3. Правовий і соціальний захист підлеглих як пріоритетний напрямок роботи посадових осіб військового управління.

4. Військово-соціальна робота у ЗС України як складова морально-психологічного забезпечення.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Затверджена Указом Президента України від 4 вересня 1998 року № 981.

3. Наказ Міністра оборони України №142 від 5.05.1999 року «Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України».

4. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Указ Президента України від 12 січня 2004 року № 28/2004.

5. «Положення про органи з гуманітарних питань у Збройних Силах України». Затверджене Наказом Міністра оборони України від 05.07.2005р. № 377.

6. Бородій А. Сучасні погляди на організацію та зміст морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил) //Народна Армія. - 2004. - 12 трав.

7. Процепко О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з'єднань, військових частин та підрозділів Збройних Сил України: Методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.

8. Стаття 6 Закону України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, від 1 лютого 2000 року № 153/2000.

9. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 1999. -32 с.

10. Директива Міністра оборони України № Д-57 від 29.12.2006р. „Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України”.

11. Наказ Міністра оборони України №412 від 31.12.1999 року «Про Кодекс честі офіцера».

12. Наказ Міністра оборони України № 117 від 24 лютого 2006 року „Про організацію правової підготовки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України”.

13. Директива Міністра оборони України № Д-22 від 17.04.2006р. «Про вдосконалення системи військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України».

Тема 4. Організація та зміст інформаційно -пропагандистського забезпечення в Збройних Силах України

План

4.1. Зміст,основні напрямки та завдання інформаційно-пропагандистського забезпечення.

4.2. Організація гуманітарної підготовки у ЗС України.

4.3. Інформування особового складу у ЗС України.

В існуючій системі гуманітарного і соціального забезпечення ЗС України найбільш важливе місце належить інформаційно-пропагандистському забезпеченню (ІПЗ) життєдіяльності військ (сил), роль якого впродовж останніх років значно зростає.

В умовах інформаційного суспільства потрібні системна цілеспрямована робота органів військового управління, командирів, штабів, офіцерів з гуманітарних питань щодо формування адекватної моделі світу у військовослужбовців, необхідних морально-бойових якостей, принципів вірності і відданості своєму народові і Батьківщині.

4.1 Зміст, основні напрямки та завдання інформаційно-пропагандистського забезпечення

У Збройних Силах України інформаційно-пропагандистсь- ке забезпечення (ІПЗ) є важливою складовою виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (МПЗ) життєдіяльності особового складу, його застосування у бойових діях і миротворчих операціях. ІПЗ організується і здійснюється як у мирний, так і у воєнний час, в єдиній системі виховання особового складу та МПЗ всіма органами військового управління, тому можна вважати, що воно є системним явищем, бо входить до системи МПЗ.

Хоча сьогодні існує більш як 40 визначень поняття “система”, найбільш простим є визначення одного з авторів загальної теорії систем Л.Берталанорі: „Система - це комплекс взаємодіючих елементів”.

Слово “комплекс”, що постійно застосовується організаторами ІПЗ, означає “зв'язок”.

Метою ІПЗ є необхідність формування та розвитку у військовослужбовців ЗСУ професійно важливих психічних якостей та моральної самосвідомості щодо захисту Батьківщини, що мають створити достатню бойову готовність військ, підтримання належного рівня військової дисципліни та правопорядку, згуртування військ, колективів.

Виходячи з вищезазначених факторів, визначимо, що система ІПЗ - це сукупність функціонально пов'язаних сил і засобів, технологій, методик у вигляді комплексу заходів, які забезпечують процес формування у військовослужбовців морально-бойових якостей захисника Батьківщини, постійний вплив на підсвідомість та поведінку особового складу, підтримку у нього високого МПС, реалізацію духовної складової бойового потенціалу ЗС для виконання завдань за призначенням.

До суб'єктів ІПЗ разом із командирами, органами з гуманітарних питань входять також штаби, начальники родів військ та служб, працівники військових ЗМІ, юридичних органів, медичних установ і закладів, офіційні та неофіційні лідери суспільної думки військових колективів.

Об'єкти ІПЗ можна умовно поділити на декілька таких груп:

- особи призовного віку та допризовна молодь;

- особовий склад військових формувань, працівники ЗС, сім'ї військовослужбовців;

- конкретні види повсякденної службової та бойової діяльності військ;

- різноманітні завдання, які виконують війська;

- військові колективи та морально-психологічна обстановка у них;

- населення у районах дислокації військ;

- соціально-політична обстановка навколо військ.

Структуру ІПЗ включає такі складові:

1. Гуманітарна підготовка.

2. Інформаційне забезпечення.

3. Військово-патріотичне виховання.

4. Використання потенціалу ЗМІ в інтересах ІПЗ.

5. Підтримання зв'язків із громадськістю.

Кожна із складових має свій зміст.

Гуманітарна підготовка (ГП) - невід'ємна складова інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу ЗС України, визначається основною формою роз'яснення гуманітарної політики держави особовому складу ЗС України, важливим засобом формування у військовослужбовців патріотизму, громадянської свідомості, морально-психологічних якостей, необхідних для виконання конституційного обов'язку захисника Вітчизни. В керівних документах МОУ визначено, що гуманітарна підготовка входить до системи бойової підготовки як невід'ємна її частина і є одним із основним її предметів.

Вона організується відповідно до вимог директиви Міністра оборони України від 13.02.2006 року № Д-3, типових тематичних планів та їх доповнень.

Результатом гуманітарної підготовки повинен стати військовослужбовець не тільки як носій військово-технічних знань, навичок, умінь, а, передовсім, високоосвічена, інтелігентна, високостатусна у суспільстві людина, яку поважають за чесність, вихованість, свідоме виконання громадянських і службових обов'язків, патріотизм, високу відповідальність за втілення у життя вимог Конституції України, законів України, наказів командирів (начальників), за підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної підготовки, зміцнення військової дисципліни та правопорядку.

Інформаційне забезпечення особового складу - це діяльність командирів, органів із гуманітарних питань щодо надання особовому складу частин та з'єднань необхідної для життєдіяльності і застосування військ суспільно-політичної, оперативно-тактичної, правової, соціально-побутової та іншої інформації (за даними соціологічних опитувань, військовослужбовці у повсякденних умовах із усних виступів посадових осіб отримують понад 20% всієї інформації, а в бойових умовах цей показник зростає до 40-70%).

Основними цілями інформування є:

v інформування військовослужбовців про внутрішнє і зовнішньополітичне становище держави, життя і завдання військових частин (підрозділів), роз'яснення їх суті;

v переконання особового складу в тому, що виконання завдань, що стоять перед частиною (підрозділом), залежить від сумлінного ставлення кожного до виконання своїх обов'язків, вимог Військової присяги та статутів;

v заохочення особового складу до активних дій, спрямованих на виконання поставлених завдань;

v надання своєчасної інформації про зміни в законодавстві, у військовій техніці та озброєнні, які є в підрозділі, в органах військового управління та державної влади.

Основними видами інформування є: суспільно-політичне, правове, військово-технічне.

Військово-патріотичне виховання особового складу передбачає підготовку та виховання самовідданих, свідомих захисників Батьківщини, готових у будь-яких умовах виступити на захист України, її територіальної цілісності та суверенітету, інтересів українського народу.

Багатовікова історія нашого народу, його славні бойові традиції, народжені в жорстоких боях із численними іноземними загарбниками, є невичерпним джерелом формування патріотичних почуттів, патріотичних ідей і патріотичних дій для військовослужбовців.

Використання потенціалу ЗМІ в інтересах інформаційно-пропагандистського забезпечення - це важлива складова пропагандистського та ідеологічного впливу на особовий склад. Засоби масової інформації (ЗМІ), зокрема військові, - це соціальний інститут суспільства, який виконує низку функцій, спрямованих на формування суспільної свідомості громадян країни. Важливу роль відіграють мас-медіа й у висвітленні життєдіяльності Збройних Сил України.

Інформаційне забезпечення та зв'язки командування військової частини, з'єднання із громадськістю є важливою складовою ІПЗ і являють собою процес взаємодії командування військової частини, з'єднання з громадськістю та ЗМІ в районах дислокації військ із метою досягнення взаєморозуміння та підтримки, а також формування необхідної воєнно-політичної обстановки у місці дислокації військової частини.

Для практичної реалізації заходів із інформування громадськості і представників ЗМІ фахівці з гуманітарних питань використовують певні форми. Вони обов`язково погоджуються за місцем і часом з командуванням частини. Зокрема, до таких форм масово-інформаційної роботи належать: прес-конференції, брифінги, конференції, презентації, прес-тури тощо.

Вимоги до організації та проведення інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу ЗС України визначаються у законодавчих актах про ЗС України, в керівних документах МО України, начальника ГШ ЗС України та інших.

Зміст ІПЗ передбачає:

- здійснення цілеспрямованого впливу на свідомість особового складу;

- досягнення керованості духовними процесами у військовому середовищі;

- формування необхідних переконань;

- спонукання військовослужбовців до активних відповідальних дій щодо виконання вимог Конституції, законів України, указів і розпоряджень Президента України, статутів ЗС України, наказів командирів (начальників) у військовій сфері.

Головними завданнями ІПЗ є :

- формування в особового складу морально-психологічних якостей, готовності до свідомого виконання положень Конституції України й законів України, Військової присяги, вимог військових статутів ЗС України, інших нормативно-правових актів та наказів командирів, загальновизнаних принципів МГП;

- організація гуманітарної підготовки з усіма категоріями особового складу;

- системне суспільно-політичне, правове та військово-технічне інформування особового складу;

- підвищення ролі військових ЗМІ у вихованні військовослужбовців, формуванні позитивного іміджу ЗС України у суспільстві, поширенні інформації про життєдіяльність ЗС України;

- організація та здійснення протидії інформаційно-психологічному впливу (ІПВ) негативної інформації на особовий склад;

- вивчення, аналіз та прогнозування морально-психологічного стану (МПС) у військах, суспільно-політичної обстановки (СПО) в районах їх дислокації та місцях виконання завдань за призначенням;

- доведення та роз'яснення особовому складу вимог Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів і директив МО України, начальника ГШ ЗС України, мобілізація на цій основі військовослужбовців на якісне виконання покладених завдань;

- проведення інформаційно-пропагандистських заходів на підтримку державної воєнної політики, сприяння формуванню громадської думки в інтересах оборони держави, підняття престижу військової служби;

- налагодження та підтримання зв'язків із цих питань з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, творчими спілками, центральними та місцевими ЗМІ;

- ІПЗ заходів міжнародного військового співробітництва;

- здійснення координаційно-методичних функцій щодо управління військовими ЗМІ.

У процесі вирішення завдань підготовки військ (сил) ІПЗ зосереджується на підготовці особового складу до стійкого і адекватного функціонування в умовах складної навчально-бойової та бойової обстановки з урахуванням можливого цілеспрямованого інформаційно-психологічного та іншого впливу на особовий склад та населення країни.

Отже, виходячи із зазначеного, сьогодні можна впевнено стверджувати, що ІПЗ на даний час є одним із найвагоміших засобів формування в особового складу високих моральних якостей, почуття любові до України, її народу, культури, традицій, розвитку у військовослужбовців гуманістичного світогляду, формування правової свідомості, вивчення історії Української держави, впровадження гуманітарної політики держави у ЗС України тощо.

4.2 Організація гуманітарної підготовки у ЗС України

Особливе місце в системі ІПЗ займає гуманітарна підготовка (ГП) військовослужбовців. Це одночасно і форма ІПЗ, і основна форма роз'яснення політики держави, виключно важливий засіб формування у військовослужбовців патріотизму, громадянської свідомості, морально-бойових якостей, необхідних для виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни.

Головним документом щодо організації і проведення ГП у ЗС України є Директива МО України від 13.02.2006 року № Д-3 “Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки”. В ній визначені головна мета і засади гуманітарної підготовки; більш конкретизована відповідальність командирів, штабів, органів з гуманітарних питань; вказані порядок організації та проведення занять з ГП, методика проведення занять, порядок підведення підсумків ГП, напрямки її забезпечення.

Система гуманітарної підготовки (ГП) - це сукупність її основних складових, що створює певну організаційно-методичну модель навчання. Вона складається з великої кількості взаємопов'язаних елементів: принципів організації і проведення, мети, завдань, суб'єкта і об'єкта, навчальної інформації, засобів організації управління системою та педагогічної взаємодії, форм і методів взаємодії тощо.

Функції ГП

Освітня функція. Освітня функція передбачає озброєння слухачів певною системою знань, навичок і вмінь у гуманітарній сфері пізнання.

Виховна функція невіддільна від освітньої і сприяє формуванню основних властивостей громадянина Української держави, особистості слухача. “Людина без виховання, як тіло без душі” - підкреслює народна мудрість.

Розвиваюча функція. Сутність і мета ГП полягає у забезпеченні слухачеві постійного розвитку, його духовного становлення, гармонізації відносин із собою та іншими, із соціальним оточенням.

Функція самовдосконалення має забезпечити слухачам навички та вміння постійної самоосвіти, самовиховання, систематичної праці над формуванням навичок і вмінь не тільки навчання, а й військово-професійної діяльності, а також сприяє мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Головною метою гуманітарної підготовки є:

v роз'яснення державної політики у галузі оборони, пропаганда національних, військових і культурних традицій українського народу;

v виховання в особового складу почуття патріотизму, готовності зі зброєю в руках захищати Українську державу, інтереси українського народу, поваги до Конституції та законів України, вірності Військовій присязі, гордості за службу у ЗС України, належність до виду ЗС, роду військ, об'єднання, з'єднання, військової частини;

v створення сприятливої морально-психологічної обстановки у військових частинах, підрозділах, установах і ВНЗ МО України;

v виховання у військовослужбовців свідомого та відповідального ставлення до оволодіння військовими знаннями, підвищення рівня професійної майстерності;

v формування і розвиток у військовослужбовців високої культури й особистих якостей, необхідних для військової служби;

v удосконалення психолого-педагогічних знань офіцерського складу, прапорщиків, сержантів і правових знань усіх категорій особового складу.

Головні завдання гуманітарної підготовки:

- формування у кожного військовослужбовця почуття любові до України та її народу, культури, традицій і духовних цінностей, гідності, честі й національної свідомості, вірності Військовій присязі та Бойовому Прапору, особистої відповідальності за безпеку Української держави;

- вивчення історії України та її ЗС, актуальних проблем військового будівництва, основ народознавства та культурної спадщини українського народу;

- вивчення положень Конституції України, законів України, статутів ЗС України;

- виховання поваги до армійських традицій, ритуалів, правил поведінки, форми одягу;

- підвищення рівня інформованості особового складу про суспільно-політичний, соціально-економічний стан та духовний розвиток суспільства, міжнародне становище та воєнну політику держави, життєдіяльність ЗС України.

До суб'єктів ГП разом із командирами, органами з гуманітарних питань входять також штаби, начальники родів військ і служб, працівники військових ЗМІ, юридичних органів, медичних установ і закладів.

Об'єктами ГП є: особи призовного віку та допризовна молодь, особовий склад, працівники ЗС України та сім'ї військово-службовців; конкретні види повсякденної службової, навчальної та бойової діяльності військ (сил), а також різноманітні завдання, які виконують військові колективи, тощо.

Під організацією гуманітарної підготовки розуміють систему узгоджених управлінських та організаційних дій, які поєднані єдиним задумом, здійснюються органами військового управління всіх рівнів та націлені на оптимізацію структури, змісту і технологій інформаційно-психологічного впливу на військово-службовців.

Основними джерелами змісту ГП є типові тематичні плани, програми підготовки відповідних спеціалістів, календарні плани (в яких згідно з особливостями тієї чи іншої частини дозволяється зміна до 30% тематики занять).

Зміст гуманітарної підготовки має відповідати таким вимогам:

- забезпечення особистісного розвитку слухачів у навчально-пізнавальній діяльності;

- забезпечення підготовки слухачів із питань наукових знань гуманітарної сфери;

- урахування реальних можливостей організації ГП;

- забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення слухачів;

- урахування специфіки професійної діяльності тієї чи іншої категорії особового складу та формування їх активної життєвої позиції.

Ефективність опанування слухачами змістом ГП також залежить від продуманості керівником заняття змісту кожного заняття та відповідним його методичним забезпеченням.

Керівниками груп ГП призначаються генерали та офіцери, здатні творчо проводити заняття, забезпечувати якісне засвоєння слухачами навчальних планів.

Дозволяється призначати найбільш підготовлених прапорщиків, які мають вищу освіту, керівниками груп ГП військово-службовців строкової служби.

Кожний офіцер структур з гуманітарних питань до рівня з'єднання повинен проводити заняття з гуманітарної підготовки в одній із груп.

У ЗС склалася певна система ідейно-теоретичної і методичної підготовки керівників груп ГП. Перед початком періоду навчання у частинах, з'єднаннях (гарнізонах) з ними проводяться дводенні збори. Щомісяця у частинах плануються і проводяться інструктивно-методичні заняття з керівниками груп за темами, що вивчаються. На цих заняттях командири (начальники) інформують керівників груп про стан бойової підготовки та військової дисципліни, визначають їм завдання.

Удосконалення змісту ГП є пріоритетним завданням командирів, органів з гуманітарних питань. У зв'язку з цим слід, по-перше, вдосконалити тематичні програми та календарні плани; по-друге, забезпечити сучасними методичними розробками та порадниками керівників груп; по-третє, обґрунтувати сучасні критерії оцінки ефективності ГП.

У систему управління ГП входять командири (начальники) всіх ступенів, штаби, органи військового управління, органи з гуманітарних питань, керівники груп гуманітарної підготовки.

При цьому:

- командири (начальники) здійснюють керівництво ГП;

- штаби (органи військового управління) разом із органами з гуманітарних питань забезпечують планування та організацію ГП, як складової навчально-виховного процесу;

- органи з гуманітарних питань безпосередньо організовують ГП та її методичне забезпечення.

Організаційне забезпечення гуманітарної підготовки включає:

- проектування системи ГП;

- якість відпрацювання наказів з організації ГП;

- планування та організацію інструктивно-методичних занять, зборів із керівниками груп ГП;

- ефективність діяльності щодо недопущення випадків зриву або переносу занять, відриву особового складу від них;

- організацію додаткових занять для військовослужбовців, що пропустили їх з поважних причин;

- наявність та зміст підсумкових наказів про стан ГП;

- наявність та дієвість системи контролю, перевірок занять керівним складом з'єднань, військ, частин.

Важливим компонентом проектування системи ГП та інформування є визначення цілі. Загальна мета визначена директивою. Але її потрібно трансформувати, конкретизувати відповідно до змісту військової діяльності, особливостей та умов проходження служби, морально-психологічного стану особового складу. Також потрібно визначати мету кожного блока тем, окремої теми, тематики інформування особового складу, навчити керівників груп технології розробки дидактичного проекту заняття.

У наказі з організації гуманітарної підготовки визначаються:

- групи гуманітарної підготовки за категоріями;

- кількість годин, методи і форми проведення занять з кожною категорією;

- терміни підведення підсумків ГП у частині та підрозділах;

- порядок теоретичної та методичної підготовки керівників груп та їх помічників;

- порядок проведення суспільно-політичного та правового інформування, КВПР за категоріями, їх тривалість.

До наказу треба мати наступні додатки:

- список керівників груп, їх помічників та місце проведення занять;

- календарні плани гуманітарної підготовки за категоріями слухачів;

- порядок підготовки керівників гуманітарної підготовки (тематику та терміни проведення інструктивно-методичних занять і зборів з КГГП);

- систему контролю за якістю проведення занять;

- список осіб, які звільнені від відвідування занять із гуманітарної підготовки.

Для того, щоб підвищити рівень теоретичної і методичної підготовки КГГП та їх помічників, плануються і проводяться:

- 2-денні інструктивно-методичні збори - перед періодом навчання;

- інструктивно-методичні заняття за темами, що вивчаються. На цих заняттях командири (начальники) інформують керівників груп про стан бойової підготовки та військової дисципліни та визначаються завдання конкретних занять із ГП.

ІМЗ з керівниками груп гуманітарної підготовки проводяться згідно з планом основних заходів частини на півріччя, місяць.

Періодичність проведення занять із ГП встановлюється за відповідними категоріями військовослужбовців та працівників ЗС України.

ГП організується і проводиться з усіма категоріями військовослужбовців і працівників ЗСУ. Навчання в системі гуманітарної підготовки є обов'язковим. Заняття з ГП проводяться державною мовою. Від відвідування занять дозволяється звільняти осіб, які навчаються стаціонарно або заочно у військових та інших навчальних закладах, ад'юнктурах, докторантурах, а також слухачів університетів українознавства.

Інформаційно-пропагандистське забезпечення є важливим напрямком виховної роботи у Збройних Силах України і спрямоване на формування у військовослужбовців гуманістичного світогляду, ціннісних орієнтацій, активної життєвої настанови, громадянської та національної свідомості, готовності до сумлінного виконання своїх функціональних обов'язків у мирний та воєнний час.

4.3 Інформування особового складу у ЗС України

Інформування особового складу - це діяльність командирів, органів з гуманітарних питань щодо надання особовому складу частин та з'єднань необхідної для життєдіяльності суспільно-політичної, оперативно-тактичної, правової, соціально-побутової та ін. інформації.

Інформування організується згідно з вимогами Директиви МО України від 13.02.2006 року № Д-3 “Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки”.

Інформування військовослужбовців та працівників ЗСУ проводиться за участю керівного складу з'єднань, частин і підрозділів, представників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наукових та освітніх закладів і установ, громадських організацій тощо.

Головна мета інформування:

- інформування військовослужбовців про внутрішнє і зовнішньополітичне становище держави, життя і завдання військових частин (підрозділів), роз'яснення їх суті;

- переконання особового складу в тому, що виконання завдань, котрі стоять перед частиною (підрозділом), залежить від сумлінного ставлення кожного до виконання своїх обов'язків, вимог Військової присяги та статутів;

- заохочення особового складу до активних дій, спрямованих на виконання поставлених завдань;

- надання своєчасної інформації про зміни в законодавстві, у військовій техніці та озброєнні, які є в підрозділі, в органах військового управління та державної влади.

Основні види інформування:

Ш суспільно-політичне;

Ш правове;

Ш бойове;

Ш військово-технічне.

Під час організації інформаційно-пропагандистського забезпечення широко використовуються засоби масової інформації, а також інформаційні та телекомунікаційні технології.

Для підвищення якості і рівня інформування необхідно широко використовувати можливості будинків офіцерів, клубів та бібліотек, наукових і навчальних установ, культурно-освітніх закладів, потенціал центрів соціальної служби для молоді.

З метою підвищення якості інформаційно-пропагандистсь-кого забезпечення особового складу частин (з'єднань) у передбачений розпорядком дня час організовуються обов'язковий перегляд вечірніх випусків “Українських теленовин” та прослуховування інформаційних програм українського радіо - щоденно, перегляд під керівництвом офіцерів структур із гуманітарних питань щотижневих телерадіопередач “Нова армія” та інших програм, підготовлених телерадіокомпанією ЗСУ, перегляд і прослуховування тематичних, військово-патріотичних інформаційно-пізнавальних програм.

Щомісяця плануються і проводяться в органах управління, частинах та з'єднаннях “Дні інформування”. До участі в них залучається керівний склад, активізується робота лекторських груп, запрошуються представники товариства “Просвіта”, викладачі, представники депутатського корпусу, державної влади та інші.

З метою більш повного доведення інформації до військово-службовців потрібно систематично планувати огляди преси, використовувати для цього можливості клубів, радіовузлів, бібліотек, для передплати періодичних видань ширше залучати можливості місцевого самоврядування, підприємств, установ, спонсорів тощо.

Основними методами інформування є:

Метод переконання або проблемний виклад (керівник ставить проблему і вирішує). Засобами переконання є: роз'яснення, обґрунтування, обговорення, навіювання як спосіб впливу на свідомість підлеглих з метою досягнення свідомого виконання військового обов'язку в цілому, так і конкретних посадових обов'язків, а також окремих завдань і доручень по службі.

Пояснювально-інформаційний метод (повідомлення інформації, сприймання, усвідомлення і запам'ятовування).

Повідомлення інформації здійснюється за допомогою відповідних засобів:

- усного слова (розповідь, лекція, пояснення);

- друкованого слова (газетні, журнальні публікації, посібники тощо);

- наочних засобів (схеми, кіно-, відеофільми, натуральні об'єкти);

- практичного показу, аудіо- та відеозасобів.

Форми інформаційного забезпечення особового складу поділяються на змістовні та організаційні.

Найбільш доступними формами інформування є:

Змістовні: лРазмещено на http://www.allbest.ru/

екції, бесіди, доповіді, повідомлення, покази, огляди, перегляди, читання і обговорення, обмін досвідом роботи.

Організаційні: індивідуальне і групове інформування у ході класно-групових занять; Дні інформування; Дні відкритих дверей; Дні науки і культури; усні виступи, екскурсії, відкриті судовіРазмещено на http://www.allbest.ru/

процеси, тематичні рубрики у ЗМІ, місцевому радіомовленні, куточки інформації, доведення директив, наказів, інших документів до о/с, наради, семінари, звіти, інструктивно-методичні заняття, інформаційні бюлетені, стінна преса тощо.

Звітними документами щодо інформаційного забезпечення, які ведуться в окремих справах, є:

- план-графік проведення інформування особового складу, звітний матеріал;

- план виступів керівного складу у місцевих ЗМІ (на період навчання);

- плани проведення інструктивно-методичних занять із особами, які залучаються до інформування (щомісяця);

- тематичні папки проведення Днів інформування.

Облік тематики інформування та присутності військовослужбовців відповідно до кожної категорії вести в окремих журналах, розрахованих на рік.

Система кінообслуговування, що склалася, передбачає 2-3-разовий показ щотижня художніх та документальних кінофільмів. Не зважаючи на матеріальні труднощі, впроваджується відеотехніка. З виховною метою широко використовується проведення кіновечорів, кінобесід, тематичних показів художніх і документальних фільмів та їх обговорення.

Засоби наочної агітації є необхідною частиною інформаційно-художнього оформлення території військових містечок, службових та житлових приміщень і носять інформаційно-пропагандистський зміст. Адже відомо, що до 70% інформації людина отримує через зір.

На польових заняттях, у ході навчань, походів особливу актуальність набувають стіннівки як оперативна форма наочної агітації.

Випуск стінгазет, бойових аркушів, блискавок, сатиричних і фотогазет, якщо він здійснюється неформально, неабияк впливає на військовослужбовців. Ці форми найбільше дозволяють забезпечувати індивідуальний підхід до виховання військовослужбовців.

Таким чином, гуманітарна підготовка та інформування в системі інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу Збройних Сил України охоплює широке коло методів і засобів впливу на свідомість та моральний дух військовослужбовців і потребує відповідного організаційно-методичного забезпечення.

Організація і проведення ІПЗ вимагають комплексного, технологічного підходу, всебічного організаційно-методичного забезпечення, використання сучасних дидактичних технологій і методик.

В організації ІПЗ фахівці органів із гуманітарних питань повинні здійснювати системний підхід, який передбачає визначення мети та заходів цієї роботи, залучення в її проведення широкого кола офіцерів-командирів та інших посадових осіб, охоплення усього особового складу в цілому, а також окремих категорій військовослужбовців.

Висновки

Таким чином, гуманітарна підготовка є одним із основних видів ІПЗ у Збройних Силах України та спрямована на формування у військовослужбовців гуманістичного світогляду, ціннісних орієнтацій, активної життєвої настанови, громадянської та національної свідомості, готовності до сумлінного виконання своїх функціональних обов'язків у мирний та воєнний час.

Організація і проведення ІПЗ вимагають комплексного, технологічного підходу, всебічного організаційно-методичного забезпечення, використання сучасних дидактичних технологій і методик.

Контрольні питання та завдання

1. Зміст, основні напрямки та завдання інформаційно-пропагандистського забезпечення.

2. Організація та методика проведення гуманітарної підготовки у ЗС України.

3. Організація та методика інформування особового складу у ЗС України.

4. Суб'єкти та об'єкти інформаційно-пропагандистського забезпечення.

Список використаної літератури

1. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. - К. Національна академія оборони України, 1999. -32 с.

2. Бородій А. Сучасні погляди на організацію та зміст морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил) //Народна Армія. - 2004. - 12 трав.

3. Директива Міністра оборони України № Д-57 від 29.12.2006р. „Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України”.

4. Директива Міністра оборони № Д-22 від 17.04.2006р. «Про вдосконалення системи військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України».

5. Директива Міністра оборони України від 13.02.2006 р., № Д-3„Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки”.

6. Конституція України.

7. Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Затверджена Указом Президента України від 4 вересня 1998 року № 981.

8. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Указ Президента України від 12 січня 2004 року №28/2004.

9. Наказ Міністра оборони України №142 від 5.05.1999 року „Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України”.

10. Наказ Міністра оборони України № 117 від 24 лютого 2006 року “Про організацію правової підготовки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України”.

11. «Морально-психологічне забезпечення». Курс лекцій, за ред. В.В. Ягупова.

12. «Положення про органи з гуманітарних питань у Збройних Силах України». Затверджене Наказом Міністра оборони України від 05.07. 2005р. № 377.

Тема 5. Методи проведення занять в системі інфор-маційно-пропагандистського забезпечення

План

Основні методи проведення занять в системі інформаційно-пропагандистського забезпечення.

Активні форми навчання під час занять з гуманітарної підготовки.

В існуючій системі гуманітарного і соціального забезпечення ЗС України важливе місце належить інформаційно-пропагандистському забезпеченню (ІПЗ) життєдіяльності військ (сил), роль якого впродовж останніх років значно зростає.

У сучасних умовах потрібна системна цілеспрямована робота командирів, штабів, офіцерів із гуманітарних питань щодо підвищення якості проведення занять у системі інфлрмаційно-пропагандистського забезпечення з метою формування адекватної моделі світу у військовослужбовців, необхідних морально-бойових якостей, принципів вірності і відданості своєму народові і Батьківщині.

5.1 Основні методи проведення занять у системі інформаційно-пропагандистського забезпечення

Усне викладення керівником заняття навчального матеріала застосовується з метою повідомлення нових знань, ознайомлення слухачів з новими для них фактами, подіями. Усне викладення може бути у вигляді розповіді, пояснення або лекції.

Розповідь - це коротке, образне, емоційне викладення явищ, подій, яке містить у собі переважно практичний матеріал. Розповідь -- це розповідна форма викладення.

Пояснення - це послідовне, строге в логічному відношенні викладення складних питань, правил, принципів, законів, яке комбінується з демонстрацією таблиць, схем та ін. Пояснення - це розкриття змісту явищ, процесів, дій тощо, міркування, доказ займають у ньому центральне місце. Пояснюючи матеріал, керівник намагається говорити стисло, виразно, строго формулювати висновки та визначення.

Лекція - це розгорнуте, теоретичне міркування, науковий аналіз тих чи інших питань. Головне місце в лекції займають розбір фактів, їх порівняння, установлення звязків між ними, аргументування висунутих положень, узагальнення і висновки. Головне призначення лекції - допомогти слухачам в їх подальшій самостійній роботі. Тому лекція не повинна бути простим, скороченим викладенням навчального посібника. В ній розкриваються головні, найбільш складні положення теми, даються поради, як доцільно надалі працювати над проблемою.

Усне викладення необхідно щільно пов'язувати з життям, з практикою. Пов'язати навчальний матеріал із життям - це означає глибоко розкрити практичні завдання, які стоять перед військовослужбовцями, і викликати у них бажання успішно виконати ці завдання.

Виступ перед слухачами багато в чому залежить від уміння керівника підібрати необхідний фактичний матеріал: точні, достовірні факти, які чітко і ясно розкривають зміст розглядаємого питання і які дають слухачам привід для роздумів. Але не треба переобтяжувати виступ дрібними деталями, подробицями.

Для підтвердження правильності доказів та висновків, а також для ілюстрації окремих положень у ході усного викладення використовуються цитати із різних джерел. Але зловживати цитатами не можна.

Великі вимоги висуваються до логіки усного викладення. При підготовці виступу слід добре продумати його план, основні питання теми та їх послідовність. Під час викладання керівник повинен дотримуватись наміченого плану, не перестрибувати з однієї думки на іншу, закінчувати аналіз фактичного матеріалу узагальненнями та висновками.

Суттєвими ознаками гарного викладення того чи іншого питання є ясність та правильність мовлення, простота побудови фраз, точність висловлювань, чітка вимова слів. Навчальний матеріал необхідно викладати вільно, своїми словами. Важливе значення при цьому має емоційний стан оповідача, його жести, міміка, інтонація.

Досвідчений керівник заняття не дає слухачам готових висновків. Він ставить перед ними запитання для роздумів, аргументовано на них відповідає, в деяких випадках заперечує собі і тут же спростовує ці заперчення. Важливо під час викладення матеріалу дивитись в очі слухачам і уважно слідкувати за їх реакцією. Це допоможе керівнику заняття "розуміти" аудиторію, відчувати її настрій і контролювати себе.

Під час розповіді, пояснення та лекції перед керівниками занять завжди стоїть завдання - активізувати увагу і розумову діяльність слухачів. Успішно це завдання вирішується за двух умов: по-перше, якщо лекція (розповідь, пояснення) готується самостійно, творчо і керівник повністю володіє матеріалом, і, по-друге, якщо під час викладення організується активна участь слухачів у творчому мисленні керівника.

Практикою доведено, що на початку любого виступу важливо одразу привернути увагу слухачів, зацікавити їх.

Успіх заняття з гуманітарної підготовки багато в чому визначається умінням керівника збуджувати і підтримувати увагу слухачів у ході вивчення матеріалу. Встановлено, що продуктивність свідомого запам'ятовування майже в 20 разів вища за довільне, механичне. Але для такого свідомого сприйняття треба уміти створювати умови. Шляхи створення їх ми і розглянемо.

Найважливішими факторами підвищення уваги аудиторії є правильно побудований початок виступу керівника заняття, чітка логіка викладення навчального матеріалу, емоційність і культура мовлення, уміло зроблене заключення. Разом з тим існує і ряд спеціальних способів підвищення уваги слухачів. Серед них одне з перших місць займають способи забезпечення новизни змісту заняття. По-перше, для цього необхідно пові-домляти невідомі слухачам факти. По-друге, новизна досягається умінням оригінально, по-новому пояснити вже відомі їм факти, яким вони, можливо, і не надавали значення. По-третє, новизну можливо створити, показуючи ідеї і факти в їх протиріччі. По-четверте, новизна досягається і шляхом узагальнення відомого. Наприклад, воїни із свого досвіду знають, як благотворно впливає на службу, бойове навчання, дисципліну і взаємовідносини здорова моральна атмосфера в колективі. І все ж висновок із досліджень вчених про те, що завдяки доброму психологічному клімату на 20% підвищується продуктивність праці і приблизно у 14 разів зменшується кількість порушень дисципліни, напевно приверне їх увагу. По-п'яте, ефект новизни виявляється і тоді, коли керівник і слухачі відверто висловлюють своє відношення до проблеми, що розглядається.

Психологами виявлено, що більше всього увага слухачів зменшується від одноманітності. Щоб цьому запобігти, необхідно періодично змінювати характер розумової діяльності учених. Для цього керівник заняття повинен використовувати різні способи побудови свого мовлення, переходити від монологу до діалогу, від строго логічного викладення - до яскравого опису, від оповідання - до роздуму, від інформування -до аналізу, від теоретичних положень - до практичних прикладів тощо.

Велике значення в підвищенні уваги слухачів відіграє уміння вірно вибрати інтонацію. Експерименти показують, що вона допомогає активно засвоювати до 40% інформації.

Ефективності сприйняття сприяє і зміна темпу мовлення. Коли повідомляється головне, найбільш суттєве - темп, звичайно, необхідно сповільнювати.

Суттєве значення має уміле використання пауз. Нерідко вони діють навіть краще, ніж посилення голосу, підвищення тону або зміна темпу. Дослідниками виявлено, що вдале застосування пауз майже на 10% покращує засвоєння інформації. У цей момент слухачі отримують можливість краще зрозуміти те, що вони почули, і настроїти свою увагу на сприйняття наступної думки.

Крім інтонації, головне у змісті заняття можна виділити його повторюванням або підкреслюванням за допомогою висловлювань типу: "Хотілося б особливо виділити...", "Зверніть увагу..." і т.п.

Засобом підвищення уваги слухачів є і заклики до активної розумової діяльності: "Підведемо деякі підсумки...", "Який випливає висновок?", "Давайте поміркуємо над наступною проблемою...".

Для привертання уваги аудиторії до визначених положень теми використовуються також вставні фрази, які виражаються словами: "погодьтесь", "запам'ятайте", "уявіть" і тощо. Щоб акцентувати увагу воїнів на визначеному слові, керівник заняття може проговорити його по складах. Наприклад: "У цих умовах таке рішення не - об - хід - но !".

Важливим засобом підвищення уваги слухачів є жести, які погоджені з інтонацією, наголосами та паузами, вони допомагають зосереджувати увагу на найбільш важливих "ударних" частинах виступу керівника заняття, висловити його емоційне відношення до думок, що висловлюються, "заразити" цим відношенням аудиторію. Є декілька простих правил використовування жестів:

Вони повинні супроводжувати тільки ті фрази, де думка досягає своєї кульмінації. Необхідно урізноманітнювати жести, тому що різні слова потребують різного підкреслення.

Необхідно порівнювати жести зі змістом того, про що говорилось. Жести бувають більш переконливі, коли вони різні. Намагайтесь позбавлятися від другорядних жестів, які відволікають аудиторію від змісту виступу, а іноді навіть виглядають комічно і тому завдають шкоду.

Ефективність використання наочності обумовлена особливостями пізнавальної діяльності людини, яка стимулюється безпосереднім сприйняттям об'єктів, що вивчаються, або їх образів.

Існують два види наочності: предметна та словесна (образність мовлення).

Предметна наочність (плакати, таблиці, креслення, схеми, репродукції, макети, діафільми, кінофільми і інші засоби) забезпечує сприйняття матеріалу заняття за двома каналами: слуховому та зоровому.

За результатами досліджень вченими встановлено, що в середньому 78% своїх знань людина набуває за допомогою зору, 13% - за допомогою слуху. Залишається у пам'яті людини приблизно 10% з того, що вона чує, і 50% з того, що вона бачить.

Дослідження показали, що засоби предметної наочності підвищують ступінь сприйняття інформації на 15%, її засвоєння - на 20%, глибину та міцність отриманих знань - на 9-10%. Крім того, вони дозволяють яскраво та образно донести до слухачів викладаємий матеріал, позитивний емоційний настрій. До того ж зміна слухових відчуттів на зорові сприяє підвищенню уваги та зацікавленості.

Армійська практика підказує, що доцільно виконувати ряд правил використання засобів наочності:

- вивішувати наочний посібник тільки тоді, коли він необхідний у ході заняття. Якщо керівник заняття виставляє наочний посібник перед початком заняття, то аудиторія мимоволі знижує увагу до розповіді, почне розглядати й обговорювати його;

- кожний наочний посібник повинен забезпечувати слухачам можливість добре його роздивитись. Шляхом досліджень встановлено, що кольорові написи на 35% помічаються краще, ніж чорно-білі;

- засоби наочності необхідно щільно пов'язувати зі словесним викладенням навчального матеріалу. При цьому керівник заняття повинен керувати увагою аудиторії, використовувати висловлювання типу "Зверніть увагу на дану схему", "У цій таблиці ми бачимо наступну тенденцію" та ін.;

- використовувати наочні посібники необхідно помірно. Помічено, що на одному занятті слухачі можуть ефективно сприймати їх не більше 7;

- важливо, щоб одночасно вони були оригінальними, простими, зрозумілими, відповідали рівню підготовки слухачів;

- як тільки необхідність у наочному посібнику відпадає, (після демонстрації та роз'яснення), його необхідно негайно убрати. Інакше він буде відволікати увагу слухачів від подальшого викладення.

Слухаючи виступ, кожна людина несвідомо намагається уявити собі його зміст. Це обумовлює велике значення словесної наочності (образності мовлення). Мовлення, яке складається з одних тільки фактів та суджень, втомлює. Яскраві ж образи впливають відразу і на розум, і на почуття слухачів, чим роблять викладений матеріал більш зрозумілим та переконливим.

Таким чином, знання та уміння застосовувати керівником групи гуманітарної підготовки різноманітних прийомів підвищення уваги слухачів дає можливість максимально зосереджувати свідомість воїнів на активному вивченні матеріалу занять, сприяє кращому його сприйняттю та засвоєнню.

В одній із книг знаменитого Дейла Карнеги є такий приклад: «На початку франко-прусської війни генерал фон Мольтке сказав своїм офіцерам: «Запам'ятайте, панове, що будь-який приклад, який може бути неправильно зрозумілим, буде неправильно зрозумілим». З цією порадою важко не погодитися. Кожен із нас неодноразово був свідком того, що неправильно відданий наказ тягнув за собою велику кількість непорозумінь, конфліктів і навіть трагічних наслідків. Причину шукають у невмінні офіцерів чітко сформулювати зміст завдання. Одразу ж виникає ще одна проблема: багато офіцерів-керівників не спроможні досить переконливо пояснити людям необхідність роботи, яку потрібно виконати, від чого якість її значно погіршується.

Виступаючи перед особовим складом, офіцер повинен враховувати той факт, що логіка викладу під час виступу впливає на аудиторію лише на 7%, емоційність мови є на 39%, міміка і пантоміміка на 54%. Підтвердженням значущості того, що важливе не тільки те, що ви говорите особовому складу, але і як ви це вимовляєте, є такий приклад: студенти Ніжнє-новоградського політехнічного інституту оцінювали ораторську майстерність викладачів за чотирма показниками: дохідливість, емоційність, темпи мовлення, новизна викладення. Ось що показали відповіді студентів. Якщо дохідливість і новизна у педагогів складає 80% і більше, то два інші показники (темп викладення і емоційність мовлення) були надзвичайно низькі. Звідси й ефективність складає лише 40 50%.

Під час проведення занять або зборів командирам треба враховувати таку особливість, як обмеженість обсягу первинного сприйняття у слухачів. Що це означає? Людина може тримати в пам'яті одночасно 7 ± 2 незалежні одиниці інформації, тобто, коли ми виступаємо перед особовим складом, то треба пам'ятати не тільки те, що треба повідомити підлеглим, але й чи зможуть вони засвоїти дану інформацію за відведений час.

Закон обмеженості первинного сприйняття поширюється і на область лінгвістики. До складу розмовного речення входить від 5 до 9 слів, тобто та кількість, яка найбільш засвоюється людиною. До письмового речення входить у середньому від 5 до 15 слів. Ось чому виступи, які читаються не за «папірцем», сприймаються набагато краще. З цього приводу американський психолог К.Ліндсей пише: "...основним фактором, який визначає здатність людини приймати рішення чи виконувати іншу розумову роботу таку, як навчання і мислення, є ступінь її психологічного переобтяження під час цих операцій».

Тепер треба сказати декілька слів про стійкість уваги аудиторії. За своїми психофізіологічними характеристиками увага людини не може довго затримуватися на одному об'єкті. Через 15--20 хвилин вона притуплюється і вимагає переключення на інший об'єкт або діяльність. Офіцер-керівник повинен уміти визначити наближення моменту втоми і переключити увагу слухачів на інші питання або розглядати матеріал, який вивчається, з другого боку.

...