Як бачимо, вони вибрали свій вид спорту значною мірою випадково. А як часто трапляється щасливий випадок, як часто з'являються спортивні обдарування серед маси хлопчиків і дівчаток, юнаків і юнок, що займаються спортом? - Досить рідко. Так, фахівці стверджують, що в плаванні підготовка одного майстра спорту міжнародного класу вимагає навчання 10 тис. плавців.

Звідси зрозуміло, що було б нерозумним сидіти і ждати щасливого випадку, треба цілеспрямовано вести пошук спортивних талантів. Звичайно, розкрити секрети таланту, побачити природжене і набуте - завдання складне і поки-що з багатьма невідомими. Але певні напрацювання у цій області є, і в подальшому викладі ми познайомимо з ними читача.

1. Основні поняття, пов'язані з визначенням придатності і перспективності до занять окремими видами спорту

Основні поняття сформулюємо так, як це має місце в працях провідних теоретиків дитячо-юнацького спорту^,.

Спортивний відбір - це система організаційно-методичних заходів комплексного характеру, яка включає педагогічні, психологічні, соціологічні і медико-біологічні методи дослідження, на основі яких виявляються задатки і здібності дітей, підлітків, юнаків і юнок для спеціалізації в певному виді спорту.

Розрізняють первинний і вторинний відбори.

Первинний відбір - це знайомство з майбутнім спортсменом, вивчення його під час пошуку здібних дітей у загальноосвітніх навчальних закладах, при наборі в секцію чи групу початкової підготовки дитячо-юнацької спортивної школи. Тут оцінюються рухові здібності і особливості будови тіла, здійснюють психофізіологічне обстеження, вивчають мотиваційну сферу, знайомляться з родичами (батьком і матір'ю).

Вторинний відбір являє собою вивчення юного спортсмена (уточнення його сильних і слабких проявів) уже безпосередньо на тренувальних заняттях. Дані, отримані під час такого вивчення, дозволяють конкретизувати попередню (зумовлену первинним відбором) характеристику, виявити приховані можливості.

Примітка: окрім спортивного відбору і його модифікацій у практиці спорту мають місце ще й такі різновиди відбору, як відбір для участі в конкретних змаганнях і відбір для комплектування збірних команд.

Спортивна орієнтація - це система організаційно-методичних заходів комплексного характеру, на основі яких уточнюється вузька спеціалізація юного спортсмена в обраному виді спорту або його ігрове амплуа.

Спортивна селекція - це система заходів, якими передбачається періодичний відбір кращих спортсменів на різних етапах багаторічного спортивного вдосконалення.

2. Методи спортивного відбору й орієнтації

5. Селективна робота на етапах багаторічної спортивної підготовки

Багаторічну спортивну підготовку, або проміжок часу від моменту, коли людина залучається до занять спортом і до моменту, коли вона залишає спортивну орбіту, поділяють на п'ять взаємопов'язаних етапів:

Початкової підготовки;

Попередньої базової підготовки;

Спеціалізованої базової підготовки;

Максимальної реалізації індивідуальних можливостей;

Збереження досягнень.

Відрізняються вони один від одного, перш за все, завданнями і змістом роботи та особливостями проведення селективної роботи по відбору найбільш талановитих спортсменів.

На першому етапі одним із визначальних факторів відбору є орієнтація на дітей того віку, в якому прийшла в спорт більшість найсильніших спортсменів світу. Але це не значить, що треба відмовляти дітям, чий вік перевищує загальноприйнятий. Так, наприклад, знамениті “богатирі” В. Алексєєв і Д. Рігерт прийшли в спорт у 19-20 років, а А. Воробйов вперше познайомився зі штангою, перебуваючи на службі в збройних силах.

Спортивним педагогам, схильним залучати дітей до занять спортом з дуже раннього віку, слід враховувати, що прагнення якомога раніше виявити спортивні здібності підвищує ймовірність помилок і що особливості сучасного тренування такі, що діти, котрі рано почали займатися спортом, як правило, і залишають його раніше, часто не досягнувши віку, оптимального для найвищих результатів.

Важлива умова ефективності початкового відбору - проводити його після обов'язкового навчання основам певного виду спорту в об'ємі приблизно 30-40 уроків у групах початкової підготовки спортшколи. При відсутності такого навчання легко припуститися помилки і прийняти, наприклад, того, що краще їздить на велосипеді чи ковзанах, чи краще грає в футбол замість того, що є більш здібним. Окрім цього і в зв'язку з цим треба орієнтуватися не на результат, а на генетично детерміновані показники і ознаки.

Дуже важливим елементом початкового відбору є ретельна оцінка стану здоров'я дітей. У процесі медогляду треба передбачити порівняння паспортного і біологічного віку дітей. Треба керуватися тим, що в більшості видів спорту серед спортсменів, що виконали нормативи І розряду, майстра спорту, більше половини мають ознаки прискореного біологічного розвитку. Серед майстрів спорту міжнародного класу акселератів уже менше 20 %. Найвищі досягнення, особливо в циклічних і складнотехнічних видах спорту, часто демонструють спортсмени з нормальним і пізнім типом біологічного дозрівання і рідко - з раннім.

Досвід показує, що при початковому відборі треба приділяти увагу якостям, що характеризують особистість дитини. Це такі якості: бажання за всяку ціну займатися спортом; прагнення отримати високі оцінки при виконанні різних вправ; рішучість і напористість в ігрових ситуаціях; сміливість при виконанні незнайомих завдань; працелюбство.

Також треба обов'язково враховувати соціологічні критерії схильностей до успішного спортивного вдосконалення: спортивні традиції сім'ї, ставлення членів сім'ї до занять спортом; успішність навчання в школі.

І, нарешті, слід особливу увагу надавати комплексному підходу при початковому відборі, виходячи з того, що спортивний результат не свідчить про перспективність новачка. У цьому плані розбіжність фактичного рівня розвитку фізичних якостей із пропонованим не є строгим протипоказанням до відбору.

При оцінці можливостей юного спортсмена на другому етапі основна увага зосереджується на виявленні прихованих захворювань і вогнищ хронічної інфекції. Суттєву увагу приділяють і визначенню специфічних для того чи іншого виду спорту захворювань, наприклад, ортопедичних - у легкоатлетів і представників спортивних ігор, верхніх дихальних шляхів і органів слуху - у плавців і т.д. Наукові дослідження з цього приводу свідчать, що біля 40 % учнів ДЮСШ практично не мають перспективи для досягнень дійсно високих спортивних результатів через відхилення в стані здоров'я.

Все більшого значення на другому етапі багаторічної підготовки набуває оцінка особисто-психічних якостей. Основні критерії перспективності при цьому такі: настирливість; відсутність помисловості; впевненість у своїх силах; бажання тренуватися і змагатися із сильними партнерами і суперниками.

На цьому етапі доцільно з'ясувати, за рахунок яких зусиль, якою ціною було досягнуто того чи іншого рівня підготовленості. Природно, що найбільш перспективними є ті юні спортсмени, що змогли досягти значного прогресу за рахунок різнобічної “бережливої” підготовки. Досвідчені тренери надають такій оцінці першорядного значення.

Також одним із вузлових положень, яким треба керуватися на даному етапі, є положення, що для оцінки перспективності треба керуватися не тільки абсолютними показниками рівня розвитку тих чи інших якостей, але і темпами їх приросту.

До сказаного слід додати і таке. На цьому етапі велику увагу при відборі приділяють оцінці так званих спеціалізованих сприймань: почуття темпу, розвитку зусиль; відчуття води у плавців і веслувальників; відчуття снігу у лижників; відчуття просторової орієнтації у гімнастів; відчуття ракетки у тенісистів; відчуття м'яча у гравців. Досвід практичної роботи свідчить, що низький рівень спеціалізованих сприйнять не можне бути компенсований навіть винятковістю фізичних якостей і особливими психічними властивостями спортсменів. Та це й не дивно. Спеціалізовані сприйняття є покажчиками роботи і рівня розвитку фізичного розуму, який забезпечує рухові прояви і є, зрозуміло, провідним у плануванні, організації і здійсненні спортивної діяльності.

На третьому етапі перспективними вважаються спортсмени, які тренувались за різноманітними програмами, обмежували кількість занять з великими фізичними навантаженнями і кількість стартів у відповідальних змаганнях і при цьому швидко прогресували.

Все більшої ролі на цьому етапі набуває оцінка особистих і психічних якостей спортсмена. Основні критерії цього такі: стійкість проти стресових змагальних ситуацій; здатність налаштовуватись на спортивну боротьбу; вміння мобілізувати сили на фініші і в умовах гострої конкуренції під час змагання; здатність досягти найкращих результатів у найбільш відповідальних стартах, в оточенні найсильніших суперників.

Одним із основних показників, що свідчать про здатність спортсмена до подальшого вдосконалення, є різнобічна технічна підготовленість. Основний критерій тут - уміння правильно виконувати велику кількість найрізноманітніших спеціально-підготовчих вправ, тонко варіювати просторовими, часовими і динамічними параметрами рухів у найрізноманітнішому функціональному стані - від стану бадьорості до стану прогресуючої втоми. Це знову ж таки свідчить про рівень розвитку фізичного розуму і вказує на те, що у видах спорту з бідними руховими програмами треба на перших двох етапах багаторічної спортивної підготовки забезпечувати надійний фундамент фізичної освіти.

Важливий критерій для оцінки перспективності на цьому етапі - результат зіставлення (порівняння) ходу становлення спортивної майстерності конкретного спортсмена із загальними закономірностями формування вищої спортивної майстерності, характерними для найсильніших у тому чи іншому виді спорту чи окремій дисципліні.

Усі міркування, висловлені стосовно оцінки перспективності спортсменів на третьому етапі, є актуальними і стосовно оцінки їх потенційних можливостей на четвертому і п'ятому етапах багаторічної спортивної підготовки.

На цих етапах найбільшої ваги набуває проблема комплектування команд для участі у відповідальних стартах. Перевагу надають показнику індивідуальної результативності в передфінальних чи фінальних стартах. Видатні спортсмени вміють, як правило, вести спортивну боротьбу в найбільш важких ситуаціях. Саме ця якість забезпечувала перемоги і унікальні досягнення плавцям В. Сальникову і Л. Качюшіте, легкоатлетам В. Борзову і В. Санєєву, гімнастам Б. Шахліну і Л. Турищевій і т.д.

Контрольні питання

Що таке спортивний відбір, спортивна орієнтація і спортивна селекція?

Які є методи спортивного відбору та орієнтації?

Що таке первинний і вторинний відбори і на які критерії треба орієнтуватися при їх здійсненні?

Як можна визначити біологічний вік дитини, здійснюючи спортивний відбір?

Яка із форм відбору є більш раціональною на першому його етапі: форма відсіву чи форма вибору?

Як здійснювати селективну роботу на етапах багаторічної спортивної підготовки?

Яка різниця між спортивною підготовкою і спортивним тренуванням?

Чи є різниця між поняттями «спортивна підготовка» і «система спортивної підготовки»?

Розділ ХХІІІ. Зміст і визначальні риси спортивного тренування

Перш ніж приступити до висвітлення питань, пов'язаних зі спортивним тренуванням, відзначимо, що спортивне тренування, як зазначалось у попередньому розділі, є одним із чотирьох блоків системи спортивної підготовки.

Звідси цілком логічно можна дати таке визначення цього специфічного педагогічного процесу: спортивне тренування - це частина спортивної підготовки спортсмена, системно побудована на використанні фізичних вправ, на фізичній активності.

Примітка: це визначення охоплює ті види спорту, де результат забезпечується проявами моторики (чи то рівнем розвитку фізичних якостей, чи мистецтвом рухів).

Отже, у процесі тренування повністю вирішуються завдання таких різновидів спортивної підготовки, як фізична (загальна і спеціальна) і технічна. Але оскільки фізичні вправи призводять не лише до фізіологічних зрушень в організмі, а й є довільними (що зачіпають розум і волю) руховими діями, то під час тренування певною мірою вирішуються і завдання інших різновидів спортивної підготовки: тактичної, інтелектуальної, морально-вольової, спеціально-психічної, інтегральної.

Результатом тренування є тренованість. Її пов'язують у першу чергу з біологічними (морфологічними і функціональними) пристосуваннями, які формуються в організмі спортсмена під впливом тренувальних навантажень і виражаються в збільшенні його працездатності. Тренованість, таким чином, - це міра пристосованості організму до конкретної роботи, досягнута через тренування.

1. Засоби і методи спортивного тренування

Окрім тільки що наведеного, є й інше визначення спортивного тренування, а саме: спортивне тренування - це спеціалізований процес фізичного виховання. Якщо прийняти його до уваги, то тоді зрозуміло, що в спортивному тренуванні застосовуються ті ж засоби і методи, що і в фізичному вихованні, і які схарактеризовані відповідно у розділах чотири і п'ять.

Але є й деякі відмінності. І хоч вони й не принципові, на них все ж треба зупинитися. Так, уже в фізичному вихованні, де не ставиться мета максимально розвинути руховий потенціал людини, як це має місце при заняттях спортом, провідне місце займають фізичні вправи, а інші засоби (природні сили, гігієнічні фактори) відіграють супутню, підпорядковану роль.

У спортивній діяльності провідна роль фізичних вправ доведена до свого апогею. Більше того, тут фізичні вправи профілюються (залежно від вирішуваних з їх допомогою завдань) стосовно не тільки окремих видів спорту, а й окремої спортивної дисципліни. Профілювання зводиться до поділу їх на три групи:

Змагальні вправи;

Спеціально-підготовчі вправи;

Загально-підготовчі вправи.

Змагальні вправи тотожні окремій спортивній дисципліні, в якій виступає спортсмен. У теорії спорту робляться спроби класифікувати змагальні вправи. Проілюструємо одну із таких спроб.

До спеціально-підготовчих вправ відносять елементи змагальних дій, їх варіанти, а також рухи і дії, суттєво подібні до них як за формою, так і за характером виявлення рухових здібностей.

У бігуна це біг на відрізках обраної дистанції; у гімнаста - елементи і зв'язки змагальної комбінації; у гравця - ігрові дії і комбінації. Сюди ж належать і імітаційні вправи (біг на роликових ковзанах, на лижоролерах), а також у певних випадках і вправи із суміжних, споріднених видів спорту (наприклад, біг по дистанції, суміжній із змагальною).

Залежно від переважаючої спрямованості спеціально-підготовчі вправи поділяють: на підвідні (використовуються для опанування просторово-часовою структурою змагальних дій), і на розвиваючі або підготовчі (використовуються для розвитку тих фізичних якостей, що потрібні для максимально ефективного виконання змагальних дій).

Загальнопідготовчі вправи. Із їх назви зрозуміла їх спрямованість - забезпечення загальної фізичної підготовки. Діапазон цих вправ теоретично безмежний, але на практиці вибір їх має певні обмеження. Зумовлено це тим, що характер, інтенсивність і тривалість м'язової діяльності визначає налаштування клітинних структур або на активацію енергоутворення, або на активацію біосинтезу. Тривала робота призводить, у першу чергу, до активації процесу енергоутворення, а інтенсивна і відносно короткотривала стимулює білковий синтез працюючого органу. Це вказує на те, що і при підборі загальнорозвиваючих вправ повинна бути певна спеціалізація. У роботі з новачками, і особливо з новачками-дітьми, враховувати дану установку не суть важливо, а то й не потрібно, а ось із ростом кваліфікації спортсменів значимість її збільшується і на рівні спорту найвищих досягнень вона стає домінуючою. Настільки домінуючою, що заперечує загальнопідготовчі вправи як засіб забезпечення потрібних фізичних кондицій. Останнє досягається лише виконанням спеціально-підготовчих вправ, а роль загальнопідготовчих вправ стає кардинально іншою. Вони використовуються як засіб переключення, як засіб активного відпочинку.

Найбільш поширеними є такі, наприклад, загальнорозвиваючі вправи:

тривалий біг помірної і змінної інтенсивності, кроси, лижні пробіги і тому подібні вправи (якщо спортивна спеціалізація вимагає витривалості аеробного характеру);

вправи зі штангою, запозичені з важкої атлетики, а також вправи спортивно-допоміжної гімнастики з різними обтяженнями і опорами (якщо спортивна спеціалізація вимагає значного розвитку сили);

спринтерські вправи і тренувальні різновиди спортивних ігор (якщо спортивна спеціалізація вимагає розвитку прудкості і бистроти рухової реакції);

елементи спортивної гімнастики, акробатики, ігри з високими вимогами до координації рухів (якщо спортивна спеціалізація вимагає розвитку спритності).

Тепер зробимо деякі уточнення щодо методів спортивного тренування. У фізичному вихованні провідну роль, як це показано в п'ятому розділі підручника, відіграють методи вправляння або практичні методи. Ще з більшою переконливістю це можна стверджувати стосовно спортивного тренування.

Маємо на увазі методи розвитку фізичних якостей: повторний, інтервальний, рівномірний, змінний; методи вивчення, закріплення і вдосконалення рухових дій: розчленованого і цілісного вправляння; методи комплексного вирішення і завдань розвитку фізичних якостей і завдань технічної підготовки: поєднаного впливу, змагальний, ігровий, методи термінової інформації.

Відмінність застосування названих методів у спортивному тренуванні визначають параметри навантаження, яке ними організовується. Це такі параметри: об'єм навантаження, інтенсивність навантаження, координаційна складність рухових завдань. Зрозуміло, що в спортивному тренуванні характеристики цих параметрів, як правило, значно вищі і складніші, ніж у фізичному вихованні.

Суттєвим є і такий момент. Оскільки визначальною рисою спорту є протиборство суперників, що здійснюється за певними правилами, то питома вага застосування таких методів, як змагальний і ігровий з їх модифікаціями, у спортивному тренуванні значно більша, ніж у фізичному вихованні і має тенденцію до наростання у міру підвищення кваліфікації спортсменів.

2. Різновиди спортивної підготовки і їх зміст

Різновиди спортивної підготовки є конкретизацією освітніх, оздоровчих і виховних завдань, що випливають із її мети, яка формулюється так: досягнення індивідуально найвищих результатів в обраному виді спорту.

Освітні завдання реалізуються в таких різновидах підготовки, як інтелектуальна (теоретична), технічна, тактична.

Завдання підвищення фізичних кондицій спортсмена, або, іншими словами, завдання поліпшення енергетичної складової моторики (оздоровчі завдання) вирішуються в процесі фізичної підготовки.

Вирішення виховних завдань здійснюється завдяки морально-вольовій і спеціально-психічній підготовці.

Комплексне ж вирішення всього спектру завдань (і освітніх, і оздоровчих, і виховних) досягається в процесі інтегральної підготовки.

Отже, маємо такі різновиди спортивної підготовки: фізична, технічна, тактична, інтелектуальна, морально-вольова, спеціально-психічна й інтегральна. Коротко схарактеризуємо їх зміст.

Фізична підготовка. Є найважливішою складовою спортивної підготовки взагалі. Під нею розуміють процес розвитку фізичних здібностей, що забезпечують досягнення найвищих результатів у певному (конкретному) виді спорту, а також здібностей, що сприяють вдосконаленню в ньому.

А тому розрізняють спеціальну і загальну фізичну підготовку.

Спеціальна фізична підготовка спрямована на розвиток тих проявів моторики, що відповідають специфіці виду спорту. Основні засоби, що використовуються для цього, - змагальні вправи і розроблені на їх основі спеціальнопідготовчі вправи.

Загальна фізична підготовка спрямована на різнобічний розвиток фізичних здібностей, які хоч і не належать до числа специфічних, та все ж зумовлюють успіх спортивної діяльності. Основні засоби, що використовуються для цього, - загальнопідготовчі вправи, які забезпечують ефект позитивного переносу на рухові дії, що виконуються в змагальній обстановці. При роботі з дітьми і з дорослими спортсменами-новачками діапазон вправ, що забезпечують цей ефект, дуже широкий, а надалі він прогресивно звужується, і на етапі максимальної реалізації потенцій спортсмена і збереження досягнень ситуація змінюється настільки, що ефект позитивного переносу забезпечується лише спеціальнопідготовчими вправами.

Отже, маємо такі крайнощі. З одного боку, на етапі початкової багаторічної підготовки майже на сто відсотків переважають загальнопідготовчі вправи, і з другого, - на етапі збереження досягнень майже на сто відсотків переважають спеціально-підготовчі вправи.

Технічна підготовка. Це процес навчання спортсмена тим руховим діям, які є інструментами ведення спортивної боротьби, а також діям, що сприяють кращому виконанню дій - інструментів.

Таким чином, і в цьому випадку доцільно розрізняти спеціальну і загальну технічну підготовку. Взаємозв'язок між ними приблизно такий же, як і між спеціальною і загальною фізичною підготовкою, тільки тут наріжним каменем стає питання про створення фундаменту фізичної освіти. Теоретиками і практиками дитячо-юнацького спорту помічено, що коли у видах спорту з бідними руховими програмами (наприклад, бігові види) у дітей і підлітків на перших двох етапах багаторічної підготовки не забезпечити надійного фундаменту фізичної освіти, а зразу ж зосередитись на вивченні тих вправ, що є інструментом ведення спортивної боротьби, то це в перспективі стає серйозним гальмом на шляху їх спортивного зростання.

Особливості ж методики вирішення завдань технічної підготовки розкриті у восьмому розділі підручника, а тому тут не доцільно зупинятися на цьому аспекті.

Тактична підготовка. Спортивну тактику визначають як мистецтво ведення спортивної боротьби. Можна виділити декілька напрямків тактичного удосконалення.

Вивчення суті основних теоретично-методичних положень спортивної тактики. Тут треба зосередитись на таких моментах: вивчення загальних положень тактики спорту взагалі і обраного виду спорту зокрема; вивчення правил суддівства і положення про змагання з обраного виду спорту; вивчення особливостей тактики в споріднених видах спорту; вивчення тактичного досвіду найсильніших спортсменів.

Оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій. Тактичні дії освоюються одночасно з оволодінням технічними прийомами. Саме в процесі практичного оволодіння технічними прийомами з'ясовують, як кожна технічна дія може бути пов'язана з реалізацією тактичного варіанту. Знання тактичної суті дій, їх можливої ефективності в певних ситуаціях дає можливість успішно вирішувати тактичну задачу.

Із віком і кваліфікацією спортсмена все більшого значення набуває вибір тактичного варіанту, адекватного особливостям підготовки спортсмена. Дуже важливо знати такий тактичний варіант, який давав би можливість найкраще проявити сильні сторони підготовленості і навіть виграшно використати її недоліки.

Удосконалення тактичного мислення. Швидкість вирішення тактичного завдання залежить, в основному, від досконалості евристичного автоматизованого пошуку. Дуже важливо розвинути здатність до просторового і часового передбачення ситуації ще до початку її розгортання (тобто здатність до екстраполяції). Така здатність розвивається у вправах, при виконанні яких ставиться завдання спостерігати і знаходити тактичний смисл у жестах, рухах, діях, станах супротивника.

Удосконаленню тактичного мислення сприяє установка на пошук ефективних засобів боротьби за перемогу.

Важливим також є розбір і аналіз тактичної діяльності в умовах тренувань і змагань. Учні повинні розповідати тренеру, що їм з'ясувати вияснити в поєдинку, чим були викликані їхні дії і які наміри вони мали, що перешкоджало виконати план ведення поєдинку.

Вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості. Це, перш за все, інформація про можливих супротивників і партнерів по команді, про середовище й умови проведення змагань.

Практична реалізація тактичної підготовленості. Вона вимагає розуміння й осмислення таких аспектів: усвідомлення спортсменом власної техніко-тактичної оснащеності, особливостей індивідуального стилю, сильних і слабких сторін підготовленості; розуміння взаємозв'язку між підготовчими діями й основними засобами ведення змагальної боротьби; розуміння ролі ініціативи в поєдинку, місця і значення таких тактичних елементів, як раптовість, маневр, своєчасність; розуміння необхідності витримки і розумного ризику, знання варіантів поведінки в різні моменти поєдинку, вміння проводити розминку і регулювати психічний стан; володіння здатністю протидіяти різним за стилем і силами суперникам.

Інтелектуальна (теоретична) підготовка. Вона передбачає оволодіння такими знаннями:

знаннями світоглядного, мотиваційного характеру, тобто знаннями, які сприяють формуванню погляду на світ у цілому, дозволяють осмислювати суть спортивної діяльності, її громадське і особисте значення, сформувати раціональні основи стійких мотивів і принципів поведінки.

Знаннями, що формують наукове підґрунтя підготовки спортсмена (перш за все знаннями з анатомії, фізіології, біохімії, теорії і методики фізичного виховання, психології).

Спортивно-прикладними знаннями, що охоплюють відомості про біомеханічні основи спортивної техніки і тактики обраного виду спорту, про засоби і методику тренування в конкретному виді спорту, про особливості побудови тренувального процесу в конкретному виді спорту, про гігієнічні норми і режим дня спортсмена і т.п.

Морально-вольова підготовка. Давно помічено, що рівень досягнень у сучасному спорті значною мірою залежить від того, яким є внутрішнє “Я” спортсмена. Одна справа, коли до успіху прагне особистість, яка свої інтереси підпорядковує інтересам Вітчизни, особистість високодуховна, з розвиненим почуттям патріотизму, і інша справа, коли таким прагненням наділений індивідуаліст, який бачить тільки себе, з погордою дивиться на інших і своєю Батьківщиною вважає той край, де йому більше платять.

Обоє вони здатні досягти дуже високих результатів, але якщо припустити, що вони приблизно рівні по силах, то в найтяжчих ситуаціях, що вимагають максимальної самовіддачі, попереду буде, як свідчать спостереження, перший із них.

Отже, бажано, щоб спортсмен взагалі, а надто той, що виступає від імені своєї країни на міжнародній арені, був патріотом свого краю, високодуховною особистістю. А така особистість формується лише тоді, коли вона в своєму світобаченні, у своєму поводженні керується заповідями рідної духовності. Нагадаємо їх: Розумій і люби Бога по-рідному; Не поклоняйся чужоземним поняттям Бога; Самовдосконалюй розум, душу і тіло; Вір у себе; Люби родичів своїх; Виховуй дітей своїх у дусі Рідної Віри; Шануй духовність предків своїх; Шануй свята Рідної Віри; Не самозабувайся на чужині; Не обмовляй; Живи для добра Вітчизни; Будь правдивим свідком; Обороняй свої скарби і не привласнюй чужі; Не люби ворогів народу твого. Не будь рабом; Не залишай у біді приятеля твого; Не зневірюйся; Люби дітей свого і чужого народу. Роз'яснення заповідей дано в другому підрозділі тринадцятого розділу.

Для розвитку вольових якостей необхідна чітко продумана система факторів розвитку волі:

Систематичне привчання до обов'язкової реалізації тренувальних програм і змагальних установок. При цьому важливо, щоб тренувальні завдання і змагальні установки відповідали можливостям спортсмена. Це допомагає йому повірити в себе і тверезо себе оцінити.

Систематичне впровадження додаткових труднощів.

Використання змагального методу і його модифікацій. Тільки регулярна участь у змаганнях і використання змагального методу на тренувальних заняттях (“прикидки”, контрольні змагання у виконанні підготовчих вправ, впровадження елементів ігрового суперництва у виконання тренувальних завдань і т.д.) сприяють формуванню характеру спортсмена.

Важливо, щоб змагальні завдання відповідали можливостям спортсмена. Окрім цього, ступінь окремих труднощів у підготовчих змаганнях може і повинна бути вищою, ніж у цільових, оскільки це сприяє створенню необхідного “запасу міцності”.

Послідовне посилення самовиховання: невідступне дотримання загального режиму життя, організованого відповідно до вимог спортивної діяльності; самопереконання, самоспонукання до безумовного виконання тренувальних програм і змагальних установок; саморегуляція емоцій, психічного і загального стану за допомогою аутогенних і подібних до них методів і прийомів; постійний самоконтроль.

Спеціально-психічна підготовка. Це відносно молодий різновид спортивної підготовки, і необхідність впровадження його пояснюється таким висловлюванням заслуженого тренера СРСР С.М. Вайцехівського: “Сьогодні в фінали пробиваються спортсмени, сильні тілом, а золоті медалі виграють сильні духом”.

Таким чином, спрямованість цього виду підготовки зводиться до того, щоб виховати в спортсмена вміння максимально мобілізувати свої духовні і фізичні сили для досягнення поставленої мети і вміння максимально розслабитись, внутрішньо відгородитись від оточення, щоб економити дорогоцінну енергію, яка без такого запобіжного заходу буде витрачатися на генерацію емоцій, нав'язливих ідей і інших проявів психіки.