Методологічні засади управління фінансовим потенціалом території

1) первинний фінансовий потенціал як обсяг випуску товарної продукції на даній території з урахуванням відпливу і припливу фінансових потоків;

2) вторинні фінансові потенціали (субпотенціали):

- поточний фінансовий потенціал фірм - обсяг коштів на просте відтворення продукції, товарів, послуг;

- інвестиційний потенціал фірм - власні кошти, які підприємства спрямовують на інвестиції;

- поточний фінансовий потенціал домогосподарств - витрати на придбання товарів, оплату послуг і обов'язкових платежів;

- інвестиційний потенціал домогосподарств - кошти, що розміщуються для отримання доходу в майбутньому;

- бюджетний фінансовий потенціал - обсяг коштів, що надходить у розпорядження бюджету кожного рівня, у тому числі за рахунок міжбюджетних відносин.

Умовно фінансовий потенціал регіону та його складові наведено на рисунку 4.1.

Центральне місце у системі фінансового ресурсозабезпечення території займає фінансовий потенціал підприємств. Саме тому фінансовий потенціал регіону безпосередньо залежить від рівня фінансового потенціалу підприємств та організацій, які функціонують на певній території.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.1 Структура фінансового потенціалу регіону

Важливим моментом у процесі оцінки фінансового потенціалу території є ідентифікація чинників, що впливають на його рівень, з їх залежністю від ресурсів, що їх утворюють:

1-ша група чинників характеризує вплив податкових і неподаткових ресурсів та відображає спроможність регіону до самостійного формування ресурсної бази;

2-га група чинників характеризує вплив інвестиційних ресурсів, відображає ступінь привабливості регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів та приплив у регіон довгострокового капіталу;

3-тя група чинників характеризує вплив кредитних ресурсів на ефективність функціонування регіональної кредитної системи та рівень наявності вільних ресурсів у фізичних осіб і суб'єктів господарювання регіону.

Вплив даних груп чинників, здатних змінити напрям руху вектора економічного розвитку регіону в той чи інший бік, а саме у бік подальшого розвитку або «проїдання» ресурсів регіону [5].

У цілому фінансовий потенціал являє собою сукупність власних і залучених ресурсів, спрямованих на ефективний соціально-економічний розвиток, що забезпечує фінансову стабільність і виконання стратегічно важливих для регіону завдань.

Погляди економістів на проблему визначення фінансової стійкості не є однозначними. Під стійкістю будь-якого об'єкта можна розуміти його здатність протистояти діям, спрямованим на виведення його зі стану статичної або динамічної рівноваги.

Загалом погляди дослідників на категорію «стійкість регіону» можна згрупувати за такими напрямками.

1) Стійкість регіону - як здатність протистояти зовнішнім та внутрішнім впливам та забезпечувати розвиток у довготривалій перспективі. Б. Карпінський та О. Герасименко вказують на те, що «кожна фінансова система є максимально стійкою за умови дотримання рівноваги між зовнішніми та внутрішніми факторами впливу, що може також зумовлювати її динамічний розвиток» [6]. Р. Ахмєтов, розглядаючи фінансову стійкість з позиції стабільності фінансових відносин і зв'язків об'єкта чи системи, трактує її як складову частину зовнішньоекономічної стійкості, яка відображає здатність протистояти зовнішнім і внутрішнім факторам, що прагнуть вивести її з рівноваги, при цьому фінансова стійкість регіону проявляється в безперервному нормальному відтворюванні у регіоні [7].

2) Фінансова стійкість території - як стан збалансованості доходів та витрат. Такий підхід відстоюють В. Єдронова та А. Кавінов, розглядаючи зміст поняття «стійкість регіональної фінансової системи» як «стан збалансованості грошових доходів і витрат суб'єктів господарювання і їх пропорційні зміни під впливом зовнішнього і внутрішнього середовища» і як «нездатність до коливань усієї сукупності грошових фондів і кожного фонду зокрема під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів» [8]. Група авторів, а саме В. Ковалєв, Т. Дороніна, В. Пантелєєв та С. Халява, визначають фінансову стійкість з позицій перевищення доходів над витратами [9; 10; 65]. У свою чергу, Т. Дороніна зазначає, що саме такі системи забезпечують «гідний рівень життя» [10].

Такий підхід до розуміння сутності фінансової стійкості є досить обмеженим, адже може відбуватися збалансування доходів і витрат регіону, та при цьому значну частку у структурі джерел ресурсів території будуть становити саме зовнішні ресурси, тому робити висновки про фінансову стійкість території на цій основі не є доречним.

3) Фінансова стійкість території - як фінансова самостійність та незалежність. Так, Н. Сабітова питання про фінансову стійкість територій пов'язує з їх фінансовою самостійністю, незалежністю від зовнішніх джерел фінансування [12]. Погоджуємось з твердженням А. Поддєрьогіна та Л. Наумової, що «з метою забезпечення життєдіяльності регіонів територіальні громади повинні напрацьовувати власні фінансові ресурси, тобто стабілізувати власну фінансову базу» [13].

На сьогодні стійкий економічний розвиток території здебільшого визначається ефективністю фінансово-кредитних відносин і багато в чому обумовлений фінансовою стабільністю і забезпеченістю суб'єктів ресурсами для їх регіонального відтворення. Тому важливе місце в системі дослідження стійкого економічного розвитку регіону займають формування та оцінка його фінансового потенціалу (рис. 4.2).

Найважливішим елементом фінансового потенціалу регіону є бюджетний потенціал. Бюджетний потенціал характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів відповідно до інтересів регіонального розвитку, і під ним слід розуміти сукупність економічних і нормативно-правових умов, що дозволяють сформувати оптимальну величину доходів, які покривають нормативні витрати регіону та забезпечують їх цільове й ефективне використання.

Система фінансової підтримки регіонів як складова бюджетного потенціалу на цей час включає в себе кілька каналів надання фінансових ресурсів, які можна розділити на дві групи: регулярні та нерегулярні види фінансової допомоги. У складі регулярної фінансової допомоги необхідно виділити насамперед трансферти, дотації бюджетам адміністративно-територіальних утворень, субвенції. Нерегулярна фінансова допомога включає в себе головним чином витрати у рамках здійснення різних регіональних програм, а також фінансування по лінії міністерств і відомств.

Інвестиційний потенціал у цілому можна розглядати як сукупність наявних у регіоні факторів виробництва і сфер застосування капіталу. У вузькому розумінні інвестиційний потенціал - це характеристика кількісна, що враховує основні макроекономічні показники: насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою тощо), споживчий попит населення й інші показники.

Його розрахунок ґрунтується на абсолютних статистичних показниках, а основними результуючими показниками є рівень інвестиційного ризику та інвестиційна привабливість регіону. Рішення, найкраще в одних умовах і з точки зору одного критерію, може виявитися не найкращим в інших умовах і за іншими критеріями. До того ж слід зазначити, що в реальній економіці, оскільки вона має недетермінований характер, оптимальне рішення насправді не обов'язково найкраще. Доводиться враховувати також фактор стійкості економічного розвитку території. Ми розглядаємо податковий потенціал регіону як обсяг оподатковуваних ресурсів території. У більш вузькому, практичному значенні податковий потенціал являє собою максимально можливу суму надходжень податків і зборів, обчислених в умовах чинного законодавства.

Кредитний потенціал пропонуємо розглядати так. З одного боку, він є складовою інвестиційного потенціалу, що припускає вкладення власних фінансових ресурсів регіону з метою отримання доходів або з іншою інвестиційною метою і отримання кредитних ресурсів для покриття тимчасової потреби у фінансових ресурсах для нормальної життєдіяльності регіону. З іншого - це система показників, що оцінюють ефективність функціонування кредитної системи регіону [14].

Рис. 4.2 Фінансовий потенціал регіону в стійкому розвитку території [14]

Концепція формування фінансового потенціалу з урахуванням стратегічної спрямованості повинна базуватися на таких принципах:

1. Принцип системності, що дозволяє охоплювати напрямки фінансово-господарської діяльності в регіоні, а також визначити цілі діяльності, їх субординацію, порівняння альтернативних шляхів і методів досягнення цілей.

2. Принцип безперервності, що забезпечує своєчасне коригування розроблених перспективних планів, виходячи зі змін, що відбуваються як усередині фінансової системи регіону, так і поза нею.

3. Принцип взаємозв'язку перспективних планів щодо кожного елемента фінансового потенціалу регіону з прогнозами, що розробляються як по вертикалі (регіон, економіка в цілому), так і по горизонталі (елементи ресурсної бази регіону).

4. Принцип концентрації коштів, що забезпечує необхідний рівень концентрації регіональних ресурсів на пріоритетних напрямах.

5. Принцип логістики - своєчасне забезпечення необхідними ресурсами для виконання заданих функцій і завдань регіону.

6. Принцип соціального партнерства - вибудовування нового типу взаємодії між владою, бізнесом і населенням, що забезпечує узгодження інтересів і цілей, об'єднання ресурсів, розгортання спільної діяльності і розподіл відповідальності.

7. Принцип зворотного зв'язку, що є об'єктом планування і викликає необхідність аналізу всіх традиційних методів планування та прогнозування, а також розроблення принципово нових процедур і модельного апарату.

8. Принцип гласності та прозорості спрямований на формування відкритості та доступності інформації про рівень забезпеченості ресурсами регіону та напрями вкладення коштів.

9. Принцип необхідності врахування специфіки та індивідуальних особливостей фінансового розвитку конкретного регіону і включення регіону до світових, федеральних, міжрегіональних фінансово-економічних процесів для досягнення максимальних вигод та переваг [14].

У зв'язку із зазначеним концепція формування регіонального фінансового потенціалу спрямована на оптимізацію ресурсозабезпечення територіального економічного розвитку, підвищення результативності та конкурентоспроможності господарської діяльності регіону.

Відмітимо, що головною метою оцінки фінансового потенціалу території є визначення в кількісному вимірі потенційних можливостей із генерації певного обсягу фінансових ресурсів. Отже, кількісно фінансовий потенціал являє собою максимальний обсяг фінансових ресурсів, який може генерувати територія впродовж певного періоду часу.

Оцінка фінансового потенціалу не лише дозволяє визначити максимальний розмір фінансових ресурсів, що здатна одержати територія, але і визначити ступінь використання фінансового потенціалу, рівень залучення фінансових ресурсів, якими потенційно володіє територія, у фактичний обіг, оцінити ефективність державної фінансової політики шляхом порівняння значень фінансових потенціалів за декілька періодів, а також визначити величину резервів, якими володіє економіка території.

Базою інформаційного забезпечення аналізу та оцінки фінансового потенціалу регіону можуть слугувати статистичні щорічники, законодавчі та нормативні акти України [15].

У процесі оцінки рівня регіонального фінансового потенціалу важливе значення має достовірність даних, які одержуються у результаті статистичного спостереження. Достовірність забезпечується багатьма умовами. Це компетентність працівника, що бере участь у статистичному спостереженні, досконалість інструментарію (бланків, інструкцій) та ін. Достовірність включає як відповідність даних реальній дійсності, так і технічну точність або обґрунтованість виміру.

Достовірність тісно пов'язана з повнотою даних - отримані дані повинні бути досить повними.

Повнота забезпечується: по-перше, охопленням одиниць досліджуваної сукупності. Варто зібрати інформацію про всі складові фінансового потенціалу, що діють у даному регіоні; по-друге, повноту слід розуміти і як охоплення найбільш істотних сторін явища, оскільки кожне досліджуване явище або сукупність має досить складний характер і найрізноманітніші ознаки; по-третє, при вивченні розвитку явища впродовж певного часу повнота припускає одержання даних за максимально тривалі періоди.

Досить повні статистичні дані є, як правило, масовими, вичерпними. Вони забезпечують потреби комплексного дослідження.

Можна відзначити ще одну важливу вимогу - це порівнянність даних, або однаковість. Кожне явище або сукупність, досліджувані в часі або в просторі, повинні бути порівняні. Для цього необхідно використовувати єдині вартісні оцінки, що особливо важливо в умовах інфляції, єдині територіальні межі, тобто строго дотримуватися єдності в методології.

На основі проведеного дослідження пропонуємо розглядати фінансовий потенціал регіону як сукупність внутрішніх джерел фінансових коштів, якими володіють регіональні органи влади, підприємства реального сектору економіки, фінансові структури, домогосподарства, та зовнішніх джерел таких коштів. Рівень кожного із зазначених джерел є різним, що пояснюється їх різним ресурсним потенціалом, що, у свою чергу, зумовлено нерівномірністю територіального розміщення природних ресурсів, відмінностями в територіальному поділі праці та соціальному складі населення, різним рівнем розвитку продуктивних сил та ступенем використання економічного потенціалу, крім того, наявний фінансовий механізм стимулювання економічних процесів на регіональному рівні не повною мірою відповідає сучасним потребам розвитку економіки.

У процесі дослідження фінансового потенціалу регіону важливе значення має не лише вивчення змісту та сутності даного поняття, але й визначення можливостей його зростання. Адже фінансові потоки змінюються нерівномірно, тому при зростанні окремих фінансових потенціалів необхідно розробляти додаткові заходи щодо їх використання. Так, збільшення інвестиційного потенціалу домогосподарств викликає необхідність проведення при складанні прогнозу соціально - економічного розвитку території вивчення каналів акумулювання грошових коштів, тобто розвитку фінансової інфраструктури.

Одним із критеріїв якості прогнозування соціально - економічного розвитку території є приріст усіх регіональних фінансових потенціалів, причому при прогнозуванні поточного фінансового потенціалу домогосподарств повинні одночасно забезпечуватися: а) зростання абсолютних значень як усіх доходів домогосподарств, так і поточних; б) зниження частки поточних витрат у загальному обсязі їх доходів. Тому моніторинг економічного й соціального розвитку регіонів може проводитися на основі частки вторинних регіональних фінансових субпотенціалів у первинних.

Можливий приріст первинного фінансового потенціалу визначається як сума різниці, по-перше, обороту організацій промисловості та обсягу відвантажених товарів власного виробництва і, по-друге, виробництва продукції в усіх категоріях господарства та обсягу відвантажених товарів сільськогосподарськими організаціями. Крім цього, можуть бути використані експертні оцінки можливого зростання обсягів виробництва підприємств, що функціонують у регіоні.

У цілому стимулювання зростання регіонального фінансового потенціалу дозволяє розвивати бізнес і внутрішньорегіональні взаємозв'язки між виробниками, підвищувати добробут населення, збільшувати податкові та неподаткові доходи бюджетів різних рівнів.

Тому на сьогоднішній день перед регіональними органами влади стоїть важлива задача не тільки знайти джерела для формування фінансового потенціалу, але й правильно ними розпорядитися на основі чітких пріоритетів та жорсткого контролю за ефективністю їх використання.



4.2 Методологія оцінки фінансового потенціалу території

На сьогоднішній день не сформовані як підходи до економічного змісту поняття «фінансовий потенціал регіону», так і система оцінних показників ефективності фінансового управління регіону. Тому механізм регіонального фінансового порівняння та поєднання базується лише на показниках, спрямованих на оцінку збалансованості видаткових статей бюджету та отриманих податкових платежів. У зв'язку з цим виникає необхідність розроблення комплексного підходу до оцінки фінансових можливостей регіону, що враховує всі її елементи.

Основою ефективної фінансової політики є адекватна оцінка фінансового потенціалу території з подальшими діями щодо планування та управління фінансовими ресурсами на базі отриманих значень.

Аналіз сутності фінансового потенціалу, факторів, що на нього впливають, показав, що дане поняття є досить складним і комплексним, що, як правило, відбивається на методичних підходах до оцінки рівня фінансового потенціалу території.

Аналіз наукових праць з питань методології оцінки фінансового потенціалу дозволив виділити декілька принципово різних підходів до визначення фінансового потенціалу території. До найбільш поширених методичних підходів можна віднести такі:

1) статистичний підхід або метод оцінки фінансових ресурсів;

2) порівняльний підхід;

3) оцінка з використанням макроекономічних показників;

4) аналіз за допомогою спеціальних показників;

5) регресійний аналіз;

6) змішаний підхід.

Розглянемо їх сутність та особливості використання. Почнемо з найбільш широко застосовуваної групи методичних підходів, побудованих за статистичним методом.

Статистичний поелементний підхід до оцінки фінансового потенціалу території характерний для цілого ряду дослідників і відрізняється, як правило, складовими, що становлять фінансовий потенціал, а також переліком показників, які використовуються для оцінки цих складових.

Згідно з підходом, розробленим Д. А. Гайнановим та А. Г. Япаровою, оцінка фінансового потенціалу полягає у знаходженні суми фінансових ресурсів за такими структурними елементами: бюджетний потенціал; фінансовий потенціал підприємств; фінансовий потенціал населення [16].

До показників, що характеризують рівень бюджетного потенціалу відносять податкові надходження бюджету, неподаткові доходи бюджету, бюджетні трансферти. Фінансовий потенціал підприємств пропонується оцінювати як суму прибутку, амортизації та підприємницького доходу. Фінансовий потенціал населення складають грошові доходи населення.

Згідно із запропонованою Д. А. Гайнановим та А. Г. Япаровою методикою передбачається розрахунок фінансового потенціалу у трьох вимірах:

1) за структурними елементами і в цілому у грошовому вимірі - для визначення обсягу фінансових ресурсів, що генеруються територією;

2) за структурними елементами і в цілому у грошовому вимірі на душу населення - з метою визначення забезпеченості населення фінансовими ресурсами і проведення порівняння з фінансовими потенціалами інших територій;

3) за структурними елементами і в цілому у нормованому вигляді - для кластеризації територіальних утворень, що входять до складу аналізованої території [16].

Даний підхід, на нашу думку, в основному стосується оцінки фактично реалізованого фінансового потенціалу і не враховує цілого ряду важливих фінансових ресурсів, наприклад, інвестиції, фінансові ресурси банківської системи та небанківських фінансових установ, наявність збережень у населення, наявні основні засоби підприємств тощо. Таким чином, оцінка за даним підходом дає лише поверхневі результати, які не дозволяють визначити реальний фінансовий потенціал території.

Більш адекватний підхід, на нашу думку, пропонується Ю. І. Булатовою [17]. Оцінку фінансового потенціалу пропонується здійснювати шляхом визначення обсягів бюджетно-інвестиційного потенціалу території, фінансових ресурсів населення, власних фінансових ресурсів організацій, фінансових ресурсів фінансово-кредитних організацій та фінансових ресурсів зовнішніх запозичень.

Бюджетно-інвестиційний потенціал, за Ю. І. Булатовою, складається з профіциту бюджету, коштів бюджету, що спрямовуються на інвестиційні цілі.

Фінансові ресурси населення містять у собі вклади населення в цінні папери, у нерухомість та майно, а також залишок невикористаних коштів (різниця між доходами і витратами з урахуванням сукупних вкладень).

Власні фінансові ресурси організацій, що враховуються при визначенні фінансового потенціалу території, складаються з прибутку та амортизаційних відрахувань.

Фінансові ресурси фінансово-кредитних організацій включають в себе сукупність залучених коштів у фізичних та юридичних осіб за винятком резервів під ці операції.

Фінансові ресурси зовнішніх запозичень являють собою суму коштів, що перерозподіляються з бюджетів інших рівнів, а також іноземні інвестиції та запозичення [17].

Незважаючи на більш розширений перелік складових фінансового потенціалу, перелік показників, що їх формують, на нашу думку, є неповним та місцями суперечливим. Наприклад, заощадження населення, що становлять основу фінансового потенціалу даної складової, не включені до показників її розрахунку. Ще одним прикладом можуть бути власні фінансові ресурси організації, які включають у себе лише прибуток та амортизацію (за методологією Ю.І. Булатової), але ж очевидно, що кошти на поточному рахунку або в касі, дебіторська заборгованість можуть і повинні бути віднесені до фінансового потенціалу організації, не кажучи вже про потенційно можливі залучені ресурси шляхом емісії акцій або облігацій. Такі методологічні недоліки характерні для кожної зі складових, що унеможливлює адекватну оцінку фінансового потенціалу за умов використання даної методики в авторському вигляді.

Методичні підходи для оцінки фінансового потенціалу території, розроблені Т. Б. Івановою та Р. А. Прокопенко [18], також демонструють обмеженість у розумінні як сутності поняття фінансовий потенціал, так і складових, що його формують. Так, за методологією цих науковців оцінку фінансового потенціалу пропонується проводити шляхом визначення поточного фінансового потенціалу (матеріальних витрат на виробництво продукції, товарів, послуг та витрат домогосподарств на купівлю товарів і оплату послуг), інвестиційного фінансового потенціалу (прибуток підприємств, амортизація, вкладання в основний капітал, приріст запасів, короткострокові фінансові вкладення, обсяг заощаджень населення), бюджетного потенціалу (податкові та неподаткові надходження, що можуть бути акумульовані в рамках конкретної території).

Недоліками даного підходу є неврахування фінансового потенціалу фінансово-кредитних установ, часткове врахування потенціалу суб'єктів господарської діяльності, ігнорування фінансового потенціалу, що генерується зовнішніми джерелами (інвесторами, материнськими компаніями, матеріальною допомогою та іншими трансфертами з-за закордону) [18].

Ж. Г. Голодова пропонує кількісну оцінку фінансового потенціалу як результат взаємодії таких елементів: потенціал підприємств і організацій, бюджетно-податковий потенціал, потенціал кредитних організацій, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів, домашніх господарств.

Основу бюджетно-податкового потенціалу складають податкові і неподаткові доходи бюджетів територій, а також кошти, що надходять з інших бюджетів. Потенціал підприємств і організацій складається з прибутку та амортизаційних відрахувань. Потенціал кредитних організацій включає в себе власні та залучені кошти банків та небанківських установ, а також балансову вартість їх майна. Потенціал страхових компаній, інвестиційних та пенсійних фондів складається з власних та мобілізованих коштів. До складу фінансового потенціалу домогосподарств входять кошти у вигляді заощаджень поза банківською системою.

Позитивним моментом даного підходу є приділення значної уваги фінансовій інфраструктурі території як джерелу фінансових ресурсів. У той самий час досить суперечливим є вибір для оцінки фінансового потенціалу підприємств не валових доходів або суми активів підприємства, а лише прибутку та амортизаційних відрахувань. Крім того, як і у попередній методиці, що аналізувалася нами, відсутні відомості щодо фінансових ресурсів, що генеруються зовнішніми суб'єктами та надходять до території у вигляді іноземних інвестицій чи матеріальної допомоги або звичайних грошових переказів [19].

На думку К. В. Івоненко [21], фінансовий потенціал території складається з трьох взаємозв'язаних компонентів - бюджетного, інвестиційного та ощадного потенціалів, комплексна оцінка яких і визначає величину фінансового потенціалу.

Таким чином, фінансовий потенціал у грошовому вимірі являє собою результат арифметичної суми таких елементів: доходи бюджету, включаючи трансферти з бюджетів вищого рівня; сукупний чистий прибуток підприємств; кошти, вкладені в економіку через фінансово-кредитні установи (розраховується як різниця між обсягом наданих кредитів в економіку регіону та обсягом залучених коштів); заощадження населення [21].

Запропонований К. В. Іоненко підхід до оцінки фінансового потенціалу не несе в собі нічого принципово нового порівняно з підходами, аналізованими вище, і фактично є одним із варіантів обчислення суми фінансових ресурсів, що є у розпорядженні території впродовж певного періоду часу. Очевидно, що відбір показників був здійснений з метою полегшення розрахунків, а не виходячи з економічної сутності фінансового потенціалу як такого, оскільки сказати, що фінансовий потенціал підприємства дорівнює його чистому прибутку, означає не сказати нічого. Навіть з позиції поточного обсягу фінансових ресурсів підприємства дана теза не має під собою жодних обґрунтувань, не кажучи вже про потенціал, тобто здатність генерувати фінансові ресурси, що, в принципі, і мала б оцінювати пропонована методика.

Ще один поелементний підхід до оцінки фінансового потенціалу, розроблений Т. О. Стеценко та О. П. Тищенко, за яким сума фінансового потенціалу території дорівнює сумі фінансових ресурсів, що генеруються в рамках такого переліку елементів:

- бюджет території та позабюджетні фонди;

- цінні папери, емітовані органами влади території;

- фінансові ресурси підприємств і організацій усіх форм власності;

- кошти населення, які знаходяться у нього на руках або у банках та інших фінансових інститутах, а також у вигляді різноманітних цінних паперів;

- фінансові ресурси кредитно-банківської системи території, а також кошти, що залучаються місцевими банками з інших територій [22].

Оцінку фінансового потенціалу з позиції складання фінансового балансу території пропонує Н. М. Менькова [23]. Згідно з розробленими нею методичними підходами фінансовий потенціал є арифметичною сумою таких складових: податковий потенціал, неподаткові доходи, залучені кошти, амортизаційні відрахування, прибуток суб'єктів господарської діяльності.

Аналіз методичних підходів, пропонованих Н. М. Меньковою [23], дозволив виявити принципову помилку багатьох науковців, якої вони припускаються при оцінці фінансового потенціалу, - ототожнення фінансового потенціалу і фінансів території (фінансових ресурсів території). Фінансовий потенціал є більш ширшим і охоплює не лише «видиму» частину фінансових можливостей території - суму фінансових ресурсів, що на ній генеруються, але і «невидиму» - здатність за певних умов генерувати додаткові фінансові ресурси, які до цього не були наявні в складі фінансових ресурсів території.

У цьому плані цікавим є підхід до оцінки фінансового потенціалу території, розроблений А. Б.Ахмедовим, який зазначає, що на величину фінансового потенціалу впливають не лише фінансові ресурси населення та підприємств, а також фінансових інститутів, але й фінансовий потенціал, що формується за рахунок наявності на території природних ресурсів [24]. Даним автором повністю ігнорується бюджетно-податкова складова фінансового потенціалу території, натомість пропонується враховувати природні ресурси території як джерело поточних та перспективних фінансових ресурсів.

На нашу думку, такий підхід більше відповідає сутності поняття фінансовий потенціал і намагається відійти від обліку наявної кількості фінансових ресурсів (що фактично робиться, коли розраховується бюджетно-податковий потенціал), натомість оцінюючи принципову здатність території з генерації тієї чи іншої кількості фінансових ресурсів. Одним із первинних джерел фінансових ресурсів є саме природні ресурси (у широкому їх розумінні - як наявна земля, корисні копалини, водні ресурси тощо), залежно від їх кількості та якості розвивається і економіка регіону, що й приводить до генерації фінансових ресурсів. Крім того, більша кількість і якість природних ресурсів підвищує інвестиційні можливості території, цілий ряд статей бюджету прямо залежить від природних ресурсів (плата за землю, за надра тощо).

Фінансовий потенціал природних ресурсів можна оцінити шляхом визначення величини умовної ренти, тобто обсягу фінансових ресурсів, що здатний генерувати той чи інший тип природних ресурсів. Далі обсяг наявних природних ресурсів множиться на розмір ренти на одиницю ресурсу. Таким чином, отримується значення фінансового потенціалу, тобто саме той обсяг фінансових ресурсів, який територія може (здатна) згенерувати, а не генерувала у минулому чи генерує зараз. Такий підхід, ще раз підкреслимо, значно більше відповідає сутності поняття «фінансовий потенціал території» [24].

Оригінальну методику, адаптовану для України, було запропоновано в Інституті економіки та прогнозування НАНУ під керівництвом А.І. Даниленко. Згідно з цією методикою фінансовий потенціал України являє собою суму фінансових ресурсів держави, юридичних та фізичних осіб, а також ресурсів фінансового й страхового ринків.

Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, включають у себе доходи зведеного бюджету, позабюджетні фонди, залучення на внутрішньому ринку, золотовалютні резерви НБУ. У свою чергу, фінансові ресурси підприємств складаються з власних, залучених і позикових коштів.

Фінансові ресурси населення, що аналізуються при розрахунку величини фінансового потенціалу, включають у себе доходи, заощадження та кредити банківської системи.

Ресурси фінансового і страхового ринків представлені статутним капіталом банківської системи, капіталом сектору небанківських фінансових послуг та страховими резервами страхових компаній.

Що стосується зовнішніх фінансових потоків, то зазначимо, що оскільки вони акумулюються у різних суб'єктів (держави, підприємств, населення), то при оцінці фінансового потенціалу їх доцільно враховувати саме в розрізі аналізу відповідних суб'єктів.

Відмітимо, що офіційна статистика, звичайно, не враховує цілого ряду фінансових потоків та потенційних фінансових ресурсів, як-от, доходи заробітчан, потенціал землі та природних ресурсів тощо [12].

У праці Н. М. Сабітової пропонується розраховувати фінансовий потенціал території на основі обліку його використаних та невикористаних ресурсів (природних, інтелектуальних, податкових тощо). Їх оцінку пропонується робити за величиною доходів, яку вони можуть принести у разі залучення. Для природних ресурсів пропонується використовувати рентний підхід, для основних фондів - метод капіталізації [26].

Р. А. Прокопенко пропонує розділяти фінансовий потенціал території на дві складові - реалізований і нереалізований [27]. У таблиці 4.1 наведено перелік показників оцінки фінансових потоків, що складають фінансовий потенціал.

Важливим доповненням до розглянутих вище підходів є дослідження Д. Є. Бєлякова [28], який зауважує на необхідності врахування якості територіального середовища при визначенні величини її потенціалу. Під якістю територіального середовища він розуміє стан та рівень розвитку інфраструктури території (наявність та якість автомобільних шляхів), якість життя і здоров'я населення (середня тривалість життя, рівень злочинності, сальдо міграції), стан природного середовища (екологічна ситуація в регіоні), якість державного управління тощо.

На перший погляд, дані фактори побічно впливають на величину фінансового потенціалу, але в той самий час вони формують імідж території, який, у свою чергу, прямо впливає на обсяги інвестицій та бізнес-клімат у цілому, які, у свою чергу, багато в чому визначають здатність території генерувати фінансові ресурси.

У цілому дослідження Д. Є. Бєлякова [28] цікаве з позиції необхідності врахування якісних показників при розрахунку величини фінансового потенціалу території. Крім перелічених вище, він пропонує також проводити детальну якісну характеристику населення за такими параметрами, як природний приріст населення, частка осіб з вищою освітою та рівень освіти населення. Автор зауважує, що недостатня увага до людського потенціалу в перспективі призводить до його швидкої деградації, що, у свою чергу, має наслідком економічний та фінансовий занепад, а також зниження фінансового потенціалу.



Таблиця 4.1

Показники оцінки фінансових потоків, що складають фінансовий потенціал [27]

Вид фінансового потенціалу	Характеристика виду фінансового потенціалу	Показники оцінки фінансових потоків
Реалізований фінансовий потенціал
Первинний потенціал	Загальний обсяг випущеної продукції	- обсяг відвантажених товарів власного виробництва у промисловості; - обсяг відвантажених товарів власного виробництва сільськогосподарських організацій; - оборот роздрібної; - оборот громадського; - обсяг платних послуг
Поточний потенціал підприємств	Проміжне споживання в процесі виробництва	- витрати на виробництво продукції (собівартість)
Інвестиційний потенціал підприємств	Валове накопичення фірм	- інвестиції в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування у діючих цінах кожного року
Поточний потенціал домогосподарств	Витрати на кінцеве споживання домогосподарств	- витрати на купівлю товарів; - оплата послуг; - обов'язкові платежі та різноманітні внески
Поточний потенціал бюджету	Витрати бюджету на фінансування поточних витратних повноважень	- доходи місцевого бюджету, у тому числі кошти в рамках міжбюджетних відносин
Інвестиційний потенціал бюджету	Витрати бюджету на фінансування розвитку території	Витрати бюджету на фінансування розвитку території
Загальний фінансовий потенціал з урахуванням витоків і вилучень	Загальний обсяг продукції, скорегований на величину перерозподілу коштів за міжбюджетними відносинами	Загальний обсяг випущеної продукції, скорегований на величину перерозподілу коштів за міжбюджетними відносинами
Нереалізований фінансовий потенціал території
Потенціал домогосподарств	Різниця між доходами і витратами
Потенціал фірм	Різниця між валовими заощадженнями і накопиченнями
Сумарний потенціал	Різниця між загальним фінансовим потенціалом (з урахуванням витоків і вилучень) і сумарним поточним та інвестиційним потенціалом підприємств і домогосподарств

Ще одним важливим результатом досліджень Д. Є. Бєлякова є обґрунтування необхідності врахування стадії життєвого циклу при розрахунку фінансового потенціалу. Дійсно, від того прямо, в якій фазі перебуває наразі економіка, залежить реалізація фінансового потенціалу. Під час кризи рівень її буде мінімальний, натомість фаза зростання та фара зрілості будуть характеризуватися максимальними обсягами рівня використання фінансового потенціалу.

Більш розгорнуте дослідження залежності стадії економічного розвитку і величини потенціалу території було проведене в монографії «Соціально-економічний потенціал регіону» за загальною редакцією О. Ф. Балацького. Згідно з його результатами розвиток фінансового потенціалу території та його складових елементів пов'язаний із загальними тенденціями еволюції суспільства та господарства. Потенціал повинен оцінюватися по-різному на різних стадіях розвитку, оскільки «фізичні» характеристики території (площа території, кількість населення, кількість підприємств і банків тощо) залишаються незмінними. Розглядаючи результати, отримані в аналізованій монографії, можна виділити такі стадії розвитку фінансового потенціалу, які наведені на рис. 4.3 [29].

Рис. 4.3 Стадії розвитку фінансового потенціалу: 1 - потенціал недовикористовується; 2 - потенціал використовується повністю й ефективно; 3 - потенціал використовується ефективно; 4 - потенціал відпрацьовано (частково зруйновано); 5 - потенціал частково/повністю зруйновано.

Отже, для отримання об'єктивної і більш точної оцінки фінансового потенціалу необхідно враховувати економічний цикл та стадію розвитку, на якій наразі перебуває потенціал.

Таким чином, статистичний підхід оцінки фінансового потенціалу у більшості вчених зводиться до визначення переліку показників, що його формують, з подальшим зведенням їх до єдиного вимірника (грошового) та визначення арифметичної суми значень цих показників.

Головною проблемою даного підходу є відсутність чіткого переліку показників, а також плюралізм думок щодо особливостей формування такого переліку. Для підтвердження даної тези нами було сформовано підсумкову таблицю 4.2 за аналізованими методичними підходами щодо оцінки фінансового потенціалу з використанням статистичних методів.

Таблиця 4.2

Показники для оцінки фінансового потенціалу згідно

з різними варіаціями статистичного підходу

Автор(и) методики	Складові фінансового потенціалу	Показники для оцінки фінансового потенціалу
Д. А. Гайнанов, А. Г. Япарова [16]	Бюджетний потенціал	Податкові надходження бюджету Неподаткові доходи бюджету Бюджетні трансферти
	Фінансовий потенціал підприємств	Прибуток Амортизація Підприємницький дохід
	Фінансовий потенціал населення.	Грошові доходи населення
Ю. І. Булатова [17]	Бюджетно-інвестиційний потенціал	Профіцит бюджету Кошти бюджету, що спрямовуються на інвестиційні цілі
	Фінансові ресурси населення	Вклади населення в цінні папери, у нерухомість та майно Залишок невикористаних коштів (різниця між доходами і витратами з урахуванням сукупних вкладень)
	Власні фінансові ресурси організацій	Прибуток Амортизаційні відрахуванння
	Фінансові ресурси фінансово-креди-тних організацій	Залучені кошти у фізичних та юридичних осіб за винятком резервів під ці операції
	Фінансові ресурси зовнішніх запозичень	Кошти, що перерозподіляються з бюджетів інших рівнів, а також іноземні інвестиції та запозичення
Автор(и) методики	Складові фінансового потенціалу	Показники для оцінки фінансового потенціалу
Т. Б. Іванова, Р. А. Прокопенко [18]	Поточний фінансовий потенціал	Матеріальні витрати на виробництво продукції, товарів, послуг Витрати домогосподарств на купівлю товарів і оплату послуг
	Інвестиційний фінансовий потенціал	Прибуток підприємств Амортизація Вкладення в основний капітал Приріст запасів Короткострокові фінансові вкладення Обсяг заощаджень населення
	Бюджетний потенціал	Податкові та неподаткові надходження, що можуть бути зібрані у рамках конкретної території
Ж. Г. Голодова [19]	Потенціал підприємств і організацій	Прибуток Амортизаційні відрахування
	Бюджетно-податковий потенціал	Податкові і неподаткові доходи бюджетів територій Кошти, що надходять з інших бюджетів
	Потенціал кредитних організацій, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів	Власні та залучені кошти банків та небанківських установ Балансова вартість їх майна
	Потенціал домашніх господарств	Кошти у вигляді заощаджень поза банківською системою
А. І. Даниленко	Фінанси держави	Доходи зведеного бюджету Позабюджетні фонди Залучення на внутрішньому ринку Золотовалютні резерви НБУ
	Фінансові ресурси підприємств	Власні кошти Залучені кошти Позикові кошти
	Фінансові ресурси населення	Доходи Заощадження Кредити банківської системи

Головною проблемою статистичного підходу є необхідність розрахунку великої кількості показників, що приводить до зростання обсягів інформації, яка підлягає обробці. При цьому отримані результати є досить умовними і зі значною похибкою, принаймні з позиції сутності фінансового потенціалу.

Виходячи з цього, більш простим варіантом комплексного оцінювання фінансового потенціалу об'єкта є порівняльне дослідження декількох об'єктів з метою виявлення більш ефективних та динамічних стосовно інших.

Інформація про максимальні можливості за даних умов у такому випадку закладена в показниках кращих об'єктів. Дана методологія отримала назву порівняльний підхід визначення фінансового потенціалу.Основною проблемою статистичного підходу є те, що він оцінює наявні та частково потенційні фінансові ресурси за різними складовими, не даючи та не використовуючи при цьому інформацію щодо рівня використання фінансового потенціалу. Володіння такою інформацією для конкретної території разом із порівнянням її з інформацією з інших територій надає додаткові або альтернативні можливості для оцінки фінансового потенціалу. Саме ця логіка і становить основу порівняльного підходу.

Згідно з цією методологією формується база інформації щодо генерації фінансових ресурсів тим чи іншим показником (наприклад, обсяг заощаджень на душу населення, середній розмір активів банківської установи, обсяг податкових надходжень з одного підприємства тощо) - з позиції визначення розміру фінансового потенціалу доречно брати не середні по країні, а максимальні значення обсягів генерованих фінансових ресурсів. Далі формується набір коригувальних коефіцієнтів, які б відображали специфіку тієї чи іншої території. Підсумковим етапом є розрахунок фінансового потенціалу території, коли на базі показників конкретної території, з урахуванням потенціалу їх реалізації щодо генерації фінансових ресурсів, визначається розмір фінансових ресурсів, що його здатна генерувати конкретна територія [31, 32].

Величина фінансового потенціалу території залежить не лише від якості роботи підприємств, галузей економіки, але і від ряду інших факторів. Так, наприклад, у промисловості на одного працівника припадає прибутку значно більше, ніж у сільському господарстві. Крім того, є галузі апріорі більш дохідні та прибуткові, ніж інші (наприклад, нафтогазова, алкогольна та тютюнова тощо). Таким чином, недоліками даного підходу є неврахування того факту, що території не є абсолютно рівними як за природними умовами, так і за економічною структурою, відповідно потенційні можливості їх відрізняються [24].

Варіацією даного методу є пошук єдиного базового показника генерації фінансових ресурсів, який би включав у себе всі складові фінансового потенціалу, починаючи від бюджетного й інвестиційного і закінчуючи фінансовим потенціалом суб'єктів господарювання та населення. На макрорівні таким показником прийнято вважати ВВП, для території це буде показник валового регіонального продукту (ВРП). За цією методологією розраховуються еталонні (нормативні) значення обсягів фінансових ресурсів, що припадають на одиницю ВРП. Для розрахунку фінансового потенціалу конкретної території обсяг її ВРП множиться на норматив генерації фінансових ресурсів.

Ще однією групою методів оцінки фінансового потенціалу території є оцінка з використанням макроекономічних показників. Згідно з цим підходом розраховується результуючий показник фінансово-економічної діяльності території, який і буде використовуватися як база для розрахунку фінансового потенціалу. Як ми вже зазначали, на рівні держави таким показником є ВВП, а для територій - ВРП (валовий регіональний продукт) [33].

На думку А. Б.Ахмедова, обсяг валового внутрішнього продукту, виробленого в рамках конкретної території, є найбільш точною та узагальнювальною характеристикою її поточного фінансового потенціалу. Саме його величина характеризує максимальну величину реальних фінансових ресурсів, що були використані на тій чи іншій території [24].

Саме такий підхід використовували А. Л. Коломієць та Н. А. Новікова при розроблення підходу до оцінки фінансового потенціалу (формула 4.1):

(4.1)

де ФПР - фінансовий потенціал регіону;

НБі - національне багатство і-го елемента;

Кі - коефіцієнт ліквідності і-го елемента;

n - кількість елементів національного багатства;

ВРП - валовий регіональний продукт.

Під національним багатством фактично розуміється кількість фінансових ресурсів на одиницю ВРП.

Що стосується коефіцієнтів ліквідності, то вони вибираються досить умовно, виходячи зі стандартних співвідношень (як-от, коефіцієнти ліквідності за різними групами активів балансу підприємства чи банку). Наприклад, балансова вартість основних засобів має коефіцієнт 0,1, оборотні кошти підприємств у запасах товарно-матеріальних цінностей - 0,5, а грошові кошти населення в банках - 1 [34].

Проблемою даного підходу є те, що рівень надійності та достовірності отриманих оцінок фінансового потенціалу території буде визначатися достовірністю оцінок ринкової вартості елементів національного багатства, а також адекватністю коефіцієнтів ліквідності, які майже завжди будуть мати суб'єктивний характер. Крім того, на сьогодні валовий регіональний продукт органами статистики не розраховується, що значно ускладнює використання даного підходу [24].

Одним із варіантів оцінки фінансового потенціалу є побудова рівнянь регресії, які б описували залежність між фінансовим потенціалом та конкретними фінансовими потоками, що його формують. Вважається, що даний підхід є найбільш точним з усіх аналізованих вище.

Метод регресійного аналізу не лише дозволяє звести розрізнені з точки зору вимірювання величини (чисельність населення, кількість підприємств, податкові ставки, обсяги зовнішньої торгівлі, ВВП, рівень інфляції тощо) до єдиного грошового знаменника, але й, використовуючи прогнози з різних джерел (Кабінет Міністрів України, Національний банк України, МВФ, Світовий банк, аналітичні агенції, незалежні експерти тощо), розрахувати різні варіанти значень генерованих фінансових ресурсів , умовно розділивши їх на оптимістичний сценарій, песимістичний, консервативний і т.д.

На думку С. М. Фролова [35], з точки зору оцінки фінансового потенціалу найбільш цікавою є лінійна багатофакторна модель, оскільки дозволяє не лише спрогнозувати майбутнє значення фактичного потенціалу, але й, що головне, дає змогу оцінити номінальний потенціал, тобто максимальну спроможність щодо формування фінансових ресурсів.

Лінійна багатофакторна регресія має такий вигляд:

,(4.2)

де - залежна змінна, результуючий фактор - обсяг фінансового потенціалу території у грошових одиницях;

- вільний член, який фактично показує розмір зміщення теоретичного розподілу стосовно фактичного і є константою;

, ,…, - незалежні змінні, набір факторів, що визначають розмір бюджетного потенціалу, здійснюють найбільший вплив на його формування;

, ,…, - коефіцієнти при відповідних змінних моделі. Вони нормують розмірність змінних, зводячи її до одного знаменника (у нашому випадку гроші), а також характеризують ступінь впливу кожної зі змінних на підсумковий результат.

З точки зору оцінки номінального потенціалу цікавим є знак коефіцієнта. Якщо він невід'ємний, то існує пряма залежність між залежним і незалежним факторами. Якщо він від'ємний, то такий зв'язок є оберненим і в такому випадку фактично вказує на розмір недовикористання потенціалу. Тобто з'являється можливість оцінити номінальний (максимально можливий) потенціал при заданих умовах. Для цього змінні, що здійснюють негативний вплив, прирівнюються до нуля. Одержане значення залежної змінної і буде максимально можливим фінансовим потенціалом за даних умов [35].

Недоліком регресійного підходу є його відносна складність, а також необхідність наявності достатньої кількості точок спостереження для формування адекватної моделі. У випадку з Україною та її відносно молодою економічною та статистичною системою ця проблема взагалі є першочерговою.

Ряд учених, говорячи про оцінку фінансового потенціалу території, пропонують використовувати не арифметичну оцінку фінансових потоків, що генеруються в рамках конкретної території, а швидше оцінювати здатність до генерації цих потоків, яка, у свою чергу, залежить від цілого ряду факторів. Вплив цих факторів пропонується оцінювати за допомогою розрахунку показників, які, з одного боку, дають загальну характеристику території (площа, кількість населення тощо), а з іншого - характеризують стан та обсяг джерел формування фінансових ресурсів території (обсяг валового регіонального продукту, наявність основних засобів, обсяги роздрібної торгівлі тощо).

У таблиці 4.3 наведено перелік найбільш значущих показників щодо кожної з розглянутих груп.

О. С. Кирилова пропонує систему показників, що дозволяє оцінити фінансовий потенціал у такому вигляді: кількість містоутворювальних підприємств, кількість підприємств, що є великими споживачами продукції багатьох підприємств регіону; кількість працюючих з їх розподілом за галузями виробництва; обсяг виробництва; рентабельність; обсяг доходів фізичних осіб; ресурсний потенціал; інфраструктура маркетингу галузевого та територіального характеру, та ін. [36, 37].

Таблиця 4.3

Показники, що впливають на рівень та оцінку

фінансового потенціалу території [22]

Група показників	Показники
Показники загальної характеристики території	- площа території; - загальна чисельність населення (у тому числі кількість міського і сільського населення, кількість пенсіонерів тощо); - показники демографічного стану регіону (народжуваність, смертність, міграційні рухи, рівень навантаження працездатного населення непрацездатними особами та дітьми тощо); - стан ринку праці (рівень безробіття, співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці тощо); - структура економічної системи території (частки промислового та аграрного секторів); - кількість суб'єктів підприємницької діяльності (за видами, сферами, розмірами, обсягами діяльності)
Показники, що характеризують стан та обсяг джерел формування фінансових ресурсів території	- загальні результати фінансово-економічної діяльності регіону (обсяг валового регіонального продукту, обсяги зібраних податків, обсяг роздрібної торгівлі тощо); - показники інвестиційної привабливості території (обсяги інвестицій, у тому числі іноземних, темпи зростання інвестицій); - бюджетні показники (обсяг доходів, видатків, трансфертів); - показники фінансової інфраструктури (кількість банків, обсяг активів банківської системи території); - показники зовнішньоекономічної діяльності регіону (обсяги імпорту, експорту, сальдо торговельного балансу тощо)

На базі оцінки цих показників, використовуючи дані фінансово-економічної діяльності країни в цілому та в розрізі окремих територій, побудувавши певні залежності між показниками та фінансовими ресурсами, що вони здатні генерувати або впливають на формування, можна визначати фінансовий потенціал конкретної території.

Підходом до оцінки фінансового потенціалу території, що намагається використовувати позитивні моменти розглянутих вище підходів, є змішаний, або комбінований. Він передбачає розроблення методики оцінки фінансового потенціалу, що включає у себе статистичні дані, експертні оцінки, порівняльні характеристики та функціональні залежності між різними показниками, на базі яких будується система бальних оцінок величини фінансового потенціалу. Такий підхід характерний для рейтингових агентств та різних міжнародних інститутів.

...