Гастроезофагеальна рефлюксна і гіпертонічна хвороби: клініко-патогенетичні та прогностичні аспекти поєднаного перебігу

При міжгруповому порівнянні визначено, що у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ відзначався достовірно (р<0,01) нижчий вміст загального холестерину порівняно з пацієнтами з ізольованою ГХ - (5,3±0,06) ммоль/л і (5,96±0,14) ммоль/л, та, відповідно, нижчі показники ХСЛПНЩ - (3,05±0,05) ммоль/л і (3,6±0,15) ммоль/л відповідно, і нижчий коефіцієнт атерогенності - (3,06±0,06) і (3,96±0,13) ммоль/л, відповідно. При цьому пацієнти з поєднаною патологією мали більш високі показники ХСЛПВЩ - 1,33±0,02 ммоль/л (р<0,01). На нашу домку менш атерогенний профіль ліпідограми у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ може бути обумовлений особливостями харчування при наявності стравохідних симптомів ГЕРХ.

Таблиця 4.3 Показники системи ПОЛ-АОЗ у пацієнтів основної групи, першої групи порівняння та групи контролю

	Основна група	Перша група порівняння	Група контролю
МДА, мкмоль/л	4,18±0,10*	3,50±0,09*, **	2,71±0,06
Сульфгідрильні групи, мкмоль/л	492,21±6,74*	521,59±5,6*, **	676,92±21,75
ГПО, мкмоль/хв./гНb	156,31±4,59*	158,79±3,01*,	261,88±5,79

Примітки: 1. * - р<0,01 - достовірно у порівнянні з контролем

2. ** - р<0,05 - достовірно у порівнянні з основною групою

Також було проведене порівняння показників ПОЛ-АОЗ (МДА, сульфгідрильних груп, ГПО) у обстежених пацієнтів основної групи та з ізольованим перебігом ГЕРХ (табл.4.3).

У групі з ізольованою ГЕРХ досліджувані показники системи ПОЛ-АОЗ також мали вірогідні (р<0,01) відмінності від показників групи контролю: рівень МДА практично на третину перевищував середні показники в групі контролю, а зниження концентрації сульфгідрильних груп склало біля 20%, падіння активності ГПО було також достатньо вираженим - і склало біля 40% від середніх показників у групі контролю (табл. 4.3).

При проведенні порівняльного міжгрупового аналізу показників системи ПОЛ-АОЗ (МДА, ГПО, сульфгідрильних груп) виявлено достовірно (р<0,01) більш високий вміст МДА у плазмі крові у пацієнтів основної групи у порівнянні з пацієнтами з ізольованою ГЕРХ - (4,18±0,09) мкмоль/л і (3,50±0,09) мкмоль/л відповідно. При цьому сироваткові рівні сульфгідрильних груп також були вірогідно (р<0,01) вище у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ ((521,59±5,6) мкмоль/л), ніж у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ - (492,21±6,74) мкмоль/л (табл. 4.2), що свідчить про більшу інертність антиоксидантів при коморбідності.

У першій групі порівняння також були виявлені гендерні відмінності показників в системі ПОЛ-АОЗ. Так, у пацієнтів жіночої статі 3,68±0,63мкмоль/л були вірогідно (р<0,01) більш високі показники МДА у порівнянні з пацієнтами чоловічої - (3,31±0,17) мкмоль/л. При цьому показники активності ГПО не мали гендерних відмінностей, а сироваткова концентрація сульфгідрильних груп була вірогідно вище у пацієнтів чоловічої статі - (552,64±6,44) мкмоль/л, ніж у жіночої - (493,84±6,72) мкмоль/л.

Як і в основній групі, в першій групі порівняння, показники сульфгідрильних груп і ГПО збільшувалися у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ 5-10 років, при цьому показники сульфгідрильних груп у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ більше 10 років знижувалися навіть нижче, ніж у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ до 5 років. А активність ГПО у пацієнтів групи порівняння з ізольованою ГЕРХ була достовірно вищою (р=0,004) у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ 5-10 років - (165,93±5,67) мкмоль/хв./гНb та більше 10 років - (164,51±4,52) мкмоль/хв/гНb, ніж у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ до 5 років - (144,05±4,54) мкмоль/хв/гНb. Тоді як активність ГПО у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ з тривалістю останньої більше 10 років не мала відмінностей від такої у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ 5-10 років. При цьому у пацієнтів основної групи вірогідно найвищою активність ГПО була при тривалості ГЕРХ 5-10 років.

Виявлені особливості в системі ПОЛ-АОЗ при порівнянні пацієнтів основної групи і першій групі порівняння, які мали скарги на нічну печію: у пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ були вірогідно (р<0,001) вищі показники МДА - (4,46±0,11) мкмоль/л, ніж у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ ((3,43±0,10) мкмоль/л), на тлі вірогідно (р=0,007) нижчої активності ГПО ((493,73±8,61) мкмоль/хв/гНb і (528,92±8,65) мкмоль/хв/гНb, відповідно).

Показники про- та антиоксидантної системи впливали на показники ДМАТ. У пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ виявлено достовірний прямий кореляційний зв'язок між рівнем МДА у плазмі крові і середньодобовими САТ (r=0,27, p=0,003) і ДАТ (r=0,25, p<0,006), а також між активністю ГПО і середньодобовим САТ (r=0,24, p=0,008). В основній групі отримані дані були аналогічними показникам пацієнтів з ізольованою ГХ - також виявлено прямий кореляційний зв'язок між рівнем МДА і середньодобовим ДАТ (r=0,23, p=0,023), між сироватковою концентрацією сульфгідрильних груп і середньодобовими САТ (r=0,24, p=0,018) і ДАТ (r=0,24, p=0,019).

Крім того, показники системи ПОЛ-АОЗ мали зв'язок з ехокардіографічними показниками. У пацієнтів основної групи виявлена пряма кореляція між активністю ГПО і діаметром аорти (r=0,23, р=0,01), ТМШП (r=0,33, р<0,001), ТЗСЛШ (r=0,29, р=0,001), ВТСЛШ (r=0,23, р=0,01), а також між ІММЛШ і рівнем сульфгідрильних груп (r=0,19, р=0,034). У той час, як у пацієнтів з ізольованою ГХ показники системи ПОЛ-АОЗ не мали взаємозв'язку з показниками ехокардіоскопії, що характеризують гіпертрофію міокарда ЛШ: виявлена тільки пряма кореляція між рівнем МДА і діаметром аорти (r=0,31, р=0,002) і зворотна між активністю ГПО і фракцією викиду (r=0,29, р=0,01). Вищезазначене підкреслює зміни у патогенетичній ролі про- і антиоксидантів у формуванні ремоделювання ЛШ та судин при поєднанні ГЕРХ з ГХ.

Також рівні досліджуваних показників системи ПОЛ-АОЗ впливали на показники добової стравохідної рН-метрії. У пацієнтів основної групи виявлено наявність прямої кореляційної залежності (р<0,01) між сироватковим рівнем сульфгідрильних груп і відсотком часу протягом якого рН був менше 4 (r=0,33, р<0,001), числом рефлюксів з рН менше 4 за добу (r=0,37, р<0,001), кількістю рефлюксів з рН менше 4 тривалістю понад 5 хв. (r=0,39, р<0,001), найбільш тривалим рефлюксом з рН менше 4 (r=0,36, р<0,001), Індексом DeMeester (r=0,38, р<0,001), що підтверджує дані про участь у механізмах розвитку ГЕРХ системи антиоксидантів. Тоды як в першій групі порівняння виявлена зворотна кореляція між концентрацією МДА і всіма досліджуваними показниками добової внутрішньостравохідної рН-метрії: відсотком часу протягом якого рН був менше 4 (r=-0,41, р=0,001), числом рефлюксів з рН менше 4 за добу (r=-0,42, р=0,001), кількістю рефлюксів з рН менше 4 тривалістю понад 5 хв. (r=-0,51, р<0,001), найбільш тривалим рефлюксом з рН менше 4 (r=-0,47 р<0,001), Індексом DeMeester (r=-0,48, р<0,001). Отримані результати свідчать про виражену зміну ролі про- і антиоксидантів у формуванні патологічних шлунково-езофагеальних рефлюксів.

4.2 Рівні метаболітів оксиду азоту у пацієнтів з поєднаним перебігом гастроезофагеальної рефлюксної і гіпертонічної хвороб

При обстеженні пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ виявлено, що рівні сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові не мали вірогідних (р>0,05) розбіжностей з групою контролю ((24,84±0,06) мкмоль/л і (23,72±0,65) мкмоль/л відповідно) (Рис. 4.1), а рівень їх екскреції з сечею був достовірно (р<0,001) вище, ніж в контрольній групі (Рис. 4.2).

Так, у пацієнтів основної групи з коморбідністю ГЕРХ і ГХ сумарна екскреція нітритів і нітратів у добовій сечі склала (88,96±0,17) мкмоль/л проти (66,43±0,13) мкмоль/л в групі контролю, у денній сечі - (31,26±0,08) мкмоль/л і (25,68±0,04) мкмоль/л відповідно, у нічній - (57,69±0,15) мкмоль/л і (40,70±0,12) мкмоль/л відповідно (рис. 4.2). Слід відмітити, що підвищення екскреції нітритів і нітратів з сечею відбувалося переважно у нічний час.

У пацієнтів основної групи з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ рівень сумарних метаболітів оксиду азоту у плазмі крові мав гендерні відмінності - концентрація нітритів і нітратів в осіб чоловічої статі (24,99±0,07) мкмоль/л була достовірно (р<0,01) вище, ніж у жіночої (24,66±0,09) мкмоль/л.

Екскреція нітритів і нітратів з сечею у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ мала вікові особливості (табл. 4.4). Так, у денні години у пацієнтів у віковій групі 30-39 років показники екскреції нітритів були достовірно вище, ніж у пацієнтів старших вікових груп.

При цьому екскреція нітритів в нічні години була достовірно нижче у пацієнтів у вікових групах 40-49 та 50-59 років у порівнянні з пацієнтами більш старшої вікової групи - 60-69 років (табл.4.4).

Таблиця 4.4 Екскреція сумарних нітритів і нітратів у пацієнтів основної групи

Вік (років)	Екскреція нітритів і нітратів в денні часи (мкмоль/л)	Екскреція нітритів і нітратів в нічні часи (мкмоль/л)
30-39	32,13±0,33	57,66±0,81
40-49	31,31±0,15*	57,30±0,29***
50-59	31,24±0,13**	57,48±0,25***
60-69	30,98±0,19**	58,49±0,32
70-79	31,27±0,15*	57,84±0,37

Примітки: 1. * р<0,05 - достовірно у порівнянні з пацієнтами 30-39 років

2. ** р<0,01 - достовірно у порівнянні з пацієнтами 30-39 років

3. *** р<0,01- достовірно у порівнянні з пацієнтами 60-69 років

У пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ виявлена пряма кореляція між тривалістю ГЕРХ і рівнем екскреції сумарних метаболітів оксиду азоту у добовій (r=0,19, p<0,03) і у нічній сечі (r=0,20, p<0,02). При цьому у пацієнтів основної групи значущої залежності між показниками метаболізму оксиду азоту і тривалістю ГХ виявлено не було.

Наявність зворотного кореляційного зв'язку між рівнем активності ГПО і екскрецією нітритів і нітратів у добовій (r=-0,26, p<0,004) і у нічній сечі (r=-0,25, p<0,005) свідчить про суттєвий вплив оксиду азоту на антиоксидантну систему.

Також визначено, що у пацієнтів основної групи рівні нітритів і нітратів у плазмі крові змінювалися в залежності від вираженості метаболічних порушень. У пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ з абдомінальним ожирінням рівень нітритів у плазмі крові ((24,77±0,09) мкмоль/л) був достовірно (р=0,03) нижче, ніж у пацієнтів з нормальними показниками ОТ - ((25,06±0,07) мкмоль/л). При тому, що у пацієнтів основної групи не виявлено достовірного (р> 0,05) взаємозв'язку між ІМТ і рівнем сумарних метаболітів оксиду азоту, що вказує на зниження впливу вісцерального ожиріння на метаболізм оксиду азоту при коморбідності ГЕРХ і ГХ.

Крім того, рівень нітритів і нітратів у сечі впливав на клінічні прояви ГЕРХ: зі збільшенням вираженості печії відзначалося достовірне (р<0,05) підвищення рівня його екскреції в нічні години (табл. 4.5), що підкреслює патогенетичну роль оксиду азоту у формуванні клінічних проявів при ГЕРХ.

Таблиця 4.5 Екскреція сумарних нітритів і нітратів в нічні часи в залежності від виразності печії у пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ.

Виразність печії	Екскреція нітритів і нітратів в нічні часи
Слабка	57,57±0,20 мкмоль/л *
Помірна	57,46±0,28 мкмоль/л *
Сильна	58,40±0,37 мкмоль/л

Примітка. *- достовірно (р<0,05) у порівнянні з сильною печією

Проведене міжгрупове порівняння показало, що рівень сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові в основній групі пацієнтів був достовірно (р<0,001) вище ніж у пацієнтів другої групи порівняння ((24,84±0,06) і (22,09±0,09) мкмоль/л відповідно) (рис. 4.3). При цьому у пацієнтів другої групи порівняння рівень метаболітів оксиду азоту у плазмі крові був достовірно (р<0,05) нижче, ніж у групі контролю, тоді як у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ достовірних відмінностей з групою контролю не було (р>0,05).

Рис. 4.3 Рівень нітритів і нітратів у плазмі крові у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ, ізольованою ГХ і в групі контролю

Примітка. * - р<0,001 - у порівнянні з пацієнтами з ізольованою ГХ

Аналогічна картина спостерігалася і стосовно рівня екскреції нітритів і нітратів з сечею - їх концентрація у добовій сечі була достовірно вище (р<0,001) у пацієнтів основної групи, ніж у пацієнтів другої групи порівняння, ((88,96±0,17) мкмоль/л і (41,94±0,35) мкмоль/л, відповідно), як і у денній ((31,26±0,08) мкмоль/л і (18,33±0,13) мкмоль/л, відповідно) і нічній ((57,69±0,15) мкмоль/л і (23,61±0,20) мкмоль/л, відповідно) сечі. При цьому екскреція нітритів і нітратів при ізольованій ГХ була достовірно нижче, ніж у групі контролю (рис. 4.4).

Рис. 4.4 Екскреція нітритів і нітратів з сечею у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ, з ізольованим перебігом ГХ і групою контролю

Примітка. * - р<0,001 - у порівнянні з пацієнтами основної групи

Також звертає на себе увагу превалювання екскреції сумарних нітритів і нітратів в нічний час у пацієнтів основної групи (64,85% від добової екскреції) у порівнянні з пацієнтами другої групи порівняння (56,29% від добової екскреції).

У пацієнтів основної групи показники метаболізму оксиду азоту не мали достовірного зв'язку з рівнем додаткового ризику.

При аналізі зв'язку метаболічних порушень і показників нітритів та нітратів у плазмі крові та їх екскреції з сечею виявлені значні міжгрупові відмінності у пацієнтів основної групи і другої групи порівняння. У той час як у пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ концентрація метаболітів оксиду азоту крові і сечі не мала зв'язку з ІМТ, при ізольованій ГХ виявлено достовірний зворотний зв'язок між рівнем нітритів у плазмі крові і ІМТ (r=-0,25, p<0,001). Також показано, що екскреція нітритів у денний час у пацієнтів з нормальним ІМТ була достовірно (р<0,01) вище, ніж у пацієнтів з ІМТ 35-40 ((18,90±0,31) мкмоль/л і (17,63±0,33) мкмоль/л, відповідно). Ці дані підтверджуються наявністю зворотної кореляційної залежності між екскрецією нітритів і нітратів у денний час і ІМТ (r=-0,25, p<0,015) у пацієнтів другої групи порівняння.

Також виявлені значні відмінності показників метаболітів оксиду азоту у пацієнтів основної групи і другої групи порівняння в залежності від наявності або відсутності абдомінального ожиріння.

Так, у пацієнтів без абдомінального ожиріння з коморбідністю ГЕРХ і ГХ у порівнянні з пацієнтами з ізольованою ГХ виявлено достовірно (р=0,035) більш високу концентрацію сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові ((25,06±0,09) мкмоль/л і (21,93±0,27) мкмоль/л відповідно) і більш високий рівень їх екскреції з сечею: добовою ((89,02±0,27) мкмоль/л і (40,88±1,00) мкмоль/л відповідно, р=0,001), денною ((31,28±0,14) мкмоль/л і (18,28±0,36) мкмоль/л відповідно, р=0,001) і нічною ((57,74±0,24) мкмоль/л і (22,59±0,74) мкмоль/л відповідно, р=0,001).

Таблиця 4.6 Рівні метаболітів оксиду азоту у пацієнтів з абдомінальним ожирінням основної групи і другої групи порівняння

Концентрація нітритів і нітратів	Основна група	Друга група порівняння
У плазмі крові (мкмоль/л)	24,77±0,07	22,13±0,09*
У добовій сечі (мкмоль/л)	88,93±0,20	42,17±0,38*
У денній сечі (мкмоль/л)	31,26±0,09	18,35±0,14*
У нічній сечі (мкмоль/л)	57,67±0,19	23,82±0,29*

Примітка. * - р=0,001 при порівнянні з основною групою

Аналогічна картина спостерігалася при порівнянні пацієнтів основної групи і другої групи порівняння з абдомінальним ожирінням (табл. 4.6). Отримані результати показують превалювання рівня метаболітів оксиду азоту у пацієнтів основної групи, порівняно з другою групою порівняння незалежно від ОТ, що є безумовним вкладом супутньої ГЕРХ.

У пацієнтів з ізольованою ГХ концентрація нітритів і нітратів у плазмі крові знижувалася зі збільшенням тривалості ГХ: у пацієнтів з тривалістю захворювання до 5 років вона склала (22,49±0,24) мкмоль/л, а у пацієнтів з тривалістю захворювання більше 10 років - (21,77±0,12) мкмоль/л (р<0,01), що підтверджується виявленою достовірною зворотною кореляційною залежністю (r=-0,34, p<0,001) між концентрацією нітритів плазми крові і тривалістю ГХ. Тоді як у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ не було виявлено достовірних відмінностей у показниках метаболітів оксиду азоту у плазмі крові в залежності від тривалості ГХ, що свідчить про зникнення взаємозв'язку метаболізму оксиду азоту та тривалості ГХ при поєднанні її з ГЕРХ.

Рівень нітритів і нітратів у сечі у пацієнтів з ізольованою ГХ також, як і в групі з поєднаною патологією, мав вікові особливості, але, на відміну від групи з коморбідністю ГЕРХ і ГХ, при ізольованій ГХ превалювала (р<0,05) екскреція нітритів в денний час і за добу у пацієнтів у віковій групі 60-69 років у порівнянні з пацієнтами більш молодшої вікової групи 40-49 років, тоді як у пацієнтів з поєднаною патологією екскреція нітритів у денні години була достовірно вище у більш молодшій віковій групі 30-39 років, ніж у пацієнтів старших вікових груп.

Концентрація сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові у пацієнтів другої групи порівняння, на відміну від пацієнтів основної групи не мала гендерних відмінностей, проте екскреція нітритів в денний час була достовірно (р<0,05) вище у осіб жіночої статі (24,22±0,39) мкмоль/л у порівнянні з чоловічою - (23,04±0,38) мкмоль/л.

У ході дослідження у пацієнтів з ізольованою ГХ виявлені достовірні (р=0,001) відмінності рівнів нітритів і нітратів плазми крові при високому і дуже високому додаткових ризиках - (22,73±0,14) мкмоль/л і (21,67±0,08) мкмоль/л відповідно, тоді як екскреція нітритів з сечею не мала достовірних відмінностей. При цьому вміст метаболітів оксиду азоту у плазмі крові, як і їх екскреція з сечею, у пацієнтів основної групи не мав зв'язок з рівнем додаткового ризику.

Крім того, у пацієнтів з ізольованою ГХ рівні метаболітів оксиду азоту суттєво впливали на показники ліпідного обміну. Концентрація нітритів і нітратів у плазмі крові мала негативний кореляційний зв'язок з рівнем загального холестерину (r=-0,35, p<0,001), ХСЛПНЩ (r=-0,22, p<0,037), тригліцеридами (r=-0,30, p<0,004) і коефіцієнтом атерогенності (r=-0,33, p<0,001). Також виявлено достовірний зворотний кореляційний зв'язок між рівнем екскреції нітритів і нітратів в денні години і загальним холестерином (r=-0,21, p<0,045), а також коефіцієнтом атерогенності (r=-0,18, p<0,05). У пацієнтів основної групи не визначено зв'язку показників ліпідного обміну і концентрації нітритів і нітратів у плазмі крові і сечі, що свідчить про відсутність вираженого впливу оксиду азоту на особливості ліпідного спектру крові при одночасному перебігу ГЕРХ і ГХ.

У пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ виявлена достовірна зворотна кореляція між рівнем нітритів у плазмі крові і середньодобовим САТ (r=-0,22, p=0,012). Пацієнти з ізольованою ГХ також мали достовірну зворотну кореляцію між рівнем нітритів і нітратів у плазмі крові і середньодобовим САТ (r=-0,64, p<0,001) і ДАТ (r=-0,67, p<0,001). Проте, у пацієнтів другої групи порівняння даний зв'язок був більш виражений, тоді як у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ даний зв'язок виявлено тільки з середньодобовим САТ (r=-0,22, p<0,01). Крім того, у пацієнтів з ізольованою ГХ виявлено зворотний кореляційний зв'язок між показниками часового індексу АТ в денний і нічний час і екскрецією нітритів і нітратів з добовою (r=-0,26, p<0,012 і r=-0,36, p=0,005 відповідно) і нічною сечею (r=-0,36, p<0,001 і r=-0,37, p<0,001 відповідно). При цьому був виявлений кореляційний зв'язок між рівнем середньодобового САТ і сумарних метаболітів оксиду азоту з сечею в нічний час (r=0,22, p=0,035). Вище зазначене підкреслює значну зміну зв'язків оксиду азоту в патогенетичних механізмах ГХ при її коморбідному перебігу з ГЕРХ.

У пацієнтів з ізольованою ГХ серед досліджуваних показників ехокардіоскопії тільки між діаметром аорти і концентрацією нітритів і нітратів у плазмі крові виявлено зворотний кореляційний зв'язок (r=-0,21, р=0,037). А у пацієнтів з коморбідністю ГЕРХ і ГХ достовірних (р>0,05) зв'язків між показниками ехокардіоскопії і обміну оксиду азоту не виявлено.

Також було проведено порівняльний аналіз показників обміну оксиду азоту в основній групі і першій групі порівняння.

У пацієнтів з ізольованою ГЕРХ показники сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові достовірно (р<0,001) перевищували такі у пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ ((29,82±0,53) мкмоль/л і (24,84±0,06) мкмоль/л відповідно). При цьому рівні нітритів і нітратів у плазмі крові у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ були достовірно (р<0,01) вищими (рис. 4.5), ніж в групі контролю.

Рис. 4.5 Рівні нітритів і нітратів у плазмі крові у пацієнтів основної групи, першої групи порівняння і контрольної групі

Примітка. * - р<0,001 - у порівнянні з першою групою порівняння

Екскреція сумарних метаболітів оксиду азоту з сечею у пацієнтів першої групи порівняння також значно (р<0,01) перевищувала таку у пацієнтів основної групи з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ ((141,45±1,64) мкмоль/л і (88,96±0,17) мкмоль/л відповідно).

Збільшення екскреції сумарних нітритів і нітратів в обох групах відбувалося переважно в нічний час (рис.4.6). При цьому їх концентрація як у денній, так і у нічній сечі була достовірно (р<0,001) вищою у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ, у порівнянні з пацієнтами з коморбідністю ГЕРХ і ГХ. Крім того, у пацієнтів обох груп рівень екскреції нітритів і нітратів, як в денний, так і в нічний періоди був достовірно вищий, ніж у групі контролю.



Рис. 4.6 Екскреція нітритів і нітратів з сечею у пацієнтів основної групи, першої групи порівняння і в контрольній групі

Як було зазначено вище, у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ не було виявлено зв'язку між показниками метаболітів оксиду азоту та ІМТ, тоді як у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ виявлено достовірне (р<0,05) збільшення рівня сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові при підвищенні ІМТ до 30-35 (табл. 4.7). Аналогічна ситуація спостерігалася і з концентрацією нітритів і нітратів у сечі - у пацієнтів з ізольованим перебігом ГЕРХ зі збільшенням ІМТ від 18,5 до 35 рівень метаболітів оксиду азоту у сечі достовірно (р<0,01) збільшувався, однак при ІМТ 35-40 він був достовірно (р<0,01) нижчий у порівнянні з пацієнтами з ІМТ 30-35 (табл. 4.7).

Таблиця 4.7 Рівні сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові і сечі у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ при різному ІМТ

ІМТ	Рівень нітритів і нітратів у плазмі крові (мкмоль/л)	Екскреція нітритів і нітратів (мкмоль/л) з сечею
		За добу	Вдень	Вночі
18,5-25	27,88±0,87##	134,71±1,59	37,46±0,93	97,25±0,79
25-30	30,14±0,72#	142,38±2,21*	40,57±0,94*	101,81±1,34*
30-35	31,82±1,37#	148,79±4,96*,#	42,76±1,90*,#	106,03±3,26*,#
35-40	26,32±0,78	131,00±1,80**	34,75±0,85**	96,25±0,95**

Примітки: 1. * - достовірно (р<0,05) у порівнянні з пацієнтами з ІМТ 18,5-25

2. ** - достовірно (р<0,01) у порівнянні з пацієнтами з ІМТ 25-30

3. # - достовірно (р<0,01) у порівнянні з пацієнтами з ІМТ 35-40

4. ## - достовірно (р<0,01) у порівнянні з пацієнтами з ІМТ 30-35

Тобто вплив метаболічних порушень на рівні метаболітів оксиду азоту притаманний ізольованому перебігу ГЕРХ, втрачався при її коморбідності з ГХ.

Крім того, у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ виявлено вплив тривалості ГЕРХ на рівень нітритів і нітратів у плазмі крові та їх добову екскрецію з сечею. Так, у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ до 5 років рівні сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові ((31,49±1,03) мкмоль/л і (28,61±0,79 мкмоль/л відповідно) та їх денна екскреція з сечею ((42,13±1,37) мкмоль/л і (38,60±0,99 мкмоль/л, відповідно) були достовірно вище, ніж у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ більше 10 років. У пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ відзначався достовірний прямий кореляційний зв'язок між тривалістю ГЕРХ і екскрецією нітритів і нітратів у добовій (r=0,19, p<0,03) і у нічній сечі (r=0,20, p<0,02), тоді як у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ виявлена зворотна кореляція між тривалістю ГЕРХ і екскрецією нітритів і нітратів у денній (r=-0,21, p<0,05) і нічній сечі (r=-0,15, p<0,05).

Також у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ виявлені достовірні (р<0,01) гендерні відмінності в рівнях нітритів і нітратів у плазмі крові та їх екскреції з сечею (табл. 4.8). Тоді як у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ гендерні відмінності мала тільки концентрація сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові, яка також превалювала у пацієнтів чоловічої статі (р<0,01).

Таблиця 4.8 Рівні нітритів і нітратів у плазмі крові і сечі у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ у чоловіків та жінок

Стать	У плазмі крові (мкмоль/л)	У добовій сечі (мкмоль/л)	У денній сечі (мкмоль/л)	У нічній сечі (мкмоль/л)
Чоловіча	31,23±0,80*	145,85±2,61*	41,98±1,06*	103,86±1,65*
Жіноча	28,55±0,66	137,52±1,90	38,39±0,84	99,13±1,14

Примітка.* - достовірно (р<0,01) у порівнянні з жіночою статтю

Зворотний зв'язок між активністю ГПО і концентрацією сумарних нітритів і нітратів у добовій (r=-0,26, p<0,004) і у нічній сечі (r=-0,25, p<0,005 відповідно) у пацієнтів з коморбідністю ГЕРХ і ГХ свідчить про взаємодію оксиду азоту та антиоксидантної системи. Тоді як у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ виявлено зворотний кореляційний зв'язок між МДА і рівнем нітритів і нітратів у плазмі крові (r=-0,46, p<0,001) та їх концентрацією у добовій (r=-0,44, p<0,001), денній (r=-0,46, p<0,001) і нічній (r=-0,39, p<0,001) сечі. Тобто при поєднанні ГЕРХ з ГХ змінюється характер взаємодії оксиду азоту з системою ПОЛ-АОЗ.

У пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ рівень метаболітів оксиду азоту впливав на виразність печії - з підвищенням рівня екскреції нітритів в нічний сечі збільшувалася виразність печії (р<0,05). У свою чергу у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ достовірних відмінностей виразності печії в залежності від рівня метаболітів оксиду азоту виявлено не було. При цьому у пацієнтів з наявністю скарг на нічну печію з поєднанням ГЕРХ і ГХ рівень метаболітів оксиду азоту був достовірно нижче (р<0,001), ніж у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ (табл. 4.9).

Таблиця 4.9 Концентрація нітритів і нітратів у плазмі крові та сечі у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ і з поєднанням ГЕРХ і ГХ зі скаргами на нічну печію

Пацієнти зі скаргами на нічну печію	У плазмі крові (мкмоль/л)	У добовій сечі (мкмоль/л)	У денній сечі (мкмоль/л)	У нічній сечі (мкмоль/л)
ГЕРХ і ГХ	24,83±0,09*	89,13±0,25*	31,20±0,11*	57,93±0,23*
ГЕРХ	30,11±0,83	142,51±2,64	40,56±1,14	101,95±1,58

Примітка. * - достовірно (р<0,001) у порівнянні з ізольованою ГЕРХ

На відміну від пацієнтів основної групи, у яких не було визначено зв'язку ІМТ і показників метаболізму оксиду азоту в крові і сечі, у пацієнтів першої групи порівняння виявлена достовірна пряма кореляційна залежність між ІМТ і рівнем сумарних нітритів і нітратів у плазмі крові (r=0,25, p<0,021) та їх концентрації у добовій (r=0,29, p<0,05), денній (r=0,25, p<0,001) і нічній (r=0,31, p <0,003) сечі.

Крім того, на відміну від пацієнтів основної групи, у пацієнтів першої групи порівняння виявлено достовірний прямий зв'язок між рівнем нітритів і нітратів у плазмі крові і сечі: добовій (r=0,90, p<0,001), денній і нічній (r=0,97, p<0,001 і r=0,80, p<0,001, відповідно), що показує наявність значних змін в процесах метаболізму оксиду азоту, притаманних ізольованій ГЕРХ, при її синтропії з ГХ.

У пацієнтів з ізольованою ГЕРХ рівні нітритів крові суттєво впливали на показники добової внутрішньостравохідної рН-метрії - виявлено прямий кореляційний зв'язок між рівнем сумарних нітритів і нітратів крові і відсотком часу, протягом якого рН був менше 4 (r=0,88, р<0,001), числом рефлюксів з рН менше 4 за добу (r=0, 92, р<0,001), кількістю рефлюксів з рН менше 4 тривалістю понад 5 хв. (r=0,93, р<0,001), найбільш тривалим рефлюксом з рН менше 4 (r=0,95, р<0,001), Індексом DeMeester (r=0,97, р<0,001). Тоді як показники добової стравохідної рН-метрії у пацієнтів з коморбідністю ГЕРХ і ГХ не мали достовірних зв'язків з рівнем нітритів і нітратів плазми крові.

Також у пацієнтів першої групи порівняння відзначався прямий зв'язок між екскрецією сумарних нітритів і нітратів з сечею (добовою, денною, нічною) і відсотком часу, протягом якого рН був менше 4 (r=0,87, r=0,90, r=0,79, р<0,001, відповідно), числом рефлюксів з рН менше 4 за добу (r=0,87, r=0,91, r=0,78, р<0,001, відповідно), кількістю рефлюксів з рН менше 4 тривалістю більше 5 хв. (r=0,83, r=0,90, r=0,73, р<0,001 відповідно), найбільш тривалим рефлюксом з рН менше 4 (r=0,88, r=0,93, r=0,78, р<0,001, відповідно), Індексом DeMeester (r=0,91, r=0,96, r=0,81, р<0,001 відповідно). А у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ достовірна пряма кореляція виявлена тільки між екскрецією нітритів і нітратів у сечі і відсотком часу рН менше 4 (r=0,22, p<0,14), числом рефлюксів з рН менше 4 і (r=0,19, p<0,03) і індексом DeMeester (r=0,19, p<0,04), а також між екскрецією сумарних метаболітів оксиду азоту у нічний сечі і вищенаведеними показниками добової рН-метрії (r=0,27, p<0,02 і r=0,28, p<0,02 відповідно). Тобто при ізольованій ГЕРХ всі досліджувані показники добової внутрішньостравохідної рН-метрії мали достовірний (p<0,01) прямий зв'язок з рівнем нітритів і нітратів у плазмі крові і сечі, тоді як в основній групі на тлі виразного зниження сили зв'язку відзначалась тільки достовірна пряма кореляція тільки між рівнем екскреції нітритів і нітратів у добовій і у нічній сечі і відсотком часу рН менше 4, числом рефлюксів з рН менше 4, індексом DeMeester. Отримані результати свідчать про значне зниження ролі оксиду азоту в формуванні патологічних шлунково-езофагеальних рефлюксів при поєднанні ГЕРХ з ГХ.

4.3 Рівні апеліну-12 у пацієнтів з коморбідним перебігом гастроезофагеальної рефлюксної і гіпертонічної хвороб

У обстежених пацієнтів основної групи з синтропією ГЕРХ і ГХ рівень апеліну-12 у плазмі крові був достовірно (р<0,001) нижче, ніж у контрольній групі - (755,15±15,46) пг/мл і (1133,42±17,85) пг/мл, відповідно.

При аналізі рівнів апеліну-12 у пацієнтів основної групи чоловічої та жіночої статі виявлено, що його показники були достовірно (р<0,01) вищими у чоловіків у порівнянні з жінками ((792,55±21,29) пг/мл і (710,41±21,15) пг/мл, відповідно).

Крім того, рівень апеліну-12 у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ змінювався з віком пацієнтів (табл. 4.10), що підтверджується виявленим достовірним зворотним кореляційним зв'язком (r=-0,23, p<0,01) між рівнем апеліну і віком пацієнтів. Вищенаведене свідчить про зниження концентрації апеліну-12 зі збільшенням віку пацієнтів, що сприятиме зниженню його кардіопротективних та гіпотензивних властивостей у осіб похилого віку.

Таблиця 4.10 Концентрація апеліну-12 у плазмі крові в залежності від віку пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ

Вікова група (роки)	Концентрація апеліну-12 (пг/мл)
30-39	898,71±96,31**
40-49	827,40±28,20
50-59	705,957±27,89*
60-69	672,19±23,39*

Примітки: 1. * - р< 0,001 - достовірно у порівнянні з хворими 40-49 років

2. ** - р< 0,05 - достовірно у порівнянні з хворими 50-59 років

Не менший вплив на рівень апеліну-12 у плазмі крові надавала тривалість ГЕРХ. У пацієнтів з тривалістю ГЕРХ до 5 років рівень апеліну-12 крові був достовірно (p<0,001) нижчий, ніж у пацієнтів з тривалістю захворювання 5-10 років. Однак, при порівнянні пацієнтів з тривалістю ГЕРХ 5-10 років і більше 10 років виявлено, що пацієнти з більш тривалим анамнезом мають достовірно (p<0,01) більш низькі рівні апеліну-12 (табл. 4.11).

Таблиця 4.11 Концентрація апеліну-12 у плазмі крові в залежності від тривалості ГЕРХ у пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ

Тривалість ГЕРХ	Концентрація апеліну-12 (пг/мл)
до 5 років	625,79±25,49*
5-10 років	797,31±20,04
більше 10 років	697,89±22,92*

Примітка. * - р< 0,001 - достовірно у порівнянні з групою 5-10 років

При цьому зв'язок між рівнем апеліну-12 у плазмі крові і тривалістю ГХ у пацієнтів основної групи виявлено не було.

Концентрація апеліну-12 мала достовірні (р=0,001) відмінності у пацієнтів основної групи з високим і дуже високим додатковим ризиком - у пацієнтів з високим ризиком рівень апеліну-12 був значно вище - (892,83±19,26) пг/мл, ніж у пацієнтів з дуже високим ризиком - (650,91±12,87) пг/мл, що відповідно підтверджує рівень додаткового ризику.

Оскільки метаболічні порушення також мали зв'язок з рівнем апеліну-12 - в крові у пацієнтів основної групи з абдомінальним ожирінням рівень апеліну-12 ((735,31±16,86) пг/мл) був значно нижче (р=0,026), ніж у пацієнтів з нормальною ОТ ((814,05±33,83) пг/мл).

Проведений порівняльний аналіз рівня апеліну-12 у пацієнтів з синтропією ГЕРХ і ГХ та з ізольованою ГХ виявив ряд особливостей. У пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ рівень апеліну-12 у плазмі крові був вище, ніж у пацієнтів з ізольованою ГХ ((755,15±15,46) пг/мл і 674,21±17,07) пг/мл, відповідно). При цьому концентрація апеліну-12 у пацієнтів обох груп була достовірно (р<0,001) нижчою, ніж у контрольній групі - (755,15±15,46) пг/мл, (674,21±17,07) пг/мл і (1133,42±17,85) пг/мл, відповідно (рис.4.7).

Рис. 4.7 Рівні апеліну-12 в крові у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ і з ізольованим перебігом ГХ у порівнянні з групою контролю.

Примітка. * - р<0,001 у порівнянні з групою контролю

У пацієнтів з ізольованою ГХ гендерних відмінностей рівнів апеліну-12 у плазмі крові виявлено не було, тоді як при коморбідності ГЕРХ і ГХ вони превалювали у осіб чоловічої статі (р<0,01).

Також не було виявлено зв'язку рівня апеліну-12 з віком пацієнтів другої групи порівняння. При цьому пацієнти основної групи з поєднаною патологією мали достовірне вік-асоційоване зниження рівнів апеліну-12, підтверджене наявністю зворотного кореляційної зв'язку (r=-0,23, p<0,01), що свідчить про виникнення залежності рівню апеліну від віку хворих при синропії ГЕРХ і ГХ.

У пацієнтів другої групи порівняння рівень апеліну-12 достовірно (р<0,01) знижувався зі збільшенням тривалості ГХ (Табл. 4.12), що підтверджується виявленим достовірним зворотним кореляційним зв'язком (r=-0,42, p<0,01) між рівнем апеліну-12 крові і тривалістю ГХ, тоді як у пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ залежності рівня апеліну-12 крові від тривалості ГХ виявлено не було.

Таблиця 4.12 Концентрація апеліну-12 у плазмі крові при різній тривалості гіпертонічного анамнезу

Тривалість ГХ	Концентрація апеліну (пг/мл)
до 5 років	736,92±42,03*
5-10 років	717,60±29,93*
більше 10 років	617,99±20,81

Примітка. * - р<0,001 - достовірно у порівнянні з тривалістю ГХ більше 10 років

У пацієнтів другої групи порівняння показано наявність зворотного кореляційного зв'язку між концентрацією апеліну-12 і сульфгідрильних груп (r=-0,25, p<0,05), а також рівнем сумарних нітритів і нітратів плазми крові (r=-0,61, p<0,001), при цьому у пацієнтів основної групи з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ не виявлено зв'язку рівня апеліну-12 з компонентами системи ПОЛ-АОЗ і рівнем метаболітів оксиду азоту в крові. Отримані результати показують переривання взаємозв'язків апеліну-12 з основними патогенетичними факторами ГЕРХ і ГХ при їх коморбідності.

При порівнянні рівнів апеліну-12 у пацієнтів з нормальними показниками ОТ основної групи і другої групи порівняння виявлено, що у пацієнтів основної групи рівень апеліну-12 у плазмі крові - (814,05±33,83) пг/мл був достовірно (p<0,05) вищий, ніж у пацієнтів з ізольованою ГХ - (670,41±55,40) пг/мл. Подібна картина відзначалася і у пацієнтів з абдомінальним ожирінням: рівень апеліну-12 у плазмі крові був достовірно (p=0,019) вищим у пацієнтів основної групи - (735,31±16,86) пг/мл, ніж у пацієнтів з ізольованою ГХ - (675, 99±18,13) пг/мл. Отримані дані свідчать про вірогідно вищий рівень апеліну-12 при коморбідній патології незалежно від ОТ, що відповідно дозволяє припустити й більше збереження його гіпотензивних, антиоксидантних та протективних властивостей та розцінити його більш високий рівень, як захисну реакцію організму.

Про суттєвий вплив рівня апеліну-12 на рівень АТ у пацієнтів основної групи свідчить наявність достовірного зворотного кореляційного зв'язку між рівнем апеліну-12 і середньодобовими САТ (r=-0,63, p<0,001), ДАТ (r=-0,62, p<0,001). У пацієнтів другої групи порівняння, так як і в основній групі, мав місце вірогідний зворотний зв'язок між рівнем апеліну-12 і середньодобовими САТ (r=-0,82, p<0,001) і ДАТ (r=-0,83, p<0,001), але цей зв'язок у порівнянні з основною групою був більш сильним, що вказує на зниження гіпотензивної дії апеліну-12 при синтропії ГЕРХ з ГХ.

Крім того, у пацієнтів основної групи рівень апеліну-12 у плазмі крові впливав на процеси ремоделювання аорти, що підтверджує наявність його зворотного зв'язку з діаметром аорти (r=0,31, р<0,001). При цьому у пацієнтів з ізольованою ГХ не виявлено достовірних кореляційних зв'язків між рівнем апеліну-12 і досліджуваними показниками ехокардіоскопії (р>0,05).

У пацієнтів з ізольованою ГХ, також як і у пацієнтів з її синтропією з ГЕРХ плазмовий рівень апеліну-12 був достовірно вище (р=0,001) у пацієнтів з високим додатковим ризиком (818,39±21,19) пг/мл, у порівнянні з пацієнтами з дуже високим додатковим ризиком (575,09±10,64) пг/мл, що відображує відповідний рівень ризику та прогнозу.



Рис. 4.8 Рівні апеліну-12 в крові у пацієнтів з основної групи, першої групи порівняння і групи контролю.

Примітка. * - р<0,001 достовірно у порівнянні з основною групою і групою контролю

Також було проведено порівняння рівнів апеліну-12 у пацієнтів основної групи і першої групи порівняння. У пацієнтів з ізольованим перебігом ГЕРХ рівень апеліну-12 в крові був достовірно (р<0,001) вище, ніж у пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ ((863,40±19,87) пг/мл і (755,15±15,46) пг/мл, відповідно). А при більш високому рівні апеліну є змога більш ефективно реалізувати його гіпотензивні та протективні властивості. При цьому і у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ, і у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ з ГХ рівень апеліну-12 крові був достовірно (р<0,001) нижче ніж у контрольній групі (рис. 4.8).

При аналізі рівнів апеліну-12 у пацієнтів з ізольованим перебігом ГЕРХ гендерних відмінностей виявлено не було, тоді як поєднання ГЕРХ і ГХ сприяло їх виникненню - в основній групі рівень апеліну достовірно (р<0,01) превалював у пацієнтів чоловічої статі.

При порівнянні рівнів апеліну-12 у пацієнтів зі скаргами на нічну печію в основній групи і першій групі порівняння виявлено, що його концентрація при ізольованій ГЕРХ була достовірно (р<0,001) вищою, ніж при коморбідності ГЕРХ і ГХ - (858,02±29,94) пг/мл і (728,21±19,49) пг/мл відповідно.

Таблиця 4.13 Концентрація апеліну-12 крові в залежності від віку пацієнтів з поєднаним перебігом ГЕРХ і ГХ і з ізольованим перебігом ГЕРХ

Вікова група (років)	Рівень апеліну-12 при поєднанні ГЕРХ і ГХ (пг/мл)	Рівень апеліну-12 при ізольованій ГЕРХ (пг/мл)
20-29	-	973,99±19,76
30-39	898,71±96,31**	1030,54±3,67 */**/***
40-49	827,40±28,20	707,82±28,12***
50-59	705,957±27,89*	736,24±36,91***

Примітки: 1.* - р<0,001 - достовірно у порівнянні з групою 40-49 років

2.** - р<0,05 - достовірно у порівнянні з групою 50-59 років

3.*** - р<0,01 - достовірно у порівнянні з групою 20-29 років

У пацієнтів першої групи порівняння вік пацієнтів мав суттєвий вплив на рівень апеліну-12 у плазмі крові (табл. 4.13).У пацієнтів першої групи порівняння виявлена достовірна зворотна кореляційна залежність між рівнем апеліну-12 крові і віком пацієнтів (r=-0,46, р<0,001). Отримані дані аналогічні показникам в основній групі, де також рівень апеліну-12 в крові достовірно знижувався в міру збільшення віку пацієнтів (табл. 4.13).

При ізольованій ГЕРХ виявлено достовірний зворотний зв'язок між рівнем апеліну-12 і МДА (r=-0,22, р<0,05), і прямий зв'язок між його рівнем і концентрацією сумарних нітритів і нітратів плазми крові (r=0,26, р<0,05) і сечі: добової (r=0,28, р<0,01), денної (r=0,26, р<0,05), нічної (r=0,28, р<0,01). Тоді як у пацієнтів з коморбідністю ГЕРХ і ГХ не було виявлено достовірних зв'язків між рівнем апеліну-12 у плазмі крові, процесами ліпопероксидації і показниками метаболізму оксиду азоту, що також свідчить про значну зміну взаємодії апеліну-12 з основними патогенетичними факторами ГЕРХ.

У пацієнтів з коморбідністю ГЕРХ і ГХ рівень апеліну-12 крові мав вплив на рівень ХСЛПНЩ (r=-0,19, p<0,05), тоді як у пацієнтів з ізольованою ГХ виявлено зворотний кореляційний зв'язок тільки з коефіцієнтом атерогенності (r=-0,26, p<0,05).

Таблиця 4.14 Концентрація апеліну-12 крові у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ та з ізольованою ГЕРХ при різній тривалості ГЕРХ

Тривалість ГЕРХ	Рівень апеліну-12 при поєднанні ГЕРХ і ГХ (пг/мл)	Рівень апеліну-12 при ізольованій ГЕРХ (пг/мл)
до 5 років	625,79±25,49*	931,309±22,56**
5-10 років	797,31±20,04	809,13±39,449
більше 10 років	697,89±22,92*	856,96±34,30

Примітки: 1. * - р<0,001 - достовірно у порівнянні з групою 5-10 років

2. ** - р<0,01 - достовірно у порівнянні з групою 5-10 років

У пацієнтів обох груп плазмовий рівень апеліну-12 достовірно змінювався в міру збільшення тривалості ГЕРХ. У пацієнтів з коморбідним перебігом ГЕРХ і ГХ з тривалістю ГЕРХ до 5 років рівень апеліну-12 крові був достовірно (p<0,001) нижче, ніж у пацієнтів з тривалістю захворювання 5-10 років, а у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ більше 10 років його рівень був достовірно (p<0,01) нижче, ніж у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ 5-10 років. (Табл. 4.14). У свою чергу у пацієнтів з ізольованим перебігом ГЕРХ рівень апеліну-12 у плазмі крові був найвищим у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ до 5 років, при цьому у пацієнтів з тривалістю ГЕРХ 5-10 він був достовірно нижче, ніж з тривалістю до 5 років і нижче ніж з тривалістю більше 10 років.

Також у пацієнтів з поєднанням ГЕРХ і ГХ виявлено, що рівень апеліну-12 мав плив на формування шлунково-езофагеальних рефлюксів. Отримані дані про наявність достовірного зворотного зв'язку між рівнем апеліну-12 і більшістю показників добової внутрішньостравохідної рН-метрії: із загальною кількістю рефлюксів з рН менше 4 за добу (r=-0,18, р<0,05), з загальною кількістю рефлюксів з рН менше 4 за добу і тривалістю більше 5 хв. (r=-0,21, р<0,02), з тривалістю найбільш тривалого рефлюксу з рН менше 4 (r=-0,29, р<0,01), з індексом DeMeester (r=-0,20, р<0,03). В той час у пацієнтів з ізольованою ГЕРХ рівень апеліну-12 в плазмі крові також впливав на показники, що характеризують шлунково-езофагеальні рефлюкси та кліренс стравоходу - його рівень мав достовірний прямий зв'язок з усіма досліджуваними показниками добової внутрішньостравохідної рН-метрії: з відсотком часу, протягом якого рН був менше 4 (r=0,23, р=0,028), з числом рефлюксів з рН менше 4 за добу (r=0,25, р=0,018), з кількістю рефлюксів з рН менше 4 тривалістю більше 5 хв. (r=0,26, р=0,014), з найбільш тривалим рефлюксом з рН менше 4 (r=0,26, р=0,013), індексом DeMeester (r=0,26, р=0,012). Отримані результати свідчать про різку зміну характеру впливу апеліну-12 на формування патологічних шлунково-стравохідних рефлюксів, що підтверджує зміна напряму зв'язку.

Резюме:

Було визначено, що при поєднанні ГЕРХ і ГХ спостерігається менш виражений оксидативний стрес та достовірно менші зміни рівнів метаболітів оксиду азоту та апеліну-12, ніж при ізольованому перебігу ГХ, що свідчить про більш сприятливі умови перебігу коморбідної патології. Але при порівнянні з ізольованою ГЕРХ виявилося, що її коморбідність з ГХ навпаки плине на тлі більш виражених порушень в системі ПОЛ-АОЗ та зниженні рівнів метаболітів оксиду азоту і апеліну-12. Виявлено суттєвий вплив абдомінального ожиріння у пацієнтів з коморбідністю ГЕРХ і ГХ на рівень МДА - він був вірогідно вище, ніж у пацієнтів з нормальною ОТ. Більш активні процеси ліпопероксидації на тлі зниження антиоксидантів сприяли розвитку скарг на нічну печію, а рівень активності ГПО мав зв'язок з показниками, що характеризують ремоделювання ЛШ. Виявлено, що при коморбідності ГЕРХ і ГХ рівень нітритів і апеліну-12 у плазмі крові переважає у осіб чоловічої статі, при тому що послаблюється зв'язок метаболітів оксиду азоту і антиоксидантної системи (у порівнянні з ізольованою ГЕРХ). Вперше показано, що пацієнти з синтропією ГЕРХ і ГХ мають менш виражені порушення показників ліпідограми, у порівнянні з пацієнтами з ізольованою ГХ за рахунок більш низького рівню загального холестерину і ХСЛПНЩ на тлі більш високого рівню ХСЛПВЩ.

Наведені у розділі результати наукових досліджень опубліковані в наступних літературних джерелах:

1. Гриднев А.Е. Клинико-биохимические особенности сочетания гастроэзофагеальной рефлюксной болезни и гипертонической болезни / А.Е. Гриднев // Сучасна гастроентерологія. - 2015. - № 3. - С. 36-41.

2. Гриднев А.Е. Сравнительная клинико-биохимическая характеристика гастроэзофагеальной рефлюксной болезни и ее коморбидности с гипертонической болезнью / А.Е. Гриднев // Сучасна гастроентерологія. - 2015. - №4. - С. 15-21.

3. Гриднев А.Е. Сравнительная клинико-биохимическая характеристика гипертонической болезни и ее коморбидности с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью / А.Е. Гриднев // Український терапевтичний журнал. - 2016. - №2. - С. 39-45.

4. Гриднев А.Е Особенности обмена оксида азота у пациентов с сочетанием гастроэзофагеальной рефлюксной и гипертонической болезни / А.Е. Гриднев // Сучасна гастроентерологія. - 2016. - №1. - С. 7-13.

5. Гриднев А.Е. Уровни апелина-12 у пациентов с сочетанием гастроэзофагеальной рефлюксной болезни и гипертонической болезни / А.Е. Гриднев // Український терапевтичний журнал. - 2016. - №1. - С. 25-29.

6. Гриднев А.Е Оксид азота при изолированной гастроэзофагеальной рефлюксной болезни и при ее сочетании с гипертонической болезнью / А.Е. Гриднев //Актуальні проблеми сучасної медицини. - 2015. - Tом 15, Bипуск 3(51). - С. 104-109.

7. Гриднев А.Е Обмен оксида азота у пациентов с гипертонической болезнью и при ее коморбидности с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью / А.Е. Гриднев //Проблеми безперервної медичної освіти та науки. - 2016. - №1. - С. 18-22.

8. Гріднєв О.Є. Рівень апеліну-12 у пацієнтів з гіпертонічною хворобою та при її поєднанні з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою / О.Є. Гріднєв // Одеський медичний журнал. - 2016. - №2. - С. 33-38.

9. Гриднев А.Е. Особенности уровней апелина-12 у пациентов с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью и при ее коморбидности с гипертонической болезнью / А.Е. Гриднев // Актуальні проблеми сучасної медицини. - 2016. - Tом 16, Bипуск 1(53). - С. 89-93.

10. Гріднєв О.Є Інтенсивність печії у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу при коморбідності з гіпертонічною хворобою / О.Є. Гріднєв // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Актуальні питання діагностики, лікування і профілактики коморбідної патології в практиці сімейного лікаря», м. Тернопіль, 10-11 березня 2016 р. - Тернопіль: ТДМУ, Укрмедкнига, 2016. - С. 16-18.

11. Гриднев А.Е. Связь абдоминального ожирения с уровнем артериального давления и некоторыми биохимическими показателями у пациентов с коморбидным течением гипертонической и гастроэзофагеальной рефлюксной болезней / А.Е. Гриднев // Кардиология Узбекистана: тезисы республиканской научно-практической конференции с международным участием «Проблемы кардиологии: от первичной профилактики до высоких технологий» 27-28 мая 2016 года, г. Ташкент. - 2016. - №2. - С. 376-377.

РОЗДІЛ 5. КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ПРОЯВИ ПОЄДНАНОГО ПЕРЕБІГУ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ І ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СТУПЕНЯ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ

5.1 Особливості поєднаного перебігу гастроезофагеальної рефлюксної і гіпертонічної хвороб в залежності від ступеня ГХ

Серед пацієнтів основної групи ГХ 1 ступеня мали 13 (10,31%) пацієнтів, 2 ступеня - 43 (34,13%) і 3 ступеня - 70 (55,56%) осіб. Пацієнти достовірно (р<0,01) відрізнялися за віком: середній вік осіб з 1-м ступенем ГХ склав (43,92±1,72) років, з 2-м - (53,42±1,76) років і з 3-м - (59,67±1,25) років. Також встановлені відмінності ІМТ для пацієнтів з 1 ступенем ГХ ((26,20±0,51) кг/мІ, 2 ступенем ГХ - (27,63±0,42) кг/мІ і 3 ступенем ГХ - (27,64±0,36) кг/мІ, при тому, що показники не мали достовірних відмінностей (р>0,05).

Результати порівняння за тривалістю ГХ і ГЕРХ представлені на рис. 5.1.

Рис. 5.1 Тривалість ГХ і ГЕРХ у пацієнтів з 1-м, 2-м і 3-м ступенями ГХ

Примітка. * - р<0,05 достовірність у порівняння з 1-м ступенем ГХ

Слід зазначити, що не було виявлено достовірних відмінностей за тривалістю анамнезу захворювання, за винятком тривалості ГХ у пацієнтів з 1-м і 3-м ступенями ГХ ((6,77±1,11) років і (10,47±0,68) років, р=0,027).

Згідно з даними ДМАТ середньодобові значення САТ і ДАТ у пацієнтів з 1 ступенем ГХ склали (141,15±0,83)/(90,39±0,39) мм рт. ст., для осіб з 2-м - (163,30±0,94)/(101,00±0,54) мм рт. ст., для осіб з 3-м - (185,60±0,83)/(112,07±0,52) мм рт. ст.

При оцінці добового індексу АТ у пацієнтів основної групи з різним ступенем ГХ виявлено, що добовий індекс "dipper" при 1-му ступені ГХ склав для САТ - 53,85% і для ДАТ 46,15%, при 2-му ступені ГХ для САТ - 83,72% і для ДАТ - 86,05%, а при 3-му ступені ГХ - для САТ 71,43% і для ДАТ - 71,43% відповідно. Добовий індекс "non dipper" у пацієнтів основної групи при 1-му ступені ГХ склав для САТ - 38,46% і для ДАТ - 46,15%, при 2-му ступені ГХ для САТ - 6,98% і для ДАТ - 13,95%, а при 3-му ступені ГХ для САТ - 17,14% і для ДАТ - 28,57% відповідно. Пацієнтів з добовим індексом «night peаker» для ДАТ виявлено не було, тоді як для САТ серед пацієнтів з 1-м ступенем ГХ було 7,69% пацієнтів, з 2-м ступенем - 9,30% і з 3-м ступенем - 11,43%.

Достовірні відмінності варіабельності АТ встановленні лише між 1-м і 3-м ступенем ГХ в нічний час: (24,6±3,49) мм рт. ст. і (40,5±2,09) мм рт. ст., р=0,002. При тому, що отримані результати достовірно відрізнялися від показників групи контролю, в якій відсоток осіб з нормальною варіабельністю АТ склав 60%, а середні показники варіабельності значень САТ/ДАТ за добу в цілому - (14,1±0,59)/(12,3±0,61) мм рт. ст., в період неспання - (12,8±0,59)/(11,2±0,60) мм рт. ст. і під час нічного сну - (10,3±0,58)/(8,5±0,49) мм рт. ст.

У пацієнтів з 1-м ступенем ГХ ІММЛШ склав (137,54±7,14) г/м2, ТМШП - (1,16±0,01) см, ТЗСЛШ - (1,18±0,02) см, фракція викиду (64,2±0,6)%. Зіставлення отриманих даних з результатами ГХ 2-го ступеня дозволило встановити наступні відмінності: ІММЛШ - (142,84±2,61) г/м2, (р>0,05), ТМШП - (1,20±0,01) см, (р=0,006), ТЗСЛШ - (1,20±0,01) см, (р>0,05), фракції викиду - (59,7±0,8)%, (р=0,003). З вище представленого слідує?, що перехід м'якої артеріальної гіпертензії в помірну супроводжується достовірним зростанням вираженості ремоделювання ЛШ у хворих з синтропією ГЕРХ і ГХ. З огляду на середні значення ВТСЛШ, а саме: (0,495±0,007) для пацієнтів з 1-м ступенем ГХ і (0,487±0,007) для пацієнтів з 2-м ступенем, в поєднанні з підвищеними значеннями ІММЛШ, дають підстави говорити про наявність концентричної гіпертрофії ЛШ.

Отримані результати ехокардіоскопії пацієнтів основної групи з 3-м ступенем ГХ також виявили, що у даної категорії хворих ІММЛШ склав (145,52±2,78) г/м2, ТМШП - (1,20±0,01) см, ТЗСЛШ - (1,20±0,01) см, фракції викиду - (58,7±0,6)%, ВТСЛШ (0,484±0,006). При порівнянні даних ехокардіоскопії пацієнтів основної групи з 1-м і 3-м ступенями ГХ виявлено вірогідне превалювання ТМШП (р=0,004) у пацієнтів з 3-м ступенем ГХ. Проте порівняння показників пацієнтів з 2-м і 3-м ступенями ГХ достовірних відмінностей не виявило (р>0,05).

...