Текстоцентричний підхід до формування україномовної комунікативної компетентності студентів вищих технічних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

104. Кудрявцева Т. С. Функционирование текста в учебном процессе. Текст как объект лингвистического анализа и перевода: сб. науч. тр. Москва, 1984. 184 с.

105. Кулик О. Д. Пріоритетність текстоцентричного підходу до навчання української мови в загальноосвітній школі. Теоретична і дидактична філологія: зб. наук. праць. Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич, 2013. Вип. 15. С. 38-48.

106. Кучерук О. А. Цілі створення й використання системи методів навчання української мови в основній школі. Вісник Житомирського державного університету імені І. Франка. 2012. Вип. 61. С. 95-101.

107. Ладыженская Т. А. , Ладыженская Н. В. Текстовые умения. Как им учить? Начальная школа плюс До и После. 2005. № 5. С. 1-6.

108. Ленець К. В. Епістолярний стиль. Стиль і час: хрестоматія/АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; редкол. Д. Г. Білоус; відп. ред. М. М. Пилипинський. Київ: Наук. думка, 1983. 252 с.

109. Леонтьев А. А. Основы психолингвистики. 3-е изд. Москва: Смысл; Санкт-

Петербург: Лань, 2003. 287 с.

111. Леонтьев А. А. Психология общения: пособ. для доп. образования. Москва: Смысл, 1997. 365 с.

112. Леонтьев А. А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. Изд. 2-е, стереотип. Москва: Едиториал УРССР, 2003. 312 с.

113. Леонтьев А. Н. Проблема деятельности в психологии. Вопросы философии. 1972. № 9. С. 95-108.

114. Лингвистический энциклопедический словарь/под. ред. В. Н. Ярцевой; Ин-т языкознания АН СССР. Москва: Сов. энциклопедия, 1990. 682 с.

115. Лозова В. І. Стратегічні питання сучасної дидактики. Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні. Харків: ОВС, 2002. С. 96-97.

116. Лосева Л. М. Как строится текст: пособ. для учителей/под. ред. Г. Я. Солганика. Москва: Просвещение, 1980. 94 с.

117. Львов М. Р. Основы теории речи: учеб. пособ. для студ. высш. пед. учеб. заведений. Москва. Издательский центр “Академия”. 2000. 248 с.

118. Макаров М. Л. Основы теории дискурса. Москва: ИТДГК “Гнозис”, 2003. 280 с.

119. Мацько Л. Матимемо те, що зробимо. До питання формування мовної

культури. Дивослово. 2001. № 9. С. 2-3.

120. Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: навч. посіб. Київ: Академія, 2007. С. 360.

121. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови: підруч.; за ред. Л. І. Мацько. Київ: Вища шк., 2003. 462 с.

122. Мельник І. А. Українська політична нація: особливості формування на засадах національної державності. Зб. наук. праць Науково-дослідного ін-ту українознавства. Київ, 2004. Т. 3. С. 414-420.

123. Мельничайко В. Я. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: завдання і методи. Теорія і практика літературного аналізу художнього тексту. Тернопіль: Лілея, 1997. С. 26-60.

124. Мельничайко В. Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови: посіб. для вчителя. Київ: Рад. школа, 1986. 168 с.

125. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах: підруч. для студ. філол. фак-тів ун-тів/кол. авт. за ред. М. І. Пентилюк: М. І. Пентилюк, С. О. Караман, О. В. Караман та ін. Київ: Ленвіт, 2009. 400 с.

126. Методика навчання української мови в ДВНЗ та середніх освітніх закладах. Кредитно-модульний курс: навч.-метод. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл./О. І. Потапенко, Г. І. Потапенко, Л. П. Кожуховська та ін.; за заг. ред. О. І. Потапенка. Київ: Міленіум, 2006. 348 с.

127. Мильруд Р. П. Теория обучения языку. Кн. 2. Лингвистическая дидактика: монография. Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г. Р. Державина, 2003. 194 с.

128. Михайловская Г. А. Лингводидактические основы формирования речевых умений в процессе обучения русского языка: монография. Киев: Изд. центр ОАО УКРНИИПСК, 1999. 208 с.

129. Мова в нашому житті. Мова і культура/І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, П. Ю.Гриценко та ін./відп. ред. В. М. Русанівський. Київ: Наук. думка, 1986. 184 с.

130. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: мат-ли до першої лекції/укл. М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Сухарніков. Київ: Освіта України, 2004. С. 24.

131. Момот Л. Діяльнісний компонент змісту освіти. Освіта і управління. 2004. № 2. С. 88-92.

132. Мордовцева Н. Принципи та методи навчання у процесі роботи з текстами

інгвістичної спрямованості на уроках української мови. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка/відп. за вип. д. пед. н., проф. О. М. Горошкіна. 2012. № 24 (259). Ч. ІІ. С. 36-44. (Серія “Педагогічні науки”).

133. Москальская О. И. Текст как лингвистическое понятие. Иностранные языки в школе. 1978. № 3. С. 9-17.

134. Науково-методичне забезпечення навчального процесу (Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах). Зб. законів та нормативних актів про освіту. Київ: МО України. 1994. Вип. 1. С. 111-130.

135. Науменко А. М. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Вінниця: Нова книга 2005. 416 с.

136. Національна доктрина розвитку освіти в Україні. Книга для вчителя української мови та літератури: довідк.-метод. вид./упоряд. В. Л. Федоренко, Н. І. Шинкарук. Вид. 2-ге, доповн. Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. 656 с.

137. Нікітіна А. В. Педагогічний дискурс учителя-словесника: монографія. Київ: Ленвіт, 2013. 338 с.

138. Ніколаєнко С. Реформа вищої освіти України і Болонський процес. Голос України. 2007. 8 червня. C. 14.

139. Новий тлумачний словник української мови (у трьох томах). Т. 1, А-К/укл.:

В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. Київ: АКОНІТ, 2006. 926 с.

140. Новейший энциклопедический словарь. Москва: АСТ; Астрель;

Транзиткнига, 2004, 1424 с.

141. Обозов М. М. Психологія міжособистісних відносин. Київ: Либідь, 1990. С. 191.

142. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти. Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освітньої політики. Київ: К.І.С., 2003. С. 13-39.

143. Ожегов С. И. Словарь русского языка: 70000 слов/под ред. Н. Ю. Шведовой. 23-е изд., испр. Москва: Русский язык, 1990. 917 с.

144. Олійник Л. І., Змієвська М. Т. Підручники та навчальні посібники з ділової української мови. Проблема підручника для вищої школи: зб. мат-лів наук.-метод. конф., м. Вінниця, 23-30 травня 2001 р. в 2 т. Т. 2. Вінниця: Універсум-Вінниця, 2001. С. 66-69.

145. Омельчук С. Дослідницький підхід до навчання мови: лінгводидактичний словник-довідник: навч. посіб. Київ: [б.в.], 2015. 56 с.

146. Омельчук С. “Підхід до навчання” як базова категорія сучасної лінгвістичної науки. Українська мова і література в школі. 2013. № 2. С. 2-7.

147. Паламар Л. М. Лінгводидактичні основи формування україномовної особистості. Київ: Укрзалізниця, 1997. 322 с.

148. Паращенко Л. І. Технологія формування ключових компетентностей у старшокласників: практичні підходи. Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Світовий підхід та українські перспективи/за ред. О. В. Овчарук. Київ, 2004. 111 с.

149. Пассов Е. И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. 2-е изд. Москва: Просвещение, 1991. 223 с.

150. Пассов Е. И. Основы коммуникативной методики обучения иноязычному общению. Москва: Русский язык, 1989. 276 с.

151. Педагогическое речеведение: словарь-справочник/сост. А. А. Князьков; под. ред. Т. А. Ладыженской, А. К. Михальской. 2-е изд., испр. и дополн. Москва: Флинта; Наука, 1998. 312 с.

152. Педагогічний словник / за ред. дійсного члена АПН України Яремаченка М.Д. - К.: Педагогічна думка, 2001. - 516 с.

153. Пентилюк М. І. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики: зб. статей. Київ: Ленвіт, 2011. 256 с.

154. Пентилюк М. І. Аналіз тексту на уроках мови. Дивослово. 1999. № 3. С. 30-32.

155. Пентилюк М. І. Концептуальні засади навчання рідної мови. Педагогічні науки: зб. наук. праць. Херсон: ХДУ, 2003. Вип. 34. С. 69-72.

156. Пентилюк М. І. Концептуальні засади мовної освіти як засоби

інтелектуального і духовного розвитку особистості. Педагогічні науки: зб.

наук. праць. Вип. 2. Херсон: Айлант. 1998. С. 14 - 17.

157. Пентилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості в євроінтеграційному контексті. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики: зб. статей. Київ: Ленвіт, 2011. 256 с.

158. Пентилюк М., Гайдаєнко І. Рідна мова в контексті державотворення в

Україні). Актуальні проблеми сучасної філології: мат-ли міжнар. наук.-

практ. конф. Тирасполь: РВВ ПДУ, 2004. № 4. С. 228.

159. Пентилюк М. І., Окуневич Т. Г. Методика навчання української мови у

таблицях і схемах: навч. посіб. Київ: Ленвіт, 2006. 134 c.

160. Пентилюк М., Нікітіна А., Горошкіна О. Концепція когнітивної методики

навчання української мови. Дивослово. 2004. № 8. С. 5-9.

161.Пентилюк М. І. Розвиток української лінгводидактики в контексті Державного стандарту базової і повної освіти в Україні. Вісник Львівського університету. 2010. Вип. 50. С. 123-130. (Серія “Філологічна”).

162. Пентилюк М. І. Теоретичні орієнтири сучасної української лінгводидактики.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. 2010. № 22 (209), Ч. ІІ. С. 12-21.

163. Перхайло Н. А. Текстотворча компетентність як складова цільової домінанти

профільного навчання української мови. Теоретична і дидактична філологія.

2013. Вип. 14. С. 90-100.

164. Плиско К. М. Принципи, методи і форми навчання української мови

(теоретичний аспект) : навч. посіб. / К. М. Плиско. - Х. : Основа, 1995. -

240 с.

165. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті. Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Світовий підхід та українські перспективи/за ред. О. В. Овчарук. Київ, 2004. 111 с.

166. Пономарів О. Міжмовні стосунки в сучасній Україні. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті. Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Світовий підхід та українські перспективи/за ред. О. В. Овчарук. Київ, 2004. 111 с.

167. Програма дисципліни ,,Українська мова (за професійним спрямуванням) для вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців за освітньо кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста. Зі змінами, внесеними згідно наказу МОН № 259 від 29.03.10 року. Укладачі: Т. М. Антонюк, О. С. Стриженко, Л. М. Борис. https://vzvo.gov.ua/navchalni-prohramy (дата звернення 27.05.17).

168. Програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки. Зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 676 від 26 травня 2004 р. URL: www.rada.gov.ua. (дата звернення: 14.11.2017).

169. Професійна освіта: словник: навч. посіб./укл. С. У. Гончаренко та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. Київ: Вища шк., 2000. 380 с.

170. Психологічна енциклопедія/авт.-упоряд. О. М. Степанов. Київ: Академвидав, 2006. 424 с.

171. Пузанова Е. И. Формирование языковой способности учащихся. Русская словесность. 1997. № 4. С. 48-53.

172. Равен Дж. Педагогическое тестирование: Проблемы, заблуждения, перспективы: пер. с англ. Изд. 2-е, испр. Москва: Когито-Центр, 2001. 142 с.

173. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация. Москва: Когито-Центр, 2002. 256 с.

174. Родигіна І. В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. 2-е вид., доп. Харків: Вид. група “Основа”, 2005. 96 с. (Б-ка журн. “Управління школою”; вип. 8(32)).

175. Рускуліс Л. В. Методика навчання лінгвістичного аналізу художнього тексту у ВНЗ та загальноосвітній школі: порівняльний аспект. Педагогічні науки: зб. наук. праць. Вип. 52. Херсон: ХДУ, 2009. С. 356-362.

176. Савченко Л. О. Системний підхід до педагогічного діагностування якості освіти студентів. Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ: ВІКНУ, 2013. Вип. 41. С. 197-201.

177. Сагач Г. М. Мистецтво ділової комунікації; ІСДО, Київський ін-т банкірів банку “Україна”, Київ: [б.в.], 1995. 179 с. (Пізнаймо самого себе).

178. Сафонова В. В. Социокультурный подход к обучению иностранным языкам. Москва: Высшая школа, 1991. 305 с.

179. Селевко Г. Компетентности и их классификация. Народное образование. 2004. № 4. С. 138-143.

180. Селевко Г. Энциклопедия образовательных технологий: в 2 т. Т. 1. Москва: НИИ школьных технологий, 2006. 816 с.

181. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации: монограф. учеб. пособ. Киев: ЦУЛ, Фитосоциоцентр, 2002. 336 с.

182. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: терм. енцикл. Київ-Полтава: Довкілля, 2006. 716 с.

183. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики): монографія; за ред. В. Різуна; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ: КНУ імені Тараса Шевченка, 2002. 392 с.

184. Сидор Е. Вправи для розвитку в учнів загальномовленнєвих, комунікативних і творчих умінь. Початкова школа. 2001. № 6. С. 19-23.

185.Симоненко Т. Лінгводидактичні засади формування професійної комунікативної компетенції студентів філологічних факультетів. Українська мова і література в школі. 2006. № 6. С. 39-41.

186.Симоненко Т. В. Теорія і практика формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів: монографія. Черкаси: Вид. Вовчок О. Ю., 2006. 328 с.

187. Симоненко Т. В. Формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів: дис. … доктора пед. наук: 13.00.02/МО України Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького. Черкаси, 2006. 451 с.

188. Синиця І. О. Психологія усного мовлення. Київ: Рад. школа, 1974. 206 с.

189. Синельникова Л. Н. Комплекс професійних компетенцій у проекції на особистість філолога XXI століття. Освіта Донбасу. № 1 (144). 2011. С. 109 - 117.

190. Скалкин В. Л. Основы обучения устной иноязычной речи. Москва: Русский язык, 1981. 248 с.

191. Сластенин В. А. Педагогическое образование как объект эвристического моделирования: межвуз. сб. науч. трудов. Москва: Прометей, 1991. С. 3-6.

192. Словник-довідник з української лінгводидактики: навч. посіб./кол. авт. за ред. М. Пентилюк. Київ: Ленвіт, 2003. 149 с.

193. Словник-довідник з української лінгводидактики: навч. посіб./кол. авт. за ред. М. І. Пентилюк. Київ: Ленвіт, 2015. 320 с.

194. Словник іншомовних слів/за ред. акад. АН УРСР О. С. Мельничука. Київ: Головна редакція УРЕ,1985. 966 с.

195. Словник української мови/за ред. М. Л. Мандрика. Київ: Наук. думка, 1973. 4 т. 840 с.

196. Словник іншомовних слів/укл. Л. О. Пустовіт та ін. Київ: Довіра, 2000. 1018 с.

197. Словник труднощів української мови/за ред. С. Я. Єрмоленко. Київ: Рад. школа, 1989. 335 с.

198. Стативка В. И. Взаимосвязанное обучение умениям речевой деятельности: монография. Сумы: Изд-во СумДПУ им. А. С. Макаренко, 2004. 332 с.

199. Стилістика української мови: підруч./Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; за ред. Л. І. Мацько. Київ: Вища шк., 2003. 462 с.

200. Стриженко А. А. Проблемы общей лингвистики текста. Лингвистические проблемы текстообразования. Барнаул, 1985. С. 3-15.

201. Стельмахович М. Г. Етнопедагогічні основи методики української мови. Українська мова і література в школі. 1993. № 5-6. С.19-23.

202. Степанов Ю. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принцип причинности. Язык и наука конца ХХ века: сб. статей РАН, Институт языкознания РАН. Москва: РГГУ, 1995. С. 44-45.

203. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. Київ. “К.І.С.”. 2003. 296 с.

204. Суворова С. Л. Феноменология исследования понятий “дискурс” и “педагогический дискурс”. Вестник Южноуральського государственного университета. № 4 (263). 2012. С. 84-87 (Серия “Образование. Педагогические науки”).

205. Татур Ю. Г. Компетентность в структуре модели качества подготовки специалиста. Высшее образование сегодня. 2004. № 3. С. 20-26.

206. Федоренко Л.П. Принцыпы обучения русскому языку. Москва. Просвещение. 1964. 225 с.

207. Тураева З. Я. Лингвистика текста (Текст: структура и семантика): учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов по спец. 2103 Иностр. яз. Москва: Просвещение, 1986. 126 с.

208. Уланович О. С. Психолингвистика: учеб. пособ. Минск: Изд-во Гревцова, 2010. 240 с.

209. Українська мова: енцикл./редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., виправл. і допов. Київ: “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

210. Філоненко М. М. Психологія спілкування: підручник. Київ: Центр учбової літератури, 2008. 224 с.

211. Фіцула М. М. Педагогіка: навч. посіб. для студ. вищих пед. закл. освіти. 3-тє вид., переробл. і доп. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. 232 с.

212. Фролов Ю.В., Махотин Д.А. Компетентностная модель как основа оценки качества подготовки специалистов // Высшее образование сегодня, 2004. - № 8. - с. 34-41.

213. Холодная М. А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования. 2-е изд., перераб. и доп. Санкт-Петербург: Питер, 2002. 272 с. (Мастера психологии).

214. Холостова Е. И. Технологии социальной работы: учебник. Москва, 2003. 400 с.

215. Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования. Народное образование. 2003. № 2. С. 58-64.

216. Цимбалюк І. М. Психологія спілкування: навч. посіб. 2-ге вид., випр. та доп. Київ: Професіонал, 2007. 464 с.

217. Чернега Н. Особистісно-зорієнтоване навчання: сучасні підходи. Рідна школа. 2001. № 9. С. 13-15.

218. Чуприкова Н. И. Принцип дифференциации когнитивных структур в умственном развитии, обучение и интеллект. Вопросы психологии. 1990. № 5. С. 31-39.

219. Шевченко Г. П. Концептуальна сутність компетентнісного підходу: європейський вимір. Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України: мат-ли методолог. сем. Київ: Пед. думка, 2009. С. 121-130.

220. Шишов С. Е., Агапов И. Г. Компетентностный подход к образованию: прихоть или необходимость? Стандарты и мониторинг в образовании. № 2. 2002. С. 58-62.

221. Шишов С.Е., Кальней В.А. Школа: мониторинг качества образования. М.: Педагогическое общество России, 2000. - 316 с.

222. Шиянюк Л.В. Лінгводидактичні основи формування українськомовної комунікативної компетентності студентів навчальних закладів технічного профілю. Педагогічні науки: зб. наук. праць. Вип. 59. Херсон. ХДУ, 2011. С. 343-349.

223. Шиянюк Л. В. Особливості формування українськомовної комунікативної компетентності майбутнього фахівця з вищою технічною освітою. Наукові записки: серія ,,Філологічна''. Вип. 31. Острог: Видавництво Національного університету ,,Острозька академія'', 2012. С. 236-239.

224. Шиянюк Л. В. Роль методологических подходов в формировании коммуникативно-компетентной личности будущего профессионала на основе учебных текстов. Педагогические науки. Курск, 2014. № 5 (95). С. 164-167.

225. Шиянюк Л. В. Роль української мови у формуванні комунікативно компетентної особистості фахівця. Електронне наукове фахове видання “Науковий вісник Донбасу”: педагогічні науки. Донецьк, 2013. № 2/22. URL: http://nvd.luguniv.edu.ua/archiv/NN22/index.htm

226.Шиянюк Л. В. Текст як засіб формування україномовної комунікативної компетентності студентів навчальних закладів нефілологічного профілю. Педагогічні науки: зб. наук. праць. Вип. 52. Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. С. 398-404.

227. Шиянюк Л. В. Текст як основа формування риторичної культури студентів-нефілологів. Вісник Львівського університету Серія філологічна: зб. наук. праць. Вип. 50. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. С. 371-377.

228. Шиянюк Л. В. Текстоцентричний підхід до формування риторичної культури студентів вищих технічних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Педагогічні науки: зб. наук. праць. Вип. 55. Херсон: Видавництво ХДУ, 2010. С. 361-367.

229. Шиянюк Л. В. Україномовна комунікативна компетентність студентів вищих технічних навчальних закладів як необхідна складова становлення професіонала. Наука і освіта. Спецвипуск. ,,Якість вищої освіти та проблеми підготовки фахівців у вищій школі”. Одеса. Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, 2009. № 7. С. 299-233.

230. Шиянюк Л. В. Українськомовна комунікативна компетентність як наукове поняття. Вісник Луганського національного університету імені Т. Шевченка (педагогічні науки): зб. наук. праць. Ч.ІІІ. Луганськ: Луганський нац. ун-т імені Т. Шевченка, 2011. № 15 (226). С. 157-162.

231. Шиянюк Л. В. Формування професійно-комунікативної компетентності студентів технічних спеціальностей. Вересень. Миколаїв, 2010. № 3-4 (52-53). С. 53-63.

232. Шкільник М. М. Проблемний підхід до вивчення частин мови: посіб. для вчителів. Київ: Рад. школа, 1986. 136 с.

233. Щедровицкий Г. П. Философия. Наука. Методология. Москва,1997. 310 с.

234. Щепина К. П. Обучение деловому письму на уроках русского языка: пособ. для учителей. Москва: Просвещение, 1980. 80 с.

235. Щербань П. М. Мистецтво управління - це передусім мистецтво бути чесним. Освіта і управління. 1998. Т. 2. № 4. С. 83-90.

236. Щукин А. Лингводидактический энциклопедический словарь: более 2000 единиц. Москва: Астрель: АСТ: Хранитель, 2008. 746 с.

237. Ярмолюк А.В. Текст як засіб розвитку комунікативних умінь учнів 5-х класів. Укр.мова і літ. в школі. 2005. № 7. С. 15-18.

238. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. Київ: Академія, 2010. 312 с. (Альма-матер).

240. Gerhard Wahrig. Deutsches Wцrterbuch. Mьnchen: Bertelsmann lexicon institute, 2002. 1451 p.

241. Macmillan English Dictionary for Advanced Learners. Second Edition London, United Kingdom: Macmillan, 2007. 1748 p.

РОЗДІЛ ІІ.ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

2.1 Медодичне забезпечення навчання української мови на текстовій основі

При організації та плануванні навчального процесу з української мови у ВТНЗ досить важливо розуміти, на яких нормативних засадах він будується і що є основою ефективного навчально-методичного забезпечення освітнього процесу. При цьому необхідно знати, що згідно зі стандартизованими параметрами, визначеними Міжнародною стандартною класифікацією освіти, а також міжнародно визнаними компетентностями (загальними й галузевими) законодавчо формуються національні стандарти освіти, включаючи вищу освіту [27, с.80]. Система державних стандартів вищої освіти є нормативною базою функціонування системи вищої освіти в цілому [32, с.103]. Цю систему складають державний стандарт, галузеві стандарти та стандарти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти, як стверджує ряд вчених: В. Андрущенко, І. Бех, В. Кремень, В.І. Луговий та ін., є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки фахівців, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів [27, с.80]. Вищий навчальний заклад, ґрунтуючись на системі державних стандартів, розробляє нормативні й навчально-методичні документи за певними напрямами підготовки, спеціальностями, предметами.

Незаперечним є факт, як стверджує Т. Туркот, що для забезпечення якості навчання у вищій школі необхідно звертати особливу увагу на наукову систему планування й організації навчального процесу [35, с.145], який будується відповідно до вимог державних нормативно-правових документів та документів, що розробляються вищим закладом освіти.

До державних складових навчально-методичного забезпечення належать: державні стандарти освіти; навчальні плани; навчальні програми з усіх нормативних навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої й інших видів практики; підручники й навчальні посібники з грифом Міністерства освіти.

До складових навчально-методичного забезпечення предмета “Українська мова”, які розробляються вищим закладом освіти, належать: навчальна програма, робоча навчальна програма, навчальні посібники без грифу Міністерства освіти і науки, підручники, рекомендовані Міністерством освти і науки, інструктивно-методичні матеріали до проведення контрольних робіт; індивідуальні семестрові завдання проблемного характеру для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни, завдання для контрольних робіт з навчальної дисципліни для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу, методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, інші матеріали, які визначає викладач, або циклова комісія, вищий заклад освіти.

Об'єктом нашого дослідження з метою створення програми експериментально-дослідного навчання є:1) вивчення чинної навчальної програми з української мови для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти, укладену відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти, Закону України «Про загальну середню освіту», для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти [36]; 2) аналіз навчальних підручників та посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України та Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти для використання у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти; 3) аналіз дисертаційних досліджень, монографій, методичних посібників, що дадуть змогу з'ясувати вихідні положення, на яких має ґрунтуватися спеціальна система вправ для формування на текстоцентричних засадах УМКК майбутніх фахівців.

Завдання дослідження: з'ясувати чи орієнтує чинна навчальна програма на формування на основі текстоцентричного підходу УМКК студентів технічного вишу; які вправи переважають у рекомендованих підручниках і посібниках: на текстовій основі, чи не текстовій основі; чи сприяють запропоновані завдання до вправ розвитку комунікативних умінь і навичок студентів.

Успішний розвиток комунікативних умінь і навичок студентів технічного вишу й формування на основі впровадження ТЦП УМКК майбутніх фахівців залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками можемо вважати: 1) наявність розробленої навчальної програми, у якій відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти [8], Державного стандарту вищої освіти визначається обсяг навчальної дисципліни, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних і дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики навчання [4, с. 103]; 2) підручників та навчальних посібників (основних, додаткових), рекомендованих Міністерством освіти і науки.

Суб'єктивними чинниками вважаємо: рівень базової шкільної підготовки, оскільки недостатньо сформовані мовні знання, комунікативні вміння й навички негативно впливають на формування УМКК майбутніх фахівців; усвідомлення студентами, що набуті комунікативні вміння й навички впливатимуть на майбутню професійно-комунікативну компетентність; прояв бажання студентів до самоосвітнього процесу з метою формування УМКК, системного і цілеспрямованого “збагачування й розвитку мовного багажу” [31, с. 73]; акцентування уваги студентів на важливості розвитку комунікативних умінь розуміти чужі висловлювання (тексти), аналізувати їх й створювати власні висловлювання й формуванні навичок щодо диференційованого підходу до використання сучасних комунікаційних і комп'ютерних технологій, мультимедійного простору з метою пошуку в мережі Інтернет інформації.

Пояснювальна записка до чинної програми орієнтує на компетентнісний підхід до навчання української мови майбутніх молодших спеціалістів, формування комунікативних умінь і навичок комунікативно виправданого користування засобами мови в різних життєвих ситуаціях з обов'язковим дотриманням мовних норм та мовленнєвого етикету” [35, с. 3]. Автори програми наголошують на переорієнтації методик викладання мови від системно-описових до комунікативно-діяльнісних, що дає можливість відійти від традиційного погляду на вивчення української мови як необхідності забезпечення студентів знаннями не мови, а відомостей про мову (часто досить специфічними, віддаленими від практичного застосування): вивчення мови буде спрямовано не стільки на запам'ятовування студентами системи правил, скільки на розуміння закономірностей їх функціонування та формування комунікативних умінь і навичок. Укладачі програми пропонують слугуватися такими принципами добору навчального змісту й організації навчання української мови: взаємозв'язку навчання, виховання розвитку особистості, демократизації й гуманізації навчання та особистісної орієнтації навчання, що й дає можливість забезпечувати гармонійну реалізацію основних загальноосвітніх функцій навчального предмета, здійснювати співпрацю викладача й студента з метою досягнення навчально-освітньої мети, створювати умови для розвитку науково-інтелектуального та творчого потенціалів кожного студента. Але у пояснювальній записці програми не визначено принцип пізнавально-практичної комунікативної й функційно-стилістичної спрямованості, креативності, стимулювання самоосвіти й самостійності в навчанні, проблемно-ситуативного навчання мови. Саме ці принципи сприяють формуванню ПКК й УМКК студентів, забезпечують розвиток їхнього творчого потенціалу, спонукають до роботи з довідковою літературою, опрацюванням текстів, пов'язаних з майбутньою професійною діяльністю.

Головних завдань предмета авторами чинної програми визначено вироблення в студентів компетенцій комунікативно виправданого користування засобами мови та ознайомлення з мовною системою як основою формування мовних умінь і навичок - орфоепічних, лексичних, граматичних, правописних, стилістичних, але не наголошено на важливості використання текстотвірних ресурсів як основи для формування мовних і комунікативних умінь. У вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки студентів рекомендовано лінгвістичний аналіз тексту та види робіт на текстовій основі, що сприяють розвитку комунікативних умінь і навичок майбутніх фахівців: ,,При роботі з текстом студент визначає нормативне й ненормативне використання мовних засобів у текстах різних стилів мовлення, доречність використання в тексті стилістично забарвлених лексичних, фразеологічних, морфологічних засобів мови; аналізує тексти розглянутих стилів мовлення з погляду змістовності, логічності, точності, виразності, доцільності мовлення; складає власні усні й письмові висловлювання, конспект почутого й прочитаного висловлювання, план (складний), тези, тематичні виписки; переказує (стисло і близько до тексту) прослуханий або прочитаний текст художнього чи публіцистичного стилів обсягом 350-400 слів, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, враховуючи комунікативне завдання; знаходить у тексті прості, складні речення, визначає їх стилістичну роль і доречність використання в тексті; редагує й запам'ятовує підготовлений текст виступу” [35, с. 7-11].

Особлива увага у програмі надається таким розділам науки про мову як практична стилістика, культура мовлення, основи риторики, що, насамперед, і визначає її якісно вищий рівень (щодо мети курсу загалом) порівняно з попередньою програмою (2010 р.), але програмою не передбачено повторення відомостей про текст. Навчальний матеріал, об'єднаний за певними темами, подається у традиційній послідовності (фонетика, лексика та фразеологія, словотвір, морфологія, синтаксис, пунктуація), орієнтований на стилістичну специфіку того чи іншого мовного явища, на визначення його місця в мовленнєвому процесі (саме компетенцією стилістики є визначення особливостей прояву мови у її писемній та усній формах). Звертаємо увагу на те, що з метою формування особистісних мовотворчих якостей у процесі підготовки до професійної діяльності програмою передбачено засвоєння відомостей з практичної стилістики. Ці відомості, на думку укладачів програми з української мови для профільного навчання “спрямовані на поглиблення знань про мовні норми, вивчення мови в реальних процесах спілкування” [27, с.5].

Досить позитивним є те, що викладач має право вносити власні корективи до структури робочого планування: тому на початку курсу можна, наприклад, ознайомити студентів з основними положеннями функціональної, а потім практичної стилістики, адже уміння розрізняти стилі та жанри мовлення навчальних текстів, давати характеристики за їхніми ознаками, складати висловлювання у визначених стилях та жанрах є вихідним етапом для умінь, що формує стилістика практична. “Під час вивчення розділу “Риторика”, - наголошують автори програми, - викладач, ураховуючи специфіку навчального закладу, може запропонувати й інші, крім визначених програмою, теми (підтеми), що відповідають майбутньому фахові молодшого спеціаліста” [35, с. 4].

Відповідно до мети й завдань навчального предмета у пояснювальній записці до програми визначено обов'язковий мінімум змісту освіти, що включає основні змістові лінії: мовну, мовленнєву, соціокультурну, діяльнісну. Мовна й мовленнєва змістові лінії є основними, що визначають предмет навчання. Вони містять критерії для визначення рівня навчальних досягнень студентів, а вимоги до соціокультурної та діяльнісної ліній є важливими для формування УМКК майбутніх фахівців. Вважаємо, що доцільно зміст навчального матеріалу й вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки студентів, що визначають мовну й мовленнєву змістові лінії, подавати в різних таблицях. Такий підхід дозволить викладачам технічного вишу під час роботи над створенням робочої навчальної програми відповідно до фахової підготовки студентів сформулювати основні вимоги до розвитку комунікативних умінь і навичок, з метою впровадження мовленнєвої змістової лінії.

Дослідження чинної навчальної програми з української мови для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти, допомогло виділити такі її аспекти, що сприяють розвитку комунікативних умінь і навичок студентів технічного вишу, формуванню на заняттях з української мови УМКК: окреслено й обгрунтовано чотири змістові лінії: мовна, мовленнєва, соціокультурна, діяльнісна; урізноманітнено орієнтовний зміст навчального матеріалу щодо сфери відношень, тематики текстів, теми висловлювань студентів; визначено види вмінь, які повинні набути студенти: організаційно-контрольні, загальнопізнавальні, творчі, естетико-етичні; розмежовано критерії оцінювання усних і письмових робіт; подано орієнтовний розподіл годин, що у разі потреби дає змогу викладачеві вносити в нього деякі корективи; запропоновано 18 годин для роботи над темами, що визначає викладач. На нашу думку, такими можуть бути заняття, спрямовані на розвиток комунікативних умінь і навичок студентів, побудовані на основі роботи з навчальними текстами соціокультурного й фахового змісту.

При розробці робочої навчальної програми рекомендуємо викладачам української мови врахувати такі принципи навчання: пізнавально-практичної комунікативної й функційно-стилістичної спрямованості навчання для підготовки УМКК особистості майбутнього фахівця, який вільно володітиме українською мовою в усіх сферах особистісної, суспільної, виробничої діяльності; вивчення мови в міжрівневих, внутрішньорівневих і міжпредметних зв'язках, що передбачає врахування того, що мова є складною багаторівневою системою, яка постійно розвивається, удосконалюється, збагачується; використання мовленнєвої практики для засвоєння теорії мови; природовідповідності, згідно з яким установлюється правильне співвідношення теорії з практикою; емоційності, що дає змогу забезпечити мовний і мовленнєвий розвиток студента на основі єдності його душі й розуму; креативності, що забезпечує результативну творчу мовленнєву діяльність; стимулювання самоосвіти й самостійності в навчанні; проблемно-ситуативний, спонукає студентів до вирішення поставлених завдань у різних ситуаціях спілкування. Пропонуємо під час складання Державної підсумкової атестації обрати формою контролю знань, умінь і навичок студентів не тестові завдання, а письмовий переказ тексту публіцистичного стилю з творчим завданням.

Автори чинної програми наголошують: “Викладачі повинні усвідомлювати особисту відповідальність за підготовку майбутнього фахівця, який не може виконувати свої функціональні обов'язки без належного знання державної мови” [35, с.8]. Тому, укладаючи робочу навчальну програму, викладачам української мови варто враховати розумне співвідношення між мовою (теорією) і мовленням (процесом спілкування), щоб запропоновані види робіт на занятті з української мови спрямовували студентів до активної комунікативної діяльності, заохочували до розвитку комунікативних умінь і навичок, формування ПКК й УМКК. П.Гомон пропонує навіть розробити програми окремо для різних професійних напрямків, “адже справа не тільки в особливостях професійної лексики, а й у тому, який аспект мови як навчального предмета є більш важливим для даного профілю” [6, с.47]. Нами буде створено робочу навчальну програму (мовленнєва (комунікативна) змістова лінія й соціокультурна змістова лінія) з урахуванням технічного порофілю навчання та текстоцентричного підходу до формування комунікативних умінь і навичок УМКК особистості майбутнього фахівця.

Відомо, що зміст дисциплін, який визначає навчальна програма, конкретизується в підручниках, навчальних посібниках, методичних рекомендаціях тощо. Останнім часом особливої актуальності набуває проблема забезпечення закладів освіти фахово орієнтованими підручниками та посібниками з української мови, які забезпечували б належний рівень мовних знань, мовленнєвих умінь майбутніх фахівців. Л.Олійник указує на необхідність створення досконаліших, структурованіших підручників і посібників з української мови як для середніх, так і для вищих навчальних закладів, оскільки саме підручники залишаються “основним засобом здобуття нових знань, адже саме хороший підручник доступно, дотримуючись чіткої системи, викладає основний зміст навчального предмета” [23, с.67].

Серед основних і додаткових підручників, рекомендованих авторами чинної програми [35], відсутні спеціалізовані видання, що забезпечують навчальний процес на заняттях з української мови студентів технічних закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації. Запропоновані підручники орієнтовані на учнів 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, окрім посібників для підготовки молодших спеціалістів вищих навчальних закладів: В. Ладоні [15], І.Ющука [37], Т.Антонюк, О.Стрижковської, Л.Авдіковської [41].

Проведемо дослідження й з'ясуємо, яким чином запропоновані для навчальної діяльності зі студентами на заняттях з української мови підручники й посібники відображають роботу, спрямовану на розвиток комунікативних умінь і навичок на тектоцентричних засадах, а також розглянемо потенційні можливості дидактичного матеріалу на текстовій основі підручників для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл, рекомендованих Міністерством освіти і науки України (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1.

Якісний рівень

забезпечення мовних знань, комунікативних умінь і навичок

на текстоцентричних засадах підручниками, що рекомендовані як основні у навчальній програмі для ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (досліджено на основі аналізу теоретичного матеріалу і практичних завдань до вправ)

	Підручник	Забезпече- ння мовної змістової лінії	Забезпечення комунікативної змістової лінії	Забезпечення текстоцентричного підходу до формування УМКК	Наявність вправ і завдань з використан- ням інновацій- них методів н.
1.1. 2.	ЗаболотнийО.В.Заболотний В.В. Українська мо-ва: Підручник для 10 класу. Рівень стандар-ту.-К: «Генеза», 2010. - 267 с. ЗаболотнийО.В.Заболотний В.В. Українська мо-ва: Підручник для 11 класу. Рівень стандар-ту.-К: «Генеза», 2012. - 253 с. Висновок: підручник можна рекомендувати як основний.	Відсутній тео-ретичний ма-теріал щодо складних ви-падків вжива-ння м'якого знака, апост-рофа, великої букви; право-пису слів з не-наголошеними голосними, по-двоєнням та подовженням приголосних та ін.Але додатки містять опорні схеми, довід-ники, словники Недолік у то- му, що орфо- графічно-пун- ктуаційний практикум у підручнику за 11 клас.	Завдання, що потребують усної відповіді на проб- лемні питання; ситуативні завдання відповідно до ситуації спілкування; зав- дання на формування культури мовлення, куль- тури спілкування, профе- сійного спілкування, мов- леннєвого етикету, етики професійного спілкування, використання проектів; розгорнуте повідомлення на лінгвістичну тему; вис- туп під час бесіди, диску- сії, полеміки; виступ пуб- ліцистичного характеру; складання нарису про людину, підготовка про- мови, елементи риторики, читання мовчки, перегово- ри, стаття, відгук на телепередачу, твір на морально-етичну тему, аудіювання.	Стилістичний аналіз тексту; комунікатив- вний аналіз тексту; Складання діалогів; складання звернень до державної особи; переклад текстів; усне обгрунтування нале- жності тексту до стилю мовлення; ор- фографічно-пунктуа- ційний аналіз тексту; усний переказ тексту із враженнями від зображенняня на кар- тині; читання текстів мовчки; тези, конспе- ктування тексту; редагування тексту. Систематизація най- важливіших відомос- тей з лінгвістики текс- ту: текст і його озна- ки, текст у професій- ному спілкуванні, бу- дова і зміст тексту, ССЦ, види і типи текстів, переклад . Тексти переважно гу- манітарного спряму- вання.	Мозковий штурм; мікрофон; робота в парах; орфоепічний тренажер; фонетичні змагання; рубрика допитливих; гра «Третій зайвий»; фонетичний тренажер; орфографічний тренажер.
3. 4.	Українська мова: навчальний посібник для студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації / Т.А.Антонюк, О.С.Стрижаковська Л.М.Авдіковська.- Чернівці:ДрукАрт 2014.- 344 с. Висновок: посібник забезпечує мовну змістову лінію., можна рекомендувати як допоміжний. Українська мова: підручник для 10 кл. загально- осв. навч.закл. з навч. укр.. мовою: профіл. рівень / М.Я. Плющ, В.І.Тихоша, С.О.Караман, О.В.Караман. - К: Освіта, 2010. - 416 с.	Перед І розді-лом посібника надрукований орієнтовний тематичний план, що від-повідає нав-чальній прог-рамі дисциплі-ни.Усі розділи і теми посібни ка відповіда-ють розділам і темам орієнто-ваного тема-тичного плану Кожна тема починається визначенням, що повинні знати і вміти студенти.. Теретичний матеріал узагальнений опорними схе мами, після кожної теми автори підго-тували пита-ння для само-контролю. До кожного роз-ділу пропону-ються тестові завдання для самоконтролю Теоретичний матеріал закрі- плений практи- кумом; після кожного розді- лу перелік літе- ратури для са- мостійного опрацювання.	У вимогах до знань і вмінь прослідковується кому- нікативний аспект. У рубриці ,,Запамятайте'' подаються складні випад- ки слововживання слів, пояснення їхнього лексич- ного значення. Завдання під рубрикою ,,Спілкування''; завдання, що потребують усної від- від повіді на проблемні пита- ння.	Завдання на текстовій основі стосуються роботи щодо закріп- лення орфографічних та пунктуаційних умінь і навиичок; ви- значення стилю мов- лення під час вивчен- ня теми ,,Функціо- нальна стилістика і культура мовлення ''; визначення основної думки і скла- дання плану до тексту до теми ,,План, тези, конспект, тематичні виписки''; У підручнику запро- Поновано для роботи лише 9 текстів, що не пов'язані з фаховою діяльністю. Тексти, що сприяють з роз витку комунікативних умінь і навичок, стилістичний аналіз тексту; лек- сичний аналіз тексту; до текстів пропону- ються тестові завда- ння; інформаційна переробка текстів різ- них функціональних стилів і жанрів.	- Мовознавчі сту- дії; цікава перерва; завдання по- шукового харак теру із запропо- нованими сай- тами мережі Інтернет
5. 6.	Українська мова: підручник для 11 кл. загально- осв. навч.закл. з навч. укр.. мовою: профіл. рівень / М.Я. Плющ, В.І.Тихоша, С.О.Караман, О.В.Караман. - К: Освіта, 2012. - 416 с. Висновок: підручник можна рекомендувати як допоміжний. Рідна мова: підруч. для 10 кл. .загальноосв. навч. закл./ О.П.Глазова, Ю.Б.Кузнецов: наук. ред. І.Вихованець. - К.: Зодіак - ЕКО, 2010. - 256 с. Висновок: підручник можна рекомендувати як основ.	Великий обсяг теоретичного і практичного матеріалу зі стилістики мови, ритори- ки, пов'язаного з формуванням орфогафічних і пунктуаційних знань, умінь і навичок. Зміст підруч- ника та послі- довність викла- ду теоретично- го матеріалу відповідає навчальній програмі, побу- дований на за- своєнні відомо- стей з функціо- нальної і прак- тичної стиліс- тики та культу- ри мовлення. Після кожного параграфа за- питання і завда ння для с. п.	Уважаємо, що до- цільно у кожному розділі подавати завдання зі сти- лістики і культури мовле- ння, але вважаємо за не- долік роботи з розвитку зв'язного мовлення пода- вати після кожного розді- лу, не називаючи вид ро- боти у змісті. Завдання з розвитку зв'яз- ного мовлення також відповідають вимогам навчальної програми; використані такі види зав- дань: на вирішення проб- лемних питань відповідно до ситуації спілкування; кладання діалогів у парах; підготовка повідомлень на лінгвістичну тему.	Тексти переважно гу- манітарного і мово- знавчого спрямува- ння, але мають місце тексти, що стосуються інноваційних і rомп'ютерних техно- логій. Переважають вправи на текстовій основі художнього, науково- го, публіцистичнного стилю мовлення, які використані для сти- лістичного аналізу тексту (повного, часткового); відсутні тексти для роботи над перекладом. Тексти переважно гу- манітарного і мово- знавчого спрямува- ння, що порушують питання морально- етичного й культоро- логічного виховання підлітків.	Мовознавчі сту- дії; цікава перерва; завдання по- шукового харак теру із запропо- нованими сай- тами мережі Ін- тернет. Я-редактор; мовознавча студія; працюємо парами; мовний експеримент; робота в групах; мовна віктори- на.

Аналіз рекомендованих чинною програмою підручників, навчальних посібників з української мови дає підстави для висновку про належну увагу до проблеми розвитку комунікативних умінь і навичок студентів. Але жодна робота не висвітлює цілісної системи формування на текстоцентричних засадах УМКК студентів технічного вишу.

Відзначаємо цінність до вирішення визначеної проблеми підручників для учнів 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою за загальною редакцією М.Пентилюк та авторів: О. Горошкіної, Л.Попової [38, 39,]. Запропоновані вправи спрямовані на розвиток комунікативних умінь і навичок студентів, пізнання правил спілкування, “відчуття себе освіченою, впевненою людиною, здатною за допомогою мови найкраще виявити свої здібності в будь-яких життєвих ситуаціях” [39, с.3]. Теоретичниї матеріал, завдання до вправ сприяють підвищенню рівня знань, формуванню комунікативних умінь і навичок студентів щодо удосконалення як усного, так і писемного мовлення, створюють підґрунтя для формування УМКК майбутнього фахівця. Підручники відзначаються науковістю, суспільно-практичною значущістю, інформативною вагомістю, відображають рівень сучасної науки в галузі впровадження текстоцентричного, компетентнісного, комунікативно-діяльнісного, особистісно-орієнтованого, діяльнісно-орієнтованого, комунікативно-когнітивного, функційно-стилістичного, соціокультурного підходу, допомагають виробити в студентів ключові компетентності, сформувати комунікативні вміння й навички.

Проблема розвитку комунікативних умінь і навичок, формування УМКК студентів, упровадження текстоцентричного підходу в навчальний процес є досить актуальною, про що свідчить чимала кількість монографій та дисертаційних робіт, що нами досліджені у процесі створення програми експериментального навчання й лінгводидактичної моделі дослідного навчання. У дисертаційному дослідженні О.Андрієць “Методика опрацювання науково-навчальних текстів у старших класах з поглибленим вивченням української мови'' зазначено, що у забезпеченні всебічно розвиненої комунікативної компетенції “важливу роль відіграють науково-навчальні тексти, спрямовані на оволодіння учнями навчальним матеріалом і науковою інформацією, необхідною для майбутньої професійної діяльності. У комунікативно спрямованому навчанні української мови одне з провідних місць посідає оволодіння науковим мовленням, необхідним компонентом якого є науково-навчальні тексти” [1, с. 2]. Ж. Горіною в науковій праці ,,Розвиток українського розмовного мовлення студентів національних груп нефілологічних факультетів вищих навчальних закладів південного регіону України'' запропоновано систему завдань з навчання аудіювання, читання й формування розмовно-діалогічних і розмовно-монологічних умінь та навичок” [5, с.4]. Т.Денищич у дослідженні “Розвиток комунікативних умінь і навичок майбутніх фахівців з історії і політології'' доведено, що розвиток комунікативних умінь і навичок студентів буде ефективним, якщо здійснюватиметься на основі поєднаня компетентнісного, когнітивно-комунікативного, професійно та особистісно зорієнтованих підходів, добиратимуться оптимальні форми, методи, прийоми й засоби навчання” [7]. Заслуговує на увагу монографія І.Дроздової ,,Наукові основи формування українського професійного мовлення студентів нефілологічних факультетів ВНЗ'' Науковцем розкрито технологію навчання із застосуванням іноваційних методів навчання: ділові й рольові ігри, тренінг, метод проектів, використання яких є важливим і необхідним чинником залучення студентів до самостійного активного оволодіння знаннями, вміннями й навичками професійної комунікації [10]. М.Казанжиєвою у дисертації “Формування комунікативно-мовленнєвих умінь у процесі роботи з навчальними текстами шкільних предметів немовного циклу'' доведено, що “формування комунікативно-мовленнєвих умінь, необхідних для роботи з навчальними текстами, стане більш ефективним, якщо змiст та обсяг мовленнєзнавчих умiнь визначатиметься і вводитиметься в навчальний процес з урахуванням комунiкативно-мовленнєвого потенцiалу всiх предметiв, що вивчаються, внаслідок чого знання та вміння, одержані в процесі вивчення рідної мови, зможуть бути використані при вивченні інших предметів” [15]. А.Нікітіною у науковому доробку ,,Лексико-стилістичний аналіз тексту як засіб удосконалення комунікативних умінь і навичок учнів 5-7 класів'' визначено: рівень комунікативних умінь і навичок учнів підвищиться, якщо навчання мови здійснювати на текстовій основі, дотримуючись комунікативно-діяльнісного й функційно-стилістичного спрямування; застосовувати лексико-стилістичний аналіз тексту систематично й поетапно, включати його в структуру інших методів і прийомів навчання на уроках різних типів; забезпечувати активну творчу діяльність учнів на уроках української мови, поєднуючи аналітичні й синтетичні форми роботи використовувати для лексико-стилістичного аналізу тексти різних стилів з високим навчально-виховним і розвивальним потенціалом” [21]. У праці О. Любашенко ,,Лінгводидактичні стратегії навчання студентів неспеціальних факультетів вищих навчальних закладів” обґрунтовано цілісну координовану систему навчання української мови студентів у парадигмі відношень між навчальним предметом і предметом навчання, навчальною співдіяльністю та суб'єктами, які здійснюють співдіяльність за проектом їхньої взаємодії. Цінними є аналіз стратегій рецептивного та продуктивного мовленнєвого спілкування, оскільки при визначенні комунікативних умінь і навичок ми також виходили з положень мовленнєвої діяльності [18]. Лінгводидакт Т. Симоненко у розвідці “Теорія і практика формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів” розроблено цикли вправ і завдань, спрямованих на вдосконалення професійно-комунікативних умінь і навичок студентів; здійснено комплексний аналіз типових помилок у мовленні студентів з урахуванням усіх складових мовнокомунікативної компетенції: предметної, лінгвістичної, прагматичної й технічної [31]. Науковцем Н. Тоцькою в дослідженні “Формування професійно зумовленого мовлення студентів технічного ВНЗ (з технологічних спеціальностей легкої промисловості)” визначено, що основу розвитку комунікативних умінь і навичок студентів покладено принципи систематичності та безперервності; запропоновано здійснювати вивчення мовного курсу на комунікативно-діяльнісній основі; активно формувати навички українського мовлення під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу; на заняттях спеціальних дисциплін приділяти увагу засвоєнню української термінологічної лексики та побудові професійно зумовлених висловлювань [34].

...