Відомо, що організація тренувального процесу визначається такими загальними проявами функціонування організму, як передстартовий і стартовий стан, впрацьовування, підтримання стійкої працездатності, втома, відновлення, здатність до економізації функцій у процесі регулярних фізичних навантажень.

Отже, важливо знати, як цими проявами, або, як їх ще називають, станами організму, діти і підлітки відрізняються від дорослих спортсменів. Знання відмінностей є підґрунтям для творчого і раціонального планування тренувальної роботи з юними спортсменами.

Передстартовий і стартовий стани є сукупністю умовно-рефлекторних реакцій на ситуативні подразники, які завжди передують фізичним навантаженням. Ці реакції проявляються в підвищенні збудливості і сили скорочення скелетних м'язів, у збільшенні частоти і поглибленні дихання, у збільшенні частоти і посиленні серцевих скорочень, у підвищенні артеріального тиску і навіть у підвищенні температури тіла і вмісту цукру в крові.

Якщо прийняти до уваги, що названі реакції організовуються центральною нервовою системою, яка в дітей знаходиться в стані морфологічного і функціонального становлення, то можна припустити, що вони в них або будуть відсутні зовсім, або ж будуть меншими. Як показали спостереження, так воно і є насправді. Наприклад, стартова реакція у дітей з'являється лише в 7-8 років. У тих, що мають досвід фізкультурних занять (у юних плавців), вона може проявитися і дещо раніше, у віці 5-7 років, але дуже мало. З віком стартова реакція стає більш вираженою, а в підлітків 13-15 років, через підвищення їх збудливості в зв'язку із пубертатними процесами, вона може бути навіть вищою, ніж у дорослих.

Аналогічна картина спостерігається і стосовно такого стану, як впрацьовування. Особливості впрацьовування дітей досліджувались на моделі впрацьовування серця. Виявилось, що за частотою серцевих скорочень серце у дітей впрацьовується швидше, ніж у дорослих (при відносно однаковому навантаженні, наприклад, 2 вт/кг маси при роботі на велоергометрі), але перебудова і синхронізація механічних і електричних процесів міокарду шлуночків серця у них затягується на більш тривалий час. А в цілому діти впрацьовуються повільніше, ніж дорослі. До того ж у дітей збільшення хвилинного об'єму крові досягається за рахунок частоти серцевих скорочень (хронотропна реакція), тоді як у дорослих і за рахунок сили серцевих скорочень (інотропна реакція).

Впрацювавшись, організм певний час стабільно функціонує, тобто знаходиться у стійкому стані (steady state). Цей стан у дітей і в дорослих забезпечується по-різному (див. рис. 14). Найближче у дітей до показників дорослих, як видно із рис. 14, частота серцевих скорочень. Пояснюється це тим, що у них малий резерв збільшення систолічного викиду крові серцем, і організму треба, таким чином, збільшувати ЧСС. Та найцікавішим є показник останньої колонки. Він свідчить про те, що діти на одну порцію навантаження витрачають, у порівнянні з дорослими, в півтора рази більше кисню. Це значить, що виконана робота коштує їхньому організму набагато дорожче, що коефіцієнт корисної дії їх організму набагато нижчий, ніж організму дорослих (відповідно 10-12 і 18 % за А.З. Колчинською).

Якщо до цього додати, що діти менш, ніж дорослі, здатні до м'язової роботи в умовах анаеробного обміну, що вимагає особливо великого напруження систем дихання і кровообігу, що в них більш обмежені можливості кисневотранспортної системи організму під час фізичних навантажень з причини малої кисневої ємності крові, що відбивається на величині МПК, що в них удвічі менший кисневий пульс і менша здатність до мобілізації ресурсів організму, що викликає зниження вмісту цукру в крові уже при середньому фізичному навантаженні, то, зрозуміло, процеси втоми у них будуть наростати значно швидше і інтенсивніше.

Існує універсальна закономірність - саморегулююча система, яка при значних навантаженнях менш економно витрачає свої ресурси, менш економно їх і відновлює, тобто тривалість відновлення у неї буде більшою. Це означає, що після значних і великих фізичних навантажень діти і підлітки повинні відновлюватись довше ніж дорослі. Так воно і є насправді. Хоча після середніх і, особливо, малих навантажень діти відновлюються швидше. Припускають, що це можна пояснити більшою мобільністю вегетативних систем у них.

Усі разом узяті вищенаведені особливості функціонування організму дітей і підлітків пояснюють і той факт, що тренованість у них наростає значно повільніше, ніж у дорослих.

Тепер подамо в табличному вигляді методичні рекомендації стосовно організації тренувального процесу з дітьми і підлітками, які зумовлені перебігом у них окремих психофізіологічних станів організму:

3. Перетренування: причини його виникнення і шляхи профілактики в роботі з юними спортсменами

Розпочнемо із висловлювання одного молодого хлопця, який, приступивши до занять атлетичною гімнастикою, хотів стати атлетом якомога швидше.

“Тренувався я фанатично. З самого початку по шість разів на тиждень. Коли припинилося збільшення результатів, включив в заняття біг. Але і тут перебрав, бігав багато і швидко. Все це призвело до поганого сну, став дражливим. Та на тривожні симптоми уваги не звертав. Сумний результат - вегетосудинна дистонія за гіпертонічним типом”.

І таких прикладів можна наводити дуже багато. Перевтома, перетренованість - реакція організму на надмірні навантаження, які справляють не тренуючий, а руйнуючий вплив. Перевтома підступна, бо здоровий організм спочатку може і не виявляти якихось болісних реакцій. Особливо небезпечна вона для дітей і підлітків, організм яких повинен витрачати багато енергії на забезпечення ростових процесів.

Коли перевтома повторюється, то це обов'язково, раніше чи пізніше, призведе до перетренованості. Таким чином, кожному спортивному педагогу, і особливо тому, що працює з юними спортсменами, треба добре знати, що таке перетренованість, які причини цього явища, як його діагностувати і які є засоби усунення наслідків перевантажень.

Отже, перетренованість - це патологічний стан, який характеризується зниженням спортивної працездатності і погіршенням нервово-психічного і фізичного статусу спортсмена.

Причин виникнення цього явища багато, але, узагальнюючи, їх можна звести до декількох, найбільш характерних:

Ігнорування або ж несерйозне ставлення до контролю за величиною навантажень і за реакцією організму на них.

Форсоване тренування і тренування з підвищеними навантаженнями.

Під форсованим тренуванням розуміють таке тренування, коли спортсмен тренувальне навантаження, розраховане на тривалий термін, виконує в більш короткий проміжок часу.

Тренування з підвищеними навантаженнями - це коли спортсмен застосовує не тільки великі навантаження, а й такі, які наближаються до його особистих рекордів, і робить спроби їх перевищити.

І перше, і друге закінчується добре лише тоді, коли спортсмени мають відмінну попередню підготовку.

Одноманітна, монотонна побудова тренувального процесу із великими сумарними навантаженнями без урахування попередньої підготовки спортсменів і їх індивідуальних особливостей.

Порушення ритму роботи, відпочинку, сну і харчування.

Названі порушення мають місце найчастіше, а тому ця причина є найбільш ймовірною у виникненні перетренованості.

Психічна і фізична травма. І перше, і друге потребує додаткових енерговитрат, що може порушити досягнуту рівновагу в перебігу нервових процесів і процесів обміну речовин в організмі і в результаті призвести до перетренованості.

Інтоксикація із вогнищ хронічної інфекції (хронічний тонзиліт, синусит, отит, холецистит, каріозні зуби і т.п.), тренування в хворобливому стані, перегрівання на сонці і т.д.

Перетренованість може мати місце в будь-якому періоді макроциклу. Але на початку макроциклу, в підготовчому періоді, вона виникає рідко. Ймовірність її розвитку поступово збільшується у міру підвищення тренованості, коли спортсмени наближаються до своїх особистих рекордів і перевищують їх, тобто коли вони знаходяться в спортивній формі.

Перетренованість виникає в результаті сукупності повторно виникаючої перевтоми. В основі її лежить перенапруження процесів збудження і гальмування чи їх рухливості в корі великих півкуль головного мозку.

З точки зору вчення Г. Сельє про стрес, в основі перетренованості може лежати виснаження кори надниркових залоз, що, окрім зниження спортивних результатів, може проявлятися і в зниженні опірності організму до шкідливих факторів зовнішнього середовища, зокрема до інфекційних захворювань.

Клінічна картина перетренованості у юних спортсменів така ж, як і в дорослих. Але одні і ті ж зміни, що виникли в процесі перетренованості, юним організмом переносяться значно важче.

За клінічними проявами розрізняють три стадії захворювання.

Перша стадія. Для неї характерне призупинення росту спортивних результатів або їх зниження. Скарг немає, або ж є скарги на порушення сну (погане засипання, часті прокидання).

Однією із об'єктивних ознак є розладнання найтонших рухових координацій. Так, порушується рівномірність постукування пальцями рук. Окремі удари виконуються то з більшою, то з меншою силою.

За даними С.П. Летунова (1949), у спортсменів може спостерігатися погіршення пристосованості серцево-судинної системи до швидкісного навантаження трьохмоментної функціональної проби. З'являються атипічні реакції ЧСС і АТ. У юних спортсменів після 15-секундного бігу на місці може також посилюватись вираженість гіпотонічного і дистонічного атипічних варіантів реакції ЧСС і АТ, які часто зустрічаються у них і в нормальному стані.

Ніяких інших суб'єктивних і об'єктивних даних немає. Стан серцево-судинної, дихальної та інших систем організму знаходиться, як правило, в межах норми.

Для того, щоб покращити свої досягнення, спортсмен замість необхідного відпочинку посилює тренування, що сприяє прогресуванню захворювання.

Друга стадія. Для неї характерні виражені функціональні порушення в багатьох органах і системах організму. Спортивні результати продовжують знижуватися. Спортсмен, прагнучи виправити ситуацію, поряд з посиленням тренування, старається внести свої корективи в техніку виконання вправ, у побудову і проведення тренувальних занять. Та це не приносить жаданих результатів.

У цей період у спортсмена виникає апатія, в'ялість, сонливість, небажання тренуватися, інколи жартівливість і несерйозне ставлення до тренування чи, навпаки, з'являється підвищена дражливість. Спортсмен починає часто сваритися з товаришами, сперечається з тренером.

Слід підкреслити, що у юних спортсменів частіше з'являється підвищена дражливість і рідше - апатія.

Інколи спортсмени скаржаться на легку втомлюваність, неприємні відчуття і болі в області серця, на уповільнене втягування в роботу, на появу неадекватних реакцій і емоцій страху в кінці виконання складних вправ, на втрату гостроти м'язового відчуття.

Часто спортсмени мають характерний зовнішній вигляд, а саме: блідий колір обличчя, запалі очі і синюватість під ними, синюватий колір губ.

Прогресує розлад сну. Порушується його звичайна структура, подовжується час засипання, сон стає поверхневим, неспокійним з частими сновидіннями нерідко кошмарного характеру. Все це призводить до того, що сон не дає необхідного відпочинку і відновлення сил.

У серцево-судинній системі виникають функціональні порушення, які виявляються, перш за все, в неадекватно великій реакції на фізичні навантаження, в уповільненні відновлення після них і в порушенні ритму серцевої діяльності. Неадекватно велика реакція на фізичне навантаження характеризується тим, що зрушення в серцево-судинній системі після дозованих навантажень функціональних проб стають такими, як після тренувальних занять, а після тренувальних занять такими, як після змагань. Після змагань же в цих випадках нерідко спостерігаються ознаки гострого фізичного перенапруження.

Досить часто у юних спортсменів можна бачити мармурову шкіру у вигляді підсиленого малюнка сітки венозних судин на блідому фоні, що зумовлене порушенням регуляції венозного судинного тонусу.

Спостерігається погіршення функціонального стану системи зовнішнього дихання. Воно виявляється в зменшенні ЖЄЛ і МВЛ. Після фізичних навантажень ці показники знижуються, тоді як у добре тренованих спортсменів вони, як правило, не змінюються або навіть збільшуються.

Часто у спортсменів виникають травми опорно-рухового апарату, що можна пояснити зменшенням еластичності зв'язок і пружності м'язів.

Основний обмін підвищується. Підвищується також поглинання кисню після стандартних навантажень і під час відновлення.

Всі ці зміни функціонального стану організму супроводжуються зменшенням опірності до шкідливих впливів зовнішнього середовища і до інфекційних захворювань, і тому часто перетренованість у цій стадії обтяжується важким інфекційним захворюванням, якого в іншому випадку могло й не бути.

Третя стадія. Для неї характерні: наявність різких функціональних змін в ц.н.с., наявність органічних змін у серці, недостатність кровообігу.

Спортивні результати різко знижуються, незважаючи на всі зусилля покращити їх. Спортсмен шукає всілякі об'єктивні причини своїх невдач. Він думає, що його неуспіхи пояснюються упередженим суддівством, недоброзичливим ставленням товаришів, поганим спортивним інвентарем і т.п. Це призводить до того, що він відштовхує від себе друзів і налаштовує проти себе колектив. І сам, у свою чергу, старається ізолювати себе від людей.

У спортсмена може розвинутись одна із класичних павловських форм неврозу: неврастенія, істерія, психастенія. Найбільш часто розвивається неврастенія гіперстенічної або гіпостенічної форми.

Гіперстенічна форма неврастенії є наслідком ослаблення гальмівного процесу в корі головного мозку і характеризується підвищеною збудливістю, почуттям стомленості, втоми, загальної слабкості, безсонням.

Гіпостенічна форма неврастенії є наслідком перенапруження процесу збудження в корі головного мозку і характеризується загальною слабкістю, швидкою стомлюваністю, апатією, сонливістю удень.

У юних спортсменів частіше зустрічається гіперстенічна форма неврастенії. Це пояснюється тим, що сила гальмівного процесу в корі головного мозку у них і в нормі менша сили процесу збудження.

На ґрунті великого перенавантаження організму і різкого порушення функцій ц.н.с. може розвинутися дистрофія міокарду.

Із викладеного зрозуміло, що перетренованість найлегше лікувати в першій стадії і найважче - в третій. У першій стадії спортсмен разом із тренером можуть самотужки нормалізувати функціональний стан організму і відновити спортивну працездатність, тоді як у другій і третій стадіях необхідне втручання лікаря.

Що ж треба робити при лікуванні перетренованості в першій стадії?

Тренування в цьому випадку припиняти не слід. Але треба заборонити участь у змаганнях і змінити режим тренування на 2-4 тижні. Зміна режиму тренування полягає в зменшенні його об'єму (зменшується тривалість занять і їх кількість у мікроциклі) і виключенні із нього тривалих інтенсивних вправ, координаційно складних вправ і роботи над покращенням прудкості.

З покращенням самопочуття і загального стану тренувальний режим поступово повертається в попереднє русло.

У другій стадії перетренованості однієї зміни режиму тренування уже не досить. Слід на 1-2 тижні припинити тренування, замінивши його активним відпочинком. Потім протягом 1-2 місяців тренуватися з таким режимом, як це пропонується для першої стадії, а далі, з покращенням самопочуття і загального стану, поступово повернутися до того режиму роботи, який потрібний для подальшого вдосконалення.

У третій стадії тренування треба припинити уже на 1-2 місяці, із яких 15 днів відвести на повний відпочинок і лікування, яке бажано організувати в клінічних умовах. Після цього втягування в тренувальну роботу відбувається протягом 2-3 місяців. Тренувальний режим у цей час будується так, як і при усуненні першої і другої стадій перетренованості, з виключенням, зрозуміло, участі в змаганнях.

Яка ж ефективність лікування перетренованості?

У першій стадії свого розвитку це явище ліквідується без будь-яких наслідків. А у випадку другої і, особливо, третьої стадії спортивна працездатність може знижуватись на тривалий час, інколи і на все життя.

І на завершення ще раз наголосимо, що усвідомлення викладеної в цьому підрозділі інформації ще не гарантує від ризику виникнення перетренованості, якщо не буде налагоджено систематичного і об'єктивного контролю за величиною навантажень і за реакцією організму на ці навантаження.

Контрольні питання

Які є найважливіші чотири вимоги стосовно роботи з юними спортсменами?

Як відрізняються юні спортсмени від дорослих спортсменів такими станами організму як передстартовий і стартовий стани, впрацьовування, підтримання стійкої працездатності, втома, відновлення, здатність до економізації функцій у процесі регулярних фізичних навантажень?

Як треба враховувати у тренуванні юних спортсменів особливості перебігу у них окремих психо-фізіологічних станів організму?

Які є найбільш вагомі причини перетренування юних спортсменів?

Які є стадії такого патологічного стану як перетренування?

Як можна, використовуючи педагогічні засоби, лікувати перетренованість у першій і другій стадіях захворювання?

Коли ймовірність перетренованості найбільша: у підготовчому періоді тренування, чи тоді, коли спортсмен знаходиться у стані спортивної форми?

Що є найефективнішим засобом запобігання перетренованості?

Розділ ххvI. Перевірка засвоєння знань з теорії і методики фізичного виховання

Фахівець з будь-якої галузі знань повинен бути здатен не просто відтворювати ці знання, а вміти творчо застосовувати їх залежно від запитів теорії і практики розвитку і функціонування галузі. Для підсумкової оцінки цієї здатності стосовно теорії і методики фізичного виховання можна запропонувати декілька підходів. Та перш ніж характеризувати їх, зауважимо, що згідно з European Credit Transfer System (ECTS) - Європейською Кредитно-Трансферною Системою навчання процес викладання ТМФВ у спеціальному вищому навчальному закладі розпадається на декілька пов'язаних між собою модулів. У межах кожного з них студент може отримати певну кількість балів, а в сумі це буде складати максимум 100 балів.

Шкала ж оцінювання згідно з ECTS має такий вигляд:

2. Виконання комплексних контрольних завдань

Комплексні контрольні завдання (ККЗ) виконуються у письмовій формі. Окрім цього, важливо звернути увагу на такий момент. У кожному ККЗ, у другій його частині, передбачається проведення заняття фізичними вправами з групою осіб. У кожному конкретному занятті вікова градація цих осіб різна (від дошкільнят до осіб похилого віку включно).

Зрозуміло, що фактичне проведення такого заняття є ідеальним варіантом організації виконання ККЗ. Ідеалу ж, як правило, досягти не вдається. А тому, висвітлюючи даний пункт ККЗ, за умови, що заняття провести не вдається, виконавцеві буде достатньо звернути увагу на найважливіші, на його думку, методичні аспекти.

На якому із ККЗ зупинитись, вирішує виконавець на основі запропонованої викладачем методики випадкової вибірки.

Комплексні контрольні завдання і їх типові рішення

ЗАВДАННЯ 1

П е р ш а ч а с т и н а

1.1. Розкрити основи організації фізичного виховання дорослих людей.

1.2. Показати, як можна досягати антисклеротичного ефекту засобами фізичного виховання у роботі з людьми похилого віку.

Д р у г а ч а с т и н а

2.1. Підготувати конспект 15-го від початку роботи заняття з групою здоров'я, що складається із людей похилого віку, які раніше фізичною культурою не займалися, мають уже помітну надлишкову вагу тіла і зацікавлені в зменшенні, а то й в усуненні ризику захворювання на атеросклероз.

Кількісний склад групи - 15 осіб із приблизно рівним співвідношенням чоловіків і жінок.

Завдання і зміст роботи повинні бути зорієнтовані на досягнення антисклеротичного ефекту, хоча, звичайно, треба охоплювати всі напрямки роботи: освітній, оздоровчий, виховний, і це повинно відбитись у формулюванні завдань заняття.

Тривалість заняття - 60 хвилин.

2.2. Провести заняття з групою здоров'я, дотримуючись завдань і змісту роботи, викладених у конспекті.

ТИПОВЕ РІШЕННЯ ЗАВДАННЯ 1

1.1. Діяльність з фізичного виховання дорослого населення, як і діяльність з фізичного виховання молодших його контингентів, організується у нашій країні на основі поєднання двох начал - державного і громадсько-самодіяльного.

До державних інститутів, що організують фізичне виховання дорослих людей, належать середні спеціальні та вищі навчальні заклади, збройні сили і ряд інших (органи міліції, пожежної безпеки і т.п.). Фізична підготовка у державних закладах є обов'язковою і здійснюється згідно відповідних програм і настанов.

Основною формою організації самодіяльного фізкультурного руху дорослого населення є добровільні спортивні товариства (ДСТ), які створюються з урахуванням професійної та територіальної спільності громадян, що об'єднуються ними. Первинними ланками ДСТ є колективи фізичної культури підприємств, установ, навчальних закладів і т.д.

Широко практикується й організація масових фізкультурних заходів у центрах громадського відпочинку населення - садах і парках, Будинках і Палацах культури, стадіонах і водних станціях, приміських зонах відпочинку і т.п. Для цього передбачаються: комплекси спортивних майданчиків і приміщень для ігор, прокатний фонд спортивного інвентарю і спорядження, інструкторські кадри.

Також широко практикується самостійне використання засобів фізичного виховання у вигляді індивідуальних і групових занять фізичними вправами. Умови для цього забезпечуються пропагандою здорового способу життя через пресу, радіо, телебачення, наданням спеціального часу і місць занять на спортивних спорудах, водних і лижних базах, створенням пунктів прокату інвентарю.

1.2. Треба поступово збільшувати навантаження аеробного характеру з тим, щоб можна було підтримувати роботу на пульсі 135-140 уд/хв у межах 30-35 хв. Бажано такі навантаження виконувати три рази на тиждень. Така робота покращує утилізацію жирів, сприяє встановленню потрібного співвідношення між ліпопротеїнами високої та низької щільності, призводить до зменшення холестерину в крові і, як наслідок, формується антисклеротичний ефект.

Але не тільки вправи аеробного характеру можуть сприяти профілактиці атеросклерозу. Є думка, що рухова активність (особливо силові вправи помірної потужності) здатна певною мірою протидіяти перерозподілу солей кальцію в організмі, притаманному старінню. Тут задіюються ендокринно-метаболічні механізми.

Також робиться припущення і про наявність механічного антисклеротичного ефекту рухової активності. Можливості відкладення солей кальцію у м'язи, сухожилля і суглоби зменшуються при руховій активності. Таку антисклеротичну гімнастику дають кровоносним судинам, суглобам, сухожиллям фізичні вправи зі зміною положень тіла і різноспрямованими прискореннями, що вимагають швидких регіональних змін у тонусі судин у зв'язку зі зміщенням маси крові, а також вправи на гнучкість.

2.1. Виконавець ККЗ повинен зазначити, що до людей похилого віку належать ті, що потрапляють у віковий проміжок 61-74 роки (чоловіки) і 56-74 роки (жінки).

Правильно підготовленим слід вважати конспект, який відповідає таким ознакам:

наявність усього комплексу завдань (освітніх, оздоровчих, виховних);

якісне і кількісне визначення інвентарю і обладнання, що потрібні в процесі роботи;

виклад змісту роботи і навчально-виховних проявів, що будуть розгортатися по ходу заняття, за загальноприйнятою стандартною схемою.

Головною складовою змісту роботи на занятті є вправи аеробного характеру, які повинні доповнюватись вправами основної гімнастики, що характеризуються різноманітністю структури і темпу виконання, силовими вправами з напруженнями не більше 50-60% максимуму, вправами на гнучкість.

2.2. Проводячи заняття, жорстко дотримуватись основної вимоги - не допускати, щоб інтенсивність фізичних навантажень була вищою ПАНО, покладаючись при цьому на найбільш доступний і інформативний показник - частоту серцевих скорочень.

Значення ЧСС на рівні ПАНО вельми варіативні. Вони залежать від величини і спрямованості навантажень, віку, маси тіла виконавців. Існує формула відносно точного розрахунку величини ЧСС. Формула така: ЧСС=82,2 + 1,2N -0,0001*А²*m, де N - інтенсивність навантаження на рівні ПАНО (% від МПК); А-вік, років; m-маса тіла, кг. Але скористатись нею не просто, бо ж основна її перемінна (параментр N) визначається в лабораторних умовах. Та відносно велика точність для визначення ЧСС на рівні ПАНО на фізкультурно-оздоровчих заняттях і не потрібна. Досить непогано для цього випадку працює формула: 220 мінус вік (у роках). Розрахована по ній ЧСС для людей 30-40 років буде вищою ПАНО, а для людей похилого віку - буде приблизно співпадати з ПАНО.

Зрозуміло, що все це повинно доповнюватись спостереженням за зміною суб'єктивних параметрів: потовиділення, забарвлення шкіри, характер дихання.

ЗАВДАННЯ 2

П е р ш а ч а с т и н а

1.1. Опираючись на знання, засвоєні при вивченні природничих дисциплін, а також при вивченні теорії і методики фізичного виховання, схарактеризувати морфологічні й енергетичні механізми, що лежать в основі сили і силової витривалості.

1.2. Зобразити схематично і коротко описати відому у практиці (або ж запропонувати свою) конструкцію тренажера, за допомогою якого можна прискорити підготовку у підтягуванні із вису на перекладині тих школярів, які не можуть ні разу підтягнутися або ж підтягуються лише декілька (1-3) разів.

Д р у г а ч а с т и н а

2.1. Підготувати конспект уроку з фізичної культури для учнів 7-го класу загальноосвітнього навчального закладу, сформувавши освітні, оздоровчі і виховні завдання, і виклавши засоби, методи і методичні прийоми їх вирішення.

У вирішенні оздоровчих завдань запропонувати фізичні навантаження, що сприяють розвитку сили і силової витривалості, а також індивідуальні фізичні навантаження для тих учнів, які або не можуть ні разу підтягнутися, або ж підтягуються не більше одного-трьох разів.

2.2. Провести урок фізичної культури з учнями 7-го класу загальноосвітнього навчального закладу, дотримуючись завдань і змісту роботи, викладених у конспекті.

Т И П О В Е Р І Ш Е Н Н Я З А В Д А Н Н Я 2

1.1. Морфологічні й енергетичні механізми визначають скорочувальні властивості м'язів. Інтегральними показниками цих властивостей є: поперечний переріз м'язів; ємність енергетичних субстратів, таких, як АТФ, креатинфосфат, міоглобін; потужність ферментативних систем, що забезпечують швидкість утилізації і відновлення макроергів (АТФ і креатинфосфату).

Зі збільшенням, зокрема, поперечного перерізу м'язів прямо пропорційно зростає і їх сила. На сьогодні результати більшості досліджень свідчать про те, що поперечний переріз м'язів зростає завдяки гіпертрофії окремих волокон, яка в сумі визначає гіпертрофію м'язів у цілому. Це, у свою чергу, вказує на те, що кількість м'язових волокон залишається постійною, а змінам піддається лише їх об'єм.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Одна з можливих конструкцій тренажера для підготовки у підтягуванні із вису на перекладині

Зображений на рисунку тренажер диференційовано полегшить зусилля для учнів, що не можуть ні разу підтягнутися або ж підтягуються мало.

2.1. Правильно підготовленим слід вважати конспект, який відповідає таким ознакам:

наявність усього комплексу завдань (освітніх, оздоровчих, виховних);

якісне і кількісне визначення інвентарю і обладнання, що потрібні в процесі роботи;

виклад змісту роботи і навчально-виховних проявів, що будуть розгортатися по ходу заняття, за загальноприйнятою стандартною схемою.

В основній частині уроку повинні бути заплановані індивідуальні навантаження для тих учнів, які або не підтягуються із вису на перекладині зовсім, або ж підтягуються дуже мало. І все це у розрахунку на те, що є тренажер подібний до того, що поданий у теоретичній частині ККЗ.

У дозуванні навантажень за основу взяти міркування, що треба впливати і на центрально-нервові механізми, і на морфолого-енергетичні. Для впливу на перші повторний максимум знаходиться у межах 1-3 повторень, а для впливу на другі - у межах 8-12 повторень. Для поєднаного ж впливу він знаходиться у межах 5-7 повторень. Отже, треба забезпечити такі умови роботи на тренажері, щоб учні могли підтягуватись у межах 5-7 разів. Двох-трьох підходів з установкою підтягуватись «до відмови» буде цілком досить.

2.2. На уроці повинна чітко проглядатися керівна роль педагога у спрямовуючому, контролюючому і стимулюючому аспектах.

ЗАВДАННЯ 3

П е р ш а ч а с т и н а

1.1. Запропонувати модель процесу підготовки у підтягуванні на перекладині тих юнаків, що готуються до вступу на факультет фізичної культури.

Розписати навантаження для тижневого відрізку процесу підготовки, обґрунтовуючи їх посиланням на морфо-фізіологічні механізми, що лежать в основі розвитку силових здібностей.

1.2. Запропонувати методику підготовки у підтягуванні на перекладині тих юнаків, які прагнуть підготуватися настільки, щоб мати змогу підтягуватися на одній руці 1-3 рази.

Д р у г а ч а с т и н а

2.1. Підготувати конспект заняття секції загальної фізичної підготовки для школярів-старшокласників, сформувавши освітні, оздоровчі і виховні завдання і виклавши засоби, методи і методичні прийоми їх вирішення.

На занятті використати програми навантажень у підтягуванні на перекладині для тих юнаків, що готуються до вступу на факультет фізичної культури, і для тих, що хотіли б підтягуватися на одній руці 1-3 рази.

Тривалість заняття - 60 хв.

2.2. Провести секційне заняття із юнаками - старшокласниками загальноосвітнього навчального закладу, дотримуючись завдань і змісту роботи, викладених у конспекті.

Т И П О В Е Р І Ш Е Н Н Я З А В Д А Н Н Я 3

1.1. Розписати навантаження для тижневого відрізку процесу підготовки, обґрунтовуючи їх посиланням на морфо-фізіологічні механізми, що лежать в основі розвитку силових здібностей.

Абітурієнт, що прагне вступити на факультет фізичної культури, повинен підтягуватися 20-30 разів. Такий результат можуть забезпечити м'язи, що мають великий поперечний переріз і гарно натреновані на силову витривалість. А це, у свою чергу, залежить від досконалих морфо-енергетичних механізмів. Щоб впливати на морфологію, треба працювати з повторним максимумом у межах 8-12 повторень, а для впливу на енергетику у плані розвитку силової витривалості треба підтягуватись більше 12-ти разів з установкою «до відмови плюс два рази». Після двох-трьох підходів (як у першому, так і в другому варіанті) відновлення, як відомо, триває приблизно 2 доби.

Отже, підготовку у підтягуванні слід планувати не більше 3-х разів на тиждень. На початку краще обмежитись дворазовими тренуваннями. При цьому перше тренування присвятити нарощуванню маси, а друге - збільшенню силової витривалості. Ознакою того, що м'язи встигають відновлюватись, є прогресивне збільшення числа підтягувань, коли йде робота на силову витривалість.

1.2. Це, як правило, ті юнаки, які підтягуються вже досить багато. Приблизно разів двадцять. Маса м'язів у них, у зв'язку з цим, уже достатня для того, щоб пробувати підтягуватись на одній руці. Але для цього треба змінити спрямованість тренувань, працювати не для розвитку силової витривалості, а для розвитку сили, тобто вдосконалювати центрально-нервові механізми, що забезпечують силові прояви. Вони ж, як відомо, вдосконалюються тоді, коли використовуються граничні і близькі до них опори, а конкретніше - коли в одному підході можна підтягуватись не більше 1-3 разів. Зрозуміло, що це можна зробити тоді, коли підтягуються з додатковими обтяженнями.

Підтягування з додатковими обтяженнями чергуються із такими спробами: утриматися у висі на зігнутій руці; у висі на руці, що зігнута під кутом 30^о; із вису на одній руці, що зігнута під кутом 90^о, спробувати підтягуватися вище; далі кут збільшується, аж поки рука буде розігнута повністю, а установка зберігається та ж - підтягнутися до кінця.

2.1. Правильно підготовленим слід вважати конспект, який відповідає таким ознакам:

наявність усього комплексу завдань (освітніх, оздоровчих, виховних);

якісне і кількісне визначення інвентарю й обладнання, що потрібні в процесі роботи;

виклад змісту роботи і навчально-виховних проявів, що будуть розгортатися по ходу заняття, за загальноприйнятою стандартною схемою:

узгодженість змісту роботи на занятті з навчальним матеріалом програми з фізичної культури.

На занятті повинні бути передбачені навантаження у підтягуванні на перекладині для тих юнаків, що готуються до вступу на факультет фізичної культури, і для тих, що хотіли б підтягуватись на одній руці 1-3 рази.

2.2. На занятті повинна чітко проглядатися керівна роль педагога у спрямовуючому, контролюючому і стимулюючому аспектах.

ЗАВДАННЯ 4

П е р ш а ч а с т и н а

1.1. Застосовуючи знання з біологічних дисциплін, що вивчаються на факультеті фізичної культури, розкрити механізми, які лежать в основі розвитку витривалості до роботи помірної інтенсивності, і вказати, у якому віці вони найбільш піддаються удосконаленню.

1.2. Ґрунтуючись на знаннях з теорії і методики фізичного виховання, а також з практичних дисциплін, що вивчаються на факультеті фізичної культури, схарактеризувати засоби і методи розвитку витривалості до роботи помірної інтенсивності.

Д р у г а ч а с т и н а

2.1. Підготувати конспект уроку з фізичної культури для учнів 3-го класу загальноосвітнього навчального закладу, сформулювавши освітні, оздоровчі та виховні завдання і виклавши засоби, методи і методичні прийоми їх вирішення.

У вирішенні оздоровчих завдань передбачити навантаження, що сприяють підвищенню витривалості до роботи помірної інтенсивності.

Тип уроку - змішаний; вид уроку - комбінований.

2.2. Провести урок фізичної культури з учнями 3-го класу, дотримуючись завдань і змісту роботи, викладених у конспекті.

Т И П О В Е Р І Ш Е Н Н Я З А В Д А Н Н Я 4

1.1. Помірною вважається така інтенсивність м'язової роботи, коли запит працюючих м'язів на кисень повністю задовольняється функціонуванням відповідальних за його доставку систем і органів.

Звідси зрозуміло, що витривалість до роботи помірної інтенсивності визначається функціональними можливостями серцево-судинної, дихальної, нервової систем, можливостями аеробного фосфорилювання, певною мірою потужністю буферних систем, що забезпечують стабільність внутрішнього середовища організму, а також координацією всіх цих чинників.

Дія названих чинників призводить до збільшення такого показника, як максимальне поглинання кисню (МПК), який є інтегральним виразником механізмів, що забезпечують витривалість до роботи помірної інтенсивності.

Важливим механізмом є також ефективна утилізація кисню м'язами й ефективна ліквідація ними продуктів метаболічного розпаду, у тому числі і лактату, що дозволяє, при інших рівних умовах довше підтримувати роботу заданої інтенсивності.

Про піддатливість названих механізмів удосконаленню можна судити на підставі динаміки розвитку витривалості до помірної роботи у процесі онтогенезу. На сьогодні відомо, що вона різко збільшується від 8 до 9 років, залишається на цьому рівні приблизно до 11 років, далі дещо збільшується, стабілізується у 14-15 років і знову наростає від 15 до 17 років. У осіб жіночої статі означені часові проміжки, як правило, починаються і закінчуються на рік раніше.