Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практики

Зміст права оперативного управління визначений в ст. 137 ГК. Це речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ч. 1 ст. 137 ГК).

Як вбачається зі змісту норм глави 14 «Майно суб'єктів господарювання» ГК, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності. Воно обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна. Зокрема, орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень (ч. 3 ст. 77 ГК) За відсутності аналогічної норми в статті 78 ГК наявність в органу місцевого самоврядування правомочності вилучати у комунального некомерційного підприємства майно під сумнів не ставиться..

Застосування історичного, телеологічного та системно-логічного способів тлумачення норм про право оперативного управління дають підстави стверджувати, що субсидіарна відповідальність власника майна є суттєвою і обов'язковою ознакою легальної конструкції права оперативного управління. Найбільш послідовно це зафіксовано в нормах, що регулюють діяльність казенних підприємств.

Сучасне правове регулювання відносин права публічної власності, до якої включається державна та комунальна власність, ґрунтується на засадах уніфікації режиму права державної власності та комунальної власності зі збереженням певних особливостей, зумовлених сутністю місцевого само- врядування Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З цього конституційного положення у системному взаємозв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, випливає, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування треба розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні (стаття 7 Конституції України) (пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 28 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) від 26.03.2002 р. № 6-рп/2002..

Відповідно до ч. 10 ст. 78 ГК особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. Такі вимоги встановлено ст. 77 ГК «Особливості господарської діяльності казенних підприємств».

Відповідно до ч. 7 ст. 77 ГК казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Зазначеною нормою не встановлено будь-яких умов для покладення суб- сидіарної відповідальності на орган держави, до сфери управління якого входить казенне підприємство. Така відповідальність зумовлена особливостями управління казенними підприємствами та повноваженнями відповідного органу. Зокрема орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень (ч. 3 ст. 78 ГК).

Відносини, що складаються між органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, які ними створюються, є відносинами організаційно-господарськими, а не відносинами влади і підпорядкування (публічно-правовими відносинами).

Як зазначено в п. 3.6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності від 20 червня 2007 р. № 5-рп/2007, відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського кодексу України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і виконують свою діяльність, базуючись на праві господарського відання або праві оперативного управління. Діяльність у комунальному секторі економіки на підставі зазначених обмежених майнових прав здійснюють виключно комунальні унітарні підприємства згідно з положеннями ч. 3 ст. 78 цього Кодексу.

Саме обмеженість майнових прав комунальних унітарних підприємств є особливістю їхнього правового статусу, яка зумовлює і особливості їхньої відповідальності за своїми зобов'язаннями.

У практиці господарювання непоодинокими є випадки, коли органи місцевого самоврядування вилучають майно, передане для здійснення господарської діяльності, створеним ними підприємствам, або вчиняють інші дії організаційно-господарського характеру щодо таких підприємств. Внаслідок цих дій кредитори підприємств комунальної форми власності (юридичні та фізичні особи) позбавляються можливості задовольнити свої вимоги.

Водночас важливо встановити, чи дійсно унітарне підприємство комунальної форми власності здійснює підприємницьку діяльність, а майно закріплене за ним на титулі повного господарського відання. Як уявляється, положення статуту можуть не відповідати фактичному становищу такого підприємства як некомерційного. Варто взяти до уваги положення статей 136 та 137 Господарського кодексу України, якими визначено зміст права господарського відання та права оперативного управління. Однією з головних відмінностей є те, що казенне підприємство або інший суб'єкт господарювання, який здійснює некомерційну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 Господарського кодексу України), постійно фінансується власником.

Як було зазначено вище, орган місцевого самоврядування, який від імені територіальної громади здійснює повноваження власника, зокрема організаційно-господарські повноваження щодо створених ним комунальних не- комерційних підприємств, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями таких підприємств в силу норм ч. 7 ст. 77, ч. 10 ст. 78 Господарського кодексу України.

Субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов 'я- заннями комунальних некомерційних підприємств є елементом правового статусу останніх. Свого часу в науковій літературі зверталася увага на те, що в основі ідеї незастосування щодо комунального підприємства положень ч. 8 ст. 5 Закону «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом» лежить обов'язок відповідної ради, яка приймає рішення [щодо незастосування цього Закону до юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, - О. Б.], задовольнити вимоги за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету Актуальні проблеми господарського права / за ред. В. С. Щербини. Київ: Юрінком Інтер, 2013. С. 119..

У нормах ч. 7 ст. 77 ГК не міститься будь-якого обмеженого кола зобов'язань, за якими орган управління несе субсидіарну відповідальність. До таких зобов 'язань з погляду господарського законодавства можуть бути віднесені і вимоги щодо заробітної плати. Це підтверджується також і тим, що законодавство про банкрутство (як Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», так і чинний Кодекс України з процедур банкрутства) визнають статус кредитора за особами, які мають вимоги до боржника щодо заробітної плати.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Реалізація права на працю як невід'ємного права людини забезпечує її фізичне та соціальне буття, тому захист трудових прав працівників повинен ґрунтуватися на нормах Конституції України про те, що:

- Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Конституції України);

- в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів.

Це означає, що будь-які неясності в законодавстві повинні тлумачитися на користь соціально більш вразливої (слабшої) сторони у трудових відносинах.

Орган місцевого самоврядування не відповідає за зобов'язаннями комерційного комунального підприємства, яке є суб'єктом підприємницької діяльності.

Орган місцевого самоврядування, який від імені територіальної громади здійснює повноваження власника, зокрема й організаційно-господарські щодо створених ним комунальних некомерційних підприємств, несе субси- діарну відповідальність за зобов'язаннями таких підприємств в силу норм ч. 10 ст. 78, ч. 7 ст. 77 ГК.

Умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування відповідно ч. 7 ст. 77 ГК є недостатність коштів, які є у розпорядженні казенного підприємства. Будь-яких інших умов законом не передбачено. З огляду на це відсутність встановленого факту доведення комунального некомерційного підприємства до банкрутства не впливає на можливість покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями такого підприємства.

4.2. Публічно-правове регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації та захисту права на справедливу оплату праці як складника гідної праці

Амелічева Л. П.,

Конвергенція правового регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації та захисту права на справедливу оплату праці у світлі концепції гідної праці, зазвичай ефективно відбувається за допомогою державних інституцій і правових механізмів, закріплених у чинному законодавстві України про оплату праці. Адже право на справедливу оплату праці без центральної ролі держави реалізувати і захистити в країні, що розвивається, практично неможливо.

Право на справедливу оплату праці є основною компонентою гідної праці за концепцією МОП про гідну працю. В науці трудового права це поняття наразі активно досліджується вченими. Отже, перш ніж досліджувати проблематику публічно-правового регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації та захисту права на справедливу оплату праці як складника гідної праці, необхідно з'ясувати змістовне наповнення зазначеного права.

На думку Г. С. Гончарової, гідна зарплата є основною умовою у сфері соціального буття трудівника Гончарова Г. С. Гідна праця: сучасний стан та перспективи. Актуальні проблеми регулювання відносин у сфері праці і соціального забезпечення: тези доп. III Міжнар. наук.-прак. конф., 7-8 жовт. 2011 р.; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Харків, 2011. С. 155.. Справедлива (достойна) оплата праці має багатоаспектну природу, їй притаманні такі істотно-суттєві ознаки: 1) надає економічну свободу; 2) створює базові засади для систем соціального страхового захисту та соціального забезпечення; 3) забезпечує вільний розвиток, відпочинок, відкриває доступ до досягнень цивілізації; 4) узгоджується з принципом соціальної справедливості переважно у розподілі результатів праці; 5) заробляється в умовах, що не принижують людську гідність; 6) сприяє розширеному відтворенню населення країни; 7) забезпечує економіку висококваліфікованими трудовими ресурсами Достойный труд - основа благосостояния человека и развития страны: Программа Общероссийского союза «Федерация Независимых Профсоюзов России». Приложение к постановлению IX съезда ФНПР от 9 февраля 2015 года. Официальный сайт Омских профсоюзов. URL: https://cutt.ly/7pYPZaA (дата звернення: 11.01.2020)..

Слушною видається позиція С. С. Худякової щодо умови, за якої працівник забезпечує можливість захистити себе результатом своєї праці. Вчена зауважує, що «у країнах з розвинутою економікою більша частина знову створеної вартості (національного доходу) стає власністю працівника. Цей показник складає 75-80 % нової вартості у національному доході. Саме така ринкова пропорція (75 % - заробітна плата, 25 % - прибуток) забезпечує можливість працівника захистити себе результатом своєї праці: працівник стає самозабезпеченим, самодостатнім і виступає на ринку, по суті, інвестором тих галузей економіки, продукцією й послугами яких він користується» Худякова С. С. К вопросу о праве работников на справедливую заработную плату. Пермский конгресс ученых юристов: тез. докл. междунар. науч.-практ. конф. Пермь, 2010. С. 496..

Підтримуючи позицію С. С. Худякової, С. С. Кудрін зауважує, що доцільним виявляється закріплення на законодавчому рівні розподільчих механізмів і гарантій, що забезпечують право працівників на грошову частку за результатами власної праці заради підвищення життєвого рівня населення й розвитку людського потенціалу Кудрин С. С. Реализация концепции достойного труда в современной России: социологический анализ. Вопросы управления. 2014. № 3. С. 209..

Справедливій оплаті праці як трудоправовій категорії притаманні численні істотно-суттєві ознаки, які випливають з положень міжнародних і регіональних трудових стандартів, зокрема й у сфері оплати праці.

Відповідно до п. 2 ст. 23 Загальної декларації прав людини, що є частиною законодавства про працю України, проголошено право кожного працюючого на «рівну плату за рівну працю» і «на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує людині гідне існування для неї самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення» Карташкин В. А., Лукашева Е. А Международные акты о правах человека: сбор. документов. М.: НОРМА - ИНФРА-М, 1999. С. 10..

Згідно зі ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого нашою країною, держави-учасниці «визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, які містять, зокрема: а) винагороду, яка б забезпечувала щонайменше усім працівникам: справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої відмінності, зокрема, жінкам повинні гарантуватися умови праці, не гірші за ті, якими користуються чоловіки, з рівною платою за рівну працю; б) задовільне існування для них самих і їхніх сімей» Про ратифікацію Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: указ Президії Верховної Ради УРСР від 19.10.1973 № 2148-VIII. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/6aqVERW (дата звернення: 06.09.2019)..

Більш детальні критерії справедливої заробітної плати (або ознаки права на справедливу оплату праці) задекларовані у Європейській соціальній хартії (переглянутій), яка ратифікована Україною. Відповідно до п. 4 ч. I Європейської соціальної хартії (переглянутої) зазначається, що «всі працівники мають право ... на справедливу винагороду, яка забезпечує гідний рівень життя для них самих та для їхніх сімей» Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої): Закон України від 14.09.2006 № 137-V. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 43. Ст. 418.. Більш чітко ознаки справедливої оплати праці випливають зі ст. 4 ч. II цієї Хартії, де зазначаються обов'язки держав, які ратифікували цей документ, а саме: «З метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливу винагороду Сторони зобов'язуються: 1. Визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм та їхнім сім'ям гідний рівень життя. 2. Визнати право працівників на підвищену винагороду за надурочну роботу, з певними винятками. 3. Визнати право працюючих чоловіків і жінок на рівну плату за працю рівної цінності. 4. Визнати право усіх працівників на розумний строк попередження про звільнення з роботи. 5. Здійснювати відрахування із заробітної плати тільки на умовах і в розмірах, передбачених національними законами або правилами, встановленими у колективних договорах або в арбітражних рішеннях. Здійснення цих прав досягається шляхом вільного укладення колективних договорів, або створеного на основі закону механізму встановлення заробітної плати, або вжиття інших заходів, що відповідають національним умовам» Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої): Закон України від 14.09.2006 № 137-V. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 43. Ст. 418..

На перший погляд не зовсім зрозумілим у цій нормі є визначення такого критерію чи ознаки справедливої винагороди за працю, як «забезпечення права усіх працівників на розумний строк попередження про звільнення з роботи». Однак, якщо йти за такою логікою, ця ознака (критерій) стає зрозумілою. Адже кожна людина має планувати своє життя і життя своєї сім'ї й після припинення трудових відносин, коли джерело до існування у вигляді зарплати припиняється, що буде викликати певні труднощі у житті, а зазначене попередження дасть змогу працівникам завчасно здійснити певні дії, які зменшать або взагалі унеможливлять прояви соціальних ризиків у їхньому подальшому житті Амелічева Л. П., Мельников М. В. Правове регулювання справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці. Правничий часопис Донецького університету. 2016. № 1-2. С. 7..

Варто зауважити ще один документ, який, на жаль, не є частиною національного законодавства про працю, однак важливий для аналізу у контексті цього дослідження. Відповідно до ст. 5 Хартії Європейського Співтовариства «Про основні соціальні права працівників» від 9 грудня 1989 року «будь- яка праця повинна справедливо винагороджуватися. Для цього ... в кожній окремій країні: працівникам повинна бути забезпечена справедлива заробітна плата, тобто достатня для того, аби вони могли забезпечити задовільний життєвий рівень; утримання із заробітної плати можуть здійснюватися лише відповідно до національного законодавства, водночас у працівників мають залишатися кошти, необхідні для забезпечення існування їх та членів їхньої сім'ї» Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників від 09.12.1989. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/saq3GGW (дата звернення: 01.07.2019)..

В Україні, на думку Т. Юзько, з якою погоджується й автор, реалізується концепція заробітної плати на «виживання», а не на забезпечення гідного життя або життя в якісному вимірі людини. Діє такий принцип - винагорода за працю здійснюється без дискримінації та не нижче встановленого державою мінімального розміру зарплати Юзько Т. Гідна оплата праці як необхідний атрибут захисту права на життя працівника. Підприємництво, господарство і право. 2015. № 8. С. 24..

Положення законодавчих актів, що регламентують соціально-трудові відносини у сфері реалізації і захисту права на справедливу оплату праці в Україні під впливом ідеї гідної праці, нині вивчаються вченими трудового права, на наш погляд, у недостатньому обсязі, що й обґрунтовує важливість висвітлення цього питання автором.

Сучасний стан публічно-правового регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації і захисту права на справедливу оплату праці в Україні має свої позитивні і негативні аспекти, які можна виявити, проаналізувавши певний масив нормативно-правових актів й спеціальну літературу, які висвітлюють проблематику сучасного інституту оплати праці в трудовому праві. Не менш важливою у цьому контексті є міжнародно-правові приписи, які встановлюють нові тенденції розвитку сфери оплати праці в Україні, впливають на формування соціальної політики урядів, зокрема з питань реалізації і захисту права на справедливу (гідну) оплату праці. Отже, «поєднанням в дослідженні актів чинного трудового законодавства та міжнародно-правових норм можна надати об'єктивну оцінку нинішньому стану правового регулювання та виявити перспективи подальшого розвитку інституту оплати праці» Ганечко О. М. Трудові правовідносини у сфері оплати праці в Україні: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.05; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2019. С. 80..

Як вже зауважувалося в роботі, у світлі концепції гідної праці, яка є глобальною метою й пріоритетом в сучасній доктрині трудового права, справедлива оплата праці працівника є одним з основних компонентів гідної праці. На наш погляд, справедлива оплата праці як компонента гідної праці є дійсно тим самим наріжним каменем, що може забезпечувати, по-перше, максимальне дотримання прав та інтересів працівника, підвищувати його рівень соціального захисту, сприяти самовдосконаленню і розвитку його творчих здібностей, по-друге, прибутковість підприємств, по-третє, сталий розвиток суспільства, - що і є головною метою впровадження в життя концепції гідної праці та стратегії сталого розвитку Амелічева Л. П., Мельников М. В. Правове регулювання справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці. Правничий часопис Донецького університету. 2016. № 1-2. С. 3..

Правильна організація оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, розмірів заробітної плати з умовами та результатами праці є могутнім чинником стимулювання продуктивності праці, заінтересованості працівника у підвищенні результативності і якості роботи Юзько Т. Гідна оплата праці як необхідний атрибут захисту права на життя працівника. Підприємництво, господарство і право. 2015. № 8. С. 22..

На сьогодні оплата праці працівників в Україні здійснюється, на жаль, несвоєчасно, не в повному обсязі та й сама вона, на наш погляд, не достатньою мірою відповідає орієнтирам справедливої оплати праці, передбаченим у міжнародних і регіональних (європейських) стандартах з оплати праці, особливо коли здійснюється кореляція за різними критеріями зарплати в Україні і в розвинутих європейських країнах Амелічева Л. П., Мельников М. В. Правове регулювання справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці. Правничий часопис Донецького університету. 2016. № 1-2. С. 3..

На наш погляд, одним із негативних факторів, що гальмує впровадження у життя ідеї гідної праці, зокрема, досягнення справедливого рівня оплати праці для вітчизняних трудівників, є недостатня ефективність державноправового регулювання відносин у галузі реалізації та захисту права на справедливу оплату праці в Україні.

Попри розмаїття на національному рівні норм законодавчих актів про працю, які містяться у ст. 43 Конституції України Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141., у Главі VII «Оплата праці» Кодексу законів про працю України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. № 50. Ст. 375., у Законі України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121., у Конвенції МОП про захист заробітної плати № 95 від 1949 р. Конвенція МОП про захист заробітної плати № 95 від 1949 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/KpUewKc (дата звернення: 16.02.2020)., Конвенції МОП про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця № 173 від 1992 р. Конвенція МОП про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця № 173 від 1992 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/EpUwAOj (дата звернення: 15.02.2020)., в них, на жаль, держава закріплює лише мінімальний рівень гарантій у сфері оплати праці для працюючих громадян. Натепер це є вже недостатнім для України, яка прагне втілювати в життя ідею справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці Амелічева Л. П., Мельников М. В. Правове регулювання справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці. Правничий часопис Донецького університету. 2016. № 1-2. С. 4..

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121. заробітна плата - це винагорода, обчислена переважно у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов роботи, що виконується, професійно-ділових якостей праців- ника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Зазначене визначення є звичним для законотворця, наукової спільноти, фахівців, але воно не містить усіх змістовних ознак справедливої заробітної плати, яка б відповідала всім вимірам теоретичних положень концепції гідної праці.

Через недостатню ефективність сучасного публічно-правового регулювання соціально-трудових відносин з оплати праці така дефініція існує й наразі, ба більше - навіть переходить незмінною у зміст численних проєктів кодифікованих актів у сфері праці.

Виходячи зі ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121., держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом:

А. Встановлення розміру мінімальної заробітної плати за правовими підстави (правовими нормами):

1) ст. 95 КЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. № 50. Ст. 375.;

2) статей 9-11 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121..

Ознайомившись із цими нормами, можна дійти таких висновків: 1) наявна норма-визначення мінімальної заробітної плати та правила її обчислення, передбачені у ст. 95 КЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. № 50. Ст. 375., закладають байдужість у працівників більш продуктивно і напружено працювати, адже у мінімальну заробітну плату входить оклад, премії, надбавки, суміщення професій, розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника та інші доплати Що входить до мінімальної зарплати: приклади від Держпраці. Український фінансово-бухгалтерський портал ««Дебет-Кредит». URL: https://cutt.ly/RpUBLZg (дата звернення: 17.04.2020).; 2) Україна не ратифікувала Конвенцію МОП про запровадження процедури встановлення мінімальної заробітної плати № 26 від 1928 р. Конвенція МОП про запровадження процедури встановлення мінімальної заробітної плати № 26 від 1928 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/JpY5Amz (дата звернення: 12.03.2020)., тобто на сьогодні не існує офіційної Методики визначення мінімальної заробітної плати.

Б. Встановлення розміру інших державних норм і гарантій за правовими підстави (правовими нормами):

1) статтями 104-108, 113 та ін. КЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. № 50. Ст. 375.;

2) ст. 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95- _ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121._.

В Україні за зазначеною формою державного регулювання передбачається високий рівень гарантій, проте на практиці роботодавці постійно порушують ці норми, про що свідчить численна судова практика, особливо стосовно незаконної невиплати доплат за надурочні роботи, за роботу у вихідні, святкові дні та ін.^{469, 470}.

В. Встановлення умов розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених ч. 3 цієї статті, та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР⁴⁶⁸ Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 540/51/20. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://cutt.ly/IpUJYxK (дата звернення: 05.04.2020). Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.06.2018 у справі № 759/9104/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://cutt.ly/zpUHIsr (дата звернення: 18.08.2019). Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121., за правовими підставами (правовими нормами):

1) ст. 98 кЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. № 50. Ст. 375.;

2) ст. ст. 13, 13¹ Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121.;

3) постанова Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності» від 19.05.1999 № 859 Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності: постанова Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/HpUUyrc (дата звернення: 09.04.2020).;

4) постанова Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» від 27 липня 2016 р. № 49» від 20.04.2016 № 304 Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» від 27 липня 2016 р. № 49: постанова Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 304. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/Op6Vcva (дата звернення: 11.04.2020).;

5) постанова Кабінету Міністрів України «Про оплату праці керівних працівників державних органів» від 30.06.2005 № 5 1 0 Про оплату праці керівних працівників державних органів: постанова Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 510. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/RaqVrsm (дата звернення: 07.04.2020).;

6) постанова Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30.08.2002 № 1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/Va3KdWK (дата звернення:

07.04.2020) ..

Проаналізувавши ці норми, можна зробити такі висновки: 1) більшість працівників отримають основну заробітну плату за Єдиною тарифною сіткою (постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 129 8 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/Va3KdWK (дата звернення:

07.04.2020) .), проте з 1-го по 11-й тарифний розряд диференціації розміру зарплати залежно від тарифікації фактично не відбувається, оскільки зарплата лише за 12-м тарифним розрядом практично дорівнює розміру мінімальної зарплати; 2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 304 Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» від 27 липня 2016 р. № 49: постанова Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 304. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/Op6Vcva (дата звернення: 11.04.2020). посадові оклади Президента України, керівників Адміністрації Президента України, Прем'єр-міністра, міністрів та інших високопосадовців не мають методику визначення, не прив'язані до жодного державного соціального стандарту;

3) постанова Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності: постанова Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/HpUUyrc (дата звернення: 09.04.2020). передбачає максимальну кратність 200 між максимально допустимим розміром посадового окладу керівника державного підприємства (вартість активів підприємства становить понад 30 млрд гривень або середньооблікова чисельність працівників - понад 20 тис. осіб та ін.) до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії, в європейських країнах таких великих розривів не існує Зарубіжний досвід нарахування заробітних плат в основних секторах економіки (деякі країни Західної та східної Європи). Офіс з фінансового та економічного аналізу у Верховній Раді України, 2018. 21 с. URL: https://cutt.ly/UpYFVb2 (дата звернення: 04.04.2020)..

Г. Встановлення умов розміру оплати праці суддів та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, працівників її центрального апарату і територіальних органів визначаються законом за правовими підставами (правовими нормами):

1) ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.;

2) ст. 51 Закону України «Про державну службу» від 27 липня 2016 р. № 4 9 Про державну службу: Закон України від 27 липня 2016 р. № 49. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 4. Ст. 43.;

3) ст. 12 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VIII Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: Закон України від 22.09.2016 № 1540-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 51. Ст. 833.;

4) постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про оплату праці в НКРЕКП» № 618 від 28.04.2017⁴⁸⁴ Про оплату праці в НКРЕКП: постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 618 від 28.04.2017. Офіційний сайт НКРЕКП. URL: https://cutt.ly/Yp6BiVo (дата звернення: 08.04.2020)..

Вивчення цих норм дає змогу сформулювати такі висновки про: 1) існування високих заробітків суддів і державних службовців у сфері енергетики та комунальних послуг порівняно із середньою зарплатою всіх працівників по Україні, що на сучасному історичному етапі розвитку нашої держави видається виправданим у світлі запобігання та протидії корупції; 2) наявність колізії у законодавстві - чинними є норми двох законодавчих актів, які передбачають різні формули розрахунку основної зарплати для державних службовців, які працюють у галузі державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (зокрема, у ст. 12 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: Закон України від 22.09.2016 № 1540-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 51. Ст. 833. передбачається формула розрахунку основної зарплати, в якій за основу береться прожитковий мінімум для працездатної особи. Водночас не втратили свою чинність і норми постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.04.2017 № 618 Про оплату праці в НКРЕКП: постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 618 від 28.04.2017. Офіційний сайт НКРЕКП. URL: https://cutt.ly/Yp6BiVo (дата звернення: 08.04.2020)., за якими передбачається більш вигідна формула розрахунку основної зарплати для зазначеної категорії державних службовців, адже в ній базовою складовою зазначена мінімальна зарплата, що майже вдвічі більша за розміром прожиткового мінімуму для працездатної особи).

Варто зауважити ще дві важливі форми державного регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації та захисту права на справедливу оплату праці в нашій державі, хоча у ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121. вони не вказуються.

Отже, першою з цих форм є регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів. Як вбачається, така форма державного регулювання завжди необхідна у цивілізованій державі. В нашій країні вона реалізується завдяки нормам постанови Кабінету Міністрів України «Про регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів» від 05.05.1997 № 42 8 Про регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів: постанова Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 № 428. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/UaqVJkS (дата звернення:

08.04.2020) ..

Другою з цих форм є оподаткування доходів працівників. Звісно, вона безпосередньо не стосується законодавства про оплату праці, однак для концепції гідної праці відіграє важливу роль. Адже в розвинутих країнах під час формування податкової політики щодо зарплат трудівників в основу закладається біологічний цикл розвитку людини, особливо той період, коли народжуються й утримуються діти.

Наприклад, у Німеччині при визначенні величини оподатковуваного доходу із сукупного доходу вираховуються так звані особливі та непередбачені витрати. До особливих витрат віднесені затрати, що мають характер матеріального забезпечення платника та його сім'ї в майбутньому: страхові внески, цільові внески на житлове будівництво, витрати на професійне навчання та підвищення кваліфікації, аліменти. У групі особливих витрат також витрати на підтримку благодійних, церковних, наукових установ (загальний обсяг таких пожертвувань не може перевищувати 5-10 % загальної суми доходів платника). До непередбачуваних витрат належать вимушені витрати у випадку лікування, інвалідності, догляду за хворими членами сім'ї (в межах установленого рівня). Крім того, при визначенні оподатковуваного доходу з нього вираховуються знижки за віком (для платників, старших 64 років), неоподатковуваний мінімум, знижки на дітей Світовий досвід оподаткування: Німеччина. Офіційний сайт Державної фіскальної служби України. URL: https://cutt.ly/1u4EgC3 (дата звернення: 17.04.2020)..

У цій країні традиційно існує так звана класова система оподаткування, де в основу класифікації платників на класи покладений їхній соціально-громадянський статус: І) неодружені працюючі без дітей; ІІ) неодружені, розлучені, овдовілі; ІІІ) одружені, за умови, що в сім'ї працює один із подружжя; а якщо працюють обоє, то один із них може за спільною згодою перейти до V класу; IV) працюють обоє з подружжя, але оподатковуються нарізно;

V) одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами III класу;

VI) працюючі, які одержують заробітну плату в кількох місцях Андрущенко В. Л. та ін. Податкові системи зарубіжних держав: навч. посіб. Київ: Кондор-Видавництво, 2012. 222 с..

Наявність класів податків за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами внаслідок переходу із класу в клас. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу у такий спосіб: один із них переходить із третього в п'ятий клас, в такому разі їхній сукупний дохід ділиться на дві рівні частини, податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою податковою ставкою (що обчислюється за прогресивною шкалою), а потім подвоюється. У підсумку сума двох податкових зобов'язань, взятих окремо, буде меншою, ніж оподаткування сукупного доходу Світовий досвід оподаткування: Німеччина. Офіційний сайт Державної фіскальної служби України. URL: https://cutt.ly/1u4EgC3 (дата звернення: 17.04.2020)..

Наведений вище позитивний досвід Німеччини може бути для України корисним, однак варто пам'ятати, що ці країни є різними за категоріями країн щодо розвитку економіки. Зазначене суттєво впливає зі свого боку на відмінність та ефективність податкової системи цих двох країн.

Враховуючи все вищезазначене, можна зробити такі висновки: в нашій державі на законодавчому рівні було закріплено лише одну таку характерну ознаку права на справедливу заробітну плату: встановлення її розміру не нижче за мінімальну заробітну плату. Як вказувалося вище, ні в чинному законодавстві, ні в проєктах кодифікованих актів у сфері праці не зазначаються виміри справедливої заробітної плати, закріплені міжнародними приписами у сфері оплати праці такі, як-от: 1) здатність заробітної плати забезпечити гідний рівень життя не лише працівникові, але й членам його сім'ї; 2) рівна плата за рівну працю тощо Карташкин В. А. Международные акты о правах человека: Сборник документов. Москва: НОРМА-ИНФРА-М. 1999. С. 10.. Відсутність законодавчої фіксації вказаних ознак права на справедливу оплату праці в нашій країні, на жаль, не додає ефективності публічно-правового регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації та захисту права на справедливу оплату праці, не сприяє поліпшенню рівня життя українських громадян, не підвищує купівельну спроможність кожної родини, створює атмосферу соціальної напруги серед українців.

Проведений вище аналіз міжнародних стандартів у сфері праці та спеціальної літератури дає змогу запропонувати таку узагальнену дефініцію права на справедливу оплату праці - це можливість працівника заробляти на достатній (задовільний, адекватний, гідний, справедливий), а не необхідний чи мінімальний, рівень життя як для себе, так і своєї сім'ї, за умов, що: 1) нарахування зарплати, проведення утримань з неї та її виплати здійснюються лише у порядку, встановленому національним законодавством або правилами, встановленими у колективних договорах, що вільно укладаються роботодавцем і найманими працівниками; 2) узгодження розміру заробітної плати за результатами праці відбувається, зважаючи на принципи поваги до честі, гідності і ділової репутації працівника, гендерної рівності, соціальної справедливості; 3) нарахування доплат за надурочні роботи, які проводяться у виняткових випадках, встановлених законодавством, здійснюється у підвищеному розмірі; 4) заробляння зарплати здійснюється в умовах економічної свободи працівника; 5) встановлення розміру зарплати забезпечує вільний розвиток, відпочинок, відкриття доступу до досягнень цивілізації працівнику; 6) попередження про звільнення з роботи працівника здійснюється у розумний строк Амелічева Л. П., Мельников М. В. Правове регулювання справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці. Правничий часопис Донецького університету. 2016. № 1-2. С. 6-7..

За допомогою МОП в Україні в межах Програми гідної праці для країни плануються державно-правові заходи щодо проведення реформування національного законодавства про оплату праці з питань встановлення нових критеріїв справедливої оплати праці на законодавчому рівні та дієвих механізмів їхнього запровадження безпосередньо на виробництві Амелічева Л. П., Мельников М. В. Правове регулювання справедливої оплати праці у світлі концепції гідної праці. Правничий часопис Донецького університету. 2016. № 1-2. С. 8..

У світлі концепції гідної праці запропоновано закріплення на законодавчому рівні (в КЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. № 50. Ст. 375., в Законі України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 17. Ст. 121.) разом із характеристиками справедливої заробітної плати, закріпленими міжнародними та регіональними трудовими стандартами, і новий критерій (ознаку): розмір справедливої заробітної плати має враховувати персональну цінність працівника (ділову репутацію).

Аргументовано, що Верховній Раді України потрібно передусім ратифікувати Конвенцію МОП про запровадження процедури встановлення мінімальної заробітної плати № 26 від 1928 р. Конвенція МОП про запровадження процедури встановлення мінімальної заробітної плати № 26 від 1928 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://cutt.ly/JpY5Amz (дата звернення: 12.03.2020). і не залишатися у цьому питанні осторонь, як нецивілізованій країні.

Усі зазначені заходи дадуть змогу більш ефективно здійснювати реалізацію і захист права на справедливу заробітну плату як за допомогою форм соціального діалогу, так і традиційних форм правового захисту (юрисдикцій- ного і неюрисдикційного) трудових прав та інтересів працівників.

4.3. Проблеми законодавчого забезпечення реалізації та захисту права на гідну працю ІТ-працівників

Амелічева Л. П.,

Бурхливий розвиток інформаційних технологій (далі - ІТ) або інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) Сукупність методів, виробничих процесів, програмно-технічних і лінгвістичних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки, зберігання, поширення, відображення і використання інформації в інтересах її користувачів. Глоссарий по информационному обществу / под общ. ред. Ю. Е. Хохлова. Москва: Институт развития информационного обтщесва, 2009. С. 61., який розпочався у 70-х роках XX ст. у світі став основним фактором усіх глобалізаційних процесів в економіці. Саме такий розвиток інформаційних технологій стрімко надав значимості на ринку праці професіям в ІТ-сфері, в яких творча, інноваційна, технічна праця присутні орієнтовно рівною мірою Щербатюк А. І. Типи праці в галузі інформаційних технологій. Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля № 4. 2018. С. 122..

Наразі одним з успішних українських напрямів втілення в життя стратегії сталого розвитку з урахуванням принципів гідної праці є стабільне зростання IT-сфери на базі активізації й підвищення ефективності й результативності творчої діяльності спеціалістів цієї сфери. Згідно з Kearney Global Services Location Index-2019 The 2019 Global Services Location Index Top 20. Kearney: Global Management Consulting Firm. Kearney website. URL: https://www.kearney.com/digital-transformation/gsli/2019-full-report (дата звернення: 17.05.2020). у 2019 р. наша країна посіла 20-те місце у світі як країна, що має потенціал та сприяє у веденні ІТ-бізнесу. Зазначена сфера індустрії в Україні динамічно розвивається, адже країна є найбільшим поставником IT-послуг у Європі. Сьогодні у загальному обсязі експортованих послуг внесок ІТ-індустрії становить вже понад 20 відсотків, вона формує більш як 3 відсотки вітчизняного ВВП, поступаючись лише аграрному комплексу і металургії Южаніна Н., Співаковський О. ІТ-галузь: зроблено в Україні. Голос України. Газета Верховної Ради України.

21.03.2019. URL: http://www.golos.com.ua/article/315073 (дата звернення: 15.05.2020).. Темп приросту продажів українських IT-компаній перевищує загальносвітовий уп'ятеро. На кінець 2019 р. на ринку працювало близько 4 тисяч компаній і 1,6 тисячі сервісних структур, кількість IT-фа- хівців сягнула за 200 тисяч, а їхні доходи становили 5 млрд доларів на рік Черкашин В. В. України з'явився шанс стати лідером ІТ-індустрії Європи. Інтернет-видання «ZN.UA».

09.08.2020. URL: https://zn.ua/ukr/finances/vikno-mozhlivostej.html (дата звернення: 18.05.2020)..

Отже, саме творча праця фахівців ІТ-сфери, метою якої є пошук рішень з перетворення світової інформації в універсальну, доступну та корисну Примеры корпоративных культур международных компаний. Корпоративная культура и кадровая политика компании Google. Официальный сайт ЭФКО группа компаний. URL: https://cutt.ly/afjqA97 (дата звернення: 10.05.2020)., активно сприяє процесу сучасних суспільних трансформацій, які відбуваються разом із впровадженням в життя концепції гідної праці і цифрових технологій.

Р. І. Шабанов правильно зауважує, що пріоритетність концепції гідної праці для трудового права не зауважити у цифрову епоху, коли новітні технології мали б полегшити виконання роботи та зменшити виробничі ризики Шабанов Р. І. Гідна праця у цифрову епоху: питання теорії і практики. Тези доповідей та наукових повідомлень учасників IX Міжнародної науково-практичної конференції, яка присвячена 50-річчю створення кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, 11 жовтня 2019 р.) / за заг. ред. О. М. Ярошенка. Харків: Право, 2019. С. 127.. Проте не можна не відмітити, що рівень забезпечення гідної праці самих фахівців ІТ-сфери бажає залишатися кращим. Адже, правовий статус працівника із зазначених фахівців має лише четверта частина від їхньої загальної чисельності в Україні. Ті ж із них, що здійснюють творчу діяльність на умовах фізичної особи-підприємця, або фактично виконують трудові обов'язки (без трудових гарантій де-юре) на рівні з офіційно оформленими найманими працівниками, або здійснюють цю діяльність на свій страх і ризик дійсно як справжні підприємці.