Правове регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель: проблеми теорії та практики

3.3 Правові проблеми застосування стандартизації та нормування у сфері використання й охорони земель

Поняття стандартизації та стандарту визначається у тлумачних словниках, закріплюється в законодавстві та досліджується представниками юридичної науки [44; 50; 66; 95; 96; 103; 104; 115].

Відповідно до тлумачного словника стандарт - це типовий зразок, якому повинні відповідати речі, предмети, явища за розміром, формою, якістю; єдина типова форма організації, здійснення чогось; те, що не вміщує у собі нічого оригінального, своєрідного, шаблон, трафарет. Під стандартизацією розуміють створення стандартів [541, с. 790]. Норма - це загальноприйняте та обов?язкове для членів суспільства правило (дозволяюче або забороняюче), порядок здійснення чогось, зразок поведінки або дії (моральні норми, дотримуватись норм, юридичні норми, норми права); встановлена міра, розмір чогось [541, с. 417].

Щодо чинного законодавства, то ні в ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III [223], ні в Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-IV [472] та в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264 - XII [473] не відбувається визначення терміну стандартизація та стандарт у сфері використання й охорони земель.

Визначення поняття стандартизація та стандарт відбувається у Законі України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315 - VII [498]. Відповідно до цього нормативно-правового акту стандартизація - діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері. Під нормативним документом законодавець розуміє документ, що встановлює правила, настанови чи характеристики щодо діяльності або її результатів. Цей термін охоплює такі поняття, як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови". Стандарт визначається як нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.

Представники науки теорії держави та права, цивільного, екологічного та земельного права досліджували у своїх роботах поняття стандартизація та стандарт.

У юридичній літературі радянської доби активно досліджували питання стандартизації в межах загальної теорії права та правового регулювання якості продукції. Вчені обґрунтовували існування поряд з юридичними нормами техніко - юридичних норм, які регулюють суспільні відносини щодо використання предметів праці та природи [33; 132; 337; 355; 362; 521; 575; 581].

Стандарти були визнані специфічною формою техніко-юридичних норм. У зв?язку з цим викликає інтерес запропонована у радянському праві класифікація техніко-юридичних норм.

Черданцев О.Ф. провів їх класифікацію за різними підставами: змістом, формою вираження припису, сферою дії, часом дії [576, с. 11, 15].

За змістом техніко-юридичні норми були поділені на три великі групи, кожна з яких, у свою чергу, була поділена на окремі види: норми, які були спрямовані на захист людини та продуктів її праці від впливу різноманітних шкідливих факторів (протипожежні, санітарні, ветеринарні, техніки безпеки тощо); норми, які були спрямовані на охорону природи (ґрунту, вод, повітря, риб тощо); норми, які були спрямовані на досягнення найвищих результатів у виробничій та іншій технічній діяльності з найменшими витратами праці (норми використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо на одиницю продукції або вчинюваної роботи, технологічні, агрономічні, зоотехнологічні правила, експлуатації техніки, прийомки та випробовування продукції, норми виробітку тощо).

За сферою дії техніко-юридичні норми поділяли на загальні, спеціальні, виключні. За часом дії - на постійні та тимчасові [364, с. 43]. За формою вираження в них припису - на зобов?язуючи та забороняючи. Обґрунтовували відсутність уповноважуючих техніко-юридичних норм тим, що немає потреби уповноважувати суб?єктів на вчинення багатьох різноманітних технічних дій, охопити які правовим регулюванням неможливо та недоцільно.

Відзначили відсутність диспозитивних техніко-юридичних норм та наявність лише техніко-юридичних норм, які мають імперативний характер. Було вказано на те, що у необхідних випадках, якщо цього вимагає характер суспільних відносин, які виступають об?єктом правового регулювання, юридичні норми надають суб?єктам цих відносин (наприклад, які випливають з договору поставки) право та зобов?язують обирати з урахуванням конкретних умов відповідні техніко-юридичні норми, які мають визначати зміст частини їх прав та обов?язків.

На думку В.М. Огризкова, норми, які закріплюють певні вимоги до якості (техніко-правові норми), і норми, які забезпечують виготовлення та реалізацію продукції у відповідності до цих вимог (норми, які регулюють відносини з приводу пакування, транспортування, збереження тощо) можуть міститися або у стандарті одного виду (наприклад, стандарт технічних умов), або в декількох стандартах різноманітних видів. Стандарти окремих видів містять в основному техніко-правові норми (наприклад, стандарти параметрів, сортаменту), а інші - норми, які не мають технічного змісту (стандарти правил прийомки, правил маркування, транспортування тощо). У стандартах можуть бути передбачені данні, які властиві стандартам декількох видів [333, с. 96].

Було обґрунтовано два способи надання технічним нормам правового характеру. Перший спосіб полягав у виданні спеціальної юридичної норми, яка встановлювала обов?язок дотримуватись та виконувати вже існуючі технічні норми. Технічна норма не включалась безпосередньо у диспозицію правової норми. Правова норма була відсилочною оскільки з метою з?ясування змісту відповідного правила вона відсилала до раніше встановленої технічної норми. Другий спосіб полягав у тому, що технічна норма вводилась безпосередньо у зміст юридичної норми. Це означало, що диспозиція юридичної норми була представлена також і змістом технічної норми. Кожна така норма водночас була і юридичною, і технічною вимогою [355; 581].

Під стандартизацією розуміли правотворчу та правозастосовну діяльність. Якщо правотворча діяльність передбачала встановлення правил (норм), то правозастосовна діяльність передбачала застосування правил (норм) [266, с. 77; 334, с. 28; 364, с. 32; 365, с. 18].

Стандартизацію розглядали як частину системи державного управління народним господарством та як сферу правового регулювання. Під стандартизацією як частиною системи державного управління народним господарством розуміли планомірну діяльність держави в особі її компетентних органів зі встановлення та застосування обов?язкових до виконання норм (правил) з метою впорядкування роботи з вирішення відповідних завдань. Під сферою правового регулювання розуміли суспільні відносини у сфері стандартизації [33, с. 70 - 71].

Дослідники того часу вважали за можливе розглядати діяльність зі стандартизації у широкому значенні. Під стандартизацією у широкому значенні розуміли встановлення не лише стандартів, а й інших обов?язкових правил, зокрема технічних умов [364, с. 29].

Щодо поняття стандарту, то у юридичній літературі радянської доби розрізняли такі концепції його сутності: результативна концепція, документальна концепція, концепція нормативного акту, нормативна концепція [266].

Результативна концепція була обумовлена визначенням стандарту, яке було сформульовано Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO). Відповідно до цієї концепції стандарт - це результат роботи зі стандартизації, який прийнятий компетентною організацією. Він може бути: у вигляді документа, який містить низку вимог (норм), які підлягають виконанню; у вигляді основної одиниці або фізичної константи, наприклад, ампер; у вигляді предмета для фізичного порівняння, наприклад, метр.

Документальна концепція передбачала визначення стандарту як нормативно-технічного документу зі стандартизації, який встановлює комплекс норм, правил, вимог до об?єкта стандартизації та затверджений компетентним органом. До недоліків документальної концепції було віднесено те, що її прибічники визнавали головним не зміст (норми права, правила, вимоги) та не форму останнього (нормативний акт), а форму форми, тобто документальну форму нормативних актів, якими затверджуються відповідні стандарти. Відповідно до цієї концепції, стандарт - документ, який встановлює комплекс норм (правил, вимог). При цьому жодний документ не володіє нормотворчою здатністю. Нормотворчість - це прерогатива органів державної влади та управління, а не документів, здатних бути лише носіями інформації, зокрема інформації щодо нормативних актів вказаних органів.

Концепція нормативного акту передбачала, що стандарт є нормативним актом з технічним (техніко-правовим, нормативно-технічним) змістом.

Нормативна концепція передбачала що стандарт це норма права (норматив, технічний регламент). Зокрема, О.О. Красавчиков досліджував стандарт відповідно до нормативної концепції. На його думку, стандарт - це не документ і не нормативний акт, а система правових норм. Під стандартом він розумів систему правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу об?єктів стандартизації.

Повертаючись до концепції нормативного акту, варто відзначити, що вона була запропонована на підставі дослідження стандарту як нормативного акту, який включає техніко - юридичні та юридичні норми. Під стандартом як нормативним актом розуміли прояв та безпосередній результат правотворчої діяльності держави, затверджений в установленому порядку спеціально уповноваженими державними органами, який має певну сферу дії за часом, простором та за суб?єктами. Було визначено, що для техніко-юридичної норми характерним є те, що технічне правило, будучи змістом цієї правової норми, встановлено у результаті пізнання діючих законів природи на основі висновків технічних та природничих наук. Не відносили до техніко-юридичних норм правила, які визначали порядок оформлення результатів випробувань, лабораторних аналізів оскільки вони не були пов?язані з висновками технічних та природничих наук, а визначались доцільністю з боку законодавця [33, с. 73; 201, с. 47; 202, с. 22; 326, с. 35; 333, с. 74; 334, с. 29; 337; 364, с. 28; 365, с. 18, 133 - 134, 157; 576, с. 9, 15].

Іноді у трактуванні стандарту в якості нормативного акту спостерігалась певна непослідовність. Вчені, досліджуючи стандарт як нормативний акт, визначали його і як норму права [200, с. 64; 365, с. 133 - 134; 584, с.13].

Стандарт визначали у вузькому та у широкому значенні. У вузькому значенні під стандартом розуміли правовий акт (документ), який в найменуванні мав слово стандарт. У широкому значенні під стандартом розуміли правовий акт, який мав в найменуванні не лише слово стандарт, а й міг називатись технічною умовою [364, с. 28 - 29].

Таким чином, у юриспруденції радянської доби були запропоновані різні підходи до визначення поняття стандартизація та стандарт. Серед запропонованих концепцій спостерігається перевага концепції нормативного акту відповідно до якої стандарт визначали як нормативний акт, який включає техніко - юридичні та юридичні норми.

Поняття стандартизація та стандарт визначались представниками радянської та сучасної науки земельного й екологічного права.

Представниками радянської науки екологічного права, які займались визначенням поняття стандартизація та стандарт в галузі охорони навколишнього середовища, охорони земель та відтворення родючості ґрунтів є Ю.С. Шемшученко, О.С. Колбасов, О.М. Колотинская та інші вчені.

Ю.С. Шемшученко займався дослідженням поняття стандартизація та стандарт у галузі охорони навколишнього середовища [585, с. 130 - 142; 588, с. 68 - 74]. Він розглядав стандартизацію у двох значеннях: у вузькому та у широкому значенні. У вузькому значенні він вважав, що вона охоплювала лише стандарти, а у широкому, - окрім стандартів, близькі до них за своєю природою гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у воді, повітрі та ґрунтах, будівельні норми та правила. Стандартизацію вчений визначав як планомірну діяльність держави в особі його компетентних органів щодо встановлення та застосування обов?язкових до виконання стандартів та інших нормативів з метою впорядкування робіт з забезпечення єдиних параметрів якості навколишнього середовища та вимог раціонального природокористування.

Ю.С. Шемшученко досліджував стандарт як норму права, а стандарти як систему правових норм. Автором не сформовано чіткого визначення співвідношення стандарту як норми права та як нормативного акту [585, с. 132 - 134; 588, с. 69]. Вчений під стандартами в галузі охорони навколишнього середовища розумів затверджені в установленому порядку уповноваженими на те державними органами обов?язкові до виконання показники та нормативи, розраховані на багаторазове застосування до випадків, які повторюються та направлені на забезпечення єдиних параметрів якості середовища проживання людини та вимог щодо раціонального використання природних ресурсів.

О.С. Колбасов також досліджував поняття стандартизація та стандарт у галузі охорони навколишнього середовища. Під стандартизацією він розумів встановлення та застосування правил з метою впорядкування діяльності в певній сфері діяльності. Вчений досліджував стандарт як правовий акт, якій закріплює переважно технічні правила, входить в систему права та займає особливе місце у ієрархії правових актів; відрізняється від законодавчих актів та актів підзаконного характеру [336, с. 59 - 60, 68].

О.М. Колотинская досліджуючи правове регулювання кадастрових відносин обґрунтувала положення відповідно до якого технічна норма, яка введена у нормативний акт та оформлена як правова, перетворюється у правову норму з технічним змістом [257, с. 95 - 97].

Представники сучасної науки земельного й екологічного права також досліджують правову природу стандартизації та стандартів [194; 197, с. 226, 399; 545 с. 205].

А.М. Мірошниченко провів дослідження стандартизації та стандартів у сфері правового регулювання земельних відносин. У дослідженні не має чіткого визначення співвідношення нормування з правотворчістю та правозастосовною діяльністю [309, с. 15]. Вчений, досліджуючи нормування як засіб правового регулювання земельних відносин, обґрунтував положення відповідно до якого стандартизація є однією із форм здійснення нормування, а відповідні нормативи (якісні та кількісні показники) можуть отримувати правове закріплення у стандартах (нормативних документах зі стандартизації) [309, с. 78]. При цьому нормування визначається ним як врегульована правовими нормами процесуальна діяльність уповноважених суб?єктів із розробки якісних та кількісних показників (нормативів) властивостей об?єктів права у складі проектів правових актів, а також діяльність щодо узгодження та експертизи таких правових актів, їх затвердження й оприлюднення у встановленому порядку [309, с. 17]. У свою чергу земельно - правове нормування вчений визначає як врегульовану правовими нормами процесуальну діяльність уповноважених суб?єктів, що полягає у: а) розробці якісних та кількісних показників (нормативів) властивостей об?єктів земельних правовідносин, б) включенні нормативів до проектів правових актів, в) узгодженні та експертизі останніх, г) їх затвердженні та д) оприлюдненні у встановленому порядку [309, с. 33].

П.Ф. Кулинич обґрунтував необхідність застосування стандартів та нормативів у процесі проведення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення та запровадження сівозмін. Це, на його думку, дозволить деталізувати положення відповідних стандартів та нормативів щодо кожної земельної ділянки [284, с. 570].

Таким чином, у дослідженнях представників радянської та сучасної науки земельного й екологічного права також відсутній єдиний підхід до визначення поняття стандартизація та стандарт в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів. Відсутність такого підходу вимагає визначення поняття стандартизації та стандарту в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів [103, c.262 - 266].

Чинне законодавство під стандартизацією розуміє лише діяльність зі встановлення стандартів без їх реалізації. Ми вважаємо, що стандартизація запроваджується не лише для встановлення певних вимог, а з метою їх реалізації. У зв?язку з цим, під стандартизацією в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів варто розуміти не лише встановлення стандартів, а і діяльність з їх застосування.

У законодавстві переважає документальна концепція, яка передбачає визначення стандарту як нормативного документу, що встановлює правила, настанови чи характеристики щодо діяльності або її результатів. Підтвердженням документальної концепції є положення Закону України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315 - VII в частині визначення поняття стандарту через нормативний документ.

Застосування національних стандартів у Законі України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315 - VII не визнається обов?язковою умовою, крім випадків, якщо обов?язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами. У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264 - XII державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов?язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов?язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Підсумовуючи вищевикладене, ми вважаємо за доцільне визначити стандарт в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів як нормативно-правовий акт, який включає техніко - юридичні та юридичні норми. Стандарт в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів варто розглядати у вузькому та у широкому значенні. У вузькому значенні це нормативно-правовий акт, який в назві має слово стандарт. У широкому значенні це нормативно-правовий акт, який може мати в назві не лише слово стандарт, а й норматив, норма, правило тощо.

Стандартизація та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів може бути ефективною за умов комплексного правового регулювання суспільних відносин щодо стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів. Комплексність передбачає наявність впорядкованої системи нормативно-правових актів з питань стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, а також відсутність прогалин у законодавчому регулюванні досліджуваних суспільних відносин.

Залежно від кола суспільних відносин щодо стандартизації та нормування, які підлягають регулюванню, нормативно-правові акти з питань стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів доцільно поділити на два види, - загальні та спеціальні нормативно-правові акти. Загальні нормативно - правові акти поширюються на широке коло суспільних відносин з приводу стандартизації і нормування. Спеціальні нормативно - правові акти поширюються на суспільні відносини з приводу стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища, у тому числі в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів [44, c. 80 - 84].

До загальних нормативно-правових актів з питань стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів доцільно віднести: Угоду про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації від 13 березня 1992 року № 997_102 [559] та Закон України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315 - VII.

Угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації від 13 березня 1992 року № 997 102 передбачає визнання діючих стандартів «ГОСТ» в якості міждержавних та збереження абревіатури «ГОСТ» за новими міждержавними стандартами, передбачаючи гармонізацію їхніх вимог з міжнародними, регіональними і передовими національними стандартами.

У Законі України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315 - VII серед об?єктів стандартизації переважає продукція і все, що з нею пов?язане.

У цьому нормативно-правовому акті відбувається визначення стандартизації, яка відбувається на міжнародному, регіональному та національному рівні, а також поняття європейських, міждержавних, міжнародних, регіональних та національних стандартів.

Міжнародна стандартизація - стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів усіх держав. Регіональна стандартизація - стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів держав лише одного географічного, політичного або економічного простору. Національна стандартизація - стандартизація, що здійснюється на рівні однієї держави.

Європейський стандарт - регіональний стандарт, прийнятий європейською організацією стандартизації. Міждержавний стандарт - регіональний стандарт, передбачений Угодою про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації від 13 березня 1992 року та прийнятий Міждержавною радою із стандартизації, метрології і сертифікації. Міжнародний стандарт - стандарт, прийнятий міжнародною організацією із стандартизації і доступний для широкого кола користувачів. Національний стандарт - стандарт, прийнятий національним органом стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Регіональний стандарт - стандарт, прийнятий регіональною організацією стандартизації і доступний для широкого кола користувачів.

Передбачена класифікація нормативних документів із стандартизації залежно від рівня суб?єкта стандартизації, що приймає нормативні документи. Згідно з цим критерієм нормативні документи із стандартизації поділяються на такі види: національні стандарти та кодекси усталеної практики, прийняті національним органом стандартизації; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, що здійснюють стандартизацію.

До спеціальних нормативно-правових актів належать ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-IV та Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264 - XII.

Залежно від об?єкта стандартизації та нормування доцільно розрізняти стандартизацію і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища та стандартизацію і нормування в галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів.

Суспільні відносини щодо стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища врегульовані в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264 - XII. Цей Закон передбачає наявність екологічних стандартів та екологічних нормативів.

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов?язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти це державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища, які є обов?язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов?язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. Екологічні стандарти розробляються і вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. До екологічних нормативів належать нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього.

Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів регулюється ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III та Законом України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962 - IV.

У Розділі VI «Охорона земель» ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III передбачено провадження стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Відповідно до ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) гранично допустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель та ґрунтів. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Господарська й інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного й епідемічного благополуччя населення.

У Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962 - IV до системи заходів у галузі охорони земель включено стандартизація та нормування. законодавство управлінський виконавчий влада

До нормативних документів із стандартизації в галузі охорони земель належать: терміни, поняття класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання й охорони земель; технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативні документи із стандартизації у галузі охорони земель.

У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи: гранично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; оптимального співвідношення земельних угідь; показників деградації земель та ґрунтів.

При порівнянні змісту Розділу VI «Охорона земель» та Розділу VII «Управління в галузі використання й охорони земель» ЗК України, варто відзначити, що положення щодо стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів закріплені в Розділі VI ЗК України. За допомогою приписів цього розділу відбувається правове регулювання суспільних відносин щодо охорони земель. Положення щодо стандартизації та нормування, які закріплені у цьому розділі носять загальний характер. Не відбувається детального правового регулювання суспільних відносин щодо стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів. Визначається мета стандартизації та нормування, а також перелік нормативів. Водночас правовідносини щодо стандартизації та нормування є управлінськими правовідносинами. За допомогою приписів Розділу VII ЗК України відбувається правове регулювання управлінських відносин у сфері використання й охорони земель. При цьому у ньому не міститься жодного припису щодо стандартизації та нормування.

А.М. Мірошниченко досліджуючи нормування як спосіб правового регулювання земельних відносин, запропонував внести зміни до ЗК України та доповнити його загальними положеннями щодо нормування у сфері земельних відносин [309, с. 62]. На його думку, такі доповнення найдоцільніше було б закріпити у Розділі VII «Управління в галузі використання й охорони земель» ЗК України. Проте у своїй роботі А.М. Мірошниченко розглядав нормування в широкому розумінні: і як правотворчу діяльність Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, і як діяльність органів виконавчої влади щодо визначення кількісних та якісних характеристик стану навколишнього середовища. На нашу думку, запропонований підхід до визначення змісту нормування призводить до нівелювання характерних ознак, притаманних таким різним видам діяльності цих органів державної влади.

Ми поділяємо висловлену точку зору щодо доцільності внесення змін до ЗК України та вважаємо за доцільне закріпити приписи щодо стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів у окремій главі «Стандартизація та нормування в галузі використання й охорони земель». Пропонуємо розмістити цю главу у Розділ VII «Управління в галузі використання й охорони земель» ЗК України. З метою забезпечення комплексного правового регулювання суспільних відносин щодо стандартизації та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів Глава «Стандартизація та нормування в галузі використання й охорони земель» має містити приписи, які визначатимуть: поняття стандартизації та нормування; суб?єктів стандартизації та нормування; види стандартів та нормативів та їх зміст.

Щодо видів стандартів, то в теорії права, за таким критерієм як зміст розрізняли такі види стандартів: стандарти, які містили технічні норми; стандарти, які містили технологічні норми; стандарти, які містили економічні норми; стандарти, які містили організаційні норми; стандарти, які містили процедурні норми; стандарти, які містили виробничо-естетичні норми; стандарти, які містили оргтехнічні норми; стандарти, які містили антропометричні норми [266].

Виділяли такі два види стандартів: стандарти, які за своєю природою були техніко-юридичними нормативними актами (стандарти на продукцію) та стандарти, які здійснюючи регулювання суспільних відносин у сфері стандартизації, метрології та якості продукції мали характер звичайних нормативно-правових актів [365, с. 156 - 157].

Склалася відповідна система стандартизації якості продукції [326, с. 36 - 44; 333, с. 86 - 96; 364, с. 35 - 49]. Залежно від органів, які затверджували стандарти та меж їх дії розрізняли такі види стандартів: державні стандарти, галузеві стандарти, республіканські стандарти, стандарти підприємств.

Залежно від змісту стандартів розрізняли такі види стандартів: стандарти технічних умов; стандарти параметрів; стандарти типів та основних параметрів; стандарти марок; стандарти сортаменту; стандарти конструкції та розмірів; стандарти технічних вимог; стандарти правил прийомки; стандарти методів випробувань; стандарти правил маркування, упаковки, транспортування та збереження; стандарти методів та засобів перевірки мір та вимірювальних приладів; стандарти правил експлуатації та ремонту; стандарти типових технологічних процесів.

Окрім стандартів, як основних видів нормативно-технічних актів, які регулювали питання якості продукції виділяли такі види нормативно-технічних актів: технічні умови, які поділялись на види залежно від території, на якій вони діяли та залежно від органів, якими вони затверджувались; кондиції; зразки тощо.

У будівництві розрізняли: будівельні нормативи та правила, а також стандарти [551].

Щодо природоохоронних стандартів, то Ю.С. Шемшученко виділив три основні групи таких стандартів: які формують характеристику якості навколишнього середовища; які встановлюють правила користування природними ресурсами та режим роботи виробничо-господарських об?єктів; організаційні стандарти. Якщо перші дві групи стандартів спрямовані на встановлення певних нормативних вимог, то третя група - на впровадження їх у практику, на впорядкування взаємодії суб?єктів та об?єктів управління з оптимізації якості навколишнього середовища, на забезпечення безперебійного й ефективного функціонування системи природоохоронної стандартизації [585, с. 138 - 139].

В.В. Пєтров серед стандартів якості навколишнього середовища розрізняв два види стандартів: екологічні та виробничо-господарські [349; 569]. Він визначив стандарти якості навколишнього середовища як гранично-допустимі нормативи антропогенного впливу на навколишнє середовище, перевищення яких загрожує збереженню оптимальних умов існування людини та її зовнішнього оточення. На його думку, екологічні стандарти визначали якісні критерії навколишнього середовища за допомогою гранично-допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, у водоймах, ґрунтах. Ця група відносилась до категорії найбільш розроблених стандартів якості навколишнього середовища. Вона забезпечувала інформацією щодо стану зовнішнього середовища людини, проте не завжди мала здатність вказати на джерело його забруднення. Виробничо-господарські стандарти якості навколишнього середовища визначали екологічний режим роботи виробничо-господарського об?єкта за допомогою регламентації існуючого або потенційного джерела забруднення навколишнього середовища. За допомогою цього виду стандартів встановлювались гранично-допустимі викиди залежно від виду забруднення: пилового, газового, теплового, акустичного та затверджувались нормативи роботи очисних засобів, технологічного процесу, якості продукції з точки зору охорони зовнішнього середовища тощо. До цих стандартів були також віднесені будівельні нормативи, які визначали порядок використання та забудови території населених пунктів.

О.С. Колбасов виділив такі групи стандартів у сфері охорони навколишнього середовища: безпосередньо стандарти, зокрема ГОСТи; нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у водоймах та атмосферному повітрі, а також гранично допустимі викиди; встановлені Державним комітетом СРСР у справах будівництва норми відводу земель для різного роду промислових, енергетичних і транспортних потреб, а також різноманітні будівельні норми, правила та методичні вказівки [336, с. 61 - 65].

Державний комітет СРСР із стандартів затвердив та вів у дію з 1 січня 1977 року ГОСТ 17.0.0.01 - 76 «Система стандартов в области охраны природы и улучшения использования природных ресурсов». У цьому стандарті було передбачено, що система стандартів у сфері охорони природи складається з дев?яти комплексів стандартів (по одному комплексу для кожної із таких сфер): організаційно-методичні проблеми охорони природи та покращення використання природних ресурсів, охорони та раціонального використання вод, захисту атмосфери, охорони та раціонального використання ґрунтів, покращення використання земель, охорони флори, фауни, охорони та перетворення ландшафтів, раціонального використання й охорони надр.

У цьому ГОСТі була проведена класифікація стандартів залежно від об?єкта, що підлягав стандартизації. За цим критерієм було запропоновано вісім груп стандартів: загальні положення; терміни, визначення, класифікація; показники якості природних середовищ, параметри забруднюючих викидів та показники інтенсивності використання природних ресурсів; правила охорони природи та раціонального використання природних ресурсів; методи визначення параметрів стану природних об?єктів та інтенсивності господарських впливів; вимоги до засобів контролю та виміру стану навколишнього природного середовища; вимоги до приладів, апаратів та будівель з захисту навколишнього середовища від забруднення; інші стандарти [336, с. 61 - 62].

У сучасній літературі виділяють п?ять груп нормативів у сфері охорони навколишнього середовища (природоохоронні нормативи) [545, с. 205 - 210]. Першу групу складають санітарно-гігієнічні нормативи. До них належать нормативи якості (ГДК - гранично допустимі концентрації шкідливих хімічних речовин та біологічних агентів; МДР - максимально допустимі рівні фізичних факторів) та нормативи санітарних (захисних) зон. Мета цих нормативів - визначити показники якості навколишнього середовища по відношенню до здоров?я людини.

Другу групу природоохоронних нормативів утворюють виробничо - господарські нормативи. Найбільш відомі в цій групі нормативи ГДВ та ГДС - гранично допустимі викиди та скиди шкідливих речовин, ГДР - гранично допустимі рівні електромагнітних випромінювань, шуму, вібрації, радіації, а також ГНВ та ГЛР - граничні нормативи утворення відходів та ліміти на їх розміщення. Вони встановлюють вимоги до джерела шкідливого впливу, обмежуючи його діяльність певною граничною величиною. До вказаних нормативів можуть бути віднесені будь-які інші нормативи, які містять вимоги, які висуваються до джерел (стаціонарних, пересувних) з метою охорони оточуючого середовища та здоров?я людини.

До третьої групи нормативів та лімітів входять нормативи, які стосуються безпосередньо природних об?єктів. Серед них нормативи допустимого вилучення компонентів природного середовища (наприклад, ОДВ - обсяг допустимого вилову риби, відстрілу мисливських тварин, розрахунок лісосіки й інше) та ГДН - нормативи гранично допустимого антропогенного навантаження на нього. До цієї групи можна віднести норми землевідводу й інші вимоги.

До четвертої групи нормативів належать територіальні нормативи, які включають санітарно-захисні зони промислових підприємств, водоохоронні зони (у том числі прибережні захисні смуги), а також округи санітарної охорони.

П?яту групу нормативів складають так звані допоміжні норми та правила, які зазвичай містяться в стандартах та інших нормативних документах. Їхня головна мета - забезпечення єдності: в термінології, в діяльності організаційних структур, у правовому регулюванні екологічних відносин, у вимірюванні екологічних показників тощо.

А.М. Мірошниченко провів класифікацію нормування як засобу правового регулювання земельних відносин за такими критеріями: [309, с. 56 - 83] за предметом правового регулювання (нормування, що здійснюється при регулюванні земельних приватизаційних відносин; відносин власності на землю; землекористування; справляння плати за землю; відносин управління в галузі використання, відтворення й охорони земель; відносин з охорони земель; відносин з застосування відповідальності; відносин з використання, охорони та відтворення окремих категорій земель); за об?єктами та предметами нормування (нормування властивостей землі, - розмірів земельних ділянок, співвідношення земельних угідь, рівнів їх радіаційного забруднення, структури та складу ґрунтів; нормування параметрів діяльності людини у сфері земельних відносин, - способів, строків, методики, послідовності вчинення певних дій; земельно-правової документації, - форми і змісту відповідних документів; елементів економічного механізму у галузі земельних відносин, - розміру ставок земельного податку, розміру грошової оцінки земель; земельно-правової термінології); за суб?єктами здійснення нормування (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, Міністерства, Комітети, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, судові органи); за рівнем територіального охоплення (загальнодержавне, регіональне, локальне, індивідуальне нормування); за формою закріплення земельно-правових нормативів (нормативні документи із стандартизації, нормативні документи у галузі містобудування; система санітарних норм; система нормативних актів у галузі забезпечення пожежної безпеки).

Відтак, варто відзначити, що вчені провадили класифікацію стандартів та нормативів у сфері охорони навколишнього середовища, а також у сфері використання й охорони земель. Дослідження видів стандартів та нормативів у сфері охорони навколишнього середовища переважають над дослідженнями стандартів та нормативів у сфері використання й охорони земель. Існують лише поодинокі дослідження стандартів та нормативів у сфері використання й охорони земель. У зв?язку з цим постає потреба у систематизації стандартів та нормативів у сфері використання й охорони земель за відповідними критеріями.

За колом правовідносин щодо використання й охорони земель стандарти та нормативи доцільно поділити на: стандарти та нормативи в галузі охорони земель; державні стандарти у сфері будівництва та будівельні норми, які пов?язані з використанням та охороною земель; санітарні норми [66, c. 256 - 260].

Залежно від зовнішньої форми визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель стандарти та нормативи в галузі охорони земель поділяються на: стандарти в галузі охорони земель; нормативи в галузі охорони земель [472].

У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи: гранично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; оптимального співвідношення земельних угідь; показники деградації земель та ґрунтів.

Щодо систематизації стандартів в галузі охорони земель, то ДК 004:2008 «Український класифікатор нормативних документів» призначено для впорядкування та класифікації стандартів та інших нормативних документів щодо стандартизації [190]. Державний класифікатор розроблений відповідно до Міжнародного класифікатора стандартів. На підставі розробленої класифікації нормативних документів щодо стандартизації уявляється доцільним представити систему стандартів в галузі охорони земель.

За сферою стандартизації доцільно виділити 3 класи стандартів в галузі охорони земель: «Загальні положення. Термінологія. Стандартизація. Документація»; «Захист довкілля та здоров?я. Безпека»; «Сільське господарство». В межах цих класів за об?єктами стандартизації виділяються групи з подальшою їх деталізацією у підгрупах.

Залежно від суб?єктів прийняття та за територією поширення існують: міжнародні; регіональні; національні стандарти [498].

Міжнародні стандарти це стандарти, прийняті міжнародною організацією зі стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. До міжнародних стандартів можна віднести стандарти ISO.

Регіональні стандарти це стандарти, прийняті регіональною організацією стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. До регіональних стандартів можна віднести європейські та міждержавні стандарти. Європейський стандарт - регіональний стандарт, прийнятий європейською організацією стандартизації. Як міждержавні стандарти виступають ГОСТи. Слід розрізняти два види ГОСТів. Перший вид ГОСТів це стандарти, які були наявні на 1 січня 1992 року у фонді Держстандарту Росії як правонаступника Держстандарту СРСР відповідно до Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації від 13 березня 1991 року № 997_102. Другий вид ГОСТів - це стандарти, прийняті Міждержавною радою із стандартизації, метрології і сертифікації [559].

Національні стандарти - стандарти, прийняті національним органом стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Щодо правовідносин з використання й охорони земель у сфері будівництва, то залежно від форми закріплення нормативних вимог існують: державні стандарти у сфері будівництва та будівельні норми, які пов?язані з використанням та охороною земель.

Нормування у будівництві - діяльність з розроблення та затвердження будівельних норм для обов?язкового застосування у сфері будівництва, містобудування та архітектури з метою формування безпечного середовища для життя і здоров?я людини.

Будівельні норми - затверджений суб?єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов?язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Розрізняють державні та галузеві будівельні норми. Державні будівельні норми - нормативний акт, затверджений ЦОВВ, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва. Галузеві будівельні норми - нормативний акт, затверджений міністерством в межах своїх повноважень у разі відсутності державних будівельних норм або необхідності встановлення вимог до будівництва окремих видів споруд, що конкретизують вимоги державних будівельних норм. Упорядковане зібрання контрольних примірників будівельних норм має складати фонд будівельних норм [368].

У ДБН А. 1.1-1:2009 Система нормування та стандартизації у будівництві. Основні положення [172] закріплена система нормування та стандартизації у будівництві. Залежно від змісту доцільно виділити такі класи державних стандартів у сфері будівництва та будівельних норм, які пов?язані з використанням та охороною земель: організаційно-методичні документи; містобудування; технічні норми, правила і стандарти. В межах цих класів за об?єктами стандартизації та нормування виділяються підкласи з подальшою їх деталізацією у комплексах.

Щодо правовідносин з забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, то згідно з приписами ст.ст. 1, 22 Закону України «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004 - XII [396] органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов?язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.

Державні санітарні норми та правила (санітарні норми) - обов?язкові для виконання нормативно-правові акти ЦОВВ, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров?я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров?ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення. Слід розрізняти санітарні норми, затверджені Міністерством охорони здоров?я України [398; 399] та іншими суб?єктами [184].

Існують різні органи, які провадять стандартизацію та нормування в галузі охорони земель. Органи виконавчої влади є динамічною системою, яка доволі часто змінюється відповідно до законодавства України. У зв?язку з цим постає необхідність визначити суб?єктів, які здійснюють діяльність зі стандартизації та нормування у галузі охорони земель, дослідити їхні повноваження, визначити недоліки, які притаманні їхній діяльності та запропонувати шляхи їх подолання [50, c. 81 - 88].

Стандарти та норми у галузі охорони земель можуть прийматися міжнародною організацією зі стандартизації, регіональною організацією зі стандартизації, національним органом зі стандартизації.

Міжнародна організація стандартизації - організація, що займається стандартизацією, членство в якій відкрите для відповідних національних органів усіх держав. Міжнародною організацією стандартизації є ISO (International Organization for Standardization). Ця організація приймає міжнародні стандарти. Україна є повним членом ISO в особі Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ») [600].

Регіональна організація стандартизації - організація, що займається стандартизацією, членство в якій відкрите для відповідних національних органів держав лише одного географічного, політичного або економічного простору [153]. Такими регіональними організаціями зі стандартизації є: Європейський комітет зі стандартизації, Міждержавна Рада із стандартизації, метрології і сертифікації.

Європейський комітет зі стандартизації (фр. Comitй Europйen de Normalisation, CEN) - міжнародна неприбуткова організація, основною метою якої є сприяння розвитку торгівлі товарами та послугами через розробку та запровадження європейських стандартів (євронорм, EN). CEN є офіційно визнаним органом зі стандартизації у Європейському Союзі (ЄС). Україна є асоційованим членом цієї організації в особі Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ») [210; 211].

Міждержавна Рада із стандартизації, метрології і сертифікації приймає стандарти, які отримують статус міждержавних та дістають позначення ГОСТ. Міждержавна Рада визнана Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) - Регіональною Організацією зі стандартизації як Євро-Азійська Рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (EASC). Україна є членом Міждержавної Ради із стандартизації, метрології і сертифікації в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [304; 559].

Національний орган стандартизації - орган стандартизації, визнаний на національному рівні, що має право бути національним членом відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації [153].

Діяльність суб?єктів зі стандартизації та нормування на національному рівні побудована за принципом спеціалізації. Вони розробляють та затверджують стандарти та нормативи у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, в межах закріпленої за ними компетенції.

Кабмін України встановлює нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів ним встановлюються такі нормативи: гранично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; оптимального співвідношення земельних угідь; показників деградації земель та ґрунтів [472].

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є головним органом у системі ЦОВВ, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності.

Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує нормативно-правове регулювання у сфері стандартизації; погоджує програму робіт з національної стандартизації; вживає заходів щодо адаптації законодавства України у сфері стандартизації до законодавства ЄС; узагальнює практику застосування законодавства у сфері стандартизації, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить на розгляд в установленому порядку проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України; погоджує розроблені національним органом стандартизації національні стандарти (зміни до них) щодо: процедур розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та відновлення дії національних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них; критеріїв, форми і процедур розгляду пропозицій щодо проведення робіт з національної стандартизації; процедур створення, діяльності та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації; затверджує національні класифікатори, зміни до них та процедури їх розроблення; затверджує методичні рекомендації щодо формування переліків національних стандартів, відповідність яким надає презумпцію відповідності продукції, пов?язаних з нею процесів або методів виробництва чи інших об?єктів вимогам технічних регламентів; представляє інтереси України в міжурядових організаціях стандартизації, укладає міжнародні договори України про співробітництво та проведення робіт у сфері стандартизації з такими організаціями та відповідними урядовими і міжурядовими органами інших держав згідно із Законом України «Про міжнародні договори України»; здійснює контроль за дотриманням національним органом стандартизації процедур у сфері стандартизації відповідно до принципів, норм і вимог, установлених законодавством; вживає обґрунтованих заходів для прийняття і дотримання суб?єктами стандартизації Кодексу доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар?єри у торгівлі, що є додатком до Марракеської угоди про заснування СОТ від 15 квітня 1994 р; затверджує Статут національного органу стандартизації та зміни до нього; інформує та надає роз?яснення щодо реалізації державної політики у сфері стандартизації; у межах повноважень, передбачених законом, здійснює співробітництво у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав; визначає пріоритетні напрями розвитку у сфері стандартизації; затверджує Положення про керівну раду національного органу стандартизації та її склад; затверджує Положення про комісію з апеляцій, її склад та порядок розгляду апеляцій; здійснює організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності комісії з апеляцій, утвореної відповідно до ст. 14 Закону України «Про стандартизацію»; затверджує методику визначення трудомісткості та вартості робіт з національної стандартизації; розглядає щорічний звіт про діяльність національного органу стандартизації; утворює національний орган з акредитації та національний орган стандартизації; призначає на посаду і звільняє з посади керівника національного органу з акредитації; призначає на посаду і звільняє з посади керівника національного органу стандартизації; здійснює в установлені строки моніторинг національного органу з акредитації з метою забезпечення виконання ним на постійній основі вимог, встановлених ст. 6№ Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», з урахуванням результатів взаємного оцінювання; вживає відповідних коригувальних заходів або забезпечує вжиття таких заходів національним органом з акредитації у разі, коли зазначений орган не відповідає вимогам або не виконує обов?язків, встановлених Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» [351].