Теоретико-методичні засади навчання фонетики української мови в гімназії

Зазначалося, що різним мовам характерні неоднакові типи наголосів. Наприклад, у чеській мові - експіраторний наголос; музичний (тоновий) наголос - у китайській, японській, корейській мовах; у новогрецькій - кількісний.

Указувалося на основну складність у засвоєнні українського наголосу: відсутність чітких правил постановки наголосу у словах. Тому увага під час роботи над наголосом зосереджувалася на відшукуванні місця наголосу у слові, орієнтації не на склад, а на наголошений звук, який виділяється у слові, завдяки тривалості, виразності, тембру, силі.

Прочитайте слова, подані слова єдиним фонетичним потоком кілька разів: оповідбч, пудружка, сумчбстий, тэфля, фенумен, сплячъ, сум'ятлъвий і зробіть відповідні висновки.

Далі виконувалися вправи для засвоєння акцентуаційних норм:

Болотъстий, друва, мбркетинг, вербувий, громбдський, іржбвіти, дворб, двуру, вимуга, бюлетйнь, даєму, вимува, дйщиця, валовъй, гуртужиток, зрэчний, ветеринбрія, данна, въпадок, літупис, вирбзний, доллєму, знбйдуть, іграшкувий, вътрата, добэток, живупис, досъта, Євбнгелія, вичйрпний, довндник, воднучас, металэргія, водопровнд.

Система наголошування в українській мові досить складна, тому в процесі формування акцентуаційних умінь і навичок роботу зі словниками наголосів. Пропонувалося виконати комп'ютерну програму „Складні випадки наголошення слів” у режимі тренування і контролю. Адреса: www.franko.lviv.ua/lknp/mova.htm.

Третім етапом (продуктивним) передбачалося формування комунікативної компетенції старшокласників через оволодіння спеціальними мовленнєвознавчими поняттями, умінням застосовувати їх під час аналізу й конструювання тексту, а також власне комунікативні вміння та навички.

Спостереження за практикою навчання мови в гімназії свідчать про те, що інтонація як найважливіший аспект мовлення не стала об'єктом цілеспрямованого і систематичного спостереження в процесі навчання рідної мови. Епізодичні відомості, які учні отримують на уроках (логічний наголос, темп, тембр мовлення тощо) не створюють у їхній свідомості певної системи. Учні сприймають інтонацію на інтуїтивному рівні, не орієнтуються в інтонаційних можливостях тону, тембру, в інформативних можливостях пауз, логічного наголосу, темпу. Більше того, вони не можуть дати повного переліку основних елементів інтонації. Аналіз мовлення учнів дозволяє говорити про те, що в більшості з них відсутнє вміння варіювати власним мовленням, ураховуючи характер тієї чи тієї ситуації спілкування.

Отже, в роботі над інтонаційним аспектом мовлення учнів ми вибудували систему навчання. Спочатку формувалися поняття, що відображають властивості інтонації як одного з важливих чинників мовлення, а також особливості національної специфіки української інтонації. Такими поняттями є: інтонація, її основні функції, компоненти (мелодика, наголос, тембр, пауза, темп мовлення), інтонаційна схема, виразне читання. Учні розширювали свої пізнання про інтонацію, знайомилися з висловлюваннями вчених-лінгвістів, письменників, проводили експерименти, під час яких порівнювалися й аналізувалися усні та письмові тексти, визначали функції інтонації.

На цьому етапі відбулося ознайомлення учнів із типами інтонації в українському мовленні (рис. 5.4).

1) нейтральна інтонація - від початку до кінця немає змін рівня висоти:

2) інтонація перелічування - кожний відрізок висловлення підкреслюється незначним зниженням висоти:

3) інтонація незавершеного висловлювання - у кінці тексту незначне підвищення висоти перед паузою:

4) питальна інтонація - різке підвищення голосу у кінці речення:

5) оклична інтонація - різке зниження голосу в кінці тексту:

Типи інтонації

Удосконалювалося мовленнєве інтонаційне чуття учнів, що полягає в умінні помічати і систематизувати певні моменти висловлювання, які раніше залишалися поза увагою; свідоме відтворення певного інтонаційного засобу.

Дбаючи про виразність мовлення школярів, наголошувалося на особливостях різних типів мелодики, вимагаючи від учнів використання повною мірою можливостей свого голосового апарату, варіювання висотою тону. Для такої роботи пропонувався текст:

Українська мова належить до милозвучних, тобто на слух вона наспівна, приємна.

Музикальність і наспівність виявляються в акцентно-ритмічній структурі мови, а загалом - в інтонації слова і речення, у ритміці, Національна специфіка мелодики слова, його наспівність ще не були спеціально досліджені, хоч спостереження засвідчують: мелодичний малюнок українського слова зосереджений на другому перед наголошеному й кінцевому складах, що відзначаються найбільшою тривалістю, яка дає час, щоб, як висловлюється Н. І. Тоцька „виспівати національну мелодію”. Стає очевидним, що різке скорочення тривалості голосних, силовий характер наголошування (а не напружено-силовий) та будь-які зміщення в ритмічній структурі слова повністю руйнують національну специфіку мелодики (О. Сербенська).

У результаті такої роботи учні свідомо ставилися до змін висоти тону, використовуючи мелодику як необхідний фонетичний засіб оформлення основних типів речень. Про мелодику, як і про інтонацію в цілому, говорилося й на уроках читання. Головне - навчити учнів вільно володіти своїм голосом, позбутися монотонного читання або власного мовлення.

Наприклад, з'ясовуючи роль і значення пауз у мовленні, учням пропонувався текст Н. Свєтозарової:

Пауза

З-поміж компонентів інтонації особливе місце відведено паузі, яка визначається як більш або менш тривала зупинка в мовленнєвому потоці. Як фізичне явище пауза є особливим, „порожнім” сегментом. Припинення фонації на певний (зазвичай досить довгий) проміжок часу з акустичного погляду трактується як падіння інтенсивності до нуля, з фізіологічного - як припинення роботи мовних органів, приведення їх до стану спокою.

Після його прочитання моделювалася комунікативна ситуація, у якій встановили всі можливі місця пауз залежно від змісту:

- Знаєш, я купив автомобіль. Хочу побачити світ.

- Той чи цей?

- Щось мені не подобається ваш кашель, - каже лікар хворому.

- Вибачте, але я краще не можу, - відповідає хворий.

Наступний етап полягав у формуванні граматико-синтаксичних умінь на основі семантико-інтонаційного аналізу речень. Поєднання роботи над інтонацією з синтаксисом та пунктуацією уможливило належно формувати пунктуаційні навички. Для того щоб учні осмислено промовляли фрази необхідно виконувати спеціальні вправи.

Услухайтеся в таку фразу:

Істинна любов до своєї країни / немислима без любові до рідного слова (К. Паустовський).

У цій фразі немає коми, а пауза при вимові. Пауза (позначимо її вертикальною рискою) ділить фразу на мовленнєві відрізки, в кожному з яких є головне слово, що несе найбільше смислове навантаження (виділимо їх).

Істинна любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови (К. Паустовський).

Під час роботи над інтонацією учні усвідомили, що знання її законів важливе як для практики мовлення, так і для аналізу художнього тексту. Тому розвивалися здібності учнів у проведенні інтонаційного аналізу художнього тексту для визначення його художньої цінності й формування навичок виразного читання. Важливим аспектом у роботі в цьому напрямку було вичитування і відтворення інтонації письмового тексту. Успішне вирішення поставленої проблеми залежало від того, наскільки повно учні уявляють ситуацію, яка стоїть за текстом, якою мірою вони вміють поєднувати емоційне ставлення до твору з відповідним інтонаційним оформленням. Аналіз художнього твору проводився з позицій особистісно зорієнтованого підходу, з установкою на розуміння авторського задуму.

Пропонувалося записати поданий текст, використовуючи основні знаки партитури:

1. Забарвлення голосу часто відповідає характерові людини. Бездушні люди мають, як правило, байдужий голос, тоді як голос веселої людини звучить бадьоро й радісно. Забарвлення голосу може мінятися залежно від внутрішнього стану людини. Якщо людина перебуває у стані депресії, слухач відчує це так само, як і його радісний настрій. Фонетисти розрізняють вроджене забарвлення голосу, що притаманне природі людини, штучне, яке змінюється залежно від ситуації. Таким чином, мовна діяльність зумовлюється загальним психічним та фізичним станом людини. Негативно впливають на неї хвороба, голод, роздратування (З підручника).

У процесі роботи над інтонацією формувалися вміння стилістично доцільно використовувати інтонаційні засоби в процесі спілкування. Комунікативно-прагматичний аспект у навчанні реалізовувався на ґрунті поняття інтонаційної норми та інтонаційної виразності.

Виконувалися вправи, спрямовані на формування вмінь послуговуватися тембром:

1. Промовте фрази:

а) нейтральним голосом: Яка в неї сукня? Чорна чи біла? б) придихальним голосом: Яка в неї сукня! Чудова! в) скрипучим голосом: Яка в неї сукня? Поганенька! г) напруженим: Яка в неї сукня? Відповідай! ґ) розслабленим: Яка в неї сукня? Чи це так важливо?

Вправа на формування вмінь пильного ставлення до голосу:

Ознайомтеся з поданим текстом і читайте його:

1) невимушено; 2) чисто і свіжо, без сторонніх призвуків; 3) відхиляючи голос, де необхідно, вгору, вниз; 4) змінюючи голос за висотою, силою, тривалістю звучання; 5) з широким використанням діапазону голосу; 6) з урахування простору, який звук повинен зайняти.

Учням указувалося на те, що для всіх людей (особливо „мовних професій”) важливо виділити центр голосу - основний тон, робочу середину, ту частину мовного діапазону, яку людина підсвідомо й невимушено повсякчас використовує в житті. Рухливість (гнучкість) голосу полягає в здатності легко й еластично володіти так званими чинниками тону - вище - нижче, гучніше - тихіше, сильніше - слабше, різкіше - м'якше. Тому доцільним було використання такої вправи:

Прочитайте подані нижче речення із вказаною інтонацією:

Навіщо ти це зробив? (погроза); Навіщо ти це зробив? (звичайне запитання); Навіщо ти це зробив? (душевний біль); Навіщо ти це зробив? (осуд, вичитування); Навіщо ти це зробив? (глибоке почуття розчарування); Навіщо ти це зробив? (невдоволення).

Як дидактичний матеріал використовувалися художні тексти української та зарубіжної літератур; тексти, які, з одного боку, відображали особливості розмовного стилю, включаючи і діалекти, з іншого - дозволяли відпрацьовувати навички техніки мовлення, вміння довільно продукувати емоційно-експресивні, стилістично марковані інтонації. Саме тому досить важливу роль у навчанні відіграло використання наочно-ілюстративного матеріалу (творів живопису, музики, відеофільми, магнітофонні записи художнього, розмовного, діалектного мовлення та ін.).

У процесі експериментально-дослідного навчання розглядалося членування мовленнєвого потоку на окремі сегменти. Склад кваліфікувався нами як найменша одиниця членування мовлення. Вище зазначалося, що навіть у повільному мовлені далі як на склади воно не розпадається. На перший погляд здається, що слово досить легко розбити на склади. Насправді ж це не так просто. На письмі між словами залишаємо інтервали, а в усному мовленні таких інтервалів здебільшого немає. Практичне вміння членувати слова на склади необхідне передовсім для реалізації орфографічної мети.

Вивчаючи правила переносу слів на уроках української мови, ми простежили незвичну ситуацію: жодне з правил орфографії не порушується з такою послідовністю, як це. У часописах, книгах помічаємо: слова поділяють для переносу в будь-якому місці. Оскільки теорія і практика так розходяться, постає запитання: чи потрібно вчити це правило в школі, можливо, його варто віднести до правил факультативних? Однак, мабуть, кожен читач натрапляв на таку проблему, коли слово перенесено не за правилами (частіше всього одна буква відірвана від морфеми), і тоді, щоб зрозуміти смисл того, що читаєш, доводиться повертатися до попереднього рядка, повільно, відновлюючи кожне слово. Таким чином, процес комунікації порушується через неправильний перенос слова. І самі правила переносу набувають комунікативної значущості (на відміну від інших написань: разом, окремо чи через дефіс, подовження приголосних та ін.; порушення цих правил, зазвичай, не впливає на техніку читання).

Під час вивчення правил переносу необхідно звернутися до морфемного аналізу, оскільки найтиповіша і найгрубіша помилка полягає у відриві приголосного від кореня, в результаті буквений обрис встановлюється з певним утрудненням. Окрім того, морфемний аналіз важливий у цій ситуації і тому, що досить часто поділ на склади не збігається з членуванням слова на морфеми.

Доцільним на цьому етапі було завдання: Запишіть слова у три колонки. У першій поділіть їх на склади, у другій - на морфеми, у третій - перенесення з рядка в рядок. Свою думку обґрунтуйте.

Навкруги, пташниця, зірваний, штанга, кашляти, балка, затишно, батьків, раджу, захват, вивела, листопад, тепломережа.

З погляду завдань шкільного курсу мови найголовнішим є формування практичних навичок складоподілу на основі того, що в складі української мови обов'язково є один і тільки один голосний звук, який за умов наявності інших звуків становить вершину складу. Під час поділу слів на склади, особливо тоді, коли збігається декілька приголосних, іноді в учнів виникають утруднення.

Уникати їх допомагають правила складоподілу, наведені в навчальних посібниках. Проте правила не можна вважати всеохоплюючими. Пояснюється це тим, що сама природа складу до цього часу лишається невивченою, і тому задовільного й загальноприйнятого визначення складу в мовознавстві немає.

Засвоїти структуру складу великою мірою допомогли історичні коментарі, подані у вигляді тексту:

Слова у староукраїнській мові, як і в сучасній, поділялися на склади. Проте, на відміну від сучасної, в староукраїнській мові діяв закон відкритого складу, згідно з яким кожен склад у слові повинен був закінчуватися на складотворний звук, тобто переважно на на голосний, наприклад: не-сти, бра-тъ, съ-нъ, ла-въ-ка, дъ-нь (варто звернути увагу, що ъ та ь в староукраїнській мові позначали голосні звуки).

Якщо врахувати, що голосні звуки вважаються найбільш гучними, то можна вважати, що закон відкритого складу вимагав, щоб звуки розташовувалися у складі за зростаючою гучністю, тобто склад починався з найменш гучного і закінчувався найбільш гучним. У староукраїнській мові слова не могли закінчуватися на приголосні звуки, оскільки в такому випадку кінцевий склад вивявився б закритим.

У межах одного складу звуки могли знаходитися лише в певній послідовності: якщо голосні гучніші від приголосних, то серед приголосних сонорні [р], [л], [н], [м] гучніші від дзвінких, а дзвінкі гучніші від глухих; тому при сполученні у складі голосні розташовувалися від менш гучного до більш гучного, а згдом і до голосного звука (З посібника).

Наступний етап роботи над членуванням мовленнєвого потоку на сегменти передбачав розгляд такого поняття, як фонетичне „слово”, яким може бути окреме наголошене слово або наголошене слово разом із ненаголошеним словом, що знаходиться поряд. Тому в мовленнєвому такті (фразі) стільки фонетичних слів, скільки словесних наголосів. Так, у фразі Втьмлене сьнце повьлі котълось до ьбрію (В. Чемерис) 5 наголосів і 5 фонетичних слів, причому перші чотири збігаються зі звичайними словами, а останнє складається з двох - наголошеного й ненаголошеного: до ьбрію. Відзначалося, що в українській мові більшість службових слів не мають наголосу. Такі слова приєднуються до самостійних слів, зазвичай складають разом із ними одне фонетичне слово. Ненаголошене слово у препозиції називають проклітиком, наприклад на горн, до мйне, і брат. У постпозиції - енклітиком: кажъ-но, внн же. Деякі односкладні частки і прийменники можуть перебирати на себе наголос, і тоді наступне слово стає енклітиком: бйз вісті, нЬ ніч.

Для запобігання помилок під час членування мовленнєвого потоку на синтагми важливим було уточнення про те, що синтагмам як сегментним фонетичним одиницям властива фонетична цілісність, забезпечувана єдиним синтагматичним наголосом, паузами між суміжними синтагмами та інтонацією.

Для прикладу розглядалися висловлення: Серпневе сонце стирало бруд з білих хаток, / мережило чорні шляхи (В. Підмогильний) і Серпневе сонце стирало бруд, / з білих хаток мережило чорні шляхи.

Фразу як фонетичну одиницю розглядали з позиції характеру її інтонації й пауз, їх відповідності до самостійної думки. Усвідомлення учнями цього терміна особливе вагоме для створення власних висловлень, адже кожна фраза пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком, має власний фразовий наголос, який надає їй характеру цілісності, об'єднуючи її інтонаційний контур. Зосереджувалася увага на тому, що фраза допускає варіативність, проте варіативність має певні обмеження, продиктовані змістом. Довільність у членуванні мовленнєвого потоку порушує чи спотворює нову думку. Для спостереження розглядалися такі висловлення: Густим // килимом укривають теплу // землю фіалки. Від теплого // слова і лід // розмерзається.

У процесі вивчення відомостей про членування мовленнєвого потоку пропонувалося таке завдання:

Перепишіть текст, розбийте його на фонетичні фрази, синтагми (такти), фонетичні слова.

У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. У цих словах К. Прудкова образно виражена роль дружби в людських стосунках. Дружба ушляхетнює життя, її шанували та возвеличували мислителі давнини. Дружба, в оцінці Аристотеля, - найнеобхідніше для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Звичайно, час вносить свої корективи, але такі поняття як дружба, любов завжди залишатимуться найвищими цінностями. Вони являють собою якийсь таємничий процес, який неможливо запрограмувати, наповнюють життя радістю спілкування, взаєморозуміння, емоційно збагачують його (Л. Сохань).

Чинною програмою передбачено ознайомлення учнів з милозвучністю української мови, засвоєння її найважливіших евфонічних засобів (спрощення в групах приголосних, чергування у-в, і-й та ін). Та цього, як показали результати констатувального експерименту, замало. Виховуючи в дітей чуття мови, дбайливе ставлення до звукового оформлення власного мовлення, ми намагалися в процесі експериментального навчання звертати увагу на випадки псевдоалітерації та псевдоасонансу й попереджати такі відхилення.

Предовсім було з'ясовано саме поняття евфонії (гр. euphonia, eu - гарно + phone - звук). Учням пропонувалося розглянути визначення мовознавців: евфонія - здатність фонетичної будови української мови до мелодійного звучання і до створення звукозображенняу висловлюванні відповідно до його змісту і художнього призначення (І.Чередниченко); милозвучність - здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловлюванні (Українська мова. Енциклопедія).

Далі виокремили ті евфонічні явища, що найчастіше впливають на мелодійне звучання мовленнєвого потоку - сполучуваність звуків на межі слів і словоформ у реченні й тексті, оскільки такі засоби мають практичне значення для мовлення. Є правила, які досить легко (як довели результати дослідження) запам'ятовуються учнями. До них належать: вживання у, і між приголосними, а, в, й між голосними. Інші випадки чергування у-в, і-й викликають в учнів неабиякі труднощі. Тому пильної уваги в навчанні потребували саме такі випадки вживання.

Для запобігання подібних помилок учням пропонувалися завдання.

Ознайомиттеся з правилами; оберіть у поданих реченнях правильні варіанти і зробіть відповідні висновки, дібравши приклади:

1) перед в, ф, льв, св, ств, хв й ін. (незалежно від закінчення попереднього слова вживається у, а в інших випадках - в. Наприклад: Одягнені у хвою, шумлять схили Карпат (А. Михайленко);

2) на початку абзацу і речення здебільшого вимовляємо й пишемо у та і: У цілого війська девіз був один: За волю! За рідну країну (Леся Українка); І ніяких варварів гармати, І ніякі хмари грозові Неспроможні дім наш захитати (А. Малишко); хоч: В основу покладено різні чинники;

3) після паузи незалежно від характеру кінцевого звука попереднього слова перед наступним приголосним вживаються у та і: Стоїть на видноколі мати - у неї вчись! (Б. Олійник).

Ночі (в, у) плавнях сповнені таємничості, чути, як трави ростуть, як деркач (у, в) низькодолі невтомно деркоче (і, й) деркоче. Розважно гомонять (в, у) курені діди. Під їхню тиху розмову (й, і) заснеш, розтанеш (у, в) снах… А (в, у) ранці, коли схопишся (і, й) вибіжиш із куреня, бачиш, як із-за кущів сонце сходить, (і, й) птах великий застиг біля озера серед трав, а неподалік нього (в, у) полотняних штанях стоїть Яворницький; оба - людина (і, й) птах - дивляться один на одного і ніби діляться між собою якимось тільки їм доступним тайнознавством (За О. Гончаром).

Учні засвоїли, що милозвучність не завжди необхідна, а іноді й небажана, коли йдеться про прикрі, болючі речі, наспівність фрази була б недоречною. Для підтвердження взяли поетичні рядки В. Стуса „Сто серць, як сто палахкотінь” та П. Грабовського у вірші „Я не співець” автор змінив „вражає стогін мужика” на „вража скрізь стогін мужика”).

Під час написання твору (або створенням власного висловлювання) учнів застерігали від немилозвучних звукових повторів на зразок: ці цінні поради; римування в прозі: радість дитини кожної днини; уникнення нав'язливого повтору, нагнітання близьких за вимовою звуків та звукосполучень у словах: „Знання, вміння, розуміння - необхідні чинники навчання”; радили добирати звукові повтори відповідно до мети впливу твору на читача.

Для глибшого розуміння частотності вживання фонем у текстах різних стилів учням пропонувалася довідка Н. Тоцької.

У системі української мови голосні становлять 15,8 %, приголосні - 84,2 %. У мовленні (народнопоетичному, яке найбільш зберігає національні основи української мови) голосних - 45-46 %. Добре видно, що українське народнопоетичне мовлення насичене голосними й справді близьке до італійського, мало перед ним поступаючись. Щоправда, в літературному мовленні українська мова під різними впливами багато в чому втратила свою вокалічність: кількість голосних у ній знижується до 42 %, а кількість приголосних відповідно зростає - 58 % (Н. Тоцька).

Задля формування провідних компетенцій, заощадження робочого часу, диференціації завдань для учнів відповідно до їхніх індивідуальних особливостей чинними програмами передбачено проведення спеціальних курсів. Тому навчання фонетики в процесі дослідно-експериментальної роботи будувалося з урахуванням часу, пропонованого на проведення спецкурсу „Фонетична стилістика української мови” (див. додаток Г), що допомогло уникнути дублювання й малоефективного повторення вивченого в основній школі. За таких умов саме знання стилістики сприяло піднесенню мовленнєвої культури, формуванню вмінь послуговуватися мовними засобами в різних сферах спілкування й життєвих ситуаціях. Спецкурс розрахований на вивчення в 10 класі гуманітарного профілю протягом 35 годин на рік (одне заняття на тиждень). Із них: лекційних занять - 5 годин; практичних - 15 годин; творчих лабораторій (створення колективного творчого проекту) - 10 годин; 3 години - резерв для використання на розсуд учителя; узагальнення та систематизація вивченого - 2 години.

Ознаки стилів, а звідси й відмінності між ними, засвоювалися з урахуванням вивчення різних мовних явищ, які мали стилістичне спрямування і проводилися на текстовій основі. Упровадження функційно-стилістичного підходу уможливило бачення учнями реальних логічних смислових зв'язків між мовними рівнями, сприяло розвитку асоціативного та логічного мислення школярів, спонукало до більш умотивованої системи навчання мови загалом і фонетики зокрема.

Отже, запропонована система роботи дає змогу учням оволодіти мовною, мовленнєвою та комунікативною компетенцією на етапі поглиблення, узагальнення та систематизації знань з фонетики в гімназії.

5.3. Динаміка сформованості мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенцій учнів

Для перевірки ефективності експериментальної методики навчання фонетики в 2006-2008 навчальних роках було проведено контрольний експеримент і виявлено динаміку сформованості мовної (лінгвістичної), мовленнєвої та комунікативної компетенцій.

Задля підвищення об'єктивності оцінки результатів розробленої системи роботи учнів експериментальних і контрольних класів під час контрольних зрізів ставили в однакові умови. Для більшої точності зіставлення результатів робіт і визначення відмінностей у якості їх виконання контрольні завдання було дібрано подібно до тих, що виконувалися в процесі діагностування рівня сформованості провідних компетенцій, однак зміст завдань був дещо складнішим.

Контрольний експеримент організований відповідно до мети і завдань формувального експерименту, тому об'єктом перевірки та оцінювання були рівні мовної (знання про систему мови в цілому та фонетичну підсистему зокрема, вміння застосовувати ці знання на практиці), мовленнєвої (практичне володіння фонетичними засобами мови на рівні норми - орфоепічної, орфографічної, морфологічної, синтаксичної, володіння нормами усного мовлення), комунікативної (володіння спеціальними мовленнєвознавчими знаннями: стилі і типи мовлення, доцільне використання в тексті засобів мовленнєвої виразності та вміння застосовувати їх під час аналізу тексту; володіння вміннями й навичками в різних видах мовленнєвої діяльності: читання, слухання, говоріння, письмо) компетенцій учнів.

Принагідно нагадуємо, що об'єктом дослідження на цьому етапі обрано не окремі знання, вміння та навички, а їх комплекси, що становлять ту чи іншу компетенцію:

1) виявлення рівня сформованості в учнів мовної компетенції, оволодіння знаннями про:

а) лінійний та нелінійний рівні фонетики;

б) роль одиниць та засобів фонетики у мовній картині світу;

в) методи артикуляційних досліджень;

г) історичні коментарі основних фонетичних явищ;

ґ) зв'язок фонетики з іншими розділами мовознавчої науки (орфоепією, орфографією, синтаксисом, стилістикою);

2) установлення рівня сформованості мовленнєвої компетенції:

а) практичне володіння нормами усного та писемного мовлення: орфоепічними, оскільки вони охоплюють фонетичну систему мови (склад фонем української мови, їх якість та зміни в певній фонетичній позиції), акцентуаційними, інтонаційними, орфографічними;

б) функційно-стилістичне послуговування фонетикою;

3) визначення рівня сформованості комунікативної компетенції:

а) доцільне використання в текстах різних стилів засобів фонетики та вміння застосовувати їх у процесі аналізу тексту;

б) вміння послуговуватися засобами фоностилістики в різних видах мовленнєвої діяльності: читання, слухання, говоріння, письмо.

Одиницями, що вимірюють рівень сформованості компетенції учнів, як і в констатувальному експерименті, використовувалися різноманітні види робіт: індивідуальне та фронтальне опитування, тестування, виконання тих чи тих видів контрольних робіт, аналіз тексту, створювання власного висловлювання (монологу).

Спочатку встановлювався рівень лінгвістичної компетентності учнів, що передбачав виявлення знань про: лінійний та нелінійний рівні фонетики; методи артикуляційних досліджень; історичні коментарі основних фонетичних явищ; зв'язок фонетики з іншими розділами мовознавчої науки: орфоепією, орфографією, синтаксисом); видатних представників української фонології. Разом з тим, на цьому етапі бралися до уваги навчальні вміння учнів.

Отже, учням пропонувалися такі тестові завдання:

Продовжте речення:

1. Фонологія - розділ науки, що вивчає…

2. Класифікація голосних звуків побудована на основі ознак:…

3. Для української мови характерні склади…

4. Термін подовження позначає…, а термін подвоєння - …

5. Фонетична транскрипція від системи письма відрізняється…

6. Наголос як нелінійна одиниця фонетики характеризується …

7. Відомості з фонетики вам знадобляться під час узагальнення та систематизації знань з морфології…

Підкресліть номери правильних відповідей.

8. Пасивні органи апарату мовлення:

1) нижні та верхні зуби, тверде піднебіння, альвеоли; 2) язик, губи, діафрагма, гортань; 3) легені, язик, губи, м'яке піднебіння, голосові зв'язки; 4) інше.

9. До основних акустичних параметрів звука належать:

1) ритмічність, висота, сила, довгота, тембр; 2) шуми, тони, діапазон, коливання; 3) темп, наголос, сила, амплітуда, 4) інше;

10. Функціональна специфіка голосних звуків полягає в тому, що вони:

1) не виконують складотворчої функції; 2) творять склади; 3) творяться без долання перешкод; 4) інше.

11. Скільки голосних фонем є в українській мові:

1) 10; 2) 6; 3) 8; 4) інше.

12. Класифікаційні ознаки голосних, зокрема ряд, підняття, мають:

1) акустичний характер; 2) артикуляційний характер; 3) складотворчий характер; 4) інше.

13. Співвідносні пари становлять:

1) сонорні й шумні, 2) глухі й дзвінкі, 3) язикові та глоткові, 4) інше.

14. Вкажіть, у якому рядку в усіх словах приголосні дзвінкі:

1) річ, різний, різати, рівчак, рідкий;

2) разом, родючий, рада, ракета, рапорт;

3) рана, рало, голуб, рій, ребро;

4) рахунок, рівень, рід, ринок, робота;

5) розум, рубрика, рух, режисер, костюм.

15. Вкажіть, у якому рядку в усіх словах приголосні тверді:

1) в'ялий, люлька, метал, обстріл, залізниця;

2) людина, напруга, журнал, коваль, стільчик;

3) кобзар, перина, банкет, сорок, бант;

4) вчений, заїзд, папороть, картина, вологість;

5) засновник, первоцвіт, малятко, буква, м'якість.

16. Виберіть рядок, у якому в усіх словах відбулося спрощення приголосних:

1) безвиїзний, кістлявий, хвастнути, свиснути, тижневий;

2) власний, виїзний, злісний, гігантський, корисний;

3) тріснути, масний, хворостняк, вискнути, писнути;

4) ремісник, зап'ястний, навмисне, провісник, шістнадцять;

5) щасливий, шелеснути, гуснути, цілісний, радісний.

Для фронтального опитування пропонувалися такі запитання:

17. Що є предметом дослідження фонетики.

18. Які основні методи акустичних та артикуляційних досліджень ви знаєте?

19. На які групи поділяються приголосні звуки української мови за способом творення?

20. За яких умов відбувається історичне чергування [о], [е] з [і].

21. Охарактеризуйте словесний наголос в українській мові?

22. Пригадайте і назвіть слова зі звуком [ґ].

23. Назвіть звукосполучення, у яких відбувається спрощення. Наведіть приклади.

24. Чим відрізняються позиційні та історичні чергування?

25. За якими ознаками характеризують фонеми?

26. Що являє собою інтонація як суперсегментний засіб?

27. Назвіть фонетичні компоненти інтонації.

28. З якими смисловими одиницями пов'язане виокремлення таких сегментних одиниць, як звук, склад, фонетичне слово, синтагма (такт), фраза?

29. Назвіть прізвища відомих вам мовознавців, що досліджували фонетичну систему української мови.

Індивідуальне опитування відбувалося в писемній формі, що дало можливість урахувати диференційований підхід до кожного учня.

30. Скільки літер, звуків і фонем у словах: смієшся, радяться, щось, ялинки, розжарити?

31. Що називається транскрипцією? Запишіть поданий текст фонетичною та фонематичною транскрипцією: Усім мовам притаманні звуки, які характеризуються певними особливостями. Звуки різних мов мають щось спільне, оскільки вони є людськими, і щось відмінне, адже кожна мова специфічна. Потреби вивчення особливостей звуків зумовили формування фонетики - одного з найдавніших розділів мовознавства (Ю. Карпенко).

32. Виявіть чергування, що відбувається при словотворенні: гребти - граблі, крапати - крапля, земний - земля, покривати - покрівля, графити - графлю, робити - роблю.

Після впровадження авторської системи навчання нами виявлено кращий результат навчальних досягнень гімназистів в експериментальних класах порівняно з контрольними. Задля визначення динаміки рівня сформованості лінгвістичної компетенції учнів експериментальних класів (ЕК), які пройшли всі етапи формувального експерименту за розробленою програмою, було проведено математичну обробку результатів зрізів методом зіставного аналізу. У контрольних класах, де застосовувалася традиційна методика навчання, динаміка сформованості лінгвістичної компетенції залишилася сталою. Що ж до експериментальних класів, то рівень сформованості окресленої компетенції підвищився (див. таблицю 5.7).

Таблиця 5.7 Показники рівня сформованості лінгвістичної компетенції учнів експериментальних та контрольних класів на етапі узагальнення та систематизації знань з фонетики

Середні показники високого та достатнього рівнів сформованості лінгвістичної компетенції в експериментальних класах порівняно з контрольними зросли на 23,2 %; показники середнього і низького рівнів знизилися на 23,2 %:

Таблиця 5.8 Середні показники рівнів сформованості лінгвістичної компетенції

Учні експериментальних класів аналізували, зіставляли, класифікували мовні явища і факти, подавали різноманітні інтерпретації; тлумачили лінгвістичні терміни і поняття за чинними підручниками, посібниками, довідковими джерелами; за необхідності давали історичні коментарі до мовних явищ; проводили лінгвістичні експерименти. Простежувалося усвідомлення учнями природи звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації, їхніх функцій, диференціації звуків і букв. На належному рівні виконувалися фонетико-графічний, графіко-фонетичний і фонетико-фонемний розбори, під час виконання яких вимовлялися звуки, склади, називалися букви, визначалися варіанти фонем у потоці мовлення, чергування, спрощення.

Рівень сформованості лінгвістичної компетенції в контрольних класах у середньому нижчий. Високий і достатній - мають лише 39,1 % (тоді як в експериментальних - 62,9 %); середній і низький рівні в контрольних класах у середньому виявилися вищими - 60,3 % (в експериментальних - 37,1 %).

Учні контрольних класів не зовсім вільно оперують фонетичною термінологією, їм значно важче подавати історичні коментарі до мовних фактів і явищ, лінгвістичні експерименти вони проводять за допомогою вчителя, виявляючи низький рівень самостійності. Особливо складними для учнів контрольних класів є усвідомлення таких понять, як „фонема”, „інтонація”, „наголос” та ін.

На ґрунті поданого аналізу нами побудовано гістограму, що є свідченням позитивних тенденцій у процесі формування лінгвістичної компетенції учнів експериментальних класів.

Рис. 5.5. Порівняльна характеристика сформованості лінгвістичної компетенції учнів

Встановлення рівня сформованості мовленнєвої компетенції передбачало практичне володіння нормами усного та писемного мовлення: орфоепічними, оскільки вони охоплюють фонетичну систему мови (склад фонем української мови, їх якість та зміни в певній фонетичній позиції), акцентуаційними, інтонаційними, орфографічними; функційно-стилістичне послуговування фонетикою. Для з'ясування стану мовленнєвої компетенції десятикласників використовувалися тести (дали можливість виявити рівень мовленнєвих умінь), виконувалася робота над текстом, а також контрольна робота, змістом якої передбачалося виконати завдання різного рівня складності.

Спочатку пропонувалися тести.

1. У якому рядку між словами слід уживати прийменник в:

1) сидіти (у, в) автівці, запитати (у,в) агронома, працювати (у,в) аптеці, жив (у, в) дядька;

2) була (у, в) Індії, плавати (у, в) озері, жила (у, в) Острозі, служити (у, в) армії;

3) бачив (у, в) тебе, відніс (у, в) клас, зайди (у, в) клас, стати (у, в) пригоді;

4) успіх (у,в) творчості, читала (у, в) часописі, приніс (у, в) кишені, попросив (у, в) сусіда;

5) бігти (у, в) сад, зайти (у, в) клас, погляд (у, в) майбутнє, жити (у,в) Києві.

2. У якому рядку у всіх словах відбулося спрощення приголосних?

1) ненависний, пестливий, хвастнути, свиснути, тижневий;

2) власний, безвиїзний, злісний, гігантський, кістлявий;

3) тріснути, масний, хворостняк, вискнути, писнути;

4) ремісник, зап'ястний, навмисне, провісник, шістнадцять;

5) серце, шелеснути, гуснути, цілісний, радісний.

3. У якому рядку допущено орфографічну помилку:

1) п'ять, пам'ять, в'язи, верб'я, черв'як;

2) зв'язок, розм'якшити, бур'ян, міжгір'я, пір'я;

3) матір'ю, з'явитися, з'їхати, без'язикий, тьм'яний;

4) В'ячеслав, торф'яний, краков'як, інтер'єр, бар'єр;

5) кров'ю, солов'їний, кам'яний, пам'ятка, реп'ях.

4. Художнім виражальним засобом фоностилістики є:

1) алітерація, асонанс, епіфора, анафора; 2) асиміляція, дисиміляція; 3) синонімія, антонімія, паронімія; 4) інше.

Під час встановлення рівня сформованості інтонаційних та стилістичних умінь учнів було використано такий вимірювач, як робота над текстом.

5. Запишіть поданий текст, використовуючи основні знаки партитури. Проаналізуйте інтонаційні особливості тексту, виразно прочитайте.

Давно це було. Бідний хлопець Грицько пас громадську череду. Одного разу трапилося з ним нещастя: він спіткнувся й дуже ушкодив ногу. З відкритої рани точилася кров. Щоб хоч якось спинити кровотечу, хлопець притулив до рани зірвану траву, що трапилася під руку. На диво кровотеча невдовзі припинилася, рана почала засихати. Хлопець показував людям траву-рятівницю і розповідав свою історію. Відтоді рослину цю почали називати грициками, її донині вживають як кровоспинний засіб при зовнішніх та внутрішніх кровотечах. Грицики звичайні - поширена по всій Україні трав'яниста однорічна рослина хрестоцвітних, невеличка за розміром, що ледь сягає 30-50 см. Дрібні малопримітні й непривабливі квіточки розміщені на верхівці стебла і цвітуть по черзі знизу доверху. Заготовляти треба рослини, у яких почали цвісти тільки нижні квітки, і листя має зелений соковитий вигляд. Сушити треба в затінку на повітрі або в кімнаті, а зберігати в сухому місці („Книга для читання з ботаніки”).

6. Проаналізуйте звукову організацію поданих поетичних творів. Які засоби фонетичної стилістики в них використано і з якою метою?

7. Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Визначте: 1) уподібнення приголосних за дзвінкістю / глухістю; 2) уподібнення приголосних за місцем і способом творення; 3) уподібнення приголосних за м'якістю.

З поля, у вушанці, з джемом, розпитати, кінці, шість, посміхаються, зжувати, тут були, посміхнутися, футбол, цвіт, мережка, як же, миєшся, молотьба, мушці, солодке, гичці, рибалці, Оришці, білці, сфотографувати. дивишся.

8. Запишіть групи приголосних, у яких відбувається спрощення в сучасній українській мові за зразком: [здн] - [зн]: проїзд - проїзний.

9. Поміркуйте і запишіть коротке пояснення, чому у вимові приголосні у словах: честю, любов'ю, святістю, кров'ю, унікальністю, старістю, першістю не подовжуються, а у словах: маззю, Россю, молоддю, тушшю, міццю, латунню, піччю подовжуються.

10. Розподіліть пари слів на групи за особливостями чергування: а) [о], [е] з [і]; б) [о], [е] з нулем звука; в) [е]з [о] після шиплячих та [й].

Річ - речі, воля - вільний, день - дня, осінь - осені, гайок - гаєчок, пекти - випікати, сім - семи, овес - вівса, віз - возу, копієчка - копійок, залишок - залишку, пшоно- пшениця, мішок - мішечок, року - рік, швець - шевця.

11. Укажіть у поданих реченнях усі випадки чергувань приголосних звуків.