Будівельний, легкої промисловості, агропромисловий, харчовий тощо	Усі території	Практично всі області

тобто без нього, скористаємося запропонованим у [6; 8; 9] підходом. На першому етапі формуються напрями основноїдіяльності кластера, що погоджуються з органами центральної виконавчої влади, наприклад для промислового кластера: а) визначаються території розвитку наукоємних виробництв, б) формується місія -мета і завдання розвитку кластера, при цьому в) оцінюються можливі загрози та обираються способи, спрямовані на посилення конкурентоспроможності кластера.

На другому етапі із погодженням з органами місцевого самоврядування мета декомпозується на основні цілі розвитку на даній території певного виду промисловості, затверджуються необхідні документи для планування та підтримки відповідної кластерної моделі.

Третій етап полягає в застосуванні маркетингової концепції, що має визначити рівень пріоритетності регіону для подібних змін, відповідності його загальнодержавній стратегії розвитку, узгодженню бачення створюваного кластера між всіма учасниками синтезу промислових кластерів.

Четвертий етап -- практична підтримка кластерної концепції розвитку регіону, наприклад пільгове оподаткування, інфраструктурне забезпечення, створення дослідних розробок та т. ін. Тут саме регіональна економічна політика має спрямовуватися на розвиток, подальше розширення кластера, можливий його вихід на світовий ринок: комунікаційна політика інформаційних служб регіону забезпечуватиме участь у виставках, ярмарках, конференціях, сприятиме випуску спільного фірмового журналу на основі проведення як державними, так і консалтинговими фірмами відповідних маркетингових досліджень у галузі (роль держави у кластері має домінувати, оскільки може, з одного боку, підтримувати економічні інтереси кожного учасника кластерних відносин, з іншого - виступати координуючим чинником взятих зобов'язань та конкурентних взаємодій) [10]. Такий підхід з боку держави відтворює умови колишньої регіональної спеціалізації України відповідно до природно-ресурсного, науково-технічного та економічного потенціалу конкретної території і має містити основні напрями, механізми та етапи реалізації інноваційної політики на державному рівні. Загальну модель кластеризації регіону, побудовану на принципах використання необхідних взаємозв'язків, наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Загальнамодель функціонування регіональних кластерів

Унаслідок обмеження подальшого екстенсивного економічного зростання регіонів України, так званого “вимивання грошових ресурсів” за їх межі, загострення диспропорцій економічного розвитку м. Києва і регіонів (табл. 3.1) та [11], складного фінансового становища, збитковості та невисокої конкурентоспроможності значної частини промислових підприємств, невідповідності рівня і якості інвестиційних процесів сучасним умовам, розбалансування районних, міських та обласного бюджетів та негативних демографічних тенденцій гостро постає питання необхідності вдосконалення існуючої регіональної економічної системи.

На сьогодні Україна експортує значною мірою сировину матеріали, в той час як споживає все менше й менше вітчизняної продукції, що вироблялась в Україні раніше. Значна частина експортованої продукції переробляється за кордоном і повертається українському споживачеві у вигляді тих чи інших кінцевих продуктів, але вже за значно вищими цінами. Такий обіг продукції призвів до марних витрат споживачами власних коштів, на чому втрачає економіка України вцілому. Тому кластеризація необхідна між сільським господарством, виробничо-збутовим та пакувальним виробництвами, складськими організаціями та установами, що займаються обробкою продукції.

Побудовані в окремих регіонах України кластери покликані бути так званими “точками інноваційного зростання”. Наприклад, науково-технічний кластер може містити науково-дослідні установи та потужне виробничо-експериментальне підприємство. Його завданням має бути розроблення методологій застосування досягнень дослідницького вищого навчального закладу та наукових установ відповідно до особливостей регіону, що побудовані на встановленні принципів відбору регіональних приоритетів розвитку, формулюванні відповідних критеріїв вибору, використання експертів та відбору інноваційних проектів. За приклад тут можна взяти групу металургійних підприємств південного сходу України: ПАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”, ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, ТОВ “Запоріжметалхолдинг”. У 2009 році інноваційно-активним було 41 підприємство, що становить 16,2 % від загальної кількості підприємств області. Кожне з цих підприємств може стати основою створення спеціального кластера.

Зрозуміло, що промислові підприємства, що випускають товари виробничо-технічного призначення та складні товари широкого вжитку, найважче “кластиризувати”, оскільки навіть ті з них, що належать до однієї галузі регіону, виробляють, як правило, різні товари. Сукупність підприємств-виробників матеріалів та напівфабрикатів “кластеризувати” легше, адже продукція, що відрізняється за видом, типорозміром та сортаментом тощо, легше піддається групуванню. Ще простіше провести кластеризацію у сільському господарстві, де зокрема запропоновано “визначити потенціал створення економічних кластерів у окремих підгалузях АПК, націлених на розвиток замкненого високотехнологічного агропромислового виробництва та на створення екологічно чистої конкурентоспроможної продукції, розробити механізми розвитку та підтримки кластерних структур” [11, с. 26]. Створення зернового, бурякоцукрового, молочного кластерів та кластера свинарства дасть змогу оптимізувати внутрішні зв'язки між сільгоспвиробниками галузі та диверсифікувати канали збуту з метою ефективного задоволення потреб вітчизняних споживачів для: 1) зернового кластера- це борошномельні підприємства, спиртові заводи, зернотрейдери та інші; 2) бурякоцукрового кластера-споживачі продуктів переробки буряку, спиртові заводи, внутрішній та зовншній ринки цукру; 3) молочного - молокопереробні підприємства, виробники сухого молока, спеціалізовані підприємства; 4) кластера свинарства - м'ясокомбінати, сільгоспринки в містах обласного підпорядкування тощо.

Особливостямибудівельного кластера є, по-перше, його орієнтація на внутрішній ринок, по-друге, обов'язкова наявність тріади, що містить науково-проектні установи, владні структури та безпосередньо підприємства з видобутку сировини, виробництва будівельних матеріалів, організацій з матеріально-технічного постачання й розподілу, власне будівельників, підприємств-надавачів транспортних послуг та виконання ремонтних й оздоблювальних робіт. Окремої уваги та обережності заслуговує освітній кластер. Тут, як і у випадку з будівельним кластером, конче необхідні розумні дії органів місцевого самоврядування. На сьогодні природне зменшення населення практично в усіх (окрім Київської) областях України ще й підсилюється, по-перше, міграцією здібної та перспективної молоді в пошуках роботи до столиці, по-друге, учнівської молоді - студентів із високим шкільним балом до столичних вищих навчальних закладів, унаслідок запровадженого кілька років тому незалежного оцінювання випускників середніх шкіл, і не тому, що регіональні ВНЗ гірше навчають (високий рівень таких навчальних закладів підтверджують різні вітчизняні та міжнародні рейтинги). Простопісля закінчення навчання вони, як правило, до регіонів не повертаються, ускладнюючи тим самим і так складний демографічну ситуацію країни. Тому завданням освітнього кластера є оптимальне поєднання профільності навчання та його наукового, методичного й матеріально-технічного рівнів: забезпечення якісної підготовки фахівців у закладах освіти, надання першого робочого місця, тобто необхідність “уведення нового механізму працевлаштування випускників на основі багатосторонніх договорів між професійно-технічними навчальними закладами, підприємствами, установами, організаціями - замовниками робітничих кадрів та учнями” [11, с.109], формування системи своєчасної й достатньої післядипломної освіти, максимально можливе наближення бюджетних наукових тематик, а також тем виконуваних у вищій школі дисертаційних робіт до потреб регіону Завданням туристичного кластера є поєднання розрізнених маршрутів регіонального, сільського, «зеленого» туризму із загальноукраїнськими машрутами, що є привабливими для туристів із-за кордону. Проведення чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012» дало змогу зробити Україну туристично привабливішою з погляду на більш ніж тисячолітню історію, зокрема історичні, культурні та архітектурні пам'ятки Київської Русі та часів козаччини.

3.4 Маркетингове забезпечення кластеризації економіки

Упродовж останнього десятиліття практика маркетингової діяльності в Україні довела, що впровадження виважених маркетингових заходів на промислових підприємствах зазвичай приводить до підвищення їх конкурентоспроможності та покращує організаційно-економічні показники їхньої діяльності. Значно менше концепція маркетингу застосовується на державному рівні або на територіальному (регіональному чи місцевому). Тут важче збалансувати потреби споживачів, поєднати зацікавленість бізнесових структур із інтересами органів місцевого самоврядування та бажаннями конкурентів з інших регіонів. Відсутність маркетингових досліджень, на основі яких обласна, міська та районна владамогла б формувати оперативні та вдосконалювати стратегічні плани результативного розвитку регіону, призводить до неефективного використання суб'єктів економічної діяльності, природних і людських ресурсів.

Отже, створення кластерів на місцевому рівні (будівельних, спеціальних тощо) має спиратися на загальний моніторингсередовища тієї чи іншої території й прийняття виважених управлінських рішень в інтересах усієї громади та за їх результатами на проведення відповідних заходів комплексу маркетингу на регіональному (обласний рівень) та місцевому (рівні обласного та районних центрів) рівнях [12]. Зовсім інший рівень маркетингових досліджень має забезпечувати створення регіональних та національних кластерів, оскільки вони мають з'ясувати існуючі взаємозв'язки між існуючими суб'єктами господарської діяльності, що дозволить підтвердити чи спростувати корисний ефект від включення їх до того чи іншого кластера. Тут стає питання, яким чином можна зменшити присутність ознак дикого ринку та тіньової економіки в тому чи іншому регіоні. Тобто наочною є концепція соціально-етичного маркетингу, така, яка у своїй діяльності спроможна запобігти можливим конфліктам між потребами споживача та його довгостроковим благополуччям. Основою цієї концепції, що все більше і більше опановує загальну методологію ринкової діяльності в економічно розвинених країнах, є підвищення ролі інтересів суспільства в цілому. Отже, кластеризація як чинник підвищення конкурентоспроможності тих чи інших галузей економіки має враховувати інтереси кожного із регіонів України на відміну від існуючого на сьогодні диспропорційного їх стану та підтримуватися з боку держави (аналіз цього явища лежить більше у політичній площині, що виходить за межі цього дослідження). Що ж стосується кластеризації як чинника конкурентоспроможності національної економіки в цілому, то тут вирішальну роль має концепція міжнародного маркетингу в поєднанні із політичними інтересами України та відповідними реформами на загальнодержавному рівні. Тут маркетингові підходи до міжнародної діяльності повинні зосередитися на знаходженні українськими компаніями свого місця (сегмента, ніші тощо) у глобалізованій світовій економіці. Зараз за структурою експорту-імпорту Україна належить переважно до експортерів сировини, але ще нещодавно в складі Радянського Союзу та країн РЕВ наша держава торгувала промисловими та товарами оброблювальної промисловості, одержуючи сировину та напівфабрикати. І нині створення науково-виробничих кластерів у подальшому дасть можливість Україні поступово збільшувати виробництво частки продукції вищих (п'ятого та шостого) технологічних укладів.

Як уже згадувалося в розділі 2, на сьогодні в Україні більше 95 % обсягів вироблюваної продукції належить до третього (60 %) та четвертого (35 %) укладів, характерними рисами яких є випереджальний розвиток металургії, електроенергетики і використання нафти як головного енергоносія. Так, після поступового виходу із світової економічної кризи 2008-2010 років металургія забезпечує близько ј промислового виробництва країни, десяту частину надходжень до державного бюджету, дає близько 40 % валютних надходжень, а дві третини металургійних підприємств у загальній їх сукупності є прибутковими. Особливо потужним є виробництво сталі. Україна стабільно тримається в десятці найбільших сталеплавильників у світі, наростивши тільки в першій половині 2011 року обсяги випуску на 6,6 %. Частка ж продукції вищих, п'ятого та шостого,технологічних укладів взагалі мізерна. Якщо Україна і надалі (після завершення економічної кризи) спрямовуватиме в технології нижчого (третього - укладу) 75 % обсягів інвестиційних вкладень, найвищого - шостого - лише 0,5 %, а в наукові розробки та в інноваційні витрати відповідно для третього укладу 6 % і 30 %, для четвертого - 70 % і 60 %, для п'ятого 23 % і 9 %, а для шостого - менше відсотка на кожен із видів витрат, то так і залишиться на рівні сировинного додатка країн так званого золотого мільярда. Таким чином, необхідність кластеризації економічних систем в Україні на основі переходу до інноваційного типу економічного зростання шляхом розроблення і впровадження високих технологій в усіх галузях господарства є об'єктивною умовою успішного розвитку як виробничих систем, що базуються на використанні наукового, індустріального, кадрового потенціалу країни, так і кластерів легкої промисловості, аграрних, у галузі будівництва, освіти та дозвілля, що є темою відповідних окремих досліджень. Маркетинговий підхід на основі виявлення загальних ринкових тенденцій дає можливість визначити концепцію кластеризації як систему поглядів на окрему галузь як на замкнений цикл розробка>одержання сировини та матеріалів>виробництво>реалізація того чи іншого виду промислової продукції. Кластер є організацією та формою взаємодії, що створюють такі внутрішні конкурентні переваги його учасників та формує такі зовнішні конкурентні переваги, які виводять галузь у цілому на новий, значно вищий рівень конкурентоспроможності. Тобто результативним функціонуванням кластера є не стільки підвищення економічної ефективності діяльністю кожного із окремих підприємств, а ефект синергії, що одержується як підсумок примноження наслідків взаємної підтримки.

Необхідність кластеризації економічних системє однією з умов сучасного успішного розвитку, що збільшить її конкурентоспроможність та можливість зовнішнього та внутрішнього інвестування. Проте кластеризація неможлива без безперервного впровадження первинних (технічних) інновацій у промисловості та вторинних (організаційних) - у сільському господарстві. З огляду на сучасні тенденції розвитку економіки можна відмітити, що усе більше значення отримують й інші вторинні інновації (економічні, юридичні, соціальні) як для промисловості, так і для сільського господарства. Тобто значна маркетингова переорієнтація підприємств України, потужне зростання маркетингу як економіної науки, випуск магістрів-, спеціалістів- та бакалаврів-маркетологів так і не забезпечив значної частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку, зрівняння обсягів експорту та імпорту, переходу до переважно інноваційного розвитку економіки. Але ще існуючий науковий та технічний потенціал промисловості України, наявність освічених і кваліфікованих кадрів, нейтральний політичний статус, а також факт, що в 2012 році багато країн очолять нові політичні лідери, і в умовах глобалізованої економіки дає надію на майбутнє.



Частина 2. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ МАРКЕТИНГОВОГО ТЕСТУВАННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Розділ 4. Організаційно-економічні передумови вдосконалення тестування інноваційної продукції

4.1 Проблеми підвищення результативності інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств

Незважаючи на проголошений курс розвитку економіки України за інноваційною моделлю, наука та інновації поступово витісняються з пріоритетів державної економічної політики, хоча українська наука поки що має досить високий потенціал. Таке відставання від розвинених країн світу пояснюється різними причинами. Це: недосконалість механізмів реалізації вітчизняних досліджень та розробок; низька та неефективна система державної підтримки інноваційної діяльності та переходу вітчизняних промислових підприємств на інноваційний шлях розвитку; декларативний характер національного законодавства в інноваційній сфері; нерозвиненість інноваційної інфраструктури, нестача необхідних власних та дешевих запозичених фінансових ресурсів та інші не менш важливі причини.

Для повнішого розуміння всієї ситуації, що склалася з інноваційною діяльністю промислових підприємств у нашій країні, звернемося до даних офіційної статистики (табл. 4.1, 4.2).

Таблиця 4.2. Інноваційна діяльність промислових підприємств [1, 2]

Рік	Обсяг витрат на іннова-ційну діяль-ність, млн грн	Обсяг реалізова-ної інноваційної продукції, млн грн	У т.ч. принципово нової* (питома вага в обсязі реалізованої інноваційної продукції)	Частка реалізованої інноваційної проду-кції у загальному обсязі промислової продукції, %
2000	1760,1	12148,3	3813,6 (31,4%)	--
2001	1979,1	10365,4	5674,8 (54,7%)	6,8
2002	3018,3	12605,7	5753,2 (45,6%)	7,0
2003	3059,8	12882,1	5640,9 (43,8%)	5,6
2004	4534,6	18784,9	9542,3 (50,8%)	5,8
2005	5751,6	24995,4	10755,4 (43,0%)	6,5
2006	6160,0	30892,7	18194,9 (58,9%)	6,7
2007	10850,9	40188,0	22305,8 (55,5%)	6,7
2008	11994,2	45830,2	14688,7 (32,1%)	5,9
2009	7949,9	31432,3	8511,5 (27,1%)	4,8
2010	8045,5	33697,6	10995,1 (32,6%)	3,8

* з 2007 р. - нової для ринку

Таблиця 4.1. Впровадженняінновацій на промислових підприємствах

* з 2003 року інноваційних видів продукції

Джерело: дані Держкомстату України [1;2]

Аналіз численних літературних джерел, конструктивний аналіз статистичних даних у галузі інноваційної діяльності, а також проведені власні дослідження у зазначеній сфері свідчать про низьку інноваційну активність й ефективність процесів створення, впровадження і поширення інновацій у вітчизняній промисловості. Про це свідчать такі згруповані положення.

1. Стабільність, успішність та ефективність інноваційної діяльності підприємства в першу чергу залежать від показника його інноваційної активності. З кожним роком, починаючи від часу розпаду СРСР і до сьогодні, знижується питома вага інноваційно активних промислових підприємств. Так, у 2000 році інноваційною діяльністю займалося лише 18,0 % усіх обстежених промислових підприємств (1705 підприємств), а в 2010 р. - 13,8 % (1462 підприємства). Для порівняння: в Японії інноваційна активність корпоративного сектору сягає 70-80 %, у країнах ЄС - 50-70 %. Однак наприкінці 80-х років ХХ ст. у радянській Україні інноваційно активними були 65 % промислових підприємств, а в 1994 році - 26,0 %. Тобто на сьогодніцей показник знизився більше ніж у п'ять разів.

2. Аналогічна картина і з показником, що характеризує питому вагу підприємств, що впроваджують інновації. Так, порівняно з 2000 роком цей показник знизився з 14,8 % (1491) до 11,5 % (1217 підприємств). Для порівняння: у країнах ЄС питома вага промислових підприємств, що займаються впровадженням інновацій, становить: в Австрії - 67 %, у Німеччині - 69 %, Данії - 71 %, Ірландії - 79 % [3, с. 33-41]. Промислові підприємства країн Європейського Союзу випереджають українські у 6-7 разів.

3. Доцільно простежити в динаміці ланцюг підприємств, що займались інноваційною діяльністю > що впроваджували інновації > реалізували інноваційну продукцію. Так, у 2010 році із 1462 інноваційно активних підприємств лише 1217 (83,2 %) змогли впровадити ці інновації і 964 (65,9 % від інноваційно активних) - реалізувати результат своєї інноваційної діяльності у вигляді інноваційного продукту. Якщо порівняти з 2000 роком, картина практично ідентична: 87,4 % - впровадилиінновації і 79,3 % -реалізували інноваційну продукцію.

В економічно розвинених країнах світу, як правило, кількість підприємств, що впроваджують інновації (або реалізують інноваційну продукцію), перевищує за кількістю інноваційно активні. Це пов'язано з «тиражуванням» інноваційної продукції серед інших підприємств, які купують відповідні патенти та ліцензії на право виготовлення і реалізацію нових товарів під своєю торговою маркою.

Детальніше спробуємо дослідити ланцюжок «підприємства, що займаються інноваційною діяльністю > підприємства, що впроваджують інновації». Для цього звернемося до методичних пояснень для організації спостереження за інноваційною діяльністю організацій, яким керується Державний комітет статистики України, проводячи ці дослідження. Згідно з [4] до підприємств, що займаються інноваційною діяльністю (є інноваційно активними), належать підприємства, що здійснюють різного роду дії (наукові, фінансові, організаційні, технологічні та комерційні), що в кінцевому підсумку приводять до здійснення інновацій. До підприємств, що впроваджують інновації, належать підприємства, що здійснюють упровадження продуктових (технологічно нові, та значно технологічно вдосконалені продукти) і процесових інновацій (процеси). Крім того, фахівці Держкомстату вважають, що якщо інновація або її результат використовується підприємством у виробництві або якщо вона комерціалізується на ринку - інновація є впровадженою.

Так, у 2010 році із 1462 промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, змогли впровадити інновації лише 1217, а, отже, 245 (1462-1217) підприємств (або близько 16,8 %) мали негативні результати з інноваційної діяльності, тобто вони не змогли впровадити інновації, оскільки інновація (її результат) так і не потрапила на ринок і не використовується у виробничому процесі (тобто інновація вважається невпровадженою). Таким чином, 245 підприємств займалися інноваційною діяльністю, але ніякого результату так і не отримали і нічим не компенсували свої витрати. На рис. 4.1 наведена динаміка кількості підприємств, що мали негативні результати з інноваційної діяльності (належать до «інноваційних невдах»).

Якщо достовірно невідомо, скільки з інноваційно активних підприємств займалися виключно інноваційною діяльністю у формі розроблення інноваційних видів продукції, то з певним припущенням можна стверджувати, що лише в 2010 році 245 промислових підприємств України розпочали свою інноваційну діяльність і на певному етапі інноваційного циклу розроблення продукції припинили її з певних причин. Навіть якщо кожне підприємство планувало лише один проект, то можна говорити про відсоток невдач приблизно у 16,8 % лише на етапах інноваційного циклу. Невідомо, скільки таких проектів зазнає краху на різних етапах життєвого циклу продукції.

Рис.4.1. Кількістьінноваційно неуспішних промислових підприємств

4. Наступним показником, за яким можна оцінити ефективність інноваційної діяльності у нашій країні, є питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промисловості. Так, у 2010 році тільки 3,8 % промислової продукції має ознаки інноваційності. Для порівняння: в Євросоюзі - 60 %, в Японії - 67 %, у США - 78 % [5, с. 3; 6, с. 28-33]. До того ж, незважаючи на мізерність інноваційності продукції, цей показник має ще й тенденцію до зниження. Так, ще в докризовий період він перебував у межах 6,5-6,7 %. Таким чином, за показником питомої ваги реалізованої інноваційної продукції українські промислові підприємства відстають у 12-16 разів.

5. Незважаючи на певну позитивну тенденцію з кількістю освоєних інноваційних видів продукції, що спостерігається останніми роками, українська промисловість ще не вийшла на рівень 90-х років ХХ століття. Так, у 1991 році було освоєно 13790 найменувань нових видів продукції, у 2000 р. - 15323, а в 2010 р. - 2408, тобто кількість найменувань інноваційних видів продукції знизилася в 6 разів. Однак, якщо порівняти 2009 рік (2685 найменувань) з 2006 - 2408 та з 2008 - 2446, то навіть, незважаючи на фінансово-економічну кризу останніх років, відбувся певний приріст у їх кількості. Це підкреслює той факт, що під час кризи лише виробництво інноваційних товарів надасть змогу забезпечити підприємству стабільний розвиток та виживання на ринку.

6. Не всі показники, що характеризують інноваційну діяльність, мають негативний характер. Так, щорічно зростає кількість упроваджених нових технологічних процесів. У 2010 році було впроваджено 2043 нових процеси, в 2008 р. - 1647, у 2007 р. - 1419, а в 2000 р. - 1403 процеси, що, безумовно, є позитивним моментом, оскільки зростаюча кількість нових технологій у кінцевому підсумку відіб'ється на техніко-економічних показниках існуючої на ринку продукції, а також сприятиме випуску й інноваційних видів продукції.

7. Збільшуються й витрати на інноваційну діяльність. У 2010 році підприємницький сектор витратив 8045,5 млн грн на інноваційну діяльність, тоді як у 2000 р. - 1760,1 млн, у 2005 р. - 5751,6 млн. Порівняно з 2000 роком ці витрати зросли в 4,5 раза. Фінансово-економічна криза змусила дещо скоротити інноваційні видатки. В 2007 році ці витрати становили 10850,9 млн грн. Будемо вважати, що криза мине і ці видатки знову зростуть. Однак в Україні витрати на НДДКР становлять лише 1,1 % ВВП, що дорівнює 0,17 % витрат США і 4,3 % витрат Росії [7, с. 120].

8. Зростає і обсяг реалізованої інноваційної продукції у грошовому виразі. Так, у 2000 році було реалізовано інноваційної продукції на суму 12148,3 млн грн, а в 2010 р. - 33697,6 млн грн. Порівняно з 2000 роком обсяг реалізації зріс у 2,8 раза. Однак, незважаючи на таку позитивну тенденцію, частка України на світовому ринку високотехнологічної продукції становить менше 0,1 % [7, с. 120; 8, с. 62].

Отже, результативність інноваційної діяльності промислових підприємств погіршується через досить низький порівняно з економічно розвиненими країнами показник інноваційної активності. Зменшується й кількість найменувань інноваційної продукції та її питомої ваги у загальному обсязі промисловості. Причин цього досить багато, вони мають як екзогенний, так і ендогенний характер. Проаналізуємо основні причини, що стримують інноваційну діяльність в Україні.

Держкомстатом України проводяться регулярні опитування керівників промислових підприємств про причини низької інноваційної активності їх підприємств. Результати в динаміці наведені в табл. 4.3.

Відзначимо, що переважна більшість причин, що стримують інноваційну діяльність, мають фінансовий (відсутність власних коштів і коштів замовників, високий економічний ризик, високі витрати, тривалий термін окупності) та інституційний характер (недостатня фінансова підтримка держави, недосконалість законодавчої бази), у той самий час маркетингова складова (відсутність попиту на продукцію, нестача інформації про ринки збуту) відходить на третій план. У недалекому майбутньому навряд чи будуть істотні зміни у законодавчій базі й державній інноваційній політиці в контексті фінансової підтримки. Отже, до інституційних факторів керівникам підприємств потрібно було давно пристосовуватися і не чекати на допомогу держави, а використовувати власні позитивні сторони й можливості, які виходять з ринку, для реалізації власного інноваційного потенціалу.

Таблиця 4.3. Причининизької інноваційної активності підприємств [2]

Причини	2000	2001	2004	2007
Нестача власних коштів	87%	86,0%	83,0%	80,1%
Недостатня фінансова підтримка держави	-	-	56,6%	53,7%
Великі витрати на нововведення	33%	40,0%	55,9%	55,5%
Високий економічний ризик	17%	24,0%	38,9%	41%
Недосконалість законодавчої бази	29%	32,0%	37,7%	40,4%
Тривалий термін окупності нововведень	-	-	34,6%	38,7%
Відсутність коштів у замовників	40%	40,0%	31,7%	33,3%
Нестача інформації про нові технології	-	-	19,5%	17,3%
Відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями	-	-	18,5%	19,7%
Нестача інформації про ринки збуту	12%	11,0%	18,3%	17,4%
Відсутність кваліфікованого персоналу	-	-	17,2%	-
Відсутність попиту на продукцію	19%	15,0%	16,0%	16%
Несприйнятливість підприємств до нововведень	-	-	14,5%	15,5%
Високі кредитні ставки	34%	39,0%	-	-
Труднощі із сировиною і матеріалами	-	29,0%	-	-
Незабезпеченість сировиною	23%	-	-	-

Високі витрати, тривалий термін окупності інноваційних витрат і спричинений ними високий економічний ризик притаманні за природою інноваційної діяльності (або відповідно до її визначення). Відомо, що виробництво інноваційної продукції супроводжується значним ризиком, але і виробництво традиційної (застарілої) продукції ризикове, оскільки в будь-який час на ринку може з'явитися нова продукція конкурента, яка витіснить традиційну і поставить підприємство під загрозу існування. У будь-якій ситуації підприємство ризикує. А отже, і зазначені фактори певним чином прогнозовані й не повинні викликати у підприємців причин для побоювання.

Здебільшого нестача коштів та ігнорування маркетингової складової є істинними причинами низької інноваційної діяльності промислових підприємств. Зрозуміло, що за відсутності коштів навряд чи є можливість виробництва не лише традиційної, а й розгортання випуску інноваційної продукції. Проте наявність у складі портфеля бізнесу фірми протестованоїперспективної ідеї (концепції, дослідного зразка) може бути гарантом отримання позикових коштів для втілення її в інноваційний товар. Ураховуючи викладене, можемо погодитися із С. М. Ілляшенком та Ю. С. Шипуліною [9, с. 33], що під час формування товарної інноваційної політики підприємства необхідно дотримуватися принципу паралельності в розробленні маркетингової й інвестиційної стратегій - маркетингову й інвестиційну стратегію потрібно розроблювати одночасно й узгоджено між собою, щоб усі визначені стратегічні напрямки розвитку підприємства були стовідсотково забезпечені джерелами фінансування та інвестиційними ресурсами. Саме реалізація принципу паралельності під час розроблення маркетингової й інвестиційної стратегії дозволить певним чином нівелювати фінансові й маркетингові причини низької інноваційної активності промислових підприємств.

Цікавими є дослідження, проведені фаховими маркетологами під керівництвом проф. Н. І. Чухрай[10] з дотриманням усіх правил, що висуваються до таких досліджень. Основні результати наведені в табл. 4.4.

Результати дослідження показують, що серед важливих умов успіху нововведення більшість респондентів відзначили саме маркетингові фактори, які у сукупності становлять 50,6 % успіху. Організаційні фактори становлять 25,1 % успіху, а технічні - 24,5%.

Також у табл. 4.4 наведені фактори, що спричинили неуспіх інновації. Крім відомих усім факторів інституційного характеру (в сукупності становлять 43,8 % неуспіху), є причини, які безпосередньо залежать від діяльності самого підприємства (технічні й організаційні фактори в сукупності становлять 17,9 % неуспіху) і маркетингових факторів (38,2 % неуспіху). За даними дослідження не знайдено жодного з факторів, який би мав відношення до фінансової складової.

Із двох наведених досліджень можна зробити висновок, що основними причинами, які стримують інноваційну активність підприємств, є інституційні (вони дані за умовою і до них потрібно пристосовуватись), а також фінансові й маркетингові. Останні дві у певній комбінації можуть взаємонівелюватись. Основною причиною, що спонукає займатись інноваційною діяльністю, є маркетингова складова.



Таблиця 4.4. Основні фактори, що сприяли успіху та неуспіху нововведень українських промислових підприємств

Фактори успіху	%	Фактори неуспіху	%
1. Чітке розуміння потреб ринку (м*)	17,3	1. Жорсткий податковий прес (і*)	25,4
2. Технічні переваги, унікальність товару (т*)	14	2. Відсутність допомоги з боку уряду, місцевої влади (і)	18,4
3. Цінові переваги нового товару (м)	12,5	3. Потужна конкуренція на ринку (м)	12,3
4. Наявність висококваліфікованого інженерно-технічного персоналу (т)	10,5	4. Недостатньо кваліфікований персонал служби маркетингу (м)	7,5
5. Вдале планування інноваційної діяльності (о*)	9,8	5. Обмежене коло послуг, що супроводжують нововведення (м)	7,5
6. Особлива увага до інноваційного проекту з боку керівників вищої ланки управління (о)	9	6. Відсутність технічних переваг чи унікальності нововведення (т)	6,1
7. Перспективна потреба, зростаючий ринок (м)	8,3	7. Недостатні зусилля щодо просу-вання нововведення на ринок (м)	6,1
8. Наявність висококваліфікованого персоналу служби маркетингу (м)	7	8. Недостатня міжфункціональна координація інноваційної діяльності (о)	6,1
9. Вдала міжфункціональна координація (о)	6,3	9. Несистематичність здійснення інноваційної діяльності (о)	5,7
10. Активне просування товару на ринок (м)	5,5	10. Неперспективна потреба (м)	4,8

*Маркетингові (м), технічні (т), організаційні (о), інституційні (і) фактори успіху та неуспіху нововведень

4.2 Нова та інноваційна продукція як напрям інноваційної діяльності промислових підприємств

У численних літературних джерелах [11;12; 13 та ін.] підтверджено, що подальший розвиток вітчизняних промислових підприємств повинен базуватися на створенні, виробництві та просуванні на ринку нових чи інноваційних продуктів. Цей напрям інноваційної діяльності підприємства є його гарантією виживання та успішного розвитку на сучасному висококонкурентному ринку з мінливими потребами та запитами споживачів.

Зарубіжна практика свідчить, що підприємство, яке випускає протягом п'яти років одну й ту саму продукцію і не ставить питання переходу на виробництво продукції «споживчої новизни», з часом утратить свою конкурентоспроможність. Промислові підприємства США одержують 30-50 % прибутків за рахунок продажів товарів-новинок [14, с. 102]. За даними [15, с. 273-290] середня частка продажів, що припадає на нові та вдосконалені продукти, які запущені у виробництво протягом останніх п'яти років, становить 45 %. У майбутньому ця частка лише зростатиме.

Актуальність випуску нових продуктів доведена, і тепер з'ясуємо, що ж таке «новий продукт» та «інноваційний продук», і чи є ці терміни тотожними. У результаті опрацювання численних джерел нами визначено дев'ять підходів до трактування нового продукту. Це:

1) продукти, що мають нові або якісно поліпшені характеристики;

2) продукти, що визнаються споживачами новими;

3) абсолютно нові продукти, що були невідомі раніше;

4) новий продукт для підприємства;

5) продукт, що задовольняє нові потреби споживачів;

6) новий продукт для ринку;

7) продукт, що має певну новизну;

8) продукт, який є результатом досліджень і розробок, а також який вимагає нових технологій виготовлення, управління, реалізації (інноваційна складова);

9) продукт, що має одночасно кілька наведених вище ознак, і таке твердження визначається більшістю науковців.

Авторське трактування нового продукту зводиться до такого. Новий продукт - це продукт із рівнем новизни, достатнім для того, щоб віднести його до розряду нових як на думку споживача, так і за задумом виробника. Новизна може стосуватися технології виробництва, властивостей виробу, комплексу маркетингу, ринків, споживачів, а також соціального та екологічного ефектів, що несуть у собі нові продукти.

Категоріально поняття «новий» та «інноваційний продукт (продукція)» певним чином взаємозв'язані, хоч і маютьістотні відмінності між собою.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» чітко зазначено, що інноваційна продукція - це нові конкурентоспроможні товари, які відповідають переліченим вимогам:

а) така продукція є результатом реалізації інноваційного проекту;

б) така продукція буде вироблена або виробляється в Україні вперше, а якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, що представлена на ринку, має істотно вищі техніко-економічні характеристики і є більш конкурентоспроможною.

У цьому визначенні та у поставлених вимогах до такої продукції в першу чергу йдеться про товарні новації. Доречніше було б додати до наведеного визначення ще й третю авторську вимогу: така продукція вимагає істотного використання нових технологій виготовлення, управління, реалізації та маркетингу. Тобто враховано організаційні, процесові та маркетингові новації. Також у визначенні ставиться вимога новизни, тобто продукція має бути новою для нашої країни або володіти істотно вищими техніко-економічними характеристики, ніжтрадиційна,представлена на ринку.

Таким чином, якщо нові продукти не відповідають цим вимогам, вони не належать до інноваційних, а є просто новими. Держкомстат [1] наводить таке визначення нового продукту - це товари, що істотно відрізняються за своїми характеристиками або за своїм призначеннямвід продуктів, що виготовлялися підприємством раніше. У цьому визначенні йдеться про локальну новизну - товари, що є новими саме для даного підприємства і немає ніяких натяків на ознаки інноваційності.

З економічної точки зору, якщо підприємство розпочало випуск нового продукту, який є новим лише для даного підприємства, або ж оновило існуючий на ринку продукт, за певними параметрами, що неістотно відрізняється від існуючих, - навряд чи його можна віднести до інноваційного. Можна навести ще один приклад. Якщо процеси створення, виготовлення і реалізації нового продукту не передбачають застосування інновацій - також не потрібно відносити цю продукцію до інноваційної.

Потрібно також відмітити, що до останнього часу Держкомстат узагалі не виділяв інноваційні продукти з-поміж нових. Певні нововведення в організацію статистичних спостережень були введені у 2003 році, і якщо звернутися до табл. 4.1, то в 2002 році в Україні було освоєно виробництво 22 847 нових видів продукції, а в 2003 р. - вже 7 416 видів інноваційної продукції. Отже, можна припустити, що лише 32,5 % (7416/22847) на той час нових товарів мають ознаки інноваційності.

Цікавими є результати проведеного дослідження А. І. Войтовича [16] серед українських інноваційно активних промислових підприємств високотехнологічного (ВТС), середньотехнологічного (СТС) і сервісного секторів (СС), за яким було виявлено, що принципово нові продукти (16 %), які є унікальними для сектору, галузі чи країни, створюються рідше, ніж оновлені продукти з підвищеним рівнем якості (57,8 %), і продукти, які є результатом розширення існуючого асортименту (49,1 %). Це підтверджують дані табл. 4.5.

Таблиця 4.5 Характер інновацій у продуктах українськихінноваційно активнихпромислових підприємств

Характер інновацій	Сектори економіки	Загаль-ний, %
	ВТС (%)	СТС (%)	СС (%)
Принципово новий продукт, унікальний для сектору, галузі, країни	27	9,5	13	16
Інноваційне переоформлення (форми, дизайну) існуючого продукту	33	30	1	21,3
Техніко-технологічне вдосконалення	49	33	6	28,6
Підвищення адаптивних властивостей продуктів	9,5	3,8	59	24,7
Підвищення рівня якості	62	64,7	46	57,8
Нові матеріали	27	35	1	21,3
Розширення асортименту існуючих продуктів	28	34	81	49,1



У ході опитування було виявлено, що таких принципово нових продуктів, які є унікальними для сектору, галузі, чи країни, виявилося лише 16 %. Решта - це покращені чи вдосконалені існуючі продукти.

Незважаючи на всі ті позитивні аргументи, що відіграють (несуть) нові продукти в діяльності компанії, маркетингові дослідження, проведені в індустріально розвинених країнах світу, свідчать, що 30-80 % нових та інноваційних продуктів, які виводяться на ринки цих країн, зазнають на ринку невдачі (комерційного провалу). У табл. 4.6 наведені в динаміці результати досліджень у цій сфері, які проводились у країнах зі сформованою ринковою економікою та в Україні (складено за результатами [10;17, c. 503; 18; 19;20, c. 436; 21, c. 429-458]).

Таблиця 4.6. Масштабневдач (провалів на ринку) нових та інноваційних продуктів

	Джерело інформації	Рік	Країна	Усі продукти	Споживчі продукти	Продукти промислового призначення
1	Booz, Allen & Hamilton	1963-1968	США	-	33%	-
2	Nielsen Research Company	1971	США	-	53%	-
3	Hopkins P.S., Bailey C.L.	1971	США	80%	-	-
4	Pomykalski F.	1975	Польща	-	-	46%
5	Crawford C.M.	1979	США	35%	30-35%	20-25%
6	Booz, Allen & Hamilton	1982	США	-	35%	-
7	The Association of National Advertisers	1984	США	27%-46%	-	-
8	Krawiec F.	1988-1989	Польща	-	-	22%
9	Edgett S, Shipley D., Forbes G.	1990-1992	Японія, Великобританія	40,2% 45,7%	- -	- -
10	Page, Albert L.	1990-1993	США	-	-	42%
11	Jasiriski А.	1990-1994	Польща	16%	14%	17%
12	Kuczmarski & Associates	1993	США	-	-	47%
13	Nielsen Bases (Booz Allen Sales Estimating System) та Ernst & Young	1998-1999	США Європа	- -	95% 90%	- -
14	Cooper R.G.	1999	Канада	25-45%	-	-
15	Чухрай Н.І.	2002	Україна (Львівська обл.)	28%	-	-
16	Kevin J. Clancy	2006	США	90%	-	-
17	Микитюк П. П.; Краснокутська Н.В.;Гончаров В.В.	-	-	-	80%	30% 20% послуги
18	Гірченко Т.Д.; Дурович А.П.;Балабанова Л.В.	-	-	-	40%	20% 18% послуги

Так, у США та Канаді, за різними підрахунками, приречені на невдачу в середньому 55 % споживчих товарів і 37 % промислових товарів, у країнах ЄС - відповідно 50 % та 28 %, а в Японії - 40 % усіх товарів. В Україні цей показник становить 28 %. Отже, найбільше «провалів» спостерігаємо у США. Як не дивно, в Україні цей показник виявився найменшим, оскільки ринок нашої країни ще не повністю насичений, і у підприємств є значні ринкові можливості щодо виробництва нових продуктів. Необхідно також зазначити, що на промисловому ринку відсоток невдач в 1,5-1,7 раза менший, ніж на споживчому, що є досить позитивним сигналом для відповідних вітчизняних промислових підприємств.

За даними К.Дж. Кленсі [18],упродовж приблизно 20 років після Другої світової війни провальними були близько половини всіх продуктів. У 80-ті роки ХХ ст. відсоток провалів зріс до 75%, а у 2006 - до 90 %, що, безумовно, не є позитивним сигналом у майбутньому.

Цікавим є також аналіз імовірності успіху інновацій або ідей інновацій на різних стадіях процесу розроблення нових продуктів. Згідно з [17, c. 505; 20, c. 436] було виявлено п'ять таких стадій (рис. 4.2).



Етап 1: генерація та відбір ідей

Етап 2: бізнес - аналіз

Етап 3: розроблення зразка

Етап 4: пробний маркетинг

Етап 5: комерціаліза-ція

71%

Подобные документы

• Організація служби маркетингу на промисловому підприємстві

  Суть маркетингу промислового підприємства. Організація маркетингової служби на підприємстві. Особливості організації маркетингових досліджень на прикладі ТОВ "Логікон". Сучасний стан, тенденції і проблеми розвитку маркетингу промислового підприємства.
  
  курсовая работа [61,0 K], добавлен 23.05.2012
  

• Основні підходи до визначення ефективності формування інвестиційно-інноваційної політики підприємства на засадах маркетингу

  Здійснення інвестиційно-інноваційної політики у ринковому конкурентному середовищі, її ефективний вплив на розвиток підприємства. Функції відділу маркетингу при забезпеченні новизни товару. Напрямки маркетингового опосередкування інноваційної діяльності.
  
  реферат [929,7 K], добавлен 24.11.2010
  

• Організація служби маркетингу на промисловому підприємстві

  Маркетинг промислового підприємства, його маркетингові комунікації. Вибір стратегії маркетингової діяльності. Маркетингові дослідження на прикладі ТОВ "Логікон". Значення промислового маркетингу в розвитку ринкових економічних відносин в Україні.
  
  курсовая работа [1,4 M], добавлен 29.12.2013
  

• Промисловий маркетинг

  Сутність промислового маркетингу. Концепція партнерського маркетингу у постачанні. Цілі та напрями комплексного дослідження ринку. Організація маркетингової діяльності промислового підприємства. Управління товарним асортиментом. Управління каналами збуту.
  
  курс лекций [3,6 M], добавлен 09.12.2013
  

• Значення маркетингу в підвищенні ефективності роботи підприємства в умовах ринкової економіки

  Маркетинг як інструмент підвищення ефективності роботи суб'єктів в умовах ринку. Відмінність маркетингу від кон'юнктурно-збутової діяльності. Маркетингові дослідження підприємства, приклади підвищення ефективності підприємств через його застосування.
  
  курсовая работа [55,9 K], добавлен 13.01.2010
  

• Вплив маркетингу на комерційну діяльність торгового підприємства

  Сутність, специфіка комерційної діяльності в умовах ринкової економіки. Використання концепції маркетингу в діяльності торгового підприємства. Аналіз комерційної діяльності підприємства із закупівлі товарів. Прогнозування розвитку підприємства.
  
  курсовая работа [255,0 K], добавлен 05.02.2015
  

• Комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності

  Критерії економічної раціональності рішень відносно впровадження інновації. Характеристика зміни зовнішнього середовища підприємства. Ринкове тестування товару. Складові інноваційного продуктового проекту. Державне фінансування інноваційної діяльності.
  
  презентация [4,9 M], добавлен 22.10.2014
  

• Відмінність маркетингу товарів промислового призначення від маркетингу товарів кінцевого споживання

  Дослідження ідей та основних завдань маркетингу. Визнання сутності споживчих послуг - дій, які забезпечують певний корисний ефект для споживача. Управління якістю продукції в товарній політиці. Узагальнення функцій матеріально-технічного постачання.
  
  контрольная работа [26,8 K], добавлен 19.10.2012
  

• Організація маркетингової діяльності торгового підприємства

  Принципи маркетингу в торгівлі. Стратегії маркетингової діяльності торговельних підприємств. Маркетингові дослідження та прогнозування розвитку підприємства. Вплив зовнішнього середовища маркетингу на формування комерційної діяльності суб’єкта ринку.
  
  курсовая работа [64,1 K], добавлен 01.03.2016
  

• Маркетингова стратегія промислового підприємства

  Теоретичні основи формування стратегії маркетингу, як складової економічної стратегії маркетингу. Діагностика економіко-фінансової діяльності ЗАТ "Солоницівський комбінат меблевих деталей". Шляхи покращення виробничої діяльності ЗАТ.
  
  дипломная работа [199,3 K], добавлен 10.09.2007
  

• Економічне обґрунтування стратегії маркетингу підприємства (на прикладі ТОВ "Агро-Класік")

  Розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства через реалізацію стратегії маркетингу. Реалізація обраної стратегії маркетингу в контексті постійного удосконалення товару. Пошук альтернативних шляхів розподілу та збуту продукції.
  
  дипломная работа [791,5 K], добавлен 26.12.2013
  

• Маркетингова діяльність підприємства в умовах ринкової економіки

  Маркетингові дослідження: поняття, зміст, цілі. Етапи проведення маркетингового дослідження, основні принципи їх здійснення. Комплексна (інтегральна) оцінка об'єктів маркетингу. Прогнозування попиту, економічний аналіз нового товару, обґрунтування знижок.
  
  курсовая работа [683,2 K], добавлен 19.10.2013
  

• Що таке маркетинг? (сутність концепції маркетингу)

  Історична довідка. Визначення маркетингу. Маркетинг як економічний процес. Маркетинг як філософія бізнесу. Роль маркетингу в економіці. Еволюція змісту і концепцій маркетингу. Функції маркетингу і модель маркетингової діяльності.
  
  лекция [21,5 K], добавлен 27.04.2007
  

• Розробка стратегії диверсифікації діяльності підприємства

  Вибір та обґрунтування сфери діяльності підприємства. Розробка загальної концепції діяльності; аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Визначення мети і базової стратегії маркетингу. Розробка конкурентної та збутової стратегії.
  
  курсовая работа [283,8 K], добавлен 29.10.2014
  

• Правове забезпечення управління маркетинговою діяльністю ТОВ "Фуд Центр" м. Суми

  Основні принципи та функції маркетингу на підприємстві. Види сучасного маркетингу. Система внутрішньофірмового управління. Розробка маркетингових стратегій діяльності підприємства. Аналіз маркетингової діяльності і обґрунтування її необхідності.
  
  дипломная работа [156,3 K], добавлен 23.05.2012
  

• Аналіз товарної інноваційної політики ЗАТ Хлібозавод "Салтівський"

  Основні економічні показники підприємства за останні роки. Аналіз ефективності товарної інноваційної політики. Обґрунтування ідеї нового товару. Оцінка потенціалу підприємства-інноватора. Розроблення заходів і економічне обґрунтування попиту на інновацію.
  
  курсовая работа [666,8 K], добавлен 01.06.2010
  

• Формування результативної системи маркетингової забезпеченості інноваційної діяльності підприємства

  Вивчення теоретичних основ маркетингу як засобу досягнення цілей підприємства. Управління маркетингом та рекламне забезпечення інноваційних продуктів. Розробка ефективної маркетингової стратегії підприємства по впровадженню нового інноваційного продукту.
  
  курсовая работа [136,1 K], добавлен 06.06.2016
  

• Місце інститутів інноваційної інфраструктури у системі маркетингової діяльності

  Аналіз та класифікація основних інститутів інноваційної інфраструктури та їх роль у системі маркетингу підприємств. Оцінка діяльності основних елементів інноваційної інфраструктури, спрямованої на освоєння виробництва інноваційних видів продукції.
  
  статья [54,3 K], добавлен 11.10.2017
  

• Впровадження інноваційних маркетингових заходів для підприємства на прикладі ПП "Віліс"

  Складові інноваційної діяльності підприємства. Характеристика різновидів інноваційного маркетингу. Розробка напрямів стратегічного розвитку підприємства. Визначення економічної ефективності запропонованих інноваційних заходів на прикладі ПП "Віліс".
  
  курсовая работа [407,8 K], добавлен 14.10.2013
  

• Теоретичні та практичні аспекти рекламної діяльності підприємства "Дінамото"

  Вивчення теоретичних основ рекламної діяльності. Характеристика маркетингової діяльності підприємства. Дослідження ролі правильно організованої рекламно-інформаційної діяльності в умовах ринку. Визначення стратегій планування рекламної кампанії.
  
  дипломная работа [2,3 M], добавлен 06.06.2019
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам