Теоретичні і методичні засади сучасного уроку української мови в основній школі

Різницю між побудовою навчання в 5?9 класах на основі технології і методики вчені (І. Дичківська, О. Кучерук, М. Пентилюк, Л. Пироженко, О. Пометун, О. Савченко, С. Смірнов та ін.) показують схематично у вигляді поетапної реорганізації навчального процесу від методів до технологій. Як відомо, технологія відображає шлях засвоєння конкретного навчального матеріалу в межах педагогічної технології. О. Савченко вважає, що застосування педагогічних технологій передбачає такі основні етапи: визначення чіткої системи цілей; конструювання навчального циклу, реалізація запропонованих завдань, контроль, оцінка й аналіз результатів діяльності учнів, повторне відтворення циклу без змін або корекцію [432]. М. Пентилюк, поділяючи думку О. Пометун та Л. Пироженко, до основних етапів процесу навчання, побудованого за технологічними принципами, відносить: планування, блок мотивації й організації учіння, дію засобів навчання, блок контролю якості засвоєння, корекція [366, с. 48]. Додамо, що для реалізації технології навчання на уроці української мови потрібно, по-перше, обов'язково враховувати суб'єктний чинник навчального процесу, по-друге, забезпечувати зворотній зв'язок між усіма етапами, який охоплював би мотивацію, цілевизначення, організацію, діяльність, рефлексію, діагностику, корекцію, результативність дії засобів навчання.

Екстраполювавши висновки вчених (М. Пентилюк, Л. Пироженко, О. Пометун, О. Савченко) у площину предмета нашого дослідження, визначаємо, що конструювання процесу навчання на основні технологічного підходу передбачає врахування суб'єктного чинника (суб'єкт-суб'єктної взаємодії вчителя й учня) і включає такі етапи: мотивація й організація навчальної діяльності; цілевизначення й проектування запланованих очікуваних результатів навчання; дія лінгводидактичного інструментарію (методів, прийомів, форм і засобів навчання); моніторинг і корекція якості навчальної діяльності; рефлексія пронизує весь процес навчання (Рис. 4.1).

Рис. 4.1. Технологічне конструювання процесу навчання на уроці української мови

І етап - мотивація й організація навчальної діяльності - будується на засадах технологічного підходу, включає мотивацію й організацію педагогічної діяльності вчителя (навчання/ викладання) та учня (учіння), а також моделювання і конструювання навчального циклу, визначання змісту уроку, встановлення його структурних етапів.

ІІ етап - цілевизначення і проектування результатів навчальної діяльності - будується на основі методики, де корекція виступає як засіб контролю ефективності організації діяльності учнів. Передбачає здійснення чіткого цілевизначення, яке об'єднує діяльність учителя й учнів на уроці. Залежно від мети та цілей визначається і прогнозується кінцевий результат. Сформулювати мету й конкретизувати цілі необхідно так, щоб вони були діагностичними і про їх досягнення можна було твердити однозначно.

ІІІ етап - дія лінгводидактичного інструментарію - будується як технологічний процес, передбачає дію засобів навчання (підходів, принципів, форм, методів, прийомів, засобів), що визначають технологічну особливість навчального процесу і забезпечення зворотного зв'язку та в разі потреби корекцію. За технологічних умов найбільш вирішальним є застосування поточного контролю на ключовому етапі - етапі навчальної діяльності.

ІV етап - моніторинг і корекція якості навчальної діяльності - здійснює кінцевий контроль якості засвоєння знань та вироблення вмінь, сформованості комунікативної компетентності (мовленнєвої, мовної, власне комунікативної, соціокультурної, діяльнісної). За умови необхідності здійснюється корекція результатів навчання.

V етап - рефлексія - пронизує всю покрокову співдіяльність педагога й учнів на уроці, може здійснюватися цілісно до всієї навчальної діяльності (прикінцева рефлексія) або до певної навчальної дії (поточна рефлексія), передбачає рефлексійну діяльність як учителя-словесника, так і самого учня.

Загальний аналіз наукових джерел демонструє, що науковці (Н. Голуб, С. Караман, О. Кучерук, Т. Окуневич, Н. Остапенко, М. Пентилюк, Т. Симоненко, Г. Шелехова та ін.), прагнучи оптимізувати і модернізувати навчально-виховний процес, усе частіше оперують поняттям «технологія уроку», яка, на думку Н. Остапенко, Т. Симоненко, ґрунтується на гуманістичній освітній парадигмі, розширює спектр ініціативності дітей на уроці, підвищує якість їх взаємодії з учителем, враховує можливості розвитку потенціалу кожної дитини та стимулює їхні творчі здібності [337, с. 6].

Технологія уроку української мови, підкреслює М. Пентилюк, - це система змісту, форм, методів і засобів навчання і виховання щодо конкретної триєдиної мети, яку вчитель реалізовує на уроці з урахуванням технічних можливостей, учнівського потенціалу, спрямовує на досягнення певного розвитку учнів [464, с.124-125]. Технологія уроку передбачає системний підхід до навчального процесу. У зв'язку з цим трактуємо технологію уроку української мови як системне ієрархічне комплексне утворення, що складається з низки важливих компонентів (цілі, зміст, лінгводидактичні засоби, визначений кінцевий результат) - чітко спроектоване, цілевизначене й реалізоване у межах конкретного навчального заняття і з урахуванням реального контингенту учнів.

Технологія сучасного уроку української мови - це алгоритм цілеспрямованої спроектованої тактики, стратегії і техніки педагогічної суб'єкт-суб'єктної взаємодії вчителя й учня з метою досягнення чітко визначеної мети. Технологія уроку, на наш погляд, категорія «жива», змінна. У процесі проектування і реалізації сучасного уроку вчитель-словесник адаптовує технологію до вимог мовної освіти, власної професійної компетентності, враховує суб'єктний чинник певного класного колективу, таким чином, трансформуючи й удосконалюючи вибрану технологію. Технологія уроку української мови виконує низку важливих функцій, як-от:

ь організаційна: забезпечує мотивовану організацію учнів у процесі пізнавально-дослідного учіння в межах певного класного колективу;

ь освітня: сприяє розвитку мовної особистості учня, цілеспрямованому формуванню його комунікативної компетентності, забезпечує засвоєння знань, вироблення вмінь, навичок і набуття досвіду відповідно до вимог загальної мовної освіти, задекларованих у чинних нормативних документах;

ь дидактична: слугує створенню оптимальних педагогічних умов для розвитку в учня уміння вчитися, оволодіння школярем методами самостійної пізнавальної діяльності, прийомами саморозвитку та самореалізації;

ь розвивальна: забезпечує умови для цілеспрямованого розвитку загалом особистості учня, його інтелекту, всіх природних та творчих здібностей;

ь виховна: створює оптимальні умови для виховання учня як людини, мовної особистості, члена соціуму, громадянина, його морально-етичних рис;

ь перспективна: вибудовує на основі наступності цілісну систему перспективних змістових і процесуальних частин мовного навчання;

ь моніторингова: здійснює контрольно-корекційну роботу з метою розвитку еталонної мовної особистості учня.

Ці функції віддзеркалюються у цілісній меті уроку і реалізуються у взаємодії та взаємозв'язку як важливі орієнтири здійснення теоретико-методичного проектування й реалізації сучасного уроку на основі технологічного підходу до навчання.

Аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми (І. Дичківська, Г. Селевко та ін.) дозволяє визначити критерії або вимоги до вибору і майбутньої імплементації технології сучасного уроку української мови:

Ш концептуальність - наукова концептуальна ідея проектування й реалізації навчальної діяльності, що включає філософське, педагогічне, психологічне, психолінгвістичне, психодидактичне, лінгвістичне, лінгводидактичне обґрунтування досягнення цілей рідномовного навчання;

Ш системність - комплексна, цілісна, взаємопов'язана логічна система основних етапів навчальної роботи, педагогічних дій і дидактичних засобів навчання (форм, методів, прийомів) - від цілевизначення, проектування (моделювання, планування, конструювання) навчального процесу через цілереалізацію і до перевірки його продуктивності й ефективності;

Ш алгоритмізованість - спроектована організація навчальної діяльності вчителя-словесника й учнів за поетапним виконанням дій (педагогічних вчителя і пізнавальних учня), композиція процесу навчання;

Ш відтворюваність - можливість застосовувати технологію в інших педагогічних умовах, певною мірою повторювати, тиражувати застосування технології іншими суб'єктами; наявність зворотного зв'язку;

Ш діагностичність - оцінка на певному етапі навчання (прикінцевому або поточному) рівня сформованості комунікативної (мовленнєвої, мовної, соціокультурної, діяльнісної) компетентності, оцінка результатів навчальної діяльності, діагностика цілевизначення і педагогічного проектування, корекція навчального процесу на уроці за потреби підвищити позитивні результати і забезпечення зворотного зв'язку;

Ш результативність - досягнення задекларованих чітко визначених цілей у процесі цілевизначення, гарантоване досягнення задекларованого кінцевого результату шляхом застосування певної технології;

Ш рефлексійність - постійний оперативний зворотний зв'язок із попереднім структурним етапом, аналіз і самоаналіз певної діяльності;

Ш суб'єктність - суб'єкт-суб'єктна різноаспектна взаємодія і співпраця всіх учасників навчального процесу - учителя-словесника й учнів.

Отже, означені критерії є ключовими для визначення технології сучасного уроку в основній школі, найголовніше в якому єдність та цілісність форми й змісту, реалізація цілей і завдань. Лише за наявності всіх технологічних критеріїв можна розглядати технологічну наповненість навчального заняття й обґрунтувати перехід навчання на рівень технології.

Технологія уроку, як і будь-яка технологія, є комплексним поняттям. С. Сисоєва стверджує, що технологія складається із запланованих результатів, засобів оцінки для корекції та вибору оптимальних методів, приймів навчання; набору моделей навчання, розроблених учителем [449]. І. Дичківська вважає, що структуру технології утворюють: концептуальна основа, змістова частина (постановка, максимальне уточнення, формулювання цілей (загальних і конкретних) щодо досягнення результатів; зміст навчального матеріалу; процесуальна частина (організація навчального процесу відповідно до поставлених цілей, методи, форми навчальної діяльності учнів та діяльності викладачів); управління навчальним процесом (оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення цілей); заключна оцінка результатів) [128, с. 70]. М. Пентилюк до складників технології уроку відносить цілі навчання, оптимальну організацію уроку, учителя й учня, структуру і зміст, методи, прийоми та засоби, оцінка уроку [366, с. 49]. Змістова частина технології визначає її процесуальну частину. Всі структурні елементи технології, що охоплюють змістовий і процесуально-інструментальний аспекти, адекватно відображають один одного, взаємопов'язані і діють у взаємозв'язку та взаємозалежності.

Спираючись на дослідження і висновки вчених (М. Пентилюк, О. Пометун, С. Сисоєва та ін.), визначимо основні складники технології сучасного уроку української мови:

Ш суб'єкти навчання (вчитель-словесник та учень / учні);

Ш проектування (моделювання, власне проектування, конструювання);

Ш цілевизначення (мета уроку, комплекс цілей і завдань);

Ш зміст (теоретичний, практичний і методичний компонент);

Ш підходи, закономірності, принципи та правила навчання;

Ш лінгводидактичний інструментарій (методи, прийоми, форми, засоби);

Ш етапи процесу навчання (мотивація, цілевизначення, цілереалізація, моніторинг, рефлексія / корекція);

Ш тип, структура і модель уроку.

Складники технології уроку української мови цілісно й комплексно функціюють у взаємодії і взаємозв'язку в межах певних, чітко окреслених педагогічних ситуаціях.

Таким чином, під поняттям «технологія уроку української мови» слід розуміти системне, спеціально організоване, цілевизначене проектування навчальної співдіяльності вчителя й учнів на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії, застосування технології (або їх комплексу), реалізація всіх технологічних компонентів, постійний зворотній зв'язок, поточна та прикінцева рефлексія, контроль і корекція дій з метою забезпечення гарантованого кінцевого результату, задекларованого чинними державними документами - формування мовної особистості, а саме комунікативної компетентності учня.

Технологія сучасного уроку української мови є системним утворенням, синтезом теорії і практики в аспекті лінгводидактики, поєднанням традиційних та інноваційних форм, методів, прийомів і засобів навчання, досвіду минулого і надбання нового. Розробляючи технологію сучасного уроку української мови, виходимо з розуміння того, що абсолютний опис окремої технології подати навряд чи реально можливо, оскільки це протирічно виступило б природному розвитку практичної ситуаційно-функційної методики. Жодна технологія уроку не є універсальною, кожна з них вимагає вироблення власного індивідуального технологічного підходу до її використання у конкретних навчальних умовах. Тому зміст мовного навчання в основній школі має реалізовуватися на уроці мови комплексом ефективних технологій навчання. На думку О. Кучерук, повний опис певної технології уроку зробити, очевидно, неможливо, оскільки він залежить від обґрунтування сукупності всіх імовірних її ситуативних варіантів, з урахуванням концептуальних ідей, навчального змісту, індивідуально-вікових особливостей учнів, рівня їхнього розвитку, методичної креативності вчителя, навчально-методичного й матеріально-технічного забезпечення та ін. [234, с. 248]. Безперечним є те, що ключовою фігурою на уроці був і залишається педагог, а центральним чинником поступової трансформації процесу навчання від методики до технології уроку - інноваційна педагогічна діяльність словесника, спрямована на організацію і прогнозоване проектування навчальної діяльності, цілісну реалізацію технології, постійний зворотний зв'язок, суб'єкт-суб'єктну взаємодію, рефлексію з метою досягнення кінцевого попередньо цілевизначеного результату.

Нині відповідно до задекларованої стратегічної цілі мовної освіти - розвинути комунікативну компетентність учня - виникає необхідність розробити узагальнену технологію сучасного уроку української мови, що постане вихідною позицією для розроблення технологій конкретного уроку, що має чітко визначену мету й окреслені педагогічні умови реалізації на практиці. На сучасному уроці мови організовано можна застосовувати комплекс різних технологій, що забезпечать розвиток мовної особистості учня і формування комунікативної компетентності кожного члена учнівського колективу. Шляхи впровадження різних технологій уроку рідної мови розглянемо в наступних параграфах нашого дослідження.

4.2 Особистісно орієнтована технологія сучасного уроку мови

Однією з перспективних технологій, що забезпечує ефективність навчально-вихованого процесу з метою досягнення означених цілей мовного навчання ? розвиток індивідуальної мовної особистості учня, його комунікативної компетентності, є технологія особистісно орієнтованого навчання як домінантна і визначальна ознака сучасної освіти. Впродовж ХХ ст. вчені шукали новаторські підходи до організації навчального процесу, акцент у якій зроблено на посиленні ролі учня в навчальній діяльності, розвитку його особистісних структур і якостей. Результатом такого пошуку стала педагогіка співробітництва (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїна, В. Шаталова), що послужила базою для виокремлення особистісно орієнтованого навчання (Н. Бібік, І. Єрмаков, С. Подмазін, О. Савченко, І. Якиманська та ін.), що закріплюється у нормативних документах як пріоритетне.

Основи особистісно орієнтованої технології, що базуються на особистісно орієнтованому підході до навчання, було закладено в педагогіці, психології, лінгводидактиці дослідженнями Б. Ананьєва, Г. Балла, І. Беха, Н. Бібік, О. Біляєва, А. Богуш, Л. Варзацької, М. Вашуленка, Л. Виготського, Н. Голуб, О. Горошкіної, Т. Донченко, І. Зимньої, О.М. Леонтьєва, С. Карамана, А. Маслоу, Н. Остапенко, М. Пентилюк, С. Подмазіна, К. Роджерса, О. Савченко, О. Семеног, А. Хуторського, Г. Шелехової, І. Якиманської та ін. Висновки науковців становлять теоретико-методичне підґрунтя для розв'язання наукових завдань особистісно орієнтованої мовної освіти, задекларованої як пріоритетний напрям освітньої системи й активно впроваджуються у сучасну практику навчання. Концептуальні ідеї вчених розглядаємо як ґрунтовні вихідні теоретико-методологічні положення, що сприяють науковому пошуку шляхів розроблення високо ефективної та дієвої особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови й експериментальній імплементації в природних умовах основної школи.

З урахуванням цього виникає потреба розробити й апробувати у процесі педагогічного експерименту особистісно орієнтовану технологію уроку української мови, що передбачає переведення учня в повноправний активний суб'єкт навчальної діяльності, забезпечує його індивідуальний розвиток не тільки як учня-мовознавця, носія теоретичних знань, а як учня-мовця, творчу активну мовну особистість з високим рівнем сформованості комунікативної компетентності.

Метою особистісно орієнтованої освіти, на думку Л. Варзацької, є не оволодіння знаннями, уміннями, навичками, як в авторитарному типі навчання, а вільний розвиток особистості, яка в процесі навчання зберігає свою індивідуальну неповторність, самобутність і гармонію з довкіллям [63, с. 4]. С. Подмазін підкреслює, що особистісно орієнтоване навчання надає кожному учневі, спираючись на його здібності, нахили, інтереси, особистісні цінності і суб'єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності [386, с.165]. А. Маркова переконана, що у процесі особистісно орієнтованого навчання здійснюється врахування не тільки індивідуально-психологічних особливостей учнів, а й формування та подальший розвиток школярів, їхніх пізнавальних інтересів, особистісних якостей, діяльнісних характеристик тощо [274]. Вище зазначене дозволяє стверджувати, що саме особистісно орієнтоване навчання як гуманне та антропоцентричне передбачає й забезпечує оптимальні умови для гармонійного розвитку кожного учня як індивіда, людини, становлення його позитивної особистісної Я-концепції і з урахуванням особистісних характеристик та суб'єктного досвіду школяра формування персональної комунікативної компетентності, власного зростання та самореалізації.

Особистісно орієнтована технологія навчання на уроці української мови розглядається нами як суб'єктно зорієнтована, методично спроектована й реалізована вчителем-словесником організація й управління процесом активного учіння, спрямованого на вирішення і розв'язання спеціально визначених навчальних цілей (пізнавальних, дослідницьких, експериментальних, перетворювальних, проектних) комунікативно компетентнісного і мовленнєво-діяльнісного характеру, різної складності та проблематики. Сутність особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови полягає у створенні оптимальних умов для формування індивідуальної мовної особистості учня, розвитку його персональної комунікативної компетентності, особистісних структур, вироблення власної освітньої продукції у процесі вивчення навчального предмета «Українська мова». Навчальна взаємодія двох діяльностей (навчання /викладання й учіння) передбачає партнерство учасників навчального процесу, побудоване на ідеях гуманізму, стимулювання до творчості й самореалізації як учня, так і вчителя. Особистісно орієнтована технологія сучасного уроку української мови базується на характерних положеннях і особливостях, які й відрізняють її від традиційної методики. На основі досліджень Л. Варзацької, С. Подмазіна, В. Шарко визначаємо такі компоненти особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови (Таблиця 4.1).

Таблиця 4.1. Компоненти особистісно орієнтованої технології уроку рідної мови

Теоретико-методичну основу пропонованої особистісно орієнтованої технології сучасного уроку склали інтегровані й модифіковані відповідно до навчального предмета «Українська мова» ключові положення й елементи технології особистісно орієнтованого навчання (І. Бех, Н. Бібік, О. Біляєв, Л. Варзацька, М. Пентилюк, С. Подмазін, Г. Селевко, І. Якиманська та ін.), компетентнісного підходу до навчання (Н. Бібік, Н. Голуб, О. Кучерук, Л. Мамчур, М. Пентилюк, Т. Симоненко та ін.), особистісного цілевизначення, вибору індивідуальної освітньої траєкторії, навчальної рефлексії (А. Хуторський), гуманізму, діалогічної взаємодії, педагогіки співробітництва (Т. Донченко, О. Савченко, Е. Палихата), застосування інноваційних методів навчання (О. Кучерук, О. Пометун, Л. Пироженко).

У процесі розроблення експериментальної особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови провідними виступають сучасні підходи - особистісно орієнтований (цілісна концепція навчання, що централізується на учневі та спрямована на розвиток, саморозвиток і самореалізацію учня як активного суб'єкта навчальної діяльності), компетентнісний (комплексний розвиток мовленнєвої, мовної, власне комунікативної, соціокультурної, діяльнісної компетентності (знань, умінь, навичок, досвіду) кожного учня), діяльнісний (акцентування уваги на свідомо-практичній мовленнєвій діяльності, організація мовленнєвої практики під час навчальної комунікації з урахуванням індивідуальних когнітивних, емоційних і вольових здібностей учня) і принципи - антропоцентричності (усвідомлення сутності особистості, забезпечення гармонійного всебічного індивідуального розвитку кожного учня, його Я-концепції), природовідповідності (орієнтація на послідовне використання у процесі пізнання вікових і психологічних особливостей особистості), гуманізації (посилення уваги до особистості кожного учня як окремого індивіда, як найвищої цінності суспільства, головний акцент - на всебічному розвитку мовної особистості з високим інтелектуальними і духовно-моральними якостями), диференціації й індивідуалізації (створення умов для повного вияву і розвитку природних здібностей та задатків, мовного дару, індивідуального досвіду кожного учня, формування вміння вчитися впродовж усього життя), розвивальної допомоги (стимулювання внутрішніх сил і можливостей учня, актуалізація його власної активності, що мотивує вибір змісту, цілей, методів, поведінки і цінностей). Реалізація цих підходів та принципів діє інтегровано й передбачає зміни системи мовної освіти загалом і модернізації уроку української мови зокрема, вдосконалення змісту, методів, прийомів, форм та засобів навчання.

Урок у концепції особистісно орієнтованої технології, на думку І. Якиманської, концентрує всі положення організації особистісного учіння:

Ш використання різноманітних методів і форм організації навчальної діяльності, що дозволяють розкрити суб'єктний досвід учня;

Ш створення атмосфери зацікавленості кожного учня у роботі класу;

Ш стимулювання учня до висловлювань, використання різних способів виконання завдань, право на помилку, одержання неправильних відповідей;

Ш використання на уроці дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі вибрати найбільш значущі для нього вид і форму навчального змісту;

Ш оцінювання діяльності учня не тільки за результатом (правильно / неправильно), а й у процесі його досягнення;

Ш створення на уроці ситуацій спілкування, які дають можливість кожному учневі виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення ситуацій для природного самовираження учня [557].

Таким чином, забезпечує реалізацію особистісно орієнтованого навчання саме урок, спрямований на створення необхідних умов для самореалізації кожного учня. За концепцією І. Зимньої, в центрі такого навчання знаходиться сам учень як особистість - його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад. Виходячи з інтересів того, хто навчається, рівня його знань та вмінь, учитель визначає навчальну ціль заняття та формує, спрямовує і корегує весь навчальний процес з метою розвитку особистості учня [165, с. 86]. Особистісно орієнтована технологія передбачає створення на уроці української мови найбільш оптимальних педагогічних умов для всебічного розвитку індивідуальної мовної особистості учня з урахуванням його власних особливостей, можливостей, потреб, інтересів й надання необхідної допомоги в процесі особистісного зростання, власного активного учіння. Спроектований і реалізований в аспекті означеної технології урок стимулює й забезпечує самопізнання, саморозвиток та самореалізацію кожного учня, привчає до самостійної пізнавальної роботи для досягнення наперед визначеної кінцевої цілі навчального заняття.

У дослідженні особистісно орієнтована технологія передбачає насамперед створення на уроці необхідних умов для розвитку мовної особистості кожного учня з урахуванням його індивідуальних особливостей. З огляду на це визначаємо, що урок української мови у технології особистісно орієнтованого навчання буде ефективним за умов дотримання і впровадження у практику основних ознак цієї технології, як-от:

v забезпечення розвитку і саморозвитку мовної особистості учня як суб'єкта пізнавальної та предметної навчальної діяльності, створення позитивної особистісної Я-концепції учня;

v урахування психолого-вікових особливостей, суб'єктного досвіду учня;

v вироблення власмної мотивації учня до процесу активного учіння;

v здійснення чіткого цілевизначення не тільки вчителем, а і самим учнем;

v забезпечення реалізації власної рефлексії в учня і, в разі потреби, корекції його навчальних дій;

v застосування різнотипних активних форм організації навчально-пізнавальної роботи комунікативно компетентнісного спрямування;

v використання комплексу традиційних та інноваційних методів, прийомів і засобів навчання;

v упровадження особистісно орієнтованих ситуацій.

Сукупність цих ознак забезпечує реальну участь учня в навчальному процесі на уроці.

Розглянемо шляхи реалізації особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови в основній школі.

За технологією особистісно орієнтованого уроку визначаються індивідуальні особливості учня, на підставі яких проектується і конструюється зміст, лінгводидактичний інструментарій, здійснюється процес навчання на основі активної суб'єкт-суб'єктної взаємодії вчителя й учня. Пропонуємо впровадження цієї технології розпочати зі створення вчителем атласу індивідуальних особливостей і досягнень учнів, у якому фіксує рівень володіння мовленнєвою, мовною, власне комунікативною, соціокультурною, діяльнісною компетентністю, характеризує психологічні особливості (сприймання, пам'ять, мислення, увага, мотив), інтереси, цінності, суб'єктний досвід тощо. Це дасть змогу під час проектування і проведення уроку індивідуалізувати та диференціювати навчання. Процесуально створення такого атласу починається на початку навчального року зі спілкування та спостереження за учнями і проведення зрізових контрольних робіт з метою виявлення рівня сформованості комунікативної компетентності кожного учня. За результатами написання робіт здійснюється поділ учнів на групи, що відповідають рівню засвоєння навчального матеріалу (репродуктивному, продуктивному, творчому). Необхідно також з'ясувати орієнтацію учнів на бажану майбутню навчальну діяльність і розробити перспективний проект переводу учнів із їхньої позиції на новий рівень і відповідно в іншу групу. У результаті учням буде надана змога самостійно побудувати індивідуальну траєкторію особистісного зростання, засвоєння нового навчального матеріалу, вироблення вищого рівня сформованості комунікативної компетентності, реалізувати повний цикл самовизначення і самоуправління власною пізнавальною діяльністю. Це потребує фіксації в атласі індивідуальних досягнень учнів учителем і запису учнем в персональному зошиті у вигляді схематичного плану.

Особливо важливим в аспекті особистісно орієнтованої технології є структурування уроку. С. Подмазін переконливо доводить, що технологія особистісно орієнтованого уроку передбачає, щоб учень, перетворюючись на суб'єкт навчальної діяльності, має оволодіти ключовими етапами діяльності: орієнтація - визначення мети - проектування - організація - реалізація - контроль - корекція - оцінка [387]. В. Сєріков, розробляючи теорію і практику проектування освітніх систем, стверджує, що організація діяльності в контексті особистісно орієнтованого навчання спрямована на усвідомлення учнями своєї суб'єктності шляхом: 1) усвідомлення особистої значущої мети діяльності; 2) усвідомлення норм навчальної діяльності та її етапів (орієнтація, цілевизначення, планування, виконання, контроль, корекція, оцінка); 3) усвідомлення цінності у контексті освітньої діяльності - це ті якості особистості учня, його дії і вчинки, які сприяють досягненню мети навчання; 4) реалізація можливості вибору суб'єктом діяльності визначених способів просування до поставленої мети Постійне тренування суб'єктності - здібності до вільного вибору і відповідальності; 5) встановлення позитивного зворотного зв'язку [441, с. 165]. З урахуванням концептуальних ідей учених особливу увагу приділяємо розробленню структури навчального заняття і визначаємо основні структурні етапи особистісно орієнтованої технології уроку української мови: мотиваційний етап, цілевизначення, цілереалізація, рефлексійно-корегуючий етап. Технологія здійснення цих етапів уроку має відбуватися з урахуванням індивідуальних психологічних особливостей учнів, їх суб'єктного досвіду. Кожний етап проектується, моделюється, конструюється і фіксується у технологічній моделі уроку як формі поурочного плану конкретного навчального заняття. Активність учня має бути забезпечена на кожному структурному етапі уроку.

Представляємо сконструйовану технологічну модель особистісно орієнтованої технології уроку української мови (Таблиця 4.2), що включає стрижневі структурні етапи навчального заняття та змістові особливості уроку. Розглянемо їх сутнісні й методологічні характеристики.

Таблиця 4.2. Технологічна модель особистісно орієнтованої технології уроку української мови

Початковим, вступним етапом особистісно орієнтованої технології уроку української мови є мотиваційний. Найпершою вихідною позицією проектування, організації та перебігу навчального заняття є вироблення свідомої мотивації в кожного учня. Мотиваційна готовність є необхідним, вкрай важливим етапом активної цілевизначеної діяльності учнів.

Саме внутрішня мотивація пов'язана з потребою пізнання, осмисленою необхідністю одержання знань, умінь, навичок. Услід за І. Зимньою у нашому дослідженні враховуємо те, що «діяльність завжди предметна і мотивована - непредметної, немотивованої діяльності як активного цілеспрямованого процесу не існує. І якщо предмет діяльності - це те, на що вона спрямована, то визначення мотиву - це відповідь на запитання, заради чого здійснюється ця діяльність [165, с. 94]». Додамо, що мотивація завжди зумовлена темою уроку, цілевизначеним предметним змістом навчального матеріалу і зумовлює ступінь активності навчальної роботи учнів, адже дає змогу їм усвідомити необхідність та потребу в опануванні знань чи виробленні вмінь. Л. Варзацька дає слушну методичну пораду: «Учитель має знайти для учнів матеріал спільних переживань, захопити їх темою уроку, пробудити й підтримувати творчу реакцію та пізнавальний інтерес [63, с. 5]». Тоді навчальна робота перестане бути для учнів формальною і трансформується в особистісно значущу й персонально необхідну для учіння.

Найважливішим джерелом мотивації є особистісні потреби, інтереси, уподобання, цінності самого учня як окремого індивіда. Засоби і методи мотивації на уроці за умов особистісно орієнтованої технології різноманітні. О. Савченко переконана, що «особливо сприятливими для посилення мотивації учіння є ситуації вільного вибору, а також наявність різних за складністю завдань, емоційне «підживлення» розумових зусиль дітей [432, с. 22]». Джерело бажання вчитися, за Л. Варзацькою, - в емоційному забарвленні думки [63, с. 44], а мотиваційний аспект процесу опанування рідної мови здійснюється за допомогою мовленнєвих завдань і реалізується через: добір і використання системи зв'язних текстів (як матеріалу комплексних вправ) з урахуванням їх соціокультурних, розвивальних і дидактичних можливостей; поєднання різних видів мовленнєвої діяльності. Ці методичні ідеї є цінними для розроблення особистісно орієнтованої технології уроку рідної мови. Вважаємо, що забезпечити внутрішню мотивацію активного учіння можна за умови:

· постановки далеких і близьких цілей навчання;

· використання текстів для комплексних вправ (як способу прилучення дітей до культури з метою розширення їх світогляду, розвитку інтелекту; як способу унаочнення мовних явищ для активізації пізнавальних процесів і укрупнення навчальної інформації; як інструменту оволодіння вміннями репродукувати і продукувати тексти);

· показу життєвого практичного значення знань і вмінь;

· упровадження евристичних бесід і спостережень, індивідуальних і диференційованих вправ, креативних та проблемних завдань, комунікативних ситуацій, експериментів, проектів тощо;

· створення ситуації успіху.

Процесуально реалізація мотиваційного етапу забезпечується й уможливлюється вчителем, який визначає місце уроку (у всьому курсі, розділі, блоці) й необхідність засвоєння навчального матеріалу, стимулює учнів до спроектованої словесником активної сумісної навчальної діяльності, забезпечує мотиваційну готовність до пізнавального усвідомленого учіння кожного школяра, активізує суб'єктний досвід, забезпечує позитивну атмосферу роботи. Учень свідомо мотивує власну активну навчальну роботу з метою особистісного зростання і підвищення рівня комунікативної компетентності, усіх її складників. Додамо, що сама мотивація не повною мірою визначає учіння, обов'язково необхідне попереднє окреслення кінцевого результату - установка конкретних цілей уроку, їх досягнення під час цілереалізації, а також забезпечення оперативного зворотного зв'язку - рефлексійної діяльності учнів і, в разі необхідності, корекції.

Особливо важливим та вкрай необхідним етапом особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови є цілевизначення. Формулювання спільної мети і конкретизація цілей уроку здійснюється, на наш погляд, з позиції кожного конкретного учня, але одночасно і з урахуванням усього класного колективу загалом. Навчальні, розвивальні та виховні цілі конкретизують мету уроку і характеризують усвідомлений у мисленні кожного учня наперед визначений кінцевий результат власного учіння на уроці та його реалізації за допомогою застосованих лінгводидактичних засобів (форм, методів, прийомів тощо). Цілевизначення реалізовується у співпраці всіх учасників процесу навчання (вчителя / учнів / кожного учня) і передбачає окреслення особистої аксіологічної значущості цілей для кожної особистості, усвідомлення необхідності їх досягнення (що може дати учневі вивчення навчального матеріалу в даний час («зараз і тут»), через деякий час, у майбутньому, для навчальної роботи та життєвої практики), осмислення можливих рівнів досягнення наперед визначених кінцевих результатів під час виконання поставлених завдань. Цілі уроку (учня і вчителя) обов'язково пов'язані з мотивами навчальної діяльності та передбачають також рефлексію як контроль/самоконтроль та співставлення наперед визначеної цілі та реально досягнутого кінцевого результату.

Ключовим етапом особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови є цілереалізація - практична сумісна діяльність учителя й учня. Учитель-словесник упродовж цілереалізації організовує умови для вибору учнем оптимальних форм, способів, видів учіння та його фіксації, цілеспрямовує навчальну роботу учнів і здійснює регуляцію його особистісної навчальної діяльності. На етапі цілереалізації активне свідоме учіння учнів здійснюється шляхом упровадження активних організаційних форм, методів, прийомів, через зміст і вид навчальних вправ та завдань, характер навчально-комунікативного спілкування, що стимулюють особистісну, аксіологічну, інтелектуальну пошуково-дослідну роботу учня, спрямовують їх пізнавальну діяльність. Особливої уваги потребує подання можливих варіантів і способів виконання навчальної роботи (усна / письмова, самостійна / колективна / групова / в парах), диференційованих вправ та варіативних завдань (креативних, пізнавальних, комунікативно продуктивних, дослідницьких, проектних, експериментальних тощо).

Діяльність учня під час цілереалізації є формою активної, усвідомленої, цілевизначеної суб'єкт-суб'єктної взаємодії, спричиненої мотивами та потребами школяра, спроектованою на досягнення наперед визначеного якісного кінцевого результату. У дослідженні ми враховуємо судження О.М. Леонтьєва, який наголошує: «Поняття діяльності потрібно пов'язувати з поняттям мотиву. Діяльності без мотиву не буває [244, с. 153]». Саме тому вважаємо, що мотиви є необхідною передумовою цілевизначення й цілереалізації, індивідуальним джерелом учіння як активної навчальної діяльності учня на уроці в проекції особистісно орієнтованої технології. Діяльність учителя під час цілереалізації спрямована на передачу кожному учневі навчального матеріалу (мовленнєвого, мовного, комунікативного, соціокультурного) й організацію процесу формування індивідуальної комунікативної компетентності учня, а діяльність учня - передбачає власне вироблення особистісної комунікативної компетентності.

Прикінцевий етап уроку - рефлексійно-корегувальний - передбачає здійснення разом з учнями зіставлення наперед визначених цілей і одержаного кінцевого результату. Особливо важливі в ключі особистісно орієнтованої технології організація та здійснення обов'язкових прикінцевих чи поточних рефлексійних дій учня, який у кінці кожного уроку (або по завершенню певного етапу навчального заняття, закінчення конкретної навчальної роботи) повинен відповісти, відзвітувати самому собі, що він сьогодні пізнав, чого навчився такого, чого не знав і не вмів на попередньому уроці. Системна рефлексія на уроці включає рефлексію учнями своєї діяльності після виконання певних навчальних дій та на заключному етапі всього заняття і рефлексію вчителем власної діяльності та навчальної роботи учнів. На цьому етапі здійснюється оцінка навчальної діяльності (вчителем й учнями) та в разі потреби корекцію власної діяльності («тут і зараз» або на наступних уроках, у подальшій роботі). Реалізація цього етапу уможливлює залучення учнів до контролю, самоконтролю, взаємоконтролю (обов'язково з допомогою вчителя-словесника) перебігу власної пізнавально-дослідної роботи, участь їх в аналізі й корекції, виправленні помилок та недоліків, осмислення причин їх появи, виявлення якісного рівня особистісної компетентності. На основі цього визначається домашнє завдання (варіативне, різнорівневе, диференційоване за рівнем складності, формою, видом та способом виконання) й окреслюються перспективи подальшої діяльності з вивчення теми уроку. Варто додати, що вчитель має створити і забезпечити впровадження ситуації успіху для кожного учня, використовувати різні механізми оцінювання (оцінка, бал, рейтинг, подяка, грамота тощо) не тільки як результату, а й самого процесу навчання.

Циклічність проектування і процесуальної реалізації структурних етапів мотивація - цілевизначення - цілереалізація - рефлексія / корекція є важливими, суттєвими і пріоритетними проявами технології особистісно орієнтованого уроку української мови в основній школі.

Визначальним у забезпеченні ефективного проведення і в досягненні цілей особистісно орієнтованого уроку української мови вважаємо створення особливих педагогічних ситуацій та «занурення» в них учнів з метою їх цілеспрямованого власного самопізнання, самореалізації, саморозвитку. Такі ситуації В. Сєріков [441], О. Пєхота [375] характеризують як особистісно зорієнтовані ситуації, що мають на меті створити кожному учневі оптимальні умови для досягнення такого рівня психічного розвитку, аби вони свідомо керували власною поведінкою й діяльністю, займали певну позицію. Вчений стверджує: «Ситуація - це особливий педагогічний механізм, який ставить учня в нові умови, що трансформують звичний хід його життєдіяльності, потребуючи від нього нової моделі поведінки, яку випереджає рефлексія, осмислення, переосмислення ситуації, що склалася [441, с. 89]». О. Пєхота, досліджуючи означені ситуації як найпростішу ланку особистісно орієнтованої технології, стверджує, що особистісно орієнтована ситуація - це така ситуація, опинившись в якій, дитина повинна шукати смисл, пристосовувати її до своїх інтересів, побудувати образ чи модель свого життя, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку [375]. Структура особистісно орієнтованої ситуації включає такі аспекти: а) життєву проблему, якусь подію в житті особистості; б) педагога - носія особистісного досвіду як специфічного виду змісту освіти; в) учня, який відчуває потребу у власному розвитку, відчуває дефіцит у певному особистісному досвіді; г) «факторне поле» - особисту значущу життєдіяльність; ґ) процесуальні компоненти ситуації: завдання різної предметної природи з особистісним контекстом, система діалогів з носієм особистісного досвіду, ігрову імітацію соціального простору для індивідуальної самореалізації. Основні характеристики особистісно орієнтованих ситуацій - життєвість контексту, діалогічність, взаємодія її учасників - спрямовані на підвищення творчого потенціалу особистості. Услід за В. Сєріковим виділяємо два важливих типи особистісно орієнтованих ситуацій. І тип проектує мотиваційну готовність, включеність у навчальну діяльність, що досягається створеною на уроці атмосферою самовираження, самопізнання, саморозвитку. ІІ тип характеризується змістовим аспектом пізнання, навчальної діяльності і словесної творчості, який знаходить вираження у системі ситуативних завдань, які не можна виконати на репродуктивному рівні.

Спираючись на аналіз наукових досліджень (О. Савченко, В. Сєріков, О. Турянська), запропоновано такі види особистісно орієнтованих ситуацій, виділених за навчальною метою і відповідним способом формулювання цілі:

ь ситуація зацікавленості - зумовлює виникнення мотивації до навчання, необхідності навчальних дій, уможливлює набуття досвіду активної пізнавальної діяльності, осмислення цінності набутих особистісних знань, умінь і навичок;

ь ситуація вибору - надає можливість вибрати навчальну діяльність, варіанти, способи, види, форми її здійснення;

ь проблемно-пошукова ситуація - передбачає набуття досвіду проблемної, дослідної, пошукової, творчої навчальної діяльності; розвитку метакомпонентів мислення, впевненості у власній здатності до вирішення навчальних і життєвих комунікативних проблем; уможливлює творчу, самостійну, пошукову пізнавальну діяльність;

ь рольова ситуація - передбачає виконання певної комунікативної ролі, моделювання власної поведінки, виникає в умовах суб'єкт-суб'єктної інтеракції учителя - учня - учнів в умовах гри, діалогізації навчання, забезпечує здобуття досвіду комунікативної діяльності, упевненості у здатності до порозуміння з іншими людьми в різних ситуаціях спілкування;

ь ситуації успіху - передбачає визнання учнем досягнутого результату як успіху, забезпечує надбання власного практичного досвіду, упевненості в спроможності до усвідомлених активних комунікативно-мовленнєвих практичних дій у навчанні, а потім у житті.

Наведемо приклад таких особистісно орієнтованих ситуацій.

Ситуація зацікавленості.

v Ти хочеш узяти участь у проекті «Голос країни. Діти». Прочитай оголошення. Чому ти не можеш піти на кастинг? Як виправити і правильно написати оголошення?

Оголошення

Завтра відбір на конкурс «Голос країни. Діти».

Приходь!!!!! Співай!!!!!!

Ситуація вибору

v Прочитати і відредагувати текст.

Конец! Комп по-тупому завис. Вірус, глюк чи материнка накрилася? Добре, якщо перше чи друге. Можна полічити. А якщо останнє, потрібно для ремонту купу баксів. Кого набрати, щоб допоміг?

1. Виписати слова-суржики, дібрати до них літературні відповідники.

2. Записати текст, уникаючи суржику і сленгу.

3. Перетворити текст в рекламу комп'ютерного сервісу.

Проблемно-пошукова ситуація

v Прочитати і порівняти речення. Підкреслити дієприслівникові звороти. Поставити розділові знаки і пояснити їх вживання. Накреслити схеми речень.

1. Читаю п'єсу, звертаючи увагу на ремарки, і занотовую окремі думки.

2. Читаю п'єсу і, звертаючи увагу на ремарки, занотовую окремі думки.

3. Читаю п'єсу, звертаючи увагу на ремарки і занотовуючи окремі думки.

4. Читаю п'єсу, звертаючи увагу на ремарки, і, виписуючи окремі приклади, запам'ятовую їх.

Рольова ситуація

v Уяви, що ти бібліотекар. Як ти поведешся у таких ситуаціях?

1) Читач затримав книгу до вказаного терміну;

2) Читач загубив книгу; 3) У книзі вирвані сторінки.

Ситуація успіху

v «Радість однокласників» - емоційний відгук класного колективу на успіх певного учня, констатація будь-якого, навіть незначного позитивного результату його навчання, навіювання у дитини віри в себе, в свої сили.

v «Лінія горизонту» - перший успіх учня одразу помічається вчителем, підхоплюється і пропонується виконати завдання на більш складному рівні, наче «відсувається» лінія горизонту у навчальній спроможності школяра.

v «Авансування» - вчитель індивідуально з учнем виконує завдання, пояснює особливості і складні моменти у процесі його вирішення, а потім в класі дає подібне завдання, яке учень виконує самостійно і відчуває успіх у процесі його виконання.

Таким чином, головною умовою і ключовим моментом реалізації пропонованої технології сучасного уроку української мови є впровадження системи особистісно орієнтованих ситуацій, що мають широкий спектр комунікативно орієнтованих завдань продуктивного характеру. У процесі їх виконання учень має сам відшукати проблему (мовленнєву, мовну, комунікативну), знайти причину її виникнення і вирішити, подолати, усунути її (відредагувати, створити, продовжити текст, побудувати модель комунікативної поведінки тощо). Саме під час розв'язання таких ситуацій формується суб'єктний особистісний досвід учня.

Особистісно орієнтована технологія уроку рідної мови передбачає модернізацію лінгводидактичного інструментарію, а саме впровадження новочасних ефективних методів, прийомів, форм і засобів навчання. Зауважимо, що навчальний лінгвістичний матеріал в умовах особистісно орієнтованого уроку виступає не як самостійний вид пізнання, а як засіб і умова розвитку мислення, мовлення, креативних здібностей, формування комунікативної компетентності кожного учня як окремого індивіда. Знання (мовленнєві, мовні, комунікативні, соціокультурні) стають інструментом розвитку індивідуальної особистості учня.

Форми організації навчання учнів у ключі особистісно орієнтованої технології мають забезпечувати врахування суб'єктного досвіду і реалізацію активного учіння, по можливості, кожного учня. Саме тому стиль навчального спілкування базується на педагогіці співпраці і співтворчості. Продуктивною в цьому аспекті виступає особлива навчальна діяльність - інтерактивне учіння (взаємонавчання, співнавчання) й інтраактивне учіння (навчаю інших). У виборі форм навчально-пізнавальної діяльності перевагу надаємо колективній, груповій, парній роботі з поступовим збільшенням частки самостійних індивідуальних робіт експериментального, дослідного характеру комунікативно-мовленнєвого спрямування. Головним стає переорієнтація пасивних форм навчання на активну творчу навчальну суб'єкт-суб'єктну взаємодію всіх учасників процесу навчання.

В аспекті особистісно орієнтованої технології уроку найбільш плідним є використання активних методів і прийомів, що мають компетентнісне спрямування й реалізовуються у процесі комунікативної співпраці вчителя й учня. Система методів як інтегративний синтез традиційних та інноваційних методів добирається відповідно до особливостей учнів, їхнього суб'єктного досвіду і рівня сформованості комунікативної компетентності. Цілісний комплекс спроектованих методів становить процесуальну основу особистісно орієнтованої технології сучасного уроку української мови, а їх реалізація передбачає практичну взаємодію вчителя й учня з метою досягнення наперед визначених очікуваних результатів, які задані й сформульовані під час цілевизначення. У структурі, доборі, проектуванні й упровадженні системи методів важливо враховувати їх призначення, функцію і різні етапи уроку (мотиваційний, цілевизначення, цілереалізацію, рефлексійно-корегуючий). Можливості для варіювання методів навчання необмежені та нескінченні. Водночас поділяємо думку О. Кучерук: добір і поєднання методів значною мірою визначається на конкретному уроці й залежить від творчого почерку вчителя, контингенту учнів, рівня їхньої підготовки до уроку та ін. У зв'язку з цим учитель має орієнтуватися на ефективні методи, суміщати ті з них, що не суперечать один одному, а взаємодіють відповідно до основних (проміжних) і супровідних цілей уроку, змістових його напрямів [234, с. 249]. Система методів ? діяльнісний стрижень уроку, що пронизує мотивацію, цілевизначення, цілереалізацію, рефлексію.